Правове регулювання відносин власності між подружжям

Здійснення подружжям права спільної власності може призводити також до його припинення. Це можливо як за загально-правовими підставами (шляхом відчуження спільного майна за угодами іншим особам, його споживання, знищення тощо), так і за підставами, передбаченими сімейним законодавством, тобто за спеціальними підставами. Найпоширенішою спеціальною підставою припинення права спільної власності на набуте подружжям в період шлюбу майно, є його поділ, в результаті якого встановлюється частка кожного з подружжя у спільному майні відповідно до чого вчиняється його розподіл в натурі у порядку, встановленому статями 28, 29 КпШС України.

Якщо ж поділ спільного майна здійснюється подружжям, то постає питання про його правову природу в системі цивільно-правових договорів, про порядок його укладення тощо. На погляд дисертанта, поділ спільного майна подружжям необхідно розглядати самостійним цивільно-правовим договором, за яким кожна з сторін (подружжя) зобов'язується надати одна одній певну частину майна з належної їм спільної власності, на який повинні розповсюджуватися норми сімейного та цивільного законодавства.

Чинне сімейне та цивільне законодавство не містять положень про порядок оформлення угод про поділ майна між подружжям. Безумовно у такому разі цілком логічно на угоди про поділ між співвласниками спільного майна розповсюдити загальні положення цивільного законодавства про укладення угод в усній, письмовій (простій та нотаріальній). Зокрема, ця проблема частково лише щодо поділу об'єктів нерухомості вирішена в новому СК, згідно ст. 69 якого “договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений”. Наведена норма є необхідною, але могла б набути більшої завершеності, коли б в ній було застереження про встановлюваний договором правовий режим поділеного (виділеного) майна, а саме, що воно належить кожному з них на праві приватної власності або на праві спільної часткової власності.

При поділі подружжям спільного майна може виникнути питання про межі їх свободи у визначенні розміру часток у цьому майні та порядку проведення поділу. Чинним законодавством України не встановлено конкретних вимог для позасудового поділу спільного майна подружжя за їх обопільною згодою. Дійсно, немає ніякого законодавчого підґрунтя та юридичних аргументів для того, щоб не визнавати за подружжям право на вільний поділ спільного майна. Чоловік і дружина, як і інші суб'єкти цивільних правовідносин, мають право на свободу укладення договору. Водночас, на погляд дисертанта, договір поділу спільного майна подружжя може бути визнаний як і будь-який інший договір, недійсним за підставами, встановленими Цивільним кодексом України, згідно з яким недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей, а також за підставами, передбаченими сімейним законодавством. Оскільки чинне шлюбно-сімейне законодавство не забороняє подружжю ділити належне їм спільне майно на власний розсуд, то встановлення угодою подружжя нерівних часток само по собі не може бути підставою для визнання її недійсною. Але, якщо угода подружжя про поділ майна в нерівних частках була укладена внаслідок обману, насильства, погрози або з порушенням інших вимог, передбачених законодавством, вона може бути визнана недійсною.

У підрозділі 3 “Принципи та порядок судового поділу спільного майна подружжя” розглядаються конкретні умови та порядок здійснення поділу спільного майна подружжя.

Відповідно до ст. 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Однак, перш ніж здійснити поділ конкретного спільного майна подружжя суду необхідно визначити розмір часток кожного з них, які презюмуються рівними. Водночас відповідно до ст. 28 КпШС в окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Перераховані обставини для відступу від принципу рівності часток слугують підставою для збільшення частки одного з подружжя і водночас підставою для зменшення частки другого з них.

Новий СК в ст. 70 також передбачає можливість встановлення подружжю нерівних часток. Однак положення ст. 70 СК сформульовані певною мірою невдало. По-перше, в ній пропонується занадто широке коло підстав для відступу судом при поділі спільного майна подружжя від принципу рівності їх часток, що фактично руйнує дію такого принципу. По-друге, якщо ст. 28 КпШС надає суду право враховувати певні інтереси неповнолітніх дітей, то в новому СК запропоновано збільшувати частку одного з подружжя лише за умови, що з ним “проживають діти”. По-третє, редакція п. 2 ст. 70 СК, який надає можливість відступу від принципу рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачає його на шкоду інтересам сім'ї, буде давати підстави для довільного тлумачення.

Оскільки ні чинним КпШС, ні новим СК не врегульовано порядок визначення розміру часток та поділу спільного майна, набутого в період дії шлюбного договору, дисертант вважає за можливе розповсюджувати на такі відносини правила статей 28, 29 КпШС (статей 69, 70, 71 нового СК), якщо шлюбним договором не встановлено інше.

З норми ст. 29 КпШС вбачається, що суд може застосувати будь-який з трьох варіантів поділу спільного майна подружжя, що залежить від особливостей речевого складу майна. Не може суперечити закону одночасне застосування судом усіх трьох варіантів поділу майна, тобто одну частину речей поділити в натурі, другу частину розподілити між подружжям з врахуванням їх вартості, третю частину конкретних речей присудити в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з них його частку грішми.

Наведені принципові положення про поділ судом спільного майна подружжя знайшли своє позитивне випробування в судовій практиці, а тому обґрунтовано знайшли своє адекватне відображення в ст. 71 СК.

Спосіб поділу спільного майна суд застосовує з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей, кожного з подружжя, стану їх здоров'я, забезпеченості житлом, особливостей речового складу майна тощо. Звичайно, найбільш прийнятним способом є поділ майна в натурі, якщо після цього можливе його подальше використання за призначенням. Однак немає потреби ділити кожну річ в натурі, а щодо неподільних фізично неможливо це зробити.

Найпоширенішим способом поділу спільного майна в судовій практиці є розподіл окремих майнових об'єктів з врахуванням їх значимості, потреб у них кожного з подружжя, їх професійної діяльності, можливості використання певних речей для задоволення інтересів неповнолітніх дітей. Таким чином, суд при цьому має кожному виділити певну кількість речей на суму, еквівалентну встановленій частці у спільному майні.

Нарешті третій спосіб поділу майна може застосовуватися у поєднанні з першими двома, що вже розглянуті, або самостійно. У першому випадку потреба у його застосуванні виникає тоді, коли суд, наприклад, здійснив розподіл спільного майна подружжя, внаслідок якого вартість виділених одному з них речей перевищує вартість речей другому з них відповідно до їх часток. За таких обставин суд зобов'язує дружину, якому присуджено речі вищої вартості, сплатити другому відповідну грошову компенсацію.

У новому Земельному кодексі України передбачена можливість поділу між подружжям спільної земельної ділянки, але не визначено випадки, в яких такий поділ неможливий. На думку дисертанта, у разі неможливості поділу земельної ділянки, що є спільною сумісною власністю подружжя в натурі, судом визначається порядок користування нею.

Якщо подружжю належить лише одна акція, то вона має присуджуватися одному з них, а другому - встановлюється грошова компенсація.

У зв'язку з тим, що в товаристві з обмеженою відповідальністю право на вклад (частку) пов'язується безпосередньо з особою засновника (учасника) стверджується, що поділ вкладу одного з подружжя можливий лише за умови згоди такого товариства на прийом другого з них у його учасники. У разі відмови товариства у поділі вкладу автором пропонується покладати на дружину-учасника товариства та на товариство солідарний обов'язок сплатити відповідну грошову компенсацію в порядку, передбаченому ст. 54, ст. 55 Закону України “Про господарські товариства”.

У висновках сформульовані найбільш важливі теоретичні та практичні результати, у тому числі рекомендації щодо змін до законодавчих актів, одержані автором у ході дисертаційного дослідження, зокрема, про поняття права спільної власності подружжя, поняття правового режиму спільного майна, про дію принципів спільності та роздільності майна, яке набувається подружжям в період шлюбу, про порядок здійснення подружжям правомочностей співвласників.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ НАУКОВИХ ПРАЦЯХ

1. Ариванюк Т.О. Правовстановлюючі документи власника // Цивільне право України. Книга перша / За ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової. -К.: Юрінком Інтер, 1999. -С. 365-369.

2. Фурса С.Я., Ариванюк Т.О. Нотаріальне оформлення спадкових прав // Цивільне право України. Книга друга / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. -К.: Юрінком Інтер, 1999. -С. 760-770 (особистий внесок дисертанта - 50 відсотків).

3. Ариванюк Т.О. Правовстановлюючі документи власника // Право власності в Україні / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. -К.: Юрінком Інтер, 2000. -С. 153-158.

4. Фурса С.Я., Ариванюк Т.О. Порядок нотаріального оформлення спадкових прав // Право власності в Україні / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. -К.: Юрінком Інтер, 2000. -С. 796-806 (особистий внесок дисертанта - 50 відсотків).

5. Ариванюк Т.О. До питання про укладення угод за участю подружжя // Право України. -2001. -№ 9. -С. 61-64.

6. Ариванюк Т.О. Право подружжя на роздільну власність // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць, 2001. -№ 101. -С. 51-53.

7. Ариванюк Т.О. Загальні правові засади припинення права спільної власності подружжя // Право України. -2001. -№ 12. -С. 76-80.

8. Ариванюк Т.О. Проблеми правового забезпечення реформування нотаріату України// Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом / Матеріали науково-практичної конференції. -К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. -С. 354-356.

Размещено на Allbest.ru