Санітарно-гігієнічні вимоги до структури, змісту і нормування фізичного навантаження при оздоровчому тренуванні учнів підготовчої і спеціальної медичних груп

Тема

Санітарно-гігієнічні вимоги до структури, змісту і нормування фізичного навантаження при оздоровчому тренуванні учнів підготовчої і спеціальної медичних груп

План

Вступ

Розділ 1 Фізичне виховання зі школярами, що мають відхилення у стані здоров'я.

Розділ 2 Методи та організація дослідження

Розділ 3 Результати дослідження

3.1 Особливості фізичного виховання учнів при серцево-судинній патології

3.2 Фізичне виховання учнів з бронхо-легеневою патологією

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Фізкультура - це чітко визначені вправи для організму. 50% здоров'я людей залежить від самої людини. Здоров'я - найбільша цінність людини. Шляхи підвищення життєдіяльності людини: оздоровча фізкультура і загартування як способи покращення основних органів і систем людини. В результаті детренованості знижуються функції і резерви всіх органів. Виникає не тільки послаблення і атрофія м'язів, але й функціональна неповноцінність серця з вираженими атеросклеротичними змінами коронарних судин.

Дослідження показують, що під впливом фізичних тренувань суттєво покращуються функції основних органів і систем людини. Аеробна здатність організму, а тому й витримування фізичних навантажень залежить від стану систем транспортування кисню. Вона визначається ЧСС, серцевим викидом, здатністю раціонального перерозподілу кровообігу при фізичних навантаженнях і кількістю відновленого гемоглобіну і крові, який повертається в легені. Фізичні тренування збільшують функціональну здатність кожної з цих ланок. У результаті фізичних тренувань МСК зростає на 16-33%. Добре тренована людина протягом 8 год. може витримувати навантаження в межах 50%, а нетренована - лише 25% максимальної аеробної здатності. Підвищення витривалості в результаті тренувань пов'язане з багатьма факторами, серед яких певну роль відіграє більш ефективне постачання киснем працюючих м'язів. Слід особливо наголосити на необхідності регулярних тренувань, оскільки детренованість виникає вже через 2 тижні після припинення занять. Порівняльння дослідження ефекту тренувань у різному віці (16-18, 20-40 і 50-60 років) показали, що в результаті 4-тижневих занять у всіх вікових групах значно поліпшились показники гемодинаміки і фізичної працездатності. Динамічна м'язова робота не тільки не призводить до підвищеного зношування організму, а навпаки, є важливим фактором збільшення фізичних можливостей і продовження життя людини. Тривалу гіподинамію можна розглядати як один із шляхів завчасного старіння. Довготривале перебування здорової людини у ліжку призводить до зниження МСК від 17 до 33%, 6-ти тижневий ліжковий режим удвоє зменшує здатність здорової людини витримувати фізичні навантаження. Крім того, розвивається атрофія м'язів, негативний азотний баланс, де мінералізація кісток, збільшується виділення кальцію з сечею, підвищується ймовірність утворення каменів у нирках, інфекцій сечового міхура, знижується основний обмін крові, погіршуються реакції на зміну положення тіла, спостерігається низка інших глибоких фізіологічних порушень. Основною метою фізичних тренувань є поліпшення стану серцево-судинної, дихальної, м'язової, а також інших систем організму шляхом максимальної активізації їх функціональних резервів.

Вчені вважають, що мінімальна потреба у руховій активності становить не менше 2 годин на добу. За змістом це може бути допомога батькам у господарстві, проходження шляху до школи та із школи, прогулянки, походи, ігри тощо.

Але для зміцнення здоров'я та підвищення фізичної підготовленості цього недостатньо. Необхідно не менше 3-5 разів на тиждень проводити спеціальні заняття, на яких протягом 15-30 хвилин підтримувати середню інтенсивність виконання вправ (ЧСС не менше 140 і не більше 160 (170) скорочень за хвилину). Під час рухливих та спортивних ігор дуже важко контролювати інтенсивність фізичного навантаження. Тому такі заняття, хоча і набагато цікавіші, все ж відчутного позитивного впливу на стан здоров'я не матимуть. Величину та інтенсивність фізичних навантажень за ЧСС найпростіше контролювати під час ходьби та бігу. Крім того, саме ці вправи (ходьба та біг) справляють всебічний та сприятливий вплив практично на всі системи та органи організму людини. Тому можна включати у кожне заняття пришвидшену ходьбу, біг у чергуванні з ходьбою чи біг підтюпцем тривалістю не менше 15 хв з ЧСС 140-160 за хвилину. Поодинокі випадкові заняття, особливо з великими фізичними навантаженнями, швидше зашкодять, ніж дадуть позитивний ефект. Як правило, після таких занять виникають болі у м'язах, інші неприємні відчуття, які зменшують бажання займатись.

Крім ходьби та бігу в заняття потрібно включати загальнорозвиваючі вправи, вправи для профілактики захворювань хребта, для розвитку рухових здібностей (швидкості, сили, витривалості, спритності), різноманітні ігри. Особливу увагу потрібно звертати на розвиток гнучкості. Комплекси вправ для розвитку рухових якостей, правильність їх виконання, кількість повторень, дозування потрібно вивчити на уроках фізичної культури під керівництвом учителя.

Розділ 1. Фізичне виховання зі школярами, що мають відхилення у стані здоров'я

Важливим розділом роботи вчителя фізичної культури спільно з медичними працівниками є розподіл учнів за медичними групами для занять фізичною культурою. У відповідності з наказом Міністра охорони здоров'я України “Про вдосконалення лікарсько-фізкультурної служби “ від 31 грудня 1992 року шкільний лікар на початку навчального року після поглибленого медичного огляду (а потім, за його направленням - лікарями-спеціалістами) розподіляє учнів на медичні групи. Всі учні шкільного віку з метою диференційованого підходу до процесу фізичного виховання, діляться на три групи: основну, підготовчу та спеціальну медичну. В основу такого розподілу покладені 2-а критерії: стан здоров'я і фізичний розвиток.

До основної групи відносяться школярі без відхилень у стані здоров'я, а також учні, що мають незначні відхилення у стані здоров'я при достатньому фізичному розвитку. До підготовчої медичної групи відносяться учні без відхилень у стані здоров'я, а також учні з незначним відхиленням при недостатньому фізичному розвитку. До спеціальної медичної групи відносяться учні з відхиленням у стані здоров'я постійного чи тимчасового характеру. З учнів, віднесених до спеціальної медичної групи, за наказом директора школи комплектуються групи для занять фізичною культурою, склад спеціальної групи 15 осіб. Якщо в створену групу входить менше ніж 10 осіб, її можна доповнювати учнями інших класів, суворо диференціюючи фізичне навантаження (наприклад, до групи 1 класу можна включати учнів 2 класу і т.д.). Як вважають М.С.Дубовіс, С.Ф.Цвек, Ф.Ф.Бондарев, спираючись на існуючий практичний досвід, заняття учнів, які страждають різними захворюваннями, можливо і доцільно проводити спільно. Таких дітей можна об'єднувати в одну групу, оскільки пристосування організму (зокрема, органів кровообігу і дихання) в багатьох відношеннях є однаковим.

Окремі автори вважають, що для більш диференційованого підходу до призначення рухових режимів, дітей СМГ рекомендується поділяти на 2-і групи «А» і «Б», в залежності від ступеня і характеру захворювань. До підгрупи «А» відносять учнів, які мають відхилення у стані здоров'я зворотного характеру, ослаблених в зв'язку з різними захворюваннями та після перенесених захворювань. Їм призначають щадящо-тренуючий режим.

До групи «Б» відносять школярів з органічними, не зворотними змінами органів і систем (ураження серця, судинної, сечовидільної системи, дихальна недостатність, захворювання печінки, гемофілія, висока ступінь рефракції зору, сколіози з патологічною етіологією, паралічі, після струсу мозку). Їм призначають щадячий режим. Учні, тимчасово звільнені від занять фізичними вправами, зобов'язані бути присутніми на уроках фізичного виховання. Тимчасове звільнення від занять фізкультурою допускається з дозволу медперсоналу школи.

Необхідно зауважити, що в деяких школах існує практика спільних занять школярів, що мають відхилення у стані здоров'я з учнями основної і підготовчої груп. Зокрема вважають серйозним недоліком відокремленість дітей з відхиленням у стані здоров'я на заняттях фізичною культурою від свого класу, що негативно впливає на їх психологічний стан, а об'єднання дітей в групи з різними за характером захворюваннями та часто без врахування вікового принципу робить заняття малоефективними. Вони пропонують вчителю фізичної культури лише приділяти підвищену увагу до таких учнів через обмеження завдань, виключення недоступних вправ, збільшення часу для відпочинку тощо. Опоненти такої точки зору вважають спільні заняття учнів з відхиленням у стані здоров'я та дітьми основної та підготовчої груп малоефективними. Хворі школярі як правило малорухомі, соромляться на заняттях, завдання виконують невпевнено, боячись глузувань, що негативно впливає на психіку дітей.

Метою фізичного виховання учнів, які за станом здоров'я віднесені до СМГ, є прискорення ліквідації патологічних процесів, відновлення і зміцнення здоров'я, досягнення максимально-можливого для даного індивіда рівня фізичного розвитку, психологічної і рухової підготовленості, виховання навичок здорового способу життя, та потреб до самостійних систематичних занять фізичною культурою.

У відповідності з метою, основними завданнями фізичного виховання учнів, віднесених до СМГ є:

1. Підвищення функціональної активності органів і систем організму дітей, ослаблених хворобою.

2. Загартування організму. Ця обставина набуває вирішального значення за наявності в групі дітей із серцево-судинними захворюваннями, хронічною пневмонією, бронхіальною астмою та ін.

3. Розвинути фізичні здібності і оволодіти руховими навичками, які компенсують існуючі недоліки організму.

4. Вироблення активного ставлення учнів до переборення своєї фізичної неповносправності (через виховання мотивації, пояснення впливу фізичного виховання на організм, перші зрушення активної стимуляції).

5. Забезпечити учнів необхідними методичними знаннями про причини хвороби і відставання в розвитку, про оздоровчі засоби і методи, які компенсують недоліки організму; навчити їх методиці самоконтролю.

6. Сформувати стійку систему звичок до систематичних занять оздоровчо-лікувальною фізкультурою.

7. Прищеплення навичок та виховання звичок особистої та громадської гігієни, необхідних у побуті та навчанні.

Поруч із зазначеними завданнями вивчена нами тема є актуальною і суттєвою. Основними засобами фізичного виховання дітей, що мають відхилення у стані здоров'я є фізичні вправи, що використовуються з лікувальною метою та природні чинники. Вправи підбираються, виходячи з медичних показань та протипоказань. Наприклад, вправи на координацію показані при розладах ЦНС; а спеціальні дихальні вправи у боротьбі з легеневими ускладненнями. Однак, ті ж дихальні вправи протипоказані дітям з важкими порушеннями серцево-судинної системи при нестійкому АТ (при тенденції до його падіння). Всі вправи поділяються на загальнорозвиваючі та загальнозміцнюючі - спрямовані на оздоровлення та зміцнення всього організму та спеціальні, які мають вибіркову дію. Часто одні і ті ж самі вправи для однієї людини можуть бути загальнозміцнюючими, а для іншої - спеціальними. Наприклад, вправи для тулуба, за умови спеціальної методики їх використання, застосовуються, як спеціальні при порушеннях постави. Лікувальний ефект фізичного виховання в групах СМГ перш за все визначається використанням спеціальних вправ.

Фізичні вправи, що використовуються у фізичному вихованні з дітьми СМГ, діляться на гімнастичні, ігрові, туристичні (прикладні).

До гімнастичних вправ належать: вправи на рівновагу, координацію, ідеомоторні вправи та корегуючі. Вправи на рівновагу активізують не лише вестибулярні, але й тонічні і статичні рефлекси. Вони застосовуються для подолання дискоординації між руховими та вегетативними функціями (головокружіння, нудота, потовиділення, зниження ЧСС). Вправи на координацію сприяють відновленню та удосконаленню загальної координації людини, чи координації окремих сегментів тіла. Особливе їх значення для хворих, що знаходились на тривалому постільному режимі та при розладах ЦНС і периферійної нервової системи.

Ідеомоторні вправи сприяють підвищенню електрозбудливості м'язів, активізують процеси дихання і кровообігу. Вони використовуються як засіб для підвищення загального тонусу організму. Корегуючі вправи використовуються:

а) для укріплення слабких та розтягнутих м'язів ;

б) для розслаблення контрагованих м'язів, тобто для відновлення нормальної м'язової ізотонії.

Ці вправи використовуються при захворюванні та порушенні опорно-рухового апарату. Крім розглянутих видів гімнастичних вправ, окремими авторами розглядаються ще такі групи вправ: на розтягування; розслаблення, в полегшених умовах, рефлекторні; лікування положенням тощо. На розтягування (застосовується при недостатній рухомості суглобів, пониженій еластичності тканин та шкіри); розслаблення (передбачають довільне зниження тонусу різних груп м'язів); в полегшених умовах (з усуненням сили тертя, тяжіння - наприклад: згинання в ліктьовому суглобі з опорою на стіл, тощо); рефлекторні (передбачають дію на певні групи м'язів через напруження інших м'язових груп - наприклад, укріплення м'язів плечового поясу рефлекторно впливає на м'язи тазу та стегон); лікування положенням (застосування фіксуючих пов'язок, лонгеток, валиків тощо) для усунення патологічних позицій в суглобах, або для створення найкращої позиції для відновлення функцій м'язів.

Туристичні, або прикладні вправи - це ходьба, біг, лазіння, ходьба на лижах, вправи у воді. Розглянемо особливий механізм впливу фізичних вправ, що виконуються у воді. Специфіка дії водного середовища полягає у наявності гідростатичного тиску: а) так, при зануренні хворого у воду по шию вдих утруднюється, а видих полегшується, збільшується кровопоповнення легеневих судин, припіднімається діафрагма, що супроводжується зменшенням життєвої ємкості легень. Отже, дихання відбувається з подоланням опору; б) кровообіг затруднюється внаслідок посиленого припливу крові до серця. Це навантаження (у фізіологічних межах) компенсується за умови нормального функціонування серцево-судинної системи через збільшення хвилинного об'єму серця. Навіть найпростіші рухи у воді збільшують хвилинний і ударний об'єм серця на 1/ 3; в) суттєве значення відіграє зменшення ваги тіла на 9/10 під дією виштовхуючої сили води (так, при m =70 кг, людина відчує m у 7,5 кг). Це дуже важливо при фізичному тренуванні осіб з порушенням опорно-рухового апарату, нервової системи, серцево-судинної системи тощо. Механічна дія води вимагає більших зусиль при подоланні опору води. Температурна дія створює загартовуючий ефект та (тепла вода) зменшує рефлекторну збудливість і біль. Вправи у воді мають психотерапевтичне значення - покращують самопочуття та зміцнюють віру у зцілення.

В.А. Епіфанов до прикладних вправ відносить також трудові вправи (в рамках методу трудотерапії). На сьогоднішній день існує достатня кількість досліджень (В.Л. Страковская, Н.Г. Снагина, А.М. Фонарев, Г.Г. Петренко та зарубіжні автори), які свідчать про лікувальний вплив спеціальних рухливих ігор. Прихильники застосування цього методу стверджують, що основною перевагою ігор перед дозованими вправами є те, що гра завжди пов'язана з ініціативою, фантазією, творчістю, емоціями та стимуляцією рухової активності. Хоча всі вправи тією, чи іншою мірою пов'язані з диханням, прийнято виділяти групу дихальних вправ у самостійну. Дихальні вправи - один з найважливіших методів загальної реабілітації. Існують різноманітні методики дихальних вправ, які застосовуються в залежності від стану хворого. Однак, спільне правило для них - це активізація видиху, що дозволяє цілеспрямовано втручатися в дихальний цикл. Всі дихальні вправи діляться на динамічні, що поєднуються з рухами руками, плечового поясу, тулуба та статичні (умовно), які відбуваються лише при участі діафрагми та міжреберних м'язів.

При проведенні систематичної роботи по фізичному вихованню з дітьми, що мають відхилення у стані здоров'я використовуються різноманітні форми фізичної культури: фізкультурно-оздоровчі заходи протягом навчального дня (гімнастика до занять; фізкультурні хвилинки і паузи, тощо), позакласні заняття фізичними вправами (змагання, вечори, свята, дні здоров'я, індивідуальні самостійні заняття, заняття лікувального і корегуючою гімнастикою). У відповідності з державною програмою з фізичної культури для СМГ, розробленої та діючої з 1997 року, діти, що мають відхилення у стані здоров'я, обов'язково відвідують уроки фізичної культури, беруть участь у підготовчій та заключній частинах, а під час основної виконують вправи, вивчені на заняттях у спеціальній групі.

Заняття в СМГ проводяться тричі на тиждень у позаурочний час. Їх тривалість 40-45 хв. На заняттях в СМГ необхідно дотримуватись типової структури шкільного уроку, однак, з деякими особливостями.

Під час виконання загальнорозвиваючих вправ, особливу увагу потрібно звертати на рівномірне, змішане дихання; виключати вправи, що вимагають затримки дихання, великих м'язових зусиль. Загальнорозвиваючі вправи добирають так, аби в роботі брали участь усі м'язові групи, але не одночасно, а в певній послідовності (за принципом «розсіяного» навантаження). Загальнорозвиваючі вправи виконуються із спеціальними дихальними у такому співвідношенні: 2 : 1 перші 2 -а місяці занять; потім 3 : 1 та 4 : 1. Незалежно від характеру захворювань широкого застосування набувають вправи на поставу та попередження плоскостопості.

Учнів у спеціальній групі краще шикувати не за зростом, а за функціональними можливостями: на правому фланзі І підгрупа - діти із захворюваннями серцево-судинної і дихальної систем, за нею ІІ - із захворюваннями внутрішніх органів і зниженим зором, далі Ш - учні з відставанням у фізичному розвитку. Якщо в групі наявні учні з великою різноманітністю захворювань, їх треба шикувати в такому порядку: І підгрупа - найсильніші, ІІ - середні і, нарешті, Ш - слабкі і щойно прибулі.

Учні підготовчої групи займаються фізичною культурою спільно з учнями основної групи за загальною програмою. Головна відмінність у дозуванні фізичних навантажень.

У вступній частині уроку вчитель дає меншу кількість повторень вправи і пропонує більш тривалі паузи для відпочинку. Особливо це необхідно у разі виконання вправ, що потребують прояву швидкості, сили і витривалості. Загальнорозвиваючі вправи виконуються у зручному для учня темпі.

В основній частині уроку вчитель використовує більшу кількість підвідних та підготовчих вправ. Кількість повторень вправи залежить від рівня засвоєння матеріалу і реакції учня на фізичне навантаження.

В заключній частині уроку основна і підготовча медичні групи об'єднуються разом і виконують заплановані завдання.

Робота з учнями спеціальної медичної групи здійснюється на підставі "Програм з фізичної культури для спеціальної медичної групи 1 - 9 класів середньої загальноосвітньої школи" (Київ, 1997). До програми включені теоретичні відомості з фізичної культури, дихальні і загальнорозвиваючі вправи для вироблення правильної пози та формування постави, профілактики і корекції плоскостопості. Зміст основних розділів складають: основна і художня гімнастики, елементи спортивних ігор, легка атлетика, лижна і ковзанярська підготовки, рухливі ігри, а також вправи на розслаблення. Як обов'язковий введений розділ дихальних вправ (їх необхідно включати до кожного уроку). Досвід переконує, що доцільно проводити заняття з учнями підгрупи А і Б разом, враховуючи величину пульсового режиму під час роботи.У підгрупі А фізичні навантаження поступово збільшуються. Руховий режим доцільно витримувати у межах ЧСС 120-130 уд./хв., поступово збільшувати навантаження до пульсу 140-150 уд./хв. У групі Б рухові режими виконуються з частотою пульсу не більше 120-130 уд./хв. протягом усього навчального року. За таких умов відбувається формування життєво- необхідних навичок і вмінь, але при цьому відсутні підвищені вимоги до діяльності послабленого організму. На заняттях в СМГ підбір методів залежить від поставлених завдань вікових особливостей, характеру і важкості хвороби, фізичної підготовленості учнів. Основне значення мають практичні методи - метод практичних вправ. З методів спрямованій на розвиток фізичних якостей особлива роль відводиться безперервному методу - одноразове безперервне виконання рівномірної або перемінної роботи при ЧСС 145-150 для підвищення аеробних можливостей. Широке застосування має ігровий метод який забезпечує високу емоційність занять. Практикують і змагальний метод, який стимулює адаптаційні процеси, удосконалює фізичну підготовленість. Його можна застосовувати в полегшених умовах (зменшення дистанції, спрощення правил, використання полегшених приладів, зменшення висоти сітки, маси м'яча).

В основі занять фізичного виховання учнів в СМГ лежать три основних принципи. Перший принцип заключається в використанні вправ оздоровчо-лікувальної і реабілітаційної спрямованості. Будь-які заняття фізичною культурою мають оздоровчу спрямованість. Але для учнів СМГ цей принцип стоїть на чолі інших, йому підпорядкований вибір засобів фізичної культури, особливо методики і організації занять. Якщо для здорових дітей мета занять зміцнити здоров'я, то в спеціальних групах спочатку необхідно відновити здоров'я, усунути наслідки захворювань, попередити рецидиви і ускладнення хвороби. Тому в заняття включають велику кількість елементів лікувальної фізкультури. Досвід використання засобів фізичної культури для учнів з різними відхиленнями в стані здоров'я показав високу результативність занять. Навіть у дітей з важкими морфологічними порушеннями завдяки науковій організації процесу фізичного виховання наступає компенсація втрачених функцій. Рухова функція і працездатність у таких учнів може досягати навіть більш високого рівня чим у їх нетренованих однолітків. Другий принцип фізичного виховання учнів в СМГ полягає в диференційованому підході в залежності від характеру і виявлення структурних і функціональних порушень в організмі викликаних патологічним процесом. Ці особливості визначають потребу для кожного учня конкретних засобів і методів фізичного виховання. Третій принцип - професійно-прикладна спрямованість занять. Завдання вчителя забезпечити відновлення втрачених функцій, професійно-прикладна фізична підготовка.

Доцільно застосовувати базові навички здоров'я (постави, дихання, релаксації, довільне розслаблення м'язів, автогенне тренування, медитація). Проводять облік ефективності заняття, підраховують пульс, підводять підсумки уроку, вчитель оцінює діяльність учнів, дає завдання додому. Урок повинен бути емоційним, естетично оформленим. Діти повинні забувати про свої вади, відчути себе здоровими. Для учнів молодших класів необхідно включати спеціально підібрані рухливі ігри. Для старших нетрадиційні методи оздоровлення - самомасаж, дихальна гімнастика йогів, основи Хатха-Йоги, нетрадиційні види гімнастики, різні оздоровчо-тренувальні системи. Уроки з учнями СМГ краще проводити окремо за спеціальною програмою. Склад груп для навчальних занять не повинен перевищувати 15 учнів. Ефективність занять в першу чергу залежить від правильного підбору учнів в групах. Краще всього, якщо група складається з учнів з однорідним захворюванням, або ще більш важливо - з однаковим рівнем функціональних можливостей.

Накопичений досвід засвідчує перевагу комплексного підходу до використання засобів фізичної культури в оздоровчому фізичному тренуванні (ОФТ). Для покращення функціонального і фізичного стану організму учням СМГ, особливо підгрупи А, на основі систематичного контролю та індивідуалізації навантажень доцільно рекомендувати заняття оздоровчим тренуванням. При плануванні занять обов'язковим є врахування характеру і ступеня важкості патологічного процесу, функціонального і фізичного стану. Протипоказанням до занять оздоровчим тренуванням є серцева недостатність ІІ-Ш ступеня, складні вроджені і набуті вади серця, синусова тахікардія, гіпертонічна хвороба ІІ-Ш ступені, бронхіальна астма з частими приступами, хронічні захворювання органів дихання з зниженням ЖЕЛ на 50%, захворювання печінки, нирок з явищами недостатності функцій, інфекційний гепатит (до 1 року), хвороби ендокринної системи з вираженим порушеним функцій, цукровий діабет середньої і важкої форми з ускладненнями, ожиріння третього і четвертого ступенів, прогресуюча міопія від 5 діоптрій і вище, кавернозний туберкульоз легень, захворювання крові, прогресуючі захворювання опорно - рухового апарату, остеохондроз і спондільоз хребетного стовпа з вираженими неврологічними синдромами, жовче - кам'яна і нирково - кам'яна хвороби з частими приступами, ревматизм до повного виздоровлення, гострі інфекційні захворювання (до 1 місяця, пневмонія - до 2), загострення хронічних захворювань, струс мозку (до року), злоякісні пухлини.

Для зміцнення здоров'я провідними є розвиток глобальної витривалості, тобто спроможність виконувати фізичну роботу помірної інтенсивності протягом тривалого часу. Для її розвитку можна використовувати на вибір: дозовані ходьбу і біг, плавання, вправи зі скакалкою, танцювальна аеробіка, ходьба на лижах. При їх плануванні необхідно дотримуватись загальних правил, зокрема: визначити оптимальну інтенсивність, характер, тривалість, періодичність вправ, забезпечити ефективний контроль.

При дозуванні інтенсивності навантажень в оздоровчій фізкультурі найбільш важливо визначити тренуюче навантаження, яке забезпечує інтенсивний адаптивний синтез білка і тим самим позитивні зміни в організмі. Інтенсивність навантаження 60-75 % максимальної аеробної можливості, або 60-90% пульсового резерву, тривалість від 15 до 60 хв. Важливе значення в процесі тренувань мають і підтримуючі навантаження, які дозволяють запобігти детренованості. Складання оздоровчих програм повинно відповідати навантаженню відповідно фізичним можливостям організму. Їх рівень можна визначити прямим (об'єм виконаної роботи) і непрямим методами - по ЧСС. Дозування навантажень це не тільки визначення допустимої межі, але встановлення мінімального порогу рівня навантажень, який здійснює тренуючий ефект. Поріг тренувальних навантажень для дітей 50 уд/хв, для дорослих 130. Визначити оптимальне навантаження в залежності від віку можна на основі пульсового резерву Для початківців ЧСС 170 + вік, після 1 -2 років 180 + вік, для добре підготовлених 170 + 0,5 віку. Максимально можливе навантаження 220 + вік. Порогове навантаження визначається не тільки інтенсивністю роботи але і тривалістю вправ. Мало підготовлені учні повинні займатись на рівні ЧСС 150 більше 5 хв. По мірі тренованості слід збільшувати тривалість вправи при збереженні її інтенсивності. Інтенсивність і тривалість визначає загальний об'єм роботи і витрати енергії. Власне загальні енергетичні витрати обумовлюють тренувальний ефект.

Починати навантаження слід при ЧСС на нижньому рівні оптимальної зони тренуючих навантажень. Їх слід повторювати до тих пір доки не буде зниження ЧСС при тій же швидкості. Таким шляхом можна через 2-3 тижні підвищити об'єм за рахунок інтенсивності і тривалості. Збільшення ЧСС повинно бути до рівня ПАНО і відсутності негативних симптомів.

Розділ 2. Методи та організація дослідження

В даному дослідженні приймали участь 10 учнів 5-9 класів Ямпільської ЗОШ 1-ІІІ ступенів, Білогірського району, Хмельницької області. Всі учні були віднесені до спеціальної медичної групи з серцево-судинною та дихальною патологією. Нами були використані наступні методи дослідження: педагогічне спостереження,анкетування,антропометричні обстеження: ріст, маса, ЧСС, ЖЕЛ, окружні розміри грудної клітки на вдиху і видиху, спірометрія.

Анкета

1. Вік

2. Стать

3. Діагноз

4. Скільки часу Ви хворієте

5. До якої медичної групи здоров'я належите

6. Рівень здоров'я

7. Ваше ставлення до занять фізичною культурою

8. Термін поновлення до занять фізичною культурою після перенесеного захворювання

9. Як впливають на Ваш організм фізичні вправи

10. Ставлення Ваших батьків до фізичної культури

11. Ваш улюблений вид спорту

12. Чи бажаєте Ви відвідувати спортивні секції.

Нами були використані антропометричні методи обстеження:

Ріст - визначається за допомогою за допомогою горизонтального ростоміра. Унизу планка закінчується площадкою розміром 70x50 см. На планку-шкалу нанесені сантиметрові поділки. Уздовж по шкалі вільно пересувається перпендикулярно прикріплена планшетка. Для вимірювання зросту людина стає на площадку прямо, спиною до шкали, торкаючись її потилицею, лопатками, сідницями і п'ятками. Коліна при цьому розігнуті, п'ятки прилягають одна до одної, голова фіксується так, щоб зовнішні кути очей і слухових ходів були на одній горизонтальній лінії. Рухому планшетку щільно присувають до верхівки голови. Значення фіксують за нижнім краєм планшетки. Зріст ліпше вимірювати вранці, тому що увечері він звичайно зменшується на 1-1,5 см, що пов'язано з ущільненням міжхребцевих дисків під дією сили тяжіння.

ь маса тіла - також антропометричний показник. Її визначають шляхом зважування і використовують для оцінки фізичного розвитку, живлення та стану здоров'я людини. Для зважування дітей і дорослих застосовують медичні ваги. Масу тіла звичайно визначають з точністю до 100 г. Для об'єктивної оцінки маси тіла отриманий показник порівнюють з даними періодично поновлюваних антропологічних таблиць.

ь ЧСС - визначав за допомогою секундоміра,кількість ударів сердця за 15 секунд множим на 4.

ь ЖЕЛ- ми визначали за допомогою спірометра.Робимо глибокий вдих і видихаємо повітря з легенів у спеціальний прилад спірометр який і показує скільки літрів кисню може поміститися у легеннях.

ь Окружні розміри грудної клітки дорослої людини при опущених руках на рівні сосків при максимальному видих дорівнює 82 см. Максимальна екскурсія грудної клітки, становить 7-8 см. Середня дихальна екскурсія при нормальному вдиху і видиху дорівнює 2-3 см (орієнтовні середні дані). Окружність грудної клітки на рівні сосків при максимальному видиху дорівнює приблизно половині зросту. Жінкам з нормально розвиненими молочними залозами при вимірюванні окружності трудно клітки накладають вимірювальну стрічку ззаду під кутами лопаток, спереду на рівні сосків під молочними залозами (на рівні IV ребра).

Передньо-задній (грудинно-хребтовий) діаметр на рівні рукоятки грудини дорівнює в середньому 16 см, на рівні нижнього краю тіла грудини - 19 см. Поперечині діаметр на рівні сосків становить 26 см. Відстань між дванадцятим ребром і гребенем клубової кістки при нормальній грудній клітці дорівнює 4-6 см. У жінок усі розміри бувають трохи менші.

Розділ 3. Результати дослідження

3.1 Особливості фізичного виховання учнів при серцево-судинній патології

Захворювання серцево-судинної системи відносяться до найбільш розповсюджених і важких. У сучасних школярів різко зростає кількість хронічних захворювань. Патологічні зміни в міокарді спостерігаються у 40-60% хворих школярів. З кожним роком частота і важкість захворювань неухильно збільшується, все частіше захворювання серця і судин зустрічаються в молодому віці. Людство після спасіння від інфекційних .захворювань завдяки відкриттям мікробіології і вірусології зупинилось в кризі перед хворобою цивілізації серцево-судинними захворюваннями, які стали більш загрозливими, ніж інфекційні. Вони ведуть до втрати генетичного фонду. Вихід з кризи - активізувати рухову активність школярів. Серед різних захворювань серцево-судинної системи у школярів найбільш характерними є: неревматична кардіопатія, дистрофія міокарда, інфекційно-алергічні міокардити, ревмокардити, вади серця, вегетативно-судинна дистонія, гіпертонічна і гіпотонічна хвороба.

Розповсюдженню захворювань сприяє ряд факторів зовнішнього і внутрішнього середовища (фактори ризику). У школярів головним фактором ризику є сидячий малорухливий спосіб життя і вікові особливості розвитку серця. В процесі росту і розвитку дитини функціональні показники серця, його адаптація до умов життя в значній мірі залежить від м'язової діяльності Відомо, що саме серце є лише помпою, яка перекачує тільки ту кількість крові, яка до нього поступає. Кров до серця рухається тільки завдяки допоміжним (екстракардіальним) факторам. При активних і пасивних скороченнях скелетних м'язів здавлюються вени і кров завдяки клапанів в них, рухається тільки до серця. Прикладом дії м'язової помпи є гравітаційний шок у бігунів під час раптової зупинки на фініші. Заняття лікувальної гімнастики при серцево-судинній патології обґрунтовуються на принципі максимально-можливого використання екстракардіальних механізмів компенсації кровообігу. Найбільш важливим екстракардіальним фактором є скелетні м'язи. В 1970 році відкрито раніше невідомі мікронасосні можливості скелетних м'язів (периферичних сердець).

Захворювання серця у школярів обумовлені вродженими дефектами розвитку, інтоксикацією, запальним процесом, порушенням регуляції судин, змінами обміну речовин. Часто вони бувають причиною розвитку серцевої недостачі. Незалежно від характеру захворювання, основні ускладнення і наслідки серцево-судинної хвороби в загальному між собою схожі. Основними симптомами захворювань серця є: аритмія, тахікардія, задишка, біль в ділянці серця, набряки, ціаноз, зниження працездатності.

Аритмія - відхилення в ритмі серця. Найбільш часта причина - ураження міокарда, синоаурикулярного вузла і провідної системи серця.

Синусна аритмія - пов'язана з коливанням активності синусного вузла. Прискорення ритму - синусна тахікардія і його сповільнення - синусова брадикадія, можуть зустрічатись у здорових дітей.

Пароксизмильна тахікардія - різке прискорення серцевого ритму (200 і більше уд./хв).Виникнення таких приступів часто пов'язане з вродженою аномалією.

Екстрасистолія - поява в серцевому м'язі додаткових імпульсів збудження, які викликають передчасне скорочення серця. Вона сприймається як перебої, відчуття замирання серця.

Причини захворювання міокарда - міокардит, дистрофія, інтоксикація, вроджені аномалії і відхилення в віковій еволюції серця. При екстрасистолії, яка виникла внаслідок міокардиту призначають щадячий режим, а в наслідок порушення трофіки міокарда діти повинні вести звичайний спосіб життя і займатися фізкультурою.

Блокада серця - порушення проведення імпульсу від передсердя до шлуночків або всередині шлуночків. Виникає внаслідок міокардиту.

Миготлива аритмія - асинхронне скорочення волокон серця що спостерігається при вадах серця.

Тахікардія - в стані спокою виникає в наслідок переповнення кров'ю порожнистих вен, яке здійснює рефлекторний вплив на роботу серця а також зміни хімічного складу крові (рефлекс з рецепторів дуги аорти і каротидного синусу).

Задишка - часте, затруднене дихання при легких фізичних навантаженнях. Вона є найбільш раннім симптомом серцевої недостатності. Задишка виникає в наслідок подразнення дихального центру змінами газового і хімічного складу крові(гіпоксія, гіперкардія, ацидоз). Серцева недостатність обумовлена послабленням роботи серця, як помпи. Вона буває при вадах серця, гіпертонії, міокардитах та інших захворюваннях серця. Причини: перевтома міокарда викликана робочим перевантаженням, безпосереднє ушкодження міокарда (інтоксикація, гіпоксія), порушення коронарного кровообігу. Недостатність кровообігу - такий стан, коли апарат кровообігу не забезпечує організм адекватним його метаболічним потребам кількості кисню і енергетичних речовин. Вона може бути гострою і хронічною, компенсованою і декомпенсованою. Компенсована форма не виявляється в стані спокою її можна виявити при пробах. Клінічно це появляється в задишці і тахікардії. Декомпенсована форма - задишка і тахікардія виникає в стані спокою, спостерігається посиніння шкіри і слизових оболонок. Як правило при серцевій недостатності кровообігу виникають застійні явища і набряки. При ослабленні роботи лівого шлуночка виникає застій крові в малому колі кровообігу. Ослаблення правого шлуночка супроводжується застійними явищами в великому колі кровообігу, перш за все в печінці, нирках, шлунково-кишковому тракті, головному мозку. При послабленні роботи правого шлуночка набряки виникають перш за все на ногах. При ослабленні лівого - розвивається набряк легень. У більшості хворих, які страждають серцевою недостатністю спостерігається хронічна форма.

При будь-якому ураженні серця з моменту його виникнення в організмі виникають компенсаторні реакції, спрямовані на попередження розвитку загальної недостатності кровообігу.Компенсація це тимчасове або постійне заміщення порушених функцій за рахунок перебудови або функцій інших органів і систем. Наприклад, при фізичних навантаженнях розвиток гіпертрофії міокарда для збільшення систолічного об'єму. При порушеннях кровообігу, виникнення задишки і тахікардії, які зменшують гіпоксію. Для того, щоб адаптуватись до нових умов (недостатність кровообігу) в організмі виникає ряд захисно-пристосувальних реакцій, які мають компенсаторний характер. Формування компенсацій - біологічна властивість живих організмів, одне з найяскравіших проявів механізму здоров'я в умовах хвороби.

Природжені пороки серця у дітей - це одна з найчастіших аномалій розвитку. Вони властиві 10% дітей першого року життя. Без хірургічного лікування протягом першого року життя вмирають 40, а до 5 років - 80% з числа цих дітей. Плід і організм матері єдине ціле, тому хвороби матері, особливо спричинені вірусами (краснуха, грип, ГРВІ тощо) становлять велику небезпеку для майбутньої дитини. Несприятливо впливають на розвиток плода киснева недостатність, розлади в організмі вагітної, пов'язані з серцево-судинними, легеневими, ендокринними та іншими захворюваннями, відшаруванням плаценти, токсикозом, гіповітамінозом, дією іонізуючої радіації, вживанням вагітною лікарських препаратів, шкідливості на виробництві і в побуті (хімічне виробництво, емоційні травми тощо). Імовірність природженого пороку серця більша в родинах зі спадковою схильністю до захворювань серця. У більшості дітей природжений порок серця розпізнають на першому році життя у зв'язку з наявністю ціанозу або шуму в ділянці серця. У дітей грудного віку з природженим пороком можуть бути складності під час годування (часті перерви під час ссання, відмова від груді). У більшості випадків діти відстають у фізичному розвитку, часто схильні до гострих респіраторних інфекцій, бронхітів. Найчастіше зустрічаються: дефект міжшлуночкової перегородки, дефект міжпередсердної перегородки. відкрита артеріальна (боталова) протока, стеноз легеневої артерії. У дітей спостерігаються такі симптоми: задишка, тахікардія, ціаноз або блідість шкіри, шуми в ділянці серця, часто спостерігається відставання в фізичному розвитку (малі маса і розміри тіла). Відомо, що під впливом фізичних вправ помітно зростає толерантність до фізичних навантажень. Покращується функціональний стан і скорочувальна функція міокарду, підвищується коронарний резерв і економічність серцевої діяльності. Покращується колатеральний кровообіг, зменшується вміст ліпідів, холестерина в крові, покращується периферичний кровообіг. В зв'зку з тим оздоровча фізкультура - головний засіб первинної профілактики захворювань серця у школярів зовнішньо здорових, без об'єктивних і суб'єктивних ознак, які мають ті чи інші фактори ризику. У хворих дітей фізичні вправи головний засіб попередження прогресування і ускладнень захворювань серця (вторинна профілактика). Регулярне застосування вправ покращує трофічні процеси в міокарді, троте міокард периферичні серця, удосконалюють компенсацію, забезпечують поступове пристосування організму дитини і його систем до зростаючих фізичних навантажень, а в стадії виздоровлення до звичних умов існування, тобто його реабілітацію. В залежності від характеру і стадії захворювання особливо стану кровообігу застосовують два режими рухової активності: тренуючий і щадячо-тренуючий. При важких проявах захворювання, вираженої недостатності серця, застосовують щадячий режим. Фізичні вправи спрямовані на компенсацію послабленої функції серця, покращенню периферичного кровообігу. Для цього використовують вправи для мобілізації допоміжних факторів серця: повільна ходьба, дихальні вправи, вправи для дистальних сегментів кінцівок, на дрібні м'язові групи. Інтенсивність вправ при ЧСС 120-140 уд./хв. Вправи на розслаблення сповільнюють пульс і знижують артеріальний тиск. Протипоказані всі навантаження тренуючого характеру. При легких формах захворювання, в стадії виздоровлення і компенсованих хронічних захворюваннях неактивна фаза ревматизму, компенсовані вади серця, функціональні зміни міокарда, застосовують щадячо-тренуючий режим "тренінг міокарда". Фізичні вправи сприяють підвищенню функціональних особливостей серцево-судинної системи. Застосовують вправи для середніх і крупних м'язових груп, поступово підвищують навантаження. Такі вправи прискорюють пульс і збільшують кровообіг. Перш за все це ходьба, дозований біг від 30 с з поступовим збільшенням до 2,5-3 хв., загальнорозвиваючі вправи на всі м'язові групи, дозована ходьба на лижах, їзда на велосипеді, оздоровче плавання, оздоровчі види гімнастики, елементи легкої атлетики, спортивних ігор. Протипоказані вправи з натужуванням, складно-технічні, великої інтенсивності, вправи з різкими змінами положень тулуба, змагального характеру. Особливо протипоказані вправи в яких приймає участь велика група м'язів і виконуються з великою інтенсивністю. Під час їх виконання утворюється значний кисневий борг. Недопустимі ознаки перенапруження серця (погіршення загального стану, зниження працездатності, в стані спокою підвищення пульсу; падіння або підвищення артеріального тиску). Виникнення аритмії несприятлива реакція на фізичні навантаження під час занять (суб'єктивні скарги на самопочуття, біль, задишка, поблідніння). В таких випадках слід припинити заняття або знизити навантаження.

Ознаки покращення стану серцево-судинної системи: покращення самопочуття, настрою, підвищення загальної фізичної працездатності, зниження реакції серцево-судинної системи на фізичні навантаження. При значному покращенні стану серцево-судинної системи можливо перевести учня в підготовчу групу. Переведення в основну групу при захворюваннях серцево-судинної системи частіше всього неможливе. Для полегшення роботи пошкодженого серця, особливо на перших етапах фізичного виховання а також для подальшого захисту його при зростанні фізичних навантажень застосовують вправи, які забезпечують безпосередньо в процесі занять і після них зниження функціонального напруження серцевого м'яза. При фізичній реабілітації учням з захворюваннями серцево-судинної системи доцільно включати і короткочасні навантаження (1-1.5 хв) з інтервалами відпочинку для відновлення кисневого боргу, така методика полегшує можливість адаптації серця до підвищених енергетичних вимог під час м'зових навантажень. Дані вправи здійснюють тренувальний ефект на систему транспорта кисню безпосередньо в м'язах (покращують утилізацію в м'язах) і полегшують функцію серця при навантаженнях;

Орієнтовний комплекс фізичних вправ при вадах серця

1. В. п. - лежачи на спинi, руки вздовж тулуба: 1 - підняти руки вгору - вдих; 2 - В. п. - видих.

2. В. п. - лежачи на спинi, руки вниз: 1 - почергове або одночасне вiдведення рук в сторони - вдих; 2 - В. п. - видих.

3. В. п. - лежачи на спинi, руки вздовж тулуба: 1 - зiгнути руки, кистi сковзають вздовж тулуба до пахвових ямок - вдих; 2 - В. п. - видих.

4. В. п. - лежачи на животi, руками впертись в пiдлогу: 1 - опираючись руками, зiгнутими в лiктях, прогнутись в грудному вiддiлi хребта - вдих; 2 - В. п. - видих.

5. В. п. - лежачи на животi, руки в упорi: 1 - вiдвести лiву руку вгору - вдих; 2 - В. п. - видих; 3 - вiдвести праву руку вгору - вдих; 4 - В. п. - видих.

6. В. п. - лежачи на спинi, руки в упорi на лiктях позаду: 1-4 - почергове згинання i розгинання нiг в колiнних i кульшових суглобах.

7. В. п. стоячи на колiнах, руки в упорі: 1 - вiдведення прямої ноги назад; 2 - В. п.

8. В. п. - стоячи на колiнах, руки в упорi: 1 - зiгнути спину вгору - вдих; 2 - прогнути вниз - видих.

9. В. п. - стоячи на колiнах, руки вперед: 1 - сiсти злiва, не змiнюючи положення рук; 2 - В. п.; 3 - сiсти справа, не змінюючи положення рук; 4 - В. п.

10. Спокiйне дихання (без поглибленого вдиху) - 3-4 рази.

11. В. п. - ноги нарiзно, руки на пояс: 1 - нахил тулуба вправо, руки вгору, праву ногу вправо на носок; 2 - В. п.; 3 - нахил тулуба влiво, руки вгору, лiву ногу вiдвести влiво на носок; 4 - В. п.

12. Ходьба з високим пiднiманням стегна - 2 хв.

13. В. п. - ноги нарiзно, руки на пояс: 1-4 - коловi рухи голови вправо, влiво.

14. В. п. - ноги нарiзно, руки за головою: 1-2 - повороти тулуба вправо, влiво.

15. В. п. - ноги нарiзно, руки в сторони: 1-4 - повороти тулуба вправо, влiво.

16. В. п. - ноги нарiзно, руки за головою: 1-3 - нахили тулуба вперед; 4 - В. п.

17. В. п. - ноги нарiзно, руки за спиною навхрест в замок: 1-3 - нахили тулуба вперед; 4 - В. п.

18. В. п. - ноги в широкiй стiйцi, руки за пояс: 1 - нахил до лiвої ноги; 2 нахил до середини; 3 - нахил до правої ноги; 4 - В. п.

19. В. п. - о. с.: 1-3 - нахили вперед, руками дiстати пiдлогу; 4 - В. п.

20. В. п. - ноги нарiзно, руки на пояс: 1 - нахил вперед, дiстати носки; 2 В. п.; 3 - нахил назад, дiстати п'ятки; 4 - В. п.

3.2 Фізичне виховання учнів з бронхо-легеневою патологією

Захворювання дихальної системи відносяться до найбільш частої патології дитячого організму. При захворюваннях дихальної системи не тільки розвиваються певні зміни в дихальних шляхах і легеневої тканини, але суттєво змінюються функції дихання в широкому розумінні цього слова, спостерігається порушення інших органів і систем, відставання в рості і розвитку. Система дихання у дітей і підлітків функціонує в особливих умовах і забезпечує значно більшу чим у дорослих потребу в газообміні. Це пояснює невеликі резерви дихання у школярів і відносну легкість виникнення функціональних порушень. Фізіологічні механізми дихання дитячого організму, малоефективні, що порівняно легко призводить до виникнення дихальної недостачі. При захворюваннях дихальної системи можна виділити слідуючі загальні симптоми: задишка, кашель, задуха, виділення мокроти, болі в ділянці грудної клітки, порушення вентиляції, газообміну, легенева недостача, порушується дихання. Воно може бути поверхневим (короткий вдих, прискорене дихання), що призводить до кисневої недостачі, або утрудненим (експіраторна задишка) в наслідок рефлекторного спазму бронхів під впливом різних подразників. При всіх захворюваннях органів дихання порушується їх функція: обмежується рухливість грудної клітки і легень, погіршується прохідність дихальних шляхів, знижується еластичність легеневої паренхіми, зменшується дихальна поверхня легень, центральна регуляція дихання і кровообігу. Фізичні вправи рефлекторно і гуморально збуджують дихальний центр, покращують окислювальні процеси і утилізацію кисню, розширюють бронхи, покращують крово і лімфообіг в легенях, що активізує регенеративні процеси і попереджує ускладнення. Завдання лікувальної фізкультури:

- компенсація дихальної недостачі, посилення і перебудова адаптативних реакцій організму з метою підвищення компенсаторного ефекту;

- покращення функції дихання, збільшення його резервних можливостей за рахунок змін глибини і частоти дихання, зниження гіпервентиляції, збільшення ЖЕЛ, прохідності бронхів, МВЛ;

- прискорення розсмоктування запального процесу;

- попередження ускладнень, застійних явищ;

- нормалізація порушених функцій інших органів і систем;

- попередження відставання в фізичному і психомоторному розвитку;

- підвищення імунітету.

Для вирішення поставлених завдань застосовують всі види гімнастичних, прикладних і спортивного характеру фізичних вправ у відповідності до вікових особливостей рівня моторики, з обов'язковим врахуванням особливостей захворювання, його періоду. Деякі спеціальні лікувальні завдання вирішуються шляхом планомірного включення спеціальних засобів ЛФК. До таких засобів відносяться: статичні і динамічні дихальні вправи, вправи на розслаблення, для м'язів грудної клітки і плечового пояса (для дренажної функції бронхів), системи дихальної гімнастики (Бутейко, Стрельникової), а також масаж і самомасаж. Протипоказані вправи з затримкою дихання, з натужуванням. Особливу увагу слід приділяти продовженому видоху, який виконують на видосі через рот з одночасним вимовлянням голосних і приголосних звуків їх слід рекомендувати для самостійного виконання по 3-5 разів в день. Доцільні заняття плаванням, лижами, веслуванням.

Особливе значення має правильний підбір вихідних положень, так як вони виливають не тільки на характер навантаження але і суттєво впливають на вентиляцію легень. В положені лежачи на спині грудна клітка знаходиться як би в стані вдиху. Грудний кіфоз згладжений, діафрагма піднята, діяльність м'язів черевного пресу обмежена. В даному положенні обмежується видих. В цьому положенні краще вентилюються передні і передньо-нижні відділи легень, гірше - задні відділи. Лежачи на животі утруднюється рух ребер, обмежується рухливість грудної клітки, черевне і грудне дихання, утруднюється вдих. Переважають рухи нижніх ребер в сторони і назад. Лежачи на боці, на опорній стороні дихальні рухи утруднені і блоковані вагою тіла, дихальна екскурсія другої половини грудної клітки вільна. Видих на вільній половині більш легкий і подовжений, вдих дещо затруднений, діафрагмальне дихання вільне. Вертикальне положення стоячи - грудна клітка і хребет вільнорухливі в усіх напрямках, ЖЕЛ найбільша. Затруднена екскурсія верхніх відділів грудної клітки через вагу плечового поясу. При опорі рук на поясі або гімнастичній стінці то дихання найкраще здійснюється у верхніх відділах. При вільному плечовому поясі і рухах руками в середніх відділах легень. Сидячи, при фіксації плечового пояса в опорі на спинку крісла, створюються хороші умови для вентиляції верхніх відділів легень. При вільному положенні рук в нижніх відділах легень. Особливо збільшується рухливість нижніх відділів грудної клітки при підніманні рук вверх на рівень плечового поясу.

Бронхіальна астма -- хронічне захворювання, яке характеризується періодичними приступами дуже сильної задишки внаслідок швидкого спазму дрібних бронхів і бронхіол з появою в них ексудату у зв'язку з підвищеною збудливістю-блукаючого нерва. При цьому у хворого порушується дихання і настає характерна задишка з явищами асфіксії. Особливо утруднений видих, що викликає затримку повітря в альвеолах, спричиняє розтягування їх, а отже, й розвиток емфіземи легень. Нерідко у хворих на бронхіальну астму розвиваються деформації грудної клітки і хребта. Лікувальна фізкультура при бронхіальній астмі показана тільки в міжприступні періоди, а її застосування доцільне як в разі первинної, так і вторинної форми захворювання. Особливості патогенезу і клінічних проявів бронхіальної астми визначають і завдання лікувальної фізкультури: сприяти відновленню у хворого зрівноваження процесів у корі головного мозку, підвищенню нервово-психічного тонусу, зняттю патологічних кортико-вісцеральних рефлексів і відновленню нормального стереотипу регулювання дихального апарата, зменшенню спазму бронхів і бронхіол; активізувати хід трофічних процесів у тканинах; навчити хворого правильно керувати дихальним апаратом з тим, щоб йому було легше володіти диханням під час астматичного приступу; розвивати механізм повного дихання з переважним тренуванням видиху, перешкодити виникненню функціональних відхилень у дихальному апараті в цілому, запобігти розвитку деформації грудної клітки та хребта і усунути деформації, що вже виникли; тренувати організм, вплинути на вирівнювання вегетативної дисфункції (зниження збуджуваності блукаючого нерва), справити десенсибілізуючий вплив на хворого; підвищити тонус організму і працездатність хворого.