Правовий статус суб’єктів опіки та піклування

Першочерговою метою інституту опіки та піклування , що є складовою частиною сімейного права є заміна батьківського піклування, виховання дітей, а також забезпечення та захисту їх права та інтересів.

На думку О. Дзери, під встановленням опіки та піклування треба розуміти призначення опікуна чи піклувальника для захисту (охорони) прав та інтересів особи, яка не має можливості повністю або частково самостійно здійснювати ці функції Сімейне право України. За ред. Дзери О.В.- .К.: Вентурі, 1997. - С.190..

Для виникнення опіки і піклування у сімейному праві необхідні об'єктивно-матеріальні, морально-етичні та юридичні передумови.

Об'єктивно-матеріальні передумови складаються з об'єктивного розвитку матеріального світу, з необхідності виховання та захисту дітей, які залишились без батьківського піклування. Природа влаштована таким чином, що дитина до досягнення нею певного віку потребує виховання, утримання та захисту. Ці функції, як правило, здійснюють батьки дитини. Але в силу різних обставин діти можуть залишатися без батьківського піклування. Тоді виникає об'єктивна необхідність вирішувати питання про покладання перелічених функцій на інших осіб - опікунів чи піклувальників. Вирішення цих проблем і взяла на себе держава, створивши в системі органів місцевого самоврядування органи опіки та піклування.

Морально-етичні передумови виявляються в тому, що суспільство в цілому співчуває і жаліє дітей-сиріт та дітей, що залишились без батьківського піклування, та прагне всіляко допомогти їм. З давніх-давен людинолюбство, співчуття і турбота про людей, які опинились в несприятливих умовах, називали філантропією, а людина, яка присвятила філантропії - філантропом. Але ці бажання та наміри не завжди в силу різних обставин знаходять практичне застосування. Так звані добровільні вихователі часто втрачають відчуття доброзичливості до осіб, яких вони взялися виховувати, порушують їх права, використовують свою “доброзичливість” для досягнення певної корисливої мети. Щоб попередити настання таких наслідків, держава взяла під свій контроль відносини, пов'язані з вихованням та утриманням дітей, позбавлених батьківського піклування. Про морально-етичні передумови інституту опіки та піклування свідчить ч.2 ст. 244 СК України, в якому зазначено, що при призначенні дитині опікуна чи піклувальника органом опіки і піклування враховуються особисті якості особи, а також бажання самої дитини, якщо це можливо. Виходячи з цього, переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікуном чи піклувальником над однією і тією ж дитиною, надається: родичам дитини незалежно від місця їх проживання; особам, в сім'ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування. При цьому за умови досягнення дитиною десяти років враховується побажання її самої.

Наявність об'єктивно-матеріальних та морально-етичних передумов ще не створює юридичних зв'язків між дитиною та її вихователем. Для їх виникнення необхідна наявність юридичних підстав. До таких підстав належать: наявність правових норм, що регулюють порядок встановлення, здійснення та припинення опіки та піклування; правосуб'єктність учасників відносин з опіки та піклування; юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення і розвиток правовідносин з опіки та піклування.

Отже, інститут опіки та піклування є комплексним правовим інститутом, що спрямований на доповнення відсутньої або недостатньої дієздатності неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб.

Розділ 2. Правовий статус суб'єктів опіки та піклування

Правовий статус суб'єктів опіки та піклування, як і інших суб'єктів суспільних відносин, визначається державою через сукупність нормативно-правових актів, якими закріплюються права та обов'язки учасників суспільних відносин Скакун О.Ф. Теория государства и права. - Х.: Консул, 2000. - С.124-126..

До суб'єктів опіки та піклування відносяться: опікун (піклувальник) та підопічний Примак В. Утримання неповнолітніх дітей.// Юридичний Вісник України - 18-24 січня. - 2003. - С.12..

Права та обов'язки опікунів та піклувальників поділяються на особисті та майнові. Останні є досить новими для цивільного права.

Щодо особистих прав та обов'язків опікунів та піклувальників встановлених СКУ, то вони наступні:

- піклуватись про здоров'я фізичне, психічне та духовний розвиток підопічного;

- вони не вправі перешкоджати спілкуванню підопічного з його близькими родичами;

- вправі вимагати у суду повернення підопічної дитини від будь-яких інших осіб, що утримують її без законних підстав, в тому числі і в близьких родичів.

Крім того, в ЦКУ передбачено також, що опікуни (піклувальники) повинні: проживати спільно зі своїми підопічними, роздільне проживання можливе лише з дозволу органу опіки та піклування; сповіщати органи опіки та піклування про зміну місця проживання; піклуватись про утримання свої підопічних, про забезпечення їх доглядом та лікуванням, захищати їх права та інтереси; витрачати прибутки підопічного лише з дозволу органу опіки та піклування за винятком коштів, що необхідні для утримання підопічного; не в праві укладати угоди зі своїми підопічними, за винятком передачі майна підопічному в дар чи в безоплатне користування.

І хоча вважається, що в опікунів та піклувальників не виникає майнових прав по відношенні до майна підопічного, але у них є право на оплату своїх послуг, розмір і порядок виплати встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.73 ЦКУ) Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380с.. У зв'язку з цим слід вважати, що опікуни (піклувальники) можуть одержувати оплату своїх послуг лише якщо опікун або піклувальник потребує оплати своїх послуг. Ч.5 ст.249 СКУ передбачає, що обов'язки з опіки та піклування над дитиною виконуються опікуном і піклувальником безоплатно. Як було сказано, утримання підопічних не є обов'язком опікуна або піклувальника. Тому якщо опікун (піклувальник) витрачав кошти на утримання підопічного, то він згідно з ч.3 ст.72 ЦКУ, може вимагати відшкодування витрат за рахунок коштів, одержуваних підопічним. При цьому опікун або піклувальник повинен довести, що ці витрати були необхідні. Враховуючи, що опікуни та піклувальники здійснюють свої дії під контролем органів опіки та піклування, відшкодування цих витрат можливе тільки з дозволу зазначених органів Белоусов В.В. Брачно-семейные отношения в международном частном праве. - М., 2005. - С.89..

Крім зазначеного, опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен врахувати її бажання.

Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном чи передати його за договором в управління іншій особі, але в будь-якому випадку, він зобов'язаний дбати про збереження зазначеного майна, а також вправі здійснювати за його рахунок витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного.

Проте опікуни не несуть обов'язків з утримання своїх підопічних. На такі цілі витрачається одержувана на підопічного пенсія, аліменти, інші доходи від його майна тощо.

Опікун є представником підопічного. Він діє від його імені і в його інтересах. Оскільки малолітні особи можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, а недієздатні особи взагалі не мають права вчиняти правочини, то від імені малолітньої особи опікун вчиняє правочини, що виходять за межі дрібних побутових, а від імені особи, визнаної недієздатною, -- будь-які правочини.

Важливим є питання про статус опікунів і піклувальників як законних представників. За радянською правовою теорією така концепція взагалі не визнавалась і до явища правового не відносилась Королев Ю.А. Конституция СССР -- правовая основа построения брачно-семейных отношений. -- М., 1981. -- С.17.. Тому ці питання досліджувались у межах положень теорії об'єктивного права щодо розвитку майнових відносинДанилин В.И., Реутов С.И. Юридические факты в советском семейном праве. -- Свердловск, 1989. -- С. 9--10.. Але і за таких умов зверталась увага на неоднозначність цього явища. Так, Р. О. Халфіна вбачала суттєву різницю між правовим становищем опікуна при укладанні ним правочинів від імені недієздатної особи і правовим становищем представника, який діє на підставі довіреності, виданої дієздатною особою. На її думку, є недоцільним об'єднання цих абсолютно різних за своїм характером відносин в один інститут представництва. Хоча думка Р.О. Халфіної щодо визначення правового становища опікунів при виконанні прав і обов'язків стосовно підопічного не була підтримана науковцями і не знайшла відображення у цивільному законодавстві, але сама постановка цієї проблеми має суттєве значення і на сучасному етапі правотворення Комментарий к СК РФ./ Отв. ред. Кузнецова И.М. - М., 2003. - С.123-137..

Рясенцев В. А. хоч і відносив дії батьків і опікунів до представницьких дій, але виходив з того, що загальною умовою виникнення у певної особи права бути представником іншої особи є правоздатність. «Правоздатність - як загальна здатність - є тільки передумовою для виникнення у певної особи права бути представником іншої особи» Рясенцев В.А. Семейное право. -- М., 1971. -- С.51..

Дещо з інших позицій цю проблему розглядав Йоффе О.С., зазначаючи, що у відносинах представництва ми завжди маємо справу з приєднанням до правоздатності однієї особи, тієї, яку представляють, дієздатності іншої особи - представника. Але таке приєднання здійснюється не безмежно, а в межах, що окреслюються повноваженнями. Повноваження і є тим юридичним фактом, який визначає межі приєднання до правоздатності особи, яку представляють, дієздатності представника Иоффе О.С. Советское гражданское право. -- Ч. 3. -- Л., 1965. -- С.195..

На нашу думку, позитивним у цьому спорі є те, що кожен з названих авторів, відстоюючи свої погляди на сутність представництва, тим чи іншим чином поєднував їх з такими цивільно-правовими категоріями, як правоздатність і дієздатність. Але застосовуючи вчення про правоздатність і дієздатність до розкриття сутності представництва, вони занадто мало уваги приділяли визначенню правової природи співвідношення правоздатності малолітнього чи недієздатного з правоздатністю його батьків чи опікуна. Тому важко погодитись з Рясенцевим В.А., що у випадках, коли батьки виступають в якості законних представників, вони діють у сфері не сімейних, а головним чином - у цивільно-правових відносинах. Через те не можна вважати, що дії законних представників носять принципово інший характер, ніж дії добровільних представників.

Поділяючи правоздатність батьків на сімейно-правову і цивільно-правову, зазначений автор не врахував умовності такого поділу. Для батьків немає різниці, нормами якої галузі права регулюються їхні права і обов'язки щодо виховання, утримання дитини, охорони та захисту її прав тощо. Для них найважливішим є те, щоб дитина росла здоровою, розумною, була матеріально забезпеченою і т. п.

В той же час актуальним є питання про визначення правового становища опікунів при укладанні ними правочинів стосовно підопічних. Закон обмежує опікуна у можливості вчиняти низку правочинів від імені підопічного.

Зокрема, опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Деякі правочини з майном підопічного опікун може здійснювати лише з дозволу органів опіки та піклування. Зокрема, без такої згоди він не може:

1) відмовитися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення таких правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування Сергєєв А. Гражданское право. -- Т.3. -- М., 1999. -- С. 291..

Аналізуючи ч.1 ст.71 ЦКУ, де містяться зазначені обмеження, можна дійти висновку, що тут може бути два випадки укладення правочинів опікуном:

1) договори та інші правочини, які характеризуються певними матеріальними фактами: фактом відмови від майнових прав підопічного; фактом видачі письмового зобов'язання від імені підопічного; фактом укладення договору, що потребує певної форми. При цьому не має значення цінність майна, щодо якого такі обставини мали місце;

2) договори з цінним майном (незалежно від їх форми).

У першому випадку достатньо встановлення факту вчинення правочину, передбаченого п.п.1-3 ч.1 ст.71 ЦКУ. Його наявність свідчить про порушення закону і спричиняє недійсність правочину (ст.215 ЦКУ) Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380с..

У другому випадку суд повинен встановити, чи є майно цінним. Оскільки закон не містить будь-яких критеріїв цінності майна, при вирішенні цього питання, очевидно, має враховуватися не тільки його вартість у грошах, а й цінність його як культурної, духовної спадщини тощо.

Можна припустити, що практично визначальним стане п.4 ч.1 ст.71 ЦКУ, оскільки, вирішуючи спір, суд має виходити з того, що кожний правочин на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, має вчинятися у письмовій формі (ст.208 ЦКУ).

Крім опіки над фізичною особою, опіка відповідно до ст.74 ЦКУ може бути встановлена також над майном Ромовська З.В. Сімейне право - перспективи розвитку// Основні напрямки реформи цивільного права в Україні. - 2-е вид. - К., 1997. - С.128.. Це можливо в таких випадках:

1) якщо в особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості;

2) якщо існує необхідність опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме (ст.44 ЦК);

3) якщо це передбачено спеціальним законом.

Встановлення опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою, і над майном особи, місце перебування якої невідоме, породжує в основному цивільно-правові відносини і спрямовано на захист майнових інтересів безвісно відсутнього і особи, місце перебування якої невідоме, у випадку їх явки, а також майнових інтересів осіб, яких безвісно відсутня особа чи особа, місце перебування якої невідоме, зобов'язані були за законом утримувати Рясенцев В.А. Юридические факты в семейном праве СССР// Ленинские идеи и новое законодательство о браке и семье. -- Саратов, 1968. -- С.47-53..

Оскільки неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти лише правочини, зазначені в ч.1 ст.32 ЦК, а особа, обмежена в цивільній дієздатності, може вчиняти лише дрібні побутові правочини, то піклувальник дає згоду на вчинення неповнолітніми особами й особами, обмеженими в цивільній дієздатності, правочинів, які вони не можуть вчиняти самостійно. Піклувальник також зобов'язаний вживати заходів для захисту цивільних прав та інтересів підопічного (ч.3 ст.69 ЦК),

Окремими випадками опіки та піклування є встановлення відносин, коли опікун або піклувальник потрібні, але не призначені. Власне, таких ситуацій закон передбачає дві:

1) тимчасове виконання функцій опікуна (піклувальника), їх до призначення опікуна або піклувальника над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування;

2) постійне виконання таких функцій замість опікуна або піклувальника. Воно може мати місце щодо фізичної особи, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, і над якою не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника. За таких умов опіку або піклування над цією фізичною особою здійснює зазначений заклад (ст.66 ЦКУ).

Ч.1 ст.79 ЦКУ передбачає право заінтересованих осіб, у тому числі родичів підопічного, оскаржити дії опікуна до органу опіки та піклування або до суду. На нашу думку, слід вважати, що заінтересовані особи мають право оскаржити дії не тільки опікуна, а й піклувальника.

Особливим видом відносин у галузі опіки та піклування є передбачений ст.78 ЦКУ «інститут помічників». Призначення помічників полягає у наданні дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків. Специфіка цього інституту в тому, що помічник не є піклувальником у прямому значенні слова, оскільки призначається для надання допомоги повністю дієздатній фізичній особі та на її прохання (за її вибором) Ерохина Е.В. Правовое регулирование ответственности законных представителей в сфере семейного права/ Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання». - 5-6 листопада. - 2004. - С.147-149..

За своїми ознаками, юридичними властивостями інститут «помічників» - це відносини, що ґрунтуються на договорі доручення. Водночас із врахуванням специфіки суб'єкта, якому надається помічник (він повинен бути дієздатним), і специфіки оформлення відповідних відносин у ЦКУ норми, що містять принципові засади «інституту помічників» вміщені у гл.6 «Опіка та піклування».

Отже, розгляньмо його характерні ознаки:

· помічник призначається на прохання дієздатної особи, яка за станом здоров'я має право обрати собі помічника;

· помічником може бути дієздатна фізична особа;

· за заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом;

· помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги;

· помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень;

· помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення;

· помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності;

· послуги помічника є сплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін;

· помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються. Отже, інститут помічників є досить важливим, але ще не достатньо розвиненим в цивільному праві.

З приводу прав підопічних, то вони поділяються на особисті та майнові.

До перших належить право:

- на проживання в сім'ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку;

- на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності Закон України “Про охорону дитинства”//. - Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 30. ;

- на спілкування з батьками та іншими родичами, за винятком випадків коли це суперечить інтересам підопічного;

- виражати свою думку при вирішенні будь-якого питання, що стосується інтересів підопічного, а також бути вислуханим в ході судового вирішення справи;

- на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника;

- на повагу людської гідності Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380с..

До другої групи належить право на отримання аліментів, пенсії, інших соціальних виплат, а також право на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника; збереження права власності на житло чи на користування ним, у разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону; право на власні доходи тощо.

Малолітня особа має право вчиняти дрібні побутові правочини (правочин, згідно зі ст.202 ЦКУ - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків), тобто правочини, які задовольняють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному і соціальному розвитку і стосуються предмета, який має невисоку вартість; здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності (ст.31 ЦКУ). Малолітня особа не відповідає за завдану нею шкоду.

Якщо малолітня особа вчинила правочин за межами її дієздатності, цей правочин може бути схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним із них, з ким вона проживає, чи опікуном, якщо протягом місяця ці особи не заявили свої претензії іншій стороні. В протилежному разі правочин вважається нікчемним відповідно до ст.203 ЦКУ.

Неповнолітня особа до того ж має право:

- самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією та іншими доходами;

- самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності;

- бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

- самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Інші правочини неповнолітня особа вчиняє за згодою своїх піклувальників.

Крім вчинення дій від імені малолітнього опікуном та надання згоди піклувальником на вчинення неповнолітнім правочинів, є правочини, які здійснюються тільки за згодою органу опіки і піклування. Недодержання цієї вимоги тягне за собою нікчемність відповідного правочину (ст.224 ЦКУ).

Нікчемність правочину означає недійсність його згідно із законом та те, що немає потреби визнавати його таким у судовому порядку.

Без дозволу органу опіки і піклування опікун не має права здійснювати такі правочини, а піклувальник - надавати згоду неповнолітньому на їх вчинення:

- відмова від майнових прав підопічного;

- видання письмових зобов'язань від імені підопічного;

- укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) спеціальній державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу або обміну житлового будинку (квартири);

- укладення договорів щодо іншого цінного майна Термін набрання чинності СКУ перенесено. // Юридичний Вісник України. - 4-17 січня. - 2002. - №1-2..

Попри те, що вищевказані правочини, вчинені без дозволу органів опіки і піклування, є нікчемними, їх у судовому порядку може бути визнано дійсними за умови, що вони відповідають інтересам підопічного (ст.224 ЦКУ).

Отже, новий ЦКУ та СКУ на більш високому рівні врегулював питання опіки і піклування, теоретично забезпечивши надійний захист прав підопічних. Але більшість цих питань врегульовано лише декларативним проголошенням, а потрібно реальну можливість для реалізації своїх прав недієздатними (обмежено дієздатними) та дітьми, адже практична реалізація цих положень пов'язана із значними труднощами. Практика доводить, що мало лише законодавчо визначити певне положення, потрібно створити реальний та дієвий механізм втілення його у життя, інакше інститут опіки та піклування так і залишиться у нашій державі не забезпеченим механізмом гарантій реалізації.

Розділ 3. Реалізація відносин опіки та піклування

Опіка і піклування - це особливі форми турботи про осіб, які потребують догляду. В будь-який момент особа може опинитись в ситуації, коли їй необхідно, щоб хтось допоміг їй реалізовувати її права, особливо, коли вже судовим рішенням їй самостійно заборонено їх здійснювати. І саме від держави вимагається створити певні органи, які б допомагали виявляти таких осіб і самі надавали їм допомогу, або підшукували для них опікунів (піклувальників).

Згідно зі ст.56 ЦКУ органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380 с..

Нині перелік органів опіки та піклування передбачений ст.245 СКУ, а також п.п.1.3, 1.4 Правил опіки та піклування. Відповідно до цих актів опіка і піклування встановлюються державними адміністраціями районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ з опіки та піклування покладається на відповідні відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. Ведення справ з опіки і піклування у виконкомах районних (міських) Рад покладається:

· щодо неповнолітніх - на відділи утворення;

· щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, - на відділи охорони здоров'я;

· щодо дорослих дієздатних осіб, що потребують піклування за станом здоров'я - на органи соціального захисту населення Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року./ Законодавство України про сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с. .

Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, пов'язану з призначенням опіки (піклування), здійснюють організаційні і контрольні функції.

У сільській місцевості опікою та піклуванням відають безпосередньо виконавчі комітети селищних і сільських рад.

Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, на усиновлення, під опіку (піклування).

Органи охорони здоров'я, органи соціального захисту населення виявляють турботу про фізичних осіб, які мають потребу в опіці і піклуванні через стан свого здоров'я, зокрема, вони вправі призначати певні виплати державної допомоги по догляду за обмежено дієздатними та недієздатними Макаренко Г. Працюємо на зміцнення правової держави.// Юридичний Вісник України - 18 - 24 січня. - 2003. - №3.- С.4..

Здійснюючи свої права та виконуючи обов'язки щодо влаштування малолітньої чи недієздатної особи, орган опіки та піклування перебирає на себе також обов'язки бути носієм суб'єктивних природних прав та майнових прав цих осіб. У зв'язку з цим, до його адміністративної правосуб'єктності приєднується цивільно-правова чи сімейно-правова правосуб'єктність. Будучи носієм цивільної чи сімейно-правової правосуб'єктності щодо підопічного, орган опіки і піклування виступає представником цих осіб. Представницькі функції органу опіки і піклування не втрачаються і при призначенні опікуна або застосуванні іншої форми державної турботи над недієздатним чи малолітнім.

Відповідно до ст.60 ЦКУ суд також є суб'єктом відносин по опіці та піклуванню Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380с.. Так, у випадку визнання особи недієздатною опіку над нею встановлює суд. Суд також встановлює піклування над фізичною особою у випадку обмеження її дієздатності і встановлює опіку над малолітньою і піклування над неповнолітньою фізичною особою.

Отже, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законодавством, забезпечують:

- вирішення питань щодо встановлення опіки й піклування;

- створення інших, передбачених законодавством, умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування;

- захист особистих і майнових прав та інтересів дітей (ст.6 Закону України «Про охорону дитинства») Закон України “Про охорону дитинства”//. - Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 30..

Для роботи органу опіки й піклування створюються опікунські ради, які виконують дорадчі функції - їх рішення мають рекомендаційний характер. Іншими словами - на основі рекомендацій опікунської ради орган опіки й піклування приймає те чи інше рішення. Форма рішення органу опіки и піклування - розпорядження голови райдержадміністрації, рішення виконкому ради відповідного рівня, де організовано роботу опікунської ради Там само..

Отже, згідно зі ст.17 СКУ Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року./ Законодавство України про сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с. орган опіки й піклування надає допомогу особі в здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків в обсязі та порядку, встановленому СКУ та іншими нормативно-правовими актами.

Рішення органу опіки й піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом 10 днів від часу його прийняття зацікавлена особа не звернулася за захистом своїх прав та інтересів до суду. Так, 2004 року відділом з питань опіки та піклування Чернівецької міської ради було прийнято лише 30 рішень щодо встановлення опіки та піклування на 66 неповнолітніх, і аж 22 рішення про направлення 59 дітей в інтернати Бевз Г.М. Соціально-психологічні чинники виникнення та розвитку прийомного батьківства./ дис.канд.психол.н.19.00.05., Інститут ім. Г.С.Костюка АПН України. - К., 2004. - 190с.. Це свідчить про часткове не сприйняття суспільством такого інституту як опіка (піклування).

Понад 50 тис. дітей перебувають у державних виховних закладах, становище в яких за останні роки погіршилось внаслідок кризової ситуації в економіці та нестачі коштів у бюджеті. До того ж морально-психологічний клімат у таких закладах не сприяє повноцінній соціалізації дитини та підготовці її до самостійного життя у суспільстві. Спеціальними психологічними дослідженнями (І. Дубровіна, Т. Землянухіна, М. Лисіна, А. Прихожан, В. Толстих) підтверджено, що вихованці інтернатних закладів відрізняються від дітей, яким призначено опікунів (піклувальників), за станом здоров'я, розвитком інтелекту та особистості Луньков А.И. Работа любви, или стадии развития брачно-семейных отношений. // Семейная психология и семейная терапия. - 2004. - №4. - С.34-36..

Також орган опіки та піклування може прийняти рішення про негайне відібрання дитини від батьків у разі безпосередньої загрози для життя або здоров'я дитини (ст.170 СКУ).

Отже, за новим СКУ до функцій органів опіки й піклування належить:

Встановлення опіки та піклування над дітьми, які залишилися без батьківського піклування (ст.243 СКУ).

Контроль за умовами утримання, ви ховання, навчання дитини, над якою встановлено опіку й піклування (ст.246 СКУ). До слова, орган опіки й піклування може надавати тільки рекомендації щодо способів ви ховання дитини, а опікун чи піклувальник має право самостійно визначатися з ними, враховуючи думку дитини (ст.249 СК.).

3. Укладення договору про патронат та визначення розміру оплати згідно з цим договором (статті 252, 254 СКУ). Договір про патронат - це договір, згідно з яким орган опіки й піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання в сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття за плату. Оплата за цим договором встановлюється за домовленістю з органом опіки та піклування.

Ведення обліку дітей, які залишили ся без батьківського піклування і можуть бути усиновлені (ст.214 СКУ).

Ведення обліку осіб, які бажають усиновити дитину (ст.215 СКУ).

Надання згоди на усиновлення дитини, якщо опікун або піклувальник її не на дав (ст.221 СКУ). Хоча усиновлення може бути проведено без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки й піклування, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам.

Здійснення нагляду за додержанням прав дітей, які усиновлені та проживають в Україні (ст.235 СКУ). Такий нагляд здійснюється до досягнення дитиною повноліття.

Надання згоди на усиновлення когось із рідних братів чи сестер або усиновлення їх різними особами. Згода органу опіки й піклування необхідна при судовому розгляді справи за наявності обставин, що мають істотне значення (ст.210 СКУ). Це по в'язане з тим, що згідно з СКУ рідних братів та сестер (якщо вони перебувають на об ліку для можливого усиновлення) не можна роз'єднувати при їх усиновленні.

9. Захист житлових (майнових) прав дітей (ст.190 СКУ). Якщо батьки розлучені, то орган опіки й піклування надає дозвіл на укладення між ними договору про припинення виплати аліментів на дитину в зв'язку з передачею їй у власність нерухомого майна (житлового будинку, квартири, земельної ділянки тощо). Крім дозволу на укладення вищевказаного договору, орган опіки й піклування до досягнення повноліття дитиною надає дозвіл на відчуження май на, яке вона одержала за цим договором.

Контроль за цільовим витрачанням аліментів (ст.186 СКУ). Цей контроль здійснюється за заявою особи, що сплачує аліменти, чи за власною ініціативою органу опіки й піклування.

Вирішення спору між батьками що до прізвища, імені чи по батькові дитини; зміни прізвища дитини її батьками (статті 145, 146, 147, 148 СКУ). Спори, вказані в цьому пункті, можуть вирішуватися судом за бажанням сторін.

Визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї (ст.158 СКУ). Таке рішення орган опіки й піклування постановляє за заявою матері, батька дитини. При цьому враховуються умови життя батьків, їх ставлення до дитини, інші обставини, що мають істотне значення. Рішення органу опіки й піклування є обов'язковим до виконання.

Надання дозволу бабі, діду, іншим родичам забрати дитину з пологового будинку, якщо батьки цього не зробили (ст.143 СКУ). Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування - це може бути підставою для позбавлення батьків батьківських прав (ст.165 СКУ).

14. Прийняття рішення про негайне відібрання дитини від батьків (ст.170 СКУ). Це рішення приймається органом опіки й піклування у виняткових випадках, при без посередній загрозі для життя або здоров'я дитини. Про нього негайно повідомляється прокурор і в семиденний строк після прийняття рішення орган опіки та піклування зобов'язаний звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків батьківських прав або про відібрання дитини без позбавлення батьків батьківських прав.

15. Право звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав (ст.165 СКУ); з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст.240 СКУ).

Участь органу опіки та піклування обов'язкова при розгляді судом спорів щодо (ст.19 СКУ):

участі одного з батьків у вихованні дитини;

місця проживання дитини;

позбавлення та поновлення батьківських прав;

побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав;

відібрання дитини від особи, яка три має її у себе не на підставі закону або рішення суду;

управління батьками майном дитини;

скасування усиновлення та визнання його недійсним.

Крім участі, орган опіки й піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні тощо.

Але суд може не погодитись з висновком органу опіки й піклування, якщо він недостатньо обґрунтований або суперечить інтересам дитини.

При встановленні опіки та піклування є один суттєвий недолік. Так, як уже зазначалось вище, відповідно до ст. 60 ЦКУ суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною, піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності, опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.

Також відповідно до ст. 61 ЦКУ орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених частинами першою та другою ст.60 цього Кодексу.

В той же час ні в одній з цих статей не зазначається хто конкретно у випадках, передбачених ст.60 призначає опікуна чи піклувальника, що спричиняє неоднозначне тлумачення даних норм. На практиці вирішення цього питання покладається на розсуд судді.

Таким чином вирішується дане питання неоднозначно: деякі судді призначають опікунів чи піклувальників самі, а деякі передають це питання на вирішення органу опіки та піклування.

Тому ми вважаємо, що законодавець повинен врегулювати вирішення питання про призначення опікуна чи піклувальника та усунути неоднозначність трактування норм ст.ст.60 та 61 ЦКУ.

Новим СКУ надаються права дитині (тобто особі, яка не досягла 18 років) самостійно захищати свої права та інтереси Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року./ Законодавство України просім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с. .

Наприклад, дитина може особисто звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а якщо вона досягла 14 років - безпосередньо до суду Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380с..

Для ефективної реалізації органами опіки та піклування та усунення певними посадовими особами зловживань відносин опіки (піклування) ми пропонуємо доповнити ЦКУ ст.56№ такого змісту:

«Органи опіки і піклування мають право перевіряти умови утримання, виховання, навчання дітей, над якими встановлено опіку (піклування) та осіб обмежено дієздатних і недієздатних, можуть позбавити вилучати і переводити осіб, яким загрожує небезпека життю та здоров'ю (в тому числі психічному), або з якими поводяться ганебно, жорстоко або так, що принижується гідність людини, від опікунів (піклувальників) до інших форм влаштування цих осіб без попереднього рішення суду на необхідний термін.

Органи опіки і піклування подають заяви, клопотання, позови до органів влади про захист прав таких осіб; дають письмову згоду або заперечення проти відчуження житла, в якому проживають або зареєстровані такі особи.»

Також, на нашу думку, варто створити Службу опіки та піклування на яку покладатиметься безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню, створити самостійні підрозділи відповідних органів опіки та піклування.

Служба опіки і піклування створюватиметься як мережа спеціальних органів для надання соціального захисту особам, що потребують опіки і піклування відповідно до чинного законодавства, в тому числі, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, особам обмежено дієздатним та недієздатним, представлення та захисту їх інтересів.

Служба опіки і піклування забезпечуватиме захист прав та інтересів зазначених осіб, здійснюватиме моніторинг та контроль за цією діяльністю, та порядком усиновлення, нестиме відповідальність за ефективність цієї діяльності.

Статус, повноваження Служби опіки і піклування, відносини з органами влади, іншими органами місцевого самоврядування, іншими органами, що опікуються проблемами дітей, соціальний захист працівників служби визначатимуться спеціально прийнятим законом.

До прийняття такого Закону Служба опіки і піклування діятиме на підставі Положення про Службу, яке затверджуватиметься Кабінетом Міністрів України.

Штатну чисельність працівників районних і міських служб опіки і піклування пропонуємо встановити залежно від кількості осіб, які проживають у районах, містах ( один працівник служби на 2-3 тис. дітей у районах та 5-6-тис. у містах і районах у містах).

Перевага при працевлаштуванні в Служби опіки і піклування надаватиметься особам з педагогічною, медичною, юридичною освітою, що мають високі моральні якості та досвід роботи з дітьми або в інших соціальних закладах, установах та організаціях.

Правовий інститут опіки та піклування забезпечує можливість особі, зокрема дитині, перебування та виховання у сім'ї, а недієздатній чи обмежено дієздатній особі - мати людину, яка б могла захистити і допомогти.

Хоча життєвий досвід вказав на неспроможність функціонування зазначеного правового інституту, про що свідчать непоодинокі випадки незаконного відчуження житла та майна зазначених осіб.

До того ж, як не прикро, близькі дитині люди, не маючи достатніх коштів, часто просто змушені віддавати її до державного інтернатного закладу, за браком коштів, оскільки опіка ґрунтується на добровільних засадах, і опікунські обов'язки переважно виконуються безоплатно. При цьому тільки 14926 дітей з 59527 одержують державну допомогу (за станом на 1 січня 2004 р.) Луньков А.И. Работа любви, или стадии развития брачно-семейных отношений. // Семейная психология и семейная терапия. - 2004. - №4. - С.34-36..

Але суспільство і сама держава повинні усвідомити, що перебування дитини на повному державному утриманні потребує значно більших сум, ніж призначення допомоги опікуну. Матеріальне підтримання даного інституту розвантажило б державні інтернатні заклади Луньков А.И. Работа любви, или стадии развития брачно-семейных отношений. // Семейная психология и семейная терапия. - 2004. - №4. - С.34-36..

На виконання п.54 Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000, місцеві державні адміністрації зобов'язані здійснювати контроль за додержанням вимог законодавства щодо захисту майнових (житлових) прав осіб, вживати заходів щодо виявлення фактів незаконного відчуження житла, що належить дітям, а також забезпечувати ведення обліку дітей Ерохина Е.В. Правовое регулирование ответственности законных представителей в сфере семейного права/ Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання». - 5-6 листопада. - 2004. - С.147-149.. Та, як виявилося, у виконкомах, райдержадміністраціях (як органах опіки та піклування) й досі не здійснено повний облік осіб, які потребують соціально-правового захисту, не налагоджено чіткого контролю за забезпеченням збереження майна і житла таких дітей до досягнення ними повноліття.

Крім того, не налагоджено ділові зв'язки органів опіки з органами приватизації, житловими органами, нотаріальними конторами, державною виконавчою службою, товарними біржами, державними закладами, де перебувають діти. Не відпрацьований механізм щодо надання житла дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, які закінчили навчальні заклади.

Особливе занепокоєння викликає формальне ставлення більшості органів опіки (Гадяцького, Гребінківського, Зіньківського, Кобеляцького, Кременчуцького, Полтавського районів) до виконання норм СКУ про вжиття заходів щодо охорони та збереження майна (житла) підопічних. Акти опису майна в цих органах або взагалі не складаються, або в більшості актів вказується «майно відсутнє» Ерохина Е.В. Правовое регулирование ответственности законных представителей в сфере семейного права/ Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання». - 5-6 листопада. - 2004. - С.147-149..

Органом опіки і піклування Полтавської райдержадміністрації зареєстровано 11 неповнолітніх, які з різних підстав позбавлені батьківського піклування, однак питання виявлення та збереження належного дітям житла та майна залишаються поза увагою www.znkiev.ua.

Так, в особовій справі Деяка О. В. (на обліку з 6 липня 2001 р.), у якого після смерті батьків залишилися квартира і майно, відсутні дані про встановлення опіки над цим житлом і майном. На території Супрунівської сільської ради проживають діти-сироти Симоненко Д. В., Войтенко Є. В., після смерті батьків у них також залишились житло і майно, але на порушення вимог ст.5 Закону України «Про охорону дитинства» органом опіки і піклування не вжиті заходи щодо захисту житлових і майнових прав неповнолітніх www.womenhealth.dsu.edu.ua.

Всупереч вимогам ст.246 СКУ не здійснюється контроль за діяльністю опікунів і піклувальників органами опіки і піклування Зіньківської, Полтавської райдержадміністрацій, виконкому Лубенської міської ради та інших Ерохина Е.В. Правовое регулирование ответственности законных представителей в сфере семейного права/ Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання». - 5-6 листопада. - 2004. - С.147-149..

Органу опіки і піклування виконкому Крюківської районної ради м. Кременчука у 2002 р. необхідно було провести 130 планових відвідувань осіб, які перебувають під опікою (піклуванням), фактично ж їх було проведено лише 68. До того ж у рішеннях виконкому, які знаходяться в особових справах неповнолітніх Удовицького П., Полібрамо І., зазначено, що встановлено опіку над ними та їх майном. Однак у реєстраційних картках дані про наявність житла чи майна відсутні, у зв'язку з чим неможливо встановити, чи було воно взагалі.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» органи опіки і піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Та, як засвідчили перевірки, наприклад, виконкомом Крюківської районної ради м. Кременчука не вживаються заходи щодо забезпечення права власності дітей на житло, відсутні також дані про придбання житла взамін відчуженого Ерохина Е.В. Правовое регулирование ответственности законных представителей в сфере семейного права/ Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання». - 5-6 листопада. - 2004. - С.147-149..

Усі зазначені повноваження органів опіки та піклування по реалізації відносин опіки та піклування у життя є надзвичайно важливими, оскільки суспільство повинно гарантувати своєму підростаючому поколінню, людям, які потребують догляду, недієздатним та обмежено дієздатним надійний захист від негативного впливу всіх суспільних негараздів і створити умови, за яких будь-яка людина мала б можливість розвиватися вільно і всебічно.

опіка піклування право сімейний

Висновки

Характеристика понять опіки та піклування зводиться до того, що опікун представляє особу підопічного, а піклувальник лише доповнює собою цю особистість, так що опікун діє за підопічного, а піклувальник лише підтримує останнього порадами.

З нашої точки зору на предмет цивільного права, немає перешкод аби надати місце опіці (піклуванню) в системі цього права, оскільки опіка (піклування) стосується майнових відносин. Але, виходячи і з самої суті опіки (піклування), з відношення до держави, звичайно, сучасне поняття задовольняє лише визнання опіки (піклування) установою державною (адміністративною), так що майнова сторона в даному випадку відіграє другорядну роль. Також, на нашу думку, особливо різко значення опіки (піклування) проявляється в повсякденному побуті людини, коли держава, через певні інституції, втручається у всі справи фізичних осіб, вважаючи, що таким чином можна досягнути реалізації їх законних інтересів.

В процесі реформи законодавства відбувся перерозподіл «сфер впливу» між цивільним та сімейним законодавством. Більшість норм по опіці (піклуванню), що традиційно містились в Кодексі про шлюб та сім'ю, на сьогодні переміщені в новий ЦКУ. Новий СКУ містить лише деякі положення, що стосуються виховання опікунами та піклувальниками малолітніх (неповнолітніх) підопічних. Але для того, аби отримати повне уявлення про опіку (піклування), не має потреби кожен раз підкреслювати: тут сфера ЦКУ, а там - СКУ, оскільки вони діють разом. Тому про правила, присвячені опіці (піклуванню), як засобу влаштування дитини в сім'ю, є сенс говорити в загальному контексті, маючи на увазі як ЦКУ, так і СКУ.

Підсумовуючи все вищезазначене варто запропонувати наступне:

1. Зазначений в п.3 ст.244 СКУ перелік заборон щодо осіб, які не можуть бути призначені опікунами (піклувальниками) занадто умовний і недостатньо визначений. На практиці можуть виникати труднощі з приводу визначення особи, інтереси якої суперечать інтересам дитини. Крім того, не зрозуміло, чи можуть бути опікунами (піклувальниками) особи:

- від яких відібрали дитину без позбавлення їх батьківських прав (ст.170 СКУ);

- які були усиновлювачами дитини, але усиновлення було скасоване з їхньої вини;

- які раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіка (піклування) була припинена.

Можуть виникати й інші ускладнення при застосуванні цієї статті.

Враховуючи, що ст.244 за своїм змістом майже співпадають зі ст.140 КпШС 1969 року, можна дійти висновку, що подібні норми діятимуть і в подальшому, хоча законодавчий орган повинен їх удосконалити.

2. Оскільки закон не будь-яких критеріїв цінності майна, яким управляє опікун при вирішенні цього питання, очевидно, має враховуватися не тільки його вартість у грошах, а й цінність його як культурної, духовної спадщини тощо.

3. Оскільки ч.1 ст.79 ЦКУ передбачає право заінтересованих осіб, у тому числі родичів підопічного, оскаржити лише дії опікуна до органу опіки та піклування або до суду, то, на нашу думку, цю норму варто розширити і зазначити у ній, що заінтересовані особи мають право оскаржити дії не тільки опікуна, а й піклувальника.

4. Участь органів опіки та піклування є важливою у відносинах опіки (піклування) і хоча діяльність цих органів пов'язана із сферою адміністративного права, вона також є невідривна від цивільного та сімейного права. Тому варто зазначити, що в законодавстві, що регулює питання опіки та піклування не достатньо визначений перелік органів, які виконують функції органів опіки та піклування, на якому рівні (село, селище, місто, район) повинні діяти органи опіки та піклування, які наділені право звертатись до суду з позовом про захист прав, свобод та законних інтересів визначених законом осіб. Інакше можуть бути випадки, що право у особи для її захисту цим органом буде передбачене, а можливість його реалізації буде відсутня.

5. Варто передбачити відповідальність опікунів (піклувальників) за свідоме поміщення коштів підопічного в банківські установи, про банкрутство яких заздалегідь відомо.

6. На нашу думку, ч.1 ст.243 СКУ варто розширити і викласти в наступній редакції: «Опіка, піклування встановлюється для забезпечення виховання дітей, які залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів цих дітей».

7. Наділяючи органи опіки і піклування широкими повноваженнями щодо захисту прав підопічних та визначаючи різні форми турботи про них, держава, в той же час, не покладає майнової відповідальності за завдану шкоду особі, яка знаходиться під опікою, ні на ці органи, ні на себе. Обов'язок органу опіки та піклування вимагати від опікуна відшкодування майнових збитків, завданих підопічному недобросовісним або недбалим виконанням опікунських обов'язків (п. 4.16. Правил), є занадто слабкою ланкою у загальній системі заходів щодо відшкодування завданої цим особам шкоди (в опікуна може не виявитись майна, він може втратити заробіток тощо).

Така невизначеність є несправедливою, особливо в порівнянні зі ст.1177 ЦКУ, в якій зазначено, що держава взяла на себе обов'язок відшкодовувати майнову шкоду, завдану майну фізичної особи внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Отже, держава повинна проявляти турботу про майно фізичної особи, але було б ще краще, якби держава взяла на себе обов'язок відшкодувати майнову і моральну шкоду особі, яка знаходячись під опікою втратила не тільки майно, але й з й здоров'я, не кажучи вже про посягання на її честь та гідність.