Проблеми видання навчальної літератури
Історичні та сучасні умови розвитку видання навчальної літератури в Україні. Забезпечення навчальними підручниками у галузі аграрної освіти, мовознавства, літератури та технічного профілю. Іноземний досвід в сфері видання навчальної літератури.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.05.2010 |
| Размер файла | 51,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
План
- ВСТУП
- 1. Історичні умови розвитку видання навчальної літератури в Україні
- 2. Сучасний розвиток видання навчальної літератури в Україні
- 2.1 Загальні умови розвитку ринку навчальної літератури
- 2.2 Забезпечення навчальною літературою аграрної сфери освіти
- 2.3 Видання навчальних підручників в галузі мовознавства та літератури
- 2.4 Видання навчальної літератури технічного профілю
- 3. Іноземний досвід в галузі видання навчальної літератури
- ВИСНОВКИ
- СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вступ
В сучасних умовах становлення та розвитку демократичного суспільства в Україні все більш вагоме місце в системі цінностей населення займає національна свідомість. Це явище дещо споріднено із патріотизмом, але у той же час головне місце тут посідає духовність нації. Це не прості слова особливо якщо подивитися на розвиток відповідних процесів у сучасних іноземних країнах. Навіть в умовах інтеграції та глобалізації суспільних відносин національний дух та національна єдність посідають провідне місце.
Як відомо формування національної свідомості можливо лише через призму виховних процесів. Саме тому виховання нації та її ідеологізація процеси сумісні та взаємодоповнюючої. Нація не може існувати без ідеї, а ця ідея знаходить своє відображення в ідеологічному вихованні населення. Тому процес виховання та процес навчання на всіх рівнях: школа, інститут, тощо - повинен бути проникнутий національним духом та базуватися на загальнодержавних цінностях. Однією з таких цінностей в системі освіти є власна навчальна база, що складається перш за все з друкованих видань.
Тема цієї курсової роботи є дуже актуальною в наш час, адже саме навчальна література формує кругозір людини, допомагає їй опанувати ті чи інші науки, обрати свій подальший шлях, зрозуміти суть свого існування в суспільстві.
Мета цієї курсової роботи полягає у тому, щоб проаналізувати видання в Україні навчальної літератури розглянути проблеми і передумови її розвитку, охарактеризувати її стан в минулому і сьогодні. А також зібрати відомості про виникнення навчальної літератури, її утиски, злети й падіння.
Розглядаючи стан цих видань, я намагався максимально проникнути в усі проблеми і їх витоки. Таким чином моїм завданням було - показати в своїй роботі все те, що відбувалось з друком протягом довгого часу, а саме: виникнення перших навчальних книг на Україні, вплив на їх друк різних факторів, становище літератури під час перебування України під владою іншої держави, сучасний стан навчальної літератури, методи подолання перешкод, що стосуються друкованого слова, на сучасному етапі розвитку.
Необхідно памятати, що видання фахової навчальної літератури на рідній мові, або вітчизняними науковцями, вченими, педагогами не лише закладає підґрунтя подальшого розвитку науки, а й підвищує престиж вітчизняної системи освіти. Адже саме показник забезпеченості фаховими виданнями рідною мовою є одним з найвагоміших показників у сучасній Булонській системі освіти, яка широко розповсюджена в Європі і на реалізацію та впровадження в Україні якої узято курс державними органами у сфері освіти та науки.
1. Історичні умови розвитку видання навчальної літератури в Україні
Досі переважає концепція, що витоки рукописів і книжкової справи -- від часу прийняття християнства. Але з нічого жива мова і живі тексти відразу не виникають. Йдеться і про написи на чернігівських гривнях, і про "Ізборник Святослава", і про "Рейнську Євангелію" - речі, які дивували весь світ своєю витонченістю, повнотою, художнім оформленням. Очевидно, треба говорити про піктографічне письмо (тексти картинами) і про ідеографічне письмо (уже є алфавіт, письмове відображення фонетики). Відкриття Кам'яної могили відносить нас у X--XV ст. до н. е., до перших писемних ознак мови народів, які жили на цій землі. І перші наші книжки були у згортковому варіанті, трансформувалися із глиняних табличок, пальмових листків, кісток тварин, стін печер, кам'яних брил. Треба говорити і про "Велесову книгу", яка була написана на нашій землі, хоча ці дошки не були первинним матеріалом, не могли "жити" понад тисячоліття. Ця книга, зроблена в IX столітті на Слобожанщині чи Київщині, змусила світ переглянути наше минуле.
Отож, якщо наші предки залишали після себе пам'ятки у виді письмен на стінах та дощечках, то вони хотіли донести доінших поколінь якісь важливі факти з свого життя, чомусь навчити, на щось натякнути. То невже навчальна літератури розвивалась ще в печерних людей? Ми всі є свідками знаходження вченими різьблень на стінах, на яких зображались деталі з життя наших пращурів.
Постать Івана Федорова посідає одне з найпочесніших місць в історії української культури. Водночас із цим іменем пов'язано багато загадок і припущень. Не збереглося ніяких документів про те, коли й де народився Іван Федоров, а відтак походження його не відоме. Деякі припущення можна зробити не підставі геральдичних знаків, якими користувався першодрукар. Геральдичні джерела друкарського знаку Івана Федорова дають підстави припустити, що походить він із білоруського дворянського роду Рагоз. Виникають сумніви і щодо самого наймення Федоров. У всіх його українських книгах, а також у первісних документах, пов'язаних із діяльністю та побутом друкаря, прізвище Федоров не згадано жодного разу. Сам же Іван Федоров у виданнях, випущених у Заблудові і в Україні, іменує себе так: «Іван Федорович Москвитин», «Іван Федорович друкар Москвитин», «Іван Федорович печатник з Москви» тощо. На надгробній плиті зазначено також: «Іоанн Федорович друкарь книг пред тим невиданньїхь». Отже, прізвище першодрукаря було Федорович, а Федоров - це його пізніший російський еквівалент. Припущення існують і стосовно питання, де Іван Федоров набув освіти, - ймовірно, ступінь бакалавра він отримав 1532 р. у Краківському університеті. [3]
Історія зберегла для нас найімовірнішу версію появи першої української рукописної книги. Вона створювалася у православному Пересопницькому монастирі в 1556-1561 роках архімандритом Григорієм, що досконало володів кількома мовами, та художником Михайлом Василевичем. Вперше творці книги переклали Новий Завіт Біблії (Євангеліє) близькою до народної мовою. До того ж книга має унікальне художнє оформлення; орнаменти, заставки, чисте та гарне письмо, вишукані ілюстрації свідчать про високий духовний смак наших земляків.
У Москві І. Федоров разом зі своїм помічником Петром Мстиславцем взяли участь у створенні Друкарського двору царя Івана Грозного, де протягом 1563 -1564 pp. він і видрукував свою першу книгу «Апостол». Роком пізніше було випущено двома виданнями «Часовник» - своєрідний буквар для навчання письменності. Проте бояри та вище духовенство звинуватили засновника друкарства в Московському царстві в єресі, що змусило його та П. Мстиславця залишити Москву.
За радянських часів підручників у школах не бракувало. Книжки вчасно надходили до магазинів напередодні навчального року, а з 1978 року, в зв'язку з прийняттям рішення про безкоштовне забезпечення підручниками - до шкіл. Із набуттям незалежності постало питання розробки повного комплекту національних підручників. Завдання було дуже складним і грандіозним. [3]
Необхідно зважати на те, що в Україні до 1991 року не існувало власної системи створення підручників, майже всі підручники йшли з «центру», з Москви. Безперечно, були і деякі вітчизняні проекти, але скоріше як виняток, і як правило з «національного» компоненту: української мови, історії України тощо. Постає законне питання: а чи потрібно було створювати заново всі без винятку підручники? Наприклад, нові підручники з таких предметів як математика, фізика, хімія, природознавство, іноземна мова. Адже добре відомо - наука не буває «національною». Чому б не залишити у школі хороші, апробовані підручники: навіщо винаходити своє «колесо»?
Адже школа не тільки навчає, але й виховує. І свідомість дитини можна дуже тонко формувати. Її можна й плюндрувати, викликаючи комплекс меншовартості, коли навіть у задачах з математики йдеться про «потяг, що йде з Москви до Ленінграду», або літак, який летить «з Владивостока до Москви», а твоєї країни навіть як назви немає. І виправити це було неможливо, оскільки всі авторські права на базові підручники належали московському видавництву «Просвещение». Та й час на місці не стоїть, а реформування освіти - процес постійний у будь-якому суспільстві, що прагне розвитку. Необхідно було приводити хімічну номенклатуру до світових стандартів, фізичні теорії - до рівня світової науки, долучатись до комунікативних методів в іноземних мовах, вводити нові предмети тощо.
2. Сучасний розвиток видання навчальної літератури в Україні
2.1 Загальні умови розвитку ринку навчальної літератури
Перші кроки в побудові системи навчального книговидання в Україні відбувалися на тлі загальної економічної кризи. Економічним чинником перших років незалежності було шалене падіння ВВП (в порівнянні з 80-рр.): 1991 - 11,6%; 1992-13,7%; 1993 - 14,2%; 1994 - 22,9%.
Протягом 90-х і до 2005 рр. загальний бібліотечний фонд в Україні (без урахування шкільних бібліотек) скоротився майже на 100 млн. примірників. Показники випуску книжкової продукції на одного жителя України і сьогодні залишаються найнижчими в Європі. Для порівняння: в Україні за даними на початок 2006 року видано 1,1 книги на одного жителя, в той час коли в Росії цей показник становить 3,2 книги, в Польщі - 9,5, у Німеччині - 12.
Спочатку в українській школі не вистачало підручників, бо запаси радянських підручників не поповнювалися, а українських ще не було, але потім свою трагічну роль зіграла економічна криза, у перманентному стані якої ми живемо постійно. Якщо у 1995 році були виділені великі кошти на закупівлю підручників, то у наступні роки бюджет вже не фінансував програми видання відповідно до реальної потреби. Це спричинило страшенний дефіцит навчальної книги.
На книжкових ринках в ті роки продавали деякі підручники за ціною 60-80 грн. за примірник. І їх купували. [4]
Обмеженість державного фінансування внаслідок економічної кризи призвела до запровадження системи оплати за користування підручниками за рахунок батьківських коштів (в розмірі 20% від вартості підручника).
Умови цих, років були одночасно і складними для українських видавництв - терміни розробки підручників максимально обмежені - і надзвичайно фінансово принадливими, адже рентабельність у цій галузі офіційно складала 45% (відповідно до Указу Президента): половина бюджетних коштів, що виділялись на видання, ставала чистим прибутком видавництва. Це були часи, коли відбулося становлення, насамперед фінансове, багатьох українських видавництв. Саме тоді були закладені підвалини фінансової потужності й лобістських можливостей деяких видавців навчальної літератури.
Фінансовий крах у серпні 1998 року ледь не зруйнував видавничий простір. Наступні роки були відчутно складними у подоланні фінансових негараздів. Протягом 1998-1999 рр. державне фінансування видавничої галузі було просто мізерним, а борги перед видавництвами за надруковані у минулі роки підручники вищими, ніж бюджетне фінансування.
Рівень забезпечення підручниками в цілому різко впав (до 50%) через відсутність коштів для поповнення бібліотечних фондів, а також величезного списання фонду книг, що були надруковані у 1995 році (при максимальному державному фінансуванні). Протягом 1999-2002 рр. було застосовано економічні заходи для вирішення, хоча б частково, проблем фінансування: обмежено рентабельність видавництв до 15%; поставлено умови щодо закупівлі видавництвами недорогих витратних матеріалів; зменшено обсяг коштів на доставку навчальної літератури. За рахунок цього зменшилась середня ціна підручника за державним замовленням з 6,55 грн. до 5,15 грн., а тим самим зекономлено бюджетні кошти й видано більше підручників за бюджетні кошти.
Щорічно за рахунок оплати батьками 20% за користування підручниками до бюджетних коштів надходило 10-15 млн. грн. Ця сума дозволяла додатково друкувати 2-3 млн. примірників підручників. Але за рішенням Конституційного Суду України від 21.11. 2002 р. № 18-рп/2002 для захисту інтересів неповнолітніх і реалізації їхнього права на безоплатну освіту було скасовано нормативні акти щодо встановлення плати за користування підручниками.
Для довідки: для придбання у вільному продажу 2--3 млн. підручників батьки повинні заплатити 30-45 млн. грн. (середня ціна підручника у вільному продажу - 15 грн.). За таку ж кількість «орендованих» підручників батьки сплачували 2,1-3,2 млн. грн., або 1,06 грн. за користування одним підручником протягом року. Економічна «користь» такого рішення цілком очевидна. [4]
Бюджетні видатки, що протягом 1996-2006 рр. передбачалися Законом про бюджет, не відповідали реальним потребам галузі. Навіть якщо підрахувати видатки, необхідні тільки для забезпечення підручниками, і не враховувати навчальних посібників, словників, довідників, хрестоматій та літератури для читання за програмами, коштів закладалося вдвічі менше, ніж потрібно (див. рис. 1).
Рисунок 1. Державне фінансування книговидавництва
Якщо врахувати щорічні обсяги списання навчальної літератури, то стає зрозумілим, чому, навіть з урахуванням видань, термін користування якими скінчився, але які присутні в школах, показник забезпеченості не піднімається вище 60-70% від потреби. А це означає, що щорічно принаймні третина школярів не забезпечена підручниками. За нинішніх умов централізованого видання підручників показники забезпеченості зрости не можуть. Перевагою системи є дешевий підручник (5-7 грн.), що досягається масовим замовленням (до 500 тис. примірників однієї назви), на відміну від системи вільного продажу (від 15 грн. до ...!) [5]
Для довідки: щоб забезпечити в масштабах України школярів лише однієї класної паралелі підручниками (без посібників, хрестоматій, словників) необхідно від 60 до 70 млн. грн. при середній вартості підручника 6 грн. Окрім того, щорічно списують непридатні для користування підручники - а це мільйони примірників. У цьому році для покриття мінімальних витрат необхідно було б передбачити в бюджеті тільки для видання обов'язкових підручників для 1-го класу (вони у користуванні 5 років) та 6-го класу (підручники з нової програми) близько 110--120 млн. грн. І ця сума закладена в бюджеті, але не тільки на видання підручників. З цієї суми йдуть видатки на доставку підручників (близько 6 млн.), на видання підручників для вищих та професійно-технічних навчальних закладів, методичної літератури, на конкурс підручників. Отже, для школи залишається значно менша сума, а ще треба поновлювати фонд підручників для старшої школи, де рівень забезпеченості навчальною літературою падає щорічно. От і виходить, що на найнеобхідніший мінімум треба було б закладати принаймні 250 млн. грн. А де їх візьме наша країна, що потерпає від суцільних політичних баталій?
Ще трагічнішою, ніж невідповідність коштів реальним потребам, є проблема невчасного надходження цих коштів. Підручник - продукт складний, і крім авторської та видавничої роботи, включає в себе високотехнологічні проблеми його виробництва, а технологія виробництва підручника займає від трьох до п'яти місяців! От і порахуйте: якщо кошти Кабінет Міністрів починає виділяти переважно у середині другого кварталу (і то не всі, а лише певний відсоток), а в основному вони надходять улітку (крім того, процес доставки до кожної школи займає місяць-півтора) - чи можна встигнути до першого вересня? Чомусь держава вважає, що виділивши, наприклад, 28 серпня всі заплановані бюджетом кошти, то 1-го вересня усі діти будуть забезпечені підручниками. [6]
Отож, проблема - тривіальна: держава не виділяє необхідної кількості коштів, а ті що виділяються, надходять із величезним запізненням. За таких умов у школах ніколи не буде всіх підручників до першого вересня! І цей рік - не виняток, а тільки підтвердження хибного правила. Цілком зрозуміло і те, що в нинішніх економічних умовах держава не спроможна фінансувати освітянські видатки стовідсотково та вчасно, тому все голосніше лунають заклики та з'являються різні проекти щодо передачі коштів на видання до місцевих бюджетів. Окрім того, постійні нарікання на величезну корумпованість централізованої програми видання навчальної літератури (особливо щодо залучення до неї тільки визначених видавців, а це яскраво проявилось у 2006 році: до видання підручників було залучено 20 видавництв, а не 35, як у минулі роки), схиляють все більшу кількість освітян до думки про необхідність докорінних змін у системі. Це справді, як нам здається, найкращий варіант. Тим більше, що сьогодні всі ми вже усвідомили, що багато сфер економіки треба децентралізувати. Проте сама лише децентралізація не вирішить проблем відсутності відповідних коштів, а просто перекладе відповідальність на плечі місцевих бюджетів. Крім того, варто було б вивчити закордонний досвід у вирішенні проблем забезпечення підручниками, тим більше, що досвід переходу Російської федерації на децентралізоване забезпечення підручниками у дев'яностих призвів до жахливих наслідків - протягом перших же років рівень забезпеченості навчальною літературою впав до 15%.
2.2 Забезпечення навчальною літературою аграрної сфери освіти
Дидактичне забезпечення навчального процесу в аграрних ВНЗ є нині чи не найголовнішим завданням системи аграрної освіти України. Адже в жодній галузі виробництва нашої держави не відбулося таких радикальних змін, як в агропромисловому комплексі, де разом із зміною форм власності докорінно змінились організація і технологія виробництва, система машин, система технічного сервісу. Всі ці зміни та їх наслідки повинні знайти своє відображення в системі підготовки фахівців для агропромислового виробництва, і в першу чергу в підручниках, навчальних посібниках, плакатах, комп'ютерних програмах, тобто у всій системі дидактичного забезпечення навчального процесу.
Департаментом кадрової політики, аграрної освіти та науки за останній час вжито значних заходів для вирішення цієї важливої проблеми. Це і створення Науково-методичного центру аграрної освіти та спеціалізованого видавництва "Аграрна освіта", щорічне проведення конкурсів на кращий підручник та навчальний посібник, створення спеціальної ради з планування видавництва навчальної літератури, видання довідників з матеріально-технічного і дидактичного забезпечення дисциплін циклу професійної та практичної підготовки. Започатковано видання кодопосібників та посібників на електронних носіях інформації (з профілюючих навчальних дисциплін) а також методичних посібників для їх підготовки тощо. [5]
Значну роботу в цьому напрямі проводять безпосередньо у навчальних закладах. Практично у всіх аграрних ВНЗ є видавничі центри, що забезпечують першочергові потреби студентів та викладачів у навчальній літературі. Якраз завдяки ініціативі керівників навчальних закладів, активній праці їх науково-педагогічних колективів і підтримується сьогодні задовільний рівень методичного забезпечення навчального процесу.
Щорічно Наукметодцентром проводиться експертиза 50-70 рукописів щодо надання їм грифа підручника чи навчального посібника для ВНЗ II-IV рівнів акредитації. Як правило, переважна їх частина отримує позитивну експертну оцінку, їм надається відповідний гриф Мінагрополітики України і дозвіл на видання певним тиражем, який забезпечив би як потреби навчального закладу, так і можливість широкої апробації для подальшого відбору і видання для всіх аграрних навчальних закладів України.
На жаль, не завжди виконується рекомендація Департаменту кадрової політики, аграрної освіти та науки Мінагрополітики України про апробацію видань в інших аграрних навчальних закладах та надання хоча б одного-двох примірників виданої навчальної літератури довідково-інформаційному фонду Науково-методичного центру. А це необхідно також для обліку під час визначення рейтингу ВНЗ.
Зараз питання здебільшого полягає не в кількості, а в якості видань, їх науковому рівні, відповідності змісту сучасним вимогам. Вказані вимоги, принцип забезпечення вищих навчальних закладів навчальною літературою та порядок надання грифа навчальним виданням регламентує спеціальний "Порядок надання навчальній літературі, засобам навчання і навчальному обладнанню грифів та свідоцтв Міністерства освіти і науки України", затверджене наказом Міністерства освіти і науки від 07.06. 2001 р. № 440. Цей документ визначає систему організаційної та науково-методичної роботи Міністерства освіти і науки України щодо оцінки науково-методичного рівня видань, засобів навчання і навчального обладнання, а також офіційного підтвердження доцільності їх використання у навчально-виховному процесі в навчальних закладах України.
Як показує аналіз, переважна більшість пропонованих рукописів, що надходять з аграрних ВНЗ головним чином відповідають критеріям вказаного документа. Враховуючи це, Міністерство освіти і науки вважає доцільним і можливим делегувати Міністерству аграрної політики України право надання відповідного грифа навчальній літературі з дисциплін професійної та практичної підготовки.
Зрозуміло, що участь і ВНЗ, і науково-педагогічних працівників у виданні навчальних посібників і підручників повинні враховуватися під час визначення рейтингу всіх учасників цього творчого процесу. Тим більша роль і тим більша відповідальність на них покладаються. [10]
Форма, структура, ілюстративне забезпечення різних видів навчальної літератури відпрацьовувалися десятиріччями і не є нині чимось невідомим чи новим. Проте, часто окремі автори чи авторські колективи недостатньо опрацьовують та враховують попередній досвід своїх колег у створенні навчальної літератури, а іноді просто його ігнорують. Іноді бажання будь-що видати, м'яко кажучи, не зовсім опрацьований рукопис переважає над почуттям професійної відповідальності.
Те ж саме можна закинути і рецензентам, які часто досить поверхнево аналізують рукопис, або не є фахівцями у сфері, про яку йдеться у посібнику. Все це гальмує час експертизи рукописів, спричиняє необхідність їх повернення, а іноді й відмови у наданні відповідного грифа.
Отже, зараз дуже необхідне відповідальне ставлення до якості рукописів, що пропонуються для надання відповідного грифа. Адже навчальна література є важливою складовою навчального процесу, що забезпечує рівень професійної компетенції наших фахівців.
2.3 Видання навчальних підручників в галузі
мовознавства та літератури
Сьогодні перед освітою стоїть гостра проблема нового підручника з літератури, який би був позбавлений недоліків радянської епохи та увібрав у себе найкращі здобутки вітчизняної і зарубіжної методики конструювання альтернативної навчальної книжки.
Сучасний підручник з літератури є результатом розвитку педагогічних і літературних процесів, він не тільки подає адаптовані для учнів знання, але й пропонує науково-методично виважені шляхи їхнього засвоєння. У системі освіти підручник реалізує зміст навчання і діяльність учителя й учнів.
Сучасний підручник з літератури відповідає двом типам програм з літератури: для середніх класів -- це літературне читання, і для старших -- вивчення курсу історії літератури. Підручник для середніх класів містить у собі, крім історико-теоретичного матеріалу, художні тексти для вивчення. У підручниках для старших класів учням пропонується історичний, теоретичний та довідково-літературний матеріал, а художні тексти подаються у посібнику-хрестоматії. Вузівські підручники з літератури зорієнтовані на широкий історично-теоретичний матеріал, який за формою викладу максимально наближається до структури самої літературознавчої науки (власне теорії літератури та історії). [11]
Варто додати, що сьогодні, крім підручників, учням і студентам пропонується ряд посібників з історії і теорії літератури, які доповнюють підручникові знання. У багатьох школах, гімназіях і ліцеях, де вирішується завдання поглибленого вивчення літератури, предметом навчання стають серйозні літературознавчі дослідження, літературознавчо-філологічна періодика.
Найвищі позитивні досягнення у сучасному підручникотворенні виступають для нашого дослідження критеріями оцінки довготривалого історичного процесу розвитку підручника літератури від давнини до сучасності. Основними напрямками дослідження для нас стали:
-- впливи суспільного, педагогічного і літературознавчого процесів, а також суміжних дисциплін на методику вивчення літератури і зміст підручників літератури;
-- трансформація підручників словесності у навчальні книжки з літератури;
-- з'ясування місця й ролі в підручникотворенні психолого-педагогічних особливостей школярів у процесі відбору навчального матеріалу і з метою активізації пізнавальної діяльності учнів;
-- з'ясування ролі гуманістично-рефлексивного фактора як провідної педагогічної тенденції в освіті, що передбачає орієнтацію у наукових дослідженнях і педагогічній практиці не тільки на вивчення основ самої науки, але й на рефлексії пізнавального процесу, а також врахування загальнолюдських, наукових і особистісних цінностей і цілей, які в попередні епохи до уваги не брались і вважалися зайвими, непотрібними, навіть шкідливими.
У наш час предметом наукової рефлексії стають зв'язки пізнання з процесами, які досліджуються. Тому є необхідним простежити розвиток змісту підручника хоча б у такій його частині, як дидактичний апарат та добір і нормування матеріалу, який вивчається учнями.
Визначення жанру навчальної книжки з літератури, власне терміна, який би позначав її зміст і форму та відрізняв би серед інших шкільних навчальних книг, складає не одну продовжену у століттях сторінку історії освіти. Процес виникнення і функціонування такого поняття, як “підручник української літератури”, наукове визначення його типології ми спробуємо дослідити також.
2.4 Видання навчальної літератури технічного профілю
На сучасному етапі розвитку українського суспільства надзвичайно важливе місце в формуванні національної свідомості займають технічні науки. Технічні науки - науки, що вивчають закономірності розвитку техніки і визначають способи найефективнішого її використання, - відіграють важливу роль у технічному прогресі суспільства, в удосконаленні всіх галузей виробництва, в перетворенні науки в безпосередню продуктивну силу. Розвиток технічних наук дає можливість знаходити нові шляхи розвитку виробництва, визначає рівень матеріальної культури суспільства.
Проблеми, що їх розв'язують технічні науки, тісно пов'язані, як правило, з розвитком різних галузей господарства країни. Саме за допомогою технічних наук практично реалізуються і широко використовуються у виробництві результати наукових досліджень. Впровадження цих результатів в практику дає важливу для будь-якої науки інформацію про правильність наукових положень і висновків, збагачує науку новими плідними ідеями і досвідом, сприяє визначенню найактуальніших напрямків дальших досліджень. [12]
Неможливо знайти таку галузь науки і техніки, у якій би українські вчені, інженери не сказали б свого вирішального слова. Історична правда, що перекручувалась і зневажалась протягом багатьох десятків років, сьогодні розкривається. Незалежність України високо піднесла у людей почуття патріотизму, національної самосвідомості, національної гордості.
Багатьма величезними відкриттями і винаходами, на яких грунтується сучасна наука і техніка, людство зобов'язане генію українського народу, українським вченим, інженерам, практикам. Працями С.П. Тимошенка, Ю. Кондратюка, І. Сікорського та багатьох інших видатних українських вчених і новаторів було встановлено величезні віхи в розвитку багатьох галузей науки і техніки. Розвиток технічних наук в Україні в ХХ ст. досить яскраво показує той шлях, яким пройшла українська наука. В тоталітарній системі лише з величезними труднощами прокладались нові шляхи в науці і техніці, і ті талановиті українські вчені і інженери, що працювали в Україні на той час, долали безліч труднощів на шляхах розвитку науки і техніки. Їм доводилось працювати в умовах тиску на них з боку партійно-радянського апарату. Вірні багатовіковим традиціям розвитку науки - тісно пов'язувати теорію з практикою, бути сміливими в шуканні нових шляхів, нещадним в критиці як чужих так і своїх помилок, не боятися відходити з проторованих шляхів, вони віддавали всі свої сили вітчизняній науці і техніці, створюючи своїми роботами в багатьох випадках нові напрями у розвитку науки і техніки. Імена вчених України лишалися в тіні, хоча вже тоді їх роботи становили значний внесок в розвиток науки .
Сьогодні у незалежній Україні створені винятково сприятливі умови, в яких можливо розповісти про дійсний внесок українських учених, техніків, інженерів, практиків у скарбницю світової науки і техніки. Щоб імена українських творців науки і техніки не лишилися маловідомими, а стали надбанням нащадків.
У 90-ті роки виникла гостра потреба наукового обгрунтування багатьох технічних проблем. Для наукового обслуговування індустрії була створена могутня мережа галузевої науки. Українська Академія наук стала організаційним центром єдиної системи наукових установ країни, їй також відводилась вирішальна роль в становленні технічних галузей науки. Важливим джерелом вивчення розвитку технічних наук в Україні є періодичні видання. Тому вони потребують глибокої характеристики. На Україні в 30-х рр. виходило багато різноманітних періодичних видань. В першу чергу це видання Української Академії наук: "Вісті", "Доповіді", "Доповіді відділу технічних наук", "Звідомлення" тощо. Вони містять на своїх сторінках величезну інформацію про діяльність ВУАН по розвитку технічних наук у розглядуваний період.
3. Іноземний досвід в галузі видання навчальної літератури
У кожній країні моделі забезпечення підручниками різні, проте, в основному, вони базуються на двох принципах: закупівля за бюджетні кошти та вільний ринок навчальної літератури. До 1977 року в СРСР навчальна література закуповувалася батьками за власні кошти в спеціалізованих магазинах, але це не була система вільного вибору підручників, оскільки діяв жорсткий державний монополізм - один підручник до одного предмету. Моделі сертифікації підручників (у нас це процедура присвоєння грифу), тобто визначення певного рівня відповідності сучасним вимогам і можливості для використання у навчальному процесі, вирішуються в кожній країні також по-різному.
У Франції не існує офіційної процедури сертифікації підручників. Офіційними документами є навчальні програми та коментарі до них. Саме вони і є офіційним документом, на підставі якого розробляються підручники. Видавці діють на вільному конкурентному ринку. Рекомендованих списків підручників не існує. Закупівля літератури здійснюється навчальними закладами за рахунок бюджетних коштів. Проте, як засвідчує статистика, повного забезпечення підручниками за рахунок держави не відбувається - лише 50-60%. Решту закуповують за кошти батьків.
Підручники видаються на 4 роки або функціонують до впровадження нових навчальних програм.
На відміну від цієї системи, Німеччина демонструє централізовані принципи. Всі підручники повинні пройти обов'язкову процедуру схвалення до використання Міністерством освіти і культури. Цей список регулярно публікується. Учні забезпечуються підручниками безкоштовно, як і іншими навчальними матеріалами, проте батьки можуть і закупити підручники. У різних землях можуть функціонувати різні підручники, наприклад, з історії.
В Австрії затверджуються списки схвалених підручників до кожного предмету. Проте це не розглядається як заборона до використання в навчальному процесі іншої літератури. Підручники обираються на вчительських конференціях. Всі австрійські навчальні заклади мають певну фінансову незалежність; закупівля підручників здійснюється за рахунок бюджетів земель і муніципалітетів.
У Фінляндії практично відсутня приватна освіта. Уряд централізовано сплачує 25-70% капітальних видатків та до 60% оперативних, інше сплачується за рахунок муніципалітетів. Учні молодшої школи безкоштовно користуються навчальними матеріалами, основної, як правило, сплачують кошти за них.
У Португалії - аналогічна ситуація. Учні молодшої школи безкоштовно забезпечуються підручниками, а для подальшої ланки освіти підручники, в основному, закуповуються за кошти батьків.
У Великобританії існує чітка система контролю за якістю навчальної літератури. Департамент освіти (DFE) визначає всі аспекти освіти в Англії, Уельський офіс (WO) - аналогічна інституція. Тобто існує жорстка централізована система управління освітніми проблемами. Вчителі самостійно обирають методику та необхідні їм навчальні матеріали. Кожна державна школа має відведений їй державою бюджет, який витрачається і на закупівлю підручників.
В Ісландії державна обов'язкова освіта до 16 років включає і забезпечення необхідними підручниками та навчальними матеріалами. Така ж система і в Норвегії. Уряд із центрального бюджету шляхом трансферів забезпечує бюджети шкіл. [14]
У Голландії Міністерство освіти не надає список рекомендованих підручників, вчителі вільні в їх виборі.
У Греції існує спеціальна установа (OEDV), яка відповідає за видання навчальної літератури та її дистрибуцію.
В Іспанії для закупівлі підручників використовуються в основному, кошти батьків, іноді місцевих бюджетів. Майже така система існує і в Польщі.
Місцева влада Італії виділяє кошти на закупівлю підручників, які обирає рада вчителів навчального закладу. Списки рекомендованих книг відсутні.
У Росії система навчального книговидання щодо сертифікації підручників подібна до української, але фінансування здійснюється за рахунок регіональних бюджетів. Проте перехід від моделі центрального бюджетного фінансування до коштів місцевих бюджетів спричинило падіння рівня забезпеченості підручниками до 15-25%, крім забезпеченості двох міст - Москви та Санкт-Петербурга (100%).
Отже, при обранні моделі фінансового забезпечення видання підручників слід враховувати, що в більшості країн Європи фінансування здійснюється за рахунок бюджетних коштів (в основному місцевих бюджетів), і лише частково - за кошти батьків. Вибір підручників здійснюють ради вчителів навчального закладу, хоча у багатьох країнах спеціально уповноважені органи освіти здійснюють відбір і складають загальнонаціональні списки рекомендованих підручників. [14]
Отже, в багатьох країнах користувачі - вчителі та учні - обирають базові підручники з рекомендованих списків. Це пояснюється бюджетними обмеженнями, проте дуже часто рада школи разом із батьками приймає рішення закупівлі додаткових альтернативних підручників.
У країнах, що розвиваються, дуже часто фінансування освітніх програм взагалі, і підручників зокрема, проводиться в рамках міжнародних тендерів Світового банку.
Як відомо, ця процедура має на меті вибір кращих пропозицій співвідношення ціни та якості. В Україні з 2006 року працює програма Світового банку, проте чіткі моделі відбору та видання навчальної літератури в ній не прописані.
Висновки
Власне книжковий бізнес у всьому світі є прибутковою сферою діяльності. В Україні ця галузь ледве зводить кінці з кінцями: банкрутство і закриття книжкових магазинів, низки видавництв, малі обсяги накладів книжок -- головне підтвердження цього. Обличчям книжкового Києва є відомий на Хрещатику магазин «Знання». І якщо навіть його недавно довелося захищати від закриття надзвичайними способами, то менші книжкові магазини шансів на виживання практично не мають.
Одна з причин такої ситуації -- державний монополізм на організацію й фінансування видання та розповсюдження шкільних підручників. Головним видом книжок, які донедавна масово продавалися в книгарнях, була навчальна книжка. Сьогодні таких книжок у магазинах продається мало. Держава через Міністерство освіти і науки України фінансово контролює книговидання та розповсюдження всіх шкільних підручників, що веде до негативних наслідків. По-перше, це стало причиною масового закриття книгарень у масштабах держави і фактичного згортання галузі. По-друге, за держбюджетні кошти (тобто за кошти населення) безконтрольно друкуються великими тиражами часто неякісні підручники. Якщо можна втрутитися в систему голосування депутатів Верховної Ради, то яких результатів слід чекати від конкурсних відборів шкільних підручників? Адже тут зіштовхуються інтереси не лише окремих авторів та видавництв, а й цілих наукових кланів. До подолання необ'єктивності, фаворитизму, клановості та протекціонізму під час експертизи навчальних програм і рукописів шкільних підручників ще далеко.
Від такої системи слід відмовитися. Це можна було б зробити поетапно, наприклад починаючи з інформатики. Адже саме з цієї дисципліни протягом останніх 15 років фінансувався випуск масовими тиражами трьох невдалих шкільних підручників. Усі виявилися не просто найгіршими серед наявних альтернативних, а й малопридатними і шкідливими для навчального процесу. Це можуть засвідчити всі вчителі інформатики, бо самі учні навряд чи второпали, що ж вони вивчали. Немає жодної гарантії, що подібне не станеться вчетверте в умовах сучасного конкурсного відбору.
Вихід є -- державі не слід фінансувати видання всіх підряд підручників, зокрема для старшої школи, і найперше -- з інформатики. Видавництва прийдуть на допомогу. Вони можуть самостійно і якісно провести експертизу та конкурсний відбір рукописів і вкласти кошти у їх видання, а в умовах фінансового ризику будь-що не друкуватимуть.
Інший шлях -- передати держбюджетні кошти на придбання підручників школам, які зможуть придбати саме ті підручники, які їм найбільше підходять і за якими учні вчитимуться, а вчителі працюватимуть із задоволенням.
Вільне розповсюдження навчальної книжки забезпечить не лише її якісне вдосконалення, а й зростання книжкового ринку, створить нові робочі місця. Фахівці вважають, що коли механізм масової реалізації навчальної літератури запрацює, то й торгівельна надбавка на неї буде невисокою.
Монополізація процесу забезпечення літературою бібліотек вищих навчальних закладів створює нові проблеми. Скоро з прилавків книжкових магазинів може зникнути навчальна література взагалі. Чи добре чинить держава, фактично згортаючи книжкову торгівлю навчальною літературою у масштабах країни? Відповідь -- ні, оскільки якісний вал підручників вона забезпечити не завжди може. Сьогодні вал навчальної макулатури стає загрозливим. Зручність, яку отримують батьки, не купуючи книжок для дітей-школярів, -- сумнівна, оскільки їхні діти часто отримують підручники низької якості і батьки змушені купувати альтернативні. Ось чому державне регулювання і в цій галузі себе не оправдовує, й від нього слід відмовитися. Підручник повинен продаватися у книжковому магазині. А державна програма надання вигідних короткотермінових пільгових кредитів і умов оренди приміщень суб'єктам видавничої справи була б ефективним шляхом як до подолання сучасних проблем книжкового ринку в цілому, так і до розв'язання проблеми створення якісних підручників зокрема.
У галузі україномовного книговидання існує декілька питань, які варто вирішити владі:
· збереження існуючої книжкової спадщини, цінних раритетних видань і, за змогою, каталогізація та повернення втрачених скарбів української книги;
· державна політика щодо української книги, включаючи книговидання і розповсюдження;
· репертуар української книги;
· включення українського книговидання в сучасні ринкові реалії, маркетингова політика, вивчення книжкового ринку;
· виховання традицій україномовного читання, любові читача до української книги.
Без систематичного їх розв'язання годі й казати про духовну перспективу українства.
Список використаних джерел
1. Енциклопедія сучасної України. - К.: НАУ, 2001. - Т.1.
2. Історія книговидання в Україні. - Львів., 2000.
3. М. Тимошик. Книга для автора, редактора, видавця. - 2-ге вид., стереотипне. -К., 2006.
4. Овчінніков В. Історія книги: Еволюція книжкової структури. -- Л., 2005.
5. Фрис В. Історія кириличної рукописної книги в Україні - Д.,-2000.
6. Тимошик М.В. Проблема книговидання в Україні: історія та сучасність. - К., 2002.
7. Ярема С.М. Технічне редагування. - К.: Університет "Україна", 2003.
8. http//www.obriy.pib.com.ua
9. http//www.journlib.univ.kiev, ua
10. http//www. nbuv.gov.ua
11. http//www.imzak.org.ua
12. http//www. ukrlife.org.ua
13. http//www. slovoprosvity.com.ua
14. http//www.bohdan-books.com.u
15. http//www. public.ua.net
Подобные документы
Погляди на склад навчальної літератури: їх традиції та розвиток. Завдання навчальної літератури. Можливість пристосування книжки для читання до місцевих умов. Вимоги до створення навчальної книги, їх класифікація. Основні типи навчальної літератури.
реферат [22,8 K], добавлен 16.06.2011Поняття про методику викладання світової літератури як науку. Особливості методики викладання літератури як педагогічної дисципліни. Закономірності розвитку літературної освіти. Предмет, мета і завдання цієї галузі педагогіки, зв’язок з іншими науками.
лекция [11,4 K], добавлен 23.03.2014Вимоги до сучасного уроку зарубіжної літератури. Місце технології в навчальному процес. Методи та прийоми інтерактивного навчання. Активні форми занять у сучасній школі з літератури. Особливості комп'ютерного навчання у вивченні творів літератури.
курсовая работа [50,4 K], добавлен 10.02.2014Методи, прийоми, засоби та проблеми розвитку творчих здібностей учнів у сучасній методиці вивчення літератури. Місце творів М.В. Гоголя у шкільній програмі з літератури. Програма з розвитку творчих здібностей учнів при вивченні творчості М.В. Гоголя.
курсовая работа [38,5 K], добавлен 11.03.2010Зарубіжна література - складова літературної та загальногуманітарної освіти українських школярів. Використання інноваційних технологій на уроках зарубіжної літератури. Характеристика нестандартних уроків при вивченні літератури у старших классах.
курсовая работа [84,1 K], добавлен 03.05.2011Процес вивчення зарубіжної літератури у школі. Ліро-епічні жанри літератури. Особливості сприйняття учнями ліричних та епічних творів. Методичні рекомендації щодо вивчення "Пісні про Роланда". Розробка плану-конспекту уроку з світової літератури.
курсовая работа [35,5 K], добавлен 28.09.2012Кіностудія ім. О. Довженка як провідний осередок екранізації художніх творів української літератури. Період піднесення українського кіномистецтва. Загальна характеристика методичної літератури щодо використання кіноекранізацій на уроках літератури.
курсовая работа [37,6 K], добавлен 10.11.2014Методологічні проблеми екологічної освіти. Необхідність розробки програми підготовки вчителів української мови і літератури до екологічного виховання школярів. Спільна співпраця учнів й вчителя з екологічного виховання на уроках української літератури.
реферат [29,0 K], добавлен 21.10.2012Реформування освіти в Україні. Суть інтерактивного навчання. Застосування інтерактивних методів навчання як один із шляхів підвищення ефективності уроку світової літератури. Пасивна та активна моделі навчання. Технології ситуативного моделювання.
курсовая работа [137,7 K], добавлен 18.03.2013Шляхи формування читацьких навичок і умінь учнів. Оцінка впливу літератури на школярів, проблеми сучасного уроку. Особливості формування читацької культури. Психолого-педагогічні умови використання творчих завдань у сучасній методиці вивчення літератури.
контрольная работа [33,1 K], добавлен 14.11.2010
