Безпека життєдіяльності

Зсув динамічної (квазістаціонарної) рівноваги стану природних систем за допомогою значних вкладень енергії (наприклад, шляхом оранки та інших агротехнічних прийомів) порушує співвідношення екологічних компонентів, досягаючи збільшення корисної продукції (врожаю) чи стану середовища, сприятливого для життя і діяльності людини. Коли ці зсуви «згасають» в ієрархії природних систем і не спричиняють термодинамічного розладу цієї природної системи, то такий стан вважається нешкідливим. Однак залишкове вкладення енергії і матеріально-енергетичний розлад, що виникає як наслідок, призводять до зниження природно-ресурсного потенціалу аж до спустошення території.

Закон константності (В. І. Вернадського) -- кількість живої речовини біосфери (для певного геологічного періоду) є константа. Закон константності тісно пов'язаний із законом внутрішньої динамічної рівноваги, є його кількісним виразом для масштабів всієї біосфери. Згідно із законами константи, будь-яка зміна кількості живої речовини в одному з регіонів біосфери неминуче тягне за собою таку ж за його розміром зміну в іншому будь-якому регіоні, але зі зворотним знаком. Полярні зміни можуть бути використані в процесах управління природою, однак слід ураховувати, що не завжди має місце адекватна заміна. Як правило, високорозвинені види й екосистеми витискаються іншими, що стоять на порівняно еволюційно нижчому рівні, великі організми -- меншими, а корисні для людини форми -- менш корисними, нейтральними чи навіть негативними. Наслідком закону константи є правило обов'язкового заповнення екологічних ніш, а побічно і принцип винятку.

Закон мінімуму (Ю. Лібіха) -- основний закон: витривалість організму визначається найслабшою ланкою в ланцюзі його екологічних потреб, таким чином життєві можливості лімітуються екологічними чинниками, кількість і якість яких близькі до необхідного відносно організму чи екосистеми мінімуму. Подальше їх зниження призводить до загибелі організму чи деструкції екосистеми.

Додаткове правило взаємодії чинників: організм відповідною мірою здатний змінити дефіцитну речовину (діючий чинник) іншою, функціонально ближчою речовиною (чинником).

Примітки (до правила). Встановлення слабкої ланки ланцюга надзвичайно важливо в екологічному прогнозуванні, плануванні та експертизі проектів. Правило взаємодії факторів дозволяє раціонально замінити дефіцитні речовини і впливи на менш дефіцитні, що важливо в процесах експлуатації природних ресурсів.

Закон нерівномірності розвитку систем чи закон різночасового розвитку (змін) підсистем у великих системах -- системи одного рівня ієрархії (як правило, підсистеми -- більш високого рівня організації) звичайно розвиваються асинхронно: у той час, як одні з них досягли більш високого рівня розвитку, інші ще залишаються у менш розвиненому стані. Наприклад, еволюційний рівень розвитку видів різний, екосистеми суші мають різну еволюційну та історичну давність формування, суспільно-економічний розвиток народів і держав у різних частинах планети нерівномірний тощо. Значення закону для природокористування полягає в тому, що він «забороняє» абсолютну одноманітність (також як і закон необхідної різноманітності), створену людиною в просторі (наприклад, суцільна оранка, таким чином рівномірне граничне сукцесійне омолоджування екосистем на великому просторі), а у сфері управління виробництвом «потребує» нерівномірної уваги до його різних боків, у тому числі нерівномірного капіталовкладення з метою підвищення ефективності в роботі.

Закон розвитку природної системи за рахунок навколишнього середовища -- будь-яка природна система може розвиватися тільки завдяки використанню матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища. Закон є наслідком начал термодинаміки. Він має надзвичайне теоретичне і практичне значення завдяки основним своїм наслідкам:

1. Абсолютно безвідходного виробництва не існує (бо це рівнозначно створенню вічного двигуна).

2. Будь-яка більш високоорганізована біотична система (наприклад, вид живого), використовуючи і змінюючи середовище, створює потенціальну загрозу для більш низькоорганізо-ваних систем (завдяки цьому в земній біосфері неможливе повторне відродження життя -- воно буде знищене існуючими організмами).

3. Біосфера землі як система розвивається за рахунок ресурсів планети, але опосередковано за рахунок і під управлінським впливом космічних систем (перш за все Сонця).

Примітки. Відповідно до першого наслідку: ми можемо розраховувати тільки на маловідхідне виробництво, тому першим етапом розвитку технології повинна бути їх мала ресур-сомісткість (як на вході, так і на виході -- економність і незначні відходи); другим етапом буде утворення циклічного виробництва (відходи одних можуть стати сировиною для інших); третім -- організація розумного депонування (захоро-нення) неминучих залишків і нейтралізація неусунутих енергетичних відходів (усі три етапи можуть бути одночасними). Уявлення, що біосфера працює за принципами безвідходності, помилкове, оскільки в ній завжди накопичуються речовини, що вибувають з екологічного обігу і формують осадові породи.

Відповідно до другого наслідку цього закону -- вплив людини на природу потребує заходів з нейтралізації цих впливів, тому що вони можуть стати руйнівними і, згідно з правилом співвідношення умов середовища і генетичної визначеності організму, загрожує і самій людині. У зв'язку з цим охорона природи -- одна з обов'язкових складових соціально-економічного розвитку високорозвиненого суспільства.

Третій наслідок закону має особливе значення для довгострокового прогнозування. Воно повинне враховуватися при розгляді всіх процесів, які реалізуються на Землі. Однак необхідно усвідомити, що космічний вплив коригується земними процесами і встановлення прямих зв'язків має вірогідний характер. Наприклад, у роки високої сонячної активності не обов'язково проявляється весь аспект явищ, що спостерігався в попередній цикл тієї самої активності світила. Вони тільки можуть виникнути.

Закон зниження енергетичної активності природокористування -- з розвитком історичного часу, під час вилучення з природних систем корисної продукції на її одиницю в середньому зростають енергетичні витрати. Збільшуються й енергетичні витрати на одну людину.

Закон обмеження ресурсів («на всіх не вистачить»). Цього формулювання немає в аксіомах-прислів'ях, що складають «Закони» Б. Коммонера. Але цей закон відображає загальну системну закономірність.

Закони і закономірності функціонування інформаційного середовища

Причиною виникнення небезпек може бути відсутність знань про закономірності функціонування інформаційного середовища, властивостей інформації та можливостей її впливу на окрему людину та на суспільство у цілому. Тому наведемо основні закони та закономірності функціонування інформаційного середовища. Основні закони функціонування інформаційного середовища людства ґрунтуються на універсальних законах функціонування інфосфери, що сформульовані акад. І. І. Юзвіши-ним [38] та О. В. Асауляк [48].

Найважливішим є закон збереження інформації. Для інформаційного середовища він формулюється так: будь-яка інформація, створена людиною, не зникає, а безперервно перетворюється в інформаційному середовищі. Закон постійного змінювання інформації є також універсальним законом інфосфери.

Наслідком цих законів є невичерпність інформаційних ресурсів.

Закон чергування. Будь-яка форма періодично знищується із збереженням ідеї, яка покривається новою формою, більш досконалою, ніж попередня. Із законом чергування пов'язане явище «старіння» в інформаційному середовищі. Інформація не старіє, старіє її представлення, старіють носії інформації, «старіють», тобто змінюються ситуації -- на зміну ситуації, в якій інформація була актуальною, приходить інша ситуація, яку ця інформація вже не характеризує. Але можливе виникнення знову ситуації, коли та ж сама інформація знов буде актуальною. Одного разу здобута інформація багаторазово перетворюється так, щоб форма викладення відповідала сучасним вимогам надання інформації.

Закон спадкоємності. Виникнення нової інформації завжди відбувається на основі вже відомої інформації. Аналіз будь-якої ситуації має враховувати інформацію про попередню ситуацію (попередній стан системи, процесу).

Закон циклічності та взаємопроникнення. У функціонуванні інформаційного середовища як окремої людини, так і людства в цілому, є певні цикли: сукупність однотипних процесів, які завершуються конкретним типом результатів. Розвиток будь-якої підсистеми інформаційного середовища повинен відбуватися таким самим чергуванням циклів, як і розвиток великої системи, до якої належить ця підсистема. Велика система повинна мати інформацію про усі свої підсистеми. Кожна підсистема повинна мати інформацію про загальні умови функціонування великої системи в цілому.

Закон збереження інформації тісно пов'язаний з універсальним законом внутрішньої динамічної рівноваги, з якого випливає закон постійності (балансу) інформаційної рівноваги. Цей закон є основою процесів самоорганізації. Він реалізується шляхом формування постійних відносин, взаємозв'язків та взаємозалежності інформаційних процесів на різних рівнях структури інформаційного середовища. Це забезпечує взаємну адаптацію підсистем та зворотні зв'язки, завдяки яким підтримується динамічна рівновага на різних рівнях інформаційного середовища.

Закон інформаційної єдності. Інформаційне середовище -- це єдина система взаємозв'язаних підсистем. Випадіння із загальної структури будь-якої ланки веде до порушення динамічної рівноваги усієї системи й є початком руйнування цієї системи.

Закон ієрархії. В інформаційному середовищі повинна діяти система цінностей для оцінки інформації. Ця система цінностей повинна мати ієрархічну структуру пріоритетів. Інформація про велику систему в цілому повинна мати вищий пріоритет, ніж інформація про її окремі підсистеми.

Закон жертви. Для того щоб уся велика система розвивалася, необхідно, щоб розвиток будь-якої її підсистеми не заважав розвиткові інших підсистем, для чого їй іноді треба жертвувати частиною своїх можливостей. Підсистема, яка має більше знання, ніж інші, для розвитку усієї великої системи повинна «опуститись» до рівня інших підсистем, щоб її знання переробити на інформацію для інших підсистем. Наприклад, коли академік читає лекції першокурсникам, він повинен «опуститись» на рівень розуміння випускника середньої школи і пояснити знання, які він здобув, мовою, зрозумілою для студентів.

Закон об'єднаної творчості. Основа творчості -- це інформаційна взаємодія. Уся наукова творчість ґрунтується на кооперації праці через наукову інформацію. Творча діяльність людства зумовлена існуванням інформаційного середовища людства як єдиної системи.

Закон аналогії. В аналогічних (які мають однакову структуру) ситуаціях для прийняття рішень можна використовувати однакову інформацію. Наприклад, коли ми бачимо виникнення пожежі, то набираємо номер телефону 01. Ця інформація діє незалежно від інших характеристик ситуації.

Закон вільного вибору. Будь-яка людина має право вільного вибору інформації для своєї діяльності та свого подальшого розвитку. Щоб кожна людина мала не тільки право, а й можливість вільного вибору інформації, необхідно, щоб усі люди діяли відповідно до всіх описаних вище законів. Це означає, що ніхто не має права обмежувати «поле вибору» людини, а також без дозволу втручатись в її інформаційне середовище.

Багато явищ в інформаційному середовищі підлягають закономірності концентрації-розсіяння інформації Дж. Ципфа-- А. Лотка--С.Бредфорда [40, 41, 43, 46], яку можна розуміти так: чим ближче до зони дії будь-якої ситуації знаходиться людина, тим у меншій кількості джерел інформації вона може знайти інформацію, яка повністю характеризує цю ситуацію. А також: стільки ж інформації для повної характеристики ситуації можна знайти у зонах далекого впливу цієї ситуації, але у значно більшій кількості джерел інформації. Ця закономірність проявляється у розподіленні статей будь-якої галузі за певний період часу за часописами. Із кожним часописом х можливо зіставити величину d(x) -- кількість статей із даної галузі, які надруковані у цьому часописі. Це число називають продуктивністю джерела інформації. Якщо видання розподілити за зменшенням величини d(x), то матимемо послідовність величин d1 d2, ..., d n, де dn-- число статей у часописі, якому ми надали ранг п. Закономірність розсіяння полягає в тому, що величини d приблизно задовольняють залежності, де С і а -- сталі, та а приблизно дорівнює 1. Подібна залежність у лінгвістиці має назву закону Ципфа. У лінгвістиці ця закономірність означає розподілення кількості слів, які є у тексті. У тлумаченні Б. Викері ця закономірність визначається так: коли періодичні видання розташувати у порядку зменшення в них статей з конкретного питання, то в одержаному списку можливо виділити ряд зон, кожна з яких має однакову кількість статей. Ця закономірність має вигляд Tx-T2x:T3x:...Tnx = l:b:b2:b3:...b»,

де Тх -- кількість журналів, що містять х статей, Т2х -- кількість журналів, що містять 2х статей, Т3х -- кількість журналів, що містять Зх статей, Тпх -- кількість журналів, що містять пх статей; b -- відношення кількості журналів другої зони до кількості журналів першої зони. Ця закономірність пов'язана із законом збереження інформації. Інформація безперервно перетворюється в інформаційному середовищі і в результаті вона безкінечно переміщується в ньому. Таким чином, може виникати нескінченна кількість зон розсіяння інформації. Але є й протилежний процес. З часом інформація стискується та переходить з одного рівня інформаційного середовища до іншого: від мікросередовища до глобальних рівнів, але вже у сконцентрованому вигляді. Інформація про структуру макрорівнів уже у вигляді різноманітних класифікацій, руб-рикаторів, оглядів переміщується на нижчі рівні інформаційного середовища.

Є ще одна дуже важлива закономірність у інформаційному середовищі -- так званий принцип збереження рефлексії (суб'єктивного фактора) [40]. Цей принцип полягає у тому, що спроба так перетворити інформаційне середовище, щоб виключити або зменшити частку суб'єктивного фактора (рефлексії), обов'язково викликає збільшення суб'єктивного фактора в іншому місці інформаційного середовища. Наприклад, коли ми одержуємо список літератури, який створив відомий фахівець, ми можемо з довір'ям поставитися до цього списку. Але коли ми одержуємо інформацію від автоматизованих систем, ми повинні враховувати принципи відбору інформації у цих системах.

Принципи (основні) та їх зміст

Принцип неповноти інформації (принципи невизначеності) -- інформація під час проведення акцій з перетворення природи завжди недостатня для апріорного судження про всі можливі результати (особливо у віддаленій перспективі) заходів, що здійснюються. Пов'язано це з надзвичайною складністю природних систем, їх особистою унікальністю і неминучістю природних ланцюгових реакцій, напрями яких важко дослідити заздалегідь. Для зменшення ступеня невизначеності, особливо під час експертизи проектів, моделювання слід доповнювати безпосередніми дослідженнями природи, натурними експериментами і визначенням динаміки природних процесів. Принцип неповноти інформації служить важливим обмеженням у використанні методу аналогій в екологічному прогнозуванні, тому що аналогія завжди неповна через особливості природних систем.

Принцип обманного благополуччя -- перші успіхи (чи невдачі) в природокористуванні можуть бути короткочасними: успіх заходу з перетворення природи чи з її управління об'єктивно оцінюється тільки після з'ясування ходу і результатів природних ланцюгових реакцій у межах натурального природного циклу (від кількох років до декількох десятків років).

Принцип системного доповнення -- підсистеми однієї природної системи в своєму розвитку забезпечують передумову для успішного розвитку і саморегуляції інших підсистем, що входять в ту саму систему (коли система не підлягає потужній зовнішній інформації). Фактично сформульований закон -- динамічний варіант закону упорядкування заповнення простору і просторово-часової визначеності. У сфері глобального природокористування і охорони навколишнього середовища (як і в рамках світової економічної політики) цей закон визначає переваги взаємодопомоги над конфронтацією будь-якого виду. Глобальна соціологічна система розвиватиметься швидше і матиме більший успіх, ніж ширше міжнародне співробітництво між країнами і народами. Врахування принципу системного доповнення стало необхідною умовою життя людини з моменту перевтілення людства в єдину, цілу, загальну «геологічну силу» (за В. І. Вернадським).

Правило міри перевтілення природних систем -- у ході експлуатації природних систем не можна переходити деякі межі, що дозволяють цим системам зберігати властивості само-підтримки (самоорганізації, саморегулювання) і звичайно обмежені помітними змінами систем трьох співупоряджених рівнів ієрархії. Ця властивість і саморегулювання природничих систем підтримується двома механізмами -- співвідношенням екологічних компонентів усередині системи і взаємодією підсистем того ж рівня і надсистем в їх ієрархії. Надсистема вищого рівня ієрархії може підтримувати деякі підсистеми порушеної системи нижчого рівня, але не відновлювати їх. Наприклад, чорноземи, що виникли як результат зональних біогенних процесів у луго- і лісостепах з їх оранкою, зонально підтримуються, але поступово деградують, зберігаючи при цьому тенденцію до відновлення тільки за утворення натуральних умов під час їх будови.

З правила міри перевтілення природничих систем випливає низка висновків:

1. Одиниця (поновленого) ресурсу може бути отримана тільки за деякий, визначений швидкістю функціонування систем (та їх ієрархії) відрізок часу.

2. Переступити через фазу послідовного розвитку природничої системи за участю живого, як правило, не можливо.

3. Проведення господарчих заходів раціональне тільки в межах якихось оптимальних розмірів, вихід за котрі в меншу чи більшу із сторін знижує їх господарчу ефективність.

4. Перетворююча діяльність не повинна виводити природничі системи зі стану рівноваги шляхом створення надлишків якогось з компонентів, що утворюють середовище, чи, коли це необхідно, вимагається достатня компенсація у вигляді відносно неперетворених природничих систем (оптимальна територіальна структура -- оптимальна лісовина та ін.).

5. Перетворення природи (коли воно не відновлювальне, «нем'яке») дає локальний чи регіональний виграш за рахунок погіршення показників у суміжних місцевостях чи в біосфері загалом (це також наслідок закону внутрішньої динамічної рівноваги).

6. Господарський вплив займає не тільки ту систему, на яку він скерований, а й її надсистеми, «покликані» нівелювати здійснені зміни. У зв'язку з цим витрати на перетворення природи ніколи не обмежуються тільки вкладеннями на безпосередньо запланований вплив (див. також наслідки із закону внутрішньої динамічної рівноваги).

7. Природні ланцюгові реакції ніколи не обмежуються змінами речовини та енергії, але зачіпають і динамічні якості систем природи.

8. Вторинна поступово складена екологічна рівновага, як правило, більш стійка, ніж первинна, але потенційний «запас перетворення» (майбутніх його можливостей) при цьому скорочується.

9. Неспіввідношення «цілей» природно-системної регуляції і цілей господарства може призводити до деструкції природного утворення (таким чином сили природи і господарчих перетворень при більшому значенні останніх у ході протиборства спочатку «гасять» один одного, а потім руйнують природну складову).

10. Технічні системи впливу в кінцевому підсумку (під час тривалого терміну) завжди господарчо менш ефективні, ніж природноспрямовані.

11. Технічні впливи мають тенденцію перетворення в перманенті і дедалі більш посилені, аж до повної заміни саморегуляції природних систем техногенним регулюванням, що в кінцевому підсумку економічно руйнівно.

Правило «м'якого» управління природою -- «м'яке» (опосередковане, спрямоване відносно екологічного балансу) управління природними процесами, як правило, здатне викликати позитивні природні ланцюгові реакції і тому за соціально-економічними наслідками більш сприятливе, ніж «жорстке». Це правило спрямованого перетворення природи. На відміну від «жорсткого» управління, «м'яке» управління передбачає відновлення попередньої натуральної продуктивності екосистем чи її підвищення шляхом цілеспрямованої і заснованої на використанні об'єктивних законів природи серії засобів, дозволяє спрямувати природні ланцюгові реакції в сприятливий для господарств і життя людей бік.

Правило (неминучих) ланцюгових реакцій «жорсткого» управління природою -- «жорстке», як правило, технічне управління природними процесами може призвести до ланцюгових природних реакцій, значна частина яких виявляється екологічно, соціально й економічно неприпустимими в довгостроковому інтервалі часу. Дія цього правила пов'язана перш за все з тим, що грубе, «хірургічне» втручання в життя природних систем викликає дію закону внутрішньої динамічної рівноваги і значно підвищує енергетичні витрати на підтримку природних процесів (посилює дію закону зниження енергетичної ефективності природокористування). Як правило, порушується і закон оптимальності. У зв'язку з вищезгаданим «жорсткі» управлінські рішення типу міжзонального, перерозподілу річкових вод, зрошення історично сухих степів та ін. заходи потребують чи суттєвих відшкодувань (промивка засолених земель, боротьба з новими спалахами захворювань і масового розмноження шкідників, що виникли, та ін.), чи повинні проводитися з великою обережністю й обачністю.

Аксіома 1. Техногенні небезпеки існують, коли повсякденні потоки речовини, енергії та інформації в техносфері перевищують порогові значення.

Порогові, чи інакше, гранично припустимі значення (ГПЗ) небезпек встановлюють, виходячи із умов зберігання функціональної і структурної цілісності людини і природного середовища. Дотримання ГПЗ потоків утворює безпечні умови життєдіяльності людини в життєвому просторі і виключає негативний вплив техносфери на природне середовище.

Аксіома 2. Джерелами технічних небезпек є елементи техносфери.

Аксіома 3. Техногенні небезпеки діють у просторі і часі.

Аксіома 4. Техногенні небезпеки негативно впливають на людину, природне середовище й елементи техносфери одночасно.

Аксіома 5. Техногенні небезпеки погіршують стан здоров'я людей, призводять до травм, матеріальних витрат і до деградації природного середовища.

Аксіома 6. Захист від техногенних небезпек досягається удосконаленням джерел небезпек, збільшенням відстані між джерелом небезпеки й об'єктом захисту, шляхом вживання захисних заходів.

Аксіома 7. Компетентність людей щодо небезпек та їхня здатність захиститися від них -- необхідні умови досягнення безпеки життєдіяльності.

Основні постулати безпеки життєдіяльності (* -- номер наслідку із закону внутрішньої динамічної рівноваги)

Структурні

Закон системоперіодичний. Закон періодичний Д. І. Менделєєва. Закон гомологічних рядів Н. І. Вавилова. Закон біогенної міграції атомів. Закон фізико-хімічної єдності живої речовини. Закон упорядкування заповнення простору і просторо-часової

визначеності. Принцип зв'язку біотопбіоценоз. Закон киральної чистоти. Закон константності. Закон кореляції. Закон суб'єктивної

кількісної оцінки подразника. Правило острівного подрібнення. Правило Аллана. Правило Бергмачі. Правило Глогера. Принцип Оллі.

Міжсистемні

Закон обмеження природних ресурсів. «Закони» екології Б. Коммонера. Закон відповідності... виробничих сил... Правило прискорення розвитку. Правило міри перетворення природних систем. Правило демографічного насичення. Закон зменшення родючості. Закон спадної віддачи. Правило соціально-екологічного заміщення. Правило інтегрального ресурсу.

Закон спаду природно-ресурсного потенціалу. Закон зниження ефективності природокористування.

Функціональні

Правило оптимального компонентного доповнення. Закон розвитку за рахунок навколишнього середовища.

Закон максимізації біогенної енергії. Правило максимального «тиску на життя». Закон максимізації енергії. Принцип «нульового» максимуму. Правило взаємопристосо-ваності. Правило внутрішнього не-протиріччя. Принцип системного доповнення. Закон рівнозначушості всіх умов життя. Закон сукцесійного уповільнення. Закон толерантності. Закон мінімуму. Закон сукупності дії чинників. Закон екологічної кореляції. Закон заміщення екологічних умов. Закон збіднення різнорідної живої речовини в острівних його згущеннях. Закон оптимальності. Правило обов'язкового заповнення екологічних ніш. Принцип винятку. Принцип існування (парадокс Дж. Хатнісона). Принципи видового об'єднання (заміщення). Закон системи хижак-- жертва.

Правило географічного оптимуму. Закон послідовності проходження фаз розвитку. Принцип Ле-Шательє. Закон внутрішньої динамічної рівноваги.

Еволюційні

Правило відповідності генетичної визначеності організму. Закон максимуму біогенної енергії. Принцип геоісторичний. Принцип спрямованості еволюції. Закон прискорення еволюції. Принцип катастрофічного поштовху. Принцип переривчастості і безперервності еволюції. Закон збільшення розмірів і ваги. Правило харчової кореляції. Закони еволюції К. Рульє. Закон незворотної еволюції. Закон еволюційно-екологічної незворотності. Закон ускладненості організації. Закон системогенетичний. Закон біогенетичний. Принцип засновника.

Емпіричні наслідки

Правило неминучості ланцюгових реакцій (1)* Правила нелінійностей внутрішніх взаємозв'язків (2)*. Принцип сукцесійного заміщення. Правило незворотних порушень (3)*. Правило сталості еколо-го-економічного потенціалу (4)*. Принцип натуральності. Правило «м'якого» управління. Принцип обманного благополуччя. Принцип віддалення подій. Принцип неповноти інформації. Принципи інтенсивного заперечення-визнання. Правило 1-го відсотка. Закон піраміди енергій. Правило 10-ти відсотків.

Класифікації в безпеці життєдіяльності

Класифікація -- ділення множини будь-яких об'єктів (елементів) на групи. Кожна група може, в свою чергу, бути поділена відповідно на підгрупи.

Правильна класифікація має відповідати таким умовам:

1. Складові множини не повинні мати сумісні елементи (не перетинатися).

2. За сумою складові множини повинні дати початкову множину класифікованих об'єктів.

3. Кожний елемент повинен входити в будь-який один клас.

4. Множини мають розподілятися за групами за однією ознакою.

Бажано, але необов'язково, щоб під час продовження поділу груп на нові підгрупи за основу бралася одна й та сама ознака. Ділення множини на складові можна виконувати різним способом.

Класифікація може мати за змістом штучний характер. В науці відбір системи класифікації диктується змістом і не може бути взятий за простою угодою з точки зору її зручності. Оскільки класифікація -- це необхідний елемент у системі отримання уявлень, у практиці розвитку науки мають бути такі системи класифікацій, які відображають глибинні закономірності руху і розвитку об'єктивної дійсності. Класифікації є суттєвою частиною, результатом розвитку теоретичних систем, істинність яких перевіряє практика.

До основних класифікацій у безпеці життєдіяльності належать:

-- класифікація водних об'єктів -- перелік фізико-географічних, режимних і морфологічних особливостей водних об'єктів (ГОСТ 17.1.1.02--76), що дозволяє їх поєднати в господарчо значущі об'єкти;

-- класифікація водостоків -- перелік величин, які відображують термін і період стоку, гідрологічний режим, розмір і водність водостоків (ГОСТ 17.1.1.02--76), що характеризує певні їх групи;

-- класифікація шкідливих речовин (забруднювачів) -- поділ шкідливих речовин (забруднювачів) за ступенем небезпеки, агрегатного стану, характеру впливу на людину, господарчими об'єктами та іншими ознаками;

-- класифікація розкривних порід -- перелік груп придатності розкривних порід; перелік груп показників хімічного і гранулометричного складу розкривних порід (ГОСТ 17.5.1.1.03--78), що є в основі їх класифікації;

-- класифікація забруднення -- поділ забруднення за значенням для людства (за походженням чи джерелом виникнення, хімічним складом і властивостями, фізичними показниками, шкідливістю для людей, природних об'єктів, господарства, окремих його галузей та ін.);

-- класифікація підземних вод -- перелік горизонтів за режимними характеристиками, параметрами фільтрації (ГОСТ 17.1.1.02--76), що дозволяє об'єднати підземні води в господарчо значущі групи;

-- класифікація природних ресурсів:

1) за джерелами і знаходженням;

2) за швидкістю вичерпання -- швидке чи повільне вичерпання;

3) за можливістю самовідновлення і рекультивації -- віднов-лювальні і невідновлювальні;

4) за темпами економічного відновлення;

5) за можливістю заміни одних ресурсів іншими;

-- класифікація всіх видів небезпек, які формуються в процесі виконання виробничого процесу, у вигляді небезпечних чинників встановлена ГОСТом 12.0.003 -- 74 ССБТ. Поділ здійснено за групами:

1) небезпечні і шкідливі фізичні чинники: машини і механізми, що рухаються; будь-які вантажно-підйомні пристрої, а також вантажі, які пересувають; незахищені елементи виробничого обладнання, що рухаються та обертаються; частини оброблюваного матеріалу та інструменту, що розлітаються після руйнування та ін. Шкідливими для здоров'я фізичними чинниками є: підвищена чи знижена температура повітря робочої зони, підвищена вологість і швидкість руху повітря, підвищені рівні шуму, вібрацій, ультразвуку і будь-яких випромінювань -- теплових, іонізуючих, інфрачервоних та ін., підвищена концентрація пилу і газу повітря робочої зони, ненормоване освітлення робочих місць, проходів і проїздів; підвищена яскравість світла і пульсація світлового потоку;

2) хімічні небезпечні і шкідливі виробничі чинники за характером дії на організм людини розподіляються на такі групи: загальнотоксичні, подразнюючі, сенсибілізуючі (що спричиняють алергічні захворювання), канцерогенні (що спричиняють розвиток пухлин), мутагенні (що діють на статеві клітини організму). До цієї групи входять численні пари і гази: пара бензолу, толуолу, оксид вуглецю, ангідрид сірки, оксид азоту, аерозолі свинцю та ін., токсичний пил, що утворюється, наприклад при обробці різанням берилію, свинцевих бронз, латуней і деяких пластмас. Сюди також належать такі агресивні рідини (кислоти, луги), які можуть спричинити хімічні опіки шкіряного покрову під час дотику до них;

3) біологічні небезпечні і шкідливі виробничі чинники: мікроорганізми (бактерії, віруси й інше), а також мікроорганізми (рослини і тварини), вплив яких викликає травми чи захворювання у працівників;

4) психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі чинники: фізичні перевантаження (статичні і динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перевантаження, перевантаження аналізаторів слуху, зору та ін.);

-- класифікація санітарна -- перелік оптимальних і дозволених норм температури, відносної вологості і швидкості руху повітря у виробничих (житлових) приміщеннях (за сезонами року, за категорією робіт) відповідно до санітарно-гігієнічних вимог (ГОСТ 12.1.005 -- 88), що складає основу санітарно-гігієнічного угруповання цих параметрів;

класифікація виробничих отрут здійснюється за:

1) хімічною структурою;

2) агрегатним станом;

3) ступенем токсичності і небезпечності;

4) характером і механізмом впливу на організм людини;

-- класифікація хімічних речовин за гранично припустимою концентрацією (ГПК), LD50 при введенні у шлунок, нанесенні на шкіру, LD50 -- при інгаляційному надходженні в організм. Ця класифікація використовується під час встановлення класів небезпечності нових хімічних речовин;

-- класифікація виробничих отрут (загальна):

1) за характером впливу на організм людини: загальноток-сичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, що впливають на репродуктивну функцію;

2) за шляхом проникнення в організм людини: крізь легені, шкіру, травний канал;

3) за хімічними класами сполук: органічні, неорганічні, елементоорганічні та ін.;

4) за ступенем токсичності: надзвичайно токсичні, високотоксичні, помірно токсичні, малотоксичні;

5) за ступенем впливу на організм людини: речовини надзвичайно небезпечні, речовини високонебезпечні, речовини помірнонебезпечні, речовини малонебезпечні;

-- класифікація виробничих отрут (клініко-гігієнічна) -- всі леткі промислові речовини поділяють на чотири великі групи:

1) перша група -- задушливі речовини:

а) прості задушливі, дія яких полягає у витисненні кисню із вдихуваного повітря (азот, водень, гелій);

б) хімічно діючі, які порушують газообмін у крові і тканинах, хоча кисень доставляється вдихуваним повітрям у достатніх кількостях (оксид вуглецю, синильна кислота);

2) друга група -- подразнюючі речовини, які спричиняють подразнення слизової оболонки дихальних шляхів або безпосередньо легенів, що сприяє розвиткові загальної реакції (оксиди сірки, азоту, хлор, хлороводень, фторо-водень, аміак тощо); при гострому отруєнні ці речовини можуть призвести до набряку легенів;

3) третя група -- леткі наркотичні і споріднені з ними речовини, які діють після надходження у кров; гостру дію ці речовини справляють на центральну нервову систему, викликаючи наркоз.

Виходячи з фізико-хімічних особливостей і біологічної дії, виділяють п'ять підгруп летких наркотичних речовин, які:

а) не відзначаються ясно вираженою післядією (оксид азоту, вуглеводні жирного ряду, ефіри);

б) справляють шкідливу дію переважно на паренхіматозні органи (галагенопохідні вуглеводні жирного ряду);

в) впливають насамперед на органи кровотворення (ароматичні вуглеводні);

г) діють переважно на нервову систему (алкоголь, сірчані сполуки жирного ряду);

д) діють переважно на систему крові і кровообігу (анілін, нітробензол -- органічні сполуки азоту).

4) четверта група -- неорганічні і металоорганічні сполуки -- протоплазматичні отрути (ртуть, свинець, фосфор, миш'яковиста кислота, фосфороводень тощо):

-- класифікація за Гендерсоном і Хагардом -- усі хімічні речовини поділяються на реагуючі і нереагуючі:

1) реагуючі виробничі отрути вступають у біохімічні реакції і зазнають перетворень в організмі; токсична дія реагуючих отрут може бути викликана як самою речовиною, так і її метаболітами (наприклад, ураження органів кровотворення при отруєнні бензолом зумовлене дією продуктів його перетворення -- фенолу піропітехіну, гідрохінону);

2) нереагуючі речовини не зазнають значних змін в організмі людини; не вступаючи у біохімічні реакції, вони виводяться з організму в основному в тій самій формі, в якій і надходять; прикладом нереагуючих речовин можуть бути вуглеводні жирного ряду;

-- класифікація біологічних чинників виробничого середовища з урахування механізму виникнення і специфіки впливу на працівників:

1) природна група -- збудники інфекційних захворювань і інвазійних захворювань людей, тварин і птахів, природні відходи тваринного світу, продукти розвитку рослин, зокрема продукти цвітіння тощо;

2) виробнича, або індустріальна група, до якої входять: чинники промислово-тваринницьких комплексів, виробництв засобів біологічного захисту рослин, антибіотиків, білково-вітамінних концентратів, стимуляторів росту, сироваток, фізіологічно активних препаратів тощо;

-- класифікація збудників інфекційних хвороб та інвазій у людей і тварин:

1) бактеріальні: туберкульоз, бруцельоз, сальмонельози, лептоспірози, сибірка, лістеріоз, меліоїдоз, ієрсиніози, еризпіцелоїд;

2) вірусні: орнітоз, сказ;

3) рикетсіози -- ку-лихоманка;

4) фугільози: аспергільоз, актиномікоз, гістоплазмоз, бластомікоз, кадидоз, коцидіоідоз, криптококоз та ін.;

5) найпростіші: кокцидіоз, токсоплазмоз;

6) гельмінтози: тепіози, трихінельоз та ін.

Ризик зараження людей залежить від епізоотичного стану району, розповсюдженості збудників серед тварин і в навколишньому середовищі, чисельності популяції тварин (птахів), від якої залежить кількість інфікованих особин. Крім того, ризик зараження зооантропонозами людини визначається терміном (стажем) роботи в цій галузі господарства, ступенем контакту людини з тваринами та її професією.

Класифікація пестицидів проводиться залежно від призначення, способу проникнення, характеру впливу на організм, хімічної природи, ступеня небезпеки для теплокровних і навколишнього середовища.

Класифікація пестицидів за призначенням поділяється на такі основні групи: інсектициди -- пестициди для боротьби зі шкідливими комахами, акарициди -- для боротьби з кліщами, овоциди -- для знищення яєць шкідливих комах, нематоциди -- для боротьби з круглими черв'яками, німациди -- для боротьби з різними молюсками, в тому числі черевоногими, фунгіциди -- для боротьби з хворобами рослин і різними грибами, бактерициди -- для боротьби з бактеріями і бактеріальними хворобами рослин, антисептики -- для запобігання руйнуванню мікроорганізмами неметалевих матеріалів, зооциди (родентициди) -- для боротьби з гризунами, гербіциди -- для боротьби з бур'янами, арборициди -- для знищення небажаної деревної і кущової рослинності, альгіциди -- для знищення водоростей та інших шкідливих рослин.

Класифікація пестицидів за способом проникнення їх в об'єкт обробітку. їх умовно поділяють на: контактні, що отруюють комах контактом з будь-якою частиною тіла; кишкові, що проникають разом із їжею в травний канал; фуміганти -- проникають в організм комах і тварин дихальним шляхом у вигляді пари або газу. За зазначеним принципом усі пестициди поділяють також на дві великі групи -- контактної і системної дії. Контактні пестициди вбивають або пригнічують шкідливі організми при контакті з ними, системні проникають у рослини, змішуються у їхніх тканинах і призводять до загибелі шкідливі організми (бур'яни, збудники хвороб, шкідники).

Класифікація пестицидів за хімічною будовою:

1) пестициди неорганічного походження (сполуки ртуті, міді, бору, фтору, сірки, барію, хлорати);

2) пестициди рослинного, бактеріального і грибного походження (хлор, фосфорорганічні, похідні карбамінової, тіо-і дитіокарбамінової кислот, різноманітні гетероциклічні сполуки, фталіміди, похідні речовини, нітропохідні феноли, хінони, похідні триазинів, металоорганічні сполуки, мінеральні масла).

Гігієнічна класифікація за ступенем безпеки для теплокровних тварин і людини ґрунтується на врахуванні фізико-хімічних властивостей, а також параметрів токсичності і небезпек пестицидів.

Гігієнічна класифікація оцінки дії пестицидів на організм людини:

1) за токсичністю при надходженні в шлунок препарати поділяють на сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), LD50 яких менше від 50 мт/', високотоксичні -- LD.. від 50 до 200 мг/кг; середньотоксичні -- LD50 від 200 до 1000 мг/кг; малотоксичні -- LD50 понад 1000 мг/кг;

2) за рівнем леткості речовини класифікують як: дуже небезпечні -- насичують повітря робочої зони концентрацією більшою або такою, що дорівнює токсичній; небезпечні -- насичують повітря концентрацією, меншою від порогової; малонебезпечні -- насичують повітря концентрацією, меншою від порогової;

3) за ступенем стійкості розрізняють пестициди дуже стійкі -- процес руйнування починається не раніше ніж через 2 роки; стійкі -- від півроку до двох років; помірно стійкі -- від одного до 6 місяців; малостійкі -- в межах місяця;

4) за загрозою надходження препарату в організм через шкіру поділяють на: різко виражену -- LD50 менше від 300 мг/кг; виражену -- LD50 від 300 до 1000 мг/кг; слабо виражену -- LD50 понад 1000 мг/кг;

5) за здатністю накопичуватись в організмі розрізняють чотири групи пестицидів: надкумулятивні -- коефіцієнт кумуляції менший за одиницю; вираженої кумуляції -- коефіцієнт кумуляції від одиниці до трьох; помірно вираженої кумуляції -- коефіцієнт кумуляції від трьох до п'яти; слабо вираженої кумуляції -- коефіцієнт кумуляції понад п'ять. Наведені класифікації безпеки життєдіяльності складають

лише основну частку з них. Здебільшого всі класифікації в рамках дисципліни утворюються на основі певного небезпечного чинника. Такий підхід дає змогу прогнозувати стан і напрями встановлення безпеки, формувати відповідні рішення під час проектування й аналізу результатів контролю тощо.

Елементи теорії, що відновлюють моделі безпеки життєдіяльності

Модель у широкому розумінні -- це предмет, явище, система (опис, схема, знак, графік, план, макет та ін.), які за певних умов відіграють роль замінника або представника будь-якого іншого предмета, явища чи системи.

З точки зору науки модель -- це матеріальна чи уявна система, що відображає чи імітує принципи внутрішньої організації, функціонування, певні властивості чи характеристики об'єкта дослідження, безпосереднє вивчення якого неможливе. Модель може замінити цей об'єкт у пізнавальному процесі з метою отримання нових знань про нього. Таким чином, відношення «модель--оригінал» не природне, а зумовлене процесом пізнання, і питання про їх співвідношення, ступінь їх подібності, адекватності -- одне з найважливіших і найскладніших у процесі використання моделей у науковому пізнанні.

Сам процес моделювання -- це непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об'єктів пізнання на їх моделях, коли з певних причин безпосереднє їх вивчення неможливе.

Моделі в дисципліні «Безпека життєдіяльності» можна систематизувати за об'єктом зв'язків. Усі моделі можна умовно поділити на дві множини залежно від обсягу зв'язків, які вони демонструють.

Перша множина об'єднує моделі, що характеризуються структурою зв'язків.

Друга множина об'єднує моделі парних зв'язків. Певна умовність щодо цієї множини пов'язана з тим, що запровадження глибокого аналізу дозволяє уявити механізми реалізації цих зв'язків діючих великих систем.

Для характеристики довкілля на глобальному, державному і регіональному рівні використовують поняття структури зв'язків (на світовому рівні -- навіть загальної). Відповідно до визначеної послідовності рівнів (за територією, від світового до регіонального) зменшується кількість таких зв'язків -- з одного боку, а з іншого -- збільшується рівень їх деталізації.

Під державним рівнем у цьому випадку розуміють сукупність діючих галузей виробництва як джерел забруднення і географічні чинники території, що одержує це забруднення. Відповідно до двох визначених рівнів подано моделі, що формують уявлення про стан світового довкілля (мал. 1.4) і держави (на прикладі сільськогосподарської галузі, мал. 1.5). На регіональному рівні модель, що формує стан довкілля, може бути представлена у вигляді взаємодій комплексу діючих (діючого) підприємств із середовищем виробництва.

Для визначення умов роботи підприємства найбільшу увагу для застосування привертають моделі, що відображають зв'язки:

1) «регіональний природно-виробничий комплекс -- середовище виробництва»;

2) «виробниче підприємство -- довкілля»;

3) «виробниче середовище виробничого підприємства (середовище робочого місця) -- людина».

Здобуття найбільш деталізованої інформації (за п. 1 і 2) за взаємодії можливе на рівні парних (взаємодій) у вигляді: забруднювач середовища (джерелом є підприємство) -- елемент довкілля. Таким чином, необхідно розробити відповідні моделі парної взаємодії.

До таких моделей (як зразок) належать:

а) модель розповсюдження елемента забруднення в середовищі (елементи довкілля -- атмосфера, гідросфера, літосфера);

б) моделі обігу елемента забруднення в елементах довкілля;

в) моделі обігу елементів середовища;

г) моделі взаємних впливів на елементи довкілля;

д) моделі взаємодій екологічних компонентів і організації екосистем;

е) моделі впливів небезпечних і шкідливих чинників;

ж) моделі ієрархії екосистем та ін.

У рамках пари «виробниче середовище -- людина» (п. 3) певний зміст взаємодій реалізується на базі спрощення уявлення «виробниче середовище» і представлення його як «технологічний процес, обладнання, види господарських робіт тощо».

В період виконання «технологічного процесу...» виникають небезпеки. Це може бути ініційовано як з боку «технологічного процесу, обладнання, видів господарських робіт», так і з боку -- «людини». Виходячи з цього, у схемі розгляду нещасного випадку необхідно йти двома шляхами відносно:

-- технологічного процесу, обладнання, видів господарських робіт та ін.;

-- «людини» як джерела небезпек.

Розвиток подій вивчають за допомогою ступеневих логіко-імітаційних моделей [10]. На мал. 2.11 наведено зразок такої моделі виконання робіт на заточувальному верстаті. Характер ступеневої суті моделі визначає перехід від події до події. Події і переходи за змістом формуються трьома складовими: 1) технологічний процес, його операції й елементи; 2) конструкція обладнання; 3) стан охорони праці при їх взаємодії.

За наявності небезпечних обставин під час виконання будь-яких робіт людина сприяє, усвідомлює, приймає і реалізує відповідні рішення в послідовності.

Обидві моделі в межах поєднання свого змісту дають змогу усвідомити комплексний розвиток подій, причини аварій та ін., сприяють створенню безпечних умов праці і запобіганню травматизму.

Елементи теорії, що формують системні уявлення

Система -- сукупність якісно визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія. Важливими ознаками системи є її нероздільність і цілісність. Природа складових елементів і характер структури системи можуть бути найрізноманітнішими. Система утворює окремі тіла, явища, процеси, що взаємодіють між собою, обмінюються енергією чи виконують загальну функцію, а також окремі думки, наукові положення, галузі знань, між елементами яких виникають відносини виведення, підпорядкування, послідовності тощо.

Залежно від характеру елементів і структури виділяють різні види систем, найбільш розповсюдженим є поділ систем на матеріальні, що існують в об'єктивній реальності, та ідеальні, які відображують об'єктивний світ і становлять вираження людської свідомості.

Матеріальні системи містять як системи неорганічної природи (фізичні, хімічні, геологічні та ін.), так і живі системи (клітини, найпростіші і високорозвинені організми, популяції, біологічні види, екологічні системи). Особливим класом матеріальних систем є соціальні системи (сім'я, колектив, державна політична система, суспільно-економічна формація). Ідеальною системою є поняття, гіпотеза, теорії, лінгвістичні і логічні побудови та ін. Штучною системою є система управління виробництва, безпекою життєдіяльності та ін. Кожна система характеризується внутрішньою організацією і взаємозв'язками між своїми складовими частинами, а також зовнішніми відносинами з іншими системами, що утворюють разом надсистеми.

У складі дисципліни «Безпека життєдіяльності» діє багато систем. Основним завданням використання знань, понять і уявлень про системи є здобуття нової інформації для розробки методів і заходів запобігання аваріям, травмам і негараздам.

У своїй організації кожна система повинна мати:

1) центральну (головуючу) підсистему;

2) певні зв'язки за характером «кожна підсистема пов'язана з кожною»;

3) всі підсистеми повинні мати єдиний характер (штучний чи матеріальний).

Розглянемо зміст організації системи на прикладі сільськогосподарської галузі, яка є визначною у сфері забезпечення БЖ, бо дає можливість існування людини й є основою розвитку будь-якого суспільства.

Фактично на мал. 2.4 показано декілька систем, в яких головною підсистемою є людина, а другою підсистемою є середовище у вигляді: довкілля, виробничого середовища, території, де розвивається надзвичайна ситуація в широкій інтерпретації (машина, середовище робочого місця). Таке уявлення спрощує розуміння комплексної системи «безпека життєдіяльності» і дозволяє в ній бачити два постійних компоненти (підсистеми): «людину» і «середовище». Таким чином, поєднання компонентів дає змогу поєднати систему дисциплін «людського чинника» не механічно, а завдяки ланці, що їх систематизує (поєднує).

Зміст підсистеми «людина» -- «довкілля» в основному представлено у попередньому розділі. Зміст підсистеми «людина» -- «середовище надзвичайних ситуацій» буде розглянуто пізніше, з методичних причин (необхідність концентрованого представлення навчального матеріалу).

Система «людина -- виробниче середовище» у спрощеному варіанті є системою «людина -- машина». Людино-машинна система, ергатична система -- система управління, в якій одна чи декілька осіб взаємодіють з технічним пристроєм. Прикладами «людино-машинних» систем є системи управління різними динамічними об'єктами з участю людини. У межах сільськогосподарської галузі поняття системи «машина» не може бути обмежене лише динамічним пристроєм. Динамізмом у даному випадку володіє і «сільськогосподарське поле», що обробляється машинами за певними технологіями. Наявність динамізму в складових «сільськогосподарська технологія -- машина -- поле» дає змогу включити до поняття «машина» і поняття «сільськогосподарська технологія -- поле», тим самим зробивши відповідне поєднання в рамках вже комплексного поняття «машина».

Динамізм комплексного поняття «машина» визначає проблеми врожаю (продуктивності) певного виду й якості сільськогосподарської продукції. Тому в цю ергатичну систему необхідно ввести підсистему «сільськогосподарська продукція». Стан людини формує чинники середовища робочого місця. З цього приводу до системи «людина -- машина -- сільськогосподарська продукція» вводиться підсистема «середовище робочого місця».

Зміст взаємозв'язку і представлення самої системи «людина -- машина -- середовище робочого місця -- сільськогосподарська продукція» наведено на мал. 2.13 і в табл. 2.2. Зміст системи треба уявляти за станом існування системи на відповідних етапах: Етап І. Встановлення системи; Етап II. Робота системи.

Перший і другий етапи формують орієнтований зміст системи. Перший -- відповідно до статичного стану системи, а другий -- за динамічним її станом.

Справедливим питанням до поданого змісту про системи «людина -- середовище» буде -- «навіщо потрібні такі знання?».

Такі знання потрібні для того, щоб виявити «що» на «що» впливає, для вилучення необхідної інформації з метою розробки комплексних заходів і засобів запобігання негараздам, травмам, аваріям. Ця система має суто інформаційний характер. Чим більшою буде можливість вилучити найбільший обсяг інформації, тим більше ми знатимемо про місця можливого втручання в життєдіяльність людини для поліпшення її стану.

Тому для другого етапу динамічного існування системи необхідні глибокі уявлення про склад, структуру й організацію кожної з підсистем. Ця деталізація збільшить джерела інформації і дасть можливість скласти «моделі пошуку інформації» у вигляді «моделей функціонування». Під «моделями функціонування» розуміємо шляхи вилучення інформації як результат розгляду та перебігу з одного елемента підсистеми до іншого елемента другої підсистеми. Шлях і зміст перебігу відповідає вимогам змісту виконання необхідного управлінського завдання виробництва. У нашому випадку це завдання щодо забезпечення безпеки.