Педагогічні умови формування любові до української мови учнів середніх класів в позашкільний час

Курсова робота з теми:

Педагогічні умови формування любові до української мови учнів середніх класів в позашкільний час

Вступ

Мова як суспільне, історичне явище, що тісно пов'язане з духовним, розумовим, психічним життям людей, має велике значення для кожного народу; нею супроводжуються всі сторони буття, процеси пізнавальної і творчої діяльності, завдяки їй люди спілкуються між собою, обмінюються думками, мислять, пізнають навколишній світ, усвідомлюють явища, процеси, дії, залежність між ними. Саме тому мова - найцінніше багатство народу, його історія, свідомість, продукт суспільного життя.

Відображаючи дійсність у різноманітних формах її буття, забезпечуючи інтелектуальну діяльність людини (мислення, сприймання, пам'ять, уяву), мова тим самим має величезне суспільне значення. Завдяки їй людство може зберігати в часі надбання розумових здібностей, передавати з покоління в покоління досвід, найвищі інтелектуальні досягнення. Мова є великим засобом зближення між людьми, дати можливість людині бути активним членом суспільства.

З'ясуванням суті і походження мови цікавились здавна. Важливу роль мови в житті й культурі народу відзначали видатні вчені й письменники.

Мову як важливий засіб впливу на людину, як знаряддя освіти і виховання високо оцінював К.Д. Ушинський. він називав її «дивним педагогом», який „навчає напрочуд легко, за якимось недосяжно полегшеним методом”. „Серед інших предметів вивчення немає жодного такого мірою здатного розвинути людину, як вивчення мови...”

Потреба опанування мови визначається її нерозривним зв'язком з мисленнями, з свідомістю і трудовою діяльністю.

Чому ж виникла необхідність у мові? Та тому, що люди почали працювати разом, колективно. Що ж означає працювати разом? Адже комахи чи бджоли теж працюють разом. Так, але не зовсім. Жодна комаха і жодна бджола не думають про загальне благо і не планують своїх дій разом з іншими комахами і бджолами. Вони працюють поряд, але не разом.

Інакше у людини. Люди є суспільними істотами і в процесі своєї діяльності змушені вступати в мовне спілкування з метою погодити свої вчинки, обмінятися думками, виявити певний вплив одне на одного. Мовне спілкування завжди здійснюється за допомогою якої-небудь мови і відповідає фонетичним, словниковим і граматичним особливостям цієї мови.

Багата і милозвучна українська мова. Нею передаються найтонші відтінки думок і почуттів слухаючи мову щодня ми часто не вдумуємося в її особливості, сприймаємо слова, як щось звичайне, само собою зрозуміле.

А тим часом мова - одне з чудес, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. У нашій мові є чимало захоплюючого і дивовижного. Безліч на перший погляд буденних слів ховає в собі якусь таємницю. Кожне вживане нами слово має свою долю, свою історію.

А щоб знати мову, глибоко розуміти висловлені думки, вправно користуватися дзвінким і гучним рідним словом, треба цікавитися ним, любовно вивчати і аналізувати кожне слово, виховувати в собі інтерес до рідної мови, навчатися розуміти її красу. Необхідно працювати над словом. Адже глибокі знання рідної мови, досконале володіння нею - одна з важливих ознак високої культури і освіченості людини.

„Людям потрібно давати науку тією мовою, - писав С.Єфремов, - якою народ говорить - його власним, а не чужим, не позиченим словом”, бо, - продовжує вчений, - „важко учитися чужою мовою, і немає в світі, як по-своєму до науки тієї братися, що кожне тобі слово своє було, рідне, щоб кожне до розуму прилягло та до серця примовляв”.

Розбудова державності в Україні зумовила нові тенденції щодо розвитку освіти. З'явилася нагальна потреба суспільства у творчих, діяльних, обдарованих, інтелектуально і духовно розвинених громадян, які досконало володіють рідною мовою.

Предметом особливої уваги кожного педагога має бути використання в роботі таких засобів, методів і форм навчання, які спрямовані на розвиток критичності та самостійності мислення, допитливості, винахідливості, самостійності тощо.

Суттєво підвищити ефективність розвитку інтелектуально-евристичних здібностей можна лише в тому разі, якщо постійно використовувати у процесі навчально-виховної діяльності творчі завдання: написання казки, вірша, оповідання. У процесі роботи учні застосовують набуті знання, уміння та навички, варіюють відомі способи діяльності.

Звідси, формування творчих здібностей можливе у творчості, через вирішення різноманітних творчих завдань.

Але щоб спрямувати людину до такого виду діяльності, необхідні так звані „потреби на творення”.

Мається на увазі певний емоційний настрій, мотивація, настанова, ступінь власної активності особистості. Без усіх цих компонентів неможливе виникнення творчості.

Якщо ми хочемо розвивати творчі здібності учнів, маємо відповідно організовувати роботу з вивчення мови.

„Викладання мови - це майстерність творення людської душі, бо вона є найніжніша, найтоншим зіткненням до серця дитини. Викладання мови - це й суспільствознавство, бо в слові закарбовані століття життя й боротьби народу, його мужність і слава, надії і сподівання”, - говорив В.О. Сухомлинський. Вчитель-словесник покликаний виховувати в учнів любов та інтерес до слова, навчає дбати про яскравість, виразність і точність мови, розвиває мислення, творчі здібності, впливає на естетичні переконання, формує внутрішній духовний світ дитини.

Усі ці складні навчальні виховні завдання здійснюються не тільки під час уроку, а й у процесі позакласної роботи.

1. Загальне поняття про мову. Розвиток мови у дітей

Без обміну думками за допомогою мови люди не могли б налагодити спільної трудової діяльності, необхідної для створення матеріальних благ. Без мови було б неможливим суспільне виробництво, а отже, не могло б існувати і саме суспільство.

Відіграючи таку важливу роль у житті суспільства, мова разом з тим є продуктом суспільного розвитку. Словниковий склад, так само як і граматична будова тієї чи іншої мови, створюється не окремою людиною, а народом і змінюється в процесі історичного розвитку народу.

Людина, починаючи з раннього дитинства, поступово засвоює слова і граматичну будову мови, на якій розмовляють всі навколишні.

Мовлення є діяльність, в процесі якої люди спілкуються один з одним за допомогою мови. За допомогою мови (внутрішньої і зовнішньої) здійснюється також людське мислення.

У процесі мовного спілкування людина збагачує свої знання не тільки за рахунок свого вузькоіндивідуального досвіду, але й шляхом засвоєння суспільного досвіду, нагромадженого багатьма поколіннями. Мова усна й писемна відіграє вирішальну роль в оволодінні наукою і культурою, в освіті й вихованні людини.

Мова не тільки служить спілкуванню між людьми, але разом з тим є необхідним засобом, знаряддям людського мислення.

Ми мислимо словами, які вимовляємо голосно чи про себе. Міркуючи про який-небудь предмет, ми задаємо собі питання», робимо різні припущення, міркуємо, використовуючи слова рідної мови, пов'язуючи їх згідно з певними граматичними законами. Без такої мовної діяльності неможливе людське мислення.

Будучи основою мислення, мова відіграє велику роль і в інших психічних процесах. Голосне або мислене називання предметів, які перед нами знаходяться, організовує їх сприймання, полегшує їх розрізнення і пізнавання. Участь мови в процесах пам'яті надає їй, як ми вже зазначали, логічного, осмисленого характеру.

Істотну роль відіграє мова у вольових процесах. Діючи відповідно до словесних вимог і вказівок людей, самостійно плануючи в мові свої наступні дії, людина підпорядковує свої вчинки свідомій меті, що є характерною особливістю волі.

Мова пов'язана також з почуттями. За допомогою мови людина, з одного боку, може виявити почуття, які в неї є; з другого боку, викликати певні почуття у свого співрозмовника. При передачі почуттів мова набуває виразного характеру. Це полягає у своєрідній зміні інтонацій, темпу і ритму висловлених слів, у виборі певних слів і виразів, у характерних жестах, які супроводжують висловлювання. Виразність мови має важливе значення в педагогічному процесі. За допомогою виразної мови вихователь може вплинути не тільки на думки і вчинки дітей, але й безпосередньо на почуття, на їхні емоційні переживання.

Розвиток дитячої мови відбувається шляхом оволодіння мовою, якою розмовляють дорослі, що оточують дитину. Протягом короткого періоду дитинства засвоюється звуковий (фонетичний), словниковий (лексичний) і граматичний бік рідної мови, створеної народом протягом тисячоліть. Це складний процес, який не обмежується механічним запам'ятовуванням почутого, а передбачає активне орієнтування дитини в явищах мови, самостійне, творче застосування засвоєних мовних форм у нових сполученнях і в нових обставинах. Розвиток мови тісно пов'язаний із загальним ходом психічного розвитку дитини і залежить від особливостей її способу життя і діяльності, а також від характеру її спілкування з навколишніми людьми.

2. Результати констатуючого експерименту

Обробивши результати дослідження, я побачила, що більшість опитуваних вважають, що заставити всіх вивчати мову не можна, заохотити до вивчення можна розповідаючи про мову, прищеплюючи любов до мови з дитинства. Всі досліджувані вважають, що вимова є важливою ознакою культури мовлення.

2.1 Місце і значення позакласної роботи з мови

Позакласна робота з української мови -- це обов'язкова складова частина нормально організованого навчально-виховного процесу школи. Вона проводяться паралельно з класною і служить засобом розширення, поглиблення і вдосконалення знань, здобутих учнями в школі. Якими, б змістовними і методично досконалими не були уроки мови, учитель не доможеться бажаних наслідків, якщо не організує систематичної й багатогранної позакласної роботи.

Під позакласною роботою з мови переважна більшість методистів розуміє спеціально практиковані в позаурочний час заходи, які мають свій зміст, не завжди передбачений навчальною, програмою, специфічні форми, методи та прийоми проведення і організовуються на принципі добровільної участі в них учнів.

Позакласна робота тісно пов'язана з класними заняттями. На позакласних заходах учні, як і на уроках, одержують нові знання з мови, повторюють, і закріплюють їх, удосконалюють орфографічні, пунктуаційні й стилістичні навички, працюють над поліпшенням культури мовлення. Проте позакласна робота, як відзначає Н.К. Крупська, не повинна бути просто «продовженням навчання».

Дублювання або продовження роботи, проведеної на уроці, зрозуміло, не зацікавить і не активізує учнів.

Позакласна робота відрізняється від уроків змістом: на позаурочних заходах часто розглядаються мовні питання, що не визначені програмою і не зачіпаються в класі. Ще яскравіша відмінність між класними й позаурочними заняттями в методиці проведення. Навіть при однаковій тематиці на уроках і в позакласній роботі використовуються різні форми, методи і прийоми роботи. У школах, де позакласна робота з мови організовується за зразком уроків і переслідує тільки утилітарні цілі -- після кількох занять підвищити успішність і поліпшити грамотність учнів,-- вона приречена на невдачу.

Ефективність класних занять і позакласної роботи також тісно між собою пов'язані і взаємообумовлені. З одного боку, методично правильно побудовані й цікаво проведені уроки викликають інтерес до мови, бажання краще, глибше вивчати її. На змістовних, добре продуманих уроках виникає ряд додаткових питань, розв'язання яких потребує спеціальних бесід і занять. Під час роботи в класі формується актив, який цікавиться мовою і стає ядром колективу учнів, охоплених мовною позакласною роботою. Нарешті, на уроках учитель нерідко звертається до пов'язаних з темою, що вивчається, фактів мови, які розглядались на тих чи інших позакласних заходах.

З другого боку, позакласна робота позитивно позначається на засвоєнні учнями програмного матеріалу, на ході уроку. Участь у позакласних заходах впливає на загальний мовний розвиток учнів, помітно збагачує й урізноманітнює їх мову, розширює і зміцнює знання, здобуті на уроках, збуджує любов, інтерес до української мови як навчального предмета. Добре організовані позакласні заходи полегшують працю вчителя на уроці.

Деякі методисти, розглядаючи взаємозв'язок між позакласною роботою і уроками в основному в тематичному плані, підкреслюють, що ступінь такого зв'язку буває різним. Одні позакласні заходи безпосередньо пов'язані з темою уроків інші -- лише частково. Виділяються навіть форми роботи, перехідні від уроків до позакласних занять .

Мета позакласної роботи з української мови цілком підпорядковується загальним завданням навчання і виховання учнів у школі. У процесі проведення позакласних мовних заходів здійснюються такі важливі завдання:

1. Поглиблення почуттів патріотизму, виховання любові до рідної мови та мов братніх народів, зокрема російського, до історії мови, її багатих засобів висловлення найтонших відтінків думок і почуттів, до милозвучності, краси рідного слова.

2. Розширення й поглиблення знань, одержаних на уроках, що досягається, з одного боку, шляхом використання позапрограмного матеріалу, а з другого -- через опрацювання цікавих і складних мовних фактів, які стосуються тем, визначених програмою.

3. Вироблення і закріплення навичок аналізу, синтезу, класифікації, систематизації мовних фактів, що вдосконалює мовний розвиток, граматичне мислення, формує чуття мови.

4. Розвиток усного й писемного мовлення, формування навичок правильно, точно й образно висловлювати думку, дбати про багатство, чистоту і красу мовлення.

5. Підвищення інтересу до української мови як навчальної дисципліни, збудження прагнень вивчати, досліджувати мову.

6. Розвиток індивідуальних здібностей окремих школярів, формування навичок проводити копіткі лінгвістичні дослідження.

2.2 Принципи організації позакласної роботи з мови

Проводячи позакласну роботу з української мови учитель дотримується всіх загально дидактичних принципів навчання. На кожному позаурочному заході чи занятті в нерозривній єдності здійснюються освітні й виховні завдання. Одержуючи або розширюючи певні відомості про мову, учні разом з тим пересвідчуються, наскільки багата і гнучка рідна мова, проймаються любов'ю до неї і її творця -- народу. Зіставляючи особливості української та інших східнослов'янських мов, зокрема російської, учні переконуються в спорідненості, близькості ,цих мов історією розвитку, словниковим складом, фонетичною системою, граматичною будовою. На позакласних заняттях розглядається ряд цікавих для учнів питань загального мовознавства. Бесіди на такі теми, зокрема про мови світу, походження мови, про історію української мови, виникнення й життя окремих слів і словосполучень, сприяють виробленню правильних поглядів на походження мови, зв'язок її розвитку з історією народу, тобто поглиблюють діалектико-матеріалістичний світогляд. Чимало позакласних заходів присвячується формуванню вмінь уловлювати всі барви й відтінки образного слова, відчувати й переживати мальовничість, емоційну наснаженість його.

Важлива роль належить позакласній роботі у вихованні .любові до праці, наполегливості, самостійності, творчості, ініціативності, кмітливості та інших важливих якостей радянської людини.

Кожний позакласний захід з мови передбачає озброєння учнів певною сумою знань, з'ясування відповідного кола мовних питань. Усі відомості про мову, її окремі факти завжди розглядаються і трактуються відповідно до положень сучасного мовознавства. Порушення принципу науковості під час позакласної роботи так само не допустиме, як і під час уроку.

Позакласна робота з мови має плануватись і проводитись так, щоб відомості, мовні, явища опрацьовувались учнями в певній системі, послідовності, у взаємозв'язку.

Явища і факти, які аналізуються під час позакласної. роботи, повинні відповідати віковим особливостям учнів. Принцип доступності при цьому перебуває в нерозривному зв'язку з принципом усвідомлення знань та з активізацією пізнавальної діяльності учнів. В основі організації й проведення позакласної роботи з мови лежить вимога розвиваючого навчання. Розвиток здібностей учнів реалізується не тільки шляхом збагачення їх знань, а й шляхом формування навичок самостійної наукової роботи з мовознавства, куди входить як спостереження над мовою й аналіз мовних явищ і фактів, так і опрацювання лінгвістичної літератури. Належне місце в системі позакласної роботи посідають проблемні та пізнавальні завдання.

Щоб позаурочні заходи були доступними й активізували пізнавальну діяльність школярів, вони організовуються по можливості для учнів одного віку -- певного класу. Адже цілком зрозуміло, що, скажімо, на вікторині з мови для учнів IV--VII класів більша частина дітей буде пасивною; Підібрати питання, в однаковій мірі цікаві й посильні четвертокласникам і семикласникам, дуже важко, навіть, мабуть, неможливо. Запитання виявляться або легкими й тону нецікавими для учнів VII класу, або складними й незрозумілими для четвертокласників.

У позакласній роботі з мови необхідно дотримуватись принципу наступності й перспективності. Плануючи позаурочну роботу з учнями відповідного класу, учитель, враховує знання й навички, одержані на уроках і позаурочних заходах у попередніх класах, і те, над чим школярі працюватимуть у наступні роки.

У позакласній роботі здійснюється зв'язок теорії з практикою. В широкому розумінні він виявляється в тому, що учні на позакласних заходах одержують знання і вміння, необхідні для життя: збагачується словник, вдосконалюються навички висловлювати думку усно й на письмі, вміння працювати над словниками, літературою, конспектувати й реферувати наукові праці, писати й виголошувати доповіді тощо. Оволодіння нормами літературного мовлення, усунення діалектизмів, вульгаризмів, жаргонізмів, неоковирних словосполучень і висловлювань з мови учнів -- одне з центральних завдань позакласної роботи з української мови. Зв'язок теорії з практикою виявляється й у тому, що учні навчаються застосовувати здобуті знання в навчальній практиці, виконуючи відповідні вправи.

Під час позакласної роботи потрібно якнайвдумливіше реалізувати принцип індивідуального підходу до учнів. Адже позаурочні заходи передбачають розвиток індивідуальних здібностей і нахилів, особливо у тих, хто схильний до філології. Здібності, нахили та інтереси школярів учитель виявляє, спостерігаючи на уроках за тим, наскільки швидко й правильно відповідають окремі учні на запитання, що вимагають самостійного аналізу, висновків, узагальнень; як уловлюють зв'язки між різними мовними явищами і фактами; чи багатий лексичний запас у них; які складають речення, наводять приклади тощо. Ці спостереження використовуються при розподілі між учнями обов'язків у позакласній роботі: для кожного визначаються відповідні його розвитку і нахилам завдання, тема, вид роботи. Учням, які цікавляться дослідницькою роботою, пропонуються завдання на лінгвістичний аналіз тексту, збір матеріалу з топоніміки рідного краю, з діалектології, про культуру мовлення учнів школи і т.д.

Великої індивідуальної роботи вимагає підготовка до кожного позакласного заходу. Адже учасники позакласної роботи мають певні доручення і самостійно працюють над ними. Учитель -- організатор мовного заходу консультує їх, надає допомогу, контролює стан і якість підготовки. У такій повсякденній індивідуальній роботі з учнями найкраще виявляються їх інтереси, здібності, особливості пам'яті, мислення, волі. Всебічне вивчення особистості учня дає можливість правильно керувати розвитком його здібностей, інтересів, тренувати волю, витримку, учити володіти собою, триматись перед аудиторією тощо.

Особливо велика увага приділяється розвитку творчих нахилів. На багатьох позаурочних заходах пропонуються завдання на складання розповідей, речень, загадок шарад і т. ін. Для учнів, що виявляють творчі здібності, організовуються спеціальні гуртки, товариства, клуби; планується випуск газет, журналів, альманахів, де вміщуються кращі твори.

Крім дидактичних принципів, яких учитель дотримується як на уроках, так і на позаурочних заходах, називають ще спеціальні, властиві позакласній роботі положення, врахування яких забезпечує і гарантує успішне проведення її. На перше місце серед них ставиться принцип добровільності. З одного боку, це полегшує роботу організатора позакласних заходів: взявши на себе певні обов'язки добровільно, учень охоче й сумлінно виконує їх, він дисциплінований, дотримується встановлених вимог. З другого боку, положення про добровільну участь учнів у позакласній роботі накладає на її організаторів обов'язок зацікавити дітей, залучити їх до участі в позаурочних заходах.

Бажання працювати над певними питаннями мови рідко виникає стихійно. Воно розвивається вчителем під час уроку і в позаурочній роботі. У зв'язку з цим важливе значення мають добре продумані загальношкільні масові мовні заходи: вечори й ранки мови, олімпіади, мовні стінні газети, кутки і т. ін. Організовуючи той чи інший вид позакласної роботи, особливо гурток, учитель має провести велику підготовчу роботу, щоб викликати в учнів бажання бути активними учасниками відповідного заходу.

Слід пам'ятати, що учні беруть участь у позакласних заходах, керуючись не тільки цікавістю до питань мови, а й з інших мотивів: бажання додатково працювати над українською мовою і підвищити свою успішність з цієї навчальної дисципліни; бути на заняттях улюбленого вчителя, який цікаво проводить уроки і будь-яку іншу роботу; не розлучатися з товаришами, які люблять мову, цікавляться нею тощо. Немало серед учасників позакласної роботи з мови й тих, хто захоплюється різними заходами, йде на них з допитливості, бажання довідатись, чи цікаво й чим займаються там учні.

Учитель -- організатор позакласної роботи з мови, залучаючи до неї школярів, використовує різні фактори, всі названі мотиви. Надалі бажання учнів брати участь у позакласній роботі підтримується.

У практиці шкіл деякі вчителі до позакласної роботи залучають тільки сильних, здібних до мови учнів. Цілком зрозуміло, що з такими учнями легко працювати, позаурочна робота помітно позначається на їх знаннях, позакласні заходи проходять ефективно. Набагато важче працювати із «слабкими» учнями. Вони вимагають затрати великої кількості часу, особливої уваги, для них добирати посильні завдання. Дуже складно готувати і проводити позакласні заняття з участю добре і недостатньо підготовлених з мови учнів так, щоб на них активними були всі. Незважаючи на це, до позакласної роботи слід обов'язково заохочувати слабких і навіть невстигаючих з мови школярів. Така думка підкреслюється багатьма вчителями і методистами. Організовуючи позакласну роботу, учителі домагаються, щоб недостатньо підготовлені учні не були пасивними слухачами, а брали посильну участь у всіх заходах, виконуючи доручення, в яких ураховуються їх можливості. Зацікавившись мовою, такі учні з бажанням працюють над нею не тільки під час позакласних заходів, а й на уроках та дома. Участь у позакласній роботі з мови сприяє, таким чином, загальному розвиткові їх, збагаченню знань, позитивно позначається на успішності.

3. РОЗВИТОК ІНТЕРЕСУ ДО ПОЗАКЛАСНИХ ЗАХОДІВ З МОВИ

Однією з головних передумов успішного проведення позакласної роботи з української мови є збудження і підтримування в учнів інтересу до неї. Виховання глибокого інтелектуального інтересу є важливим завданням позаурочних заходів. Зацікавленість позакласною роботою з мови розвивається різними шляхами. Серед них чи не на першому місці стоїть розуміння учнями значення рідної мови як навчальної дисципліни для освіти й загального розвитку людини. Систематично практикуючи позаурочні заходи з мови, учитель дає можливість дітям пересвідчитись у практичній цінності позакласної роботи, у позитивному впливові її на знання й навички з мови.

Дуже важливим для практики позакласної роботи з мови взагалі і для збудження в учнів інтересу до неї зокрема є питання про використання в позакласних заходах матеріалів «цікавої граматики» (правильніше -- «цікавої мови»). Щоб оцінити роль і місце цікавого в позакласній роботі, треба насамперед не змішувати цікаве з розважальним. Матеріали «цікавої мови» використовуються не для того, щоб розважати учнів, а з метою ознайомлення їх з певними фактами мови, повторення і закріплення знань з відповідної теми.

Серед матеріалів «цікавої мови», що використовуються в практиці проведення позакласної роботи, можна виділити цікаві за змістом і за формою проведення. І перші, і другі використовуються з навчальною метою і розвивають кмітливість учнів. Однак перші особливо цінні для активізації учнів і збудження їх допитливості, бо зацікавлюють фактами, явищами мови, тобто відомостями з мовознавства. Такими є, наприклад, інформації під рубрикою «Чи знаєш ти?», повідомлення про звукову систему чи граматичну будову оригінальних з цього погляду мов світу, бесіди про роботу письменників над мовою творів, дослідження етимології слів, фразеологізмів і багато ін. Методи і прийоми проведення цієї позакласної роботи можуть бути такими ж, як і на уроці, однак зміст явищ, що розглядаються, повинен викликати інтелектуальний інтерес, породжувати бажання більше знати про мову, працювати над словом, заглибитись у науку про нього. Цілком зрозуміло, що для таких, видів позакласної роботи учителю доводиться старанно добирати мовний матеріал, щоб він був цікавим, відповідав віковим особливостям, рівню знань і запитам учнів. Це неабиякої складності робота, бо науково-популярної літератури з мовознавства, розрахованої на школярів, все ще явно недостатньо.

Часто використовуються в позакласній роботі цікаві за формою проведення види роботи. Це різного типу змагання, загадки, шаради, казки, ігри тощо. Всі вони ефективні лише тоді, коли змістовні, вимагають застосування знань з мови, приурочені певній темі -- темі позакласного заходу, на якому практикуються. Серед цікавих за формою проведення вправ на особливу увагу заслуговують ігри. Вони здебільшого бувають частиною позакласного залиття, але можуть використовуватись також як окремо спланований вид роботи. Такими є настільні та інші мовні ігри, що проводяться учнями в кабінеті мови на перерві й після уроків.

Граматичних ігор дуже багато. Учителю важливо брати з них ті, які в певних умовах, при опрацюванні відповідної теми дають максимальний ефект. Перевіреними на практиці є ігри-змагання типу «Хто більше?», «Хто швидше?» «Хто краще?», «Додай правильно» тощо. Вони являють собою вправи на добір, дописування або усне додавання частин слова чи цілих слів. Елементи змагання, внесені у методику проведення вправи, активізують і зацікавлюють дітей. Добирання, виготовлення, а нерідко й складання мовних ігор вимагає від учителя великої затрати часу, проте ці затрати сторицею окупляться міцними знаннями учнів.

Досить цінними з погляду засвоєння знань є мовні шаради. Розгадуючи їх, учень виконує цілий ряд логічних операцій, застосовуючи знання з різних розділів шкільного курсу української мови. Так, розв'язання шаради «Складний прислівник: 1) префікс якого однозвучний із таким у слові прибув; 2) перша основа -- з означальним займенником середнього роду; 3) друга -- з прислівником, утвореним від прикметника людний; 4) ціле -- синонім до слова публічно» вимагає визначення в слові прибув префікса; пригадування означальних займенників і виділення з них займенників середнього роду; зіставлення прислівників на -о з прикметниками, від яких вони утворені; порівняння синонімів привселюдно і публічно.

Поряд з проведенням мовних ігор варто практикувати складання їх учнями. Добрі наслідки дає створення мовних загадок, шарад, кросвордів, чайнвордів. Адже, зашифровуючи слово в загадці чи шараді, учні всебічно аналізують його, а створюючи чайнворд чи кросворд, заглиблюються в значення слів, навчаються точно і стисло пояснювати їх.

Матеріали «цікавої мови», безперечно, активізують пізнавальну діяльність учнів, викликають прагнення більше працювати над певними розділами науки про мову. Та вчителю слід пам'ятати слова К. Д. Ушинського: «Не все може бути цікавим у навчанні, а обов'язково є і нудні речі, і повинні бути. Привчіть же дитину робити не тільки те що її цікавить, але й те, що не цікавить,-- робити ради задоволення виконати свій обов'язок. Ви приготуєте дитину до життя, а в житті не всі обов'язки цікаві» .

Про доцільність запровадження й ефективність мовних ігор треба говорити в зв'язку з відповідним віком і розвитком учнів. Чим молодші школярі, тим ширше мають запроваджуватись мовні ігри. У позакласній роботі учнів старшого віку роль їх знижується. Учнів старших класів має цікавити в основному зміст, мовні питання, які розглядаються, та чіткість і ясність з'ясування їх. Тут частіше слухаються й обговорюються самостійно підготовлені учнями доповіді, реферати, аналізуються мовознавчі праці.

Дуже близько до мовних ігор стоять мовні задачі. Розв'язання їх сприяє виробленню навичок аналізувати текст, застосовувати знання на практиці. Особливо добрі наслідки дають «задачі» з лексики і стилістики. Наприклад: «Знайдіть слова-омоніми, що мають форму .іменника жіночого роду називного відмінка однини і вживаються головним чином у таких значеннях: а) вид простої хатньої меблі; б) бойовий порядок суцільної маси людей; в) розплавлена маса, вивержена вулканом; г) великий забій у шахті із суцільною системою розробки кам'яного вугільного пласта» або «Знайдіть помилку в реченні: Велике значення грала в його вихованні література. Передайте думку правильно в двох варіантах, вживаючи слова грала і мала». Оскільки мова учнів ще часто бідна, вони рідко вдаються до синонімічного багатства, не вживають яскравих, емоційно забарвлених фразеологізмів, у позакласній роботі здебільшого пропонуються задачі з лексики і стилістики . Розв'язання їх сприяє вдосконаленню навичок точно і яскраво висловлювати думку, уважно контролювати своє мовлення з погляду слововживання і стилю.

Щоб зацікавити учнів позакласною роботою з мови, у практиці її проведення широко використовуються наочні посібники. Гарно оформлені таблиці з цікавими запитаннями, конкурсними завданнями, висловлюваннями про мову, мовними кросвордами, чайнвордами привертають до себе увагу учнів, залучають їх до роботи над мовою.

Так само впливають на збудження в учнів інтересу до лінгвістики виставки, присвячені мові. Для них у кабінеті або вестибюлі має бути спеціально обладнана вітрина. Виставки словників, цікавих книг про мову, зразків ділова паперів, конкурсних робіт, учнівських зошитів та ін., без сумніву, розширюють мовний кругозір і загальний розвиток школярів, зацікавлюють їх питаннями мови.

Належне місце в організації й проведенні позакласних заходів з мови мають зайняти технічні засоби навчання. Найважливішим з них є, очевидно, магнітофон. У магнітофонному записі учні прослухують окремі повідомлення, читання, наприклад, віршів чи оповідань про мову, записів радіо - і телепередач, присвячених питанням мови, виразних розповідей тощо. За магнітофонними записами можна давати практичні завдання (скажімо, на виявлення орфоепічних чи лексичних помилок), проводити аналіз розповіді (наприклад, виступів учасників конкурсу; оповідачів або читців) та ін. Магнітофон застосовується в краєзнавчій роботі, коли юні дослідники збирають матеріал з діалектології чи топоніміки. При кабінеті має бути створена фонотека, велика частина матеріалів якої збирається й використовується під час позакласної роботи. У різних відділах фонотеки поступово нагромаджуються записи радіожурналів «Слово про слово», висловлювань про мову, виступів учених-мовознавців, письменників; завдання для позакласних занять, зібрані учнями краєзнавчі мовні записи та ін.

У методичній літературі знаходимо поради щодо використання в позакласній роботі діафільмів і кінофільмів. Ці технічні засоби служать в основному для збудження інтересу учнів під час роботи над розвитком мовлення.

Велика роль у позакласній, роботі з мови належить шкільному радіо. Цікаві передачі про рідну мову і мови світу, повідомлення про історію окремих слів і фразеологізмів, про культуру мовлення учнів школи та ін., без сумніву, принесуть велику користь.

3.1 Зміст, форми і види позакласної роботи з мови

Плануючи зміст позакласної роботи, учитель керується програмою з, української мови для відповідного класу. Для позакласних заходів добираються теми і питання, які передусім сприяють поглибленню і зміцненню знань, здобутих учнями на уроках, поліпшенню культури мовлення. Немає сумніву, що повторення вивченого на уроках у новій, властивій позакласній роботі формі допомагає всебічному розгляду і міцному засвоєнню питань граматики, фонетики і графіки, орфографії, стилістики. На позакласні заняття виносяться, крім того, мовні теми, безпосередньо не передбачені програмою. Це питання мовознавства, які дадуть можливість розширити знання про мову цілим рядом нових явищ і понять, важливих для загального розвитку і виховання діалектико-матеріалістичного світогляду учнів.

Добираючи тематику позакласної роботи, учитель враховує, по-перше, інтереси учнів, по-друге, підготовленість і знання їх, по-третє, важливість теми для навчання, культури мовлення, виховання. Актуальність теми і підготовленість учнів до її сприймання встановити легко. Важче всебічно вивчити і визначити запити дітей, їх інтереси в галузі мовознавства.

Щоб задовольнити пізнавальні інтереси учнів з мовознавства, потрібні не окремі заходи, а добре продумана система позакласної роботи протягом усіх років навчання дітей у школі -- від початкових до старших класів. Виробляючи, таку систему, особливо в змісті занять гуртка, учитель мусить, на наш погляд, орієнтуватись в основному на програму. Теми й розділи, які вивчаються або тільки зачіпаються за програмою відповідного класу, варто розглядати на позакласних заходах з учнями цього або наступного класів (наприклад, «Словникове багатство» -- в IV--V класах, «Прикметник» -- у V, «Прислівник» -- у VІ, «Наука про українську мову, її історія, дослідники» -- у VIII класі і т. д.). Теми, зв'язані з різними розділами програми (скажімо, «Норми сучасної української літературної мови») або зовсім не передбачені нею («Мови світу», «Історія навчання рідної мови»), можуть опрацьовуватись на різному рівні в усіх класах. Система позакласної роботи, в якій враховуються і лінгвістичні запити дітей, і важливість окремих питань мови, намічається учителем так, щоб планово з року в рік розширювати знання учнів, збагачувати їх словник, удосконалювати

мову.

У методичній літературі розрізняють дві основні форми позакласної роботи: систематичну, що постійно ведеться протягом року, та епізодичну -- заходи, які організовуються один-два рази на рік. Систематична позакласна робота з мови проводиться за складеним на півріччя планом при постійному складі учнів. Епізодичні мовні заходи між собою мало пов'язані або й зовсім не пов'язані ні темою, ні метою проведення. Обидві форми роботи з мови поєднуються, переплітаються.

До систематичної позакласної роботи відноситься мовний гурток (товариства, клуби любителів словесності, школи юних лінгвістів), динамічні кутки мови, стінна мовна преса, журнали чи альманахи, сплановані на півріччя, лінгвістичні радіопередачі (певний цикл). Види епізодичної роботи надзвичайно різноманітні, їх можна об'єднати в кілька споріднених методикою і метою проведення груп: заходи, що пропагують науку про мову (виставки, лекції, бесіди, окремі радіопередачі про мову, зустрічі з видатними людьми, які працюють над словом); мовні конкурси (письмові, усні, КВК, вікторини, аукціони, олімпіади); свята мови (вечори, ранки, дні, декади, тижні); конференції й учнівські збори з питань мови; мовна преса, екскурсії (до бібліотеки, редакції, друкарні, поштамту або з метою розвитку мовлення в природу, на підприємство).

Позакласні заходи з мови можуть бути масовими (тижні мови, вечори, ранки, піонерські збори, лекції тощо) і гуртовими (гуртки, олімпіади, стінгазети і т. ін.). Масова позакласна робота з мови охоплює всіх учнів школи, гуртова -- частину, групу їх.

При--підготовці і проведенні всіх мовних заходів ведеться копітка індивідуальна робота з окремими учнями -- учасниками позакласної роботи. Індивідуальні консультації під час підготовки доповідей, повідомлень, добору матеріалу до них багато дають учням, які цікавляться мовою. А виконання індивідуальних завдань при вивченні особливостей мови художніх творів, матеріалів ономастики, говірки жителів рідної місцевості навчають елементам ведення самостійних лінгвістичних досліджень. Велика індивідуальна робота проводиться з юнкорами, авторами творів до конкурсів та збірок. Учні з творчими нахилами потребують особливої уваги, гнучкого індивідуального керівництва їх роботою.

Добір виду позакласної роботи залежить від мети, яку ставить при проведенні її колектив словесників.

Розширенню знань учнів, озброєнню їх новими лінгвістичними відомостями найбільше сприяють повідомлення про мову вчених-мовознавців, учителів, студентів, підготовлених словесниками учнів; читання й обговорення книг з мовознавства, лінгвістичних сторінок газети; прослухування радіожурналів, телепередач з мови тощо. Результативною є організація циклу лекцій з мовознавства. Особливо цінні вони для старшокласників, оскільки мова: як навчальний предмет виведена з планів IX--X класів. Лекції про походження мови, про місце української мови серед інших слов'янських мов, літературну мову й діалекти, становище української літературної мови , розквіт її , про найвидатніших мовознавців і т. ін. багато дадуть для розширення кругозору, поглиблення знань з мови, для виховання учнів.

Повторення і закріплення знань, одержаних на уроках або позакласних заходах, чи не найефективніше здійснюється під час конкурсів, вікторин, олімпіад, виконання різного типу завдань -- задач, загадок, шарад. Емоційність, активність учнів, цікава форма проведення сприяє доброму повторенню та усвідомленню знань, проникненню в таємниці рідної мови.

Позакласна робота з мови передбачає працю учнів над мовознавчою літературою. Прищеплення любові до книг про мову, формування навичок працювати над ними, звертатись до них за довідками -- важлива складова частина позаурочної мовної роботи, яка має неабияке значення для освіти виховання учнів.

Пропаганда нових книг про мову здійснюється через стінну пресу, радіо, виставки, через спеціальні оголошення з анотаціями під рубрикою «Прочитай!» у кабінеті чи кутку мови. Рекомендуються учням нові словники, науково-популярна лінгвістична література, книги з «цікавої мови», збірники ігор, задач та інших вправ.

Щоб стежити за читанням дітьми рекомендованої мовознавчої літератури, учитель організовує бесіди й обговорення окремих книг. Немає сумніву, що читання й обговорення таких книг, як «У світі крилатих слів» В.В. Коптілова; «З біографії слова» і «Складні випадки українського слововживання» Є.Д. Чак; «Невмирущі знаки» Паоли Утевської; «Сила слова» В.І. Кононенка; «Живой, как жизнь» К.І. Чуковського; «Слово о словах. Ты и твое имя», «По закону буквы», «Загадки топонимики», «Имя дома твоего» Л.В, Успенського; «Из жизни слов» й «Путешествие в слово» Е.А. Вартаньяна; «Дорогами тисячоліть» В.С. Драчука; «Книга о языке» Фолсома Франкліна та ін., поповнять знання учнів багатьма новими, фактами мови, покажуть, що мова разом з суспільством розвивається, збагачується за властивими їй законами. Читаючи книги про мову, учні пересвідчаться, що в ній надзвичайно багато цікавого, спірного, ще не відкритого; що мовознавство багатством і різноманітністю фактів, складністю розвитку, взаємозв'язків між ними нічим не поступається перед іншими науками-- фізикою, біологією, історією, географією, літературою.

Робота над літературою з мовознавства здебільшого є частиною різних позаурочних занять. Використовуються, крім того, й спеціальні позакласні заходи, пов'язані з роботою над книгами про мову. У методичній літературі описані зокрема тематичні конференції і лінгвістичні журнали за книгами про мову.

У розгортанні позакласної роботи з мови, особливо на перших її етапах, велика роль належить різним видам пропаганди та інформації. Випуск спеціальних бюлетенів, оформлення кутків мови, листки-інформації про деякі нові питання мовознавства, виставки цікавих книг з мови, радіопередачі про життя слів, фразеологізмів і т. ін. викличуть у дітей інтерес до позакласної роботи.

У школах досить поширені зустрічі учнів з цікавими людьми -- героями війни, ветеранами праці. Такі зустрічі мають важливе навчальне і виховне значення, їх використовують учителі-словесники для написання учнівських творів, зокрема нарисів. У практику позакласної роботи входять також зустрічі з працівниками в галузі мови. Розповіді лінгвістів про свої дослідження, письменників, акторів, редакторів, досвідчених учителів про особливості творчої роботи над словом озброять учнів новими знаннями і зацікавлять їх рідною мовою як предметом навчання.

Збудивши інтерес учнів до позакласної роботи, учителі легко підтримують його, планово організовуючи позаурочну мовну роботу в усіх її різновидах. При цьому й надалі велике місце відводяться пропаганді науки про мову, хоч прийоми її можуть змінюватись: у газетах, бюлетенях, бесідах дедалі зростає роль завдань і запитань. Із інших видів перевага, крім гуртка, надається масовим заходам, під час яких над мовою працює якнайбільше учнів.

3.2 Гурток української мови

Найважливішою й найефективнішою формою позакласної роботи з мови є гурток. Переваги гурткової роботи полягають передусім у тому, що заняття (та й інші види роботи в гуртку) проводяться систематично, за продуманим, заздалегідь складеним планом, під безпосереднім керівництвом словесника, при постійному складі учнів, яких залучають до активної праці над цікавими і важливими для практики, освіти і загального розвитку мовними явищами.

Мовний гурток є центром, навколо якого базуються, існують і організовуються всі інші форми як систематичної, так і, епізодичної позакласної роботи з української мови. Від організації гурткової роботи у великій мірі залежить ефективність усіх позакласних заходів з, такої важливої галузі знань, як рідна мова.

Організовують мовний гурток по-різному, залежно від умов школи. У великих школах, де є паралельні класи і працює кілька учителів-мовників, створюють гуртки четвертих, п'ятих, шостих, сьомих, восьмих і старших класів; у малих школах об'єднують п'яті -- шості, сьомі -- восьмі. Звичайно, найкраще працювати в гуртку з учнями одного класу.

Деякі методисти вважають можливим організацію в школі мовно-літературного гуртка, якщо в учительському колективі один-два мовники або немає вільного приміщення. Зрозуміло, що вивчення мови і літератури мусить бути нерозривно зв'язане як на уроках, так і в позакласній роботі. Якщо працює мовно-літературний гурток, такий взаємозв'язок у роботі над мовою і літературою поглиблюється. Переваги мовно-літературного гуртка ще й у тому, що учні, які цікавляться і українською мовою і українською літературою, позбудуться необхідності працювати в двох гуртках.

Однак при організації гуртка треба виходити з запитів та інтересів учнів, а також з тієї мети, яка стоїть перед керівником гуртка. По-перше, чимало учнів цікавиться тільки мовою або тільки літературою, і хоче працювати лише в цій галузі. По-друге, кожний гурток має свої завдання, а мова й література, будучи тісно між собою пов'язані, дуже відрізняються як об'єкти вивчення і дослідження. По-третє, в багатьох учителів словесності бувають мовні або літературні нахили, відповідно до яких вони й працюють з учнями. Робота учителя з гуртківцями, крім того, вимагає від нього також удосконалення знань з певної галузі; і чим вужча ця галузь, тим глибшими будуть знання і можливості організації творчої роботи дітей. Тому-то, очевидно, в усіх школах слід намагатись створювати окремо мовні й літературні гуртки.

Якщо в силу обставин учителеві доводиться керувати роботою мовно-літературного гуртка, заняття з мови й літератури та всю іншу роботу варто чергувати, сили й час розподіляти рівномірно, доручення гуртківцям давати відповідно до їх бажань і нахилів.

У методичній літературі називають, а в практиці шкіл існує два основних типи мовних гуртків: гурток мови (або любителів мови) і тематичні гуртки (лексики, фразеології, стилістики, культури мовлення тощо).

Гурток української мови (або любителів мови) може займатися дуже широким колом питань, можливості для вибору тем надзвичайно великі. Навіть в одній школі або в паралельних класах різних шкіл зміст роботи цих гуртків, методика організації занять, стиль праці можуть бути різними. Як зауважує Л.Т. Григорян, широка назва гуртка має позитивну й негативну сторони. Позитивна полягає в тому, що вчителю порівняно легко добирати до занять матеріал, працю гуртківців завжди можна тісно пов'язати з класною роботою над відповідною темою програми. Негативним є те, що на заняттях зачіпається багато фактів, часто досить різноманітних, тому гуртківці нерідко не вловлюють основних, важливих питань, що про ходять через усі заняття. А головне, в такому гуртку робота нерідко буває розкиданою, нецілеспрямованою, поверховою і не дає очікуваних наслідків. Такий гурток може бути вступним, покликаним пробудити в дітей інтерес до різних розділів науки про мову. Там, де учні відчули смак до гурткової роботи з мови, набагато доцільніше вести один із тематичних гуртків. Найпоширенішими серед них є гуртки лексики, фразеології, етимології, топоніміки, стилістики, культури мовлення, цікавої граматики. Усі названі гуртки мають спільну мету й відрізняються тільки змістом занять, колом питань, що розглядаються учнями, і до певної міри, в зв'язку з цим, методикою організації роботи над мовою. Якщо для гуртка вибирається один розділ шкільної програми, то роботу над ним доцільно проводити на наступний після вивчення рік або півріччя. Таке планування сприяє поглибленому повторенню знань учнів і полегшує роботу вчителя над добором матеріалу: адже учні вже завершили вивчення питань розділу повністю.

У мовному гуртку повинно працювати не більше 25-30 осіб. Практика знає гуртки, що нараховують 8--12 учнів. Не може бути гуртківців, що тільки спостерігають за роботою і слухають виступи своїх товаришів. Кожний з першого заняття одержує якесь конкретне завдання і хоч один раз за півріччя виступає на засіданні з повідомленням про наслідки своєї роботи. Визначаюче для кожного гуртківця завдання, учитель враховує його можливості: робота повинна бути посильною, проте містити певні труднощі, переборення яких принесе моральне задоволення. Завдання має добиратись так, щоб поглибити знання, розширити кругозір, запалити дослідницький вогник, збудити прагнення заглиблюватись у мову, шукати, вивчати.

Засідання мовного гуртка проводяться систематично, завжди в один і той же день і час. Найдоцільніше практикувати засідання через тиждень. Усю організаційну роботу перед тим чи іншим заходом проводить актив, старостат, що є першим помічником учителя в роботі гуртка. Актив виготовляє і кожного разу заздалегідь вивішує оголошення про наступне засідання, нагадує гуртківцям про нього. Якщо на засіданні проводяться певні ігри, вікторина, конкурс, актив під керівництвом учителя виділяє з учнів ведучого, доручає гуртківцям виготовити необхідні для заняття таблиці, ребуси, картки тощо

При створенні мовного гуртка слід мати на увазі те, що учні нерідко погано уявляють собі роботу в ньому, ототожнюючи заняття гуртка з додатковими заняттями, а тому йдуть спершу неохоче. Колективу мовників потрібно чимало попрацювати над тим, щоб бажаючих поглибити знання з мови було якнайбільше і мовний гурток відвідували всі здібні учні. Компонентами мовних здібностей називають легкість наслідування, тонке чуття мови, відмінну словесну пам'ять, швидкість засвоєння і практичне використання мовного матеріалу, а також мовну спостережливість, уяву, знання, уміння, навички, лінгвістичне мислення, під яким розуміють успішну орієнтацію в мовних фактах. Виявити мовні здібності можна лише шляхом уважного спостереження за всіма видами роботи учня з мови.

Учні з лінгвістичними здібностями не завжди виявляють інтерес до мови. Нерідко вони мають й інші, скажімо, математичні здібності і прагнуть їх розвивати. Тому, виявивши дітей з нахилами до мови, учитель має збудити, в них інтерес, викликати прагнення працювати над мовою. Найкраще збуджує інтерес до мови і залучає до роботи в гуртку матеріал, який вражає дітей, полонить, їх уяву. Такими є відомості з загального мовознавства, історія деяких слів і словосполучень, дані про значення мови для археології, історії, використання її в кібернетиці тощо.

Щоб зацікавити учнів мовою і залучити їх до гуртка практикуються окремі позакласні мовні заходи: збори загонів, мовні вікторини, конкурси, бесіди і повідомлення на різні теми. Важливу роль у пропаганді гуртка української мови, його завдань і змісту роботи має відіграти шкільне радіо і стінна преса. Окремі повідомлення, завдання з мови, конкурсного характеру, шаради, мовні загадки і т. ін. з зауваженням про те, що відповіді на них і ряд додаткових відомостей з мови можна одержати на заняттях гуртка, також сприяють зацікавленню учнів гуртковою роботою.

Добрі наслідки в збудженні інтересу до гуртка мови дає гарно оформлений силами учнів бюлетень «Чи знаєш ти свою мову?». У ньому у вигляді завдань називаються всі питання, які будуть розглядатись на заняттях гуртка. Замість бюлетеня можна випускати перший, спеціальний номер стінної газети, яка згодом стане органом гуртка. Через бюлетень або стінну газету проводиться своєрідний конкурс, наслідки якого оголошуються на першому засіданні гуртка.

Форми, методи і прийоми роботи на заняттях гуртка надзвичайно різноманітні. Вони добираються залежно від віку і підготовки гуртківців, теми і мети заняття. Найефективнішими є короткі, захоплюючі розповіді вчителя про мову, повідомлення учнів реферативного характеру, інформації про наслідки збору матеріалу з живої розмовної або з книжної мови, спостереження над спеціально підібраними й продемонстрованими мовними явищами з наступними висновками, цікаві бесіди, вправи, лабораторні роботи, мовні ігри, добирання до них матеріалу і т. ін. На заняттях гуртка практикуються різного типу творчі роботи: зачитування і написання повідомлень лінгвістичного характеру, розповідей про бачене й почуте, складання загадок, завдань з цікавої граматики, чайнвордів, шарад, метограм тощо. Усі ці види роботи, як і інші, що розвивають ініціативу, кмітливість, творчу думку гуртківців, плануються на різні заняття так, щоб уникнути одноманітності в побудові та проведенні роботи.