Кримінально-правова характеристика порушення законодавства про референдум

- науково обґрунтовано авторське визначення поняття “документи референдуму”, під яким слід розуміти документи, фальсифікація яких безпосередньо впливає на результати референдуму (бюлетень для голосування на референдумі, підсумковий протокол підрахунку голосів громадян, які взяли участь у голосуванні, протокол зборів про утворення ініціативної групи, свідоцтво про реєстрацію ініціативної групи, підписні листи, списки громадян, які мають право брати участь у референдумі);

– з метою забезпечення повноти кримінально-правової охорони права на участь у референдумі аргументовано потребу встановлення в КК України відповідальності за розповсюдження завідомо неправдивих відомостей про кандидата, політичну партію (блок) під час проведення виборів або референдуму;

- доведено необхідність передбачення в диспозиції ч. 3 ст. 157 КК України відповідальності окремого суб'єкта вчинення перешкоджання участі у референдумі - члена комісії з референдуму та конкретизації його змісту в примітці до вказаної статті;

- аргументовано, що перешкоджання веденню агітації (ч. 1 ст. 160 КК України), як спосіб порушення права громадян на участь у референдумі, охоплюється складом злочину, передбаченого ч.1 ст. 157 КК України у формі перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі. Такі способи фальсифікації документів референдуму, як приписування та завідомо неправильний підрахунок голосів викладені в ч. 3 ст. 160 КК України, є способами підробки документів референдуму, відповідальність за яку передбачено в ч. 2 ст. 158 КК України. В контексті комплексного дослідження кримінально-правової охорони права громадян на участь у референдумі запропоновано виключення ст. 160 з КК України, яка фактично дублює ст.ст. 157, 158, 159 КК України;

удосконалено:

– теоретичне розуміння змісту кваліфікуючих ознак, передбачених в ч.ч. 3, 6 ст. 158 КК України. В контексті порушення законодавства про референдум зміст цих ознак слід розуміти так, що підробка, яка вплинула на результати голосування громадян на дільниці з референдуму або в межах відповідної територіальної комісії з референдуму, або призвела до неможливості визначити волевиявлення громадян на дільниці з референдуму чи у відповідному референдумі;

– підходи до класифікації об'єктів порушення законодавства про референдум. Зокрема, запропоновано в межах родового об'єкта злочинів, передбачених у диспозиціях ст.ст. 157-160 КК України, виділення таких видових об'єктів: суспільні відносини, які виникають при реалізації громадянами своїх виборчих прав (виборчі відносини); суспільні відносини, які виникають при реалізації громадянами права на участь у референдумі (референдні відносини);

набули подальшого розвитку:

- положення, що родовим об'єктом злочинів, передбачених ст.ст. 157-160 КК України, є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з реалізацією громадянами політичних прав;

- пропозиції щодо зміни назви Розділу V Особливої частини КК України “Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина” на назву - “Злочини проти політичних, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина” і в контексті цього - віднесення до Розділу V Особливої частини КК України злочину, передбаченого ст. 340 КК України “Незаконне перешкоджання організації або проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій”, який має родовим об'єктом суспільні відносини, що виникають у зв'язку з реалізацією громадянами політичних прав;

– пропозиції щодо повернення до диспозиції ст. 159 КК України в редакції від 5 квітня 2001 р.: “Порушення таємниці голосування”. Адже чинна її редакція звужує кримінально-правову охорону таємниці голосування під час проведення референдуму.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки та пропозиції мають прикладний характер і використовуються за різними напрямками діяльності:

– у законотворчій роботі - висновки та пропозиції, які містяться в роботі, використані при вдосконаленні положень КК України (Акт впровадження в законотворчий процес Верховної Ради України №04-30/18-2763 від 19 листопада 2008 р.);

– у практичній діяльності органів внутрішніх справ - для правильного та однозначного застосування кримінально-правових норм під час виявлення та розслідування злочинів, що посягають на виборчі права та права на участь у референдумі (Акт впровадження ГСУ МВС України від 05 лютого 2009 р.; Акт впровадження Управління МВС України в Закарпатській області від 23 жовтня 2008 р.);

– у навчальному процесі - під час викладання в Київському національному університеті внутрішніх справ курсу “Кримінальне право. Особлива частина” та спецкурсів (Акт впровадження Київського національного університету внутрішніх справ від 02 лютого 2009 р.).

Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційного дослідження оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях:

1) науково-практичній конференції навчально-наукового інституту заочного та дистанційного навчання Київського національного університету внутрішніх справ “Правова система України: сучасний стан та перспективи удосконалення” (м. Київ, 20 - 21 квітня 2007 р.);

2) науково-практичній конференції Харківського національного університету внутрішніх справ “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 25 травня 2007 р.);

3) науково-практичній конференції молодих учених Національної юридичної Академії України імені Ярослава Мудрого “Осінні юридичні читання” (м. Харків 12 - 13 листопада 2008 р.).

Крім того, положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення та матеріали дослідження висвітлено в семи наукових публікаціях, у тому числі в чотирьох фахових виданнях, внесених до переліку ВАК України.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків та шести додатків, списку використаних джерел (207 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 262 сторінки, з яких основного тексту - 190 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету та основні завдання, розкрито теоретико-методологічні основи, окреслено джерельну базу, встановлено наукову новизну, показано практичне значення одержаних результатів, подано дані про апробацію результатів дисертації.

Перший розділ “Історичний та порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства щодо захисту права на участь у референдумі” складається з двох підрозділів, в яких досліджено генезис кримінального законодавства про охорону права на участь в референдумі, а також відповідні норми зарубіжного законодавства.

У підрозділі 1.1. “Генезис кримінального законодавства України про охорону права на участь в референдумі” висвітлюються основні етапи розвитку права на участь у референдумі та кримінального законодавства про охорону референдних прав громадян.

Історично-правовий аналіз дозволив зробити висновок, що розвиток кримінально-правової охорони права громадян на участь у референдумі нерозривно пов'язаний із встановленням права громадян на волевиявлення. Адже референдум є однією з його основних форм. Історія волевиявлення українського народу бере свій початок в Київській Русі. Набуває свого подальшого розвитку за часів Галицько-Волинського князівства, Запорізької Січі, Російської та Австро-Угорської імперій, УНР, ЗУНР, УРСР та, безумовно, в незалежній Україні.

У роботі досліджено ст.ст. 1884, 1885, 1893 Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р., які містили перші норми, що забезпечували кримінально-правову охорону волевиявлення громадян.

Автор зазначає, що за часів відродження української державності в особі УНР та ЗУНР не було видано жодного кримінального закону, який забезпечував би охороною право на волевиявлення.

Важливим етапом розвитку кримінально-правової охорони права на волевиявлення став радянський період історії України. Дослідження нормативних актів, які регламентували право на волевиявлення, а також норм, які забезпечували його кримінально-правовою охороною, дозволив дійти висновку, що на основі законодавства УРСР сформувалося відповідне референдне та кримінальне законодавство незалежної України.

Кримінально-правова охорона права на участь у референдумі, як однієї з форм національного волевиявлення, з'являється тільки в 1993 р. з появою в КК України 1960 р. ст. 129¹, в якій було передбачено відповідальність за порушення права громадян на участь у референдумі. Положення цієї статті майже без змін були відтворені в чинному КК України в ст. 160 “Порушення законодавства про референдум”.

Однак, Законом України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення виборчих прав громадян” від 23 лютого 2006 р. в диспозиції ст.ст. 157, 158, 159 КК України були внесені зміни. Внаслідок цього в ст. ст. 157, 158, 159 КК України була передбачена відповідальність за посягання на право громадян на участь у референдумі. Фактично зміст диспозицій ст. ст. 157, 158, 159 та 160 КК України в частині кримінально-правової охорони права громадян на участь у референдумі став тотожним. І в цьому зв'язку виникла потреба наукового осмислення стану кримінально-правової охорони референдних прав громадян.

У підрозділі 1.2. “Кримінальне законодавство зарубіжних країн про відповідальність за порушення права на участь у референдумі” міститься кримінально-правове дослідження норм про відповідальність за порушення референдних прав в окремих країнах. Автором проаналізовані особливості відповідних норм, які містяться в кримінальному законодавстві Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки, Російської Федерації, Республіки Казахстан, Республіки Узбекистан, Республіки Таджикистан, Киргизької Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Азербайджан, Грузії, Республіки Вірменія, Республіки Польща, Болгарської Республіки, Австрійської Республіки, Федеративної Республіки Німеччини, Королівства Данія, Королівства Іспанія, Норвезького Королівства, Турецької Республіки, Швейцарської Конфедерації та Королівства Швеція.

Найпоширенішими посяганнями на референдні права у досліджених кримінальних законах є: 1) перешкоджання здійсненню права на участь у референдумі; 2) фальсифікація (підлог) документів референдуму; 3) завідомо неправильний підрахунок голосів та завідомо неправильне встановлення результатів референдуму; 4) порушення таємниці голосування. Проте, цей перелік посягань не є вичерпним.

Детальний аналіз кримінального законодавства окремих країн дозволив здобувачу обґрунтувати пропозицію про доцільність криміналізації розповсюдження завідомо неправдивих відомостей про кандидата, політичну партію (блок) під час проведення виборів або референдуму та введення до КК України ст. 157¹ у такій редакції:

“Стаття 157¹. Розповсюдження завідомо неправдивих відомостей про кандидата, політичну партію (блок) під час проведення виборів або референдуму

1. Розповсюдження завідомо неправдивих відомостей про кандидата на виборчу посаду, кандидата в депутати, політичну партію (блок) під час проведення виборів або референдуму з метою вплинути на результати виборів або референдуму - караються…

2. Ті самі дії, вчинені у публічному виступі або у засобах масової інформації, - караються…”

У другому розділі “Об'єктивні ознаки порушення законодавства про референдум” - досліджено об'єкт порушення законодавства про референдум та його зовнішні прояви.

У підрозділі 2.1. “Об'єкт і предмет порушення законодавства про референдум” проаналізовано основні концепції розуміння об'єкта злочину. На основі цього визначено, що об'єктом злочину є суспільні відносини, яким заподіюється або створюється загроза заподіяння шкоди внаслідок злочинного діяння.

Обґрунтовано положення про те, що родовим об'єктом порушення законодавства про референдум є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з реалізацією політичних прав громадян. В цьому контексті дисертант робить пропозицію про заміну назви Розділу V Особливої частини КК України “Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина” на назву - “Злочини проти політичних, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”. Це дало підстави для обґрунтування потреби про об'єднання в рамках Розділу V Особливої частини КК України злочину, передбаченого ст. 340 КК України “Незаконне перешкоджання організації або проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій”. Адже родовим об'єктом цих злочинів є політичні права громадян.

Видовими об'єктами злочинів, передбачених ст. ст. 157-160 КК України, є виборчі права громадян та право на участь у референдумі. Основним безпосереднім об'єктом злочинів проти референдних прав громадян визначено суспільні відносини, які виникають у зв'язку з реалізацією конкретним громадянином свого права на участь у референдумі. Додатковими безпосередніми об'єктами можуть виступати здоров'я, власність, особиста безпека громадян, інтереси служби та порядок документообігу.

Характеризуючи предмет порушення законодавства про референдум, автором сформульовано власне визначення поняття “документи референдуму”. Це - документи, фальсифікація яких безпосередньо може вплинути на результати референдуму, а саме: бюлетень для голосування на референдумі, підсумковий протокол підрахунку голосів громадян, які взяли участь у голосуванні, протокол зборів про утворення ініціативної групи, свідоцтво про реєстрацію ініціативної групи, підписні листи, списки громадян, які мають право брати участь у референдумі.

Крім вказаних документів референдуму, предметом злочинів проти референдних прав громадян є скринька з бюлетенями для голосування та відомості (інформація) Державного реєстру виборців.

У підрозділі 2.2. “Об'єктивна сторона порушення законодавства про референдум” розглядаються та аналізуються особливості об'єктивної сторони порушення законодавства про референдум. Норми, в яких передбачено відповідальність за порушення референдних прав (ст. ст. 157, 158, 159, 160 КК України), вирізняються високим ступенем бланкетності. Тому для з'ясування змісту ознак, що складають об'єктивну сторону цих складів злочинів, необхідно проводити детальний аналіз референдного законодавства. Ще однією особливістю досліджуваних норм є те, що кримінальна відповідальність за порушення законодавства про референдум передбачена як в диспозиціях ст. ст. 157, 158, 159 КК України, так і в диспозиції ст. 160 КК України. При цьому, в ст. ст. 157, 158, 159 КК України відповідальність за порушення права громадян на участь у референдумі передбачена більш розгорнуто, ніж в ст. 160 КК України. Спільними об'єктивними проявами, що представлені в ст. 157 КК України та в ч.1 ст. 160 КК України, є перешкоджання здійсненню права брати участь у референдумі, а в ст.ст. 158-159 КК України та в ч.3 ст. 160 КК України - підробка документів референдуму та порушення таємниці голосування. Аргументовано, що перешкоджання веденню агітації (ч. 1 ст. 160 КК України), як спосіб порушення права на участь у референдумі, охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 157 КК України у формі перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі.

У ході аналізу складу злочину, передбаченого ст. 157 та ч. 1 ст. 160 КК України, встановлено, що способами перешкоджання здійсненню права на участь у референдумі є: підкуп, обман, примушування, насильство, знищення чи пошкодження майна, погроза застосування насильства або знищення чи пошкодження майна. Самостійним способом перешкоджання здійсненню права на участь у референдумі є втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення комісією з референдуму її повноважень.

Дисертант акцентує увагу на тому, що перелік проявів фальсифікації документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування у ст. 158 КК України є ширшим, ніж у ч. 3 ст. 160 КК України. Такі способи фальсифікації документів референдуму, як приписування та завідомо неправильний підрахунок голосів в ч. 3 ст. 160 КК України, є способами підробки, відповідальність за яку передбачена в ч. 2 ст. 158 КК України.

Проведений аналіз дав змогу визначити, що, виходячи з положень ст. 24 Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, під наслідками діянь, передбачених ч.ч. 3, 6 ст. 158 КК України, в контексті порушення законодавства про референдум слід розуміти: “.., що вплинуло на результати голосування громадян на дільниці з референдуму або в межах відповідної територіальної комісії з референдуму, або призвело до неможливості визначити волевиявлення громадян на дільниці з референдуму чи у відповідному референдумі”.

Досліджуючи поняття “несанкціоновані дії з інформацією” відповідно до ч. 11 ст. 158 КК України, здобувач відзначає досить широкий спектр діянь, внаслідок яких створюються умови для фальсифікації результатів референдуму. До них автор відносить: знищення, пошкодження, підробку, блокування, копіювання інформації, спотворення процесу обробки інформації, несанкціоноване розповсюдження та збут такої інформації, а також порушення маршрутизації інформації, у разі її передавання телекомунікаційними системами (мережами електрозв'язку) від одного адресата до іншого.

У роботі зазначається, що зміст диспозиції ст. 159 КК України суттєво звужує об'єктивну сторону передбаченого нею діяння. В диспозиції ст. 159 КК України передбачена відповідальність не за порушення таємниці голосування, що саме по собі є суспільно небезпечним, а за розголошення змісту волевиявлення громадянина, що стало відоме винному внаслідок порушення таємниці голосування. Саме через це попередню редакцію ст. 159 КК України (“Порушення таємниці голосування”) здобувач вбачає більш прийнятною.

Окрім того, досліджуючи об'єктивну сторону порушення законодавства про референдум, дисертант констатує, що за вчинення майже всіх цих діянь кримінальна відповідальність передбачається як у ст. 160 КК України, так і в ст.ст. 157, 158, 159 КК України. В зв'язку з цим, між положеннями ст. 160 КК України та положеннями ст.ст. 157, 158, 159 КК України виникає неузгодженість, що призводить до складності змістовного розуміння та неоднозначності в застосуванні досліджуваних кримінально-правових норм. Тому, для уникнення дублювання кримінальної відповідальності за порушення права громадян на участь у референдумі, здобувач вважає за доцільне виключити ст. 160 з КК України.

Розділ третій “Суб'єктивні ознаки порушення законодавства про референдум” складається з двох підрозділів, у яких досліджуються суб'єктивна сторона і суб'єкт порушення законодавства про референдум.

Підрозділ 3.1. “Суб'єктивна сторона порушення законодавства про референдум” присвячено аналізу ознак суб'єктивної сторони досліджуваних злочинів.

Здобувач вважає, що злочини проти референдних прав можуть вчинятися лише з умисною формою вини, при чому в більшості випадків (крім підробки документів референдуму, а так само використання завідомо підроблених документів референдуму, що вплинуло на результати голосування громадян на дільниці з референдуму або в межах відповідної територіальної комісії з референдуму, або призвело до неможливості визначити волевиявлення громадян на дільниці з референдуму чи у відповідному референдумі або встановити результати референдуму (ч.ч. 3, 6-7 ст. 158 КК України) умисел є прямим.

Діяння, передбачені ч.ч. 3, 6, 7 ст. 158 КК України, можуть вчинятися як з прямим, так і з непрямим умислом. На думку здобувача, нема підстав однозначно вважати, що винний у процесі підробки документів референдуму усвідомлює весь спектр можливих наслідків (зокрема, у виді неможливості встановити результати референдуму) та бажає їх настання. Скоріше за все, свідомістю винного охоплюються лише найбільш очевидні із наслідків (наприклад, вплинути на результати голосування громадян на дільниці з референдуму), тоді як настання інших можливих наслідків особа не бажає, хоча свідомо припускає їх настання. Тобто, діє з непрямим умислом. Щодо інших діянь, які порушують право громадян на участь у референдумі (ст. 157, ч.ч. 1, 2, 5, 8, 12 ст. 158, ст. 159 та ст. 160 КК України), то вони вчиняються лише з прямим умислом.

Додатковим аргументом до цього є вжите законодавцем у диспозиціях деяких досліджуваних норм поняття “умисне”: умисне надання членом комісії з референдуму громадянину можливості проголосувати за іншу особу чи проголосувати більше, ніж один раз, у ході голосування (ч. 8 ст. 158 КК України); умисне надання неправдивих відомостей до органу Державного реєстру виборців (ч. 9 ст. 158 КК України); умисне внесення неправдивих відомостей до бази даних Державного реєстру виборців, несанкціоновані дії з інформацією, що міститься у базі даних Державного реєстру виборців (ч. 11 ст. 158 КК України).

Мета вчинення досліджуваних злочинів є обов'язковою ознакою складу злочину передбаченого в диспозиції ч. 4 ст. 157 КК України. У всіх інших випадках як мета, так і мотив є факультативними ознаками суб'єктивної сторони досліджуваних складів злочинів.

У підрозділі 3.2. “Суб'єкт порушення законодавства про референдум” визначається, що суб'єкт досліджуваних злочинів може бути як загальний, так і спеціальний.

На думку здобувача, законодавець, встановлюючи кримінальну відповідальність за одні й ті самі діяння в диспозиціях ч. 3 ст. 157 та ч. 1 ст. 160 КК України, застосовує неоднаковий підхід до визначення кола спеціальних суб'єктів. У ч. 3 ст. 157 КК України законодавець вказує лише на члена виборчої комісії. Щодо члена комісії з референдуму, як спеціального суб'єкта злочину, диспозиція наведеної норми ніякої вказівки не містить. Наводиться лише загальне поняття - “інша службова особа”, яким охоплюються також і члени комісії з референдуму. В зв'язку з цим, дисертант пропонує передбачити в диспозиції ч. 3 ст. 157 КК України відповідальність окремого суб'єкта злочину - члена комісії з референдуму.

У свою чергу, на основі аналізу примітки до ст. 364 КК України та референдного законодавства, здобувачем робиться висновок, що більшість членів комісій з референдуму не є службовими особами. Такими особами, у контексті порушення законодавства про референдум, здобувач вважає лише членів Центральної виборчої комісії, а також членів територіальних та дільничних комісій з референдуму, яким відповідними комісіями з референдуму, як колегіальним органом, делеговані повноваження на здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій. У зв'язку з цим пропонується включити до ст. 157 КК України примітку, в якій конкретизувати зміст поняття “член комісії з референдуму”, як окремого суб'єкта вчинення перешкоджання участі у референдумі.

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження вирішено наукове завдання яке полягає у розробці проблем кримінально-правової охорони права громадян на участь у референдумі і формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення норм кримінального законодавства про відповідальність за порушення права громадян на участь у референдумі.

Історичний розвиток кримінальної відповідальності за порушення референдного законодавства розглядається у нерозривному зв'язку з історією виникнення та розвитку правового забезпечення волевиявлення взагалі, у тому числі й з історією кримінально-правової охорони народного волевиявлення. Історія волевиявлення українського народу бере свій початок у Київській Русі та дістає свого подальшого розвитку за часів Галицько-Волинського князівства, Запорізької Січі, Російської та Австро-Угорської імперій, УНР, ЗУНР, УРСР та, безумовно, в незалежній Україні.

Вперше кримінально-правова охорона народного волевиявлення набула свого нормативного закріплення в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 р. Однак, відповідні норми Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. стосувалися лише захисту виборчих прав. Кримінальну відповідальність за порушення законодавства про референдум було передбачено тільки в 1993 р. з появою ст. 129¹ КК України 1960 р. Текст цієї статті майже без змін відтворено в ст. 160 КК України 2001 р.

Здобувачем обґрунтовано доцільність криміналізації розповсюдження завідомо неправдивих відомостей про кандидата, політичну партію (блок) під час проведення виборів або референдуму та введення до КК України статті 157¹ у такій редакції:

“Стаття 157¹. Розповсюдження завідомо неправдивих відомостей про кандидата, політичну партію (блок) під час проведення виборів або референдуму

1. Розповсюдження завідомо неправдивих відомостей про кандидата на виборчу посаду, кандидата в депутати, політичну партію (блок) під час проведення виборів або референдуму з метою вплинути на результати виборів або референдуму - караються…

2. Ті самі дії, вчинені у публічному виступі або у засобах масової інформації, - караються…”

Визначено, що об'єктом злочину є суспільні відносини. Висловлені науковцями позиції щодо визнання в якості об'єкта “благо”, “цінності”, “сфери життєдіяльності людей”, на думку здобувача, означають умови існування суспільних відносин і забезпечуються суспільними відносинами. Ці суспільні відносини забезпечують найбільш суттєві блага й інтереси особи, охороняються кримінальним правом і представляють собою об'єкти злочинів.

Наведено додаткові аргументи щодо визначення родового об'єкта злочинів, передбачених ст.ст. 157-160 КК України, як суспільних відносин, які виникають в зв'язку з реалізацією політичних прав громадян. В цьому контексті аргументовано пропозицію назвати Розділ V Особливої частини КК України “Злочини проти політичних, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”. Конкретизація родового об'єкта дала підстави для обґрунтування потреби про об'єднання в рамках Розділу V Особливої частини КК України ст. 340 КК України “Незаконне перешкоджання організації або проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій”.

Видовими об'єктами досліджуваних злочинів є суспільні відносини, які виникають при реалізації виборчого права та права на участь у референдумі, як складових політичних прав громадян. Безпосереднім об'єктом порушення законодавства про референдум є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з реалізацією конкретним громадянином свого права на участь у референдумі. Додатковими безпосередніми об'єктами можуть виступати здоров'я, власність, особиста безпека громадян, інтереси служби та порядок документообігу.

Аргументовано авторське визначення поняття “документи референдуму”. Під яким слід розуміти документи референдуму, фальсифікація яких безпосередньо впливає на результати референдуму (бюлетень для голосування на референдумі, підсумковий протокол підрахунку голосів громадян, які взяли участь у голосуванні, протокол зборів про утворення ініціативної групи, свідоцтво про реєстрацію ініціативної групи, підписні листи, списки громадян, які мають право брати участь у референдумі).

Способами перешкоджання здійсненню права на участь у референдумі виступають: підкуп, обман, примушування, насильство, знищення чи пошкодження майна, погроза застосування насильства або знищення чи пошкодження майна. Констатується, що самостійним способом перешкоджання здійсненню референдних прав є втручання службової особи у здійснення комісією з референдуму її повноважень, установлених законом.

Обґрунтовано, що під наслідками діянь, передбачених ч.ч. 3, 6 ст. 158 КК України, в контексті порушення законодавства про референдум слід розуміти: “.., що вплинуло на результати голосування громадян на дільниці з референдуму або в межах відповідної територіальної комісії з референдуму, або призвело до неможливості визначити волевиявлення громадян на дільниці з референдуму чи у відповідному референдумі”.

Доведено необхідність передбачення у ст. 159 КК України кримінальної відповідальності за сам факт порушення таємниці голосування.

Дослідженням встановлено необхідність виключення з КК України ст. 160, оскільки передбачені в ній кримінально-правові заборони містяться в ст.ст. 157, 158, 159 КК України. Перешкоджання веденню агітації (ч. 1 ст. 160 КК України), як спосіб порушення права на участь у референдумі, охоплюється складом злочину, передбаченого ч.1 ст. 157 КК України у формі перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі. Приписування, як спосіб вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 160 КК України, представлене в ст. 158 КК України як підробка.