Визначення специфіки репрезентації національної ідентичності у романі сучасного англійського письменника Дж. Барнса "Англія, Англія"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти вивчення поняття «англійськість»

1.1 Поняття «національна ідентичність» в світлі сучасних наукових інтерпретацій

1.2 Особливості структурування концепту «англійськість» в сучасній літературі

Розділ 2. Специфіка репрезентації поняття «англійськість» в романі дж. Барнса «англія, англія»

2.1 Роман Дж. Барнса «Англія, Англія» в сучасному літературознавстві

2.2 Специфіка репрезентації концепту «англійськість» у романі Дж. Барнса «Англія, Англія»

Висновки

Список використаної літератури

ідентичність англійськість роман барнс

Вступ

Проблеми національного на сьогоднішній день є одними з найбільш актуальних і обговорюваних в сучасному літературознавстві. У 50-70-ті роки ХХ століття у США, Канаді і Західній Європі об'єктом уваги дослідників стали проблеми етносу, етнічної самосвідомості та формування національної ідентичності. Цим питанням переймаються багато українських науковців, зокрема Н. Висоцька [7], П. Гнатенко, В. Павленко [8], О. Губенко [11], а серед західних дослідників необхідно згадати Е. Еріксона [41], Ч. Тейлор [31], С Ханінгтон [37], З. Бауман [2] та інші.

Поняття “ідентичність” полісемічне за своєю суттю й інтерпретується соціологами, політологами, філософами, антропологами, педагогами та представниками інших професій відповідно до їхнього фахового бачення.

Актуальність дослідження обумовлюється необхідністю накопичення теоретичного і практичного матеріалу для вивчення проблеми національної ідентичності у сучасному літературознавстві. Також необхідно відмітити недостатню кількість літературознавчих робіт з даної теми.

Мета роботи полягає в визначенні специфіки репрезентації національної ідентичності у романі сучасного англійського письменника Дж. Барнса «Англія, Англія», з'ясувати сутність поняття «англійськість» та «національна ідентичність».

Досягнення мети дослідження передбачає реалізацію таких завдань:

з'ясувати сутність поняття «англійськість» та «національна ідентичність»;

виявити особливості концепту «англійськість»;

дослідити специфіку рецепції роману у сучасному літературознавстві;

виявити вплив історичної свідомості та формування національної

ідентичності в романі Дж. Барнса «Англія. Англія».

Об'єкт дослідження - роман Дж. Барнса «Англія, Англія».

Предметом аналізу є специфіка репрезентації концепту «англійськість» у романі Дж. Барнса «Англія, Англія».

Наукова новизна роботи полягає в вивченні категорії «англійськість», що розглядається в соціально-культурному контексті на матеріалі сучасного англійського роману.

Практичне значення отриманих результатів визначається можливістю їхнього використання у теоретичних та практичних курсах із літературознавства а також у подальших наукових дослідженнях студентів.

Методи дослідження охоплюють:

– описовий

– порівняльно-зіставний

– метод кількісної обробки матеріалу

– компонентний аналіз

– метод суцільної вибірки

Структура і обсяг роботи. Курсова робота загальним обсягом 43 сторінки (обсяг основного тексту 27 сторінок) складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури.

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено мету й конкретні завдання, методологічні основи й методи дослідження описано його матеріал.

У першому розділі «Теоретичні аспекти вивчення поняття «англійськість»» дається визначення концепту «англійськості» та розглядається характеристика і класифікація національної ідентичності, досліджується даний концепт в світлі сучасних наукових інтерпретацій, розглядаються задачі роботи над проблемою національної ідентичності в літературі.

У другому розділі «Специфіка репрезентації поняття «англійськість» в романі Дж. Барнса «Англія, Англія» дається визначення «англійськості» та розглядається його характеристика і класифікація, наводяться приклади специфіка репрезентації концепту «англійськість» у романі Дж. Барнса «Англія, Англія».

У висновках підсумовуються результати проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальших студій з обраної проблематики.

Розділ 1. Теоретичні аспекти вивчення поняття «англійськість»

1.1 Поняття «національна ідентичність» та «англійськість» в світлі сучасних наукових інтерпретацій

Парадигма ідентичності на сьогоднішній день є надзвичайно різнобічним поняттям, і щоб переконатися в цьому, достатньо просто перерахувати її основні види: індивідуальна, колективна, культурна, гібридна, національна, етнічна і т.д. І як наслідок цього, ідентичність у різноманітності її виявлень вивчають як з позиції різних галузей науки, так і на «перехресті» схожих наукових дисциплін.

Актуальність вивчення ідентичності в соціальній психології, етнічній соціології, культурній антропології та літературознавстві є стабільною протягом багатьох десятиліть. Проблему національної ідентичності з давніх часів і до сьогодення вивчають як соціологи, філософи, психологи, так і літературні діячі. У своїх працях вони приділяють значну увагу саме цій сфері людського життя. Цим питанням переймаються багато українських науковців, зокрема Н. Висоцька [7], М. Цвєткова [38], П. Гнатенко, В. Павленко [8], О. Губенко [11], а у західному світі ця проблема представлена такими дослідниками як Е. Еріксон [41], Ч. Тейлор [31], П. Рікер [24], С. Хантінгтон [36], З. Бауман [2], Ю. Крістева [18], та інші. Тож метою підрозділу є концептуалізація понять «національна ідентичність» та «англійськість».

Сам термін “ідентичність” пов'язаний з іменем австрійського психолога Еріка Гомбургера Еріксона. Саме завдяки його дослідженням це поняття отримало широке розповсюдження і набуло міждисциплінарного характеру. В гуманітаристиці це поняття до Еріксона використовувалось як "сам" ("sе1f"). Е. Еріксон зазначав: «...Ми починаємо теоретично осмислювати питання ідентичності саме в той період історії, коли воно стає реальною проблемою ... Дослідження ідентичності в наш час стає таким стратегічним завданням, яким за часів Фрейда було вивчення сексуальності». [41, c. 125]

Як зауважує відомий англійський соціолог Зигмунт Бауман, «ідентичність стає призмою, через яку розглядається, оцінюється й вивчається багато важливих рис сучасного життя» [2]. Однією з причин надзвичайного вибуху уваги до проблем ідентичності є те, що ідентичність - це одна з найбільш стійких характеристик суспільного буття, але це не означає, що вона є незмінною. І, на думку того ж З. Баумана, «підвищення уваги до обговорення ідентичності може розповісти більше про сучасний стан суспільства, ніж відомі концептуальні та аналітичні результати його осмислення». [3, c. 232]

Західні науковці вивчають проблематику ідентичності в контексті теорій глобалізації й концепцій постмодернізму. Так відомий американський вчений С. Хантінгтон у своїй праці «Хто ми?» стверджує, що криза ідентичності стала глобальним феноменом. Він аналізує специфіку прояви кризи ідентичності в різних країнах, й особливу увагу приділяє американській ідентичності, її перспективам та викликам у ХХІ ст., розглядає умови можливого відродження. Вчений обґрунтовує причини підйому субнаціональних ідентичностей, розглядає взаємозв'язок між такими явищами як «звуження» та «розширення» ідентичностей. За допомогою спостережень доводить, що кардинальні соціальні зміни та екстремальні ситуації, характерні для сучасності, можуть зруйнувати або різко змінити ідентичність. [38, с. 35-36]

Новим напрямом став аналіз проблеми національної ідентичності у літературній творчості різних народів, країн, регіонів і епох. Пошуки національного самоусвідомлення у літературі стають достатньо помітними в сучасних дослідженнях. Ця проблема вийшла на перший план в різних сферах людської діяльності: філософії, соціології, політиці, суспільному житті, психології, літературі та мистецтві.

У 50-70-ті роки ХХ століття у США, Канаді, і Західній Європі з'являються праці, присвячені проблемам етносу, етнічної самосвідомості та національної ідентичності. На думку багатьох вчених поняття етнічної самосвідомості та національної ідентичності є тотожними. Втім, деякі вчені, зокрема Г.У. Солдатова, вважає що, з одного боку, національна ідентичність є більш вузьким поняттям, порівняно з етнічною самосвідомістю, тому що це «ядро етнічної самосвідомості», його «концентрована форма і головна характеристика» [28, c. 111]

Під «національною ідентичністю» як історичною категорією відомий англіст Н.А. Соловйова пропонує розуміти «сукупність особливостей національної ідеї, менталітету і взаємовідносин із суспільством». [29, с. 64] Сучасний британський вчений-соціолог Ентоні Сміт, розглядаючи людську особистість, як сукупність різноманітних «ідентичностей та ролей» (родинної, територіальної, класової, релігійної, етнічної тощо), вказує на той факт, що національна ідентичність є основою в цій структурі, саме їй підпорядковуються усі інші ідентичності. [27, c. 224] Націю, вчений розглядає як сукупність людей, котрі мають власну назву, свою історичну територію, загальну міфологію та історичну пам'ять, спільну масову культуру, економіку і єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів спільноти. [27] На відміну від національної, етнічну спільноту дослідник позначає шістьома основними чинниками, а саме: усвідомлення належності до групової власної назви; наявність міфу про спільність пращурів; спільна історична пам'ять; не менше ніж один елемент спільної культури; емоційний та усвідомлений зв'язок з рідним краєм; неодмінне почуття солідарності із значною частиною населення.

Як пише дослідник Е. Сміт, національна ідентичність - це «безперервне відтворення й нове тлумачення характерних вартостей, символів, пам'яті, міфів і традицій, які утворюють особисту спадщину нації, а також ототожнення індивідів з цими ознаками, спадщиною и складниками культури» [26, с. 24]

Отже, національна ідентичність є одним із ключових конституентів культурологічних складових. На думку Стюарта Гола, «національні культури конструюють ідентичність, творячи сенс поняття нації, з якою її члени можуть себе ототожнювати». [10, с. 43] На думку американської дослідниці Еви Томпсон «дуже важливим будівельним блоком і водночас засобом вираження національної ідентичності є література.» [33, с. 31]

Український літературознавець Любомир Сеник дає таку дефініцію національній ідентичності у сфері художньої літератури: «Термін «національна ідентичність» стосовно літератури - це збереження найсуттєвіших національних ознак: мови, психології, мислення (свідомості), способу буття, звичаїв, релігії, осмислення сучасного і минулого у світлі національної ідеї, послідовне (або й стихійне) відстоювання політичних, культурно-духовних прав нації, державності, як єдино можливої форми нормального існування національної спільноти для її самоствердження, життєдіяльності й розвитку». [25, c. 43]

Найголовніша тотожність людини - національна, - котра визначає характер колективної свідомості та підсвідомості кожної її складової частини, формується внаслідок процесу ототожнення індивідом себе із нацією, різними національними елементами. Причому цей процес може бути як свідомим, так і неусвідомленим.

Літературознавчий аналіз художнього твору націлений на дослідження ідентичності, має здійснюватись на таких взаємопов'язаних рівнях письменства: 1) літератури загалом; 2) літературного періоду; 3) літературного покоління; 4) окремих літературних постатей. Вона передбачає наявність художніх текстів, яким залежно / незалежно від волі автора (вибір якого може бути свідомим чи підсвідомим) притаманна певна національна ідентичність (тобто належність до певної національної літератури). [22]

Національна ідентичність в літературі відзначається складністю та багатогранністю, її ніколи не можна звести до єдиного елемента, її не можна легко або швидко прищепити читачеві з допомогою штучних засобів. З одного боку, можна звернути увагу на саму проблему і розглядати літературу, як одне із джерел для її вивчення. З іншого ж боку, можна спробувати розглянути вплив національної ідентичності на літературу, проаналізувати її вплив на художній світ літературних творів.

Велике значення для національної ідентичності має реалістичний роман, який надає засоби, для репрезентації тієї «уявної спільноти», якою і являється сама нація. У літературному творі національна ідентичність реалізується на всіх рівнях художнього світу: ідеологічному, сюжетному, на рівні персонажів, предметному і мовленнєвому рівнях.

При вивченні взаємозв'язків між національною ідентичністю та літературою, виникає немало запитань і сумнівів. Наприклад, існує привід вважати, що література не може бути надійним джерелом вивчення даної проблеми, бо в творах відображається суб'єктивна оцінка дійсності автора. Усі описувані події витікають лише із емоцій, відчуттів, світосприйняття автора, тож це позбавляє об'єктивності у відчутті світу.

Але незважаючи на те, що у своєму сучасному вигляді література не є об'єктивною, вона, все ж таки, є джерелом вивчення як проблеми національної ідентичності, так і інших проблем. Багато авторів свідомо змальовують дану проблему у своїх романах, новелах, віршах. Безумовно, література - могутній засіб становлення людини, як особистості. Процес національного ототожнення відбувається під час знайомства з літературним твором. Опис і аналіз національних комунікацій, показаних у літературі, може мати виховне і дидактичне значення, тим самим допомагаючи читачам у своїй уяві будувати моделі міжкультурних взаємовідносин в реальному житті. Аналізуючи те, як і за допомогою яких художніх засобів показаний у романі пошук героєм національної ідентичності, ми можемо помітити щось нове, навіть у добре відомому творі.

У літературному творі (як і в людському житті) усе так чи інакше пов'язане з нацією, нерозривно залежить від неї. Пригадаймо мудрі слова Івана Франка: «Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своє відчуження від рідної нації» [35, c.284]

Однією із задач у рамках роботи над проблемою національної ідентичності в літературі є вивчення того, яке уявлення про людей іншої національності міститься у поширених стереотипах, що найбільш наглядно втілені у творах масової, а інколи і класичної літератури.

Отже, сучасна література допомагає людині глибше зрозуміти проблему національної ідентичності, але й аналіз цієї проблеми також сприяє більш глибокому і тонкому розумінню літературного твору і всіх його складових: художнього світу, системи персонажів, образів головних героїв. У центрі будь-якого літературного твору стоїть людина, але людина, як національна істота. А відповідно до цього, повноцінно пізнати літературний твір поза національним контекстом неможливо.

Однією із перших проблема національної ідентичності була поставлена по відношенню до англійської культури, яка відзначається високим рівнем національної рефлексії. В результаті цього, сформувалось поняття «англійськість», що описує особливості національного характеру і образу життя англійців. Вважається, що основні компоненти «англійськості» сформувались к кінцю ХІХ століття. [4] Поняття «англійськість» в сучасному літературознавстві є предметом постійних дискусій, при чому також цим поняттям зацікавленні й англійські письменники. Інколи йдеться саме про "англійськість" (виключаючи шотландців, валлійців, і тим більше ірландців), але не зрідка "англійськість" поширюється на всі народи Великобританії. Недаремно англійці сьогодні все частіше користуються терміном "британський", "британець", замість "англійський", "англієць".

Отже, література - одна з основних сфер, де проблемі «англійськості» і національній ідентичності приділено надзвичайно велику увагу. Ці поняття необхідно вивчати в нерозривній системі, за для отримання повної картини і повного розуміння даної проблеми. Література зберігає пам'ять та створює культурні моделі, котрі в свою чергу формують ці основні поняття. І ця особлива роль у формуванні нації, а надто у конструюванні ідеї «англійськості» вийшла на перший план в останні три десятиліття.

1.2 Особливості структурування концепту «англійськість» в сучасному літературознавстві

У Великобританії рубіж XIX - XX ст. був ознаменований не лише зміною монархів (у 1901 році заснула легендарна королева Вікторія), але і зміною історичних епох. Країна поступово втрачала минулу могутність на морі і в колоніях, монопольне положення в торгівлі і промисловості. Відчувши конкуренцію США і Німеччини, "велика імперія, над якою ніколи не заходить сонце", направила зусилля на завоювання Центральної Африки, Єгипту, Судану, а потім розв'язала англо-бурську війну (1899 - 1902). Ці потрясіння безумовно позначилися на обстановці усередині держави.

Вважається, що вікторіанську добу можна назвати добою протиріч. Як вважають історики, "англійськість" в цей період залишається однією з найважливіших характеристик творчості майстрів слова, згуртованих пошуками єдиного духовного начала на переломному етапі розвитку цивілізації. [17, c. 22]

Нині, коли діалог культур, постколоніальний та мультикультурний феномен є визначальними чинниками сучасного соціокультурного життя Великобританії. [47] В сучасному літературознавстві нової актуальної сили розвитку набули поняття «English» («англійське»), «Englishness» («англійськість»), «англісти». Ці поняття являються предметом постійних обговорень і уточнень. Проблемі англійськості присвятила свої міркування В.В. Івашева, яка пише про англійський характер у книзі «Література Великобританії XX століття» (1984), М.В. Цвєткова у своїй роботі «Англійське (English)» описує концепти англійського [38], О.С. Бойницька розглядає цю ж проблему у сучасному романі [5], М. Меркулова у своїй праці ««Англійськість» у вітчизняному літературознавстві». [20]

Специфіка сучасної національної літератури пов'язана з особливостями національного менталітету, серед яких дослідники відмічають інтерес англійців до реальних фактів, національності та особливе ставлення до минулого своєї країни.

Особливістю англійського менталітету є те, що у англійській самосвідомості минуле вимальовує ідеальний зразок світу. Цей зразок письменники намагаються увічнити в своїх творах, які переповнює національний дух. Минуле стає невід'ємно присутнім у багатьох епізодах. Звернення до минулого в англійській літературі тісно пов'язане з пошуками «нової основи для єднання людини і світу» [6, c. 106] У англійців цей пошук набуває характеру створення ґрунту для об'єднання з культурним корінням нації. Світ «старої доброї Англії», поринаючи в минуле, у світосприйнятті англійців стає священним матеріалом сучасності, і дає поштовх для яскравішого висвітлення англійськості, у всіх її проявах і найтонших деталях, у творчості сучасних письменників. Література зберігає пам'ять та створює культурні моделі, котрі, у свою чергу, формують та підтверджують національну ідентичність. Англійський роман відіграв особливу роль у формуванні нації, і особливо, у конструюванні ідеї «англійськості».

Англійськість є одною з визначальних рис сучасного англійського роману, яку необхідно досліджувати, як особливу форму національної самоідентифікації.

Залежно від того, за якими головними ознаками визначають “англійскість” письменства, виділяють наступні підходи до визначення національної ідентичності літератури: 1) територіальний (крайнім виявом цього підходу є включення усього писаного на даній території до національного письменства); 2) мовний (цей напрям зараховує усі художні тексти, створені рідною мовою письменника); 3) духовний (прихильники цього підходу оперують поняттям “дух народу”, вважаючи, що національна література передусім є відображенням, втіленням “національного духу”). [22] Безперечно, що всі ці трактування можуть мати точки дотику. Відтак найоптимальнішим видається системний підхід, врахування історичної та сучасної специфіки письменства.

Основна ідея концепції «англійськість» полягає в тому, щоб зберегти споконвічно національні, ті, що історично склалися категорії, що відобразили суть ментальності, характеру, способу мислення і пошуку шляхів взаємодії свого і чужого мовного матеріалу. При цьому англійськість проявляє виняткову наполегливість в збереженні специфіки мови, традицій і звичаїв. Мова, безумовно, відображає свідомість народу. Мова - це засіб передачі інтелектуальної спадщини. У зв'язку з цим ми повністю розділяємо точку зору багатьох сучасних лінгвістів і літературознавців, які стверджують, що в суспільстві без єдиного етнічного коріння і відповідно єдина система цінностей найгостріше стоїть питання про самовизначення. Англійськість виявляється у всьому, що пов'язане з історією нації, будь-яка вуличка, будівля, камінь можуть розповісти нам цілу історію і зберегтися в мовній пам'яті народу.

Знаковими концептами, для англійської культури є: концепти «home», «Fair play», «gentleman». Ці концепти мають велике значення для розуміння «англійськості». Концепт «home» співвідноситься з уявленнями про сім'ю, домівку, приватне життя людини. Концепт «Fair play» - з поняттями про необхідність дотримання правил людського життя, а також про здоровий глузд. Концепт «gentleman» концентрує уявлення про достоїнства людської особи (стриманості, благородстві, самоповазі і пошані до інших людей). Уявляючи «Englishness» як певну систему, можна зробити висновок, що вказані концепти відповідають трьом базовим рівням цієї системи: місце, правило, людина. [17, c. 23] Ряд досліджень пов'язують формування англійськості з присутньою у англійців схильністю до рефлексії про дотримання традицій.

«Національна концептосфера», за визначенням відомого історика літератури З.И. Кирнозе, - «національний культурний світ», «підсистема культури», «мікрокосмос по відношенню до макрокосмосу світової культури». [16, c. 94] «Англійське» як національна концептосфера - насамперед, культурний світ Великобританії (Об'єднаного Королівства, що включає Англію, Шотладнію, Північну Ірландію та Уельс).

Поняття «англійськість» має на увазі характеристику національного менталітету Англії / англійців, являється концептом «англійського». В культурологічному аспекті германіст, спеціаліст з міжкультурної комунікації В. Г. Зусман пропонує визначити концепт як «унікальне уявлення про універсальний сенс». Він також зазначає, що «очевидна знакова і образна природа концепту» [14, с. 49] - робить висновок літературознавець.

У найзмістовнішій на сьогоднішній день статті «Англійське (English)» вітчизняний англіст М. В. Цвєткова виділяє і описує найбільш значимі концепти «англійського культурного світу» («англійськості» по суті наших теоретичних міркувань): дім, свобода, особисте життя (приватність), здоровий глузд, почуття гумору, джентльменство, стриманість, традиція, спадщина. [ 38, c. 85]

Специфіку поняття «англійськість» в якості літературознавчої категорії необхідно пізнати і в системі бінарних опозицій «своє - чуже», «національне - інонаціональне», «своєрідність - інакорідність» (Ю.М. Рєзнік), «іномірність» (Ю. В. Штчаніна), «іншість» (Д.О. Половцев). [21, c. 222]

Значним внеском в теорію «іншості» та «англійськості» у сучасному вітчизняному літературознавстві можна вважати дисертацію Д.О. Половцева «Проблема іншості у творчості Е.М. Форстера». З точки зору автора роботи, іншість у широкому розумінні «категорія суб'єктивно-об'єктивних відносин, що робить можливою і актуалізованою опозицію «Я - Інший»». [21, с. 42] У дисертації дослідник успішно оперує поняттями «зовнішня іншість» (пов'язана з такими антитезами, як «своє - чуже», «інонаціональне ті національне») та «внутрішня іншість» («існує на рівні «Я сам як Інший», тобто вона включає Іншого, присутність якого в структурі ідентичності робить героя нетотожнім самому собі»). [21, с. 42]

Багатовимірність інонаціонального - це знакова прикмета кінця ХХ ст. - доводить спільне «бурхливе пожвавлення тематики і проблематики Іншого» (А.К. Якимович). [42, c. 51] «Англійськість», навпаки, складає суть національної традиції. Є формою вираження «свого» та «самого».

Самоідентифікація як основа літературознавчої категорії «англійськість» показується в художньому творі за допомогою вираження національної ментальності «Я». З часів епохи Відродження «Я» може містити в собі своєрідний «егоцентризм» та «Я серед Інших». У кінці ХХ - початку ХХІ ст. «англійськість» частіше стверджується через національне «Я серед Інших». [21, с. 222]

При вивченні поняття «англійськість» у літературному творі необхідно враховувати наступне: характер авторського бачення (національність, світобачення); багатоаспектність висвітлення «англійськості» враховуючи жанр, тематику, сюжет, мову; оцінка з боку читача (національна, суб'єктивна, літературознавча та ін.).

Звісно, національність та світосприйняття автора має великий вплив на концепцію «англійськості» в літературі. Можна виділити три найхарактерніші моделі «ангілйськості» у авторських творах: «корінний» англієць, що пише на рідній мові, британець, який не має англійського коріння, який пише на «малому англійському» [32, с. 213], іноземець (не британець), який пише на англійській або на своїй рідній мові про Англію та англійців.

Багато корінних англійців, які пишуть на своїй рідній мові, часто співвідносять свою творчість із національною культурою, традиціями, звичаями. Вони роблять вагомий акцент на понятті «англійськість» починаючи вже з назви твору (романи Дж. Барнса «Англія, Англія», Г. Свіфта «Водозем'я]», п'єса Т. Стоппарда «Розенкранц та Гільдестерн мертві»). Назви достатньо зрозумілі навіть без будь-якого підтексту. У таких творах оживає «стара Англія», з елементами іронії перебудовується її історія, традиції.

Для англійських письменників важливе місце посідає цілісне сприйняття «англійськості» читачем.

Отже, «англійськість» як літературознавча категорія полягає у дослідженні специфіки відображення національної ментальності англійців у художній творчості письменника. У літературному творі «англійськість» може висвітлювати національний менталітет як «свого», так і «чужого» «Я» автора або героя. В художньому баченні «англійськості» письменників можна добре простежити романтично-іронічне ставлення до культурного минулого, історичної спадщини англійців.

Розділ 2. Специфіка репрезентації поняття «Англійськість» в романі Дж. Барнса «Англія, Англія»

2.1 Роман Дж. Барнса «Англія, Англія» в сучасному літературознавстві

Остання третина XX століття (1979-2000) подарувала цілу плеяду блискучих романістів, які в контексті епохи постмодернізму продовжили традицію великого англійського роману, створивши національну форму прози постмодернізму. До них відносять таких авторів як П. Акройд, Дж. Барнс, Г. Свіфт.

Дослідження поетики англійського роману в тій формі, яка склалася в англійській літературі кінця XX століття, не може вважатися повною без врахування феномену «англійськості» у творчих пошуках провідних авторів цього періоду, зокрема видатного британського письменника Дж. Барнса.

Дж. Барнс - один з найвідоміших сучасних англійських письменників, майстер прози, чиї твори перекладені багатьма мовами. Дж. Барнс прийшов в літературу на рубежі 70-80-х років XX століття. Він відомий як автор романів, розповідей, есе впродовж тридцяти років. У своїх творах Барнс піднімає актуальні для нашого часу проблеми людини і суспільства в цілому. Це дозволяє розглянути його творчість як доволі стійку систему та художню модель світу.

Тема «англійськості» посідає одне з провідних місць в творчості багатьох сучасних письменників, зокрема і в романі Дж. Барнса «Англія, Англія». Роман здобув широке визнання критиків та читачів, перекладений вісімнадцятьма мовами світу, був номінований на Букерівську премію.

Автор відтворює звичаї життя сучасних британців, розмірковує над таким поняттям, як «Englishness» («английськість»), порушує тему відродження історії, ставлення до минулого, як до факту.

Як слушно зазначає дослідниця І. Дробіт «Роман «Англія, Англія» демонструє те, що історичне минуле більше не виступає як Історія сама по собі, воно стає проекцією історії з позиції постмодернізму, одним із варіантів такої проекції є зображення історичної гіперреальності». [13, с. 125] Роман «Англія, Англія» - це ілюстрація загальної соціокультурної ситуації останніх років ХХ ст. Характеризуючи повсякденну культуру Великобританії, автор показав формування «англійськості» як риси менталітету і національної ідентичності англійців.

Дослідниця Е. Тарасова відмічає, що «роман присвячено проблемі ізольованої, замкнутої у собі культури. У ній зібрано велику кількість стереотипних думок англійців про свою країну». [30] Майже на кожній сторінці роману можна простежити ставлення англійців до своєї культури, історії та країни в цілому.

Дослідження будь-якої національної культури ззовні безумовно містить ряд дискусійних моментів, може виникнути вірогідність не зовсім адекватного розуміння істотних рис культури, що досліджується. Проте, багаторічні традиції дослідження проблеми національного характеру в культурній антропології дозволяють досить об'єктивно з наукової точки зору розглядати проблему національної ідентичності і виникнення ряду її характеристик.

Такі дослідники, як В. Івашова [15], Э. Сэйд, Ф. Додд [43], аналізують її появу і поширення в процесах перетворення і відновлення англійської ідентичності починаючи з другої половини XIX ст. "Английськість" тоді високо цінувалася в культурі: були "винайдені", сформовані культурні традиції і зразки в системі освіти і в національному театрі, "правильній англійській мові" (standard English), сприйнятті національної історії і т. д. Дослідник М. Арнольд в книзі "Культура і анархія"(1869) стверджував, що для того, щоб належати до національного життя, необхідно було належати до певних англійських інститутів, таким як англіканська церква і університети Оксфорда - Кембріджа.

Сам письменник в одному із інтерв'ю каже: «Англія, Англія» - це послання моїй країні на рубежі тисячоліть» (England, England is a letter to my own country at the turn of the millennium). [44]

Закономірно, що цей роман часто аналізується в руслі теорій національної ідентичності. Так, приміром, англійська дослідниця Энн Скі пише, що сама ідея роману «достатньо ексцентрична, щоб бути по-справжньому англійською». [48] Автор акцентує увагу на всіх деталях та подіях, які хоча б якимось чином стосуються Англії.

Художня література від Ч. Діккенса до П. Акройда і Дж. Барнса надає чудовий матеріал для ілюстрації процесу формування поняття англійськості як межі менталітету, національної ідентичності, що трансформується в стійкість, і в повсякденному житті, і через конкретні культурні інститути Вікторіанської епохи.

Говорячи про «англійськість», відомий англійський письменник Джон Фаулз стверджував: «визнання тебе англійцем вимагає, щоб щонайменше двоє з чотирьох твоїх дідусів і бабусь були англійцями, щоб хоч половину життя ти прожив в Англії, щоб освіту ти здобув в Англії і - зрозуміло - щоб твоєю рідною мовою була англійська». [34, с. 125] При цьому він відзначає, що небагато людей, що живуть в Англії, можуть похвалитися чисто англійськими предками.

Дослідник Ф. Додд в статті «Англійськість і національна культура» розглядає як владу пануючого варіанту «англійськості» протягом останніх років кінця XIX -- початки XX ст. поширюється завдяки її здатності репрезентувати себе іншим. Ставлення до «чужого», «іншого», інонационального стає важливою складовою «англійськості».

Якщо вивчати специфіки національної літератури цього часу, то вона пов'язана з особливостями національного менталітету, серед яких дослідники відмічають інтерес англійців до реальних фактів [12] і особливе ставлення до минулого.

Тема минулого в нових літературних умовах трансформувалася в окремий план художньої реальності. Цей жанр отримав значний розвиток в англійській літературі. Дослідниця Райнеке Ю. С. виділяє наступні його особливості: історія, минуле як основна тема, існування минулого в багатьох версіях, неможливість відрізнити реальність від вигадки, гра із часом і т.д. [23 с. 61] Багато із цих рис являються прямим продовженням тенденцій, які вже існували у до реалістичній англійській літературі, на що вказує Н.З. Шамсутдінова: «В англійській писемній спадщині присутнє постійне повернення до більш ранніх джерел натхнення. <…> Інтелектуальна гра, хитромудрий сюжет і загадка являються прикладами такої спадщини <…> Дослідники літератури XVI століття приходять до висновків, що відмінною рисою … англійських експериментів з формою є розмивання кордонів між легендою і історією». [39, с. 6-7]

Таким чином істотна роль літературної традиції романі Дж. Барнса «Англія, Англія» обумовлена авторитетом минулого як невід'ємний компонент англійської національної самосвідомості, що зумовило такі особливості англійської літератури даного періоду.

2.2 Специфіка репрезентації концепту «англійськість» у романі Дж. Барнса «Англія, Англія»

Джуліан Патрік Барнс (Julian Patrick Barnes (1946)) - англійський письменник, ессеїст, літературний критик, один з видатних представників літератури постмодернізму, здається, вирішив написати роман, який сподобається будь-якому читачеві: від найвередливішого поціновувача класичної літератури до шанувальника детективів. І це йому вдалося.

Книгу "Англія, Англія" можна читати як глибокий філософський роман про природу пам'яті і часу. Вона ставить актуальні питання, так як: чи змінює наша пам'ять наше минуле? Чи об'єктивно минуле? Або його немає - є тільки наше уявлення про нього? А що у такому разі історія? Втім, можна не чіпати минуле, а заглянути в майбутнє, і тоді "Англія, Англія" перетвориться на утопію. Невеликий острів відділяється від Великобританії, оголошує незалежність, і ось вже "Стара Англія" згасає, а острів з адресою "Англія, Англія" - процвітає. Дж. Барнс пояснює це досить детально, і до того ж абсолютно не нудно. Усі пояснення повні гумору, жартів і при цьому не втрачають своєї переконливості.

Жанрова природа роману має навдивовижу конгломеративний характер. Цю книгу можна читати і як професійну літературу про туристичний бізнес. Лише уявіть собі, магнат, вирішує влаштувати новий атракціон для туристів. Острів, на якому будуть зібрані усі пам'ятки Англії : починаючи від архітектурних пам'ятників (копій, звичайно) і закінчуючи традиційною їжею. Маючи велике бажання, "Англію, Англію" можна прочитати навіть як жіночий роман. Доля Марти Кокрейн з усіма її зльотами і падіннями, з міркуваннями про любов і самотність, з пошуками ідеалу припаде до душі прихильникам сентиментальних історій.

Між іншим, шанувальники етнографічної прози від "Англії, Англії" будуть просто в захваті. У романі в повній мірі показано багатовимірність постмодерністського тексту, так як за розважальним сюжетом і навмисною грубуватістю розповіді сховані філософські роздуми про дійсність та сучасне світобачення. У романі явно простежується підвищена цікавість письменника до вивчення національних особливостей англійців, усього того, що прийнято називати типово англійським. Все це у романі отримує назву «квінтесенції найбільш англійського». [ 1, с. 44] Це визначення займає у творі центральне місце; втім, досліджуючи етнічні особливості англійців, Барнс концентрує увагу не на специфічних рисах їх національного характеру, а на тому, як створюються і підтримуються відповідні стереотипи.

У романі багато національного колориту: і пудинги [1, c. 11, 18], і вікторіанське виховання [1, c. 36, 37], і імперське минуле, і любов до королівської сім'ї [1, c. 41, 69], і презирство до американців, і кельтські віддання, і багато-багато іншого. І саме про національний колорит і йтиме мова в цьому підрозділі.

Дж. Барнс - дуже талановитий письменник, але існують певні теми, які він розкриває протягом всієї творчості. Поряд з іншими постмодерністськими темами (неможливості пізнання істини) на перший план у Барнса виступають проблема національної ідентичності та англійськості з точки зору культурних кліше, стереотипів поведінки, які приписуються англійцям.

В романі «Англія, Англія» («England, England», 1998) проблема, яка досліджується, висвітлюється безпосередньо на англійському матеріалі. Під тиском масової свідомості, що прагне до стандартизації культурних цінностей, намагається прикріпити ярлик, в романі «Англія, Англія» Барнс звернувся до теми національної ідентичності з іронією. Більшість аспектів життя Лондона - королівська сім'я, Біг Бен, Будинок Парламенту, паби, Робін Гуд, прапор «Юніон Джек», Стоунхендж, Темза, «Таймс», червоні автобуси, червоні телефонні кабіни, типова англійська кухня і т.д. [1, c. 11, 13, 41, 44, 69] Все це - символи всієї Англії, що несуть в собі її багатовікові культурні традиції. В даному романі Англія змальовується культурним центром, що визначає характер людини, її поведінку та світосприйняття. Всі англійці - люди розсудливі, яким легко вдається увійти в середовище, що їх оточує.

«Англія, Англія», в першу чергу, - це роман про англійськість. Для нас великий інтерес представляє репрезентація національної ідетничності у зв'язку з улюбленою барнсовською темою пам'яті, яка так наполегливо проявляється майже в усіх його творах.

Події роману розгортаються у майбутньому ( по відношенню до часу створення твору) - на початку ХХІ століття. Роман складається із трьох глав, які мають відповідні назви: «Англія», «Англія, Англія», «Інгленд» (в оригіналі - «England», «England, England», «Anglia»). Структура роману відповідає трьом фазам розвитку історії Великобританії, трьом її «культурно-світоглядним станам», які поступово змінюють один одного. І хоча країна, яку зображає автор, - Великобританія майбутнього, по суті, Барнс малює в першій і другій главах сучасний йому світ.

Сучасний механізм формування «англійських традицій» Барнс показав на прикладі тематичного парку «Англія» у другій частині роману, де більшість героїв, в першу чергу сер Джек Пітмен, зображені карикатурними персонажами.

Більш глибоке дослідження зв'язків між особистісною і національною ідентичністю ми бачимо в історії життя головної героїні роману Марти Кокрейн. Сюжетна лінія роману в хронологічному порядку простежує біографію головної героїні Марти Кокрейн. У трьох частинах роману розповідається історія дитинства, зрілих років і старості Марти. Легко помітити, що стадії її життя співвідносяться автором зі стадіями життя країни. [ 47, c. 61] Таким чином, сама композиція роману наштовхує читача на думку, що Марта - це уособлення Англії, і образ героїні - ще один метафоричний спосіб змалювати свою країну.

Дитинство Марти пройшло у сільській атмосфері англійського села, а розлучення батьків символізує крах цього ідеального світу. З цього приводу дослідниця Віра Нюннінг пише: «Таким чином дитинство Марти відповідає наївності і простодушності сільської Англії» (Martha's childhood thus corresponds to the infant state of rural England) [47].

У другій частині Марті біля сорока років, своє доросле життя вона провела у корпоративному світі лондонського Сіті наших часів, пізніше вона влаштовується на роботу в корпорацію «Пітко» під керівництвом могутнього магната Джека Пітмена. У найближчому майбутньому Пітмен реалізує грандіозний проект під назвою «Не просто відпочинок», який переслідує мету відтворення свієї Старої Доброї Англії на острові Уайт. Острів отримує нову назву «Англія», але автор і тут зумів підкреслити відношення роману до рідної країни. Так як острів як і раніше є частиною Об'єднаного Королівства, його адреса виглядає як «Англія, Англія». «Його офіційна адреса вже два роки, з моменту проголошення незалежності, витримана у відчайдушному піратському стилі, такому характерному для сера Джека Питмена. "Адм. Обл. - Англія, Країна - Англія" - накреслило його перо. Тобто "Англія, Англія"». [1, c. 86]

Справжню ж Англія перейменовано на Інгленд. І, не витримавши конкуренції з боку Англії Пітмена, нестримно котиться вниз в економічному плані. Свою старість Марта проводить в країні, яка перестала приносити прибуток, яку забули і закинули. У третій частині роману Барнс проводить паралель між старістю Англії і старістю головної героїні.

У центральній частині роману простежується доля англійської національної ідентичності в сучасну епоху. Національна ідентичність подана крізь призму окремої людини: в образі Марти Кокрейн автор об'єднав історичну і особисту пам'ять, висвітливши на її прикладі, яким чином механізми пам'яті проявляються у формуванні національної ідентичності.

Першим свідомим дитячим спогадом Марти було те, як вона збирає пазл «Графства Англії». З початку Марта не знала як називаються графства і навіть не пам'ятала, яким кольором вони позначені, а потім запам'ятала їх розташування і почала сприймати пазл як образ своєї країни. Таким чином, читач бачить, що особистісна ідентичність з самого початку формується на рівні національного. Але чи дійсно саме цей момент є її найпершим спогадом? Людська пам'ять не лише не спроможна достовірно відтворити події минулого, але й піддає їх спотворенню. Насправді Марта не пам'ятала свого першого спогаду. Воно було створено у її свідомості як орієнтир, що дає початок уявлення про саму себе. У цьому спогаді реальні події перепліталися із уявою героїні, підсвідомо спотворюючи його, формуючи складну структуру, наділену важливим для Марти значенням: «Так, це і був він, її перший спогад, її перша майстерно і безневинно змонтована брехня». [1, с. 4]

Барнс підкреслює розповідну структуру спогаду - він оживає, коли Марта розповідає його іншим, тим більше цей спогад, будучи «чужою розповіддю, милостивою фантазією або приховано спланованою спробою схопити слухача двома пальцями за серце і, ущипнувши, залишити синяк, з якого розвинеться гематома кохання» [1, с. 3], слугує меті викликати співчуття оточуючих або пояснити свій теперішній стан собі або іншим. Як справедливо з цього приводу говорить дослідниця Сара Хенстра, «спогад виявляється однією з багатьох перформативних дій, які служать постійному переосмисленню ідентичності особи». [45]

На рівні колективної пам'яті і національної свідомості Барнс також бачить зв'язок минулого з теперішнім: «Так згадує свою історію будь-яка країна: не буває минулого як такого, минуле - це те, на тлі чого сучасний період може вважатися цілком нормальною епохою.» [1, с. 5] Виходить, що основна функція пам'яті полягає не у відтворенні реального ходу подій, а у виправданні сучасного положення речей, у поясненні ідентичності, що все сформувалась.

Так як Марта шукає витоки, свої і Англії, так і Барнса в першу чергу цікавить, на чому засновується національна ідентичність і як відбувається процес її формування. Для цього він показує, як в початковій школі дітей вчать поважати своє національне коріння: уроки історії Марта вважає найцікавішими: «Але самими дивними і палкими були декламації по історії. Тут в них виховували гарячу віру…» [1, с. 7] А римовані рядки дат і подій викликали в учнів велике захоплення, ніж релігійні декламації.

«До Рождества Христова пятьдесят пять

(хлоп-хлоп в ладоши)

Римляне Англию пришли завоевать.

Один ноль шестьдесят шесть (хлоп-хлоп)

Битва при Гастингсе, Гарольд погиб.

Один два пятнадцать (хлоп-хлоп)

Хартия Вольностей дарована нации». [1, с. 8]

Ці римовані віршики полегшували запам'ятовування найважливіших історичних дат, створювали ілюзію порядку, вибудовували і пов'язували події, «і історія з упертого, поступового просування вперед перетворювалася на ряд яскравих, прагнучих затьмарити один одного моментів». [1, с. 8] Завдяки їм формувалась національна ідентичність Марти. Коли Христина, дівчина родом із Іспанії, сказала Марті, що Френсіс Дрейк був піратом, Матра з упевненістю, як вивчений урок, заперечила, що він був «Англійський Герой, Сер і Адмірал, а отже, Джентльмен» [1, с. 6], хоча пізніше, знайшовши Дрейка і одній із енциклопедій, вона знайшла слова «капер» і «здобич», цілком відповідні для опису пірата. «и все равно сэр Фрэнсис Дрейк остался для нее Английским Героем, не оскверненным ее новыми познаниями». [1, с. 6] Стабільність цих віршованих рядків є дуже важливою для Марти, так як національні ідентичність, що сформувалась, дає їй визначеність у житті. Тому до певного часу героїня не здатна відступати від цього заученого віршика, поглянути на історію країни з іншої точки зору, яка підриває віру в шляхетність національного героя.

«Багато часу потому, коли в її житті сталося все, чому було визначено статися, Марта Кокрейн все ще чула хлопання міс Мейсон, коли зустрічала в книзі яке-небудь ім'я або дату». [1, с. 8] Для Марти, як і для всіх інших, навратив національної ідентичності існує у формі спогаду, який стає важливим моментом її самопізнання через сполучення особистісної і національної ідентичності. Міфи про минула країни, розповідь про себе і про національну історію виявляються нероздільними. А спогади у Барнса - це всього лише «сни, які залишаються з тобою після пробудження». [1, с. 5] І справа не тільки в тому, що автор ще раз доводить, що історія - це всього лише текст, а в тому, що по мірі розгортання подій в сюжеті роману, читач все виразніше бачить, як цей текст формує колективну національну ідентичність.

Якщо для істориків - це набір фактів, то для модерністів, а Дж. Барнс відноситься саме до цього напрямку у літературі, історія має доволі суб'єктивний характер. Постмодернізм відмовляється від ідеї об'єктивності. Як пише російський філософ С. Н. Марєєв «постмодерністи хочуть втекти від законів історії, хоча ніхто досі від цього не втік». [19, c. 445] Постмодерністська байдужість до законів історії - ця байдужість до потреби людей у свідомій, цілеспрямованій зміні громадського буття. Постмодернізм оголосив, що на місце єдиної людської історії приходить становлення як самодостатній процес. Реальні тільки фрагменти, події історії, але єдиного історичного процесу як чогось безперервного, єдиного, цілісного немає. Для становлення сьогодення значення минулого відіграє не велику роль, воно усього лише минуле сьогодення. Тимчасові горизонти історії розчиняються в сьогоденні і зливаються з ним.

Зникнення кордонів між оригіналом і копією знаходить художню реалізацію у другій частині роману, де могутній магнат Джек Пітмен створює на острові Уайт тематичний парк, щось на кшталт Діснейленду. Сам проект створення копії Англії на острові базується на положенні, що оригінал втратив свою цінність. Там в максимально сконцентрованій формі наочно відтворюються символічні основи англійської національної ідентичності: для туристів розігруються вистави Робін Гуд і і його веселі стрілки, б'ють куранти копії Біг Бена, із вікон зменшеного в розмірах Букінгемського палацу туристів вітають справжні король і королева. Велика кількість будиночків із солом'яними дахами, Кваррське Аббатство, поле для гри у м'яч, яким користувався король Карл, декілька виноградників. [1, с. 39-40] Тут «Була наявна батьківщина сімейства Бронте, будинок Джейн Остін, первісний ліс з одвічною фауною Англії, мюзик-хол, пудинги, виконавці танцю «Моріс» і сільської чечотки, Королівська шекспірівська трупа, Стоунхендж, прямі спини, капелюхи-казанки, кабельна мережа для показу класичних телесеріалів, будівлі в стилі «фахверк», червоні автобуси, вісімдесят сортів теплого пива, Шерлок Холмс…» [1, с. 72] Проект згладжує, покращує, змінює дані всесвітнього соціологічного опитування про те, що у людей різних націй асоціюється з поняттям «Англія», і формує нову гіперболізовану реальність, яка успішно конкурує з справжньою Старою Англією. [10]

Чому ж стає можливою така груба заміна, або як говорить Марта «репозиціювання міфів в сучасному ключі» [1, с.]? Чому туристи зі всього світу витрачають свої «вічнозелені долари і довгі ієни» [1, с. 55] в тематичному парку «Англія»? Це відбувається не тільки тому, що сучасна людина відчуває страх перед оригіналом і задовольняється копією, але й тому, що середній представник більшості не знає про історію своєї країни нічого конкретного. «Про Робін Гуда знають усі. І не смійте Робін Гуда чіпати» [1, с. 74], - заявляє Джефф, розробник концепцій, на одному із обговорень проекту. Хоча він і сам не може піти далі цієї фрази, і поясними, що саме йому відомо про Робін Гуда, крім того, що він грабував багатих і допомагав бідним. Доктор Макс, професор історії, офіційний історик проекту, дає вичерпні історичну відповідь про шервудського стрілка і робить висновок, що «Джефф - Представник - Мас» [1, с. 75] не знає про нього взагалі нічого.

В необізнаності мас переконує і епізод анкетування одного з її представників. В якому вигляді культурна історія, національне минуле існує в свідомості самих англійців ф що буде відповідати їх уявлення про «Стару Добру Веселу Англію», мав з'ясувати доктор Макс. В результаті стало очевидно, що середній англієць «який вважає себе культурною, обізнаною, розумною, добре інформованою людиною» [1, с. 42], має лише не чіткі «спогади» про найважливіші події історії та історичних особистостях.

«Респондента запитали, що відбулося під час битви при Гастингсі. Респондент відповів. - 1066. Питання повторили. Респондент розсміявся: - Битва при Гастингсі. 1066-й. Пауза. - Король Гарольд. Отримав стрілу в око». [1, с. 42] Єдине, в чому він упевнений, чого не спотворила його пам'ять, це той самий віршик, яку він вивчив в молодших класах, яку із захватом розповідає дівчинка Марта в першій частині роману. Ніякого цілісного уявлення про цю найважливішу подію в історії Англії респондент не має. Барнс знову проводить паралель між історією країни і особистою історією людини і дає зрозуміти, наскільки пам'ять вибіркова і фрагментарна. Національна ідентичність складається із уявлень окремих англійців, а вони, як це бачимо, підтримуються нечіткими спогадами про достатньо умовні історичні події, а тому не являються надійними. «Доктор Макс вважав, що знати так мало про походження і формування власної нації -- надзвичайно непатріотично. Проте (парадоксально, але факт) найвідданіший друг патріотизму -- невігластво, а не знання». [1, c. 44]

Національна пам'ять стає джерелом прибутку для сера Джека, а стара Англія, яка втратила свою ідентичність і навіть ім'я, чим Барнс в котрий раз підкреслює роль у формуванні ідентичності: «Стара Англія втратила свою історію, а отже (оскільки індивідуальність -- це пам'ять, а пам'ять -- це індивідуальність), геть втратила себе. [1, c. 125] Національну пам'ять країни привласнив собі тематичний парк - саме він відомий як «Англія».