Сучасні моделі соціальної відповідальності бізнесу: класифікація та порівняльна характеристика

Постановка проблеми

Головною причиною підвищення уваги до розвитку соціальних функцій підприємницького сектору вважається перегляд традиційних поглядів на концепцію соціальної політики шляхом розширення кола її суб'єктів. Приблизно до 1970-х рр. бізнес приймав переважно фінансову участь у вирішенні соціальних проблем суспільства шляхом своєчасної сплати податків і сприяння реалізації благодійних програм. Конкретні механізми вирішення соціальних проблем залишались прерогативою держави та інститутів громадянського суспільства. Але сучасні тенденції соціально-економічного розвитку країн, такі як: старіння населення, безпрецедентна соціальна диференціація, масове поширення бідності, перекладання тягаря кризових явищ на плечі пересічних громадян, зниження рівня якості їхнього життя, систематична шкода навколишньому природному середовищу, збільшують фінансове навантаження на економічно активне населення та загострюють соціальну напругу в суспільстві. Підтримка бажаного рівня соціальних гарантій вимагає зростання витрат з державного бюджету, який вже не витримує такого навантаження. Саме це зумовило необхідність пошуку принципово нових інструментів розвитку соціальної сфери, одним із яких стала соціальна відповідальність бізнесу (СВБ).

Концепція соціальної відповідальності бізнесу (СВБ) (corporatesocialresponsibility, CSR) виникла у 1970-ті рр. у США та Великій Британії внаслідок посилення уваги громадськості та споживачів до загального іміджу підприємств, а саме: вибору добропорядних та відповідальних бізнес-партнерів; забезпечення соціального захисту та недискримінації найманих працівників; гарантування якості та безпеки продукції або послуг; ставлення підприємства до екології та суспільства; дотримання прозорості та відкритості, соціальної відповідальності у прийнятті стратегічних бізнес-рішень.

Наприкінці ХХ століття спостерігалась деяка активізація використання положень цієї концепції, яка була зумовлена двома основними чинниками: по перше, зростання ролі профспілок у сфері охорони праці, внаслідок чого посилилася увага суспільства до гарантування соціального захисту найманих працівників; по- друге, введення жорстких стандартів у сфері трудового законодавства та у сфері екологізації виробництва, підвищення вимог щодо захисту навколишнього природного середовища, мінімізації екологічних ризиків діяльності корпорацій відповідно до стандартів сталого економічного зростання.

Сьогодні, на початку ХХІ століття, соціальна відповідальність виступає невід'ємною частиною іміджу підприємства та підвищує його прибутковість. Переважна більшість великих корпорацій практикують оприлюднення щорічних звітів про свою соціально відповідальну діяльність перед всіма членами суспільства. Так, у 2015 році 81 % найбільших компаній світу на добровільних засадах опублікували нефінансові звіти про свою економічну, екологічну та соціальну діяльність, тоді як у 2011 році аналогічні звіти представили лише 61 % таких компаній).

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Перші наукові підходи до розуміння сутності соціальної відповідальності бізнесу, її принципів, методів та механізмів реалізації зародилися в 50-х роках ХХ століття. У 1953 році з'явилася перша фундаментальна праця з досліджуваної тематики - монографія "Соціальна відповідальність бізнесмена" Хоуард Р. Боуена, в якій автор описав як саме "концепція соціальної відповідальності може бути застосована в бізнесі, а розуміння більш широких соціальних цілей при прийнятті рішень можуть приносити соціальні та економічні вигоди для суспільства" [24, с. 45].

Подальший розвиток концепція соціальної відповідальності бізнесу знайшла у працях американського вченого К. Девіса, який запропонував "комплексний підхід до аналізу зовнішніх сил, які детермінують соціальну активність компаній" [27-29].

Разом із Х.Р. Боуеном та К. Девісом, основоположниками теорії соціальної відповідальності бізнесу можна вважати і іноземних науковців Р. Акермана, А. Керолла та В. Фредеріка. Акерман Р. у своїй статті "Як компанії реагують на суспільні потреби", яка була опублікована у 1973 році, узагальнив практику великих корпорацій у сфері конвертування риторики соціальної відповідальності бізнесу в рутинні операційні процедури [20]. Керолл А. запропонував розглядати соціальну відповідальність бізнесу "як філософію, спосіб та стратегію, що визначають управлінську сприйнятливість"[25]. В. Фредерік у своїй статті "Від CSR-1 до CSR-2: дорослішання вчення про бізнес та суспільство" запропонував розгорнуту характеристику нової концепції, що "поглиблює базові уявлення про соціальну відповідальність бізнесу" [31].

С. Сеті у 1975 році увів у науковий обіг поняття "корпоративна соціальна діяльність", розробив перший варіант її комплексної моделі, в якій корпоративна соціальна діяльність інтерпретується за допомогою категорії "корпоративна поведінка"[35].

Американський економіст Дж. Елкінгтон запропонував підхід з позиції "потрійної результативності діяльності", відповідно до якого "кожне підприємство несе економічну, екологічну та соціальну відповідальність перед суспільством, тим забезпечуючи свою життєдіяльність" [30].

Професор ділового адміністрування бізнес-школи Дарден університету Верджинії Е. Фрімен розробив нормативний підхід, який дозволив описати відносини між підприємствами та групами осіб, зацікавленими в їх діяльності. Відповідно до цього підходу "підприємство несе моральну відповідальність не перед суспільством загалом, а лише перед зацікавленими сторонами, до яких відносять: акціонерів, працівників підприємства, постачальників, споживачів та територіальні громади, у яких здійснює свою діяльність" [32].

Досить цікавим у контексті об'єднання існуючих теорій є підхід, висловлений М. Шварцом та А. Кероллом, який запропонував трактувати соціальну відповідальність "як своєрідну "піраміду", яка складається з економічної, правової, етичної та дискреційної (філантропічної) відповідальності організації перед суспільством" [34].

На основі напрацювань авторів попередньо розглянутих концепцій та результатів власних досліджень Д. Вуд запропонував цілісну модель корпоративної соціальної діяльності і визначив її як "існуючу у бізнес-орга- нізації систему принципів соціальної відповідальності, процесів соціального сприйняття і їх очікуваних результатів, що пов'язані з суспільною взаємодією фірми" [36].

Українські вчені також активно досліджують проблематику соціальної відповідальності бізнесу та працюють над її адаптацію до вітчизняних реалій. Колот А.М. виявив, що "в процесі еволюції сформувались три основні концепції соціальної відповідальності бізнесу: базова концепція корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) (1950-1970 рр.); концепція корпоративної соціальної сприйнятливості (КСС) (1970-1990 рр.); концепція корпоративної соціальної діяльності (КСД) (1980-2000 рр.)" [9, с. 3].

Колектив авторів під керівництвом Т.Л. Желюк досліджували концепцію соціальної відповідальності через призму концепції сталого розвитку [1].

Лазоренко О. та Колишко Р. досліджували стратегічні підходи до створення та побудови корпоративної соціальної відповідальності комерційними структурами [14].

Овсянюк-Бердадіна О.Ф. та Толуб'як В.С. досліджували механізм фінансового та інституційного стимулювання соціальної відповідальності бізнесу в країнах ЄС [16].

Охрименко О.О. та Іванова Т.В. досліджували теорію, методологію та практику соціальної відповідальності людини, держави та корпорації, а також конкретні механізми формування соціальної відповідальності на рівні відносин між роботодавцями та працівниками, контрагентами, корпораціями та владними структурами [12].

Серед вітчизняних вчених безпосередньо моделі соціальної відповідальності бізнесу досліджували У. Волинець [2], І.О. Ворончак [3], Л.А. Гордієнко [4], Є.В. Коваленко [8], А.С. Ласукової [11], О.В. Попа- дюк [13], З. П. Урусова і М. Ю. Вернидуб [17] та інші. Але незважаючи на множину такого виду праць, на сьогоднішній день у сучасній науковій літературі відсутні комплексні дослідження, присвячені узагальненню та систематизації множини існуючих моделей соціальної відповідальності бізнесу. Кожен науковець виокремлює власні критерії та моделі соціальної відповідальності бізнесу, в рамках однієї моделі дуже часто виділяють ще ряд підмоделей. Все це створює зайвий хаос в теорії соціальної відповідальності бізнесу. Відсутність єдиних підходів до класифікації моделей соціальної відповідальності бізнесу значно ускладнює усвідомлення переваг та недоліків даних моделей та стримує імплементацію передового зарубіжного досвіду у вітчизняну практику. Саме це і зумовило вибір теми дослідження.

Метою дослідження є критичний аналіз моделей соціальної відповідальності, які напрацювала світова практика, розробка єдиного підходу до їх класифікації, здійснення порівняльної характеристики окремих моделей соціальної відповідальності бізнесу, виявлення та узагальнення особливостей функціонування вітчизняної моделі соціальної відповідальності, виявлення її недоліків та розробка рекомендацій щодо їх ліквідації з врахуванням передового світового досвіду.

Методологія дослідження

Для досягнення поставленої мети використано наступні загальнонаукові та спеціальні методи: індукцію та дедукцію, логічне узагальнення, аналіз і синтез, порівняння, групування. За допомогою методу класифікації систематизовано моделі соціальної відповідальності бізнесу. За допомогою методу порівняння здійснено співставлення основних ознак окремих моделей соціальної відповідальності бізнесу, виокремлено їх спільні та відмінні риси.

Основні результати

Від часу виникнення соціальної відповідальності бізнесу і до сьогодні світові підприємства та корпорації напрацювали значну кількість інструментів її здійснення, зокрема: створення умов для безпечної праці; забезпечення стабільної виплати заробітної плати; організацію додаткового медичного та соціального страхування; сприяння охороні навколишнього середовища тощо.

З часом науковці помітили, що набір цих інструментів може відрізнятися залежно від країни, на території якої функціонує підприємство, культури, яка в ній сповідується, від соціально-економічної ситуації в цілому тощо. На сьогодні наукова література напрацювала значну кількість моделей, які відрізняються між собою за такими ознаками, як: роль держави, територіальний рівень реалізації, ключові учасники соціальної відповідальності, механізм взаємодії між її основними учасниками.

Залежно від ролі держави в процесах соціалізації бізнесу Н. В. Шандова та Г. В. Жосан виділяють три типи моделей соціальної відповідальності:"^ модель активного втручання держави, для якої характерне надання соціальних благ на загальній основі й врахування інтересів всіх сторін (західноєвропейські країни); 2) модель обмеженого втручання держави, яка характеризується другорядним впливом уряду та ключовою роллю підприємств та корпорацій у вирішення соціальних проблем (Японія); 3) модель реактивного втручання держави, що характеризується мінімальною участю владних інститутів у рішенні соціальних проблем суспільства (США)" [19].

Залежно від рівня реалізації виділяють дві моделі соціальної відповідальності бізнесу: "1) глобальна модель, яка ґрунтується на етичній поведінці та добровільній ініціативі глобальних корпорацій, передбачає практику щодо поліпшення умов праці, управління охороною навколишнього середовища, розробку проектів розвитку громад; 2) географічна модель, яка ґрунтується на трьох теоріях: теорії корпоративного егоїзму (американська модель соціальної відповідальності); теорії корпоративного альтруїзму (європейська модель соціальної відповідальності); теорії розумного егоїзму (змішана модель соціальної відповідальності або модель корпоративної соціальної відповідальності)" [11].

На основі цих трьох теорій виокремлено три основних моделі соціальної відповідальності бізнесу: американську, європейську та азіатську.

Американська модель СВБ ґрунтується на філантропічному підході, який передбачає розподіл частини прибутку підприємства для інвестування у її суспільно-корисні ініціативи. Такого виду діяльність часто не пов'язана з основною діяльністю підприємства і легко може бути згорнута в умовах несприятливої економічної ситуації в країні або зміни політики підприємства. В даній моделі СВБ реалізується за допомогою фінансування різноманітних проектів і програм, здійснення благодійності, популяризації меценатства та спонсорства. Пріоритетними напрямками при цьому є: відповідальність за продукти компанії (їх безпеку, глобальне ліцензування продуктів, відповідність стандартам), захист довкілля ("зелений рух", відновлювані джерела енергії, використання екологічно чистих продуктів під час виробництва товарів компанії), захист співробітників (програми навчання, виплати бонусів) [10]. Подібні види діяльності виходять за рамки вимог законодавства та активно заохочуються суспільством і державою.

Слід відмітити, що в сучасних економічних умовах американська модель СВБ є найпоширенішою, оскільки: по-перше, вона досить легко втілюється в життя, результати її реалізації часто є публічно наочними; по-друге, саме ця модель у разі грамотного її втілення, знаходить найбільш жвавий відгук з боку населення, громадських організацій і персоналу, оскільки дозволяє цим групам сприймати компанію як таку, що піклується про потреби мешканців міста, району або регіону [14, с. 26].

Деякі науковців виділяють як окрему модель - канадську модель СВБ, яка "поєднує в собі риси американської та європейської (континентальної) моделей" [22]. Для даної моделі характерна висока активність держаних структур, які створюють необхідні умови для поширення кращих практик СВБ. Так, в Канаді розроблені Рекомендації щодо запровадження соціальної відповідальності в діяльність канадських компаній (An Implementation Guide for Canadian Business), які містять практичні поради про те, як "розробити свій бізнес-кейс щодо реалізації соціально-відповідальних ініціатив, як сформулювати і в майбутньому застосувати соціально відповідальну стратегію, а також про те, як виміряти отримані результати і поширити кращі практики соціальної відповідальності в бізнес-товаристві" [26]. Однак при такій активності держави, ініціатором СВБ все ж таки виступають представники бізнесу.

Європейська (континентальна) модель СВБ, на відміну від американської, ґрунтується на державному меркантилізмі, який проявляється в тому, що підприємства сплачують великі податки державі, яка спрямовує ці гроші на соціальні програми. Основними об'єктами інвестування у даній моделі виступають: персонал, освіта і наука, технології. Соціальна відповідальність у європейській моделі є частиною стратегії компанії, яка прагне збільшити прибуток.

Дана модель соціальної відповідальності орієнтована на три сфери прояву соціальних ініціатив: економіку, зайнятість та охорону навколишнього середовища [11]. Безпосередньо соціальна відповідальність поширюється на умови праці, заробітну плату, випуск якісної продукції та надання послуг, охорону навколишнього середовища, зайнятість у конкретному регіоні, реалізацію соціальних ініціатив населення [13, с. 460].

Основні особливості європейської моделі: високий рівень інтеграції соціальної діяльності в загальну стратегію розвитку компанії; держава виступає в ролі інституту, що визначає правила поведінки й стежить за їхнім виконанням; високий рівень уваги з боку громадськості; економічне обґрунтування соціальних заходів і контроль їхньої ефективності; благодійні заходи не є розповсюдженими через високий рівень податків, відсутність пільг і інших стимулів.

У різних європейських країнах сповідуються різні пріоритети і цінності, які визначають, як саме працює бізнес. Тому в рамках європейської моделі соціальної відповідальності поділяють на чотири різновиди:

1. британська (англосаксонська) модель, яка сповідує визначальну роль бізнесу в громаді. В рамках цієї моделі реалізовується м'яка політика стимулювання, яка спрямована на заохочення підприємств до активної участі в житті громади, наприклад, через забезпечення мешканців робочими місцями або добровільне надання потрібних населенню послуг (Великобританія, Ірландія);

2. скандинавська модель, яка заснована на партнерстві. Основними принципами в цій моделі виступають рівність та справедливість. Організації працюють максимально чесно та прозоро, в рамках діючого законодавства і регулярно сплачують податки у державний бюджет. Держава, у свою чергу, розумно розподіляє податки, забезпечує населення робочими місцями, попереджує безробіття, направляє грошові потоки у різні галузі економіки, сприяючи стабілізації економічного стану держави та забезпечує населення соціальними гарантіями (Данія, Фінляндія, Нідерланди, Швеція);

3. німецька модель, яка орієнтована на реалізацію основних принципів сталого розвитку. В межах цієї моделі держава забезпечує фінансову підтримку малого та середнього бізнесу для реалізації політики охорони навколишнього середовища. Уряд фінансує надання консультативних послуг із питань збереження енергії, навчання, ознайомлення з системою управління навколишнім середовищем та інвестування коштів у відновлювальні види енергії (Німеччина, Австрія, Бельгія, Люксембург);

4. середземноморська модель, яка заснована на врахуванні інтересів різних груп зацікавлених осіб для досягнення громадського консенсусу стосовно СВБ (Франція, Італія, Іспанія, Греція, Португалія) [32, с. 108; 29, с. 5].

Азійська (азіатська) модель соціальної відповідальності бізнесу ґрунтується на традиціях, культурі та менталітеті населення. Незважаючи на те, що переважна більшість науковців ототожнюють азіатську і японську моделі СВБ, ми погоджуємось із думкою Жмай О. В., яка стверджує, що "багатогранність країн Азії не дозволяє виділити одну єдину модель СВБ, характерну для всіх азіатських країн, так як вони знаходяться на різних рівнях розвитку, мають свою специфіку, і в багатьох з них концепція соціально відповідального бізнесу ще не вкоренилася в достатній мірі" [6, с. 223]. Тому в межах азійської (азіатської) моделі СВБ виділяють японську, китайську та сінгапурську моделі.

Японська модель СВБ є найбільш розвинутою серед всіх азіатських країн. Для даної моделі характерні: значний вплив держави на всі процеси, що пов'язані із соціальною відповідальністю; поширеність соціально-побутових ініціатив, які спрямовані на задоволення потреб працівників (надання житла, заохочення розвитку сімейних професійних династій, оплата навчання дітей співробітників, оплата послуг охорони здоров'я та пенсійного забезпечення); забезпечення соціально-побутових благ на колективній основі; поширення серед компаній практики володіння об'єктами соціальної інфраструктури.

Сьогодні Японія вважається одним із світових лідерів в області екологічної відповідальності та підготовки корпоративної соціальної звітності. Японські компанії використовують схожі із західними країнами інструменти корпоративної соціальної політики і не обмежуються декларуванням своїх ініціатив у сфері СВБ, а створюють спеціальні органи контролю за виконанням цих ініціатив. Соціально відповідальна поведінка, повага до людей і природи закладені в традиціях японської культури, що надає японської моделі СВБ певну специфіку [6, с. 225]. Варто також відзначити, що практично аналогічна модель реалізовується в Південній Кореї.

Китайська модель СВБ передбачає: по-перше, підтримку розвитку компанії, в тому числі і розвиток соціальних послуг, зокрема: вклад у соціальний розвиток, відрахування якомога більше податків, надання якомога більше нових робочих місць, прагнення приносити більше суспільної користі; по-друге, підтримується взаємозв'язок розвитку і інтересів компанії та персоналу, який вважається опорою подальшого прогресу компанії; по- третє, підтримка гармонійного розвитку підприємницьких структур включає дбайливе ставлення до екологічного середовища, особливо в сфері економії ресурсів, зниження забруднення навколишнього середовища, здійснення гармонійного поєднання розвитку компанії і природного середовища [18].

Сінгапурська модель СВБ формується досить швидкими темпами. Деякі дослідники стверджують, що ця модель "поєднує в собі риси американської та британської моделей СВБ" [15], оскільки в Сінгапурі, як і в Великобританії та США, добре розвинуті механізми корпоративного управління та контролю, що зумовило існування великої кількості публічних компаній [6, с. 228]. У Сінгапурі нефінансова звітність більшою мірою характерна для транснаціональних компаній, які здійснюють свою економічну діяльність в Сінгапурі, і меншою мірою для національних компаній країни.

До складу країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) входять: країни, які нещодавно увійшли до складу ЄС; країни, які є кандидатами на вступ в ЄС; країни, які здобули незалежність після розпаду Радянського союзу. В цих країнах соціальну відповідальність розвивають здебільшого представництва міжнародних корпорацій або великі національні компанії. Тому специфічна відмінність моделі СВБ країн ЦСЄ від європейської моделі полягає в тому, що транснаціональні корпорації в Європі приймають соціальну відповідальність як частину філософії їхньої материнської компанії, а в країнах ЦСЄ соціальна відповідальність - це, головним чином, чинник запобігання ризикам для менеджменту, інструмент виходу на європейський ринок або стимул для інновацій бізнесу.

У країнах ЦСЄ експерти виділяють такі моделі СВБ:

1. пострадянська модель СВБ сформувалась на основі спадщини соціалістичних підприємств, що мають у своїй структурі такі традиційно соціально-спрямовані підрозділи, як дитячі садки, літні табори і пансіонати, власні лікарні, будинки культури, клуби тощо. В умовах економічної системи Радянського союзу, соціальна відповідальність підприємств не розглядалася як особливий вид діяльності, вона була державно закріпленою формою активності виробничого сектора (Україна, Білорусія);

2. центральноєвропейська модель СВБ, яка поєднує риси європейської та пострадянської моделей (Словаччина, Чехія, Польща, Угорщина, Словенія, Хорватія);

3. балтійська модель СВБ, яка поєднує риси скандинавської та пострадянської моделей (Литва, Латвія, Естонія);

4. західнобалканська модель СВБ, яка є найменш розвинутою моделлю СВБ зі всіх моделей, притаманним країнам ЦСЄ (Албанія, Боснія та Герцеговина, Сербія, Косово, Македонія, Чорногорія, Болгарія та Румунія).

Бартол Л. прогнозує, що "з часом за сприятливих умов ці моделі можуть трансформуватись в єдину європейську модель корпоративної соціальної відповідальності" [22].

Поширення концепції соціальної відповідальності бізнесу в світі зумовлює виникнення відносно нових моделей СВБ: латиноамериканської, африканської, ісламської моделі та моделі СВБ країн БРІКС БРІКС - об'єднання (група) країн, що розвиваються, зі швидкими темпами економічного зростання (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка)..

Латиноамериканська модель СВБ характеризується високою активністю ЗМІ, завдяки яким населення добре знайоме із основними принципами соціально відповідального бізнесу. В науковій літературі точаться гострі дискусії з приводу доцільності виділення латиноамериканської моделі як окремої моделі СВБ. Кузнєцова Н. В. та Маслова О. В. стверджують, що "дана модель існує, і ставлять її в один ряд з американською, європейською та азіатською" [10, с. 22]. Песке Д., навпаки, заперечує факт існування такої моделі. Вчений стверджує, що "хоча в країнах Латинської Америки соціальний аспект СВБ є більш пріоритетним, ніж державна політика щодо даної концепції чи екологічна складова, її не варто виділяти в окрему модель" [5]. Ми вважаємо, що дана модель знаходиться на початковому етапі свого розвитку, вона ще не напрацювала дієві механізми соціальної відповідальності, які є специфічними для країн даного типу. З часом вона має всі шанси встати на один рівень із американською та європейською моделями СВБ.

До характерних рис латиноамериканської моделі СВБ належать: відносна слабкість приватного сектору при ключовій ролі промислових або інших професійних асоціацій; низька інтеграція принципів соціальної відповідальності бізнесу у державну політику; високий вплив міжнародних інституцій; досить висока обізнаність громадськості з основними положеннями концепції СВБ, яка підтримується: 1) ставленням засобів масової інформації, які постійно торкаються тематики соціальної відповідальності у бізнес-оглядах; 2) інтегрованістю академічних інституцій: соціальну відповідальність включено до програм бізнес-шкіл; 3) існуванням великої кількості неурядових організацій.

Деякі автори виділяють у рамках латиноамериканської моделі СВБ наступні моделі: 1) наздоганяюча модель (Аргентина, Чилі, Мексика); 2) ходяча (решта країн Південної Америки); стійлова (Центральна Америка й Кариби).

Окремі дослідники виділяють серед світових моделей СВБ ще й африканську модель, оскільки особливості ведення бізнесу і його співробітництва з органами влади та суспільством у країнах цього континенту досить зрозумілі. У цих країнах яскраво виражений дисбаланс: з однієї сторони - рівня економічних інвестицій, з другої

- рівня дотримання загальних прав людини, і з третього

- ступеня участі держави в цих процесах.

Африканська модель СВБ зосереджена на проектах, пов'язаних з інтересами місцевих громад, наприклад, забезпечення місцевого населення чистою питною водою, припинення експлуатації дитячої праці, доброчинність та допомога компаній у сфері охорони здоров'я, боротьба з епідеміями, голодом тощо. Йдеться про адресне розв'язання соціальних та екологічних проблем, притаманних найбіднішим країнам світу.

Ісламська модель СВБ ґрунтується на моральних і релігійних ініціативах, заснованих на переконанні, що компанія повинна бути "хорошою" незалежно від її фінансових показників. На перший погляд може здатися, що ісламські компанії не орієнтовані на отримання прибутку. Насправді це не так, прибуток розглядається як необхідна умова ведення соціально відповідального бізнесу. Виклик шаріатуШаріат (араб. правильний шлях, спосіб дії) - комплекс приписів, що та відображення таква-паради- гмивизначають переконання, а також формують релігійну совість і моральні цінності мусульман. в бізнесі передбачає, що підприємець не працює лише за принципом максимізації прибутку, а працює з метою досягнення щастя у цьому і в майбутньому житті, в якому він усвідомлює свою соціальну і моральну відповідальність за добробут інших (наприклад, споживачів, співробітників, акціонерів, місцевих громад) [5].

Ісламські експерти активно критикують європейську модель СВБ. Так, на думку Дж. М. Хамбера, "не існує абсолютного принципу етики і моралі в поведінці західного так званого соціально відповідального бізнесу" [33]. Науковець рекомендує, що "компаніям необхідно відмовитись від пошуку спеціальної теорії моралі для бізнесу, не намагатись нав'язати використання будь-яких моральних норм, а дозволити компаніям визначати їх моральну відповідальність на свій розсуд" [33].