Місцеве самоврядування в Україні

У ст. З Закону зазначено, що громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. Будь-які обмеження цього права громадян залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.

Для громадян України як суб'єктів місцевого самоврядування характерні наявність правоздатності та дієздатності; проживання у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або кількох сіл, які мають єдиний адміністративний центр. Відповідно до ст. 9 ЦК України правоздатність, тобто здатність мати права та обов'язки, визнається в однаковій мірі за всіма громадянами нашої держави. Вона виникає в момент народження громадянина і припиняється з його смертю.

Дієздатність громадян у сфері місцевого самоврядування можна визначити як їх здатність своїми діями набувати відповідних прав і створювати для себе обов'язки. Вона настає з досягненням громадянином повноліття, тобто 18 років.

Громадяни мають право брати участь у місцевих виборах та референдумах; працювати у виконавчих органах місцевих рад; бути членами органів самоорганізації населення; здійснювати контроль за виконанням депутатами місцевих рад передвиборних програм, наказів виборців тощо. Згідно зі ст. 73 Закону громадяни, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, зобов'язані виконувати акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень. Вони несуть встановлену законом відповідальність за заподіяну їх діями або бездіяльністю, а також внаслідок невиконання актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування шкоду.

Говорячи ж про іноземців, треба зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України „Про правовий статус іноземців" ними визнаються іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства - особи, котрі не належать до громадянства будь-якої держави. У ст. 3 цього Закону зазначено, що іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Іноземці, як і громадяни України, можуть реалізовувати своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. А ця належність означає постійне проживання на території певного населеного пункту, що підтверджується посвідкою на постійне проживання, яка видається органами внутрішніх справ відповідно до ст. З Закону „Про правовий статус іноземців". Саме з моменту видачі цієї посвідки іноземці стають суб'єктами місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 40 Конституції України усі мають право надсилати індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Причому треба зазначити, що положення цієї статті стосуються й іноземців. Відповідно до ст. 55 Конституції останні мають право й на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 56 Конституції закріплює право іноземців на відшкодування за рахунок органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю останніх, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 13 Закону як члени територіальної громади іноземці мають право брати участь у громадських слуханнях. А відповідно до ст. 69 цього документа вони можуть сплачувати місцеві збори, встановлені за рішенням зборів громадян за місцем їх проживання на засадах добровільного самооподаткування.

Іноземці можуть бути членами дорадчих груп при сільських, селищних, міських головах. Причому це можливо й тоді, коли вони не є членами територіальної громади. Однак у такому разі їх не можна визнавати суб'єктами місцевого самоврядування. До речі, практика включення іноземців до складу дорадчих груп при міських головах уже є. Так, відповідно до розпорядження Болехівського міського голови від 11 липня 2000 р. № 251 „Про групу позаштатних радників міського голови" було створено дорадчу групу, до складу якої увійшли три іноземці, які займаються підприємницькою діяльністю на території міста [55, с. 37].

Таким чином, головна відмінність між статусом громадян України та іноземців, які є членами територіальної громади, полягає в тому, що останні не наділені політичними правами, пов'язаними з участю у місцевому самоврядуванні. До них належать, зокрема, участь у місцевих виборах, референдумах та служба в органах місцевого самоврядування.

Важливе значення у структурі елементів правового статусу фізичної особи мають гарантії реалізації нею права на участь у місцевому самоврядуванні. У ст. 7 Конституції України зазначено, що в нашій державі визнається і гарантується місцеве самоврядування. А це означає, що громадяни та іноземці, як суб'єкти місцевого самоврядування, мають право на підтримку з боку держави. У тих же випадках, коли така підтримка відсутня, а потреба в ній є, вони мають право добиватись її. Адже це гарантовано Конституцією.

Гарантії права фізичних осіб на участь у місцевому самоврядуванні можна визначити як сукупність умов та засобів, що забезпечують дійову і ефективну реалізацію закріплених за ними * міжнародними нормативними актами, Конституцією України, законами, нормативними актами і органів місцевого самоврядування та іншими актами прав і належне виконання покладених на [ них обов'язків у розглядуваній нами сфері.

К.Волинка вважає, що система гарантій прав і свобод особи включає загальні гарантії, до! яких належать економічні, політичні, духовні, соціальні, ідеологічні, культурні; спеціальні (юридичні) гарантії (матеріальні, процесуальні, організаційно-правові, міжнародні, регіональні, автономні) та юридичну відповідальність4. О.Шиба виділяє серед гарантій права на участь особи у місцевому самоврядуванні міжнародні правові, конституційні, законодавчі гарантії та гарантії судового захисту.

В Україні існує досить велика кількість засобів захисту права особи на участь у місцевому самоврядуванні. Кожен, хто визнається суб'єктом останнього, має право у будь-який не заборонений законом спосіб захищати своє право на участь у місцевому самоврядуванні від порушень та протиправних посягань.

Водночас треба зазначити, що на практиці охорона і захист права особи на участь у місцевому самоврядуванні ще знаходяться на досить низькому рівні. Це зумовлено кількома причинами; 1) економічною нестабільністю у нашій державі; 2) наявністю суперечностей у законодавстві; 3) низьким рівнем правової культури та правосвідомості населення.

У літературі виділяють статичний, функціональний, юрисдикційний, майново-фінансовий і гарантійний компоненти статусу суб'єкта права.

З урахуванням цього, на наш погляд, статус фізичної особи як суб'єкта місцевого самоврядування має включати статичний (відображає становище особи у системі суб'єктів місцевого самоврядування), функціональний (права, обов'язки, відповідальність) і гарантійний (охоплює всі гарантії права особи на участь у місцевому самоврядуванні) компоненти.

Отже, можна виділити такі особливості правового статусу фізичних осіб як суб'єктів місцевого самоврядування: 1) вони належать до відповідної територіальної громади, свідченням чого е факт їх проживання у межах села, селища, міста як адміністративно-територіальних одиниць або кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; 2) виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, громадянські права та обов'язки у сфері місцевого самоврядування, а не права та обов'язки органів, які здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність, чи посадових осіб; 3) реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні через норми як конституційного, так й інших галузей права (земельного, житлового тощо); 4) є одночасно учасниками інших правовідносин.

Висновки

самоврядування україна муніципалізація громада

Місцеве самоврядування в Україні як одна з найдавніший державницьких традицій пройшло досить складний історичний шлях.

Конституції радянської України (1919, 1937, 1978 років) передавали вирішення місцевих питань Радам, які спочатку виступали органами диктатури пролетаріату, а згодом представницькими органами державної влади. Централізм тоталітарної держави приводив до того, що питання місцевого життя були повністю підпорядковані державним інтересам.

3 проголошенням державного суверенітету України 1990 р. Ради народних депутатів перетворюються в реальні органи самоврядування. Тепер же інститут місцевого самоврядування закріплений на конституційному рівні, що дає широкі можливості для його повноцінного розвитку нарівні з іншими інститутами демократичної держави.

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити наступні висновки:

1) Загалом дальший розвиток і зміцнення місцевого самоврядування повинні супроводжуватися розширенням сфери відповідальності територіальних громад, органів і посадових осіб з вирішення місцевих справ. Настав час позбутися споживацької орієнтації на розв'язання всіх проблем виключно з центру.

2) Регулювання питань місцевого самоврядування на законодавчому рівні не повинно бути всеохоплюючим. Це було властиво старій системі, за якої максимально регламентувалися усі питання практично виключалася будь-яка місцева ініціатива.

3) Сьогодні значка частина питань може ї повинна вирішуватися на локальному рівні, через статутне право в рамках Конституції і законів країни. Статут міста, іншого населеного пункту повинен стати важливою формою реалізації територіальною громади її права самостійно визначати структуру та порядок Формування виконавчого органу, схему організації самоврядування, систему органів самоорганізації населення.

4) Вихідною методологічною основою розмежування повноважень між державою органами місцевого самоврядування має принцип, згідно з яким держава не повинна брати, на себе вирішення тик питань, котрі можуть успішно вирішуватися. органами місцевого самоврядування. До виключного відання центральних органі державної влади повинні належати питання найважливішого державного значення - оборона, зовнішня політика, армія, екологія тощо. Питання, де найповніше переплітаються місцеві і державні інтереси і освіта, охорона здоров'я, житлово-комунальне, торговельне обслуговування населення, окорока навколишнього природного середовища, в багатьох випадках під відповідальність органів місцевого самоврядування можуть вирішуватися набагато краще.

5) При удосконаленні законодавства про місцеве самоврядування слід враховувати міжнародний досвід практику для ефективного вирішення проблем місцевого самоврядування, необхідно глибоко продумувати муніципальну політику держави.

6) Найголовніше, на чому треба зробити наголос, це те, що універсальний критерієм місцевого самоврядування є загальне становище людини в соціальній системі, рівень матеріальної, соціальне політичної і духовної свободи. Більш прогресивним буде так місцеве самоврядування, яке відкриває широкі можливості для задоволення життєвих потреб, підвищення добробуту, забезпечення матеріальних, соціальних і культурних благ, що створюють сприятливі умови для більш повної самореалізації людини.

7) Особливої уваги слід приділити удосконаленню матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування. Створити необхідні умови для повного самофінансування органів місцевого самоврядування.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.

2. Європейська Хартія „Про місцеве самоврядування" від 15 жовтня 1985 р. // Відомості Верховної Ради. - 1997. - № 38. - с. 249.

3. Закон України „ Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 03.07.1991 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 33, ст.443

4. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 24, ст.170

5. Закон України „Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 20-21, ст.190.

6. Закон України „Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 23, ст.161.

7. Указ Президента України „Про Положення про Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України та склад його правління" від 05.05.1998 р. // Урядовий кур'єр. - 1996. - № 107-108 від 13.06.96.

8. Указ Президента України „Про заходи щодо впровадження концепції адміністративної реформи в Україні" від 22.07.1998 р. // Офіційний вісник України. - 1999, 21 від 11.06.99.

9. Авакьян С.А. Состояние, проблемы и перспективы местного самоуправления. - М., 1994. - 347 с.

10. Актуальні проблеми управління територіями в Україні. / За матеріалами науково-практичних конференцій. - К., 1992. - 180 с.

11. Андресюк Б.П. Місцеве самоврядування в сучасній Україні: проблеми і перспективи. - К., 1997. - 310 с.

12. Баймуратов М. Законодавство України про місцеве самоврядування: актуальні питання реалізації. / Збірник наукових праць Академії державного управління. - К., 1999. - 342 с.

13. Барабашев Г.В. Местное самоуправление - трудное дитя России. // Сегодня. - 1992. - № 1.

14. Батанов О.В. Функції територіальних громад як специфічних суб'єктів конституційного права. // Право України. - 1998. - № 8. - 223 с.

15. Безсмертний Р. Самоврядування в Україні - дійсність чи перспектива. // Нова політика. - 1996. - № 5. - С. 23-27.

16. Борденюк В. Деякі аспекти спiввiдношення місцевого самоврядування, держави i громадянського суспiльства в Українi. // Право України. - 2001. - № 12. - С. 25-26.

17. Борденюк В.І. Деякі проблеми законодавчого визначення повноважень місцевого самоврядування в Україні. / Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність. - К., 1997. - 230 с.

18. Бутко І., Кофнієнко М. Місцева влада - пошук варіантів. // Політика і час. - 1992. - №2. - С. 45-49.

19. Волондонський Б. Місцеве самоврядування. Здатність до тєриторальної самоорганізації. // Bічe. - 1995. - №10. - С. 34-39.

20. Волонець В. Місцеве самоврядування: яким воно має бути? // Право України. - 1991.- № 5. - С. 8-14.

21. Воронкова В. Місцеве самоврядування : щоб гідно жити, а не виживати. // Віче.- 1998. - № 5. - С. 65-71.

22. Головченко В. Місцеве самоврядування як складова частина полiтичної реформи (методична розробка). // Право України. - 1991.- № 6. - С. 39-45.

23. Головченко В., Корпань О. Конституцiйнi принципи мiсцевого самоврядування. // Право України. - 1998. - № 3. - С. 14-17.

24. Грицяк І., Кампо В. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні: проблеми і перспективи розбудови держави. - К., 1993. - 238 с.

25. Гуз А. Забуті й бідні земства. // Віче. - 1996. - № 7. - С. 76-78.

26. Дністрянський М. Адміністративно-територіальний устрій крізь призму геополітики. // Дзвін. - 1998.- № 8. - С. 24-29.

27. Довідник з історії України (в 3-х томах). - К., 1995. - 132 с.

28. Дробуш I. Розмежування функцiй органiв мiсцевого самоврядування та органiв державної виконавчої влади. // Право України. - 2001. - № 10. - С. 20-23.

29. Енциклопедія українознавства (Під гол. ред. В. Кунійовича та 3. Куделі).- Мюнхен - Нью-Йорк. - 1949. - 350 с.

30. Історія держави і права України (Під ред. Б. Гончаренка. - К., 1996. - 354 с.

31. Кампо В. Конституція і політична роль органів місяцевого самоврядування. // Нова політика. - 1998. - №5. - С. 45-52.

32. Кампо В. Місцеве самоврядування за рубежем. // Політика і час. -1993. - №2. - С. 43-48.

33. Карлов А.А. Формирование института местного самоуправления. - К.: Вища школа., 1993. - 121 с.

34. Кириченко Л. Народовладдя і місцеве самоврядування в Україні. // Право України. - 2001. - №6. - С. 96-99.

35. Кіселичник В. Про надання український містам у XІV- XVІІ с Магдебурзького права // Право Укpaїни.-1998.- № 9. - С. 134-137.

36. Коваленко А. Місцеве самоврядування: природа, ознаки, межі. // Право України. - 1997.- № 2. - С. 3-7.

37. Коментар до Конституції України. - К., 1996. - 224 с.

38. Конституционное право иностранных государств. - М.: Юрид. лит., - 1996. - 386 с.

39. Конституція і місцеве самоврядування в Україні. Місцеве (територіальне) самоврядування. - Випуск 1. - К., 1992. - 273 с.

40. Корнiєнко М. Місцеве самоврядування (концепцiя та рiвнi) // Право України. - 1991.- № 3. -- С. 13-18.

41. Корнієнко М.І. Муніципальне право України. - К., 2000. - С. 78-79.

42. Косiнський В. Процесуальнi особливостi здiйснення повноважень органами мiсцевого самоврядування. // Право України. - № 5. - 2000. - С. 17-22.

43. Кравчук Л. Управління територіями в умовах розбудови демократичної правової держави. // Право України. - 1993.- № 5-6. - С. 14-16.

44. Краснов М.А. Введение в муниципальное право. - М., 1993. - 120 с.

45. Куйбіда В., Чушенко В. Поняття місцевого самоврядування в Україні. // Право України. - 1998.- №5. - С. 17-19.

46. Кукушкин П.С. От первых Советов рабочих лепутатов к Советам народних депутатов. - М., 1979. - 240 с.

47. Лукьянов А. И. Развитие законодательства о советских представительных органах власти. - М., 1978. - 250 с.

48. Медведчук В. Місцеве самоврядування: правові та організації аспекти. // Урядовий кур'єр. - 1997. - 18 березня.

49. Місцеве та регіональне самоврядування в Україні (Видання фонду сприяння становленню і розвитку місцевого та регіонального самоврядування України). - К., 1992. - 154 с.

50. Музика О. Повноваження органів місцевого самоврядування на отримання доходів у місцеві бюджети. // Право України. - 2001. - №4. - С. 25-28.

51. Мягченко М. Загальнотеоретичнi засади дiяльностi органiв самоорганiзацiї населения в системї мiсцевого самоврядування в Україні. // Право України. - 2000. - № 7. - С. 18-21.

52. Острянський В. Про проблему мiсцевого державного управлiння та самоврядування. // Право України. - 1992. - № 3. - С. 7-13.

53. Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. - Мюнхен., 1963. - 272 с.

54. Смирнова Т.С. Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні: Навчальний посібник. - К.: Академія, 2001. - 262 с.

55. Смирнова Т. Форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні за Конституцією України. // Право України. -1998. - №5. - с. 21-23.

56. Телешун С. Структурнi елементи вертикалi полiтичноi влади i державного управлiння та органи мiсцевого самоврядування. // Право України. - 2001.- № 6. - С. 28-32.

57. Хоменець Р. Особливості правового статусу фiзичних осiб як суб'єктiв місцевого самоврядування. // Право України. - 2001.- № 11. -- С. 36-38.

58. Чунаєв 0. Якою бачиться муніципальна реформа. // Розбудова держави. - 1996. - №6.

59. Шугрина Е.С. Муниципальное право. - М., 1999. - 215 с.

Размещено на Allbest.ru