Формування у молодших школярів екологічної культури

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Психолого-педагогічні основи становлення екологічної культури школярів

1.1 Екологічна культура у структурі морального виховання

1.2 Екологічна свідомість як передумова та наслідок екологічного виховання

1.3 Еколого-правова освіта молодших школярів

1.4 Формування екологічної культури у процесі навчальної діяльності

Розділ 2. Шляхи виховання екоцентричного типу особистості у початковій школі

2.1 Система природничих понять та екологічна культура школярів у роботі передових вчителів початкових класів

2.2 Авторські пропозиції

Висновки

Література

Вступ

Науково-технічний прогрес викликав бурхливий розвиток промисловості, сільського господарства, транспорту, зумовив появу великої кількості шкідливих речовин, побутових і виробничих відходів, що суттєво забруднюють і руйнують навколишнє середовище, викликають незворотні зміни в біосфері Землі. Спеціалісти стверджують, що в останні десятиліття планета Земля «працює на межі» своїх біологічних можливостей щодо підтримки життєдіяльності людства.

Екологічні проблеми, з одного боку, є наслідком науково-технічного розвитку людства, а з другого -- вони інтенсивно впливають на економічне становище в тій чи іншій країні або її регіоні і, щонайголовніше, на менталітет суспільства. Тобто такі важливі категорії нашого життя, як культура, освіта, екологічна ситуація і економічне становище взаємопов'язані, нерозривні і визначають майбутнє не тільки будь-якої держави, а й людського суспільства в цілому.

Багаторічний досвід педагогічної роботи дає змогу стверджувати, що взаємозв'язок освіти, культури й економічного становища і екологічної ситуації сьогодні визначає самопочуття людства, його роль у нашому житті зростає з року в рік, а екологічний компонент набуває все більшого значення. Крім того виявилося, що вирішити екологічні проблеми тільки на основі законодавчої бази або за допомогою економічних підходів швидко не вдається. Суспільству сьогодні потрібні виховані, грамотні та культурні в екологічному відношенні люди. Усвідомлюючи, що людство не може не втручатися в природу, маємо відшукувати нові шляхи, технології виробництва, за яких припиниться необдуманий та безвідповідальний тиск на навколишнє середовище, будуть враховуватись вимоги екологічних законів. Саме тому так важливо розпочати екологічне виховання з дитячого віку.

Свідоме й бережливе ставлення до природи слід формувати з дитинства у сім'ї та школі, за умови активного формування екологічної культури й накопичення систематичних знань у цій галузі. Екологічне навчання і виховання -- це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування в людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів.

Метою курсової роботи є дослідження особливостей формування екологічної культури в процесі навчання молодших школярів.

Об'єктом роботи є екологічна культура, предметом - шляхи виховання екологічної культури в молодшому шкільному віці.

Завдання дослідження:

опрацювати педагогічну та методичну літературу з даної проблеми;

описати екологічну культуру як складову морального виховання;

охарактеризувати екологічну свідомість як передумову та наслідок екологічного виховання;

обґрунтувати еколого-правову освіту молодших школярів;

дослідити формування екологічної культури в процесі навчальної діяльності;

показати систему природничих понять та екологічну культуру молодших школярів у практичній роботі передових педагогів;

розробити авторські рекомендації щодо формування екологічної культури у початковій школі.

Методи дослідження: аналіз літературних джерел, бесіди, спостереження, вивчення передового педагогічного досвіду, теоретичне узагальнення.

Розділ 1. Психолого-педагогічні основи встановлення екологічної культури школярів

1.1 Екологічна культура у структурі морального виховання

Моральна культура особистості - це засвоєння особистістю моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки.

Структуру моральної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом виховної роботи вчителя, класною керівника по становленню моральної культури учнів є формування у них системи моральних знань, почуттів, ставлень, поведінки [8, с. 37].

Моральний розвиток особистості проходить три стадії (Л.Кольберг). На доморальному рівні дитина виконує вимоги, боячись покарання. І Іа конвенційному рівні дотримання моралі визначається намаганням належані групі, суспільству, і відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій рівень морального розвитку автономний: людина добровільно і обирає моральну поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею добровільно [див. 14].

Формування моральної культури школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про інших, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і под.

До форм морального виховання відносять спеціальні уроки, етичні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші.

Складовою морального виховання є екологічна культура. Екологія (гр. оікоз -- дім, родина) - наука; що вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем всіх рівнів - від організму до біосфери та їх взаємодії із зовнішніми умовами. Це - "наука про організми в себе вдома". У сучасній науці поняття "екологія" характеризується єдністю біологічного, соціального, економічного, технічного, гігієнічного факторів життя людей. Тому екологічна культура учня - це сформована система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатів взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність до природоохоронної діяльності [9].

Формування екологічної культури, гармонійних відносин і людини й природи посідає в Україні особливе місце. Чорнобильська катастрофа, високий рівень радіаційної, хімічної забрудненості довкілля привели до зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалості життя, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротного зникнення окремих класів, родів та численних видів рослин і тварин і под. Тому ставлення людини до природи розглядається як важлива громадянська характеристика особистості.

Формування екологічної культури школярів здійснюється як у навчальному процесі, так і у позакласній діяльності. Педагогічною наукою визначені основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури. До них належать [4];

принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення;

принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів;

принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища;

принцип взаємозв'язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.

У позакласній роботі екологічне виховання здійснюється за напрямами [12]:

озеленення населених пунктів і внутрішнє озеленення школи;

лісорозведення і охорона лісів;

боротьба з ерозією ґрунтів;

охорона водоймищ і рибних запасів;

охорона і приваблювання птахів;

відновлення ареалів лікарських рослин;

турбота про збереження великих та малих річок, очищення джерел та ін.

Природоохоронна діяльність здійснюється у таких формах: шкільні лісництва, садівництва, мисливські господарства, зелені і голубі патрулі, санітарні загони захисту довкілля, групи "швидкої допомоги" звірам і птахам. натуралістичні гуртки, клуби, наукові товариства, екологічні експедиції та екскурсії, екологічні стежки та інших.

Підвищенню ефективності екологічного виховання сприяє його тісний зв'язок з традиційним народним вихованням любові до природи. Народна виховна мудрість з колиски плекала в кожній дитині відчуття гармонії природи і людини. Природа постійно одухотворювалась в її свідомості як Матір-Берегиня, а Сонце, Земля та Вода були "святими". Дітей змалку привчали висаджувати і дбайливо доглядати городні та зернові культури, кущі, дерева, бережливо ставитись до птахів, диких звірів, комах та плазунів, розуміти природу як живий всеохоплюючий організм, що живе за власними законами, яких ніколи не можна порушувати.

1. 2 Екологічна свідомість як передумова та наслідок екологічного виховання

Екологічна свідомість -- це сукупність уявлень (як індивідуальних, так і групових) про взаємозв'язки у системі «людина -- природа» і в самій природі, існуючого ставлення до природи, а також, відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею.

Донедавна як у світі в цілому, так і в нашій країні сформувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу. Це така система уявлень про світ, згідно з якою вищою цінністю є людина, а природа має цінність постільки, оскільки вона цінна для людини; метою взаємодії з природою є задоволення потреб людини, а характер взаємодії визначається «прагматичним імперативом»: правильним і дозволеним є те, що корисне людині і людству; діяльність з охорони навколишнього світу продиктована віддаленим прагматизмом -- необхідністю зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутні покоління [16].

До яких екологічних наслідків це призвело -- ми вже знаємо. Тому на даному етапі розвитку суспільства постає потреба у формуванні екологічної свідомості ексцентричного типу. Це така система уявлень про навколишній світ, відповідно до якої вищу цінність являє собою гармонійний розвиток людини і природи, що є елементами єдиної системи; метою взаємодії з природою є максимальне задоволення як потреб людини, так і природи, а характер взаємодії визначається екологічним імперативом: правильним і дозволеним є те, що не руйнує екологічну рівновагу; етичні норми і правила однаковою мірою поширюються на взаємодію як між людьми, так і зі світом природи.

Екологічна освіта й виховання молодших школярів здійснюється, як відомо, на міжпредметній основі. Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як «Ознайомлення з навколишнім» і «Природознавство». Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення й поняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв'язки між неживою та живою природою, природою і людиною.

Щоб надати процесу ознайомлення дітей з природою чіткої екологічної спрямованості, програми слід удосконалити в таких напрямках [14]:

усунути антропоцентричний підхід до вивчення матеріалу;

у пояснювальній записці до програми виділити такі завдання, як: розвиток особистої відповідальності за стан збереження природної рівноваги навколишнього середовища, вироблення екологічно грамотної поведінки у природі, засвоєння етичних норм у ставленні до членів суспільства та об'єктів природи та ін.;

передбачити формування у молодших школярів елементарних, але науково достовірних екологічних уявлень та понять, розкриття існуючих у природі закономірностей, доступних для дітей цієї вікової категорії.

Для розуміння учнями необхідності збереження природної рівноваги, як того вимагає програма з природознавства, уже в початкових класах слід підвести школярів до усвідомлення загальної закономірності -- «Все -- взаємопов'язане». Так, під час екскурсії з теми «Природа рідного краю» 3 (2) клас -- розкриваємо у доступній для дітей формі суть цієї закономірності. Учитель пропонує дітям назвати серед оточуючого їх довкілля те, що належить до природи; відшукати об'єкти та предмети неживої і живої природи; акцентує, що людина -- складова частина живої природи. Звертає увагу школярів на залежність життя на Землі від Сонця (використовує загадки: «В небі я труджуся, знає мене кожен. Я на всіх дивлюся, на мене ж -- не можна»; «Всі його люблять, всі на нього чекають, а хто подивиться -- кожен скривиться» тощо). Вислухавши відгадки, вчитель уточнює, що життя на Землі без Сонця неможливе: якщо перестане світити Сонце, то зелені рослини загинуть, бо вони не можуть жити без тепла і світла; тваринам і людям нічим буде живитись. Все живе замерзне від нестерпної холоднечі. Проте цього не станеться, бо Сонце -- зірка, яка випромінює у простір силу-силенну тепла і світла. Його поперечник у 109 разів більший під поперечника Землі, але на небі ми бачимо Сонце маленьким, оскільки відстань до нього від Землі -- 150 млн. км. Температура сонячної поверхні -- 6000 градусів, а біля центру -- 15 млн. градусів. Вчені підрахували, що Сонце світитиме ще мільярди років.

«Чи лише тепло і світло потрібне живим істотам?» -- запитує вчитель і в ході бесіди підводить дітей до висновку про значення для життя організмів води, повітря, ґрунту, рослин, тварин; про вплив діяльності людини. «У природі все взаємопов'язане» -- узагальнює вчитель і пропонує виявити серед довкілля наступні взаємозв'язки: рослини -- ґрунту; комахи -- квіти рослин; птахи -- комахи; птахи -- повітря; людина -- рослини.

Учитель наголошує, що існуючі у природі взаємозв'язки . вивчає наука екологія. Вчені-екологи основним завданням людства вважають збереження нашої планети Земля і життя на ній, а для цього треба вивчати природу, підтримувати існуючу в ній рівновагу [6].

Робота з конкретизації загальної закономірності «Все взаємопов'язане» продовжується, зокрема, під час вивчення умов життя рослин, середовищ існування тварин та способів їх живлення, природних угруповань та агроценозів (ліс, луки, поле, сад та ін.). При цьому варто застосовувати такі методи та методичні прийоми, як: екологічні ігри, розв'язування екологічних задач та ін. Доречно змоделювати з учнями ланцюги живлення та харчові мережі, природні угруповання, сезонні картини природи, екологічний стан компонента природи і природної системи.

Моделювання у початкових класах потребує створення і використання спеціальних засобів навчання як для фронтальної, так і для індивідуальної або парної роботи учнів. Так, у ході динамічного моделювання відповідні ілюстрації почергово, у разі потреби, вставляються у кишеньки таблиці-основи. Необхідна інформація (чинники середовища існування, окремі ланки ланцюга живлення, складові природного угрупування) подається не одразу, а поступово, невеликими частинами, що дозволяє акцентувати увагу дітей на кожній деталі, сприяє кращому розумінню і засвоєнню матеріалу. Ланцюги живлення можна змоделювати у вигляді підвісних картинок, з'єднаних між собою, на кожній з яких зображено ту чи іншу ланку ланцюга (наприклад, шишка сосни чи ялини, білка, куниця. Ілюстрації бажано наклеїти на картоні, з'єднавши їх з допомогою дротяних гачків. Така динамічна модель, з якою будуть працювати діти, допоможе їм краще усвідомити суть існуючих взаємозв'язків [15].

Можна застосувати і вербально-знакове моделювання, коли замість ілюстрацій використовують слова-символи, наприклад: ялина -- шишкар -- яструб. Доцільно запропонувати школярам різні варіанти роботи зі знаковими моделями, зокрема, такі: допишіть ланцюги живлення.

Можна поєднати динамічне моделювання і бально-знакове, наприклад, запропонувати одному учню, використовуючи ілюстрації, скласти план живлення (чи нескладну харчову мережу), іншому - записати схему ланцюга в зошиті чи на дошці.

1.3 Еколого-правова освіта молодших школярів

Навчання та виховання повинні активізувати внутрішні можливості самої дитини. Тільки коли учень самостійно керує своєю поведінкою, мету екологічного виховання можна вважати досягнутою. Щоб навчитися контролювати поведінку, необхідно насамперед знати «екологічне право», тобто ті юридичні закони, які регулюють відносини людини і природи. Звичайно, не потрібно надавати учням професійну юридичну підготовку, адже еколого-правова культура є частиною загальної національної культури, сприяє формуванню світогляду, підвищує соціальну активність дітей, формує свідоме ставлення школярів до своїх прав і обов'язків. Саме це і є метою еколого-правового виховання: основні принципи екологічного законодавства повинні стати власними переконаннями дітей, стати нормами повсякденного життя.

Право-виховна робота з молодшими школярами на уроках природознавства має свої особливості, які зумовлені змістом навчального матеріалу. Адже у програмі немає такої теми як «Екологічне право», і вся правова інформація подається частинами, на кожному уроці, відповідно до змісту навчального матеріалу. Так, вивчаючи рослини, тварин, діти ознайомлюються з видами, які погребують охорони (особливо місцевими), умовами їх існування, причинами скорочення чисельності. Дізнаються про Червону книгу і самі складають Червону книгу рідного краю [7].

Наприклад, вчитель повідомляє дітям, цю впродовж усієї історії людина спричиняла вплив на природу: спалювала величезні лісові масиви, полювала на тварин -- мамонтів, печерних ведмедів, зубрів та ін. І тільки в останнє століття люди зрозуміли, якої шкоди вони заподіяли природі. Зрозуміли, що природу слід охороняти. Для того, щоб припинити винищення рослин та тварин, зберегти їх, у 1948 р. було створено Союз охорони природи, який брав під свій захист рідкісні види рослин та тварин. А згодом англійський зоолог Пітер Скотт запропонував створити Червону книгу. Червона книга -- це список рідкісних видів тварин, рослин, грибів і таких, що перебувають під загрозою зникнення.

Молодші школярі мають зрозуміти, що і наша країна дбає про збереження рослин та тварин, тому і в нас теж є Червона книга України, куди занесене 923 види (майже 1000 рослин, тварин, грибів та ін. рідкісних організмів).

У Червоній книзі всі види рослин та тварин поділено на групи, які позначені різними кольорами. Доцільно запитати учнів, що на їхню думку можуть означати ці кольори: чорний, червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений. (Чорний -- безнадія; червоний -- небезпека; жовтогарячий -- наближення небезпеки; жовтий -- увага; зелений -- надія на відновлення). Саме кольори допоможуть учням осмислити матеріал та краще і швидше його запам'ятати. Отже, зниклі види позначено чорним кольором (біла куріпка, тарпан -- дикий кінь, тур -- дикий бик, соболь); зникаючі види -- червоним (лосось чорноморський, кіт лісовий, орел степовий, ховрах європейський); вразливі -- жовтогарячим (махаон, тритон карпатський, лелека чорний, рись звичайна); відновлені види -- зеленим кольором (зубр).

Тут слід звернутися до Конституції України. Учні повинні дізнатися, що головний закон -- Конституція України зобов'язує всіх людей «не заподіювати шкоди природі, відшкодовувати завдані ними збитки», тобто берегти природу і допомагати старшим у цій справі. Для кращого розуміння вчитель може провести з класом невеличку бесіду з теми «Що означає -- не заподіювати шкоди природі», в ході якої учні повинні усвідомити, що замало просто не шкодити природі (не ламати гілок, не знищувати рослин, не вбивати тварин, не смітити), необхідно брати активну участь в її охороні, допомагати старшим у цій справі, розповідати друзям про необхідність дбайливого ставлення до навколишнього природного середовища [4].

Учителю слід формувати в учнів початкової школи поняття про природоохоронні території України, зосередити увагу на найбільших заповідниках, заказниках, парках, природоохоронних об'єктах рідної місцевості, ознайомити їх з історією, розташуванням, особливостями, об'єктами, що в них охороняються. Молодші школярі повинні усвідомити, навіщо необхідно охороняти природу, і до яких наслідив може призвести нераціональна та бездумна діяльність людини. Учні можуть намалювати уявну картину бажаного майбутнього і подумати над запитаннями: Як необхідно поводитися з природою, щоб зберегти її? Чи все ми для цього робимо?.

Для формування правильних уявлень про дбайливе ставлення до ґрунтів, річок, озер, лісів, повітря, слід доступно ознайомити школярів зі змістом Законів України «Про охорону навколишнього середовища» (1991), «Про природо-заповідний фонд України» (1992), «Про охорону атмосферного повітря» (1992), «Про тваринний світ» (1993) та зі змістом Кодексу про надра України (1994), Лісового кодексу України (1994), Водного кодексу України (1972). Наприклад, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» говорить нам те, що кожна людина має право на безпечне для життя навколишнє середовище. Людям необхідно говорити правду про його стан. Якщо якесь підприємство забруднює природу, то вони мають право на відшкодування збитків, завданих їхньому здоров'ю [7]. Але згідно з цим законом люди мають і обов'язки -- берегти природу, раціонально (тобто економічно правильно) використовувати її, дотримуватися закону. Школярі повинні усвідомлювати, що за порушення екологічного законодавства завжди повинна бути відповідальність -- адміністративна чи кримінальна (штрафи, позбавлення волі тощо).

Наприклад, за забруднення річок, озер, водойм дорослих можуть позбавити волі терміном 5 років. За незаконне вирубування дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісу внаслідок підпалу або необережного поводження з вогнем накладається штраф.

Варто врахувати, що сучасна система екологічного права не є ідеальною і постійно вдосконалюється, тому акцентувати виховну роботу слід саме на формуванні правової свідомості учнів, яка формується на основі не тільки законів, а й поглядів, почуттів, переконань, які споконвічне були і залишаються нашими духовними цінностями українського народу.

Наприклад, згідно з народним світоглядом людина була невід'ємною від природи. За аналогією з природою навіть вік людини порівнювався з певною рою року (дитинство -- весна, молодість -- літо тощо). Символами свободи і гордовитості були і є українців сокіл та орел, а також лебідь, чайка, зозуля. З особливою симпатією ставилися у народі до лелеки, котрий приносить в оселю щастя, розорення його гнізд вважалось великим гріхом [10].

Отже, як бачимо, навчально-виховний процес з точки зору еколого-правової освіти та виховання потребує вдосконалення. І велика роль у цьому належить учителю, який має бути для учнів взірцем бережливого ставлення до природи.

1.4 Формування екологічної культури у процесі навчальної діяльності

Людина -- частка природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці. Однак відчуття краси, розуміння природи не приходить саме собою. Його треба виховувати з раннього дитинства, коли інтерес до навколишнього особливо великий. Розпочинаючи цю роботу з 1 класу, треба прагнути викликати в дітей передусім допитливість, а згодом -- стійкий інтерес до природи і на цьому ґрунті -- відповідальне ставлення до всього живого.

Процес цей складний і тривалий. І найперша умова його результативності, особливо в міській школі,-- вихід навчання за межі підручника. Справді, хоч якими захоплюючими й цікавими не були б розповідь учителя й матеріал навчальної книжки, навколишній світ в усій своїй красі і неповторності відкриється перед учнем лише тоді, коли він сприйматиме його безпосередньо. Спостереження засвідчують: молодші школярі виявляють турботу передусім про ті об'єкти, які бачили, про які мають чимало відомостей; незнання ж спричинює в кращому разі байдужість. Нерідко ж, не усвідомлюючи наслідків негативного ставлення до навколишнього, діти завдають шкоди рослинам і тваринам [8].

Як же зробити, щоб людина змалечку не тільки оволоділа певними знаннями й уміннями, а й виросла чуйною, активною, коли йдеться про захист природи поліпшення навколишнього середовища. Педагогічних засобів, що сприяють активізації природничої й природоохоронної підготовки молодших школярів, існує чимало. Одним із найважливіших вважають систематичне ознайомлення учнів з природою епосі місцевості, здійснюване неодмінно шляхом безпосередніх спостережень. Таке спілкування з природними об'єктами стане надійним фундаментом для подальшого вивчення дисциплін природничого циклу. До того ж використання краєзнавчого матеріалу активізує пізнавальний процес, сприяє розвитку самостійності.

Однак, сама по собі природа не розвиває і не виховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під впливом навколишнього середовища стане розумнішою, глибоко моральною, непримиренною до зла. Тільки активна взаємодія з природою здатна виховати найкращі людські якості. Ось чому в шкільному краєзнавстві важливо забезпечити практичну природоохоронну діяльність учнів, спрямувати її на збереження, примноження, впорядкування навколишнього середовища [2].

А починати слід з формування в дітей уявлення про природу рідного краю, потреби спілкування з нею, розкриття зв'язків між різноманітними її об'єктами, взаємовпливу природи і людини. Вже в початковій школі учні мають усвідомити, що життя людини, її матеріальне й моральне благополуччя залежать від стану навколишнього середовища. Ці ідеї екологічного виховання можна втілювати в різний спосіб. Скажімо, під час екскурсій до лісу (парку, водойми), коли діти спостерігають за змінами як у живій, так і в неживій природі та за працею людей, перевіряють прикмети про зміну погоди, з'ясовують особливості пір року; на прогулянках, в ході яких обстежуються й виявляються ті рослини найближчого оточення, що потребують охорони (те ж саме і щодо тварин) або більш тривалих подорожей. Не бракує й доступних для молодшого, шкільного віку видів практичної природоохоронної діяльності. Це догляд за шкільними квітниками та кімнатними рослинами в зеленому куточку класу, вирощування розсади овочевих культур чи квітів в умовах класного приміщення; робота на навчально-дослідній ділянці, озеленення школи, дитячого садка; збирання насіння та плодів для пернатих; висаджуванні дерев і кущів на шкільному подвір'ї, за межами школи; прокладання екологічної стежини; регулярна підгодівля птахів узимку, розвішування шпаківень, дуплянок; допомога дорослим у підгодівлі лісових звірів.

Вже один цей перелік свідчить, що у вчителя є чимало можливостей для формування в дітей необхідних практичних навичок.

Широкий простір для екологічного виховання забезпечують й інші види природничих завдань: виготовлення гербаріїв дикорослих рослин, альбомів книжок-розкладок про рослини й тварин створення місцевої Червоної книги -- книги тривоги, оформлення краєзнавчого куточка; виготовлення іграшок та аплікацій з природного матеріалу, фільмів про природу для іграшкового телевізора. Зарекомендували себе й тематичні бесіди, ранки, конкурси, участь дітей у роботі учнівських організацій «Голубий патруль» та «Зелений патруль» [12].

При цьому слід пам'ятати, що всі види й форми екологічного виховання дають найбільший ефект тоді, коли їх застосовувати комплексно, не зводячи до буденного повторення вивченого на уроці підручникового матеріалу, їхня мета -- розширити, поглибити, систематизувати набуті знання, сформувати в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси, матеріального й морального благополуччя.

Розділ 2. Шляхи виховання екоцентричного типу особистості у початковій школі

2.1 Система природничих понять та екологічна культура школярів у роботі передових вчителів початкових класів

Аналіз передового педагогічного досвіду, представленого у публікаціях [1; 2; 5; 6; 8; 9; 11-16], дав змогу виокремити окремі підходи до формування екологічної культури молодших школярів. їх можна умовно назвати "теоретичним" і "практичним".

Теоретичний підхід виявляється в методичних розробках формування екологічних знань та екологічної свідомості; практичний - спрямовує увагу на особливості формування екологічних умінь та виявляється в екскурсіях, іграх та інших прийомах екологічного виховання.

Проаналізуємо основні аспекти цих підходів у їхніх конкретних виявах.

Робота за всіма напрямками виховання чуйності до природи у молодших школярів вдало поєднується у грі. Значення гри для виховання у молодших школярів естетичної чуйності до природи визначається можливостями гри у розвитку чуттєвої сфери дитини. Так, прийняття ігрової ролі потребує занурення в уявну ситуацію, використання чуттєвого досвіду.

Наприклад, прийняття ролі якоїсь тварини спирається на ознайомлення з її зовнішнім виглядом, особливостями поведінки, звучанням голосу, умовами життя. За відсутності таких знань школяр, прийнявши роль, змушений буде звернути увагу на ті властивості, на які раніше не зважав, але які мають суттєве значення для вирішення ігрової задачі. Таким чином, гра сприяє розвитку у молодших школярів уміння розрізняти зовнішні виразні властивості природи [13].

Якщо пропонується роль мало знайомого об'єкта, спостереження за яким неможливе найближчим часом, школяр творчо переробляє отриману, а також наявну в чуттєвому досвіді інформацію. Подібна творча праця сприяє народженню образів, які дещо відрізняються від реальних об'єктів і є інтуїтивним відкриттям нового, незнаного в природі. Так збагачується чуттєвий досвід школяра.

Реальні стосунки, що складаються між гравцями викликають переживання реальних почуттів, потреб) в розумінні станів іншої людини чи об'єкта природи вияв співчутливих реакцій у взаєминах з іншим. Під час гри почуття, які виникли на основі спілкування з іншими людьми, сприйняття художніх образів, об'єктів і явищ; природи, часто переводяться в певну дію. Подібна дія може виступати як вияв естетичної чуйності, а також як засіб її формування. Значний потенціал гри в еколого-естетичному вихованні молодших школярів може реалізуватися лише за відповідної спрямованості роботи педагога. Ефективність використання гри з метою виховання у молодших школярів естетичної чуйності до природи залежить також від системи подачі ігрового матеріалу [12].

У формуванні екологічної свідомості відповідальна роль належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини -- громадянина. Основні риси характеру особистості формуються у ранньому дитинстві, і спілкування з природою має у вихованні дитини першорядне значення. Для успішного екологічного виховання молодших школярів необхідно вичленити екологічний потенціал кожного навчального предмета. Основну роль при цьому слід відвести природознавству, під час вивчення якого необхідно закласти наукову основу природоохоронної діяльності дітей. Особливе місце в екологічному вихованні має зайняти курс «Ознайомлення з навколишнім світом», під час вивчення якого діти ознайомлюються з навколишнім оточенням. У цьому курсі головне -- розпочати формування цілісного уявлення про природне і соціальне середовище, виробляти правильну поведінку в колективі і природі. У процесі вивчення природознавства молодші школярі мають засвоїти знання про взаємозв'язок і взаємовплив живої і неживої природи, приводи і виробничої діяльності людей.

Уже в початкових класах слід підвести дітей до думки, що людина -- невід'ємна складова частина природи, що вона, розвиваючись та задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище. Причому, цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Доцільно на уроках природознавства навести приклади і показати, що в результаті безвідповідального ставлення до природи знищено ліси на значних територіях, суттєво скоротилася чисельність багатьох тварин, птахів і рослин, деякі -- навіть повністю зникли.

Оскільки для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знайти способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони. Дуже активною формою організації природоохоронної діяльності учнів І--4 класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установлення, навики спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах в природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття відповідальності за її стан. Під час сезонних екскурсій у природу, акцентуючи увагу дітей на характерних ознаках кожної пори року, доцільно формувати почуття прекрасного, любов до рідного краю, навички грамотної поведінки в природі, оцінки позитивних і негативних дій людей стосовно навколишнього середовища. Ідея оптимізації взаємовідносин людського суспільства і природи може бути дуже вдало розкрита на конкретному матеріалі під час вивчення природничих дисциплін. Природничі науки створюють необхідну теоретичну базу для розвитку в учнів загальної цілісної картини світу з єдністю і різноманітністю зв'язків між живою і неживою природою [2]. Вивчаючи фізичні, хімічні, біологічні закони, явища і процеси, сучасне промислове і сільськогосподарське виробництво, учні отримують знання про допустиме антропогенне навантаження на навколишнє середовище і, як наслідок, про можливі зміни в ньому. Головне в цьому -- зрозуміти, що суспільство, отримуючи від природи речовину, енергію, інформацію, наносить їй шкоду. Саме тому вплив людської діяльності на природу не повинен перевищувати певну межу, оскільки за нею в природі наступають незворотні зміни, що згодом призводять до екологічних катастроф. З позиції оптимізації взаємодії суспільства і природи, в школі слід вивчати основи виробництва: раціональне використання природних ресурсів як мінерального, так і біологічного походження (добування, зберігання, перевезення), принципи соціальне нешкідливих технологій, роботу технічних комплексів і систем щодо захисту середовища від забруднення. Політехнічна освіта повинна бути спрямована на осмислення процесу «гуманізація техніки», переходу від ідеалу підкорювача природи, який всі сили природи ставить собі на службу, до нового ідеалу людини, яка хоче зберегти біологічну рівновагу, розуміючи, що вона є частиною природи, і їхнє майбутнє взаємопов'язане і взаємозалежне. Такий підхід потребує не тільки засвоєння навичок ефективної виробничої діяльності, є й виховання почуття відповідальності за її наслідки. У зв'язку з цим потрібно говорити про засвоєння учнями екологічної культури виробництва.

Екологічні знання природничого циклу дають знання про захист довкілля від забруднення промисловими і побутовими відходами. Забруднення атмосфери сьогодні -- один із найважливіших факторів, що обмежують життя і діяльність людини. Загроза забруднення стає катастрофічною тоді, коли промислові відходи, потрапляючи в навколишнє середовище, взаємодіють з компонентами біосфери та акумулюються в її системі, змінюючи хімічний склад і фізичний стан атмосфери, ґрунту та води. Людина, як біологічний об'єкт, при цьому потерпає від негативного впливу навколишнього середовища погіршується стан здоров'я, зменшується ефективність виробничої діяльності, зростає смертність. Школа покликана формувати в молодого покоління систему якостей ощадливих господарів. У ставленні до природи, знайомити учнів на практиці з елементами екологічної освіти і культури.

2.2 Авторські пропозиції

Аналіз педагогічної літератури, присвяченої екологічному вихованню молодших школярів, практики роботи початкових шкіл показав, що проблема методів екологічного виховання, як і проблема методів навчання і виховання в цілому, у дидактиці і теорії виховання залишається недостатньо розробленою. Тому доцільно буде дати рекомендації вчителям початкових класів щодо основних методів екологічного виховання.

За основу реалізації змісту такого виховання ми використали класифікацію методів І. Лернера і М. Скаткіна [див. 10]. В рамках цієї класифікації слід використовувати всі запропоновані в науці і практиці методи екологічного виховання, із застосуванням засобів народних традицій ставлення до природи.

Так, у рамках пояснювально-ілюстративного методу можна повідомляти учням інформацію про навколишнє середовище і народні традиції ставлення до природи за допомогою усного слова (розповідь пояснення), друкованого слова (підручник, додаткова література), наочних посібників (картин, схем, натуральних природних об'єктів), практичного показу способів діяльності у природі (догляд за рослинами на пришкільній ділянці, догляд за тваринами у живому куточку тощо). При цьому діти слухають, дивляться, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію про природні об'єкти з раніше засвоєною і запам'ятовують. Користуючись цим методом, доводимо до свідомості учнів зміст, суть і значення народних традицій ставлення до природи.

Для формування в учнів навичок і вмінь, а водночас і для досягнення другого рівня засвоєння знань, вчителю необхідно спрямовувати діяльність школярів на неодноразове відтворення здобутих раніше знань про народні традиції ставлення до природи (репродуктивний метод). Приміром, вчитель називає народні прикмети про пори року, а учні пригадують подібні, вивчені раніше. У рамках методу проблемного викладу вчитель може ставити перед учнями проблему, сам її вирішувати, але при цьому показувати шлях вирішення в його суперечностях, розкривати хід думки. Цей метод дає можливість учителю показати учням зразки наукового знання природи, наукового вирішення проблем взаємозв'язку між неживою і живою природою, а учням -- стежити за ходом думки, логікою доказу і засвоювати знання про цілісність природи. Безпосереднім результатом проблемного викладу буде засвоєння способу і логіки вирішення даної проблеми або даного типу проблем, але ще без уміння застосовувати їх самостійно. Наприклад, за допомогою цього методу вчитель може пояснити учням другого класу на уроці «Нежива і жива природа» суть таких народних прикмет: «Ластівки літають низько -- перед дощем», «Риби вискакують з води і ловлять комах -- на дощ». Вчитель ставить перед учнями проблему: чому птахи перед дощем спускаються нижче до землі, а риби вискакують із води? Проблемний виклад учителю доцільно будувати на науковому матеріалі: перед дощем значно підвищується вологість повітря, крила комах зволожуються, стають важкими, і вони спускаються нижче до землі. Комахами живляться птахи і риби. Тому перед дощем птахи літають низько над землею, а риби вискакують із води, щоб зловити комах. Таким чином, учитель переконує учнів у цілісності природи.

У рамках частково-пошукового, або евристичного методу вчитель може спрямувати діяльність школярів на самостійне виконання окремих кроків до пошуку знань про природні об'єкти. Наприклад, за допомогою цього методу у третьому класі на уроці «Підсумки спостережень за неживою і живою природою та працею людей (весняний сезон)» вчитель може розібрати з учнями прислів'я: «Квітень -- з водою, травень -- з травою». Передусім учителю слід звертатися до спостережень самих учнів, до вже набутих знань, життєвого досвіду. Діти мають висловлювати свої судження: чому ж, коли у квітні багато вологи, то у травні виростають розкішні трави. Усі відповіді учнів учитель має узагальнити і зробити висновок про взаємозв'язки у природі, про залежність росту і розвитку рослин від атмосферних опадів.

Застосовуючи дослідницький метод, необхідно враховувати його основну мету -- навчити учнів самостійно пізнавати природу. Доцільно пропонувати такі завдання, які б забезпечували творче застосування основних знань про природу при вивченні курсу «Ознайомлення з навколишнім світом» і «Природознавство», оволодіння рисами творчої діяльності, поступове зростання складності природознавчих проблем. Природно, що в навчальному процесі дослідницькі завдання потребують тривалого часу. Тому цей метод рекомендуємо вчителям використовувати переважно в позакласній роботі. Можна запропонувати таку класифікацію методів екологічного виховання молодших школярів на уроках «Ознайомлення з навколишнім світом» і «Природознавство» [див. 10]:

Пояснювально-ілюстративні: Бесіда. Пояснення Розповідь.

Репродуктивні: Завдання екологічного змісту; Спостереження за сезонними змінами у природі; Опорні схеми. Варіативні завдання.

Проблемного викладу: Пояснення. Спостереження. Бесіда.

Частково-пошукові: Загадки. Ребуси. Кросворди Вікторини. Цікаві вправи. Фенологічні оповідання. Опорні схеми. Бесіда.

Дослідницькі: Спостереження за сезонними мінами у природі. Перевірка народних прикмет про взаємозв'язки в природі шляхом спостережень проблемні завдання.

Розрізнення окремих методів екологічного виховання має важливе значення для розуміння і організації різних видів діяльності учнів. Проте це не означає, що в реальному навчальному процесі ці методи необхідно відокремлювати один від одного навпаки. їх доцільно реалізовувати в поєднанні, паралельно один одному.

Важливо підкреслити, що протягом уроку методи екологічного виховання необхідно змінювати, чергувати залежно від змісту, мети вивчення теми, рівня підготовки учнів. Для прикладу наведемо фрагмент уроку.

Висновки

Формування екологічної культури школярів здійснюється як у навчальному процесі, так і у позакласній діяльності. Педагогічною наукою визначені основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури. До них належать: принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів; принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища; принцип взаємозв'язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.

У позакласній роботі екологічне виховання здійснюється за напрямами: озеленення населених пунктів і внутрішнє озеленення школи; лісорозведення і охорона лісів; боротьба з ерозією ґрунтів; охорона водоймищ і рибних запасів; охорона і приваблювання птахів; відновлення ареалів лікарських рослин; турбота про збереження великих та малих річок, очищення джерел та ін. Природоохоронна діяльність здійснюється у таких формах: шкільні лісництва, садівництва, мисливські господарства, зелені і голубі патрулі, санітарні загони захисту довкілля, групи "швидкої допомоги" звірам і птахам, натуралістичні гуртки, клуби, наукові товариства, екологічні експедиції та екскурсії, екологічні стежки та інших.

Екологічна освіта й виховання молодших школярів здійснюється, як відомо, на міжпредметній основі. Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як «Ознайомлення з навколишнім» і «Природознавство». Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення й поняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв'язки між неживою та живою природою, природою і людиною.

Навчання та виховання повинні активізувати внутрішні можливості самої дитини. Тільки коли учень самостійно керує своєю поведінкою, мету екологічного виховання можна вважати досягнутою. Щоб навчитися контролювати поведінку, необхідно насамперед знати «екологічне право», тобто ті юридичні закони, які регулюють відносини людини і природи. Основні принципи екологічного законодавства повинні стати власними переконаннями дітей, стати нормами повсякденного життя.

Існує чимало педагогічних засобів, що сприяють активізації природничої й природоохоронне підготовки молодших школярів. Одним із найважливіших вважають систематичне ознайомлення учнів з природою епосі місцевості, здійснюване неодмінно шляхом безпосередніх спостережень. Таке спілкування з природними об'єктами стане надійним фундаментом для подальшого вивчення дисциплін природничого циклу. До того ж використання краєзнавчого матеріалу активізує пізнавальний процес, сприяє розвитку самостійності.

Однак, сама по собі природа не розвиває і не виховує. Тільки активна взаємодія з природою здатна виховати найкращі людські якості. Ось чому в шкільному краєзнавстві важливо забезпечити практичну природоохоронну діяльність учнів, спрямувати її на збереження, примноження, впорядкування навколишнього середовища. При цьому слід пам'ятати, що всі види й форми екологічного виховання дають найбільший ефект тоді, коли їх застосовувати комплексно, не зводячи до буденного повторення вивченого на уроці підручникового матеріалу, їхня мета - розширити, поглибити, систематизував набуті знання, сформувати в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси, матеріального й морального благополуччя.

Література

Гавриленко О. Як навчати екологічного прогнозування // Початкова школа. 1997.-№12. - С 42-45.

Іванова О. Формування екологічної культури // Початкова школа. - 1(>с)8. - №8. - С 40-42.

Іващенко С. Екологічна культура в контексті національного виховання // Освіта і управління. - 1999. - №4. -СІ 07-115.

Іщенко Л. Наступність в екологічному вихованні // Початкова школа. - 1998. -№9.-С 31-34.

Клименко С. Трудове виховання як компонент природоохоронної справи // Початкова школа. - 1998. - №9. - С. 35-37.

Ковальчук Г. Виховання екологічної свідомості // Початкова школа. - 1999. -№10. - С 17-19.

Коренева І. Правові аспекти екологічного виховання // Початкова школа. 1999. -№10. - С 19-20.

Плахотип О. Як ми хочемо прогресу: екологічна освіта школярів // Світло. -2000.-№3.-С 37-39.

Рева Ю. Розвиток особистості дитини через екологічний фактор // Рідна школа. -1999. - №2.-С 44-46.

Різник Л. Народні традиції ставлення до природи як метод екологічного виховання // Початкова школа. - 1998. - №7. - С 23-24.

Руде и ко Л. Народні традиції в екологічному вихованні учнів " Рідна школа. 2001.-№2. -С. 38-40.

12) Степанюк А. Формування у школярів емоційно-ціннісного ставлення до живої природи // Шлях освіти. - 1999. - №4. - С 12-14.

13) Ткаченко О. Виховання екологічної чуйності до природи у процесі гри // Початкова школа. - 1998. - №4. - С 30-32.

14) Химинень О. Психолого-педагогічні основи екологічною виховання // Початкова школа. - 1998. - №4. - С 38-40.

15) Хлонь Н. Стежина екологічних знань і вмінь // Початкова школа. - 1999. - №10. - С. 21-22.

16) Шевців 3. Виховання бережливого ставлення до природи // Початкова школа. 1993.-№10. -С. 39-40.