Адміністративно-правові режими та їх забезпечення органами внутрішніх справ

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

ПРАВОВІ РЕЖИМИ ТА ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Виконала Мінка Тетяна Павлівна

Дніпропетровськ - 2011

АНОТАЦІЯ

адміністративний право законодавство правоохоронний

Мінка Т.П. Правові режими та їх забезпечення органами внутрішніх справ. - рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, Дніпропетровськ, 2011.

Дисертація є першим комплексним фундаментальним дослідженням з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досліджень правової науки та практичного досвіду важливої наукової проблеми, що виявляється у встановленні нових знань про правовий режим адміністративного права, які утворили концепцію системи адміністративно-правових режимів та діяльності органів внутрішніх справ щодо їх забезпечення.

Розроблено концепцію правового режиму адміністративного права, на підставі якої визначено зміст адміністративно-правових режимів з наступним обґрунтуванням теоретичних положень та практичних рекомендацій для вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо їх забезпечення.

Обґрунтовано, що правовий режим адміністративного права - це правова форма функціонування відносин, що складають предмет адміністративного права і які забезпечуються комплексом правових способів, типів та методів адміністративно-правового регулювання, що створюють відповідний рівень динаміки цих відносин і визначають мету адміністративно-правового регулювання.

Ключові слова: режим, правовий режим, правовий режим адміністративного права, адміністративно-правовий режим, органи внутрішніх справ, громадська безпека.



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Соціальні трансформації, що відбуваються в українському суспільстві протягом останніх років, суттєво позначаються на розвитку права, змінюють характер правового регулювання суспільних відносин, зумовлюють оновлення законодавства. У зв'язку з цим актуальними стають заходи держави для забезпечення нормального функціонування державних та громадських інститутів, захисту прав та свобод людини, суспільства від гострих соціальних конфліктів, зміцнення законності та правопорядку. Динаміка потреб сучасного суспільства спонукає, з одного боку, до впорядкування правового регулювання суспільних відносин, з іншого - до зміни якості їх регулювання, створення нових механізмів, специфічного правового режиму, який, залежно від характеру, виду суспільних відносин, мети і завдань регулювання тощо, дозволяв би комбінувати, поєднувати юридичні засоби, адаптуючи їх до конкретних ситуацій.

Виходячи з цього, саме адміністративно-правові режими є тією атмосферою, в якій функціонують всі елементи правової системи, у взаємодії з іншими правовими явищами, в результаті чого забезпечується ефективне публічне адміністрування економічною, адміністративно-політичною, соціально-культурною сферами. Регулятивні властивості адміністративно-правових режимів дозволяють об'єднати та опосередкувати використання як правових засобів, так і інших правових явищ, залежно від характеру та змісту відповідних адміністративно-правових відносин, завданням адміністративно-правового регулювання, що в цілому дозволяє ефективно організовувати діяльність органів публічної адміністрації як у звичайних умовах, так і при виникненні надзвичайних ситуацій.

Органи внутрішніх справ є головним суб'єктом реалізації завдань та функцій держави у галузі внутрішніх справ. Очевидним є те, що зміни, що відбуваються, в цій галузі, потребують не тільки регулятивного впливу адміністративно-правових режимів, а й нових підходів до вирішення органами внутрішніх справ завдань з охорони громадського порядку та громадської безпеки, захисту прав і свобод людини, покращення правового регулювання та якості їх діяльності. Тому на порядок денний постають питання щодо ефективності виконуваних органами внутрішніх справ функцій, пошуку нових форм і методів їх правоохоронної діяльності щодо забезпечення відповідних адміністративно-правових режимів, які б відповідали конституційним вимогам визнання головним обов'язком держави забезпечення пріоритетів прав і свобод людини. Таким чином, виникає потреба розробки не тільки теорії адміністративно-правових режимів та методологічних підходів по їх дослідженню, але й проблем удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо їх забезпечення. Наукові здобутки з цієї проблематики потребують осмислення нових пріоритетів державотворення, аналізу та систематизації накопичених знань, враховуючи сучасні тенденції розвитку вітчизняного права.

Для юридичної науки адміністративно-правові режими - явище відоме, але мало досліджене. Вони розглядалися науковцями крізь призму надзвичайних правових режимів, режиму воєнного стану або стосовно певних об'єктів чи предметів. Їх здебільшого ототожнювали з правовим регулюванням, методом або типом правового регулювання. В умовах реформування адміністративного права, перегляду знань про його предмет, об'єкт, методи, систему, склад підгалузей та інститутів тощо актуальним залишається питання з'ясування сутності правового режиму цієї галузі права, його ролі у визначенні інституціонально-функціональної природи правової матерії, зв'язку з іншими елементами правової системи (нормами права, правовідносинами, методами правового регулювання тощо). Отже, сьогодні загальновизнаного підходу з цієї проблематики в адміністративному праві не вироблено.

Викладене вище свідчить про існування наукової проблеми, зміст якої полягає у необхідності розроблення наукової концепції правового режиму адміністративного права. Це пояснюється тим, що проблема правового режиму є кардинальною для теорії права, вона надає уявлення про інституціонально-функціональну природу об'єктивного права. Саме завдяки правовому режиму створюється правова атмосфера, в якій забезпечується динаміка правовідносин, здійснюється трансформація механізму правового впливу на суспільні відносини, і в цілому досягається мета правового регулювання.

Базове підґрунтя висновків стосовно об'єкта дослідження склали сучасні дослідження природи права на філософсько-теоретичному рівні, здійснені Ю.Ю. Ветютнєвим, А.А. Козловським, М.І. Козюброю, А.М. Колодієм, С.І. Керімовим, Д.А. Максимовим, В.С. Нерсесянцем, Ю.М. Оборотовим, М.П. Орзіхом, Л.В. Петровою, П.М. Рабіновичем, М.В. Цвіком та ін. Наведені у їхніх працях узагальнення, визначення, дефініції щодо сутності й поняття права у його розрізненні та збігу із законом дозволили охарактеризувати зміст правового режиму адміністративного права з боку онтології (вчення про буття) і гносеології (вчення про пізнання).

Дослідження основних положень адміністративно-правових режимів провадилося виходячи з нової ідеології вітчизняного адміністративного права відповідно до його суспільної цінності, методу, предмета і системи, що здійснено у працях В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяка, В.М. Горшеньова, Є.В. Додіна, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюка, О.В. Кузьменко, В.В. Копейчикова, Є.Б. Кубка, Є.В. Курінного, В.М. Марчука, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришка, В.Г. Перепелюка, Д.В. Приймаченка, А.О. Селіванова, В.М. Селіванова, С.Г. Стеценка М.Ф. Стахурського, В.Я. Тація, М.М. Тищенка, В.В. Цвєткова, В.М. Шаповала, В.К. Шкарупи, Ю.С. Шемшученка та ін.

Роботи вітчизняних і зарубіжних фахівців утворили теоретичне підґрунтя для нових поглядів на природу правового режиму в адміністративному праві, змісту і структури адміністративно-правових режимів, їх значення для галузі внутрішніх справ та призначення органів внутрішніх справ щодо їх забезпечення. Детальний теоретичний огляд сутності правового режиму в галузевих науках, його змісту в адміністративному праві надав можливість запропонувати нову теоретичну концепцію правового режиму адміністративного права, розглянути індивідуальні особливості адміністративно-правових режимів, сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ для їх забезпечення.

Наведені обставини зумовлюють актуальність теми дисертації, її важливе теоретичне і практичне значення щодо подальшого розвитку адміністративного права й оновлення законодавства відповідно до сучасного етапу українського державотворення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до п. 3.2 плану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2010 р. Її проблематика безпосередньо випливає з положень Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11.07.2001 р., п. 4 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 649-р «Про затвердження Концепції реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі правоохоронних органів», додатків 10-13 до Наказу МВС України від 29.07.2010 р. №347 «Про затвердження Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років» та Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 25 квітня 2009 р. (протокол № 4), розглянута координаційним бюро відділення Національної академії правових наук України і має позитивний відгук щодо актуальності, коректності формулювання, доцільності дослідження у вигляді дисертації за спеціальністю 12.00.07. (№ 541 у Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права у 2009 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розробці концепції правового режиму галузі адміністративного права, на підставі якої визначається зміст адміністративно-правових режимів з наступним обґрунтуванням теоретичних положень та практичних рекомендацій для вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо їх забезпечення.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення завдань, спрямованих на:

– з'ясування витоків та методологічних підходів до характеристики поняття «режим» і дослідження його розвитку у правовій науці;

– визначення змісту поняття «правовий режим» через призму філософської та правової наукової думки;

– обґрунтування позиції стосовно місця правового режиму в адміністративно-правовому регулюванні, та визначення його співвідношення з іншими правовими категоріями;

– висвітлення сутнісних ознак правового режиму галузі адміністративного права;

– формулювання авторського визначення теорії правового режиму адміністративного права як окремої адміністративно-правової теорії;

– встановлення співвідношення понять «правовий режим адміністративного права» та «адміністративно-правовий режим»;

– з'ясування структурно-функціонального змісту адміністративно-правових режимів;

– розкриття сутності адміністративно-правових режимів в адміністративно-політичній сфері та розроблення теоретичних підходів до їх класифікації;

– формулювання системно-структурних характеристик адміністративно-правових режимів у галузі внутрішніх справ;

– встановлення особливостей відносин, що складаються з приводу забезпечення адміністративно-правових режимів у галузі внутрішніх справ;

– науковий аналіз законодавства, що є правовою основою адміністративно-правових режимів і діяльності органів внутрішніх справ щодо їх забезпечення;

– розкриття сутності форм і методів забезпечення органами внутрішніх справ адміністративно-правових режимів;

– розроблення наукових пропозицій теоретичного та практичного характеру, спрямованих на вдосконалення законодавства, що регулює адміністративно-правові режими, та діяльність органів внутрішніх справ щодо їх забезпечення.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають в процесі діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення адміністративно-правових режимів.

Предмет дослідження - адміністративно-правові режими та їх забезпечення органами внутрішніх справ.

Методи дослідження обрано з урахуванням мети і завдань дослідження, його об'єкта і предмета. Методологічною базою є сукупність загально-філософських, загальнонаукових, приватно-наукових методів, які в комплексі використано для вирішення поставлених завдань.

Метод діалектичного матеріалізму використано у процесі пізнання сутності правового режиму адміністративного права в умовах його розвитку, у взаємодії з іншими явищами правової дійсності, зберігаючи матеріалістичний підхід до зазначених явищ (розділи 2-5). Синергетична інтерпретація розвитку правового режиму адміністративного права як складної динамічної системи, дозволила оцінити сучасні правові процеси, виявити закономірності та особливості їх перебігу в галузі внутрішніх справ (розділи 1-5). Системний метод надав можливість дослідити взаємозв'язок соціальних процесів та суспільних відносин як елементів системи, що сприяло вивченню проблем у єдності їх соціального змісту та юридичної форми (розділи 1-5). Логіко-семантичний методи використано при встановленні логіко-методологічних засад побудови системи понять «правовий режим», «правовий режим адміністративного права», «адміністративно-правовий режим» та інших, сформульованих автором (підрозділ 1.3, розділи 2-5); системно-структурний та системно-функціональний методи - при дослідженні системи та структури адміністративно-правових режимів, визначенні місця і ролі складових у функціонуванні об'єкта як цілого за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. (підрозділи 2.3, 2.2, 2.4, 3.1, 4.1.). Історико-правовий метод сприяв дослідженню генезису законодавства, що є правовою основою адміністративно-правових режимів у галузі внутрішніх справ (розділи 3-5); компаративний -при порівняльному аналізі вітчизняного та міжнародного законодавства у сфері діяльності правоохоронних органів, вивчення можливостей застосування наявного світового досвіду в реаліях українського суспільства (розділи 3-5); статистичний - при аналізі статистичних даних діяльності органів внутрішніх справ (розділи 3-5). Метод абстрагування дозволив у загальному масиві наукової інформації виявити типові, найбільш характерні та істотні якості правового режиму адміністративного права, визначити закони, за якими він існує, тобто розкрити його наукову сутність (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4).

Нормативну основу дослідження становить законодавство України, що регулює діяльність органів внутрішніх справ та законодавство інших країн, що регулює діяльність правоохоронних органів з охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки - Німеччини, США, Росії, Білорусі, Казахстану, Грузії.

Емпіричну базу дослідження складають різноманітні джерела: наукові публікації (монографії, підручники, коментарі); автореферати дисертацій; результати узагальнення публікацій у засобах масової інформації, статистичні й аналітичні матеріали діяльності органів внутрішніх справ з охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки з 2000 по 2010 р., а також результати опитування працівників органів внутрішніх справ (305 осіб) та громадян (331 особа).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим монографічним дослідженням, у якому комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням останніх досягнень юридичної науки запропоновано концепцію правового режиму в адміністративному праві та отримано нові знання, які дозволили сформулювати нові наукові підходи щодо встановлення та забезпечення адміністративно-правових режимів.

На підставі проведеного дослідження сформульовано нові концептуальні положення й висновки, запропоновані здобувачем особисто, зокрема:

вперше:

- запропоновано авторське поняття правового режиму галузі адміністративного права як правової форми функціонування відносин, що складають предмет адміністративного права, які забезпечуються особливим поєднанням правових способів, типів та методів адміністративно-правового регулювання, що створюють відповідний рівень динаміки цих відносин та визначають мету адміністративно-правового регулювання;

- автором доведено, що правовий режим адміністративного права характеризується єдністю таких компонентів - предмета, способів, типів та методів і мети правового регулювання; саме через режим право знаходить свій об'єктивний вираз та досягає мети регулювання (упорядкування) відносин, що складають предмет адміністративного права;

- визначено правовий режим адміністративного прав як системне утворення, що складається з трьох рівнів - універсального, інституціонально-галузевого та галузево-конкретного. На універсальному рівні правовий режим адміністративного права розглядається у більш абстрактному вигляді як загальноправовий феномен. Зміст другого рівня (інституціонально-галузевого) складають правові режими підгалузей та інститутів адміністративного права. У межах підгалузевих та інституціональних правових режимів діють галузево-конкретні адміністративно-правові режими, що складають зміст третього рівня. Під адміністративно-правовими режимами цього рівня слід розуміти адміністративно-правову форму функціонування конкретних, однорідних адміністративно-правових відносини, які забезпечуються особливим поєднанням способів та методів адміністративно-правового регулювання, завдяки чому створюється відповідний рівень динаміки цих правовідносин у просторі і часі та досягається мета адміністративно-правового регулювання;

- обґрунтовано, що адміністративно-правовий режим як структурний елемент правового режиму адміністративного права має свої специфічні ознаки, які відрізняють його від інших правових явищ (норм права, правовідносин, механізму правового регулювання) і є складною юридичною конструкцією, що містить комплекс відносно автономних, взаємопов'язаних і взаємодіючих один з одним елементів, завдяки яким досягається мета регулювання та забезпечується порядок динаміки відповідних адміністративно-правових відносин;

- доведено, що реалізація публічних інтересів в адміністративно-політичній сфері здійснюється за допомогою системи адміністративно-правових режимів у галузі оборони, внутрішніх справ, зовнішніх справ та юстиції, які спрямовані на реалізацію функцій держави у сфері оборони та безпеки, що визначає зміст та характер цих режимів, умови їх функціонування та спрямованість діяльності відповідних державних органів, у тому числі й органів внутрішніх справ, щодо їх забезпечення;

- зроблено висновок, що органи внутрішніх справ у зовнішньому середовищі, шляхом правозастосовчої діяльності забезпечують адміністративно-правовий режим громадської безпеки, під яким запропоновано розуміти адміністративно-правову форму функціонування правовідносин у сфері громадської безпеки, які забезпечуються специфічним комплексом правових засобів пливу, з метою попередження, локалізації та ліквідації умов і факторів, що створюють потенційну або реальну загрозу життєво важливим цінностям суспільства;

- доведено, що забезпечення органами внутрішніх справ адміністративно-правового режиму громадської безпеки здійснюється з використанням системи теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, кадрових, науково-технічних, ресурсних та інших заходів, спрямованих на попередження, локалізацію та ліквідацію умов і факторів, що створюють потенційну або реальну загрозу життєво важливим цінностям суспільства.

- обґрунтовано, що порядок функціонування системи управління в органах внутрішніх справ забезпечується шляхом встановлення адміністративно-правових режимів, основними з яких є режими публічної служби, обігу інформації, дисципліни та законності. За допомогою цих адміністративно-правових режимів забезпечуються цілі управління, здійснюється підтримання сталого стану системи управління та процесів, що в ній відбуваються.

удосконалено:

- зміст понять «правовий режим», «публічний інтерес», «публічне адміністрування», «предмет адміністративного права», «метод адміністративного права», «внутрішні справи», «громадський порядок», «громадська безпека» та ін.;

- визначення правового режиму в його кореляції з поняттями: правова форма, правовий вплив, правове регулювання, адміністративно-правове регулювання, механізм адміністративно-правового регулювання, які, трансформуючись у відповідний правовий режим, визначають динаміку впливу права на відповідні суспільні відносини за допомогою правових засобів (норм права, правовідносин, актів реалізації та застосування права тощо), так і інших правових явищ (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу тощо);

- засоби забезпечення органами внутрішніх справ адміністративно-правових режимів. Зазначено, що забезпечення органами внутрішніх справ адміністративно-правових режимів ґрунтується на імперативному методі правового регулювання, зумовлює застосування переважно заходів адміністративного примусу, однак також може містити й елементи дозвільного характері (ліцензування, надання дозволів, здійснення реєстрації);

- форми забезпечення органами внутрішніх справ адміністративно-правових режимів, під якими запропоновано розуміти зовнішньо об'єктивовану діяльність відповідних служб та підрозділів органів внутрішніх справ, що здійснюється у межах повноважень, що надаються, з метою забезпечення нормального функціонування суспільних відносин у межах конкретного адміністративно-правового режиму;

дістало подальшого розвитку:

- знання про те, що формуючою ознакою галузей права є правовий режим, що є явищем, якому належить визначальна роль у побудові системи права, і який змістовно включає предмет, метод та мету правового регулювання, характеризуючи право як нормативно-інституційний соціальний регулятор;

- теоретичні уявлення про критерії класифікації адміністративно-правових режимів, які повинні враховувати всю багатогранність процесів та явищ, які потребують регулятивного впливу адміністративно-правових режимів. Запропоновано виокремити загальні (за галузевою ознакою; за приналежністю норм права, які здійснюють державне регулювання суспільних відносин у відповідних сферах взаємодії публічної адміністрації з іншими суб'єктами права) та допоміжні критерії класифікації (за сферами реалізації публічного інтересу; за засобами правового регулювання; за видами адміністративно-правового регулювання; за функціональним призначенням; за ступеням реалізації правосуб'єктності);

- з'ясування змісту співвідношення понять «дисципліна» та «законність». Зроблено висновок, що поняття «законність» значно ширше, ніж поняття «дисципліна». Критерієм розмежування законності та дисципліни є сфера їх застосування. Законність характеризує як зовнішню, позасистемну діяльність органів публічної адміністрації та їх представників, так і внутрішню, а дисципліна - їх внутрішньо системну діяльність;

- обґрунтування необхідності реформування системи та структури органів внутрішніх справ, визначення правових та організаційних засад їх діяльності, чіткого розмежування завдань і функцій відповідних служб та підрозділів органів внутрішніх справ.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання у:

– правотворчості - для вдосконалення правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ. Сформульовані у дисертаційному досліджені теоретичні положення та пропозиції використовуються суб'єктами законотворчого процесу, зокрема при підготовці Законів України «Про органи внутрішніх справ», «Про забезпечення громадського порядку в Україні», «Про обіг небезпечних для суспільства речей», «Про засади публічної служби в Україні», «Про службу в органах внутрішніх справ», «Про обіг інформації в органах внутрішніх справ», «Про заходи безпеки під час проведення спортивних масових заходів», «Про внесення змін до Закону України «Про міліцію» (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради від 24.12.2009 р. №04-19/14-3744, лист МВС України від 01.12.2009р. №25373/Лц);

– правозастосуванні - для покращання практичної діяльності органів внутрішніх справ. На замовлення практичних підрозділів органів внутрішніх справ було розроблено та впроваджену у їхню діяльність низку методичних рекомендацій (Акт здавання-приймання науково-дослідної роботи відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в м. Севастополі від 17.02.2008р., акти впровадження відділу кримінальної міліції у справах дітей УМВС України в Херсонській області від 10.07.2008р., відділу кримінальної міліції у справах дітей Дніпропетровського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 02.12.2008р., відділу громадської безпеки Дніпропетровського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 18.12.2008р., Управління Державної автомобільної інспекції УМВС України в Сумській області від 19.01.2009 р.);

– навчальному процесі - матеріали дисертації використовуються під час проведення занять з навчальних дисципліни «Адміністративне право» та «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ» у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ (Акт впровадження Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 24.05.2010 р.);

– науково-дослідній сфері - для подальшої розробки теорії правового режиму адміністративного права та вдосконалення теоретичних і правових основ діяльності органів внутрішніх справ (Акти впровадження Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 22.10.2008 р., 12.11.2008 р. і 18.09.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконано дисертантом самостійно, з використанням новітніх здобутків вітчизняної та зарубіжної науки адміністративного права, усі викладені в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі власних досліджень автора.

У співавторстві опубліковано монографію «Контрольна діяльність штабів органів внутрішніх справ» (2010) (здобувач розробив розділ 3 «Напрямки вдосконалення діяльності штабів органів внутрішніх справ»), монографію «Моральні аспекти правової ідентифікації людини» (2010) (здобувач розробив розділ 3 «Зміцнення у правовій свідомості - вимога зміцненої соціальної реальності»), монографію «Протидія торгівлі людьми в Україні» (2010) (здобувачем підготовлено розділ 1 «Організаційно-правові основи протидії торгівлі людьми в Україні»), монографію «Адміністративна діяльність Державної прикордонної служби України» (2010) (здобувачем підготовлено розділ 1 «Характеристика адміністративної діяльності Державної прикордонної служби України»).

У співавторстві опубліковано наукові статті «Удосконалення управління процесом профілактики розкриття крадіжок вантажів на залізничному транспорті», «Напрямки вдосконалення інформаційного забезпечення стосовно попередження крадіжок вантажів», «Проблеми нелегальної міграції та заходи щодо протидії їй», «Теорія та практика організації протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на Придніпровській залізниці», «Теорія та практика попередження та розкриття крадіжок вантажів на залізничному транспорті», «Наркоманія та її проблеми на території обслуговування Придніпровського УМВСТ», «Сутнісна характеристика адміністративно-правових режимів паспортизації та реєстрації фізичних осіб». У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на восьми міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях та семінарах: «Міжнародне співробітництво у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.), «Заходи органів внутрішніх справ по протидії нелегальній міграції» (м. Івано-Франківськ, 2008 р.), «Актуальні проблеми чинного адміністративного законодавства: шляхи подолання та перспективи вдосконалення» (м. Івано-Франківськ, 2008 р.), «Актуальні проблеми правоохоронної діяльності» (м. Дніпропетровськ, 2008 р.), «Забезпечення прав людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ за сучасних умов» (м. Київ, 2009р.), «Юридична осінь 2009 року» (м. Харків, 2009 р.), «Актуальні проблеми протидії правопорушенням та злочинам у сфері громадської безпеки» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.), «Наукові читання, присвячені пам'яті В. М. Корецького» (м. Київ, 2010)



2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, висвітлено ступінь розробки та методологію дослідження, визначено його мету і завдання, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо публікацій, зазначаються форми апробації та впровадження здобутих результатів.

Розділ 1. «Адміністративно-правові режими: соціальні детермінанти» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Методологія дослідження адміністративно-правових режимів» на підставі здобутків філософії права, з використанням не лише традиційних методів його пізнання, але й нових - синергетики, модельних систем, феноменології - запропоновано синергетичну модель правового режиму адміністративного права як відкритої, нелінійної системи, що дозволило: обґрунтувати взаємозв'язок і взаємообумовленість соціальних процесів та суспільних явищ, які в ній відбуваються; дослідити адміністративно-правові режими, що забезпечуються органами внутрішніх справ, у нетрадиційних аспектах як складні системні утворення у взаємозв'язку з іншими явищами правової дійсності (нормами права, правовідносинами, правовою культурою тощо); встановити закономірності їх розвитку; вирішити проблеми прогнозування та оптимізації діяльності органів внутрішніх справ щодо їх забезпечення.

Феноменом визнається результат чуттєвого споглядання будь-якого об'єкта дійсності, тобто чуттєве уявлення, що сформовано шляхом відмежування, «очищення» об'єкта пізнання від усього, що не є притаманним його сутності. Феноменологічний аналіз правового режиму адміністративного права дозволив осягнути його в онтологічному вимірі - осмислити сутність, чинники буття та принципи функціонування в системі суспільного правопорядку; пізнати його природно-правові характеристики - гносеологічні властивості; з'ясувати ціннісний сенс і призначення для суспільства в цілому (аксіологічні властивості).

У підрозділі 1.2. «Онтологічні, гносеологічні та аксіологічні характеристики правових режимів» досліджується поняття «режим» як соціальна, політична, управлінська та правова категорія, а також у контексті співвідношення таких понять, як «правове регулювання», «правова форма», «правовий вплив», «механізм правового регулювання».

Онтологічне пізнання правового режиму дозволило з'ясувати його правове буття, його призначення у праві, що надало можливість розробити основи концепції правового режиму адміністративного права. Гносеологічне пізнання правового режиму дозволило встановити основні властивості як правових, так і адміністративно-правових режимів.

Застосування онтологічних та гносеологічних знань у якості методів дослідження поняття «режим» як правової категорії надало можливість вийти на принципово новий рівень розуміння його місця в системі суспільного правопорядку та з'ясувати його призначення в адміністративному праві. Зроблено висновок, що правовий режим встановлюється, припиняється та забезпечується правом, є органічною частиною політичного та державного режимів, оскільки відображає важливі елементи правової політики держави.

Зроблено висновок, що правовий режим відображає динаміку правовідносин, яка досягається шляхом трансформації всіх елементів правового впливу: як правових засобів (норм права, актів реалізації та застосування, юридичних фактів тощо), так і інших правових явищ (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правового прецеденту), які у взаємодії досягають мети регулювання. Ґрунтуючись на такому багатозначному та багатоаспектному розумінні правового режиму, далі з'ясовано, що правовий режим в адміністративному праві є зовнішнім проявом впливу права, оскільки саме через режим право знаходить свій об'єктивний вираз та досягає мети адміністративно-правового регулювання (впорядкування) відповідних адміністративно-правових відносин. Саме сутність права полягає у встановленні того чи іншого порядку (режиму) взаємовідносин між суб'єктами права.

З іншого боку, правовий режим є явищем, якому належить визначальна роль у побудові системи права, і який змістовно включає предмет, способи, типи та метод і мету правового регулювання, характеризуючи право як нормативно-інституційний соціальний регулятор.

З аксіологічної точки зору правовий режим є моделлю правового регулювання. Ефективність адміністративно-правових режимів можна розглядати як соціальну цінність, що реалізовується, задовольняє інтереси людей. Динаміка та глобалізація потреб сучасного суспільства вимагає, з одного боку, все більшого поширення сфери правового регулювання суспільних відносин (режим Антарктики, космічне, інформаційне право тощо), з іншого - зміни якості регулювання шляхом встановлення правових режимів, які, залежно від характеру, потреб суспільних відносин, цілей, що встановлюються законодавцем, дозволяли б органічно комбінувати, поєднувати юридичні засоби, адаптуючи їх до конкретних ситуацій. у цьому полягають аксіологічні характеристики правового режиму.

У підрозділі 1.3. «Правовий режим як основа утворення галузей права» проаналізовано наукові позиції щодо критеріїв поділу права на галузі. Зроблено висновок про наукову недосконалість визначення галузі права за допомогою предмета і метода правового регулювання. Особливо це стосується нових галузей права -- космічного, медичного, інформаційного, будівельного, військового, транспортного та інших, де врахування їх правових режимів має особливо велике значення.

Проаналізовано наукові позиції щодо правового режиму галузі права і зроблено висновок, що сутнісні ознаки галузей права детермінує їхній правовий режим, який органічно поєднує лише йому властиві предмет, способи, типи і методи та мету правового регулювання. Основний масив правових режимів зосереджується всередині кожної галузі права, де домінують або загальні заборони, або загальні дозволи. Однак правове регулювання на різних рівнях або відносно інших суб'єктів може включати й елементи, побудовані за іншим типом правового регулювання. А в окремих випадках правовий режим може відображати поєднання двох типів регулювання та системи позитивних зобов'язань. У подібному складному та своєрідному поєднанні типів правового регулювання саме правові режими здатні забезпечити різноманітний комплексний вплив на суспільні відносини.

Обрання правового режиму як критерію поділу системи права на галузі дозволило поділити правову систему на фундаментальні, профілюючі та комплексні галузі права. До комплексних галузей належать ті галузі права, які об'єднують підгалузі та інститути, що мають різні за визначенням предмети правового регулювання, але загальну мету правового регулювання, а відтак - однорідні функціональні характеристики. Зроблено висновок, що адміністративне право є фундаментальною галуззю права з притаманним їй правовим режимом.

Розділ 2. «Феномен правового режиму в адміністративному праві» містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Правовий режим адміністративного права» правовий режим адміністративного права розглядається як сукупність органічно поєднаних, властивих лише цій галузі права мети, предмета й методу правового регулювання. Обґрунтовано, що правовий режим в адміністративному праві є атмосферою функціонування правовідносин, що складають предмет адміністративного права, які забезпечуються притаманним для цієї галузі особливим поєднанням способів, типів та методів правового регулювання, оскільки саме у взаємодії цих явищ правової дійсності (предмету, способів, типів та методів) досягається мета адміністративно-правового регулювання.

Зроблено висновок, що метою адміністративного права є забезпечення прав, свобод та інтересів людини й громадянина, інтересів суспільства і держави у сфері публічного адміністрування. Сформульовано поняття публічного адміністрування як визначену публічними (суспільними) потребами діяльність органів публічної адміністрації, спрямовану на виконання владних повноважень публічного змісту (управління, надання адміністративних послуг, застосування адміністративних стягнень).

Обґрунтовано, що предмет адміністративного права становить сукупність правових відносин публічного управління; надання адміністративних послуг; відносин відповідальності публічної адміністрації за неправомірні дії або бездіяльність (відносини судового й адміністративного оскарження); відповідальності за порушення встановленого публічною адміністрацією порядку і правил (адміністративно-деліктні відносини). Метод адміністративного права визначено як сукупність основних і допоміжних способів, за допомогою яких здійснюється адміністративно-правове регулювання відповідних суспільних відносин. Система методів адміністративно-правового регулювання складається з основних (імперативний та диспозитивний з домінуванням імперативного методу) та допоміжних (переконання, примус, стимулювання, субординації, реординації, координації тощо) способів. Те чи інше співвідношення основних та допоміжних способів, а також ступінь їх деталізації надають уявлення про конкретний юридичний (галузевий) інструментарій регулювання певного виду адміністративно-правових відносин.

Доведено, що правовий режим адміністративного права дозволяє виділяти підгалузі та інститути, які, маючи власні адміністративно-правові режими, утворюють систему адміністративного права.

У підрозділі 2.2. «Онтологія властивостей правового режиму адміністративного права» з'ясовано буття правового режиму і галузі адміністративного права, його сутність і форми прояву. Доведено, що правовий режим дозволяє виділити у системі адміністративного права підгалузі та інститути.

Зроблено висновок, що правовому режиму адміністративного права притаманні властивості системи: певний ступінь внутрішньої організації, узгодженість частин цілого, визначена структура, наявність зв'язків як спосіб об'єднання елементів у систему.

При здійсненні аналізу системності було сформовано модель правового режиму адміністративного права, яка має три рівні. Перший - універсальний, на якому характеристику правового режиму подану у більш абстрактному вигляді як загальноправового феномену. Другий - інституціонально-галузевий, зміст якого складають правові режими підгалузей та інститутів адміністративного права. У межах підгалузевих та інституціональних правових режимів діють галузево-конкретні адміністративно-правові режими, що складають зміст третього рівня. Під адміністративно-правовими режимами цього рівня слід розуміти адміністративно-правову форму функціонування конкретних, однорідних адміністративно-правових відносини, які забезпечуються особливим поєднанням способів та методів адміністративно-правового регулювання, завдяки чому створюється відповідний рівень динаміки цих правовідносин у просторі і часі та досягається мета адміністративно-правового регулювання.

Як елемент системи правового режиму адміністративного права кожна підсистема адміністративно-правових режимів може бути розглянута як система, що має свою власну структуру, яка визначається специфікою елементів та їх взаємодією. Змістовний аналіз зазначених підсистем дозволив зробити висновок про те, що різні адміністративно-правові режими у складі конкретно-галузевої системи посідають нерівноцінне місце і мають неоднакове значення.

У підрозділі 2.3. «Гносеологія властивостей адміністративно-правового режиму» гносеологічне пізнання адміністративно-правового режиму подано вченням про його ознаки, структуру та зміст.

Доведено, що адміністративно-правовий режим як явище гносеологічного порядку має такі особливості: дуалістичний матеріально-процесуальний характер; комплексність, адже може включати норми інших галузей права; регулятивні, охоронні та захисні властивості; нормативність.

Хоча адміністративно-правовий режим може включати й норми та засоби забезпечення інших галузей права (наприклад адміністративно-правові режими підприємницької діяльності, внутрішніх морських вод, громадської безпеки тощо). Головними кваліфікуючими ознаками, що визначають відповідний правовий режим саме як адміністративно-правовий, є: встановлюється та забезпечується державою з метою реалізації публічних інтересів; переважно закріплюється у нормах адміністративного права; забезпечує об'єктивно необхідну й таку, що відповідає публічним інтересам, ідеальну модель функціонування та розвитку адміністративно-правових відносин у конкретній сфері публічного адміністрування; закріплюється, підтримується та забезпечується за допомогою специфічної комбінації адміністративно-правових, організаційних і матеріально-технічних засобів; обов'язковим суб'єктом адміністративно-правового режиму є орган публічної адміністрації.

Зроблено висновок, що адміністративно-правовий режим забезпечується за допомогою взаємодіючих підсистем: правової, організаційної та матеріально-технічної. Структурність розкриває зміст елементів адміністративно-правового режиму, характер зв'язків цих елементів у системі адміністративно-правового режиму, визначає його характер, ступінь організованості, функціонування у конкретних обставинах. Структура адміністративно-правового режиму включає в себе такі елементи:

1) мету встановлення;

2) об'єкт регулювання;

3) механізм правового впливу, що складається як з юридичних (норми права, юридичні факти, правовідносини, суб'єкти права, акти реалізації тощо), так і неюридичних (правосвідомість, правова культура, правові прецеденти, принципи тощо) засобів;

4) спеціальний юридичний інструментарій забезпечення адміністративно-правового режиму (засоби забезпечення адміністративно-правового режиму).

У підрозділі 2.4. «Структурно-функціональна характеристика адміністративно-правових режимів» зазначається, що повнота змісту адміністративно-правових режимів розкривається при обранні критеріїв класифікації, які б дозволили виробити достатньо повне уявлення про систему адміністративно-правових режимів.

Для правового режиму адміністративного права притаманні свої, специфічні адміністративно-правові режими, які визначаються особливостями даної галузі права, її значенням, завданнями, функціями. Тому, за приналежністю норм права, які здійснюють державне регулювання суспільних відносин у відповідних сферах взаємодії публічної адміністрації та з іншими суб'єктами права, можна виокремити підгалузеві та інституціональні адміністративно-правові режими. Обумовленість адміністративного права забезпечувати публічні інтереси у різних сферах суспільного життя дозволяє виділити

1) адміністративно-правові режими у сфері публічного управління (режими функціонування органів публічної адміністрації);

2) адміністративно-правові режими в адміністративно-політичній, економічні та соціально-культурній сферах. Використання різних за змістом правових засобів у межах адміністративно-правового режиму дозволяє їх поділити на прості, комплексні й міжгалузеві.

Шляхом класифікації здійснюється процес поділу адміністративно-правових режимів у формально-юридичному розумінні на групи за різними критеріями:

1) за функціональним призначенням можна виокремити: регулятивні і охоронні;

2) за видами - загальні та спеціальні;

3) за ступенем реалізації правосуб'єктності - звичайні, спеціальні та надзвичайні;

4) за дією у просторі;

5) за дією у часі;

6) залежно від кола осіб;

7) залежно від об'єкта;

Розділ 3. «Адміністративно-правові режими, що забезпечуються органами внутрішніх справ в адміністративно-політичній сфері» присвячений дослідженню змісту діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення адміністративно-правових режимів в адміністративно-політичній сфері.

У підрозділі 3.1. «Органи внутрішніх справ як суб'єкти забезпечення адміністративно-правових режимів в адміністративно-політичній сфері» доведено, що забезпечення адміністративно-правових режимів в адміністративно-політичній сфері є змістом зовнішньої діяльності органів внутрішніх справ. З іншого боку, регулятивний вплив адміністративно-правових режимів сприяє оптимізації функціонування самої системи органів внутрішніх справ (внутрішній чинник).

Специфіка завдань держави, що вирішуються в адміністративно-політичній сфері, обумовлює такі особливості адміністративно-правових режимів:

1) спрямовані на забезпечення тріади інтересів - держави-суспільства-людини, тобто мають виражений акцент на забезпеченні державних інтересів;

2) в регулюванні суспільних відносин переважає імперативний метод, домінують засоби прямого управлінського впливу;

3) спеціально створені державні органи мають чітко виражену ієрархічну систему управління і наділені повноваженнями застосовувати спеціальні заходи впливу;

4) засоби забезпечення більшості адміністративно-правових режимів містять заходи, пов'язані і вторгненням у сферу основних прав, свобод та інтересів людини й громадянина, ґрунтуються на імперативному методі регулювання, з домінуванням заборон та зобов'язань;

5) основним об'єктом режимів є безпека. Зазначені особливості адміністративно-правових режимів адміністративно-політичної сфери визначають специфіку їх забезпечення органами внутрішніх справ.

Запропоновано класифікацію адміністративно-правових режимів на такі види: за ступенем належності до забезпечення безпеки:

1) адміністративно-правові режими, спрямовані на забезпечення зовнішньої безпеки;

2) адміністративно-правові режими, спрямовані на забезпечення внутрішньої безпеки; за галузями:

1) адміністративно-правові режими в галузі оборони;

2) адміністративно-правові режими в галузі внутрішніх справ;

3) адміністративно-правові режими в галузі зовнішніх справ;

4) адміністративно-правові режими в галузі юстиції.

Доведено, що органи внутрішніх справ є основним суб'єктом забезпечення адміністративно-правових режимів у галузі внутрішніх справ, об'єктом яких є громадська безпека та одним із суб'єктів - забезпечення інших адміністративно-правових режимів, об'єктом яких є національна безпека (наприклад, оперативно-розшукової діяльності; воєнного стану; прикордонного тощо).

Доведено, що об'єктом адміністративно-правових режимів у галузі внутрішніх справ є громадська безпека.

У підрозділі 3.2. «Громадська безпека як об'єкт адміністративно-правових режимів у галузі внутрішніх справ» досліджено зміст та основні підходи до визначення поняття «громадської безпеки» та його співвідношення з поняттям «громадський порядок». Громадський порядок у вузькому розумінні, як об'єкт поліцейської діяльності, пропонується розглядати як систему суспільних відносин, що виникають та розвиваються в громадських місцях у процесі спілкування між людьми, правове регулювання яких забезпечує як особисту безпеку людини, так і громадську безпеку, та охорона яких законодавством віднесена до компетенції органів внутрішніх справ. Доведено, що громадський порядок є складовою громадської безпеки.

Сформульовано поняття громадської безпеки як об'єкта адміністративно-правових режимів у галузі внутрішніх справ. Це стан захищеності таких життєво важливих цінностей суспільства, як життя та здоров'я людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій від протиправних посягань, джерел підвищеної небезпеки та інших надзвичайних подій.

Під адміністративно-правовим режимом громадської безпеки пропонується розуміти правову форму функціонування правовідносин у сфері громадської безпеки, які забезпечуються специфічним комплексом правових засобів пливу, з метою попередження, локалізації та ліквідації умов та факторів, що створюють потенційну або реальну загрозу життєво важливим цінностям суспільства.

Сфера забезпечення громадської безпеки має складну систему, що включає в себе різноманітні види суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням заходів охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю, розкриттям і розслідуванням злочинів, захисту об'єктів усіх форм власності, забезпечення безпеки дорожнього руху, здійснення дозвільного режиму, контролю за перебуванням на території України іноземців та осіб без громадянства, виправлення і перевиховання засуджених, паспортизацією населення, здійснюваних громадянами при реалізації їхніх прав і свобод (реєстрація місця проживання, автотранспорту, зброї тощо).

Доведено, що громадська безпека досягається за допомогою системи адміністративно-правових режимів, серед яких органи внутрішніх справ забезпечують такі: адміністративно-правовий режим громадського порядку; адміністративно-правовий режим безпеки дорожнього руху; адміністративно-правовий режим обігу небезпечних для суспільства речей; адміністративно-правовий режим охорони об'єктів; адміністративно-правовий режим перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства; паспортно-реєстраційний адміністративно-правовий режим.

Обґрунтовано, що під забезпеченням органами внутрішніх справ адміністративно-правового режиму громадської безпеки слід розуміти систему теоретико-методологічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, кадрових, науково-технічних, ресурсних та інших заходів, спрямованих на попередження, локалізацію та ліквідацію умов та факторів, що створюють потенційну або реальну загрозу життєво важливим цінностям суспільства.

У підрозділі 3.3. «Адміністративно-правовий режим забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях» досліджено сутність цих ситуацій, створено авторську концептуальну модель цього режиму, в рамках якої виокремлено спеціальні ознаки режиму, визначено його місце у системі адміністративно-правових режимів, досліджено діяльність органів внутрішніх справ щодо його забезпечення.

Сформульовано поняття адміністративно-правового режиму забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях як адміністративно-правової форми функціонування правовідносин у надзвичайних ситуаціях, які забезпечуються за допомогою специфічного комплексу правових засобів з метою здійснення охоронного і захисного впливу правового регулювання цих відносин у визначених часі та просторі.