Діалектизми у повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діалектизми у повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Діалектизми у літературній мові як лінгвостилістична одиниця

1.1 Зміст та типи діалектизмів, їх функції у художньому творі

1.2 Загальна характеристика гуцульських говірок

РОЗДІЛ 2. Особливості використання діалектизмів у повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків

2.1 Функції та особливості відображення діалектної мови у повісті М.Коцюбинського

2.2 Особливості діалектизмів у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» та їх функції

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Взаємодія народних говорів з новою українською літературною мовою неодноразово була предметом розгляду багатьох учених. Вона порушувалася в працях Ф. Жилка, С. Бевзенка, Б. Кобилянського, І. Г. Матвіяса, В. Кононенка та ін. Після тривалого панування думки про те, що діалектизми засмічують літературну мову, їх треба викорінювати з мовлення, у кінці XX - на початку XXI століття науковці почали розглядати діалектну мову як невичерпне джерело розвитку літературної мови, як випробуваний багатьма століттями засіб спілкування людей. У наш час діалектизм тлумачать як позанормативний елемент літературної мови, що має виражену діалектну віднесеність. Діалектизми віддзеркалюють процес адаптації літературною мовою територіально здиференційованих елементів діалектної мови чи регіональних варіантів літературної мови. Використання діалектизмів становить відступ від чинних на певному етапі норм літературної мови, що характерне для художнього стилю з певною стилістичною настановою - для мовної характеристики персонажів, з метою відтворення колориту описуваних подій тощо. Мовні особливості творів Михайла Коцюбинського, як і повісті "Тіні забутих предків" привертала увагу багатьох дослідників. Так, Ф.Т.Жилко в статті "Проблема діалектизмів в українській літературній мові доби імперіалізму (кінець XIX і початок XX ст.)" писав, що діалектизми в повісті так "лексично й синтаксично обрамлені", що "самим контекстом здебільшого розкриваються". І.К.Білодід у праці "Курс історії української літературної мови" зазначає, що М.Коцюбинський до мови повісті "Тіні забутих предків" ставився із пристрасною відповідальністю. Вчений звертає увагу на те, що письменник знав і любив українську народнопісенну творчість. Народнопоетичні фразеологізми, приповідки, пісенні рядки, пісня в цілому часто вплітаються в мовну тканину твору, пісенні мелодії звучать у чудових описах лісу, полонин.

Об'єктом дослідження є мовні особливості повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків».

Предметом дослідження є лексичні діалектизми повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», їх значення та функції.

Мета роботи - розглянути особливості функціонування діалектної лексики в повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”, проаналізувати фонетичні та морфологічні риси гуцульської говірки, майстерно відтвореної письменником.

Досягнення поставленої мети здійснено шляхом розв'язання таких завдань:

- розкрити зміст та типи діалектизмів, їх функції у мові творів художньої літератури;

- встановити тенденції та закономірності використання діалектних одиниць в історії української художньої мови ХІХ - І пол. ХХ ст.;

- простежити індивідуально-авторську специфіку використання гуцульського говору в художньому творі;

Методи дослідження. Як основний використано описовий метод, сукупність прийомів і методик якого уможливили виділення одиниць аналізу, їх членування, класифікацію та інтерпретацію різнорівневих діалектних елементів у мові повісті. Для з'ясування специфіки фонетичних, морфологічних, лексико-семантичних і фразеологічних діалектних рис застосовано зіставний метод, екстрапольований на порівняння гуцульського діалекту й літературної мови. У дослідженні семантики лексичних діалектизмів залучено компонентний аналіз.

Практичну цінність роботи визначає те, що зібраний і проаналізований матеріал може бути використаний у процесі створення узагальнювальних праць із історії української літературної мови, української діалектології та стилістики української мови, під час читання спецкурсів і спецсемінарів, присвячених взаємодії української літературної мови і говорів, при написанні магістерських робіт із історії української літературної мови, української діалектології та стилістики.

РОЗДІЛ 1. ДІАЛЕКТИЗМИ У ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ ЯК ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНА ОДИНИЦЯ

1.1 Зміст та типи діалектизмів, їх функції у художньому творі

Діалектизми -- це характерні для територіальних діалектів мовні особливості, що кваліфікуються як відхилення від літературної норми. Діалектизми виділяються на всіх рівнях мови -- акцентуаційному, фонетичному, словотвірному, фразеологічному, лексичному та грама-тичному.

Залежно від формування та історичного розвитку діалектне дроблення мови народу може бути дуже різноманітним. Найменш дрібною одиницею в діалектних виявах мови є говірки -- мова окремого населеного пункту чи навіть окремої місцевості. Спільні діалектні риси говірок певної місцевості становлять діалект, або говір [1,c.14].

Діалектні елементи можуть бути властиві або вужчим територіально-мовним утворенням, або характеризувати ширші утворення, в які вужчі входять окремими складниками. Крім того, в мові певного народу або в її діалектах є елементи, спільні з іншими, зокрема спорідненими, мовами.

З погляду походження (генетичного) мова певного народу здебільшого є виявом ширшого мовного утворення -- групи споріднених мов [17,c.9].

У розвитку мови спостерігається дивергенція і конвергенція. Дивергентний розвиток виявляється у виникненні мовної різноманітності, в утворенні нових мовних або діалектних одиниць. Конвергентний розвиток спричиняє сходження мовних відмінностей, зближення і нівеляцію територіально-мовних утворень. Конвергенція особливо помітна при міждіалектних і міжмовних контактах.

Діалект є виявом мови народу на окремій території, тому він має також структурні й системні ознаки, властиві взагалі мові, і виконує функцію спілкування людей на певній території.

Діалект має свою специфічну норму, яка визначається закономірностями його існування і розвитку. Діалектна норма менш стабільна порівняно з нормою літературної мови, проте вона не тільки не заперечує, але й визнає необхідним існування в говірках мовних відмінностей між поколіннями, а також різні суто індивідуальні відхилення. Саме тому літературні мови, на відміну від діалектів, що протягом своєї історії зазнають процесів взаємозмішування і злиття, не підпадають цим процесам [38,c.4].

Поняття діалектного елемента охоплює різні складники діалекту, що в структурно-системних взаємозв'язках становлять певну цілісність, а разом з тим і визначають діалект як окремий територіальний вияв мови. В основному можна визначити такі види діалектних елементів: 1) діалектна риса -- окремі звукові, фонемні, морфемні (словотворчі й словозмінні),синтаксичні, інтонаційно-мелодійні, лексико-семантичні, стилістичні та інші особливості; 2) різні діалектні структури та мікросистеми, як, наприклад, вокалізму, консонантизму, словотвору, парадигм словозміни, синтаксичні, лексичні та ін.; 3) діалектні взаємозв'язки між структурами, що виявляють системні особливості мо- ви [38,c.4].

Своєю природою кожний діалектний елемент суперечливий. З одного боку, він є виявом певної мови взагалі; з другого боку, він є її місцевим виявом, що може протиставлятися (на певних етапах розвитку мови) іншим територіальним діалектам і загальній мові народу. Ця суперечність діалектного елемента може зникати за доби національної мови, коли діалектний елемент стає літературним, поширюючись через школу, мову інтелігенції, пресу та інші засоби на всій мовній території народу.

Діалектний елемент може виявлятися послідовно, або тільки при деяких умовах, або в окремих словах (т. зв. лексикалізація). При цьому лексикалізація певної діалектної риси (фонетичної, морфологічної, акцентологічної) може репрезентувати явище зникаюче, колись поширене або недавно витворене.

Крім того, залежно від особливостей діалектотворчих процесів певної мови, контактів і впливів діалектів утворюються міждіалектні (інтердіалектні) елементи, які проникають у структуру кількох діалектів або й діалектних груп.

Щодо походження і розвитку (з генетичного погляду) територіально-мовні утворення можна поділити на два головних типи: 1) давні, або основні; 2) новостворені [38,c.5].

Давні, або основні, територіально-мовні утворення (діалекти, діалектні групи) пов'язані з походженням певної мови. У давніх діалектах можуть зберігатися дуже старовинні риси певної мови (діалектні елементи). Тому ці говори часом називаються архаїчними. В одних архаїчних діалектах найбільш зберігаються, наприклад, давніші фонетичні риси (поліські, карпатські та ін.), в інших -- морфологічні й синтаксичні (більшість південно-західних говорів), давні лексичні та інші риси (карпатські говірки).

Новостворені діалекти, або говори, виникли в пізніші часи, коли вже була сформована мова певного народу. Походження новостворених діалектів зумовлене діалектотворчим процесом у зв'язку з заселенням нових територій. Основою для виникнення новостворених діалектів стають говірки різних діалектних типів і взагалі змішування різно-діалектної людності. До новостворених діалектів української мови належать, наприклад, слобожанські, степові, донецькі, кубанські та ін.

Окремим типом новостворених діалектів є переселенські (коло-ніальні) говірки. Вони виникли як новостворені, але відірвані від основної території мови народу, поширені на території іншої мови, оточені її діалектами і підпадають під більший або менший її вплив. Здебільшого переселенські говірки загальмовані в своєму розвитку і можуть зберігати давніші риси [15,c.19].

Під впливом іншої мови та її говорів виникають такі види пере-селенських говірок:

1) говірки, що в основному зберігають характерні діалектні особливості мови, до якої належать;

2) говірки, в яких є значна кількість елементів мови, на території якої вони поширені;

3) говірки, що зберігають тільки структурні і системні взаємозв'язки (діалектний тип) рідної мови;

4) говірки, що вже перейшли до іншої мови, набули характеру котрогось з її діалектних типів, але ще зберігають і деякі елементи вихідного діалектного типу. По суті останній вид переселенських говірок належить до інших мов і тільки генетично споріднений з певною мовою. До різних типів переселенських діалектів належать, наприклад, кубанські українські говірки, говірки української мови на Дону, Поволжі, в Сибіру, на Далекому Сході, в Казахстані, Киргизії, а також українські говірки в Польщі, Чехословаччині, Румунії, Югославії, в Канаді та ін. [15,c.24].

Серед переселенських зрідка зустрічаються говірки, які виникли внаслідок переселень окремих громад. Саме такі говірки, не зазнавши змішування різнодіалектних елементів, становлять тип архаїчних, хоча і в оточенні іншої мови (її діалектів).

Мішані діалекти виникли історично пізніше, діалектотворчий процес на їх території не набув ще певної викінченості. Ще виразно виявляються різні говіркові елементи, які лягли в основу творення цих діалектів, що, власне, й зумовлює їх структуру. Мішані діалекти характеризуються значною кількістю паралелізмів різнодіалектного походження. До цього виду діалектів належать різні говори на півдні і сході України, окремі українські переселенські говірки в Росії.

Серед мішаних говорів є такі, в яких різнодіалектні елементи виступають з певною територіальною локалізацією, утворюючи своєрідну мозаїчність у межах одного говору. Такого типу мішані говори поширені найбільше на півдні України. Мозаїчність територіального вияву різнодіалектних елементів характерна здебільшого для переселенських говорів, зокрема недавно утворених.

На околицях певної мови внаслідок тривалих контактів її говорів з говорами сусідньої генетично спорідненої мови можуть утворюватися перехідні діалекти. Характерною ознакою перехідних говорів є те, що елементи двох сусідніх мов становлять певне поєднання. Отже, елементи сусідньої мови увійшли в структурні і системні взаємозв'язки елементів різних сфер (фонетики, морфології, синтаксису та ін.). Перехідними своєю природою є деякі говори між українською і біло-руською, а також між українською і словацькою мовами.

Перехідні говори із своєю витвореною місцевою специфікою можуть мати коріння в глибині віків, сягаючи ще періоду початкового формування двох сусідніх генетично споріднених мов (внаслідок контактів сусідніх діалектів -- предків цих мов). Крім того, перехідні говори внаслідок «налягання» різних фонемних структур двох сусідніх говорів споріднених мов витворюють і деякі свої специфічні особливості. До цього виду перехідних говорів належать говірки поблизу білорусько-українського кордону на півночі українського Лівобережжя і Правобережжя [49,c.32].

Внаслідок особливої інтенсивності впливу сусідньої мови перехідний говір може дедалі більше набувати ознак тієї мови, яка на нього впливає. Такі говори є на території Східної Словаччини, на півдні Білорусії.

Територіальні діалекти мають особливі відмінності в лексиці і фразеології, які створюють т. зв. місцеві професійні жаргони. Елементи місцевих професійних жаргонів грунтуються переважно на лексиці територіального діалекту. Проте в складі народної професійної тер-мінології (і фразеології) можливі також елементи з міських професійних жаргонів.

Діалектизми у мові творів художньої літератури виконують три функції -- комунікативну, етнографічну і експресивно-виражальну. Можна визначити міру вияву цих функцій у літературі того чи іншого періоду, у творчій спадщині окремого письменника, на різних мовних рівнях (фонетичному, морфологічному тощо).

Комунікативна функція діалектизмів прозоро виявляє себе у творчості письменників XIX - початку ХХ століття. Полягає вона в тому, що письменник, вживаючи діалектні елементи рідного йому говору чи наріччя у мові персонажів і авторській мові, свідомо чи несвідомо використовує їх замість слів літературної мови.

Коли йдеться про етнографічну функцію слова, очевидно, доцільніше говорити про етнографічну і етнічну функції окремо. Адже якщо лексичні діалектизми передають певні відомості про матеріальну культуру жителів тієї чи іншої місцевості, то фонетичні, морфологічні, словотворчі та синтаксичні елементи діалектного мовлення вказують на їх етнос.

Експресивно-виражальна функція діалектизмів використовується переважно з метою типізації та індивідуалізації мови персонажів, щоб якнайглибше охарактеризувати реальну дійсність, відображену в художньому творі [49,c.15-16].

Художня значущість гуцульського говору в мові літературних творів безпосередньо пов'язана з особливостями його використання, ступенем насиченості художньої мови одно- чи різнорівневими діалектними рисами, послідовністю й повнотою їх вживання в мові персонажів та в авторській мові, характером літературно-діалектної взаємодії у мові художнього твору. З погляду оцінки художньої вартості гуцульських діалектних рис у мові художнього тексту всі твори, в яких вживаються гуцульські діалектні риси, можна поділити на два типи. Перший тип становлять твори, у яких гуцульський діалект використовується не як засіб стилізації, а передовсім як, сказати б, річ у собі, як самоціль. Гуцульський діалект у таких творах постає як довершена мовна система із своїм характерним словником, граматичними особливостями та засобами образності, яка здатна задовольнити художні потреби в словниковому складі, граматиці та засобах образотворення.

Гуцульський говір у таких творах перебирає на себе функції літературної мови. Гуцульські форми, відмінні від літературних, виступають як елементи діалектної підсистеми системи української загальнонаціональної мови і свою значущість виявляють в опозиції до інших елементів гуцульської діалектної системи, „у таких текстах відсутня диференціація одиниць на діалектні та нормативні для літературної мови, тому говіркові риси не належать до діалектиз- мів"[49,c.146]. У них мовна експресивність досягається не самим використанням гуцульських діалектних позанормативних форм, які виявляють образність завдяки опозиції до літературної мови, в канву якої вони вплітаються, а шляхом експресивізації внутрішніх ресурсів гуцульської діалектної підсистеми як самодостатньої для забезпечення художніх функцій.

Сприймання художніх творів, мову яких становить літературно опрацьований гуцульський говір, суттєво обмежено й утруднено для пересічного читача. По суті художня значущість таких зразків літератури у всій своїй повноті доступна лише носіям та добрим знавцям гуцульського говору.

Другий тип репрезентують твори, у яких гуцульський говір використано як виразно стилізаційний засіб. Художній ефект використання гуцульського говору чи його елементів у літературному творі досягається передовсім протиставленням діалектного, регіонального, позанормативного літературному, загальнонаціо-нальному, нормативному. "Слово, яке має хоч би одну діалектну диференціальну ознаку і яке включене в склад літературного твору саме як діалектне, можна визначити терміном "діалектизм". У тексті художнього твору діалектизми набувають додаткового смислового й естетичного навантаження внаслідок додаткових семантичних і стилістичних опозицій до слів літературної мови в тексті того ж художнього твору" [44, c.320]. Таким чином, естетична функція гуцульських діалектизмів спричинена іншосистемним характером діалектного елемента, введеного автором у літературну мову ціле-спрямовано з певною художньою настановою. На відміну від літературних текстів першого типу в художніх творах, у яких гуцульські діалектні форми вплітаються в канву літературної мови, гуцульські діалектні слова експресивні подвійно: "як будь-яке слово в естетичній функції і як іншосистемне слово; діалектизм являє собою ніби сти-лістичний омонім чи стилістичний синонім відповідного слова літературної мови. У складі художнього твору діалектна лексика набуває естетичного навантаження і стає матеріалом образу, в самому ж творі, звідки запозичається діалектне слово, воно є стилістично ней-тральним" [44, c.337].

Особливої якості набувають діалектизми в авторській мові. "Включення діалектизму в авторську мову знаменує собою певний ступінь наближення його до нормативної лексичної межі літературної мови, а також слугує певною, хай навіть мінімальною, гарантією включення його в літературну мову. Вживаючи діалектизм в ав-торській мові, письменник тим самим зрівнює його з літературною лексикою, вводить його в лексичну норму даного твору нарівні з лексикою літературної мови" [44,c.363-364]. Таким чином, цілеспрямоване використання діалектизмів у художній мові -- це ще й розбудова й збагачення лексикону літературної мови, загалом виражальних засобів мови. "Текст, який містить діалектні фрагменти, будучи опублікованим, робить контакт діалекту і літературної мови у вигляді співіснування їх елементів в одній площині частиною мовного досвіду кожного читача тексту впродовж будь-якого часового відрізку від моменту його публікації. Читач поставлений перед необхіднісю прийняти мовний менталітет автора в такому його вигляді, як він відображений у тексті" [49,c.59]. Саме завдяки мові художніх творів, у якій використано гуцульський говір, лексикон сучасної української літературної мови поповнився низкою гуцульських лексем, які повністю освоєні як нормативні або близькі до цього.

1.2 Загальна характеристика гуцульських говірок

діалектизм художній твір коцюбинський

Гуцульські говірки називають ще східнокарпатськими: разом з буковинськими, середньо закарпатськими, бойківськими і лемківськими вони належать до карпатської групи говорів, що входить до південно-західного наріччя української мови.

Гуцульські говірки поширені у південно-західних районах Івано-Франківської області, гірських (Вижницькому і Путильському) районах Чернівецької області і в Рахівському районі на сході Закарпатської області. Найбільше споріднені гуцульські говірки з покутсько-буковинськими та бойківськими.

Здавна дослідники цікавилися межами гуцульських говірок, але визначали їх по-різному, зокрема стосовно північно-східної межі, яка є найбільш невиразною. На підставі досліджень (праць Б. Кобилянського, Я. Янова, Ф. Жилка і, зокрема, матеріалів Атласу української мови, т.2) зафіксовано, що гуцульські говірки відокремлюються від інших говорів південно-західного наріччя смугою ліній-ізоглос дуже подібної конфігурації з чітким виділенням ядра цих говірок у верхів'ях рік Прута, Черемоша, Путили.

Походження гуцульських говірок і причини виникнення меж досі остаточно не вивчені, так само як і історія заселення Гуцульщини.

Більшість дослідників поділяє думку, що територія сучасної Гуцульщини здавна була заселена слов'янами, що гуцульські говірки генетично і практично протягом віків є говірками української мови з іншомовними нашаруваннями, серед яких в силу різних обставин у певних лексико-тематичних групах найпомітнішими є румунські.

Що ж до сучасного членування гуцульських говірок, то воно зумовлене різними чинниками: складними, досі до кінця не з'ясованими причинами їх формування, різними часом і різними напрямами заселення Гуцульщини, природним бар'єром у вигляді Карпатського хребта, близьким сусідством інших мов, зокрема неслов'янських та ін.

Характерні особливості гуцульських говірок виявляються на різних мовних рівнях:

Фонетичному (обнижена артикуляція фонеми е в наголошеній позиції - кле(а)н «клен»; ширша, дещо обнижена артикуляція фонеми и, що реалізується у звукові, наближеному до е - се(и)н «син», же(и)то «жито»; зміна а, рідше давнього йа після м'яких приголосних в `е, `и, `і - бойетси, йевір, ш'інувати; вимова префікса ви- як ві- віпити «випити»; відсутність вставного ль після губних - робйу «роблю» (але роблений), збереження давньої м'якості р рибарь, верх і напівм'якості л - молоко, ствердіння кінцевих -сь, -зь - цес, кріз і ць, сь у суфіксах - молодица; перехід м'яких приголосних ть, дь у к, г - к'ешко «тяжко», г'ука «дівка»; відсутність подовжених приголосних - з'іл'е «зілля», вимова груп приголосних до хв як ф - фіст, дн як нн - блу'нний «блудний»; бн як мн - срімний «срібний»; тль, дль як кль, гль - вертл'уг - веркл'уг та ін.);

Морфологічному (наприклад, закінчення -оу, -еу в орудному відмінку однини іменників жіночого роду - цер'квоу, землеу; збереження залишків форм двоїни - дві нозі; творення вищого ступеня прикметників за допомогою частки май - май крашчий; наявність енклітичних форм займенників - ми, ти, си «мені, тобі, собі»; мні, мйи, нйи «мене»; си «себе»; дієслівні форми типу берет, несет; форми з-ої особи однини і множини дієлів другої відміни з опущеним кінцевим -т, вони нос'и(е), сид'е; форми умовного способу дієслів з часткою бих - ходиу бих; минулого часу дієслів типу ходиусме, -сте; майбутнього часу типу му ходити, рідше - буду ходити; афікс -ся (з варіантами -си, -с'и, -сі) може стояти як у препозиції, так і в постпозиції.

У гуцульських говірках поширені усічені кличні форми імен з пропущеним післянаголошеним складом - Ю! «Юрку!», Пара! «Параско!» та ін.

Наведені фонетичні та морфологічні особливості гуцульських говірок сьогодні уже не є загальнопоширеними і по-різному виявляються у мовленні представників різних поколінь. Нерідко вони співіснують з літературно-нормативними структурами і формами, що є результатом взаємодії літературної і діалектної мови. Щоправда, у гуцульському говорі ці процеси проходять значно повільніше, ніж на інших діалектних територіях.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ДІАЛЕКТИЗМІВ У ПОВІСТІ М.КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

2.1 Функції та особливості відображення діалектної мови у повісті М.Коцюбинського

У повісті "Тіні забутих предків" М.Коцюбинський використав лексичні, фразеологічні, фонетичні та морфологічні особливості гуцульської говірки, щоб надати повісті мовного колориту, притаманного Гуцульщині, для індивідуалізації мови персонажів.

Описуючи життя і побут гуцулів, їх звичаї, повір'я М.Коцюбинський вводить у канву твору чимало діалектизмів, які побутують і зараз, і серед яких значна кількість етнографічних. Письменник вводить ці слова не тільки тому, що хоче ознайомити читача з особливостями гуцульського діалекту, а й тому, що чимало понять не мали відповідної літературної назви, оскільки відомі були тільки в гуцульському побуті. Це назви деяких будівель, страв, продуктів харчування, посуду, одягу, взуття, музичних інструментів, тварин і рослин, демонологічні назви, мікротопоніми та інші. З іншого боку, автору потрібно було введення діалектизмів для надання творові гуцульського колориту, індивідуалізації мови персонажів [8,c.240].

Вживання образів у контексті фольклорного матеріалу Гуцульщини, висловленого колоритною мовою, сповненою численних діалектизмів. Причому, деякі слова вживаються паралельно з синонімічними. Наприклад, в одному епізоді описується, як Іван «сідав десь на узбіччі гори, виймав денцівку (сопілку) і вигравав немудрі пісні, яких навчився од старших». А потім читач дізнається, що він зіграв на денцівці те, що грав щезник, -- на флоярі. Тому зрозуміємо, що є щось спільне в цих словах. Широко використовуючи лексику гуцульського краю, М.Коцюбинський інколи вміщає в дужках пояснення слова. Наприклад: «Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім...» [28,c.34] Або: «Одного разу він покинув свої корови і подряпавсь на самий грунь (верх)», «Витягалось найкраще лудіння (одежа)...» [28, c.112]. В даному випадку не можна було обійтися без діалектизмів, адже мова становить найсуттєвішу рису народу, його характеру, світогляду, способу мислення і життя. Тому вживання місцевої лексики і синтаксичних конструкцій -- це вкрай необхідний засіб відтворення колориту Гуцульщини, її духу. Дивна лексика не заважає сприйняттю, вона заворожує, бере у полон музикою слова, примушує зрозуміти не тільки буквальне значення слова, але й цілий поетичний образ. Тому краще сказати «царинка» замість «сінокіс», «дроб'єта» замість «вівці» тощо. Використовуючи діалектизми, автор змушує читача побачити гори і ліси і тих, хто їх населяв, очима гуцулів, у яких склався власний погляд на природу і світ. Тому вживаються слова «щезник», «чугайстир», «нявка», які характеризують саме гуцульські уявлення про нечисту силу лісів. Тому вживається слово «плай» на позначення гірської стежки, «воріння» замість цілої фрази -- «огорожа з дерев'яних лат». Не кажучи вже про назви деталей одягу -- гачі, крашениці (штани), табівки, дзьобні (сумки різних видів), гугля (білий кожушок) тощо [4,c.264].

Ці назви, як і назви дерев, гір, річок, міфічних істот відображають ментальність народу, спосіб його поетичного і побутового мислення. Саме тому так природно зливається у повісті оповідь про події життя реального, зовнішнього і не менш реального для людини внутрішнього світу. Дійсність і вигадка, реальність і фантастика набирають певних національно своєрідних рис і допомагають точніше уявити собі дивний край -- Гуцульщину,-- побачити її народ у проявах духовного і побутового життя [7,c.521].

Неповторна своєрідність гуцульської говірки передає не тільки мелодику мовлення, а й надає твору особливої художньої виразності, допомагає передати національний колорит. Це відбивається в багатьох епізодах. Наведемо один з них, де своєрідна не тільки лексика, але й побудова фрази, ритм розмовної мови, тип висловлювання, характерний для гуцулів. Під час бійки між Палійчуками і Гутенюками розмовляють Марічка та Іван, який щойно кинув у воду її кіснички:

- Нічьо... В мене є другі... май ліпші. Вона наче його потішала.

Здивований лагідним тоном, хлопець мовчав.

- Мені неня купила нову запаску... і постоли... і мережані капчурі... і...

Він все ще не знав, що сказати.

-- Я си обую файно та й буду дівка...

Тоді йому заздрісне стало.

- А я вже вмію грати в денцівку [28,c.111].

Майстерно відтворюючи повір'я і звичаї гуцулів, часто в напівказковому тоні, М.Коцюбинський розкриває їх темноту і забобонність, цілком реально змальовує їх убоге життя, важку працю, господарювання. Письменник розумів, що живучість гуцульської демонології зумовлена була важким економічним становищем народу, його низьким культурним рівнем, тому в творі абсолютно відсутня ідеалізація “первісного життя”, яка так притаманна творам декадентів .

Гуцульські різнорівневі діалектизми в повісті М.Коцюбинського виступають передовсім засобом образотворення, індивідуалізуючи мову персонажа, характеризуючи його як носія гуцульської ментальності, матеріалізованої, вербалізованої у говіркових одиницях різного типу. Ця функція виявляє себе в усіх творах, у яких використовується гуцульський говір, але особливо виразно в тих, які писані чистою літературною мовою, що різко протиставляється діалектному мовленню персонажів:

- Любчику Іванку! Ци будемо в парі усе?

- Єк бог даст, моє солодашко.

- Ой, ні! Велику пізьму має у серці стариня наша. Не набутися нам.

Тоді його очі темніли і груз топірець в землю.

- Я не требую їхнею згодою. Най що хотє роб'є, а ти будеш моєю.

- Ой мой-мой! Шо ти говориш...

- Шо чуєш, душко [28,c.187-188]

У ментальності гуцулів чимало діалектних найменувань, які не тільки позначають якийсь предмет побуту, господарської діяльності, ландшафту і т.д., а й виступають символом, знаком. Такі діалектизми, введені в художній текст у відповідному контексті, не тільки виконують номінативну функцію, а й дають змогу з'ясувати світо-відчуття, світосприймання, світобачення гуцулів. В.Кононенко цілком справедливо відзначив, що для М. Коцюбинського етнографізм трем-біта у "Тінях забутих предків" не лише лексема, а й символ: "Образ трембіти органічно входить в оповідь: "Раптом до вуха долітає давно жданий поклик трембіти. Він приносить од стаї запах кулеші та диму і довгим мелодійним трембітанням оповідає, що кошари чекають на вівці"[28,c.118]. Трембіта несе людям і радість, і печаль: "А коли сонце заходить, ватаг виносить зі стаї трембіту і трубить побідно на всі пустинні гори, що день скінчився миром, що будз йому вдався, кулеша готова і струнки чекають на нове молоко"; "І втретє затрембітала трембіта про смерть в самотній хаті на високій кичері" [28,c.256]. Повість закінчується звучанням трембіти, що сумує за загубленим життям: "Під вікнами сумно ридали трембіти" [24,c.319-320]. Крім номінативної функції, яку виконує лексема трембіта, позначаючи музичний інструмент, поширений лише на Гуцульщині, завдяки відсутності її в літературній мові, від неї віє свіжістю, новизною, що вносить у текст особливу експресію. Символізація значення діалектизму трембіта накладається на експресивність, досягнуту новизною, свіжістю і поглиблює її.

Важливою функцією гуцульських діалектизмів у мові творів Михайла Коцюбинського є їх роль у художній переконливості й етнографічній достовірності відтворення побуту, соціального середовища, обстановки тощо. Відтворити гуцульський колорит, чого б він не стосувався, без використання гуцульських діалектизмів неможливо. Як можна описати, скажімо, гуцульський одяг, не використовуючи таких діалектизмів, як кресаня, гачі, киптар, черес, ташка та інші, адже ці слова не просто позначають елементи типово гуцульського строю, вони виразно вказують на приналежність до етнографічної групи, ідентифікують носія такого "лудиня" як гуцула.

Етнографічну достовірність пейзажних описів забезпечують, поряд з іншими мовними прийомами використання таких гуцульських діалектизмів, як плай, царинка, звір, стромина, кичера і т.д., які за межами Гуцульщини не вживаються: Ліси, що дихали холодками, гірські води шуміли на скоках, а плай радісно підіймався угору поміж воринням [28,c.189].

Створюючи гуцульський колорит, такі лексичні діалектизми водночас виконують ще й пізнавальну функцію, адже вони знайомлять читача з предметами, явищами побуту, господарювання, виробничої діяльності, звичаїв, з рослинним і тваринним світом краю, особливостями рельєфу і т.д. Семантика їх стає зрозумілою з контексту, як, наприклад, діалектизму плай у наведених прикладах або з різного типу авторських пояснень. Це може бути вживання діалектизму на тлі літературного відповідника в тому ж контексті, авторські пояснення в тексті твору чи у виносках, іноді з елементами етимологізування, з'ясування природи найменування: Сухі гіллячки розсунулись тихо: з лісу вийшов якийсь чоловік. Він був без одежі. М'яке темне волосся покривало все його тіло, оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді і звисало на грудях. Він склав на великий живіт зарослі вовною руки і підійшов до Івана. Тоді Іван зразу його пізнав. Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере [28,c.191].

З'ясовуючи художні функції гуцульських діалектизмів у мові художньої літератури, не можна обминути їх ролі у збагаченні й розбудові системи тропів і стилістичних фігур. Це може бути використання гуцульських діалектних прикметників у ролі епітетів: Поглядаючи на овечки, що блеяли в загородах, на свій писаний ботей (стадо), на корови, що дзвонили та рули по випасах в лісі, -- він не журився [28, с.204]; - Добрий вам вечір, сусідоньки красні... хе-хе... [28, с.206].

Гуцульські лексичні діалектизми в художніх текстах використовуються як об'єкт колоритних порівнянь, часто поширений додатковими уточнювальними характеристиками, які підсилюють образність вислову.

Особливої експресивності гуцульські лексичні діалектизми досягають у структурі метафор, часто у поєднанні з іншими художніми засобами: пор.:Так літував Іван у полонині, аж поки вона не спустіла. Стекла маржинка назад в долини, розібрана хазяями, одтрембітали своє трембіти, лежать здоптані трави, а вітер осінній заводить над ними, як над мерцем [28, c.203].

Повість також позначена виразними прийомами імпресіоністичного компонування матеріалу, символічно-метафоричного окреслення образів головних персонажів, передачі міфологічних уявлень гуцулів.

2.2 Особливості діалектизмів у повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків» та їх функції

У повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» розрізняються лексичні, фонетичні, морфологічні та синтаксичні особливості діалектизмів. Причому фонетичні та граматичні особливості помітні тільки в мові персонажів, а лексичні - як у мові персонажів, так і в авторській мові: назви предметів побуту жителів гір, елементів флори і фауни Карпат.

Різні типи лексичних діалектизмів, якими вміло послуговується український класик, охоплюють переважно сфери життя, пов'язані з побутом. Розділимо ці діалектизми на декілька груп та проаналізуємо.

1. Назви предметів домашнього побуту.

Бартка, -й, ж. Маленька сокира [47, І, c.108). Вітер гострий як наточена бартка, бив йому в груди, його дихання в одно зливалось із диханням гір, і гордість обняла Іванову душу [28,c.190, 215].

Дзьобня, -і, ж. Гуцульська вовняна торба [47, II, c.269]. Іван теж дістав нову кресаню і довгу дзьобню, що била його по ногах [28,с.182].

Забава, -й, ж. 1. Розвага, гра. 2. Те, що дає розвагу, втіху [47,III,c.13]. Забава трясла стінами хати та била хвилями зойку в спокійне ложе мерця [28,с.226].

Кашиця, -і, ж. Дерев'яна або кам'яна загата по берегах гірської річки для захисту берегів від розмивання [47, IV, c.125]. Мусило ж прибитись десь до кашиці, десь люди мали його спіймати [28,с.204].

Копиця, -і, ж. 1. Невеличкий стіжок сіна, соломи тощо. 2. Те саме, що копа. Стіжок із 60 - и снопів хліба, складених колоссям усередину й покритих одним снопом зверху [47, IV, c.281]. Копиця - це купа сіна, яку можуть перенести двоє людей на спеціальних носишах або возити конем. Вилізу на копицу та й си подивлю на полонинку, а ти мені затримбітай... [28,с.188].

Лавиця, -і, ж. Дошка (або кілька дощечок) на стояках (іноді прикріплена до стіни), на яку сідають або кладуть, ставлять що - небудь; ослін [47, IV, c.428]. І завів Івана до стаї, де од порожніх бербениць, путин та голих лавиць йшов запах пустки [28.с.191].

Острива, -й, ж. Закріплена вертикально на поверхні землі верхня частина стовбура дерева (переважно смереки), на яку складають сіно або снопи [47, V, c.789]. Острива має довгі сучки, які не дають сіну злежатись, через що воно краще просушується. Ледве помітний у лісовім зелі, збирав квітки і косичив ними свою кресаню (бриль), а утомившись, лягав під сіном, що сохло на остривах, і співали йому до сну та й будили його своїм дзвоном гірські потоки [28,с.179].

Пістоля, -і, ж. Пістолет [47,IV,c.544]. Коли замовкли стріли пістолів і одспівали весілля, а жінка пригнала до загороди вівці й корови, Іван був задоволений навіть [28,с.204].

Поліг, -логу, ч. 1. Низовинна рівнина. 2. Покіс [47, VII, c.72], скошена трава. Вона кида в поміч граблі і простягає до нього руки [28,c.с.202].

Тобівка, -й, ж. Гуцульська шкіряна торба з орнаментом, яку носять на ремені через плече [47, X, c.9]. Обличчя схилились до облич, тепле дихання мішалось з диханням, упрілі чола ловили у себе блиск смертельного світла, що запалило мінливі вогні на дротяних запасках, на чересах та тобівках [28,с.225].

Топірець, -рця, ч. 1. Сокира з довгим держаком, що використовувалась як зброя. 2. Сокира на довгому держаку, звичайно, прикрашена інкрустацією, різьбленням [47, X, c.196]. Іван зігнувся, чекаючи смерті, та Юра вгамував свою лють на бігу і гарним величезним рухом одкинув свій топірець [28,с.215]. В повісті це слово використовується в другому значенні.

2. Будівлі та господарські споруди.

Вориння, - я, с. 1. Зрубаний тонкий довгий стовбур дерева або одна четвертина розколотого стовбура, що використовується для огорожі; жердина [47, І, c.737]. 2. Загорожа з довгих жердин, прибитих до стовпців [47,І,c.738,]. Нечутна ступають пастухи в постолах, котиться м'яко вовниста хвиля по полонині, а вітер почина грати на далекім воринні [28,с.193].

Загорода, - й, ж. Огороджена ділянка в господарстві, у полі для літнього утримання або ночівлі свійських тварин і птахів [47, III, c.85]. А коли і їх вже не стало, на засмучену полонину приволіклась мара та й нипа по стаї й загородах, чи не лишилось чого для неї [28,с.203-204].

Кошара, - й, ж. 1.Загорода або хлів для овець, кіз; вівчарня.
2. Дореволюційне - дерев'яний фабричний будинок для робітників біля фабрики, на промислі [47, IV, c.315]. Опустіли кошари [28, с.196, 206, 207]. У повісті вживається слово кошара тільки в першому значенні.

Курбало, - ла, с. Більш глибоке місце [47, II, c.328]. Вони робили собі курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягшись - бовтались в нім, як двоє лісних звірят, що не знають, що таке сором [28,с.185].

Оборіг, - рогу, ч. Повітка на чотирьох стовпах для зберігання сіна, збіжжя [47,4 c.550]. По далеких горбах самотіли тихі гуцульські осадки, вишневі од смерекового диму, яким прокурились гострі дошки оборогів з запашним сіном, а в долині кучерявий Черемош сердито поблискував сивиною та світив попід скелі недобрим зеленим вогнем [28,с.189].

Осадок, - дку, ч. Оселя (у гуцулів) (9, V, 758,). По далеких горбах самотіли тихі гуцульські осадки... [с.189].

Стая, - ї, ж. 1. Житло гуцульських пастухів на полонинах [47, IX, c.673]. 2. Також приміщення для переробки молочних продуктів. За горбком у долинці, де вітер не так дошкуляв, він знайшов стаю, закопчену димом [28,с.190-191].

Струнка, - й, ж. Відгороджене місце в кошарі, хлів для доїння овець [47, IX, c.793). Струнка - це вузьке загороджене місце у вигляді коридора шириною у вівцю, пристосування для доїння овець. Тільки й спочинку було, що під дашком у струнці під час доїння [28,с.196].

3. Назви одягу і прикрас.

Гачі, - ів, мн. Штани [47,II,c.42]. Зимові товсті, сукняні штани, які могли бути чорного, білого або червоного кольору. Йойкнула челядь, кинулась одтягати, а вже людина з лицем червоним, як його гачі, тяла барткою ворога в голову, і похитнувся Іванів тато, як підтята смерека [28,с.193].

Запаска, - й, ж. Жіночий одяг у вигляді шматка тканини певного розміру (переважно вовняної), що використовується замість спідниці для обгортання стану поверх сорочки [47,III,c.247]. Запаска, як правило, ткалася з різнокольорових ниток. Мені неня купила нову запаску... [28, с.183].

Заплітки, - ам, мн. Стрічка або пучок скручених кольорових ниток, які служили для заплітання в кінець коси, щоб зав'язати її і не дати розплітати- ся [47, III, c.264). Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись [28,с.185].

Згарди, - ам, мн. Намисто з монет або хрестиків [47, III, c.509]. Вона і перше любила пишно вбратись, а тепер наче щось вступило в неї: навіть у будень носила шовкові хустки, дорогі писані мудро, блискучі дротяні запаски, а важкі згарди гнули їй шию [28,с.214].

Кептар, - я, ч. Кептар виготовлявся з овечої шкіри, прикрашався кольоровою шкірою (софіяном) або кольоровими нитками. Гуцульський кептар був коротким, до пояса. Краї кептаря обрамлені смушком із ягняти. Холодний вітер розправля крила і б'є ними в груди попід кептар [28,с.193,182].

Крашениці, - иць, мн. Див. Гачі. Гачі червоного кольору. Витягалось найкраще лудіння (одежа), нові крашениці, писані кептарі, череси...[28,с.182].

Кресаня, - і, ж. Капелюх [47, IV, c.335]. У гуцулів - це капелюх з високо загнутими вгору краями, інша назва - венгерка. Тепер Іван був уже леґінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив високий черес і пишну кресаню [28, с.213].

Лудіння, - я, с. Одяг, вбрання [47, IV, c.552]. Правда, вона любила пишне лудіння, і немало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди, але то байка! [28,с.204].

Уплітка, - й, ж. - заплітки. Ти побігла потому, я кинув твої уплітки в воду, а ти дала мені цукерок... [28,с.218].

Черес, - а, ч. Старовинний широкий шкіряний пояс, зшитий уздовж з двох складених разом ременів так, що мав усередині порожнину для грошей та інших цінних речей [47, XI, c.307,308]. Тоді ватаг вийма з - за череса цілий жмуток дерев'яних колодок і починає читати [28,c.197].

4. Назви взуття.

Капчури, - ів, мн. Панчохи, пошиті із сукна й оздоблені вишивкою. Вони взувалися у постоли. Мені неня купила нову запаску...! постоли...! мережані капчури...і...[28,с.183].

Постоли, - ів, мн. (одн. постіл, - тола). М'яке селянське взуття з цілого шматка шкіри без пришивної підошви, яке, звичайно, носили з онучами, прив'язуючи до ніг мотузками (волоками) [47,VII,c.377]. Докинув у ватру смеріччя, поглянув на постоли, обсмикнув сорочку на собі і став до тан цю [28,с.222].

5. Назви їжі та продуктів харчування.

Бринза, - й, ж. Сир з овечого молока [47,І,c.236]. Бринза може виготовлятися з овечого, коров'ячого, козячого молока, фактично - це будз, перетертий у певній пропорції з сіллю. Бринза зберігалася довго і була придатна для зберігання протягом року. Потому всі разом пили за здоров'я маржинки, гості набирали у бербениці бринзи та в мирності знову спускались в долини [28,с.199].

Будз, - у, ч. Свіжий овечий сир [47,І,c.247]. Будз виготовляється з коров'ячого молока, овечого та козячого. Все воно - чорні лавки і стіни, ватра і дим, будз, бербениці і жентиця, - все воно близьке і рідне, на всьому спочила його тепла рука [28,с.197-198].

Буришка, - й, ж. Картопля [47,1,c.112]. І, як ті діти, слухали прості оповідання про те, скільки люди вробили сіна, що буришки нема, кукурудзи ріденькі, а Мичарникова Ілена померла [28, с.199].

Гуслянка, - й, ж. Кисляк з пареного молока [47, II, c.198], це кип'ячене молоко, квашене за спеціальною технологією, яке могло довго зберігатись і було придатне для споживання навіть через кілька місяців. Засідали за мережаний стіл, тяжкі в своїм овечім убранні, і споживали вкупі свіжу кулешу та гуслянку гостру, од якої облазив язик [28,с.207].

Жентиця, - і, ж. Сироватка з овечого молока, а могла бути і з будь - якого. Холодна жентиця світить з коновки зеленим оком [28,с.197].

Кулеша, - і, ж. Страва з кукурудзяного борошна (9, IV, 390). Споживають кулешу з молочними або м'ясними продуктами. Вживають і замість хліба. Тоді зійшлись до стаї всі вівчарі і сіли біля живого вогню, щоб в мирності з'їсти свою першу полонинську куле- шу [28, с. 202-203].

6. Назви посуду.

Барильця, -ів, мн. Невеличка посудина для рідини, найчастіше з дерева, з двома днищами і опуклими стінами, стягнутими обручами [47, І, c.106]. Нові бербениці й барильця німують в кутку, хоч тільки занукай до них - і обізветься голос, що там жив [28,с.197].

Бербениця, -і, ж. Діжечка, барило [47,І,c.157] - бондарський посуд заввишки приблизно в один метр, діаметром 35 - 45 сантиметрів з двома денцями, верхнє дно при потребі відбиралося. Бербениця служила для зберігання і транспортування молочних продуктів: бринзи, гуслянки, будзу. Бербеницю можна покласти у бисаги й вантажити на коня. І завів Івана до стаї, де од порожніх бербениць, путин та голих лавиць йшов запах пустки [28, c.201].

Коновка, -й, ж. Металева або дерев'яна посудина з дужкою для носіння і зберігання води тощо [47, І, c.631] заввишки приблизно 50 сантиметрів, діаметр дна ширший від верха, з дерев'яним вухом. Коло такого поточка якась добра душа лишала горнятко або коновочку гуслянки [28,c.190, 197].

Начиння, -я, с. 1.Знаряддя праці, що необхідні для виконання будь - якої роботи. 2. Господарські речі, які служать для приготування, подачі, зберігання їжі, напоїв; посуд [47, V, c.235]. Ватаг сидить серед свого начиння, як батько серед дітей [28,с.197]. В повісті "Тіні забутих предків" М.Коцюбинський використовує начиння в другому значенні.

Путина, -й, ж. Посудина для молока або для виготовлення сиру [47, VII, c.403].

Значною є частина територіальних і соціальних діалектизмів, які є номенами ландшафту, рослинного та тваринного світу, стосунків родичання, свійської худоби:

1. Мікротопоніми

Ґрунь, -я, ч. 1. Вершина гори.2. Гора з пологою вершиною [47,II,c.182]. Одного разу він покинув свої корови і подряпався на самий грунь (верх) [28, c.180, 189, 212, 213].

Зарінок, -нку, ч. 1.Пологий берег річки, вкритий рінню.
2. Рівне місце біля річки, поросле травою [47,III,c.292]. Його вже витягли на зарінок, але він не пізнав в ньому Марічки [28,c.204, 214].

Кичера, -й, ж. Гора, вкрита лісом, крім вершини [47,IV,c.156] або гостроверха гора. Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі [28, c.178, 184, 204, 224, 226].

Крутіж, -тежу, ч. Коловорот, водоверть, тобто місце у річці, морі з круговим рухом води, що утворюється внаслідок дії протилежних течій [47, І, c.466). Зразу його тягло скочити з скелі у крутіж: "На, жери і мене!" [28, c.204].

Недеї, -їв, мн. Дика вершина гори [47, V, c.284]. Вище, по безводних недеях, нявки розводять свої безконечні танки, а по скелях ховається щезник [28, c.179, 218].

Плай, -ю, ч. Стежка в горах [47, VI, c.558] або стежка пологою вершиною гори. Ліси ще дихали холодками, гірські води шуміли по скоках, а плай радісно підіймався угору поміж воринням [28, c.189,224].

Суточки, -чок, мн. Обгороджені гірські стежки [47, IX, c.861], що ведуть від дороги додому. Сідлались коні, і суточками зеленим верхом ішов пишний похід та закосичував плай гейби червоним маком [28,с.182]. Це приклад невдалого використання діалектного слова М.Коцю-бинським. Треба було використати слово стежка, а не плай.

Царинка, -й, ж. 1. Околиця, край села. 2. Місцевість за селом, де пастух збирає худобу; вигін. 3. Необроблюване, поросле травами поле. 4. Засіяне поле, посіви; лан. 5. Невеличка лука при садибі, в горах або в лісі, призначена для сінокосу [47, 1XІ, c.182]. 3відси дивився на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на смерекові чорні ліси з їх синім диханням, на ясну зелень царинок, що, мов дзеркало блищали в рамах дерев [28, c.179, 180, 183, 184, 186, 192, 201, 205, 209, 217].

2. Назви тварин:

Ботей, - ю, ч. Отара [47,1,c.223]. Поглядаючи на овечки, що блеяли в загородах, на свій писаний ботей (стадо, отара), на корови, що дзвонили та рули по випасах в лісі, - він не журився [28, с.204].

"Вуйко", - а, ч. 1. Дядько по матері, брат батька або матері. 2. Про чоловіка старшого віком. 3. Переносне значення - ведмідь [47,1,c.785]. Вниз западалися потоки, куди не ступала людська нога, де плекався тільки бурий ведмідь, страшний ворог маржини - "вуйко" [28, с.190]. 4. Саркастичне - про молодого неповороткого хлопця. Із цих чотирьох значень у повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків" засвідчено вживання слова "вуйко" тільки у значенні ведмідь.

Готури, - ам, мн. Глухар [47,11,c.149]. Пусто і дико на тих лісових кладовищах, забутих богом і людьми, де лиш готури гутіли та вились гадюки [28,с.190].

Маржина, - й, ж. Худоба [47,IV,c.627]. Всякі злі духи заповнюють скелі, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або маржину, щоб зробити їм шкоду [28,с.179].

Худібка, - й, ж. Свійські сільськогосподарські тварини [47,XI,c.167]. Завтра приженуть нам худібку, коли б допоміг пан - біг усю людям віддати, - обізвавсь ватаг і розповів, що Іван має робити [28,с.191].

3. Назви рослин.

Афини, - фин, мн. 1.Назва рослин - чорниці. Vаccinium murtillus. 2. Ягоди цієї рослини. Кучерява зелень гогозів і афин запустила своє коріння у глибінь моху, а зверху сипнула росою червоних та синіх ягід [28,c.180].

Бриндуша, - і, ж. Рослина - шафран сітчастий [47,І,c.236]. Сгосus vernus. Тремтять кучеряві овечі хвости, а голови всі нахилились, і білі плескаті зуби вигризають у корінь солодку бриндушу, храбуст або рожевий горішок [28,с.193].

Гаджуга, - й, ж. див. Смерека. Котивсь зеленими царинками, маленький і білий, наче банька кульбаби, безстрашно забирався у темний ліс, де гаджуги кивали над ним галузками, як ведмідь лабами [28,с.179, 212].

Гогози, - ів, мн. Рослина і ягода - брусниця [47,II,c.101]. Знаходив ожини, гогози, пив воду з потоків і тим живився [28,с.204,180].

Матриган, - у, ч. Рослина - Беладонна [47,IV,c.652]. Аtrора Веllаdоnа. Умів знаходити помічне зілля - одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли оповідав про все те вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить? [28,с.179].

Смерека, - й, ж. Багаторічне вічнозелене хвойне дерево з конусоподібною кроною, ялина звичайна [47,IX,c.397]. З-за галузки смереки виглядали зажурені гори, напоєні сумом тіней од хмар, що все стирали бліду усмішку царинок [28,c.180, 181, 184, 186, 197, 189, 190, 191, 212, 217, 219,220,223].

Храбуст, - у, ч. Сіrsium оlеrасеum. 2. Капустяне листя. 3. Осот [47, XI, c.136].Тремтять кучеряві овечі хвости, а голови всі нахилились, і білі плескаті зуби вигризають у корінь солодку бриндушу, храбуст або рожевий горішок [28,с. 193].

4. Назви професій та занять.