Місцем ознайомлення шкільнят з об'єктами і явищами природи може стати територія найближчої до дитячого садка природної або штучної екосистеми. Організовувані вихователем у різні пори року екскурсії та спостереження слугують за джерело природничо-екологічних знань дітей. Обравши певну екосистему, педагог спочатку ґрунтовно вивчає її флору та фауну, визначає обсяг теоретичних знань і практичних умінь та навичок, як) мають набути його вихованці, й складає дидактичні маршрути до місць, де є об'єкти, варті особливої уваги. Орієнтовна схема маршрутів така:

старі або рідкісні дерева, їх розміщення, співіснування з рослинами і тваринами;

цікаві об'єкти рельєфу (скелі, валуни тощо);

рослини або тварини, яких тут обмаль;

негативні наслідки недбалої діяльності дорослих;

біологічні чи абіологічні об'єкти природи--збирання потрібно? інформації, зустрічі з людьми різних професій, пов'язаних з цими об'єктами.

Доцільно також, послуговуючись літературними джерелами, збирати оповіді, легенди, народні загадки, повір'я тощо про дану екологічну систему.

Там, де поблизу є ботанічний чи зоологічний сади, теплиця, дендрарій або хоча б присадибні ділянки, слід виділити такі об'єкти, які варто було б вивчати з погляду їхнього оздоровчого, естетичного та рекреаційного значення для довкілля, а також з погляду спрямування на них діяльності дорослих. Ці об'єкти мають відповідати таким вимогам:

є можливість ходити з дітьми на прогулянку з пізнавальною метою і задля відпочинку;

є дидактична основа для спостережень за працею людей, від якої прямо залежить стан цих об'єктів (за роботою на земельній ділянці, збиранням урожаю, знищенням шкідників тощо);

є можливість спостерігати за вирощуванням рослин і розведенням тварин з метою збереження природи і відтворення її багатств;

є умови для обміну думками й враженнями, досвідом та матеріалами для вирощування певних рослин;

територія оберігається і доглядається дорослими.

Скажімо, зразком такої ділянки-об'єкта може бути місце, де ростуть рослини, що перебувають під охороною. Розглянемо її пізнавально-виховні можливості.

Дітям слід показати рослини, які охороняються законом і ростуть поблизу, а старшим шкільнятам -- ті, які зустрічаються в різних регіонах України.

Подаючи дітям необхідні знання, доречно використовувати різноманітні ілюстрації і тексти з науково-популярних дитячих та юнацьких журналів, книжок, послуговуватися атласами, планшетами. Вихователь пояснює, що рідкісні рослини не можна зривати для поповнення гербарію, а краще вирощувати в садку, влаштувавши невеличкий карпитарій або альпінарій. Догляд дітей старшого віку за цими рослинами лід час вегетативного періоду полягає у підживленні ґрунту, у збиранні стиглих плодів, насіння.

Позаяк масове переселення рідкісних культур з природного середовища в інше суперечить правилам охорони довкілля, їх можна вирощувати штучно, висіваючи насіння у ящички або горщики. Тут необхідно пам'ятати: паростки з весняного посіву з'являться лише наступного року. А ще варто зазначити, що висівати в ящичках зручніше, адже результати будуть помітніші.

Так, можна досить просто подарувати малим природолюбам радість милування едельвейсом, вирощуючи його в альпінарії. Штучне розведення рослин, які в природі ростуть на гірських вапнякових скелях, покаже дітям, що людина, знаючи особливості їхнього існування, здатна створити їм відповідні умови для життя в іншому середовищі. З цією метою в середині лютого висівають насіння у спеціально приготовлену й трохи втоптану землю, заповнивши нею ящичок, укривають грубим шаром снігу й залишають надворі, щоб земля добре промерзла. Потім заносять у холодне приміщення. Коли сніг розтанув і ґрунт розмерзся, ящичок з майбутніми едельвейсами ставлять у куточку природи. Щоб запобігти надмірному випаровуванню, Його накривають склом або фольгою. З появою паростків землю часто зволожують, а коли вони досягають висоти 1 см, знімають накриття і всередині квітня висаджують у відкритий ґрунт, збагачений пташиним послідом, який, відомо, містить вапно. Кожну рослинку обкладають шматочками вапняку і кілька днів добре поливають. Першого року едельвейс зацвіте у вересні, а наступного -- наприкінці червня або на початку липня. Він добре розмножується і в окрасою альпінарію дитячого садка.

У доступний спосіб продемонструвати дітям, де саме на території України зустрінемо рослини, які охороняються, допоможе спеціальна ділянка-мапа, де ці рослини висаджені у відповідних географічних зонах. Така "жива" мала стане своєрідним провідником у віднаходженні цих рослин у природі під час екскурсій до різних екосистем.

Добрий пізнавально-виховний ефект матиме також окрема ділянка з глицевими рослинами. Знаємо проблему масового вирубування сосон та ялин до новорічних свят, тож висаджені у визначеному місці молодесенькі ялинки, а в окремих контейнерах -- більші деревця, які можна було б заносити до приміщення дошкільного закладу, не лише прикрашатимуть подвір'я, а й стануть учасниками святкових дійств у садку, новорічну функцію справно виконав й те глицеве дерево, яке росте перед входом, -- його також прибирають гірляндами та іграшками.

Аби збудити в дошкільнят допитливість, інтерес до пізнання елементарних екологічних чинників, доцільно створювати у дитячих садках куточки охорони природи. У кімнатах дім занять; у коридорах, а чи на майданчику відводять певні місця, належно впорядковують їх і обладнують дидактичними засобами, які забезпечують усі вимоги екологічного виховання.

Метою такого куточка -- буде він елементом природного середовища чи існуватиме самостійно -- є:

забезпечення умов для усвідомлення дітьми необхідності охорони природи завдяки збереженню її об'єктів від знищення;

догляд за тваринами і рослинами задля виховання а дитини доброти, турботливості;

формування відчуття краси довкілля;

набуття школярами наукових екологічних знань для засвоєння ними основних засад захисту природного середовища, а також для запобігання негативної поведінки щодо об'єктів природи.

У куточку вміщують такі основні дидактичні, засоби:

кольорові ілюстрації, де зображені рослини і тварини, які охороняються, дендропарки, заповідники, різноманітні ландшафти, цікаві об'єкти природи тощо;

плакати та інші наочні посібники, які демонструють належне ставлення людини до довкілля, правила поведінки у певних місцях, вимоги догляду за рослинами і тваринами;

картинки, які допомагають дитині позбутися упередженого ставлення до деяких представників тваринного світу, наприклад, жаби;

зображення рідкісних об'єктів живої і неживої природи, які можна зустріти у даній місцевості;

папки-пересувки, тематичні журнали з планами і програмами роботи дітей, з результатами природничих дослідів;

природознавчі дидактичні ігри на зразок ребусів про рослини і тварин.

Добираючи рослини для вирощування у приміщенні дитячого садка, треба враховувати їхню естетичну вартість, в також вплив на здоров'я людей. Вони мають сприяти збереженню чистоти середовища для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей. Так, папірус утримує вологість у повітрі; папороть зумовлює виникнення додаткового магнітного поля; пеларгонія, примула, розмарин виділяють анти бактерицидні субстанції (фітонциди), їхнє велике листя, вкрите ворсинками або шорстке, затримує на собі пил; алое нейтралізує шкідливі гази, очищує повітря.

Догляд за рослинами куточка можна організувати й у формі гри: обприскування -- "У перукаря", обливання чи миття -- "У лазні", визначення стану ґрунту, листя рослини -- "У лікаря" тощо.

Зацікавить малих практичне ознайомлення а розмноженням дерев у кімнатних умовах -- створення міні гайків у великих горщиках. їх розмішують у кімнатах, на балконах та в орендах і на повітрі. Способи розмноження дерев різні: з насіння, із саджанців або ж із листя чи коріння. Як показує практика, гарантований ефект забезпечує одночасне використання зазначених способів з урахуванням природних охоронних правил. Але найкращий усе таки перший, хоча він дуже повільний, бо сіянців доведеться чекати два-три роки.

Листяні дерева розмножуються легше, ніж глицеві, тому варто вирощувати бук, дуб, клен та каштан. Посудина, де висівається насіння, має бути чистою. На дно кладуть шкаралущу та камінці, на них -- шар грубозернистого піску, далі -- ґрунт, який укладається з доброго городнього мулу, торфу і компосту (для глицевих дерев беруть більше піску), наповнюють ним горщик так, щоб до краю залишилися вільними 15 см. Після висівання насіння землю трохи ущільнюють і зволожують. Горщик ставлять у місці, яке провітрюється, але не надто освітлюється сонцем, і куди не мають доступу птахи та гризуни. Особливу роль у вихованні дбайливого ставлення до природи відігріє вирощування тварин. Більшість авторів методичних рекомендацій вважає, що в дитячому садку в куточках природи можуть мешкати кролик, хом'ячок, морська свинка, декоративні птахи, екзотичні рибки, білка, черепаха тощо. Ми вбачаємо значний пізнавальний ефект у вирощуванні безхребетних -- молюсків та комах. Суперечливою, на нашу думку, в проблема утримування качок та курей. Участь дітей у процесі догляду за тваринами посильна й різнобічна. Малі разом з дорослими обирають зручне місце, де житимуть їхні підопічні; встановлюють акваріум, тераріум, віваріум абощо; конструюють годівнички, напувальниці, "тренажери; готують поживу (вирощують, збирають і запасають рослинний корм); годують тварин, чистять їхні клітки; спостерігають за ними, проводять досліди за допомогою малюнків, аплікацій, фігурок з пластиліну.

Різновидом природоохоронної роботи з шкільнятами є також організація екологічних виставок до кожної пори року. Вони дохідливо висвітлюють працю людей, спрямовану на збереження й охорону навколишньої природи. До підготовки матеріалів експозиції активно залучають батьків: виставляються натуральні об'єкти живої і неживої природи; дидактичні посібники; дитячі роботи з природного матеріалу, малюнки, фітограми й альбоми; виготовлені дітьми разом з батьками годувальниці й напувальниці; магнітофонні записи голосів птахів; різноманітні ігри, природне доміно, карти, ребуси; плоди рослин з ділянки дошкільного закладу, рідкісних або тих, які охороняються; мапи лікарських рослин довкілля, заповідників і заказників, екологічних стежин.

Добір експонатів залежить не лише від пори року, а й від мети їх показу. Зокрема, кожного сезону можна організовувати одно - і різно-темні виставки, пов'язуючи їхній зміст з днем птахів, місяцем тиші, тижнем чистої води, днем лісника абощо.

Організація виставок екологічної тематики допоможе дошкільнятам глибше пізнавати об'єкти та явища природи, усвідомлювати доцільність сезонного догляду, ознайомлюватися з формами участі у практичному збереженні довкілля.

Пізнанню дітьми природи сприяють також екологічні конкурси, організовувані в різні пори року, аби дошкільнята виявили своє ставлення до природи і до людської праці, від якої залежить її стан. З погляду виховного й освітнього впливу найефективнішими є конкурси, які тривають від двох до чотирьох тижнів. Їх проводять у два-три етапи й залежно від кількості учасників вони бувають колективні та індивідуальні. Форми проведення різні: словесна, графічна, пантомімічна й політехнічна.

Словесні конкурси -- то відповіді дітей на пропоновані запитання, описи малюнків, натуральних об'єктів природи або явищ; загадування загадок, розв'язання проблемних ситуацій і мовних логічних завдань; наслідування голосів птахів, тварин тощо.

Під час графічних конкурсів діти можуть малювати якусь (не обов'язково дану) пору року; розгадувати ребуси; відбувати тестування, добираючи парні малюнки або відсутні фрагменти, від находячи схоже й відмінне; малювати листівки, поштові марки природоохоронного змісту.

Пантомімічні конкурси передбачають наслідування дітьми характерної поведінки різних тварин за певних сезонів, яка відбиває їхнє пристосування до умов існування.

"Політехнічні" конкурси влаштовуються для набуття й закріплення шкільнятами вміння складати букети й рослинні композиції, збирати цілюще зілля, чистити годівниці й напувальниці для тварин, майструвати шпаківні, синичники тощо. Сюди ж увіходить виготовлення пташиних годівничок з підготовлених елементів, моделювання з глини, пластиліну та пап'є-маше фігурок тварин, вирізування, склеювання і замальовування картонних, паперових або тканинних моделей для ігор та забав, пов'язаних з пізнанням та охороною довкілля. З найкращих дитячих робіт оформляють виставки для шкільнят і батьків.

Спробуємо подивитися на проект базового компонента під цим кутом зору та схематично поділити його відповідно на 4 вузькі горизонтальні смуги. Дістанемо своєрідні ланцюги, в яких поєднані між собою всі виміри: сфера -- субсфери -- види, діяльності -- освітні галузі питома вага сфери за віковими періодами.

Уважний погляд на проект базового компонента в горизонтальній площині допоможе виявити цікавий факт: у ньому закладено безліч не тільки явних, актуальних; а й потенційних, не відразу помітних, лише вибудуваних зв'язків. Їх треба спочатку відкрити, пояснити й наповнити змістом, а потім перевірити, уточнити. Це планується робити в процесі апробації.

Важливо чітко усвідомлювати, що одну й ту саму сферу та кожну з її субсфер, одночасно мають обслуговувати всі чотири види діяльності і, наскільки, це можливо, всі освітні галузі. Саме на це відведено сумарний відсоток, відзначений цифрою. Тобто, якщо вихователь робить предметом уваги шкільнят сферу, "Я сам" (найменше з усіх, опановану), він мав враховувати, що вона складається з трьох субсфер - "Я-фізичного", "Я-психічного" та "Я-соціального". Отже, відведені на всю сферу сумарні 30% слід поділити на три так, щоб на кожну субсферу припало по 10% (трохи менше, трохи більше, беручи до уваги вікові можливості дітей). Ця робота має здійснюватися у різних видах; діяльності -- грі, спілкуванні, праці, навчанні. Доречним буде і залучення різних освітніх галузей -- фізичної та художньої культури, мови та літератури, природознавства, суспільствознавства тощо.

- Який зміст вкладається в поняття: пріоритетні види діяльності та пріоритетні освітні галузі? Чим визначається пріоритетність?

-"Першість" тієї чи іншої освітньої галузі (видів діяльності) у кожному конкретному випадку визначалася двома об'єктивними моментами:

а) тим, що саме ігрова діяльність та спілкування є найбільш значущими видами діяльності в шкільному дитинстві;

б) специфікою, призначенням, особливостями, ''кожної сфери життєдіяльності.

Візьмемо, до прикладу, сферу «Культура», таку, скажімо, її субсферу, як предмети. вжитку. Суспільствознавство і технологія виявилися попереду мови та літератури. Чому? Дорослий ознайомлює школяра з призначенням предметів ужитку матеріалами, з яких вони принципами функціонування, з місцем, де їх виробили, тощо. Важливою є й така освітня галузь, як художня культура. Сфера мови та літератури виявилася на передостанньому місці не тому, що ми не розуміємо, що слово супроводжує процес ознайомлення з предметним світом. У такий спосіб ми лише прагнули підкреслити пріоритет активної дії (співдії з дорослим) як засобу освоєння дитиною предметного світу над звичним словесним поясненням дорослого. І всього лиш. Адже навіть не знаючи рідної мови дитини, дорослий може навчити використовувати за призначенням предмети вжитку.

Не виключаємо, що можливі й інші міркування, докази, обґрунтування. Допускаємо, що для різних субсфер однієї сфери ієрархія видів діяльності, і особливо освітніх галузей. Для цього й передбачено апробацію, щоб усе уточнити, розставити всі крапки над «і».

- Чи всі найголовніші питання вдалося означити та розкриття в базовому компоненті?

-- Сказати, що в стислому документі розкрити всі без винятку важливі проблем означало б виявити самовпевненість і некритичність. Безумовно, тим, про які йшлося вище, було б віддано пріоритет. А деяких важливих проблемами ледь торкнулися; зачепивши їх лише в контексті розкриття інших. До них можна віднести питання наступності у виховній роботі сім'ї--дитячого садка -- школи; родинного виховання дітей; охорони їх фізичного та психічного здоров'я, різновікових груп тощо. На жаль, лишилися поза нашою увагою дві такі важливі проблеми, як розвиток дітей з фізичними та психічними вадами, соціально занедбаних дітей; підготовка та перепідготовка педагогічних кадрів. До речі, ці питання не розглядалися і в Пояснювальній записці до Базового плану середньої загальноосвітньої школи.

До того ж не лише ці, а й інші питання ще чекають на своє висвітлення в Концепції базового компонента, над створенням якої зараз працює творча група. Самий же базовий компонент--лише перший документ, який відкриває шлях до подальшої конструктивної роботи, а не розв'язує (тим більше практично) всі без винятку проблеми шкільної освіти. Наприклад, у ньому немає (а іде буде потрібно керівникам освіти та працівникам шкільних закладів аж ніяк не в останню чергу) критеріїв та показників освоєння дитиною певного віку кожної з чотирьох означених сфер життєдіяльності. Вони обов'язково будуть запропоновані освітянам, але після належної апробації, узагальнення пропозицій науковців і практиків. Сподіваємося, що через певний час будуть створені відповідні додатки до розроблених програм (а можливо, й нові програми?), методичні розробки різного спрямування, посібники та словники, довідники для батьків і педагогів, набори тестових завдань для малюків. Це буде набутком спільних зусиль, співпраці педагогів, психологів, медиків.

-- Чи не виключається можливість появи якихось інших систем, спрямованих на оптимізацію шкільної освіти. Як би ви поставилися до спроб інших фахівців істотно змінити вашу систему, вплинути на неї, замінити в ній ті чи інші складові?

-- Зрозуміло, така можливість не виключається. Це нормальне явище й до нього слід ставитися неупереджено. Проте інші системи не є предметом обговорення в рамках цієї концепції. То вже інша розмова.

Пропонований базовий компонент шкільної освіти справді є певною системою зі своїми законами побудови, принципами організації, залежностями складових елементів. Система ця -- відкрита в тому розумінні, що кожний може запропонувати щось нове, яке доповнює, збагачує, поглиблює її як цілісність. Ми шукаємо зацікавлених у цій роботі людей, готових до співробітництва, конструктивного діалогу.

Сподіваємося, в процесі зацікавленого обговорення ми зможемо спільними зусиллями щось уточнити, поглибити, виявити гнучкіші взаємозалежності, тонші зв'язки, довести, що система дає професіоналам право на вибір, на визначення своїх пріоритетів, на використання різних засобів для розв'язання важливої проблеми задіяти школяра як активного суб'єкта життєдіяльності.

Головним стратегічним завданням державної програми «Освіта» (Україна XXI століття) визначено формування освіченої, творчої особистості « становленні фізичного і морального здоров'я, забезпечення пріоритетного розвитку людини. Йдеться про досягнення якісно нового рівня змісту освіти, який відповідатиме сучасним і перспективним потребам особи та суспільства.

Неодмінним компонентом нової системи національної освіти має бути і знань про становлення і зміцнення здоров'я. Цей компонент уможливить урахування принципово нових, валеологічних (латиною «valeo» -- бути здоровим) вимог до всього змісту освіти, формування у громадян нашої держави валеологічної свідомості, культури особистого здоров'я.

В Україні валеологічне виховання набуває особливого значення, поза як гостра криза перехідного до ринкових відносин періоду охопила всі сфери життя народу і втягує в екстремальні умови існування дедалі ширші його верстви. Низький рівень матеріального добробуту людей значно погіршив їхнє життя загалом, внаслідок чого посилилася екологічна небезпека. Від нестабільності суспільства потерпають передовсім діти, чий організм формується. Так за даними епідеміологічних досліджень, до здорових можна і віднести лише 27 відсотків дітей шкільного віку.

У багатьох розвинених країнах світу навчальні плани шкіл передбачають спеціальне навчання учнів здорового .способу життя. В Україні ж лише розпочалося становлення неперервної валеолопчноі освіти. Одним iз перших кроків на цьому шляху була розробка загальної концепції (1994 p.), а початковим етапом її реалізації стало введення інтегративного курсу «Валеологія» до програм виховання і навчання у дитячому садку.

Актуальність проблеми зумовила вибір об'єкта нашого дослідження -- валеологічне виховання дітей шкільного віку. Предмет дослідження -- вивчення ефективних шляхів формування у дитини дбайливого ставлення до власного здоров'я. Мета -- визначення доступного дитячому розумінню обсягу знань про організм людини та умови нормального функціонування різних органів, розробка методики валеологічного виховання дітей 6-го і 7-го років життя.

З'ясовуючи особливості ставлення старших дошкільнят до власного здоров'я, ми орієнтувалися на те, що саме вони знають про свій організм (зокрема про будову і функції очей, вух, носа, рота, а також шкіри); як розуміють вислів «берегти здоров'я» і які правила дбайливого догляду за ним їм відомі; якими практичними навичками особистої гігієни вже володіють.

Зосередили увагу на таких органах, які мають важливе значення для життєдіяльності всього організму; до . того ж з їхньою будовою та функціями і можна безпосередньо знайомити школярів. Адже завдяки зору, слуху, смаку й тактильному відчуттю людина сприймає навколишній світ, а дихання й живлення забезпечують усім живим істотам життя. У процесі дослідження ми спостерігали за поведінкою дітей, практикували індивідуальні бесіди з ними, вдавалися до уявних ситуацій з використанням ілюстрацій та сюжетних картинок, розмовляли з вихователями та батьками.

Результати спостережень та бесід дали підстави для висновку, що шестирічні діти мають обмежені уявлення про органи свого тіла. Переважна більшість дошкільнят називала лише їхні функції: «Очі бачать», «Вухами чують», «Носом дихають, нюхають», і лише дехто зазначив зовнішні ознаки будови цих органів: «Очі знаходяться на голові. У них є брови, вії», «Вуха на голові. У них барабанні перетинки» тощо. У бесідах з дітьми ми з'ясували їхні знання набуті переважно емпіричним шляхом. Типовими (відповідно 65-70 відсотків) були, відповіді: «Сам знаю - бачив у дзеркалі» (очі); «Тому що сам чую» (вуха). Значно менша кількість дітей дістала інформацію від батьків (7 -9 відсотків) та вихователів (4-5відсотків).

Особливого значення ми надавали з'ясуванню у дітей інтересу до свого організму. Аналіз відповідей показав, що 59 відсотків п'ятирічних і близько 70 відсотків шестирічних дошкільнят цікаві дістати знання про будову та функції органів тіла: «Як вони побудовані і як вони бачать» (очі); «Як вухо чує»; «Чому тече кров. Навіщо вона потрібна людині» тощо.

Друга серія дослідження-констатації виявилася значно важчою дітям. На запитання: «Як треба правильно дихати? Яким має бути повітря для дихання? Як треба правильно їсти? Яка їжа корисна для здоров'я? Як треба доглядати за очима (носом, зубами, горлом, вухами, шкірою)? Як треба оберігати свій зір?» малі здебільшого відповідали; «Не знаю», «Мити», «Чистити», називали істотні ознаки або зазначала деякі правила поведінки за столом під час їжі та занять. Спостерігаючи за старшими дошкільнятами, ми зауважили, що здебільшого вони дбають про органи свого тіла лише тоді, коли їм нагадують про те або наполягають на тому.

Закономірний, отже, був висновок: дорослі -- батьки і педагоги -- не: достатньо навчають дітей дбайливого ставлення до свого-здоров'я. Анкетування та бесіди з дорослими, які виховують дітей, засвідчили середній побутовий рівень їхніх знань.

На підставі даних, які ми дістали в експериментальній - та контрольній групах, були визначені підгрупи дітей за умовними рівнями їхнього ставлення до власного здоров'я. Для цього ми розробили відповідні показники:

· високий рівень (перша підгрупа) діти, які достатньо для їхнього віку знають про будову та функції життєво важливих органів тіла; мають уявлення про правила бережливого і дбайливого ставлення до власного здоров'я та обов'язкове дотримання їх; активно прагнуть здобути різноманітні знання про свій організм; свідомо дотримуються у своїй поведінці правил особистої гігієни;

· середній рівень (друга підгрупа) діти, які мають елементарні уявлення про зовнішню будову окремих органів та їхні функції, про те, що здоров'я треба берегти, і виявляють загальне зацікавлення власним організмом, дотримуються правил гігієни, коли дорослий нагадує їм проте;

· низький рівень (третя підгрупа) -- діти з поверховими уявленнями про будову і функції життєво важливих органів свого тіла та правила ставлення до власного здоров'я; вони не виявляють інтересу до набуття необхідних знань, у своїй поведінці не дотримуються правил гігієни .або виконують їх лише за наполяганням дорослого.

До першої підгрупи (вищий рівень), на жаль, не увійшла жодна дитина старшого дошкільного віку. Середній рівень знань та уявлень показали в експериментальній групі 10 відсотків п'ятирічних і 48 відсотків шестирічних дітей, у контрольній -- відповідно 36 і 52 відсотки. Більшість дошкільнят склала третю підгрупу (низький рівень): 60 відсотків п'ятирічних і 52-- шестирічних в експериментальній групі, 64 і 48 відсотків--у контрольній. Певна тенденція до зростання кількості шестирічних дітей у підгрупі, відповідає дещо вищому рівневі знань та уявлень про свій організм, дає нам підстави вважати за можливу цілеспрямовану навчально-виховну роботу з валеологічного виховання у дитячому садку.

Висновки