Правовий статус суб’єктів опіки та піклування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ'ЄКТІВ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТЬ ІНСТИТУТУ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ

1.1 Виникнення та розвиток опіки і піклування

1.2 Поняття і правова природа опіки та піклування

1.3 Підстави виникнення правовідносин опіки і піклування

Розділ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ'ЄКТІВ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ

Розділ 3. РЕАЛІЗАЦІЯ ВІДНОСИН ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

У кожній державі існують категорії населення, що потребують особливої уваги та піклування - це діти, які залишились без піклування батьків, особи, що за станом свого здоров'я не можуть повною мірою реалізовувати свої права і виконувати обов'язки.

Так, діти лишаються батьківської опіки в результаті настання багатьох обставин: у випадку смерті батьків, позбавленні їх батьківських прав або засудженні до позбавлення волі; ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків чи відмові забрати своїх дітей із пологових будинків чи інших установ. В більшості випадків, якщо батьки тимчасово не можуть піклуватись про своїх дітей, вони вживають заходів по влаштуванню їх до родичів чи інших осіб, а в деяких випадках і в державні установи. Але у випадку раптової смерті, хвороби чи нещасного випадку з батьками, діти можуть залишитись в загрозливому стані.

Будь-яка особа може внаслідок тяжкої хвороби чи інших обставин втратити можливість самостійно реалізовувати свої права. І саме держава повинна забезпечити законні права та інтереси кожного, не залежно від віку, стану здоров'я, правосуб'єктності тощо. Саме для вирішення цього питання існують форми догляду за такими особами,

Зважаючи на зазначені обставини, наздвичайної актуальності набуває існування і дослідження інституту опіки та піклування, що створений державою з метою забезпечення особистих немайнових прав дітей (зокрема тих, які опинились у несприятливих умовах), а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки.

Однак необхідно мати на увазі, що опіка також є засобом охорони майна, яке тимчасово залишилось без господаря. Таким чином, можлива опіка над особою і опіка над майном.

Метою нашого дослідження було:

- дослідити становище і розвиток інституту опіки та піклування в Україні (нормативно-правова база, статистичні дані);

- привернути увагу державних органів, посадових осіб та громадськості до проблеми дітей, що залишились без піклування батьків та повнолітніх осіб, що за станом свого здоров'я не можуть самостійно реалізовувати свої права;

- розробити нові пропозиції щодо вирішення проблем, пов'язаних з практичною реалізацією інституту опіки та піклування.

Об'єктом дослідження виступають відносини щодо виховання дітей, які залишились без батьківської турботи і піклування та законного представництва обмежено дієздатних та недієздатних осіб, а предметом дослідження є один із підвидів зазначених відносин - опіка (піклування) як одна із форм влаштування зазначених осіб та створення умов для повноцінної реалізації їх законних прав та інтересів.

Наукова новизна та практичне значення роботи полягає у дослідженні та порівнянні теоретичних та практичних понять кожного елементу інституту опіки та піклування; внесенні пропозицій до нормативно-правових актів та розробці шляхів для реального захисту суб'єктів опіки та піклування, удосконалення механізму не лише реалізації прав, але й ефективного виконання обов'язків щодо цих суб'єктів.

Історіографічна та джерельна база роботи характеризується прагненням дослідити та врахувати зусилля попередніх дослідників, вчених-юристів, які присвятили свої роботи як теоретичним питанням інституту опіки та піклування, так і реалізації їх у життя. Зокрема, були вивчені праці таких вчених-правознавців: Нечаєвої А.М., Ромовської З.В., Усенка В.В., Козінцевої В.І., Рясенцева А.П., Яковлєва В.Ф., Антокольської М.В., Пергамент А.І., Бєлякової А.М., Маслова В.Ф., Пушкіна А.А., Дзери А.В. та інших.

Дослідження питань інституту опіки та піклування проведено за допомогою як загальнонаукових (метафізичного, діалектичного та ін.), так і власне правових методів (порівняльно-правового, соціально-юридичного та ін.).

А загалом, держава повинна забезпечити кожну людину можливістю всебічного розвитку та гідного життя, сприяти охороні та надійному захисту особи, реалізації всіх законних прав та інтересів. Особливу увагу при цьому держава повинна звертати на осіб, які обділені можливістю самостійно реалізовувати свої права, через недосягнення встановленого законом віку, чи через певні проблеми зі станом здоров'я. Забезпечити піклування та догляд за такими особами можна, зокрема, завдяки розвитку інституту опіки та піклування.

Розділ 1. Поняття та суть інституту опіки і піклування

1.1 Історичні аспекти становлення та розвитку опіки та піклування

Опіка і піклування - це особливі форми турботи про особу Ромовська З.В. Сімейний кодекс України - утвердження ідеології ненасильства// Адвокат. - 2002. - №6. - С.5-6..

Потреба в опіці як способі заміни батьківської турботи існувала у всі часи, навіть в період панування великої патріархальної сім'ї у всіх народів. На Русі перший літописний спогад про опіку відноситься на 879 рік, за яким Рюрік призначає опікуном сина свого родича. Таким чином, після смерті батьків опікунами ставали ті найближчі родичі, які займали місце померлих. Це були вроджені та законні опікуни. Іншої опіки на той час не було. За відсутністю близьких родичів - чоловіків опіка доручалась матері, так як це було, наприклад, після смерті князя Ігоря, коли опікуном над Святославом стала його мати. Опікуну належало турбуватися про виховання сироти, для захисту його від образ та несправедливості. Оскільки майно належало всьому роду, ніяких майнових обов'язків опікун на той час не мав. Разом з тим родичі дитини-сироти здійснювали за опікуном суворий нагляд, і їх думка вважалась остаточною та неоспорюваною.

Деяка інформація про опіку доповнюється ст. 99 Руської Правди, де зазначено: “Якщо після смерті батька в сім'ї залишались малі діти і мати виходила вдруге заміж, то опікуном їх призначався один із найближчих родичів або ж ним міг бути вітчим”. Іншими словами, діти після смерті свого батька віддавались тому, хто їм був найближчим. Але перед смертю батько міг призначити опікуном зовсім сторонню особу. За правилами Руської Правди, опікуну в будь-якому випадку передавалось у тимчасове користування рухоме та нерухоме майно осиротілої дитини за винагороду із доходів від цього майна. А про виховання дитини-сироти нічого не зазначалось. Крім цього, тут нічого не було сказано про церковну владу над опікою. Звідси вчені зробили висновок, що опіка своїм корінням сягає сивої давнини. В далекому минулому опіка над дітьми існувала “доки вони не змужніють і не піднімуться та мені їх оберігати, годувати та поїти з собою разом”. Така невизначеність у визначенні тривалості опіки пояснювалася в основному відсутністю метричних записів , які з'явились лише у 1722 р.

Говорячи про значення, серйозності опіки в далекому минулому, варто зазначити, що термін “опіка”, запозичений із литовського права, яке російське право застосовувати стало не відразу. Спочатку вона називалась так: “приказати кому-небудь неповнолітнього”, “мати його у себе на руках, в будинку”. Того, кому ”віддавали на руки” осиротілу дитину, називали печальником.

Поступово коло питань, які виникали при опіці над неповнолітніми, почало визначатися все більш чіткіше. З'являється опіка за життя батька за його заповітом, а також за призначенням церкви, яка має владні повноваження, адже на неї покладалось ведення сімейних, спадкових та опікунських справ. Проте родичі підопічного продовжують наглядати та контролювати опікуна. А його чисто моральний обов'язок повернути майно підопічного, коли він стане повністю самостійним, перетворюється лише в правовий.

Реформи Петра І торкнулись і опіки. Тепер обов'язок нагляду за тим, щоб сироти не залишались без опікунів, покладався на магістрати, які зобов'язані були призначати опікунів та здійснювати нагляд за ними, тобто опіка переслідувала мету державного контролю за опікунами. При Петрі І опікун міг бути призначеним або за заповітом, або у відповідно до закону, або ж за розпорядженням урядових органів.

У період правління Катерини П відносини по опіці зазнали серйозних змін, правовими підставами яких став Указ 1775 р. “Установи для управління губерній”. Тепер головною ознакою опіки стала її становість. В залежності від станової приналежності дитини-сироти опікою відали різні установи. Особливо детально регламентувалась так звана дворянська опіка. При кожному верхньому земському суді існувала дворянська опіка для дворянських вдів та малолітніх, про яких дворянську опіку повинен повідомляти кожен дворянських керуючий. А дворянська опіка, отримавши такі відомості, з'ясовувала хто за бажанням батьків визначений опікунами малолітніх і чи не потрібно їй самій обирати опікуна маєтку чи самому малолітньому. Дуже детально ст. 209 Указу 1775 р. формулювала вимоги , як ставились до майбутнього опікуна - людини чесної та порядної поведінки із числа родичів, свояків чи сторонніх осіб. Саме такі характеристики опікуна були запорукою надії виховання малолітнього “у здоров'ї та належному утриманні”.

Не могли були опікунами за цим Указом: особи, які залишись без власного маєтку, які мали явні та основні пороки, перебували під судовим покаранням, вчиняли суворі поступки, які відомі членам дворянської опіки та ті, що були посварені з батьками малолітнього.

Після призначення опікуна діяло зразкове або ж загальнообов'язкове побажання опікунам. Воно складалось із 17 самостійних статей, які були складовою самого Указу. Це були правила, які визначали поведінку майбутнього опікуна, якому необхідно здійснювати лише те, що було на користь малолітнього щоби він був вихований у страху божому, у пізнанні тієї віри, в якій він народився, в правилах доброго тону та ін. За охорону майнових прав підопічного опікунам передбачалася нагорода, яка не перевищувала 5 % річних прибутків малолітнього.

При кожному міському магістраті затверджувався міський сиротинський суд для встановлення опіки над дітьми купецький та міщанських вдів. Він займався опікою лише на прохання чи після звернення глави міста чи близьких родичів, свояків малолітнього.

Перелік осіб, які могли бути опікунами дітей “всякого звання міських жителів”, в принципі не відрізнявся від існуючого для дворянського стану. Проте він мав свої особливості, які орієнтували на влаштування малолітнього в залежності від його стану або в громадське для “сірих” училище, або до порядних людей, які могли навчити дитину науці чи промислу, ремеслу щоби вона стала добрим громадянином.

Щодо вимог виховання опікуном свого підопічного то вони, будучи складовою частиною ст.305 Указу 1775 р., мали свою певну скерованість. Якщо малолітнього сироту-дворянина варто було виховувати так, щоби він міг “ вести життя порядне, забезпечене достатком, безклопітне від позик та домашнього господарства та ін., то для виховання малолітніх сиріт, які походили із купців та міщан, їх опікуну потрібно було забезпечити “його виховання в знанні належного його походженню промислу чи ремесла”.

Утримувати малолітнього варто було відповідно “його майну без надлишків та розкішних забаганок, щоби малолітній від самої юності був навчений до великої поміркованості та ін. Лише через десять років після видання Указу , тобто у 1785 р. було встановлено відмінність між опікою та піклуванням (до 14 років - опіка, з 14 до 21 року - піклування).

Дуже детальна правова регламентація відносин, пов'язаних з опікою, стосувалась лише заможних громадян. Якщо у осиротілої дитини не було майна, опіку не встановлювали. В той час у селян вона здійснювалась лише “у вигляді досвіду”, коли на старост і старійшин покладався обов'язок виділення коштів на харчування малолітніх. З цією метою вони повинні були віддавати безпомічних сиріт самостійним односельчанам у двір для того щоби вони їх годували, а у винагороду за це використовували їхню працю до повноліття.

У наступні роки опіку вирішували різні установи. Але за своїм змістом опіка лишалась такою ж самою і до початку ХХ ст. здійснювалась за принципом тсновості, незалежно від підстави призначення - заповіту чи закону.

В кінці ХІХ і на початку ХХ ст. в Росії діяльність опікуна, його правам та обов'язкам приділялась значна увага. Проте основу опіки складали правила, аналогічні тим, які були записані у часи Катерини ІІ. Але стан справ з опікою над дітьми-сиротами із селян не відповідав існуючим реаліям життя. У сільській місцевості, якщо дитина ставала сиротою, сільський схід з'ясовував, чи не бажає хтось із благонадійних громадян усиновити сироту або ж добровільно взяти її на виховання. Проте частіше таких людей не виявлялось, а тому діти, залишені без нагляду, бродяжничали і жебракували до тих пір, поки не знаходилась добра людина, яка брала сироту на опікування. Таке відбувалось не лише із селянськими дітьми, Випадки ухилення від опіки були розповсюдженим явищем, а тому значна кількість неповнолітніх дітей виростала без будь-яких опікунів або ж під безвідповідальною владою осіб, які взяли дитину на опікування. Однією із причин недосконалості опіки того часу була відсутність чіткості у відносинах між опікунськими установами і опікуном, а також чітких правових меж у діяльності опікуна.

Лише після 1917 р. опіка замість станового набула загальнодержавного характеру. Правовою основою цього інституту став Кодекс законів про Акти громадянського стану, Шлюбному, Сімейному і Опікунському праву 1918 р., який мав спеціальний розділ - “Опікунське право” Сборник Указов РСФСР. - 1926. - № 67-69. - Ст. 440. Предметом особливої уваги стала адміністративно-правова сторона опіки, що пояснювалось намаганням позбавити опіку над неповнолітніми від впливу сім'ї, родичів, оскільки основним вважалось забезпечення правильної постановки питання громадського виховання осиротілої дитини. А тому в центрі уваги опіки знаходились особисті, а не майнові права підопічних. Опікун же призначався із числа осіб, здатних виконати таке завдання. І лише небагато громадян вправі були відмовитися від такого призначення. Особливість опіки того часу полягала у тому, що критерієм втрати батьківської турботи були дуже специфічними. Опікун призначався, наприклад, і тоді, коли батьки, ніби і добре поводяться з дітьми, забезпечують їхнє виховання, яке суперечить всім засадам нового ладу, вселяють дітям ненависть та ворожнечу до радянського ладу та до комунізму, розвивають у дітях контрреволюційні настрої та ідеї. Такі політичні, чисто ідеологічні настанови впливали неабияк на долі осиротілих дітей.

В основу першого сімейного кодексу України - Кодексу законів про акти громадянського стану, про сім'ю та опіку - були покладені принципи перших декретів України “Про шлюб” та “Про розлучення”. Кодекс регламентував усі сторони сімейно-шлюбного життя та складався із трьох книг: “ Про акти громадянського стану”, “Про шлюб та сім'ю”, “Про опіку”. Кодекс не був введений в життя і тому не став законодавчим актом. Проте він мав певну історичну цінність як перша спроба здійснення кодифікації сімейного законодавства в Україні. 30 травня 1926 року був прийнятий Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР .// Сборник Указов РСФСР. - 1926. - № 67-69. - Ст. 440. Кодекс містив норми, які регулювали опіку та піклування, а саме: регламентували порядок встановлення та зняття опіки і піклування, призначення та звільнення опікунів, а також права та обов'язки опікунів та піклувальників.

Деякі вчені-правознавці, зокрема, Пергамент А.І., Ромовська З.В., вважають, що поняття опіки і піклування з'явилось у ХVІІ ст., маючи наступне змістове навантаження: доброзичливе ставлення; заступництво; догляд, турбота, піклування Пергамент А.И. Опека и попечительство. - М.: Юридическая литература, 1996. - С.95. . Хоча, на нашу думку, поняття опіки та піклування виникло значно раніше, навіть у римському сімейному праві виділяють три інститути:

· шлюбне право - регулювало відносини між чоловіком і дружиною;

· батьківське право - регулювало відносини між батьком і особами, що знаходились під його владою;

· право опіки та піклування - регулювало відносини між опікунами (піклувальниками) та підопічними щодо виховання, догляду та утримання останніх Косарев А.И. Римское частное право: Учебник для вузов. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - С.206..

Отже, ще римське приватне право чітко виділяло відносини опіки та піклування як окремий інститут. Опіка (tutela), на думку професора Гримма Д.Д., була сурогатом «невистачаючої батьківської влади» Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права/ Под. ред. проф. Томсинова В.А. - М.: Зерцало, 2003. - С.438.. Вона встановлювалась над малолітніми, що залишились без батьківського піклування, та жінками, які не перебували під владою батька чи чоловіка Покровский И.А. История римского права. - СПб: Летний сад: Журнал Нева, 1999. - С.294..

Піклування (cura) призначалось над неповнолітніми і недієздатними особами, а також над марнотратниками, особами із фізичними вадами (сліпі, глухі) та над майном, яке тимчасово залишилось без господаря. Спочатку опікунами (піклувальниками) призначались близькі родичі підопічного, а пізніше батько міг вказати на опікуна. Згодом у відносинах опіки та піклування було віднайдено публічний інтерес і питання призначення опікуна (піклувальника) віднесено до прерогативи держави. Варто зазначити, що на початковому етапі інститут опіки та піклування розглядався як суто сімейний, але згодом його роль зміцніла і окреслені відносини регулювались як нормами сімейного, так і цивільного права Русу С.Д., Ватрас В.А. Рецепція положень про суб'єктів римського приватного права у сімейне законодавство України.// Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - Хмельницький, 2004. - №1-2 (10). - С.77-80..

Лише в ХІХ ст. поняття опіки та піклування почало вживатись в активній професійній лексиці у вигляді словосполучення “суспільна опіка”, або у значенні:

· піклування про кого-, що-небудь, догляд за кимось, опікування;

· організований і контрольований державою нагляд за недієздатними громадянами (малолітніми, душевнохворими та ін.), піклування про їх особисті і майнові права та інтереси;

· один із основних напрямків соціальної роботи в цілому; правова форма захисту (охорони) прав та інтересів особи, яка не має можливості повністю або частково самостійно здійснювати ці функції Пергамент А.И. Опека и попечительство. - М.: Юридическая литература, 1996. - С.95. .

Таким чином, опіка (піклування), залишалась за своєю суттю однаковою у всі часи, на кожному етапі історичного розвитку і Росії , і України, але мала свої особливості , обумовлені потребами тогочасного суспільства.

1.2 Поняття і правова природа опіки та піклування

На сьогодні існує багато різних визначень поняття «опіки (піклування)». Так, під ними розуміють правовий інститут, тобто сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані зі встановленням, здісненням функцій та припиненням цих норм Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: погляд у майбутнє.// Право України. - 2001. - №2. - С.68-69.. Опікою та піклуванням вважають систему способів, спрямованих на забезпечення діяльності органів опіки та піклування, опікунів та піклувальників з вихованням малолітніх і неповнолітніх дітей, а також захисту прав і законних інтересів недієздатних і обмежених у дієздатності повнолітніх осіб Рясенцев В.А. Семейное право. - М., 1971. - С.279.. Нарешті, в опіці та піклуванні вбачають відповідні правовідносини, насамперед, між опікуном, піклувальником та підопічним, а також між органами опіки та піклування і опікунами, піклувальниками Матвеев Г.К. Советское гражданское право. - Ч.1. - М., 1986. - С.98..

У ст.55 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) встановлено лише загальні цілі опіки та піклування, зокрема, забезпечення особистих прав і інтересів дітей та повнолітніх недієздатних або обмежено дієздатних осіб Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380с.. Разом з тим, визначено і спеціальні цілі стосовно до двох груп осіб, права та інтереси яких покликаний захищати інститут опіки та піклування, - неповнолітніх і повнолітніх осіб Ерохина Е.В. Правовое регулирование ответственности законных представителей в сфере семейного права/ Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання». - 5-6 листопада. - 2004. - С.147-149.. Стосовно неповнолітніх та малолітніх метою опіки і піклування є виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишились без батьківського піклування, а також захист особистих і майнових інтересів цих дітей Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України./ За ред. Червоного Ю.С. - К.: Істина, 2003. - С.365-380. .

Відповідно до Сімейного кодексу України (далі - СКУ) опіка та піклування над дітьми є однією з форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство України про сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с.. До таких форм влаштування належать також будинки дитини, усиновлення, патронат, дитячі будинки сімейного типу, будинки-інтернати Сімейне право: Підручн./ За ред. Гопанчука В.С. - К.: Істина, 2002. - С.241-259.. Основною метою діяльності всіх перелічених закладів є створення їх вихованцям необхідних умов для всебічного і гармонійного розвитку, підготовки для самостійного життя і праці Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. - К.: Видавничий дім «Ін юре», 2003. - С.405-461..

Щодо повнолітніх осіб опіка і піклування встановлюються для захисту особистих і майнових прав повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки, а також піклуватись про створення їм необхідних побутових умов, здійснювати за ними догляд і забезпечувати їх лікування.

Тобто, у цивільному і сімейному законодавстві опіка та піклування розглядається одночасно як окреме особисте немайнове право та як засіб здійснення особистих та майнових прав.

Деякі вчені, зокрема, класик російської цивілістики професор Мейер Д.І., зазначав, що опіка є збірним поняттям, яке можна поділяти на два види: власне опіку та піклування Мейер Д.И. Русское гражданское право. - М.: Статут, 2000. - С.762-778.. Відмежування цих понять зводиться до того, що опікун представляє особу підопічного, а піклувальник лише доповнює собою цю особистість, так що опікун діє за підопічного, а піклувальник лише підтримує останнього порадами Там само..

Ця відмінність між опікою та піклуванням застосовується і у нашому праві; можна сказати навіть, що у ньому зазначена відмінність виявляється ще більше: особі, за умови її недієздатності, чи за іншими обставинами, призначається опікун; а особі, яка не потребує представництва, а лише порад при важливих діях, призначається піклувальник. Цим пояснюється те, чому встановлюється саме опіка, а не піклування, коли опіка стосується лише майна, а не стосується особи: тут власник майна повністю усувається від нього, і потрібна заміна особи власника, потрібно представництво його. Піклування ж завжди передбачає діяльність самої особи, яка перебуває під опікою.

Отже, терміни «опіка» та «піклування» не є однозначними, так, як не є однозначними і думки про віднесення їх до певної галузі права.

Щодо цивільного та адміністративного права, то опіка (піклування) як інститут перебуває ніби на рубежі права цивільного та державного Шахматов В.П., Хаскельберг Б.Л. Новый кодекс о браке и семье РСФСР. - Изд-во Томского ун-та, 1970. - С.253.. З однієї сторони, вона звернена до інтересів приватних осіб, які через малоліття чи іншу обставину потребують догляду і знаходять його в опіці (піклуванні); з іншої - переслідує цілі держави: на останній лежить обов'язок піклуватись про тих, хто сам не може піклуватись про свої інтереси; значить для держави є привід створити установи, які б надавали допомогу зазначеним особам.

Існують різні погляди на опіку (піклування) згідно з якими вона то більше, то менше виходить із сфери цивільного права. Так, вважають:

· що опіка (піклування) є заміною батьківської влади і тому природно знаходить собі місце в системі цивільного права Шилин Н. Д. Семья как общественное явление. - М.: Знание, 1998. - С.43.;

· що опіка (піклування) є галузь діяльності держави: остання повинна піклуватись про благо усіх громадян, і про більшість громадян йому не приходиться піклуватись, тому що вони роблять це самі чи родинні зв'язки забезпечують їм необхідну турботу та більш відповідні цілі, аніж втручання держави. Проте є особи, у яких немає цих сторонніх піклувань, що огороджують від усіх від усіх загроз, і по відношенню до них державі приходиться безпосередньо приймати міри, сукупність яких і складає опіку (піклування). Відповідно до цього опіка (піклування) є інститутом державним (адміністративним) і тому місце її - в системі державного (адміністративного) права Сімейне право України: Підручник/ За заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової . - К.: Юрінком Інтер, 2004. -С.197-213.;

· що опіка (піклування) являє собою аналогію договору - це завдання, покладене на опікуна (піклувальника) зі сторони підопічного, забезпечувати його інтереси, звідки бере початок і відповідальність опікуна (піклувальника) перед підопічним. Але це лише аналогія, а справжнього договору, на нашу думку, в даному випадку немає, тому що підопічний не в стані його укласти. Адже сама держава уповноважує опікуна (піклувальника) піклуватись про інтереси підопічного. З іншої сторони, немає необхідності виводити відповідальність опікуна (піклувальника) перед підопічним з доручення, ніби покладеного ним на опікуна (піклувальника); відповідальність може бути пояснена незалежно від такого доручення, якого на справді і немає. При цьому, відповідальність опікуна складає лише одну сторону опіки (піклування) а не характеристику цілого інституту Шевченко Я.М. Проблеми нового Сімейного кодексу України// Проблеми законності. - Харків, 2003. - С.5-6..

З нашої точки зору на предмет цивільного права, немає перешкод аби надати місце опіці (піклуванню) в системі цього права, оскільки опіка (піклування) стосується майнових відносин. Але, виходячи і з самої суті опіки (піклування), з відношення до держави, звичайно, сучасне поняття задовольняє лише визнання опіки (піклування) установою державною (адміністративною), так що майнова сторона в даному випадку відіграє другорядну роль. Також, на нашу думку, особливо різко значення опіки (піклування) проявляється в повсякденному побуті людини, коли держава, через певні інституції, втручається у всі справи фізичних осіб, вважаючи, що таким чином можна досягнути реалізації їх законних інтересів.

Щодо цивільного та сімейного права, то в процесі реформи законодавства відбувся перерозподіл «сфер впливу» між цивільним та сімейним законодавством. Більшість норм по опіці (піклуванню), що традиційно містились в Кодексі про шлюб та сім'ю Кодекс Законів про шлюб та сім'ю України від 20 червня 1969 року. / Кодекси України. - Т.2. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С.444-493., на сьогодні переміщені в новий ЦКУ (так, значне коло питань, пов'язаних з опікою над неповнолітніми регулюється цивільним законодавством; сюди входять загальні принципово важливі положення; порядок встановлення опіки (піклування); критерії підбору опікуна (піклувальника), в тому числі педагогічного характеру; правила відносно виконання опікуном (піклувальником) своїх обов'язків по розпорядженню майном підопічного; умови та порядок припинення опіки (піклування)) Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380с.. Але не варто вважати, що для Сімейного кодексу тут не лишається місця. При використанні опіки (піклування) як способу влаштування дитини в сім'ю виникають свої специфічні проблеми, які можна (потрібно) вирішити за допомогою норм сімейного права. Особливо, коли мова йде про здійснення прав та обов'язків опікуна (піклувальника) та підопічного. Тому новий СКУ Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року./ Законодавство України про сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с. містить положення, які стосуються виховання опікунами та піклувальниками малолітніх (неповнолітніх) підопічних.

Безумовно, такі зміни в законодавстві породжують інтерес до питання про галузеву природу інституту опіки та піклування. Більшість авторів, про що вже зазначалось вище, вважають його інститутом комплексним, який містить норми цивільного, сімейного та адміністративного права. Існують і інші точки зору. Наприклад, Н.М. Єршова пропонує вважати його інститутом сімейного права, який «включає всі види опікування над громадянами, що потребують в особливій формі охорони своїх прав та інтересів» Ершова Н.М. Вопросы семьи в гражданском праве. - М., 1977. - С.47.. Свій висновок вона аргументує, по-перше, тим, що по відношенню до малолітніх (неповнолітніх) недієздатних осіб опікуни здійснюють догляд і нагляд, які є суміжними з обов'язками опікунів над особами, що не досягли 15 років; а по друге, тим, що норми про опіку та піклування повинні бути поміщенні в сімейний кодекс. Але, якщо притримуватись такої точки зору і зараз, то опіку потрібно визнати цивільним інститутом після перенесення багатьох її положень в Цивільний кодекс певної держави. В той же час, зазначений автор визнає, що в складі інституту опіки є цивільно-правовий інститут представництва. Все це, на наш погляд, підтверджує лише одне: в інституті опіки та піклування сімейні та цивільні елементи переплітаються настільки тісно, що розділити їх неможливо, та й не потрібно штучно розривати однакову за своєю суттю сферу правового впливу.

Для того, аби отримати повне уявлення про опіку (піклування), не має потреби кожен раз підкреслювати: тут сфера ЦКУ, а там - СКУ, оскільки вони діють разом. Тому про правила, присвячені опіці (піклуванню), як засобу влаштування дитини в сім'ю, є сенс говорити в загальному контексті, маючи на увазі як ЦКУ, так і СКУ.

Опіка (піклування) має як спільні, так і відмінні риси з іншими інститутами передачі дітей на виховання та для захисту їх інтересів Антокольськая М.В. Семейное право: Учебник. - М.: Юристь, 1999. - С.310-336..

Для порівняння візьмімо інститут усиновлення. Спільним для цих інститутів є обов'язки опікуна (піклувальника) і усиновителя щодо виховання та захисту переданих дітей. Опікун (піклувальник), як і усиновитель, виконують замість дітей і в їх інтересах відповідні дії або дають згоду (дозвіл) на виконання ними цих дій. На опікунів (піклувальників) і усиновителів покладається обов'язок представляти інтереси підопічних (усиновлених) дітей в усіх державних і громадських організаціях, якщо виникає у цьому необхідність. Опікуни (піклувальники) та усиновителі відповідають за шкоду, заподіяну підопічним (усиновленим), якщо не доведуть, що шкода настала не з їх вини Нечаева А.М. Семейное право. Курс лекций. - М.: Юристь, 1999. - С.291-310..

Хоча опіка (піклування) не породжують, подібно усиновленню, між дітьми та опікунами (піклувальниками), членами їх сімей, відносин, аналогічних за своєю природою відносинам батьків і дітей. Усиновлення є підставою для виникнення як особистих, так і майнових відносин між усиновителем і усиновленим, а опіка (піклування), як правило, породжує немайнові відносини між опікуном (піклувальником) і підопічним.

Для виникнення опіки та піклування в сімейному праві необхідні об'єктивно-матеріальні, морально-етичні та юридичні передумови Примак В. Утримання неповнолітніх дітей.// Юридичний Вісник України - 18-24 січня. - 2003. - С.12..

Об'єктивно-матеріальні передумови складаються з об'єктивного розвитку матеріального світу, з необхідності виховання та захисту дітей, які залишились без батьківського піклування. Природа влаштована таким чином, що дитина до досягнення нею певного віку потребує виховання, утримання та захисту. Ці функції, як правило, здійснюють батьки дитини. Але в силу різних обставин діти можуть залишитись без батьківського піклування. Тоді й виникає об'єктивна необхідність вирішувати питання про покладення перелічених функцій на інших осіб - опікунів чи піклувальників Стасюк Г. Охорона дітей, позбавлених батьківського піклування, в історичному розвитку.// Право України. - №2. - 2005. - С.108-111.. Вирішення цих проблем і взяла на себе держава, створивши в системі органів місцевого самоврядування органи опіки та піклування.

Морально-етичні передумови виявляються в тому, що суспільство в цілому співчуває і жаліє дітей-сиріт та дітей, що залишились без батьківського піклування, та прагне всіляко допомогти їм Нечаева А.М. Охрана детей-сирот в России: История и современность. - М., 1994. - С.120-122.. З давніх-давен людинолюбство, співчуття і турбота про людей, які опинились в несприятливих умовах, називали філантропією, а людину, яка присвятила себе філантропії - філантропом Словарь русского языка./ Составит. С.И. Ожегов. - М.,1953. - С.89-90.. Ми вважаємо, що цей термін на сьогодні можна застосовувати і до опікунів та піклувальників.

Хоча зазначені позитивні наміри не завжди, в силу різних обставин, знаходять практичне застосування. Так звані добровільні вихователі часто втрачають відчуття доброзичливості до осіб, яких вони взялися виховувати, порушують їх права, використовують свою «доброзичливість» для досягнення певної корисливої мети. Щоб попередити настання таких наслідків, держава взяла під свій контроль відносини, пов'язані з вихованням та утриманням дітей, позбавлених батьківського піклування. Про морально-етичні передумови інституту опіки та піклування свідчить п.2 ст.244 СКУ, в якому зазначено, що при призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки і піклування враховуються особисті якості особи, а також бажання самої дитини, якщо це можливо Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року./ Законодавство України про сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с. . Виходячи з цього, переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікуном чи піклувальником над однією і тією ж дитиною, надається:

- родичам дитини незалежно від місця їх проживання;

- особам, у сім'ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування. При цьому, за умови досягнення дитиною десяти років враховуються побажання її самої (ст.3.1 Правил опіки та піклування) Правила опіки та піклування, затверджені наказом Державного комітету у справах сім'ї та молоді України, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05. 1999 року.// Офіційний вісник України. - 1999. - №26. - Ст.1252..

Наявність об'єктивно-матеріальних та морально-етичних передумов ще не створює юридичних зв'язків між дитиною і її вихователем. Для їх виникнення необхідна наявність і юридичних підстав. До таких підстав належать:

а) наявність правових норм, що регулюють порядок встановлення, здійснення та припинення опіки та піклування;

б) правосуб'єктність учасників відносин з опіки та піклування;

в) юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення і розвиток правовідносин з опіки і піклування Право и защита семьи государством./ За ред. Азарова Е.Г., Королева Ю.А.. - М.: Наука, 1987. - С.182..

Про наявність правових норм, які регулюють відносини з опіки та піклування йшлося вище.

Зупинімося на характеристиці інших юридичних підстав, необхідних для виникнення опіки та піклування.

Правосуб'єктність у сімейному право відношенні - це здатність (об'єктивна необхідність) особи бути учасником правовідношення з опіки та піклування і носієм прав та обов'язків, що випливають з нього. Поссе Е.А., Фадеева Т.А. Проблемы семейного права. - Ленинград, 1976.- С.33.

Стосовно сімейно-правового інституту опіки та піклування повинна оцінюватись правосуб'єктність опікуна (піклувальника), підопічної дитини та органу опіки і піклування Макаренко Г. Чи вирішить проблеми “рік сім'ї”?// Юридичний вісник України. - №9. - 2004. - С.5..

У п.1 ст.244 СКУ зазначено, що опікуном (піклувальником) дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. Але наявності дієздатності та згоди претендента в опікуни (піклувальники) ще не достатньо, щоб бути призначеним опікуном (піклувальником). Закон визначає осіб, які не можуть бути опікуном (піклувальником) дитини - це особи, які зловживають спритними напоями; особи, позбавлені батьківських прав; а також особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини (п.3 ст.244 СКУ) Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року./ Законодавство України про сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с. .

Враховуючи морально-етичні передумови інституту опіки і піклування, на нашу думку, зазначений в п.3 ст.244 СКУ перелік заборон щодо осіб, які не можуть бути призначені опікунами (піклувальниками) занадто умовний і недостатньо визначений. На практиці можуть виникати труднощі з приводу визначення особи, інтереси якої суперечать інтересам дитини. Крім того, не зрозуміло, чи можуть бути опікунами (піклувальниками) особи:

- від яких відібрали дитину без позбавлення їх батьківських прав (ст.170 СКУ);

- які були усиновлювачами дитини, але усиновлення було скасоване з їхньої вини;

- які раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіка (піклування) була припинена.

Можуть виникати й інші ускладнення при застосуванні цієї статті.

Враховуючи, що ст.244 за своїм змістом майже співпадають зі ст.140 КпШС 1969 року, можна дійти висновку, що подібні норми діятимуть і в подальшому Макаренко Г. Знання закону - зі шкільної парти. // Юридичний Вісник України// - 19 - 25 січня. - 2002. - №3., хоча законодавчий орган повинен їх удосконалити.

Згідно з п.3 Правил опіки та піклування опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які:

- не досягли повноліття;

- визнані у встановленому законом порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

- перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах;

- раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено;

- позбавлені батьківських прав;

- інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню;

- засуджені за скоєння тяжкого злочину Правила опіки та піклування, затверджені наказом Державного комітету у справах сім'ї та молоді України, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05. 1999 року.// Офіційний вісник України. - 1999. - №26. - Ст.1252..

Як видно, не можуть бути призначеними опікуном чи піклувальником громадяни, які :

- самі потребують опіки та піклування;

- позбавлені батьківських прав або скоїли дії, які свідчать про нездатність виховувати навіть своїх дітей;

- виявляють неприязнь до майбутньої підопічної особи.

Таким чином, правосуб'єктність опікуна (піклувальника) визначається наявністю правових норм, природним станом та певними морально-етичними якостями.

Правосуб'єктність підопічного у сімейному правовідношенні визначається:

по-перше, наявністю правових норм, що визначають його правовий стан;

по-друге, тим, що він є дитиною;

по-третє, тим, що він залишився без батьківського піклування Оршанский И.Г. Исследования по русскому семейному праву. - Санкт-Петербург, 1877. - С.155..

При призначенні опікуна (піклувальника) над дитиною, якій виповнилось 10 років, враховується бажання самої дитини Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року./ Законодавство України про сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с. .

Правосуб'єктність органу, який прийняв рішення про призначення опікуна (піклувальника), визначається не сімейним, а адміністративним правом, у силу чого її називають адміністративною правосуб'єктністю. В основі цієї правосуб'єктності лежать повноваження органу опіки і піклування щодо:

- призначення опікуна (піклувальника);

- контролю за дотриманням прав дитини, над якою встановлена опіка (піклування);

- звільнення опікуна (піклувальника) дитини від його обов'язків;

- вирішення згідно чинного законодавства питань щодо грошових виплат дітям, які перебувають під опікою;

- розгляд скарг на дії опікунів (піклувальників);

- вжиття заходів щодо захисту особистих та майнових прав дітей, які перебувають під опікою (піклуванням);

- здійснення іншої діяльності щодо забезпечення прав та інтересів дітей, які потребують опіки (піклування) (п.1.7 Правил опіки та піклування) Правила опіки та піклування, затверджені наказом Державного комітету у справах сім'ї та молоді України, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05. 1999 року.// Офіційний вісник України. - 1999. - №26. - Ст.1252..

1.3 Підстави виникнення правовідносин опіки і піклування

Правовідносини з опіки та піклування виникають на підставі певних чинників. Такими чинниками є:

1) залишення дитини без батьківського піклування (факт смерті батьків, визнання їх недієздатними тощо);

2) досягнення дитиною певного віку (опіка встановлюється над дитиною, яка досягла 14 років, а піклування - над дитиною у віці від 14 до 18 років);

3) згода особи бути опікуном (піклувальником дитини);

4) рішення органу опіки та піклування про призначення опікуна (піклувальника).

Це - необхідні факти, без настання яких відносини з опіки і піклування не виникають. При цьому треба мати на увазі, що кожний із перелічених фактів окремого самостійного правового значення не має. Як юридичний факт виступає певна сукупність фактів, що становлять цілісне явище. Так, відсутність рішення уповноваженого органу про встановлення опіки (піклування) над дитиною за наявності інших фактів не породжує сімейно-правових відносин з опіки та піклування Макаренко Г. Знання закону - зі шкільної парти. // Юридичний Вісник України// - 19 - 25 січня. - 2002. - №3..

На нашу думку, юридичні факти не тільки обумовлюють виникнення відносин з опіки і піклування, але також є базою для подальшого їх розвитку.

Важливого значення в цьому розвитку набувають такі види юридичних фактів:

1. Юридичні дії. Знаходячись під опікою (піклуванням) діти можуть бути повернуті на виховання батьків, усиновлені. Опікуни (піклувальники) на їх прохання можуть бути звільнені від виконання своїх обов'язків, якщо орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного визнає, що таке прохання зумовлене поважною причиною. Як правило, юридичні дії мають характер односторонніх волевиявлень, спрямованих на припинення чи зміну відносин з опіки чи піклування Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповіях. - Х.: ТОВ «Одісей», 2002. - С.83-85..

2. Юридичні події. До них відносяться факти досягнення підопічним віку 14 чи 18 років, смерті опікуна (піклувальника) чи підопічного. Юридичні події теж можуть бути підставою зміни чи припинення відносин опіки (піклування).

3. Адміністративні акти. Прикладом адміністративного акта як підстави зміни чи припинення відносин з опіки чи піклування є рішення уповноваженого органу про припинення опіки над підопічним, який досяг 14 років, і про призначення йому піклувальника Гунько К.В. Права людини. - Луцьк: Вежа, 1999. - С.23..

4. Рішення суду. Юридичною підставою для виникнення відносин з опіки та піклування, їх зміни чи припинення може бути і судове рішення. Наприклад, рішення суду про усиновлення дитини, яка знаходиться під опікою (піклуванням), є підставою для припинення опіки (піклування). Такий же наслідок зумовлює вирок суду про засудження опікуна (піклувальника) до покарання у вигляді позбавлення волі Жилінкова І. Шлюбне законодавство та перспективи його розвитку// Право України. - 2000. - №6. - С.108-111..

Виникнення опіки та піклування в цивільному праві має досить схожі критерії, хоча вирізняється своїми особливостями. Адже норми ЦКУ про опіку і піклування регулюють і відносини, спрямовані на заповнення відсутньої дієздатності неповнолітніх і повнолітніх.

Ці норми передбачають законне представництво опікунів, охорону майнових прав неповнолітніх і повнолітніх і тому є цивільно-правовими. Цивільно-правовими слід вважати і норми, що регулюють відносини по піклуванню над обмежено дієздатними і відносини по опіці над особами, визнаними недієздатними, та ін. (ст.ст.37, 41, 44, 58, 59, 74 ЦКУ) Цивільний кодекс України. Коментар./ За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. - Одеса: «Юридична література», 2003. - С.60-72..

Ще Д.І. Мейер зазначав, що цивільно-правова основа призначення опіки - це малоліття чи неповноліття особи у якої є майно. В даному випадку, малоліття чи неповноліття саме по собі не є приводом для встановлення опіки (піклування), а слугує тим приводом при умові, що у дитини є майно Мейер Д.И. Русское гражданское право. - М.: Статут, 2000. - С.762-778.. Таким чином, хоча і живі батьки малолітнього, але якщо в нього є майно, встановлюється опіка (піклування); частіш за все саме тоді батьки і призначаються опікунами (піклувальниками). На практиці ж, при житті батьків опіка над майном дитини встановлюється лише тоді, коли майно виявляється значним, а в іншому випадку батьки фактично управляють цим майном без формального призначення опіки. Але коли у дитини немає майна, батьки утримують її, піклуються про неї, а опіка не встановлюється коли у дитини немає ні майна ні батьків, опіка (піклування) майже ніколи не встановлюється, а дитині надається догляд і утримання або зі сторони держава, або якоїсь фізичної особи Сидоренко О. Правові та психологічні перспективи вирішення конфліктів, пов'язаних з насильством у сім'ї. - 2001. - №12. - С.37-40.. Але здавалося б, при бідності дитини піклування про її особистість ще більш важливіше. Але практика майже не надає прикладів встановлення опіки над малолітніми, коли у них немає майна. На нашу думку. Це відбувається тому, що турботи про підопічного передбачають витрати з належного йому майна, а якщо його не виявляється, то для опікуна (піклувальника) не існує турбот про таку особу.

Проте в цивільному праві малоліття чи неповноліття не складає єдиної основи опіки (піклування). Воно встановлюється і за наявності інших умов: внаслідок розумової нездатності особи до цивільної діяльності, внаслідок відсутності господаря майна Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380с.. Так що малоліття чи неповноліття - це лише сама звичайна основа опіки (піклування), що пов'язує її із сімейним правом.

Опіка та піклування над дітьми є цивільно-правовим інститутом, який не пов'язаний безпосередньо із сімейними відносинами, оскільки підопічними може бути і той, хто не є з опікуном у кровному спорідненні. Також опікун та підопічний не зобов'язані проживати спільно. Аналогічні правила існують і щодо піклування. В зв'язку з цим норми щодо опіки та піклування містяться у Цивільному кодексі України. У Сімейному кодексі залишено лише норми про опіку та піклування над дітьми як правову форму влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. Норми ж Цивільного кодексу України будуть застосовуватися до опіки та піклування щодо дітей відповідно до статті 8 Сімейного кодексу України.

Щоб опіка та піклування над дітьми належно виконували свої функції чинне законодавство зобов'язує дотримання ряду правил, які мають пряме відношення до сімейного виховання дітей. Зазначені правила, на думку О.Нечаєвої, служать своєрідним правовим бар'єром на шляху виникнення опіки, яка не відповідає інтересам неповнолітнього Нечаева А.М. Семейное право. Курс лекций. - М.: Юристь, 2003.- С. 300..

Перш за все передбачено ст. 244 Сімейного кодексу вимоги щодо опікуна, піклувальника дитини. Ним може бути лише повнолітня дієздатна особа, яка дала згоду на це. Проте така особа має відповідати іншим характеристикам, зокрема: мати відповідні особисті якості, бути здатною до виховання дитини, мати належне ставлення до дитини, а також органи опіки та піклування беруть до уваги бажання самої дитини щодо призначення саме цієї особи її опікуном чи піклувальником. Крім цього ч. 3 ст. 244 СК визначає категорію осіб, які не можуть бути опікунами чи піклувальниками дитини: ті, що зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини. Порівнюючи ст. 140 Кодексу про шлюб та сім'ю України, яка також передбачала категорію осіб, які не можуть бути опікунами та піклувальниками, варто зазначити, що вимоги чинного Сімейного кодексу значно посилили умови, адже на сьогодні не може бути опікуном чи піклувальником той, хто поки не обмежений у дієздатності, але зловживає алкогольними чи наркотичними засобами. Крім цього передбачено додатковий правовий наслідок позбавлення батьківських прав - той, хто ухилявся від виконання батьківських обов'язків, не зможе стати ні опікуном, ні піклувальником дитини. Закон визначає, що не може бути опікуном той, хто має, наприклад, корисливу мету - заволодіння майном підопічної дитини, адже тут інтереси дитини та інтереси опікуна не будуть співпадати. Проте на практиці встановити дійсну мету та наміри опікунів при їх призначенні досить складно. Найкращим варіантом призначення дитині опікуна - це когось із її родичів. Частина друга ст. 244 СК передбачає додаткові вимоги до особи піклувальника, які саме мають на меті забезпечити виконання ним основної місії - виховання та розвитку дитини. Якщо дитина може виразити свою волю при призначенні їй опікуна, то вона має бути врахована. Проте у життя, на жаль, не завжди можна перевірити здатність особи до виховання дитини. Крім того, часто лише одна особа зголошується бути опікуном чи піклувальником, а тому за відсутності вибору, нею може бути призначена особа, яка не готова до виконання нових для неї обов'язків опіки над дитиною.

Опіка призначається над дітьми, які не досягли чотирнадцяти років, а піклування - над дітьми у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, тобто підлітками, проте такого терміна немає у Сімейному кодексі України. Цивільний кодекс України зазначених осіб називає малолітні та неповнолітні особи, відповідно до ст. 55 ЦК України. Саме сімейне право містить норми щодо опіки та піклування спеціально щодо дітей, які не в змозі отримати її від батьків Матвеев Г.К. Советсткое семейное право. - М.: Юридическая література, 1978. - С. 196, 197.. З цього приводу О. Нечаєва зазначає, що на відміну від усиновлення опіка(піклування) є формою сімейного виховання, яка передбачає повне збереження правового зв'язку з батьками. При цьому немає значення, що вихователем дитини до 15 років є опікун, а підлітка від 15 до 18 років - піклувальник. Як той, так і інший не лише виконують свій обов'язок щодо дітей, входять до числа осіб, наділених законом правами і обов'язками для виховання підопічних Нечаева А.М. Брак, семья, закон. - М.: Юристь, 2003. - С. 134..