Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

ІМУНОМЕЗОТЕРАПІЯ В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ВУГРОВОЇ ХВОРОБИ ТА РОЗАЦЕА

14.01.20. - шкірні і венеричні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

ФЕДОРИЧ Людмила Ярославівна

УДК: 616.53-002-085+615.37+615.032.77

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця МОЗ України

Науковий керівник

доктор медичних наук, професор Степаненко Віктор Іванович, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри дерматології та венерології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Коган Борис Григорович, Олександрівська клінічна лікарня м. Києва, завідувач поліклінічного відділення;

доктор медичних наук, доцент, Денисенко Ольга Іванівна, завідувач кафедри дерматовенерології та фтізіатрії Буковинського державного медичного університету.

Захист дисертації відбудеться «16» вересня 2010 року о 1330 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.003.02 при Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця за адресою: 01023, м. Київ, вул. Шовковична, 39/1, Центральна міська клінічна лікарня, корпус 2.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (адреса 03057, м. Київ-57, вул. Зоологічна, 1).

Автореферат розісланий « 16 » серпня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук, професор С.Г. Свирид

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вугрова хвороба та розацеа - поширені в усьому світі захворювання шкіри, що уражають переважно ділянку обличчя (Потекаев Н.Н., 2000). Ці захворювання мають різне походження, однак характеризуються рядом подібних ознак, зокрема: схожістю локалізації, подібністю поліморфізму морфологічних елементів висипів у ділянках запального процесу, хронічним перебігом, високою резистентністю до лікування, поступовим виникненням косметичних вад різного ступеню виразності, впливом на психосоматичний стан хворих на ці дерматози людей (Кубанова А.А., 2005, Озерская О., 2007, Cotterill J.A., 1998).

Вугрова хвороба (ВХ), за даними Адаскевич В.П. (2003), є одним із найбільш розповсюджених хронічних рецидивуючих захворювань шкіри, що виявляється у 70 - 80% осіб підліткового та юнацького віку. ВХ посідає перше місце в структурі косметологічної патології та третє - за частотою звернення хворих до дерматологічних закладів (Кошевенко Ю.М., 2004). У більшості молодих людей ВХ має „фізіологічний” характер та минає безслідно у віці 18 - 20 років, але у частини людей інволюція проявів вугрової хвороби відбувається більш повільно. Зокрема, захворювання часто має тяжкий клінічний перебіг з формуванням нодуло-кістозних або стійких папуло-пустульозних висипань (Новікова Л.В., 2001).

Розацеа також має хронічно-рецидивуючий перебіг, та характеризується певною стадійністю свого розвитку (Курдина М.И, 1998, Wilkin J.K., 1994). Походження розацеа остаточно не з'ясовано, але доведено провідну роль зміни тонусу поверхневих судин шкіри в результаті дії різноманітних, як ендогенних, так і екзогенних факторів у їх виникненні (Свирид С.Г., 2005). Клінічно це захворювання проявляється первинною гіперемією обличчя, набряклими папулами, телеангіектазіями на тлі гіперплазії сальних залоз та подальшим ураженням сполучної тканини уражених ділянок. Початок захворювання відбувається, як правило, в період між 20 та 30 роками, поступово набуваючи найбільш виразних ознак у 40 - 50 років (Ахтямов С.Н., 2003, Шармазан С.И., 2000, Berg M., 1989). Цей дерматоз є широко розповсюдженим і складає до 5% дерматологічних діагнозів (Возіанова С.В., 2005).

Сучасна терапія ВХ та розацеа грунтується на гіпотезах етіології та патогенезу цих дерматозів. При цьому вказується на раціональність етапного їх лікування, що визначається особливостями клінічної картини ураження у кожному конкретному клінічному випадку та наявністю ускладнень (Проценко Т.В., 2007, Saraf S., 2005). Для лікування хворих на ВХ та розацеа використовується досить велика кількість різноманітних медичних та косметологічних заходів (Радіонов В.Г., 2005, Sami N.A., 2008, Thiboutot D., 2003). Доцільність використання цих заходів вирішується індивідуально в залежності від виявлення тих чи інших домінуючих факторів впливу, які мають ендогенне та/або екзогенне походження (Огурцова Г.М., 2005, Проценко Т.В., 2009). До екзогенних факторів, що мають істотне значення при цих захворюваннях, відносять: аліментарні, метеорологічні впливи, індивідуальні особливості способу життя, наявність вогнищ супутнього ураження бактеріального та паразитарного ґенезу (Самгин М.А., 2005, Kulas M., 2005, Vulcan P., 2005). Серед останніх потребують урахування такі фактори: вплив на перебіг ВХ та розацеа кліщів Demodex folliculorum (Коган Б.Г., 2005- 2006) та бактерій Helicobacter pylori, що уражають шлунок та дванадцятипалу кишку (Абрагамович Л.Є., 2005), а також розмноження Propionіbacterium acnае на поверхні шкіри та у волосяних фолікулах (Висоцька Г. Л., 2006, Ross J.I., 2001). Серед ендогенних факторів впливу на розвиток ВХ та розацеа визначають розлади ендокринної, імунної, нервової, судинної систем, наявність патології гемостазу, гіперфункція та гіперсекреція сальних залоз (Возіанова С.В., 2004, Шупенько О.М., 2009).

Раціональна терапія хворих на ВХ та розацеа має передбачати проведення наступних заходів: лікування “фонових” захворювань - нормалізація стану систем функціонування організму, санація вогнищ фокальної інфекції (мікробного, кліщового, глистного генезу); попередження стійкого розширення поверхневих судин шкіри уражених ділянок (розацеа) та підвищеного саловиділення (ВХ); усунення вторинного інфікування уражених ділянок; зміцнення загального та місцевого імунітету; запобігання розвитку явищ постакне - рубців, дисхромій та рецидивуючих застійних постзапальних елементів при ВХ, застійної еритеми, дисхромій, та розширення пор при розацеа (Пескова И.В., 2007, Потекаев Н.Н., 2000 - 2006).

Відповідні терапевтичні заходи у ряді випадків дозволяють досягти лише тимчасового клінічного ефекту (Адаскевич В.П. 2006, Хэбиф Т. П, 2006). На нашу думку, це пов'язано з відсутністю достатньо ефективних місцевих методик лікування ВХ та розацеа, які передбачають додаткове введення лікарських засобів безпосередньо у вогнища ураження шкіри.

Нові терапевтичні можливості в досягненні лікувального ефекту в сучасній медицині надає мезотерапія (Бардова К.О., 2004). Мезотерапія (МТ) - це сучасний метод внутришньошкірного локорегіонарного введення медикаментів у надмалих дозах з метою досягнення лікувального ефекту за рахунок як дії ліків, так і паралельної стимуляції біологічно-активних точок та рефлексогенних зон шкіри (Ахтямов С.Н., 2003). За визначенням міжнародної спілки мезотерапевтів, МТ є лікувальною технікою загальної медицини, мета якої максимально наблизити фармакотерапію до місця захворювання або болю. Вона є інвазивною методикою інтрадермального введення біологічно активних препаратів шляхом множинних мікроін'єкцій у ділянки проблемних зон шкіри (Озерская О., 2003).

Поліоксидоній (ПО) є селективним імуномодулюючим препаратом (Коваленко В.Н., Вікторов А.П., 2006). Крім того, він має детоксикуючу, протизапальну та антиоксидантну дію (Сергеева С.Л., 2006, Симонова Л.Г., 2005). Препарат лонгідаза (ЛД), окрім наведених якостей поліоксидонію, завдяки вмісту гіалуронідази має також виразний протифіброзний ефект та стійкість до інгібіторів. Лонгідаза за рахунок вираженої стимуляції гуморального імунітету здатна послаблювати перебіг гострої фази запалення та підвищувати резистентність організму людини до інфекцій

(Дворников А.С., 2006, Пушкарь Д.Ю., 2006).

Таким чином, лікування ВХ та розацеа є важливою медико-соціальною проблемою, яка потребує розробки удосконалених терапевтичних підходів, які дозволять досягти стійкого ефекту та запобігти розвитку косметичних дефектів, що і визначало мету цієї дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана у відповідності з основним науковим напрямком кафедри дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця і комплексною темою „Патогенез та лікування розповсюджених хронічних дерматозів та захворювань, що переважно передаються статевим шляхом” (державний реєстраційний номер 0105U006874). Дисертантом в цій комплексній НДР виконано окремі фрагменти.

Мета дослідження. Підвищення ефективності лікування хворих на вугрову хворобу та розацеа шляхом проведення комплексної етапної терапії, спрямованої на прискорення регресу запальних шкірних проявів та залучення імуномезотерапії для запобігання розвитку стійких косметичних дефектів із урахуванням особливостей патогенезу та тяжкості клінічного перебігу цих дерматозів.

Завдання дослідження:

1. Провести поглиблений аналіз нозологічного профілю та клінічних форм вугрової хвороби та розацеа у пацієнтів, які звертаються до дерматовенерологічних закладів м. Києва, в тому числі з урахуванням віку та статі хворих, а також тривалості перебігу захворювань та ефективності проведеної у минулому терапії.

2. Вивчити показники вмісту імуноглобулінів основних класів (A, G, M), ФНП- та циркулюючих імунних комплексів (великомолекулярних, середньомолекулярних та дрібномолекулярних) одночасно в сироватці та плазмі крові хворих на вугрову хворобу та розацеа в динаміці їх лікування для уточнення ролі складових гуморального імунітету в патогенезі цих дерматозів.

3. Дослідити показники аутомікрофлори (поверхневої та глибокої) у хворих на вугрову хворобу та розацеа та їх динаміку під впливом дії курсу мезотерапевтичного введення імуностимулюючого препарату (ПО, ЛД).

4. Вивчити інформативні показники ультразвукового діагностичного сканування шкіри обличчя у хворих з рубцевими постакне та динаміку їх змін при проведенні лікування.

5. Розробити метод імуномезотерапії з використанням препарату лонгідаза при комплексному лікуванні вугрової хвороби.

6. Розробити метод імуномезотерапії з використанням препарату поліоксидоній при комплексному лікуванні розацеа.

Об'єкт дослідження. Вугрова хвороба, розацеа. Аутомікрофлора (поверхнева та глибока) шкіри щік хворих на вугрову хворобу та розацеа.

Предмет дослідження: показники гуморального компоненту імунологічної реактивності сироватки та плазми крові, показники глибокої та поверхневої мікроаутофлори шкіри обличчя, показники ультразвукового діагностичного сканування шкіри та їх зміни під впливом імуностимулюючого препарату селективної дії поліоксидонію та його похідної - лонгідази при їх локорегіонарному введенні за допомогою техніки папульної мезотерапії.

Методи дослідження: клінічний, імунологічний, мікробіологічний, метод фотографічної фіксації результатів особливостей клінічного перебігу захворювання, ультразвукове діагностичне сканування шкіри, статистичний.

Наукова новизна отриманих результатів. Поглиблено уявлення про імунопатогенез вугрової хвороби та розацеа на основі вивчення динаміки змін показників гуморального імунітету у сироватці та плазмі крові даних хворих.

Доведено ефективність розробленої нами методики реєстрації опосередкованого ефекту стимуляції місцевого імунітету шкіри за рахунок змін її поверхневої та глибокої аутомікрофлори після локорегіонарного введення в уражені ділянки відповідних імуномодулюючих препаратів за технікою папульної мезотерапії (імуномезотерапії).

Клінічно доведено доцільність і ефективність введення селективного імуномодулятора поліоксидонію та/або його похідної лонгідази хворим на розацеа та вугрову хворобу, відповідно, безпосередньо у шкіру ураженої ділянки шляхом множинних внутришньошкірних ін'єкцій (методом мезотерапії) з метою профілактики утворень постзапальних осередків, телеангіектазій, інфільтратів та рубців.

Вперше доведено можливість застосування ультразвукового діагностичного сканування шкіри для оцінки ефективності лікування хворих на ВХ, зокрема за наявності у них рубцевих постакне. Встановлено, що УДС є ефективним додатковим діагностично-прогностичним методом при дослідженні патологічних станів шкіри, які супроводжуються утворенням рубців. За допомогою оцінки динаміки показників щільності та товщини шарів шкіри, отриманих при проведенні УДС, нами було доведено високу ефективність лікування препаратом лонгідаза «молодих» гіпер- та нормотрофічних рубців, що в динаміці патологічного процесу проявлялось значним зменшенням темпів зростання ультразвукової щільності дерми у пролікованих пацієнтів.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблено та впроваджено в клінічну практику методику імуномезотерапії, що передбачає курс множинних внутрішньошкірних ін'єкційних введень препаратів для стимуляції імунітету безпосередньо у вогнища ураження шкіри за допомогою техніки папульної мезотерапії. Доведено, що включення до комплексного етапного лікування хворих на ВХ та розацеа імуномезотерапії дозволяє досягти більш виразного та стійкого косметичного ефекту, а також запобігти розвитку та прогресуванню рубцевих постакне.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно складено і виконано план наукових досліджень, проведено аналіз даних літератури, які присвячені цій проблемі, та зроблено висновки. Дисертанткою самостійно проведено забір і підготовку матеріалу для лабораторних методів досліджень. Значну частину лабораторних досліджень виконано за безпосередньої участі автора. Самостійно розроблено та проведено комплексне лікування хворих на розацеа та ВХ, а також кількісна (статистична) обробка отриманих даних. Разом з науковим керівником зроблено відповідні узагальнення та висновки.

Клінічний матеріал зібрано автором на клінічних базах Української військово-медичної академії (шкірно-венерологічне відділення Головного клінічного військового госпіталю) та кафедри дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (шкірно-венерологічне відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Києва, Київський міський шкірно-венерологічний диспансер, консультативна поліклініка Олександрівської клінічної лікарні м. Києва).

Автор висловлює подяку та повагу співробітникам кафедри, профільних відділень медичних закладів, а також співробітникам лабораторії імунології Інституту проблем патології НМУ імені О.О. Богомольця, мікробіологічної та клінічної лабораторій Олександрівської клінічної лікарні м. Києва, які сприяли проведенню дисертаційних досліджень.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації доповідались та обговорювались на: засіданнях кафедри дерматовенерології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (м. Київ, 2007 - 2010рр.), засіданнях кафедри Військової загальної практики - сімейної медицини (м. Київ, 2007 - 2009рр.), І з'їзді Української асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів (м. Київ, 20 - 23 вересня 2005р.), науково-практичній конференції УВМА “Патологія внутрішніх органів - сучасний погляд на проблему” (м. Київ, 15 - 16 травня 2008р.), науковій конференціі молодих вчених Української військово-медичної академії,

(м. Київ, 23 - 24 травня 2008р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції УАЛДВК “Імунозалежні, онкологічні захворювання шкіри та урогенітальні інфекції” (м. Дніпропетровськ, 23 - 24 жовтня 2008р.), науковій конференціі молодих вчених Української військово-медичної академії, (м. Київ, 23 - 24 травня 2009р.), науково-практичній конференції УАЛДВК “Внесок українських вчених у здобутки світової дерматовенерології” (м. Київ, 27 - 28 жовтня 2009р.), науковій конференціі молодих вчених Української військово-медичної академії (м. Київ, 23 - 24 квітня 2010р.).

Публікації матеріалів дослідження. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових праць. В тому числі, 6 з них є журнальними статтями у виданнях, рекомендованих ВАК України, 3 є одноосібними публікаціями. Отримано 2 патенти України: Федорич Л.Я., Степаненко В.І., Федорич П.В. Пат. №37060 Україна, Спосіб комплексного лікування вугрової хвороби U 200808980; Заявлено 09.07 2008.; Опубл.10.11.2008., Бюл. №21. та Федорич Л.Я., Степаненко В.І., Федорич П.В. Пат. №37074 Україна, Спосіб комплексного лікування акне розацеа U 200809320; Заявлено 17.07 2008.; Опубл.10.11.2008., Бюл. №21.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, аналітичного огляду літератури, опису матеріалів і методів дослідження, 4 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій і списку використаних літературних джерел. Загальний обсяг роботи складає 143 сторінки, включаючи 23 таблиці та 15 рисунків та список літературних джерел з 181 найменування, зокрема 119 кирилицею та 62 латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Згідно з результатами власного клініко-лабораторного дослідження 122 пацієнтів, які страждали на висипи з локалізацією на шкірі обличчя, у 68 (55,7%) з них було діагностовано вугрову хворобу, а у 54 (44,3%) - розацеа. Обстежених хворих жінок було 60 (49 %), чоловіків - 62 (51%). Вік обстежених пацієнтів коливався від 16 до 58 років. Легкий ступінь тяжкості вугрової хвороби був у 26 пацієнтів (38,3%), середній ступінь тяжкості - у 38 (52,9%), тяжкий - у 6 (8,8%) з пацієнтів. Серед хворих на розацеа 6 пацієнтів (11,1%) мали І стадію захворювання, 38 пацієнтів (70,4%) - ІІ стадію, ( 18,5%) пацієнтів - ІІІ стадію.

В ході виконання дисертаційного дослідження використовувались наступні методики: визначення у сироватці і плазмі крові циркулюючих імунних комплексів шляхом їх осаджання розчинами поліетиленгліколю, концентрації імуноглобулінів різних класів методом радіальної імунодифузії в гелі по Mancini, рівнів TNF- за допомогою тест-системи ІФА; вивчення функціональної активності Т-лімфоцитів та фагоцитарної активності нейтрофілів; визначення характеристик аутомікрофлори шкіри обличчя (поверхневої та глибокої) хворих на вугрову хворобу та розацеа; ультразвукове діагностичне сканування шкіри.

Лікування хворих на ВХ здійснювалось нами наступним чином. Спочатку проводився перший (базовий) етап лікування. Він передбачав нівелювання проявів гострого запалення та зменшення продукції шкірного сала на уражених ділянках. Його починали з призначення кларитроміцину перорально по 500 мг два рази на добу впродовж 10 - 20 днів. Одночасно і на той же період з метою профілактики дисбактеріозу призначали перорально протигрибковий препарат флуконазол по 50 мг на добу щодня. Одночасно з загальним лікуванням призначали і місцеве. Воно залежало від ступеню важкості та переважання запальних чи незапальних елементів шкірного висипу та їх кількості. Отже, місцево призначали препарати на основі бензоїлпероксиду (угресол, акне-стоп), скінорен, куріозин-гель. Після закінчення прийому антибіотиків (приблизно на четвертому тижні лікування) місцево призначали ізотрексин або зінеріт (замість інших топічних препаратів).

Під час другого етапу комплексного лікування ВХ потрібно було запобігти появи та зменшити прояви так званих явищ постакне. На тлі базової терапії цього захворювання додатково призначали імуномезотерапію з використанням препарату лонгідаза. Лонгідазу вводили технікою папульної мезотерапії через три тижні лікування (після ліквідації гострої фази запалення, тобто за повної відсутності порожнинних запальних елементів на шкірі обличчя). Для цього лонгідазу в дозі 3000 МО перед введенням розчиняли в 2 мл 2% розчину лідокаїну. Лонгідазу вводили безпосередньо в ті уражені ділянки обличчя, на яких є ризик утворення, або вже утворились постзапальні «молоді» рубці. Курс лікування лонгідазою становив 10 - 15 процедур з перервами між введеннями від 3 до 5 діб.

Терапію хворих на розацеа, також слід проводити етапно. Перший етап такого лікування (базова терапія) розацеа був спрямований на усунення дії основних патогенетичних чинників цього захворювання. Він складався з призначення препаратів гінгко білоба по 1 пігулці (40 мг) тричі на добу під час їди протягом 3 місяців, кріомасажу три рази на тиждень курсом в 7 - 15 процедур, ерадикації Demodex folliculorum, антибіотикотерапії (Н-флокс Т по 1 таблетці двічи на добу) протягом 10 - 20 діб. Термін антибіотикотерапії визначався індивідуально, що залежало від темпів регресу запальних явищ на шкірі обличчя. Для профілактики розвитку кандидозного дисбактеріозу призначається флуконазол у загальновідомий спосіб. Місцеве лікування проводилось 1% кремом метронідазолу (розамет). При 2 та 3 стадіях призначали ізотрексин, ретиноєву мазь або гель куріозин. Другий етап терапії розацеа є доцільним за наявності 3 стадії захворювання та при відсутності вираженої еритеми. Він мав на меті, в першу чергу, зменшення частоти рецидивів цього захворювання, а також поліпшення косметичного ефекту. Другий етап лікування хворих на розацеа проводили на тлі базової терапії захворювання за допомогою курсу імуномезотерапії препаратом поліоксидоній. Поліоксидоній вводили за допомогою техніки папульної мезотерапії на третьому тижні лікування, після ліквідації гострої фази запалення, коли зникали пустульозні елементи висипань, тобто за повної відсутності порожнинних запальних елементів на шкірі обличчя. Для цього поліоксидоній в дозі 0,003г (один флакон) безпосередньо перед введенням розчиняли в 2 мл 2% розчину лідокаїну. Курс імуномезотерапії поліоксидонієм має становити близько 10 процедур з перервами у 3 - 5 діб між ними. Перед проведенням першого сеансу імуномезотерапії обов'язково проводиться внутришньошкірна проба на переносимість препарату, що вводиться, та його розчинника.

Клінічне одужання або значне клінічне покращення було досягнуто у 62 (91,2%) хворих на ВХ, а також у 49 (90,7%) хворих на розацеа. Помірне клінічне покращення реєструвалось у 4 (5,8 %) хворих на ВХ та 3 (5,6%) хворих на розацеа. У 2 (2,9%) хворих на ВХ та у 2 (3,7%) хворих на розацеа після завершення комбінованого лікування спостерігався лише незначний клінічний ефект. Цим хворим було повторно проведено курс системної та місцевої терапії, що дозволило надалі досягти значного або помірного клінічного покращення.

Таким чином, запропонована нами тактика етапної базисної терапії у хворих на ВХ та розацеа з урахуванням індивідуальних особливостей тяжкості та особливостей перебігу дерматозів сприяла досягненню достатньо високого терапевтичного ефекту.

Після завершення курсу відповідної базової терапії, досягнення повного регресу або суттєвого зменшення чисельності папуло-пустул та інших елементів шкірного висипу обстежені нами пацієнти продовжували перебувати під амбулаторним спостереженням протягом 1 - 2 років.

Терміни зникнення запальних елементів висипу після базисного курсу специфічної терапії при ВХ у дорослих осіб, а також у хворих на розацеа є досить варіабельними. Це обумовлено особливостями перебігу цих дерматозів та наявністю ряду екзогенних і ендогенних чинників, які можуть сприяти рецидиву такого запального процесу. Крім того, після регресу запальних елементів висипу на шкірі залишаються постакне, мелазма, телеангіектазії та інші залишкові прояви. Це потребує проведення додаткових комплексних реабілітаційних заходів, зокрема, призначення хворим на ВХ та розацеа засобів лікарської косметики та засобів специфічного догляду за шкірою, що має проводитись індивідуалізовано з урахуванням особливостей типу шкіри, активності та характеру залишкових проявів шкірного висипку, а також пори року.

Одним із методів оцінки неспецифічних показників антиінфекційної опірності організму людини є визначення характеру аутофлори тієї чи іншої ділянки її шкіри. Особливо корисним, на нашу думку, цей метод є при динамічному дослідженні дерматологічних патологій, що мають у своєму патогенезі інфекційні чинники, зокрема при ВХ та розацеа.

Глибоку аутомікрофлору шкіри (ГАШ) та поверхневу аутомікрофлору шкіри (ПАШ) визначали загальноприйнятим методом пластин-відбитків за методикою О.Г. Алєксєєвої. Показники засіяності шкіри стафілококами у хворих на розацеа до лікування ПО / після нього / проти показників здорових осіб були такими: ПАШ: 79 7/ 58 5/ 527 та ГАШ: 68 6 / 53 4 / 425. По засіяності стрептококами отримані нами показники були наступними - ПАШ: 131 13 / 102 11 / 9125; ГАШ: 98 9 / 73 11 / 649. Показники засіяності шкіри стафілококами у хворих на ВХ до лікування ЛД / після нього / проти показників здорових осіб були, відповідно, ПАШ: 839 / 648 / 527 та ГАШ: 758 / 536 / 425. По засіяності стрептококами отримані нами показники були наступними - ПАШ: 15137 / 11029 / 9125; ГАШ: 11018 / 7211 / 649.

Таким чином, суттєве покращення показників мікробної засіяності певних ділянок шкіри хворих, що перебували під нашим спостереженням, без сумніву, свідчить про стимуляцію місцевого імунітету (МІ) завдяки дії відповідного препарату (ЛД). А суттєве покращення показників мікробної засіяності певних ділянок шкіри хворих на розацеа, що перебували під нашим спостереженням, свідчить про стимуляцію МІ шкіри щік завдяки дії імуномодулюючого препарату ПО. Отже, продемонстровано ефективність розробленої нами методики реєстрації опосередкованого ефекту стимуляції місцевого імунітету шкіри за рахунок змін її поверхневої та глибокої аутомікрофлори після локорегіонарного введення за технікою папульної мезотерапії в ділянки введення відповідних імуномодулюючих препаратів.

Крім того, отримані нами результати свідчать про те, що імуномодулюючому селективному препарату поліоксидоній та його похідній - препарату лонгідаза, що містить додатковий компонент - гіалуронідазу, притаманний виражений ефект стимуляції місцевого імунітету шкіри при введенні цих препаратів за запропонованою нами методикою.

Нами було комплексно обстежено 68 хворих на ВХ у віці від 15 до 54 років, серед яких чоловіків було 36, жінок - 32.

В результаті проведених досліджень вивчення стану гуморальної ланки імунітету у хворих на ВХ встановлено підвищення концентрації IgA, IgG, IgM, як в сироватці, так і в плазмі крові, дисбаланс ЦІК за молекулярною масою та зростання рівня прозапального цитокіну ФНП-б.

Підвищений вміст IgG в сироватці - на 36,72 % та плазмі крові- на 22,20% свідчить про наявність антигенного навантаження, зокрема мікробної антигенемії, у відповідь на яке відбувається зростання продукції антитіл класу Ig G.

У хворих на ВХ було виявлено також підвищення синтезу IgA- та IgM- антитіл, рівень яких в сироватці та плазмі крові перевищував значення контрольної групи відповідно на 29,36% і 30,42% 9 (IgA) та 52,59% і 42,68% (IgM). Збільшення активності гуморальної ланки імунітету за підвищеним (p<0,01) рівнем антитіл основних класів свідчить про наявність постійного антигенного впливу, оскільки в даному випадку при індивідуальному аналізі показників в імунній відповіді неможливо чітко виділити фазу переключення синтезу IgM на IgA та IgG, що ілюструється даною динамікою концентрації антитіл.

У хворих на ВХ виявлено дисбаланс ЦІК за молекулярною масою, коли в периферійній крові (сироватці та плазмі) спостерігається підвищення вмісту патогенних середньо- та дрібномолекулярних ЦІК при зменшенні кількості фізіологічних великомолекулярних ЦІК. Так, вміст патогенних ЦІК середнього розміру з константою седиментації 11-19 S був вище даних у здорових осіб в сироватці крові - на 66,79%, в плазмі - на 68,40%; ЦІК малого розміру (11-19 S) - на 159,05% та 163,0%, відповідно, при одночасному зменшенні рівня фізіологічних ЦІК великого розміру, константа седиментації яких становить >19 S, відповідно на 42,80% та 31,15% (p<0,01).

Підвищення в периферійній крові рівня високопатогенних ЦІК середнього та малого розміру при дефіциті великомолекулярних фізіологічних ЦІК супроводжується зниженням метаболічної (поглинаючої та перетравлюючої) функції нейтрофільних гранулоцитів, що сприяє порушенню елімінації ЦІК із організму. Наявність же в крові неелімінованих патогенних ЦІК призводить до блокування CD-2 та CD-3 - рецепторів на Т-лімфоцитах, а у випадку, коли порушується їх взаємодія з імунокомпетентними клітинами, виступають, як патогенний агент. Крім того, при зниженні функції фагоцитарної системи середньомолекулярні та дрібномолекулярні ЦІК можуть активувати систему комплемента за альтернативним шляхом і, таким чином, сприяти підтримці запального процесу в організмі, в даному випадку в органі-мішені - шкірі.

Для аналізу та підтвердження отриманих змін в гуморальній ланці імунної системи нами було проведено дослідження фагоцитарної активності нейтрофілів у хворих на ВХ.

У результаті проведених досліджень було встановлено, що фагоцитарна активність у хворих на ВХ та розацеа була підвищеною, перевищуючи дані у здорових осіб контрольної групи на 26,09% та 29,54%, відповідно: у хворих на ВХ фагоцитарний індекс дорівнював 78,93±1,65%, у хворих на розацеа - 81,09±2,18%, а у здорових осіб - 62,60±1,7%, що обумовлено не лише наявністю циркулюючих аутоантигенів, але й обсіменінням ураженої шкіри різноманітною мікрофлорою, в т.ч. і патогенною, яка стимулює процеси фагоцитозу.

Поглинальна ж активність нейтрофілів та їх перетравлююча здатність були, навпаки, зниженими по відношенню до даних у здорових осіб: у хворих на ВХ - на 94,75%, у хворих на розацеа - на 82,90% і становили, за даними фагоцитарного числа, відповідно, 3,24±0,02 та 3,45±0,04, а у здорових осіб 6,31±0,12. Що, на наш погляд, може обумовлювати недостатню клінічну ефективність застосованого лікувального комплексу традиційної терапії та передбачати додаткове включення до комплексного лікування хворих на ВХ та розацеа імунокоригуючої терапії.

Надзвичайно важливим параметром оцінки стану гуморальної ланки імунної системи є сироваткова концентрація про- та протизапальних цитокінів. В сироватці та плазмі крові хворих на ВХ спостерігалось достовірне підвищення рівня прозапального цитокіну ФНП-б, відповідно на 50,69% та 57,89%, що також сприяє підтримці активності запального процесу при захворюваннях, що вивчались. Виявлені нами порушення в гуморальній ланці імунної системи, фагоцитарній активності нейтрофілів, наявність дисбалансу серед різних за молекулярною масою фракцій ЦІК у бік переважання високопатогенних та підвищення рівня прозапального цитокіну ФНП-б є підґрунтям до призначення адаптогенної, сорбційної та імунокоригуючої терапії.

Враховуючи виявлені нами зміни в імунній системі хворих на ВХ, їм було проведено курс лікування - імуномезотерапії препаратом лонгідаза.

Проведене лікування сприяло нормалізації рівнів IgM, IgA та IgG, як в сироватці, так і в плазмі крові, коли їх концентрація достовірно не відрізнялась від значень у здорових осіб (p>0,1). Так, після курсу імуномезотерапії препаратом лонгідаза рівень IgG знизився в сироватці крові на 33,31%, в плазмі - на 21,19%, IgA -на 25,18% та 24,78%, а IgM - на 33,01% та 28,57%, відповідно, що свідчить про високу клініко-імунологічну ефективність препарату у відновленні нормального синтезу антитіл за рахунок здатності сорбувати всі токсичні субстанції, бактеріальні збудники та елімінувати їх із організму.

Враховуючи експериментально доведену здатність препарату лонгідаза підвищувати фагоцитарну активність нейтрофілів, необхідно відзначити його високу імунотропну селективність дії, коли він підвищував показники лише з вихідно низькими значеннями, не стимулюючи при цьому фагоцитарну активність, якщо вона перебувала в межах норми. Завдяки проведеному лікуванню фагоцитарний індекс у хворих на ВХ знизився до 64,58 ± 1,16%, не відрізняючись від аналогічних даних у здорових осіб (p>0,1).

При цьому відбулося зростання метаболічної активності фагоцитів за даними фагоцитарного числа - їх поглинальна здатність зросла на 97,22%, склавши 6,39 ± 0,19, що не відрізнялось достовірно від даних, отриманих при дослідженні крові осіб контрольної групи (p>0,1), і свідчило про підвищення функціонального резерву клітин при сумісному впливі бактеріальних, грибкових та паразитарних антигенів.

На тлі нормалізації фагоцитарної та метаболічної активності нейтрофілів імуномезотерапія препаратом лонгідаза дозволила досягти усунення дисбалансу ЦІК в сторону підвищення рівня фізіологічних ЦІК великого розміру (>19S) при одночасному зменшенні концентрації патогенних ЦІК середнього (11-19 S) та малого розміру ( <11S ). Рівень ЦІК великого розміру при цьому зріс в сироватці крові на 72,40%, в плазмі - на 41,78% до значень, що не відрізнялись від даних у здорових осіб (p>0,1).

Одночасно з цим спостерігалося зменшення концентрації патогенних середньо- та дрібномолекулярних ЦІК, які поряд із активацією гуморальної ланки імунитету, можуть бути ушкоджуючим чинником органа-мішені - шкіри, в сироватці та плазмі крові, відповідно, на 37,88% та 40,42% і 56,03% та 43,45% (p>0,1) до значень, що сприяють зменшенню явищ аутосенсибілізації за рахунок елімінації значної кількості супутніх аутоантигенів та зниженню активності аутоімунних реакцій.

Свідченням позитивного ефекту клініко-імунологічної ефективності імуномезотерапії препаратом лонгідаза стала також динаміка рівня прозапального цитокіну ФНП-б в сироватці та плазмі крові хворих на ВХ, як найбільш чутливого та специфічного маркера запалення. Концентрація ФНП-б знизилася на 32,30% в сироватці та на 35,31% в плазмі крові до значень, що не відрізнялися від аналогічних у здорових осіб (p>0,1). Цим був підтверджений імунокоригуючий, антибактеріальний та протизапальний ефект проведеного лікування, який сприяв ремісії даного захворювання.

Показники гуморального компоненту імунологічної реактивності визначались нами також у 54 хворих на розацеа. При дослідженні гуморальної ланки імунної системи у цих хворих спостерігалися порушення, що були схожими зі змінами імунітету у хворих на ВХ, проте при розацеа вони були більш суттєвими.

Так, у пацієнтів з розацеа теж було виявлено активацію В-системи імунітету, яка супроводжувалася підвищенням рівнів IgM, IgA та IgG та дисбалансом фракцій ЦІК в бік переважання в сироватці та плазмі крові патогенних, які в значній мірі можуть бути додатковим ушкоджуючим чинником для органу-мішені - шкіри при наявності порушень у фагоцитарній ланці імунітету.

У хворих на розацеа і в сироватці, і в плазмі крові виявлено достовірне підвищення концентрації антитіл відносно даних щодо їх концентрацій у здорових осіб. IgG підвищився на 35,50% та 26,62%, відповідно; IgA - на 41,28% та 50,57%; IgM - на 80,0% та 65,61%, відповідно (p < 0,01).

В сироватці та плазмі крові хворих на розацеа виявлено достовірне підвищення вмісту середньомолекулярних та дрібномолекулярних ЦІК з високою патогенною активністю у порівнянні з даними, отриманими при вивчені сироватки та плазми крові здорових осіб, та зниження рівня фізіологічних ЦІК великого розміру (>19S), які легко елімінуються з кровотоку і не виявляють пошкоджуючої дії. Так, рівень середньомолекулярних ЦІК у сироватці та плазмі крові був вищий норми на 71,08% та 74,19%, відповідно, дрібномолекулярних - на 216,73% та 218,68% при дефіциті фізіологічних ЦІК великого розміру відповідно на 50,81% та 40,59% (p < 0,01).

Водночас, у хворих на розацеа і в сироватці, і в плазмі крові виявлено також високі концентрації прозапального цитокіну ФНП-б, який бере активну участь у підтримці запального процесу в організмі, рівень якого перевищував відповідні дані у здорових у осіб контрольної групи на 133,66% та 101,92% (p < 0,01).

Крім того, як продемонстрували наші дослідження, у хворих на ВХ та розацеа виявлено зміни в фагоцитарній ланці імунітету. При наявності підвищення фагоцитарної активності нейтрофілів спостерігалося порушення їх метаболічної функції. Фагоцитарне число Райта становило 3,45±0,04, зокрема, у здорових осіб, відповідно, були наступні значення - 6,38±0,12, (p < 0,01). Фагоцитарний індекс Гамбурга дорівнював 81,09±2,18%, а у здорових осіб - 62,60±1,7%, (p < 0,01). Дані значення в комплексі зі змінами в гуморальній ланці імунітету хворих на розацеа, на нашу думку, можуть обумовлювати недостатню клінічну ефективність схем традиційної терапії цього дерматозу, що застосовувались попередниками, і давати підґрунтя щодо додаткового включення до курсу лікування цього дерматозу імунокоригуючої терапії.

Обстежені нами хворі на розацеа були проліковані з залученням методу імуномезотерапії шляхом застосування препарату поліоксидоній, який має імуномодулюючі та детоксикаційні, антиоксидантні та мембраностабілізуючі властивості, активує фагоцитоз та природні клітини-кілери, сприяє зниженню негативних ефектів гепато- та нефротоксичності етіотропної терапії, особливо дії антибіотиків. Поліоксидоній добре поєднується як з антибіотиками, так і з протигрибковими та противірусними препаратами. Завдяки наявності на поверхні молекули значної кількості активних функціональних груп, поліоксидоній має здатність сорбувати на своїй поверхні різноматні токсичні субстанції, імунні комплекси, що циркулюють в крові та виводити їх із організму, підвищувати елімінацію різноманітних бактеріальних збудників.

Як істинний імуномодулятор, поліоксидоній активує лише змінені імунологічні показники, що дозволяє виключити гіперактивацію імунної системи, та є ефективним заходом як у вигляді монотерапії, так і при додатковому включенні його до базової терапії розацеа.

Застосування препарату поліоксидоній при лікуванні хворих на розацеа у вигляді імуномезотерапії сприяло нормалізації функціональної активності В-системи імунітету, коли її гіперактивація з підвищеним синтезом антитіл змінилася на їх продукцію в межах норми. Так, в результаті проведеного лікування концентрація IgG в сироватці та плазмі крові знизилася на 25,51% та 24,62%, відповідно, IgA - на 38,31% та 31,82%, а IgM - на 46,91% та 43,08% відповідно (p<0,01) до значень, що достовірно не відрізнялись від аналогічних даних здорових осіб контрольної групи (p>0,1).

Застосування імуномезотерапії препаратом поліоксидоній дозволило досягти усунення дисбалансу ЦІК у бік підвищення рівня фізіологічних ЦІК великого розміру (>19S) при одночасному зменшенні концентрації патогенних ЦІК середнього (11-19S) та малого розміру (<11S). Їх концентрація зросла і в сироватці, і в плазмі крові у порівнянні з вихідними даними на 101,57% (в 2,2 рази ) та на 81,97% (в 1,82 рази) до значень, що достовірно не відрізнялись від аналогічного рівня у здорових осіб (p>0,1).

Поряд із зростанням концентрації ЦІК великого розміру відбувалося зниження вмісту патогенних ЦІК середнього та малого розміру з константою седиментації 11-19S та < 11S, що супроводжувалося усуненням дисбалансу фізіологічних та патогенних ЦІК. На фоні проведеної терапії рівень середньомолекулярних ЦІК знизився в сироватці та плазмі крові на 40,07% (в 1,67 рази) та 38,41% (в 1,62 рази), а дрібномолекулярних - на 65,86% (в 2,93 рази) та 60,57% (в 2,6 рази), відповідно до значень, що достовірно не відрізнялись від аналогічних даних контрольної групи (p >0,1).

Відновлення нормального балансу фізіологічних та патогенних ЦІК у хворих на розацеа в значній мірі було обумовлено нормалізацією фагоцитарної активності нейтрофілів, яка супроводжувалася підвищенням їх метаболічної активності - до лікування фагоцитарне число Райта становило 3,45±0,04, після лікування - 6,15±0,12 ( у здорових осіб - 6,38±0,12 ), p < 0,01 та зниженням до значень норми фагоцитарного індексу Гамбурга. До лікування віг становив 81,09±2,18%, а після ліування - 64,52±0,58% ( у здорових - 62,60±1,70% ), (p>0,1).

Одержані нами дані щодо нормалізації фагоцитарної та метаболічної активності нейтрофілів свідчать про високу селективність імунокоригуючої дії препарату поліоксидоній, що сприяло підвищенню функціонального резерву імунокомпетентних клітин при можливому впливі антигенів бактеріального, грибкового та паразитарного походження.

На тлі проведеної імуномезотерапії препаратом поліоксидоній у пацієнтів з розацеа відбулося також зниження рівня найбільш чутливого маркера запалення - ФНП-б, коли в сироватці крові хворих на розацеа його концентрація зменшилась на 62,41% (в 2,66 рази) до значення, що було нижче за норму на 12,17% (p <0,1), а в плазмі - на 62,75% (в 2,68 рази) до значення 34,08±1,64 пг?мл, яке було достовірно нижче за таке значення у здорових осіб (p < 0,01 ), - 45,31 ± 2,87 пг?мл.

Таким чином, позитивна динаміка основних показників гуморальної ланки імунітету, що проявлялася нормалізацією функцій В-системи імунітету та синтезу IgM, IgA та IgG, усуненням дисбалансу різних за молекулярною масою фракцій ЦІК в бік переваги фізіологічних великомолекулярних з константою седиментації >19S та зниженням концентрації патогенних середньомолекулярних (11-19S) та дрібномолекулярних (<11S) ЦІК, нормалізацією рівня прозапального цитокіну ФНП-б, фагоцитарної та метаболічної активності нейтрофілів під впливом запропонованого лікування методом імуномезотерапії з застосуванням препаратів лонгідаза та поліоксидоній супроводжувалося настанням клініко-імунологічної ремісії у хворих на ВХ та розацеа. Що і є свідченням ролі вищеперерахованих складових імунної системи в імунопатогенезі ураження органу-мішені - шкіри та формуванні ускладнень в ході перебігу відповідних захворювань.

Для індикації результатів етапного комплексного лікування хворих на ВХ, а саме пацієнтів з «молодими» рубцевими постакне, з метою додаткової об'єктивної оцінки ефективності такого лікування нами була застосована методика УДС. Для цього нами було обстежено за її допомогою 42 пацієнти, які страждали на ВХ (14 жінок, 28 чоловіків). До дослідної групи було залучено 42 пацієнти (14 жінок та 28 чоловіків), до контрольної групи входило також 15 пацієнтів (3 жінки та 12 чоловіків). Обидві групи були приблизно рівноцінними стосовно віку, статі та клінічної картини захворювання. Всі вони мали прояви постакне, зокрема «молоді» гіпер- та нормотрофічні рубці. За допомогою УДС у відповідних пацієнтів проводилась динамічна спеціальна оцінка наступних характеристик шкіри: товщина та ультразвукова щільність епідермісу та дерми в осередках рубцевих постакне. Обстеження проводилося напередодні початку другого етапу комплексного лікування хворих на ВХ препаратом лонгідаза та через 4- 6 тижнів в динаміці їх комплексного лікування. Терапевтично-реабілітаційні заходи при рубцевих постакне пацієнтам дослідної групи проводили препаратом лонгідаза. Пацієнти контрольної групи спостереження після закінчення базисного специфічного лікування ВХ, на відміну від пацієнтів дослідної групи, таке лікування не отримували.

Всі показники в обох групах на початку спостереження не мали статистичних розбіжностей. Товщина епідермісу та дерми шкіри щік, а також ультразвукова щільність епідермісу в осередках рубцевих постакне через 4 - 6 тижнів від початку спостереження також суттєво не змінювались ні в дослідній, ні в контрольній групах.

На відміну від них, показники ультразвукової щільності дерми в осередках рубцевих постакне шкіри щік через 4 - 6 тижнів від початку спостереження в контрольній то дослідній групах мали достовірні (p<0,005) розбіжності. Так, в контрольній групі цей показник становив 11±2,7 уощ, а в дослідній 8±2,9 уощ. Тобто, ультразвукова щільність дерми у пацієнтів контрольної групи в осередках рубцевих постакне шкіри щік за тритижневий термін, починаючи від періоду затухання у пацієнтів проявів гострого запалення відповідної ділянки шкіри в динаміці перебігу патологічного процесу, збільшується майже втричі. У пацієнтів дослідної групи, які отримували лікування лонгідазою, цей показник збільшився тільки двократно. Таким чином, нами було доведено, що використання лонгідази значно уповільнює процеси фіброгенезу в свіжих рубцях. Отже, ці рубці становитимуть значно менший косметичний дефект.

Таким чином, встановлена достовірна різниця у виразності збільшення ультразвукової щільності дерми у пацієнтів дослідної групи в динаміці перебігу патологічного процесу при ВХ об'єктивно підтверджує ефективність запропонованої нами методики реабілітаційно-косметологічних заходів при рубцевих постакне, представлених свіжими гіпертрофічними рубцями, що передбачає курс введень у них препарату лонгідаза методом імуномезотерапії. Враховуючи результати проведеного дослідження, можна зробити висновок, що УДС шкіри доцільно використовувати для оцінки динаміки перебігу ВХ та інших патологічних станів шкіри, які супроводжуються утворенням рубців.

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі стосовно підвищення ефективності лікування хворих на вугрову хворобу та розацеа - захворювань, які найчастіше локалізуються на шкірі обличчя, за рахунок проведення етапної специфічної патогенетичної та реабілітаційної терапії, яка сприяє досягненню більш виразного і стійкого терапевтичного та косметичного ефекту.

1. Згідно з результатами власного клініко-лабораторного обстеження 122 пацієнтів, які страждали на висипи з локалізацією на шкірі обличчя, у 68 (55,7%) з них було діагностовано вугрову хворобу, у 54 (44,3%) - розацеа. Згідно зі статтю обстежених хворих жінок було 60 (49 %), чоловіків - 62 (51%). Вік обстежених пацієнтів коливався від 16 до 58 років. Легкий ступінь тяжкості вугрової хвороби був у 26 пацієнтів, що досліджувались, (38,3%), середній ступінь тяжкості - у 38 (52,9%), тяжкий - у 6 (8,8%) . Серед хворих на розацеа 6 пацієнтів (11,1%) мали І стадію захворювання, 38 пацієнтів (70,4%) - ІІ стадію, ( 18,5%) - ІІІ стадію. У переважної більшості обстежених хворих на вугрову хворобу та розацеа було діагностовано персистуючий перебіг або черговий рецидив запального процесу, що вказує на недостатню терапевтичну ефективність попереднього лікування.

2. При порівняльному дослідженні динаміки показників гуморальної ланки імунітету в сироватці та плазмі крові хворих на вугрову хворобу та розацеа виявлено зміни, які вказують на наявність і роль імунних порушень в патогенезі даних дерматозів - дисбалансу різних за молекулярною масою фракцій циркулюючих імунних комплексів в бік переваги патогенних середньо- та дрібномолекулярних, підвищення концентрації сироваткових IgА, IgG, IgМ та рівня прозапального цитокіна ФНП-б, а також порушення фагоцитарної та метаболічної активності нейтрофілів, відновлення яких до значень норми спостерігалося після проведеного запропонованого комплексного лікування з застосуванням імуномезотерапії препаратами поліоксидоній і лонгідаза, що супроводжувалось настанням клініко-імунологічної ремісії.

3. Розроблено методику оцінки ефективності впливу окремих імуномодулюючих препаратів при їх локорегіонарному введенні на стан місцевого імунітету шкіри, шляхом визначення динаміки змін рівня її поверхневої та глибокої аутомікрофлори. Встановлено, що імуномезотерапія препаратами поліоксидоній та лонгідаза при їх застосуванні достовірно стимулюють місцевий імунітет шкіри.

4. Встановлено, що ультразвукове діагностичне сканування шкіри може застосовуватись для оцінки ефективності лікування ускладнень вугрової хвороби, зокрема, рубцевих постакне. Доведено, що ультразвукове діагностичне сканування є ефективним діагностично-прогностичним методом при дослідженні патологічних станів шкіри, які супроводжуються утворенням рубців. Доведено високу ефективність препарату лонгідаза в лікуванні «молодих» гіпер- та нормотрофічних рубців, що в динаміці проведення терапії проявлялось зменшенням зростання ультразвукової щільності дерми (за рахунок уповільнювання процесів фіброгенезу) у ділянках ураження на шкірі обличчя обстежених хворих.

5. Розроблено патогенетично обґрунтовану методику імуномезотерапії при лікуванні вугрової хвороби та розацеа, яка передбачає курс множинних внутрішньошкірних уведень ін'єкційних засобів стимуляції імунітету безпосередньо у вогнища ураження шкіри за допомогою техніки папульної мезотерапії.

6. Розроблено метод комплексного лікування хворих на тяжкі форми вугрової хвороби. Перший його етап спрямований на досягнення негативації запальних проявів, а другий передбачає терапевтично-реабілітаційні заходи щодо припинення розвитку та профілактики ускладнень, зокрема, рубцевих постакне. Другий етап лікування здійснюється шляхом методу імуномезотерапії препаратом лонгідаза. Отримані результати досліджень вказують на доцільність та ефективність запропонованої нами тактики проведення етапного лікування хворих на тяжкі форми вугрової хвороби, що сприяє підвищенню клінічної ефективності відповідної терапії.

7. Розроблено метод комплексного лікування хворих на розацеа. Перший його етап спрямований на усунення патогенетичних чинників розвитку цього дерматозу. Другий етап передбачає терапевтично-реабілітаційні заходи з метою усунення можливих місцевих косметичних ускладнень цього захворювання. Відповідний етап лікування здійснювався шляхом проведення імуномезотерапії препаратом поліоксидоній за оригінальною авторською схемою. Отримані результати досліджень вказують на те, що запропонована тактика проведення етапної терапії дозволяє підвищувати ефективність лікування хворих на розацеа.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Для широкого впровадження в практику роботи лікарів-дерматовенерологів України рекомендуються розроблені нами науково обґрунтовані раціональні схеми етапного комплексного лікування хворих на вугрову хворобу та розацеа.

Лікування хворих на вугрову хворобу проводиться комплексно та етапно. Завданням першого (базового) етапу лікування є нівелювання проявів гострого запалення та зменшення продукції шкірного сала на уражених ділянках. Під час другого етапу потрібно запобігти та зменшити прояви так званих явищ постакне.

Лікування хворих на ВХ доцільно здійснювати наступним чином. Базове лікування (перший етап) починають з призначення кларитроміцину перорально по 500 мг два рази на добу впродовж 10 - 20 днів. Одночасно і на той же період з метою профілактики дисбактеріозу призначають протигрибковий препарат флуконазол по 50 мг на добу щодня. Крім того, хворі мають отримувати пробіотик біфі-форм по 1 капсулі двічі на день протягом місяця. Одночасно з загальним лікуванням призначають також і місцеве, яке залежить від ступеню тяжкості та переважання запальних чи незапальних елементів шкірного висипу та їх кількості. Отже, місцево призначають препарати на основі бензоїлпероксиду (угресол, акне-стоп), скінорен, куріозин-гель. Після закінчення прийому антибіотиків (приблизно на четвертому тижні лікування) місцево призначають ізотрексин або зінеріт (замість інших топічних препаратів). На другому етапі комплексного лікування ВХ на тлі базової терапії цього захворювання додатково призначають імуномезотерапію з використанням препарату лонгідаза. Лонгідазу починають вводити технікою папульної мезотерапії через три тижні лікування (після ліквідації гострої фази запалення, тобто за повної відсутності порожнинних запальних елементів на шкірі обличчя). Для цього лонгідазу в дозі 3000 МО перед введенням розчиняють в 2 мл 2% розчину лідокаїну. Лонгідазу вводять безпосередньо в уражені ділянки обличчя, на яких є ризик утворення, або уже утворились постзапальні «молоді» рубці. Курс лікування лонгідазою становить 10 - 15 процедур з перервами між введеннями від 3 до 5 діб.