Теоретичні основи внутрішньої корпоративної соціальної відповідальності бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Навчально-науковий інститут економіки і управління

Кафедра економіки праці та менеджменту

КУРСОВИЙ ПРОЄКТ

з дисципліни «Підприємництво та соціальні проекти»

на тему: Теоретичні основи внутрішньої корпоративної соціальної відповідальності бізнесу

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні основи внутрішньої корпоративної соціальної відповідальності бізнесу
• 1.1 Поняття та принципи корпоративної соціальної відповідальності в бізнесі
• 1.2 Характеристика внутрішніх стейкхолдерів компанії
• 1.3 Соціальний пакет як база корпоративної соціальної відповідальності у роботі з персоналом
• Розділ 2. Аналіз особливостей функціонування та програм корпоративної соціальної відповідальності ПрАТ «АГРОФОРТ»
• 2.1 Оцінка господарської діяльності та соціальних ініціатив для персоналу ПрАТ «АГРОФОРТ»
• 2.2 Аналіз напрямків корпоративної соціальної відповідальності та соціальних проєктів ПрАТ «АГРОФОРТ» у зовнішньому середовищі
• Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності внутрішньої корпоративної соціальної відповідальності бізнесу
• 3.1 Дослідження практик реалізації корпоративних програм для персоналу відомих компаній
• 3.2 Обґрунтування соціального проєкту «ImageStays» для потенційних кандидатів ПрАТ «АГРОФОРТ»
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

В умовах сучасної глобалізованої інформаційної економіки зростає роль нематеріальних активів у формуванні ринкової вартості компанії. Оскільки переважна більшість ринків зараз є ринками споживача, з'являються нові види і форми конкуренції: конкурують вже не стільки товари і ціни, скільки технології, ідеї, які уособлює той чи інший товар, внутрішньо - організаційні відносини, якість обслуговування клієнтів і репутація - найважливіші чинники формування іміджу. Тому в якості особливого виду нематеріальних ресурсів доцільно виділяти репутаційний капітал. В умовах асиметричності інформації характер сприйняття компанії її зацікавленими аудиторіями (stakeholders), до яких можна віднести акціонерів, інвесторів, покупців, постачальників, посередників, державні органи, профспілки та інші громадські організації, може істотно відрізнятися. Оцінка репутації компанії різними групами стейкхолдерів передбачає використання як формальних (економічні показники діяльності фірми: обсяг випуску продукції, обсяг прибутку, рентабельність, частка ринку і т.п.) і неформальних (упізнаваність компанії, рівень освітлення в ЗМІ, кількість рекламних компаній, рекомендації з боку інших зацікавлених осіб, чутки) інформаційних каналів.

З точки зору споживачів актуальність дослідження репутаційного капіталу обумовлена еволюцією критеріїв вибору товарів. Якщо в 1930-і роки головним критерієм вибору товарів і послуг була ціна, в 1950 - і - якість, то починаючи з 1970-80-х років, на перше місце вийшла репутація бренду і компанії-виробника. Приймаючи рішення купити товар або порекомендувати його, споживачі на 43% керуються характеристиками і властивостями самого товару і на 57% - репутацією виробника.

У той же час глобалізація світогосподарських зв'язків і загострення конкуренції спонукає власників і менеджерів компаній використовувати в якості орієнтира стратегії розвитку не прибуток, а акціонерну вартість (вартість ринкової капіталізації) їх підприємств, тобто суму грошових потоків майбутніх періодів, дисконтованих за витратами на капітал. Ця концепція управління отримала назву value based management (управління, орієнтоване на вартість компанії). Найважливішим джерелом створення ринкової вартості в економіці знань і інновацій стали нематеріальні активи.

Актуальність курсової роботи зумовлена тим, що трансформаційні зміни, притаманні сучасному суспільству, знаходять свій прояв у модифікації економічних, політичних, соціальних процесів, в перегляді ключових принципів функціонування суспільного виробництва і обраних пріоритетів його розвитку. Зокрема, під впливом об'єктивних причин відбуваються глибокі зрушення в сфері підприємницької діяльності, які є індикатором змін в сфері організаційно-економічних і соціально - трудових відносин. У зв'язку з цим особливої уваги заслуговує проблема корпоративної соціальної відповідальності яка знаходиться в площині узгодження інтересів, бізнес-структур та суспільства. Її рішення можна вважати важливою складовою соціальної політики, спрямованої на підвищення якості життя населення в сучасних умовах.

Сучасна теорія і практика управління виділяє найчастіше три сфери корпоративної соціальної відповідальності у відповідності з теорією сталого розвитку: економічну, яка відноситься до сфери впливу на економічні інтереси зацікавлених сторін різного рівня; екологічну, яка пов'язана з впливом підприємства на навколишнє середовище і включає питання використання сировини, наявність викидів, відходів і т.п.; соціальну, яка відноситься до сфери впливу підприємства на соціальні системи, в рамках яких воно функціонує. Разом з тим, розглядаючи корпоративну соціальну відповідальність підприємства, виділяють два основних вектори розвитку соціально відповідальної діяльності: внутрішню і зовнішню форми корпоративної соціальної відповідальності . Кожен з них має свої напрямки та особливості розвитку. кожен з напрямків та їх взаємозв'язок є важливим для соціально відповідального бізнесу. Впровадження принципів корпоративної соціальної відповідальності на вітчизняних підприємствах пов'язано з рядом ще наявних проблем. Це перш за все фінансово-економічна криза і, як наслідок, відсутність у підприємств фінансових ресурсів на впровадження соціальних програм; до сих пір є негативний вплив періоду переходу до ринку, який характеризувався прагненням позбутися від соціальної інфраструктури; нерозуміння вищим керівництвом переважної більшості підприємств важливості КСВ і зв'язку корпоративної соціальної відповідальності і можливостей створення позитивного іміджу, поліпшення позиціонування підприємства на ринку; недооцінка як менеджментом, так і зацікавленими сторонами економічних вигод від реалізації корпоративної соціальної відповідальності на практиці, оскільки до цих пір існує думка, що дотримання принципів корпоративної соціальної відповідальності вимиває ресурси від вирішення більш важливих завдань в діяльності підприємства.

Об'єктом дослідження є ПрАТ «АГРОФОРТ».

Предмет дослідження - сутність і перспективи розвитку корпоративної соціальної відповідальності.

Мета курсової роботи - дослідити внутрішню корпоративну соціальну відповідальність та аналіз соціальних проектів на прикладі ПрАТ «АГРОФОРТ».

Згідно з цим в курсовій роботі поставлені і вирішені наступні завдання:

- розглянути поняття та принципи корпоративної соціальної відповідальності в бізнесі;

- надати характеристику внутрішніх стейкхолдерів компанії;

- проаналізувати напрямки внутрішньої корпоративної соціальної відповідальності компаній у роботі з персоналом;

- дати оцінку господарської діяльності та соціальних ініціатив для персоналу ПрАТ «АГРОФОРТ»;

- провести аналіз напрямків корпоративної соціальної відповідальності та соціальних проектів ПрАТ «АГРОФОРТ»;

- провести дослідження практик реалізації корпоративних програм для персоналу відомих компаній;

- обґрунтувати соціальний проект ImageStays «» для потенційних кандидатів ПрАТ «АГРОФОРТ».

Ступінь розробленості теми курсової роботи. Незважаючи на зростання ролі управління репутацією в системі корпоративного управління компаній та збільшення кількості публікацій на цю проблему, її дослідження в багатьох аспектах залишається несистемним. Досить часто автори не розмежовують поняття іміджу, репутації, гудвілу. Однак розбіжності між вищенаведеними категоріями наведені в статтях таких вітчизняних дослідників, як А. Чирва, К. Анюхина. Визначено поняття та характеристики корпоративної репутації в роботах таких вчених, як Г. Селен, С. Фомбран, М. Шенлі, Г. Девайс, Л. Майлс, Д. Хаттон, М. Гурман. У вітчизняній літературі є дослідження, присвячені впливу репутації на конкурентоспроможність (К. Щербакова), проте проблема впливу репутації на ринкову вартість компанії залишається нерозкритою. Ґрунтовний аналіз підходів до управління репутацією і оцінки його ефективності можна знайти в роботах Д. Грема, Дж. Гріффіна.

Соціальної відповідальності бізнесу присвячено значну кількість наукових розробок. Серед них роботи таких вчених, як Е.С. Баканова, Б.С. Батаева, С.К. Волков, І.А. Морозова, С.А. Стрижов, В.М. Марченко, В.Л. Осецький, С.В. Мельник, Н.А. Супрун, І.М. Царик та ін. Аспекти дослідження корпоративної соціальної відповідальності досить різноманітні. Вони стосуються змістовної характеристики соціальної відповідальності, форм її реалізації в практичній діяльності підприємств, оцінки її результатів на мікро - та макрорівні, створення умов для її якісного удосконалення.

У курсовій роботі були задіяні такі методи дослідження, як аналіз літератури, порівняльний аналіз, контент-аналіз.

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Теоретичні основи внутрішньої корпоративної соціальної відповідальності бізнесу

1.1 Поняття та принципи корпоративної соціальної відповідальності в бізнесі

З метою досягнення найбільших конкурентних переваг в умовах обмежених ресурсів, проблем із здійсненням гнучкого регулювання, а також своєчасного впливу на зміни зовнішнього середовища, організації необхідно визначити основний напрям свого розвитку, що, в свою чергу, обумовлює формування стратегічного планування компанії.

Побудова загальної стратегії зумовлене численними факторами, серед яких:

- економічна нестабільність в соціальній сфері;

- високий рівень конкурентоспроможності, як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках;

- ефективне та раціональне використання ресурсів;

- ділова активність;

- фінансова стабільність організації.

Стратегія підприємства орієнтована на отримання максимального фінансового результату в довгостроковій перспективі.

Оскільки відомо, що корпоративної соціальної відповідальності представляє собою систему цінностей та механізмів управління, що формуються відповідно економічному, соціальному, правовому та екологічному напрямків діяльності товариства [2]. Тому, в умовах високого конкурентного середовища з насиченими ринками, де крім економічної та управлінської ефективності для компанії стає важливим реалізація власних інтересів поряд з інтересами суспільства і держави, для організації впровадження концепції корпоративної соціальної відповідальності бізнесу є найбільш правильним шляхом підтримки своєї конкурентної переваги (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Підходи до трактування сутності концепцій корпоративної соціальної відповідальності

Підходи	Концепції	Основні характеристики
Етичний (філантропічний підхід)	Концепція обов'язків	будь-яка організація, яка претендує на отримання статусу соціально відповідальної, повинна виконувати економічні, правові, етичні та філантропічні обов'язки перед суспільством.
Підхід з позиції соціальних вимог (нормативний)	Концепція стейкхолдерів (зацікавленийх сторін)	керівництво та менеджмент підприємства, установи чи організації, незалежно від типу, форми власності та характеру діяльності, несуть відповідальність перед багатьма групами людей, які впливають на організацію і, з іншого боку, відчувають на собі вплив від її діяльності.
Інструментальний підхід	Концепція економічної відповідальності	соціальна відповідальність прирівнюється до економічної відповідальності організації за здійснення господарської діяльності в рамках чинного законодавства та підтримку високого рівня рентабельності.
Підхід з позиції політичного впливу	Концепція корпоративного громадянства	Згідно даної концепції роль підприємства може бути розглянута у вузькому та широкому значенні. У вузькому значенні роль підприємства зводиться до філантропії, соціальних інвестицій та певних загальновизнаних обов'язків перед місцевою громадою. У широкому розумінні - підприємство повинно відповідати за ті сфери, в яких держава не здатна захистити своїх громадян.
Підхід потрійної результативності діяльності	Концепція універсальних прав	базується на визнанні прав людини, прав у сфері праці та поваги до оточуючого середовища як необхідних умов для роботи підприємств.
	Концепція сталого розвитку	підприємство у своїй діяльності відповідає не лише перед сучасним, а й перед майбутніми поколіннями. Саме тому, воно повинно контролювати як економічні, так і соціальні та екологічні показники своєї діяльності.
Міжнародний підхід	Універсальна концепція	- виробництво якісної продукції та послуг для споживачів; - інвестиції у розвиток виробництва та людського потенціалу; - неухильне виконання вимог законодавства (податкового, трудового, екологічного); - побудова добросусідських і взаємовигідних відносин із зацікавленими сторонами; - концепція бізнесу, орієнтованого на підвищення національної конкурентоспроможності; - врахування суспільних очікувань та загальноприйнятих етичних діловій практиці; - формування громадянського суспільства через партнерські програми проекти суспільного розвитку

Корпоративна соціальна відповідальність бізнесу представляє собою модель довгострокових дій організації, яка спрямована на забезпечення і гарантію її стабільного розвитку, держави в соціальній, економічній і природоохоронній сферах.

Соціальна відповідальність бізнесу носить багаторівневий характер.

До внутрішньої соціальної відповідальності відносять:

- безпечні умови праці;

- стабільну заробітну плату і підтримання її соціально значимого рівня;

- медичне страхування працівників;

- розвиток співробітників через курси підвищення кваліфікації;

- надання допомоги персоналу в критичних ситуаціях.

До зовнішньої соціальної відповідальності відносять:

- спонсорство та благодійність;

- сприяння охороні навколишнього середовища;

- зв'язок з місцевою владою;

- відповідальність перед споживачами [3].

Практична важливість активної участі у вкладенні коштів у різні сфери компанії проявляється в цілому ряді переваг: зміцненні репутації, збільшення привабливості в якості інвестицій, підвищенні соціальної стабільності в цілому, зростання рентабельності.

Ефективна реалізація концепції корпоративної соціальної відповідальності дозволяє бізнес-структурам формувати наступні конкурентні переваги:

- зниження фінансових і нефінансових ризиків, а також підвищення стійкості до можливих кризових ситуацій;

- зростання лояльності співробітників, можливість залучення і утримання висококваліфікованих фахівців і, як наслідок, поліпшення продуктивності праці;

- підвищення ймовірності залучення нових споживачів, формування стійкої лояльності існуючих клієнтів;

- можливість успішної участі в міжнародних бізнес - комунікаціях в зв'язку з виконанням прийнятих в практиці розвинених країн норм і стандартів;

- нарощування нематеріальної складової бізнесу і, відповідно, зростання його капіталізації;

- формування позитивного сприйняття бізнесу інвесторами і фінансовими інститутами, підвищення його інвестиційної привабливості;

- формування стійкого партнерства з державними, муніципальними і громадськими інститутами, місцевими громадами;

- можливість скорочення претензій з боку регулюючих органів та отримання податкових пільг;

- створення позитивного іміджу та стійкої позитивної ділової репутації бізнесу та ін.

Звісно ж, що саме позитивний вплив соціально відповідальних дій на формування ділової репутації виступає найбільш значущим перевагою, бізнесом, що купується в результаті реалізації концепції корпоративної соціальної відповідальності.

Разом з цим прийняття рішення про впровадження корпоративної соціальної відповідальності містить ряд загроз, пов'язаних з порушенням принципу максимізації прибутку, а так само з відсутністю у організації досвіду в даній сфері, що не дає можливість швидко вирішувати соціальні питання створює проблеми при створенні звітів [11].

Також, перед компанією, яка впроваджує корпоративну соціальну відповідальність в свою практику, постає ряд складних завдань, від вирішення яких залежить результативність застосування даного інструменту. Серед них: визначення внутрішніх і зовнішніх зацікавлених сторін, форми взаємодії з ними, планування впровадження та організація корпоративної соціальної відповідальності, оцінка ефективності діяльності організації в цій галузі.

Для зниження загроз стратегія корпоративної соціальної відповідальності повинна органічно вбудовуватися в базову стратегію організації, формуватися на підставі генеральних цілей і забезпечувати їх реалізацію. На даному етапі на основі міжнародних керівних документів, а також діалогу зі стейкхолдерами визначаються головні напрямки корпоративної соціальної відповідальності і форми її реалізації. Крім того, розраховуються терміни реалізації проектів, їх ресурсна база. Потім розробляється документ, що відображає загальне бачення організацією проблем корпоративної соціальної відповідальності, напрямки діяльності організації в даній сфері, критерії вибору соціально відповідальних дій, програми в області корпоративної соціальної відповідальності, а також певна система індикаторів для оцінки ефективності. Після цього здійснюється інформування стейкхолдерів [18].

Таким чином, варто зазначити, що розвиток корпоративної соціальної відповідальності в Україні набуває особливого значення обумовленого багатьма причинами, зокрема, об'єктивними процесами розвитку сучасного бізнесу та систем корпоративного управління на основі відповідальності та якості; необхідністю співпраці і партнерства бізнесу і держави для вирішення соціальних проблем, а також впливом зростаючої конкуренції і глобалізації.

В даний час українські компанії користуються низьким рівнем соціальної довіри як в світі, так і всередині країни. Тому вдосконалення соціальної відповідальності національного бізнесу є однією з основних задач по досягненню їм міцних позицій в глобальній економіці. Таким чином, впровадження корпоративної соціальної відповідальності є стратегічним завдання організації. Корпоративна соціальна відповідальність повинна стати частиною базової стратегії. Для планування корпоративної соціальної відповідальності необхідний ретельний аналіз думок всіх зацікавлених осіб.

Концепція соціальної відповідальності тісно пов'язана з системою соціального забезпечення. У цьому аспекті об'єктами соціального забезпечення є люди: споживачі продукції та послуг; співробітники компаній (які є, були та потенційні); співробітники суміжних організацій; інші громадяни, котрі потребують особливої уваги з боку суспільства (діти, інваліди, вагітні жінки, пенсіонери, студенти та ін.). Крім того, до об'єктів, на які можуть бути спрямовані дії щодо соціального забезпечення людей, належать середовище, де ці люди мешкають, та сфера їх соціального забезпечення: екологія, освіта, наука, культура, праця, охорона здоров'я тощо. До суб'єктів соціального забезпечення належать: суб'єкти підприємницької діяльності (фізичні та юридичні особи); органи виконавчої влади та місцевого самоврядування; спеціалізовані благодійні фонди та ін. [3, с. 9].

Кожна компанія, що керується ідеями корпоративної соціальної відповідальності та вважає їх філософією свого бізнесу, розробляє власне бачення сталого розвитку та формулює принципи корпоративної соціальної відповідальності у стратегії розвитку. Залежно від характеру бізнесу та визначених пріоритетів розвитку компанія формулює свої принципи корпоративної соціальної відповідальності, що базуються на загальновизнаних поняттях. Наведемо основні принципи корпоративної соціальної відповідальності, якими керуються компанії [6]:

1. Виробництво якісної продукції та послуг, необхідних для суспільства.

2. Безумовне виконання законодавства: податкового, екологічного, у сфері праці.

3. Ефективне ведення бізнесу, орієнтованого на створення додаткової економічної вартості та підвищення конкурентоспроможності в інтересах власників і суспільства.

4. Розбудова сумлінних та взаємовигідних відносин зі всіма заінтересованими сторонами.

5. Дотримання міжнародних угод та використання рекомендацій міжнародних стандартів.

6. Використання ресурсозберігаючих технологій, забезпечення екологічної безпеки виробництва.

7. Надання ефективних робочих місць із гідним рівнем оплати праці та соціальних пільг.

8. Забезпечення безпеки праці.

9. Сприяння усесторонньому професійному розвитку та підвищенню кваліфікації працівників.

10. Урахування очікувань суспільства та загальноприйнятих етичних норм у діловій практиці.

11. Внесок у формування громадянського суспільства, проведення партнерських програм, соціальних та благодійних проектів [20].

Відповідно до сформульованих та затверджених принципів корпоративної соціальної відповідальності, кожна компанія обирає основні напрями соціальних програм. Соціальні програми компанії - добровільна та послідовна діяльність компанії у соціальній, економічній та екологічній сферах. Вони мають системний характер, пов'язані з місією та стратегією розвитку бізнесу і спрямовані на задоволення запитів різних заінтересованих сторін. Соціальні програми компанії можуть бути внутрішніми та зовнішніми. Напрями соціальних програм:

1) внутрішня соціально відповідальна діяльність:

- розвиток персоналу з метою залучення та утримання талановитих працівників;

- турбота про соціальну захищеність працівників;

- професійний розвиток та навчання працівників;

- безпека та гігієна праці;

- мотиваційні схеми оплати;

- створення умов відпочинку та дозвілля;

- підтримка внутрішніх комунікацій;

- участь працівників у прийнятті управлінських рішень;

- допомога працівникам у кризових ситуаціях, підтримка ветеранів праці.

2) зовнішня соціально відповідальна діяльність:

- добросовісна ділова практика;

- інформаційна відкритість;

- сприяння малому та середньому бізнесу;

- посилена відповідальність перед клієнтами за вироблені продукти та надані послуги шляхом їх приведення до найвищих стандартів якості;

- упровадження соціально значущих продуктів і послуг;

- просвітницька діяльність, розвиток громадянського суспільства, взаємодія з місцевою громадою та владою щодо розвитку територій;

- охорона довкілля;

- економне споживання природних, зокрема енергетичних ресурсів;

- повторне використання (утилізація) відходів;

- організація екологічно безпечних транспортних перевезень;

- акції з озеленення та прибирання територій;

- відповідальність у рекламно - маркетинговому просуванні своїх продуктів та послуг;

- благодійність та довгострокові соціальні інвестиції.

Витрати, пов'язані з проведенням соціальних програм у контексті корпоративної соціальної відповідальності, вважаються інвестиціями в майбутнє компанії. Корпоративна соціальна відповідальність - це ознака успішності компанії в тому сенсі, що соціально відповідальним може бути тільки успішний прибутковий бізнес. При цьому метою впровадження системи корпоративної соціальної відповідальності є використання сучасних підходів та тенденцій управління бізнесом, що приносить суттєві переваги компанії, а саме: зростання вартості бізнесу; підвищення інвестиційної привабливості та доступу до нових ринків; формування репутації компанії; підвищення лояльності клієнтів, налагодження партнерських відносин; розвиток людських ресурсів; ефективне управління нефінансовими ризиками компанії; удосконалення екологічних процесів; підвищення довіри суспільства до компанії [16].

Із зазначеного вище можна зробити висновок, що ведення політики корпоративної соціальної відповідальності бізнесу та дотримання її принципів сприятиме розвитку як підприємства, так і суспільства в цілому. Проте необхідно пам'ятати, що реалізація цієї політики не має на меті виконання функцій держави, а лише сприяє сталому розвитку бізнес - структур та недопущенню виникнення й загострення соціальних конфліктів.

З проведеного вище дослідження слід зазначити, що впровадження принципів корпоративної соціальної відповідальності виступає основним фактором формування конкурентних переваг організації. Таким чином, справедливо стверджувати, що в сучасній економічній ситуації реалізація принципів корпоративної соціальної відповідальності служить для бізнесу ефективним інструментом формування конкурентних переваг та забезпечує успішний вихід на міжнародні ринки [ 3] .

1.2 Характеристика внутрішніх стейкхолдерів компанії

Стейкхолдерська теорія підприємства існує як окремий напрям економічних досліджень та активно обговорюється науковцями вже близько чверті століття. При цьому частина дослідників обстоює саме її практичну значущість, а решта - наголошує на теоретичній і розглядає як вагомий внесок у розробку теорій підприємства й стратегічного менеджменту.

Основи стейкхолдерської теорії, відомої як теорії зацікавлених сторін, почали формуватися ще в 30-ті роки ХХ століття як такі, що стосувалися бізнесу. Відправним пунктом теорії є твердження про те, що цілі компанії набагато ширші, ніж створення прибутку для її власників. Вони також включають у себе турботу про добробут значно ширшого кола агентів: акціонерів, працівників компанії, клієнтів, постачальників, державної влади, суспільства в цілому. Рассел Аскоф пізніше розширює межі поняття стейкхолдерів та виділяє «майбутні покоління» як окрему групу. На його думку, менеджери не повинні приймати рішень, які б обмежували сферу вибору нових поколінь в майбутньому [12].

Поняття «стейкхолдери» є основним у теорії зацікавлених сторін. Уперше термін «стейкхолдери» (stakeholders) був використаний у працях науковців Стенфордського науково-дослідного інституту в 1963 р., але широкого застосування набув лише в 1990-ті рр. Саме тоді в 1984 р. з'явилася праця Е. Фрімена «Стратегічний менеджмент: стейкхолдерський підхід» як повномасштабна та розгорнута стейкхолдерська теорія [12]. Науковець запропонував визначення стейкхолдерів, яке є актуальним і нині в економічному світі, відповідно до якого це «будь-яка група або індивідуум, які можуть впливати або на яких може впливати досягнення організацією своєї мети» [12, с. 34]. П. Данселмі значно розширив суть поняття, охарактеризувавши стейкхолдерів як «людей або групи, які або добровільно або ненавмисно піддаються впливу ризику, що виникає у зв'язку з діями фірми» [10, с.27]. На нашу думку, таке визначення не пояснює той момент, коли людина, яка не є стейкхолдером, не піддавалася б ризику, але могла б отримувати вигоду від взаємодії з підприємством. Ця неточність була усунена в трактуванні поняття Т. Дональдсоном і Л. Престоном, за яким стейкхолдери «ідентифікуються через фактичну або потенційну шкоду та вигоду, яку вони відчувають або очікують випробувати в результаті дії фірми або її бездіяльності» [11, с.65]. Л. Престон пізніше доповнював свої міркування так: «люди та групи, які отримують користь тільки в тому випадку, коли організація в цілому несе втрати, не є стейкхолдерами, хоча вони можуть бути зацікавленими в її діях» [16, с. 151].

Отже, чітко прослідковуються різноманітні підходи до трактування поняття «стейкхолдери» в економічній літературі. Це насамперед зумовлене тим, що у своїй діяльності підприємства задовольняють різні інтереси та досягають різних цілей. Згідно з міркуваннями І. С. Репенка, ключовим моментом теорії зацікавлених сторін є те, що цілі підприємства набагато ширші, ніж створення прибутку для її власників [8]. Вони також включають турботу про добробут більш широкого кола агентів: акціонерів, співробітників компанії, клієнтів, постачальників, державної влади, суспільства в цілому.

Обґрунтовуючи основні положення теорії зацікавлених сторін, Т. Дональдсон і Л. Престон у своїй праці «Стейкхолдерська теорія фірми: поняття, обґрунтування, імплікація» (1995) визначають такі її відмінності від інших теорій [11, с. 66]:

1. Теорія зацікавлених сторін призначена одночасно описувати й визначати структуру і функціонування певного підприємства.

2. Теорія зацікавлених сторін розглядає підприємства як організаційний об'єкт, через який численні та різноманітні учасники вирішують свої численні завдання.

3. Теорія зацікавлених сторін є загальною й всебічною, але у той же час має також і практичну цінність.

Цікавими щодо подальших досліджень є думки Дж. Поста, Л. Престона, С. Сакса про те, що відносини зі стейкхолдерами є «найважливіший актив, яким повинні управляти менеджери, і кінцеве джерело організаційного багатства» [16]. Саме ці відносини між групами й індивідами, зацікавленими в діяльності конкретного підприємства, досліджує теорія зацікавлених сторін. Теорія спрямована саме на зацікавлені сторони, при цьому практично її не цікавить підприємство як таке.

Отже, в науковій літературі простежується недостатня розробленість теоретичних положень теорії зацікавлених сторін та підходів до її застосування на практиці в діяльності підприємства.

Узагальнимо розуміння поняття «стейкхолдер» в сучасній науковій думці. Дослівно при перекладі з англійської мови стейкхолдер - група підтримки чи група впливу. Фактично стейкхолдери - це група осіб, яка тією чи іншою мірою може впливати на діяльність організації. В українській науковій думці таку групу осіб часто називають «коаліцією впливу». Необхідно звернути увагу на те, що «групи» - формальна назва, оскільки стейкхолдером може бути менеджер, акціонер, загалом, індивід. При цьому одночасно в будь - якої організації є декілька стейкхолдерів, від поведінки яких може залежати рівень розвитку компанії [17].

А.О. Аммарі зазначає, що стейкхолдерами компанії є всі особи або групи осіб, які є об'єктами або суб'єктами діяльності та політики компанії як на місцевому, так і глобальному рівнях. Стейкхолдерами вважається будь -яка особа або група осіб, які можуть допомогти в розробці пропозицій щодо підвищення комерційної та суспільної ефективності підприємства [5, с.151].

Українські науковці так визначають поняття: «стейкхолдер - це той, хто володіє репутацією, владою або іншим капіталом, інвестованим у проект, та до певної міри приймає будь-які ризики цього проекту» [4, с.142].

Надзвичайно різноманітні погляди в науковій літературі щодо класифікації груп стейкхолдерів. Так, зважаючи на думки Е. Фрімена, стейкхолдерами будь - якого підприємства є такі групи [12]:

1) його власники та акціонери;

2) покупці продукції або споживачі послуг;

3) постачальники різного роду ресурсів;

4) працівники підприємства, місцеве співтовариство;

5) різні широкі суспільні групи;

6) держава.

Згідно з поглядами Е. Фрімена, тільки у злагодженій багатовекторній політиці управління можна знайти відповідь на загрози, які створює сучасне ринкове середовище, що прямує до глобалізації й невизначеності [12, с.33].

Інші дослідники Дж. Ньюбоулд і Дж. Луффман пропонують таку класифікацію стейкхолдерів [15, с. 78]:

1) групи впливу, що фінансують підприємство (власники, акціонери, члени суспільства тощо);

2) менеджери, які керують підприємством;

3) службовці та працівники, які безпосередньо працюють на підприємстві (зокрема, та частина, яка зацікавлена в досягненні його цілей);

4) економічні партнери, які поділяються на тих, хто фінансово допомагає розвитку (благодійники, меценати тощо), і тих, хто є споживачами результату виробництва.

На наш погляд, це дуже укрупнена класифікація для того, щоб зрозуміти, які бувають стейкхолдери та які інтереси можуть вони переслідувати, необхідно розглянути їх групування більш детально.

Дещо по-іншому класифікує стейкхолдерів А. Менделоу, поклавши в основу дві змінні величини - інтерес та владу [13, с. 246]:

1) влада стейкхолдерів визначається їх здатністю впливати на підприємство;

2) інтерес стейкхолдерів визначається їх бажанням впливати на підприємство.

Отже, схема стейкхолдера може бути трактована так:

Вплив стейкхолдера =f (Влада,Інтерес).

Значно ширший підхід до визначення провідних груп стейкхолдерів знаходимо в праці Р. Мітчела, Б. Егла та Д. Вудса [14]. Дослідники стверджують, що стейкхолдери характеризуються трьома властивостями: владою, легітимністю, терміновістю вимог. Це можна подати за такою схемою:

Вплив стейкхолдера =f (Влада,Легітимність,Терміновість вимог).

Перелічені властивості не можна назвати стійкими, звичайно ж, що зацікавлені сторони їх можуть набувати або втрачати протягом певного часу, при цьому вагомість стейкхолдерів визначається саме поєднанням кількох властивостей.

На думку Солодухіна К.С., лише поєднання різних властивостей дозволяє виділити сім класів зацікавлених сторін, три з яких мають одну властивість (латентні стейкхолдери), ще три класи - дві (очікуючі стейкхолдери) і один - усі три властивості одночасно (ключові або «категоричні» стейкхолдери) [9]. Щодо чисельності, то найбільшою є група латентних стейкхолдерів, які можуть бути бездіяльними, але наділеними владою, контролюючими (у зв'язку зі своєю легітимністю) чи вимоговими (через терміновість зв'язків із підприємством).

Гончаров ІВ. поділяє стейкхолдерів на зовнішніх та внутрішніх, що, на нашу думку, не розкриває особливостей роботи з ними та специфіки сфери застосування. До внутрішніх стейкхолдерів належать персонал (робітники й менеджери) та акціонери. До зовнішніх - усі інші. Також наводить класифікацію стейкхолдерів на первинних та вторинних щодо їх впливу на компанію [2, с. 94-95].

В економічній літературі можна зустріти умовний поділ стейкхолдерів на основних та непрямих зацікавлених. До основних належать власники, персонал, місцеві суспільства, клієнти, постачальники та бізнес-партнери. До непрямих - всі інші, тобто професійні об'єднання, ЗМІ, активісти, конкуренти, органи державного управління, некомерційні та суспільні організації. Також запропонована класифікація зацікавлених сторін за такими ознаками, як сфера впливу: соціальна сфера, громадська сфера, економічна сфера, індустріальна та наукова сфери. За національною ознакою стейкхолдерів можна розподілити на національні, міжнародні та мультинаціональні.

Однією з найважливіших сфер дослідження, пов'язаних з теорією зацікавлених сторін, є питання вибору на практиці тих груп стейкхолдерів, які є важливими й саме на чиї інтереси потрібно зважати, бо кількість зацікавлених сторін будь-якого підприємства дуже велика.

Значне коло проблемних питань, пов'язаних з теорією зацікавлених сторін, стосується того, які саме інтереси можна задовольнити при взаємодії стейкхолдерів. Тобто, потрібно виділити домінуючі групи стейкхолдерів, при цьому також дати оцінку їх важливості для підприємства та його діяльності.

Не менш важлива сфера дослідження пов'язана саме з механізмом реалізації інтересів стейкхолдерів. Необхідно вивчити різноманітні стратегії впливу на зацікавлені сторони, при яких максимально задовольняються їх інтереси. Такі стратегії можуть бути як короткочасові, так і тривалі за часом, спрямовані на одну групу стейкхолдерів або на певну їх кількість тощо.

На сьогодні більшість досліджень, пов'язаних із теорією стейкхолдерів, спрямовані саме на ідентифікацію інтересів зацікавлених сторін. На нашу думку, необхідно змістити акценти на визначення саме цілей, яких необхідно досягнути при взаємодії з кожним із стейкхолдерів, факторів, які впливають на досягнення цих цілей та можливих ризиків. Теорія зацікавлених сторін потребує не лише теоретичного обґрунтування знань про стейкхолдерів, а, в першу чергу, практичного застосування наукових досліджень з метою забезпечення стійкого розвитку підприємства [25].

1.3 Соціальний пакет як база корпоративної соціальної відповідальності у роботі з персоналом

Концепція мотивації до результативної праці вважається ефективним засобом управління, присутність певних алгоритмів спонукання до результативної праці вирішує можливі протиріччя між співробітником і наймачем, вирівнює співвідношення інтересів. На початку 1990-х рр. характеризує умовою при підборі місця роботи був великий дохід, обсяг якого часто складався підсвідомо. У ринковій економіці компанії змагаються на ринку праці, пропонуючи не лише найбільш високі доходи, а й найкращі умови роботи, компенсаційні (соціальні) пакети і т.п. Підвищення конкурентної боротьби на ринку праці передбачає збільшення ефективності роботи з персоналом та інтересу до питань трудової діяльності.

Знаходить все більшу значимість не тільки удосконалення функціонуючих мотивуючих умов, а й відбір нових. Вираз високого інтересу до виконання цілеспрямованої соціальної політики обумовлено тим, що власники нерідко зароблені ресурси орієнтують аж ніяк не на формування трудових зон, запровадження новітніх технологій, переозброєння приготувань, а тільки на цілі свого користування. Подібне застосування ресурсів держави формує вимога вирішити питання наростання соціального невдоволення. З цієї причини особливого значення набуває запровадження проектів колективної соціальної відповідальності. Значимість вивчення даного питання пов'язана з поширеним розумінням і позиціонуванням організаціями власної колективної соціальної відповідальності, прагненням довести оточенню, що власники засобів виробництва і господарюючих суб'єктів - чесні жителі своєї держави, турбуються не лише про прибуток за всяку ціну, але і про соціальні інтереси працівників і громадян.

В економічно розвинених державах ділова популярність (goodwill) представляє один з основних утворюють нематеріальних активів фірми. Вона розцінюється в її річному бухгалтерському рівновазі і вважається невід'ємною з метою виконання лістингу фірми. Здійснення системою суспільно серйозної політики сприяє не лише підвищенню ступеня довіри до неї партнерів, органів загальнодержавної адміністрації, а й підвищенню конкурентоспроможності на ринку товарів і послуг, залученню вкладників і т.п. Спостерігається взаємозв'язок між привабливістю компанії для співробітників і присутністю реалізованих нею проектів колективної соціальної відповідальності. Подібним способом зростаючий інтерес до значущості і значенням колективної соціальної відповідальності в умовах наростаючої конкурентної боротьби на ринку праці актуалізує академічні дослідження з питань формування колективної соціальної відповідальності, в тому числі відповідно до питання її значущості в збільшенні ступеня робочої мотивації персоналу.

Дослідження абстрактних аспектів впливу колективної соціальної відповідальності на мотивацію роботи продемонструвало, що при встановленні мотивації робиться акцент на різних її аспектах - фінансовому, юридичному, психологічному, соціологічному. Проблемою мотиваційної роботи в практиці управління персоналом вважається прагнення людей до більш результативному здійсненню діяльності та формуванню ініціативи відповідно до делегованих їм правами і зобов'язаннями. Незважаючи на те, що між мотивацією і результатом роботи відсутня конкретна зв'язок, так як на даний результат впливає багато збігів і індивідуальних чинників, є пріоритетні умови мотивації. Більш пріоритетними умовами мотивації роботи в наш час вважаються: матеріальне і моральне заохочення, ймовірність службового зростання, захищеність місця роботи, корпоративна культура. Обсяг грошових виплат, залишаючись характеризує умовою мотивації роботи, проте стає аж ніяк не єдиним, а в деяких ситуаціях і аж ніяк не важливою умовою. З цим пов'язана формується діяльність надання організаціями власних співробітників так званого «соціального пакету» («соцпакет»), необхідною складовою якого вважаються суспільні програми, що надаються роботодавцем. Дані компоненти мотивації не стільки не здійснюють функцію оцінки роботи співробітника, скільки значущі з метою вирішення конкретних актуальних проблем працівників.

Цінність співробітників щодо присудження компонентів «соцпакета» визначається в залежності від їх віку, стажу в компанії, займаної посади. У свою чергу, в організаціях практикується диференційоване забезпечення «соцпакета», коли його наповнюваність залежить і від ряду умов: посаду, трудовий стаж діяльність, значимість працівника для компанії і т.д. Відмінність в розмірі та утриманні «соцпакетів», його пов'язаність з вищепереліченими умовами збільшує мотивацію працівників до службового росту і сприяє їх більшій прихильності до компанії. У міру задоволення матеріальних потреб значно збільшується важливість нематеріальних умов мотивації, до яких відноситься присутність в компанії корпоративної культури, головним чинником формування якої вважається в першу чергу ступінь мотивації персоналу, репутація фірми в очах покупців і її престиж як роботодавця [5].

В цілому концепція мотивації здатна розглядатися так само як комплекс трьох типів впливів або ж стимулів: матеріальні, нематеріальні і гібридні. Щоразу їх поєднання стає різним в зв'язку з цілями компанії, її ідеологією, характером бізнесу, галузевих особливостей і конкурентною боротьбою, масштабом і формою власності. Вивчення концепції і практики мотивації праці виявило збільшується значимість стимулювання за допомогою надання співробітникам соціальних пакетів на додачу до оперативної виплати пристойної окладу.

Особливу важливість представляє укладення колективних угод, так як однієї з основних їхніх завдань вважається формування і становлення мотиваційного пристосування в ув'язці з результатами виробництва, а також охорона прав співробітників в складової оперативного призначення заробітної плати відповідно до витратами і доходами виробництва. Значним мотивуючим значенням володіє той факт, що в колективній угоді відображені проблеми соціального страхування і соціального забезпечення, підвищення кваліфікації співробітників, формування відповідних умов праці, формування режимів трудової діяльності і відпочинку. Крім цього, з колективною угодою безпосередньо пов'язане заповнення соціального пакета, так як присутність певних положень в колективній угоді вважається причиною для надання «соцпакета».

Новітньої конфігурацією взаємодії учасників соціального партнерства вважається соціальна відповідальність бізнесу (корпоративна соціальна відповідальність). Це обумовлюється процесами глобалізації, що вiдбуваються в міжнародній економіці. Вони сформували посили до того, що один і той же власник компанії здатний володіти виробничими потужностями і представляти одну зі сторін у трудових відносинах в різних державах і галузях. Підкреслимо те, що ефективним методом інформування суспільства і державних органів про здійснення основ соціальної відповідальності в діяльності фірми вважається уявлення річний соціальної звітності, підготовленої відповідно до міжнародних стандартів.

Суть явища корпоративної соціальної відповідальності мається на увазі по-різному: так само як «турбота про людей», «сплата податків в повному обсязі», «виконання вимог законів», «виробництво високоякісної продукції» і т.п. В цілому можливо зробити висновок, що формування соціальної відповідальності бізнесу не належить до числа пріоритетних проблем держави, а здатності бізнесу у вирішенні суспільних проблем оцінюються щодо низько.

Вводячи корпоративну соціальну відповідальність і надаючи співробітникам різний за розміром соціальний пакет, роботодавець утримує збільшення заробітної плати, на яку виконуються різні відрахування і тим самим береже особисті ресурси. Крім цього, дана політика дає можливість йому зберігати заробітну плату, не нижчу за середні показники стосовно до регіону або галузі економіки. Соціальний пакет вважається особливим доповненням до заробітної плати. Наявність «соцпакета» керівник майстерно застосовує за двома напрямками. Перше - прояв додаткової турботи про співробітника і його заохочення. Друге - прояв компонентів державно-індивідуального партнерства в соціальній сфері (підготовка співробітників, їх мед. Сервіс, культурне дозвілля, дозвіл квартирних труднощів і т.п.), цим досягає поваги і подяки з боку влади.

Як цінностей соціальної відповідальності найбільше як для жителів, так і для агентів бізнесу виступають зовнішні і внутрішні громадські програми. При цьому найбільш суспільно відповідальними є успішно працюють на ринку великі компанії [2]. З усього вищесказаного допускається зробити висновок, що корпоративна соціальна відповідальність - добровільний внесок бізнесу в розвиток суспільства, що реалізується в тому числі у формі внутрішніх громадських капіталовкладень.

При цьому теорія соціально відповідального бізнесу аналізує зв'язок бізнесу, суспільства і країни загалом і в цілому, тоді як уявлення колективної соціальної відповідальності можливо тлумачити так само як механізм підвищення конкурентоспроможності при взаємодії з основними причетними сторонами, однією з яких вважається штат співробітників компанії. В економічно розвинених державах відзначено прямолінійна взаємозв'язок між якістю громадської політичною діяльністю фірми і підвищенням її економічних характеристик. Що стосується України, то вважається, що в нинішніх обставинах виконання даних норм поки не дає бізнесменам особливої вигоди.

Проте простежується збільшення капіталізації соціально відповідальних установ одночасно зі збільшенням їх інвестицій в соціальні програми, хоча стверджувати про прямий взаємозв'язок між розширенням корпоративної соціальної відповідальності компанії і збільшенням капіталізації зараз ще рано.

Таким чином, підсумком формування корпоративної соціальної відповідальності вважається збільшення ступеня мотивації персоналу, розвиток її позитивного іміджу серед покупців. Корпоративна соціальна відповідальність є нематеріальним активом компанії і засобом конкурентоспроможною боротьби, так як всі без винятку фактори безпосередньо пов'язані з фінансовою успішністю діяльності компанії.

Головна ідея при просуванні корпоративної соціальної відповідальності полягає в тому, що соціально спрямована робота дає значиму вигоду компанії, так само як фінансову, так і виражається у вигляді збільшення робочий мотивації персоналу компанії і привабливості компанії як роботодавця. Компанії, що реалізують особисті соціальні програми, діють значно ефективніше і успішніше установ, що не володіють подібними програмами. У даній ситуації виникає питання оцінки впливу проектів колективної соціальної відповідальності на різні характеристики діяльності компанії, а також дослідження і вибір системи показників, як має експериментальну функцію, так і сприяє формуванню громадської думки. Найчастіше вивчається і оцінюється вплив внутрішніх корпоративних соціальних проектів (внутрішньої колективної соціальної відповідальності), до яких належать проекти, націлені на формування і соціальну допомогу своєму персоналу.

Фіксуючи, що такі наявні методи оцінки подібних явищ, як громадська відповідальність, соціальні капіталовкладення, корпоративна соціальна відповідальність, як кількісного аспекту передбачають оцінювання витрат компанії на відповідні проекти та ініціативи. Оцінку корпоративної соціальної відповідальності, з точки зору впливу її на мотивацію праці працівників і можливих співробітників, передбачається здійснювати відповідно до таких тенденцій:

- реалізація внутрішньої корпоративної соціальної відповідальності, в формі:

1) надання співробітникам конкурентоспроможної заробітної плати;

2) надання співробітникам «соціального пакету», пільг;

3) надання співробітникам можливості службового зростання за допомогою навчання і підвищення кваліфікації;

4) формування корпоративної культури;

- здійснення зовнішньої корпоративної соціальної відповідальності в формі реалізації благодійної діяльності, спонсорської, природоохоронної роботи, формування інфраструктури району, регіону і т. п.;

- присутність базових (інституціональних) властивостей корпоративної соціальної відповідальності. Методика оцінки з корпоративної соціальної відповідальності метою збільшення трудової мотивації співробітників компанії і підвищення привабливості компанії як роботодавця.

Також, у світовій практиці, поряд з економічними, застосовуються соціальні рейтинги, націлені на оцінку ступеня соціальної відповідальності компанії і є як засобом управління, так і засобом комунікації із зацікавленими сторонами. Необхідність у формуванні соціальних рейтингів з'являється у міру того, як лідируючі в конкретній галузі компанії формують стратегічний підхід до управління громадськими і благодійними проектами. За кордоном соціальні рейтинги і громадський аудит стали вже загальноприйнятою практикою. В Україні, незважаючи на те, що експертами розроблено цілий цикл подібних рейтингів, в даний момент немає загальноприйнятої технології оцінки громадської відповідальності.

стейкхолдер корпоративний соціальний відповідальність

Розділ 2. Аналіз особливостей функціонування та програм корпоративної соціальної відповідальності ПрАТ «АГРОФОРТ»

2.1 Оцінка господарської діяльності та соціальних ініціатив для персоналу ПрАТ «АГРОФОРТ»

Основні напрямки діяльності підприємства ПрАТ «АГРОФОРТ» - рослинництво: вирощування зернових та технічних культур, а також молочне та м'ясне скотарство. Земельні активи підприємства знаходяться у Кагарлицькому, Ставищанському, Таращанському, Рокитнянському районах Київської області та в Оратівському районі Вінницької області. Головний офіс знаходиться у м. Кагарлик Київської області.

У рослинницькому напрямку господарювання «Агрофорту» одні з найвищих показників урожайності серед господарств-конкурентів у районах.

За результатами 2017 р. ПрАТ «Агрофорт» було нагороджено званням «Лідер року» та отримало «золото» в рейтингу господарських товариств України за фінансово-економічними показникам.

До складу ПрАТ «Агрофорт» входять чотири відділки: Ставищенський, Черняхівський, Шпендівський та Оратівський (табл. 2.1).

- тваринницькі комплекси;

- машино-тракторні парки (101 одиниць транспорту);

- зерноочисні машини (ЗАВ).

Потужності зберігання зерна:

- ПВХ-рукави;

- Загальна площа складських приміщень під зберігання зерна - 7 197 мІ.

Потужності сушіння зерна:

- Підприємство має власну зерносушарку потужністю 3-4 т/год.

- Земельний банк під обробіток - 13 118,2 га.

Таблиця 2.1. Земельний банк кожного відділку ПрАТ «Агрофорт», га

Відділок	Площа в обробітку станом на 31.12.2019 р.
Шпендівський	3 596,7
Черняхівський	3 585,30
Ставищенський	2 122,6
Оратівський	3 813,6
Загалом	13 118,2

Географія роботи підприємства - Київська та Вінницька області: Кагарлицький, Рокитнянський, Ставищенський, Оратівський райони.

Показники роботи підприємства за 2019 р. відображено у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Показники роботи підприємства за 2019 р.

Врожай за культурами, т
Соняшник	10699
Соя	4167
Кукурудза	52912
Ріпак озимий	3508
Пшениця озима	11577
Врожайність за культурами, т/га
Соняшник	3,72
Соя	3,26
Кукурудза	11,69
Ріпак озимий	3,71
Пшениця озима	6,19

Парк сільськогосподарської техніки ПрАТ «Агрофорт» нараховує 60 одиниць техніки.

Соціальні проєкти/програми підприємства: