Вплив фізкультури та спорту на всебічний розвиток дошкільників

41

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи фізичного виховання дітей дошкільного віку

1.1 Місце і роль фізичної культури в загальній системі виховання дітей дошкільного віку

1.2 Завдання фізичного виховання дітей

1.3 Засоби фізичного виховання дітей дошкільного віку

2. Основи навчання, виховання і розвитку дітей дошкільного віку в процесі фізичного виховання

2.1 Формування особистості дошкільника в процесі занять фізичними вправами

2.2 Фізкультурні заняття - основна форма організованого систематичного навчання дітей рухів

3. Практична частина

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми курсової роботи. Велику частину потенціалу суспільства першої половини XXI століття складатимуть сьогоднішні діти дошкільного віку. Саме їм належить вирішувати складні соціально-економічні, морально-етичні, національні та інші проблеми, які в даний час хвилюють громадськість.

Зміни, що відбулися в політичному устрої країни, зажадали серйозних реформ в системі і змісті діяльності освітніх інститутів, зокрема, а може бути і в першу чергу, для дітей дошкільного віку.

Стають звичними тривожні дані про системне погіршення стану здоров'я, зниження рівня фізичної і рухової підготовленості дітей дошкільного віку.

У переліку причин, що визначають, на думку багатьох учених, ситуацію, що склалася, називаються зниження загального рівня життя і соціальної захищеності населення, порушення екології місця існування, недосконалість системи медичного обслуговування, недостатнє фінансування освітніх установ і багато інших.

Дошкільний період є одним з найбільш відповідальних періодів життя людини у формуванні фізичного здоров'я і культурних навиків, що забезпечують його вдосконалення, зміцнення і збереження в майбутньому. Сьогодні відомо: 40% захворювань у дорослих були «закладені» в дитячому віці, в 5-7 років. Саме тому дошкільне фізичне виховання повинне формувати рівень здоров'я дитину і фундамент фізичної культури майбутньої дорослої людини, в які входить наступне:

· позитивне відношення дітей до фізичних вправ, ігор і загартовуючих процедур, до правил особистої гігієни, дотримання режиму дня;

· початкові знання, пізнавальний інтерес до фізичної культури;

· початкові навики природних рухів загально-розвиваючого характеру, основи ритміки, правильної постави, уміння орієнтуватися в просторі, участь в колективних діях (іграх, танцях і святах), культура поведінки, самостійність, організованість і дисциплінованість;

· навики самообслуговування, догляду за інвентарем для занять і т.д.

Мета курсової роботи полягає у вивченні впливу фізкультури та спорту на всебічний розвиток дітей дошкільного віку.

Відповідно до об'єкта, предмета, мети і гіпотези дослідження було поставлено такі завдання:

1. Розкрити суть дошкільного фізичного виховання дошкільників.

2. Визначити мету, завдання, засоби фізичного виховання в дошкільних установах.

3. Розкрити особливості розвитку фізичних якостей у дітей дошкільного віку

4. Як формується особа дошкільника в процесі занять фізичними вправами

Об'єктом дослідження є фізичне виховання.

Предмет дослідження - вплив фізкультури та спорту на всебічний розвиток дітей дошкільного віку.

Методи дослідження: обумовлені об'єктом і предметом курсової роботи. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, спостереження.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота викладена на 45 сторінках комп'ютерного набору. Складається з вступу, основної частини, висновків та списку використаної літератури. Основна частина складається з трьох розділів.

У роботі використано 26 літературних джерел.

1. Теоретичні основи фізичного виховання дітей дошкільного віку

1.1 Місце і роль фізичної культури в загальній системі виховання дітей дошкільного віку

Правильне фізичне виховання дітей - одне з провідних завдань дошкільних установ. Хороше здоров'я, одержане в дошкільному віці, є фундаментом загального розвитку людини.

Ні у якій інший період життя фізичне виховання не пов'язане так тісно із загальним вихованням, як в перші шість років. В період дошкільного дитинства у дитини закладаються основи здоров'я, довголіття, всебічної рухової підготовленості і гармонійного фізичного розвитку. Хвороблива, відстаюча у фізичному розвитку дитина швидше стомлюється, у неї нестійка увага, пам'ять. Ця загальна слабкість викликає і самі різні розлади в діяльності організму, не тільки веде до пониження здатностей, але і розхитує волю дитини. Недаремно видатний педагог В.А. Сухомлинський підкреслював, що від здоров'я, життєрадісності дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність в знаннях, віра в свої сили. Тому украй важливо організовувати заняття фізичною культурою саме в дитинстві, що дозволить організму накопичити сили і забезпечити надалі всебічний гармонійний розвиток особи.

Теорія фізичного виховання дітей дошкільного віку, маючи єдиний зміст і предмет вивчення із загальною теорією фізичного виховання, разом з тим спеціально вивчає закономірності управління розвитком дитини в процесі її виховання і навчання.

Теорія фізичного виховання дітей дошкільного віку враховує можливості працездатності організму, виникаючі інтереси і потреби, форми наочно-дієвого, наочно-образного і логічного мислення, своєрідності переважаючого виду діяльності, у зв'язку з розвитком якої відбуваються найголовніші зміни в психіці дитини і готується перехід дитини до нового вищого ступеня її розвитку. Відповідно до цього теорія фізичного виховання дітей розробляє зміст всіх форм організації фізичного виховання і оптимальні педагогічні умови його реалізації.

Пізнаючи і враховуючи закономірності потенційних можливостей дитини кожного вікового періоду, теорія фізичного виховання передбачає вимоги науково обґрунтованої програми всього виховно-освітнього комплексу фізичного виховання (рухові уміння і навики, фізичні якості, деякі елементарні знання), засвоєння якої забезпечує дітям необхідний рівень фізичної підготовленості для надходження в школу.

Разом з тим передбачається дотримання строгої послідовності при засвоєнні дітьми програми з урахуванням вікових особливостей і можливостей дитини кожного періоду його життя, стану нервової системи і всього організму в цілому.

Перевищення вимог, прискорення темпу навчання дітей, минаючи проміжні ланки програми, слід вважати неприпустимими, оскільки це викликає непосильну напругу організму, що завдають шкоди здоров'ю і нервово-психічному розвитку дітей. Із цього приводу академік А.В. Запорожець попереджає про небезпечну позицію прихильників так званої штучної акселерації, прагнучих безрозсудно використовувати можливості маленької дитини і шляхом надраннього, максимально форсованого навчання доводити його щонайшвидше до високих ступенів фізичного і духовного розвитку.

Фізичне виховання в той же час комплексно вирішує задачі розумового, етичного, естетичного і трудового виховання. У всіх формах організації фізичного виховання дітей (заняття, рухові ігри, самостійна рухова активність і так далі) увага вихователя спрямовується на виховання мислячої, свідомо діючої в міру своїх вікових можливостей дитини, що успішно опановує руховими навиками, що уміє орієнтуватися в тому, що її оточує, активно долати трудності, що проявляє прагнення до творчих пошуків.

Здійснювати фізичне виховання дітей означає:

1. уміти аналізувати і оцінювати ступінь фізичного здоров'я і рухового розвитку дітей;

2. формулювати завдання фізичного виховання на певний період (наприклад, на навчальний рік) і визначати першорядні з них з урахуванням особливостей кожного з дітей;

3. організувати процес виховання в певній системі, вибираючи найбільш доцільні засоби, форми і методи роботи в конкретних умовах;

4. проектувати бажаний рівень кінцевого результату, передбачаючи труднощі на шляху до досягнення мети;

5. порівнювати досягнуті результати з початковими даними і поставленими завданнями;

6. володіти самооцінкою професійної майстерності, постійно удосконалюючи її.

Фізичне виховання дітей дошкільного віку - систематичний вплив на організм дитини з метою його морфологічного і функціонального вдосконалення, зміцнення здоров'я, формування рухових навичок і фізичних якостей.

Система дошкільних установ має широкі й різноманітні можливості для забезпечення реалізації таких завдань фізичного виховання дошкільників:

- зміцнення здоров'я;

- забезпечення гармонійного розвитку організму;

- розвиток рухових умінь, навичок і фізичних якостей (сили, спритності, витривалості, гнучкості тощо);

- підвищення фізичної та розумової працездатності;

- загартування організму;

- прищеплення культурно-гігієнічних навичок, формування уявлень про здоровий спосіб життя;

- виховання потреби у заняттях фізичною культурою і спортом.

Фізичний розвиток у дошкільному віці є особливо стрімким. З огляду на це фізичне виховання має бути своєчасним, методично правильно організованим.

Фізичне здоров'я є головною умовою духовного і морального здоров'я дитини. У період дошкільного дитинства закладається фундамент здоров'я, формуються життєво необхідні рухові навички, вміння, розвиваються важливі фізичні якості, що свідчить про необхідність правильного фізичного виховання, яке має сприяти оздоровленню і повноцінному розвитку дитини.

Фізичний розвиток - процес зміни морфологічних і функціональних ознак організму, основою якого є біологічні процеси, зумовлені спадковими генетичними факторами, умовами зовнішнього середовища і вихованням.

Показниками фізичного розвитку є:

- антропометричні та біометричні дані: зріст, маса тіла, життєва ємкість легень, об'єм грудної клітки;

- розвиток основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння та ін.);

- рівень фізичних якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості);

- рівень показників формування постави (вигинів хребта, відстані між кутами лопаток та ін.).

Організм може існувати й успішно функціонувати лише тоді, коли перебуває у рівновазі з навколишнім середовищем, під впливом якого йому доводиться змінювати фізіологічні функції, тобто виявляти реактивність.

Реактивність організму - здатність організму змінювати фізіологічні функції під впливом зовнішнього середовища.

У повсякденному житті реактивність організму виявляє себе через своєрідні захисні реакції, які протидіють шкідливим впливам навколишньої дійсності, допомагають йому якнайкраще пристосуватися до зовнішнього середовища.

Інтенсивний ріст і розвиток організму дитини дошкільного віку та властива йому висока реактивність вимагають особливих професійних умінь і старань педагогів. Висока пластичність нервової системи дає змогу систематично впливати на організм дитини, розвивати вроджені задатки, створювати необхідні умови для розвитку нових якостей організму.

Фізичний розвиток дитини пов'язаний також із режимом рухової активності, яка є біологічною потребою організму і може бути задоволена в процесі фізичного виховання. Відомий французький лікар XVII ст. Тіссо стверджував, що «рухи за своєю дією можуть замінити будь-які ліки, однак усі лікувальні засоби світу не спроможні замінити дії руху». В дошкільному віці рухова діяльність дитини є одним зі стимулів розвитку всіх функцій організму, вдосконалення резервних можливостей його фізіологічних систем.

Попри швидкий ріст і розвиток, органи і системи дитини дошкільного віку перебувають на стадії становлення і розвитку, а захисні сили організму є тим слабшими, чим менша дитина. Це вимагає постійної уваги до своєчасного розвитку кісткової системи і всього опорно-рухового апарату, формування правильної постави, а також правильного розвитку нервової і серцево-судинної систем, органів дихання. Уміло організована педагогом рухова діяльність є передумовою удосконалення функцій усіх систем, адже, як стверджувала російський гігієніст і педагог Лідія Чулицька (1870-1938), рухи є фундаментом розвитку дитини.

Отже, фізичне виховання сприяє повноцінному фізичному розвитку дитини, підвищенню рівня функціональних та адаптаційних можливостей організму.

1.2 Завдання фізичного виховання дітей

Головний зміст фізичного виховання полягає в оволодінні дитиною основами фізичної культури:

1. Опанування основ особистої гігієни. Йдеться про охайність, чистоту тіла, одягу, взуття, гігієну приміщення, режим дня (сон, харчування, раціональна організація активної діяльності й відпочинку).

З раннього віку дитину слід привчати до систематичного догляду за своїм тілом, прищепити навички здорового способу життя, бажання займатися фізичною культурою і спортом.

До культурно-гігієнічних навичок, якими повинні оволодіти діти протягом дошкільного дитинства, належать:

- навички їжі (акуратно їсти, користуватися посудом, серветкою та ін.);

- навички догляду за тілом (умивання, чищення зубів, розчісування волосся та ін.);

- навички утримання у чистоті і порядку одягу, дотримання порядку в приміщенні, його прибирання;

- навички здійснення різних видів діяльності (гри, праці, навчання) з дотриманням культурно-гігієнічних вимог.

2. Загартовування організму (здійснюють його з використанням природних факторів - сонця, повітря, води).

3. Виконання фізичних вправ, що є головним засобом фізичного виховання.

Завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку поділяють на три групи.

1. Оздоровчі завдання. Це охорона і зміцнення здоров'я дітей, загартовування організму, підвищення його опору шкідливим впливам зовнішнього середовища, своєчасний розвиток усіх систем організму, підвищення їх функціональних можливостей, формування правильної постави і стопи.

2. Формування рухових навичок і умінь, виховання фізичних якостей. Це завдання полягає у розвитку життєво необхідних видів рухових дій: ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння, плавання, їзди на велосипеді; рухів рук, ніг, тулуба; шикування і перешиковування. Рухова діяльність впливає на формування таких фізичних ознак організму, як спритність, сила, гнучкість, швидкість, загальна витривалість, від яких залежить успішне подолання людиною різних життєвих труднощів. Цілеспрямований розвиток рухових умінь і якостей слід починати в ранньому віці й організовувати його відповідно до вікових та індивідуальних можливостей дітей.

Важливе значення для здоров'я і фізичного розвитку дитини має формування правильної постави - звичного положення тіла у спокої та в русі. Правильна постава створює оптимальні умови для роботи серцево-судинної, дихальної та травної систем, значною мірою впливає на самопочуття та настрій. Порушення її може бути спричинене недотриманням гігієнічних умов, недостатньою розвиненістю кістково-м'язового апарату, недостатнім рівнем рухової активності дітей, відсутністю або низьким рівнем профілактичної роботи, вродженими вадами. Тому необхідно стежити за дотриманням таких гігієнічних умов життя і діяльності дітей, як освітлення, відповідність меблів та одягу, взуття, віку дітей; правильно організовувати заняття фізичними вправами: бігом, стрибками, підлізанням, пролізанням, що зміцнюють м'язи спини та підвищують гнучкість хребта. А головне - переконати дитину в значенні правильної постави для її здоров'я і краси, навчити правил самоконтролю під час сидіння, стояння, ходіння, раціонального розподілу навантаження.

3. Виховання у дітей культурно-гігієнічних навичок і вмінь здорового способу життя. Діти повинні знати, що добре, а що шкідливе для організму, і відповідно організовувати свою поведінку. Вміння доглядати за тілом, одягом, особистими речами, культурно поводитися за столом під час вживання їжі, підтримувати порядок у приміщенні повинні перерости у стійкі звички. Не менш важливі здобуття уявлень і знань про користь занять фізичною культурою, іграми, виховування інтересу до активної рухової діяльності, формування потреби в систематичних заняттях фізичними вправами.

Фізичне виховання дітей дошкільного віку вирішує багато загально-виховних завдань. Фізичні вправи сприяють пізнанню навколишнього світу, розвитку органів чуття, координації рухів, морально-вольових якостей (сміливості, відповідальності, наполегливості та ін.). Загартовувальні процедури, оволодіння рухами, участь у рухливих і спортивних іграх виховують цілеспрямованість, самостійність, формують уміння управляти своєю поведінкою і своїм тілом. Колективні ігри допомагають вихованню дружніх і товариських стосунків, налаштованості на спільні дії, розвивають уміння взаємодіяти, адекватно оцінювати ситуацію, себе і партнерів. Відчуття краси і доцільності рухів тіла, звичка до чистоти й акуратності сприяють вихованню естетичних почуттів.

Фізичне виховання дітей не може бути спонтанним, безсистемним, закостенілим щодо використовуваних форм і методів. Організація його має відбуватися за дотримання таких умов:

- охорона нервової системи дитини, раціональне чергування активної діяльності та відпочинку, гігієна денного і нічного сну;

- наявність сприятливих умов для постійного позитивного емоційного стану, відсутність чинників, які пригнічують нервову систему дитини;

- планування й утримання відповідно до санітарно-гігієнічних норм приміщень дитячого садка і майданчика, обладнання фізкультурного залу, достатня кількість необхідного для кожного віку дітей спортивного інвентарю та іграшок.

Програми виховання і навчання у дошкільних закладах України визначають конкретні завдання і зміст роботи з фізичного виховання дітей кожної вікової групи.

Наприклад, програма «Малятко» до найголовніших завдань дошкільного виховання зараховує турботу про фізичне і психічне здоров'я дітей, забезпеченню якого має бути підпорядкована організація їхнього життя, предметного та соціального середовища, всіх видів діяльності. Основний показник роботи вихователя - фізично розвинені, загартовані, активні діти, які спокійно і вільно спілкуються між собою та з дорослими. Зміст розділу «Виховуємо здорову дитину» програми спрямовує на поетапне фізичне вдосконалення дітей, передбачаючи гнучкий режим дня, оптимальний повсякденний руховий режим. Програма орієнтує вихователів на використання різних форм роботи: щоденних занять з фізичної культури, ранкової та гігієнічної гімнастики, рухливих ігор, фізкультурних пауз, розваг, свят, днів здоров? я, піших переходів, самостійної рухової діяльності.

Програма «Дитина» виокремлює такі головні завдання фізичного виховання:

- зміцнення здоров'я, всебічний фізичний розвиток, загартування, удосконалення функцій організму, підвищення фізичної та розумової працездатності дітей;

- сприяння формуванню правильної постави, профілактика плоскостопості;

- формування ігрових дій;

- розвиток рухових якостей (спритності, швидкості, сили, гнучкості, загальної витривалості);

- виховання позитивних моральних і вольових рис характеру дитини;

- сприяння набуттю доступних уявлень і знань про користь занять фізичною культурою, іграми, про основні гігієнічні вимоги і правила;

- виховання інтересу до активної рухової діяльності та формування потреби у систематичних заняттях фізичними вправами.

Отже, фізичне виховання є однією з передумов ефективності розумового, морального, естетичного виховання, а належний рівень загального розвитку робить привабливою мету, пов'язану із досягненням фізичної досконалості.

1.3 Засоби фізичного виховання дітей дошкільного віку

Фізичне виховання дітей дошкільного віку здійснюється засобами, спрямованими на охорону здоров'я дітей (створення гігієнічних умов життя і діяльності, організація раціонального харчування, сну, перебування на свіжому повітрі), а також засобами, покликаними забезпечити активний вплив на організм дитини з метою його фізичного розвитку (загартовуючі процедури, спеціальні фізичні вправи, гігієнічна гімнастика, режим дня).

Гігієнічні умови охоплюють комплекс зовнішніх чинників, які обумовлюють оптимальне функціонування і розвиток дитячого організму. Передусім це стосується дотримання норм площі приміщення, її правильного використання. Групові кімнати проектують відповідно до таких норм: на 20 дітей ясельного віку, на 25 дітей 3-7-ми років з розрахунку 2,5 м² на дитину зі світловим коефіцієнтом 1:4. Стіни повинні бути пофарбовані у світлі теплі кольори. Температура повітря в кімнатах для дітей 2-3-х років має становити +19°-20° С; для дітей 3-7-ми років - +18°-20° С. Меблі також повинні відповідати санітарно-гігієнічним нормам і віку дітей. На свіжому повітрі вони мають гуляти не менше 4-5-ти годин (у літній період - більше).

Для підтримання життєдіяльності дитини важливо правильно організувати харчування, оскільки їжа є також пластичним матеріалом для росту і розвитку дитячого організму. У ній мають бути всі необхідні компоненти: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі та різноманітні вітаміни, їсти діти повинні 4-5 разів на день. Добовий раціон необхідно розподілити так, щоб вони споживали: за сніданком - 20-25 його відсотків, обідом - 35-40, у полуденок - 10-15, на вечерю - 20.

Якість приготування, вчасність подання їжі, сервірування столу повинні збуджувати апетит, сприяти кращому її засвоєнню. Поганий апетит дитини є підставою для з'ясування його причин (погане самопочуття, хвороба). Якщо дитина неохоче їсть незвичну для неї, але корисну їжу, слід поступово привчати до неї, даючи її невеликими порціями, поєднуючи зі звичною їжею.

Добова тривалість сну залежить від віку, стану здоров'я, індивідуальних особливостей нервової системи дитини. Протягом цього часу організм дитини компенсує витрати енергії. Чим менша дитина, тим більше часу необхідно для відновлення працездатності кори головного мозку.

Повноцінність сну залежить від правильної організації часу засинання і прокидання. Легкозбудливих дітей слід вкладати першими, оскільки при засинанні у них трапляються спалахи збудження. Для забезпечення глибокого сну необхідно усунути подразники (яскраве світло, голосні розмови та ін.). Прокидання також має бути диференційованим залежно від типу нервової системи дітей. Найрезультативніше забезпечує глибокий сон правильний режим активної діяльності та відпочинку. Універсальним засобом для глибокого сну є свіже повітря: діти повинні спати у добре провітреному приміщенні, а якщо є змога - на верандах.

Спілкування дітей з дорослими й однолітками перед сном повинно бути емоційно позитивним. Будити дитину слід так, щоб не переривати її сну до того, як нервова система відновить свою працездатність.

За будь-якої пори року ефективним засобом оздоровлення і фізичного виховання дітей є прогулянки. Їх слід організовувати на майданчиках, обладнаних для кожної вікової групи. Часто діти беруть на прогулянку іграшки, вихователі - дидактичний матеріал. За сприятливих погодних умов діти повинні бувати на свіжому повітрі щодня не менше 3-4 год. Активна діяльність на прогулянці (ігри, комплекси ігрових загальнорозвиваючих вправ, спортивні розваги, спостереження, трудова діяльність) загартовує їх, розвиває рухи, інші фізичні якості, підвищує життєвий тонус. Прогулянки розширюють можливості індивідуальної роботи вихователя з дітьми.

Загартовування організму дитини - це удосконалення засобами тренування з використанням природних факторів (води, повітря, сонця) умовних реакцій щодо пристосування організму до середовища.

Загартовування істотно впливає на організм дитини. У дітей виробляється швидка реакція на зміни температури повітря, води, підвищуються такі життєво важливі показники, як вміст гемоглобіну, стійкість імунної системи до різних захворювань. Використання загартовувальних засобів підвищує загальне пристосування організму до будь-яких несприятливих подразників. Дитина, до якої застосовують один вид загартовування, краще сприйматиме інший, а перерва у здійсненні загартовувальних заходів (10-12 днів) спричинює швидку втрату загартовувального ефекту. За вимушеної перерви слід відновлювати процедури з використанням того самого подразника, з якого їх починали.

Загартовувальні процедури планують і здійснюють за участю медичних працівників. Загартовування найкраще починати в ранньому дитинстві, здійснювати його систематично з урахуванням індивідуальних особливостей дітей. Силу подразників слід нарощувати поступово, але неухильно, оскільки незначна їх різниця не спричинює функціональних змін у діяльності організму. Ефективними є і контрастні короткочасні впливи, які сприяють удосконаленню фізіологічних реакцій і виробляють усе вищий рівень опору організму несприятливим чинникам зовнішнього середовища. Обов'язковою умовою успішного загартовування є позитивний емоційний стан дитини під час підготовки, у процесі та після закінчення процедури.

Комплекс загартовувальних процедур передбачає:

- повітряні ванни. Діти приймають їх під час ранкової та гігієнічної гімнастики, після денного сну. Для цього знижують температуру з +22°-23° С на один градус щотижня до +16-17° у молодшій і середній, до +14-15° С у старшій і підготовчій групах. Загальнорозвивальні вправи вони виконують босоніж, лише в трусиках;

- водні процедури. На перших порах діти обмежуються умиванням, миттям рук, верхньої частини тулуба, миттям ніг, полосканням рота і носа відварами трав чи підсоленою водою. Воду охолоджують через кожні три дні, доводячи її до температури +14° С. Восени і на початку весни, коли температура повітря не нижча 0° С, перед сном рекомендується ходити по вологому килимку та обливати ноги, використовуючи контрастну температуру води від +35°-40° С до +16°-18° С. Обтирання тіла починають з масажу сухою рукавичкою, згодом - вологою. Ця процедура триває 1,5-2 хв. Обливання тіла під душем перед сном краще починати наприкінці квітня - на початку травня, при початковій температурі води в молодших і середніх групах +35° С і кінцевій +24° С, а в старших від +32° С до +22° С тривалістю від 15 сек. до 1,5 хв., збільшуючи інтервал через кожні 2-3 дні на 5 сек. Купання в басейні може тривати 3-12 хв. Дітям від 4 до 7-ми років рекомендують промивання носа, полоскання горла відварами лікарських трав тривалістю 1 хв.;

- сонячні ванни. їх приймають улітку з 9 до 11 і з 16 до 18 год. тривалістю від 4-5-ти до 20-ти хв. у молодшій і до 30-ти хв. у підготовчій групах.

В усіх видах загартовування необхідно дотримуватися таких принципів:

1. Систематичність - регулярне проведення загартовувальних процедур.

2. Поступовість - плавне нарощування сили подразника, правильність якого має підтверджувати короткочасне поглиблення і прискорення пульсу, дихання, зовнішній вигляд шкіри, загальна позитивна реакція дитини.

3. Індивідуальний підхід - врахування стану здоров'я, самопочуття, досвід загартовування кожної дитини.

Режим дня дитини. Потреби дитини у сні, харчуванні, чистоті, зміні видів діяльності, прогулянках на повітрі зумовлюють відповідний режим дня, що має важливе значення для збереження і зміцнення її здоров'я, повноцінного розвитку.

Режим дня - правильний розподіл у часі головних процесів життєдіяльності дитини.

Розвивальний і виховний ефект режиму заснований на принципі ритмічності, згідно з яким усі заняття мають відповідати ритму життєдіяльності організму. Режим змінюється залежно від віку, стану здоров'я, особливостей виховання дітей у сім'ї й дошкільному закладі. Завдяки йому діти звикають у певний час спати, їсти, гратися, навчатися, що зумовлює утворення і закріплення в корі головного мозку системи умовних «рефлексів на час» (І. Павлов). Це означає, що у певний час залежно від режиму дня організм виявляє відповідну рефлекторну діяльність, тому необхідно правильно розподілити у часі всі процеси життєдіяльності дитини.

Діти дошкільного віку надзвичайно чутливі до зміни режиму дня. Це пов'язане з активним формуванням у цьому віці кори головного мозку, нервові клітини якої не можуть довго перебувати в активному стані. Тому порушення режиму знижують працездатність організму, спричинюють розлади діяльності і поведінки дітей, які стають роздратованими, вередливими. Чим менша дитина, слабша її нервова система, тим важливіше дотримання встановленого порядку зміни видів діяльності.

Режим дня дитини дошкільного віку має відповідати таким педагогічним вимогам:

1. Відповідність природному ритму основних фізіологічних процесів дитячого організму, чергування активної діяльності з відпочинком.

2. Постійність, стійкість і визначеність головних елементів. За словами А. Макаренка, ретельне дотримання встановленого режиму зменшує кількість порушень у поведінці дітей і відповідно знижує або виключає необхідність звертатися до покарань. Організація режиму дня повинна бути доцільною, раціональною, що мають усвідомлювати і діти. Вихователь мусить вимагати його дотримання доброзичливо, спокійно, але наполегливо, рішуче. Особливо важливо контролювати дотримання режиму, передусім на початкових етапах.

3. Гнучкість. Режим має враховувати природні біоритми дитячого організму. Для розвитку саморегуляції організму важливо, щоб усі аспекти режиму враховували бажання, індивідуальні особливості дитини. Наприклад, дитині зі збудливою, слабкою нервовою системою потрібно частіше відпочивати і більше спати, а залежно від її самопочуття, стану здоров'я, попередньої або наступної діяльності можна скоригувати час прийому їжі.

Фізичні вправи. Організм дошкільника потребує активної рухової діяльності. Цю його здатність характеризують як «природну стихію» дитини (Ю. Аркін). Фізичне виховання здійснюють, використовуючи спеціально підібрані, методично правильно організовані, керовані педагогом рухи і складні види рухової діяльності - фізичні вправи. Вони відчутно впливають на дитину, розвиваючи її рухові уявлення, увагу, мислення, волю, емоції, спричиняючи позитивні зміни у роботі серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, викликаючи почуття бадьорості, радості. Фізичні вправи як специфічний засіб фізичного виховання справляють ефект лише за комплексного використання з оздоровчими силами природи та гігієнічними факторами.

До фізичних вправ, які використовують у вихованні дітей дошкільного віку, належать гімнастика, ігри рухливі та зі спортивними елементами, спортивні вправи, елементарний туризм. У дитячому садку основними фізичними вправами є гімнастика.

Гімнастика - система фізичних вправ, яка сприяє загальному розвитку організму та зміцненню здоров'я.

З її допомогою формуються життєво необхідні навички рухової діяльності, фізичні якості. її компонентами є основні рухи, загальнорозвиваючі вправи, шикування і перешикування, танцювальні вправи. До основних рухів належать ходьба, біг, стрибки, повзання і лазіння, метання і ловлення, вправи на збереження рівноваги, які збагачують руховий досвід дітей, дають їм змогу вільно діяти у навколишньому середовищі, виховують впевненість у своїх силах, спритність, швидкість, сміливість. Загальнорозвивальні вправи використовують для рівномірного розвитку м'язової системи і всебічного впливу на організм дитини. Кожна вправа, як правило, діє на розвиток і зміцнення конкретних груп м'язів (рук і плечового поясу, ніг, тулуба тощо), тому їх підбір має забезпечувати розвиток усіх груп м'язів дитячого організму. Шикування, повороти і перешикування використовують для раціонального й організованого розміщення дітей під час занять. Вони сприяють вихованню дисциплінованості, формуванню правильної постави, легкої ходи. Танцювальні вправи розвивають легкість, ритмічність рухів, правильну поставу.

Важлива роль у фізичному вихованні належить рухливим іграм, завдяки яким діти вчаться використовувати свої знання і вміння у незвичних ігрових умовах. У дитячих дошкільних закладах найчастіше організовують сюжетні та безсюжетні рухливі ігри, ігри спортивного характеру (баскетбол, теніс, бадмінтон та ін.), ігри зі співом, хороводні ігри.

Для підготовки дітей до занять спортом, розвитку різноманітної самостійної рухової діяльності й активності, загартовування використовують спортивні вправи (плавання, катання на лижах, ковзанах, велосипеді тощо).

Елементи туризму (пішохідні та лижні прогулянки за межі території дитячого садка) мають на меті удосконалення рухових навичок, опанування навичок орієнтації на місцевості, підвищення рухової активності дітей.

Головною передумовою формування всебічно розвиненої, здорової дитини є достатній рівень рухової активності під час усіх форм організації фізичного виховання (ранкової гімнастики, фізкультурних занять, днів здоров'я, рухливих ігор, фізкультурних пауз і фізкультурних хвилин, спортивних свят і розваг). Це актуалізує необхідність комплексного використання фізичних вправ з метою створення умов для найбільшої рухової активності дитини, доцільної зміни моментів напруження і розслаблення, фізичного навантаження і відпочинку.

Комплекс засобів фізичної культури утворює руховий режим дитячого садка, який передбачає послідовне збільшення фізичних навантажень протягом дня. За даними наукових досліджень, недостатнє моторне навантаження (до 50%), тобто так званий пасивний руховий режим (Т. Дмитренко), спричинює відставання у фізичному розвитку дітей. Для посилення рухової активності використовують навчально-виховну роботу (заняття, індивідуальну роботу, рухливі ігри, ранкову гімнастику та ін.) і самостійну рухову діяльність (розваги, спортивні свята, самостійні рухливі ігри, спортивні вправи), прогулянки та ін.

Відповідно до функціональних потреб дитячого організму оптимальні норми рухового режиму в різних організаційних формах (ранкова гімнастика, заняття з фізичної культури, фізкультурні хвилинки, не менше трьох рухливих ігор на день, спортивні вправи тощо) в усіх вікових групах протягом дня становлять: влітку - 18-20 тис. кроків, восени - 15-16,5 тис, взимку - 16,5-18 тис, весною - 16-17,5 тис кроків.

Протягом дня у рухливі ігри слід вносити певні зміни й ускладнення. Якщо протягом 2-х - 3-х днів підряд нічого не змінювати у проведенні ігор, рухова активність дітей буде знижена на 18-32%. Отже, раціональний руховий режим дітей забезпечується комплексом усіх організаційних форм фізичного виховання.

Під час фізкультурних занять, ранкової гімнастики, рухливих ігор корисні дихальні вправи, використання елементів точкового масажу, вдихання фітоароматів, вправи для розслаблення м'язів тіла під спокійну мелодію, вправи для розвитку дрібних м'язів рук, ніг.

Різноманітність засобів фізичного виховання передбачає необхідність знання особливостей кожної дитини, постійний аналіз змін у дитячому організмі, внесення відповідних коректив, що можливе за безумовної єдності інтересів і зусиль вихователів, батьків, медичних працівників.

2. Основи навчання, виховання і розвитку дітей дошкільного віку в процесі фізичного виховання

2.1 Формування особистості дошкільника в процесі занять фізичними вправами

Особистість - це цілісна психологічна структура, що формується в процесі життя людини на основі засвоєння суспільних форм свідомості і поведінки. У ній виражена сила індивідуалізованих загальних устремлінь, потреб і цілей, творчий початок, готовність і уміння створювати нове.

Дошкільний вік - це період первинного складання особи, період розвитку особових механізмів поведінки. Головна мета розвитку особи - реалізація дитиною свого «Я», а також переживання себе як соціального індивіду - успішно може розв'язуватися в процесі занять фізичними вправами в дитячому саду. Рух, навіть найпростіший, дає поштовх дитячій фантазії, розвиває творчість, яка є вищим компонентом в структурі особистості, є однією з найбільш змістовних форм психічної активності дитини, яку учені розглядають як універсальну здатність, що забезпечує успішне виконання різноманітних видів діяльності. Найважливіша особливість творчості дошкільника - насиченість яскравими, позитивними емоціями, завдяки чому вона володіє великою привабливою силою і веде до розвитку нових мотивів діяльності, що формують евристичну особу.

Встановлена пряма залежність між рівнем рухової активності дітей і їх словниковим запасом, розвитком мови, мисленням. Під дією фізичних вправ рухова активність в організмі зростає синтез біологічно активних з'єднань, які покращують сон, сприятливо впливають на настрій дітей, підвищують їх розумову і фізичну працездатність. Дитина за своєю природою готова постійно рухатися, в русі вона пізнає світ.

Рухова творчість розкриває дитині моторні характеристики власного тіла, учить відноситися до руху як до предмету ігрового експериментування. Основний засіб її формування - емоційно забарвлена рухова активність, за допомогою якої діти в уявній ситуації, через рухи тіла вчаться виражати свої емоції і стани, шукати творчі композиції, створювати нові сюжетні лінії, нові форми рухів.

Особливу значущість у формуванні рухової творчості дошкільників мають ігрові рухові завдання, рухомі спортивні ігри, спортивні розваги, які завжди цікаві дітям, вони володіють великим емоційним зарядом, відрізняються варіативністю складених компонентів, дають можливість швидко здійснювати рішення рухових задач. Діти вчаться придумувати руховий зміст до запропонованого сюжету, самостійно збагачувати і розвивати ігрові дії, створювати нові сюжетні лінії, нові форми руху. Це виключає звичку механічного повторення вправ, активує в доступних межах творчу діяльність по самостійному осмисленню і успішному застосуванню знайомих рухів в нестандартних умовах. Поступово колективна творчість, організовувана дорослим, стає самостійною діяльністю дітей.

Важлива характеристика особистості - її спрямованість, система провідних мотивів в поведінці. Мотив - спонука до діяльності, пов'язана із задоволенням потреб людини, що відображають вимоги внутрішнього середовища організму або зовнішніх умов життя і спонукають його до активності. Рухова діяльність сприяє формуванню однієї з важливих потреб людини - в здоровому способі життя. Вона є відношенням людини до власної діяльності, що підтримує і зміцнює її здоров'я. Здоров'я дитини, з яким в смисловому відношенні зв'язаний термін здоровий спосіб життя - показник рівня розвитку суспільства, в якому вона живе.

Потребу в здоровому способі життя необхідно формувати з дитинства, коли організм пластичний і легко піддається діям навколишнього середовища. У дітей зміцнюється бажання бути здоровим, вирости красивим, активним, уміти поводитися так, щоб не заподіяти шкоди собі і іншим. За допомогою дорослого дитина усвідомлює: для того, щоб бути здоровим, потрібно щодня виконувати фізичні вправи, загартовуватися, робити зарядку, дотримуватися режиму дня, їсти здорову їжу, стежити за чистотою навколишнього середовища і приміщення, а також дотримуватися правил гігієни.

На заняттях фізичними вправами діти одержують елементарні уявлення про будову власного тіла, функції і призначення внутрішніх органів і систем організму. Через систему спеціальних вправ і ігор діти знайомляться з ознаками здоров'я (правильна постава, хода), вчаться захищатися від мікробів, уникати небезпечних місць, при необхідності надавати собі і іншим елементарну допомогу. Чим швидше дитина усвідомлює необхідність свого безпосереднього залучення до багатств фізичної культури, тим швидше у неї сформується важлива потреба, що відображає позитивне відношення і інтерес до фізичної сторони свого життя.

У дошкільному віці починає складатися самооцінка - найбільш складний продукт розвитку свідомості дитини, що виявляється в оцінці самої себе. Основними чинниками формування самооцінки визнаються: власна активність особи, оцінка навколишніх людей, уміння правильно оцінювати дії інших. На ранніх етапах формування самооцінка дошкільника є віддзеркаленням оцінних думок тих, хто його оточує, перш за все дорослих. Формування самооцінки в процесі рухової діяльності припускає: залучення уваги дитини до художнього образу, «картини світу», оточуючої його природи; до здатності створювати власний художній образ - «образ красивого тіла»; красивій руховій поведінці дорослих. У більшій мірі цьому сприяє захоплююча рухова діяльність, пов'язана з чіткою установкою на результат (ігри-драматизації, спортивні і рухомі ігри, спортивні вправи, ігри-естафети). Дитина оцінює своє «Я» по безпосередніх зусиллях, які вона прикладає для досягнення поставленої мети. У зв'язку з розвитком самооцінки розвиваються такі особові якості, як самоповага, совість, гордість. У складних діях виявляється воля дитини - подолання перешкод досягши поставленої мети. Дієвими чинниками виховання волі дошкільника можуть служити умови, спонукаючі до подолання труднощів. Особливо цінними в цьому відношенні є рухомі і спортивні ігри, фізичні вправи, засновані на тривалому і багаторазовому повторенні одноманітних рухових дій. При їх виконанні потрібно виконувати вольові зусилля для подолання фізичної і емоційної напруги, що поступово росте. Велике значення мають застосування методів стимулювання вольових зусиль, контроль і облік ступеня розвитку вольових якостей. Рухова діяльність активізує етичний розвиток особи дитини. Перш за все вона сприяє формуванню таких позитивних особових якостей, як співчуття, прагнення до надання допомоги, дружньої підтримки, відчуття справедливості, чесності, порядності.

Це яскраво виявляється в іграх і ігрових вправах, виконання яких ставить дитину перед необхідністю вступити в контакт з однолітком, надати допомогу у виконанні рухового завдання, знайти оптимальні варіанти узгоджень дій. Вихователь прагне показати залежність загального результату від виконання кожною дитиною певних дій, від доброго і справедливого відношення до товаришів (допомогти товаришу, якщо він не може виконати правила гри, використати ввічливі форми пропозиції послуг, зауважень). Наявність ігрового моменту сприяє підтримці у всіх дітей інтересу до виконання загального рухового завдання, без чого не можливо досягти уміння бачити іншого, діяти з ним.

Взаємна відповідальність забезпечує дитині можливість самоствердження, розвиває упевненість, ініціативність, формує відчуття товариськості. Таким чином, заняття фізичними вправами - важливий чинник формування особистості дитини дошкільника.

Фізичне виховання має дві сторони: суто виховання - власне фізичний розвиток, зміцнення здоров'я, удосконалення фізичних якостей, а також вплив на духовний розвиток людини і навчання - озброєння вихованців спеціальними навичками, вміннями, знаннями, тобто фізична освіта. Ще П.Ф. Лесгафт - відомий педагог у галузі фізичного виховання і анатом - ввів цей термін, вважаючи, що фізичне виховання як педагогічний процес має на меті не лише зміцнення фізичних сил людини, а й накопичення нею спеціальних знань, навичок і вмінь.

Фізичне виховання є основою всебічного розвитку особливості. У ньому закладені також величезні можливості для здійснення розумового, морального, естетичного та трудового виховання дітей. При проведенні фізичних вправ поряд з розв'язуванням специфічних завдань фізичного виховання (зміцнення здоров'я, фізичного розвитку, фізичної підготовленості) формулюється особистість людини в цілому, тобто одночасно розвиваються психічні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, спостережливість, уявлення), розумові операції (порівняння, аналіз, синтез, узагальнення), моральні якості (колективізм, свідома дисципліна, чесність), естетичні смаки (вміння розуміти, оцінювати, відчувати красу рухів, постави, одягу), а також здійснюється трудове виховання.

В процесі виховання рухових дій, враховуючи психофізіологічні особливості розвитку дитини, спираючись на її можливості, дорослий послідовно ставить перед нею нові рухові програми. Конкретно це виражається у вимогах програми фізичного виховання, направлених на формування рухових навиків і фізичних якостей, що поступово підвищуються.

Засвоєння нового вимагає від дитини певних фізичних і психічних зусиль, подолання труднощів. У кожному окремому випадку нова програмна вимога є суперечливою по відношенню до реального рівня розвитку рухів, до вже досягнутих рухових умінь і навиків. Подолання цієї суперечності і складає рушійну силу розвитку.

Навчання вимагає у дитини зібраності, уваги, конкретності уявлення, активності думки, розвитку пам'яті: емоційної, якщо процес навчання викликає зацікавленість і пов'язаний з цим емоційний відгук; образний - при сприйнятті наочного зразка рухів вихователя і виконання вправ дітьми; словесно-логічної - при осмисленні завдання і запам'ятовуванні послідовність виконання всіх елементів вправи, змісту і дії в рухомій грі і самостійного їх виконання; рухової - моторної - у зв'язку з практичним виконанням вправ самими дітьми; довільної, без якої неможливе свідоме, самостійне виконання вправ.

Навчання дітей тісно пов'язане з етичним вихованням, формуванням моральних відчуттів і свідомості дитини, розвиток її морально-вольових якостей: доброзичливості і взаємодопомоги, цілеспрямованості, чесності.

Таким чином, в процесі навчання руху у дітей розвиваються розумові здібності, етичні і естетичні відчуття, формується свідоме відношення до своєї діяльності і у зв'язку з цим цілеспрямованість, організованість. Все це у взаємозв'язку є здійсненням комплексного підходу до процесу навчання, який сприяє формуванню всесторонньо розвиненої особистості.

2.2 Фізкультурні заняття - основна форма організованого
систематичного навчання дітей рухів

Велику роль у створенні оригінальної системи фізичного виховання відіграв П.Ф. Лесгафт, який розробив систему фізичного виховання з урахуванням особливостей будови тіла, механіки і фізіології рухів. П.Ф. Лесгафт дійшов висновку, що на окремі органи людського тіла можна впливати спрямовано, за допомогою вправ. Він підійшов до необхідності поєднання фізичного і розумового виховання, експериментально довів, що фізичні вправи впливають не лише на зміцнення м'язів і зв'язок, а й на свідомість, емоції, волю. Це допомогло вивченню взаємозв'язків центральної нервової системи і рухового апарату людини, з'ясуванню педагогічного значення вправ.

Серед засобів фізичного виховання дітей П.Ф. Лесгафт надав великого значення рухливим іграм, які він визначав як вправи, пов'язані із почуттям задоволення, як засіб всебічного впливу на дитину. Гра повинна розвивати не лише вміння володіти своїм тілом, а й регулювати поведінку.

У перші шість років життя фізичне виховання є основою всебічного розвитку дитини, адже в цей період закладається фундамент здоров'я, формується рухова підготовленість, виховуються такі людські риси, як сміливість, воля, витривалість, уміння діяти у злагоді з товаришами. Фізичне виховання від народження і до шести років, як і виховання взагалі, має реалізувати насамперед принцип гуманізації - бережливого ставлення до дитини, до її фізичного та психічного здоров'я. У сім'ї та дошкільному закладі необхідно створити для малюків оптимальний руховий режим і забезпечити профілактику захворювань.

На сучасному етапі дуже поширеною стала авторська система фізичного виховання дошкільників Миколи Єфименко, кандидата педагогічних наук. Заняття за Єфименком проходить в ігровій формі, діти протягом усього заняття перебувають в русі.

Перша заповідь авторської системи Миколи Єфименка висвітлено «Йди за логікою природи». В цій заповіді він згадує вчення Дарвіна про еволюцію встановлення тваринного світу. На основі тваринного світу стоїть людина. За М. Єфименком руховий розвиток дитини повинен проходити в такій природній послідовності: вправи в позі лежачи на спині, а потім на животі, різні перевертання зі спини на живіт і навпаки; повзання по-пластунському і «на чотирьох»; вправи в позі сидячи; вправи у вихідному положенні стоячи; ходьба; підстрибування; біг; лазіння; маніпулювання з предметами; метання; поєднання всіх названих дій.

Він рекомендує, що планувати матеріал з фізичного виховання потрібно з вересня з більш горизонтальних рухових дій: повзання, сидіння з положення лежачи. В кінці навчального року використовуються більш динамічні рухи: рухи в ходьбі, біг, стрибки, лазіння, метання. Він рекомендує свою роботу поділити на етапи, тобто квартали, але так дивитися, щоб повторювались ці види вправ. Він називає цю роботу повторно-кільцевою побудовою занять, і вихователь повинен працювати тільки за цим принципом.

Друга заповідь М. Єфименко - «По висхідній спіралі». В цій заповіді він висвітлює те, що в молодшій групі кількість освоєних вправ невелика, відносно і результативність невелика. В молодших групах дається лише по кілька вправ. В середніх, старших, а особливо в підготовчих групах діти можуть виконувати десятки вправ в повзанні з подоланням перешкод, на підвищеній обмеженій опорі, з перенесенням предметів. При цьому необхідно, щоб зростали довжина шляху, фізичні навантаження, силові і координаційні прояви.

Третя заповідь авторської системи М. Єфименко - «Педагогічний спідометр». В цій заповіді висвітлено так звані загально-розвиваючі вправи. М. Єфименко запевняє, що загально-розвиваючі вправи необхідні в дитячому садку, але як розминка, розігрівання м'язів. Опрацьовування підготовчих або установчих вправ, щоб ці вправи були підготовчими або установчими для основних рухів. Підготовчі вправи - це такі вправи, які розігрівають, розвивають ті групи м'язів, від яких залежить результат основного руху. Він називає підготовчі вправи сировиною для виготовлення.

В четвертій своїй заповіді «Три частини заняття: поділ неформальний, а фізіологічно виправданий» він говорить, що йому вже давно здається сумнівним традиційний поділ заняття з фізичної культури на три частини - підготовчу, основну та заключну. Шаблони тиснуть на нас і багатьох, будьмо щирими, це влаштовує. Є торована доріжка - крокуй по ній легко і спокійно, не витрачай сили та енергію на роздуми, пошук, творення власного шляху.

В своїй заповіді «Театр фізичного виховання» М. Єфименко закликає гратися з дітьми від першої до останньої хвилини заняття. І нічого, якщо в залі мало місця або на майданчику бракує різноманітного й барвистого інвентарю. Творчий педагог на кількох квадратних метрах зуміє розіграти захоплюючу подорож навколо земної кулі. І навпаки - у чудово оснащеному залі нездара спроможеться тільки на нецікаві й нудні для хлопчиків й дівчаток муштри-вправи. Єфименко стверджує, що більш ефективного методу фізичного виховання малюків, ніж ігровий, поки що не існує. Обіграти можна все, будь-яку ситуацію. Все досягається засобами гри.

Кожне заняття необхідно проводити як одну велику тематичну гру. Деякі теми занять: «Боцман і юнги», «Навколосвітня подорож», «Острів скарбів», «У країні казок і чудес», «У лісі», «Веселий зоопарк», «Африка! Африка!», «У джунглях Амазонки», «Подорож до Арктики», «Запорожці-козаки», «Морський бій», «Космічний політ» та інші. Така макрогра може тривати протягом кількох занять за типом популярних мультсеріалів. Вигадуються все нові й нові ситуації, повороти сюжету, які тримають дітей у позитивному ігровому тонусі на високому емоційному фоні. Причому дошкільнята самі, вживаючись у ролі, починають активно фантазувати й стають не просто учасниками дійства, а співавторами його. Отже, велика тематична гра (макрогра) - це одне або кілька занять з фізичної культури, що об'єднують дії педагога та дітей однією сюжетною лінією і складаються з кількох ситуаційних ігор.