34

Міністерство освіти і науки України

Харківський Національний Педагогічний Університет Ім. Г.С. Сковороди

Кафедра Загальної Педагогіки

РОДИННЕ ВИХОВАННЯ

Курсову роботу виконав:

Студент 2-курсу 24-групи

Чертьонков Роман Ростиславович

Науковий керівник:доцент

Гриньов В.Й.

ХАРКІВ-2008

ЗМІСТ:

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. РОДИНА - СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

1.1 РОДИНА І ЇЇ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ

1.2 ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У РІЗНИХ ЗА СТРУКТУРОЮ РОДИНАХ

РОЗДІЛ 2. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ

2.1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ

2.2 ПОМИЛКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Є десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт: один будує залізницю, інші зводить житло, третій вирощує хліб, четвертий лікує людей, п'ятий шиє одяг. Але є сама універсальна - сама складна й найблагородніша робота, єдина для всіх й у той же час своєрідна й неповторна в кожній родині, - це утвір людини.

Відмітною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні із чим не порівнянне щастя. Продовжуючи рід людський, батько, мати повторюють у дитині самих себе, і від того, наскільки свідомим є це повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за його майбутнє. Щомиті тієї роботи, що називається вихованням, - це утвір майбутнього й погляд у майбутнє.

Виховання дітей - це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов'ю - любов'ю батька до матері й матері до батька, любов'ю батька й матері до людей, глибокою вірою в достоїнство й красу людини. Прекрасні діти зростають у тих родинах, де мати й батько по - сьогоденню люблять один одного й разом з тим люблять і поважають людей.

Навряд чи людина елементом сповіщає мир про своє народження, починаються його вчинки, починається його поводження. Людина поступово відкриває мир, пізнає його розумом і серцем. Він бачить матір, посміхається їй і його перша неясна думка, якщо тільки можна неї назвати думкою, - це відчуття того, що мати (а потім і батько) існують для його радості, для його щастя. Людина піднімається на ноги, бачить квітку й метелика, що пурхає над ним, бачить яскраву іграшку - і мати, і батько радіють, коли їх, син, радіє... Ніж далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо поводження, вчинки маленької людини продовжують диктуватися тільки його потребами, людина виростає виродком. У нього розвиваються ненормальні, підвищені вимоги до життя й майже всяка відсутність вимог до себе.

Гармонічне виховання особистості можливо тільки при тій умові, коли до потреб - першому, елементарному й навіть у який - мері примітивному побуднику людських учинків, людського поводження - приєднується більше сильний, більше тонкий, більше мудрий побудник - борг. Властиво, людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, а те, що треба робити в ім'я загального добра.

Діти, почавши своє життя цілком безпомічними істотами, так багато одержують від батьків, що останні природно породжують у них почуття подяки, любові й свого роду гордості своїми батьком і матір'ю. Не тільки сам по собі відхід, допомога, турбота батьків, але й участь, і пещення їх грають у цьому роль. Діти, що рано осиротіли , що втратили батька або матір, пізніше, у зрілі роки, почувають гіркоту, тугу від відсутності в їхніх спогадах пам'яті про батьківське пещення, сімейні радощі, невипробуваних синових почуттях. Навпаки, що випробували щастя, що дається скільки - набудь гарним сімейним життям, згадують, що вони, дітьми, уважали мати красунею, незвичайно доброю, а батька - розумним, умілим, хоча в той час, коли згадують це, вони можуть вже сказати, що в дійсності мати зовсім не була красунею, а батько був не більше як нерозумна людина. Ця ілюзія дитинства свідчить про потреби цього віку, що проявляється притім дуже рано, бачити в ті, хто їм у цей час усіх дорожче, усілякі якості, які їхня уява може малювати ім. Вони завжди люблять тих, хто любить і поважає їхніх батьків. І коли батьки дійсно мають великі достоїнства й дітям доводиться бачити вираження подяки або поваги до їхніх батьків, це майже завжди робить на них враження, що залишається на все життя й нерідко визначальний характер життя й діяльності дитини.

Уже саме по собі це поняття може стати предметом дискусії. Яку родину в нинішніх умовах варто вважати "нетиповою"? Родину, де дитину виховує одна матір? Або один батько? Багатодітну? Родину, де виховується інвалід? Або може бути, зміни останнього часу привели до того, що "нетипової" стала так називана нормальна родина: чоловік-дружина-діти? І що таке "норма" стосовно до сучасної родини?

Розділ 1. РОДИНА - СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ

ОСОБИСТОСТІ

1.1 РОДИНА І ЇЇ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ

Родина, з позиції соціологів, являє собою малу соціальну групу, засновану на шлюбному союзі й кровному спорідненні, члени якої зв'язані спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. Цей найдавніший інститут людського суспільства пройшов складний шлях розвитку: від родоплемінних форм гуртожитку, до сучасних форм сімейних відносин.

Шлюб як стійкий союз між чоловіком і жінкою виник у родовому суспільстві. Основа шлюбних відносин породжує права й обов'язки.

Закордонні соціологи розглядають родину як соціальний інститут лише в тому випадку, якщо вона характеризується трьома основними видами сімейних відносин: шлюбом, родительством і спорідненням, при відсутності одного з показників використається поняття "сімейна група".

Слово "шлюб" походить від російського слова "брати". Сімейний союз може бути зареєстрованим або незареєстрованним (фактичним). Шлюбні відносини, рееструемі державними установами (у ЗАГСАХ, Палацах одруження), називаються цивільними; освітлені релігією - церковними.

Шлюб - явище історичне, він пройшов певні стадії свого розвитку - від полігамії до одношлюбності.

Урбанізація змінила уклад і ритм життя, що спричинило зміну й сімейні відносини. Міська родина, не обтяжена веденням великого господарства, орієнтована на самостійність і незалежність, перейшла в наступну фазу свого розвитку. На зміну патріархальній родині прийшло подружжя. Таку родину прийнято називати нуклеарной (від лат. ядро); у її склад входять чоловік і жінка і їхні діти.

Слабка соціальна захищеність, матеріальні труднощі, випробовувані родиною в цей час, привели до скорочення народжуваності в Росії й формуванню нового типу родини - бездітної. По типу проживання родина підрозділяється на патриархальную, матриархальную, неолокальную й унилокальную.

Для сучасної міської родини характерним типом сімейних відносин можна вважати унилокальный тип, при якому чоловік і жінка проживають там, де є можливість спільного проживання, у тому числі знімаючи житло в наймання.

Сучасні шлюби "постаріли". Середній вік вступающих у шлюб за останні 10 років збільшився серед жінок на 2 роки, серед чоловіків - на 5 років. Тенденція, характерна для західних країн, створювати родину, вирішивши професійні, матеріальні, житлові й ін. проблеми, спостерігається й у Росії.

Шлюби в цей час, як правило, різновікові. Звичайно, при цьому один зі членів шлюбного союзу, частіше старший, бере на себе відповідальність за рішення економічних, господарсько-побутових й інших проблем. І хоча сімейні психологи, наприклад, Бендлер, уважають оптимальної різницю у віці чоловіка й жінки 5-7 років, для сучасних шлюбів характерна різниця в 15-20 років (причому не завжди жінка є моложе чоловіка). Зміна суспільних відносин торкнулося й проблем сучасної родини. У практиці сімейних відносин мають місце фіктивні шлюби. У такій зареєстрованій формі шлюб характерний для столиці й великих промислових і культурних центрів Росії, основою їх стає одержання певних вигід.

Родина - складна багатофункціональна система, вона виконує ряд взаємозалежних функцій. Функція родини - це спосіб прояву активності, життєдіяльності її членів. До функцій варто віднести: економічну, господарсько-побутову, рекреативну, або психологічну, репродуктивну, виховну. Соціолог А.Г. Харчев уважає репродуктивну функцію родини головною суспільною функцією, в основі якої лежить інстинктивне прагнення людини до продовження свого роду. Але роль родини не з до ролі "біологічної" фабрики. Виконуючи цю функцію, родина є відповідальною за фізичний, психічний й інтелектуальний розвиток дитини, вона виступає своєрідним регулятором народжуваності. У цей час демографи відзначають зниження народжуваності в Росії. Так, в 1995 році немовлята склали 9,3 на одну тисячу населення, в 1996 - 9,0; в 1997-8 немовлят.

Людина здобуває цінність для суспільства тільки тоді, коли він стає особистістю, і становлення її вимагає цілеспрямованого, систематичного впливу. Саме родина з її постійним і природним характером впливу покликана (формувати риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини. Тому виділення виховної функції родини як основний має суспільний сенс.

Для кожної людини родина виконує емоційну й рекреативну функції, що захищають людину від стресових й екстремальних ситуацій. Затишок і тепло домівки , реалізація потреби людини в довірчому й емоційному спілкуванні, співчуття, співпереживання, підтримка - усе це дозволяє людині бути більше стійким до умов сучасного неспокійного життя. Сутність і зміст економічної функції складається у веденні не тільки спільного господарства, але й в економічній підтримці дітей й інших членів родини в період їхньої непрацездатності.

У період соціально-економічних перетворень у суспільстві перетерплюють зміни й функції родини. Провідної в історичному минулому була економічна функція родини, що підкоряє собі всі інші: глава родини - чоловік був організатором загальної праці, діти рано включалися в життя дорослих. Економічна функція цілком визначала виховну й репродуктивну функції. У цей час економічна функція родини не відмерла, але змінилася. Найбільше повно, на наш погляд, функції сучасної родини представлені фінським педагогом Ю.Хямяляйнен . Виділяючи періоди формування родини, він відзначає, що для кожного етапу сімейних відносин характерні певні функції, що може бути представлено наступною таблицею.

Аналізуючи таблицю, можна зробити висновок, що в різні періоди становлення й розвитку родини функції її членів міняються.

Зміни відбуваються й у відносинах чоловіків і жінок у родині. Їхні взаємини, а також відносини різних поколінь, ступенів споріднення, батьків і дітей різної підлоги й віку не задані жорстко їхнім положенням у сімейному клані. Тепер важко виділити, хто кого "головніше" й у родині. Змінюється сам тип залежності в родині людей один від одного. Соціологи говорять про те, що чоловічі й жіночі ролі зараз тяжіють до симетрії, змінюються подання про те, як повинні поводитися чоловік і дружина. Соціолог В. Голофаст відзначає наступну тенденцію розвитку відносин у родині: від "ієрархічної" логіки розходжень між підлогами до логіки індивідуальних особливостей і здатностей, до обліку реального співвідношення сімейних і внесемійних ролей жінки, чоловіка й дитини. Відносна автономія кожного в родині, загальне визнання його права на особисті інтереси скріплюють родиную. И.Ф. Дементьєва говорить про виникнення нових нетипових проблем виховного характеру внаслідок різних матеріальних і психологічних труднощів, пережитих родиною. Невпевнені в собі батьки перестають бути авторитетом і зразком для наслідування у своїх дітей. Авторитет матері міняється залежно від сфери її діяльності. Підлітки часом виконують непрестижну, некваліфіковану роботу, але вигідну в грошовому відношенні і їхній заробіток може наближатися до заробітку батьків або навіть перевищувати його. Це один з факторів, що сприяють падінню авторитету батьків в очах підлітка. У дітей відбувається зсув у системі життєвих цінностей. Подібна тенденція не тільки скорочує виховні можливості родини, але й приводить до зниження інтелектуального потенціалу суспільства.

Крім падіння народжуваності відзначається й такий негативний факт в інституті родини, як збільшення числа розлучень. У ряді робіт розглядаються негативні наслідки розлучень: погіршення виховання дітей, збільшення випадків їхніх психічних захворювань, алкоголізм батьків, руйнування кровнородственних зв'язків, погіршення матеріального становища, дисгармонія відтворення населення. Розлучення ставить перед дитиною непосильні для його віку завдання: орієнтацію в новій рольовій структурі без її колишньої визначеності, прийняття нових відносин з розведеними родителями. Діти 2,5-3 років реагують на розпад родини плачем, агресивністю, порушеннями пам'яті, уваги, розладом сну. Цей висновок підтверджується й закордонними дослідниками: емоційне здоров'я дітей самим безпосереднім образом пов'язане з існуванням постійно діючого спілкування дитини з обома батьками. Розлучення породжує в дитині почуття самітності, відчуття власної неповноцінності.

Зниження народжуваності й високий рівень розлучень - показники кризи родини. Причини цього розкриваються в Конвенції ООН про права дитини (1992), а також у Доповіді держав-учасників у відповідності зі ст. 44 конвенції - додавання по РФ, у роботах соціологів, демографів. До них ставляться: кризовий стан соціально-економічної сфери й несприятливі зміни складу населення, що пов'язане з демографічним "луною" війни. Інститут родини постраждав від війн, репресій.

Основна тенденція розвитку родини з дітьми сьогодні - це зниження середнього числа дітей до 18 років розраховуючи на одну сімейну групу, а також повних і багатодітних родин. За даними державної доповіді "Положення родин у РФ", з 1989 по 1994 рік трохи збільшилася частка родин, що мають неповнолітніх дітей або тільки однієї дитини, а також складаються з матері (батька), дитини й інших родичів.

Відповідно до перепису 1989 року, в Україні проживає 23.5 млн. родин з дітьми до 18 років (57.5 відсотків від загального числа). Найпоширеніші родини з однією дитиною (51 відсоток), рідше - із двома (39 відсотків) і ще рідше - багатодітні (9.8 відсотків). Мікроперепис 1994 року показав, що на тлі скорочення народжуваності ця тенденція стала ще більш явною: вага однодітних підвищився до 54 відсотків, частка двухдітних скоротилася до 37, багатодітних - до 9.4. Число дітей на кожні сто родин зменшилося за цей час із 163 до 160. І все-таки відсоток домогосподарств із дітьми в Україні залишається поки по світових мірках досить високим (46.6), а рівень народжуваності не дозволяє говорити навіть про просте відтворення.

Тип російської родини й відношення людей до формально-юридичної сторони шлюбу й сімейного життя продовжують перетерплювати зміни, що почалися в період лібералізації економіки. Популярним стає "пробний" шлюб у віці 18-25 років. І хоча коефіцієнт розлучень в 1997-1998 роках зменшився з 598 до 591 на тисячу утворених пар, третина розлучень доводиться на молоді подружні пари, що проіснували менш 5 років. Іншими словами, родина в цілому зберігає значення пріоритетної цінності для багатьох росіян, але в молодших вікових групах ціннісна шкала включає також матеріальне благополуччя, комфорт, кар'єру. І подібні "рухи" у свідомості молодих людей таять у собі серйозну погрозу для інституту родини: вибір на користь заробітку або професійного росту замість домівки й виховання потомства часто приводить до серйозних психологічних травм у всіх членів родини. Розлучення батьків автоматично переводить її в категорію "нетипових", тобто неповних, малозабезпечених, проблемних.

"Життєві сценарії" нетипових родин схожі. Якщо дитина з'являється на світло із серйозними відхиленнями в розвитку або захворюваннями , мати припиняє працювати й цілком присвячує себе йому. Дорогі ліки, візити до лікаря, специфічна техніка, одяг, харчування - все це коштує чималих грошей, тим більше, якщо є й інші діти, а вся родина існує на заробіток батька. У неповних родинах, після розлучення або смерті чоловіка, другий (частіше мати) змушений "тягти" на собі весь будинок, "піднімати" своє дитя, заміняти йому обох батьків. У багатодітних родинах також хто-небудь із батьків жертвує своєю роботою в ім'я дітей.

Звичайно, всі ці "сценарії" старі, як мир. Варто тільки зробити виправлення на російські мізерні зарплати, постійний ріст цін на товари й послуги й відсутність заощаджень. Та й розглянуті нами ситуації звичайно "нашаровуються" одна на іншу: з народженням чергової дитини або інваліда чоловіка залишають родини, через фінансову незабезпеченість батьки в більших родинах не мають можливості належним чином лікувати своїх дітей і т.д. Лихо ніколи не приходить одне.

"Нетипові" родини в нинішній економічній ситуації фактично "повінчані" з бідністю. Проблеми одні: убогість бюджету, як правило, одне джерело регулярних доходів (зарплата працюючого члена родини), потреба дітей у підвищеній увазі з боку батьків. Закономірно, що повні родини живуть краще неповних, "середні" по розмірі - краще багатодітних, здорові - краще родин з дитятами-інвалідами.

Матеріальне забезпечення залишається однієї із причин сімейної напруженості протягом багатьох років. За роки реформ крива добробуту домогосподарств із дітьми опускається усе нижче й усе ближче до оцінки "убогість". З погляду фахівців, між наявністю дітей у родині й бідністю існує прямий зв'язок, оскільки діти, як правило, є утриманцями. При цьому, чим менше самі діти й чим більше їх у родині, тим вище ймовірність бідності домогосподарства.

Дані Управління рівня життя Держкомстату свідчать, що якщо в 1995 році 44 відсотка родин з однією дитиною не мали середня дешевих доходів, що перевищують прожитковий мінімум, то в 1996 році цей показник склав уже 34 відсотка. Для двухдетних це були відповідно 61 й 50 відсотків, трехдетних - 83 й 69 відсотків. Серед домашніх господарств із чотирма й більше дітьми близько 90 відсотків "мінімуму" не мають. В 1998 році на людину в однолітній родині доводилося на місяць 660 рублів, тоді як у багатодітних показник утроє нижче - 211 рублів.

У суспільстві, де часті прояви агресивності, ненависті, злості, ворожнечі й т.д., єдиним, мабуть, джерелом доброти, любові, людинолюбства, уваги, поваги, є середовище сімейних мікро груп.

1.2 ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У РІЗНИХ ЗА СТРУКТУРОЮ

РОДИНАХ

А). ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ ЄДИНОЇ ДИТИНИ В РОДИНІ

На цей рахунок існує дві найпоширеніші точки зору. Перша: єдина дитина виявляється більш емоційно стійкий, ніж інші діти, тому, що не знає хвилювань, пов'язаних із суперництвом братів. Друга: єдиній дитині доводиться переборювати більше труднощів, чим звичайно, щоб придбати психічну рівновагу, тому що йому не дістає брата або сестри. Що б там не говорили психологи, життя одного - єдиної дитини в родині нерідко складається так, що підтверджує саме цю, другу, точку зору. Труднощі, однак, не є абсолютно неминучими, і проте зустрічаються настільки часто, що було б нерозумно їх не зауважувати.

Безперечно, батьки, що мають єдиної дитини, звичайно приділяють йому надмірна увага. Коротше, вони занадто піклуються про нього тільки тому, що він у них один, тоді як насправді він усього лише перший. І дійсно, деякі з нас здатні спокійно, зі знанням справи звертатися з первістком так, як ми тримаємося потім з наступними дітьми. Головна причина отут - недосвідченість. Є, однак, і інші підстави, виявити які не так - те легко. Якщо не стосуватися деяких обмежень фізичного порядку, одних батьків лякає відповідальність, що накладає на них поява дітей, інші побоюються, що народження другої дитини позначиться на їхньому матеріальному становищі, треті, хоча ніколи не зізнаються в цьому, просто не люблять хлопців, і їм цілком достатньо одного сина або однієї дочки.

Деякі перешкоди психічному розвитку дітей мають зовсім певну назву - тепличні умови, коли дитини пестять, ніжать, балують, пестять - одним словом, носять на руках. Із-за настільки надмірної уваги психічний розвиток його неминуче сповільнюється. У результаті надмірної поблажливості, який ми оточуємо його, він неодмінно зштовхнеться з дуже серйозними труднощами й розчаруванням, коли виявиться за межами домашнього кола, оскільки й від інших людей буде очікувати уваги, до якому звик у будинку батьків. По цій же причині він занадто серйозно стане ставитися й до самого себе. Саме тому, що його власний кругозір занадто малий, багато дріб'язків здадуться йому занадто більшими й значними. У результаті спілкування з людьми буде для нього набагато сутужніше, ніж для інших дітей. Він почне йти від контактів, усамітнюватися. Йому ніколи не доводилося ділити із братами або сестрами батьківську любов, не говорячи вже про ігри, своїй кімнаті й одягу, і йому важко знайти загальну мову з іншими дітьми й своє місце в дитячому співтоваристві.

Як запобігти все це? За допомогою другої дитини - скажуть багато хто з вас. І це вірно, але якщо деякі особливі проблеми й можна дозволити подібним шляхом, те де впевненість, що варто народити ще однієї дитини, як ми відразу ж доможемося повної адаптації першого. У кожному разі потрібно всіма силами переборювати наше прагнення ростити дитини в тепличних умовах. Можна затверджувати, що виховання єдиного сина або єдиної дочки набагато більше важка справа, чим виховання декількох дітей. Навіть у тому випадку, якщо родина випробовує деякі матеріальні утруднення, не можна обмежуватися однією дитиною. Єдина дитина дуже незабаром стає центром родини. Турботи батька й матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисну норму. Любов батьківська в такому випадку відрізняється відомою нервозністю. Хвороба цієї дитини або смерть переноситься такою родиною дуже важко, і страх такого нещастя завжди коштує перед родителями й позбавляє їхнього необхідного спокою. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайного стану й стає дійсним деспотом у родині. Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любов до нього й свої турботи, і волею - неволею вони виховують егоїста.

Для розвитку психіки кожна дитина вимагає щиросердечного простору, у якому він міг би вільно пересуватися. Йому потрібна внутрішня й зовнішня воля, вільний діалог з навколишнім світом, щоб його не підтримувала постійно рука батьків. Дитині не обійтися без забрудненої особи, розірваних штанів і бійок.

Єдиній дитині часто відмовлено в такому просторі. Усвідомлено чи ні, йому нав'язують роль зразкової дитини. Він повинен особливо чемно здороватися, особливо виразно читати вірші, він повинен бути зразковим чепуруном і виділятися серед інших дітей. Щодо нього будуються честолюбні плани на майбутнє. За кожним проявом життя ведеться уважне, із затаєною заклопотаністю, спостереження. Недоліку в гарних радах дитина не випробовує протягом усього дитинства. Таке відношення до нього несе небезпека, що єдина дитина перетвориться в розпещеного, несамостійного, невпевненого в собі, що переоцінює себе, розкиданого дитини.

Але цього може й не бути, тому що в поводженні з єдиними дітьми є основні правила. Вони всі можуть бути сформульовані в одній пропозиції, що повинне стати законом для кожної родини, де росте одна дитина: тільки ніякої винятковості!

Б). СПЕЦИФІКА ВИХОВАННЯ В БАГАТОДІТНІЙ РОДИНІ

Виховний потенціал багатодітної родини має свої позитивні й негативні характеристики, а процес соціалізації дітей - свої труднощі, проблеми.

З одного боку, тут, як правило, виховуються розумні потреби й уміння зважати на потреби інших; ні в кого з дітей немає привілейованого положення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму, асоціальних рис; більше можливостей для спілкування, турботи про молодший, засвоєння моральних і соціальних норм і правил гуртожитку; успішні можуть формуватися такі моральні якості, як чуйність, людяність, відповідальність, повага до людей, а також якості соціального порядку - здатність до спілкування, адаптації, толерантність. Діти з таких родин виявляються більше підготовленими до подружнього життя, вони легше переборюють рольові конфлікти, пов'язані із завищеними вимогами одного із чоловіка й жінки до іншому й заниженими вимогам до себе.

Однак процес виховання в багатодітній родині не менш складний і суперечливий. В - перших, у таких родинах дорослі досить часто втрачають почуття справедливості у відношенні дітей, проявляють до них неоднакову прихильність й увагу. Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіцит тепла й уваги до нього, по - своєму реагуючи на це: в одних випадках супутнім психологічним станом для нього стає тривожність, почуття ущербності й непевність у собі, в інші - підвищена агресивність, неадекватна реакція на життєві ситуації. Для старших дітей у багатодітній родині характерна категоричність у судженнях, прагнення до лідерства, керівництву навіть у тих випадках, коли для цього немає підстав. Усе це природно, утрудняє процес соціалізації дітей. В - других, у багатодітних родинах різко збільшується фізичне й психічне навантаження на батьків, особливо на матір. Вона має менше вільного часу й можливостей для розвитку дітей і спілкування з ними, для прояву уваги до їхніх інтересів. На жаль, діти з багатодітних родин частіше стають на соціально небезпечний шлях поводження, майже в 3,5 рази частіше, ніж діти з родин інших типів.

Багатодітна родина має менше можливостей для задоволення потреб й інтересів дитини, якому й так приділяється значно менше часу, чим в однодитинній, що, природно, не може не позначитися на його розвитку. У цьому контексті рівень матеріальної забезпеченості багатодітної родини має досить істотне значення. Моніторинг соціально-економічного потенціалу родин показав, що більшість багатодітних родин живе нижче порога бідності.

В). ВИХОВАННЯ ДИТИНИ В НЕПОВНІЙ РОДИНІ

Дитина завжди глибоко страждає, якщо валиться сімейне вогнище. Поділ родини або розлучення, навіть коли все відбувається найвищою мірою чемно й поштиво, незмінно викликає в дітей психічний надлам і сильні переживання. Звичайно, можна допомогти дитині впоратися із труднощами росту й у розділеній родині, але це зажадає дуже більших зусиль від того батька, з яким залишиться дитина. Якщо ж поділ родини відбувається, коли дитина перебуває у віці від 3 до 12 років, наслідки відчуваються особливо гостро.

Поділу родини або розлученню чоловіка й жінки нерідко передують багато місяць розбіжностей і сімейних сварок, які важко сховати від дитини і які сильно хвилюють його. Мало того, батьки, зайняті своїми з, з ним теж звертаються погано, навіть якщо повні благих намірів уберегти його від дозволу власних проблем.

Дитина відчуває відсутність батька, навіть якщо не виражає відкрито свої почуття. Крім того, він сприймає відхід батька як відмова від нього. Дитина може зберігати ці почуття багато років.

Дуже часто після поділу родини або розлучення мати знову змушена піти на добре оплачувану роботу й у результаті може приділяти дитині менше часу, чим колись. Тому той почуває себе відкинутим і матір'ю.

Яке - той час після поділу родини або розлучення батько регулярно відвідує дитину. У всіх випадках це дуже глибоко хвилює маляти. Якщо батько проявляє до нього любов і великодушність, розлучення виявиться для дитини ще болісніше. Крім того, він з недовірою й образою буде дивитися на матір. Якщо ж батько тримається сухо й відчуженно, дитина почне запитувати себе, чому, властиво, він повинен з ним бачитися, і в результаті в нього може зародитися комплекс провини. Якщо батьки охоплені в добавок бажанням мстити один іншому, вони заповнюють свідомість дитини шкідливою дурницею, лаючи один одного й підриваючи тим самим психологічну опору, що, звичайно,дитина одержує в нормальній родині.

У цей період дитина може, скориставшись розколом родини, зіштовхувати батьків один з одним і витягати нездорові переваги. Змушуючи їх заперечувати свою любов до нього, дитина буде змушувати їх балувати себе, а його інтриги й агресивність згодом можуть навіть викликати їхнє схвалення. Відносини дитини з товаришами нерідко псуються з - за нескромних питань, пліток і його небажання відповідати на розпити про батька. На дитині, так чи інакше, відбиваються страждання й переживання матері. У новому положенні жінці, звичайно, набагато сутужніше виконувати свої материнські обов'язки.

Що можна зробити, щоб допомогти дитині в розбитій родині? Пояснити йому, що відбулося, причому зробити це просто, нікого не обвинувачуючи. Сказати, що так буває з дуже багатьма людьми й тому нехай краще буде так, як є. Дитини можна вберегти від зайвих хвилювань, коли поділ родини відбувається для нього так само остаточно, як і для батьків. Візити батька, особливо якщо вони згодом стають усе рідше, щораз знову й знову викликають у маляти відчуття, що його відкинули. Чим менше дитина в момент поділу родини або розлучення, тим простіше батькові розстатися з ним. Дитини неодмінно потрібно підготувати до відходу батька. Допомагати дитині взрослеть і ставати самостійним, щоб у нього не зложилася надмірна й нездорова залежність від вас. Одна з найпоширеніших помилок - надмірна опіка матері над сином.

Здавалося б, мати все робить із кращих спонукань: хоче дати синові більше уваги, оточити більшим піклуванням, хоче повкусней нагодувати, получше одягти й т.д. Але, уживаючи ці зусилля, нерідко героїчні, жертвуючи собою, своїми інтересами, бажаннями, здоров'ям, мати буквально вихолощує все чоловіче в характері хлопчика, роблячи його млявим, безініціативним, не здатним на рішучі чоловічі вчинки.

Якщо батьки не живуть разом, якщо вони розійшлися, то дуже болісно відбивається на вихованні дитини. Часто діти стають предметом звади між родителями, які відкрито ненавидять один одного й не приховують того від дітей.

Необхідно рекомендувати тим батькам, які чому - або залишають один інший, щоб у своїй сварці, у своїй розбіжності вони більше думали про дітей. Які завгодно незгоди можна дозволити більш делікатно. Можна сховати від дітей і свою ворожість і свою ненависть до колишнього чоловіка. Важко, зрозуміло, чоловіку, що залишив родину, як - нибудь продовжувати виховання дітей. І якщо він уже не може благотворно впливати на свою стару родину, те вже краще постаратися, щоб вона зовсім його забула, це буде більш чесно. Хоча, зрозуміло, свої матеріальні зобов'язання стосовно покинутих дітей він повинен нести по - колишньому.

Питання про структуру родини - питання дуже важливий, і до нього потрібно ставитися цілком свідомо.

Якщо батьки по - сьогоденню люблять своїх дітей і хочуть їх виховувати якнайкраще, вони будуть намагатися, і свої взаємні незгоди не доводити до розриву й тим не ставити дітей у самий скрутний стан.

Розділ 2.СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ

2.1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ

У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це твердження й часто важко пояснити, що ж це таке - гарні батьки.

Майбутні батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну літературу або опанувавши особливими методами виховання. Безсумнівно, педагогічні й психологічні знання необхідні, але тільки одних знань мало. Чи можна назвати гарними тих батьків, які ніколи не сумніваються, завжди впевнені у своїй правоті, завжди точно представляють, що дитині потрібно й що йому можна, які затверджують, що в кожен момент часу знають, як правильно надійти, і можуть із абсолютною точністю передбачати не тільки поводження власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя?

А чи можна назвати гарними тих батьків, які прибувають у постійних тривожних сумнівах, губляться щораз, як зіштовхуються із чимсь новим у поводженні дитини, не знають, чи можна покарати, а якщо вдалися до покарання за провину, відразу вважають, що були не праві? Все несподіване в поводженні дитини викликає в них переляк, їм здається, що вони не мають авторитет, іноді сумніваються в тім, чи люблять їхні власні діти. Часто підозрюють дітей у тих або інших шкідливих звичках, висловлюють занепокоєння про їхнє майбутнє, побоюються дурних прикладів, несприятливого впливу "вулиці", виражають сумнів у психічному здоров'ї дітей.

Очевидно, ні тих, ні інших не можна віднести до категорії гарних батьків. І підвищена батьківська впевненість, і зайва тривожність не сприяють успішному родительству.

При оцінці будь-якої людської діяльності. звичайно, виходять із деякого ідеалу, норми. У виховній діяльності, очевидно, такої абсолютної норми не існує. Ми вчимося бути родителями, так само, як учимося бути чоловіками й дружинами, як осягаємо секрети майстерності й професіоналізму в будь-якій справі.

У батьківській праці, як у всякому іншому, можливі й помилки, і сумніву, і тимчасові невдачі, поразки, які переміняються перемогами. Виховання в родині - це те ж життя, і наше поводження й навіть наші почуття до дітей складні, мінливі й суперечливі. До того ж батьки не схожі один на одного, як не схожі один на іншого діти. Відносини з дитиною, так само як і з кожною людиною, глибоко індивідуальні й неповторні.

Наприклад, якщо батьки у всьому досконалі, знають правильну відповідь на будь-яке питання, то в цьому випадку вони навряд чи зможуть здійснити саме головне батьківське завдання - виховати в дитині потреба до самостійного пошуку, до пізнання нового Батьки становлять перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають существеннейшую роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми подумки звертаємося у важку хвилину життя. Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини й батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми й родителями, визначається, головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові - воістину життєво необхідна потреба маленької людської істоти. Любов кожної дитини до своїх батьків безмежна, безумовна, безмежна. Причому якщо в перші роки життя любов до батьків забезпечує власне життя й безпеки, те в міру дорослішання батьківська любов усе більше виконує функцію підтримки й безпеки внутрішнього, емоційного й психологічного миру людини. Батьківська любов - джерело й гарантія благополуччя людини, підтримки тілесного й щиросердечного здоров'я.

Саме тому першим й основним завданням батьків є створення в дитини впевненості в тім, що його люблять і про нього піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинне виникати з у батьківській любові. Сама природного й самого необхідна з усього, обов'язків батьків - це з до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.

І, проте, підкреслення необхідності створення в дитини впевненості в батьківській любові диктується рядом обставин. Не так рідкі випадки, коли діти, повзрослев, розстаються з родителями. Розстаються в психологічному, щиросердечному змісті, коли втрачаються емоційні зв'язки з найближчими людьми. Психологами доведено, що за трагедією підліткового алкоголізму й підліткової наркоманії часто коштують не люблячих своїх дітей батьки. Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитини й керуватися любов'ю у своїх повсякденних турботах по догляду за ним, у своїх зусиллях по його вихованню, необхідно, щоб дитина відчувала, почував, розумів, був упевнений, що його люблять, був наповнений цим відчуттям любові, які б складності, зіткнення й конфлікти не виникали в його відносинах з родителями або відносно чоловіків один з одним. Тільки при впевненості дитини в батьківській любові й можливо правильне формування психічного миру людини, тільки на основі любові можна виховати моральне поводження, тільки любов здатна навчити любові.

Багато батьків уважають, що в жодному разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що його люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму, себелюбності. Потрібно категорично відкинути це твердження. Всі ці несприятливі особистісні риси саме виникають при недоліку любові, коли створюється якийсь емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселяння дитині почуття, що його люблять і про нього піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома або з раннього віку перебуває в яслах і дитячому саду. Не зв'язано це й із забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більше того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети.

Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною - це універсальна вимога до виховання, що однаковою мірою може бути рекомендовано всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття й переживання контакту з родителями дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.

Основа для збереження контакту - щира зацікавленість у всьому, що відбувається в житті дитини, искреннее цікавість до його дитячих, нехай самим дріб'язковим і наївним, проблемам, бажання розуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, які відбуваються в душі й свідомості зростаючої людини. Цілком природно, що конкретні форми й прояви цього контакту широко варіюють, залежно від віку й індивідуальності дитини. Але корисно задуматися й над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми й родителями в родині.

Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати навіть із дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми й родителями, мається на увазі якийсь діалог, взаємодія дитини й дорослого один з одним.

Діалог. Як будувати діалог, що виховує? Які його психологічні характеристики? Головне у встановленні діалогу - це спільне устремління до загальним цілям, спільне бачення ситуацій, спільність у напрямку спільних дій. Мова йде не про обов'язковий збіг поглядів й оцінок. Найчастіше точка зору дорослих і дітей різна, що цілком природно при розходженнях досвіду. Однак першорядне значення має сам факт спільної спрямованості до дозволу проблем. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керується батько в спілкуванні з ним. Дитина, навіть у найменшому віці, повинен ставати не об'єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті, у відомому змісті її творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі її мети й плани, зникає звичне единоголосне виховання, поступаючись місцем справжньому діалогу. Найбільш істотна характеристика диалогичного спілкування, що виховує, полягає у встановленні рівності позицій дитини й дорослого Досягти цього в повсякденному сімейному спілкуванні з дитиною досить важко. Звичайно, стихійно виникаюча позиція дорослого - це позиція "над" дитиною. Дорослий має силу, досвідом, незалежністю - дитина фізично слабшала, недосвідчений, повністю залежимо. Усупереч цьому батькам необхідно постійно прагнути до встановлення рівності.

Рівність позицій означає визнання активної ролі дитини в процесі його виховання. Людина не повинна бути об'єктом виховання, вона завжди активний суб'єкт самовиховання. Батьки можуть стати володарями душі своєї дитини лише в тій мері, у якій їм вдається розбудити в дитині потреба у власних досягненнях, власному вдосконалюванні.

Вимога рівності позицій у діалозі опирається на той незаперечний факт, що діти роблять безсумнівний вплив, що виховує, і на самих батьків. Під впливом спілкування із власними дітьми, включаючись у різноманітні форми спілкування з ними, виконуючи спеціальні дії по догляду за дитиною, батьки в значній мірі змінюються у своїх психічних якостях, їх внутрішній щиросердечний мир помітно трансформується.

Із цього приводу звертаючись до батьків, Я. Корчак писав: "Наївно думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливу, що виховує, середовища, оточення й дітей".

Рівність позицій аж ніяк не означає, що батькам, строю діалог, потрібно снизойти до дитини, ні, їм має бути здійнятися до розуміння "тонких істин дитинства".

Рівність позицій у діалозі складається в необхідності для батьків постійно вчитися бачити мир у самих різних його формах очами своїх дітей.

Контакт із дитиною, як вищий прояв любові до нього, варто будувати, ґрунтуючись на постійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність його індивідуальності. Постійне тактовне придивляння, вчувствование в емоційний стан, внутрішній з дитини, у зміни, що відбуваються в ньому, особливо його щиросердечного ладу - усе це створює основу для глибокого взаєморозуміння між дітьми й родителями в будь-якому віці.

Прийняття. Крім діалогу для вселяння дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. Психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми й родителями із прийняттям дитини. Що це значить? Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву йому індивідуальність, несхожість на інші, у тому числі несхожість на батьків. Приймати дитину - значить затверджувати неповторне існування саме цієї людини, з усіма властивими йому якостями. Як можна здійснювати прийняття дитини в повсякденному спілкуванні з ним? Насамперед , необхідно з особливою увагою ставитися до тих оцінкам, які постійно висловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися від негативних оцінок особистості дитини й властивих йому якостей характеру. На жаль, для більшості батьків стали звичними висловлення типу: "От безглуздий! Скільки разів пояснювати, нетяма!", "Так навіщо ж я тебе тільки на світло народила, упертюх, негодник!", "Любою дурень на твоєму місці зрозумів би, як надійти!".

Усім майбутнім і нинішнім батькам варто дуже добре зрозуміти, що кожне таке висловлення, якої б справедливим по суті воно не було, якою би ситуацією не викликалося, завдає серйозної шкоди контакту з дитиною, порушує впевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себе правило не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійснена дія або помилковий, необдуманий учинок. Дитина повинен бути впевнений у батьківській любові незалежно від своїх сьогоднішніх успіхів і досягнень. Формула істиною батьківської любові, формула прийняття - це не "люблю, тому що ти - гарний", а "люблю, тому що ти є, люблю такого, який є".

Але якщо хвалити дитини за те, що є, вона зупиниться у своєму розвитку, як же хвалити, якщо знаєш скільки в нього недоліків? По-перше, виховує дитини жодне тільки прийняття, похвала або осудження, виховання складається з багатьох інших форм взаємодії й народжується в спільному житті в родині. Тут же мова йде про реалізації любові, про творення правильного емоційного фундаменту, правильної почуттєвої основи контакту між родителями й дитиною. По-друге, вимога прийняття дитини, любові до такому, який є, базується на визнанні й вірі в розвиток, а виходить, у постійне вдосконалювання дитини, на розуміння нескінченності пізнання людини, навіть якщо він зовсім ще малий. Умінню батьків спілкуватися без постійного осуду особистості дитини допомагає віра в усі те гарне й сильне, що є в кожному, навіть у самому неблагополучному, дитині. Щира любов допоможе батькам відмовитися від фіксування слабостей, недоліків і недосконалостей, направить виховні зусилля на підкріплення всіх позитивних якостей особистості дитини, на підтримку сильних сторін душі, до боротьби зі слабостями й недосконалостями.

Контакт із дитиною на основі прийняття стає найбільш творчим моментом у спілкуванні з ним. Іде шаблонність і стереотипність, оперирование запозиченими або викликаними схемами. На перший план виступає творча, натхненна й щораз непередбачена робота зі створення всі нових і нових "портретів" своєї дитини. Це шлях всі нових і нових відкриттів.

З не особистості дитини, а його дій і вчинків важливо здійснювати, міняючи їхнє авторство. Дійсно, якщо назвати своєї дитини недотепою, ледарем або грязнулей, важко очікувати, що він щиро погодиться з вами, і вуж навряд чи це змусить змінити його своє поводження. А от якщо обговоренню піддався той або інший учинок при повнім визнанні особистості дитини й твердженні любові до нього, набагато легше зробити так, що сама дитина оцінить своє поводження й зробить правильні висновки. Він може помилитися й наступного разу або по слабості волі піти по більше легкому шляху, але рано або пізно "висота буде взята", а ваш контакт із дитиною від цього ніяк не постраждає, навпаки, радість від досягнення перемоги стане вашою загальною радістю.