Кредитні відносини у цивільному праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

42

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

БАБАСКІН АНАТОЛІЙ ЮРІЙОВИЧ

Київ - 2019

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Пархоменко Наталія Миколаївна, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України, вчений секретар.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України Стефанчук Руслан Олексійович, Державна організація«Національний офіс інтелектуальної власності», заступник директора; доктор юридичних наук, професор Безклубий Ігор Анатолійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка,професор кафедри цивільного права юридичного факультету; доктор юридичних наук, доцент Юркевич Юрій Миколайович, Львівський державний університет внутрішніх справ, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету.

Захист відбудеться «14» березня 2019 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 12 лютого 2019 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор юридичних наук О.О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стабільність кредитних відносин у сучасному суспільстві, яке базується на засадах ринкової економіки, рівності різних форм власності, регулюванні економічного зростання країни з боку державних регуляторів переважно за допомогою монетарних інструментів, інших фінансових агрегаторів і таргетування на їх основі інфляції, є запорукою стабільності економіки України. В умовах існування в фінансовому секторі економіки України тривалих і хронічних кризових явищ, які набули особливої гостроти в період та після світової фінансової кризи 2008 року, сприяння подальшому розвитку та зміцненню фінансово-банківської системи загалом та кредитуванню, зокрема, є одним із основних завдань органів державної влади в Україні. Проте, чинний Цивільний кодекс України (надалі - ЦК України) до цього часу не здійснює належного правового регулювання кредитних відносин. Такий стан об'єктивно зумовлений тим, що норми параграфу 2 глави 71 ЦК України, незважаючи на неодноразове внесення до них змін, комплексно не регулюють кредитні відносини, що виникають на підставі кредитного договору та змішаного договору, що містить елементи кредитного договору, внаслідок чого для їх регулювання в силу відсильних норм Кодексу застосовуються норми, що регулюють позикові відносини. Однак останні не в повній мірі відповідають потребам учасників кредитних відносин, оскільки вони не призначені для регулювання правовідносин, за участю банків та інших фінансових установ. Це негативно впливає на діяльність банків та інших кредитодавців, суттєво підвищує рівень ризиків у їх діяльності, веде до суперечливої судової практики. В певній мірі недосконалим є й правове регулювання ЦК України відносин комерційного кредиту. Це свідчить про необхідність вдосконалення цивільного законодавства України, що, у свою чергу, потребує нових системних наукових досліджень правового регулювання кредитних відносин.

Розгляду окремих теоретичних проблем цивільно-правового регулювання кредитних відносин були присвячені праці вітчизняних і зарубіжних вчених-правознавців, зокрема: М. М. Агаркова, А.Т. Ащеулова, І. А. Безклубого, В. А. Бєлова, М. І. Брагінського, Х. Вебера, О.М. Вінник, О.Ю. Вікуліна, В. В. Вітрянського, С. І. Вільнянського, Л. К. Воронової, К. Гавальда, Д. М. Генкіна, І. С. Гуревича, А.С. Довгерта, Н. В. Дроздової, Л. С. Еліассона, О. М. Ерделевського, Л. Г. Єфімової, О. С. Іоффе, Ф. С. Карагусова, Р. І. Карімулліна, Є. В. Карманова, Н. М. Квіт, Є. С. Компанійця, В. М. Коссака, О. О. Кота, О. О. Красавчикова, О. В. Кривенди, В. І. Кудрявцева, Н. С. Кузнєцової, В. Ф. Кузьміна, Я. О. Куника, І. М. Кучеренко, Д. Г. Лаврова, С. Н. Ландкофа, С. В. Ленського, С. М. Лепех, Л. А. Лунца, В. В. Луця, Р. А. Майданика, В. О. Майорова, Д. І. Мейєра, Н. О. Нерсесова, І. Б. Новицького, Л. О. Новосьолової, О. М. Олійник, Л. П. Оплачко, О. П. Орлюк, Є. А. Павлодського, В. Я. Погребняка, Й. О. Покровського, Е. Г. Полонського, Н. Ю. Расказової, Л. Г. Рябко, О. О. Рясенцева, Н. О. Саніахметової, С. В. Сарбаша, А. О. Селіванова, М. М. Сібільова, І. Л. Соломіна, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Стефанчука, Ж. Стуфле, Є. О. Суханова, Г.П. Тимченка, Г. А. Тосуняна, Є. О. Тупицької, К. А. Флейшиц, С.Я. Фурси, Ю. Б. Фогельсона, Р. О. Халфіної, Є. О. Харитонова, Ю. І. Чалого, О. І. Шаповалової, Я. М. Шевченко, Г. Ю. Шемшученка, Г. Ф. Шершеневича, А. Є. Шерстобітова, В. С. Щербини, С. І. Шимон, Р.Б. Шишки, Ю.М. Юркевича, В. Л. Яроцького та ін. Водночас системних наукових досліджень сучасного стану цивільно-правового регулювання кредитних відносин в Україні не проводилось.

Незважаючи на наявність значної кількості наукових досліджень з окремих питань правового регулювання кредитних відносин, можна вважати, що більшість питань, що пов'язані з цією науковою проблематикою, на цей час є дискусійними та такими, що потребують свого дослідження. Зазначене стосується як наукового розуміння категоріально-понятійного апарату, що використовується у цивільному праві України («кредитні відносини», «кредит», «комерційний кредит» тощо), так і окремих питань, зокрема, щодо правової природи кредитного договору, порядку його укладення, суб'єктного складу його сторін, прав та обов'язків сторін кредитного договору, суб'єктного складу правовідносин комерційного кредиту, його правових ознак та підстав виникнення тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з пріоритетними напрямами розвитку правничої науки та виконана в межах планових тем науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Проблеми гармонізації цивільного законодавства України із законодавством Європейського Союзу» (2015-2016 рр.) (№РК0115V002135) та «Актуальні проблеми цивільно-правового регулювання договірних відносин в Україні» (2017-2019 рр.) (№ РК 0117V002700).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка концептуальних засад цивільно-правового регулювання кредитних відносин в Україні, з'ясування ефективності існуючих правових конструкцій, на підставі яких виникають ці правовідносини, та внесення пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України.

Для досягнення зазначеної мети передбачено вирішення таких завдань:

– висвітлити стан наукової розробки категорії «кредитні відносини» у цивільному праві України;

– встановити правові підстави виникнення кредитних відносин;

– з'ясувати правову природу кредитного договору;

– охарактеризувати форму кредитного договору;

– визначити порядок укладення кредитного договору;

– розкрити істотні умови кредитного договору;

– з'ясувати суб'єктний склад сторін кредитного договору;

– визначити матеріальний об'єкт зобов'язання, що виникає на підставі кредитного договору;

– охарактеризувати права та обов'язки сторін кредитного договору;

– удосконалити понятійний апарат, що використовується у правовідносинах, які виникають на підставі кредитного договору;

– визначити поняття «комерційний кредит» у цивільному праві України та дослідити його форми та види;

– дослідити цивільно-правове регулювання комерційного кредиту в Україні;

– сформулювати пропозиції щодо удосконалення правового регулювання зобов'язальних відносин, що виникають на підставі кредитного договору, змішаного договору з елементами кредитного договору, та договорів, які містять умови щодо надання комерційного кредиту.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають на підставі кредитного договору, змішаного договору з елементами кредитного договору, інших цивільно-правових договорів, які містять умову про надання комерційного кредиту.

Предметом дослідження є кредитні відносини у цивільному праві України.

Методи дослідження. Для проведення комплексного системного дослідження, досягнення об'єктивного наукового результату та формулювання висновків використано низку загальнонаукових та спеціальних методів пізнання. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових підходів та спеціально-наукових методів пізнання суспільних явищ у сфері цивільно-правового регулювання кредитних відносин.

Філософсько-світоглядною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод, що сприяв з'ясуванню сутності та змісту категоріально-понятійного апарату, що використовується у цивільному праві України («кредитні відносини», «кредит», «комерційний кредит» тощо) (підрозділи 1.2, 4.1).

Методологічну основу дисертаційного дослідження також становлять ряд загальнонаукових та спеціально-наукових прийомів та методів: абстрагування, аналіз, дедукція, індукція, синтез, узагальнення, аналогія, порівняльно-історичний, порівняльно-правовий, соціологічний, правового моделювання, системний, формально-логічний.

За допомогою формально-логічного методу проводилося дослідження понятійного апарату цивільного права, виявлення суперечностей та прогалин у правовому регулюванні кредитних відносин. Цей метод наукового дослідження надав можливості аналізувати правові акти, порівнювати їх один з одним, розкривати зв'язок загального й особливого, сприяв аналізу рішень судів, які повинні додержуватися вимог законності і обґрунтованості рішення у цивільній справі, та відповідно мають вирішувати справу на підставі закону, виходячи з формально-логічних засад законодавства (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.4. 3.1, 3.3, 4.2. 4.3).

Застосування системного методу зумовило, з одного боку, дослідження місця кредитного договору в системі цивільно-правових договорів, а з іншого боку - дослідження в сукупності його елементів (предмет, інші умови, сторони, форма), порядку укладення, умов його дійсності (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.4).

Порівняльно-історичний метод використовувався для аналізу чинних і раніше діючих нормативно-правових актів щодо регулювання кредитних відносин, що надало змогу побачити в історичній динаміці розвиток тих чи інших інститутів цивільного права та відповідно прогнозувати тенденції їх подальшого розвитку (підрозділи 1.2, 2.1, 4.1).

Порівняльно-правовий метод використовувався для аналізу нормативно-правових актів України, що регулюють кредитні відносини, а також при їх порівнянні з відповідними актами ЄС, актами інших держав та актами «Lex mercatoria», в цілях виявлення спільного, встановлення відмінностей у порівнюваних об'єктах, та надання на підставі їх аналізу пропозицій щодо вдосконалення законодавства України (підрозділ 2.1, 2.3, 3.1, 3.3, 4.3).

В дисертаційному дослідженні використовувались й інші характерні для науки цивільного права методи наукового дослідження, наприклад, герменевтичний (тлумачний, пізнавально-процедурний), аксіологічний метод тощо. Вибір та використання методів дослідження у дисертації мав подекуди комбінований характер залежно від вирішення конкретних завдань дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в українській юридичній науці комплексним науковим дослідженням цивільно-правового регулювання кредитних відносин. У межах здійсненого дослідження відповідно до поставленої мети і завдань отримано такі результати, які мають наукову новизну:

уперше:

1) сформульовано концептуально новий підхід до визначення кредитних відносин в цивільному праві України як зобов'язальних правовідносин, які відмінні від позикових правовідносин, та таких, що виникають на підставі кредитного договору, змішаного договору, якій містить елементи кредитного договору, а також на підставі іншого оплатного цивільно-правового договору, що містить умови комерційного кредиту;

2) запропоновано на рівні параграфу 2 глави 71 ЦК України запровадити комплексне правове регулювання кредитних відносин, що надасть змогу відмовитись від субсидіарного застосування до їх регулювання норм Кодексу, що регулюють позикові відносини;

3) запропоновано запровадити, в якості окремого виду кредитного договору, договір банківського комісійного кредиту, за яким кредитодавець (банк), за дорученням комітента, зобов'язується надати від свого імені та за його рахунок грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути банку банківський комісійний кредит та сплатити проценти за ним;

4) запропоновано запровадити, в якості окремого виду договору комісії, договір, за яким банк (комісіонер) зобов'язується укласти від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента один або кілька договорів про банківський комісійний кредит з третьою особою (особами), яка вказана у договорі комісії на зазначених в ньому умовах;

5) запропоновано віднести до «значних правочинів» акціонерних товариств низку взаємопов'язаних правочинів, що вчиняються акціонерним товариством з одним контрагентом або з групою контрагентів, пов'язаних між собою відносинами контролю, якщо такі правочини мають однакову юридичну або економічну сутність;

6) доведено доцільність запровадження в Законі України «Про банки і банківську діяльність» поняття «значний правочин банку», під якими розуміється будь-який правочин (крім правочину з розміщення банком - акціонерним товариством власних акцій), учинений банком при наданні банківських та інших фінансових послуг, або інших послуг, передбачених для банків законом, якщо вартість фінансових активів та інших вартісних елементів послуг банку, що входять до предмету такого правочину, або обсяг відповідальності банку за наданою гарантією, порукою, або іншою фінансовою послугою, становить 10 і більше відсотків вартості активів банку, за даними останньої річної фінансової звітності або низка взаємопов'язаних правочинів, що вчиняються банком з одним контрагентом або з групою контрагентів, пов'язаних між собою відносинами контролю, якщо такі правочини мають однакову юридичну або економічну сутність та відповідають зазначеним вартісним ознакам. Обгрунтовано доцільність запровадження аналогічного поняття щодо небанківської фінансової установи у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»;

7) доведено, що «криптовалюта» не може бути матеріальним об'єктом зобов'язання, яке виникає на підставі кредитного договору, оскільки обіг криптовалют не передбачає участі в ньому фінансових посередників, а законодавство України не відносить криптовалюти до грошових коштів або іноземної валюти;

8) обгрунтовано, що договір про споживчий кредит не може бути укладено представником споживача, який діє на підставі договору, довіреності, якщо це відбувається одночасно з отриманням таким представником переддоговірної інформації щодо отримання споживчого кредиту;

9) обґрунтовано доцільність запровадження в цивільному праві України інституту співпозичальників, який характеризується таким: а) співпозичальник - це фізична або юридична особа, яка разом з позичальником підписує кредитний договір; б) при визначенні розміру кредиту, що надається за кредитним договором за участю співпозичальника, для оцінки кредитоспроможності беруться доходи та витрати як позичальника, так і співпозичальника (співпозичальників); в) співпозичальник і позичальник мають однакові права та обов'язки за кредитним договором; г) позичальник і співпозичальник несуть солідарний обов'язок перед кредитодавцем за кредитним договором, якщо інше не встановлено договором;

10) обгрунтовано, що надання кредиту овердрафт за рахунком умовного зберігання (ескроу), який відкритий клієнту в банку - кредитодавці, суперечить нормам частини 1 статті 1076-2 ЦК України, оскільки така операція банку не відповідає призначенню та режиму рахунку умовного зберігання (ескроу);

11) обгрунтована потреба у закріпленні в законодавстві України в якості моменту надання кредиту, який надається кредитодавцем в цілях погашення іншого кредиту, що був раніше наданий позичальнику кредитодавцем (рефінансування кредиту), моменту отримання позичальником від кредитодавця в порядку, передбаченому договором, письмового повідомлення про погашення боргу за раніше наданим кредитом (кредитами);

12) обґрунтовано запровадження у ЦК України поняття «обставини, які істотно погіршують становище», до яких відносяться будь-які обставини, що істотно погіршують або можуть погіршувати майновий стан позичальника, його власність (активи), його здатність виконувати свої зобов'язання, причому всі ці обставини матимуть місце, якщо вони настали не тільки щодо власне особи позичальника та її майнового стану, а й щодо групи осіб або окремих членів групи, в які входить позичальник або третя особа, що надала забезпечення (окрім застави/іпотеки);

13) обґрунтовано потребу у розширенні переліку прав та обов'язків сторін кредитного договору, зокрема шляхом закріплення в ЦК України норм, які б: а) надавали право сторонам кредитного договору за участю позичальника - суб'єкта підприємницької діяльності встановлювати в договорі: перелік дій, які позичальник зобов'язаний вчиняти протягом строку кредитного договору; перелік дій, які позичальник протягом строку дії кредитного договору може здійснювати лише за погодженням кредитодавця; б) встановлювали правові наслідки вчинення, неналежного вчинення або невчинення позичальником зазначених дій;

14) доведено доцільність встановлення в ЦК України норм, які б надавали позичальнику право на дострокове повернення кредиту, з урахуванням типу процентної ставки за кредитом;

15) обґрунтовано доцільність надання права сторонам кредитного договору встановлювати в договорі: а) фіксовану процентну ставку на увесь строк або на різні частини строку кредитного договору; б) одночасно встановлювати в кредитному договорі фіксовану та змінювану процентні ставки, які застосовуються у різні періоди строку кредитного договору;

16) доведена необхідність внесення змін до законодавства, які були б спрямовані на унеможливлення «перерозподілу комісій» між кредитодавцями та третіми особами, які надають додаткові та супутні послуги позичальнику та внесені до переліку тих, що відповідають вимогам кредитодавця: а) включення вказаних третіх осіб до переліку осіб, пов'язаних з банком; б) встановлення нікчемності умов договору, укладеного банком з такою третьою особою, щодо розподілу між ними у будь-якій формі винагороди, отриманої третьою особою від позичальника; в) встановлення аналогічних вимог закону до кредитодавців, які відносяться до небанківських фінансових установ;

17) обгрунтовано доцільність визначення на рівні закону поняття «ануїтетні платежі», які можуть бути передбачені сторонами кредитного договору, що містить умову про застосування в договорі фіксованої процентної ставки. Під останніми розуміються регулярні рівні щомісячні або щоквартальні платежі, що складаються з сум, які спрямовуються на погашення боргу за сумою кредиту та суми процентів за кредитом, що розраховуються таким чином, що за умови належного виконання зобов'язання споживачем наприкінці строку кредитного договору заборгованість за таким договором за кредитом та процентами відсутня;

18) доведено, що статтю 16 Закону України «Про споживче кредитування» слід доповнити нормою, яка б давала споживачу право на отримання часткової компенсації його витрат на сплату страхової премії страховику, якщо таке страхування було передбачено договором про споживчий кредит, забезпечувальним правочином або законом у випадку дострокового повернення споживчого кредиту споживачем;

19) доведено, що для дотримання принципу номіналізму у відносинах споживчого кредитування, частину 2 статті 524 та частину 2 статі 533 ЦК України доцільно доповнити нормами, які б виключали можливість застосування цих норм до відносин споживчого кредитування;

удосконалено:

20) положення щодо укладення кредитного договору з використанням конструкції рамкового договору та стандартних (загальних) умов, затверджених суб'єктом підприємницької діяльності з розрахунку на їх багаторазове використання;

21) визначення понять «предмет кредитного договору»; «кредитний ліміт у кредитній лінії»; «кредитний ліміт за кредитом овердрафт»; «кредит овердрафт»;

22) положення, що кредит за кредитним договором не може бути виданий шляхом заліку однорідних зустрічних грошових вимог;

23) положення щодо цільового призначення кредиту за кредитним договором;

24) положення щодо права кредитодавця на відмову в наданні кредиту та щодо обов'язку позичальника достроково повернути кредит на вимогу кредитодавця;

25) положення щодо правового регулювання періоду нарахування процентів за кредитним договором; бази нарахування процентів за кредитом на річній основі до використаної суми кредиту; обмеження щодо застосування складних процентів за кредитом (капіталізація процентів) та сплати авансових процентів за кредитом;

26) положення, що застосування у формулі визначення розміру змінюваної процентної ставки локального індексу банку - кредитодавця, який самостійно встановлюється таким банком на підставі розрахунку середньої вартості залучених банком коштів у валюті, яка відповідає валюті кредиту, не відповідає нормам частини 5 статті 1056-1 ЦК України;

27) положення, що через необмежену кількість надходжень і списань коштів з рахунку клієнта у банку, що може відбуватися протягом операційного дня банку, дебетове сальдо, яке дорівнює сумі наданого овердрафту за рахунком клієнта, підсумовується банком на кінець операційного дня банку, коли воно відображається банком на позабалансовому рахунку овердрафту;

28) положення, що виникнення дебетового сальдо за поточним рахунком клієнта при наданні кредиту овердрафт може мати місце не тільки внаслідок здійснення банком платежу за відсутності на рахунку коштів, а й внаслідок зняття з рахунку клієнта коштів готівкою;

29) положення, що сплата позичальником установлених кредитним договором комісій та/або компенсацій, які сплачуються за дії кредитодавця, що належать до предмета кредитного договору або вчиняються кредитодавцем на виконання вимог публічно-правових норм є такою, що створює дисбаланс прав та обов'язків сторін кредитного договору та має бути заборонена законом;

30) положення, що якщо у договорі не встановлено, що сума, сплачена кредитору в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, платіж, що здійснюється боржником до передання товару (виконання робіт, надання послуг), слід розглядати як аванс, незалежно від того, чи припиняється внаслідок такого платежу борг боржника повністю або частково;

31) положення, що умова щодо повернення комерційного кредиту не відповідає його суті, оскільки гроші або товар, отримані однією із сторін договору з умовами комерційного кредиту, за загальним правилом поверненню не підлягають, а про повернення комерційного кредиту можливо говорити лише в окремих випадках (наприклад, унаслідок розірвання договору з умовами комерційного кредиту, визнання такого договору недійсним);

32) положення, згідно якого в договорі з умовами комерційного кредиту під строком (терміном) комерційного кредиту слід розуміти не строк (термін), зі спливом якого (момент з настанням якого) комерційний кредит має бути повернутий кредитодавцю, а строк (термін), у який (з настанням якого) має бути виконаний зустрічний обов'язок однієї із сторін договору щодо оплати другій стороні договору товару (робіт, послуг), що передані (виконані, надані) до їх оплати (відстрочення, розстрочення оплати) або строк (термін), в який (момент з настанням якого) має бути виконаний зустрічний обов'язок однієї із сторін договору щодо передання (виконання, надання) товарів (робіт, послуг) другій стороні, оплата яких була здійснена наперед (попередня оплата, аванс);

33) положення, згідно з яким під оплатністю комерційного кредиту слід розуміти оплатність, яка може виражатись не тільки у сплаті процентів, а також через встановлення ціни товару (роботи, послуги) у вигляді знижки або надбавки, або встановлення в договорі сплати винагороди непроцентного характеру;

набули подальшого розвитку положення щодо:

34) існування між інститутами кредиту та позики в цивільному законодавстві України координаційно-заповнюючого зв'язку;

35) розуміння кредитного договору як поіменованого, консенсуального, двостороннього, оплатного, строкового, формального, мінового договору, який відноситься до договорів з надання фінансових послуг, та не належить до публічних та фідуціарних договорів;

36) можливості надання кредиту «овердрафт», у разі якщо наявної на рахунку позичальника суми коштів недостатньо для здійснення платежу;

37) можливості надання кредиту позичальнику шляхом його переказу кредитодавцем на рахунок третьої особи, якщо це передбачено сторонами у кредитному договорі;

38) необхідності встановлення в Україні законодавчого обмеження максимального розміру процентної ставки за споживчими кредитами.

Практичне значення результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у:

– науково-дослідній сфері - для подальших досліджень кредитних відносин у цивільному праві України;

– правотворчій діяльності - для вдосконалення законодавства, що регулює кредитні відносини в Україні;

– правозастосовній діяльності - з метою використання теоретичних положень та рекомендації, викладених у дисертації, під час розгляду відповідних спорів в суді, з метою узагальнення судової практики, у регуляторній діяльності Національного банку України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг тощо;

– навчальному процесі - при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій для викладачів і студентів юридичних спеціальностей, при викладанні курсу «Цивільне право України», спецкурсів «Теорія договірних зобов'язань», «Банківське право», під час проведення науково-дослідницької роботи студентів та аспірантів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи обговорювались на науково-практичних конференціях, зокрема: Науковій конференції «Держава і право суверенної України: проблеми теорії і практики: проблеми теорії і практики (Київ, 21 червня 2011р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Верховенство права та правова держава» (м.Ужгород, 15-16 вересня 2017 р.); III Міжнародній науково-практичній конференції «Право, держава та громадянське суспільство в умовах системних реформ» (м. Одеса, 15-16 вересня 2017 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток міжнародного та національного права на сучасному етапі глобалізації» (м. Київ, 5-6 жовтня 2017 р.); XV Міжнародній науково-практичній конференції «Корпоративне право України та європейських країн: питання теорії та практики» (м. Івано-Франківськ, 6-7 жовтня 2017 р.); Міжнародній науковій конференції «Шістнадцяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 20-218 жовтня 2017 р.); VIIІ Міжнародній науково-практичній конференції «Правова реформа: концепція, мета, впровадження (м. Київ, 23 листопада 2017 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Новітні тенденції сучасної юридичної науки» (м. Дніпро, 1-2 грудня 2017 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасне державотворення та правотворення: питання теорії та практики» (м. Одеса, 8-9 грудня 2017 р.).

Публікації. Основні теоретичні, практичні положення та результати дослідження висвітлено у 44 публікаціях, в тому числі 1 одноосібній монографії, розділах та підрозділах у 5 колективних монографіях, 1 науково-практичному коментарі до ЦК України, 1 підручнику з цивільного права, 32 термінах в Енциклопедії цивільного права України, 21 науковій статті, опублікованій у фахових виданнях України з юридичних наук, перелік яких затверджено МОН України, 5 статей у іноземних періодичних виданнях, 9 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається із переліку умовних позначень, вступу, чотирьох розділів, які поділяються на дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації становить 429 сторінок, з них список використаних джерел з 869 найменувань на 86 сторінках та додаток на 7 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначаються його об'єкт і предмет, мета та основні завдання, ступінь наукової розробки проблеми дослідження, його науково-теоретична основа.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження кредитних відносин» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Концептуальні засади визначення змісту та сутності категорії «кредитні відносини» в суспільних науках» розглянуті погляди представників окремих суспільних наук на категорію «кредитні відносини». З'ясовано, що більшість представників економічної науки розглядають кредитні відносини як різновид економічних відносин, які виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. В свою чергу, в економічній соціології під категорією «кредитні відносини» розуміють: а) різновид соціальних зв'язків, які охоплюють усі сфери життєдіяльності суспільства, в основі механізму яких знаходиться процес надання різного роду благ у тимчасове користування одними соціальними суб'єктами іншим з метою задоволення спільних потреб усіх учасників цих відносин; б)форму соціального обміну; в) соціальні відносини, які мають зобов'язальний характер і побудовані з урахуванням довіри, часу, невизначеності, відстрочки, символічної платності, соціальної дієвості, що, у свою чергу, досягаються завдяки взаємній повазі, люб'язності, чесності, порядності, іміджу, честі та репутації суб'єктів кредитного процесу; г) різновид соціально-довірчих відносин тощо.

У підрозділі 1.2 «Стан наукових досліджень категорії «кредитні відносини» в цивільному праві України» досліджені категорії та поняття «кредитні відносини», «кредит», «банківський кредит», «фінансовий кредит», «комерційний кредит».

Доведено, що незважаючи на значну кількість наукових досліджень, які зачіпали окремі аспекти кредитних відносин у цивільному праві України, наукове розуміння змісту та сутності цієї категорії досі є дискусійним, а зазначена наукова проблематика є такою, що потребує свого дослідження.

Обгрунтовано, що «кредит» у цивільному праві слід розуміти як: а) зобов'язання, що виникає на підставі кредитного договору або змішаного договору, що містить елементи кредитного договору; б) матеріальний об'єкт зобов'язання, що виникає на підставі кредитного договору; в) зобов'язання комерційного кредиту, яке не має окремої договірної форми, та виникає на підставі оплатних цивільно-правових договорів, які є відмінними від кредитного договору.

Аргументовано, що під категорією «кредитні відносини» в цивільному праві України слід розуміти зобов'язальні правовідносини, які є відмінними від позикових правовідносин, та є такими, що виникають на підставі кредитного договору, змішаного договору, якій містить елементи кредитного договору, а також на підставі іншого оплатного цивільно-правового договору, що містить умови комерційного кредиту. Такі правовідносини є договірними, вольовими, майновими, відносними, динамічними, зобов'язальними, строковими, складними, регулятивними тощо.

Розділ 2 «Цивільно-правове регулювання кредитного договору» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Поняття кредитного договору та його правова природа» вказаний договір досліджений як правочин. Зокрема, з'ясовано правову природу, ознаки, властивості кредитного договору та його окремих видів, особливості їх правового регулювання.

Обгрунтовано, що кредитний договір - це поіменований, консенсуальний, двосторонній, оплатний, строковий, формальний, міновий договір, який відноситься до договорів з надання фінансових послуг, може бути змішаним договором, та не належить до публічних та фідуціарних договорів. Кредитний договір розглядається як самостійний договір по відношенню до договору позики. Обгрунтовано, що наявність у ЦК України норм, які встановлюють субсидіарне застосування до кредитного договору норм Кодексу, що регулюють договір позики, є прикладом особливого юридичного способу регулювання правовідносин, коли має місце відсилання до регламентації подібних та схожих правовідносин у встановленому законом порядку.

У підрозділі 2.2 «Форма кредитного договору» досліджено правове регулювання форми кредитного договору як способу вираження узгодженої волі сторін договору, який потребує фіксації їх волевиявлення у письмовій формі. Доведено, що під письмовою формою кредитного договору слід розуміти договір: а) зміст якого зафіксовано в одному або кількох документах (у тому числі електронних): на папері; на папері з нотаріальним посвідченням (з використанням нотаріальних бланків); за допомогою технічного засобу зв'язку без фіксації його змісту на папері; б) який підписано сторонами. Кредитний договір розглядається автором як формальний договір, який укладається виключно у письмовій формі, наслідком недотримання якої є нікчемність кредитного договору.

У підрозділі 2.3. «Порядок укладення кредитного договору» останній розглянуто як урегульований законодавством спосіб дій кредитодавця та позичальника, спрямований на виникнення договірних зобов'язань та визначення змісту кредитного договору. Досліджено практику укладення кредитного договору із застосуванням «банківських формулярів», сформульовано пропозиції щодо вдосконалення окремих положень ЦК України з приводу правового регулювання рамкового договору та загальних (стандартних) умов договорів. Досліджені переддоговірні відносини, що виникають при укладенні кредитного договору, які розглядаються як сукупність дій кредитодавця та позичальника, що передують укладенню кредитного договору та спрямовані на його укладення (включаючи дії юридичних осіб з отримання сторонами договору відповідних внутрішньо-корпоративних рішень).

У підрозділі 2.4 «Істотні умови кредитного договору» в якості останніх розглянуті ті умови, без погодження яких сторонами цивільно-правовий договір взагалі не вважається укладеним. З урахуванням норм статті 638 та норм параграфу 2 Глави 71 ЦК України до істотних умов кредитного договору у цивільних правовідносинах віднесено: предмет договору, який включає в себе вид кредиту залежно від порядку його надання (кредит, кредитна лінія, надання кредиту шляхом кредитування рахунка позичальника), розмір кредиту (сума кредиту або ліміт кредиту за кредитною лінією чи кредитом при кредитуванні рахунка позичальника) та валюту кредиту; умови про розмір процентів, тип процентної ставки, порядок сплати процентів, у випадку застосування змінюваної процентної ставки порядок її обчислення та максимальний розмір процентної ставки за кредитом, що може бути застосований; строк повернення кредиту, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Інше може бути встановлено законом. На підставі проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо внесення змін до статті 1054 ЦК України.

Розділ 3 «Кредитні правовідносини, що виникають на підставі кредитного договору» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Сторони кредитного договору» досліджені особливості суб'єктного складу сторін кредитного договору, де кредитодавцем може виступати: український банк, який отримав банківську ліцензію; іноземний банк, який має, акредитовану в Україні філію; фінансова установа, яка має ліцензію на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; страхові компанії, які здійснюють страхування життя та мають ліцензію на здійснення страхової діяльності; юридичні особи публічного права, які не є фінансовими установами, яким законом надано право на надання кредитів. Інші учасники цивільних відносин позбавлені можливості надавати кредити за кредитним договором і можуть виступати за таким договором лише в ролі позичальника.

Аргументовано, що серед небанківських фінансових установ право на надання кредиту, на підставі кредитного договору, мають не тільки кредитні установи, а й інші фінансові установи, для яких надання вказаних фінансових послуг передбачено законодавством, за наявності в них відповідної ліцензії.

В процесі дослідження розглянуто можливість появи у кредитному зобов'язанні, що виникає на підставі кредитного договору, множинності суб'єктів на стороні кредитодавця та позичальника. У підсумку сформульовано пропозиції щодо вдосконалення відповідних норм ЦК України.

У підрозділі 3.2 «Матеріальний об'єкт зобов'язання, що виникає на підставі кредитного договору» у якості такого матеріального об'єкту розглядаються грошові кошти (гривня) та іноземна валюта у готівковій та у безготівковій формі. Доведено, що електронні гроші не можуть бути матеріальним об'єктом зобов'язання, що виникає на підставі кредитного договору, оскільки на відміну від грошових коштів вони не є законним засобом платежу, приймаються лише обмеженим колом осіб та надаються їх емітентом клієнту лише в обмін на кошти у готівковій або безготівковій формі. Також обгрунтовано, що кріптовалюти не можуть бути матеріальним об'єктом зобов'язання, що виникає на підставі кредитного договору.

У підрозділі 3.3 «Зміст кредитного договору» аналізуються права і обов'язки сторін кредитного договору.

В якості основного обов'язку кредитодавця за кредитним договором визначається його обов'язок надати кредит позичальнику на умовах, установлених кредитним договором. Кредит може бути наданий позичальнику в гривні або в іноземній валюті (за винятком споживчого кредиту), бути мультивалютним або синтетичним.

У питанні щодо існування у позичальника обов'язку щодо прийняття кредитних коштів, підтримується наукова думка, згідно якої встановлення обов'язку позичальника прийняти кредитні кошти підміняє таку категорію зобов'язального права, як «прийняття належного виконання». Тобто прийняття відповідної суми позичальником породжує у останнього обов'язок її повернути, а не обов'язок прийняти такі кошти.

Доведено, що кредитодавець повинен мати право відмовитись від надання кредиту позичальнику у випадках, що встановлені законом або кредитним договором. На підставі проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо вдосконалення норм ЦК України.

Обгрунтовано, що у разі недотримання позичальником умов кредитного договору щодо цільового використання кредиту кредитодавець повинен мати право вимагати дострокового повернення кредиту. На підставі цього сформульовані пропозиції щодо вдосконалення положень частини 3 статті 1056 ЦК України.

Доведено доцільність встановлення у параграфі 2 глави 71 ЦК України переліку підстав для дострокового витребування кредитодавцем кредиту від позичальника. На підставі проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо вдосконалення відповідних норм ЦК України.

З метою мінімізації кредитних ризиків кредитодавців запропоновано встановити в законі, в якості однієї з підстав для відмови кредитодавця у наданні кредиту та дострокового повернення кредиту на вимогу кредитодавця наявність обставин, які істотно погіршують становище позичальника. На підставі проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо вдосконалення відповідних норм ЦК України.

Сформульовані пропозиції щодо внесення змін до параграфу 2 Глави 71 ЦК України, які надають сторонам кредитного договору право встановлювати в кредитному договорі додатковий перелік дій, які позичальник зобов'язаний вчиняти протягом строку кредитного договору та перелік дій, які позичальник протягом строку кредитного договору може здійснювати лише за погодженням з кредитодавцем.

При дослідженні оплатності кредитного договору розглянуті типи процентної ставки, особливості їх застосування, практика нарахування та сплати за кредитом складних процентів (капіталізація) та сплата процентів авансом, сплата процентів класичним способом та у складі ануітетних платежів. На підставі проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо вдосконалення відповідних норм ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування».

З метою захисту прав та інтересів позичальників обґрунтовано необхідність: а) законодавчого обмеження максимального розміру процентної ставки за договорами про споживчий кредит; б) унеможливлення застосування кредитодавцями та третіми особами, що надають супутні та додаткові послуги позичальникам, та відповідають вимогам кредитодавців, практики «розподілу комісій» та практики «прихованного розподілу комісій». На підставі проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо вдосконалення відповідних норм законодавства України.

Доведено, що одним із основних обов'язків позичальника за кредитним договором є обов'язок повернення кредиту кредитодавцю. Обгрунтовано, що за відсутності у законодавстві України права субституції, належне виконання позичальником обов'язку щодо повернення кредиту вимагає його повернення у валюті кредиту. В силу дії принципу номіналізму повернення кредиту, отриманого позичальником у гривні, відбувається у розмірі, що не залежить від зміни купівельної спроможності грошей.

При розгляді підстав для припинення зобов'язань за кредитним договором, відмінних від їх припинення виконанням, проведеним належним чином, доводиться можливість здійснення заліку зустрічних вимог сторін кредитного договору, які виражені у різних валютах, який може відбуватись за курсом валют, визначеному сторонами у договорі, а за відсутністю такої домовленості за офіційним валютним курсом, установленим Національним банком України.

Розділ 4 «Кредитні правовідносини, що виникають на підставі цивільних договорів, які містять умови комерційного кредиту» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Поняття комерційного кредиту та його правова природа» досліджується сутність, ознаки властивості комерційного кредиту як одної із форм кредиту. Оскільки комерційний кредит відображає специфіку договірних цивільних відносин, пов'язаних із відстрочкою зустрічного виконання, він є кредитом, що надається не за кредитним договором, чи змішаним договором з елементами кредитного договору, а на виконання інших договорів, спрямованих на реалізацію товарів, виконання робіт, надання послуг, які містять умови про надання комерційного кредиту.

Доведено, що надання комерційного кредиту не є фінансовою послугою, а видача векселя не є підставою для виникнення комерційного кредиту.

Зроблено висновок, що за законом комерційний кредит може мати товарну форму (надання речей, які визначені родовими ознаками) та грошову форму (надання грошових коштів).

З урахуванням норм глави 71 ЦК України, місця її розташування в структурі Кодексу комерційний кредит слід визнати як: а) зобов'язання з надання кредиту, у виді авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг, яке не має окремої договірної форми; б) умову оплатного цивільно-правового договору, відмінного від кредитного договору, яка передбачає надання комерційного кредиту у грошовій або товарній формі.

У підрозділі 4.2 «Види комерційного кредиту в цивільному праві України» досліджуються види комерційного кредиту, до яких відносяться договірні зобов'язання, пов'язані з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, на умовах: а) авансу; б) попередньої оплати; в) відстрочення оплати товарів, робіт або послуг; г) розстрочення оплати товарів, робіт або послуг.

З'ясовано співвідношення поняття «аванс» і «попередня оплата», які використані у статті 1057 та в деяких інших статтях ЦК України, оскільки його норми не надають прикладу одноманітності у застосуванні даних юридичних понять. Наголошено на недоцільності одночасного застосування понять «попередня оплата» та «аванс» у статті 1057 та інших статтях ЦК України. Отже якщо в договорі не встановлено, що сума, сплачена кредитору в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, платіж, що здійснюється боржником до передання товару (виконання робіт, надання послуг), слід розглядати як аванс незалежно від того, чи припиняється внаслідок цього зобов'язання з оплати товару (робіт, послуг) повністю або частково. З урахуванням цього запропоновано вилучити з ЦК України поняття «попередня оплата» там, де воно застосовується разом із поняттям «аванс», та замінити його поняттям «аванс» там, де воно застосовується самостійно.

У підрозділі 4.3 «Цивільно-правове регулювання комерційного кредиту в Україні» комерційний кредит досліджено з позицій його порівняльної характеристики з фінансовим (грошовим) кредитом.

Обгрунтовано суттєву відмінність комерційного кредиту від фінансового (грошового) кредиту, яка проявляється, перш за все, в відсутності у комерційного кредиту окремої договірної конструкції. Суб'єктний склад сторін останнього визначається нормами ЦК України, що регулюють оплатний цивільно-правовий договір, який містить умови комерційного кредиту. Від фінансового (грошового) кредиту комерційний кредит також відрізняється матеріальним об'єктом. Це можуть бути грошові кошти (гривня), а у випадках, встановлених валютним законодавством, також іноземна валюта та також речі, що визначаються родовими ознаками, а за домовленістю сторін й речі, що визначаються індивідуальними ознаками. Доведено, що оплатність комерційного кредиту може виражатись не тільки у сплаті процентів (комісій, компенсацій), а також через встановлення ціни товару (роботи, послуги) у вигляді знижки або надбавки, або встановлення в договорі сплати винагороди непроцентного характеру. Комерційний кредит не має самостійної цілі, оскільки виникає на підставі оплатного договору, який має притаманну йому мету. Тому цільове використання комерційного кредиту не має правового значення. Під розміром комерційного кредиту слід розуміти ціну майна, отриманого без оплати або з частковою оплатою однією із сторін договору з умовами комерційного кредиту (відстрочення, розстрочення оплати), або суму коштів, сплачену однією стороною договору з умовами комерційного кредиту іншій стороні, до моменту отримання зустрічного виконання (попередня оплата, аванс). Під строком (терміном) комерційного кредиту слід розуміти строк (термін), у який (з настанням якого) має бути виконаний зустрічний обов'язок однієї із сторін договору щодо оплати другій стороні договору товару (робіт, послуг), що передані (виконані, надані) до їх оплати (відстрочення, розстрочення оплати) або строк (термін), у який (момент з настанням якого) має бути виконаний зустрічний обов'язок однієї із сторін договору щодо передання (виконання, надання) товарів (робіт, послуг) другій стороні, оплата яких була здійснена наперед (попередня оплата, аванс). Умова щодо повернення кредиту не відповідає суті комерційного кредиту та може мати місце лише в окремих випадках (наприклад, унаслідок розірвання договору з умовами комерційного кредиту, визнання такого договору недійсним).