Методика фізичного виховання в дитячому садку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Система фізичного виховання

1.1 Визначення поняття

1.2. Основні завдання фізичного виховання

1.2.1 Освітні завдання

1.2.2 Оздоровчі завдання

1.2.3 Виховні завдання

1.3 Особливості фізичного розвитку та виховання дітей дошкільного віку

1.4 Анатомо-фізіологічні особливості дітей дошкільного віку

1.5 Засоби фізичного виховання дітей дошкільного віку

Розділ 2. Методика проведення спортивних свят та розваг в дитячих дошкільних закладах

2.1 Організація проведення дослідження

2.2 Формуючий експеримент

2.3 Контрольний експеримент

Висновки

Список використаної літератури

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

Додаток Д

Вступ

Актуальність теми курсової роботи. У перші шість років життя фізичне виховання є основою всебічного розвитку дитини. У цей період закладаються основи здоров'я, повноцінного фізичного розвитку та виховуються основні риси особистості людини. Тому створення діючої системи фізичного виховання дітей 3-6 років завжди є основним обов'язком педагогічного впливу дошкільного закладу.

Фізичне виховання має здійснюватися в тісному взаємозв'язку з моральним розумовим, естетичним та трудовим. Саме за такого підходу воно буде сприяти формуванню всебічно розвиненої особистості.

Важливе місце в структурі фізичного виховання займають тематичні фізкультурні свята, зокрема дні здоров'я. Під час виконання вправ, проведення рухливих ігор діти не лише зміцнюються фізично, але й отримують уявлення про моральні поняття чесності, доброзичливості, відповідальності, етики поведінки тощо. Емоційна насиченість переважної більшості вправ посилює їх вплив на формування особистості дитини.

Фізичні вправи та ігри в рамках проведення днів здоров'я здійснюються в колективних формах. А отже, під час занять з фізичної культури у дітей розвивається почуття колективізму, дисциплінованості, організованості, тобто якості, потрібні в майбутньому навчанні або трудовій діяльності людини.

Отже, актуальність теми полягає у необхідності визначення основних підходів до використання конкретних форм фізичної культури в структурі спортивних розваг і свят, днів здоров'я та розробки методичних принципів їх проведення. Також актуальним є питання співвідношення фізичного і морального виховання в рамках проведення днів здоров'я та інших тематичних фізкультурних свят. Адже значні досягнення у розвитку фізичних якостей та формуванні рухових навичок підростаючого покоління можуть стати непотрібними для суспільства, якщо молодь не матиме міцних позитивних моральних рис, не буде активно працювати на благо суспільства. Таким чином, суспільно корисний ефект фізичного виховання визначається тим, наскільки тісно взаємопов'язане фізичне і моральне виховання.

Мета курсової роботи полягає в висвітленні теоретичних та практичних заходів фізичного виховання дітей дошкільного віку з застосуванням спортивних розваг та свят.

Завдання роботи:

- висвітлення теоретичних основ та понять фізичного виховання дітей дошкільного віку;

- аналіз особливостей розвитку та виховання дітей дошкільного віку;

- огляд засобів фізичного виховання дітей дошкільного віку;

- розробка методики проведення спортивних свят та розваг в дитячих дошкільних закладах;

- проведення експериментального дослідження та отримання результатів;

- обговорення отриманих результатів та формування висновків.

Дослідженість теми. Тема фізичного виховання дошкільників достатньо добре висвітлена у спеціальній педагогічній літературі, де окрім загальних рекомендацій щодо організації життя дітей у дошкільному закладі, режиму чергування праці і відпочинку, додержання гігієнічних умов тощо значну увагу приділено й організації днів здоров'я як одному з різновидів тематичних фізкультурних свят, подані методичні рекомендації щодо їх підготовки та проведення, ролі вихователя під час цих заходів, співвідношенню різних форм фізичної культури.

Джерельна база. Джерельною базою при написанні роботи слугували роботи вітчизняних авторів: педагогів-методистів з організації фізичного виховання у дитячих дошкільних закладах.

Структура роботи. Структурно робота складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків та списку використаної літератури.

фізичне виховання діти дошкільник

• Розділ 1. Система фізичного виховання

1.1 Визначення поняття

Педагогічна сутність фізичного виховання безпосередньо пов'язана зі змістом більш загального поняття «виховання», при чому в широкому його розумінні. Це означає, що так само, як і виховання в цілому, фізичний його складник є цілеспрямованим процесом розв'язання відповідних завдань виховного, освітнього і розвиваючого порядку.

Як складова організаційна частина загальної системи національної вітчизняної школи, фізичне виховання спрямоване на морфологічне вдосконалення організму людини, зміцнення її здоров'я, розширення меж творчого довголіття, як важливих передумов формування всебічно розвинутої особистості, спроможної і готової до високопродуктивної праці і захисту Вітчизни.

Закономірно, що різноманітні аспекти фізичного виховання школярів притягували увагу психологів, педагогів, громадських діячів. Пошуки оптимальних підходів щодо розв'язання локальних питань фізичного вдосконалення особисто націлені, загалом, на взаємозв'язок з тими соціальними завданнями, які вирішувались суспільством в освітньо - виховній галузі.

Відомо, що фізичне виховання, як і виховання в цілому, є загальною і вічною категорією суспільного життя. Але його конкретні форми історично обумовлені, а мета і завдання, зміст і організація змінюються зі зміною суспільних умов. Так, встановлено, що в первісному суспільстві фізичне виховання було спрямоване на підготовку мисливців і воїнів. Цій меті слугували різні ігри і змагання, що імітували полювання і військові дії дорослих, а також відповідні, дуже тяжкі обряди і випробування фізичної витривалості і морально - вольового загартування юнаків у період настання зрілості.

У період рабовласницького ладу фізичне виховання поступово виокремлюється в самостійну галузь і досягає високої степені досконалості. Прикладом цього є накази стародавньо-китайських богдиханів Чин - Нонга і Гоан - Ши (300 р. до н. е), в яких визначені правила фізичних вправ для зміцнення здоров'я, що базувалися на зразок вільних рухів і дихальної гімнастики однак, особливого розвитку фізичне виховання досягло у стародавній Греції[18].

Великі грецькі філософи (Сократ, Платон, Аристотель) вказували на унікальні можливості фізичного виховання у формуванні цілісної, різнобічної особистості.

Так, Сократ для успішного засвоєння «універсальних знань» з філософії пропонував підготовчу ступінь освіти, в системі якої велику увагу приділяв фізичному і естетичному вихованню. Платон першим почав вбачати у дитячих іграх засіб підвищення ефективності навчання, пізнавальної активності дітей, формування у них соціальних якостей і бажання систематично трудитися. Гру він розглядав як умову цілеспрямованого спостереження за дітьми, коли для вихователя розкриваються якості і риси особистості, які залишаються прихованими за інших обставин.

На думку Аристотеля, людина наділена рослинною душею (її функція - розмноження і харчування), твариною (її функція - відчуття і почуття) і розумом. А звідси необхідність всебічного виховання: фізичного і морального. Аристотель вимагав, щоб межею фізичного виховання був гармонійний розвиток сильного і красивого тіла[3].

В епоху раннього середньовіччя, з його провідництвом аскетизму і умертвінням плоті, цінності фізичного виховання значно знищуються, але військові конфлікти спонукали до життя тип виключно станового військово - фізичного лицарського виховання. За змістом його виступали «Сім лицарських доброчинностей» - їзда верхи; плавання; фехтування; вміння складати і співати вірші; володіння списом; гра в шахи. Навіть до семи років, коли хлопчик жив у замку своїх батьків, основними предметами його виховання були м'ячі, диби, гойдалки тощо.

Природно, що здебільшого стала увага до фізичного виховання припадає на епоху Відродження, яка характеризується як період розквіту гуманізму. Отже посилюється увага до дитини, що розвивається. Зокрема, у школі створеній видатним педагогом - гуманістом Вітторіо де Кельте (яку він назвав « Будинок ігор») пильна увага зверталась на фізичний розвиток вихованців: практикувались рухові ігри, їзда верхи, боротьба, фехтування, стрільба з лука, плавання[18].

У контексті започаткованого дослідження природний інтерес викликають прогресивні ідеї видатних педагогів - класиків: Я. Коменського, К. Гельвеція, ДюДідро, Ж. Руссо, Й, Песталоцці та ін. Я. Коменській розглядав проблеми фізичного виховання як важливу частину педагогічної науки; його праці «Велика дидактика» і «Материнська школа» включають в себе низку цінних педагогічних вказівок з питань гігієни дитини, режиму, ігор і фізичних вправ. Він вважав, що обов'язок батьків, насамперед, полягає в тому, щоб піклуватися про здоров'я дітей і розпочинати це необхідно з народження. Так, п'ятий розділ «Материнської школи» Я. Коменський цілком присвячує питанням фізичного виховання дитини і дає педагогічні поради, принципове науково - практичне значення, актуальність якого не втрачає актуальності сьогодні [15].

Одним з перших хто роздобув детальну і глибоку теорію фізичного виховання в історико - педагогічному аспекті, був Д. Локк. Він присвятив школи й перших тридцять параграфів своєї фундаментальної праці « Думи про виховання». Автор керувався стародавнім положенням « здоровий дух у здоровому тілі» і вимагав, щоб усе тіло людини було загартоване, як обличчя, що переносить і спеку, і холод.

Правильно поставлене фізичне виховання сприяє вихованню мужності. Джентльмен повинен бути вихованим так, вважав Локк, що у будь - який час бути готовим одягнути зброю, стати солдатом [21].

Гельвецій значну увагу приділяв фізичному вихованню. Основним завданням фізичного виховання він вважав « зробити» людину сильною, міцною, здоровою, отже, щасливішою «. Фізичне виховання повинно одночасно зміцнювати і тіло і дух [9].

Важко переоцінити і педагогічні доробки Д.Дідро в науковому осмисленні функціональної ролі фізичного виховання у пізнавальній діяльності дитини. Так, Д.Дідро дає ряд рекомендацій, щодо організацій навчальної роботи в школі, чергувати навчання з перервами; впроваджувати в режим дня ігри та вільний час[11].

Доктрина Ж. Руссо стосовно фізичного виховання вимагав максимальної свободи для дитини, передбачала найпростішу їжу і одяг, засуджувала будь - яке медичне лікування і містила доведення переваг щодо проживання в селі на свіжому повітрі[29].

Виключно високо оцінював роль сім'ї у фізичному вихованні дитини видатний швейцарський педагог і мислитель І. Песталоцці. Вважаючи, що в людській природі закладені розумові, фізичні, моральні сили, Песталоцці поділяє елементарну освіту людей на певні частини, а саме:

- елементарна інтелектуальна (розумова);

- моральна елементарна;

- фізична елементарна;

Метою, зокрема, останньою, на думку педагога, є правильний експериментальний розвиток фізичних задатків людини, що дає їй спокій і фізичну самостійність, виробляє у неї певні фізичні навички[26].

На думку педагога - класика, початки фізичного виховання є надзвичайно простими. Вони мають місце в кожній сім'ї, коли мати спочатку допомагає дитині стояти, потім підтримує її, коли вона робить перші кроки, і нарешті вчить її ходити.

На основі природного фізичного виховання, отриманого дитиною в сім'ї, Песталоцці будує подальшу систему «шкільної елементарної гімнастики». Вона складається з низки вправ для суглобів, які охоплюють у послідовному порядку рухи, що їх роблять люди, коли їздять, ходять, піднімають вантажі, тобто із звичайних рухів, що здійснюється ними в побуті та процесі трудової діяльності.

Вимагаючи, що у дітей була розвинена здатність діяти, він мріє про створення особливої « азбуки умінь», яка має містити вправи в простих рухах - як бити, нести, кидати, штовхати, боротися, махати тощо.

Цілком логічно, що Песталоцці різко критикує сучасні школи за несприятливість піднесенню фізичних сил дітей народу. Вони тримають учнів у надто задушливих класах, придушують їх природне прагнення до руху, примушують сидіти не поворухнувшись. Між тим, фізичне виховання при тривалій його постановці могло б, як вказує педагог, відіграти неоцінну роль в оздоровленні народу[26].

Цікавим видаються і прогресивні ідеї німецьких філантропістів (Базедов Швеге, Барт, Зальцман, Лахман та інші), щодо питань суто фізичного виховання дітей. Вони вважали, що всебічне фізичне виховання повинно проводитись з раннього дитинства в певних напрямках, а саме:

1) елементарних правил гігієни: режим харчування, сон, повітряні і сонячні процедури тощо;

2) використання фізичних прав, заснованих на природних рухах людини: біг, стрибки, ходьбу по колоді, рухливі ігри, їзду верхи і танці;

3) застосування рухливих ігор спеціального призначення, наприклад, так звані «нічні ігри», які використовувались як засіб подолання у дітей страху перед темнотою і, як засіб розвитку органів зовнішніх чуттів;

4) запровадження шкільного викладання гімнастики, де філантропісти виступали початківцями.

На їхню думку, фізичне виховання повинно відповідати двом вимогам.

По-перше, це постійна турбота про здоров'я дітей, систематичний догляд за їх тілом; діти повинні отримувати просту, здорову їжу. Їх одяг повинен бути простим, доцільним, відповідати кімнатним умовам. По-друге, всі люди повинні мати можливість займатися корисною діяльністю, тим самим третируючи своє тіло, для дітей такі вправи повинні полягати в різноманітних іграх; для підлітків - у ходьбі, бігові, стрибках, плаванні, танцях, заняттях ремеслом і сільським господарством; для дорослих - у доцільних розвагах у часи дозвілля.

Отже, зазначені ідеї педагога про необхідність цілеспрямованого фізичного виховання мають неабияку необхідність і цінність, бо в них проявляється турбота не про представників якихось привілейованих соціальних груп, а про весь народ, про всі верстви населення незалежного від віку, статі і станової належності[18].

У свою чергу А.Дістерверг, відводячи велику роль перетворені суспільства через освіту, засновану на поєднанні загальнолюдського з національним, стверджує, що принцип гармонійної освіти вимагає певного розвитку тіла і духу[12].

Значний внесок в удосконалення уявлень про систему фізичного виховання підростаючого покоління зробив основоположник фізичної освіти російський педагог, анатом і лікар П. Лесгафт. Він обґрунтував принцип єдності і взаємообумовленості психічної і нервово - м'язової діяльності дитини. П. Лесгафт не безпідставно стверджував, що дитину треба вчити не механічному, а свідомому виконанню фізичних вправ, які слід підбирати так, щоб вони одночасно сприяли розумовому, моральному і естетичному її вихованню. У контексті започаткованого нами дослідження особливо цінними видаються його роботи з проблем сімейного виховання та співпраці школи і сім'ї у фізичному розвиткові дітей На думку П. Лесгафта, дитина народжується ні доброю, ні злою, ні поетом, ні музикантом, ні спортсменом і т. п. А стає тим або іншим у результаті виховання. Тому в сім'ї і в школі необхідно створити нормальні умови для піднесення, розвиткові і прояву всіх позитивних цінностей дітей, а в плані фізичного виховання - «навчити молоду людину володіти своїм тілом і його потребами», «засвоїти загальні способи фізичної роботи».

Традиції фізичного та психофізичного загартування підростаючих поколінь посідали важливе місце у козацьку епоху - період розвитку українського шкільництва і духовної культури. Доведено, що українська козацька система виховання - глибоко самобутнє явище, аналогів якій не було в світі. Основним завданням козацької педагогіки були:

- виховання фізично загартованих, мужніх воїнів - захисників рідного народу від чужого поневолення;

- виховання у підростаючого покоління українського характеру і світогляду, поваги до національних і загально - людських - цінностей;

- формування високих лицарських якостей, пошани до людей похилого віку, прагнення до милосердя та допомоги іншим;

- виховання громадян, які могли б розвивати культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу на світовому рівні.

Козацька педагогіка мала три ступені.

Перший - сімейне виховання, яке утверджувало високий статус батьківського та материнського виховання й навчання. Специфічною була роль батька, що полягала в цілеспрямованому загартуванні своїх дітей, формуванні в них лицарської честі, гідності, підготовці до подолання життєвих труднощів, до захисту рідної землі, власної свободи.

Другий - родинно шкільне виховання. У козацьких школах найважливішими були родинні, духовні та материнські цінності, що переростали в загально національні та включали в себе релігійно - моральні цінності.

Третій - вища освіта. Молодь, яка прагнула знань, продовжувала навчання в колегіумах і академіях, європейських університетах[]

Як відомо, слава запоріжсьгоко війська була така велика, що багато істориків порівнювали козаків із найсильнішими і наймужнішими народами світу. Західні історики ХVІІ і особливо ХVІІІ ст. Виявляли схильність порівнювати Запорізьку Січ з уславленими містами - державами античності та рицарськими орденами середньовіччя. Й. Енхель написав у 1790 році латино мовну магістерську дисертацію на досить оригінальну тему: «Порівняння «військових республік» давніх спартанців, критян і українських козаків». П. Маріме та Ш. Лезюр порівнюють запорожців з римлянами.

Доведемо, що в Запорозькі Січі функціонувала ефективна система фізичного виховання, основу якої складали звичаї українського народу: ігрові та загальні форми використання фізичних вправ, часто у поєднанні з піснями або музикою.

Пріоритетне ж місце в структурі спеціальної фізичної підготовки козаків належало:

а) цілеспрямованому розвиткові рухових якостей (сили, спритності, витривалості);

б) вдосконалення навичок у плаванні, пірнанні, бігові, їзді верхи, тощо;

в) піднесенню майстерності у володінні різними видами зброї і засобами пересування.

Вершиною української системи вдосконалення людини було бойове мистецтво запорізьких козаків - гопак, феномен якого став навіть предметом дослідження науковців сьогодення.

Тому цілком зрозумілим є той факт, що ідея фізичного і духовного вдосконалення знайшла своє відображення в теоретичній спадщині українських національних прогресивних діячів освіти (Г. Ващенко, О. Духнович, М. Корф, В. Сухомлинський, Г. Сковорода, С. Русова, Я. Челіга) і має перехідне значення для сучасної національної школи України.

Так, видатний просвітительXVІІІ ст. Г. Сковорода, який в історії педагогічної думки висунув ідею природного виховання, вважав, що фізичне виховання повинно починатися ще до народження дитини і полягати в здоровому способі життя батьків, у турботі про матір у період вагітності і годування. Засобами природного фізичного розвитку і зміцнення організму дитини Г. Сковорода вважав дотримання правильного режиму, чистоти і акуратності, правильного харчування, по міркування у всьому і особливо фізичні вправи, працю і здоровий спосіб життя.

У свою чергу М. Корф, відстоюючи ідею загального обов'язкового навчання, стверджував, що метою загальноосвітньої школи повинна бути підготовка людини до життя, і до того ж, людини розвинутої фізично і духовно. Школа крім знань, повинна сприяти зміцненню фізичних сил і здоров'я учнів, розвиваючи естетичні почуття.

1.2 Основні завдання фізичного виховання

1.2.1 Освітні завдання

Спрямованість системи виховання та основні закономірності її функціонування відображено в меті, завданнях та загальних принципах, виходячи з яких здійснюється педагогічна діяльність з фізичного виховання підростаючого покоління. Метою фізичного виховання, починаючи з раннього дитинства, є формування фізично досконалої людини, зміцнення здоров'я та підвищення її працездатності. Ця мета відображає суспільні та особисті інтереси кожної людини.

Мета фізичного виховання розкривається та конкретизується в загальних завданнях, які вирішуються залежно від особливостей вікового розвитку дітей. Дошкільний період має велику пластичність та сприйнятливість до засобів фізичної культури. Саме тому проведення днів здоров'я як одного з різновиду тематичних фізкультурних свят має особливе значення в дитячих дошкільних закладах і може забезпечити (в поєднанні з іншими видами фізкультурних занять) не лише фізичне здоров'я, але й мотивацію до занять фізичною культурою на все свідоме життя колишнього дошкільника.

Освітні завдання спрямовані на формування певних систем рухових умінь та навичок, ігрових дій, набуття доступних уявлень та знань про користь занять фізичною культурою, іграми, про основні гігієнічні вимоги та правила (включаючи валеологію).

1.2.2 Оздоровчі завдання

Проведення днів здоров'я може бути корисним лише при належному рівні методичного забезпечення, свідомій і цілеспрямованій діяльності педагога дошкільного дитячого закладу. В структурі мети, що встає перед таким педагогом можна виділити оздоровчі, освітні та виховні завдання проведення днів здоров'я [1].

Оздоровчі завдання спрямовані на охорону життя, зміцнення здоров'я, всебічний фізичний розвиток, загартування та удосконалення функцій організму дітей, підвищення фізичної та розумової працездатності.

Основним результатом розв'язання оздоровчих завдань є покращання фізичного стану дитини, її фізичного розвитку, підвищення захисних властивостей та стійкості організму до різних захворювань, опору впливу негативних умов зовнішнього середовища.

1.2.3 Виховні завдання

Виховні завдання спрямовані на формування позитивних моральних та вольових рис характеру дитини засобами фізичної культури.

Заняття з фізичної культури, рухливі ігри, вправи спортивного характеру сприяють вихованню в дітей дисциплінованості, колективізму, рішучості, сміливості та інших якостей, необхідних кожній людині. До того ж, як зазначає Т. І. Дмитренко: “Якщо рухи виконуються правильно, невимушене і разом з тим виразно, емоційно, то це позначається на естетичних почуттях, сприяє розумінню дитиною краси рухів” [2].

Зміст різноманітної рухової діяльності дітей включає чимало ситуацій, які дозволяють використовувати їх для виховання почуття відповідальності, стриманості, поваги до своїх товаришів та ін. Необхідно постійно спиратись у процесі виховання на духовний світ (почуття) дитини. Виховання, яке спрямоване тільки до розуму, свідомості дитини, може породжувати в її ставленні до оточуючих людей бездуховність та раціоналізм. Почуття являють собою емоційне ставлення до дійсності. За своєю спрямованістю вони можуть відбивати інтелектуальне, естетичне, моральне ставлення особистості до оточуючого її світу.

Доброзичливе ставлення, повага до дитини повинні бути основою педагогічної позиції вихователя у формуванні її моральних та вольових якостей під час проведення днів здоров'я та інших тематичних фізкультурних свят у дошкільному закладі.

Виховання інтересу до рухової діяльності та формування потреби в систематичних заняттях фізичними вправами слід починати з дошкільних років. Позитивний їх вплив на організм дитини досягається лише тоді, коли вони виконуються регулярно.

Самі по собі дні здоров'я нездатні забезпечити увесь комплекс оздоровчих, освітніх та виховних завдань фізичного виховання, обов'язковою умовою для досягнення цієї мети є регулярні заняття фізкультурою при позитивному та активному ставленні до них дітей. Останнє залежить від низки причин, серед яких найбільш важливими слід вважати інтерес до рухової діяльності та її мотиви [3]. Цікаве проведення занять, участь у найулюбленіших рухливих іграх, виконання вправ спортивного характеру сприяють розвитку інтересу до фізичних вправ. Особливе значення при цьому має також особистість самого вихователя, його організаторські здібності, знання методики, вміння чітко показати вправи, встановити контакт з дитиною, враховувати психічні та анатомо-фізіологічні особливості дітей ти ін.

1.3 Особливості фізичного розвитку та виховання дітей дошкільного віку

Протягом дошкільною віку в дитини необхідно виробити так звану "школу рухів", до якої відноситься формування та удосконалення життєво важливих умінь та навичок з ходьби, бігу, стрибків, метання предметів, лазіння, ходьби на лижах, плавання, їзди на велосипеді та ін. Слід навчити дітей регулювати свої рухи в просторі, часі та за фізичними зусиллями. Таким чином, у них “закладаються основи технічно правильного виконання рухових дій, засвоюється культура рухів” [4].

Завдяки високій пластичності нервової системи у дошкільників дуже швидко встановлюються нервові зв'язки й формуються умовні рухові рефлекси. Однак дитина повинна не тільки вміти користуватися своїми рухами у звичайних обставинах, а й в умовах, які постійно змінюються в повсякденному житті (в іграх, під час прогулянок, коли треба перестрибнути через рівчак, підлізти на гілку тощо). Отже, сформовані навички тих або інших рухів повинні бути не тільки міцними, а й достатньо гнучкими (пластичними).

Застосування автоматизованих навичок дозволяє дитині економити свою енергію й спрямовувати увагу на осмислення тих завдань, які виникають під час ігрової діяльності.

У дошкільників формуються вміння та навички виконувати вправи на шикування та перешикування, загальнорозвиваючі, спортивного характеру, основні рухи, при проведенні днів здоров'я зі старшими дошкільниками педагог може використовувати також елементи спортивних ігор (баскетбол, футбол, хокей, городки, бадмінтон та настільний теніс). Їх засвоєння сприяє поширенню рухового досвіду, що дозволяє більш впевнено діяти в різноманітних умовах оточуючого життя.

Дітям дошкільного віку дають елементарні знання про користь виконання фізичних вправ, способи виконання рухів (техніку), правила рухливих ігор, призначення фізкультурного інвентаря та способи його зберігання; доступні відомості про особисту та суспільну гігієну (правила догляду за тілом, одягом, взуттям, фізкультурним обладнанням тощо); про спортивні події у країні та світі, які цікавлять старших дошкільників та ін.

1.4 Анатомо-фізіологічні особливості дітей дошкільного віку

Дошкільники мають біологічну потребу в рухах, вони дістають насолоду від самого процесу виконання фізичних вправ [5]. Позитивні емоції, інтерес та задоволення, які викликають у дітей заняття фізичними вправами, поступово переходять у звичку систематично займатися фізкультурою, брати участь у рухливих іграх. Згодом ця звичка стає стійкою потребою, яка продовжує зміцнюватися у шкільні роки.

Процес фізичного виховання дошкільників характеризується комплексністю впливу на особистість дитини. Наприклад, якщо вихователь проводить заняття з фізичної культури на належному методичному рівні, він одночасно реалізує комплекс оздоровчих, освітніх та виховних завдань. Виконання загальнорозвиваючих вправ, основних рухів (з оптимальним дозуванням), участь у рухливій грі позитивно впливають на покращання фізичного розвитку дитини, сприяють удосконаленню функціональних можливостей її організму, формуванню правильної постави, розвитку фізичних якостей. Одночасно формуються уміння та навички у різноманітних фізичних вправах, які виконуються дітьми. Чітка організація заняття та рухова діяльність дітей сприяють вихованню в них позитивних моральних та вольових рис характеру.

1.5 Засоби фізичного виховання дітей дошкільного віку

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дорослих і дітей супроводжувались ігровою діяльністю, найбільш поширеними різновидами якої були біг, скачки, стрільба з лука, кулачні бої, метання спису, а жінки та дівчата водили хороводи. Участь у грі дозволяла людині відійти від проблем повсякдення, запобігала виникненню сумніву й недовіри до своїх сил.

Час вносить зміни у зміст ігор, створює багато різних варіантів, лише їхня рухлива основа залишається незмінною. Гра включає всі види природних рухів: ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння, вправи із предметами, а тому є незамінним засобом фізичного виховання дітей. Світ ігор дуже різноманітний: рухливі, сюжетні, народні, рольові, спортивні, пташині, командні, групові, ігри-естафети, ігри-конкурси, ігри-забави, ігри-змагання тощо.

Народна педагогіка вимагає, щоб батьки, вчителі, вихователі піклувались про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. „Як дитина бігає і грається, так її здоров'я усміхається", - стверджує прислів'я. Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається. Гіподинамія (обмеження рухової активності школяра) веде до порушення обміну речовин, діяльності серцево-судинної та дихальної систем, негативного впливу на опорно-руховий апарат.

Найкращими „ліками" для дітей від рухового „голоду" є рухливі ігри. Народні рухливі ігри за змістом і формою прості і доступні дітям різних вікових груп. Вони є універсальним засобом у фізичному вихованні молоді.

Оздоровче значення ігор:

- сприяють гармонійному росту організму школяра;

- формують правильну поставу;

- загартовують організм;

- підвищують працездатність;

- зміцнюють здоров'я.

Великий оздоровчий ефект має проведення ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів і міцність зв'язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

Близько 70% шкіл України не мають спортивних залів. Вихід тільки один: влітку і взимку, навесні і восени проводити уроки фізичної культури на свіжому повітрі. При цьому всі учні і вчитель повинні бути одягнені у спортивну форму. При зміні погоди відповідно змінюється одяг, який повинен забезпечити вільність рухів, надійно запобігати охолоджуванню і перегріванню.

Одяг учнів при плюсовій температурі має бути такий: футболка або майка з бавовни, спортивний костюм або шорти чи спортивні труси, шкарпетки, кросівки або кеди. У вітряну погоду можна надіти ще вітрівку, пов'язку на голову або тоненьку шапочку.

Одяг учнів при низькій або мінусовій температурі (пізня осінь або рання весна, взимку): футболка з довгими рукавами, теплий трикотажний спортивний костюм, шерстяні шкарпетки, кросівки, куртка, шапочка і рукавиці.

Освітнє значення ігор:

- формують рухові вміння і навички з бігу, стрибків, метання тощо;

- розвивають фізичні якості: швидкість, силу, спритність, гнучкість і витривалість;

- дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю і т.д.

Під час проведення рухливих ігор учні повторюють, закріплюють, удосконалюють рухові вміння і навички, розвивають фізичні якості. Наприклад, граючи в ігри „Влуч у мішень", „Влуч у ціль”, „Снайпери”, „Мисливці і качки", учні вдосконалюють вміння і навички у метанні малого м'яча; „Вудочка", „Горобці-стрибунці” - у стрибках; в іграх-естафетах розвиваються такі фізичні якості, як швидкість, спритність, сила.

Отже, правильно методично побудований урок із застосуванням ігор, естафет, дає можливість з великою ефективністю розв'язувати освітні завдання.

Виховне значення ігор:

- виховують моральні та вольові якості учнів;

- виховують любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу;

- виховують любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами.

У народній та рухливій грі одночасно здійснюється фізичне, розумове, моральне, естетичне та трудове виховання. Активна рухова діяльність ігрового характеру, позитивні емоції підсилюють усі фізіологічні і психологічні процеси в організмі, поліпшують роботу всіх органів і систем. Правила ігор регулюють поведінку гравців, сприяють вихованню взаємодопомоги, чесності, колективізму, дисциплінованості, відповідальності, витримки, вміння долати труднощі, цілеспрямованості, сміливості, рішучості і т.д. Ігри привчають долати психічні і фізичні навантаження, створюють у дітей бадьорий настрій.

Висновки до розділу 1

Викладене вище дає загальну уяву про предмет професійної діяльності майбутнього вчителя -- про фізичне виховання. Діяльність з фізичного виховання в суспільстві забезпечує наступність у розвитку фізичної культури, виступаючи своєрідним каналом передачі досягнень у цій сфері від покоління до покоління. Будучи невід'ємною частиною загального виховання, фізичне -- відіграє суттєву роль у реалізації і загальнопедагогічних, і специфічних освітньо-виховних завдань, продиктованих потребами суспільства у цілеспрямованому впливі на розвиток людини.

Специфічний зміст у фізичному вихованні мають фізична освіта і вдосконалення фізичних якостей. Прикладним результатом фізичного виховання, якщо розглядати його стосовно практичної діяльності людей, є фізична підготовленість, втілена в підвищенні працездатності, рухових уміннях і навичках. У цьому зв'язку фізичне виховання можна розглядати як процес фізичної підготовки людини до повноцінної життєдіяльності.

До числа основних складових фізичної культури належить спорт, який є арсеналом ефективних засобів і методів фізичного виховання. Разом з тим, фізичне виховання не зводиться до спорту, так само, як і спорт не зводиться до фізичного виховання. Таким чином, поняття фізична культура, фізичне виховання і спорт характеризуються єдністю, але не є тотожними.

Соціальна практика фізичного виховання будується в рамках певної системи -- системи фізичного виховання, яка, в свою чергу, є складовою частиною загальної системи виховання.

• Розділ 2. Методика проведення спортивних свят та розваг в дитячих дошкільних закладах

2.1 Організація проведення дослідження

Для дошкільників день здоров'я -- це завжди радісна подія. Його чекають, до нього готуються, він надовго запам'ятовується.

День здоров'я, тривалість якого не перевищує 40--50 хв., проводиться приблизно один раз у квартал [6]. Найчастіше спортивний зміст свята погоджується із сезонними явищами. Тому вони можуть бути зимовими, осінніми, весняними, літніми. Проводяться дні здоров'я в залі, у парку, на лугу. У залежності від місця проведення і місяця, у якому проводиться свято, складається його сценарій. Дні здоров'я, як і інші урочистості, повинні супроводжувати радісною обстановкою, яскравими сюрпризами, музикою, сміхом і веселощами.

Підготовка проведення днів здоров'я має багато спільного з підготовкою фізкультурного дозвілля, але в ній є і ряд специфічних моментів. Починається вона зі складання сценарію, у зміст якого входять різні змагання. Але не слід захоплюватися тільки змагальними вправами, щоб не перетворити свято в суцільне змагання. Адже головне призначення свята -- “веселити дітей, доставляти їм задоволення; тому не можна допускати, щоб ці почуття розчинилися в гіркоті поразки для переможених” [7]. Крім ігор і вправ, у сценарій можуть бути включені концертні номери (пісня, один-два вірша, загадки на фізкультурну тематику і т.д.). Дуже оживляє свято виступ дітей з фізкультурними вправами і танцями зі скакалками, стрічками, м'ячами й іншими предметами. Ці номери підготовляються звичайно заздалегідь на фізкультурних і музичних заняттях, але можна використовувати і виступи-експромти, наприклад, запропонувати дітям поскакати під музику зі скакалками.

Не можна забувати і про сюрпризи. Вони є кульмінаційним моментом свята і відбивають його специфіку. Сюрприз готується в строгій таємниці. Зразки дитячої художньої літератури, журнали по дошкільному вихованню дають вихователям різноманітний матеріал по підготовці сюрпризів. Велике значення має оформлення залу чи площадки до дня здоров'я, що повинно підкреслювати спрямованість цього свята. Воно повинно бути яскравим, але не рясним. Одного-двох тематичних плакатів, виготовлених вихователем разом з дітьми і двох десятків різнобарвних прапорців цілком достатньо.

При виготовленні красивих плакатів вихователь може удатися до наступного способу: збільшити до бажаних розмірів потрібний малюнок, обвести основні контури деталей і запропонувати дітям їх розфарбувати [8]. Плакати для свята, проведеного на площадці, потрібно робити трохи більшого розміру, чим для свята в приміщенні (приблизно 80ґ100 чи 100ґ120 см) [9].

Своєрідним оформленням служить спортивний одяг і взуття дітей. До свята можна підготувати іграшки, малюнки, вироби з природного матеріалу, значки, медалі й інші подарунки, що дарують переможцям змагань чи всім учасникам.

Починати день здоров'я можна по-різному. Якщо проведення його стало традицією в дитячому саду, то початком може служити звучання сигналу, який діти разом з вихователем вибрали символом фізкультурного свята. Наприклад, на самому видному місці площадки вивішується яка-небудь емблема, а сигналом служить мелодія традиційної спортивної пісні. Свято можна почати з чи вітання інсценівки знайомої дітям казки, наприклад «Зайчикова хатинка» [10].

Сидить зайчик на дорозі, плаче. Лисиця вигнала його з хатинки. Діти обіцяють прогнати лису. Заєць веде їх до хатинки в глиб лісу. На заячій стежці, звичайно, зустрічаються різні перешкоди. Діти проганяють лисицю. При цьому вони проробляють різні вправи: підлазять, тікають, стрибають і т.д. Очевидно, початок свята повинен бути інтригуючим, захоплюючим.

Перше завдання звичайне буває фронтальним (найчастіше це гра). Особливе значення мають сюрпризні моменти. В одному сценарії можна передбачити трохи маленьких і один великий -- головний сюрприз. Маленькі сюрпризи випереджають черговий номер програми. Великий сюрприз виражає головну ідею свята чи є самим веселим його моментом, особливо, якщо пов'язаний з роздачею подарунків чи частуванням дітей. У сюрпризі беруть участь, як правило, дорослі, тому що треба не просто виступити, а зіграти. І ніякий сценарій не може передбачити усіх відтінків кожної ролі, спланувати до дріб'язків реакцію глядачів і учасників.

Успіх свята багато в чому залежить від ведучого, котрий є “сполучною ланкою між дитячою аудиторією і виступаючими” [11]. Він задає тон святу: першим починає аплодувати, сміється, зображає подив, сперечається в потрібних ситуаціях, заохочує дітей, організує учасників свята і гостей, тобто ведучий тримає у своїх руках усі ниточки свята.

Закінчується свято шикуванням команд. Журі оголошує переможця, і учасникам свята вручає пам'ятні сувеніри, щоб діти запам'ятали свято.

Рухливі ігри є одним із важливих засобів фізичного виховання дітей дошкільного віку. Вони сприяють формуванню та вдосконаленню життєво необхідних рухів, всебічному фізичному розвитку та зміцненню здоров'я дитини, вихованню позитивних моральних та вольових якостей. Підкреслюючи універсальність цього засобу виховання, А. С. Макаренко писав: "Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі" [12].

Правильно підібрані рухливі ігри активно впливають на розвиток організму дошкільників за умови вмілого керівництва ними, позитивно впливають на серцево-судинну, дихальну та інші системи, збуджують апетит і сприяють міцному сну.

Рухливі ігри задовольняють потребу організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду, закріплюють вміння і навички основних рухів ходьби, бігу, стрибків, рівноваги тощо. Швидка зміна обставин під час гри привчає дитину користуватися своїми рухами відповідно до тієї або іншої ситуації.

Цінність цих ігор також у тому, що вони впливають на розвиток у дітей таких важливих фізичних якостей, як швидкість, спритність, витривалість тощо.

Так, для розвитку швидкості проводять ігри, які потребують негайних рухових дії в обставинах, що швидко змінюються, ускладнених додатковими завданнями, а також ігри з подоланням певної відстані за найкоротший час [13].

Для розвитку у дошкільників спритності використовують ігри, де діти виконують складні за координацією рухи: влучити в ціль, показати засобами пантоміми фігуру та ін.. [14].

Розвивати силу окремих м'язів рук, ніг та тулуба можна в іграх, які потребують короткочасного силового напруження "Хто далі кине?", "Хто краще стрибне?" [15].

Витривалість розвивається в іграх з інтенсивною руховою діяльністю, але оптимальною в часі для кожної вікової групи [16].

Досвід кращих вихователів, а також спеціальні дослідження показують, що рухливі ігри мають значний вплив на виховання позитивних моральних та вольових якостей у дошкільників [17]. Свої дії учасники гри підпорядковують її правилам, які регулюють поведінку, сприяють вихованню свідомої дисципліни, привчають відповідати за конкретні вчинки, розвивають почуття товариськості. У колективних іграх у дитини формуються поняття про норми громадської поведінки, виробляються організаційні навички, виховується прагнення до перемоги, сильна воля, стійкість, витримка. Спільний інтерес, викликаний грою, об'єднує дітей у дружний колектив.

Рухливі ігри ефективно впливають на розумовий розвиток дитини, допомагають уточнити уявлення про навколишній світ, різні явища природи, поширюють світогляд. Виконуючи різноманітні ролі, імітуючи дії птахів, тварин, комах, діти на практиці застосовують здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих тварин.

Під час ігрової діяльності у дошкільнят створюються позитивні умови для розвитку уваги, сприймання, уточнення певних понять, творчої фантазії, пам'яті. У процесі гри діти обмірковують, що і як краще зробити, розмовляють між собою, підраховують кількість влучань у ціль, "поквачених" гравців. Усе це сприяє розвитку мови, швидкості мислення, творчості та кмітливості.

Ігри широко використовуються як засіб естетичного виховання, тому що діти відображають оточуючий світ через ігровий образ, певну роль. До змісту багатьох ігор входять знайомі їм вірші або пісні. Усе це дозволяє поглиблювати естетичні переживання дошкільнят. Чітке й швидке виконання рухів, погодженість дій під час гри, особливо коли вони проводяться під музику, формують естетичні почуття дошкільників, привчають помічати красу рухів. Різноманітні шикування та перешикування - в коло, шеренгу, колону - вимагають точності рухів, дотримання правильної постави, уваги та розвивають у дітей почуття прекрасного.

Участь у грі тісно пов'язана з емоційними, в тому числі естетичними почуттями дітей, крім того, в ході її вихователем контролюється їх свідома поведінка. Тому необхідно так спрямувати ігрову діяльність, щоб вона, торкаючись естетичних почуттів, дозволяла старшим дошкільникам правильно оцінювати її.

З дітьми дошкільного віку проводять три види рухливих ігор [18]: сюжетні ігри, ігрові вправи (несюжетні ігри) та ігри з елементами спорту (городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, футбол, хокей).

В основу сюжетних рухливих ігор покладено життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тварин, птахів). Наприклад, з розповідей дорослих, телепередач, спостережень за навколишнім життям діти дізнаються про поведінку тварин і птахів (як ходить клишоногий ведмедик, дзьобають зернята пташки та ін.), а потім під час гри відтворюють рухи, характерні для того або іншого образу.

Рухи, які виконують діти під час гри, тісно пов'язані з її сюжетом. Наприклад, зайці стрибають у лісі, а мисливці полюють на них; бджілки літають, сідають на квіточки, збирають мед. Більшість сюжетних ігор колективні, і діти привчаються в них погоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, діяти організовано, як вимагають правила.

Для ігрових вправ (несюжетних ігор) характерна конкретність рухових завдань відповідно до вікових особливостей і фізичної підготовки дітей. Якщо в сюжетних іграх основну увагу гравців спрямовують на створення образів, досягнення певної мети і точне виконання правил, що часто приводить до ігнорування чіткості рухів, то під час ігрових вправ дошкільнята повинні бездоганно виконувати основні рухи (влучити м'ячем у ціль; пролізти в обруч, не торкаючись його та ін.). Такі вправи застосовують здебільшого для вдосконалення у дітей конкретних рухів. Дозування вправ у цих іграх, на відміну від сюжетних, визначають конкретніше, що також є однією з позитивних сторін.

Оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовують в усіх вікових групах, організація і методика їх проведення має багато спільного.

Досвід показує, що оптимальні умови для досягнення позитивних результатів у розвитку рухів дошкільнят створюються за умови поєднання конкретних рухових завдань у формі ігрових вправ, спрямованих здебільшого на чіткіше виконання певних рухових дій та сюжетних ігор, у процесі яких рухи, засвоєні дітьми раніше, вдосконалюються в різних умовах [19].

Проведення ігор з елементами спорту вимагає чіткого пояснення правил, які обумовлюють процес змагань між окремими дітьми або командами. Обов'язковим є оволодіння кожною дитиною руховими навичками (технікою рухів), які визначають результат змагань.

Майданчик для проведення рухливих ігор обмежують добре помітними лініями. Оскільки дітям, захопленим грою, важко стежити за умовними або нечіткими лініями, тимчасову розмітку в середині майданчика роблять для кожної гри окремо. Використовують палички, прапорці, булави. Узимку лінії розмічають темним порошком (дрібним вугіллям, золою) або синькою. Щоб запобігти травмам, особливо в іграх з бігом і ловінням, лінії проводять на відстані 1,5-2 м від стін, парканів та інших предметів [20].

Для проведення багатьох ігор потрібний різноманітний інвентар: м'ячі, прапорці, обручі, скакалки, булави. Бажано, щоб він був яскравим (кольоровим), добре помітним у грі. Приладдя та інвентар готують заздалегідь, щоб на його розміщення й роздачу не затрачати багато часу.

Дрібний інвентар доцільно роздати після пояснення правил гри, інакше діти будуть неуважними. У старших групах для роздавання та розміщення інвентарю вихователь залучає дітей, спостерігаючи, щоб вони робили це організовано й швидко.

До проведення гри треба добре підготуватись: вивчити її зміст, правила, вірші та пісні, що її супроводять. Перед тим, як розпочати гру, бажано зацікавити дітей, щоб вони краще виконували рухи, які становлять її зміст.

Під час пояснення змісту гри дошкільнят розміщують так, щоб кожний добре бачив і чув вихователя. Найкраще розставити їх у ті положення, з яких вони починають гру. В іграх із шикуванням у коло вихователь стає разом з дітьми у коло. Якщо гра починається з руху врозтіч, дітей зручніше шикувати в шеренгу або зібрати їх біля себе у півколо, щоб усім було добре чути розповідь й видно те, що їм показуватимуть.

Під час пояснення гри не рекомендується ставити дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла, бо це негативно впливає на зір і розпорошує увагу.

Пояснювати зміст гри треба виразно, дохідливе, коротко, щоб не стомлювати дітей. Розповідь повинна викликати яскраве уявлення про дійових осіб, які зображатимуться. Емоційно-образне повідомлення сюжету допомагає дошкільнятам краще уявити ігрову ситуацію й виразніше виконувати рухи, характерні для певного образу. У ході гри правила роз'яснюються й уточнюються.

Для кращого засвоєння гри рекомендується, особливо у молодших групах, найскладніші моменти пояснювати жестом і показом деяких рухів.

Перед цим бажано нагадати дітям, як треба бігати, стрибати, кидати м'яч тощо. Іноді основний рух можна виконати кілька разів до початку гри. Наприклад, у грі "Влучи в кільце" діти спочатку виконують декілька разів кидки м'яча в кільце, а потім починають гру, під час якої відбувається змагання між командами.

Правила гри детально пояснюють лише в тому випадку, якщо вона проводиться вперше. Повторюючи її, тільки нагадують основний зміст. Якщо вводяться ускладнення, потрібно роз'яснити додаткові правила і способи виконання дій. Пояснивши гру в старших групах, вихователь перевіряє, чи всі діти зрозуміли її, ставить їм кілька запитань про зміст і правила. Якщо діти добре зрозуміли правила та ігрові дії, які вони повинні виконувати, гра проходить злагоджено й чітко.

Обов'язковою умовою проведення командних ігор у старших групах є правильне комплектування команд (підгруп). Вони мають бути рівні за силами й складом. У практиці є кілька способів поділу гравців на команди [21]: за допомогою рахунку або фігурного марширування, а також за призначенням капітанів.

При розподілі дітей за допомогою рахунку вони шикуються в шеренгу, а потім розраховуються на таку кількість номерів, скільки має бути у грі. Внаслідок цього способу команди не завжди формуються рівні за силами.

Розподіл гравців фігурним маршируванням здійснюється так: діти перешиковуються з колони по одному в колону по два, по три, де кожна з новоутворених колон - одна з команд. Такий розподіл гравців не потребує багато часу.

Па початку гри діти можуть самі обрати капітанів залежно від кількості команд. Призначені капітани по черзі обирають гравців. Це дає змогу швидко укомплектувати команди, рівні за силами.

Усі способи розподілу дітей на команди слід запроваджувати відповідно до характеру та умов проведення рухливої гри.

Після пояснення правил гри, обрання ведучого, розподілу гравців на команди, розставивши відповідно дітей (у залі або на майданчику), вихователь переходить до її проведення. Кожна рухлива гра починається за умовним сигналом (оплески у долоні, свисток, змах прапорцем або рукою) або командою вихователя. Сигнал подається після того, як вихователь переконався, що всі діти добре засвоїли правила й зайняли відповідні місця.

В іграх з розподілом дітей на підгрупи, особливо в естафетах, бажано користуватися командами: "Увага!", "Руш!" Останню з них іноді замінюють свистком. Це сприяє виробленню в дітей швидкої реакції на відповідні сигнали [22].

Ігри сюжетного характеру де немає моменту змагання, не потребують чітких команд. Можна спокійно сказати, - "Гру почали" - або попередити дітей, що гра починається після слів: "Один, два, три!" Після того, як гра розпочалася, вихователь уважно стежить за її ходом і поведінкою гравців.

Під час гри педагог дає вказівки дітям, які допускають помилки або порушують правила. Зауваження слід робити, не заважаючи ходу гри, не зупиняючи учасників. Практично усі автори методичних вказівок згодні з тим, що гру не бажано несподівано зупиняти [23]. Гру зупиняють лише тоді, коли більшість допускає грубі помилки і необхідно додатково пояснити її правила [24].

Особливої уваги потребують малоактивні й ослаблені діти, які недостатньо орієнтуються у завданні, бояться перестрибнути через "рів", підійти близько до "ведмедя" або "вовка"; їм треба своєчасно допомогти (підтримати за руку під час переходу через "місток" та ін.), підбадьорити, щоб вони були впевненішими.