Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 342.8

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Роль органів місцевого самоврядування в становленні соціальної роботи в територіальній громаді

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право

Федоров Ігор Васильович

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного університету.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Баймуратов Михайло Олександрович, Маріупольський державний університет, завідувач кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права, Заслужений діяч науки і техніки України.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Прієшкіна Ольга Васильовна, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, професор кафедри конституційного права та правосуддя;

кандидат юридичних наук, доцент Воронов Марк Миколайович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, завідувач кафедри конституційного, муніципального та міжнародного права.

Захист відбудеться «20» травня 2011 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.02 у Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий «18» квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є.О. Мічурін

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В умовах становлення в Україні демократичної правової державності зростає значення взаємодії і співпраці інститутів публічної влади з людиною, що функціонує в різних правових станах - громадянином, негромадянином, жителем відповідної адміністративно-територіальної одиниці держави - членом територіальної громади (далі - ТГ). До найважливіших таких інститутів належать місцеве самоврядування (далі - МСВ), система його суб'єктів та органів, що в рамках державності виступають не тільки в якості одного з рівнів публічної влади (публічна самоврядна /муніципальна/ влада), а й функціонують в сфері існування ТГ - сукупності жителів відповідної території, що об'єднані відповідними колективно-територіальними інтересами.

Симбіотична співпраця вказаних інститутів та суб'єктів, що має багатовікові історичні традиції, була і залишається не тільки могутнім засобом становлення, розвитку та вдосконалення державності, становлення та розвитку суб'єктів та інститутів локальної демократії, зокрема МСВ, а й істотним засобом реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина, що на локальному рівні соціуму проявляються у вигляді муніципальних прав особистості. В умовах підготовки і здійснення в Україні муніципальної реформи, роль і значення захисту прав і свобод людини на рівні МСВ суттєво зростає, бо у сфері локальної демократії продукується, проявляється, конституюється та інституюється система локально-особистісних, локально-колективних та локально-територіальних інтересів, що мають екзистенційне (життєво важливе) значення для існування ТГ як сукупності жителів, що об'єднує фізичних осіб, які мають різний правовий стан (громадянство, іноземство, безгромадянство тощо). До числа питань, що безпосередньо пов'язані з захистом прав людини та мають для неї екзистенційне значення, належить соціальна робота (далі - CР) з членами територіальної громади, яка ініціюється, організується, контролюється відповідними органами місцевого самоврядування (далі - ОМСВ) та виступає якісно новим напрямом їх діяльності, який суттєво відрізняється від системи соціального захисту, що реалізується на локальному рівні функціонування соціуму від імені та за дорученням держави.

Проте, в умовах об'єктивного зростання ролі МСВ в локальному і загальнодержавному розвитку, особливо в умовах реформування системи МСВ, не знайшла свого належного доктринально-теоретичного, нормативно-правового забезпечення діяльність ОМСВ щодо організації та реалізації СР в ТГ, до цих пір не узагальнена і практика діяльності вказаних органів в цій сфері. Це призвело до того, що протягом всіх років незалежності України система відносин між ОМСВ, членами ТГ та відповідними організаційними структурами, що здійснюють СР формувалася без урахування системних результатів наукових досліджень у вказаній сфері і носить суперечливий, фрагментарний і безсистемний характер.

Важливою проблемою сьогодення є недосконалість нормативно-правового і, перш за все, законодавчого регулювання відносин МСВ, ОМСВ з суб'єктами, що задіяні в здійсненні СР в ТГ. Це обумовлює об'єктивну необхідність глибокого системного теоретичного дослідження взаємин вказаних інститутів, що склалися як в рамках наявних нормативних встановлень, так і в результаті практичної організації і діяльності їх співпраці в рамках ТГ громади, що об'єктивує необхідність розробки правової регламентації і ефективного організаційно-правового забезпечення механізму їх реалізації.

Сучасна юридична наука приділяє достатньо уваги вивченню основоположних засад функціонування інститутів публічної самоврядної влади. Зокрема, поняття, систему, принципи та організаційно-правові форми її здійснення викладено в працях В.Б. Авер'янова, Г.В. Атаманчука, М.О. Баймуратова, В.А. Григор'єва, І.А. Грицяка, В.В. Копейчикова, Н.Р. Нижник, Н.М. Мироненко, В.М. Олуйка, О.Ф. Фрицького, В.В. Цвєткова та інших. Теоретико-правові проблеми МСВ, у тому числі й засади його відносин з іншими суб'єктами права, державними та недержавними інституціями, досліджувались в роботах Б.П. Андресюка, М.О. Баймуратова, Ю.Ю. Бальція, О.В. Батанова, М.М. Гуренко-Вайцман, О.В. Зайчука, А.Р. Крусян, Н.М. Оніщенко, В.Ф. Сіренка, А.О. Селіванова, Є.А. Тихонової, О.Л. Копиленка, Т.О. Костецької, В. В. Кравченка, М.І. Корнієнка, В.С. Куйбіди, П.М. Любченка, А.Р. Малюка, М.П. Орзіх, Б.А. Пережняка, В.Ф. Погорілка, О.В. Приєшкіної, Р.Т. Чернеги, О.Н. Ярмиша, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка та ін.

Різноманітні аспекти ролі і місця взаємодії ОМСВ з іншими соціально-правовими інституціями висвітлювалися в роботах вітчизняних та зарубіжних учених І.І. Боброва, І.П. Бутка, А. Газаряна, Р.К. Давидова, А.П. Зайця, В.М. Кампа, В. В. Корженка, В.І. Крусса, О.В. Марцеляка, В.О. Серьогіна, І.П. Сторожук, В.Д. Яворського тощо. Роботи усіх зазначених та великої кількості інших вчених із зазначеної проблеми стали науково-теоретичною основою даного дисертаційного дослідження.

Однак, незважаючи на наявність великого переліку наукових праць, присвячених проблемам МСВ як соціально-правового феномену, що функціонує в сфері та у формі діяльності ТГ та сформованих ними ОМСВ, фактично поза увагою вчених залишилися принципові питання відносно того, що саме МСВ є інститутом громадянського суспільства, який нерозривно пов'язаний з іншими інститутами такого суспільства, більш того, воно суттєво та позитивно впливає на локальний розвиток. Сучасний стан теорії і практики МСВ, ОМСВ, а також відсутність комплексних монографічних досліджень, присвячених ролі ОМСВ в становленні СР в ТГ, зумовили вибір теми, визначення мети і завдань дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною планової наукової теми кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного університету «Актуальні конституційні та міжнародно-правові проблеми становлення, розвитку та функціонування публічної влади в Україні в умовах міждержавної інтеграції» (державний реєстраційний номер 0108U008427).

Мета й завдання дослідження. Мета дисертації полягає у дослідженні правової природи, ґенези і ролі МСВ, ОМСВ у становленні СР в ТГ, що є обумовленою об'єктивними потребами існування, функціонуванні та розвитку територіальних громад, їх членів та потребами локального розвитку. Відповідно до поставленої мети в роботі зосереджується увага на вирішенні таких дослідницьких завдань:

- виявити роль та місце СР в системі інтересів держави і МСВ в умовах становлення локальної демократії та демократичної правової державності;

- дослідити та розкрити пріоритети локальної демократії в контексті об'єктивації СР в ТГ;

- дослідити та розкрити конституційно-правовий і муніципально-правовий підходи щодо визначення права члена ТГ на надання допомоги в локальному соціумі й участь у СР;

- визначити роль та місце СР в контексті діяльності ОМСВ;

- виявити нормативні підстави становлення СР в ТГ та визначити її основні напрями;

- на засадах чинного законодавства виявити компетенційні повноваження ОМСВ у сфері організації СР та розробити концептуально-нормативну модель їх відповідної компетенції;

- дослідити теоретико-прагматичні підходи до визначення організаційно-правових форм діяльності ОМСВ із становлення й організації СР в ТГ;

- надати структурно-функціональну характеристику діяльності ОМСВ у сфері становлення й організації СР в ТГ;

- сформулювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на подальший розвиток та удосконалення законодавства щодо формування компетенційних повноважень МСВ, ОМСВ у сфері СР.

Об'єктом дисертаційного дослідження є комплекс суспільних відносин, що виникає, формується та функціонує в процесі діяльності МСВ, його інституцій, зокрема, ОМСВ щодо організації СР в ТГ. Предметом дисертаційного дослідження є загальнотеоретичні проблеми становлення, розвитку та реалізації компетенційних повноважень МСВ, ОМСВ щодо організації системи СР в ТГ.

Методи дослідження. Робота побудована на використанні сучасних методів пізнання, включаючи як загальнонаукові, так і спеціальні. Діалектичний метод дав змогу дослідити процес виникнення, становлення, розвитку та взаємодії інститутів МСВ, ОМСВ з організаційними структурами, що здійснюють СР в ТГ, єдність їх соціального змісту ї різність юридичної форми вираження. Метод системного аналізу та синтезу покладено в основу визначення сумісного існування, функціонування та взаємодії вище зазначених інститутів громадянського суспільства, формування теоретичної та нормативної моделі компетенційних повноважень ОМСВ щодо становлення системи СР в ТГ. Історико-правовий метод застосовувався при дослідженні ґенези інститутів МСВ та СР, нормативного супроводження їх функціонування та забезпечення формування та реалізації повноважень ОМСВ профільного характеру. Порівняльно-правовий (компаративний) метод використовувався для аналізу доктринальних та нормативних позицій національного та зарубіжного законодавства відносно становлення правового статусу члена ТГ, компетенційних повноважень ОМСВ в сфері управління, місцевого управління, муніципального управління (менеджменту) щодо становлення системи СР в ТГ. Структурно-функціональний метод був покладений в основу визначення організаційно-правових форм діяльності ОМСВ, їх взаємодії з муніципальними та іншими недержавними організаційними структурами щодо їх профільної діяльності в ТГ. Формально-юридичний метод склав основу констатації та аналізу окремих нормативних положень на законодавчому, нормотворчому та локальному нормотворчому рівні регулювання діяльності ОМСВ щодо сприяння становленню системи СР в ТГ (їх тлумачення, визначення їх змісту, визначення форм та ефективності втілення в правовому регулюванні).

Застосування цих методів дало можливість розглянути діяльність МСВ, ОМСВ щодо сприяння становленню системи СР в ТГ в якості одного з інституційних напрямків діяльності ОМСВ, як самоврядного рівня публічної влади.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у виробленні авторської концепції щодо діяльності МСВ, ОМСВ у контексті організації системи СР в ТГ. Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням зазначеної діяльності ОМСВ.

Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у наступних наукових положеннях, що виносяться на захист:

уперше:

- доведено, що постановка питання про роль МСВ у становленні й розвитку системи СР є закономірною, об'єктивованою реаліями життєдіяльності людської популяції та процесами побудови соціальної держави, адже саме у сфері МСВ виникає, формується, розвивається і починає діяти особливий соціальний, і одночасно правовий, конституційний та муніципальний механізм, в основі якого лежить позитивне сполучення ідеалів демократії, справедливості й захисту прав конкретної людини, спрямованих на дедалі більш повний захист інтересів, прав і потреб людини на локальному рівні функціонування соціуму;

- встановлено, що інститути СР і МСВ перебувають у генетичному взаємозв'язку, більш того МСВ обумовлює існування СР в ТГ, бо саме МСВ: а) вибудовує парадигму наближення публічної влади до жителів певних територій і одночасно членів певних територіальних громад; б) виступає важливим засобом формування компетенції таких громад і сформованих ними ОМСВ; в) спрямоване на створення для жителів оптимальних умов життя, у рамках якого СР з членами територіальної громади об'єктивно трансформується у важливий напрям діяльності ОМСВ;

- запропоновано положення, що у широкому аспекті з правових позицій соціальну роботу слід розуміти як цілеспрямовану діяльність правомочних і компетентних суб'єктів, що сприяє істотним трансформаціям локального соціуму - суспільним новаціям, вирішенню проблем людських взаємин, сприяє зміцненню здібностей до самостійного функціонування людей у суспільстві з метою підвищення рівня їхнього благополуччя;

- обґрунтовано висновок, що становлення, розвиток і функціонування саме соціальної держави має конституююче значення для становлення СР на локальному рівні соціуму, бо онтологічне значення для СР профільного характеру мають її ознаки, реалізація яких на практиці створює струнку систему координат, що дає можливість виявити гносеологічне, аксіологічне і праксеологічне значення СР для позитивного і стабільного функціонування територіальної громади та її членів;

- доведено, що системне транспонування ознак-функцій соціальної держави стосовно процесів функціонування локальних територіальних колективів призводить до розуміння і визначення саме того рівня соціуму, на якому виявляється і функціонує зовні соціальна держава, що об'єктивно свідчить про серйозні ініціюючі, організуючі, регулюючі, виконавчі й контрольні функції ОМСВ із створення і функціонування системи СР серед членів відповідної територіальної громади;

- доведено, що становлення СР, як напряму діяльності ОМСВ, є свідченням трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні, які знаходять своє відображення в соціальному відновленні держави і суспільства, децентралізації державної влади, зростанні ролі і значення територіальних колективів, у рамках яких ОМСВ самостійно здійснюють управлінські функції в певних сферах життєдіяльності;

- обґрунтовано висновок, що соціальна підтримка, соціальний захист людей, у цілому СР визначаються: а) соціальною політикою держави як певною орієнтацією і системою заходів для оптимізації соціального розвитку суспільства; б) практичною організаційною й організаційно-правовою діяльністю державних органів і ОМСВ; в) метою, в основі якої - створення системи відносин між соціальними й іншими групами, створення тих чи інших умов для задоволення життєвих потреб їхніх представників на локальному рівні функціонування соціуму; г) просторовими межами, в яких вона здійснюється, - локальним соціумом, на рівні якого й у рамках якого функціонують місцеві співтовариства - ТГ; д) кадровим потенціалом - вона надається нужденним членам ТГ такими самими членами ТГ на професійній основі (соціальний працівник) чи на принципах добровільності;

- доведено, що право члена ТГ на надання допомоги в локальному соціумі й участь у соціальній роботі мають ознаки конституційно-правової і муніципально-правової спрямованості, продуктивність яких детермінована їх генетичним зв'язком з конституційними правами людини і громадянина, а також з муніципальними правами особистості;

- обґрунтовано, що системний аналіз конституційно-правової регламентації соціальних прав, зокрема права громадянина на соціальний захист, показує, що законодавець прямо не зазначає СР як об'єкта конституційно-правового регулювання і не виділяє окремо право людини і громадянина на надання соціальної допомоги й участь у соціальній роботі, що означає: а) включення СР в широке розуміння соціального захисту і, природно, включення права людини і громадянина на надання соціальної допомоги й участь у соціальній роботі в право громадян на соціальний захист; б) тлумачення СР і права людини і громадянина на надання соціальної допомоги в локальному соціумі й участь у соціальній роботі як так звані «законні інтереси»;

- доведено, що через реалізацію законних інтересів і формування права члена територіальної громади на соціальну допомогу в локальному соціумі в широкому розумінні йде процес розширення загального правового статусу особистості - модифікуються його складові елементи, насамперед, розширюється правосуб'єктність особистості (правоздатність і дієздатність) і коло її основних прав, свобод, законних інтересів і обов'язків.

удосконалено:

- критерії дефінітивного визначення СР, які в залежності від позиції автора, визначаються шляхом акцентування на різні підстави: а) суб'єкт, щодо якого проводиться СР, - суб'єкт-об'єкт (індивіди, їх групи, родини, громади і т. д.); б) суб'єкт, що здійснює соціальну роботу (соціальний працівник); в) предмет СР (надання професійної допомоги); г) телеологічна домінанта (мета) СР (реалізація соціальних прав у соціумі, психосоціальна реабілітація, інтеграція, реінтеграція в соціум, повноцінне соціальне функціонування); д) методи здійснення СР (надання допомоги у складних життєвих ситуаціях і т. д.) - але головне полягає в тім, що практично всі дефініції вказують на телеологію СР - як один із різновидів соціальної діяльності, що спрямована на надання допомоги, підтримки, захисту людей і особливо так званих «слабких» соціальних верств і груп;

- положення про те, що СР, як різновид професійної діяльності відповідних суб'єктів, спрямована не тільки на реалізацію заходів соціальної підтримки «слабких» соціальних груп, але й на вжиття заходів для соціального захисту всього населення - у цьому широкому розумінні вона стосується кожної людини, усього населення, що дуже наочно свідчить про її істотну локально-територіальну складову;

- висновок про те, що важливим наслідком СР є здійснення соціального управління, що становить собою один із видів управління в суспільстві, функції якого полягають у регулюванні соціального стану всіх суб'єктів - учасників громадського життя (громадяни, апатриди, іноземці, біженці, переміщені особи, трудящі-мігранти і т. д.), у забезпеченні їх належного розвитку як суб'єктів суспільних відносин, що включає в себе і формування їх конституційно-правового, муніципально-правового, нормативно-правового й інших правових статусів як повноправних суб'єктів права.

дістало подальшого розвитку:

- висновок, що у здійсненні СР дуже яскраво виявляється процес соціалізації, що може реально здійснитися і реалізуватися тільки на локальному рівні функціонування соціуму в рамках територіальної громади, бо немає жодної людини, яка постійно перебуває на території держави і не є членом відповідної територіальної спільноти (колективу, громади);

- положення про те, що сугубо локальний характер СР визначає її проведення відповідно до соціологічних і психологічних настанов теорій малих і середніх груп, до яких і належать територіальні громади, що функціонують на практиці найпевніше не у вигляді деякого ідеального мегаколективу, а у вигляді мезо- і мікроколективів жителів, що проживають на певній території, якою управляє відповідний ОМСВ;

- знання про категорію законних інтересів у контексті становлення права громадянина на надання соціальної допомоги в локальному соціумі й участь у соціальній роботі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані: у науково-дослідній діяльності - для подальших досліджень правового регулювання суспільних відносин, що виникають під час формування та реалізація діяльності МСВ, ОМСВ у становленні системи СР в ТГ; у сфері нормотворчості - під час реформування та вдосконалення чинного законодавства відповідно до поданих у роботі пропозицій та здійснення локальної нормотворчості відповідно до визначення ролі ОМСВ щодо сприяння становленню системи СР в ТГ; у навчальному процесі - при викладенні навчальних дисциплін (теорії держави і права, конституційного права, муніципального права, адміністративного права, підприємницького права, теорії державного управління) та спецкурсів, а також при підготовці і підвищенні кваліфікації державних і муніципальних службовців; у практичній діяльності органів місцевого самоврядування.

Апробація результатів. Основні теоретичні і практичні рекомендації містяться в опублікованих авторських роботах, обговорювались на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного університету та на науково-практичних конференціях: «Національні та міжнародні механізми захисту прав людини» (Міжнародна науково-практична конференція, Харків, 2008); «Сучасний розвиток державотворення та правотворення в Україні: проблеми теорії та практики» (I Міжрегіональна (Маріуполь, 2008) та I Всеукраїнська (Маріуполь, 2009) конференції студентів, аспірантів і молодих вчених); «Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених» (Всеукраїнська науково-практична конференція, Запоріжжя, 2009).

Публікації. Основні положення дисертації відображені в 7 публікаціях, у т.ч. у 3 статтях у фахових юридичних виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Відповідно до теми, завдань і предмета дослідження дисертація складається із вступу, трьох розділів, що об'єднують дев'ять підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків та переліку використаних джерел. Загальний обсяг рукопису 236 сторінок друкованого тексту, у тому числі 23 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 266 найменувань.

соціальний місцевий самоврядування громада

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, окреслено об'єкт і предмет, мету й завдання, зв'язок з науковими планами та програмами, визначено базові методологічні підходи, вказано наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення, висвітлено апробацію теоретичних положень, викладено концептуальні засади відповідно до їх наукової новизни.

Розділ 1. «Місцеве самоврядування в Україні як сфера соціальної роботи» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Соціальна робота в системі інтересів держави і місцевого самоврядування» проаналізовано роль та призначення соціальної держави та локальної демократії, що в умовах незалежної держави виступає в якості одного з найважливіших соціально-політичних і правових факторів удосконалення демократичної державності. Дослідження процесу генезису, становлення і розвитку соціальної держави в її безпосередній, практичній площині є пов'язаним з діяльністю державних і інших інституцій, спрямованою переважно на локальний рівень соціуму, на його макро-, мезо- і мікрогрупи, на конкретну людину. Саме в цьому бачиться глибока сполучна нитка між соціальною державою і МСВ. Стверджується, що локальна демократія вибудовує парадигму наближення публічної влади до громадян - жителів певних територій і одночасно членів певних територіальних громад. Вона також виступає важливим засобом формування компетенції таких громад і сформованих ними ОМСВ.

Разом з тим МСВ виступає не тільки істотним фактором соціально-економічного розвитку території, що впливає на становлення і зміцнення місцевого господарства, але й важливим суб'єктом соціальної політики на певній території - у рамках певної територіальної громади. Це детермінується тим, що у сфері його відання знаходиться найважливіша сфера соціальної політики держави - СР, яка впливає на добробут і нормальне стабільне існування цілих категорій місцевих жителів.

У підрозділі 1.2. «Пріоритети локальної демократії в контексті об'єктивації соціальної роботи в територіальній громаді» визначено, що становлення такого напряму діяльності ОМСВ, як СР, є свідченням важливих трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні. У процесі соціального відновлення держави і суспільства виявляється об'єктивна тенденція до децентралізації державної влади, що знаходить своє відображення в зростанні ролі і значення ТГ, у рамках яких ОМСВ самостійно здійснюють управлінські функції в певних сферах життєдіяльності. На місцевому рівні такий процес самоорганізації й управління полягає у формуванні двох інституціональних складових управлінської діяльності: 1) предметів відання ОМСВ у певній сфері громадського життя, що передує формуванню компетенції в профільній сфері; 2) внутрішніх структур муніципального організму, що призначені для вирішення завдань, які стоять перед ним, у даних конкретних умовах, а також у зміні цих структур, якщо згодом змінюються завдання чи умови їх вирішення. Зазначені зміни дуже чуйно реагують на будь-які зміни в соціальному середовищі, сформованому територіальними колективами. До таких новацій належать інституціоналізація, статутарне функціонування і модифікація локального системного комплексу СР, здійснюваної в ТГ.

Встановлено, що дефінітивне визначення СР стає можливим через характеристику полісемантичності терміна «соціальний захист» (social protection), тлумачення і застосування його в широкому (діяльність держави, спрямована на забезпечення процесу формування і розвитку повноцінної особистості, виявлення і нейтралізацію негативних факторів, що впливають на особистість, створення умов для самовираження і затвердження в житті), вузькому (соціально-захисна діяльність держави із захисту населення від негативних наслідків соціальних ризиків) і додатковому значеннях (автор виокремлює вихідні пріоритети саме локального рівня соціуму: а) локальний характер соціально-захисної діяльності держави; б) її спосіб - захист; в) її суб'єктів - населення; г) її об'єкт - негативні наслідки соціальних ризиків).

Роблячи акцент на телеологію СР як один із різновидів соціальної діяльності, автор стверджує, що вона спрямована на надання допомоги, підтримки, захисту людей, особливо так званих «слабких» соціальних верств і груп, та визначає коло дефініцій профільного характеру: а) суб'єкт, щодо якого проводиться СР, - суб'єкт-об'єкт (індивіди, їх групи, родини, громади і т. д.); б) суб'єкт, що здійснює соціальну роботу (соціальний працівник); в) предмет СР (надання професійної допомоги); г) телеологічну домінанту (мету) СР (реалізація соціальних прав у соціумі, психосоціальна реабілітація, реінтеграція в соціум, повноцінне соціальне функціонування); д) методи здійснення СР (надання допомоги у складних життєвих ситуаціях і т. д.).

У рамках підрозділу 1.3. «Право члена територіальної громади на надання допомоги в локальному соціумі й участь у соціальній роботі: конституційно-правовий і муніципально-правовий підходи» містяться положення, які доводять, що зазначені права члена ТГ мають ознаки конституційно-правової і муніципально-правової спрямованості, продуктивність яких є детермінованою їх генетичним зв'язком з конституційними правами людини і громадянина, а також з муніципальними правами особистості.

Відмічаючи, що право члена ТГ на надання такої допомоги й участь у соціальній роботі є похідними від конституційних соціальних прав людини та громадянина, автор зазначає, що активні процеси становлення сучасної соціальної держави не тільки актуалізують конституційно-правову регламентацію соціальних прав, але й свідчать про об'єктивацію необхідності її розширення. Це уявляється тим більше актуальним з огляду на те, що: а) у Конституції України 1996 року не міститься право людини і громадянина на одержання соціальної допомоги й участь у соціальній роботі з метою її надання; б) відповідно до ч. 1 ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Разом з тим систематичне тлумачення ст. 46 Конституції України дає змогу виявити ті нормативні положення, що свідчать про правомірність формування права людини і громадянина на надання соціальної допомоги в локальному соціумі й участь у соціальній роботі. Аргументами на користь такого висновку служить таке: а) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової непрацездатності, утрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 46 Конституції України); б) право громадян гарантується загальнообов'язковим соціальним страхуванням за рахунок страхових вкладів громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних і інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних установ для нагляду за непрацездатними (ч. 2 ст. 46 Конституції України). Пряма вказівка на можливість наявності інших джерел соціального забезпечення, створення мережі комунальних і приватних установ для нагляду за непрацездатними фактично закріплює організаційні форми діяльності, що є характерними для організації СР в ТГ; в) пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя не нижче від прожиткового мінімуму, установленого законом (ч. 3 ст. 46 Конституції України). У зазначеному формулюванні Конституція містить і закріплює принцип домірності й адекватності пенсій і інших видів соціальних виплат і допомоги рівню життя, що також є важливим складовим елементом в організації і здійсненні СР в ТГ.

Наведені аргументи свідчать про те, що якщо законодавець прямо не зазначив соціальну роботу як об'єкт конституційно-правового регулювання і не виділив окремо право людини і громадянина на надання соціальної допомоги й участь у соціальній роботі, то це означає, що він: а) включив соціальну роботу в широке розуміння соціального захисту і, природно, включення права людини і громадянина на надання соціальної допомоги в локальному соціумі й участь у соціальній роботі в право громадян на соціальний захист; б) тлумачить соціальну роботу і право людини і громадянина на надання соціальної допомоги й участь у соціальній роботі як так звані «законні інтереси».

Розділ 2. «Соціальна робота як пріоритетний напрям діяльності органів місцевого самоврядування України» містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Соціальна робота в контексті діяльності органів місцевого самоврядування» містяться положення, що визначають заявлений взаємозв'язок, а саме визначено, що: а) усі дефініції визначають соціальну роботу як соціальний фактор органічної частини розвитку суспільства, акцентуючи увагу на локальному характері її здійснення - за місцем проживання людини в рамках територіального співтовариства; б) СР хоча й є ординарною, але ж специфічною, професійною діяльністю, тобто такою, яку здійснюють належні й компетентні суб'єкти, і спрямована вона на сприяння людям у вирішенні певних проблем; в) таке сприяння може бути державним і недержавним, тобто суб'єктами СР можуть виступати державні й недержавні структури, у тому числі й ОМСВ; г) за допомогою СР справляється певний соціальний вплив на локальний соціум, спрямований на одержання певного соціального результату - таким чином, її телеологією виступає регулювання конкретних соціальних процесів і станів соціальних груп і окремої особистості у важких життєвих ситуаціях за допомогою цілеспрямованого впливу на них і навколишню соціальну дійсність; ґ) її об'єктами виступають як індивідууми, так і соціальні групи, співтовариства (родина, інваліди, молодь, пенсіонери, територіальні громади і т. д.); д) у профільній діяльності акцентується увага на певному стані безпорадності людини, що потребує застосування до неї СР, перед виниклими життєвими труднощами. Отже, можна констатувати, що СР як діяльність має свою телеологію, поліфункціональну структуру, виконує в суспільстві певні функції, має певні умови і засоби (організаційні, кадрові, фінансові, матеріальні й т. д.) для реалізації своїх цілей.

Виходячи з об'єктного складу СР, уявляється важливим визначити ряд характеристик, що є спільними як для індивідуума як системи, так і для групи і співтовариства як системи. У цьому контексті зазначається, що СР здійснюється не тільки в умовах так званих організмічних (відкритих) людських систем, де фактично й реалізується основний обсяг компетенційних повноважень ОМСВ, а, насамперед, «працює» з так званими закритими людськими системами, що діють як на рівні індивідуума (наприклад, аутистичні, соціально занедбані особистості, особистості з девіантною поведінкою і т. д.), так і на рівні агломерацій - груп і співтовариств (наприклад, релігійні й інші секти, асоціальні угруповання дітей і молоді й т. д.). Саме з останніми людськими системами стикаються члени територіальних громад і ОМСВ, причому саме їм, внаслідок їхньої загальної і спеціальної компетенції, доводиться працювати з ними.

У підрозділі 2.2. «Нормативні підстави становлення соціальної роботи в територіальній громаді» проаналізовано полісистемний блок управлінських завдань, що стоять перед ОМСВ у зазначеній сфері. На думку дисертанта, вони: виявляються у вигляді пріоритетного завдання технологічного забезпечення процесу створення, а надалі й супроводу діяльності найважливіших соціальних інститутів суспільства; виступають важливим фактором у виявленні, формуванні, врахуванні й реалізації публічного інтересу; виявляються як ефективний засіб подальшої правової легалізації і легітимації самого інституту МСВ; виступають як ефективний і початковий елемент формування компетенційних повноважень суб'єктів і органів МСВ. Зазначені положення вимагають свого обґрунтування, в основі якого, як уявляється, насамперед лежить постулат про виділення в юридичній науці, законодавстві й практиці державного будівництва феномена публічної влади, а також про виділення, структуризацію, легітимацію і легалізацію рівнів такої влади - публічної державної і публічної самоврядної (муніципальної). Такий підхід має могутній нормативно-творчий потенціал, бо виступає в якості своєрідного соціального і правового індикатора в процесі перевірки держави та її інститутів на прихильність демократії і правових ідеалів.

Технологічне забезпечення ОМСВ процесу створення, а надалі й супроводу діяльності найважливіших соціальних інститутів суспільства об'єктивно передбачає формування нормативно-правової регламентації компетенції і функцій МСВ, у тому числі й у сфері СР. Аналізуючи різні підходи до формування та прояву цієї тенденції - «суспільного блага» (Дж. Бреннан, Дж. Бьюкенен), «законий інтерес» (А. В. Малько, В. В. Субочев), автор приходить до висновку, що вона обумовлена забезпечувальною функцією права, що виявляється в процесі легітимації і легалізації публічного інтересу, за допомогою прийняття певних правових розпоряджень (норм). Яскравим свідченням цьому є структурна побудова правового механізму, що включає в себе такі засоби, застосування яких в інтерпретуванні до проблематики дослідження виглядить таким чином: а) нормативне визнання публічних інтересів як соціальної цінності - аксіологічна складова публічного інтересу до СР (її формальна соціальна легітимація) визначає її нормативну легалізацію в компетенції ОМСВ; б) забезпечення їх юридичного пріоритету в життєвих ситуаціях - пріоритет публічного інтересу до СР обґрунтований екзистенціальним характером її сутності й почуттям єдності інтересів, згуртованості членів територіальної громади; в) правове забезпечення - застосування даного засобу дає безліч позитивних результатів: воно дає можливість закріпити і реалізувати публічний інтерес до СР у вигляді профільної діяльності ОМСВ; воно моделює, формує, а також стимулює стійкий інтерес територіальної громади, її членів до цього напряму, що головним чином перманентно «підпитує», позитивно обґрунтовує і фактично детермінує компетенцію ОМСВ у цій сфері; г) система захисту - правовий захист соціальних аутсайдерів - членів територіальної громади уявляється одним із важливих засобів захисту конституційних прав людини і муніципальних прав особистості - крім того, якщо дивитися на зазначену систему захисту ширше, то вона містить у собі й захист інших, «благополучних» членів громади від негативного впливу соціальних і інших факторів; г') презумпція регулювання і вирішення правових завдань - даний засіб має чітко виражений нормативно-управлінський і телеологічно-процесуальний характер, він виступає як управлінська парадигма соціальних відносин, у рамках яких СР в громаді об'єктивно повинна ввійти в повноваження (компетенцію) ОМСВ.

У підрозділі 2.3. «Основні напрями соціальної роботи в територіальній громаді» зазначається, що вони, насамперед, обумовлені її об'єктним і суб'єктним складом. Дисертант вважає, що актуальним у зазначеному контексті є пошук парадигмальних підходів (складових елементів) до виявлення таких напрямів, прямо зв'язаних з особливостями функціонування особистості у сфері МСВ, а також ОМСВ у рамках ТГ. До них, він відносить такі: а) даний напрям діяльності ОМСВ спрямований на вирішення проблем, зв'язаних з наданням соціальної допомоги членам ТГ, їх дезадаптацією (відторгнення від структур /груп, колективів/ «великого» суспільства, випадання особистості з його комунікативних мереж); девіацією (відхилення від загальноприйнятих цінностей і норм); адаптацією (пристосування індивіда чи групи до зовнішніх для них умов, вид взаємодії особистості чи соціальної групи із соціальним середовищем, під час якого узгоджуються вимоги і очікування його учасників, у нашому разі - між членами територіальної громади, між індивідуумом і мікрогромадою, між індивідуумом і макрогромадою і т. д.); і соціалізацією (соцієтальна складова СР); б) напрями СР плануються, формуються і коректуються ОМСВ, виходячи з осмислення соціальної ситуації клієнта і його проблем на основі типових ситуаційних підходів (бездоглядні діти, бродяжництво, безробіття, насильство в родині, матері-одиначки, інваліди і т. д.) (прагматична складова СР); в) на рівні діяльності ОМСВ, у контексті реалізації соціальної функції держави, у рамках і нарівні із системою соціального захисту формується локальна система СР, що лежить в основі механізму локальної соціальної політики (системна складова СР); г) в основі таких напрямів діяльності лежить теза, що розвиток людини є необхідною умовою діяльності ОМСВ на всіх етапах її життєвого шляху (гуманістична складова СР); г') у прагматичних конструктах напрямів такої діяльності виявляється наявність спільності системних феноменів, на основі яких відбувається конвергенція рольових позицій членів ТГ (моделююча, кібернетична складова СР); д) соціальні пріоритети в таких напрямах стимулюють, формують підстави й уможливлюють закріплення даного напряму як одного із самостійних і основних видів соціальної діяльності ОМСВ (управлінська складова СР); е) формування таких напрямів діяльності ОМСВ здійснюється на підставі положень чинного законодавства, але здебільшого за рахунок дискреційних повноважень (владного розсуду) цих органів (дискреційна складова СР); є) цільовою домінантою в їх реалізації є рефлексування соціальної стабільності в ТГ через особистісне зростання й індивідуальний добробут (телеологічна складова СР); ж) їх реалізація повинна відображати і бути адекватною розумінню соціальних змін, що відбуваються в локальному соціумі (стратегічна складова СР); з) осмислення безальтернативності соціального регулювання комунікативних відносин індивідуумів і груп, у разі виникнення в них «кризових» ситуацій у сфері адаптації, дезадаптації, девіації і соціалізації саме ОМСВ, приводить до констатації факту про об'єктивацію необхідності формування ними інститутів (структур) соціального обслуговування (структуроутворююча складова СР).

Розділ 3. «Діяльність органів місцевого самоврядування України у сфері організації соціальної роботи в територіальній громаді» має три підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Компетенційні повноваження органів місцевого самоврядування у сфері організації соціальної роботи» зазначається, що онтологія виникнення компетенції ОМСВ лежить у поділі повноважень різних рівнів публічної влади - публічної державної влади і публічної самоврядної (муніципальної) влади (див. ст. 5 Конституції України) і знаходить свій зримий прояв у дихотомії «централізація-децентралізація».

Аналізуючи теоретичні настанови відносно поняття компетенції органу держави/ОМСВ, дисертант зазначає, що у даному дослідженні ми говоримо про компетенційні повноваження ОМСВ у відповідній сфері - таким чином, йдеться, насамперед, про повноваження, що є частиною структури компетенції (поряд із предметами відання), та такі, що з неї випливають.

Систематичний аналіз Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. свідчить про те, що повноваження ОМСВ у сфері СР в чинному законодавстві України про місцеве самоврядування є фактично відсутніми, вони формуються: а) шляхом закріплення законодавцем відповідних повноважень саме ОМСВ у інших законодавчих актах; б) явочним порядком шляхом систематичного тлумачення відповідних організаційних та організаційно-правових форм діяльності органів державної влади у профільній сфері та в) шляхом використання відповідних принципів МСВ, що закріплені в чинному законодавстві України, а також г) шляхом запозичення зазначених вище форм діяльності з досвіду зарубіжних муніципальних органів та органів місцевої влади.

Підрозділ 3.2. «Теоретико-прагматичні підходи до визначення організаційно-правових форм діяльності органів місцевого самоврядування із становлення й організації соціальної роботи в територіальній громаді» містить аналіз зазначених підходів, який дав змогу зробити висновок про те, що у концептуальному аспекті цей феномен, що безпосередньо пов'язаний з реалізацією управлінської діяльності, виступає як відповідна парадигма існування не тільки органів держави та ОМСВ, а й будь-яких суб'єктів права, що наділені компетенцією, тобто таких, що мають відповідні предмети відання та відповідні повноваження (права та обов'язки). Саме права та обов'язки зазначених суб'єктів реалізуються за допомогою відповідних організаційно-правових форм їхньої діяльності.

Складовими частинами організаційно-правової форми діяльності суб'єкта права виступають домінанти об'єктивно-суб'єктивного характеру, що у своїй структурі містять функціональну (діяльнісну) і статутарну (нормативну) характеристики управлінських структур у соціумі, до яких належать і ОМСВ. За допомогою організаційно-правових форм виявляються, існують, оформлюються, формалізуються, конституюються, інституціоналізуються, структуруються, інтерпретуються та реалізуються компетенційні повноваження ОМСВ у будь-якій сфері соціального буття, що триває на локальному рівні існування соціуму в межах територіальної громади.

Організаційна діяльність ОМСВ в сфері СР має низку родових та видових ознак, а саме вона: здійснюється власне ОМСВ (суб'єктна ознака); здійснюється ОМСВ на особливому рівні публічної влади - у сфері публічної самоврядної (муніципальної) влади; носить цільовий, вивірений і різновек-торний характер, тобто спрямована на: а) здійснення завдань соціального управління (у широкому розумінні); б) здійснення завдань державного управління на локальному рівні функціонування соціуму; в) здійснення завдань, що стоять перед органами публічної влади; г) вирішення питань місцевого значення в інтересах територіальної громади (об'єктна ознака); г') вирішення питань, що є важливими для конкретної людини - члена територіальної громади, або групи людей, або відповідного прошарку локального соціуму тощо; д) практичну реалізацію життєво важливих устремлінь жителів-членів територіальної громади; е) підвищення якості діяльності ОМСВ; є) створення стабільності самої системи МСВ, його органів та суб'єктів, а також досягнення балансу інтересів жителів-членів територіальної громади; має аксіологічний потенціал (через неї ОМСВ та територіальні громади, які їх формують, відображають та реалізують свої специфічні інтереси); носить евристичний характер (здійснюється вибір оптимальних варіантів реалізації повноважень ОМСВ і екзистенційних потреб територіальної громади); носить гносеологічний характер (бо дає можливість пізнання існування територіальної громади у відповідних формах прояву); носить інноваційний характер (з її допомогою можливе вирішення ряду проблемних питань, регламентація яких не відбита в компетенції ОМСВ); є креативною (ОМСВ самостійно і творчо розробляють форми такої діяльності або запозичають їх в органів держави, некомерційних суб'єктів, інтерпретуючи на свій рівень, тощо); є комунікативною (завдяки їй встановлюються відносини між ОМСВ та іншими суб'єктами, що функціонують на території, яка є підвідомчою ОМСВ); є системною (завдяки їй виникає система різнорівневих та багатосуб'єктних відносин між ОМСВ та іншими суб'єктами, що функціонують на території відповідної територіальної громади); носить інституційний характер (завдяки їй формуються архітектоніка представницьких та виконавчих органів ОМСВ, система муніципальних підприємств, інститутів громадянського суспільства); має конституюючий характер, бо виступає своєрідним предикатом прояву самоврядування територіальної громади та сформованих нею органів; є наративом, бо фіксує процесуальність самоіснування територіальної громади як способу буття.

У підрозділі 3.3. «Структурно-функціональна характеристика діяльності органів місцевого самоврядування у сфері становлення й організації соціальної роботи в територіальній громаді» досліджується зазначена діяльність та вказується, що характерною рисою організаційної діяльності ОМСВ у сфері становлення та розвитку СР є таке: така робота базується на відповідному, хоча й на неналежно визначеному та невеликому нормативному масиві, що міститься в національному праві; хоча ОМСВ і позначені в нормативних положеннях як суб'єкти, що організують соціальну роботу, але вона здебільшого здійснюється фактично в явочному порядку шляхом самостійного формування ОМСВ своїх повноважень у профільній сфері; основними методами формування повноважень ОМСВ у профільній сфері є: самостійна та творча їх ініціація; рецепція та інтерпретація аналогічних повноважень органів державної влади; рецепція конкретних організаційних форм і методів СР в зарубіжних муніципалітетах; створюючи конкретні організаційні форми в профільній сфері, ОМСВ реалізують свою телеологічну домінанту - вирішення різних питань місцевого значення в інтересах територіальної громади.