Болонський процес в Україні і світі

Зміст

1. Передумови виникнення Болонського процесу

2. Стан та розвиток впровадження Болонського процесу в Україні

3. Оцінка перспектив та динаміки розвитку Болонського процесу

Список літератури

1. Передумови виникнення Болонського процесу

Болонський процес (БП) - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти (також у документах зустрічається аналогічне поняття: європейський простір вищої освіти) до 2010 року [2, c. 45].

Незвичайність цього процесу полягає у тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 46 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи.

Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи Європейських країн повинні бути реорганізовані таким чином, щоб:

учасникам освітнього процесу було легко переїжджати з однієї країну у іншу (у Зоні Європейської вищої освіти) - з метою подальшого навчання чи працевлаштування;

привабливість Європейської вищої освіти зросла настільки, щоб мешканці неєвропейських країн також приїжджали на навчання/роботу у Європу;

Зона Європейської вищої освіти сприяла розширенню Європи, а висока якість та значна база знань забезпечувала подальший розвиток Європи як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Мета доволі амбіційна і не пов'язана виключно із Болонським процесом. Проте в середині процесу розвиваються та застосовуються необхідні інструменти досягнення цих цілей.

БП заснований на міжурядовій угоді. Міністрами, відповідальними за вищу освіту у своїх країнах, було підписано декілька документів, проте ці документи не є офіційно об'єднувальними (якими є міжнародні угоди). Вибір, чи підтримувати принципи БП, є проявом волевиявлення кожної окремої країни, хоча ефект "взаємного міжнародного тиску" не можна недооцінювати.

БП не передбачає створення ідентичних систем вищої освіти у європейських країнах до 2010 року. Навпаки, одна із найбільш цінних рис Європи - баланс між несхожістю і єдністю. Скоріше БП намагається створити зв'язки, що направлені полегшити перехід людини з однієї освітньої системи до іншої. Тому при забезпеченні подібності систем дипломів, характерні особливості кожної окремої системи освіти повинні бути збережені. Якщо ж ні, то який же сенс у поїздці на навчання до іншої країни, якщо освіта там така ж сама? Розвиток всередені БП повинен слугувати полегшенню "трансляції" однієї системи освіти до іншої і, таким чином, збільшити мобільність студентів і викладачів та підвищити можливості працевлаштування по всій Європі [3, с. 66].

БП офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації. 21 країна підписала декларацію 19 липня 1999 року у Болоні (звідси і назва всього Процесу). Декларація встановлює такі цілі:

встановлення системи зрозумілих та подібних наукових ступенів;

встановлення системи, заснованої на двох основних циклах: студентському та післядипломному;

введення системи кредитів ЕCTS;

сприяння мобільності шляхом подолання перешкод для забезпечення руху студентів, вчителів, дослідників, адміністративного складу;

сприяння європейській співпраці у забезпеченні якості;

сприяння необхідним європейським вимірам у вищій освіті.

Ці цілі є сутністю БП і значно розвинулися з того часу. Проте підписанню Болонської декларації передував інший документ, прийнятий такими країнами: Францією, Німеччиною, Італією, Великою Британією - Сорбонська декларація. Ця декларація забезпечила необхідний поштовх до створення Болонської декларації і визначила вже у 1998 році основні цілі Зони європейської вищої освіти.

Після Конференції міністрів у Бергені (2005 р.) у БП беруть участь 46 країн:

з 1999 року: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словацька Республіка, Словенія, Угорщина, Чеська Республіка, Швеція, Швейцарія;

з 2001 року: Хорватія, Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина;

з 2003 року: Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Монтенегро, "бувша Югославська Республіка Македонія";

з 2005 року: Арменія, Азербайджан, Грузія, Молдова, Україна.

Крім цих країн (що є членами Bologna follow-up group - BFUG) та Європейської комісії, у БП беруть участь такі міжнародні організації (у якості консультативних членів):

Рада Європи;

Асоціація Європейських університетів;

Європейська асоціація закладів вищої освіти (EURASHE);

Національні спілки студентів Європи (ESIB);

Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО (UNESCO-CEPES);

Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (ENQA);

Освітня Міжнародна Пан-Європейська структура;

Союз конфедерацій промисловців та роботодавців Європи (UNICE).

2. Стан та розвиток впровадження Болонського процесу в Україні

Болонський процес - це процес розпізнавання однієї освітньої системи іншою в європейському просторі. Якщо майбутнє України пов'язане з Європою, то не можна надалі стверджувати, що Болонський процес має для нас лише просвітнє та пізнавальне значення. Надання високої оцінки національній системі освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування.

Всесвітнє визнання нашої освіти та висока якість навчання - це досягнення попередньої епохи, попередньої системи влади, попереднього покоління.

Нині можна з жалем констатувати, що незважаючи на природні досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система (демократичність, гнучкість, незаідеологізованість), в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів (особливо нових) не конкурентоспроможна на європейському ринку праці. Це зобов'язує менше говорити про власні досягнення, а все більше аналізувати світові та європейські тенденції реформування освіти і відповідно до цього напружено і послідовно вдосконалювати нашу професійну сферу діяльності [1, с. 10].

Водночас участь системи вищої освіти України в болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Навпаки, її стан треба глибоко осмислити, порівнявши з європейськими критеріями і стандартами, та визначити можливості її вдосконалення на новому етапі. При цьому еволюцію системи освіти не слід відокремлювати від інших сфер суспільства. Вона має розвиватися в гармонійному взаємозв'язку з суспільством в цілому, беручи на себе роль його провідника.

Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Цілі варті досягнення, проте, на думку ректора НТУУ "КПІ" М.З. Згуровського (яку він висловив у своїй статті "Болонський процес - структурна реформа вищої освіти на європейському просторі"), існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого - вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації [5, с. 19].

Одна з основ введення Булонської системи в Україні - це впровадження системи оцінювання ЕCTS.

Європейська кредитно-трансферна система (ЕCTS) - це система, яка створена для забезпечення єдиної міждержавної процедури виміру й порівняння між закладами освіти результатів навчання студентів, їхнього академічного визнання. Вона розроблена для забезпечення мобільності студентів, спрощує розуміння і порівняння навчальних програм та досягнень студентів як між вітчизняними, так і іноземними навчальними закладами.

Система ЕCTS заснована на оцінюванні всіх видів роботи студента, необхідних для досягнення цілей, зазначених у навчальній програмі.

ECTS базується на тому принципі, що студент стаціонару за навчальний рік повинен отримати 60 кредитів. Кредити у даній системі можна отримати лише при успішному виконанні роботи, передбаченої навчальним планом. Робоче навантаження студента у системі ECTS складається із відвідування лекцій, семінарів, самостійних та індивідуальних занять, підготовки власних проектів, здачі іспитів тощо.

Існує декілька рівнів застосування БП: міжнародний, національний, інституційний.

Щодо міжнародного рівня, існує декілька видів співпраці і декілька структур, що розвивають БП. Серед структур, що спостерігають за розвитком БП можна зазначити такі:

Група по перевірці виконання БП (Bologna follow-up group (BFUG)) складається із:

- усіх країн-учасниць,

- Європейської комісії (European Commission),

- а також Ради Європи.

Асоціація Європейських університетів (The European University Association (EUA)).

Національні спілки студентів Європи (ESIB - The National Unions of Students in Europe).

Європейська асоціація закладів вищої освіти (European Association of Institutions in Higher Education (EURASHE)).

Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО (the European Centre for Higher Education (UNESCO-CEPES)).

Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (the European Association for Quality Assurance in Higher Education (ENQA)).

Освітня Міжнародна Пан-Європейська структура (Educational International Pan-European Structure) та Союз конфедерацій промисловців та роботодавців Європи (UNICE) у якості консультативних членів.

До цього ж, організовуються чисельні семінари по всій території Європи, що проходять під офіційним знаком "Болонські семінари". На них обговорюються різноманітні документи щодо БП, перепони на шляху його впровадження, можливості для співпраці.

Ви зможете знайти оновлений календар подій на веб-сайті Болонського Секретаріату у Бенелюксі (Benelux Bologna Secretariat). Результати Болонських семінарів та інших подій, що вже відбулися можна переглянути на сайті Болонья-Берген (2003 - 2005), на сайті Берлінської конференції міністрів (2001 - 2003) та веб-сайті Болонського Секретаріату у Великобританії (UK Bologna Secretariat).

Кожні два роки організовується Конференція міністрів, де збираються міністри, відповідальні за вищу освіту в усіх країнах-учасницях, щоб оцінити прогрес та встановити керівні принципи та пріоритети наступного періоду. Наступна конференція буде відбуватися у Лондоні у 2007 році. Попередні конференції проводилися у Болоньї (1999), Празі (2001), Берліні (2003), Бергені (2005), Лондоні (2007) [4, с. 33].

На національному рівні здебільшого задіяний уряд, міністри, відповідальні за вищу освіту, ректори конференцій та університетських організацій, студентські спілки, а також, у деяких випадках страхові агенції, роботодавці.

Багато Європейських країн вже змінило своє законодавство у відповідності з цілями БП, а інші готуються зробити це. В залежності від країни та ступеня розвитку її системи вищої освіти деякі країни вводять Європейську кредитно-трансферну систему (ЕCTS), обговорюючи структуру своїх наукових ступенів та кваліфікацій, фінансування та управління вищою освітою, програми мобільності тощо.

На інституційному рівні задіяні заклади вищої освіти, їхні факультеті та відділення, студенти, викладацький склад та багато інших діячів. Пріоритети різняться в залежності від країни на закладу. Проте важливо відзначити, що без впровадження на інституційному рівні, мало чого можна досягти у БП.

3. Оцінка перспектив та динаміки розвитку Болонського процесу

В середині травня у Лондоні відбулось засідання міністрів освіти 45 європейських країн-учасниць Болонського процесу. Подібні зустрічі відбуваються кожні два роки, починаючи від засідання у Болоньї 1999 року.

Завдання останньої зустрічі обговорення поступу, здійсненого у межах Болонського процесу протягом останніх кількох років. Одним із результатів зустрічі стала стратегія поширення принципів Болонського процесу на інші країни світу та створення Регістру європейських агенцій із забезпечення якості європейської вищої освіти.

Коментуючи подію. Європейський Комісар у справах освіти, навчання, культури та молоді Ян Фіґель зазначив: "Болонські реформи важливі, однак нині Європа має рухатися далі університети потребують модернізації змісту своїх навчальних планів, створення віртуальних кампусів та реформування своєї моделі управління" [6, с. 10].

"Університетам також потрібна професіоналізація менеджменту, диверсифікація фінансування та відкритість до викладачів нового типу, бізнесу та суспільства у цілому - як європейського, так і неєвропейського", додав представник Європейської Комісії. Одним із акцентів зустрічі є надання Болонському процесу глобального виміру. Стратегія, ухвалена на засіданні, спрямована на підвищення привабливості європейських інституцій вищої освіти для студентів і викладачів з інших регіонів, розвиток партнерських стосунків із університетами неєвропейських країн, поліпшення механізмів визнання кваліфікацій та періодів навчання.

Окремий акцент зроблено на сприяння реформам вищої освіти, що здійснюються у країнах-сусідах ЄС, зокрема через фінансовий механізм Європейської політики сусідства та програму академічної мобільності Erasmus Mundus. Болонський процес є всеєвропейською стратегією реформування вищої освіти, що зосереджується на трьох елементах:

1) переході європейських вищих навчальних закладів на трьохступеневу структуру (бакалавр - магістр - доктор); 2) забезпеченні якості вищої освіти, зокрема створенні незалежних агенцій, що слідкують за якістю вищої освіти у країнах-учасницях, 3) визнанні кваліфікацій та періодів навчання, здобутих студентами у різних навчальних закладах Європи.

Процес було ініційовано 1999 року у Болоньї на зустрічі міністрів вищої освіти європейських країн. Тоді його учасницями стали 29 європейських країн; нині процес залучає 45 держав, зокрема Україну, Молдову та Росію [6, с. 11].

Метою процесу є створення - не пізніше 2010 року - гармонізованого Європейського простору вищої освіти, що сприятиме поліпшенню якості та модернізації європейської вищої освіти, а також більшій мобільності студентів та викладачів між різними університетами Європи.

Відповідно до останніх оглядів поступу, здійсненого у рамках процесу, майже всі країни-учасниці перейшли на триступеневу структуру навчання; більшість із них долучилася до Європейської системи взаємного зарахування навчальних кредитів (ECTS) і заснували незалежну агенцію із забезпечення якості вищої освіти. Водночас, відповідно до висновків Європейської Комісії, країнам-учасницям потрібно докласти більших зусиль для реалізації програм ціложиттєвого навчання (lifelong learning), що є одним із основних елементів європейської освітньої політики.

Для того, щоб вступити до Болонської співдружності і, головне, стати її повноправним членом, Україні треба буде піти на суттєві перетворення в системі вищої освіти і науки. Найважливіше при цьому провести ґрунтовний порівняльний аналіз вітчизняної системи науки й освіти з європейською (за болонською моделлю). За результатами цього аналізу визначити, що потрібно буде змінити в нашій системі, і започаткувати відповідні реформи.

Ці реформи вже не зможуть бути "косметичними". Вони мають стосуватися глибинних основ нашої освіти й науки. Здійснюючи їх, ми повинні будемо відповісти на запитання: чого і як слід навчати в сучасному світі гострої конкуренції? Ми не зможемо уникнути реальної інтеграції вітчизняної науки й освіти. Через складності з розпізнаванням освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" виникне потреба започаткувати еквівалентну систему другого рівня. Особливо це важливо для підготовки і кваліфікації інженерів в умовах креативної практики, що має закінчуватися обов'язковим винахідництвом і створенням нової техніки. Доведеться приймати нелегкі рішення стосовно системи наукових ступенів кандидатів і докторів наук та принципів їх присудження [4, с. 35].

На шляху цих реформ виникне ще багато складних проблем. Але особливість найближчого періоду в тому, що уникнути зазначених перетворень уже неможливо, бо, не проводячи реформ або зволікаючи з ними, наша країна підсилюватиме ізоляційні явища як з боку Європи, так і з боку Росії, дедалі більше поглиблюючи власну суспільну й економічну кризу.

Список літератури

Болонський процес у фактах і документах / Упорядники Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубінко В.В., Бабин І.І. - Київ - Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В.Гнатюка, 2003. - 52 с.

Гончаров С.М., Мошинський В.С. Вища освіта в Україні і Болонський процес. -- Рівне: НУВГП, 2005. -- 141с.

Дмитриченко М.Ф., Хорошун Б.І., Язвінська О.М., Данчук В.Д. Вища освіта і Болонський процес. -- К.: Знання України, 2006. -- 439с.

Корсак К.В., Ластовченко I.О. Вища освіта і Болонський процес. -- К.: МАУП, 2007. -- 352с.

Кривцова В.М., Колісниченко Н.М. Вища освіта та Болонський процес. -- О.: Видавництво ОРІДУ НАДУ, 2005. -- 172с.

Тимошенко З.І., Тимошенко О.І. Болонський процес в дії. -- К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2006. -- 57с.