Злочини проти правосуддя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Поняття злочинів проти правосуддя та їх систематизація

Розділ ІІ. Кваліфікація злочинів проти правосуддя. Проблемні питання кваліфікації

2.1 Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду

2.2 Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочинства

2.3 Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі

2.4 Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання

Розділ 3. Особливості суб'єкта в злочинах проти правосуддя

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Вибір впав на цю тему не випадково, адже об'єкт посягання цього злочинного діяння - це відносини які виникають в ході здійснення правосуддя.

Зневажаючи інтереси суспільства суб'єкт посягання намагається у своїх інтересах або в інтересах інших осіб вплинути на діяльність працівника правоохоронного органу або помститися за неї. Підвищена небезпечність суб'єкта таких злочинів виражається не тільки у заподіянні шкоди здоров ю працівника правоохоронного органу його близьких родичів посяганні на їх життя. Така небезпечність посилюється тим, що суб'єкт посягання намагається вплинути на законну діяльність працівника правоохоронного органу або помститися за неї. Це не лише завдає шкоду згаданим особам але може призвести до порушення прав і законних інтересів інших громадян через невиконання належним чином працівником правоохоронного органу службових обов'язків.

З цього випливає особлива соціальна небезпечність цього виду злочину.

Розділ І. Поняття злочинів проти правосуддя та їх систематизація

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами - Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, які разом складають судову систему України. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції. Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя шляхом розгляду цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справ. Цей розгляд проводиться у відповідному до кожної категорії справ процесуальному порядку (ст. 147 Конституції).

Отже, в широкому розумінні, яке саме і застосовується у кримінальному законодавстві, діяльність вказаних органів і осіб також розглядається як діяльність щодо здійснення правосуддя. Тобто, до елементів здійснення правосуддя у кримінально-правовому розумінні належать органи і особи, які:

1) беруть участь у досудовій підготовці справи;

2) беруть участь як сторони у судовому розгляді справи;

3) розглядають справу по суті (суди);

4) виконують судові рішення у судових справах.

У розділі XVIII Особливої частини КК «Злочини проти правосуддя» передбачена відповідальність за посягання на нормальну діяльність не тільки судової влади, а й органів, що сприяють процесуальній діяльності з виконання судом функції правосуддя (органів прокуратури, слідства і дізнання), а також органів, що виконують винесені судами вироки, ухвали, постанови та інші судові рішення.

Родовим об'єктом злочинів розглядуваної категорії є відносини, які пов'язані з регламентованим законодавством здійсненням правосуддя судами, забезпеченням цієї діяльності органами дізнання, досудового слідства, прокуратури, захисниками і представниками особи, а також установами, які виконують судові рішення.

Основним безпосереднім об'єктом вказаних злочинів є суспільні відносини, які регулюють окремі аспекти діяльності щодо здійснення правосуддя. У ряді випадків вони мають додатковий безпосередній об'єкт - права і свободи громадян і службових осіб (життя, здоров'я,, свобода, власність, тощо) це має місце зокрема, у разі: примушування давати показання (ст. 372); умисного знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400).

З об'єктивної сторони злочини проти правосуддя полягають у посяганні на окремі аспекти нормальної, побудованої на вимогах закону, діяльності вказаних вище органів та осіб, причому в ряді випадків - шляхом завдання певним категоріям осіб (суддям, захисникам тощо) фізичної, матеріальної та моральної шкоди.

Переважна більшість злочинів проти правосуддя вчиняється іляхом дій, але деякі з них можуть вчинятися шляхом бездіяльноті (наприклад, невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист; невиконання судового рішення). Здебільшого склади злочинів проти правосуддя сконструйовані як формальні (завідомо неправдиве показання, приховування зло-ну тощо). Водночас, у ряді випадків кваліфіковані ознаки, в'язані із настанням тяжких наслідків, роблять їх матеріальними зокрема, ч. З ст. 371, ч. 2 ст. 374, ч. 2 ст. 375).

З суб'єктивної сторони абсолютна більшість злочинів проти правосуддя вчиняється з прямим умислом. Для наявності деяких повних чи кваліфікованих складів злочину закон вимагає вставлення у суб'єкта певних мотивів (ч. З ст. 371, ч. 2 ст. 375, ч. 2 :. 383) або мети (ст. 376, ст. 386). Необережними є діяння, передбачені статтями 380 та 381.

Суб'єкт злочинів проти правосуддя може бути як загальний, к і спеціальний. Загальним є суб'єкт при вчиненні злочинів, передбачених статтями 376, 377, 378, 379, 386, 397-400. Спеціальним суб'єктом виступають: 1) службові особи, що працюють у сфері правосуддя - особи, які проводять дізнання, слідчі, прокурори, судді (статті 371-375, ч. 2 ст. 383); 2) інші службові особи (ч. 2 ст. 376, статті 380, 381, 382, ч. 2 ст. 397); 3) особи, які у той чи інший спосіб були залучені в сферу здійснення правосуддя - потерпілий, експерт, свідок, засуджений тощо (статті 383, 384, 385, 393 та інші).

Розділ ІІ. Види злочинів проти правосуддя. Їх кваліфікація

2.1 Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду

Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371). У статті 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом. У статті 155 КПК України передбачено, що взяття під варту можливе лише у випадках, коли законом за вчинений злочин передбачено покарання у виді позбавлення волі, причому, як правило, на строк понад три роки. Підставою для взяття під варту є наявність достатніх даних, які свідчать, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може сховатися від слідства і суду або буде займатися злочинною діяльністю чи перешкоджати встановленню істини, а також із метою забезпечення виконання вироку. Взяття під варту може бути застосовано і до підозрюваного до пред'явлення йому обвинувачення, яке повинно бути пред'явлене протягом десяти днів. Закон вважає злочинними сам по собі незаконний арешт чи незаконне тримання під вартою особи, яка вже раніше була арештована (6 ст. 11).

Затримання особи провадиться у точній відповідності з положеннями статей 106, 106^і, 115 і 165² КПК, арешт і тримання під вартою у відповідності із статтями 165² і 165³ КПК.

Саме порушення цих вимог арешту, тримання під вартою або затримання утворить злочин, передбачений ст. 371. Наприклад, такий злочин матиме місце, коли арешт або затримання застосовуються при відсутності до цього фактичних даних або за злочин, який не карається позбавленням волі, а також, наприклад, коли арешт або затримання продовжується після встановлених КПК строків, або тримання під вартою має місце без відповідного судового рішення.

Незаконність приводу має місце, коли привід здійснений без достатніх підстав або застосований до особи, яка не підлягає такому приводу, або вчинений без відповідної постанови судових, слідчих або прокурорських органів.(6 ст. 13)

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом, коли особа усвідомлює, що діє незаконно і бажає цього. Закон спеціально говорить про завідомо незаконний арешт, затримання або привід, виключаючи тим самим відповідальність за ст. 371 за помилку або через необережність при вчиненні цих слідчих дій.( 11ст. 340)

Суб'єкт цього злочину -- робітник органів дізнання, слідчий, прокурор, суддя.

У частині 3 ст. 371 встановлена підвищена відповідальність за зазначені дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хворобу заарештованого) або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах (наприклад, з метою підвищення по службі).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 371 -- позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 371 -- обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 371 -- позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.(2 ст. 450)

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372). Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тому притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності є грубим порушенням Конституції і являє собою зловживання тими владними повноваженнями, що надані службовим особам у сфері кримінального судочинства.

З об'єктивної сторони притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності може виявитися у пред'явленні обвинувачення особі при відсутності події злочину або складу злочину в її діях або при недоведеності участі особи у вчиненні злочину. Злочин вважається закінченим з моменту, коли постанова про притягнення як обвинувачуваного пред'явлена особі для ознайомлення, тобто з моменту пред'явлення обвинувачення.

З суб'єктивної сторони цей злочин припускає лише прямий умисел -- завідоме знання суб'єкта про те, що ним притягається до відповідальності невинний, і бажання вчинити такі дії.

Суб'єктами цього злочину є слідчі і прокурори та інші уповноважені законом особи. Судді за такі дії відповідають за ст. 375.

У частині 2 ст. 372 передбачений кваліфікований вид цього злочину, тобто притягнення завідомо невинного до відповідальності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією (наприклад, використання підроблених документів, знищення або вилучення зі справи доказів, що виправдують особу тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 372 -- обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 372 -- позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Порушення права на захист (ст. 374). Пункт 6 ст. 129 Конституції України відносить до одного з найважливіших принципів правосуддя право обвинувачуваного на захист. Відповідно до цієї статті в ст. 374 КК встановлена кримінальна відповідальність за порушення цього принципу.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається: І) у недопущенні чи ненаданні своєчасно захисника (наприклад, захисник не допущений до участі в допиті обвинувачуваного або не був наданий обвинувачуваному в момент пред'явлення обвинувачення) або 2) в іншому грубому порушенні права підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного на захист (наприклад, позбавлення підозрюваного права принести скаргу на дії органів дізнання, або позбавлення чи істотне скорочення часу на ознайомлення обвинувачуваного з матеріалами закінченої слідством кримінальної справи, невручення підсудному копії обвинувального висновку, ненадання останнього слова підсудному тощо).

Суб'єктивна сторона цього злочину -- тільки прямий умисел, при якому особа усвідомлювала, що грубо порушує право на захист, і бажала цього.

Суб'єкт цього злочину спеціальний -- особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор або суддя.

У частині 2 цієї статті встановлені кваліфікуючі ознаки цього злочину: засудження внаслідок зазначених порушень невинної у вчиненні злочину особи; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; настання внаслідок порушень інших тяжких наслідків (наприклад, самогубство потерпілого, його тяжка хвороба, заподіяння йому значної майнової шкоди тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 374 -- штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 374 -- позбавлення волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375). Конституція України (ст. 129) встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Порушення суддями цього принципу є неприпустимим, тим більше шляхом вчинення злочину, передбаченого ст. 375.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в постановлен-ні суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення з цивільних справ, ухвали або постанови з кримінальних, цивільних і адміністративних справ. Для складу злочину не має значення, винесене неправосудне рішення колегіальним органом, тобто судом, або суддею, який діє одноосібно. Не має значення і те, якою судовою інстанцією винесене рішення (першою, апеляційною чи касаційною).

Неправосудним вважається рішення, що не відповідає вимогам законності й обґрунтованості. Особливо небезпечні випадки винесення обвинувального вироку невинному або виправдання винного, застосування м'якого покарання до особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин, або, навпаки, суворого -- до особи, яка вчинила злочин невеликої тяжкості.

Злочин слід вважати закінченим з моменту підписання і проголошення відповідного судового рішення, незалежно від того, було чи не було воно потім виконано,

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом, тобто винний завідомо знає, що виносить неправосудне рішення і бажає цього.

Суб'єктом цього злочину можуть бути лише судді будь-якої судової інстанції і засідателі, які брали участь у розгляді справи.

Якщо винесення неправосудного рішення супроводжувалося вчиненням будь-якого іншого злочину, наприклад, одержанням хабара, відповідальність настає за сукупністю злочинів.

Частина 2 ст. 375 передбачає кваліфікований вид даного злочину -- спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, призначення тривалих строків позбавлення волі, які відбув засуджений, тяжка хвороба або самогубство засудженого у результаті винесення такого рішення), а також наявність корисливих мотивів чи інших особистих інтересів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 375 -- обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 375 -- позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.

Втручання в діяльність судових органів (ст. 376). З об'єктивної сторони цей злочин полягає у впливі на суддю в будь-якій формі з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення. Втручання може полягати, наприклад у проханні, адресованому судді, у дачі йому вказівок, у критиці в засобах масової інформації до розгляду справи у суді. Для складу злочину не має значення, за допомогою яких засобів (обіцянки різних вигід, погрози тощо) і в якій стадії процесу, в діяльності суду якої інстанції здійснюється втручання. Злочин слід вважати закінченим незалежно від того, чи вдалося винному перешкодити всебічному, повному й об'єктивному розгляду конкретної справи або добитися винесення незаконного рішення. Якщо такий вплив супроводжувався погрозами, насильством, знищенням майна суддів або засідателів, кваліфікація настає за сукупністю злочинів -- за статтями 376, 377 і 378 КК.

Суб'єктивна сторона цього злочину -- прямий умисел, пов'язаний із спеціальною метою -- перешкодити виконанню суддями і засідателями службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення у справі.( 12 ст. 400)

Суб'єкт цього злочину -- будь-яка особа. Якщо такою є особа, яка впливає на суди з використанням свого службового становища, то відповідальність настає за ч. 2 ст. 376. У цій же статті передбачена і така кваліфікуюча ознака, як вчинення втручання, яке перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 376 -- штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 376 -- позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397). Таке втручання є своєрідним порушенням права на захист.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у вчиненні в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги або 2) порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці. Так, наприклад, захиснику відмовляють у наданні можливості ознайомитися з необхідними йому для захисту документами або порушують таємницю його побачення з підзахисним. Це можуть бути і випадки, коли захисникові або законному представникові перешкоджають родичі потерпілого чи підсудного або інші особи прибути до встановленого часу на розгляд справи. Якщо такі дії пов'язані з погрозами або насильством відповідальність додатково настає за ст. 398 КК.

Суб'єктивна сторона цього злочину -- прямий умисел.

Суб'єкт цього злочину -- будь-яка особа, у тому числі і працівники правоохоронного органу (наприклад, конвоїр, секретар суду). У частині 2 ст. 397 передбачена кваліфікуюча ознака цього злочину: вчинення його службовою особою з використанням свого службового становища.

Покарання за злочин: за ч. І ст. 397 -- штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 397 -- штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. (2 ст. 460)

злочин правосуддя конституційний слідство

2.2 Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочинства

Злочини, які відносяться до цієї групи, являють собою спеціальні види посягань на суддів, народних засідателів і присяжних у зв'язку з виконанням ними обов'язків із здійснення правосуддя, а також захисника і представника особи у зв'язку із наданням ними юридичної допомоги. Це посягання на життя таких осіб та їх близьких, погрози різного характеру, заподіяння їм тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, знищення майна цих осіб. (12 ст. 460)

Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379), а також посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400). З об'єктивної сторони ці злочини передбачають вбивство або замах на вбивство зазначених осіб або їх близьких родичів у зв'язку з названою діяльністю.

Суб'єктивна сторона цих злочинів -- умисел з метою перешкодити зазначеній діяльності або з помсти за здійснення такої діяльності.

Суб'єкт цих злочинів -- будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Покарання за злочини: за ст. 379, 400 -- позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя або присяжного (ст. 377), а також щодо захисника чи представника особи (ст. 398) у зв'язку з їх діяльністю, що пов'язана із здійсненням правосуддя або з наданням правової допомоги.

Частини перші цих статей передбачають відповідальність за погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна зазначених осіб або їх близьких родичів.

Частина 2 ст. 377 передбачає відповідальність за заподіяння судді, народному засідателю, присяжному або їх близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а ч. 2 ст. 398 -- за заподіяння захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам легких або середньої тяжкості ушкоджень.

Частини треті зазначених статей встановлюють відповідальність за заподіяння цим особам тяжких тілесних ушкоджень.

Суб'єктивна сторона цих злочинів -- умисел з метою перешкодити здійсненню потерпілими зазначених обов'язків або з помсти за їх виконання.

Суб'єкт цих злочинів -- за погрозу і легкі тілесні ушкодження -- особа, яка досягла 16-річного віку, за тілесні ушкодження середньої тяжкості і тяжкі -- 14-річного віку.

Покарання за злочини: за ч. 1 ст. 377 -- виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 377 -- обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до шести років; за ч. З ст. 377 -- позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років; за ч. 1 ст. 398 -- арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 398 -- обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 398 -- позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378), а також захисника чи представника особи (ст. 399) при здійсненні ними правосуддя або наданні правової допомоги.

У частинах перших цих статей встановлена відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна, що належить зазначеним особам або їх близьким родичам; у ч. 2 ст. 378 -- за ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загально-небезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (наприклад, тяжкі тілесні ушкодження), у ч. 2 ст. 399 -- за ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загально-небезпечним засобом, або якщо вони заподіяли шкоду в особливо великих розмірах (зруйнований або знищений будинок, автомашина); у ч. З ст. 399 -- за ті самі дії, що спричинили загибель людей, завдання їм тяжких тілесних ушкоджень чи настання інших тяжких наслідків (наприклад, знищення особливо цінного майна).

Суб'єктивна сторона цих злочинів -- умисел, пов'язаний з метою перешкодити потерпілим у здійсненні їх діяльності або з метою помсти за виконання їх професійних обов'язків.

Суб'єкт цих злочинів -- будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Покарання за злочини: за ч. 1 ст. 378 -- арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до п'яти років; за ч. 2 ст. 378 -- позбавлення волі на строк від шести до п'ятнадцяти років; за ч. 1 ст. 399 -- штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 399 -- позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; за ч. З ст. 399 -- позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

2.3 Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі

Примушування давати показання (ст. 373). Конституція України (ст. 28) встановлює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Цьому кореспондує і ст. 22 КПК України, що забороняє домагатися показань обвинувачуваного, підозрюваного, свідка, потерпілого, експертів шляхом насильства, погроз та інших незаконних дій. Саме порушення цих вимог утворює злочин, передбачений ст. 373.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в незаконних діях, які є засобом примушування особи давати показання під час її допиту. Ці дії можуть проявлятися в різних погрозах, адресованих допитуваному або його близьким (наприклад, залишенні без їжі, погіршенні режиму тримання під вартою, притягненні до відповідальності близьких, застосуванні фізичного насильства тощо). Незаконні дії при допитах можуть полягати також в обмані, фальсифікації пред'явлених особі матеріалів слідства, в різних обіцянках (наприклад, дати наркотики тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту примушування давати показання.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом. Мотиви дій для кваліфікації значення не мають.

Суб'єкт цього злочину спеціальний -- робітник правоохоронного органу, який проводить дізнання або досудове слідство.

У частині 2 ст. 373 передбачений кваліфікований вид цього злочину: вчинення його із застосуванням фізичного або психічного насильства або із знущанням над особою. Фізичне насильство це, наприклад, катування, нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень. Якщо наслідком було заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або вбивство, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів.

Під знущанням над допитуваним розуміють знущання, нанесення образ та інші дії, що грубо і цинічно принижують гідність людини.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 373 -- обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 373 -- позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383). Крім основного безпосереднього об'єкта -- інтересів правосуддя -- цей злочин має і додатковий об'єкт -- інтереси особи. З об'єктивної сторони завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину полягає у повідомленні про нібито вчинений злочин, яке адресується органам дізнання, слідчому, прокурору або суду. Це може бути повідомлення у будь-якій формі: усній, письмовій, за допомогою третіх осіб, анонімно, з використанням комп'ютерних мереж тощо. Неправдиве повідомлення може стосуватися як самого факту злочину (наприклад, повідомлення про нібито вчинену крадіжку), так і особи, яка нібито вчинила злочин. Закон чітко визначає коло органів, куди може бути спрямоване неправдиве повідомлення. Подання такого повідомлення до інших органів влади не утворює даного складу злочину, тому що безпосередньо не спрямоване проти правосуддя.

Злочин вважається закінченим з моменту одержання такого повідомлення відповідним органом, незалежно від того, чи була порушена кримінальна справа, чи було притягнуто до кримінальної відповідальності особу, про яку говорилося у повідомленні.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом. Винний завідомо знає, що відомості, які він повідомляє, не відповідають дійсності, і бажає їх довести до відома органів, що здійснюють дізнання або слідство, органів прокуратури чи до суду.

Суб'єкт цього злочину -- будь-яка особа.

У частині 2 ст. 383 передбачений кваліфікований вид цього злочину: завідомо неправдиве повідомлення, поєднане з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинене з корисливих мотивів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 383 -- виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 383 -- обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Завідомо неправдиве показання (ст. 384). З об'єктивної сторони цей злочин полягає у даванні завідомо неправдивих показань свідком чи потерпілим або завідомо неправдивому висновку експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також у завідомо неправильному перекладі, зробленому перекладачем у таких самих випадках.

Неправдивість показань свідка або потерпілого полягає у повідомленні відомостей про факти й обставини справи, які не відповідають дійсності. Цей злочин вчиняється лише активними діями, мовчання свідка про відомі йому дійсні обставини справи є однією з форм відмови від давання показань і може тягти відповідальність за ст. 385. Неправдивість висновку експерта виявляється у відомостях, що можуть стосуватися окремих питань та висновку в цілому. Неправдивий переклад означає неправильну передачу тих показань, документів та інших матеріалів справи, що підлягають перекладу.(2 ст. 479)

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється тільки з прямим умислом. Особа, завідомо знаючи про неправдивість відомостей, бажає повідомити їх дізнанню, слідству або суду.

Суб'єкт цього злочину -- свідок, потерпілий, експерт, перекладач. Обвинувачуваний і підозрюваний за давання неправдивих показань відповідальності не несуть.

Частина 2 ст. 384 встановлює більш сувору відповідальність за зазначені дії, якщо вони були поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 384 -- виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 384 -- виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385). За вчинення цього злочину відповідають лише особи, викликані як свідки або призначені експертом чи перекладачем у суді, або під час провадження досудового слідства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання. Обвинувачуваний або підозрюваний за відмову давати показання відповідальності не несуть. Відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Цей припис Конституції фактично відтворює ч. 2 ст. 385, де зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Коло близьких родичів визначене, зокрема, у п. 11 ст. 32 КПК.

Покарання за злочин: за ст. 385 -- штраф від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386). З об'єктивної сторони цей злочин виражається у перешкоджанні з'явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України чи дізнання; примушуванні їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять. Злочин також може полягати в підкупі зазначених осіб із тією самою метою або в погрозі вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок. Ганебними слід вважати будь-які відомості, які свідок, потерпілий або експерт вважає такими.

Підкуп свідка, потерпілого, експерта із зазначеною метою полягає в обіцянці винагороди, передачі їм будь-яких матеріальних цінностей (гроші, речі, акції тощо) або наданні інших матеріальних послуг (наприклад, передача ордера на житлову площу, путівки в санаторій тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту самої погрози.

Суб'єктивна сторона цього злочину -- прямий умисел, пов'язаний з метою примусити свідка, потерпілого або експерта відмовитися від давання показань або до давання неправдивих показань чи висновків.

Суб'єкт цього злочину -- будь-яка особа. Якщо ж такі дії вчиняються особою, яка проводить дізнання або досудове слідство, вони утворюють злочин, який передбачений ст. 373.

Покарання за злочин: за ст. 386 -- штраф від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. і Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р., які прийняті з метою охорони життя, здоров'я і майна зазначених осіб, і спрямовані тим самим на забезпечення ефективного розкриття злочинів і їх присічення, докладно регулюють види заходів з такого захисту, коло осіб, на яких такий захист поширюється, встановлюють органи, що уповноважені його застосовувати, їх права й обов'язки, види відповідальності. За найбільш небезпечні порушення вимог цих законів встановлюється кримінальна відповідальність у статтях 380 і 381 КК.

Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист. (ст. 380). З об'єктивної сторони цей злочин потребує встановлення діяння, наслідку та причинного зв'язку між цим діянням і наслідком. Діяння може полягати: 1) у неприйнятті рішення, несвоєчасному прийнятті або прийнятті недостатньо обґрунтованих рішень про заходи захисту або 2) у невжитті або несвоєчасному вжитті достатніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів.

Відповідно до зазначених вище законів рішення про застосування заходів безпеки щодо судів, робітників правоохоронних органів приймає голова суду, керівники органів внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури, а щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві -- органи суду, дізнання, слідства, прокуратури у провадженні яких знаходиться справа, або органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Органами, що забезпечують безпеку зазначених осіб, є органи внутрішніх справ, служби безпеки, ' прикордонної охорони, командування військових частин щодо військовослужбовців.

Можуть застосовуватися різні заходи захисту або безпеки. Це, наприклад, особиста охорона, охорона помешкання або майна, видача зброї чи інших засобів індивідуального захисту, візуальне спостереження, прослуховування телефонних розмов, переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переїзд до іншої місцевості тощо.

Особами, які беруть участь у кримінальному судочинстві вважаються заявник, потерпілий, його представник, підозрюваний, обвинувачуваний, захисник, законний представник, цивільний позивач і відповідач, їх представники, свідок, експерт, члени їх сімей і близькі родичі.

Злочин вважається закінченим, якщо внаслідок неприйняття відповідного рішення або заходів безпеки настали тяжкі наслідки. Ними слід вважати вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень особі, щодо якої повинні були вживатися заходи безпеки, знищення майна, викрадення дитини цієї особи та інші подібні наслідки. Зазначені наслідки повинні бути заподіяні саме внаслідок зазначених дій, тобто знаходитися з ними у причинному зв'язку.( 12 ст.390)

Суб'єктивна сторона цього злочину -- умисел або необережність щодо діяння (неприйняття заходів) і необережність щодо наслідків. Мотиви злочину можуть бути різними і значення для кваліфікації не мають. У більшості випадків ними є прагнення перешкодити розкриттю злочину та його присіченню, а також помста за здійснення правоохоронної діяльності.

Суб'єкт цього злочину спеціальний -- це службові особи органів, на які покладені функції забезпечення безпеки зазначених раніше осіб. Конкретніше -- це особи, які відповідно до Закону від 23 грудня 1993 р. зобов'язані приймати рішення, або особи, які зобов'язані вживати заходи захисту.

Покарання за злочин: за ст. 380 -- позбавлення волі на строк до п'яти років.

Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381). З об'єктивної сторони цей злочин виражається у розголошенні відомостей про прийняття рішення про заходи безпеки або про їх здійснення, якщо ці дії спричинили шкоду здоров'ю особи, взятої під захист.

Розголошення -- це повідомлення зазначених відомостей будь-якій особі, яка ці відомості не має права знати. Спосіб розголошення та обсяг розголошених відомостей для кваліфікації значення не мають.

Цей злочин вважається закінченим, якщо внаслідок розголошення заподіяна шкода здоров'ю особи, взятої під захист (наприклад,внаслідок того, що відомості стали відомі злочинцю, який знаходиться на волі, він завдав потерпілому тілесні ушкодження).

Суб'єктивна сторона цього злочину -- саме розголошення вчинюється умисно, щодо наслідків -- вина необережна.

Суб'єкт цього злочину спеціальний -- особи, які прийняли рішення, або особи, які здійснюють застосування заходів захисту, а також службові особи, яким ці рішення стали відомі у зв'язку зі службовим становищем.

У частині 2 ст. 381 передбачена відповідальність за розголошення відомостей, якщо воно спричинило смерть особи, взятої під захист, або інші тяжкі наслідки. Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, наприклад, заподіяння особі, яка не є потерпілою від даного злочину, тяжкого тілесного ушкодження, знищення цінного майна тощо.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 381 -- штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 381 -- арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на той самий строк.

Розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387). Відповідно до ст. 121 КПК дані досудового слідства або дізнання можна оголосити лише з дозволу слідчого і прокурора або органу дізнання, і лише в тому обсягу, у якому вони визнають можливим.

З об'єктивної сторони ознаки цього злочину мають місце, коли дані досудового слідства або дізнання розголошуються без необхідного дозволу або в неналежному обсязі.

Суб'єктивна сторона цього злочину прямий умисел, за якого особа усвідомлює, що нею розголошуються дані досудового слідства або дізнання без дозволу або в неналежному обсязі, і бажає вчинити це діяння.

Суб'єкт цього злочину -- особа, якій відомі дані досудового слідства або дізнання, попереджена прокурором, слідчим або органом дізнання про обов'язок не розголошувати такі дані. Це захисники, свідки, потерпілі, цивільний відповідач, понятий, експерт, перекладач та інші особи, які присутні при провадженні слідчих дій.

Покарання за злочин: за ст. 395 -- арешт на строк до шести місяців.

2.4 Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання

Невиконання судового рішення (ст. 382). З об'єктивної сторони цей злочин виражається в умисному невиконанні вироку, рішення, ухвали, постанови суду з цивільних, кримінальних, адміністративних справ, що набрали законної сили, або у перешкоджанні їх виконанню (наприклад, керівник установи допускає до роботи особу, яка за вироком суду позбавлена права обіймати дану посаду або перешкоджає, всупереч рішенню суду, поновленню на роботі незаконно звільненого робітника тощо). Для складу злочину не має значення, яке рішення не виконане суб'єктом злочину -- те, яким закінчено провадження у справі, чи інше, прийняте відповідно до закону (про привід, арешт тощо).

Суб'єктивна сторона цього злочину -- прямий умисел, особа, знаючи про рішення суду, не виконує його і бажає так чинити.

Суб'єкт цього злочину -- тільки службова особа, яка відповідно до своїх повноважень повинна була виконати рішення суду або, використовуючи ці повноваження, мала можливість йому перешкодити.

У частині 2 ст. 382 передбачені кваліфікуючі ознаки даного злочину: вчинення його службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище (прим, до п. 2 ст. 368 КК), або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо злочином заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (наприклад, особа не була поновлена на роботі протягом тривалого часу).

У частині 3 ст. 382 встановлена відповідальність за умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 382 -- штраф від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 382 -- обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. З ст. 382 -- позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.(2 ст. 490)

Приховування майна (ст. 388). З об'єктивної сторони цей злочин виражається у приховуванні майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано.

Для приховування майна, що підлягає конфіскації, не має значення, чи відбувається приховування всього або частини майна чи окремого предмета, речі. Злочин може вчинюватися стосовно майна, яке підлягає конфіскації або вже конфіскованого за вироком суду. Місце знаходження майна значення не має. Майно може знаходитись у володінні інших осіб або укрите десь у схованці.

Майно, на яке накладено арешт чи яке описано, передається для збереження представникам підприємства, установи, організації (наприклад, представникам домоуправління) чи іншим особам (сусідам, родичам). Причому ці особи попереджаються про відповідальність за його приховування.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом.

Якщо зазначене майно привласнено або розтрачено, відповідальність настає за ст. 191.

Суб'єкт цього злочину -- при приховуванні майна, яке підлягає конфіскації, -- власник або інша особа; при приховуванні майна, на яке накладений арешт чи яке описано -- особа, якій майно передане під охорону.

Покарання за злочин: за ст. 388 -- штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до двох років.

Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389). З об'єктивної сторони цей злочин виражається в ухиленні від сплати штрафу або позбавленні права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а в ч. 2 цієї статті -- в ухиленні від відбування громадських чи виправних робіт.

Суб'єкт цього злочину -- лише особа, яка засуджена до цих видів покарань.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 389 -- виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 389 -- арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років.

Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в самовільному залишенні місця обмеження волі або у злісному ухиленні від робіт, або в систематичному порушенні громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинених особою, засудженою до обмеження волі.

Суб'єктивна сторона цього злочину -- лише прямий умисел.

Суб'єкт цього злочину -- особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі.

Відповідно до кримінально-виконавчого законодавства України засудженому до обмеження волі чи позбавлення волі може бути дозволений короткочасний виїзд з місця перебування у зв'язку з винятковими обставинами: (смерть або тяжка хвороба близького родича, стихійне лихо, що заподіяло значну матеріальну шкоду засудженому чи його сім'ї). Виїзд дозволяється на строк не більш семи днів без урахування часу, необхідного на дорогу в обидва кінці (не більше п'яти діб).

У частинах 2 і 3 ст. 390 встановлена відповідальність за неповернення з короткострокової відпустки до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі або позбавлення волі у встановлений строк. Цей злочин є триваючим. Він починається з того часу, коли засуджений мав би з'явитися до місця відбування покарання, і закінчується в момент його повернення або затримання.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом і з метою хоча б на якийсь час ухилитися від відбування покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі.

Суб'єкт цього злочину -- тільки засуджений, який одержав дозвіл на короткостроковий виїзд і ухиляється потім від подальшого відбування строку покарання, що залишився невідбутим.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 390 -- позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 390 -- обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 390 -- позбавлення волі на строк до трьох років.

Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в злісній непокорі законним вимогам адміністрації виправної установи або іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій. Злісною непокорою, наприклад, є відмова від роботи без поважних причин, неодноразовість відмови вимогам адміністрації, демонстративність, зухвалість такої відмови. Під іншою протидією адміністрації слід розуміти, наприклад, перешкоджання нормальній праці засуджених або заходам, що проводить адміністрація відповідно до правил внутрішнього розпорядку.

Злочин є закінченим з моменту непокори або протидії.

Суб'єктивна сторона цього злочину -- прямий умисел.

Суб'єктом цього злочину є особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання.

Розділ 3. Особливості суб'єкта в злочинах проти правосуддя