Підстави для застосування банкрутства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Варіант ІІІ

1. Підстави для застосування банкрутства

2. Розпорядження майном боржника як судова процедура у справі про банкрутство

1. Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта підприємництва є економічний фактор, визначений ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Суб'єкт, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати визняється боржником. банкрутство розпорядження майно

Слід зазначити, що на відміну від чинного Цивільного кодексу (ст. 212) Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" досить детально визначає поняття та склад грошових зобов'язань, під якими розуміють зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі, зобов'язання боржника - фізичної особи - підприємця, що виникли безпосередньо у фізичної особи на підставах, не пов'язаних із здійсненням таким боржником підприємницької діяльності.

Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише письмова заява до господарського суду, яка називається "заява про порушення справи про банкрутство" (п. 1 ст. 7 Закону). З такою заявою до господарськогого суду може звернутися будь-хто з кредиторів. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою, що підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги (п. 9 ст. 7).

Із заявою про порушення справи про банкрутство до господарського суду може звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке право за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено Законом.

Разом з тим, боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

- задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

- орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

- при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

- в інших випадках, передбачених цим Законом (п. 5 ст. 7).

Справу про банкрутство порушує господарський суд, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (п. 3 ст. 6).

Тут слід враховувати, що:

по-перше, безспірні вимоги кредиторів - це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника;

по-друге, з 1 жовтня 2012 р. мінімальний розмір заробітної плати становить 1118 грн. (отже розмір безспірних вимог сукупно має бути не менше 335 тис. 400 грн.).

Законом встановлено окремі особливості щодо розмірів безспірних вимог і строку їх непогашення. Наприклад, підставою для визнання банкрутом селянського (фермерського) господарства є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів (п. 1 ст. 50).

Підстави для застосування банкрутства та порядок провадження у справах про банкрутство

Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта підприємництва є економічний фактор, визначений ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” - неспроможність суб'єкта як юридичної особи протягом трьох місяців виконати пред'явлені до нього майнові вимоги кредиторів чи зобов'язання перед бюджетом. Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише письмова заява до господарського суду, яка називається “заява про порушення справи про банкрутство юридичної особи”. З такою заявою до господарського суду може звернутися будь-хто з кредиторів, який має підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, або кілька кредиторів. Як уже зазначалося, такого права не мають ті кредитори, майнові вимоги яких забезпечені заставою.

Із заявою про порушення справи про банкрутство до господарського суду може звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке право у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. Боржник додає до заяви список своїх кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс, іншу інформацію про його фінансове і майнове становище.

Провадження у справах про банкрутство здійснюється господарськими судами і проходить такі стадії:

- порушення провадження у справі;

- попереднє засідання господарського суду;

- виявлення кредиторів і санаторів;

- утворення зборів і комітету кредиторів;

- прийняття рішення про санацію та проведення санаційних заходів;

- ліквідаційна процедура;

- припинення справи про банкрутство.

На стадії порушення провадження у справі господарський суд розглядає заяву на предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа - порушенню. При позитивному вирішенні цього питання суд виносить ухвалу про порушення провадження у справі. Ухвала має бути винесена не пізніше 5 днів з дня надходження заяви. В ухвалі вирішуються питання про прийняття заяви, про призначення справи до розгляду в попередньому засіданні господарського суду та про час і місце його проведення. Згідно з ухвалою витребуються документи про майнове і фінансове становище боржника, необхідні для розгляду справи.

Ухвала надсилається боржникові, кредиторам та банкам, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника.

Заява може бути відкликаною протягом одного місяця від дня порушення справи про банкрутство, якщо не надійшло інших заяв від інших кредиторів. Якщо заявниками є боржники, то вони відкликають свої заяви лише при наявності письмової згоди усіх їхніх кредиторів.

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше як через три місяці з дня порушення провадження у справі. Воно необхідне для:

- оцінки документів;

- заслуховування пояснення сторін, банків;

- розгляду їх клопотань.

За результатами попереднього засідання господарський суд при необхідності призначає розпорядника майна. Суд зобов'язує заявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради (газета “Голос України”) чи Кабінету Міністрів України (газета “Урядовий кур'єр”) оголошення про порушення справи про банкрутство. В оголошенні мають міститися: повне найменування боржника, його юридична адреса, банківські реквізити, а також найменування та адреса господарського суду і номер справи.

На підготовчому засіданні господарського суду відповідно до ст. 13 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” розпочинається процедура розпорядження майном боржника. Відповідно до ст. 1 цього закону розпорядження майном боржника - це система заходів з нагляду і контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження і ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового стану. Розпорядження майном - це перша судова процедура, яка застосовується до боржника. Вона не застосовується лише у випадках спрощеного порядку банкрутства (ст.ст. 51, 52 Закону) та щодо громадян-підприємців (ст. 48 Закону).

Завдання процедури розпорядження складаються з:

- виявлення та збереження майнових активів боржника;

- виявлення кредиторів;

- укладення й затвердження реєстру грошових вимог кредиторів;

- проведення перших загальних зборів кредиторів;

- прийняття рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.

Процедура розпорядження майном - дуже важливий, складний етап у справі про банкрутство. Від того, як відбудеться розпорядження майном, буде залежати подальша доля боржника.

Разом з тим не виключається варіант введення такої процедури у період між означеними етапами суду, якщо це викликано необхідністю збереження і ефективного використання майна боржника. Наприклад, якщо суду стало відомо про укладення боржником угод на невигідних умовах (зниження ціни, низька якість сировини тощо) або боржник почав реалізовувати основні засоби і т.ін. Слід мати на увазі, що процедура розпорядження майном вводиться незалежно від того, хто ініціював провадження у справі про банкрутство: кредитор або боржник. Термін процедури розпорядження складає шість місяців і може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном (п. 7 ст. 13 Закону). У випадках, передбачених згаданим вище законом, процедура розпорядження майном має більший термін. Так, щодо селянського (фермерського) господарства термін розпорядження не може перевищувати 15 місяців і може бути продовжений на один рік (пункти 6,7 ст. 50 Закону).

З моменту порушення справи про банкрутство суд вводить мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів. Суть мораторію зводиться до зупинення виконання боржником усіх вимог кредиторів за зобов'язаннями, що виникли на час порушення справи про банкрутство або прирівняних до таких, а також зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

На жаль, у Законі не встановлений обов'язок суду розсилати ухвалу з вказівкою на введення мораторію банкам, що обслуговують рахунок боржника, органу державної виконавчої служби. Однак на практиці суди здійснюють таку розсилку за власною ініціативою, оскільки це сприяє ефективному розгляду справи про банкрутство. При одержанні ухвали суду про порушення справи про банкрутство банки та державна виконавча служба повинні, безумовно, призупинити виконавче провадження за вимогами, що підпадають під дію мораторію. Якщо ж будь-який кредитор отримає задоволення своєї вимоги у порушення мораторію, то боржник має право вимагати повернення безпідставно стягнутої грошової суми.

Одне з важливих завдань суду полягає у вжитті заходів із забезпечення грошових вимог кредиторів. Невжиття таких заходів призводить до того, що боржник може передати своє майно іншим особам і тоді процедура банкрутства втрачає свій сенс. Загальні заходи із забезпечення вимог кредиторів закріплені в ст. 67 Господарського процесуального кодексу України. До них відносяться, зокрема, накладення арешту на майно і грошові засоби, що належать боржнику, заборону боржнику вчиняти певні дії. У ст. 12 Закону передбачені додаткові заходи: в зобов'язанні боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам; у забороні власнику майна боржника або органу управління здійснювати дії з реорганізації або ліквідації юридичної особи-боржника.

Крім того, суд може застосувати такі спеціальні заходи, як заборона без згоди розпорядника майна укладати і виконувати низку угод по розпорядженню нерухомим майном, одержання та видачу кредитів, порука, надання гарантій, уступка вимоги, переведення боргу та ін. Важливою новизною Закону України “Про внесення змін до Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” № 672-IV від 07.04.2003 р. стало усунення з посади керівника боржника у випадку вчинення ним неправомірних дій - перешкода законним діям розпорядника майна, порушення прав і законних інтересів кредиторів, а також боржника. Для застосування такої санкції господарському суду достатньо клопотання розпорядника майна. Функції усуненого керівника боржника за ухвалою суду покладаються на розпорядника майна.

Особливим заходом є припинення повноважень керівника боржника або органу управління боржника у випадку, якщо ними не вживаються заходи із забезпечення схоронності майна боржника, створюється перешкода діям розпорядника майна або до­пускаються інші порушення законодавства (п. 6 ст. 13 Закону).

Вжиття заходів із забезпечення майнових вимог кредиторів є правом господарського суду, і воно реалізується за клопотанням сторін, учасників справи або за ініціативою суду. Як виняток - банкрутство громадян-підприємців. Тут суд зобов'язаний водночас з прийняттям заяви про порушення справи про банкрутство накласти арешт на майно громадянина-підприємця, за виключенням майна, на яке відповідно до цивільного процесуального законодавства України не може бути звернуто стягнення (ст. 48 Закону).

Введення процедури розпорядження хоча і не тягне відсторонення керівника боржника і його органів управління, однак їх повноваження істотно обмежуються. Так, органи управління боржника не мають права приймати рішення про:

- реорганізацію і ліквідацію боржника;

- утворення юридичних осіб або про участь у інших юридичних особах;

- створення філіалів і представництв;

- виплату дивідендів;

- проведення боржником емісії цінних паперів;

- вихід зі складу учасників боржника-юридичної особи, придбання раніше випущених акцій у акціонерів.

Тільки за погодженням з розпорядником майна можуть вчиняти угоди, пов'язані з передачею нерухомого майна в оренду, заставу з внесенням означеного майна як вкладу в статутний фонд господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; пов'язані з одержанням і видачею позик (кредитів), порукою і видачею гарантій, уступкою права вимоги, переводом боргу, а також передачею у довірче управління майна боржника; пов'язані з розпорядженням іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Наведені норми Закону свідчать про обмеження у правосуб'єктності боржника. Таке обмеження зумовлене, по-перше, основним завданням процедури розпорядження майном - збереженням ліквідної маси, а по-друге, нейтралізацією всіх можливих спроб боржника відійти від процедури банкрутства шляхом ліквідації або реорганізації.

Після порушення справи про банкрутство боржник зобов'язаний подати у господарський суд і заявнику відповідь на заяву про порушення справи про банкрутство. Строк пред'явлення такої відповіді не повинен перевищувати дати проведення підготовчого засідання. Вона повинна містити:

- наявні у боржника заперечення проти вимог заявника;

- загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі працівників боржника, а також заборгованість по податках і зборах (обов'язкових платежах);

- відомості про наявність у боржника майна, в тому числі коштів, що знаходяться на його рахунку в банках або інших фінансово-кредитних установах;

- поштові адреси банків та інших фінансово-кредитних установ.

Що ж стосується заперечень боржника, то слід мати на увазі, що вони повинні стосуватися лише розміру грошових вимог заявника. Оскільки грошові вимоги заявника носять безспірний характер, то питання їх правомірності повинні вирішуватися у позовно­му порядку. У цьому випадку боржник повинен вказати у своїй відповіді про оскарження таких вимог (визнання не підлягаючими до виконання), і тоді господарський суд повинен зупинити провадження у справі про банкрутство в порядку ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Відсутність відзиву боржника не перешкоджає розгляду справи про банкрутство. Початок його процедури збігається з призначенням судом розпорядника майна. Запропонувати кандидатуру розпорядника майна можуть кредитори або державний орган з питань банкрутства (якщо частка державного майна у боржника складає 25 відсотків). Право вибору конкретної особи на посаду розпорядника майна належить суду. Умови такі: наявність ліцензії господарського керуючого, не бути зацікавленою особою щодо боржника або кредиторів. Якщо кандидатури розпорядника майна суду не надані, то суд сам призначає конкретну особу з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як господарські керуючі (п. 2 ст. 13 Закону).У практиці розгляду справ про банкрутство частіше виникає ситуація, коли державний орган з питань банкрутства наполягає на тому, щоб господарський суд при призначенні розпорядника майна погоджував його кандидатуру з місцевим державним органом з питань банкрутства. Вищий господарський суд України в інформаційному листі від 10 травня 2000 р. №018/204 роз'яснив, що ст. 13 Закону не вимагає від господарського суду такого погодження. На наш погляд, такий підхід відповідає змісту ст. 13 Закону.

Права і обов'язки розпорядника майна закріплені у пунктах 8, 9 ст. 13 Закону. Розпорядник майна має право:

- скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу; - аналізувати фінансовий стан боржника і рекомендувати зборам кредиторів заходи з фінансового оздоровлення боржника. До числа його обов'язків відносяться: - розгляд спільно з посадовими особами боржника копій заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника; - ведення реєстру вимог кредиторів; - повідомлення кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником; - вжиття заходів з охорони майна боржника; - скликання зборів кредиторів;

- надання господарському суду і комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансовий стан боржника; - пропозиція про можливе відновлення платоспроможності боржника і т.ін. Закон не надав право розпоряднику майна звертатися до суду з вимогою про визнання угод, вчинених боржником з порушенням порядку, встановленого Законом, недійсними. Це відіграє істотну роль, бо до введення процедури санації спливає тривалий час, що ускладнює можливість повернення відчуженого майна боржника. Якщо законодавець поклав обов'язок на розпорядника майна із вжиття заходів з охорони майна боржника, то повинен був також передбачити відповідні повноваження. Складається так, що господарський керуючий бачить, як боржник реалізує майно з порушенням встановленого порядку, а вчинити нічого не може. Тому він повинен бути наділений правом звернення до суду з вимогою про визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо організаційно-правової форми боржника. Так, якщо органи управління боржника у порушенні п. 11 ст. 13 Закону прийняли рішення про реорганізацію або ліквідацію боржника, виступили засновниками дочірнього підприємства, то розпорядник майна повинен мати право подати заяву до суду про це, визнавши недійсним акт органів державної реєстрації. Відсутність такого повноваження у розпорядника майна може поставити під сумнів існування самої процедури банкрутства, ускладнити пошук майнових активів боржника.

На підготовчому засіданні, яке повинно відбутися не пізніше 30 днів з дня порушення справи про банкрутство, суд остаточно надає правову оцінку поданим документам у частині безспірності вимог, несплати їх повністю на час розгляду, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника. Підготовче засідання має важливе значення, бо є відправною точкою для усієї справи про банкрутство.

По-перше, суд остаточно вирішує, за загальною або спрощеною процедурою буде здійснюватися провадження у справі про банкрутство. Якщо є ознаки відсутності підприємницької діяльності або коли відсутній боржник, ст. 52 Закону надає суду повне право на застосування до боржника спрощеної процедури банкрутства. У цьому випадку суд відразу ж виносить постанову про банкрутство, в якій визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. А як бути, якщо до підготовчого засідання боржник виконав всі вимоги, передбачені ст. 53 Закону (особливості проведення санації боржника його керівником): отримав письмову згоду 50 відсотків голосів кредиторів, згоду власника на проведення санації боржника і на призначення керівника керуючим санацією? Чи можна в такому випадку перейти до спеціального порядку провадження по справі - об'єднання двох процедур одночасно - розпорядження і санації? Практика свідчить, що таке можливо, якщо справа про банкрутство порушена за заявою самого боржника.

По-друге, суд перевіряє наявність перешкод для руху процедури банкрутства до наступного етапу - публікації в офіційному друкованому органі про порушення справи про банкрутство. Такими перешкодами служать: погашення вимог боржником, відклик заяви про порушення справи про банкрутство та інші обставини.

Якщо до дня підготовчого засідання боржник погасив заборгованість перед кредитором або учасники справи припинили зобов'язання за згодою сторін, то у цьому випадку суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі за п. 7 ст. 40 Закону. Нерідко кредитор, який ініціює, користується ст. 10 Закону, тобто відкликає свою заяву про порушення справи про банкрутство. Такий механізм притаманний тільки процедурі банкрутства і відсутній у позовному провадженні. Суть відклику заяви полягає в тому, що кредитор з боржником досягли певної згоди в порядку погашення боргу поза рамками справи про банкрутство.

Отримавши такий відклик, суд його перевіряє на предмет обмеження прав боржника або кредиторів і виносить ухвалу про залишення заяви про порушення справи про банкрутство без розгляду. У подальшому кредитор не позбавлений права ще раз ініціювати справу про банкрутство.

Механізм відмови від позову з втратою права звернення до суду, подібно позовному провадженню, у процедурі банкрутства неможливий, бо у кредитора, незалежно від такої відмови, продовжує існувати виконавче провадження по грошовій вимозі і, отже, не відпадають підстави ініціювати справу про банкрутство ще раз. Іншими обставинами, що перешкоджають подальшому руху справи, є:

а) боржник або кредитор не є юридичними особами;

б) боржник не є суб'єктом підприємницької діяльності, за виключенням випадків, передбачених п. 4 ст. 5 Закону;

в) щодо боржника встановлена заборона на порушення справи про банкрутство (пунктами 6, 7 ст. 5 Закону). За наявності таких обставин господарський суд припиняє провадження у справі за п. 1 ст. 40 Закону або п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

В Законі відсутні норми, які дозволяють судді виправити свої помилки, що допущені при прийомі заяви кредитора або боржника шляхом винесення ухвали про залишення заяви без розгляду або припинення провадження у справі. Це стосується розміру грошових зобов'язань, строку несплати, спірності вимог, застави і т.ін. У зв'язку з цим Закон було б доцільно доповнити ст. 40-1 з назвою “Залишення заяви без розгляду”, де вказати повний перелік підстав, за якими суд залишає заяву кредитора або боржника без розгляду, що дозволить внести ясність та визначеність у діяльність суду за подібних ситуацій. Остаточно з'ясувавши всі обставини як по суті грошових зобов'язань, так і щодо сторін по справі, господарський суд виносить ухвалу за результатами підготовчого засідання.

В ухвалі, зокрема, повинно міститися:

-обов'язок заявника подати у 10-денний строк за свій рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі. Газетне оголошення повинно містити повне найменування боржника, його поштову адресу, банківські реквізити, найменування і адресу господарського суду, номер справи, відомості про розпорядника майна. Практика свідчить, що до оголошення необхідно включати і дату порушення справи про банкрутство, бо з цього дня вводиться мораторій і не нараховували господарського суду щодо публікації оголошення про порушення справи про банкрутство в зазначений строк, господарський суд має право залишити заяву без розгляду. Як бути, якщо в 10-денний строк заявник виконав всі необхідні вимоги щодо по­дання оголошення в офіційний друкований орган, однак оголошення не надруковане? В такому разі обов'язок заявника зводиться виключно до оформлення і оплати заяви в офіційному друкованому органі, а за подальші дії редакції газети він відповідальності не несе. У такому випадку заявник має подати в господарський суд документи належного виконання такого обов'язку: рахунок, листи, платіжні документи про оплату заяви;

-розмір вимог кредиторів, що подали заяву про порушення справи про банкрутство; якщо справа про банкрутство ініційована боржником, то ці відомості не вказуються в ухвалі;

-дата складання розпорядником майна реєстру, який повинен бути складений і поданий у господарський суд на затвердження не пізніше двох місяців і 10 днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

-дата попереднього засідання суду, яке повинно відбуватися не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду;

-дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які повинні відбутися не пізніше трьох місяців і 10 днів після дати проведення підготовчого засідання суду;

-дата засідання суду, на якому буде винесена ухвала про введення санації боржника або постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або припинення провадження у справі про банкрутство, яке повинно відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду.

Означені відомості мають велике значення для подальшого руху справи про банкрутство, бо інших даних, зокрема про засідання суду, в Законі не зустрічається. Публікація в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство означає, що процедура банкрутства переходить до наступного етапу - виявлення кредиторів. На цьому етапі відбувається відсіювання кредиторів, і він розрахований на вимушених і забезпечених кредиторів. Суть такого режиму полягає у тому, що після публікації всі кредитори, незалежно від настання строку виконання зобов'язань, повинні у місячний строк звернутися до господарського суду з заявами про грошові вимоги до боржника. Якщо кредитори не звернулися в зазначений строк, то вони втрачають право на одержання заборгованості не тільки у рамках справи про банкрутство, а й у позовному провадженні. У силу п. 5 ст. 31 Закону України вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Встановлений у ст. 14 Закону місячний термін є рубіжним, і його закінчення є припиненням у кредитора права на заборгованість (п. 5 ст. 31 Закону). Тому кредитори повинні вчасно звернутися до суду з належно оформленою заявою.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20 квітня 2001 р. №01-8/480 “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства в розв'язанні спорів” є роз'яснення, що термін, встановлений п. 1 ст. 14 Закону є процесуальним і, отже, може бути відновлений на загальних підставах, передбачених ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Цей висновок був небезспірний за такими підставами:

- по-перше, ст. 14 Закону - це норма, яка регулює відносини неспроможності і не є господарсько-процесуальною;

- по-друге, зазначений термін розповсюджується не на окремих кредиторів, які беруть участь у справі, а на всіх наявних у боржника;

- по-третє, правові наслідки недодержання такого строку встановлені у п. 5 ст. 31 Закону і передбачають погашення майнових прав кредитора, який прострочив;

- по-четверте, якщо діяти за вказівкою Вищого господарського суду України, то можна буде відновлювати строк кредитору, який прострочив у будь-який час протягом процедури банкрутства і навіть після її закінчення. Це призведе до того, що пасив боржника ніколи не буде сформований, що, природно, викличе труднощі у використанні засобів інвестора і роботі комітету кредиторів. Крім того, велика кількість “агресивних” кредиторів не дасть можливості плідно працювати учасникам справи про банкрутство і підвищить ймовірність відміни підсумкового судового рішення, в тому числі факту, який констатує відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта. Судова практика підтвердила висновок наявності рубіжного строку, встановленого ст. 14 Закону. Інакше б виникла нелогічна картина, коли законослухняний кредитор знаходився б у гіршому становищі, ніж правопорушник.

Законодавець врахував таку пропозицію і встановив жорсткі умови для встановлення грошових вимог кредиторів. У ст. 14 Закону України “Про внесення змін до Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” закріплено, що вимоги конкурсних кредиторів, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подачі, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд вказує в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і відновленню не підлягає. Встановлення такої жорсткої вимоги до заяви кредиторів пояснюється тим, що у процедурі розпорядження майном необхідно чітко встановити актив і пасив боржника. Тоді буде зручно і ефективно здійснювати фінансове оздоровлення господарюючого суб'єкта. Це дозволить широко використовувати не тільки грошові кошти інвестора, а й внутрішні ресурси підприємства-боржника. Шляхом традиційних засобів неспроможності буде здійснюватися очистка від боргів.

Обраний законодавцем засіб “відсіву” кредиторів - революційний у розвитку відносин неспроможності, і він буде сприяти реальному відновленню платоспроможності господарюючих суб'єктів.

На відміну від кредиторів, які ініціюють процес банкрутства, Закон не містить вимог до заяв вимушених кредиторів. Це відіграє негативну роль як для господарського суду, так і для самих кредиторів. Справа в тому, що кредитори не можуть точно виразити сутність самих грошових вимог, їх підстави, відокремити їх від збитків і штрафних санкцій, не додають документи на їх підтвердження.

З іншого боку, суд позбавлений можливості аналізувати величезну кількість заяв у найкоротший строк, якщо вони оформлені з порушенням правил. Через таку, на перший погляд несуттєву, неврегульованість у Законі процедура банкрутства може затягнутися на дуже тривалий час, що потягне за собою незворотні наслідки для відновлення платоспроможності. Виходом з означеної ситуації є закріплення в ст. 14 Закону вимог до заяви кредитора. Така заява повинна містити:

- найменування господарського суду, якому подається заява; - найменування боржника, його місцезнаходження, якщо боржник є юридичною особою, або прізвище, ім'я, по бать­кові, якщо боржник - фізична особа; - найменування кредитора, його місцезнаходження, якщо кредитором є юридична особа, або прізвище, ім'я, по батькові і місце проживання, якщо кредитор - фізична особа; - коди боржника і кредитора (кредиторів) за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України або реєстром суб'єктів підприємницької діяльності; - викладення обставин, що підтверджують вимоги до борж­ника, їх розмір з окремим визначенням суми неустойки (штрафу, пені) і обґрунтування; - відомості наявності заставленого майна боржника, яке є забезпеченням вимог; - перелік документів, що додаються до заяви. До заяви в обов'язковому порядку додаються докази сплати державного мита та витрат на інформаційне забезпечення судового процесу, докази направлення копії заяви боржнику та розпоряднику майна і документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника. Господарський суд зобов'язаний прийняти заяву кредитора, подану з додержанням вимог Господарського процесуального кодексу України, про що виноситься ухвала з зазначенням дати розгляду заяви.

Боржник разом з розпорядником майна розглядає копії заяв, що надійшли на їх адресу. Якщо вимоги визнаються, то вони включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. У разі відхилення будь-чиїх вимог боржник в обов'язковому порядку повинен обґрунтувати обставини заперечень і направити письмовий відклик до суду. Про результати розгляду усіх заяв розпорядник майна повідомляє письмово заявника і господарський суд. Він повинен не пізніше двох місяців і 10 днів з дня проведення підготовчого засідання подати до розгляду і затвердження господарського суду реєстр вимог кредиторів.

Господарський суд розглядає заяви всіх кредиторів (включених до реєстру вимог і щодо яких є заперечення) на попередньому засіданні. Розгляд заяв кредиторів суттєво відрізняється від розв'язання спору по суті у позовному провадженні. У процедурі банк­рутства вимоги кредиторів повинні бути безспірними або відносно спірними. Безспірна вимога - це вимога, спір по якій вже розв'язаний юрисдикційним органом або вона визнана самим боржником. Відносно спірні - це такі вимоги, що підтверджуються письмовими доказами і заперечуються боржником лише в частині їх розміру. Розгляд відносно спірних вимог не вимагає від суду застосування додаткових джерел доказів (висновки судових експертів, речових доказів). Суд не може залучити до участі у справі третіх сторін, інших відповідачів і т.ін. Завдання суду не у розв'язанні майнового спору по суті, а у констатації (визнанні) наявності в даний момент у кредитора грошової вимоги до боржника. Але це зовсім не означає, що суд займає формально пасивну позицію. Навпаки, він досліджує підстави виникнення грошових вимог, їх розмір, порядок погашення, залишок боргу тощо. Всі ці дії полягають у перевірці судом відповідності законодавству вимог кредитора. Якщо суд дійде висновку, що вимоги кредитора хоч і не заперечуються боржником, включені в реєстр, однак не підтверджуються документами, то він вимушений буде їх відхилити. З іншого боку, деякі грошові вимоги повинні підтверджуватися актом юрисдикційного органу. Наприклад, заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу, за затримку видачі розрахунку, відшкодування шкоди, в тому числі моральної і т.ін. Розгляд такого роду вимог без зазначених актів примушувало б суд встановлювати ступінь вини боржника, характер відповідальності, розмір шкоди. Все це властиво позовному провадженню і не повинно бути в процедурі банкрутства.

На вимоги кредиторів розповсюджується не тільки позовна давність, але й строк виконавчого провадження. Якщо кредитор втратив право на примусове виконання рішення суду в порядку виконавчого провадження (прострочення виконавчого докумен­та), то він водночас позбавляється права на одержання заборгованості через процедуру банкрутства. При розгляді заяви по заробітній платі заводу технологічного обладнання господарський суд відхилив клопотання заявника про збільшення розміру грошових вимог. При цьому судом було вказано, що заявник мав право збільшити свої грошові вимоги в межах строку, встановленого ст. 14 Закону. Що ж стосується строків заяви, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, то їх реалізація можлива за умови несуперечності нормам Закону. Нам вбачається, що дії суду правильні, бо норми Господарського процесуального кодексу України не можна механічно розповсюджувати на відносини неспроможності. Тут слід враховувати особливість, яку накладає порядок встановлення грошових вимог господарським судом.

За вимогами кредиторів, щодо яких є заперечення боржника, або коли суд не згодний з включенням до реєстру незаперече-них боржником вимог, виноситься окрема ухвала суду. У цій ухвалі грошові вимоги зазначених кредиторів приймаються або відхиляються (повністю або частково) судом. Вимоги, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Якщо боржник лише частко -во визнає грошові вимоги якогось кредитора, то розпорядник майна включає в реєстр іншого кредитора лише у цій частині, а частина, що заперечується, повинна бути розглянута господарським судом з винесенням окремої ухвали.

За результатами розгляду реєстру вимог кредиторів і вимог кредиторів, щодо яких були заперечення боржника, господарський суд виносить ухвалу. Ухвалою за результатами попереднього засідання суд затверджує реєстр вимог кредиторів. У ньому містяться відомості про кожного кредитора, розмір його вимог по грошових зобов'язаннях або зобов'язаннях з оплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо - розмір неустойки (штрафу, пені). Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, що належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітетах) кредиторів.

Відповідно до ст. 12 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” господарський суд за клопотанням сторін може:

Накладати арешт на все майно або його частину, яке належить боржникам.

Забороняти без згоди розпорядника майна укладати та здійснювати угоди, пов'язані з передачею чи продажем майна.

Оголошення необхідне, по-перше, для виявлення всіх кредиторів. Для того, щоб нагадати і виявити себе як кредитора цього боржника, необхідно подати до господарського суду письмову заяву, де вказати свої майнові вимоги. Останні мають бути підтверджені документально. Строк подання такої заяви - один місяць з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство. Із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банк­рутство, справляється державне мито в розмірі 5 мінімальних розмірів заробітної плати. Господарський суд за результатами розгляду вимог сторін своєю ухвалою визнає їх чи відхиляє. Ця ухвала може бути перевірена в порядку нагляду за процедурою, встановле­ною Господарським процесуальним кодексом України.

Метою оголошення про порушення справи про банкрутство є, по-друге, виявлення можливих санаторів. Санатори - це особи, які бажають своїми коштами чи майном взяти участь у санації боржника, тобто перебрати на себе всі борги юридичної особи або певну їх частину, що дало б змогу припинити справу про банкрутство. Ними можуть бути і громадяни, і юридичні особи. Якщо вони бажають взяти участь у санації боржника, то повинні у місячний строк з дня опублікування оголошення подати до господарського суду заяви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу. У заявах також вказуються умови проведення санації боржника.

Наступним кроком на шляху до засідання суду є проведення зборів кредиторів і створення комітету кредиторів. Перші загальні збори кредиторів повинні відбуватися не пізніше 3 місяців і 10 днів після дати проведення підготовчого засідання суду. Збори вважаються правомочними незалежно від кількості голосів кредиторів, які взяли участь у зборах. Якщо всіх кредиторів письмово попередили про час і місце проведення зборів, збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника. Кількість голосів визна­чається пропорційно сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів.

Оскільки в реєстрі вимог кредиторів неустойка (штраф, пеня) враховується окремо від основного боргу, то на суму штрафних санкцій не нараховуються голоси кредиторів. Зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника-юридичної особи також не можуть входити в об'єкт процедури банкрутства, оскільки вони виникають з внутрішніх відносин боржника. Більш того, угоди, пов'язані з виплатою (виділом) учаснику боржника його частки (частини) в майні, можуть бути визнані недійсними у справі про банкрутство (п. 10 ст. 17 Закону від 07.03.2002 р.). Все це говорить про те, що зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника як і неустойка не включаються до складу грошових вимог і не впливають на визначення розміру голосів кредиторів.

Обов'язок з попередження кредиторів про місце і час проведення перших загальних зборів лежить на розпоряднику майна. На перших загальних зборах кредиторів вирішується тільки одне питання - створення комітету кредиторів (вибори членів комітету, визначення чисельного складу комітету кредиторів, його повноважень).

Відповідно до пунктів 1, 8 ст. 16 Закону представник працівників боржника має право брати участь в усіх зборах кредиторів (засіданнях комітету кредиторів), але не має права голосу. Тому у випадку скликання зборів кредиторів повідомляється представник боржника про місце і час проведення зборів. Закон не передбачає можливості подачі представником працівників боржника скарги у господарський суд на рішення, що приймаються зборами кредиторів, дії господарського керуючого, а також на рішення, ухвали, постанови господарського суду.

Вирішення питань скорочення процедури розпорядження майном і перехід до інших судових процедур належить комітету кредиторів (п. 8 ст. 16 Закону). Заключний етап процедури розпорядження - засідання суду, що є певним етапом для переходу до інших процедур. На такому засіданні приймається рішення про закінчення процедури розпорядження майном і введення процедури санації або відкриття ліквідаційної процедури. Якщо до засідання суду було укладено мирову угоду або погашено борг перед кредиторами, то провадження у справі про банкрутство підлягає припиненню.

В Законі відсутня стаття про закінчення процедури розпорядження майном, де регулювалися б питання переходу (трансформації) до інших судових процедур залежно від клопотань кредиторів, майнового і фінансового стану боржника тощо. Так, при роз­гляді справи про банкрутство готелю кредитори тривалий час не могли вирішити, яку судову процедуру вибрати: санацію або ліквідацію. При цьому суду неодноразово доводилось відкладати розгляд справи, щоб кредитори могли визначитися.

В іншому випадку, у справі про банкрутство електромеханічних майстерень, комітет кредиторів більшістю голосів прийняв рішення про банкрутство боржника. При цьому тільки один кредитор, який володіє більшістю голосів - державна податкова інспекція - голосував за банкрутство, інші шість кредиторів пропонували санацію. У цьому випадку результати фінансово-економічного аналізу свідчили про можливість фінансового оздоровлення боржника. За час процедури розпорядження майном була повністю погашена заборгованість по заробітній платі робітникам, здійснювались поточні платежі в бюджет.

У наведених випадках господарський суд позбавлений можливості впливати якимось чином та самостійно вибирати судову процедуру. Така ситуація можлива, наприклад, якщо в ній беруть участь кредитори, що мають більшість голосів. У цьому випадку ці кредитори зацікавлені в швидкій ліквідації і задоволенні своїх вимог, навіть якщо є реальна можливість відновлення платоспроможності, якщо після проведення перших зборів кредиторів з'явилися обставини, які дадуть достатньо підстав вважати, що платоспроможність боржника може бути відновлена.

Після закінчення місячного строку, встановленого для подання заяв з письмовим зобов'язанням про переведення боргу на санаторів, господарський суд може винести ухвалу про проведення санації боржника. Така ухвала виноситься:

а) якщо надійшли пропозиції від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів до боржника і виконати його зобов'язання перед бюджетом;

б) за умови згоди зборів (комітету) кредиторів зі строками виконання цих зобов'язань і на переведення боргу. Якщо юридична особа сама звернулася до господарського суду із заявою про визнання її банкрутом, їй належить право вибору умов санації. В такому разі санація може бути здійснена або шляхом реорганізації (в порядку, встановленому ст. 22 Господарського кодексу України), або шляхом приватизації (в порядку, встановленому приватизаційним законодавством). У разі згоди кредиторів на переведення боргу та заміну боржника господарський суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі, в якій затверджує узгоджені кредиторами, санаторами і боржником умови санації юридичної особи-боржника. Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати до комітету кредиторів для схвалення план санації боржника. До плану входять такі проблеми, як:

- реструктуризація підприємства;

- перепрофілювання виробництва;

- закриття нерентабельного виробництва;

- відстрочка платежів або їх списання;

- продаж частини майна, одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника. План санації схвалюється комітетом кредиторів і подається до господарського суду.

Законом “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачається можливість проведення державної санації. Державна санація - це система заходів по відновленню платоспроможності боржника, які можуть здійснюватись власниками майна боржника або інвесторами з метою запобігання банкрутству шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних чи правових заходів відповідно до законодавства України до початку у справі про банкрутство.

Господарський суд визнає боржника банкрутом у разі:

- відсутності пропозицій щодо проведення санації;

- незгоди кредиторів з умовами санації боржника.

Про визнання боржника банкрутом приймається постанова господарського суду, в якій призначаються ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію. Після прийняття постанови про банкрутство друкується оголошення про банкрутство.

На стадії ліквідаційної процедури у випадку визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, термін якої не повинен перевищувати 12 місяців. В окремих випадках вона продовжується ще на 6 місяців.

З дня прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції; - терміни виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вва­жаються такими, що настали; - припиняється нарахування штрафів, пені і неустойки; - відомості про фінансовий стан банкрута перестають бути конфіденційними; - скасовується арешт, накладений на майно боржника; - вимоги за зобов'язаннями боржника, що виникли під час процедури банкрутства, можуть пред'являтись лише в ме­жах ліквідаційної процедури. На останній стадії припиняється провадження у справі про банкрутство. Такі дії господарського суду проводяться, якщо:

- боржник не внесений до реєстру суб'єктів підприємницької діяльності; - подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої юридичної особи; - у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника; - затверджено звіт керуючого санацією боржника; - затверджено мирову угоду; - затверджено звіт ліквідатора;

- боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами; - кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою борж­ника. Припиняється справа про банкрутство лише при укладенні мирової угоди. Між боржником і кредиторами може укладатись мирова угода в межах положення ст. 35 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Угодою передбачаються терміни відстрочки або розстрочки платежу. Вона затверджується господарським судом, що зазначається в ухвалі про припинення провадження у справі про банкрутство. Одностороння відмова від виконання вимог мирової угоди не допускається.

Поряд з цим Указом Президента України від 8 липня 1998 р. № 753/98 “Про додаткові заходи щодо посилення ефективності застосування процедур банкрутства” передбачається ряд заходів, які можуть гарантувати кредиторам виконання їх майнових вимог до боржника. Зокрема, пунктом 2 цього Указу передбачено, що з метою забезпечення майнових вимог кредиторів розпорядник майна може звернутись до господарського суду з клопотанням про застосування таких додаткових заходів:

- накладення арешту на майно і кошт, що належать боржнику;

- стягнення майна у безспірному порядку;

- заборона власнику майна боржника вчиняти певні дії щодо його реорганізації чи ліквідації.

Господарський суд на підставі згоди кредитора може прийняти рішення про проведення спрощеної процедури банкрутства, якою передбачається примусове створення на базі майна банкрута відкритого акціонерного товариства з подальшим продажем акцій на відкритих торгах. Якщо акції не реалізовуватимуться, то вони можуть передаватись кредиторам.

Крім того, за виконання функції розпорядника майна боржника та ліквідатора банкрутом сплачуються кошти в розмірі не менше 5 % суми боргів.

Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта підприємництва є економічний фактор, визначений ст. 1 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" -- неспроможність суб'єкта як юридичної особи протягом трьох місяців виконати пред'явлені до нього майнові вимоги кредиторів чи зобов'язання перед бюджетом. Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише письмова заява до арбітражного суду, яка називається "заява про порушення справи про банкрутство юридичної особи". З такою заявою до господарського суду може звернутися будь-хто з кредиторів, яка має підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, або кілька кредиторів. Як уже зазначалося, такого права не мають ті кредито­ри, майнові вимоги яких забезпечені заставою.

Із заявою про порушення справи про банкрутство до арбітражного суду може звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке право у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. Боржник додає до заяви список своїх кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс, іншу інформацію про його фінансове і май­нове становище.

Провадження у справах про банкрутство здійснюється господарськими судами і проходить наступні стадії:

· порушення провадження у справі;

· попереднє засідання господарського суду;

· виявлення кредиторів і санаторів;