Конкурентоспроможність продукції підприємства і резерви її підвищення

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет маркетингу

Кафедра маркетингу

КУРСОВА РОБОТА

на тему "Конкурентоспроможність продукції підприємства і резерви її підвищення"

КИЇВ

2014



Зміст

Вступ

1. Конкуренція та конкурентоспроможність як економічні категорії. Теоретичні основи конкуренції та конкурентоспроможності

2. Основні фактори, що впливають на конкурентоспроможність продукції підприємства

3. Методичні підходи до визначення рівня конкурентоспроможності

Висновки

Список літератури



Вступ

Проблема підвищення конкурентоспроможності продукції постійно перебуває в центрі уваги ділових кіл у більшості країн світу, тому що вона відображає практично всі боки життя суспільства.

Загострення конкурентної боротьби за збут продукції, за завоювання частки на ринку стимулюють країни на пошук нових можливостей для того, щоб створювати більш економічні товари більш високої якості.

В Україні проблема конкурентоспроможності продукції стоїть набагато гостріше, ніж в розвинутих країнах. Велике значення тут приділяється участі держави в вирішенні даної проблеми. Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Уповноважені органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання.

Центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності є антимонопольний комітет України.

Виникають також проблеми, пов'язані з вивченням сутності та змісту конкурентоспроможності як економічної категорії, дослідженням факторів, що впливають на неї.

Конкуренція - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Конкурентоспроможність продукції - можливість успішного продажу продукції на конкретному ринку в певний час. Здатність продукції бути виділеною споживачами із сукупності інших конкурентних пропозицій; аналогічних товарів, що пропонуються конкурентами завдяки більш високим споживчим властивостям і технікоекономічним параметрам. Продукція - результат діяльності чи процесів, що виготовляється, здійснюється чи надається для задоволення суспільних потреб; продукція може містити послуги, обладнання, перероблювані матеріали, програмне забезпечення чи їхні комбінації.

Поняття конкурентоспроможності підприємства можна визначити як можливість ефективної господарської діяльності в умовах конкурентного ринку.

Вміння підприємства ефективно використовувати свої потенціали підтверджує виробництво та реалізація конкурентоспроможної продукції. Інакше кажучи, показник конкурентоспроможності будь-якого підприємства відображає результати роботи практично всіх його підрозділів та відображає його реакцію на зміни зовнішніх факторів.

В сучасних умовах кожному підприємству необхідно вірно оцінювати існуючу ринкову ситуацію, щоб пропонувати ефективні засоби конкуренції, які б з одного боку, відповідали б ринковій ситуації, що склалася в Україні, а з іншого - особливостям ринків інших країн. Найбільш складним тут є оцінка рівня конкурентоспроможності продукції підприємства та основних його конкурентів, виявлення шляхів досягнення конкурентних переваг та розробка на цій основі заходів щодо підвищення конкурентної позиції на ринку.



1. Конкуренція та конкурентоспроможність як економічні категорії. Теоретичні основи конкуренції та конкурентоспроможності

Мабуть, немає іншої такої відомої і фундаментальної економічної категорії, як конкуренція. Проте сам термін "конкуренція" часто розуміється економістами в різноманітних значеннях. Якщо пригадати, який зміст у це поняття вкладав Адам Сміт, то це буде поведінкова категорія, коли індивідуальні продавці і покупці суперничають на ринку за більш вигідні продажі і покупки відповідно. Франк Найт визначав конкуренцію як ситуацію суперництва багатьох незалежних економічних суб'єктів. Він також відзначав, що конкуренція є просто свобода індивідуумів мати справу з тими або іншими індивідуумами і вибирати кращі, із їхньої точки зору, умови серед запропонованих. Йозеф Шумпетер розумів конкуренцію з погляду економічного росту як суперництво старого з новим: нові товари, нові технології, нові джерела забезпечення потреб, нові типи організації. Іншими словами, конкуренція одночасно приносить очевидні переваги у вартості витрат виробництва і якості товарів і послуг, але з іншого боку, зменшує прибутковість фірм і навіть ставить під погрозу їхню життєздатність.

Якщо говорити з погляду ринкової структури, конкуренція являє собою ряд умов, що ставлять фірму в положення "такої, що приймає ціну" (price-taker). У цьому змісті ми можемо визначити конкурентний ринок як протилежний монопольній структурі. З іншого боку, конкуренція могла б бути визначена за допомогою асоціації зі словом "конкурувати" (змагатися, суперничати) як тип поведінки фірм-суперників на даному ринку. З цих позицій, олігополію, наприклад, як суперництво серед декількох, і монопольну конкуренцію, як суперництво серед багатьох фірм шляхом диференціації продукту, можна описати як форми конкуренції, що характеризуються наявністю ринкового суперництва. Проте, як відомо, ці типи ринкової структури не є чистою конкуренцією. Зробимо висновок про існуючі різночитання поняття "конкуренція" серед сучасних економістів і класиків мікроекономіки і спробуємо внести деяку ясність у розуміння цього питання.

Чиста конкуренція виникає тоді, коли численні продавці і покупці займаються продажем-покупкою гомогенного продукту. На такому ринку не існує продуктової диференціації, і, через численність продавців і покупців, жодний із них, діючи незалежно і поодинці, не може впливати на ринкові ціни. Чиста конкуренція може бути названа "атомістичною", що підкреслює неістотність ролі діючих окремо, але численних покупців і продавців. Як приклад існуючої чистої конкуренції приведемо фінансовий ринок і ринок сільськогосподарської продукції в США.

Наслідком чистої конкуренції є те, що покупці і продавці приймають ринкову ціну, тому що вони поодинці не можуть на неї впливати ні яким чином. Остання встановлюється силами попиту і пропозиції цього ринку.

Досконала конкуренція визначається в сучасній мікроекономіці як чиста конкуренція з двома додатковими характеристиками. Перше доповнення: абсолютна (досконала) мобільність ресурсів усередині ринку і відсутність бар'єрів для ресурсів на вхід і вихід із цього ринку. Внаслідок відсутності бар'єрів і "миттєвого" доступу ресурсів економічне середовище має характеристику, яка називається "відсутність тертя". Друге доповнення стосується володіння як покупцями, так і продавцями досконалого знання про ринок, тобто вся інформація однаково доступна для всіх і в повному обсязі. Ризик і непевність, звичайно, існують і тут, але, як говорять, тут немає секретів. У світовій економіці не існує прикладів досконалої конкуренції в чистому виді, проте можна назвати деякі ринки, які дуже схожі. Наприклад, ринки цінних паперів: велике число покупців і продавців, інформація про ціни і цінність паперів доступна, інвестори мають можливість і активно користуються нею для переходу від одного альтернативного вкладення до іншого в залежності від змін, що відбуваються на ринку.

Ідеалізовані характеристики ринку досконалої конкуренції є насправді дуже привабливими і використовуються як якийсь стандарт для оцінки інших форм ринкової організації. До цього варто додати, що риси досконалої конкуренції, очевидно, можна побачити на довгостроковій перспективі, коли ресурси і знання про ринок мають відносну свободу, рухаючись, якщо не абсолютно вільно, то без очевидних перешкод відповідно до зміни ринкових цін. Далі, знання саме по собі є економічним благом, і фірма в умовах чистій конкуренції повинна використовувати знання так само ефективно, як і інші ресурси, якщо вона має намір вижити в цих умовах або, точніше, вистояти в конкурентній боротьбі. На довгостроковому обрії стираються розходження між чистою і досконалою конкуренцією.

Ефективна конкуренція (або реальна) виникає, коли покупці і продавці оперують незалежно, навіть якщо ринок не є чисто або цілком конкурентним. Щоб бути ефективною, конкурентна система повинна бути відкритою і вільною, а її учасники - порівнянні, тому що не можна назвати змагання між нерівними справжньою конкуренцією. Змагання також стає менше схожим на конкуренцію, якщо в ній виграє меншість, а програє більшість. У цьому випадку результатом буде монополія, що перешкоджає ефективній конкуренції. Як відомо, нерегульована монополія менше приваблива з погляду суспільства, ніж будь-яка з форм конкуренції, маючи на увазі її наслідки. Обговорення проблем монопольної організації ринку виходить за рамки даної роботи, тому обмежимося лише зробленим оглядом трьох типів конкуренції і висновком, що цілі антимонопольної діяльності в країнах ринкової економіки полягають не стільки в боротьбі з монополією, скільки в підтримці ефективної конкуренції для стимулювання економічної ефективності галузей національних економік.

З наведених вище визначень поняття конкуренція можна зробити висновок, що конкуренція є найбільш ефективним методом взаємної координації індивідуальних дій суб'єктів ринку без централізованого втручання в їх діяльність. Ф. А. Хайек стверджує, що один із головних доводів на користь конкуренції полягає в тому, що "вона дозволяє уникнути "свідомого суспільного контролю" і дає людині можливість самій вирішувати, чи виправдовує потенційна прибутковість того чи іншого підприємства пов'язані з цим незручності і ризик".

Однак це зовсім не означає, що в умовах "вільного ринку" не повинно бути ніяких впливів на процеси конкуренції з боку держави. Створюються пакети законодавчих актів, які регулюють ці процеси з метою недопущення недобросовісної конкуренції, а також придушення її окремими монополіями або їх об'єднаннями. До нашої задачі не входить детальний розгляд цих актів. Однак зрозуміти сутність економічних аспектів конкуренції необхідно в зв'язку з чим необхідно розібратися в дуже важливому для виробки стратегії фірми питанні: яких заходів необхідно вживати для захоплення лідерства в конкурентній боротьбі, або, інакше кажучи, що таке конкурентоспроможність фірми і як її забезпечити?

Конкурентоспроможність окремого товару (послуги) визначається як її перевага в порівнянні з якимось іншим товаром (аналогічним за призначенням або його замінником) при вирішенні потенційним покупцем своїх проблем.

Поняття конкурентоспроможності фірми більш складне і трактується зовсім неоднозначно. В загальному вигляді конкурентоспроможність фірми може бути визначена як її порівняльна перевага по відношенню до других фірм даної галузі всередині країни і за її межами.

Початок створення теорії порівняльних переваг відноситься до кінця XVIII - початку ХІХ століть, коли в працях Д. Рікардо були викладені основні положення теорії порівняльних витрат, в основі якої лежить ідея про те, що в обміні перевагу отримують ті країни, які виробляють продукцію з меншими витратами. Завдяки цьому вони виграють на світовому ринку, що і призводить до спеціалізації країн на виробництві товарів з відносно меншими, ніж у інших країн, витратами.

Модифікацію теорії порівняльних витрат в теорію порівняльних переваг пов'язують з працями шведського економіста Е. Хекшера (1919 р.) і його учня Б. Оліна (1935 р.). Суть висновків цих вчених, так званої "теореми Хекшера-Оліна", зводиться до наступного: країна експортує товари, в виробництві яких найбільш ефективно використані надлишкові фактори виробництва, і імпортує товари з дефіцитними факторами виробництва. Математичний опис цієї теорії належить П. Самуельсону і В. Столперу (40-ві роки ХХ століття).

Подальший розвиток теорії порівняльних переваг поданий в працях В. Леонтьєва (70-ті роки). Його висновки, які отримали назву "парадокс Леонтьєва", були прямо протилежні висновкам Хекшера-Оліна. Леонтьєв показав (на статистичних матеріалах 1947 року), що, незважаючи на думку про надлишок в США капіталу, в експорті переважали працемісткі товари.

Нові тенденції в розвитку світової торгівлі в останні десятиліття потребували перегляду ряду ортодоксальних поглядів. Найбільш значними в 90-ті роки були дослідження М. Портера, професора Гарвардської школи бізнесу, який розробив теорію конкурентної переваги.

М. Портер детально аналізує різноманітні підходи до пояснення причин конкурентоспроможності окремих фірм і національної економіки країни. Він доходить висновку, що конкурентна перевага фірми як на внутрішньому, так і на світовому ринку набагато залежить від факторів, які сформувалися в країні базування фірми. Розглядаючи такі фактори, як наявність робочої сили, природних ресурсів, протекціоністська політика уряду у відношенні вітчизняних фірм, розбіжності в практиці управління фірмами та ін., М. Портер приходить до висновку, що жоден з них, взятий окремо, не дозволяє досить впевнено відповісти на питання, що ж саме визначає успіх або неуспіх фірми в конкуренції.

Відповідаючи на це питання, він виходить з основоположного принципу - конкурентоспроможність відображає продуктивність використання ресурсів. Принцип справедливий як на рівні окремої фірми, так і на рівні економіки країни в цілому. Виходячи з нього, можна стверджувати, що для забезпечення конкурентоспроможності фірми повинні постійно турбуватися про найбільш повне та ефективне використання наявних, а також купуємих для майбутнього виробництва всіх видів ресурсів.

Слід відзначити одну важливу обставину. Конкурентоспроможність не є іманентною якістю фірми. Це означає, що конкурентоспроможність фірми може бути виявлена (оцінена) тільки в рамках групи фірм, які відносяться до однієї галузі, або фірм, що випускають товари (послуги) - субститути. Конкурентоспроможність можна виявити лише порівнянням між собою цих фірм як в масштабі країни, так і в масштабі світового ринку. Таким чином, конкурентоспроможність фірми - поняття відносне: одна і та ж фірма в рамках, наприклад, регіональної галузевої групи може бути визнана конкурентноспроможною, а в рамках галузей світового ринку або його сегменту - ні.

Найбільш складним є оцінка ступеня конкурентоспроможності, тобто виявлення характеру конкретної переваги фірми в порівнянні з другими фірмами. Тут виникає декілька проблем. Перша з них полягає в виборі базових об'єктів для порівняння, тобто - в застосуванні до фірми - виборі фірми-лідера в галузі країни або за її межами. Така фірма-лідер повинна мати певні параметри, щоб порівняння з нею було коректним. До таких параметрів слід віднести:

- сумірність характеристик продукції, що випускається, за ідентичністю споживачів, які задовольняються за її допомогою;

- сумірність сегментів ринку, для яких призначена продукція, що випускається;

- сумірність фази життєвого циклу, в якій функціонує фірма.

Інакше кажучи, конкурентна перевага однієї фірми над другою може бути оцінена в тому випадку, коли обидві фірми задовольняють ідентичні потреби покупців та відносяться до споріднених сегментів ринку. При цьому обидві фірми знаходяться приблизно в тих самих фазах життєвого циклу. В іншому випадку порівняння буде некоректним.

Друга проблема полягає в виборі критеріїв продуктивності використання ресурсів фірми. Продуктивність використання ресурсів передбачає найбільшу віддачу, найбільший результат, який приходиться на одиницю сукупних ресурсів, що має фірма. коли діяльність фірми пов'язана з добуванням прибутку, а сукупні ресурси оцінюються в грошовому вираженні, продуктивність може бути оцінена показником рентабельності виробництва, тобто відношенням прибутку, отриманого в тому або іншому періоді, до витрачених в той же період ресурсів, оцінених як витрати виробництва.

Спираючись на праці Данникова О.В., можна зробити висновок, що такі економічні категорії, як "результативність" та "ефективність" мають дещо спільного але не тотожні, а наприклад, конкурентна перевага як продуктивність використання ресурсів повинна оцінюватися за тривалий період, протягом якого можуть бути досягнуті стратегічні (а не тактичні) цілі фірми [14 ; 15].

Третя проблема полягає в можливості сканування (дослідження) ринку, особливо за межами країни. Складність, а іноді і повна відсутність доступу до інформації про діяльність конкурентів може створити в керівництва фірми необґрунтовану думку про переваги фірми над конкурентами, привести до самозаспокоєності і послаблення зусиль, пов'язаних з підтриманням необхідного рівня конкурентної переваги. Перекручена інформація може створити враження про невисокий рівень продуктивності використання ресурсів фірмою конкурентом. Тоді порівняння з нею буде трактуватися як перевага нашої фірми.

2. Основні фактори, що впливають на конкурентоспроможність продукції підприємства

Конкурентна спроможність продукції фірми залежить від трьох основних факторів:

а) структури стратегічного потенціалу;

б) можливостей розширення ресурсів фірми;

в) особливостей (структури) галузі і національної економіки в цілому.

Розглянемо ці фактори. Вплив на конкурентну перевагу продукції фірми структури стратегічного потенціалу фірми. Слід сказати, що не всі складові стратегічного потенціалу рівнозначні за своїм впливом на рівень конкурентної переваги. Ця нерівнозначність, з одного боку, обумовлена неоднаковістю глибини наслідків, які виникають в разі наявності (або відсутності) у фірми тих чи інших можливостей. З другого боку, нерівнозначність впливу елементів стратегічного потенціалу обумовлена розбіжностями в ступені забезпеченості кожного з них відповідними ресурсами.

Звідси витікає, що однією з найважливіших цілей стратегічного управління є раціональний розподіл обмежених ресурсів фірми між елементами стратегічного потенціалу. Науковці Азарян О. М., Данніков О.В., Попова Л.А., Куденко Н.В., Ткач В. вважають, що необхідно визначати, куди вигідніше направляти ресурси, в розвиток яких "КОМПЕТЕНЦІЙ" фірми, щоб забезпечити високий рівень конкурентної переваги [14;15;26]. Складність вирішення цієї проблеми поглиблюється виникаючою неможливістю оцінити достовірно "стратегічну корисність" тих або інших напрямків використання ресурсів.

Вплив на конкурентну перевагу особливостей галузі, до якої відноситься фірма, а також умов, що складаються в національній економіці країни базування фірми. Існує п'ять сил, що визначають конкуренцію:

а) суперництво серед конкуруючих продавців;

б) конкуренція з боку товарів-замінників;

в) загроза появлення нових конкурентів;

г) економічні можливості;

д) торгові здібності покупців.

В умовах же початкового етапу формування ринку, коли ще значна частина підприємств є державною власністю, коли переважає психологія утриманства серед керівників підприємств, які сподіваються на державні субсидії очікують "вказівок згори", коли відсутні навики виживання в умовах жорсткої конкуренції, коли на основі рівня концентрації, що історично склався і спеціалізації виробництва - промисловість та й інші галузі національної економіки монополізовані, до вказаних п'яти сил, які визначають конкуренцію, слід додати шосту - наявність об'єктивної можливості появи в крані, де переважає психологія патерналізму (переконання в тому, що держава зобов'язана забезпечити всіх членів суспільства всім необхідним для життя) та егалітаризму (поняття соціальної справедливості як розподілу порівну між всіма членами суспільства всіх матеріальних та інших благ), достатньо могутнього конкурентного середовища. Чим сильніше в економічному мисленні людей розвинені ці погляди, тим слабкіше дія решти п'яти сил конкуренції.

Таким чином, конкурентна стратегія фірми повинна враховувати вплив розглянутих факторів. Це означає, що для виживання в умовах ринку фірма повинна:

а) формувати найбільш кращу з точки зору результативності своєї діяльності структуру стратегічного потенціалу;

б) раціоналізувати забезпеченість елементів стратегічного потенціалу необхідними ресурсами;

в) адаптуватися до умов національної економіки країни базування.

Конкурентна перевага підприємства - перевага, висока компетентність фірми в якійсь області діяльності або у випуску товару в порівнянні з конкуруючими фірмами. Фактор конкурентної переваги - конкретний компонент зовнішнього або внутрішнього середовища фірми, по якому вона перевершує конкуруючі фірми.

Фактори конкурентної переваги фірми можна розділити на фактори макросередовища (країни), інфраструктури регіону і мікросередовища фірми.

Розглянемо ці фактори докладніше. Від рівня політичних, технічних, соціально-економічних і інших факторів розвитку регіону і країни залежить ефективність функціонування підприємства, тому що воно є компонентом регіону (країни) як глобальної стосовно неї системи. Одні фактори макросередовища, наприклад, податкова система, зовнішньоекономічна політика й інші, впливають на ефективність функціонування підприємства прямо, інші - побічно. Для визначення складу стратегічних факторів конкурентної переваги підприємства призведемо класифікацію факторів макросередовища таблиця 1.1.

Таблиця 1.1 Сфери і фактори макросередовища підприємства

Сфера макросередовища	Фактори (показники) макросередовища
1. Міжнародна	1.1. Кількість "гарячих точок" у світі, де відбуваються якісь воєнні конфлікти. 1.2. Чисельність воєнних та інших осіб, як задіяні в "гарячих точках" в даний час. 1.3. Кількість міжнародних симпозіумів, конференцій, виставок, кінофестивалів, конкурсів та інших заходів вищої категорії, які проводяться в даний момент в країні і в світі в області освіти, культури, науково-технічного прогресу. 1.4. Тенденції змін тривалості життя населення в цілому в світовому суспільстві. 1.5. Рівень інтеграції.
2. Політична	2.1. Стабільність демократичних перетворень в країні. 2.2. Ймовірність повернення до колишньої політичної системи. 1.2. Кількість страйків з чисельністю приймаючих участь більше 100 чоловік, які проводяться в країні в даний день. 1.3. Кримінальна обстановка в країні. Кількість політичних фракцій в законодавчій владі.
3. Економічна	2.2 Питома вага конкурентноспроможної на зовнішньому ринку промислової продукції фірм країни. 2.3 Питома вага конкурентноспроможної на внутрішньому ринку промислової продукції фірм країни.
	3.3. Тенденції змін зовнішньоекономічних зв'язків. 3.4. Дефіцит бюджету країни (%). 3.5. Середньорічні темпи інфляції. 3.6. Питома вага приватної власності в сукупній власності країни. 3.7. Наявність "стратегії переходу країни на ринкові відносини і їх розвиток", опублікованої у відкритій пресі. 3.8. Наявність федеральних методичних документів, які регламентують процес прийняття і реалізації управлінського рішення (з функціонально-вартісного аналізу, прогнозування, нормування, оптимізації, економічного обґрунтування та інших питань). 3.9. Питома вага сировинних ресурсів в експорті країни. 3.10. Показники податкової системи і зовнішньоекономічної діяльності. 3.11. Структура розподілу доходів населення. 3.12. Рівень розвитку фінансової системи країни.
4. Соціально-демографічна	4.1. Місце країни в світі за тривалістю життя. 4.2. Місце країни в світі за життєвим рівнем населення. 4.3. Тривалість життя (чоловіків, жінок). 4.4. Смертність дітей у віці до одного року. 4.5. Народжуваність і смертність населення країни. 4.6. Структура населення країни за статтю, віком, зайнятості, за освітою, питомою вагою службовців, пенсіонерів, школярів, студентів, працюючих жінок,
	щільність населення по регіонам тощо. 4.7. Міграція населення. 4.8. Перспективність міст. 4.9. Структура населення по доходу та ін.
5. Правова	5.1. Наявність федеральних правових актів (указів президента, постанов уряду, держстандартів тощо) по стандартизації, метрології, захисту прав споживачів, антимонопольній політиці, сертифікації товарів і послуг, управлінню якістю і конкурентоспроможністю товарів, охороні природного середовища, підприємництва, цінним паперам, фінансам і т.п.
6. Екологічна	6.1. Параметри екосистеми країни. 6.2. Кількість міст і питома вага чисельності їх населення, які не відповідають вимогам з екологічності. 6.3. Витрати в бюджеті країни (в %) на підтримання екосистеми країни.
7. Природно- кліматична	7.1. Оцінка основних природних ресурсів країни і її місце в світовому товаристві. 7.2. Добування із надр природних ресурсів (інтенсивність по відношенню до загальних запасів і ступінь добування). 7.3. Характеристика кліматичних факторів країни. 7.4. Дефіцитність окремих видів ресурсів по регіонам країни. 7.5. Ступінь використання вторинних ресурсів.
8. Науково-технічна	8.1. Питома вага винаходів і патентів країни в фонді світового товариства.
	8.2. Питома вага докторів наук, професорів в чисельності працюючих країни. 8.3. Вартість основних виробничих фондів країни, що приходяться на одного вченого (фондоозброєність праці вченого). 8.4. Рівень автоматизації виробництва в машинобудуванні країни. 8.5. Експертна оцінка місячної заробітної плати вченого, конструктора, викладача вузу, в доларах США. 8.6. Показники зносу основних виробничих фондів в галузях народного господарства країни. 8.7. Характеристика системи інформації країни.
9. Культурна	9.1. Середній рівень освіти населення країни. 9.2. Забезпеченість населення країни об'єктами культури: театрами, кінотеатрами, бібліотеками, палацами спорту, комплексами та іншими об'єктами культури. 9.3. Ставлення людей до оточуючого світу. 9.4. Довгострокові тенденції розвитку в області культурних цінностей.

Для формування факторів конкурентної переваги продукції підприємства необхідно виконати величезну роботу, яка включає: внутрішню і міжнародну сегментацію ринка по даній групі споживачів; визначення і аналіз факторів і рівня конкурентоспроможності продукції підприємства і конкуруючих підприємств; визначення факторів і рівня конкурентної переваги продукції підприємства по конкретним регіонам і країнам на поточний момент; прогнозування факторів конкурентоспроможності продукції підприємства і конкуруючих підприємств по обраним ринкам і строкам; прогнозування стратегічних факторів конкурентної переваги підприємства по тим же ринкам і строкам; попередню оцінку ресурсних можливостей підприємства для реалізації конкурентних переваг підприємства, деякі з яких можуть бути перехідними або стабільними, інші - новими, що потребують значних інвестицій.

Одночасно зовнішнє середовище характеризується: взаємопов'язаністю факторів (рівнем сили, з якою зміна одного фактора впливає на інші фактори); складністю зовнішнього середовища (числом факторів, на які підприємства повинні реагувати); рухомістю середовища (швидкістю, з якою відбуваються зміни в оточенні); невизначеністю середовища (функцією кількості інформації, яку має організація з приводу конкретного фактора, а також функцією впевненості в цій інформації).

По перерахованим факторам і характеристикам макросередовища кожному підприємству самостійно дуже складно сформулювати стратегічні фактори конкурентної переваги. З метою економії часу та коштів за рахунок використання ефекту масштабу доцільним є створення на національному та регіональному рівні центрів з вивчення конкурентних переваг країни (регіону). Фірма самостійно не в змозі займатися розробкою факторів конкурентної переваги в макросередовищі.

Фактори інфраструктури регіону. До галузей інфраструктури регіону відносяться: ринкова інфраструктура; моніторинг оточуючого природного середовища; охорона здоров'я; наука і освіта; культура; торгівля; громадське харчування; транспорт і зв'язок; приміське сільське господарство; будівництво; житлово-комунальне господарство; побутове обслуговування; промисловість.

Рівень розвитку, стабільність і ефективність функціонування підприємств і установ всіх перерахованих галузей інфраструктури регіону, де розташоване підприємство, впливає на стійкість її роботи, перш за все через соціально-психологічні фактори, тобто через ступінь задоволення фізіологічних, соціальних та духовних потреб населення, через морально-психологічний клімат в колективі, здоров'я населення.

Дуже важко кількісно виміряти ступінь взаємного впливу факторів інфраструктури регіону, де розташоване підприємство, так як цей вплив носить складний характер. Логічний ланцюг тут наступний: чим вище рівень розвитку, стабільність та ефективність роботи галузей інфраструктури регіону, тим вище буде морально-психологічний клімат в колективі (нема затримок на транспорті, в магазинах), вище кваліфікаційний рівень працівників (висока якість освіти), краще здоров'я робітників (добре працюють всі галузі регіону). Чим вище ці показники, тим вище віддача підприємства.

Фактори конкурентних переваг регіону доцільно формулювати регіональним Центрам по вивченню конкурентних переваг. Інформація і рекомендації, розроблені цими Центрами, повинні бути відкритими для підприємств. Фінансування робіт повинно здійснюватися з місцевого бюджету, за рахунок податків підприємств. Підприємству, як правило, недоцільно самостійно розробляти заходи по реалізації факторів конкурентної переваги регіону, однак кожне підприємство повинно мати цю інформацію і враховувати її при формуванні стратегії підприємства.

Розглянуті фактори макросередовища і інфраструктури регіону впливають на стійкість і ефективність функціонування підприємства непрямо, ними підприємство не може управляти. Звісно, чим більша питома вага підприємства в обсягу виробництва регіону або країни, тим більше підприємство буде впливати на цю форму зовнішнього середовища і, навпаки, зовнішнє середовище буде більше впливати на підприємство.

Безпосередній прямий вплив на роботу підприємства здійснюють її конкуренти, а також підприємства, організації та установи, які поставляють підприємству ресурси, інформацію, купують у неї продукцію, надають фінансові та інші прямі послуги таблиця 1.2.

Таблиця 1.2 Фактори і показники мікросередовища фірми

Фактори мікросередовища	Показники (операції ) мікросередовища
1. Конкуренти фірми та її постачальників	1.1. Аналіз якості, цін і конкурентоспроможності товарів конкурентів. 1.2. Аналіз організаційно-технічного рівня виробництва основних конкурентів. 1.3. Прогнозування конкурентоспроможності і питомої ваги товарів основних конкурентів. 1.4. Прогнозування ринкової стратегії основних конкурентів.
2.Контактні аудиторії	2.1. Аналіз ставлення до фірми і її товару фінансових кіл регіону (країни), засобів масової інформації, державних і муніципальних установ, громадської групи підтримки, суспільних організацій тощо. 2.2. Розробка заходів з покращення відносин з контактною аудиторією.
3. Маркетингові посередники	3.1. Аналіз структури і стратегії торгових посередників і уточнення спільно з ними стратегії маркетингу просування товарів. 3.2. Налагоджування контактів з агентствами з надання маркетингових послуг (рекламні агентства, консалтингові фірми, фірми маркетингових досліджень та ін.). 3.3. Встановлення зв'язків з кредитно-фінансовими установами.
4. Законодавство з податкової системи і зовнішньоеконо-мічної діяльності	4.1. Формування банку даних з податкової системи і зовнішньоекономічної діяльності. 4.2. Аналіз впливу ставок податків, податкових мит, квот, ліцензій та інших показників на ефективність роботи фірми. 4.3. Підготовка пропозиції по вдосконаленню законодавства з податкової системи і зовнішньоекономічної діяльності.

Заходи з реалізації факторів конкурентної переваги в області мікросередовища підприємства повинен розробляти її персонал.

Таким чином, зробивши висновок можна сказати, що на конкурентоспроможність продукції підприємства впливають фактори макросередовища, регіону, та мікросередовища.

3. Методичні підходи до визначення рівня конкурентоспроможності

Для визначення рівня конкурентноздатності продукції підприємства існує множина різноманітних методичних підходів.

Основними методами оцінки конкурентоспроможності продукції є:

- Опитування споживачів (анкетний метод).

- Експертний метод.

- Індексний метод - конкурентоспроможність визначається на основі переліку основних параметрів продукції та присвоєння ним певного індексу.

- Економіко-математичного моделювання конкурентоспроможності продукції.

Найбільш поширеним методом оцінки конкурентоспроможності на практиці є метод різниць. Згідно цього методу при аналізі конкурентоспроможності продукції підприємства оцінюються показники діяльності та фінансового стану підприємства і порівнюються зі значеннями конкурентів (підприємств аналогічного профілю діяльності).

Метод ранжування, згідно якого за кожним з показників підприємствам присвоюється певний ранг (місце) серед конкурентів є найбільш простим та найменш затратним. Однак такий метод не дає повного уявлення про тенденції та чинники конкурентоспроможності підприємства на зовнішньому ринку.

Згідно до методу параметричного індексу, показники конкурентоспроможності підприємства оцінюються у співставленні з еталонними (лідируючими) показниками конкурентів та самого підприємства.

Інтегральний метод є більш ґрунтовним та дорогим, так як вимагає досить великого обсягу вихідної інформації і його застосування у зв'язку з цим певною мірою обмежене.

Великий вклад в справу дослідження конкурентоспроможності підприємств та аналізу факторів конкурентної переваги вніс Майкл Портер в своїй книзі "Міжнародна конкуренція". М. Портер вважає, що:

стержнем економічної політики країни повинна бути теорія конкурентної стратегії;

робота з фірмами своєї країни гарантує більш стійку перевагу, ніж якщо покладатися лише на іноземних постачальників;

глобальна (міжнародна) стратегія фірми - одна з обов'язкових умов успіху в конкуренції. На міжнародному ринку конкурують фірми, а не країни;

рушійною силою конкуренції є стимул до нововведень;

візитна картка країни визначається її питомою вагою в світовому господарстві, наявністю конкурентних переваг по конкретним галузям і здатністю їх розвитку, технологічним та іншими викликам епохи. В основі конкурентних переваг кожної країни лежить постійна і послідовна турбота про національну економіку і її дійсно ефективні галузі.

Аналіз конкурентних переваг рекомендується проводити в наступні етапи: продукція перевага конкурентоспроможність

- аналіз історії успішних галузей промислово розвинених і нових індустріальних країн;

- структурний аналіз галузей;

- знаходження позиції фірми в глобальному масштабі;

- визначення ланцюга цінності фірми;

- аналіз факторів утримання конкурентних переваг фірми;

- аналіз детермінантів конкурентної переваги країни;

- розробка, обґрунтування і узгодження заходів з підвищення конкурентоспроможності країни, галузей, окремих фірм;

- аудит і мотивація досягнення запланованих результатів.

М. Портер також розглядає три фактори підтримання конкурентної переваги.

Перший фактор визначається джерелом переваги. Існує ціла ієрархія конкурентної переваги з точки зору її утримання. Переваги низького рангу (наприклад, дешева робоча сила, сировина) досить легко можуть отримати і конкуренти. Переваги більш високого порядку (патентована технологія, диференціація на основі унікальних товарів або послуг, репутація фірми, заснована на посиленій маркетинговій діяльності, тісні зв'язки з клієнтами тощо) можна утримати більш тривалий час, але вони пов'язані зі значними інвестиціями, ризиком отримання додаткового прибутку.

Другий фактор утримання переваги визначається кількістю наявних у фірми джерел конкурентної переваги перед конкурентами.

Третій фактор - постійна модернізація виробництва та інших видів діяльності. Надія на неуспіх нової технології, застосовуваної конкурентом, ігнорування нового сегменту ринку або каналу збуту - явні ознаки того, що конкурентна переваги вислизає. А така реакція, нажаль, доволі часто зустрічається.

Конкурентну перевагу отримують підприємства, які: базуються в тих країнах, які дозволяють більш швидко накопичувати спеціалізовані ресурси і навички; якщо в країні базування підприємства більш доступна і точна інформація про потреби в товарах і технологіях; якщо можливі постійні капіталовкладення; якщо співпадають інтереси власників, менеджерів і персоналу.

Такими вченими, як Азарян О. М., Данников О.В., Попова Л.А., Портер М., Кардаш Я., Куденко Н.В., Ткач В. до параметрів факторів виробництва відносяться: людські ресурси (кваліфікація, кількість, вартість); фізичні ресурси (кількість, якість, доступність, вартість земельних ділянок, води, корисних копалин, лісових ресурсів, джерел природних ресурсів); ресурс знань (сума наукової, технічної, ринкової інформації, що впливає на товари і послуги); грошові ресурси (кількість і вартість капіталу різних фірм). До інфраструктури відносяться система зв'язку країни, транспортна система, система охорони здоров'я, освіти, культури, ринкова інфраструктура та інші фактори, що визначають рівень життя і привабливість країни (регіону) як місця проживання і роботи[14 ; 15; 26].

Набір застосовуваних факторів (або факторні пропорції) в різних країнах, регіонах, галузях суттєво відрізняється, підприємства досягають переваги, якщо мають дешеві або унікальні високоякісні фактори тих типів, які важливі при конкуренції в конкретній галузі.

Фактори виробництва поділяються на основні і розвинені. До основних відносяться природні ресурси, кліматичні умови, географічне положення, некваліфікована і напівкваліфікована робоча сила і дебетовий капітал. До розвинених факторів відноситься сучасна інфраструктура обміну інформацією, високоосвічені кадри, науково-дослідницькі установи тощо.

Дуже небагато факторів виробництва дістається у спадщину, майже все доводиться розвивати тривалий час і за допомогою капіталовкладень. Необхідний час і витрати в різних галузях дуже різняться. Основні фактори даються країні даром, або ж створення їх потребує порівняно невеликих приватних і державних капіталовкладень. Такі фактори або не мають великого значення для конкурентної переваги, або створювана ними перевага нестійка.

Розвинені фактори потрібні, щоб отримати конкурентні переваги більш високого порядку, такі як диференціація продукції або патентована технологія. Вони не так розповсюджені тому, що для їх розвитку вимагаються значні і часто тривалі вкладення і людських ресурсів, і капіталу. Розвинені фактори важко придбати на ринку.

Параметри попиту на продукцію - другий детермінант конкурентної переваги в будь-якій галузі. Впливаючи на ефект масштабу, попит на внутрішньому ринку визначає характер і швидкість введення новацій. Вони характеризуються трьома важливими рисами: структурою внутрішнього попиту (природа споживчих потреб); обсягом і характером росту внутрішнього попиту;

механізмами, за допомогою яких переваги на внутрішньому ринку передаються на зовнішній ринок.

Для конкурентної переваги важливіша не кількісна, а якісна сторона попиту на внутрішньому ринку.

Структура попиту на внутрішньому ринку характеризується: сегментною структурою (доля внутрішнього попиту, як правило, більша долі зовнішнього попиту); вибагливістю і розбірливістю покупців (фірми досягають успіху, якщо вітчизняні споживачі розбірливі і вибагливі); переважними потребами покупців (підприємства отримують перевагу, якщо потреба виникає і розвивається в своїй країні). Перераховані фактори характеризують національні або місцеві особливості підприємства.

Наступний метод оцінки конкурентоспроможності і конкурентної переваги запропонував Ж.-Ж.Ламбен. Одним із найважливіших питань аналізу конкурентоспроможності продукції підприємства Ж.-Ж.Ламбен вважає аналіз реакцій конкурентів. Підприємства протистоять одне одному на олігопольному ринку, прибігаючи до різноманітних засобів маркетингу, інноваційної діяльності. Реагуючи на дії приоритетного конкурента, підприємство повинно аналізувати сформовані ситуації і прогнозувати стратегії своєї поведінки.

Ж.-Ж.Ламбен пропонує аналіз проводити по трьох факторах: ціна, реклама, якість (точніше - зниження ціни, посилення реклами, підвищення якості). Якщо підійти до проблеми ширше - із позицій не тактичного, а стратегічного маркетингу або системи менеджменту, то до цих трьох факторів доцільно додати і інші фактори, які визначають конкурентоспроможність продукції підприємства: якість сервісу, витрати в сфері споживання продукції. У кінцевому рахунку ці 5 чинників визначають конкурентоспроможність продукції, по яких рекомендується будувати матрицю еластичності конкурентної реакції таблиця 1.3.

Буквою "Е" у таблиці 1.3 позначена еластичність (фактична або ймовірна ступінь залежності) реакції конкурента на дії підприємства. Якщо конкурент не реагує на дії підприємства, тобто політики поведінки конкурента і підприємства не залежні одна від одної, то еластичність буде дорівнювати нулю. Якщо ж еластичність дорівнює одиниці, виходить, конкурент цілком, адекватно відреагував на дії підприємства. Допустимо, підприємство інвестувала капітал тільки в підвищення якості товару марки А, конкурент теж уклав капітал тільки в підвищення якості свого конкуруючого товару марки В.

Еластичність може розраховуватися, аналізуватися і прогнозуватися по одному з трьох методів: експертному методу, методу найменших квадратів, методу екстраполяції.



Таблиця 1.3 Матриця еластичності конкурентної реакції на ринку

Дії фірми по факторах конкурентоспроможності товару марки А	Еластичність реакції пріоритетного конкурента по товару В на дії фірми по товару А по таких факторах:
	Ят	Яс	Ц	Ве	Р
1. Підвищення якості товару (фактор Ят)	Е1	Е6	Е11	Е16	Е21
2. Підвищення якості сервісу (Яс)	Е2	Е7	Е12	Е17	Е22
3. Зниження ціни товару при збереженні якості (Ц)	Е3	Е8	Е13	Е18	Е23
4. Зниження експлуатаційних витрат (Ве)	Е4	Е9	Е14	Е19	Е24
5. Посилення реклами (Р)	Е5	Е10	Е15	Е20	Е25

Будь-яка дія підприємства потребує витрат (інвестицій). Якщо підвищується якість, то пропорційно підвищується ціна товару. У цьому випадку розмір додаткового прибутку, отриманого від вкладень інвестицій у підвищення якості (товару або сервісу) за рахунок підвищення ціни товару, повинен бути більше розміру інвестицій. Зниження ціни може бути досягнуто або за рахунок реалізації стратегії підприємства по ресурсозбереженню, або за рахунок зменшення прибутку з метою прискорення реалізації неконкурентноспроможного товару. Зниження експлуатаційних витрат у споживача може бути досягнуто трьома шляхами: підвищенням якості товару, удосконалюванням організації технічного обслуговування і ремонту товару, або використанням ефекту масштабу в сфері споживання. Дія підприємства по посиленню реклами супроводжується, як правило, додатковими витратами.

Підприємство-виготовлювач може діяти одночасно по декількох факторах (від одного до п'ятьох). При цьому інвестиції теж розподіляться по цих факторах.

Пріоритетний конкурент теж може одночасно працювати по декількох факторах. Над реалізацією факторів конкурентоспроможності взаємозамінних товарів працюють і інші конкуренти, що іноді за рахунок реалізації однієї стратегії (наприклад, стратегії підвищення якості) можуть випередити всіх конкурентів. Тому поняття "пріоритетний (основний) конкурент" - відносне, що змінюється в динаміці.

Не можна не погодитись з вченими Азарян О. М., Данніков О.В., Портер М., Кардаш Я. Б., Куденко Н.В. які стверджують, що наступним методом для оцінки конкурентноздатності підприємства є метод SWOT-аналізу. Ідея SWOT-аналізу полягає в наступному: а) прийняття зусиль для перетворення слабкостей у силу і загроз у можливості; б) розвиток сильних сторін фірми у відповідності з її обмеженими можливостями.

SWOT-аналіз доцільно розбити на ряд етапів:

На першому етапі SWOT-аналізу глибоко вивчаються сили - конкурентні переваги підприємства в таких областях: патентоспроможність товарів, що випускаються; ціна товарів; прогресивність технології; кваліфікація кадрів; вартість ресурсів, застосовуваних підприємством;

вік основних виробничих фондів; географічне розташування підприємства;

інфраструктура; система менеджменту (у т.ч. маркетингу); сила конкуренції на "вході" і "виході" системи менеджменту підприємства й ін.

На другому етапі SWOT-аналізу вивчаються слабкості підприємства. Він починається з аналізу конкурентноздатності товарів, що випускаються, по всіх ринках. Будується дерево показників конкурентноздатності: на 0-му рівні - комплексний показник конкурентноздатності конкретного товару; на 1-му рівні - корисний ефект (інтегральний показник якості), сукупні витрати, умови застосування товару; на 2-му рівні - конкретні показники і т.д. Розраховуються показники відповідно до побудованого дерева. Збираються або прогнозуються аналогічні показники по конкуруючих товарах. Визначаються слабості по вивченим на першому етапі конкурентним перевагам підприємства.

На третьому етапі SWOT-аналізу вивчаються чинники макросередовища підприємства (політичні, економічні, технологічні, ринкові та ін.) з метою прогнозування стратегічних і тактичних загроз підприємства і своєчасному запобіганню збитків від них.

На четвертому етапі вивчаються стратегічні і тактичні можливості підприємства (капітал, активи і т.п.), необхідні для запобігання погроз, зменшення слабостей і росту сили.

На останньому, п'ятому етапі SWOT-аналізу узгоджуються сили з можливостями для формування проекту окремих розділів стратегії підприємства.

Наступним розглянутим нами методом буде метод GAP. Метод розроблений у Стенфордському дослідницькому інституті в Каліфорнії. Він представляє собою спробу знайти методи розробки стратегії і методи управління, що дозволяють привести справи у відповідність із найбільше високим рівнем претензій.

Аналіз містить у собі такі кроки:

- попереднє формулювання цілей діяльності на один рік, три роки, п'ять років;

- прогноз динаміки норми прибутку в ув'язуванні з установленими цілями для існуючих підприємств;

- встановлення розриву між цілями і прогнозами;

- визначення альтернатив здійснення інвестицій для кожного підприємства і прогноз результатів;

- визначення загальних альтернативних конкурентних позицій для кожного підприємства і прогноз результатів;

- розгляд інвестицій і альтернатив цінової стратегії для кожного підприємства;

- узгодження цілей стратегії кожного підприємства з перспективами портфеля в цілому;

- установлення розриву між попередніми цілями діяльності і прогнозом для кожного підприємства;

- уточнення профілю можливих придбань нових підприємств;

- визначення ресурсів, необхідних для таких придбань, і характеру їхнього можливого впливу на наявні в портфелі підприємства;

- перегляд цілей і стратегії існуючих підприємств із метою створення цих ресурсів.

Подібний аналіз може проводитися як групи підприємств (об'єднання), так і окремого підприємства.

Таким чином, аналіз GAP можна назвати організаційною атакою на розрив (ліквідацію розриву) між бажаною і прогнозованою діяльністю.

Метод PIMS - метод аналізу впливу ринкової стратегії на прибуток. Був розроблений у середині 60-х років у компанії "General Electric".

PIMS являє собою спробу узагальнити всі змінні, що впливають на довгострокову прибутковість компанії. Вважається, що ця модель, використовуючи біля 30 змінних, дозволяє виявити біля 67% факторів успіху компанії. Модель складається з бази даних, що охоплюють майже 3000 підприємств, головним чином північноамериканських і європейських компаній. Можна порівняти дані, що характеризують діяльність підприємств, які функціонують у відповідній галузі, із даними емпіричного матеріалу моделі. Використання емпіричного матеріалу є її величезним достоїнством, тому що це дозволяє скоротити розрив між абстрактним (теоретичним) і конкретним (практичним).

Вирішальні фактори прибутковості для будь-якої галузі у відповідності з моделлю PIMS представлені на рисунку 1.1. Ці фактори поділяються на три групи: конкурентна ситуація, виробнича структура, ринкова ситуація. На схемі знак "+" означає сприятливий ефект на прибутковість, а знак "-" означає несприятливий ефект. Фактори проранжовані.



Рис. 1.1. Вирішальні фактори прибутковості

Самий сильний вплив на норму прибутку, в порядку зменшення, справляють: капіталоємність; відносна якість продукту; відносна доля компанії на ринку; продуктивність праці.

Велика перевага моделі PIMS полягає в тому, що її автори намагаються змінити відносну якість продукту, так як вирішальною умовою успіху в бізнесі є задоволення потреб споживачів. В цій моделі робиться спроба оцінити відповідність структури виробництва структурі потреб.

Таким чином, ми розглянули основні методи оцінки конкурентоспроможності та конкурентної переваги підприємства та його продукції.



Висновки

Висвітлення проблем конкуренції та аналіз і оцінка рівня конкурентоспроможності дозволило зробити такі висновки. Конкуренція є необхідними та важливим елементом ринкового механізму, але її характер та форми різні на різних ринках і в різних ринкових ситуаціях.

Незважаючи на безліч моделей конкуренції, кожна з них визначається ступенем конкурентоспроможності, тобто здатність фірм впливати на ринок.

Можна виділити основні чотири моделі або типи конкуренції, а саме досконала, монополістична, олігополія, монополія.