Фізична реабілітація в гінекології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Навчально-науковий інститут охорони здоров'я

Кафедра Здоров'я людини і фізичної реабілітації

Курсова робота

З дисципліни «Фізична реабілітація в акушерстві та гінекології»

На тему: Фізична реабілітація в гінекології

Виконала:

Христинська Яна

Перевірив:

Собко В.О.

Рівне 2020



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ГІНЕКОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

1.1 Основні причини розвитку гінекологічних захворювань

1.2 Класифікація гінекологічних захворювань

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

3.1 Засоби фізичної реабілітації при гінекологічних захворюваннях

3.2 Механізм лікувальної дії фізичних вправ в гінекології

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Актуальність теми. Необхідність систематичної м'язової діяльності для людини теоретично обґрунтована і практично доведена. В період вагітності вплив цього чинника у багато разів зростає. Фізичні вправи дозволяють досягати оптимального режиму функціонування основних систем організму в умовах, що змінилися. Завдяки використовуванню фізичних вправ можна успішно протидіяти ряду небажаних ускладнень вагітності (варикозне розширення вен, плоскостопість, слабкість м'язів черевного преса і ін.).

Заняття спеціальною гімнастикою під час вагітності сприяє підвищенню резервних можливостей дихання і більшій відповідності роботи дихальної системи потребам газообміну матері та плода. Забезпечується швидше пристосування кровообігу і кровопостачання, збільшується систолічний об'єм крові, знижується ЧСС у спокої, забезпечується здатність організму виконувати, досить тривалий час при стійкому рівні кровопостачання, роботу певної потужності. Узгоджуються основні нервові процеси збудження і гальмування, стає кращою умовно-рефлекторна діяльність, так необхідна під час пологів.

У післяпологовий період регулярні заняття фізичними вправами сприяють нормальному топографічному відновленню органів черевної порожнини та малого таза, швидкому зворотному розвитку розтягнених м'язів черевної стінки і тазового дна, скороченню матки та її зв'язок. Зміцнення м'язів спини і живота формує правильну поставу жінок, що за рахунок удосконалення зв'язкового апарату матки, забезпечує її нормальне положення, оскільки через поперечний і внутрішній косий м'язи живота здійснюється прямий зв'язок зі зв'язками матки і самою маткою.

Для гінекологічних хворих характерне поєднання розладів, зумовлених захворюванням, з порушеннями в організмі, що пов'язані з недостатньою руховою активністю, оперативним втручанням тощо. Статеві органи жінки через нервову систему взаємозв'язані з усіма органами та системами і їх функції перебувають у взаємному зв'язку і залежності. Тому захворювання статевих органів впливають на функції інших органів та систем і на стан організму в цілому. Це зобов'язує комплексно підходити до лікування гінекологічних хворих засобами фізичної реабілітації.

Морфологічні зміни в органах малого таза зводяться до утворення інфільтратів і рубцево-спайкових процесів в очеревині та клітковині, до застійних явищ у порожнині малого таза, аномалії положення внутрішніх статевих органів. Ступінь цих змін залежить від характеру захворювання, повноцінності черевної стінки, тазового дна, зв'язок матки.

Своєчасне призначення засобів фізичної реабілітації у гінекологічних хворих запобігає формуванню вогнищ застійного гальмування в ЦНС, патологічних умовно-рефлекторних зв'язків і утворенню зрощень у приматковій клітковині. Загальнотонізуючі вправи нормалізують трофічні процеси в органах малого таза хворої жінки, поліпшують евакуацію продуктів розпаду із вогнищ запалення, сприяють розсмоктуванню інфільтратів за рахунок поліпшення крово- і лімфообміну в порожнині малого таза і посиленню окислювально-відновних процесів. Вправи в діафрагмальному диханні допомагають уникнути венозного застою в органах черевної порожнини і посилити їх моторну функцію. Лікувальне застосування фізичних вправ забезпечує поступове розширення адаптації спочатку до тренувального фізичного навантаження, а потім і до умов побутової та професійної фізичної діяльності.

Повноцінне застосування фізичних вправ в акушерстві та гінекології з використанням усіх основних механізмів їх лікувальної дії повинне здійснюватися в комплексі з фізіо-, бальнеотерапією, масажем тощо.

Таким чином, з вище викладеного постає, що дослідження фізичної реабілітації в гінекології є актуальним та потребує вивчення [42].

Мета дослідження: розглянути засоби фізичної реабілітації, які можна застосувати при гінекологічних захворюваннях.

Завдання:

1. Охарактеризувати прояви гінекологічних захворювань.

2. Вказати засоби фізичної реабілітації.

3. Скласти приблизну програму фізичної реабілітації при гінекологічних захворюваннях.

Об'єкт дослідження: фізична реабілітація в гінекології.

Предмет дослідження: реабілітаційні заходи при гінекологічних захворюваннях.



РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ГІНЕКОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

1.1 Основні причини розвитку гінекологічних захворювань

Гінекологічні захворювання - це хвороби жіночої статевої системи, які проявляються різними симптомами і ознаками.

Однак серед них виділяють найбільш поширені симптоми, що спостерігаються при більшості захворювань гінекологічної сфери. Гінекологічні проблеми у жінок зустрічаються досить часто. При цьому кількість жінок зі скаргами на захворювання статевих органів з кожним роком значно зростає. Це пов'язано з різними факторами як внутрішнього, так і зовнішнього середовища жіночого організму [16].

Всі захворювання гінекологічного профілю поділяються на 3 групи по причині, що спровокувала те або інше захворювання. До першої групи належать захворювання, пов'язані з розвитком інфекції в організмі жінки. Друга група включає в себе патологію ендокринної системи і порушення гормонального фону організму жінки. До третьої групи належать захворювання з розвитком гіперпластичних або дистрофічних змін, пухлинним процесом. Також, бувають симптоми, які зустрічаються при будь-якому захворюванні з кожної групи [9].

Симптоми гінекологічних захворювань - це специфічні ознаки, які присутні при захворюваннях тільки статевої сфери. До них відносять:

· патологічні виділення білястого кольору, як правило, їх кількість залежить від активності процесу;

· кровотечі, які виникають поза менструацій, при цьому вони можуть виникати як у середині менструального циклу, так і до чи після неї. Кровотечі бувають дуже сильними, а бувають “мажущими” або зовсім незначними. Кровотечі можуть з'являтися відразу після статевого акту. Всі ці симптоми неодмінно повинні стати умовою обов'язкового відвідування гінеколога;

· свербіж або печіння в ділянці статевих органів. Вони можуть виявлятися в різному ступені. Печія буває незначною, відчувається лише невеликий дискомфорт. А буває нестерпною і болісною, коли жінка завдає собі серйозних ушкоджень, намагаючись зняти свербіж;

· неприємні відчуття при статевому акті, аж до болю й неможливості через це займатися сексом;

· виникнення дискомфорту або болю під час сечовипускання;

· в результаті гінекологічних захворювань у деяких випадках на статевих органах жінки можна виявити ерозії або виразки, що свідчить про наявність у неї захворювань гінекологічного характеру;

· ще одним симптомом, характерним для захворювань статевих органів, є болі внизу живота, вони бувають найрізноманітнішого характеру, наприклад, розпираючі, тягнучі або тиснучі;

· в результаті гінекологічних захворювань може виникнути невиношувана вагітність або вівторкове безпліддя, численні викидні [11].

Найбільш поширені гінекологічні захворювання:

· порушення менструального циклу;

· ерозія шийки матки;

· кіста яєчника;

· міома матки;

· запальні захворювання, в тому числі інфекції, що передаються статевим шляхом.

Яка природа цих захворювань та що впливає на їх розвиток і перебіг.

Причинами незапальних захворювань можуть стати багато факторів: стресові ситуації, виснаження організму, спадкова схильність, ендокринні та інфекційні захворювання, зміна клімату, патологічні захворювання яєчників, а також навіть найменше зниження імунітету [19].

Причиною запальних захворювань статевих органів є потрапляння хвороботворних організмів у статеві шляхи жінки. Цьому сприяє недотримання правил особистої гігієни та гігієни сексу, а також випадкові статеві зв'язки, що, крім іншого, загрожують небезпекою зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом.

У статевих органах жінки, частіше в матці і яєчниках, можуть розвиватися доброякісні утворення. З них найчастіше зустрічаються міома матки і кіста яєчника. У більшості випадків при міомі матки порушується менструальний цикл (рясні тривалі менструації аж до маткової кровотечі). Міома може протікати безсимптомно, проте при цьому захворюванні можуть відбуватися самоаборти, спостерігається безпліддя, анемія. З усіх випадків міоми тільки половина потребує лікування. Методи і способи лікування визначаються виключно індивідуально з урахуванням репродуктивного віку жінки, досягнення вузлами певних розмірів, певної локалізації міоми, порушення функції сусідніх органів. В даний час існують як консервативні, так і хірургічні (більшої актуальності набувають малоінвазивні) методи лікування міоми матки. І тільки лікар може визначити найефективніший метод лікування, необхідний у конкретному випадку [6].

Наявність кісти в яєчнику - це лише симптом неоднорідної групи різних захворювань яєчника, починаючи від порушень процесів овуляції (фолікулярна кіста) до пухлинних захворювань (так звана кистома). Непухлинна кіста яєчника може ніяк не проявлятися і часто виявляється лише при ретельному гінекологічному обстеженні. Кіста яєчника при своєчасній діагностиці може добре піддаватися консервативному лікуванню. Проте можливий розрив кісти або перекрут її ніжки. В цьому випадку жінка потребує термінової госпіталізації та хірургічного лікування.

Відсутність оргазму у жінки негативно впливає на її нервову систему і весь організм в цілому. Відсутність сексуального задоволення може призводити до неврозів, істеричних реакцій, застійних явищ в статевих органах. Як наслідок у жінок можуть виникати порушення менструального циклу, болючість менструацій, маткові кровотечі, посилення передменстpуальних симптомів. Зміна гормонального фону призводить до розвитку різних процесів у тканині молочної залози.

Іноді біль та неприємні відчуття, що пов'язані з хворобою, не дозволяють жінці відчувати оргазм. Починаються збої в регуляції мозком роботи всіх внутрішніх органів. Це призводить до порушення гормонального фону, обміну речовин і виникнення цілого "букету" захворювань [10].

Гінекологічні захворювання можуть переслідувати жінку протягом всього її життя. У молодому віці частіше зустрічаються запальні захворювання (в тому числі захворювання, що передаються статевим шляхом), порушення менструального циклу. В останні роки збільшується кількість жінок, що страждають на ерозії шийки матки. Це пов'язано з раннім початком статевого життя сучасних дівчат, частою зміною партнерів, зростанням венеричних та вірусних захворювань. Надалі частіше відзначаються добpоякісні пухлини яєчників, матки, молочних залоз.

Гінекологи всього світу рекомендують проходити профілактичні огляди мінімум 1 раз на рік для того, щоб виявити захворювання на ранній стадії і попередити їх подальший розвиток. У сучасному світі застосовуються безболісні методи лікування гінекологічних захворювань [27].

1.2 Класифікація гінекологічних захворювань

Всі причини гінекологічних захворювань умовно класифікуються на внутрішні і зовнішні.

До зовнішніх факторів відносять:

· часті або періодичні, але досить сильні стресові реакції на зовнішні подразники;

· погіршується екологічна обстановка, яка спостерігається у великих містах;

· ранній початок статевого життя;

· часта зміна статевих партнерів;

· недотримання правил гігієни і в результаті цього, часто, розвиток інфекційних захворювань;

· інфекційні захворювання як ризик виникнення симптомів гінекологічного захворювання;

· безконтрольний і частий прийом антибіотиків.

До внутрішніх факторів відносять:

· патології розвитку жіночих статевих органів, наприклад, подвоєння піхви або наявність дворогої матки;

· неправильне розташування внутрішніх статевих органів;

· гормональні захворювання;

· мимовільні викидні або аборти, за яких були проведені медичні втручання, зокрема, вишкрібання порожнини матки [24].

Причини та ознаки гінекологічних захворювань за трьома групами.

Перша група захворювань, викликаних різними інфекціями, найчастіше діагностується в результаті наступних причин:

· ІПСШ - інфекції, що передаються статевим шляхом. Особливе місце серед них відводиться гонореї, трихомоніазу, кандидозу, або молочниці, хламідіозу;

· захворювання вірусної етіології, що може викликати вірус генітального герпесу, ВІЛ, цитомегаловірус або вірус папіломи людини;

· захворювання гнійно-запального характеру. З них часто зустрічаються захворювання: кольпіти, ендометрити, аднексити, цервіцити, пельвитоперитоніти, вульвіти та інші захворювання [19].

Серед причин, що викликали захворювання даної групи, виділяють специфічні мікроорганізми, що викликають ІПСШ, і неспецифічні, куди відносять всі інші захворювання. Такі захворювання передаються статевим шляхом, так і з'являються в результаті рознесення по крові з інших систем та органів.

Симптоми гінекологічних захворювань першої групи в основному представляють собою скарги на наявність болей, гнійні виділення зі статевих органів, болючість при статевому акті і сечовипусканні, свербіж і печіння в області геніталій, а також можливість наявності ерозій і виразок на жіночих статевих органах.

Розвитку запальних процесів сприяють будь-які інфекції, захворювання, аборти, пологи, переохолодження, маніпуляції оперативного та діагностичного характеру (вишкрібання матки, зондування порожнини матки, гістероскопія, гідротубації, гістеросальпінгографія та ін.), недотримання особистої гігієни, непомірний прийом антибіотиків. Поширенню інфекції може також сприяти наявність внутрішньо-маткової спіралі (ВМС).

При її використанні ризик розвитку запальних процесів збільшується в 4-5 разів. Такою ж властивістю, розповсюдження інфекції, володіє і неправильне застосування внутрішньо-вагінальних тампонів.

Друга група гінекологічних захворювань, що виникають в результаті різних порушень гормонального фону або ендокринної системи

В основному з'являються наступні симптоми: порушення менструального циклу, відсутність місячних або аменорея, зменшення або збільшення менструального циклу, місячні можуть стати дефіцитним або ж, навпаки, рясними, можуть з'являтися кров'янисті виділення поза місячних. Крім цього в результаті гормональних порушень можуть виникнути дисфункціональні маткові кровотечі, тобто менструації у жінки стають ациклічними та нерегулярними. В результаті всього цього у жінки розвивається вторинне безпліддя, яке вимагає негайного лікування. Проте, яка б не відбулася зміна менструального циклу, обов'язково потрібно проконсультуватися з гінекологом.

До третьої групи гінекологічних захворювань відносять пухлинні процеси. Причому не обов'язково, щоб ці процеси були злоякісними. Сюди ж відносяться і кістозні утворення в яєчниках, і міома матки, і зміни шийки матки, такі як псевдоерозії, ерозії та виразкові зміни. Серед ознак у третій групі захворювань жінки найчастіше відзначають болючість під час статевого акту або кровотечі з статевих шляхів після інтимної близькості, кровотечі, не пов'язані з менструаціями.

Однак незважаючи на специфічні симптоми гінекологічних захворювань, зустрічаються і такі, які або довгий час ніяк себе не проявляють, або неспецифічні ознаки настільки, що тривалий час жінку можуть лікувати зовсім не від гінекологічного захворювання [13].

В розвитку запального процесу розрізняють три стадії:

· гостру;

· підгостру;

· хронічну.

Кінець захворювання може бути: повне виздоровлення, неповне виздоровлення з порушеннями анатомічної будови і функції органа, перехід процесу в хронічну форму з можливими загостреннями, руйнуванням тканини органу (при гнійно-некротичному запаленні), а інколи смерть хворої [11].

Запальні захворювання класифікують за локалізацією:

І. Запалення зовнішніх статевих органів:

· Вуловіт - запалення зовнішніх статевих органів, як правило, поєднується із запаленням піхви, що носить назву вульвовагініта;

· Бартолініт - запалення великої залози переддвер'я піхви;

· Свербіж вульви - симптом запалення зовнішніх статевих органів і піхви;

ІІ. Запальні захворювання піхви:

· Кольпіт - запалення слизової оболонки піхви.

ІІІ. Запальні захворювання матки:

· Ендодервіцит (дервіцит) - ураження запальним процесом слизової оболонки шийкового каналу;

· Ендометрит - запалення слизової оболонки тіла матки.

ІV. Запальні захворювання придатків матки:

· Сальпінгофорит (аднексит) - запалення придатків матки (маткової труби і яєчники);

· Піосальпінкс - накопичення гною в маткових трубах;

· Сальпінгіт - запалення маткових труб;

· Офорит - гнійне запалення яєчників.

V. Запальні захворювання тазової клітковини і очеревини:

· Пельвіоцелюліт - запалення клітковини малого тазу;

· Параметрит - ізольоване запалення навколо маткової клітковини;

· Пельвиопритоніт - запалення тазової очеревини [25].



РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

З метою ознайомлення зі станом досліджуваного питання було вивчено і проаналізовано науково-методичну та спеціальну літературу, яка стосувалася питань фізичної реабілітації в гінекології.

Підгрунтям нашого дослідження стали Національна бібліотека України І. В. Вернадського, медична бібліотека (м. Рівне), бібліотека Рівненського державного гуманітарного університету, Національна наукова медична бібліотека України, бібліотеки Національного університету фізичного виховання і спорту України (м. Київ), Львівського державного інституту фізичної культури (м. Львів).

Аналізувалися різні методи фізичної реабілітації при гінекологічних захворюваннях та їх наслідки при застосуванні з метою визначення спрямованості реабілітаційного процесу і впливу методів реабілітації на психічний та фізичний стан хворих.

Методика виконаної роботи ґрунтується на об'єктивній оцінці хворих з гінекологічними захворюваннями у динаміці фізична реабілітація, яка спрямована на більш легкий перебіг паталогічного процесу; запобіганню можливих ускладнень; якнайшвидшій ліквідації залишкових явищ; запобіганню розвитку спайкової хвороби і неправильному положенню матки; поліпшенню крово- і лімфообігу і зменшенню венозного застою в усіх органах, особливо в органах малого таза; поліпшенню окисно-відновні процеси, підвищенню загального тонусу хворої; боротьбі з утворенням осередків застійного гальмування і слідових реакцій у ЦНС; усуненню наслідків гіподинамії, сприянню зміцненню організму та його відновленню.

Аналіз літератури дозволив виявити ступінь вивчення питання, сформувати мету, завдання дослідження, провести узагальнення і обґрунтування результатів фізичної реабілітації при гінекологічних захворюваннях.



РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

3.1 Засоби фізичної реабілітації при гінекологічних захворюваннях

Фізіотерапія - це один з методів лікування, в якому використовуються не хімічні чинники (ліки), а фізичні: струми, магнітні поля, лазер, ультразвук та ін.

Результативним відновнувального лікування сприяє раннє профілактичне і терапевтичне застосування фізичних факторів. У першому випадку вплив спрямований на попередження ендометриту за допомогою інтерференційних струмів-менш ефективного діадинамофорез цинку. Процедури починають на 2-гу (переважно) або 3-тю добу після операції [30].

Фізіотерапія в медицині (в гінекології зокрема), як і лікарська терапія, підбирається індивідуально залежно від багатьох особливостей людини і її хвороби. Фізіотерапія хороша тим, що вона допомагає і доповнює лікування станів, які не завжди добре піддаються традиційній терапії.

Фізіотерапія (застосування фізичних факторів) традиційно є важливою складовою у профілактиці та лікуванні акушерської та гінекологічної патології. Фізичні фактори можуть бути основним або допоміжним методом в комплексі лікувальних заходів, що включає лікарську терапію, операції, лікувальну гімнастику, дієтичне харчування та ін.. Широке використання в минулому фізіотерапії зазнало змін у зв'язку з прогресом фармакології і появою величезної кількості нових сучасних ліків.

Сьогодні фармакологічний ринок пропонує величезну кількість препаратів для лікування різних гінекологічних захворювань. Однак, крім навантаження на організм і побічних ефектів, які є у переважної більшості ліків, виникають проблеми й іншого характеру.

Наприклад, при ряді хронічних захворювань жіночої статевої сфери приплив крові до органів малого тазу може бути утруднений у зв'язку із змінами тканин і судин. Медикаментозний вплив в цьому випадку малоефективний, так як діюча речовина з потоком крові не надходить в належному обсязі до органу або тканини, надаючи при цьому загальний, часто негативний вплив на організм жінки в цілому. Поєднання ліків з фізіотерапією, комплексний підхід до лікування захворювання дозволяє сприяти поліпшенню стану і якості життя жінки при мінімальному лікарському навантаженні [33].

Фізіотерапія в гінекології - часто єдиний вихід.

При деяких хворобах фізіотерапія часто є єдиним методом лікування. Наприклад, хронічний тазовий біль як наслідок спайкового процесу і невралгія тазових нервів вимотують пацієнток фізично і морально, порушуючи нормальний спосіб життя і гармонію сексуальних відносин. Проведене після різних оперативних втручань фізіотерапевтичне лікування сприяє не тільки скороченню протяжності післяопераційного періоду, але і перешкоджає утворенню спайок. Останній факт особливо значущий для жінок з безпліддям, з приводу якого і здійснюється зазвичай операція. Після операції штучного аборту, вишкрібання порожнини матки фізіотерапія сприяє відновленню пошкодженої слизової матки (ендометрію), що дуже важливо відразу після втручання. Таким чином, при проведенні фізіотерапевтичного лікування спостерігається цілий ряд позитивних ефектів:

· скорочення термінів лікування;

· м'які безболісні лікувальні ефекти;

· профілактика ускладнень і рецидивів;

· відсутність побічних ефектів, властивих медикаментозному лікуванню;

· зниження лікарського навантаження або, в деяких випадках, відмова від них [21].

Різноманітні фізичні фактори (фізіотерапії), використовувані в гінекології, можна об'єднати в такі основні групи: природні фактори (водо-і грязелікування), які можна відтворити в більшості випадків в штучних умовах в спеціалізованих медичних установах і SPA-салонах, штучні (апаратні) чинники, ручний масаж.

Апаратні фізичні фактори можна строго дозувати для оптимального впливу на кожну пацієнтку [20].

Ефекти фізіотерапії засновані на тому, що поглинена живими тканинами фізична (електрична, променева, магнітна та ін.) енергія перетворюється в біологічні реакції. Кінцевий результат лікування залежить від конкретного фактора, кількості та разової дози отриманих процедур. Оптимальний ефект застосування фізіотерапії настає при проведенні не одноразового впливу, а декількох процедур (курсу лікування).

Спектр гінекологічної патології, що вимагає курсу фізіотерапії, дуже великий. Традиційно фізичні фактори використовувалися в лікуванні підгострих і хронічних захворювань органів малого тазу (хронічне запалення придатків матки) і безпліддя. З впровадженням у широку практику операцій з приводу відновлення прохідності маткових труб фізіотерапія втратила свою актуальність, як метод післяопераційного відновного лікування. Застосування протизапальних факторів на першому етапі безпосередньо після операції покращує перебіг післяопераційного періоду і перешкоджає утворенню спайок. На другому етапі в наступному менструальному циклі бажано проведення повноцінного курсу з використанням факторів, відновлюють функціональну повноцінність маткових труб. Велике значення має і реабілітація жінок після штучного аборту, самовільного викидня або операції вишкрібання порожнини матки з приводу розвивання вагітності. Неминуча травматизація слизової матки при цих станах по-різному може позначитися на їхній репродуктивній функції в майбутньому. Численні дослідження показали, що у переважної більшості перенесених штучний або самовільний аборт жінок порушення менструального циклу й інші проблеми у статевій сфері розвиваються не відразу, а через кілька років після перенесеного втручання. Тому, стає зрозуміло, чому так важливо відновне лікування, спрямоване в майбутнє. Це більш перспективно, ніж довга і вперта боротьба зі старим, запущеним хронічним запаленням органів статевої сфери і спайками. Комплексні програми, основним компонентом яких є фізіотерапія поряд з медикаментозною терапією, оральної контрацепцією спрямовані саме на запобігання безпліддя, порушень менструальної функції і репродуктивних втрат при наступних вагітностях [34].

Останнім часом багато уваги приділяється лікуванню маткових чинників неплідності. Перенесені в минулому запалення слизової матки (ендометрити) можуть призвести до функціональної її неповноцінності. Запліднена яйцеклітина або не може впровадитися в ендометрій, або вагітність «завмирає» на ранніх термінах розвитку, так як не відбувається повноцінного кровопостачання і живлення розвитку ембріона. Відбувається мимовільний викидень або діагностується завмерла вагітність. Ці стани вимагають подальшого вишкрібання порожнини матки, що саме по собі є додатковою травмою для слизової.

Тому після втручання важливим моментом курсу реабілітації є терапія за допомогою фізичних факторів. Одночасно проводиться лікування антибіотиками та гормонами за показаннями, в тому числі призначення коротких курсів гормональних контрацептивів. Це сприяє структурному і функціональному відновленню ендометрію і сприятливому перебігу наступних вагітностей.

При діагностуванні патології, що призводить до безпліддя або невиношування вагітності, включення немедикаментозної терапії фізичними факторами в комплекс лікування дозволяє істотно підвищити кількість отриманих вагітностей і знизити репродуктивні втрати. В останні роки бурхливий розвиток отримали так звані допоміжні репродуктивні технології-програми екстра-корпорального запліднення (ЕКЗ) або «діти з пробірки». У рамках цієї програми запліднена яйцеклітина переноситься безпосередньо в матку жінки. І тут маткові чинники безпліддя і невиношування вагітності (наприклад, хронічний ендометрит) набувають ще більшого, якщо не вирішальне значення. Тому в багатьох медичних центрах вплив за допомогою фізичних факторів на слизову матки є важливим етапом підготовки жінки до майбутньої спробі екстра-корпорального запліднення і перенесення ембріона. Особливо це важливо для пацієнток, що мають у минулому невдалі спроби ЕКЗ.

Таким чином, фізіотерапія показана при наступних станах:

· відновне лікування після гінекологічних операцій;

· реабілітація після абортів і вискоблювання слизової матки;

· підготовка до вагітності жінок, що мають у минулому мимовільні викидні і завершення вагітності;

· підготовка слизової матки перед програмою ЕКЗ;

· традиційні показання до застосування фізичних факторів - хронічне запалення придатків матки;

· безпліддя, обумовлене непрохідністю маткових труб [21].

Вибір діючого початку, як і при призначенні лікарської терапії, робиться на підставі діагнозу, віку, гормонального фону, наявності протипоказань до певних фізичних факторів, індивідуальної переносимості процедур і тих конкретних завдань, які стоять перед лікарем щодо збереження та відновлення репродуктивної функції даної жінки в майбутньому. Звичайно, програма лікування пацієнтки пізнього репродуктивного віку, яка не планує вагітність, і отримує процедури після переривання вагітності молодої жінки будуть істотно відрізнятися.

Найбільш часто використовуються сьогодні в гінекології наступні апаратні фізичні фактори:

Електричне і магнітне поля.

Чинним фактором електромагнітного поля може бути переважно його електрична чи магнітна складова. Магнітотерапія характеризується, в основному, протизапальним ефектом, який пов'язаний з протинабряковою дією фактору. Це дозволяє широко використовувати магнітне поле в гінекології в ранньому післяопераційному періоді після хірургічних втручань використовується електротерапія (використання електричного струму).

Можливе використання постійного струму (гальванізація, лікарський електрофорез), імпульсних струмів (інтерференцтерапія, електростимуляція і ін.) Лікування імпульсними струмами знімає спазм судин і гладкої мускулатури, що сприяє поліпшенню кровопостачання тканин, надає знеболюючий ефект, дія факторів механічної природи (ультразвукова терапія). гінекологічний фізичний реабілітація статевий

Ультразвуковий вплив.

(УЗ) впливу здійснюють своєрідний мікро-масаж клітин і тканин, що супроводжується появою тепла, і забезпечують знеболюючий ефект, «розм'якшення спайок», поліпшення кровопостачання тканин і підвищують гормональну активність яєчників.

Лікування світлом.

Використання ультрафіолетових (УФ-промені), інфрачервоних і видимих променів. Короткохвильові УФ-промені, наприклад, при прямому влученні на патогенні мікроорганізми, що знаходяться безпосередньо на шкірі або слизовій оболонці, викликають виражений бактерицидний ефект і застосовуються в лікуванні запалення слизової зовнішніх статевих органів і піхви. До фототерапії відноситься і застосування лазерного випромінювання. Низькоінтенсивне лазерне випромінювання включають в комплекс лікування ендоцервіцитів (запалення каналу шийки матки), клопотів (запалення слизової піхви) і запальних захворювань органів малого таза [26].

Окремо слід виділити питання про протипоказання до фізіотерапії до гінекології. Багато жінок, враховуючи тривалі історії захворювання і вік, обтяжені супутньою патологією. Теплотворна процедури, зокрема, протипоказані при ендометріозі і міомі матки. Сьогодні існують чинники і є великий багаторічний досвід їх застосування для лікування жінок з такою супутньою патологією (наприклад, інтеренференціонние струми). Важливим постулатом для кожного лікаря є вислів «не нашкодь», тому підбір індивідуальної програми лікування таким пацієнткам вимагає особливої ретельності.

З легкої руки французького лікаря Ж. Бетанкура ім'ям міфологічної богині кохання Венери названі деякі хвороби, інфекційні захворювання, які передаються переважно при піхвовому або анальному статевому акті. До найбільш поширених належать гонорея, м'який шанкр, лімфогранулематоз венеричний, трихомоніаз та хламідіоз, сифіліс, історія боротьби з яким сходить ледь не до початку нашої ери. Як не парадоксально, але більшість людей воліють закривати очі на ймовірність зараження венеричними захворюваннями, вирушаючи до лікаря лише коли симптоми стають очевидними. У першу чергу, тут спрацьовує психологічний бар'єр: людина намагається до останнього не допустити думки про те, що може виявитися хворий. Другою причиною є елементарний дефіцит знань. Тим більше, що підступність цієї категорії захворювань полягає ще й у тому, що на початку вони можуть протікати приховано, не викликаючи серйозних загальних розладів і навіть просто неприємних відчуттів [32].

Помічено, що жінки набагато частіше заражаються венеричними хворобами від чоловіків, ніж чоловіки від жінок. І якщо раніше подібні питання хвилювали молодих жінок від 17 до 30, то сьогодні вони стають все більш і більш актуальними для жінок середніх років. Більш того, заразитися венеричними захворюваннями з віком навіть легше, так як піхву починає страждати від сухості і стає більш крихкою [25].

3.2 Механізм лікувальної дії фізичних вправ в гінекології

Протипоказанням до призначення ЛФК є виражене загострення захворювання, що супроводжується підвищенням температури тіла, збільшенням ШОЕ, явищами подразнення тазової очеревини, кровотечею. Фізичні вправи не показані при осумкованих гнійних процесах до розрізування гнійного осередку і створення доброго відтоку.

Призначають ЛФК при стабілізації запального процесу або при його зворотному розвитку, зниженні функціонального стану кардіореспіраторної системи, слабкості м'язів тазового дна, загальної слабкості, зумовленої гіподинамією [29].

Завдання ЛФК:

· по можливості ліквідувати залишкові явища запального процесу;

· запобігти розвитку спайкової хвороби і неправильному положенню матки;

· поліпшити крово- і лімфообіг і зменшити венозний застій в усіх органах, особливо в органах малого таза;

· поліпшити окисно-відновні процеси, підвищити загальний тонус хворої;

· боротися з утворенням осередків застійного гальмування і слідових реакцій у ЦНС;.

· усунути наслідки гіподинамії, сприяти загальному зміцненню організму та його відновленню [22].

Першочергове значення для ліквідації залишкових явищ запального процесу мають фізичні вправи, що прискорюють кровообіг у ділянці таза, розвивають гнучкість хребта, вправи на тренування м'язів, що приводять у рух тазостегновий суглоб. Вправи для хребта (згинання, нахили, повороти, обертання тулуба) потрібно виконувати з максимальною амплітудою руху і з різних вихідних положень (стоячи, стоячи на колінах, сидячи, лежачи на спині та животі). Для тренування м'язів, що приводять у рух тазостегновий суглоб, застосовуються почергові й одночасні рухи ногами у всіх вихідних положеннях (наприклад, лежачи на спині - підтягування ніг п'ятами до таза, розведення і зведення зігнутих ніг, піднімання прямих ніг, імітація їзди на велосипеді та ін.; сидячи на підлозі - зведення-розведення ніг з опором, нахили корпусу до правої та лівої стопи, розведення ніг із подальшим перехрещуванням їх тощо).

Поліпшенню кровообігу в малому тазі також сприяють різновиди ходьби (з підніманням на носки, високим підніманням колін, махом прямої ноги вперед, у напівприсяді, з подоланням перешкод, перехрещуванням та ін.). Для боротьби зі слабкістю черевного преса й атонічними запорами рекомендуються вправи для прямих і косих м'язів живота [36].

Крім спеціальних вправ, у заняттях широко використовуються дихальні вправи і вправи для верхніх кінцівок. Якщо клінічна картина захворювання не дозволяє застосовувати спеціальні вправи, слід виконувати вправи для дистальних відділів верхніх і нижніх кінцівок.

До форм застосування лікувальної фізкультури при запаленні жіночих статевих органів відносять: лікувальну гімнастику, гігієнічну гімнастику, індивідуальні завдання хворим для самостійних занять, прогулянки з лікувальною метою, масові форми фізкультури. Лікувальна гімнастика є основною формою застосування лікувальної фізкультури; вона передбачає спеціальне застосування фізичних вправ з лікувальною метою. Всі фізичні вправи підбирають у відповідності з завданнями лікування, станом хворих, особливостями хворобливого процесу. Кожне заняття повинно бути ретельно продумано, методично обгрунтовано і виходити з прийнятих методик лікувальної фізкультури. В залежності від типу лікувально-профілактичних закладів (лікарня, поліклініка, санаторій і т. д.), характеру хворих, віку, заняття можна будувати з переважним використанням того чи іншого методу застосування фізичних вправ (гімнастичного, спортивного) [27].

Заняття лікувальної гімнастикою можуть бути індивідуальні, малогруповi та групові. Індивідуальні заняття проводить інструктор-методист лікувальної фізкультури індивідуально з кожним хворим.

Малогруповi заняття передбачають об`єднання хворих в невеликі групи (3-5 осіб) за принципом єдиного характеру або стадії захворювання, локалізації ушкоджень і т. д. Зазвичай індивідуальні та малогруповi заняття проводять безпосередньо в палатах за умови гарного попереднього їх провітрювання. При наявності можливостей такі заняття, особливо малогруппові, доцільно проводити в спеціально обладнаному кабінеті лікувальної фізкультури. Групові заняття з чисельністю до 10 хворих і більше слід проводити в спеціальних приміщеннях, а влітку-на відкритому повітрі (майданчику). Кожне заняття лікувальної гімнастикою будують за певним планом, який включає 3 розділу: вступний, основний та заключний. Вступний розділ (характеру розминки) полягає в тому, щоб поступово підготуватися до виконання наступних спеціальних вправ. Основний розділ складається з занять фізичними вправами спеціального характеру, за допомогою яких досягають лікувального успіху. Вправи цього розділу відображають особливості методики лікувальної фізкультури при певному захворюванні. Вправи спеціального характеру звичайно чергують з вправами загальноукрiплюючими [37].

Під час занять необхідно стежити, щоб навантаження відповідалo фізіологічним можливостей хворого; важливо використовувати методичний принцип розсіювання навантаження, під яким розуміють послідовне залучення в роботу різних груп м'язів. В основному розділі фізіологічна навантаження досягає свого максимуму. Заключний розділ ставить своїм завданням поступове зниження загальної навантаження та відновлення початкового стану організму. Навантаження під час всього заняття слід суворо регулювати. Найбільше збільшення навантаження більш доцільно проводити в середині заняття з поступовим її подальшим зниженням. Регулювання навантаження зазвичай проводять за допомогою так званої фізіологічної кривої, яка представляє графічне зображення зміни частоти пульсу, під впливом фізичних вправ. Регулювання навантаження під час занять забезпечують шляхом вмілому використанні різноманітних вправ і розподілу навантаження за різними м'язовим групам.

Особливе значення мають дихальні вправи, включення яких у комплекс всякий раз веде до зниження фізіологічної кривої і тим самим до правильного регулювання всієї навантаження. На початку курсу лікування фізіологічна крива повинна бути більш повiльне; в другу половину курсу лікування, доки не буде досягнутий певний рівень тренованості організму, навантаження зазвичай збільшують, що знаходить відбиття й в характері фізіологічної кривої. Тривалість одного заняття може бути різною і залежить від поставлених завдань та стану хворого. На початку курсу лікування заняття зазвичай триває 10-15 хвилин, у основної частини - в середньому 25-30 хвилин, а для досягнення поставлених завдань іноді тривалість його може бути доведена до 45 хвилин і навіть до години при багаторазовому повторенні в протягом дня. Весь курс застосування лікувальної фізкультури зазвичай ділять на 3 періоду (вступний, основний, заключний) [23].

Вступний період переслідує поступове втягування хворого до занять фізичними вправами, він носить характер «розвідки», при якій виявляють характер і ступінь реакції хворого на фізичні вправи. Тривалість його зазвичай кілька днів. Основний період самий тривалий, коли досягають основних цілей лікувальної фізкультури. Загальнe тренування організму поєднують з застосуванням спеціальних вправ. Слід мати на увазі, що тільки досить тривалe і систематичне застосування лікувальної фізкультури дає лікувальний ефект. Заключний період має своїм завданням закріпити досягнуті результати лікування і забезпечити підготовку хворого для самостійних занять фізичними вправами в домашній обстановці. Для цього з хворим проводять докладний інструктаж, і хворий опановує необхіднi навички для самостійних занять гімнастикою.

Одночасно хворого навчають найпростішим прийомам самоконтролю. Зазвичай для цього періоду буває достатньо 7-10 днів. Підбір вправ проводять з урахуванням індивідуальних особливостей хворих, стану кожного з них до моменту проведення занять, у зв'язку з чим застосування всілякого роду стандартних комплексів вправ слід вважати неприпустимим [40].

У лікувальнiй фізкультурi дуже важливо вміння правильно дозувати фізичні вправи, що здійснюються шляхом:

· встановлення їх необхідної тривалості;

· вибору правильних вихідних положень;

· встановлення кількості повторень окремих вправ та їх темпу;

· вибору амплітуди і ритму рухів;

· правильного чергування періодів роботи і відпочинку;

· регулювання емоційного фактору;

· правильного лікарсько-педагогічного підходу та обліку індивідуальних особливостей хворого [2].

ЛФК переслідує спеціальнi лікувальнi цілi. Її завдання полягає в тому, щоб, використовуючи широкий вибір, підвищити загальний тонус хворих.

Суть лiкувальної дiї фiзічніх вправ при запаленні жіночих статевих органів зводиться до того, що пропріоцептивна імпульсація, яка виникає при виконанні фізичних вправ, викликає вісцеро-моторні рефлекси різної складності, наслідком чого є поліпшення трофіки внутрішніх органів і систем, який що сприяє нормалізації функцій. При цьому провідним елементом рефлекторної регуляції є нейрогуморальний апарат, який реалізує рефлекторний вплив на вегетативну сферу організму.

B основі лікувальної дії фізичних вправ при запаленні жіночих статевих органів лежить суворо дозованe тренування, під яким стосовно до хвориx слід розуміти цілеспрямований процес відновлення і вдосконалення порушених функцій статевих органів в цілому. Розрізняють загальнe тренування, що переслідує мету загального оздоровлення і зміцнення організму, і спеціальнe тренування, що переслідують мету усунення порушених функцій у певних системах та органах. На початку захворювання пацiиєнткам при запаленні жіночих статевих органів рекомендується спеціальнe тренування, потiм можна переходити до коплексу загального тренування. У процесі багаторазового повторення фізичних вправ удосконалюються наявні, відновлюються втрачені і розвиваються нові (наприклад, компенсаторні) рухові навички та фізичні якості, відбуваються позитивні зміни функції органів і систем, що в сукупності сприяє відновленню здоров'я, тренованості, підвищенню фізичної працездатності та іншим зрушень у стані організму. Фізичне навантаження в процесі занять ЛФК при запаленні жіночих статевих органів повиннo бути адекватнe функціональним можливостям хворого. Так, в похилому віці подовжується період, необхідний для адаптації до заданого рівня навантаження, знижується толерантність до фізичного навантаження, сповільнюються процеси відновлення [12].

Підвищення функціональної активності внутрішніх органів при виконанні фізичних вправ пов'язане з активізацією нейрогуморальних механізмів, включенням додаткових гуморальних регуляторів метаболізму, тканинних гормонів, гормонів залоз внутрішньої секреції, дією інших біологічно активних речовин. Під впливом ЛФК підвищується врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування, покращується діяльність рухового, вестибулярного, слухового, зорового, тактильного аналізаторів. При ліжковому режимi хворого відзначається хронічний дефіцит пропріоцептівноії афферентації, знижується трофічний вплив нервової системи. ЛФК сприяє відновленню моторно-вісцеральні рефлекторнi реакції, покращуючи функціональний стан органів тазу. Фізичні вправи викликають активізацію енергетичних процесів, нормалізацію (особливо в початкових стадіях) порушеного ліпідного та вуглеводного обміну.

Адаптація до фізичних вправ супроводжується більш ощадливими реакціями організму на зростаючі фізичні навантаження. Одночасно фізичні вправи істотно стимулюють периферичний кровообіг і мікроциркуляцію органів тазу [38].

Ефективність ЛФК залежить не тільки від дозування фізичного навантаження, але й від правильного підбору різноманітних засобів ЛФК, послідовності фізичних вправ при одноразовому занятті і в курсі лікування. В основі ЛФК лежать дидактичні принципи фізичної тренування: повторність, регулярність та тривалість впливу, необхідні для зміцнення рухового навички; поступове підвищення фізичного навантаження, що допомагає уникнути фізичного перенапруги; всебiчнiсть впливу за допомогою вправ для різних груп м'язів живота, тазу; доступність вправи у відповідності з індивідуальними особливостями хворого.

Вибір засобів ЛФК залежить від стану хворого, призначеного йому режиму рухової активності та умов лікувально-профілактичного закладу [31].

У кабінеті ЛФК стаціонарів та поліклінік використовують переважно лікувальну гімнастику, ранкову гігієнічну гімнастику, дозовану ходьбу, вправи на тренажерах, фізичні вправи у воді і плавання в басейні, трудотерапії та механотерапії. Інші форми ЛФК та спортивні ігри знаходять широке застосування в санаторіях і реабілітаційних центрах. В лікувальнiй гімнастицi розрізняють три основні групи фізичних вправ: гімнастичні вправи, спортивно-прикладні вправи (ходьба, біг оздоровчий, лижі, гребля, плавання та ін.), спортивні та інші рухливі ігри.

Гімнастичні вправи складають основу процедур лікувальної гімнастики і ранкової гігієнічної гімнастики. Спортивно-прикладні вправи, як і спортивні ігри, можуть бути самостійною формою ЛФК або включатися в якості елементів процедури лікувальної гімнастики. Гімнастичні вправи в лікувальнiй гімнастицi для цілеспрямованого їх застосування класифікуютьcя за анатомічною ознакою (наприклад, вправи для рук, ніг, тулуба), за ступенем зусилля м'язів, активності хворого (активні виконує сам хворий; пасивні - інструктор ЛФК), які за характером є вправaми цільової спрямованості (дихальні, на координацію рухів, на рівновагу, коригуючі та ін.). Для посилення тренувальних дій використовують гумові стрічки, гантелі, еспандери або тренажери загального дії. Для створення умов, що зменшують навантаження, застосовують установки та інші пристосування, змінюють вихідне положення при виконанні рухів (лежачи, сидячи, стоячи, стоячи з опорою у спортивному стінки або стільці), проводять вправи у воді [8].

Велике значення надають дихальним вправам, завдяки яким забезпечується краще постачання тканин киснем. Дихальні вправи, що супроводжуються лише рухом грудної клітини і діафрагми, умовно називають статичними, а якщо вони поєднуються з рухами рук, ніг, тулуба - динамічними. При хронічних запальних процесах показані лікувальна фізкультура та масаж. ЛФК застосовується для ліквідації спайок, запалень, загального зміцнення організму, відновлення працездатності. Фізичні вправи масаж сприяють прискоренню крово- і лімфотока, ліквідації застійних явищ в органах черевної та тазової областей, посилення метаболізму, прискорення репаративної регенерації тканин. ЛФК проводиться груповим методом або індивідуально в стаціонарі, а після виписки - в поліклінічних і домашніх умовах.

ЛФК виконується в різних вихідних положеннях (лежачи, стоячи, сидячи, на боці) з поступовим збільшенням амплітуди рухів, темпом і частотою виконання, з включенням спеціальних вправ для м'язів тазового дна і черевної порожнини. Загальнорозвивaючі вправи необхідно поєднувати з дихальними, з вправами на розслаблення і ізометричними вправами. Після ліквідації застійних явищ, спайок, болів включають вправи з гімнастічним ціпком, набивними м'ячами, гантелями, на тренажерах i дихальні вправи («дихання животом»). У ряду хворих зустрічаються стійкі попереково-крижовi болi, які обмежують рухову активність. ЛФК, масаж, заняття фізкультурою ведуть до збільшення крово- і лімфотока, ліквідують застійні явища, покращують гнучкість хребта та суглобів, укріплюють мускулатуру [4].

ЛГ проводиться в стаціонарі і, після виписки, в домашніх та санаторно-курортних умовах: включають також прогулянки, дозовану ходьбу в поєднанні з бігом, ходьбу на лижах, їзду на велосипеді, плавання, ігри, біг, враховуючи при цьому функціональний стан жінки, її вік, характер роботи та перебіг захворювання. Протипоказані фізичні вправи при загостренні запального процесу, що супроводжуються підвищенням температури тіла, швидкістю осідання еритроцитів, кровотечею, болями, а також при гнійних процесах [17].



3.3 Приблизна програма фізичної реабілітації при гінекологічних захворюваннях

ЛФК при розладах менструальної функції.

Розлади оваріально-менструальних циклів можуть виникнути в різні вікові періоди: як під час статевого дозрівання, так і в зрілому віці. Порушення циклів можуть виявлятися в ритмі, тривалості й у кількості крововиділень, у появі внизу живота болю, який виникає за 3-4 дні до початку менструації та минає з її появою, а іноді триває протягом усього періоду менструації [3].

Для групи хворих із первинною дисменореєю, причиною якої є інфантилізм, мала ємність порожнини матки і вузький канал шийки матки, ЛФК розв'язує такі завдання:

· знизити збуджувальні процеси ЦНС і поліпшити її регулювальну дію;

· зменшити гіпертонус, міометрію і скорочення матки;

· нормалізувати співвідношення гормонів (фолікуліну і жовтого тіла).

Якщо розлади менструальної функції є вторинними, етіологічним чинником яких є запальні процеси, завдання лікувальної гімнастики такі ж самі, як і при запальних захворюваннях внутрішніх статевих органів [1].

Заняття лікувальною гімнастикою проводять щодня вранці, а в передменструальний і менструальний періоди - 2-3 рази на день протягом 20-25 хв. Навантаження має бути порівняно високим (до виділення поту). Гімнастичні вправи при лікуванні менструальних розладів варто використовувати для всіх м'язових груп, виконувати їх потрібно з великою амплітудою, енергійно, з різкими поворотами і частими змінами положень тіла, швидкими нахилами корпусу. У заняття слід неодноразово включати елементи релаксації (рекомендуються швидкі переходи від напруження до розслаблення) [5].

Приблизний комплекс спеціальних вправ при розладах менструальної функції:

1. В. п. - стоячи, одна рука на опорі, друга - на поясі. Махові рухи ноги в сторони, торкнутися стопою кисті руки. Так само - другою ногою. Дихання довільне. Повторити 4-6 разів.

2. В. п. - стоячи, руки в сторони. Швидкі різкі повороти тулуба в сторони. Дихання довільне. Повторити 4-6 разів.

3. В. п. - стоячи, ноги нарізно. Нахили тулуба вперед - видих, в. п. - вдих. Повторити 4-6 разів.

4. В. п. - лежачи на спині, руки в сторони. Відвести пряму ногу вбік, торкнутися стопою пальців рук. Так само - другою ногою. Дихання довільне. Повторити 4-6 разів.

5. В. п. - сидячи на підлозі, ноги нарізно. Нахили вперед, торкаючись правою рукою лівої стопи, лівою рукою - правої стопи. При нахилах - видих, в. п. - вдих. Повторити 4-6 разів. .

6. В. п. - лежачи на животі, ногами до гімнастичної стінки, стопи на нижній перекладині, опора на передпліччя. Підйом стоп на верхні перекладини. Дихання довільне. Повторити 4-6 разів.

7. В. п. - лежачи на спині, ноги на перекладині, розведені. Ротаційні рухи ніг. Дихання довільне. По-вторити 4-6 разів.

8. В. п. - колінно-кистьове. Підняти одну руку вбік - вдих, в. п. - видих. Так само - другою рукою. Повторити 4-6 разів.

9. В. п. - стійка, ноги нарізно. Кругові оберти корпусом. Дихання довільне. Повторити 4-6 разів.

ЛФК при аномальних положеннях матки.

Серед аномалій положення жіночих статевих органів найбільш важливе клінічне значення мають ретродевіації матки (в основному ретрорефлексія) й опущення матки і піхви.