Розвиток державної податкової політики стимулювання інноваційної діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Розвиток державної податкової політики стимулювання інноваційної діяльності в Україні

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

Білюк Андрій Вадимович

Запоріжжя - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному університеті.

Науковий керівник:

кандидат економічних наук, доцент

Ільяшенко Вікторія Анатоліївна,

Класичний приватний університет,

доцент кафедри державного управління та адміністративного менеджменту.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор

Дєгтяр Андрій Олегович,

Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,

завідувач кафедри економічної теорії та фінансів;

кандидат наук з державного управління

Кириченко Ірина Іванівна,

Донецький державний університет управління, доцент кафедри менеджменту у невиробничій сфері.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Побудова інноваційного суспільства можлива лише в умовах активної державної підтримки, створення довгострокових мотивацій науково-технічної творчості, стимулювання розвитку фундаментальної та корпоративної (заводської) науки. Позитивні результати у цьому напрямі мають навіть країни, які в недалекому минулому пережили глибоку структурну кризу і були аутсайдерами за рівнем розроблення та впровадження прогресивних технологій. Інноваційна сфера неспроможна відновлюватися за рахунок лише механізмів саморегулювання. Потрібне впровадження державних програм, спрямованих на поліпшення інвестиційно-інноваційного клімату та підвищення ефективності інноваційної діяльності. Держава має підтримувати лише інновації у виробничих системах вищих технологічних укладів та ті, які поліпшують ресурсну базу економіки (сприяють екологізації виробництва, ведуть до зростання людського капіталу, забезпечують упровадження проектів з енергозбереження тощо). Науково-технічний прогрес є одним із головних чинників економічного зростання, тому завдання стимулювання інноваційної діяльності господарюючих суб'єктів стає в системі державного управління першочерговим. Сучасний технологічний стан вітчизняної економіки висуває на перший план необхідність її розвитку на основі інновацій, особливо у виробничій сфері.

Питанням державної підтримки інновацій приділяється багато уваги в будь-якій економічно розвинутій країні. Доведено, що на інноваційну активність економічних суб'єктів впливає багато чинників, серед яких важливе місце займає система оподаткування як складова фінансового механізму держави. Сьогодні внаслідок зростання масштабів зовнішньоекономічної діяльності в Україні назріла необхідність розробки політики податкового стимулювання, спрямованої на досягнення випереджального розвитку наукоємних галузей економіки та тих, що споживають наукоємну продукцію.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджували такі українські науковці, як: О. Амоша, Д. Богиня, О. Біла, Ю. Бажал, В. Геєць, М. Герасимчук, В. Голіков, О. Дацій, В. Дорофієнко, А. Дєгтяр, С. Захарін, О.Іваницька, М. Крупка, Б. Кваснюк, А. Мерзляк, М. Чумаченко, В. Юрчишин та ін. Серед зарубіжних учених ці проблеми вивчали Й. Шумпетер, Е. Янг, К. Опенлендер, Е. Менсфілд, Д. Мартін, Д. Сахал, Т. Кун, Л. Амділен, П. Уайт, Р. Уотермен, Е. Денісон та інші.

Проте у працях цих та інших авторів питання активізації інновацій за допомогою податкових методів розглядаються побіжно, що зумовило фрагментарність висвітлення деяких питань, пов'язаних з використанням податкового механізму в стимулюванні інноваційної діяльності. У вітчизняній і зарубіжній літературі до цього часу не було праць, присвячених системному вивченню теоретичних і прикладних проблем податкового стимулювання інноваційного розвитку. Саме необхідність проведення комплексного дослідження питання податкового впливу на активізацію інноваційної активності підприємств та організацій робить таку роботу актуальною, а також визначає її структуру, мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були отримані в межах виконання теми Класичного приватного університету «Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів» (номер державної реєстрації 0102U003195). Роль автора полягає у розробці основних положень впровадження методики визначення інноваційного податкового кредиту й інноваційної податкової знижки для активізації інноваційної активності підприємницької діяльності.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування та розробка рекомендацій щодо вдосконалення застосування податкового механізму у сфері державного регулювання розвитку інноваційних процесів в Україні.

Для досягнення мети дисертаційної роботи були поставлені такі завдання:

- дослідити сутність інновацій та інноваційної діяльності як об'єктів державного регулювання;

- визначити методи державної політики стимулювання інновацій;

- проаналізувати тенденції розвитку науково-технологічної сфери в Україні;

- розробити положення щодо запровадження заходів стимулювання інноваційного процесу через механізм податкових пільг;

- окреслити напрями та перспективи інноваційно-технологічного розвитку промисловості України.

Об'єкт дослідження - інноваційна діяльність суб'єктів господарювання.

Предмет дослідження - державна політика податкового стимулювання інновацій.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що цілеспрямована державна політика податкового стимулювання в інноваційній сфері сприятиме зростанню масштабів інноваційної діяльності суб'єктів підприємництва і підвищенню рівня її ефективності в Україні.

Методи дослідження. Теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних учених, наукові дослідження в галузі програмно-цільового управління, законодавчі та нормативно-правові акти, що встановлюють правові й організаційні основи розвитку суспільних відносин у сфері інноваційної діяльності в Україні.

Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові і спеціальні методи і прийоми досліджень. У роботі використано: історичний та логічний методи - для дослідження теоретичних засад інноваційної діяльності суб'єктів господарювання; абстрактно-логічний - для теоретичного узагальнення й формулювання висновків; економіко-статистичний та аналітичний - для аналізу сучасного стану інноваційної системи держави; методи аналізу й синтезу - для розробки ефективного механізму реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності, для виявлення тенденцій і формулювання напрямів удосконалення державного регулювання інноваційної діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

вперше:

- запропоновано концепцію функціонування національної інноваційної системи та її державного регулювання з точки зору суб'єктно-об'єктного підходу та динаміки економічного розвитку; закладено принципи існування цієї системи та досягнення нею бажаних параметрів техніко-технологічної ефективності;

- описано механізм дії інноваційного податкового кредиту та запропоновано зміни та доповнення до чинного законодавства з метою диференціації ставок податку на прибуток;

удосконалено:

- методику застосування інноваційного податкового кредиту й інноваційної податкової знижки для активізації інноваційної активності підприємницької діяльності;

набуло подальшого розвитку:

- визначення принципів побудови державної податкової політики стимулювання інноваційної діяльності, зокрема: податкове стимулювання; забезпечення стабільних темпів зростання державних доходів не за рахунок посилення податкового навантаження, а на базі зростання ефективності економіки; створення сприятливих умов для розвитку приватної ініціативи й інвестування в товаропродукуючу сферу, для впровадження нових технологій, техніки і виконання прикладних науково-дослідних робіт; стимулювання накопичення і переливання капіталу в ефективні та пріоритетні галузі реального сектора економіки; створення умов збільшення інноваційних витрат підприємств для подальшого зростання податкової бази і надходжень до бюджету;

- систематизація елементів національної інноваційної системи як об'єкта застосування державної політики податкового стимулювання інновацій з виділенням таких груп: підприємницький сектор; урядовий сектор; сектор НДПКР; підприємства з трансферу технологій та інші посередники; венчурні компанії та інституції; недержавні громадські організації; іноземні партнери.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження використані Запорізькою обласною адміністрацією при розробці регіональної політики у сфері стимулювання інновацій на 2007-2008 рр. (довідка від 23.03.2008 р. № 124). Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Класичного приватного університету при викладанні таких дисциплін: «Теорія державного управління», «Державне регулювання економіки», а також у системі підвищення кваліфікації державних службовців (довідка від 20.01.2009 р. № 57).

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблено автором особисто й викладено в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Найбільш вагомі результати, отримані в ході проведення дисертаційного дослідження, доповідались та обговорювались на науково-практичних конференціях, конгресах: «Проблеми державного управління та місцевого самоврядування в умовах сучасного політичного вибору України» (м. Запоріжжя, 2007 р.), «Nowoczesnych naukowych osi№gniкж - 2008» (Przemyњl, 2008 р.), «Формирование инновационной системы экономики и образования в условиях глобализации», (м. Воронеж, 2008 р.), «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2008 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у 10 публікаціях, із них 6 - у наукових фахових виданнях загальним обсягом 5,1 обл.-вид. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації - 175 сторінок, із них 5 рисунків - займають 6 сторінок, 14 таблиць, список використаних джерел (152 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету та завдання роботи; викладено найбільш значущі результати, що характеризують науково-практичну новизну дослідження; описано практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.

У першому розділі - “Теоретичні основи державної політики податкового стимулювання інноваційної діяльності” - визначено сутність інновацій та інноваційної діяльності як об'єктів державного регулювання, досліджено прямі та непрямі методи державної політики стимулювання інновацій, національну інноваційну систему як об'єкт податкового регулювання.

У сучасний період розвитку продуктивних сил головною рушійною силою стійкого розвитку суспільного виробництва є саме інновації. Сьогодні вони є найбільш ефективним засобом технологічного розвитку підприємств, забезпечення потужних ринкових позицій, заснованих на значних конкурентних перевагах.

Інновацію можна розглядати як процес реалізації нововведення в будь-якій сфері суспільних відносин, що приводить до задоволення існуючої ринкової або суспільної потреби і дає позитивний економічний ефект. Обмежений обсяг роботи дозволив сфокусувати увагу в основному на технічних і технологічних інноваціях. Їх вибір обумовлено тим, що саме вони дають змогу підвищити ефективність виробництва, рівень розподілу й обміну сукупних суспільних благ, тим самим створюючи об'єктивну здатність господарюючих суб'єктів нормально функціонувати в умовах збільшення податкового навантаження. Значення інновацій в цьому аспекті полягає в реалізації технологічних нововведень, що дають змогу суспільному виробництву перейти на новий рівень технологічного розвитку. Отже, основною функцією інновацій є неінфляційне стимулювання економічного зростання шляхом зниження основних і трансакційних витрат суспільного виробництва при підвищенні якості продукції, що випускається.

Розвиток науково-технічного прогресу (НТП) зазвичай пов'язаний зі значним ризиком і капіталоємністю. Відповідно до цього, необхідне проведення науково-технічної політики на рівні держави з метою максимальної підтримки секторів, що генерують продукти НТП. Враховуючи особливу суспільну важливість фундаментальних досліджень і розробок, а також низький рівень їх комерціалізації в сукупності з надзвичайно високим ризиком, з одного боку, і можливістю високорентабельної діяльності у сфері прикладних досліджень, з іншого, доцільною є розробка заходів збалансованої державної політики в науково-технічній сфері.

Сучасною практикою, поширеною в промислово розвинутих зарубіжних країнах, вироблено досить великий арсенал методів державного регулювання сфери інновацій і технологій. Інструменти і методи, що застосовуються, можна об`єднати в три основні групи. До першої належать методи і механізми, що забезпечують пряму участь держави у виробництві знань, яке реалізується шляхом формування державних наукових структур (наприклад, у формі державних лабораторій, інститутів тощо) і їх прямого бюджетного фінансування. До цієї ж групи можна зарахувати і бюджетне фінансування державного замовлення, розміщеного в приватному секторі. Застосування прямого бюджетного фінансування як інструменту державного регулювання сфери науки і технологій у більшості випадків обмежене сферою традиційної відповідальності держави (оборона, енергетика, охорона здоров`я, сільське господарство). Отримані тут знання і результати (природно, за винятком тих, які пов`язані із забезпеченням обороноздатності країни та її безпеки) доступні широкому колу користувачів. Щоправда, рівень цієї доступності в тій чи іншій країні регламентується національним законодавством щодо інтелектуальної власності.

Друга група методів державного регулювання сфери науки і технологій об`єднує широкий спектр безвідплатних субсидій і грантів на проведення фундаментальних досліджень, що надаються вченим, які працюють як у державних структурах, так і поза ними (перш за все, в університетах). Однією з умов їх надання є повна звітність про хід дослідження, відкрита публікація отриманих результатів, хоча права виконавця на інтелектуальну власність у цьому випадку можуть регламентуватися по-різному.

До третьої групи належать методи, спрямовані на формування сприятливих умов для приватних інвестицій у сферу науки і технологій, стимулювання досліджень і розробок у приватному секторі, його інноваційної активності. Ключовим елементом більшості із цих методів є податкові пільги. Разом з тим, до них належать і субсидії, що надаються державою приватному бізнесу, який вкладає кошти в дослідження та розробки.

Отже, незважаючи на національні особливості моделей державного регулювання сфери науки і технологій, що склалися в промислово розвинутих країнах, можна виділити невід'ємну складову, притаманну всім цим моделям, а саме: непрямі методи підтримки, що так чи інакше стимулюють дослідження і розробки в приватному секторі, сприяю зростанню його витрат на науку.

Концепція розбудови національної інноваційної системи стала основним теоретичним напрямом у сфері вивчення технічного прогресу та вироблення політики у галузі науки і техніки. Національна інноваційна система (НІС) включає не лише підприємства-виробники, що лідирують у розробці новітньої технології, або інститути, які ведуть найбільш перспективні дослідження, а й інші елементи, що розширюють можливості технологічного розвитку країни. «Системний» аспект концепції полягає в тому, що саме сукупність взаємопов`язаних інституційних структур, до яких належать малі і великі підприємства-виробники, університети й державні науково-дослідні центри, державний уряд і регіональні органи влади, центри з трансферу технологій, фінансові ринки тощо, впливають на інноваційний розвиток і його напрями.

НІС має включати дві групи важливих чинників, що впливають на інноваційний розвиток. До першої належать: структурні й економічні характеристики, зокрема, роль малих і середніх підприємств-виробників в економіці, розподіл економічної активності за галузями (наприклад, низькотехнологічні і високотехнологічні), а також попит на інновації. До другої групи належать соціокультурні й інституційні умови, які стимулюють окремих осіб, підприємців, найнятих робітників до створення інновацій. Кожна з цих груп по-своєму впливає на інноваційні можливості країни.

На нашу думку, формування НІС в Україні характеризується такими рисами:

1) відмовою від традиційної лінійної моделі, орієнтованої на пропозицію в системі «дослідження - трансфер технологій - використання», і перехід до нелінійної моделі інноваційного процесу, яка передбачає тісну взаємозалежність всіх елементів і орієнтацію інновацій на попит;

2) урахуванням еволюційних чинників. Інноваційні процеси і системи мають специфічний характер і розвиваються під впливом національних особливостей економічного, соціально-політичного й історичного розвитку країни.

3) приділенням особливого значення інститутам, які фокусують увагу на встановленні «правил гри» (норм, правил і законів), а також організаційним формам («гравці»);

4) концентрації уваги на формах та інтенсивності взаємодії між головними елементами (чинниками) НІС;

5) трактування концепції НІС як аналітичного інструменту, який можна використовувати при розробці політики та плануванні. Проте, необхідно мати на увазі, що моделі НІС не можуть служити готовим «кресленням» для організації національного інноваційного процесу.

Основна мета національної інноваційної системи полягає в забезпеченні стійкого економічного розвитку та підвищенні якості життя населення шляхом створення додаткових робочих місць як у сфері науки, так і у сфері виробництва і послуг; збільшення надходжень до бюджетів різних рівнів за рахунок зростання обсягів виробництва наукоємної продукції та підвищення доходів населення; підвищення освітнього рівня населення; виведення виробництв, насамперед екологічно шкідливих, у країни третього світу; вирішення власних екологічних і соціальних проблем за рахунок використання новітніх технологій. Національна інноваційна система розглядається як один з основних інструментів регіонального розвитку. Для того, щоб визначити ефективність регуляторного впливу держави на формування і функціонування НІС, необхідно визначити її основні елементи, які можна представити такими сімома групами: 1) підприємницький сектор; 2) урядовий сектор; 3) сектор НДПКР; 4) організації з трансферу технології й інші посередники; 5) спеціальні економічні зони; 6) недержавні громадські організації; 7) іноземні партнери.

У кожному конкретному випадку стратегія розвитку національної інноваційної системи визначається державною макроекономічною політикою, що запроваджується у конкретний період, нормативним правовим забезпеченням, формами прямого і непрямого державного регулювання, станом науково-технологічного і промислового потенціалу, внутрішніх товарних ринків, ринків праці, а також історичними і культурними традиціями й особливостями.

У другому розділі - “Оцінка ефективності державної податкової політики в інноваційній сфері” - досліджено стан і розвиток науково-технологічної сфери в Україні, процеси стимулювання інноваційної діяльності через механізм податкових пільг, визначено рівень податкового навантаження на інвестиції в науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи.

В Україні до сьогодні не сформовано науково обґрунтованої інноваційної політики, яка враховувала б нагромаджений зарубіжний досвід формування інноваційних систем і була адаптована до української дійсності. У 2007 р. виконанням наукових та науково-технічних робіт займалося 1404 організації, понад чверть з яких - організації академічного сектора науки, 56% - галузевого, 13% - вищої освіти і 5% - заводського сектора. Як і раніше, майже кожна сьома організація, основним видом діяльності якої є наукові дослідження і розробки, підпорядкована Національній академії наук України, кожна десята - Міністерству освіти і науки та Міністерству промислової політики, 8,5% - Українській академії аграрних наук, 6,1% - Міністерству аграрної політики (табл. 1). При цьому продовжує поступово змінюватися розподіл організацій за галузями наук: кількість організацій галузі технічних наук порівняно з 2006 р. зменшилася на 6,2% і їх частка у 2007 р. становила 49,4% (порівняно з 51,0% - у 2006 р. і 53,0% - у 2005 р.), частка організацій галузі суспільних і гуманітарних наук зросла майже до 13% (12,3% і 11,5%). За регіонами розподіл організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи за роками змінюється, однак найбільша їх кількість залишається в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Львівській областях та м. Київ.

Таблиця 1

Розподіл організацій наукового та науково-технічного спрямування діяльності за секторами науки, одиниць

Сектор науки	Рік
	1995	2000	2005	2006	2007
Всього	1453	1490	1510	1452	1404
Академічний	270	306	378	372	365
Галузевий	906	939	884	831	789
Вузівський	150	160	172	175	178
Заводський	127	85	76	74	72

Джерело: Наука та інноваційна діяльність в Україні у 2007 р. - К., 2008. - С. 10.

З 2001 до 2007 рр. кількість підприємств, які виконують наукові та науково-технічні роботи, зменшилася на 4%. Зокрема, у державному секторі кількість таких підприємств скоротилась на 64 підприємства. При цьому кількість організацій вищої освіти, які виконують наукові та науково-технічні роботи, за цей період збільшилась з 166 в 2001 р. до 178 в 2007 р. Це свідчить про переорієнтацію в інноваційній діяльності. Відповідно до міжнародних канонів, проаналізовано питання щодо інноваційної активності промислових підприємств протягом трьох років (2005-2007рр.). 73% підприємств здійснювали придбання машин, обладнання та програмного забезпечення для реалізації інновацій, 34,8% займались навчанням та підготовкою персоналу для розробки та запровадження нових чи значно вдосконалених продуктів та процесів, 27,7% здійснювали внутрішні НДР і 13,5% придбали зовнішні НДР для розробки нових або вдосконалених продуктів та процесів, 17,2% займались ринковим запровадженням інновацій (з урахуванням ринкового дослідження та рекламної кампанії), 14,2% здійснювали придбання інших зовнішніх знань та 25,7% підприємств займались іншими роботами, пов'язаними із створенням і впровадженням інновацій.

В цей період впровадженням інновацій займалося 1541 підприємство. У їх числі 1168 підприємств, що впроваджували інноваційну продукцію, з яких 467 - нову для ринку і 920 - нову лише для підприємства; інноваційні процеси впровадили 1036 підприємств, з яких 958 - нові або вдосконалені методи обробки чи виробництва продукції, 185 - нові або вдосконалені методи логістики, доставки чи розповсюдження продукції та 267 - нову або вдосконалену діяльність з підтримки процесів, зокрема, системи матеріального обслуговування, операцій щодо закупівель, обліку та розрахунків; з метою задоволення потреб споживачів, а також збільшення обсягів продажу 380 підприємств впроваджували маркетингові інновації; 390 підприємств підвищували ефективність своєї діяльності шляхом впровадження організаційних інновацій.

Стан і розвиток науково-технологічної сфери в Україні залежить від рівня податкового стимулювання. Податкове стимулювання нововведень безпосередньо знаходить своє відображення в особливих податкових пільгах, які по суті є повним або частковим звільненням від оподаткування інвесторів і новаторів відповідно до чинного законодавства. У цих пільгах відображається стимулююча сутність податків відносно інноваційного розвитку економіки, інвестиційна й інноваційна спрямованість податкової політики держави.

Застосовуються переважно не загальні податкові пільги, які надаються всім платникам відповідного податку, а спеціальні, що призначені для окремих груп платників та новаторів і пов'язаних з ними інвесторів. Податковим законодавством передбачаються інноваційні податкові знижки, виключення з оподатковуваного доходу сум інвестиційних витрат на нововведення, які виробляють платники. Загальна сума інноваційних податкових знижок для окремого платника податків визначається за кумулятивною системою, тобто величиною, що накопичується протягом податкового періоду і повертається в кінці року після регулювання оподатковуваного доходу. Найбільші інноваційні податкові пільги отримують підприємці-новатори при обкладенні прибутковим податком, податком на прибуток корпорацій.

Держава встановлює спеціальну систему пільг, стимулюючи концентрацію виробництва і капіталу в інноваційних консорціумах. Проводиться зниження оподаткування при поглинанні великими інноваційними підприємствами дрібних, малорентабельних або збиткових підприємств.

Пільговий податковий режим відносно інвестицій і інновацій, у свою чергу, впливає на галузеву структуру всього господарства. Ці податкові пільги сприяють розвитку найбільш важливих наукоємних галузей виробництва, від яких залежить науково-технічний прогрес або які стимулюють технологічне переозброєння галузей, що повільно розвиваються. Водночас деякі найважливіші компанії аерокосмічної, радіоелектронної промисловості звільняються від податку на прибуток на 2-3 роки з моменту створення.

За даними наших досліджень, податкове стимулювання інновацій засноване на комплексній практичній реалізації таких заходів:

широкого практичного використання механізму інвестиційного податкового кредиту в інноваційній діяльності українських підприємств, особливо в технологічній модернізації виробництва з метою підвищення його конкурентоспроможності;

розробки й застосування системи цільових інвестиційних і інноваційних податкових пільг під виконання особливо важливих замовлень, програм або проектів зі створення, впровадження та використання новітніх науково-технічних і технологічних розробок для реконструкції виробництва;

* застосування цільових інвестиційних й інноваційних податкових пільг у рамках технологічного переозброєння виробництв, що перебувають на межі банкрутства;

використання податкових канікул на час упровадження новітніх виробничих технологій;

підвищення рівня освіти за рахунок прибутку і відрахувань від фонду заробітної плати компаній;

звільнення (на 2-3 роки з моменту створення) від податку на прибуток підприємств у сфері новітніх галузей промисловості (аерокосмічна, електронна, біологічна, радіотехнічна тощо);

упровадження особливої договірної системи надання податкових пільг для приватних підприємств, які зобов'язалися сприяти реалізації державних науково-технічних, промислових і інноваційних програм національного розвитку;

інтеграція інвестиційних податкових пільг з прискореною амортизацією для стимулювання інноваційного розвитку промисловості.

У третьому розділі - “Шляхи вдосконалення системи податкового стимулювання інновацій в Україні” - досліджено застосування інноваційного податкового кредиту та інноваційних податкових знижок, напрями та перспективи інноваційно-технологічного розвитку промисловості України, розроблено заходи щодо податкового стимулювання інновацій.

У дослідженні автор пропонує методичні рекомендації щодо застосування інноваційного податкового кредиту, право на застосування якого може використовувати інноватор. Визначення зобов'язань інноватора й інвестора як платника податків має базуватися на одночасному поєднанні принципу привласнення та принципу чистого доходу. Сутність першого полягає в тому, що платник податків може бути залучений до оподаткування тільки за тими доходами, які їм привласнені в певній юридичній формі (зараховані на його банківський рахунок, отримані готівкою). У результаті власник інноваційного підприємства, вартість якого зростає незалежно або внаслідок його зусиль, не підлягає оподаткуванню за цим приростом доти, доки він не реалізований (шляхом продажу цього інноваційного підприємства). Застосування таких юридичних форм, як акціонерна компанія й інвестиційний фонд, дає змогу в недоступній для податків формі (у вигляді неоподатковуваних інвестиційних резервів і фондів, поглинання та злиття з іншими інвестиційними компаніями) накопичувати й реінвестувати прибутки від інноваційної діяльності цих підприємств. У разі привласнення та витрачання цих коштів на свої інноваційні або інвестиційні потреби власник буде вимушений сплатити з них податок. Проте він повинен мати можливість обрати найбільш вигідний для себе час і форму найменшого оподаткування, адже при сучасному рівні відсоткових ставок величезне значення має відстрочення податкового платежу для стимулювання нововведень.

Принцип чистого доходу, у свою чергу, випливає з прагнення фіскальних органів встановити реальний розмір доходу платника податків, який при сучасному розвитку інвестиційно-кредитних відносин не може бути відображений валовим доходом або валовою виручкою від його інноваційної діяльності. Тому податкове право має визнавати можливість заліку боргових зобов'язань платника податків і його інвестиційних витрат у зв'язку з отриманням оподатковуваного доходу як результату реалізації нововведення.

Пропонується визначити особливий порядок і умови надання інноваційного податкового кредиту. Термін дії цієї податкової пільги має становити від 6 місяців до 3 років. Термін цього кредиту має бути пов'язаним з оптимальним терміном реалізації дії інноваційного проекту програми або його основної частини, основного етапу реалізації. І вже в рамках цього терміну необхідно встановлювати шкалу поетапної сплати платником податків суми кредиту. інновація податковий пільга стимулювання

Інноваційний податковий кредит має бути наданий зацікавленій особі на таких умовах: проведення платником податків технічних або технологічних інновацій (нововведень) у власному виробництві; проведення платником податків науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт на основі власної виробничої бази або замовлення цих робіт у сторонньої організації; затримка цій особі фінансування з бюджету або оплати виконаного цією особою державного замовлення, особливо якщо це замовлення пов'язане з виконанням стратегічних науково-технічних розробок і впровадженням відповідних інновацій (нововведень) у виробничій сфері та сфері наукового обслуговування виробництва; загроза банкрутства цієї особи в разі одноразової виплати ним податку, якщо ця загроза банкрутства пов'язана з особливою системою окупності, терміном реалізації, вартістю інноваційних проектів.

Інноваційний податковий кредит має бути обов'язково оформлений відповідним договором, пов'язаним з реалізацією відповідного інноваційного проекту, програми. У межах реалізації цього договору про надання податкового кредиту під інноваційний проект, програму слід застосовувати спеціальний фінансово-податковий аудит для контролю за цільовим характером і ефективністю використання фінансових ресурсів.

Одночасно із заявою про надання інноваційного податкового кредиту зацікавлена особа повинна надавати документи про майно і сферу діяльності, про проект або програму, про договори з реалізації програми або проекту, про доходи в рамках податкової декларації й договору про надання податкового кредиту. Розірвання договору про інноваційний податковий кредит відбувається за умови виявлення факту неправомірної зміни для платника податків терміну виконання податкового зобов'язання, якщо вказана обставина зумовлена наданням платником податків недостовірних відомостей або документів, на підставі яких уповноважений орган прийняв рішення щодо укладання договору з платником податків про надання податкового кредиту. При цьому платник податків або інша зобов'язана особа має протягом 10 днів після отримання відповідного рішення сплатити всі не сплачені раніше відповідно до договору про інноваційний податковий кредит суми податку.

Другими за важливістю податковими пільгами, покликаними активізувати інноваційну активність господарюючих суб'єктів, є податкові знижки на обладнання та на витрати на НДПКР.

У дослідженні автор подає методичні рекомендації щодо застосування інноваційних податкових знижок у рамках механізму оподаткування прибутку.

Доцільно, щоб на додаток до «амортизаційної премії» платник податків міг включати до складу витрат звітного періоду витрати, здійснювані при введенні в експлуатацію нової техніки, технологій і обладнання в рамках технічного переозброєння, модернізації або здійснення платником податків НДПКР. Ці витрати включають: витрати на капітальні вкладення у вигляді придбання нової технології й обладнання; витрати на введення в експлуатацію, випробування, доведення до робочого стану нової техніки, технології та обладнання.

Розмір податкової знижки має становити не менше ніж 50% від вартості здійснених платником податків витрат, включення її в розрахунок оподаткованого прибутку повинно проводитися рівними частинами протягом першого року експлуатації нового устаткування й техніки. На частину вартості, що залишилася, нараховується амортизація. Сума амортизації для цілей оподаткування визначається платниками податку самостійно. Вибраний платником податків метод нарахування амортизації не може бути змінений протягом усього періоду нарахування амортизації по об'єкту майна, що амортизується.

З метою стимулювання господарюючих суб'єктів до збільшення витрат інноваційного характеру пропонується застосування об'ємної податкової знижки на витрати, пов'язані з проведенням НДПКР.

Також законодавчо необхідно встановити, щоб витрати платника податків на наукові дослідження і (або) дослідно-конструкторські розробки, що відносяться до створення нової або вдосконалення виробленої продукції, зокрема витрати на винахідництво, здійснені самостійно або спільно з іншими організаціями, так само як і на підставі договорів, за якими він виступає як замовник таких досліджень або розробок, визнавалися для цілей оподаткування не після закінчення цих досліджень або розробок і підписання сторонами акта здачі-приймання, а безпосередньо в тому звітному періоді, в якому фактично здійснювалися вказані витрати.

Податкове стимулювання нововведень являє собою, по суті, практичну реалізацію регуляторної функції податків. Усі сучасні держави визнають регулювання економіки податковими методами необхідними і намагаються цілеспрямовано впливати на розвиток господарства відповідно до інвестиційних та інноваційних програм.

Можна виділити такі напрями вдосконалення механізму нарахування і стягування податку з прибутку:

1. Можливим напрямом удосконалення податку на прибуток є диференціація ставок податку залежно від рівня інноваційної активності, досягнутого платником податків.

2. Для забезпечення дієвого регуляторного впливу держави на економіку через податкову політику пільги по податку на прибуток мають бути спрямовані на стимулювання початкових етапів відтворювального процесу - від капітальних вкладень у фундаментальні дослідження до інвестицій у розширення виробництва.

3. Пільги мають бути нейтральні щодо сфер застосування капіталу, видів економічної діяльності, категорій платників податків.

4. Податкова політика держави повинна однаково стимулювати інвестиційну й інноваційну активність господарюючих суб'єктів.

Таким чином, можна відзначити такі особливості податкового регулювання інноваційної діяльності. Стимулювання проводиться в основному шляхом надання пільг науковим організаціям на наукову продукцію. В умовах високої еластичності попиту на ринку інновацій це практично не вирішує проблеми у зв'язку з реальною можливістю перекладення податкового тягаря на наукову організацію. Зокрема, звільнення за непрямими податками у цих умовах призводить до того, що наукові організації, які використовують пільгу, зазнають додаткових втрат через необхідність віднесення пред'явленого їм ПДВ на витрати виробництва й обігу.

Відповідно, потрібна реалізація заходів, спрямованих на зміну ситуації на ринку інновацій, насамперед у частині стимулювання попиту на наукоємну продукцію. Отже, необхідно в найкоротші терміни розглянути питання про введення в законодавство положень, що передбачають надання пільгового оподаткування при здійсненні за рахунок прибутку витрат, спрямованих як на фінансування наукових досліджень і розробок, так і на формування відрахувань до різних фондів підтримки науково-технічної сфери. При цьому вкрай важливо у частині першої групи пільг виключити введення яких-небудь обмежувальних нормативів на їх використання, а в частині стимулювання відрахувань до державних фондів необхідно встановити пільгу в більшому розмірі, ніж обсяг проведених відрахувань.

ВИСНОВКИ

У дисертації подано теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми вдосконалення державної політики стимулювання інноваційної діяльності шляхом визначення напрямів її покращення та теоретичних підходів до цього питання. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення:

1. Інновації тісно пов'язані з науково-технічним прогресом, будучи його результатом і одночасно основою. При цьому під інноваціями розуміємо процес реалізації нововведення в будь-якій сфері суспільних відносин, що приводить до задоволення існуючої ринкової або суспільної потреби і дає позитивний економічний ефект. Інноваційна сфера в Україні на сьогодні стикається зі значними труднощами не лише у сфері ефективності діяльності, але й у сфері відтворювальних процесів оновлення устаткування та персоналу. Проте рівень і ефективність досліджень, розробок, що проводяться в Україні, не такі вже й низькі. У країні є значні фундаментальні і технологічні наробки, унікальна науково-виробнича база і висококваліфіковані кадри. Водночас слабкою залишається орієнтація цього інноваційного потенціалу на реалізацію наукових досягнень у виробництві й інших прикладних сферах діяльності.

2. Встановлено, що потребує вдосконалення фінансовий механізм інноваційної діяльності. Через постійний дефіцит грошових коштів на підприємствах бракує ресурсів для інноваційної діяльності. Основні труднощі в реалізації інноваційного потенціалу пов'язані з нестачею власних коштів, обмеженістю бюджетного і позабюджетного фінансування, позичених і залучених коштів. У зв'язку із цим доцільним є створення сприятливих умов для фінансування інноваційної сфери приватним капіталом.

3. Методи державного регулювання сфери інновацій і технологій, що реалізуються сьогодні в промислово розвинутих країнах, можна об'єднати в три основні групи. До першої з них належать методи і механізми, що забезпечують пряму участь держави у виробництві знань і технологій. Друга група методів державного регулювання сфери науки і технологій об'єднує широкий спектр безвідплатних субсидій і грантів на проведення фундаментальних досліджень, що надаються вченим, які працюють у державних і в недержавних структурах. До третьої належать методи, спрямовані на формування сприятливих умов для приватних інвестицій у сферу науки і технологій, стимулювання досліджень і розробок у приватному секторі, його інноваційної активності. Важливим елементом більшості методів цієї групи є податкові пільги. Разом з тим до них належать і субсидії, що надаються державою приватному бізнесу, що вкладає кошти в дослідження і розробки. Незважаючи на національні особливості формування моделей державного регулювання сфери науки і технологій, що склалися в промислово розвинутих країнах, невід'ємним і ключовим елементом всіх цих моделей є непрямі методи підтримки, які так чи інакше стимулюють дослідження і розробки в приватному секторі, викликають збільшення його витрат на науку.

4. Сьогодні загальною тенденцією в державному регулюванні сфери науки і технологій, і особливо прикладних досліджень, є переорієнтація з прямих методів на непрямі, які найбільш ефективні за умови стабільності та довготривалості схем і механізмів, що використовуються. Переваги непрямого державного регулювання перед прямим можна звести до таких основних позицій. По-перше, непрямі методи державної підтримки забезпечують автономність приватного сектора і його економічну відповідальність за вибір напрямів досліджень та їх реалізацію. По-друге, вони не створюють штучно підтримуваного державою ринку знань і нововведень, який не завжди ефективний. Реалізація непрямих методів вимагає меншої бюрократичної роботи на всіх рівнях влади.

5. Податкова політика, орієнтована на стимулювання інновацій, повинна гармонійно „вбудовуватися” в національну інноваційну систему. Остання має бути орієнтована, зокрема, на створення необхідних умов для зростання податкового потенціалу країни, її регіонів. У свою чергу, рівень реалізації податкового потенціалу залежить від оптимального рівня і розподілу податкового навантаження. Виділено такі напрями вдосконалення механізму нарахування і стягування податку на прибуток: диференціація ставок податку залежно від рівня інноваційної активності, досягнутого платником податків; відновлення пільг по податку на прибуток на постійній основі для забезпечення дієвого регуляторного впливу держави на економіку через податкову політику. Пільги мають бути спрямовані на стимулювання початкових етапів відтворювального процесу - від капітальних вкладень у фундаментальні дослідження до інвестицій у розширення виробництва; пільги мають бути нейтральні відносно сфер застосування капіталу, видів економічної діяльності, категорій платників податків; податкова політика держави на сьогодні має однаковою мірою стимулювати інвестиційну й інноваційну активність господарюючих суб'єктів.

6. На основі аналізу досвіду розвинених країн можна зробити висновки, що технічно податкове стимулювання нововведень має безпосередньо знайти своє відображення в особливих податкових пільгах, які по суті були б повним або частковим звільненням від оподаткування інвесторів і інноваторів. У цих пільгах має відображатися стимулююча сутність податків щодо інноваційного розвитку економіки, інвестиційна й інноваційна спрямованість податкової політики держави.

7. Загалом всі податкові пільги, спрямовані на посилення інноваційної активності, повинні в обов'язковому порядку мати такі спільні риси. Система основних податкових пільг має бути «прив'язана» до єдиного, існуючого у всіх розвинених країнах платежу до державного бюджету - податку на прибуток підприємств. Система податкових пільг повинна диференціюватися за галузями, видами обладнання (на користь науково-дослідного), напрямами діяльності (на користь інвестування НДПКР), територіально (на користь важкодоступних і економічно менш розвинутих районів або на користь спеціальних науково-промислових зон, дослідних центрів, інноваційних інкубаторів, наукових парків, технополісів). Система податкових пільг має складатися з таких елементів, де кожна пільга мала б чіткий цільовий і адресний характер (наприклад, після введення в експлуатацію нового обладнання, після проведеного приросту витрат на НДПКР), а право на отримання податкової пільги наставало б відповідно до діючого законодавства автоматично, його не треба було б доводити й обґрунтовувати у вищих інстанціях. Повинен проводитися обов'язково офіційний статистичний облік та аналіз ефективності податкових пільг.

8. У роботі запропоновано застосування інноваційного податкового кредиту на підставі проведення платником податків технічних або технологічних інновацій у власному виробництві. Інноваційний податковий кредит має бути обов'язково оформлений відповідним договором, який має бути пов'язаний з реалізацією відповідного інноваційного проекту, програми. При цьому інноваційний податковий кредит має бути наданий за одним або декількома податками, особливо щодо податку на прибуток, ПДВ, місцевих податків. В основу податкового стимулювання інновацій і інвестицій, пов'язаних з нововведеннями, має бути покладена концепція «податки - регулятор економіки НТП», у якій податки розглядають як засоби регулювання економіки нововведень у сфері НТП і забезпечення стабільного економічного зростання інноваційного типу.

9. Перерозподільний характер податкової політики держави, відповідно до пропозицій, полягатиме в тому, що за рахунок посилення податкового навантаження на споживання забезпечених людей і підприємницької діяльності, не пов'язаної з інвестиціями у виробничі нововведення, акумульовані кошти спрямовуватимуться на користь забезпечення фінансовими ресурсами інноваційних процесів для підвищення конкурентоспроможності й ефективності господарської діяльності і відповідних товарів.

10. Раціональна податкова політика в Україні має базуватися на системі таких основоположних принципів: податкове стимулювання випереджального збільшення інновацій порівняно з інвестиціями; забезпечення стабільних темпів зростання державних доходів не за рахунок посилення податкового тягаря, а шляхом підвищення ефективності економіки; створення сприятливих умов для розвитку приватної ініціативи й інвестування в товаропродукуючу сферу, для впровадження нових технологій, техніки і виконання прикладних науково-дослідних робіт; стимулювання реального експорту товарів і капіталів; захист вітчизняних товаровиробників і національного ринку від несприятливих зовнішніх умов; стимулювання нагромадження і переливання капіталу в ефективні й пріоритетні галузі реального сектора економіки; єдність податкової стратегії і тактики, державної та регіональної податкової політики в єдиному податковому просторі країни; інтеграція у світовий економічний і податковий простір.

11. Обґрунтовано напрями регуляторної політики й соціальну роль держави в сучасному суспільстві, що опосередковує функції державних органів щодо регулювання інновацій. До найважливіших з них належать: акумулювання коштів на наукові дослідження та інновації; координація інноваційної діяльності; стимулювання інновацій; створення правової бази для інноваційних процесів; кадрове забезпечення інновацій; формування науково-інноваційної інфраструктури; інституціональне забезпечення інноваційних процесів; регулювання соціальної та екологічної спрямованості інновацій; підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності; регіональне регулювання інноваційних процесів; регулювання міжнародних аспектів інноваційних процесів.

12. До напрямів подальших наукових розвідок належать визначення ролі та функцій банків та інших фінансових інституцій у процесі державного стимулювання розвитку інвестицій; окреслення нових напрямів діяльності венчурних фондів і компаній; розробка підходів до підвищення привабливості наукової діяльності, стимулювання розвитку кадрового потенціалу країни.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Білюк А. В. Шляхи вдосконалення державного стимулювання та фінансової підтримки інновацій // А. В. Білюк / “Державне управління” : зб. наук. пр. - Донецьк, 2007. - Вип. 93. - Т. 8. - С. 43-51.

Білюк А. В. Науково-технічний потенціал розширення інноваційної діяльності в Україні // А. В. Білюк / Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2008. - № 1. - С. 20-24.

Білюк А. В. Податкове регулювання інновацій в Україні // А. В. Білюк / Економіка та держава. - 2008. - № 6. - С. 85-87.

Білюк А. В. Роль податків у формуванні доходів окремих секторів економіки // А. В. Білюк / Економіка та держава. - 2008. - № 5. - С. 45-46.

Білюк А. В. Теоретичні підходи інвестиційного механізму у державному податковому регулюванні інноваційного розвитку економіки
// А. В. Білюк / Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2008. - № 4. - С. 36-41.

Білюк А. В. Пріоритети державного податкового стимулювання інноваційної діяльності в Україні // А. В. Білюк / Економіка та держава. - 2009. - № 1. - С. 80-83.

Білюк А. В. Роль налоговой политики государства с позиций эволюционной экономики // А. В. Білюк / Формирование инновационной системы экономики и образования в условиях глобализации : материалы международной научно-практической конференции 11 апреля 2008 г. - Воронеж, 2008. - Ч. 2. - С. 5-6.

Білюк А. В. Регулювання інноваційної діяльності в економіці
// А. В. Білюк / Наука і вища освіта : тези доповідей учасників 16-ї міжнародної наукової конференції молодих науковців: у 4 т., м. Запоріжжя, Класичний приватний університет. - Запоріжжя : КПУ, 2008. - Т. 2. - С. 202-203.

Білюк А. В. Ефективність державної політики щодо фінансування інноваційних проектів в Україні // А. В. Білюк / Materialy IV Miкdzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji “Nowoczesnych naukowych osi№gniкж - 2008”. - Przemyњl. : Nauka i studia, 2008. - Т. 7: Ekonomiczne nauki. Paсstwowy zarz№d. - S. 61-63.

Білюк А. В. Інноваційна діяльність як стимулювання розвитку країни // А. В. Білюк / Тези VIIІ Міжнар. наук. конгресу, 27-28 березня 2008 р. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2008. - С. 189.

АНОТАЦІЯ

Білюк А.В. Розвиток державної податкової політики стимулювання інноваційної діяльності в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Класичний приватний університет, Запоріжжя, 2009.

Дисертація містить науково обґрунтовані положення, висновки і пропозиції щодо розвитку державної податкової політики стимулювання інноваційної діяльності в Україні. Досліджено сутність інновацій та інноваційної діяльності як об'єктів державного регулювання. Визначено прямі та непрямі методи державної політики стимулювання інновацій. Проаналізовано стан і розвиток науково-технологічної сфери в Україні. Обґрунтовано рівень податкового навантаження на інвестиції в НДПКР. Розроблено заходи щодо стимулювання інноваційного процесу через механізм податкових пільг. Запропоновано напрями та перспективи інноваційно-технологічного розвитку промисловості України.

Ключові слова: державна політика стимулювання інновацій, державне регулювання в інноваційній сфері, інновації, інноваційна діяльність, інноваційний процес, податкові пільги, податкове навантаження.

Билюк А.В. Развитие государственной налоговой политики стимулирования инновационной деятельности в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Классический приватный университет, Запорожье, 2009.