Теоретико-правові засади соціального захисту в Україні

21

Размещено на http://allbest.ru

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІМЕНІ Е. О. ДІДОРЕНКА

УДК 340.13:349.3

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

ГОНЧАРОВ АНДРІЙ ВІКТОРОВИЧ

Луганськ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Шевченко Анатолій Євгенійович, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, начальник кафедри теорії та історії держави і права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Гусарєв Станіслав Дмитрович, Національна академія внутрішніх справ, начальник кафедри теорії і історії держави і права;

кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України, Левченков Олександр Іванович, Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка, начальник відділу організації наукової роботи та редакційно-видавничої діяльності.

Захист відбудеться „___” ___________ 2011 р. о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.733.01 у Луганському державному університеті внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка (91493, м. Луганськ, сел. Ювілейне, вул. Генерала Дідоренка, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка (м. Луганськ, сел. Ювілейне, вул. Генерала Дідоренка, 4).

Автореферат розісланий „___” ___________ 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т. В. Татолі

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Глибокі та масштабні перетворення, що відбуваються в Україні протягом останніх двох десятиліть, незважаючи на свою непослідовність і суперечливість, докорінно оновили і продовжують оновлювати українську державність. Змінюються місце та роль держави в житті суспільства, відносини держави та особи, цінності, що визначаються і захищаються державою. Формується принципово нова правова система української держави, зокрема, на конституційному рівні зафіксовано прихильність ідеям і цінностям соціальної держави в умовах сучасної модернізації країни.

Водночас розбудова української державності та розвиток ринкових відносин потребують створення належної системи соціального захисту всіх без винятку верств суспільства. Така ситуація зумовлена загальним погіршенням добробуту населення в умовах соціально-економічних перетворень під час переходу до ринкового розвитку суспільства, коли значна кількість людей фактично поставлена на межу виживання. З огляду на подальше підвищення ефективності правового регулювання соціально-захисних відносин залишається одним з першочергових завдань держави та суспільства. Важливим кроком на шляху до його успішного вирішення є ґрунтовне дослідження теоретико-правових засад соціального захисту в Україні.

Соціальний захист населення є одним із визначальних напрямів соціальної політики держави, реалізації її соціальної функції. Навіть за традиційності проблематики соціального захисту для галузевих юридичних наук, значна кількість загальнотеоретичних аспектів, що стосуються сутності соціального захисту, потребує ретельного переосмислення та подальшого конструктивного висвітлення. У цьому відношенні вивчення теоретико-правових засад соціального захисту має важливе значення для успішного вирішення нагальних проблем, пов'язаних з удосконаленням чинного законодавства, правотворчої та правозастосовної діяльності. Адже рівень соціальної захищеності населення є показником якості життя суспільства, рівня розвитку держави як гаранта прав і свобод людини та громадянина.

Теоретико-методологічною основою дисертації є значний науковий доробок вітчизняних і зарубіжних учених з теорії держави та права, зокрема: О.В. Бермічевої, Є.В. Білозьорова, С.Д. Гусарєва, М.І. Козюбри, А.М. Колодія, Н.І. Мозоль, І.І. Мотиля, Н.М. Оніщенко, О.З. Панкевича, Н.М. Пархоменко, Ж.М. Пустовіт, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, О.В. Скрипнюка, О.Д. Тихомирова, А.Є. Шевченка, Ф.П. Шульженка, а також фахівців з галузей адміністративного права та права соціального захисту (забезпечення), а саме: В.С. Андрєєва, Н.Б. Болотіної, Є.Є. Мачульської, Л.А. Князьки, П.Д. Пилипенка, В.А. Рудик, І.М. Сироти, Б.І. Сташківа, В.К. Субботенка, Я.М. Фогеля, О.Г. Чутчевої, В.Ш. Шайхатдінова, І.С. Ярошенко та ін.

Незважаючи на значну кількість публікацій, сучасний стан розробки проблематики соціального захисту населення в Україні не в повній мірі відповідає потребам юридичної теорії та практики. Адже наукові напрацювання радянського періоду з цієї тематики дещо втратили свою актуальність, а в новітніх наукових розробках відсутній єдиний загальнотеоретичний підхід до розуміння змісту соціального захисту населення. Крім того, чітко не вироблено дефініцію соціального захисту, не до кінця з'ясовано та розкрито такі важливі аспекти його соціально-юридичної природи, як організаційно-правові форми та види. Недостатню увагу приділено сучасному стану та перспективам розвитку соціального захисту в Україні.

Таким чином, беззаперечна теоретична і практична значущість соціального захисту населення, з одного боку, та недостатня наукова розробка найважливіших аспектів його здійснення, з іншого, свідчать про актуальність і доцільність обраної теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено відповідно до пп. 1.4, 3.4 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практику діяльності органів внутрішніх справ на період 2004 -2009 рр., затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 5 липня 2004 р. № 755; пп. 1, 2 Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на 2005 - 2010 рр., затверджених Постановою загальних зборів Академії правових наук України від 18 червня 2004 р. № 2/04-2. Тема дисертації уточнена та затверджена на засіданні вченої ради Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (протокол № 9 від 20.04.2011 р.), а також включена у 2005 р. Академією правових наук України до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (п. 2,4).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розвиток та узагальнення теоретичних знань про соціальний захист населення як зміст соціальної функції держави.

Досягнення мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

- проаналізувати результати наукових розробок проблематики соціального захисту та виокремити методологічні засади для його подальшого осмислення;

- розкрити особливості та основні напрями історико-правового розвитку соціального захисту населення в Україні;

- дослідити правовий аспект природи соціального захисту;

- з'ясувати повноваження державних органів у сфері соціального захисту;

- охарактеризувати організаційно-правові форми та види соціального захисту населення в загальнотеоретичному аспекті;

- визначити місце та роль державного контролю у сфері соціального захисту населення;

- проаналізувати особливості здійснення соціального захисту населення в зарубіжних країнах світу та обґрунтувати можливість використання їх позитивного досвіду у вітчизняній науці та практиці;

- сформулювати та обґрунтувати пропозиції і рекомендації щодо подальшого вдосконалення соціального захисту населення в Україні.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення соціального захисту населення.

Предмет дослідження - теоретико-правові засади соціального захисту в Україні. соціальний страхування пенсійний

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність філософських, загальнонаукових і конкретно-наукових методів пізнання правових явищ, використання яких забезпечило обґрунтованість і достовірність результатів наукового пошуку. З урахуванням особливостей предмета, мети та завдань дослідження здобувачем застосовувалися такі методи: діалектичний - під час опрацювання юридичної природи соціального захисту в його розвитку та взаємодії з іншими суспільними та правовими явищами (підрозділ 1.3); герменевтичний - для вивчення та інтерпретації текстів наукових праць, нормативно-правових і міжнародних актів (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1); історичний - у ході дослідження генезису інституту соціального захисту на території сучасної Україні в різні історичні періоди (підрозділ 1.2); порівняльний - з метою виявлення загальних та особливих ознак, закономірностей виникнення, розвитку та здійснення соціального захисту населення (підрозділ 3.1); системний - для висвітлення соціального захисту як цілісної системи різних за характером і змістом заходів (підрозділ 1.2); структурний - під час з'ясування особливостей внутрішньої будови соціального захисту (підрозділ 1.3); функціональний - у зв'язку з дослідженням повноважень державних органів у сфері соціального захисту (підрозділ 2.1); формально-юридичний - під час розкриття змісту понять „соціальний захист”, „соціальне забезпечення” (підрозділ 1.3).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняному правознавстві комплексним дослідженням сутності та юридичних особливостей соціального захисту населення, спрямованим на розширення та впорядкування теоретичних і галузевих знань щодо місця та ролі соціального захисту в правовій системі України.

У пропонованій роботі вперше:

- здійснено аналіз та узагальнення наукових праць у юридичній науці з проблематики соціального захисту населення, які запропоновано розглядати в межах двох рівнів: безпосередньому - юридична природа соціального захисту становить предмет наукового дослідження та опосередкованому - соціальний захист осмислюється в контексті вивчення інших проблем, насамперед соціальної держави та її соціальної функції;

- систематизовано методологічні основи досліджень соціального захисту і виявлено тенденцію антропологізації наукового знання у сфері вивчення соціального захисту населення, що проявляється в активізації використання антропологічного підходу та зумовлюється поступовим утвердженням ідеї людини як найвищої соціальної цінності;

- запропоновано під теоретико-правовими засадами соціального захисту розуміти систему засадничих, фундаментальних наукових положень, що виражають сутність і призначення соціального захисту, а також визначають закономірності його подальшого розвитку та порядку реалізації.

Удосконалено:

- теоретичне уявлення про соціальний захист населення на основі вивчення юридичних аспектів його природи. Уточнено дефініцію соціального захисту як сукупності взаємодіючих суспільно-державних заходів юридичного, фінансово-економічного, організаційного характеру, скерованих на захист населення від негативних проявів соціальних ризиків і створення передумов для всебічної реалізації соціальних прав і свобод людини та громадянина;

- розуміння соціальної політики як цілеспрямованої діяльності чітко окреслених уповноважених суб'єктів, що спрямована на впорядкування соціально-захисних відносин, соціальних потреб та інтересів різних груп населення, пов'язаних із забезпеченням їх добробуту й особистим розвитком.

Дістали подальшого розвитку:

- поняття про особливості та основні напрями генезису соціального захисту населення на території сучасної України, зокрема виокремлено такі його історико-правові форми: приватна благодійність, державна опіка і власне соціальний захист як спільна справа держави та громадянського суспільства;

- теоретична характеристика системи державних органів, місця та ролі державного контролю у сфері соціального захисту населення, організаційно-правових форм і видів останнього;

- система наукових знань у частині особливостей здійснення соціального захисту населення в зарубіжних країнах. Наведено додаткові аргументи щодо необхідності використання європейського досвіду побудови системи соціального захисту на принципах страхування та адресності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації сформульовано та обґрунтовано висновки і пропозиції, які дозволять розширити наукове уявлення про соціальний захист населення, а отже, сприятимуть оптимізації правотворчого процесу та реалізації права соціального захисту в Україні. Основні результати дослідження, що представлені в дисертації, можуть бути використані:

- у сфері правотворчості - для вдосконалення вітчизняного соціально-захисного законодавства щодо соціального страхування, надання адресної соціальної допомоги та інших форм соціального захисту населення;

- у сфері правозастосування - для покращення якості та ефективності діяльності суб'єктів застосування норм права соціального захисту;

- у навчальному процесі - для підготовки навчально-методичних матеріалів і викладання таких навчальних юридичних дисциплін, як „Теорія держави та права”, „Актуальні проблеми теорії держави та права”, „Право соціального захисту в Україні” та „Право соціального забезпечення в Україні”.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаним науковим дослідженням. Усі висновки та пропозиції, сформульовані в роботі, одержані автором особисто та викладені в опублікованих працях. У співавторстві опубліковано одну монографію та одну наукову статтю.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, а також оприлюднено на 7 міжнародних, всеукраїнських історико-правових і науково-практичних конференціях, а саме: „Влада і суспільство: проблеми взаємодії” (м. Запоріжжя, 19 листопада 2005 р.); „Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні” (м. Запоріжжя, 30 травня 2008 р.); „Обеспечение законности и правопорядка в странах СНГ” (м. Воронеж, 19 - 20 травня 2009 р.); „Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи” (м. Сімферополь, 24 квітня 2009 р.); „Наукові дослідження - теорія та експеримент 2009” (м. Полтава, 18 - 20 травня 2009 р.); „Сучасні проблеми правової системи України” (м. Київ, 29 жовтня - 1 листопада 2009 р.); „Методологічні проблеми історико-правових досліджень” (м. Алушта, 24 - 26 вересня 2010 р.).

Публікації. Основні результати дисертації опубліковано в одній монографії, 12 публікаціях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах конференцій, у тому числі п'ять - у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений Вищою атестаційною комісією України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел (184 найменувань, розміщених на 19 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 196 сторінок, з них основного тексту - 177 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлено стан її розробки, визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами, мету і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та кількість публікацій.

Розділ 1 „Теоретико-методологічні основи дослідження соціального захисту” складається з трьох підрозділів, присвячених узагальненню існуючих наукових розробок проблематики соціального захисту, вивченню особливостей та основних напрямів історико-правового розвитку соціального захисту населення в Україні, а також дослідженню юридичної природи соціального захисту.

У підрозділі 1.1. „Історіографія та методологія досліджень проблематики соціального захисту” проаналізовано основні здобутки представників різних суспільних наук у сфері соціального захисту та виокремлено методологічні засади для подальшого конструктивного осмислення останнього.

Соціальний захист є необхідним елементом функціонування будь-якої розвинутої країни, показником гуманізації соціальної функції правової, соціальної держави. Тому в Україні, як і в інших країнах світу, наразі активно обговорюються питання щодо механізмів досягнення високого рівня соціального захисту.

Соціальний захист належить до багатоаспектних явищ суспільної дійсності, внаслідок чого його проблематика досліджується представниками таких суспільних наук, як філософія, економіка, юриспруденція, політологія, соціологія та ін.

В юридичній науці соціальний захист населення вивчається як безпосередньо, так і опосередковано в контексті осмислення інших проблем, насамперед соціальної держави та її соціальної функції. Незважаючи на значну кількість розробок окремих аспектів юридичної природи соціального захисту, його сутність залишається недостатньо опрацьованою в межах загальнотеоретичного правознавства.

Ґрунтовність і комплексність дослідження соціального захисту населення (у тому числі в частині поглибленого вивчення його юридичної природи та розробки пропозицій подальшого розвитку) значною мірою залежить від методології наукового пошуку. Через це у роботі використано систему методологічних підходів (діалектичний, антропологічний, феноменологічний, ціннісний та ін.), фундаментальних принципів (обґрунтованості, об'єктивності, історизму, всебічності та ін.) та методів (діяльнісний, порівняльний, системний та ін.), оскільки лише плюралізм методологічних підходів забезпечить усебічне вивчення соціального захисту населення в Україні в умовах соціальних перетворень системного характеру.

У підрозділі 1.2. „Історико-правові аспекти виникнення та розвитку інституту соціального захисту населення в Україні” узагальнено основні напрями історико-правового генезису соціального захисту на території сучасної України.

Здобувачем з'ясовано, що проблематика соціального захисту населення є історико-правовою, адже з поступом людського суспільства розуміння сутності цього явища постійно змінювалося та вдосконалювалося. Потреба в соціальному захисті населення з'явилася одночасно з виникненням людського суспільства.

За тривалу історію існування інститут соціального захисту неодноразово змінював свої функції, форми та методи здійснення, однак його мета залишалася незмінною - поліпшення рівня добробуту всього населення. Так, за первісного суспільства допомога старим і немічним здійснювалася за звичаєм. Згодом з'явилася приватна благодійність. Протягом багатьох століть осередками соціальної допомоги на території сучасної України були церкви та монастирі, лікарні, в яких найбідніші верстви населення отримували допомогу та підтримку.

Зародження державної системи соціального забезпечення населення розпочалося у ХVІІІ ст., унаслідок чого піклування поступово стало частиною державної внутрішньої політики. На ґрунті виявлення неефективності боротьби з бідністю та різними формами нестатку виключно за рахунок казенних установ виникла думка про необхідність більшої участі у справах громадського піклування про бідних з боку суспільства, зокрема шляхом заснування товариств взаємної допомоги чи самодопомоги. У результаті поєднання приватної добродійності та суспільного піклування як галузі державного управління з'явилася ідея організованого суспільного піклування про малозабезпечених. Окрім того, на рубежі ХІХ - ХХ ст. сформувалися тенденції переходу від добровільної допомоги до професійної. При цьому держава мала лише спрямовувати такі громадські організації, надавати допомогу у випадку недостатності власних засобів.

У радянський період соціальне страхування перетворилося в соціальне забезпечення, що є характерним для країн з державною формою власності. Водночас поняття „соціальний захист” з'явилося в обігу лише з початком формування ринкових відносин в Україні. Перехід до ринкового типу економіки позначився істотним загостренням соціальних проблем, унаслідок чого реформування соціального захисту набуло першочергового значення.

У підрозділі 1.3. „Поняття соціального захисту та його структура” досліджено юридичний аспект природи соціального захисту.

З проголошенням незалежності в Україні розпочався період становлення і розбудови демократичної, правової та соціальної держави. Остання характеризується створенням належних умов для забезпечення населення соціальним захистом, адже в „соціальній державі” пріоритетними завданнями є покращення добробуту громадян, турбота про соціальну справедливість та ін. Зміст соціальної функції держави полягає в наданні соціального захисту людині, забезпеченні їй гідного існування та вільного розвитку особистості.

У роботі доведено, доцільність вживання терміна „соціальний захист”, який більшою мірою, ніж „соціальне забезпечення” відповідає сутності цього соціально-правового інституту, хоча термін „соціальне забезпечення” продовжує існувати у визначенні права соціального забезпечення як галузі права. Крім того, „соціальний захист” є ширшим поняттям, ніж „соціальне забезпечення”, яке було характерним для радянського періоду, адже ґрунтувалося на принципах патерналістської опіки.

Під соціальним захистом традиційно розуміють заходи, що вживаються для захисту громадян від соціальних ризиків, таких як втрата роботи, хвороба, старість, інвалідність або втрата годувальника тощо. Однак однією з найсучасніших тенденцій, зокрема в країнах ЄС, є потреба охопити соціальним захистом не лише соціальне забезпечення, а й соціальну інтеграцію, здобуття освіти, охорону здоров'я, забезпечення житлом, надання соціальних послуг тощо.

Ураховуючи зазначене вище, в дисертації запропоновано таку дефініцію: соціальний захист - це сукупність взаємодіючих суспільно-державних заходів юридичного, фінансово-економічного, організаційного характеру, спрямованих на захист населення від негативних проявів соціальних ризиків і створення передумов для всебічної реалізації соціальних прав і свобод людини та громадянина. У свою чергу під теоретико-правовими засадами соціального захисту здобувач розуміє систему засадничих, фундаментальних наукових положень, що виражають сутність і призначення соціального захисту, а також визначають закономірності його подальшого розвитку та порядку здійснення.

Відзначено, що соціальний захист пов'язаний з соціальною політикою держави, яка реалізується в інтересах основних соціальних груп населення. Тому під соціальною політикою розуміється цілеспрямована діяльність чітко визначених суб'єктів, перш за все держави, спрямована на впорядкування соціальних відносин, соціальних потреб та інтересів різних груп населення, пов'язаних із забезпеченням їх добробуту та особистим розвитком.

Розділ 2 „Організаційні та правові засади функціонування механізму соціального захисту” складається з трьох підрозділів, у яких визначено коло державних органів у сфері соціального захисту та їх повноваження, в загальнотеоретичному аспекті охарактеризовано існуючі організаційно-правові форми та види соціального захисту та з'ясовано місце і роль державного контролю у сфері соціального захисту населення в Україні.

У підрозділі 2.1. „Державні органи у сфері соціального захисту населення та їх повноваження” дисертантом визначена система державних органів і підпорядкованих їм установ та організацій, основною метою діяльності яких є соціальний захист населення в Україні.

У загальнотеоретичному плані державне управління соціальним захистом - це виконавча та розпорядча діяльність держави, яку здійснюють державні органи виконавчої влади та в передбачених законом випадках - недержавні органи, яким державою делеговані відповідні повноваження щодо управління сферою соціального захисту населення. Діюча система державних органів у галузі управління соціальним захистом населення визначена Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Вона втілює цілі та завдання, що стоять перед державою на сучасному етапі розвитку. Зміст функцій, компетенції того або іншого органу визначається характером діяльності об'єкта, для управління яким створений цей орган. Аргументовано, що саме в цьому полягає основна відмінність між різними органами управління.

Дослідження системи органів державного управління, що здійснюють соціальний захист, і вивчення норм права чинного законодавства України дозволяють дисертантові зробити висновок про те, що це складна підсистема єдиної цілісної системи органів державного управління. Центральним органом державного управління у сфері соціального захисту є Міністерство соціальної політики України. Підвищенню ефективності діяльності Міністерства соціальної політики України сприятиме більш чітке визнання його правового статусу та функцій, які на сьогодні є надто широкими, що призводить часом до певної номінальності (наприклад, у галузі пенсійного забезпечення населення).

У підрозділі 2.2. „Організаційно-правові форми та види соціального захисту населення” розглянуто основні форми та види здійснення соціального захисту в Україні в умовах перехідного періоду розвитку державності.

З метою якнайповнішого врахування потреб населення в соціальному захисті останній здійснюється в різних організаційно-правових формах і видах, що визначаються чинним законодавством України. Підтверджено, що організаційно-правові форми соціального захисту доречно розглядати як способи накопичення коштів на соціальний захист з подальшим розподілом їх між відповідними категоріями населення, які потребують матеріальної підтримки з боку держави та суспільства.

У дисертації аргументовано, що основною організаційно-правовою формою в системі соціального захисту є загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке, в свою чергу, охоплює декілька видів такого страхування зі створенням відокремлених фондів. На думку здобувача, сучасна система загальнообов'язкового державного соціального страхування відрізняється від радянської моделі: по-перше, більш широким переліком соціальних ризиків, захист від яких реалізується через страхову форму; по-друге, залученням до фінансування витрат на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не лише підприємств, установ і організацій, а всіх роботодавців, які використовують найману працю, в тому числі фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а також застрахованих осіб (переважно наймані працівники); по-третє, запровадженням ринкових засад організації та адміністрування фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, кошти яких відокремлені від державного бюджету та ін.

Окрім загальнообов'язкового державного соціального страхування, існують такі форми соціального захисту населення, як соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету України, утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призначення, адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок бюджетних коштів, недержавне пенсійне забезпечення шляхом укладання пенсійних контрактів з пенсійними фондами, благодійна допомога непрацездатним громадянам за рахунок засобів суспільних об'єднань і фондів.

Незалежно від організаційно-правової форми, соціальний захист поділяється на такі види: грошові виплати; натуральна допомога; пільги; субсидії; медична допомога; лікарські засоби, інші вироби медичного призначення, технічні засоби реабілітації, технічні засоби пересування; соціальне обслуговування.

Дисертант наголошує, що кожна з існуючих організаційно-правових форм і видів соціального захисту характеризується певними перевагами та недоліками, тому їх комплексне застосування створює передумови для якнайповнішого задоволення соціальних потреб населення. У міру вдосконалення соціального захисту в Україні передбачається розширення форм і видів його реалізації, зокрема за рахунок запровадження загальнообов'язкового державного медичного страхування.

У підрозділі 2.3. „Державний контроль у сфері соціального захисту населення” аргументовано, що державний контроль є важливим інструментом свідомого досягнення поточних і перспективних цілей у процесі формування в Україні розвинутого громадянського суспільства, розбудови України як демократичної, правової, соціальної держави.

Державний контроль є ключовою функцією системи державного управління в галузі соціального захисту, оскільки дозволяє порівняти фактичний стан здійснення соціального захисту з вимогами, поставленими перед ним, виявляти недоліки та прорахунки в роботі, розробити заходи для їх усунення і запобігання.

Державний контроль у галузі соціального захисту населення проводиться різними органами державної влади, зокрема Міністерством соціальної політики України, Державною фінансовою інспекцією України, Рахунковою палатою, Державною казначейською службою України, Прокуратурою України та іншими органами державної влади. Кожен з цих органів здійснює функції з державного контролю на основі спеціальних нормативно-правових актів, що визначають правові засади їх діяльності.

Унаслідок з'ясування місця та ролі державного контролю у сфері соціального захисту населення в Україні постульовано, що державний контроль залишається малоефективним насамперед через законодавчу невпорядкованість його проведення. Крім того, створення нової вітчизняної системи державного контролю відбувається вкрай повільно та часто супроводжується прийняттям суперечливих рішень. Тому сьогодні існує нагальна потреба у створенні єдиних теоретико-правових засад здійснення державного контролю у сфері соціального захисту населення.

Здобувач наголошує на тому, що в сучасних умовах істотно змінюється характер контролю як функції державного управління, в тому числі у сфері соціального захисту. На відміну від караючої (штрафної) спрямованості контролю, яка використовується переважно з метою виявлення недоліків і прорахунків, він усе більшою мірою набуває інформаційно-аналітичного значення як засіб, що надає можливість глибше аналізувати стан справ і робити необхідні висновки.

Розділ 3. „Сучасний стан і перспективи розвитку соціального захисту в Україні” складається з двох підрозділів, в яких проаналізовано особливості здійснення соціального захисту населення в країнах ЄС та СНД і визначено можливості використання їх позитивного досвіду, а також запропоновано напрями подальшого вдосконалення соціального захисту населення в Україні.

У підрозділі 3.1. „Особливості здійснення соціального захисту населення в зарубіжних країнах світу” дисертант, ураховуючи інтеграційні пріоритети України, на прикладі країн ЄС і СНД здійснює порівняльно-правовий аналіз підходів до побудови системи соціального захисту з метою з'ясування специфіки останніх і ключових тенденцій реформування в умовах системної кризи та загострення у світі глобальних проблем.

З'ясовано, що сучасна соціальна політика країн ЄС як невід'ємна складова загальноєвропейського інтеграційного процесу спрямована на досягнення високого рівня захисту громадян і створення простору соціальної стабільності та справедливості в Європі, тому ґрунтується переважно на принципах страхування та адресності.

З огляду на проведення в Україні пенсійної реформи, в дисертації виокремлено найважливіші сучасні тенденції вдосконалення цієї сфери соціального захисту, серед яких: збільшення пенсійного віку; встановлення однакового пенсійного віку для чоловіків і жінок; збільшення тривалості трудового стажу; переведення трудового стажу в страховий стаж; запровадження поряд з державною пенсійною системою приватних пенсійних програм, як обов'язкових, так і добровільних. Зазначене вище дозволило здобувачу зробити висновок, що сучасні пенсійні реформи спрямовані на зменшення сфери відповідальності держави за пенсійне забезпечення з одночасним розширенням приватних пенсійних систем.

На нашу думку, для України є актуальною така загальносвітова тенденція, як відхід від традиційних схем державного соціального забезпечення та пошук нових, більш ефективних заходів щодо соціального захисту, в тому числі недержавних.

Результати порівняння зарубіжної практики країн ЄС та СНД свідчать про неоднаковий рівень участі держави у фінансуванні соціальних послуг і способи такої участі. Переважно держава бере на себе прямий обов'язок щодо фінансування за рахунок бюджетних коштів різних видів соціальної допомоги (грошових виплат, компенсацій, субсидій), а також соціального забезпечення окремих категорій осіб, що, є доречним і для України.

У підрозділі 3.2 „Сучасні тенденції та напрями вдосконалення соціального захисту в умовах модернізації правової системи України” здобувачем розроблені пропозиції щодо подальшого вдосконалення вітчизняної системи соціального захисту населення в умовах демократичних перетворень.

Однією з характерних рис сучасного стану правової системи України є те, що вона постійно оновлюється, переживає складні процеси та умови демократичної трансформації. З огляду на це, в роботі наголошується на тому, що під час реформування соціального захисту в Україні необхідно враховувати визначальні тенденції правового розвитку суспільства, до яких належить гуманізація, демократизація, інтеграція, соціалізація тощо. Посилення соціального захисту працюючого населення, підтримка життєвого рівня в разі настання страхових подій, забезпечення прозорості функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування є необхідними передумовами якнайшвидшого наближення України до європейських стандартів якості життя населення.

Разом з тим, під час реформування галузі права соціального забезпечення та поступової трансформації його у право соціального захисту виникають проблеми спеціально-юридичного характеру, пов'язані з:

1) відсутністю кодифікованого акта, який би визначив загальні принципові положення нормативно-правового впорядкування відносин щодо соціального захисту та правові гарантії реалізації останнього;

2) перенасиченістю, заплутаністю та складністю чинного законодавства, а також відсутністю стабільності і послідовності його створення;

3) поняттєво-термінологічною невизначеністю та неузгодженістю.

Іншим напрямом реформування соціального захисту населення в Україні є вдосконалення існуючих форм і видів його здійснення.

З метою підвищення ефективності соціального страхування доречно вжити такі заходи:

1) реформувати вітчизняну систему соціального захисту пенсіонерів для забезпечення гідного рівня їх життя шляхом запровадження в Україні добровільного пенсійного забезпечення;

2) оптимізувати адміністрування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування за рахунок мінімізації адміністративних витрат, упорядкування пільг зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, забезпечення прозорості діяльності фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

3) запровадити в Україні загальнообов'язкове державне медичне страхування як додаткове до існуючої державної системи охорони здоров'я.

Для забезпечення належної бюджетної підтримки найбільш вразливих верств населення через систему соціальних допомог, пільг, субсидій та інших соціальних виплат потрібно зосередити увагу на:

1) підвищенні адресності соціальної підтримки населення;

2) впорядкуванні видів державної соціальної допомоги;

3) інтегруванні програми житлових субсидій у систему державної соціальної допомоги;

4) підвищенні ефективності моніторингу системи соціальних виплат;

5) вдосконаленні підходів до визначення прожиткового мінімуму як базового стандарту для розрахунку державних соціальних гарантій;

6) трансформації міжбюджетних відносин з метою створення фінансових передумов для виконання місцевими органами самоврядування делегованих соціальних повноважень.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розробці основних положень теоретико-правових засад соціального захисту населення в Україні. За результатами дослідження сформульовано такі висновки:

1. Соціальний захист населення як важливе та необхідне суспільне явище становить предмет осмислення не лише для представників юридичної науки, а й фахівців інших галузей суспільних знань, зокрема філософії, економіки, соціології та управління.

У правознавстві проблематику соціального захисту населення доречно розглядати в межах двох взаємодоповнюючих рівнів: безпосередньому (юридична природа соціального захисту складає предмет конкретного наукового дослідження) та опосередкованому (соціальний захист аналізується в контексті вивчення інших проблем, зокрема соціальної держави та її соціальної функції).

Всебічне осмислення соціального захисту вимагає застосування чітко визначених методологічних підходів, принципів, методів і прийомів. На підставі систематизації методологічних засад досліджень соціального захисту виявлено тенденцію антропологізації наукового знання у сфері вивчення соціального захисту, що проявляється в активізації використання антропологічного підходу та зумовлюється поступовим утвердженням ідеї людини як найвищої соціальної цінності.

2. Соціальний захист населення на всіх етапах генезису державно-організованого суспільства має важливе значення, відображаючи загальне економічне становище держави.

У процесі виникнення та розвитку соціального захисту населення на території сучасної України виокремлено такі його історико-правові форми: приватна благодійність, державна опіка і, власне, соціальний захист як спільна справа держави та громадянського суспільства. За весь період існування соціального захисту населення цей інститут суспільства неодноразово змінював свої форми, способи реалізації, але його визначальною, „генетичною” метою завжди залишалося покращення добробуту людей.

3. В юридичній науці соціальний захист населення переважно інтерпретується як функція держави та пов'язується з її соціальною політикою. Більшість учених-юристів розрізняють поняття „соціальний захист” і „соціальне забезпечення”, вважаючи останнє складовою частиною соціального захисту.

Автор дисертації під соціальним захистом розуміє сукупність взаємодіючих суспільно-державних заходів юридичного, фінансово-економічного, організаційного характеру, спрямованих на захист населення від негативних проявів соціальних ризиків і створення передумов для всебічної реалізації соціальних прав і свобод людини та громадянина, а під соціальною політикою - цілеспрямовану діяльність чітко визначених уповноважених суб'єктів, що скерована на впорядкування соціально-захисних відносин, соціальних потреб та інтересів різних груп населення, пов'язаних із забезпеченням їх добробуту і особистим розвитком.

Окрім того, в ході наукового пошуку сформульовано визначення теоретико-правових засад соціального захисту як системи засадничих, фундаментальних наукових положень, які виражають сутність і призначення соціального захисту, а також визначають закономірності його подальшого розвитку та порядку реалізації.

4. Система органів державного управління у сфері соціального захисту населення є складною підсистемою єдиної цілісної системи органів державного управління.

Зміст державного управління в цій сфері полягає: по-перше, у правовому регулюванні відносин шляхом прийняття нормативно-правових актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію соціальної політики; по-друге, в розгляді органами державної влади найважливіших питань щодо соціальної сфери, визначенні пріоритетів державної політики в цій сфері, а також розробці та реалізації цільових комплексних програм; по-третє, в достатньому фінансуванні та матеріально-технічному забезпеченні соціальної сфери.

У загальнотеоретичному плані державне управління соціальним захистом - це виконавча та розпорядча діяльність держави, здійснювана державними органами виконавчої влади та в передбачених законом випадках недержавними органами, яким державою делеговані відповідні повноваження щодо управління сферою соціального захисту населення.

5. Соціальний захист населення здійснюється в різних організаційно-правових формах і видах з метою якнайповнішого врахування потреб та особливостей забезпечення окремих категорій людей.

Організаційно-правова форма соціального захисту - це спосіб накопичення коштів на соціальний захист з подальшим розподілом їх між певними категоріями населення, що потребують матеріальної підтримки з боку держави та суспільства. До основних організаційно-правових форм соціального захисту населення належать: загальнообов'язкове соціальне страхування, утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призначення, адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок бюджетних коштів та ін. Незалежно від організаційно-правової форми здійснення соціальний захист диференціюється на такі різновиди: грошові виплати, натуральна допомога, пільги, субсидії, медична допомога, соціальне обслуговування тощо.

6. Державний контроль у сфері соціального захисту населення проводиться різними органами державної влади, зокрема Міністерством соціальної політики України, Державною фінансовою інспекцією України, Рахунковою палатою, Державною казначейською службою України, Прокуратурою України та іншими органами державної влади. Кожен з цих органів здійснює функції з державного контролю на підставі спеціальних нормативно-правових актів, що визначають правові засади його діяльності. Одним з напрямів реформування системи соціального захисту в Україні є поступовий перехід від державного контролю соціального захисту до його моніторингу.

7. На підставі порівняльно-правового дослідження особливостей здійснення соціального захисту населення в зарубіжних країнах встановлено, що в державах-членах ЄС цей інститут має тривалу історію свого розвитку. Сучасна європейська система соціального захисту побудована на принципах страхування та адресності. Управління системою соціального страхування здійснюється на основі партнерських відносин між роботодавцями, застрахованими особами та державою.

Соціальна допомога за рахунок бюджетних коштів надається лише особам, які з поважних причин втратили засоби до існування. У ході компаративно-правового аналізу з'ясовано, що в ЄС і постсоціалістичних країнах функцію державного управління та контролю у сфері соціального захисту покладено на розгалужену систему органів державної влади та підпорядкованих їм установам і організаціям.

8. У зв'язку з недосконалістю юридичних механізмів соціального захисту в Україні має місце зниження економічної активності населення та поширення утриманських настроїв у суспільстві. З огляду на це, першочергового значення набуває прийняття єдиного нормативно-правового акта, який би визначив усю систему соціального захисту в державі, її складові, а також правові гарантії та принципи здійснення соціального захисту.

Юридичний механізм соціального захисту має ґрунтуватися на досконалих теоретико-правових засадах, насамперед у частині поняттєво-категоріального апарату та організаційно-правової системи.

З метою вдосконалення соціального захисту в Україні доречно:

1) реформувати вітчизняну систему пенсійного забезпечення;

2) оптимізувати адміністрування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування за рахунок упорядкування пільг зі сплати єдиного внеску;

3) запровадити в Україні загальнообов'язкове державне медичне страхування.

Для забезпечення належної бюджетної підтримки найбільш вразливих верств населення через систему соціальних допомог, пільг та інших соціальних виплат потрібно зосередити увагу на:

1) підвищенні адресності соціальної підтримки населення;

2) впорядкуванні видів державної соціальної допомоги;

3) запровадженні ефективної системи моніторингу соціальних виплат;

4) вдосконаленні підходів до визначення прожиткового мінімуму;

5) трансформації міжбюджетних відносин з метою створення фінансових передумов для виконання місцевими органами самоврядування делегованих соціальних повноважень.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

1. Концептуальні засади соціально-правового захисту працівників ОВС України / [Л. М. Князькова, П. І. Павленко, А. В. Гончаров та ін.] ; за ред. Л. М. Князькової. - Донецьк : Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка, 2010. - 152 с.

Статті у наукових фахових виданнях

2. Гончаров А. Формування вітчизняної юр. думки в галузі соціального захисту населення (ХІ - початок ХІХ ст.) / А. Гончаров, В. Олейников // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 11. - С. 126-129.

3. Гончаров А. В. Поняття та сутність державного управління соціальним захистом населення / А. В. Гончаров / Вісник Донецького Національного університету. - Серія В : економіка і право. - 2009. - Вип. 2. - С. 326-329.

4. Гончаров А. Поняття соціального захисту / А. Гончаров // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 10. - С. 126-129.

5. Гончаров А. Розвиток законодавства про соціальне забезпечення (друга половина ХІХ ст. - по теперішній час) / А. Гончаров // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 8. - С. 109-112.

6. Гончаров А. В. Органи загальної юрисдикції в сфері державного управління соціальним захистом населення / А. В. Гончаров // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - Серія „Право”. - 2010. - Вип. 13. - Ч. 2. - С. 436-440.

Статті, тези доповідей на наукових конференціях

7. Гончаров А. В. Питання соціального захисту населення державною владою в працях вітчизняних вчених другої половини ХVІІІ - початку ХІХ століття / А. В. Гончаров, В. В. Олейников // Влада і суспільство: проблеми взаємодії : матеріали конф. (Запоріжжя, 19 листопада 2005 р.). - Запоріжжя : Юридичний ін-т МВС України, 2005. - С. 188-191.

8. Гончаров А. В. Правове регулювання діяльності центральних органів виконавчої влади у сфері соціального захисту населення / А. В. Гончаров // Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Запоріжжя, 30 травня 2008 р.). Ч. 1. - Запоріжжя : Юридичний ін-т ДДУВС, 2008. - С. 28-30.

9. Гончаров А. В. Государственное управление на украинских землях в составе Российской империи второй половины ХVІІІ века в контексте идеологии просвещенного абсолютизма / А. В. Гончаров, В. В. Олейников // Обеспечение законности и правопорядка в странах СНГ : сб. материалов междунар. науч.-практ. конф. Ч. 1. Юридические науки. - Воронеж : Воронежский ин-т МВД России, 2009. - С. 225-229.

10. Гончаров А.В. Державне управління у сфері соціального захисту населення / А В. Гончаров // Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи : зб. наук. праць за матер.І міжнар. наук.-практ. конф., 24 квітня 2009 р. Ч. 1. - Сімф. : Кримнавчпеддержвидав, 2009. - С. 249-251.

11. Гончаров А. В. Історичні аспекти розвитку соціального захисту населення (VI - початок XIX ст.) А. В. Гончаров // Наукові дослідження - теорія та експеримент 2009 : матеріали четвертої міжнар. наук.-практ. конф., 18 - 20 травня 2009 р. - Полтава : Інтер Графіка, 2009. - Т. 3. - С. 38-41.

12. Гончаров А. В. Система органів державного управління соціальним захистом населення / А. В. Гончаров // Сучасні проблеми правової системи України : зб. наук. праць / Редкол. : Ю. С. Шемшученко, Ю. Л. Бошицький, С. В. Бобровник та ін. - К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2009. - С. 236-237.

13. Гончаров А. В. Деякі аспекти періодизації історії соціального захисту населення України / А. В. Гончаров // Методологічні проблеми історико-правових досліджень : матеріали ХХІІІ Міжнар. історико-правової конф., 24 - 26 вересня 2010 р. - Алушта, 2010. - С. 123-127.

АНОТАЦІЯ

Гончаров А.В. Теоретико-правові засади соціального захисту в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - Донецьк, 2011.

Дисертацію присвячено дослідженню юридичної природи соціального захисту населення. Автором проаналізовано результати наукових розробок проблематики соціального захисту та виокремлено методологічні засади для його подальшого осмислення, з'ясовано особливості та ключові напрями історико-правового розвитку соціального захисту населення в Україні. За результатами проведеного дослідження юридичного аспекту природи соціального захисту сформульовано його дефініцію.

На основі вивчення організаційно-правових засад функціонування механізму соціального захисту населення в Україні та аналізу особливостей його здійснення в зарубіжних країнах дисертантом запропоновано пропозиції і рекомендації щодо подальшого вдосконалення вітчизняної системи соціального захисту населення.

Ключові слова: соціальний захист, соціальна держава, соціальна функція держави, соціальна політика, теоретико-правові засади соціального захисту.

АННОТАЦИЯ

Гончаров А.В. Теоретико-правовые основы социальной защиты в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Донецкий юридический институт Луганского государственного университета внутренних дел имени Э.А. Дидоренко. - Донецк, 2011.

Диссертация посвящена исследованию теоритико-правовых основ социальной защиты населения в Украине. Социальная защита является необходимым элементом функционирования любой развитой страны, показателем гуманизации социальной функции правового, социального государства. Поэтому в Украине, как и в других странах мира, сейчас активно обсуждаются вопросы механизмов достижения высокого уровня социальной защиты.