Правове регулювання відносин власності між подружжям

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський Національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 347.625

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

МІЖ ПОДРУЖЖЯМ

Спеціальність 12.00.03. - цивільне право і цивільний процес,

сімейне право, міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Ариванюк Тетяна Олексіївна

Київ - 2002

АНОТАЦІЇ

Ариванюк Т.О. “Правове регулювання відносин власності між подружжям”. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03. - цивільне право; цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. -Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню проблем правового регулювання відносин власності між подружжям в сучасних умовах за чинним Кодексом про шлюб та сім'ю України 1969 р. та новим Сімейним кодексом України 2002 р., що має вступити в дію з 1 січня 2003 р.

В дисертації проаналізовано розвиток інституту права власності подружжя, визначено поняття права власності подружжя та правового режиму спільного майна. Досліджені правові підстави і умови виникнення у подружжя права спільної власності на придбаване в період шлюбу майно, особливості здійснення подружжям правомочностей щодо спільного та роздільного майна.

Висвітлено питання припинення права спільної власності шляхом її поділу, визначено принципи та порядок проведення такого поділу подружжям та судом. Сформульовані науково-теоретичні висновки щодо правового режиму спільного та роздільного майна подружжя та конкретні рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання відносин власності між подружжям.

Ключові слова: подружжя; спільне майно, роздільне майно, шлюбний контракт, правовий режим майна подружжя.

Ариванюк Т.А. “Правовое регулирование отношений собственности между супругами”. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право, гражданский процесс, семейное право, международное частное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев. 2001 г.

Диссертация посвящена исследованию проблем правового регулирования отношений собственности между супругами в современных условиях по действующему Кодексу о браке и семье Украины 1969 г. и новому Семейному кодексу Украины 2002 г., который должен вступить в силу с 1 января 2003 г.

В диссертации проанализировано развитие института права собственности супругов, определено понятие права собственности супругов и правового режима общего имущества. Исследованы правовые основания и условия возникновения у супругов права общей собственности на приобретаемое в период брака имущество, особенности осуществления супругами правомочий относительно общего и раздельного имущества.

Освещены вопросы прекращения права общей собственности путем её раздела, определены принципы и порядок проведения такого раздела супругами и судом. Сформулированы научно-теоретические выводы относительно правового режима общего и раздельного имущества супругов и даны конкретные рекомендации относительно усовершенствования правового регулирования отношений собственности между супругами.

Правовой режим имущественных отношений супругов - это относительно самостоятельный комплекс специальных правовых механизмов, которые определяют правовые начала регулирования имущественных отношений между лицами, которые имеют семейно-правовой статус.

Под имуществом, принадлежащим супругам во время брака необходимо понимать денежные средства, полученные от участия в общественном производстве, предпринимательской и иной общественно полезной деятельности, имущество приобретенное за счет их общих средств и т.п.

Подчеркивается нетождественность понятий “общая совместная собственность супругов” и “общее совместное имущество супругов”. Последнее является более широким по сравнению с первым, а поэтому имущественные отношения не исчерпываются отношениями собственности.

Брачный контракт является сложной семейно-правовой сделкой, которая имеет признаки гражданско-правового договора, а поэтому на нее должны распространяться нормы семейного и гражданского права. При этом неисполнение условий брачного контракта не может быть основанием для расторжения брака.

Право общей собственности у супругов по сделкам не может возникнуть ранее возникновения права частной собственности у того из них, кто выступал приобретателем имущества по сделке. Каждый из супругов имеет равное право на применение вещно-правовых способов защиты права общей собственности.

Добровольный раздел супругами их общего имущества является гражданско-правовой сделкой, а судебный раздел - способом защиты их права общей собственности.

Ключевые слова: супруги, общее имущество, раздельное имущество, брачный контракт, правовой режим имущества супругов.

T.O.Arivanyuk “Legal Regime of the Right of Ownership of the Spouses.” -Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Master of Laws with the specialization in 12.00.03 - civil law, civil procedure, family law, international private law. - Taras Shevchenko National University of Kyiv. Kyiv. 2002.

The thesis discusses the issues of the legal regime of the right of ownership of the spouses under the existing Code of Marriage and Family of Ukraine and under the new Family Code of Ukraine of 2002, which shall come into force on January 1, 2003.

The thesis analyses the development of an institution of the right of ownership of the spouses, defines the notion of the right of ownership of the spouses and of the legal regime of the common property. It examines the legal grounds and conditions of the development of the right of the common ownership on the property acquired during the marriage, as well as the specifics of the exercise by the spouses of rights and powers as to the common and private property.

Termination of the right of common ownership through partition, as well as the principles and the order of such partition by the spouses and by the court are reviewed. Theoretical conclusions concerning the legal regime of the common and private property, together with specific recommendations as to the improvement of the legal scheme of the property of the spouses are formulated.

Keywords: spouses, common property, private property, marriage contract, legal regime of the property of the spouses.

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права Волинського державного університету імені Лесі Українки.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, академік АН Вищої школи України Дзера Олександр Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри цивільного права

Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, Луць Володимир Васильович, Прикарпатський університет ім. В.Стефаника, завідувач кафедри цивільного права і цивільного процесу

кандидат юридичних наук, професор, Заслужений юрист України, Мусіяка Віктор Лаврентійович, Національний університет “Києво-Могилянська академія” завідувач кафедри галузевих дисциплін

Провідна установа - Інститут держави і права НАН України ім. В.М. Корецького

Захист відбудеться “22” травня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.06 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “18” квітня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук, доцент Т.В. Боднар

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлюється насамперед процесом корінного реформування відносин власності, спрямованого на ліквідацію соціалістичних засад в економічному і суспільному житті та на формування основ ринкової економіки, рушійною силою яких стали різноманітність форм власності та господарювання, ринкові методи функціонування суспільних інститутів. Безумовно, від рівня урегульованості нових суспільних відносин залежить успіх започаткованих в Україні реформ.

Впродовж останніх десяти років незалежності в Україні сформувався новий інститут права власності, чільне місце в якому зайняв Закон України “Про власність”, який став основою для прийняття інших законів ринкової орієнтації. Однак, як свідчить аналіз цих законодавчих актів, переважна частина їх правових норм присвячена окремим формам права власності, регулюванню відносин за участю суб'єктів підприємництва і лише в поодиноких випадках торкаються права власності подружжя. Не зазнав істотних змін і чинний поки що в цей період Кодекс про шлюб та сім'ю Української РСР 1969 р.( надалі - КпШС), за винятком кількох нововведень про шлюбний контракт. Між тим, майнові відносини нині набули нового змісту, подружжю як суб'єктам права приватної власності можуть відтепер належати не лише об'єкти особистого споживчого призначення, як це було за радянського періоду, але і різноманітне майно виробничо-господарського призначення, подружжя набули більшої свободи у визначенні правового режиму майна, що набувається ними в період шлюбу. Все це вимагає істотного оновлення сімейного законодавства, адже без цього неможливе ефективне вирішення численних майнових спорів, що виникають між подружжям.

Прогалини у правовому регулюванні майнових відносин між подружжям передбачалося вирішити шляхом введення нового сімейного законодавства у вигляді шостої книги “Сімейне право” до проекту нового Цивільного кодексу України. Однак Верховна Рада України віддала перевагу оновленню сімейного законодавства шляхом його кодифікації у вигляді самостійного кодексу і відповідно після законодавчих процедур та врахування зауважень Президента України 10 січня 2002 р. було прийнято новий Сімейний кодекс України (надалі - СК). Однак, як засвідчив аналіз нового СК далеко не усі положення в частині регулювання майнових відносин між подружжям можуть бути визнані беззастережно вдалими, окремі з них можуть викликати неоднозначне тлумачення і труднощі у застосуванні. За таких обставин особливої значимості набувають наукові дослідження проблем сімейного права, які сприятимуть виявленню неефективних норм у новому СК та вибору найоптимальніших моделей регулювання відносин власності між подружжям.

На жаль, поки що вкрай мало в Україні, на відміну від радянського періоду, юридичною наукою надавалося уваги аналізу цих проблем. Найбільш значимою науковою працею останнього часу є монографічне дослідження І.В.Жилінкової “Правовой режим имущества членов семьи” (2000 р.). Зрозуміло, що для вирішення усіх проблем у врегулюванні відносин власності таких праць недостатньо.

Все вищевикладене і обумовило актуальність даної теми та необхідність її комплексного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження виконана відповідно до теми кафедри цивільного права Волинського державного університету “Захист права власності та інших конституційних прав громадян”.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз правового регулювання відносин між подружжям, визначення правового режиму їх спільного і роздільного майна, виявлення проблем у застосуванні правових норм у сфері сімейно-майнових відносин, а також розробка науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо змісту права власності подружжя на спільне і роздільне майно і вдосконалення відповідного чинного законодавства.

Для досягнення поставленої мети відповідно визначені основні завдання дисертаційного дослідження: встановити джерела правового регулювання майнових відносин подружжя; виявити правові підстави виникнення права спільної власності на майно, що набувається подружжям в період шлюбу; встановити співвідношення законного і договірного правового режиму майна подружжя; виявити особливості здійснення подружжям права спільної власності та поділу спільного майна; надати рекомендації щодо вдосконалення сімейного законодавства, яке регулює майнові відносини між подружжям. правовий майно подружжя сімейний

Об'єктом дослідження є правовідносини, які виникають між подружжям з приводу майна, що набувається ними в період шлюбу.

Предмет дослідження становлять система законодавчих актів про право власності подружжя на спільне та роздільне майно, практика їх застосування, літературні джерела, надбання юридичної науки.

Методологічна і теоретична основа дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складають закони матеріалістичної діалектики, об'єктивно існуючі закони суспільно-економічного розвитку суспільства і держави та окремі загальні та спеціальні методи наукового пізнання, правових категорій і явищ; системного аналізу досліджуваних правовідносин; порівняльно-правового аналізу правових норм і правових понять; формально-логічного аналізу правових категорій у їх взаємозв'язку; історико-правового висвітлення процесів становлення законодавства про право власності.

Використання в дисертації зазначених та інших загальнонаукових та галузевих методів наукового аналізу надало можливість автору дослідити правову природу права власності подружжя, сформулювати її визначення, розкрити сутність права спільної сумісної та роздільної власності подружжя та встановити взаємодію між ними, сформулювати теоретичні і практичні висновки.

Сформульовані в дисертаційній роботі теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях українських і російських вчених-юристів радянського і сучасного періодів в галузі загальної теорії права, цивільного та сімейного права: Ч.Н.Азімова, С.С.Алексєєва, М.В.Антокольської, С.М.Братуся, Є.М.Ворожейкіна, Д.В. Генкіна, В.С.Гопанчука, К.А.Граве, А.С.Довгерта, О.В.Дзери, О.О.Єрошенко, Н.М.Єршової, О.С.Йоффе, І.В.Жилінкової, О.М.Калітенко, Н.С.Кузнєцової, В.М.Коссака, В.В.Луця, Р.П.Мананкової, Г.К.Матвєєва, В.П.Маслова, В.Л. Мусіяки, О.А.Пушкіна, О.А.Підопригори, З.В.Ромовської, В.О.Рясенцева, В.І.Семчика, Є.А.Суханова, В.М.Самойленка, В.А.Тархова, Ю.К.Толстого, Є.О.Харитонова, Я.М.Шевченко, Ю.С.Червоного та інших дослідників загальних проблем права власності, та права спільної власності подружжя.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше після прийняття нового Сімейного кодексу України на рівні комплексного дослідження сформульовано низку важливих висновків щодо поняття, змісту права спільної та роздільної власності подружжя, умов його здійснення.

Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у наступних основних положеннях:

Правовий режим майнових відносин подружжя характеризується встановленням законом прямих та опосередкованих обмежень у набутті права власності та його здійсненні (дія принципу спільності на придбаване майно незалежно від волі подружжя, необхідність взаємного узгодження певних дій щодо здійснення правомочностей співвласників тощо), що обумовлюється особисто-договірним характером шлюбно-сімейних відносин.

Правовий режим майна подружжя визначається автором як відносно самостійний комплекс правових засобів, які становлять засади правового регулювання відносин щодо спільного і роздільного майна подружжя та захисту їх порушених прав.

Під майном, належним подружжям за час шлюбу необхідно розуміти грошові кошти, одержані від участі у суспільному виробництві, підприємницької та іншої суспільно-корисної діяльності, майно, придбане за рахунок їх спільних коштів тощо.

Поняття “спільна сумісна власність подружжя” не тотожне поняттю “спільне сумісне майно подружжя”. Останнє є більш широким, порівняно з першим, а тому майнові відносини не зводяться до відносин власності.

Юридично некоректним є норма ст. 5 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”, в якій стверджується, що коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником, адже відповідно до ст. 112 ЦК України та цивілістичної науки вони мають вважатися співвласниками однієї акції.

Недоцільною є заміна терміну “роздільна власність”, який використовується поки що в чинному сімейному законодавстві на термін “особиста приватна власність”, як це зроблено в новому СК України, оскільки останній символізує власність громадян радянського періоду.

Обґрунтовано висновок про доцільність розповсюдження режиму спільності на плоди, доходи та прибутки, одержані в період шлюбу від роздільного майна одного з подружжя, якщо інше не обумовлено шлюбним контрактом.

Шлюбний контракт є складною, комплексною сімейно-правовою угодою, яка має ознаки цивільно-правового договору, а тому на нього мають поширюватися як норми сімейного, так і цивільного права.

Шлюбний контракт, в якому передбачається відмова одного з подружжя від дії режиму спільності майна на майбутній період, фактично є відмовою від своїх прав в майбутньому, а тому кожному з подружжя має бути надане право в односторонньому порядку відновити законний режим спільності майна з моменту звернення з такою заявою до нотаріальної контори.

Невиконання умов шлюбного контракту не може бути підставою для розірвання шлюбу.

Чинний КпШС і новий СК дозволяють подружжю в шлюбному контракті встановлювати нерівні частки в майні, яке буде набуватися ними за час шлюбу, або взагалі не передбачати виникнення між ними права спільної сумісної чи часткової власності. В сімейному законодавстві повинна бути норма, яка б гарантувала подружжю певний мінімум майнової спільності майна, наприклад не менш 1/3 від усього майна, що буде набуватися подружжям.

Право спільної власності у подружжя за угодами не може виникнути раніше, ніж право приватної власності у того з них, хто є набувачем майна за такою угодою. Обґрунтовано висновок про неприйнятність положення ст. 61 СК про те, що заробітна плата, пенсія та інші доходи подружжя поступають у спільну власність лише після внесення їх до сімейного бюджету, оскільки воно ставить дію законного режиму спільності в залежність від волі того з подружжя, який їх одержав.

Кожний з подружжя має однакове право на застосування речево-правових засобів захисту права спільної власності, передбачених Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами.

Угода, укладена одним з подружжя по розпорядженню спільним майном може бути визнана недійсною на вимогу другого з подружжя, якщо буде встановлено, що набувачеві було відомо про незгоду другого з них на укладення такої угоди або коли відчуження спільного майна було здійснено всупереч волі другого з них (під впливом насильства, омани, погрози тощо).

При укладенні угод, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, спрямованих на відчуження нерухомості фізичною особою у разі відсутності документальних даних про факт її перебування в шлюбі, закон має надати нотаріусу право вимагати від відчужувача письмового застереження про те, що він не перебуває у шлюбі.

Добровільний поділ подружжям їх спільного майна є цивільно-правовою угодою, судовий поділ - засобом захисту їх права спільної власності.

Поділу судом спільного сумісного майна подружжя обов'язково передує визначення їх часток, які презюмуються рівними. Водночас, відповідно до ст. 28 КпШС суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. В ст. 70 СК запропонована інша конструкція положення про підстави для відступу від принципу рівності часток подружжя, яка визнається дисертантом невдалою, оскільки по-перше в цій статті передбачене надто широке коло таких підстав, по-друге, в цій статті пропонується враховувати сам лише факт проживання дітей з одним з подружжя.

Оскільки ні чинним КпШС, ні новим СК не врегульовано порядок визначення часток подружжя у спільному майні за наявності шлюбного договору, дисертант вважає за можливе розповсюджувати на такі відносини правила статей 28, 29 КпШС (статей 69, 70, 71 СК).

Якщо подружжю належить лише одна акція, то вона є неподільною і присуджується лише одному з них, а другому - встановлюється грошова компенсація.

Поділ вкладу (часток) одного з подружжя в товаристві з обмеженою відповідальністю можливий лише за згодою товариства на прийом другого з них його учасником, а у разі відмови в цьому автором пропонується покладати на дружину-учасника товариства та на товариство солідарний обов'язок сплатити відповідну грошову компенсацію в порядку, встановленому ст. ст. 54, 55 Закону України “Про господарські товариства”.

Сам по собі факт зловживання одного з подружжя алкоголем або наркотиками не повинен бути підставою для зменшення розміру його частки в майні, якщо буде встановлено факт його участі у створенні спільної власності.

Якщо одному з подружжя належить лише одна акція, то вона не може бути поділена в натурі, а має бути присуджена одному з них (іменна - на ім'я її зареєстрованого володільця), а іншому присуджується грошова компенсація.

Відповідно до висловлених науково-теоретичних висновків автором сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України.

Теоретичне і практичне значення дисертаційних положень. Теоретичне значення полягає у тому, що у дослідженні міститься визначення поняття права власності подружжя, комплексний аналіз здійснення подружжям права спільної сумісної та роздільної власності, правові наслідки укладення подружжям угод з приводу їх спільного майна, правові засади поділу майна подружжя, що дає можливість для подальших наукових досліджень та прискорення удосконалення механізму здійснення та захисту права спільної власності. Практичне значення полягає насамперед у тому, що результати дослідження, зроблені висновки сприятимуть більш ефективному розгляду судами справ даної категорії, можуть бути використані для вдосконалення нового СК України, інших законодавчих актів. Вони можуть бути використані при підготовці навчальних посібників, курсів лекцій для студентів юридичних факультетів та вищих навчальних закладів, а також можуть бути корисними для нотаріусів, адвокатів та працівників юридичних служб підприємств, установ, організацій усіх форм власності.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням інституту права спільної власності подружжя після прийняття нового СК, що виконана на монографічному рівні.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри цивільного права Волинського державного університету, були використані у практичній діяльності в якості приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу при посвідченні шлюбних контрактів, договорів про відчуження частки майна в спільній власності, інших угод, доручень, видачі свідоцтв про право на частку в спільному майні подружжя, про право на спадщину та вчиненні інших нотаріальних дій.

Публікації. Основні висновки та положення дисертації знайшли відображення у 8 (восьми) статтях та інших наукових працях.

Структура дисертації зумовлена завданням та обраним предметом дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох глав, дев'яти параграфів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 190 стор., з них основний текст - 178 стор., список використаних джерел - 12 стор. Кількість використаних джерел - 143.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації та ступінь дослідженості проблеми, визначається мета та основні завдання дослідження, обґрунтовується теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи, її методологічні засади; розкривається наукова новизна одержаних результатів; сформульовані основні положення, що виносяться на захист.

Перший розділ “Загальна характеристика права власності подружжя” складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Поняття права власності подружжя” розглядаються правова природа майнових відносин подружжя, умови виникнення у них права спільної власності, зміст правового режиму на майно, яке набувається подружжям в період шлюбу.

Подружжя може бути суб'єктом майнових відносин, у тому числі права власності, як на загальних цивілістичних засадах, так і на спеціальних умовах, обумовлених фактом їх перебування в шлюбі. При цьому необхідно розмежовувати внутрішні відносини, що виникають лише між подружжям, та зовнішні, які виникають за участю подружжя з іншими особами. У першому випадку відносини регулюються переважно нормами сімейного законодавства, у другому - переважно нормами цивільного законодавства.

Автор наводить додаткову аргументацію на користь позиції тих авторів, які вважать за доцільне систему правового регулювання майнових відносин виражати через категорію “правовий режим майна подружжя”. Правовий режим майна подружжя визначається в роботі як відносно самостійний комплекс правових засобів, які встановлюють засади правового регулювання відносин щодо спільного і роздільного майна подружжя та захисту їх порушених прав.

Зміст правового режиму є багатогранним і складним, адже ним можуть охоплюватися різноманітні сфери майнових відносин між подружжям та подружжя з третіми особами. Під правовим режимом майна подружжя необхідно розуміти не лише правовий режим спільного майна, а й роздільного, не лише належного на праві власності, а і того, що належить їм за іншими титульними правами, наприклад за зобов'язальними правовідносинами, адже поняття “майнові відносини подружжя” значно ширше за своїм змістом від поняття “відносини власності подружжя”.

Право власності подружжя в об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності між подружжям, заснованих на принципах спільності та роздільності певного майна та обумовлених фактом перебування їх в шлюбі.

Право власності подружжя в суб'єктивному значенні можна визначити як комплекс юридично закріплених за подружжям можливостей володіти, користуватися і розпоряджатися спільним та роздільним майном, набутим ними в період шлюбу, на свій розсуд з врахуванням їх спільних та особистих інтересів в межах, не заборонених законом.

У другому підрозділі “Розвиток законодавства про право власності подружжя” проаналізовано становлення сімейного законодавства про право власності подружжя в Україні радянського та сучасного періодів, визначено основні його етапи, висвітлено їх характерні особливості.

Після російської жовтневої соціалістичної революції в Україні шлюбно-сімейне законодавство формувалося за зразками російського законодавства. Так, у ст. 85 першого Сімейного кодексу УРСР, який фактично не набрав чинності у зв'язку з військовими подіями, закріплювався принцип роздільності дошлюбного майна та майна нажитого в період шлюбу.

У Сімейному кодексі УРСР (офіційна назва - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР) від 31 травня 1926 р., який знаменує другий етап становлення сімейного права, було введено принцип спільності майна, створеного подружжям в період шлюбу, та роздільності дошлюбного майна. Однак на відміну від російського Сімейного кодексу 1926 р., в якому визнавалася юридична сила за фактичними шлюбами, в українському Сімейному кодексі проголошувалась обов'язковість реєстрації шлюбу. При цьому Сімейний кодекс УРСР не встановлював презумпції рівності майнових часток подружжя, що фактично наближало правовий режим їх майна до правового режиму майна звичайних суб'єктів цивільного права. Варто також відзначити, що другий Сімейний кодекс УРСР був прийнятий майже на шість місяців раніше російського Сімейного кодексу. Цей факт свідчить про наявність в досліджуваний період в Україні досить солідної самостійної юридичної бази для нормотворчості в сфері шлюбно-сімейного законодавства.

Незважаючи на визнання в сімейному законодавстві УРСР юридичної сили лише за зареєстрованими в органах ЗАГСу шлюбом, на практиці на відносини фактичного подружжя поширювалися положення російського сімейного законодавства, яке прирівнювало фактичний шлюб до зареєстрованого в органах ЗАГСу. Така ситуація проіснувала до прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р., за яким юридична сила визнавалася лише за шлюбами, зареєстрованими в органах ЗАГСу.

Третій етап у формуванні правового режиму майнових відносин подружжя пов'язаний з прийняттям 27 червня 1968 р. Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, а згодом і кодексів про шлюб та сім'ю союзних республік.

Безумовно, шлюбно-сімейне законодавство СРСР і союзних республік кінця 60-х років, порівняно з післяреволюційним сімейним законодавством, поповнилося кількісно новими нормами, а також стало істотно досконалішим і прогресивнішим.

Для нового шлюбно-сімейного законодавства стали найбільш визначальними наступні принципові положення: а) роздільність дошлюбного майна; б) спільність майна, нажитого подружжям в період шлюбу, за винятками, передбаченими законом; в) право спільної сумісної власності виникає лише між подружжям, які зареєстрували шлюб в органах ЗАГСу.

Юридична техніка побудови норм про спільне та роздільне майно подружжя виявилася досить високою, що обумовило їх життєздатність і в сучасних ринкових умовах. За період з моменту прийняття в 1969 р. КпШС УРСР в статті, що врегулювали майнові відносини подружжя було внесено всього кілька змін, в основному пов'язаних з введенням Законом України від 23 червня 1992 р. інституту шлюбного контракту.

Однак, здійснювані в Україні соціально-економічні реформи призвели до корінних змін в структурі та видах об'єктів права власності, що набуваються подружжям. Ці обставини мають бути враховані в новому шлюбно-сімейному законодавстві, формування якого нині відбувається на принципово нових засадах.

Так, передбачалося прийняти нове сімейне законодавство в структурі нового Цивільного кодексу України у вигляді книги шостої “Сімейне право”. Не торкаючись проблеми доцільності введення норм сімейного права до ЦК України, адже це проблема самостійного дослідження, можна лише зауважити, що принципи правового регулювання майнових відносин між подружжям в сучасних умовах не є антагоністичними принципами правового регулювання цивільних правовідносин. Більше того, навіть в радянський період допускалась можливість субсидіарного застосування цивільно-правових норм до майнових відносин між подружжям. За умови ж розташування норм шлюбно-сімейного права в новому ЦК України могла б підвищитися ефективність взаємодії норм цивільного та сімейного права.

Однак хід законодавчого процесу завершився прийняттям сімейного законодавства у формі самостійного Сімейного кодексу. Для нового Сімейного кодексу України притаманні, зокрема, наступні визначальні риси:

1. Правовому регулюванню відносин власності подружжя присвячено глави 7, 8, 10, в яких вміщено всього 30 статей (в чинному КпШС України 1969 р. таких статей - 10).

2. Як і в КпШС в новому СК передбачено законний і договірний правові режими.

3. У новому СК при дії законного правового режиму збережено принцип спільності майна, набутого подружжям в період шлюбу та принцип роздільності дошлюбного майна.

4. У новому СК, порівняно з чинним КпШС, значно розширено свободу укладення шлюбного договору та його умов, що може призводити до ліквідації режиму спільності майна подружжя та відповідного зниження гарантій захисту їх майнових прав.

5. Якщо чинний КпШС передбачає дію сімейно-правового режиму спільності лише щодо подружжя, яке перебуває в зареєстрованому в органах РАГСу шлюбі, то новий СК впроваджує поширення дії такого режиму і на майнові відносини осіб, які перебувають у фактичному шлюбі, що є фактично поверненням до стану, який існував до прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1941 р., На думку дисертантки, на майнові відносини фактичного подружжя мають поширюватися норми цивільного законодавства про спільну власність.

Другий розділ “Правовий режим майна подружжя” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі “Право подружжя на спільне майно” аналізуються умови виникнення у подружжя права спільної сумісної власності на придбаване ними майно, визначається перелік об'єктів, що поступає у спільну власність.

Головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього того майна (за винятками, прямо встановленими законом), яке набувається ними за час шлюбу. Відповідно до ч. 1 ст. 22 КпШС України 1969 р. “Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю”. При цьому згідно з ч. 2 ст. 22 цього Кодексу подружжя користується рівними правами на майно і у тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Така норма з юридичної точки зору фактично утверджує презумпцію приналежності подружжю на праві спільної сумісної власності всього майна, що набувається ними в період шлюбу. Існування такої презумпції має не лише теоретичне, а і практичне значення, адже вона полегшує суду завдання визначати правову долю майна, особливо в тих випадках, коли подружжя шлюбним договором не встановлюють особливий правовий режим придбаного ними в період шлюбу майна.

У новому СК України збережено презумпцію спільності майна, але закладено дещо інший підхід до співвідношення спільної та роздільної власності. Так, якщо в чинному КпШС України врегулювання майнових відносин розпочинається з статті про спільну сумісну власність, то у новому СК якраз навпаки - з статті про особисте майно подружжя. Іншими словами, новому СК України право спільної сумісної власності начебто втрачає своє домінуюче значення в системі майнових відносин між подружжям. Такий підхід складачів СК певною мірою є нелогічним, адже особливістю прав подружжя на майно в першу чергу є його спільність, а не роздільність.

У СК України загалом збережено принципові положення ст. 22 КпШС України 1969 р., але з деякими редакційними особливостями. Відповідно до ст. 60 СК України “Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу)”. Така законодавча правонаступність очевидно обумовлена наявністю позитивного досвіду у застосуванні наведеного положення. Проте ще існують можливості вдосконалення положень про спільну власність подружжя.

Так, правило про спільність майна подружжя радянська сімейно-правова наука і судова практика поширювали і на ті випадки, коли внесок кожного з подружжя в сімейний бюджет відзначався нерівномірністю у зв'язку з неоднаковим розміром заробітку кожного з них.

Однак в СК України відсутнє застереження про те, що ступінь участі кожного з подружжя не впливає на обсяг їх прав на спільне майно, що може на практиці призводити до іншого тлумачення даного факту.

Крім того, в статті 60 СК допущена інша вада, адже в ній не розкривається зміст поняття “майно, набуте подружжям” (в КпШС - “майно, нажите подружжям”) а увага акцентується не на підставах виникнення права спільної сумісної власності, як цього вимагає назва статті, а на окремих обставинах, за наявності яких зберігається за подружжям режим спільності майна. Не розкриті в СК також конкретні види підстав виникнення у подружжя права спільної сумісної власності у подружжя. Тому з врахуванням викладеного, норму п. 1 ст. 60 проекту СК України вважаємо за доцільне викласти у такій редакції: “Майно, набуте подружжям за час шлюбу (тобто грошові кошти від участі у суспільному виробництві, підприємницької діяльності та іншої суспільно-корисної діяльності, майно, створене спільною працею, придбане за рахунок спільних коштів подружжя тощо), є його спільною сумісною власністю. Подружжю майно належить на праві спільної сумісної власності незалежно від розміру їх внеску до сімейного бюджету, відсутності самостійного заробітку чи іншого доходу у зв'язку з веденням домашнього господарства, доглядом за неповнолітніми чи непрацездатними дітьми, хворобою чи інвалідністю або з інших поважних причин”.

Шлюбно-сімейне законодавство радянського періоду не містило переліку майна, яке може бути об'єктом права спільної сумісної власності. Безумовно, немає особливої потреби у введенні деталізованого переліку майна, що може знаходитись у спільній власності подружжя, оскільки подружжю, як і усім іншим суб'єктам цивільних правовідносин, може належати будь-яке майно, що може перебувати у власності фізичних осіб, і яке перераховане у Законі України “Про власність” (ст. 13). Власне такий підхід закріплено в п. 1 ст. 61 СК, згідно з яким об'єктами права спільної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Однак другий пункт цієї ж статті сформульовано юридично невдало. Так, в ньому записано: “Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним з подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу”. По-перше, положення про визнання зарплати та інших доходів спільною власністю подружжя з моменту їх внесення в бюджет сім'ї суперечить змісту ст. 60 СК, яка не ставить дію режиму спільності майна в залежність від його передачі в бюджет сім'ї. По-друге, тут допущена ще одна юридична помилка, оскільки грошові кошти внесені до кредитної установи, як майно, визначене родовими ознаками, вважаються належними на праві вимоги за зобов'язальним правовідношенням, а не на праві власності. Майном належним особі за зобов'язальними право відношеннями є також паєнагромадження в житлових, житлово-будівельних кооперативах, страхові відшкодування, які можуть бути виплачені застрахованій особі, на що вже зверталася увага в юридичній літературі та судовій практиці. На таке майно також має розповсюджуватися режим майнової спільності, адже майнові відносини між подружжям не зводяться лише до відносин власності. Тому доцільно з Сімейного кодексу вилучити п. 2 ст. 61.

Акції акціонерних товариств також можуть бути у спільній власності подружжя. Однак юридично некоректним є положення ст. 5 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” про те, що акція є неподільною, а у разі, коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції. На думку дисертанта, у однієї акції не може бути кілька власників, але у неї може бути кілька співвласників, які можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

У другому підрозділі “Роздільна власність подружжя” розглядається правовий режим майна, яке не становить спільну сумісну власність.

У шлюбно-сімейному законодавстві радянського періоду утвердилося чітке правило про те, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Іншими словами, щодо такого майна діяв принцип роздільності. Роздільним майном кожного з подружжя були визнані також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші (ст. 24 КпШС). Сформульовані положення щодо роздільного майна відзначалися лаконічністю та юридичною зрозумілістю і знайшли свою підтримку як в юридичній науці, так і в судовій практиці.

Однак у новому СК викладені положення хоч і знайшли в основному своє відображення, але виявилися викладеними, на думку дисертанта, у такій формі, яка не може не викликати дискусії. Так, відповідно до ст. 57 СК України, яка має назву “Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка”, “Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або прийняття спадщини”. На перший погляд, особливих розбіжностей між нормою ч. 1 ст. 24 КпШС України і наведеним положенням СК не існує. Однак насправді різниця є істотною.

По-перше, вживання словосполучення “особистою приватною власністю” у СК України так чи інакше буде нагадувати особисту власність громадян соціалістичного періоду, існування якої несумісне з приватною власністю суспільства з ринковою економікою. По-друге, текст п. 1 ст. 67 СК України у наведеній частині редакційно викладений складною філологічною мовою, зокрема в частині слів: дружина, чоловік; нею, ним. По-третє, якщо в ст. 24 КпШС України під роздільним майном подружжя можна розуміти як об'єкти права власності, так і права вимоги за зобов'язальними правовідносинами, то в СК України пропонується визнавати власністю кожного з подружжя лише те майно, яке є об'єктом права власності. За таких обставин залишається невирішеною доля майна, яке належало особі до вступу в шлюб за правом вимоги, а також майно належне кожному з подружжя за правом вимоги. Тому в перспективі бажано було б врахувати законодавчий досвід конструкції ч. 1 ст. 24 КпШС 1969р. і відтворити її в новому СК.

В дисертації обґрунтовується неприйнятність положень нового СК України, за якими особистою приватною власністю визнаються (можуть бути визнані): речі індивідуального користування, які є коштовностями і придбані за рахунок спільних коштів подружжя; страхові суми, одержані за особистим страхуванням.

У третьому підрозділі “Правовий режим майна подружжя за шлюбним контрактом” розглядаються особливості правового режиму майна, встановлюваного угодою подружжя.

Правовий режим спільності та роздільності майна подружжя, визначений шлюбно-сімейним законодавством, може піддаватися трансформації відповідно до умов шлюбного контракту. Норми про шлюбний контракт вперше були введені до КпШС України Законом України від 23.06.92 р. Статтею 27¹ КпШС встановлювалося, що особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя, але з застереженням, що умови такої угоди не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя, порівняно з законодавством України.

На думку дисертанта істотним недоліком наведеної норми виявилося те, що вона містить внутрішню суперечність, адже з одного боку її зміст дозволяє майбутньому подружжю встановлювати нерівні частки у придбаваному майні, з іншого - дає підстави розглядати таку угоду спрямованою на погіршення майнового становища того з подружжя, якому передбачено меншу частку у спільній власності.

За новим СК України у шлюбному договорі можуть бути передбачені умови про непоширення щодо майна, нажитого за час шлюбу режиму спільності, про визнання його спільною частковою власністю або власністю кожного з них. Іншими словами на майнові відносини між подружжям норми СК України взагалі можуть не поширюватися. Така радикальна позиція складачів СК має вразливі місця, адже вона фактично позбавляє одного з подружжя будь-яких реальних гарантій для отримання будь-якої частки у майні, в тому числі у тому, яке могло створюватися і за рахунок його коштів. Тому в дисертації обґрунтовано висновок про те, що кожний з подружжя повинен мати право отримати у набутому за час шлюбу майні не менше 1/3 від цього майна, незалежно від змісту шлюбного договору. Згода одного з подружжя на одержання в період шлюбу меншої частини майна або повна відмова від неї, з юридичної точки зору означає відмову особи від набуття нею суб'єктивних цивільних прав, що як вже зазначалося, суперечить основоположним принципам конституційного і сімейного права. Право на власність є елементом конституційного статусу людини і воно не може відчужуватися, обмежуватися, відбиратися тощо.

У четвертому підрозділі “Момент виникнення режиму спільності на майно подружжя” розглядаються питання дії режиму спільності в часі та встановлення конкретного моменту виникнення у подружжя права спільної власності.

Важливе значення для подружжя має вирішення питання щодо встановлення моменту, з якого розпочинається дія режиму спільності майна та моменту виникнення у подружжя права спільної власності на придбаване ними майно. З набуттям подружжям права спільної власності на майно та майнових прав у подружжя виникають відповідно і спільні майнові обов'язки. Безперечно, що про дію режиму майнової спільності у подружжя правомірно вести мову лише в межах періоду існування шлюбу. Тобто майнова спільність у подружжя може виникнути лише з моменту реєстрації шлюбу в органах РАГСу і припиняється з моменту припинення шлюбу.

Для того, щоб у подружжя виникло право спільної сумісної власності, як і загалом право власності будь-якого суб'єкта, необхідні конкретні юридичні підстави одержання доходів від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, одержання спадщини та ін. За такими підставами подружжя також може набувати майно у власність, одержуючи їх спільно або одноосібно. Звичайно, коли подружжя спільно придбало майно, наприклад, будинок за договором купівлі-продажу, в якому вони одночасно виступили покупцями, то право власності у кожного з подружжя виникає одномоментно, тобто в момент передачі майна, якщо інше не оговорено законом або договором (ст. 128 ЦК України). Проте значно складнішою може виявитися ситуація, коли один з подружжя одноособово набуває майно за угодами чи іншими підставами. У зв'язку з цим і виникає питання про момент виникнення права спільної власності чи іншої майнової спільності у другого з подружжя.

Якщо ж застосовувати положення ст. 128 ЦК до правовідносин між подружжям, то можна констатувати, що у будь-якому разі право спільної власності у подружжя не може виникнути раніше, ніж право власності у того з подружжя, який виступає в угоді набувачем майна. Враховуючи, що принцип режиму спільності за сімейним законодавством вступає в дію автоматично (якщо інше не було оговорено шлюбним контрактом), то цілком можливий логічний висновок, що право спільної сумісної власності на майно, набуте за угодою одним із подружжя, виникає одночасно в момент виникнення у одного з подружжя - сторони в угоді відповідно до правил ст. 128 ЦК України права приватної власності.

Проаналізоване питання щодо моменту виникнення прав спільної власності на заробітну плату та інші доходи. В радянський період сформувалося дві основні точки зору щодо цієї проблеми : згідно з першою право спільної власності у подружжя виникає на заробітну плату в момент її одержання дружиною працівником, згідно з другою - в момент її доставки в сім'ю. У новому СК України знайшла певне відображення друга точка зору, оскільки відповідно до ст. 61 СК об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету. Така норма неминуче буде породжувати негативні наслідки, адже буде дозволяти одному з подружжя не приймати участь у створенні сімейного бюджету. Тобто можливість створення спільної власності подружжя буде залежати повністю від розсуду подружжя. Тому з тексту п. 2 ст. 61 СК необхідно вилучити слова: “внесені до сімейного бюджету”.

Розділ III “Здійснення подружжям майнових прав” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Укладення подружжям угод щодо їх спільного та роздільного майна” висвітлюються особливості реалізації подружжям майнових прав.

Відповідно до ст. 63 СК України (ст. 22 КпШС України) кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження спільним майном. Як правило, подружжя досягають згоди щодо здійснення ними правомочностей співвласників. Якщо ж один з подружжя створює іншому перешкоди у володінні, користуванні спільним майном, останній не позбавлений права звернутися з відповідними позовними вимогами до суду. Однак, чинне сімейне законодавство не містить положень, які б визначали конкретні засоби захисту від порушень права спільної власності одним з подружжя (співвласником) чи третіми особами.

Відсутні конкретні вказівки про такі засоби і в новому СК України. На думку дисертанта, у новому сімейному законодавстві необхідно передбачити правило про те, що захист права спільної сумісної чи часткової власності та інших їх майнових прав здійснюється засобами, передбаченими Сімейним кодексом, Цивільним кодексом та іншими законодавчими актами.

Здійснюючи правомочності співвласників, подружжя може укладати щодо спільного майна різноманітні угоди. Згідно зі ст. 65 СК при укладенні договорів одним із подружжя припускається, що він діє зі згоди другого з подружжя (п. 2). Власне така норма не є новелою, адже вона відтворює лише з деякими редакційними особливостями зміст ч. 2 ст. 25 КпШС. Однак у судовій практиці досить гостро постає проблема про правові наслідки угоди, укладеної одним з подружжя без згоди другого. У новому СК зроблена спроба вирішення цієї проблеми. Так, в ч. I ст. 65 СК записано, що “дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового”. У викладеній редакції ця норма має кілька недоліків. По-перше, право подружжя оспорювати укладені одноособово угоди ніколи не заперечувалося і в радянський період, адже кожна особа має право звернутися з позовом про захист порушених цивільних прав. Однак такий позов може бути задоволений лише за наявності для цього підстав. У СК не встановлено обов'язок суду визнавати таку угоду недійсною. По-друге, поняття “дрібна побутова угода” завжди буде давати підстави для його неоднозначного тлумачення і незрозуміло хто має визнавати угоду дрібною побутовою ще до звернення до суду. Подружжя мають право звертатися до суду незалежно від значимості угоди, інша справа, що суд повинен дати правову оцінку цій угоді. Тому на думку дисертанта, у новому сімейному законодавстві бажано було б передбачити норму наступного змісту: “Угода, укладена одним з подружжя по розпорядженню спільним майном може бути визнаною недійсною на вимогу другого з подружжя, якщо буде встановлено, що набувачеві спільного майна було відомо про незгоду другого з подружжя на укладення такої угоди або коли відчуження спільного майна було здійснено всупереч волі другого з подружжя (під впливом насильства, омани, погрози тощо)”.

У другому підрозділі “Загальні правові засади поділу майна подружжя” визначаються загальні передумови поділу спільного майна подружжя.