Безпека життєдіяльності

Зараз психологія праці розвивається за чотирма основними напрямами: 1) психологічна трудова експертиза, що вивчає питання професійної орієнтації, профвідбору та причини помилкових дій у трудовій діяльності; 2) психологія професійного навчання, що об'єднує проблеми, пов'язані з формуванням трудових навичок; 3) інженерна психологія, яка є розділом ергономіки; 4) дослідження психологічних питань організації праці. Основними проблемами цього напряму є проблеми втоми, режиму праці та відпочинку, монотонності тощо.

Особливості психологічної діяльності під час праці

Увага. Усі види трудової діяльності тією чи іншою мірою ставлять вимоги до уваги. Увага -- властивість психічної діяльності, свідомості людини, спрямована на вибіркове сприйняття певних предметів та явищ. Увага є формою організації психічної діяльності, інших її процесів (сприйняття, мислення, емоцій).

Розрізняють увагу активну (довільну) та пасивну (мимовільну). Пасивна увага виникає при дії подразника, який з'являється раптово, за механізмом орієнтовного рефлексу. Активна увага зумовлена вольовою активністю індивіда у зв'язку з усвідомленням поставленого завдання.

Фізіологічною основою уваги є концентрація збудженості окремих ділянок кори великого мозку, необхідної для виконання того чи іншого виду діяльності, за типом домінанти. При цьому підвищення збудженості може виникати при дії слабких подразників, які, в свою чергу, підсилюють збудження основного осередку домінанти. Найбільш професійно значущими якостями уваги є інтенсивність, швидкість переключення, широта, стійкість.

Ступінь інтенсивності уваги залежить від ступеня автоматичності трудового процесу. Якщо він потребує концентрації уваги на стереотипно повторювані операції, то у робітника виробляється автоматизм у роботі, що призводить до зниження інтенсивності уваги. Поява несподіваності в роботі або усвідомлення можливості раптової зміни перебігу технологічного процесу зумовлює збільшення інтенсивності уваги. Для професій, пов'язаних з управлінням рухомими механізмами (автомашини, крани, поїзди), важливими якостями уваги є широта її розподілення та швидке переключення. Під широтою уваги розуміють кількість об'єктів, які потребують одночасного включення у сферу уваги. Для водія автомашини це стан дороги, дорожні сигнали, рух на пішохідних доріжках та суміжних проїздах, транспорт, що рухається позаду, звук працюючого двигуна, положення органів управління тощо. Переключення уваги виникає при появі нової мети в роботі.

Переключення є повне та часткове. Прикладом першого може бути робота працівника, який здійснює ремонт обладнання, коли у кожному конкретному випадку потрібно враховувати різні умови трудової діяльності. Прикладом другого є короткочасне переключення уваги на ліквідацію якогось недоліку, після чого робітник повертається до свого вихідного стану уваги.

Увага протягом робочої зміни змінюється. Для психолога праці актуальним є вишукування шляхів цілеспрямованого активного формування професійно необхідних якостей уваги у робітника. Розроблено спеціальні системи тренування, необхідні для формування професійно необхідних якостей уваги для таких професій, як оператор, диспетчер, апаратник. На спеціально сконструйованих пультах (тренажерах) відтворюються типові ситуації, виробляється реакція на незвичайні ситуації. Крім елементів тренування та навчання, для оптимальної організації уваги велике значення має боротьба з монотонністю, відволікаючими чинниками, оптимізація режиму праці та відпочинку, раціональне влаштування робочого місця.

Ось чому психологи називають робочі рухи психомотори-кою. Вивчення психологічних питань, пов'язаних з робочими рухами, уможливлює їх оптимізацію, особливо в умовах системи «людина--машина».

Із психологічної точки зору робочі рухи поділяються на: основні (мінімальні для виконання трудової діяльності); поправочні (уточнюючі основні рухи відповідно до відхилення умов праці); додаткові (необхідні для здійснення додаткових робіт); аварійні; зайві; помилкові, які не досягають мети або спричинюють брак у роботі.

Зазначена класифікація робочих рухів сприяє цілеспрямованій розробці заходів їх оптимізації. Так, для реалізації основних робочих рухів слід створити умови формування та закріплення динамічного стереотипу, старанно продумати систему навчання, впровадження відпрацьованої, послідовної, економної, фізіологічно оптимальної схеми робочих дій. Для поправочних та аварійних рухів важливим є розробка схем, інструкцій, навчання робітників з обов'язковими періодичними повтореннями раціональних рухів за допомогою інструкцій, вказівок та встановлення на робочих місцях попереджувальних сигналів.

Розрізняють два види психомоторних процесів: сенсомоторні та ідеомоторні. Перші відіграють у виробничій діяльності велику роль.

На робочих місцях розрізняють сенсорні та моторні поля. Сенсорне поле -- частина робочого місця, яка, впливаючи на аналізатори, є джерелом професійно значущої інформації, моторне -- частина робочого місця, на яку людина впливає за допомогою рухів. В сенсорне поле входять подразники, на які робітник має реагувати.

Сенсомоторні процеси -- рухові акти, що виникають у відповідь на різні подразники. Для трудової діяльності важливе значення мають зорово-, слухо- та тактильно-рухові реакції.

При добрій тренованості подразниками можуть бути кіне-статичне почуття, реакція на час. Проста сенсомоторна реакція (ПСМР) характеризується часом. Латентний час ПСМР складається з кількох ланок. Так, час, необхідний для виникнення збудження в периферичному аналізаторі, дорівнює 20...60 мс, для проведення збудження у провідниковій частині аналізатора -- 2...З, час аналізу відчуттів у корі великого мозку -- 15...20, решта часу, що полягає в реалізації відповіді у руховому аналізаторі, -- 100... 160 мс. В цілому час реакції на світло -- 190...220 мс, на звук -- 120...180, на нюхальний подразник 225...300, на смаковий -- 600...700 мс. Час реакції на світло подовжується при сприйнятті не центральним, а периферичним зором. Час сенсомоторних реакцій залежить від втоми, емоційного стану, піку.

Знання закономірностей часової характеристики сенсомоторних реакцій має велике значення при конструюванні систем управління сучасним автоматизованим виробництвом. Час переробки інформації не повинен перевищувати сумарного часу, який необхідний операторові на сприйняття інформації, вирішення завдання і відтворення рухової реакції.

Пам'ять -- властивість психіки людини запам'ятовувати, зберігати та відтворювати у свідомості явища, дії, предмети, емоції, що мали місце в минулому.

Фізіологічною основою пам'яті є сліди процесів, які відбуваються у нервовій системі. При сприйнятті предметів та явищ навколишнього світу виникає складна діяльність нервових клітин головного мозку, між ними встановлюються певні зв'язки. Важлива роль у фізіологічному механізмі пам'яті належить умовним рефлексам, утворенню часових зв'язків, детально вивчених І. П. Павловим та його школою. Пам'ять -- це не просто сума пасивно накопичених фактів, а динамічна система, зміст якої визначають мотиви, цілі, характер діяльності людини, її індивідуальні особливості.

Пам'ять виконує різні функції в діяльності людини. Розрізняють такі процеси пам'яті: запам'ятовування (закріплення), відтворення (актуалізація), збереження та забування матеріалу. В зазначених процесах яскраво виявляється зв'язок пам'яті з діяльністю. Запам'ятовування є процесом закріплення нової інформації шляхом пов'язування її з набутими даними. На основі запам'ятовування відбувається накопичення досвіду, нових знань.

Як результат відтворення відбувається актуалізація закріпленої раніше інформації шляхом добування її з довгострокової пам'яті і переведення в оперативну форму. Добування даних з довгострокової пам'яті може бути легким (автоматичним) або складним (довге та болісне пригадування забутого).

Забування пов'язане з ослабленням або руйнуванням часового зв'язку між тим або іншим матеріалом та минулим досвідом людини, зумовленим випадінням цього матеріалу з його діяльності. Забування тим глибше, чим рідше вводиться до складу матеріал діяльності, чим менш значним стає він для досягнення мети.

Залежно від критеріїв розрізняють такі види пам'яті:

1) за характером психічної активності, що переважає у тій чи іншій діяльності, -- рухова, емоційна, образна, логічна;

2) за цілями діяльності -- мимовільна та довільна;

3) за часовою характеристикою -- довгочасна (довгострокова), короткочасна (короткострокова), або оперативна;

4) за ступенем участі того чи іншого аналізатора -- зорова, слухова, тактильна, змішана (зорово-слухова, зорово-рухова тощо).

Раптова пам'ять полягає у запам'ятовуванні, збереженні та відтворенні навичок рухів. Бона лежить в основі формування трудових та практичних навичок, ходьби, писання тощо.

Емоційна пам'ять складається з різних почуттів, емоцій, переживань. Вона створює відчуття задоволеності або незадоволеності потреб та інтересів людини, закріплює відносини з навколишнім світом, колективом тощо. Тому емоційна пам'ять має велике значення у будь-якій діяльності людини, в тому числі в праці.

Пережиті та збережені у пам'яті почуття виступають як сигнали, що спонукають або утримують дії. Емоційна пам'ять, наприклад оператора, проявляється почуттям обережності, коли він бачить предмети або дії, пов'язані з аварійними ситуаціями в минулому.

Образна пам'ять -- пам'ять на уявлення, образи, відчуття. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою. Образна пам'ять добре розвинена у людей творчої розумової праці. Крім того, образна пам'ять становить основу запам'ятовування алфавіту пульта управління, органів управління тощо.

Змістом логічної пам'яті є думки, поняття, судження, висновки, що потребують словесного вираження та пов'язані між собою певним логічним зв'язком. У логічній пам'яті головна роль належить другій сигнальній системі. Вона є специфічною для людини, бере участь у формуванні інших видів пам'яті, засвоєнні та здійсненні трудових навичок, знань, умінь. Логічною пам'яттю людина користується в ситуаціях, які потребують нестандартних рішень.

Про мимовільну пам'ять говорять тоді, коли людина механічно запам'ятовує та відтворює інформацію, не ставлячи перед собою мети її запам'ятати. Якщо ж вона фіксує свою увагу на процесі запам'ятовування, це називається довільною пам'яттю. У своїй трудовій діяльності людина користується як одним, так й іншим видом пам'яті.

На відміну від довгострокової пам'яті, для якої характерне довге збереження матеріалу після багаторазового його повторення, короткочасна пам'ять характеризується збереженням інформації протягом короткого проміжку часу (кілька десятків хвилин), після, як правило, одноразового нетривалого сприйняття. Дуже близька до короткочасної оперативна пам'ять, яка обов'язково пов'язана з діяльністю. Під час виконання більш або менш складного процесу (операції) людина здійснює його послідовно окремими елементами, етапами, частинами або, як прийнято казати в інженерній психології, шматками. При цьому вона включає пам'ять для утримання проміжних результатів до тих пір, поки не виконає завдання в цілому. В міру просування до закінчення роботи відпрацьований матеріал може забуватись. Окремі відрізки матеріалу, або шматки, називаються оперативним одиницями пам'яті. Удосконалення оперативної пам'яті в процесі навчання, тренування відбувається за рахунок укрупнення обсягу оперативних одиниць пам'яті.

Психологія у здійсненні безпеки

Людина в природі є найбільш саморегулювальною істотою щодо інстинкту самозбереження. Це дозволяє їй достатньо гнучко компенсувати свої недоліки за рахунок інших якостей і зберегти свій нормальний стан.

Однією з постійних потреб людини є її уявлення «захищеності від небезпеки» під час професійної діяльності. Цю захищеність людина розуміє як необхідність уникнення небезпечної ситуації, а в умовах виникнення (незалежно від того, з чиєї провини), успішно їй протидіяти. Захищеність людини від небезпек її праці слід розглядати як наслідки її психофізіологічних, соціальних і професійних якостей, здатності організму до саморегуляції та ін. Слід розглядати «особистий чинник» не як фатальне уявлення, отримане від народження як якість, а як комплекс якостей, що розвиваються та змінюються і відповідно впливають на особисту захищеність від небезпек своєї праці.

Психологи розглядають три основних чинники, що сприяють травмуванню людини:

1. Розвиток виробничого обладнання, машин, техніки йде швидше, ніж розвиток засобів захисту.

2. Підвищилась ціна помилки людини.

3. Наявність адаптації людини до небезпеки.

Існують ще багато інших мотивів, що спричиняють порушення з боку робітників, наприклад мотивів необгрунтованої вигоди на цю хвилину.

Безпека на виробництві формується на основі відповідних взаємодій керівника (керівників), працівника (працівників), а також їх спільної взаємодії із знаряддям виробництва. Слід розподіляти психологію особистої безпеки (один працівник -- один керівник) і психологію колективу (кілька керівників -- кілька працівників).

Мотивація встановлення безпеки є основним показником в її досягненні. Найкраще, коли зміст такої мотивації виникає у працівника (керівника) і стає основою відповідної реакції у керівника (працівника) у вигляді вже його мотивації як відповіді. За наявності такого кругообігу формується зміст встановлення стійкого психологічного стану на виробництві відносно неприпустимості виникнення небезпек.

З досвіду психологів визначено, що працівник щиро вірить у небезпеку тільки в тій мірі, в якій у це вірить його безпосередній керівник. Тому всі ланки ланцюга управління виробництвом повинні постійно проявляти «видимий» і «чутний» для робітників інтерес до забезпечення безпеки їх праці. Інакше кажучи, повинна бути забезпечена гласність і очевидність роботи керівника будь-якого рангу (відвідування керівниками зборів, присвячених безпеці праці, наради керівників в низькій ланці управління, розподіл і видача премій переможцям ог-лядів-конкурсів з охорони праці та ін.).

За своєю психологією робітники повинні бути завжди твердо переконані, що керівництво зацікавлене у вилученні всіх

шкідливих і небезпечних чинників виробництва і що питання забезпечення безпеки на виробництві існує на одному рівні з такими питаннями як підвищення продуктивності праці, якості виробничої продукції та ін.

Кожен керівник повинен знати психологічний стан робітника на всіх етапах виробничого завдання, усвідомити найбільш важкий вид робіт, операцій, характерних для конкретного робітника, визначити зміст недоліків, що мають місце з боку робітника, і коли вони часом повторюються, усвідомлювати терміни втоми робітника і формувати відповідні заходи і впливи на стан виробничого процесу. Керівник повинен довести робітникові, щодо необхідності інформування про всі ці недоліки чи наявність стану, що знижує працездатність чи підвищує втому тощо, для того, щоб мати змогу втручатись у відповідний процес з метою забезпечення безпеки.

Психологічний стан робітника можна вважати як задовільний, коли він озброєний інструментом свого захисту:

-- рівнем навчання;

-- знаннями небезпек, їх властивостями і послідовністю виникнення дії;

-- уміннями запобігати небезпекам, уникати іх;

-- знаннями послідовності виходу з аварійних ситуацій, ознак відповідного стану тощо.

Крім того, кожен робітник повинен мати накопичений досвід в питаннях самоконтролю (мати можливість):

-- оцінити свою теоретичну і практичну підготовку щодо своєї роботи;

-- оцінити свої знання інструкцій і норм охорони праці та практичні навички для використання безпечних методів виконання роботи;

-- визначити свій психофізіологічний стан і за такого самопочуття звернутися до медичного закладу;

-- використати необхідні засоби індивідуального захисту після перевірки їх справності і придатності для використання;

-- перевірити придатність інструменту, робочого місця тощо.

Відновлення необхідного трудового настрою має бути відпрацьовано психологічно, шляхом постійного загострення уваги робітника на першій з його потреб щодо визначення стану його робочого місця до початку робіт. Саме тому велике значення мають збори з робітниками до початку роботи, коли безпосередній керівник ставить виробничі завдання та аналізує стан безпеки на кожному робочому місці.

У процесі виконання робіт керівник повинен здійснювати контроль за станом безпеки і координувати роботу працівника. Вимога визначення відсутності небезпек наприкінці робочої зміни та інформування керівника створює для працівника передумови для осмислення подальшого удосконалення стану безпеки.

Вплив небезпечних чинників на людину

Системи людини, які сприймають стан навколишнього середовища

Цілеспрямована і безпечна діяльність людини ґрунтується на сприйманні й аналізі інформації щодо характеристик навколишнього середовища і внутрішніх систем організму. Цей процес здійснюється за допомогою аналізаторів -- підсистем ЦНС, які забезпечують отримання і первинний аналіз інформаційних сигналів. Інформація, що надходить крізь аналізатори, зветься сенсорною (від лат. sensus -- почуття, відчуття), а процес її отримання і первинної переробки -- сенсорним усвідомленням.

Центральною частиною аналізатора (мал. 3.11) є відповідна зона головного мозку. Периферична частина -- рецептори, що знаходяться на поверхні тіла для сприймання зовнішньої інформації чи у внутрішніх системах і органах для сприймання інформації про їх стан (зовнішні рецептори в звичайному спілкуванні звуть органами почуттів). Провідні нервові шляхи з'єднують рецептори з відповідними зонами мозку.

Залежно від специфіки отримання сигналів розрізняють аналізатори:

Зовнішні -- зоровий (рецептор -- око); слуховий (рецептор -- вухо); тактильний, больовий, температурний (рецептори шкіри); нюховий (рецептор в носовій порожнині); смаковий (рецептори на поверхні язика і піднебіння).

Внутрішні -- аналізатори тиску; кінестетичні (рецептори в м'язах і сухожиллі); вестибулярний (рецептор в порожнині вуха); спеціальні, що розташовані у внутрішніх органах і порожнині тіла.

Основні параметри аналізаторів:

1. Абсолютна чутливість до інтенсивності сигналу (абсолютний поріг відчуття з інтенсивності) -- характеризується мінімальним значенням впливу подразника, під час подразнення якого виникає відчуття. Залежно від виду подразника абсолютний поріг змінюється в одиницях енергії, тиску, температури, кількості чи концентрації речовини тощо. Мінімально адекватну відчутну інтенсивність сигналу заведено розуміти як нижній поріг відчуття.

Психофізичними експериментами встановлено, що величина відчуття змінюється повільніше, ніж сила подразника. Інтенсивність відчуття Е описується логарифмічною залежністю (закон Вебера--Фехнера)

E = K\gI + C,

де I -- інтенсивність подразника;

К і С -- константи, що визначаються відповідною сенсорною системою.

2. Гранично дозволена інтенсивність сигналу (звичайно близька до больового порога). Максимальну адекватну відчутну величину сигналу заведено називати верхнім порогом відчуття.

3. Діапазон відчуття від абсолютного порога відчуття до больового порога.

4. Диференціальна (що розрізняється) чутливість до змін інтенсивності сигналу -- це мінімальне змінювання інтенсивності сигналу, що відчуває людина. Розрізняють абсолютні диференціальні пороги, які характеризуються значенням АІ, і відносні, що виражаються у відсотках:

Му/ ¦ 100 % ,

де / -- первинна інтенсивність.

5. Диференціальна (що розрізняється) чутливість до зміни частоти сигналу -- це мінімальна зміна частоти F сигналу, яку відчуває людина. Вимірюється аналогічно до диференціального порога інтенсивності, чи в абсолютних одиницях AF,

чи у відносних -- AF . Ю0 % .

6. Межі (діапазон) спектральної чутливості (абсолютні пороги відчуття за частотою, довжиною хвилі) визначаються для аналізаторів, чутливих до змін частотних характеристик сигналу (здорового, слухового, вібраційного), окремо нижній і верхній пороги.

7. Просторові характеристики чутливості специфічні для кожного аналізатора.

8. Для кожного аналізатора характерні мінімальна тривалість сигналу, необхідна для виникнення почуття. Час, який проходить від початку впливу подразника до появи відповідної дії на сигнал (сенсомоторна реакція), зветься латентним періодом (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 Величина латентного періоду (с) для різних аналізаторів така:

Вид людського аналізатора	Латентний період
Тактильний (доторкання)	0,09...0,22
Слуховий (звук)	0,12...0,18
Зоровий (світло)	0,15...0,39
Нюховий (запах)	0,31...0,39
Температурний (тепло--холод)	0,28...1,60
Вестибулярний апарат (під час обертання)	0,4
Больовий (рана)	0Д3...0.89

9. Адаптація (звичка) і сенсибілізація (підвищена чутливість) -- характеризуються часом і властиві кожному типу аналізаторів.

Функціонування будь-яких аналізаторів суттєво змінюється під впливом небезпечних для людини умов. Низькі і високі температури, вібрації, перевантаження, невагомість, надто інтенсивні потоки інформації, що ведуть до дефіциту часу, втома, стан стресу -- всі ці чинники спричиняють будь-які зміни характеристики аналізаторів.

Зоровий аналізатор людини

Зоровий аналізатор складається з трьох відділів: рецепторного (периферійного), провідникового і центрального, що виконує аналітичну функцію. У периферійному відділі аналізатора розрізняють дві системи: оптичну (рогівка, кришталик, склоподібне тіло) і сприймаючу, що складається з фотосенсор-ного шару сітківки. Основне призначення оптичної системи -- одержання на сітківці зображень розглядуваних предметів. Велику роль у цьому відіграє акомодація, котра полягає у зміні заломної сили кришталика. Функції колбочко- і паличкоподібних зорових клітин сітківки досить чітко диференційовані. Паличкоподібні зорові клітини, маючи величезну чутливість, сприймають мінімальну освітленість і позбавлені здатності розрізняти кольори; вони служать для зорових сприймань в умовах низької яскравості (сутінковий зір). Колбочкоподібні зорові клітини сприймають високі рівні яскравості (денний зір) і кольори (хроматичний зір).

Для виникнення зорового сприйняття предмета у зоровому аналізаторі реалізуються три основні його функції: світловідчуття, контрастна чутливість і гострота зору. Ці функції дають можливість сприймати форму, розмір і яскравість розглядуваного предмета. Світловідчуттям називають здатність ока сприймати яскравість діючих світлових подразників. Та найменша яскравість, яка спричиняє світловідчуття в умовах темряви, є порогом світловідчуття. Обернену величину порога світловідчуття називають світловою чутливістю ока. Поріг світловідчуття залежить від кутових розмірів подразника (чим більший розмір розглядуваного предмета, тим чутливість вища, і навпаки). Зоровий аналізатор здатний регулювати світлову чутливість залежно від рівня освітленості. Цю здатність ока називають зоровою адаптацією. При переведенні погляду з високого рівня освітленості на темноту підвищується світлова чутливість ока (темпова адаптація). При переході від темноти до незначної яскравості або від меншої яскравості до високої спостерігають зниження рівня світлової чутливості, яку називають світловою адаптацією. Тривалість темпової адаптації становить у середньому від 50...60 хв до 2 год. При переході від низької до високої освітленості настає світлова адаптація, котра полягає у зниженні світлової чутливості зорового аналізатора. Тривалість світлової адаптації становить 10...25 хв. Якщо переходи від низької яскравості до вищої і навпаки відбуваються часто і не вкладаються у тривалість термінів адаптації, настає переадаптація, що характеризується різким порушенням функціонального стану зорового аналізатора (різь в очах, сльозоточивість, втрата здатності зорового сприйняття).

Зорова адаптація має велике значення для вибору оптимальних умов виробничого освітлення. Однією з обов'язкових гігієнічних вимог до виробничого освітлення є рівномірність освітлення і регламентація освітленості робочого місця (проходи, місця зберігання деталей, сировини тощо). Крім того, робота за різкої зміни рівнів освітленості вимагає додержання режиму з урахуванням часу настання адаптації в умовах світла і темряви. Наприклад, робітник може приступити до виконання точних робіт у темноті не раніше, ніж через 30 хв після перебування в цих умовах.

Для розпізнавання предмета (деталі, елемента деталі) необхідний контраст яскравостей об'єкта розпізнавання і фону. Ту найменшу різницю яскравостей об'єкта розпізнавання і фону, яку сприймає око, називають порогом контрастної чутливості. Контрастна чутливість збільшується із збільшенням кутових розмірів предмета, під час адаптації в умовах темряви, при малих яскравостях поля адаптації, збільшенні часу дії світлового подразника і бінокулярному зорі, різко спадає при надзвичайно сліпучій яскравості -- блискості. Під гостротою зору розуміють функцію зорового аналізатора, що забезпечує сприйняття форми предметів через розрізнення дрібних деталей. Гостроту зору характеризує найменша відстань (заведено виражати у градусах), на якій мають знаходитись дві точки, щоб око могло їх бачити окремо. Ця умова може виконуватись тоді, коли світлове відбиття від них потрапляє на два фоторецептори сітківки (паличко- або кол-бочкоподібні зорові клітини), відокремлені один від одного не менше, ніж одним вільним від подразнення фоторецептором.

Таким чином, враховуючи основні функції зорового аналізатора, умови зорової роботи можна оцінити за трьома основними показниками: кутовими розмірами, що розрізняють об'єкти (точність виконаної роботи), яскравістю поля адаптації (освітленість робочого місця), контрастом об'єкта розпізнавання з фоном. Ці показники і покладені в основу гігієнічного нормування освітленості на робочому місці, відбитого у відповідних офіційних документах (СніП 11-4-79 і галузеві норми природного і штучного освітлення).

Гігієнічне нормування не враховує такої фізіологічної властивості зорового аналізатора, як здатність зберігати збудження, що виникло після припинення дії світлового подразника. Ця властивість має велике значення у формуванні зорового сприйняття під час роботи із швидкорухомими деталями і переробки інформації, що часто надходить. Зоровий слід після світлового подразнення може триматися від 1...2 с до кількох хвилин. Останнє зумовлює за певних умов формування у робітників сприйняття безперервно діючого світлового подразника. Найменшу кількість світлових подразнень за 1 секунду, при якій настає злиття окремих світлових сигналів у одне ціле, називають критичною частотою миготіння. Прикладом такого явища є суцільність зорового сприйняття при демонстрації на екрані рухомої кіноплівки із швидкістю 24 кадри за 1с, що перевищує критичну частоту миготіння за умов відповідної освітленості.

Під час виконання зорової роботи за несприятливих умов освітлення зорова працездатність спадає. Показники, що характеризують зорову втому, є насамперед показниками функціонального стану зорового аналізатора (збільшення порогів світлової, кольорової і контрастної чутливості, зниження гостроти зору і критичної частоти миготіння, подовження часу сприйняття і переробки зорової інформації, підвищення зорової хронаксії тощо). Зорова втома зумовлює швидший розвиток загальної втоми в організмі працівника і звичайно значною мірою відбивається на якісних і кількісних виробничих показниках.

Найважливішими чинниками, що зумовлюють зниження зорової працездатності, є недостатні рівні освітленості; нерівномірність розподілу яскравості на робочому місці та у приміщенні; наявність у полі зору сліпучої яскравості.

Результати досліджень показали, що під час виконання точної роботи, особливо з дрібними деталями, що вимагають великого зорового напруження, із збільшенням освітленості зорова працездатність поліпшується. Слід відзначити, що збільшення рівня освітленості має свою оптимальну межу, поза якою він починає чинити осліплюючу дію і несприятливо відбиватись на зоровому сприйнятті. Властивість світлих поверхонь високою яскравістю порушувати зорове сприйняття називають блискістю, а психофізіологічні зміни, що відбуваються при цьому, і суб'єктивні відчуття -- засліпленням. Блискість може спричиняти несприятливі зміни не тільки у зоровому аналізаторі, а й у ЦНС (гальмування, зниження лабільності, працездатності, активності тощо). Під час дії блискості на організм працівника насамперед порушується контрастна чутливість ока. Чим менший контраст об'єкта розпізнавання з фоном і його кутові розміри, тим сильніше виражена несприятлива дія засліплення.

Таким чином, міру блискості визначає не тільки світлова обстановка на робочому місці (висока яскравість фону, пряме попадання світлового випромінювання в око, велика площа світної поверхні), а й показники, що характеризують об'єкт розпізнавання. Збільшення яскравості поля адаптації на робочому місці має обмежені можливості і не завжди є оптимальним заходом поліпшення світлової обстановки. Тому при роботі з дрібними деталями поряд із забезпеченням оптимального рівня яскравості можна рекомендувати посилення контрастності об'єкта розпізнавання з фоном.

Новим напрямом оптимізації виробничого освітлення є створення динамічного освітлення, яке характеризує зміна рівня і спектрального складу освітленості з часом залежно від зміни зорової працездатності. Доведено, що підвищення рівня освітленості при наростанні втоми сприятливо діє на кору головного мозку, розгальмовуючи і поліпшуючи функціональний стан зорового аналізатора і підвищуючи зорову і загальну працездатність людини. Найефективнішим є динамічне освітлення при виконанні робіт високої точності, пов'язаної з великим напруженням, а також при організації виробничого освітлення у приміщеннях без вікон.

Слуховий аналізатор людини

За допомогою слухового аналізатора людина отримує до 10 % інформації.

Характерними особливостями слухового аналізатора є:

-- здатність бути готовим до сприйняття інформації в будь-який час;

-- здатність сприймати звуки у широкому діапазоні частот і вилучати необхідні;

-- здатність встановлювати місце знаходження джерел звуку. Найчастіше звукові сигнали застосовують для зосередженої

уваги людини -- оператора (попереджувальні сигнали і сигнали небезпеки), для інформування людини-оператора, який знаходиться в умовах недостатньої видимості об'єкта управління.

Для ефективного використання слухової форми представлення інформації необхідно знати характеристики слухового аналізатора. Властивості слухового аналізатора оператора виявляються у сприйнятті звукових сигналів. З фізичної точки зору звуки -- це механічні коливання в чутному діапазоні частот.

Механічні коливання характеризуються амплітудою і частотою.

Амплітуда -- найбільша величина вимірювання тиску під час згущення та розрядження.

Частота -- кількість повних коливань за 1 секунду. Одиницею її вимірювання є герц (Гц) -- 1 коливання за секунду. Амплітуда коливань визначає величину звукового тиску та інтенсивність звуку (чи силу звучання). Звуковий тиск заведено вимірювати в паскалях (Па).

Основні параметри (характеристики) звукових сигналів (коливань):

-- інтенсивність (амплітуда);

-- частота і форма, що відбиваються в таких звукових відчуваннях, як гучність і тембр.

Вплив звукових сигналів на звуковий аналізатор визначається рівнем звукового тиску (Па). Інтенсивність (сила) звуку (Вт/м2) визначається щільністю потоку звукової енергії (щільність потужності).

Для характеристики величин, що визначають сприйняття звуку, суттєвим є не стільки абсолютні значення інтенсивності звуку і звукового тиску, скільки їх відношення до порогових значень (/0 = 10~12 Вт/м2 чи Ро = 2 * 10~5 Па). Як відносні одиниці вимірювання (відносно порогових значень, з яких починаються відчуття звукового тиску в людському аналізаторі) використовуються децибели (дБ). де 11 Р -- відповідно інтенсивність і рівень звукового тиску;

/„ і Ро -- їх порогові значення.

Інтенсивність звуку зменшується обернено пропорційно до квадрата відстані; при подвоєнні відстані зменшується на 6 дБ. Абсолютний поріг чутності звуку (прийнято) 2 * 1(Г5 Па (10~12 Вт/м2), що відповідає рівню 0 дБ.

Використання шкали децибел є зручним, бо майже весь діапазон звуків, які чує людина, укладається менш ніж у 140 дБ.

Гучність -- характеристика слухового відчування найбільш тісно пов'язана з інтенсивністю звуку. Рівень голосності виражається у фонах; фон чисельно дорівнює рівню звукового тиску в дБ для чистого тону частотою 1000 Гц. З характеристикою гучності тісно пов'язана характеристика подразнюючої дії звуку. Відчуття неприємності звуків збільшується з підвищенням їх гучності і частоти. Мінімальний рівень певного звуку, який потрібен для того, щоб викликати слухове відчування у відсутності шуму, зветься абсолютним порогом чутності. Значення його залежить від тону звуку (частота, тривалість, форма сигналу), методу його пред'явлення і суб'єктивних особливостей слухового аналізатора оператора. Абсолютний поріг чутності має тенденцію з віком зменшуватися. Слуховий аналізатор здатен фіксувати навіть незначні зміни частоти вхідного звукового сигналу, тобто володіє вибірністю, яка залежить від рівня звукового тиску, частоти і тривалості звукового сигналу. Мінімально помітні розрізнення складають 2...З Гц і мають місце на частотах, не менших за 10 Гц, для частот, більших за 10 Гц, мінімально помітні розрізнення складають близько 0,3 % частоти звукового сигналу. Вибірність підвищується на рівнях гучності ЗО дБ і більше та тривалості звучання, що перевищує 0,1 с. Мінімально помітні розрізнення частоти звукового сигналу суттєво зменшуються під час його періодичного повторення. Оптимальними важають сигнали, що повторюються з частотою 2...З Гц. Чутність, а звідси і виявленість звукового сигналу, залежить від тривалості його звучання. Так, для виявлення звуковий сигнал повинен тривати не менше 0,1 с.

В управлінні використовуються мовні сигнали для передач інформації чи команд управління від оператора до оператора. Важливою умовою сприйняття мови є розрізнення тривалості й інтенсивності окремих звуків та їх комбінацій. Середній час тривалості мовлення голосного звука дорівнює десь 0,36 с, приголосного 0,02...0,03 с. Відчування і розуміння мовних повідомлень суттєво залежить від темпу їх передачі, наявності інтервалів між словами і фразами. Оптимальним вважається темп 120 слів/хв, інтенсивність шумів сигналів повинна перевищувати інтенсивність шумів на 6,5 дБ. Розпізнання мовних сигналів залежить від довжини слова. Так, односкладні слова розпізнаються в 13 % випадків, шестискладні -- в 41 %. Це пояснюється наявністю у складних словах великої кількості визначальних ознак.

Характеристики шкірного аналізатора

Шкірний аналізатор забезпечує відчуття доторкання (слабкого тиску), болю, тепла і вібрації. Для кожного з цих відчуттів (крім вібрації) у шкірі людини існують специфічні рецептори, або їх роль виконують вільні нервові закінчення. Кожна мікро-ділянка шкіри має найбільшу чутливість до тих подразників (сигналів), для яких на цій ділянці найбільше сконцентровано відповідних рецепторів -- больових, температурних і тактильних. Так, щільність розміщення складає: на тильній частині кисті -- 188 больових, 14 -- відчутних, 7 -- холодових і 0,5 теплових на 1 см2 поверхні; на грудній клітці відповідно -- 196, 29,9 і 0,3. Вплив у цих точках є не специфічним, але достатньо сильним подразником та незалежно від його характеру спричиняє специфічне відчуття, яке зумовлене типом рецептора. Наприклад, інтенсивний тепловий промінь, який потрапляє в точку болю, спричиняє це больове відчуття.

Відчуття дотику. Це відчуття, яке виникає під час дії на поверхню шкіри будь-яких механічних стимулів (доторкання, тиск), що спричиняють деформацію шкіри. Відчуття виникає тільки на момент деформації. Абсолютний поріг тактильного відчуття визначається за тим мінімальним тиском речі на поверхню шкіри, яке робить ледве помітним відчуття дотику. Найвище розвинена чутливість на дистальних частинах тіла. Приблизні пороги відчуття: для кінчика пальця руки -- 3 г/мм2; на тильному боці пальця -- 5 г/мм2; на тильному боці кисті -- 12 г/мм2; на животі -- 26 г/мм2; на п'ятці -- 250 г/мм2. Поріг розрізнення в середньому дорівнює приблизно 0,07 вихідної величини тиску.

Вібраційне відчуття. Вібраційне відчуття зумовлено тими самими рецепторами, що й тактильне, тому топографія розподілу вібраційного відчуття на поверхні тіла аналогічна з тактильним відчуттям.

Діапазон відчуття вібрації є високий: 5...20 000 Гц, найбільш високе відчуття до частот 200...250 Гц. їх підвищення чи зменшення призводять до зниження вібраційного відчуття. В цьому випадку амплітуда вібрації мінімальна і дорівнює 1 мкм. Пороги вібраційного відчуття різні для різних ділянок тіла. Найбільшу чутливість мають дистальні ділянки тіла людини, як найбільш віддалені від його медіальної площини (наприклад, кисті рук).

Чутливість шкіри до болю. Цей вид чутливості зумовлений впливом на поверхню шкіри механічних, теплових, хімічних, електричних та інших подразників. В епітеліальному шарі шкіри містяться вільні нервові закінчення, що представляють спеціалізовані нервові рецептори, дія яких проявляється в тому, що найменша щільність больових рецепторів припадає на ті ділянки шкіри, які найбільш багаті на тактильні рецептори, і навпаки.

Біологічний смисл болю полягає в тому, що він є сигналом небезпеки, мобілізує організм на боротьбу за самозахист. Під впливом больового сигналу перебудовується робота всіх систем організму і підвищується його реактивність.

Больовий поріг під час механічного тиску на шкіру вимірюється в одиницях тиску і залежить від місця вимірювань. Наприклад, поріг больової чутливості шкіри живота складає 15...20 г/мм2, кінчиків пальців -- 300 г/мм2.

Температурна чутливість властива організмам, які мають постійну температуру тіла, що забезпечується терморегуляцією. Температура шкіри десь нижча від температури тіла і різна для окремих ділянок: на лобі -- 34...35 °С, на обличчі -- 20...25 °С, животі -- 34 °С, ногах -- 25...27 °С. Середня температура вільних від одягу ділянок шкіри ЗО...З2 °С. Шкіра має два види рецепторів. Деякі реагують лише на холод, а інші -- тільки на тепло.

Кінестетичний аналізатор

Кінестетичний аналізатор забезпечує відчуття положення і руху тіла та його частин. Людина має три види рецепторів, які сприймають:

а) розтягнення м'язів під час їх розслаблення -- «м'язові веретена»;

б) скорочення м'язів -- сухожильні органи Гольджі;

в) положення суглобів (що зумовлюють так зване «суглобне почуття»). Передбачається, що їхні функції виконують глибинні рецептори тиску.

Можливості рухового апарата мають певну значущість під час конструювання захисних пристроїв, органів управління тощо.

Нюховий аналізатор

Нюховий аналізатор призначений для сприйняття людиною будь-яких запахів (їх діапазон охоплює близько 400 найменувань). Рецептори розташовані на ділянці площею близько 2,5 см2 слизової оболонки в носовій порожнині.

Умовами сприйняття запахів є летючість пахучої речовини (виділення ЇЇ молекул у вільному вигляді); розчинність речовин в жирах; рух повітря, що містить молекули пахучої речовини у сфері нюхового аналізатора.

Смаковий аналізатор

У фізіології та психології поширена чотирикомпонентна теорія смаку, згідно з якою існують чотири види елементарних смакових відчуттів: солодкого, кислого, гіркого і солоного. Всі інші відчуття становлять їх комбінації. Абсолютні пороги смакового аналізатора виражаються величиною концентрації розчину і вони приблизно в 10 000 разів вище за нюховий.

Відновлення смакового сприйняття після впливу будь-яких подразників закінчується через 10...15 хвилин.

Мікроклімат і його вплив на людину

Метеорологічні умови визначаються такими параметрами:

1) температурою повітря, t (С);

2) відносною вологістю, ф ( %);

3) швидкістю повітря, v (м/с).

Крім цих параметрів, що є основними, не слід забувати і про атмосферний тиск (Р, Па), який впливає не тільки на парціальний тиск основних компонентів повітря (кисень та азот), а й на процес дихання.

Життєдіяльність людини проходить в умовах достатньо широкого діапазону тиску 734--1276 гПа. Однак тут треба пам'ятати, що для здоров'я людини є небезпечною швидка зміна тиску, а не сама величина цього тиску. Наприклад, швидке зниження тиску лише на декілька гектопаскалей щодо нормальної величини 1013 гПа спричиняє хворобливі відчуття.

Необхідність урахування основних параметрів метеорологічних умов диктується наслідками в змінах стану людини. Особливо переконливо це можна пояснити під час розглядання теплового балансу між організмом людини і навколишнім середовищем.

Величина тепловиділення (Q) організмом людини залежить від ступеня фізичного напруження у певних метеорологічних умовах і складає від 85 (у стані спокою) до 500 Дж/с (тяжка робота).

Людина постійно перебуває в процесі теплової взаємодії з навколишнім середовищем. Для того, щоб фізіологічні процеси проходили нормально, теплота, що виділяє організм, повинна віддаватись в навколишнє середовище. Співвідношення між кількістю цієї теплоти йохолоджувальною здатністю середовища характеризує умови як комфортні. В умовах комфорту у людини не виникає турбот щодо її температурних відчуттів охолодження чи перегрівання.

Віддача теплоти організмом людини в навколишнє середовище відбувається через теплопровідність крізь одяг (QT), конвекцією тіла (QK), випромінюванням на навколишні поверхні (QB), випаровуванням вологи з поверхні шкіри (QBHn). Частина теплоти витрачається на нагрівання повітря, яким дихає людина (Qr).

Кількість теплоти, яка віддається організмом людини будь-якими шляхами, залежить від того чи іншого параметра мікроклімату. Так, тепловіддача конвекцією залежить від температури навколишнього повітря і швидкості його переміщення. Випромінювання теплоти відбувається у напрямі поверхонь, що оточують людину, мають нижчу температуру поверхні одягу (27--31 °С) і відкритих частин тіла людини (близько 33,4 °С). Під час впливу високих температур навколишньої поверхні (ЗО--35 °С) тепловіддача випромінюванням повністю відсутня, а під час впливу більш високих температур теплообіг йде у зворотному напрямі -- від поверхні до людини. Віддача теплоти за рахунок випаровування залежить від відносної вологості і швидкості переміщення повітря. У стані спокою, коли температура навколишнього середовища 18°С, частка QK складає близько ЗО % всієї теплоти, яка віддається людиною, QBOT = 20 % і Qn = 5 %.

Під час зміни температури повітря, швидкості його руху і вологості, наявності близько людини нагрітої поверхні, в умовах її фізичної праці тощо -- це співвідношення змінюється.

Нормальне теплове самопочуття (комфортні умови), відповідно до конкретних видів роботи, забезпечується при дотриманні теплового балансу: Q = QT + QK + QBHn + Qn, тому температура внутрішніх органів людини залишається постійною (близько 36,6°С). Ця здатність людського організму до утримання постійної температури під час зміни параметрів мікроклімату та під час виконання роботи будь-якої важкості називається терморегуляцією.

Висока температура впливає на людину і сприяє розширенню судин кровообігу. Відповідно має місце підвищений приплив крові до поверхні тіла, і тепловіддача в навколишнє середовище значно підвищується. Однак, коли температура навколишнього середовища і поверхні досягає ЗО--35°С, віддача теплоти конвекцією і випромінюванням в основному припиняється. Більш висока температура повітря сприяє тому, що більша частина теплоти віддається через випаровування її з поверхні шкіри. В таких умовах організм губить відповідну кількість вологи, а разом з нею і солі, які відіграють важливу роль в життєдіяльності організму.

В умовах зниження температури повітря реакція людського організму на ці зміни інша -- судини кровообігу шкіри звужуються, приплив крові до поверхні тіла зменшується, і віддача теплоти конвекцією і випромінюванням зменшується. Таким чином, для теплового самопочуття людини важливим є певне сполучення температури, відносної вологості і швидкості руху повітря.

Вологість повітря значною мірою впливає на терморегулювання організму. Підвищена вологість (<р > 85 %) ускладнює терморегулювання через зниження випару поту, а досить низька вологість (ф < 20 %) спричиняє сухоту слизових оболонок шляхів дихання. Оптимальні величини відносної вологості складають 40--60 % .

Рух повітря в приміщеннях є важливим чинником, який впливає на теплове самопочуття людини. В умовах спекоти рух повітря сприяє підвищенню віддачі теплоти організмом і поліпшує його стан, але в холодну пору року цей вплив не є сприятливим.

Мінімальна швидкість руху повітря, яку відчуває людина, складає 0,2 м/с. Взимку швидкість руху повітря не повинна перевищувати 0,2--0,5 м/с, а влітку 0,2--1,0 м/с.

Швидкість повітря також впливає на розподіл шкідливих речовин у приміщенні. Повітряні потоки можуть розповсюджувати їх по всьому об'єму приміщення, переводити пил з осілого у зважений стан.

Під впливом високої температури повітря, інтенсивного теплового випромінювання виникає загроза перегрівання організму людини, яке характеризується підвищенням температури тіла, рясним потовиділенням, прискореним пульсом і диханням, різкою слабкістю, запамороченням, а в тяжких випадках -- появою судом і виникненням теплового удару.

Небезпечні речовини

До небезпечних речовин у першу чергу належать хімічні речовини, яких у виробництві знаходиться понад 50 тисяч сполук. Більшість цих речовин синтезовано людиною і не зустрічається в природі.

Потенційна небезпека шкідливого впливу хімічних речовин на живі істоти є метою вивчення хіміко-біологічної науки -- токсикології. Токсикологія вивчає вплив хімічних речовин, діагностику, профілактику і лікування отруєнь. Небезпечна речовина -- хімічний елемент чи сполука, що спричиняє захворювання організму, є центральним поняттям токсикології. Сфера токсикології, що вивчає дію на людину небезпечних речовин, зустрічається у виробничих умовах і зветься промисловою токсикологією.

У виробництві небезпечні речовини перебувають у газоподібному, рідинному і твердому станах. Вони здатні потрапляти в організм через органи дихання, травний тракт чи шкіру. Шкідливий вплив хімічних речовин визначається як властивістю самої речовини (хімічна структура, фізико-хімічні властивості, кількість -- доза чи концентрація -- небезпечних речовин), так і особливістю організму людини (особиста чутливість до хімічної речовини, загальний стан здоров'я, вік, умови праці).

За токсичним (небезпечним) ефектом впливу на організм людини хімічні речовини поділяють на загальнотоксичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, що впливають на репродуктивну функцію.

Загальнотоксичні хімічні речовини (вуглеводи, спирт, анілін, синильна кислота та її солі, солі ртуті, оксид вуглецю та ін.) спричиняють подразнення нервової системи, м'язові судороги, порушують структуру ферментів, впливають на кровотворні органи, взаємодіють з гемоглобіном.

Подразнюючі речовини (хлор, аміак, діоксид сірки, тумани кислот, оксиди азоту та ін.) впливають на слизову оболонку, верхні і глибокі шляхи дихання.

Сенсибілізуючі речовини (органічні азобарвники, димети-ламіноазбенол та ін. антибіотики) підвищують чутливість організму до хімічних речовин, а у виробничих умовах призводять до алергічних захворювань.

Канцерогенні речовини (бенз(а)пірен, азбест, ароматичні аміни та ін.) спричиняють розвиток усіх видів ракових пухлин. Цей процес може бути віддалений від часу дії речовини на роки і навіть на десятиліття.

Мутагенні речовини (етиленамін, хлоровані вуглеводи, сполуки свинцю, ртуті та ін.) впливають на нестатеві клітини, що входять до складу всіх органів і тканин людини. Під час дії на статеві клітини мутагенний вплив дається взнаки на подальших поколіннях, іноді навіть в дуже віддалений термін.

Хімічні речовини, що впливають на репродуктивну функцію людини (борна кислота, аміак та ін. речовини у великих кількостях), зумовлюють виникнення природжених вад розвитку і відхилень від нормальної структури у наступного покоління, впливають на розвиток плоду і післяродовий розвиток та здоров'я нащадків.

Біологічний вплив хімічних речовин на організм людини змінює його гомеостаз (відносну сталість складу і властивостей внутрішнього середовища і стійкість основних фізіологічних функцій організму), тобто здатність організму до авторегуляції під час змін навколишнього середовища. Авторегуляцію біологічної системи слід розглядати як регуляцію динамічного стану відкритої системи, що схильна до біологічного ритму. Характеристикою гомеостазу є не тільки динамічна сталість біологічного об'єму, а й стійкість його основних біологічних функцій.

Відповідно до ГОСТу 12.1.007--76 «ССБТ. Вредньїе веще-ства. Классификация и общие требования безопасности» за ступенем впливу на організм небезпечні речовини поділені на чотири класи небезпеки:

1) надзвичайно небезпечні;

2) високонебезпечні;

3) помірнонебезпечні;

4) малонебезпечні.

Небезпечні вібрації та акустичні коливання

Особливості впливу виробничої вібрації, характер, глибина і спрямованість фізіологічних змін різних систем організму залежать від рівня, частотного складу коливань і фізіологічних властивостей тіла людини. Важливого значення надають функціональному станові присінково-завиткового органа, рухового, шкірного та інших аналізаторів.

Локальна вібрація малої інтенсивності може сприятливо впливати на окремі тканини й організм у цілому, поновлюючи трофічні зміни, поліпшуючи кровообіг у тканинах (віброма-саж) і прискорюючи загоєння ран тощо. За збільшення інтенсивності коливань і тривалості дії вібрації в організмі можуть виникати стійкі патологічні зміни, що призводять у деяких випадках до розвитку професійного захворювання -- вібраційної хвороби.

Вібраційна хвороба є однією з основних форм хронічних професійних захворювань; найбільш розповсюджена серед висококваліфікованих робітників з великим стажем роботи.

Відрізняють вібраційну хворобу від впливу локальної і загальної вібрації. В етіопатогенезі захворювань основна роль належить параметрам локальної вібрації, яка виникає при використанні ручних машин, що не відповідають вимогам санітарних норм. Суттєве значення мають також розвинена спеціалізація праці, яка веде до збільшення тривалості впливу вібрації на організм, індивідуальна чутливість організму, наявність супровідних несприятливих виробничих чинників -- шуму, місцевого або загального охолодження, статичної напруженості. Найбільш потенційно небезпечною щодо патології є вібрація з частотою 16--250 Гц. У суб'єктивному сприйнятті вібрації важливе значення надають біомеханічним властивостям тіла людини. Слід враховувати фізичну дію на шкірні рецептори у місці контакту (мікротравматизація тканин), розповсюдження коливань у тканинах, характер м'язової діяльності, реакцію органів і тканин на вібрацію, яка залежить від типу і кількості подразнюваних рецепторів, а також подразнення механорецепторів, що спричиняють нервово-рефлекторні і суб'єктивні реакції.