НДО - це недержавна організація. Свою назву вона отримала завдяки англійській абревіатурі NGO (nongovernmental + organization). Цей термін частіше за все використовується Організацією Об'єднаних Націй та іншими міжнародними інституціями.

Правове становище НДО визначається Законами України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992р. та "Про благодійництво та благодійні організації".

У відповідності з законом "Про об'єднання громадян": "громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення своїх законних соціальних, економічних, вікових, національно-культурних та інших інтересів" /ст.3. При цьому підкреслюється, що дія цього закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності /народні дружини, товариські суди тощо/. "/ст.1/

Для здійснення своєї діяльності громадські організації "набувають права власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами часниками або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом" /ст.21/.

Таким чином, громадська організація за своїм правовим станом дуже схожа на підприємницьку. Як і бізнес-структура, вона також вільна і самостійна у формуванні програми своєї діяльності, виборі клієнтів, залученні матеріально-технічних, людських, інформаційних ресурсів. Поруч з тим вона суттєво відрізняється від підприємницької організації, і перш за все тим, що не має за мету отримання прибутку для перерозподілу її між своїми членами. Специфіка громадської організації може розглядатися в контексті трисекторної моделі суспільства.

Глибокі соціально-економічні і політичні перетворення, що почалися в Україні після отримання нею незалежності у 1991 році, якісно змінили діяльність державних, комерційних і суспільних інституцій, а також характер взаємовідносин між ними. Необхідність розбудови демократичного громадянського суспільства не лише збільшила кількість, але і наповнила новим змістом діяльність партій, громадських організацій, благодійних фондів та інших організацій, які не входять до державних структур суспільства і не ставлять за мету отримання прибутку.

Всі ці структури отримали назву недержавного (третього) сектора суспільства, а організації що входять в нього - громадських, або недержавних (НДО).

Державний сектор представлений державними органами, що створюються для розв'язання конкретних завдань від імені держави, тому вони наділені конкретними повноваженнями - компетенцією, в межах якої і зобов'язані функціонувати. В державний сектор входять також бюджетні установи і організації, засновані на підставі закону чи в межах повноважень державних органів.

Державні структури і організації виконують різні функції:

· розвиток законодавства, ствердження законності та правопорядку;

· захист економічної основи суспільства;

· регулювання соціальних конфліктів, забезпечення узгодженості інтересів та потреб індивідів та соціальних груп;

· контроль за освітою і вихованням, сферою культури;

· забезпечення екологічної безпеки, розумного використання ресурсів, охорона людей;

· захист інтересів держави у всіх сферах міжнародних відносин.

Третій сектор складається з недержавних, некомерційних громадських організацій. Вони створюються з власної ініціативи засновників, незалежно від волі державних органів влади чи посадовців. Теоретики третього сектору вказують на наступні причини виникнення недержавних, непідприємницьких організацій:

1. "Плюралізм народу. Тобто наявність серед народу досить стійких груп людей, які мають спільні для них інтереси, що їх можна вирішити чи захистити за умов спільних дій всіх чи більшості зацікавлених у цьому осіб. Ця передумова є головною для створення власне громадських організацій членського типу.

2. Наявність ніші суспільного життя, не заповненої державним чи підприємницьким сектором, недостатність соціального чи іншого забезпечення з боку державних служб чи органів та невигідність праці там для приватного підприємства викликає до життя утворення різних благодійних фондів чи установ або призводить до створення організацій громадського самоврядування" (12; сі2).

Таким чином, виникнення громадських організацій зумовлено природною потребою сучасної людини бути співучасником громадських справ, а також задовольняти свої особисті, творчі, вікові, культурні інтереси.

В останнє десятиліття в Україні виникла велика кількість недержавних громадських організацій різної спрямованості: від клубів шанувальників музики до НДО, що надають підтримку соціально незахищеним прошаркам населення.

НДО - це загальна життєдіяльність людей, яка передбачає їх взаємозалежність і потребу один в одному. Це - перебування людей в колективі, в соціальній групі, де є спільна діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами і цінностями.

Функції третього сектору визначають взаємовідносини з державою, бізнесом і, відображаючи власні інтереси, потреби, у кінцевому результаті спрямовані на зміцнення демократичних процесів суспільства.

Функції відносно держави. Діяльність організацій третього сектора утримує сучасні демократичні держави від надмірної централізації і відіграє вирішальну роль у створенні державою умов для оптимального функціонування і життєдіяльності суспільства. Саме тому громадські організації по відношенню до держави виконують наступні функції: опозиційну; творчо спрямована на розлад державних планів і програм, що негативно впливають на демократичні перетворення.

Форми опозиційного відношення можуть бути різними:

1) організація акцій протесту;

2) використання судів для перегляду офіційних рішень;

3) об'єднання зусиль з політичною опозицією або профспілками;

4) використання засобів масової інформації і неофіційних каналів зв'язку для формування громадської думки.

Творча функція знаходить своє вираження в тому, що неурядові організації третього сектора розвивають власні програми у напрямку розширення послуг для різних верств населення. При виконанні власної творчої функції організації третього сектора іноді по відношенню до державних структур виступають у позиції співдиректора тих державних служб, які надають населенню послуги. Форми такої творчої співпраці різноманітні: громадські організації на основі контрактів виконують роботи з розвитку урядових соціальних програм; громадські організації проводять тематичні тренінги для державних структур; громадські організації пропонують державі оригінальні технічні розв'язання тих або інших проблем.

Своєрідно складаються стосунки громадських організацій з бізнесом. Бізнес для третього сектора є одним із джерел фінансування. У той же час третій сектор може створювати сприятливе середовище для розвитку підприємництва і сприяти у створенні інфраструктури підтримки бізнесу (особливо малих підприємств).

Однією з основних форм такої співпраці є консультування малих підприємств з питань організації бізнесу, а саме:

1) управління фінансами;

2) управління персоналом і побудова адміністративно-управлінської системи підприємства;

3) оптимізація оподаткування;

4) проведення маркетингових досліджень та ін. Функції відносно інтересів членів своєї організації:

Третя група функцій громадських організацій стосується своїх членів (функція захисту, допомоги). Громадські організації захищають своїх членів від державних структур. Це особливо важливо тоді, коли законотворчий демократичний процес перебуває у стадії формування і коли існує негативна тенденція невиконання законів та неуважного ставлення до особистості державними структурами. Функція допомоги знаходить своє вираження в тому, що громадські організації за допомогою владних структур надають можливість своїм членам вирішувати власні особисті проблеми.

Основна функція третього сектора - розвивати і зміцнювати демократичні процеси, тобто такі процеси, "в яких люди зі спільними цінностями і інтересами об'єднуються і самі створюють для себе правила, з метою захисту цих цінностей та інтересів усієї групи, встановлення індивідуальної і колективної відповідальності, а відтак, спромагаються поважати ці правила; а найважливіше - оцінити правила, виправляти і поліпшувати їх у зв'язку зі змінами к реальному житті". (19; с.10).

Як першоджерело для з'ясування ролі і функцій третього сектора можна використати перший розділ "Міжнародної декларації принципів діяльності неурядових організацій":

1. Право об'єднуватись у спільноти належить до фундаментальних прав людини. Воно є таким самим базовим правом, як право на свободу слова. Людина є частиною суспільства. Можливість об'єднуватись з іншими людьми має принципове значення для життя людини та її функціонування. Добровільні організації зміцнюють відчуття задіяності та продуктивності діяльності, створюють життєдайний механізм солідарності, заохочують до взаємної допомоги та зміцнюють індивідуальні ініціативи, направлені на вирішення суспільних проблем.

Неурядові організації допомагають у вирішенні суспільних проблем, які не можуть вирішити ані держава, ані ринок, і природа котрих може бути матеріальною, суспільною, психологічною духовною або якоюсь іншою. Ці організації дуже часто демонструють велику ступінь гнучкості та чутливості, що надає їм специфічних переваг в ідентифікації нових потреб, апробації новаторських методик та в створенні інноваційних шляхів вирішення важливих суспільних проблем. А отже, ці організації є необхідними як для суспільства, так і для тих людей, які беруть участь в їх роботі або користуються результатами їх діяльності.

2. Добровільні або неурядові організації відіграють вирішальну роль в ефективній участі громадськості в суспільному житті і тим самим роблять значний внесок у розвиток демократії. Окрім завдання реагувати на основні людські потреби, неурядові організації повинні бути головним механізмом, завдяки якому громадяни можуть діяти разом з метою представлення суспільству спільних проблем, захисту прав суспільних груп та особистостей, підтримки визначеної політики, підтримки певних заходів та відстежування того, щоб держава чи приватний сектор несли свою частку відповідальності перед суспільством. У цьому сенсі неурядові організації мають ключове значення для функціонування демократії та побудови громадянського суспільства.

3. Для реалізації своїх цілей неурядові організації повинні бути незалежними від держави, користуватися повним самоврядуванням, використовувати з метою реалізації своїх завдань послуги добровольців і служити громадським цілям. Неурядові організації є добровільними організаціями, які діють на благо суспільства. Вони не ділять прибутки між своїми членами або працівниками. Отже, вони є механізмом використання громадських ініціатив для реалізації суспільних цілей. Однак, щоб сповна використовувати свої можливості та відігравати важливу роль у суспільному житті, ці організації повинні бути звільнені від державного контролю і служити чітко визначеним громадським інтересам.

В "Настільній книзі неприбуткових організацій" виділяються головні, загальні для всіх організацій третього сектору, ознаки:

1. Недержавний характер організації. Держава в особі органів державної влади та місцевого самоврядування не є засновником такої організації на підставі закону чи через ухвалення публічного акту відповідним органом влади, вона не здійснює адміністративного управління чи контролю. Деяким організаціям третього сектору (наприклад, суспільно-корисним установам) дозволяється виступати засновником чи співзасновником деяких органів державної влади та місцевого самоврядування, проте після заснування такої організації вона є юридичною особою приватного права.

2. Самоврядування. Керівництво організацією здійснюється її учасниками відповідно до її статутних (установчих) документів.

3. Добровільність. Організація засновується на основі доброї волі осіб чи особи, що виступає засновником. Ніхто не може бути примушений до вступу в організацію й нікому не може бути заборонено вийти з такої організації.

4. Некомерційність. Організації не створюються з метою вести підприємницьку, комерційну діяльність.

5. Неприбутковість. Метою створення чи діяльності такої організації не може бути одержання прибутку, що розподіляється між її членами, засновниками чи пов'язаними з ними особами. Прибуток організації, отриманий нею внаслідок комерційної діяльності, може використовуватися лише на статутні цілі, а кошти чи майно організації після її ліквідації не розподіляється між її членами чи засновниками, а використовується лише за статутною метою.

6. Корисність. Для своїх членів - приватнокорисна або організація взаємної вигоди; для суспільства в цілому (через сприяння благодійництву, розвитку освіти, науки, культури захисту природного середовища, надання певних соціальних послуг тощо) - суспільно-корисна організація." (12).

Розглянемо існуючі підходи до класифікації організацій, які входять до складу третього сектору:

1. Класифікація, в основу якої покладений профіль діяльності НДО (7):

· Організації взаємодопомоги - специфіка організацій зводиться до того, що вони працюють лише для своїх членів.

Приклад: організація пенсіонерів фірми X у місті Y.

· Опікунські організації - декларують послуги для всіх, хто їх потребує, або лише для певних категорій осіб.

Приклад: організація опіки над глухими дітьми.

· Представницькі організації - найчастіше представляють інтереси будь-якої спільноти. Приклад: громадський комітет мешканців вулиці.

· Організації меншин - тут представлені інтереси людей із рисами, що відрізняють їх від інших. Приклад: організація гомосексуалістів.

· Організації, створені ad hoc - виникають для здійснення конкретної акції.

Приклад: організація, що збирає підписи під петицією.

· Організації, що займаються хобі та відпочинком задовольняють специфічні потреби членів організації та інших людей, зацікавлених даною сферою діяльності.

Приклад: філателістична організація.

· Цільові організації - найчастіше виконують певні функції, доручені владою.

Приклад: організація, що займається охороною парку.

"Традиційні" організації-займаються послугами. Приклад: скаутська організація; спільнота віруючих.

II. Класифікація, в основі якої лежить інтерес або вид діяльності (13; с. 202-203): за економічними інтересами, зокрема, можна виділити організації підприємців, які використовують найману працю селян, представників вільних професій, а також споживчі спілки; за суспільно-політичними інтересами розрізняють організації культурного, гуманітарного напрямків, релігійні; за методами діяльності та правового статусу: легальні та офіційні, напівлегальні та неформальні. Наприклад: масонська ложа; за місцем діяльності, за місцем докладання сип у структурі влади: лобі, самоврядні організації, які прагнуть урядових дотацій; за видами діяльності: економічні, освітні, культурні, наукові, науково-технічні, опікунські, охорони здоров'я, природи, національні, оборонні, спортивні та туристичні.

Якщо взяти за основу інші критерії, організації можна класифікувати наступним чином: соціально-усвідомлені: жіночі (Союз українок, Союз жінок України та ін.), молодіжні (Спілка українських студентів, Спілка незалежної української молоді та ін.), економічні (Українська спілка промисловців та підприємців, Загальноукраїнське об'єднання приватних підприємців та ін.); цінністно орієнтовані: Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка, "Просвіта", "Знання" та ін; Соціально-ціннісні: профспілка "Єднання", Спілка офіцерів та ін.

III. Класифікація, в основу якої покладені організаційно-правові форми об'єднань громадян (16; с. ЗО): громадська організація; благодійний фонд; громадська установа; громадський рух; асоціація (спілка).

IV. Асоціація "Бостон-Київ: міста-побратими" класифікує НДО згідно сфер діяльності (17; с.5): соціальний захист, благодійність; діти і молодь; жіночі проблеми; культура, мистецтво, історичні пам'ятки; професійні об'єднання; освіта; екологія; економіка; спорт, хобі; наука; інші сфери діяльності (розповсюдження інформації, незалежні ЗМІ, розвиток третього сектору, сільське господарювання та ін.).

V. За статусом виділяють наступні види організацій (4;):

Види громадських організацій за статусом:

1. Всеукраїнські. До всеукраїнських громадських організацій належать громадські організації, діяльність яких поширюється на всю територію України і які мають свої осередки або представництва у більшості областей України.

2. Місцеві. До місцевих громадських організацій належать громадські організації, діяльність яких поширюється на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць у межах однієї області.

3. Міжнародні. До міжнародних громадських організацій належать громадські організації, діяльність яких поширюється на територію України

і хоча б однієї іншої держави.

VI. У залежності від сфери інтересів виділяють дві групи громадських організацій:

· організації суспільних інтересів (доброчинні), тобто такі, що враховують інтереси широких верств населення;

· організації власних інтересів, тобто ті, що враховують інтереси лише своїх членів.