Попередження злочинів слідчим
Поняття запобігання злочинам. Профілактика та принципи, класифікація запобіжних заходів. Основні методи попередження злочинів в досудових стадіях завдяки процесуальній діяльності слідчих. Характеристика запобіжних заходів, які використовуються слідчим.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 17.10.2012 |
| Размер файла | 64,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
39
Попередження злочинів слідчим
Зміст
- Вступ
- 1. Загальні поняття запобіганню злочинів
- 1.1 Профілактика та принципи запобігання злочинів
- 1.2 Класифікація запобіжних заходів
- 2. Попередження злочинів слідчим
- 2.1 Методи попередження злочинів слідчими
- 2.2 Характеристика запобіжних заходів які використовуються слідчим
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми. Розбудова правової держави в Україні передбачає реальне забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3 Конституції України).
Серйозної шкоди цій соціальній цінності завдає злочинність, боротьба з якою продовжує залишатися досить складною проблемою.
Офіційна статистика свідчить про те, що незважаючи на певне зниження злочинності в останні роки, її рівень в Україні залишається досить високим.
Аналіз правозастосовчої практики свідчить про те, що в практичній діяльності правоохоронних органів та й в юридичній науці невиправдано мало уваги приділяється виявленню причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів, їх відверненню.
З огляду на це залишається актуальною проблема попередження злочинів слідчими. Наявність вказаної проблеми вимагає наукового узагальнення практики застосування чинного кримінально-процесуального законодавства України про процесуальну профілактичну діяльність слідчого, з'ясування можливостей підвищення її ефективності.
За радянської доби окремим питанням слідчої профілактики злочинів приділяли увагу такі науковці, як Ф.А. Абашева, Ю.М. Антонян, В.П. Бож єв, Г.Ф. Горський, А.П. Дербеньов, В.К. Звирбуль, Г.Г. Зуйков, І.І. Карпець, В.М. Кудрявцев, М.Ч. Когамов, О.М. Ларін, П.А. Лупинська, О.І. Михайлов, М.С. Строгович, О.М. Яковлєв.
Ця проблема досліджувалась різними авторами і в Україні, їх розробки знайшли певне втілення у науці кримінально-процесуального права.
В різні часові періоди питання цієї теми висвітлювалися у публікаціях вчених України: С.А. Альперта, М.І. Бажанова, Т.В. Варфоломеєвої, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, О.М. Джужи, А.Я. Дубинського, А.П. Закалюка, В.С. Зеленецького, А.Ф. Зелінського, Г.К. Кожевникова, І.П. Козаченка, О.М. Костенка, М.В. Костицького, В.К. Лисиченка, О.М. Литвака, Ф.А. Лопушанського, В.Т. Маляренка, П.І. Мінюкова, О.Р. Михайленка, П.П. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.В. Молдована, В.Т. Нора, Г.М. Омельяненко, М.І. Сірого, В.М. Тертишника, І.Я. Фрідмана, М. Є. Шумила, В.П. Шибіки та інших.
Проте більшість праць зазначених вчених стосується минулих періодів розвитку кримінального судочинства, базується на застарілому законодавстві й узагальненнях колишньої слідчої та судової практики.
В той же час такі обставини як: кардинальні зміни в житті суспільства, які пов'язані із здобуттям незалежності Україною, що супроводжувалися ростом злочинності; утвердження в Україні режиму законності, який ґрунтується на визначальній ідеї верховенства права; пошуку шляхів удосконалення профілактичної діяльності та необхідності врахування цих обставин у правотворчій діяльності - всі ці та інші чинники зумовлюють необхідність подальшого наукового дослідження профілактики злочинів слідчим.
Вищевикладені чинники зумовлюють актуальність теми курсової роботи, її наукову і практичну значущість.
Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження полягає у визначенні суті, юридичної природи процесуальної діяльності слідчого по попередженню злочинів, засобів її здійснення в досудових стадіях кримінального процесу, а також з'ясування суті подання слідчого як засобу усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів.
Для досягнення цієї мети автором поставлені і вирішувались такі завдання:
розкрити суть і правову природу процесуальної профілактичної діяльності слідчого, її особливості на досудових стадіях кримінального процесу;
визначити критерії оцінки ефективності процесуальної діяльності слідчого по попередженню злочинів;
Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, які виникають у зв'язку з діяльністю слідчого по доказуванню обставин скоєння злочину та виявленню причин і умов, що сприяли його вчиненню.
Предметом дослідження є положення кримінально-процесуального законодавства, наукові джерела із загальної теорії права, кримінології, кримінального права, кримінального процесу, правозастосовча практика органів досудового слідства з питань виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, та його попередженню слідчим.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об'єкта і предмета дослідження. Їхню основу складає загальний діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ, а також їх зв'язок з практичною діяльність правоохоронних органів.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, проект нового КПК України, підготовлений до другого читання у Верховній Раді України (реєстр № 3456 - 1), кримінально-процесуальне законодавство ряду іноземних країн (Азербайджану, Республіки Білорусь, Казахстану, Російської Федерації), а також відомчі нормативні акти МВС України, Генеральної прокуратури України, постанови Пленуму Верховного Суду України.
злочин профілактика слідчий
1. Загальні поняття запобіганню злочинів
1.1 Профілактика та принципи запобігання злочинів
Із розвитком людства діяльність, яка здійснюється у сфері охорони правопорядку, зазнала значних змін. Найважливішою з них є та, що міри кримінального покарання почали співвідноситися із заходами запобігання злочинам, до того ж у багатьох країнах світу, зокрема й в Україні, цим заходам надають пріоритетне значення. Уперше проблему запобігання злочинам підняв один із засновників кримінології - італієць Ч. Беккарія у своїй книзі "Про злочини і покарання", що вийшла у світ 1764 р.
Основним напрямком у діяльності суспільства на всіх етапах його історичного розвитку в боротьбі зі злочинністю має бути профілактика злочинів. Ця проблема вже багато років привертає увагу як урядів держав, так і громадськість. Високий рівень злочинності робить проблему профілактики злободенною та актуальною в усьому суспільстві (в широких колах учених-правознавців, філософів, кримінологів і практичних працівників правоохоронних органів та, насамперед, працівників органів внутрішніх справ) [7, с.64].
Якщо кримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу злочинця, то запобіжні заходи спрямовані на усунення чи нейтралізацію причин і умов злочинності. Тож запобіжна діяльність за змістом, масштабами заходів і кількістю суб'єктів, що беруть у ній участь, є ширшою та багатшою, ніж практика застосування кримінального покарання.
У юридичній літературі й серед практичних працівників поруч із терміном "профілактика", використовуються терміни "запобігання" "припинення", що не завжди однаково тлумачаться. У практичній діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю кожен з цих термінів набув свого професійного значення. Характерно, що одні автори висловлюють думку, що ці терміни збігаються між собою за змістом, інші - що вони є близькими, ще інші - що найбільш загальним і ємним поняттям є термін "попередження злочинності", "тому що він охоплює всі сфери, види та рівні боротьби зі злочинністю". Існують й інші думки з цього приводу.
Профілактика злочинів є довгостроковою орієнтацією держави у сфері боротьби зі злочинністю. Досягнення цієї мети забезпечується правовими засобами, передовсім, тими, яким притаманні принципи гуманізму, що перебувають у розпорядженні державних органів, зокрема, правоохоронних, до системи котрих належать і органи внутрішніх справ [8, с.235].
Отже, профілактика злочинності - це багаторівнева система державних та громадських цілеспрямованих заходів щодо виявлення, усунення, нейтралізації причин та умов злочинності.
Здійснення політики у сфері запобігання злочинності повинне ґрунтуватися на певних принципах. До основних принципів запобігання злочинності належать:
гуманізм;
наукова обґрунтованість;
законність;
економічна доцільність;
диференційованість;
своєчасність;
плановість;
комплексність.
Принцип гуманізму полягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, зазвичай, пов'язана із завданням конкретним особам позбавлень та правообмежень і спрямована на запобігання злочинам з боку конкретних осіб.
Профілактична діяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою яких вивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на її територіальні особливості, тощо. За допомогою таких досліджень конкретизуються завдання й об'єкти профілактики, основні напрями та засоби запобіжного впливу, коло суб'єктів. У цьому виявляється принцип наукової обґрунтованості.
Важливе значення для ефективної запобіжної діяльності має принцип законності. Правові основи профілактики повинні регламентувати її основні напрями й форми, компетенцію суб'єктів, підстави для застосування заходів індивідуально-профілактичного впливу, а також передбачати гарантії захисту прав і законних інтересів осіб, стосовно яких вони здійснюються.
Принцип економічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльності необхідно брати до уваги майбутні витрати на заплановані заходи, оскільки вони можуть залишитися невиконаними через надмірну вартість [17, с.320].
Принцип диференціації - врахування специфіки факторів, які детермінують злочинність через криміногенний уплив на особу, а також індивідуальні особливості правопорушників.
Своєчасність - проведення превентивних заходів, які б не дали можливості скоїти злочин.
Плановість - полягає у здійсненні профілактичної діяльності за відповідною програмою, а не спонтанно.
Комплексність - використання різноманітних форм, методів і засобів запобігання, спрямованих не тільки на злочинність, а й на ті соціальні, економічні, політичні, духовні та інші фактори, що її зумовлюють.
Профілактика злочинів має свої цілі. Вони конкретизуються на різних етапах розвитку суспільства, а також залежно від її напрямків, рівнів і видів.
Основні цілі профілактики такі:
обмеження дії негативних явищ і процесів, пов'язаних зі злочинністю;
усунення (нейтралізація) детермінант злочинних проявів;
ліквідація криміногенних факторів у мікросередовищі особи, що формують її антисуспільну позицію та мотивацію злочинної поведінки;
превентивний уплив на особу, котра за своїм антисуспільним способом життя здатна скоїти злочин.
Виходячи зі вказаних цілей, завдання профілактики злочинів такі:
виявлення й аналіз явищ, процесів, обставин, які є детермінантами злочинів;
вивчення чинників, які призводять до формування особи злочинця та реалізації злочинних намірів;
встановлення кола осіб, від яких можна очікувати скоєння злочинів, і цілеспрямований профілактично-виховний уплив на них;
усунення чи нейтралізація криміногенних факторів на індивідуальному рівні.
1.2 Класифікація запобіжних заходів
Залежно від масштабів виділяють:
заходи загальної профілактики, що здійснюються стосовно до всього населення держави;
заходи спеціальної профілактики, що здійснюються в межах відомства чи великих соціальних груп (приміром, мігрантів, неповнолітніх);
заходи профілактики в мікрогрупах (у сім'ї);
заходи індивідуальної профілактики (до певної особи).
За ознакою правового регулювання заходи профілактики поділяються на:
правові (регулюються нормами адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального й інших галузей права);
неправові (регулюються мораллю, традиціями, технічними нормами).
За змістом (спрямованістю та видом їхньої дії) є можливість поділити заходи профілактики всіх рівнів, масштабів та обсягів на:
1) соціально-економічні;
2) організаційно-управлінські;
3) ідеологічні;
4) соціально-психологічні;
5) медичні та психолого-педагогічні;
6) технічні;
7) правові.
1. Заходи соціально-економічного характеру впливають на усунення, послаблення та нейтралізацію криміногенних факторів, пов'язаних із падінням життєвого рівня населення, кризовими явищами у виробництві й соціальній сфері [17, с.328].
До них належать:
заходи соціального захисту незахищених верств населення;
заходи оздоровлення економіки та стабілізації ситуації загалом;
заходи боротьби з безвідповідальністю та безгосподарністю, безробіттям, поліпшення обліку, збереження, зменшення непродуктивних втрат і своєчасне їх виявлення, заходи контролю за збереженням майна, стягненням збитків з винних;
забезпечення сплати податків, зборів та інших платежів;
підбір кадрів тощо.
2. До організаційно-управлінських заходів належать:
удосконалення державного й громадського соціального контролю за роботою апаратів управління для того, щоб обмежити масштаби недоліків і порушень, які сприяють існуванню та розвиткові корисної, економічної, посадової (службової) та іншої злочинності.
Під організаційно-управлінською діяльністю слід розуміти організаційний процес (динаміку) профілактики злочинності, що передбачає:
а) інформаційне забезпечення;
б) виявлення й аналіз проблем;
в) формування мети та постановку завдань;
г) безпосереднє організаційне забезпечення конкретних завдань і реалізацію запланованих заходів;
ґ) взаємодію та координацію суб'єктів профілактики;
д) внесення коректив і змін на основі оцінки ефективності результатів та нових потреб практики;
е) правове забезпечення;
є) ресурсне забезпечення (вирішення кадрових, фінансово-економічних, матеріально-технічних та інших питань зі створення умов для нормальної діяльності системи профілактики злочинності).
Перелік елементів процесу невичерпний, послідовність їх переліку є умовною [15, с.91].
Важливе значення мають організаційно-управлінські заходи у сфері правоохоронної діяльності: їх координація, спеціалізація стосовно до певних видів злочинності, інформаційне, методичне, кадрове, ресурсне забезпечення профілактичних функцій тощо.
3. Під ідеологічними заходами розуміють заходи, що усувають чи обмежують криміногенні фактори через формування у членів суспільства моральної позиції, орієнтованої на базові загальнолюдські цінності; заходи, що формують у громадській думці нетерпимість до злочинів та інших правопорушень; заходи підвищення загальної культури людей.
4. Соціально-психологічні заходи спрямовані на формування в країні, певних регіонах та місцевостях, у середовищі конкретних категорій і груп населення громадського спокою, впевненості у власній безпеці, готовності до взаємодопомоги, взаємопідтримки у складних життєвих ситуаціях, довіри до правоохоронних органів, готовності допомагати їм. Значна частина таких заходів здійснюється через інститути соціального виховання, зокрема, освітні установи, засоби масової інформації тощо.
5. Медичні та психолого-педагогічні заходи профілактики передбачають:
запобігання поширенню хвороб, які становлять небезпеку для довколишніх;
лікування та ресоціалізація осіб, які страждають на такі хвороби;
протидія поширенню форм поведінки, пов'язаної із соціальною дезадаптованістю та відтворенням злочинності, - бродяжництвом, проституцією, пияцтвом, серйозними побутовими конфліктами тощо;
соціальна, психолого-педагогічна, медична допомога носіям вказаних форм поведінки.
6. До технічних заходів належать різні засоби та пристрої, що:
- утруднюють підроблення кількісних або якісних показників при виробництві, реалізації, збереженні, транспортуванні матеріальних цінностей; фальсифікацію банківських операцій;
перешкоджають проникненню до сховищ, житлових або службових приміщень із метою вчинення крадіжок;
протидіють виникненню аварійних ситуацій на виробництві та транспорті, викраденню, виникненню пожеж тощо.
До них також належать: різні вимірювальні прилади, автомати для фіксування виробничих процесів, визначення якості й кількості випущених і реалізованих товарів, зупинки механізмів при виникненні аварійних ситуацій; засоби охоронної сигналізації, запірні пристрої; освітлювальні прилади в громадських місцях; пристрої швидкого виклику працівників міліції [17, с.332].
7. Правові заходи запобігання злочинності створюють правову базу для розробки та застосування всіх зазначених вище видів заходів профілактики. Правові заходи профілактики передбачають:
удосконалення кримінальної, адміністративної, трудової, цивільної, сімейної та інших галузей законодавства для забезпечення оптимальних умов для виявлення, усунення, ослаблення, нейтралізації причин і умов злочинів, загальної та індивідуальний превенції, ресоціалізації осіб, схильних до вчинення злочинів;
встановлення й удосконалення правових заборон і обмежень, які сприяють запобіганню та припиненню виникнення умов для злочинів;
встановлення й удосконалення адміністративно-правових норм, спрямованих на припинення процесу формування звичок і стереотипів поведінки, що за певних обставин або ситуацій можуть призвести до вчинення злочину;
запровадження й удосконалення кримінально-правових норм подвійної превенції, спрямованих на те, щоб не допустити тяжких і особливо тяжких злочинів через притягнення до відповідальності осіб, які створили ситуацію для реалізації злочинного наміру;
запровадження й удосконалення норм, що заохочують припинення дій злочинців і самозахист від них;
заохочення добровільної відмови від доведення злочину до кінця;
заохочення повного виявлення та розкриття злочинів;
правову регламентацію діяльності суб'єктів профілактики;
виховання правосвідомості для того, щоб досягти рівня дотримання правових норм особистих переконань;
виховання профілактичної активності громадян, їхньої готовності допомагати в боротьбі зі злочинністю;
нормативне закріплення стандартів безпеки від злочинів.
2. Попередження злочинів слідчим
2.1 Методи попередження злочинів слідчими
Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. відносить запобігання злочинам та іншим правопорушенням до основних обов'язків міліції. Згідно зі ст.10 цього Закону, відповідно до поставлених перед нею завдань, міліція зобов'язана запобігати й припиняти злочини, виявляти сприятливі для них обставини і в межах своїх прав уживати заходів до їх усунення. Міністерство внутрішніх справ України розробило проект Наказу, що регламентує діяльність усіх підрозділів міліції щодо запобігання злочинності.
Органи міліції в процесі профілактичної діяльності мають право:
проводити бесіди;
застосовувати заходи адміністративно-правового впливу;
здійснювати віктимологічну профілактику;
вилучати речі, предмети, речовини, що заборонені до цивільного обігу чи зберігаються без відповідного дозволу;
контролювати збереження та використання зброї, боєприпасів й вибухових речовин;
вимагати обов'язкових перевірок, інвентаризацій і ревізій виробничої, господарської, фінансової, торгової діяльності;
проводити контрольні закупки, вилучення й дослідження зразків сировини та продукції.
Особливістю профілактичної діяльності міліції є те, що поряд із гласними способами збирання інформації, заходами виховного та виховно-правового впливу застосовуються оперативно-розшукові (негласні) заходи.
Виділимо основні етапи запобіжної роботи в міліції:
1) розробка та реалізація загальних напрямів профілактики на основі аналізу рівня, структури й динаміки злочинності;
2) конкретизація загальних напрямків до рівня вирішення конкретних завдань на кримінально найнебезпечніших територіях і об'єктах народного господарства, зокрема, на колективних підприємствах, установах й організаціях;
3) індивідуально-виховна робота з особами, що перебувають на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ;
4) запобігання злочинам з боку осіб, про кримінальні наміри яких стало відомо;
5) розкриття злочинів, запобігання злочинній діяльності з метою недопущення вчинення злочинних дій, а також недопущення вчинення нових злочинів;
6) робота з особами, що були раніше засуджені, з метою не допустити вчинення нових злочинів.
Одним з основних напрямів у сфері боротьби зі злочинністю є розробка і застосування заходів щодо її попередження. Наукове забезпечення цієї сфери здійснюється кримінологією, криміналістикою та іншими кримінально-правовими галузями [20, с.120].
Криміналістична профілактика, як діяльність уповноважених суб'єктів і напрям наукових досліджень, базується на загальних кримінологічних рекомендаціях щодо встановлення причин і умов, що сприяють конкретним злочинам, вживанню спеціальних криміналістичних заходів для їх профілактики, запобігання і припинення. Виходячи з цього, сутність криміналістичної профілактики - це сфера практичної діяльності та один із наукових напрямів криміналістичної науки.
Правову основу попередження злочинів становлять норми різних галузей права. Відповідні положення, що стосуються попереджувальної діяльності, містяться в ряді міжнародних правових актів: Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про цивільні і політичні права, Кодексі поводження посадових осіб з підтримання правопорядку, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою та ін. Правові основи криміналістичної профілактики злочинів містяться у відповідних нормах КПК, законах України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про судову експертизу" та інших нормативно-правових актах [21, с. 205].
Встановлення причин злочину й умов, що сприяли його вчиненню, є однією з обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі. Так, відповідно до ст.23 КПК при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявити причини й умови, які сприяли вчиненню злочину. Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов (ч.1 ст.231 КПК). Суд, за наявності на те підстав, виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і вимагають прийняття відповідних заходів (ч.1 ст.232 КПК).
Одним із завдань оперативно-розшукової діяльності є припинення правопорушень (ст.1 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність").
Якщо при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення у справі і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі про них зазначити у своєму висновку (ст. 200 КПК, п.2 ст.13 Закону України "Про судову експертизу"). До таких фактів можуть належати обставини, що сприяли вчиненню злочину, встановлені під час проведення криміналістичної, судово-економічної, товарознавчої та інших видів експертиз.
Важливе значення має положення ст.97 КПК, яке встановлює, що одночасно з ухваленням рішення про порушення кримінальної справи або відмові в цьому приймаються всі можливі заходи щодо запобігання злочину або припиненню його [17, с.335].
Отже, потреби практики, вимоги закону і логіка розвитку науки зумовили потребу в формуванні криміналістичної профілактики як окремої криміналістичної теорії, що досліджує і розробляє:
1) закономірності утворення, виявлення і дослідження слідів прояву криміногенних обставин (чинників) при підготовці, вчиненні або приховуванні окремих видів злочинів;
2) техніко-криміналістичні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації дослідження обставин криміногенного характеру, захисту окремих об'єктів від злочинних посягань;
3) тактико-криміналістичні прийоми і засоби виявлення й усунення обставин криміногенного характеру;
4) криміналістичні методи виявлення безпосередніх причин злочинів і умов, що сприяли їх вчиненню, а також їх профілактики, запобігання і припинення.
Криміналістична профілактика, як один із наукових напрямів криміналістики, покликана розробляти рекомендації щодо встановлення обставин, які сприяли вчиненню певного виду злочинів, що спричинили слідоутворення, а також застосуванню запобіжних заходів криміналістичними методами, прийомами і засобами.
Суб'єктами криміналістичної профілактики у відповідних видах і формах її застосування є органи дізнання (оперативно-розшукові органи), слідчий, експерт, прокурор, суд (суддя).
У практичній діяльності щодо з'ясування обставин, які сприяли вчиненню злочинів, і застосування заходів для їх попередження склався певний досвід здійснення профілактичної функції правоохоронних органів і суду, що включає як власне криміналістичну профілактику, так і загальні кримінологічні рекомендації.
Профілактична робота при розслідуванні злочинів повинна проводитися протягом усього провадження у справі, включаючи вживання термінових заходів, спрямованих на негайне попередження злочинів. У цьому розумінні велике значення має виявлення і попередження латентних злочинів, коли при розгляді слідчим заяв і повідомлень виникає потреба припинити злочинні дії. У подібних випадках використовуються рекомендації, розроблені на основі кримiнолого-криміналістичних досліджень латентних злочинів, зокрема, дані про особливості їх характеристики, ознаки і способи їх підготовки, вчинення і приховування.
Успішна профілактична діяльність слідчого залежить від ефективності провадження слідчих дій, до яких насамперед належать допит, огляд і призначення судових експертиз, а також тактичні операції, серед яких слід виділити такі, як виявлення обставин, що сприяли вчиненню злочину, що має виражену профілактичну спрямованість [6, с.450].
У випадках, коли за відсутності достатніх підстав до порушення кримінальної справи проводяться перевірочні дії по заявах, що надійшли, і повідомленнях про злочин, заходи, які може застосовувати слідчий, полягають в одержанні пояснень від окремих громадян чи посадових осіб, витребуванні необхідних документів, аналіз яких дає можливість установити обставини, що сприяли вчиненню злочину, запобігти або припинити його (ст.97 КПК).
Допит кола осіб, пов'язаних із подією злочину, дозволяє уточнити не тільки встановлені факти, а й приховані обставини, у тому числі криміногенного характеру. Значні можливості для виявлення обставин, що сприяли злочину, має допит свідків, пов'язаних із винними особами спільною діяльністю, а також позаслужбовими, особистими стосунками.
При з'ясуванні під час допиту обставин, що сприяли вчиненню злочину, необхідно враховувати можливість отримання свідомо неправдивої або помилкової інформації. Судження допитуваних осіб із зазначених обставин нерідко вимагають перевірки. Так, під час розслідування іноді трапляються випадки, коли обвинувачений, визнавши себе винним у вчиненні злочину, неохоче дає свідчення про додаткові негативні явища, що належать до причин і умов, які сприяли вчиненню злочину.
Стосовно розслідування багатьох злочинів, важливе значення має огляд місця події, а у випадках підробки, фальсифікації - огляд документів, речових доказів. Поряд із цим важливим джерелом отримання відомостей про умови, що сприяли злочинам, є огляд ділянок території та приміщень, які не є місцем події, зокрема складських і виробничих приміщень тощо. Під час огляду можуть бути виявлені й зафіксовані умови збереження і транспортування матеріальних цінностей, які призвели до їх втрат і псування, що вказує на непридатність складських приміщень для збереження певних видів сировини чи готових виробів і зумовлює випуск неякісної продукції. Можуть бути виявлені також такі суттєві обставини, як недосконалість, непридатність пристроїв, за допомогою яких замикаються приміщення, або відсутність сигналізації [18, с.144].
Експертиза є діючим засобом виявлення обставин, що сприяли злочину, і розробки заходів, спрямованих на їх усунення. Слід мати на увазі, що виявлення зазначених обставин може бути як певною частиною завдання, поставленого слідчим перед експертом, так і самостійним предметом спеціального експертного дослідження.
У діяльності слідчих органів із попередження злочинів використовуються дані узагальнень обставин, що сприяли їх виникненню і характеризують типові криміногенні ситуації.
Спеціальною процесуальною формою профілактичної діяльності слідчого за результатами розслідування конкретного злочину є внесення подання до відповідного державного органу, громадської організації або повідомлення посадовій особі про вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які сприяли вчиненню даного злочину (ст.231 КПК). У цьому процесуальному документі слідчий повідомляє встановлені розслідуванням обставини злочину, аналізує сприяючі причини та умови, пропонує вжити заходів щодо їх усунення.
До інших форм здійснення профілактичних заходів для усунення умов, що сприяли вчиненню злочинів, які доповнюють процесуальні дії слідчого, належать:
а) повідомлення обставин учинення конкретного злочину посадових осіб підприємств, організацій із метою з'ясування чинників, які сприяли злочинній поведінці винного, а також вживання заходів щодо їх усунення;
б) узагальнення відповідей на подання слідчого відповідних органів, організацій, посадових осіб у зв'язку з недостатнім прийняттям ними заходів щодо виявлених нестач для належного реагування (процесуального, прокурорського);
в) публікації у місцевій пресі, виступи по радіо і телебаченню, якщо встановлені розслідуванням чинники, які сприяють учиненню злочинів, мають поширений характер серед певних груп населення (наприклад, поширення наркоманії, хуліганські прояви, побутові конфлікти тощо) [17, с.340].
Загальні положення криміналістичної профілактики злочинів конкретизуються в окремих криміналістичних методиках. Найважливіші розробки здійснюються в методиках розслідування злочинів проти життя людини, екологічних, економічних та інших злочинів.
2.2 Характеристика запобіжних заходів які використовуються слідчим
Система запобіжних заходів, закріплена в законі, дозволяє індивідуалізувати їх застосування з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особистості обвинуваченого чи підозрюваного та інших обставин.
Застосовуються запобіжні заходи слідчим, органом дізнання, прокурором і судом за наявності до того необхідних фактичних та юридичних підстав.
Запобіжні заходи обираються щодо обвинуваченого і лише у виключних випадках - щодо підозрюваного. Якщо ж урахувати, що постанова про притягнення як обвинуваченого, виходячи із змісту ст.131 КПК України ("Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого"), виноситься за наявності достатніх доказів, які викривають особу у вчиненні злочину, то й запобіжні заходи можуть бути обрані тільки за наявності таких доказів. Іншого й бути не може. Адже в силу Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 року громадянин має право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розлідуваній справі винесено постанову про її закриття за відсутністю складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Отже, законним арешт вважатиметься тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано неспростовані докази вчинення ним злочину.
Таким чином, головною фактичною підставою обрання запобіжного заходу є наявність неспростовних доказів вчинення обвинуваченим (підозрюваним) кримінально караного діяння [17, с.344].
Для обрання запобіжного заходу потрібні також додаткові фактичні підстави: наявність даних, які вказують на те, що обвинувачений (підозрюваний) може приховатися від слідства та суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити здійсненню правосуддя та виконання вироку.
Виключні випадки, за яких допустимим є обрання запобіжного заходу щодо особи до пред'явлення обвинувачення, можуть мати місце, наприклад за таких обставин:
підозрюваного затримано, строк затримання закінчується, звільнення з під варти невиправдане з причин тяжкості вчиненого злочину та інших обставин, однак висунути обвинувачення не є можливим, оскільки в строки, які залишилися, не можна забезпечити явку обраного підозрюваним захисника або перекладача;
для пред'явлення обвинувачення потрібно уточнити особистість затриманого, хоча сам факт вчинення злочину саме даною особою не викликає сумніву;
затриманий тимчасово захворів тяжкою хворобою і не може брати участь в слідчих діях.
Якщо запобіжний захід обрано щодо підозрюваного, то в такому разі обвинувачення має бути пред'явлено не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу, або запобіжний захід відміняється.
До обвинуваченого або підозрюваного може бути вжито тільки один із вказаних в законі запобіжних заходів.
Вирішуючи питання про застосовування запобіжного заходу, слід враховувати також тяжкість вчиненого злочину, особистість обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний стан (ст.150 КПК України).
Слід брати до уваги обтяжуючи та пом'якшуючі обставини, ступінь суспільної небезпечності злочину.
Особистість обвинуваченого (підозрюваного) характеризують, зокрема, його минула діяльність, тяжкість інкримінуємого злочину, наявність або відсутність певних занять, постійного місця проживання тощо.
Вік, здоров'я, сімейний стан обвинуваченого (підозрюваного) також можуть суттєво вплинути на обрання конкретного запобіжного заходу. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних жінок, годуючих та одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується [14, с.122].
Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу вирішує в кожному конкретному випадку особа, яка провадить розслідування у справі, прокурор та суд, беручи до уваги, зокрема, дані про те. що у обвинуваченого немає постійного місця проживання або постійних занять, що він намагався схилити свідків або потерпілих до давання невірних показань, знищити документи, предмети, які можуть стати речовими доказами, що він замислює або готує новий злочин.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд мають право, але не зобов'язані вжити запобіжний захід. Визнавши непотрібним його обрання, а також за відсутності підстав для його застосування, вони обмежуються відібранням у обвинуваченого письмового зобов'язання про явку. Це зобов'язання не є запобіжним заходом, і постанови про його, відібрання виносити не потрібно. У разі порушення такого зобов'язання щодо обвинуваченого можуть бути застосовані привод або запобіжний захід.
Про застосування запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання, слідчий і прокурор виносять мотивовану постанову, а суд - ухвалу, або ж це питання вирішується у вироку [13, с.154].
Юридичною підставою обрання запобіжного заходу є постанова слідчого, органу дізнання та прокурора або ухвала суду, винесені у відповідності з законом. Законним таке рішення буде тоді, коли воно винесене за порушеною кримінальною справою особою, яка провадить кримінальну справу, за наявності вищеописаних фактичних підстав.
Згідно з ч.2 ст.148 КПК України про застосування запобіжного заходу складається постанова з додержанням правил ст.130 КПК України. У постанові вказуються прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, яка передбачає відповідальність за даний злочин, обраний запобіжний захід та підстави його обрання. Постанова про обрання запобіжного заходу об'являється обвинуваченому під розписку. У разі його відмови розписатися слідчий робить відмітку про це на постанові.
Запобіжні заходи відрізняються від покарання за такими ознаками:
1. Запобіжний захід обирається щодо підозрюваного або обвинуваченого, які ще не визнані винними, але за умови, що доведено наявність в їх діях складу злочину. Покарання застосовується за вироком суду до особи, визнаної в суді винною у вчиненні злочину.
2. Запобіжний захід переслідує мету створення умов для здійснення правосуддя. Покарання має за мету виправлення, перевиховання засудженого та кару за вчинене діяння.
3. Запобіжний захід - захід примусу, обраний слідчим, органом дізнання або прокурором на різних стадіях процесу для того, щоб перешкодити спробам обвинуваченого приховатися від слідства та суду, заважати правосуддю. Покарання - акт правосуддя. Воно призначається судом і тільки за вироком суду.
4. Запобіжний захід завжди пов'язаний з обмеженням свободи пересування обвинуваченого або підозрюваного. Покарання може бути і не пов'язане з обмеженням свободи пересування людини (штраф).
Запобіжними заходами, згідно статті 149 КПК України є:
1. Підписка про невиїзд;
2. Особиста порука;
3. Порука громадської організації або трудового колективу;
4. Застава;
5. Взяття під варту;
6. Нагляд командування військової частини.
Підписка про невиїзд. Цей запобіжний захід полягає в прийнятті від обвинуваченого або підозрюваного письмового зобов'язання про те, що він не буде відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового перебування без дозволу слідчого.
Підписка про невиїзд застосовується як запобіжний захід щодо осіб, можливість ухилення яких від слідства і суду незначна, але не виключена повністю. Рішення про обрання запобіжного заходу - підписки про невиїзд - приймається у формі постанови, яка об'являється обвинуваченому (підозрюваному). Копія постанови направляється прокурору.
Відібрана у обвинуваченого (підозрюваного) у відповідності з винесеною постановою підписка приєднується до справи.
При порушенні підписки запобіжний захід може бути замінений більш суворим. Про не при відібранні підписки про невиїзд об'являється особі, щодо якої обирається даний запобіжний захід.
Особиста порука полягає у відібранні від осіб, які заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом та зобов'язуються за необхідності доставити його в органи дізнання, попереднього слідства або до суду на першу про це вимогу. Число поручителів визначає слідчий, але їх не може бути менше двох [12].
Поручитель ставиться до відома про суть справи, за якою обирається запобіжний захід, а також попереджається про те, що коли обвинувачений, щодо якого обрано даний запобіжний захід, ухилиться від слідства і суду, то на поручителя може бути накладено грошове стягнення.
У разі відмови поручителя від взятого на себе зобов'язання особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом.
Якщо обвинувачений ухиляється від явки до органів дізнання або попереднього слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи. Питання про грошове стягнення з поручителя розв'язується судом у судовому засіданні.
Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе такі зобов'язання.
Якщо поручитель відмовляється від поручительства, особисте поручительство заміняється іншим запобіжним заходом.
Порука громадської організації або трудового колективу. Сутність цього запобіжного заходу полягає в тому, що загальні збори колективу (підприємства, установи, організації, колективного сільськогосподарського об'єднання, цеху, бригади тощо) або громадської організації виносить постанову про те, що дана громадська організація або колектив ручаються за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого та в суд (ст.154 КПК України).
Громадська організація або колектив працівників повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, яка передається на поруки.
Якщо обвинувачений вибуває з організації або колективу або вони не мають змоги забезпечити виконання взятих на себе обов'язків, організація або колектив повинні відмовитися від поруки. В такому разі до обвинуваченого вживається інший запобіжний захід [8, с.320].
Поруку громадської організації або колективу працюючих, як запобіжний захід, необхідно відрізняти від передачі особи, яка вчинила злочин, що не становить великої небезпеки, на поруки для перевиховання, що являє собою форму звільнення особи від кримінальної відповідальності при закритті кримінальної справи.
Застава. Сутність даного запобіжного заходу полягає у внесенні грошей або передачі інших цінностей на депозит органу попереднього розслідування чи суду фізичними або юридичними особами як гарантії належної поведінки та явки за викликом особи, щодо якої обрано даний запобіжний захід.
У відповідності із ст.154-1 КПК України розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід Вона не може бути меншою щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад десять років, - однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого злочину, або раніше судимої особи - п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо інших осіб - п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У всіх випадках розмір застави не може бути меншим від розміру цивільного позову, обгрунтованого достатніми доказами.
При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яснюються його обов'язки та наслідки їх невиконання, а заставодавцеві - у вчиненні якого злочину підозрюється або обвинувачується особа, щодо якої вживається за побіжний захід, і що у разі невиконання ним своїх обов'язків застава буде звернена у прибуток держави.
Питання про звернення застави у прибуток держави вирішується судом у судовому засіданні Неявка без поважних причин заставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави у прибуток держави [17, с.355].
Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена на виконання вироку в частині майнових стягнень.
Запобіжний захід у вигляді застави під час попереднього слідства обирає слідчий, виносячи про це постанову. Санкція прокурора або згода суду при цьому не потрібні. Однак запобіжний захід у вигляді застави щодо особи, яка утримується під вартою, до направлення справи до суду може бути обраний лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду - судом.
Заставодавець може відмовитися від зобов'язань, які він узяв на себе до виникнення підстав для звернення застави у прибуток держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного в орган розслідування або в суд для заміни йому цього запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.
Взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік У виключних випадках цей запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, і на строк не більше одного року.
До осіб, обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ст.56, 56-1, 57-60, 62, 63, 69, 69-1, 71, 78-80, ч.3 ст 81, ч.3 і 4 ст.82, ч.3 ст.83, ч.3 ст.84, ч.2 ст.86, ст.86-1,93, ч.3 і 4 ст.117, ч.2ст 118, ч. З і 4 ст.141, ч.3 ст.142, ч.2 і 3ст.168, ч.2ст.169, ч.2 ст.170, ст. 190-1.217-2, ч. З ст.217-3, ч 2 ст.229-1, ч 2 і З ст.229-2, ст.229-4, ч.2 ст.229-5, п. "в" ст.234, п. "б" і "г" ст.241, ст.242, п. "в" ст.245, ст.257, 260, 261 Кримінального кодексу України, взяття під варту може бути застосовано за мотивами самої лише небезпечності злочину.
Місцем попереднього ув'язнення, тобто місцем для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчий ізолятор. В окремих випадках ці особи можуть утримуватися в тюрмі або в місцях тримання затриманих.
У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше трьох діб. Якщо доставка ув'язнених до слідчого ізолятора в цей строк неможлива з причини віддаленості або відсутності належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб.
Якщо взяття під варту як запобіжний захід обране щодо осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть утримуватися у штрафному ізоляторі виправно-трудової колони або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії [7, с.65].
Взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. У відповідності з ч.1 ст.155 КПК України він застосовується, як правило, лише у справах про злочини, за вчинення яких кримінальний закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік. Взяття під варту обирається звичайно тільки тоді, коли ніякий інший запобіжний захід не може забезпечити вирішення завдань кримінального процесу. При цьому повинні враховуватися обставини, вказані в ст.150 КПК України (вік, стан здоров'я, сімейний стан, особистість обвинуваченого, тяжкість вчиненого злочину).
Під винятковими випадками, про які говориться в ч.1 ст.155 КПК України, тобто випадками, коли арешт застосовується у справах про злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року, слід розуміти відсутність постійного місця проживання у обвинуваченого. систематичні пияцтво та дебош у сім'і, порушення запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, вчинення конкретних дій, спрямованих на перешкоджання встановленню істини у справі, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання.
Фактичною підставою взяття під варту є наявність системи неспростовних доказів вчинення обвинуваченим (підозрюваним) кримінальне караного діяння (злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі).
Згідно із ст.14 КПК України, яка відтворює конституційний принцип недоторканності особистості, арешт допускається тільки на підставі судового рішення або з санкції прокурора. Тому орган дізнання та слідчий, обираючи як запобіжний захід взяття під варту, зобов'язані отримати санкцію прокурора, від якого і залежить остаточне вирішення питання про обрання цього запобіжного заходу [19, с.140].
Відносно деяких категорій осіб у законодавстві встановлено особливий порядок їх арешту (депутати, судді, адвокати).
Так, наприклад, судді та народні депутати не можуть бути заарештовані без дозволу Верховної Ради, кандидати в народні депутати - без дозволу відповідної виборчої комісії, адвокати - без санкції прокурора області. Обрання запобіжного заходу "взяття під варту" включає в себе:
прийняття рішення про обрання запобіжного заходу та його оформлення;
доведення рішення до відповідних осіб та складання необхідних документів;
вжиття необхідних додаткових заходів, які випливають із суті обраного запобіжного заходу.
Про обрання запобіжного заходу органи розслідування та прокурор виносить мотивовану постанову, а суд - ухвалу.
Якщо суд приймає рішення про обрання запобіжного заходу під час проголошення вироку, то воно викладається в резолютивній частині вироку. Взяття під варту застосовується тільки з санкції прокурора або за рішенням суду.
В постанові (ухвалі), крім даних, передбачених ст.130 КПК України, вказуються: прізвище, ім'я, по батькові, рік та місце народження обвинуваченого, його місце проживання, дані про колишню судимість, сутність обвинувачення з посиланням на статтю кримінального закону, за якою кваліфіковано його дії, та підстави застосування запобіжного заходу. Необхідно викласти всі обставини, які обумовили застосування даного запобіжного заходу.
Постанова про взяття під варту складається в чотирьох примірниках: перший приєднується до справи, другий до наглядового провадження, третій направляється адміністрації місця попереднього ув'язнення, четвертий - прокурору.
Прокурор дає санкцію на арешт підозрюваного або обвинуваченого за наявності підстав, передбачених законом. При вирішенні питання про санкцію на арешт прокурор зобов'язаний ретельно ознайомитися з усіма матеріалами, що містять підстави для взяття під варту, і в необхідних випадках особисто допитати підозрюваного чи обвинуваченого, а неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого - в усіх випадках.
Право давання санкції на арешт особи належить Генеральному прокурору України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст. районів. Таке право надається також заступникам прокурорів міст і районів з чисельністю населення понад 150 тисяч чоловік, якщо це обумовлено спеціальним наказом Генерального прокурора України.
Здійснюючи нагляд за розслідуванням справи, прокурор може сам прийти до висновку про необхідність взяття обвинуваченого під варту. В такому разі він виносить постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді взятгя під варту або у відповідності з п.3 ч.1 ст.227 КПК України дає про це вказівку органу дізнання або слідчому [21, с.320].
Постанова про застосування як запобіжного заходу взяття під варту виконується органом, який обрав запобіжний захід. У необхідних випадках він має право доручити виконання постанови органам внутрішніх справ.
Один примірник постанови з санкцією прокурора направляється разом з арештованим у відповідне місце попереднього ув'язнення для виконання.
Доручення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду виконати рішення про тримання під вартою як запобіжний захід є обов'язковим для органів внутрішніх справ.
Виконання постанови (ухвали, вироку) про застосування арешту полягає в доставці особи під вартою в місце попереднього ув'язнення.
Постанова (ухвала) перед виконанням об'являється обвинуваченому, що засвідчується його підписом на цьому документі.
Постанова слідчого, особи, яка провадить дізнання, прокурора, вирок або ухвала суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту е підставою для попереднього ув'язнення під варту.
Виконання постанови про взяття під варту обвинуваченого, який перебуває на території іншої держави, здійснюється через Прокуратуру України.
Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано щодо особи, у якої є неповнолітні діти, що залишаються без нагляду, слідчий зобов'язаний негайно внести з цього приводу подання до комісії у справах неповнолітніх для вжиття необхідних заходів до передачі цих дітей на піклування родичів або влаштування їх в дитячі установи.
Про вжиті заходи слідчий повинен письмово повідомити прокурора, а також заарештовану особу, а копію листа прилучити до справи.
Обираючи запобіжний захід у вигляді взяття під варту, особа, яка провадить дізнання, і слідчий зобов'язані з'ясувати. чи є у обвинуваченого (підозрюваного) діти до 18 років, які не можуть залишатися без нагляду. До справи доцільно приєднати довідку про склад сім'ї обвинуваченого (підозрюваного).
Подобные документы
Розробка і застосування заходів щодо попередження злочинності як основний напрямок у сфері боротьби з нею. Правова основа попередження злочинів. Встановлення причин злочину й умов, що сприяли його вчиненню. Суб'єкти криміналістичної профілактики.
реферат [12,8 K], добавлен 26.09.2010Теоретичні аспекти попередження злочинів - системи по застосуванню передумов, що реалізується шляхом цілеспрямованої діяльності усього суспільства по усуненню, зменшенню й нейтралізації факторів, що сприяють існуванню злочинності та здійсненню злочинів.
реферат [25,1 K], добавлен 17.02.2010Дослідження кримінологічної характеристики статевих злочинів та визначення детермінант цих злочинів з метою їх попередження. Рівень, динаміка і структура статевих злочинів в Україні. Аналіз соціально-демографічних та кримінально-правових ознак злочинця.
курсовая работа [47,5 K], добавлен 16.02.2015Мета і підстави застосування запобіжних заходів. Види запобіжних заходів та обставини що враховуються при їх обранні. Підписка про невиїзд. Особиста порука. Порука громадської організації або трудового колективу. Застава. Взяття під варту.
реферат [35,6 K], добавлен 21.03.2007Поняття, значення, види запобіжних заходів, їх характеристика. Підписка про невиїзд. Особиста порука. Порука громадської організації або трудового колективу. Застава. Взяття під варту. Нагляд командування військової частини.
реферат [33,2 K], добавлен 05.07.2007Поняття та значення заходів процесуального примусу. Класифікація заходів процесуального примусу. Кримінально-процесуальна характеристика окремих заходів процесуального примусу. Мета і підстави застосовування запобіжних заходів.
курсовая работа [77,6 K], добавлен 22.04.2007Злочинці у сфері комп’ютерної інформації (класифікація за віком, метою, сферою діяльності). Способи здійснення злочинів у сфері комп’ютерної інформації. Український хакер Script і розвиток українського кардингу. Захист інформації (попередження злочинів).
курсовая работа [54,6 K], добавлен 12.04.2010Основні причини вчинення злочинів неповнолітніми. Характеристика та використання превентивних заходів представниками державних органів щодо запобігання правопорушень, вчинених неповнолітніми, виявлення атрибутів запровадження інституту пробації в Україні.
статья [22,4 K], добавлен 24.04.2018Визначення поняття покарання та його ознак в кримінальному праві України. Кара та виправлення засудженого. Особливості загального та спеціального попередження злочинів. Загальна характеристика системи покарань. Коротка класифікація кримінальних покарань.
дипломная работа [89,6 K], добавлен 24.07.2015Дослідження міжнародно-правових стандартів попередження рецидивної злочинності. Аналіз заходів, що є альтернативними тюремному ув’язненню. Характеристика вимог, які повинні надаватись до поводження із ув’язненими щодо попередження рецидивної злочинності.
реферат [21,5 K], добавлен 17.09.2013
