Підстави для застосування банкрутства

· утворення зборів і комітету кредиторів;

· прийняття рішення про санацію та проведення санаційних заходів;

· ліквідаційна процедура;

· припинення справи про банкрутство.

На стадії порушення провадження у справі господарський суд розглядає заяву на предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа -- порушенню. При позитивному вирішенні цього питання суд виносить ухвалу про порушення провадження у справі. Ухвала має бути винесена не пізніше 5 днів з дня надходження заяви. В ухвалі вирішуються питання про прийняття заяви, про призначення справи до розгляду в попередньому засіданні арбітражного суду та про час і місце його проведення. Згідно з ухвалою витребуються документи про майнове і фінансове становище боржника, необхідні для розгляду справи.

Ухвала надсилається боржникові, кредиторам та банкам, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника.

Заява може бути відкилканю протягом одного місяця від дня порушення справи про банкрутство, якщо не надійшло інших заяв від інших кредиторів. Якщо заявника є боржники, то вони відкилають свої заяви лише при наявності письмової згоди усіх їхніх кредиторів.

Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не пізніш як через три місяців з дня порушення провадження у справі. Воно необхідне для:

* оцінки документів;

* заслуховування пояснення сторін, банків;

* розгляду їх клопотань.

За результатами попереднього засідання господарський суд у необхідності призначає розпорядника майна борж-зобов'язує заявника подати до офіційного друкованого Верховної Ради (газета "Голос України") чи Кабінету України (газета "Урядовий кур'єр") оголошення порушення справи про банкрутство. В оголошенні мають міститися: повне найменування боржника, його юридична адреса, банківські реквізити, а також найменування та адреса арбітражного суду і номер справи.

· забороняється нараховувати неустойки і інші фінансові санкції.

Розпорядником майна боржника є банк, що здійснює розрахункове-касове обслуговування боржника; Фонд державного майна, якщо боржник -- державне підприємство, або інша особа, яку запропонують боржник чи кредитори. На розпорядника майна покладаються повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника.

Відповідно до ст. 12 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” господарський суд за клопотанням сторін може:

· Накладати арешт на все майно або його частину, яке належить боржникам.

· Забороняти без згоди розпорядника майна укладати та здійснювати угоди пов'язані з передачею чи продажем майна.

Оголошення необхідне, по-перше, для виявлення всіх кредиторів. Для того, щоб нагадати і виявити себе як кредитора цього боржника, необхідно подати до арбітражного суду письмову заяву, де вказати свої майнові вимоги. Останні мають бути підтверджені документально. Строк подання такої заяви -- один місяць з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство. Із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство, справляється державне мито в розмірі 5 мінімальних розмірів заробітної плати. Господасрький суд за результатами розгляду вимог сторін своєю ухвалою визнає їх чи відхиляє. Ця ухвала може бути перевірена в порядку нагляду за процедурою, вста­новленою Господарським процесуальним кодексом України.

Метою оголошення про порушення справи про банкрутство є, по-друге, виявлення можливих санаторів. Санатори -- це особи, які бажають своїми коштами чи майном взяти участь у санації боржника, тобто перебрати на себе всі борги юридичної особи або певну їх частину, що дало б змогу припинити справу про банкрутство. Ними можуть бути і громадяни, і юридичні особи. Якщо вони бажають взяти участь у санації боржника, то по­винні у місячний строк з дня опублікування оголошення подати до господарського суду заяви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу. У заявах також вказуються умови проведення санації боржника.

Через місяць від дня опублікування у відповідному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство господарський суд виносить ухвалу, в якій зобов'язує всіх осіб, що подали заяви з майновими вимогами до боржника, скликати збори за їх участю, на яких в разі необхідності створюється комітет кредиторів. Створення останнього визнається законом обов'язковим, якщо кількість кредиторів перевищує десять осіб (юридичних та/або фізичних). Створивши комітет, збори кредиторів визначають його пов­новаження, а рішення про створення комітету та надані йому повноваження подається господарському суду.

Після закінчення місячного строку, встановленого для подання заяв з письмовим зобов'язанням про переведення боргу на санаторів, господарський суд може винести ухвалу про проведення санації боржника. Така ухвала виноситься:

а) якщо надійшли пропозиції від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів до боржника і виконати його зобов'язання перед бюджетом;

б) за умови згоди зборів (комітету) кредиторів зі строками виконання цих зобов'язань і на переведення боргу. Якщо юридична особа сама звернулася до арбітражного суду із заявою про визнання її банкрутом, їй належить право вибору умов санації. В такому разі санація може бути здійснена або шляхом реорганізації (в порядку, встановленому Законом "Про підприємства в Україні"), або шляхом приватизації (в порядку, встановленому приватизаційним законодавством). У разі згоди кредиторів на переведення боргу та заміну боржника господарський суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі, в якій затверджує узгоджені кредиторами, санаторами і боржником умови санації юридичної особи-боржника.

Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати до комітету кредиторів для схвалення план санації боржника. До плану входять проблеми:

· реструктуризація підприємства;

· перепрофілювання виробництва;

· закриття нерентабельного виробництва;

· відстрочка платежів або їх списання;

· продаж частини майна, одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника.

План санації схвалюється комітетом кредиторів і подається до господарського суду або відхиляється якщо протягом шести місяців не подається план санації до суду.

Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачає можливість проведення державної санації. Державна санація - це система заходів по відновленню платоспроможності боржника, які можуть здійснюватись власниками майна боржника або інвесторами з метою запобігання багнкруству шляхом реорганізаційних, організаційно-господасрьких, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних чи правових заходів відповідно до законодавства України до початку у справі про банкрутство.

Господарський суд визнає боржника банкрутом у разі:

* відсутності пропозицій щодо проведення санації;

* незгоди кредиторів з умовами санації боржника.

Про визнання боржника банкрутом приймається постанова господарського суду, в якій призначаються ліквід., тори з представників зборів кредиторів, банків, фінансовії органів, а також Фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або ор ганізацію. Після прийняття постанови про банкрутство друкується оголошення про банкрутство.

На стадії ліквідаційної процедури у випадку визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, термін якої не повинен перевищувати 12 місяців. В окремих випадках вона продовжується іще на 6 місяців.

З дня прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

· підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції;

· терміни виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважаються такими, що настали;

· припиняється нарахування штрафів, пені і неустойки;

· відомості про фінансовий стан банкрута перестають бути конфіденційними;

· скасовується арешт, накладений на майно боржника;

· вимоги за зобов'язаннями боржника, що виникли під час процедури банкрутства, можуть пред'являтись лише в межах ліквідаційної процедури.

На останній стадії припиняється провадження у справі про банкрутство. Такі дії господарського суду проводяться якщо:

· боржник не внесений до реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

· подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої юридичної особи;

· у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;

· затверджено звіт керуючого санацією боржника;

· затверджено мирову угоду;

· затверджено звіт ліквідатора;

· боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

· кредитори не виснули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Припиняється справа про банкрутство ляше при укладенні мирової угоди. Між боржником і кредиторами може укладатись мирова угода в межах положення ст..35 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Угодою передбачаються терміни відстрочки або розстрочки платежу. Вона затверджується господарським судом, що зазначається в ухвалі про припинення провадження у справі про банкрутство. Одностороння відмова від виконання вимог мирової угоди не допускається.

Поряд з цим, Указом Президента України від 8 липня 1998 року № 753/98 “Про додаткові заходи щодо посилення ефективності застосування процедур банкрутства” передбачається ряд заходів, які можуть гарантувати кредиторам виконання їх майнових вимог до боржника. Зокрема, пунктом 2 цього Указу передбачено, що з метою забезпечення майнових вимог кредиторів розпорядник майна може звернутись до господарського суду з клопотанням про застосування наступних додаткових заходів:

· накладення арешту на майно і кошт, що належать боржнику;

· стягнення майна у безспірному порядку;

· заборона власнику майна боржника вчиняти певні дії щодо його реорганізації чи ліквідації.

Господарський суд на підставі згоди кредитора може прийняти рішення про проведення спрощеної процедури банкрутства, якою передбачається примусове створення на базі майна банкрута відкритого акціонерного товариства з подальшим продажем акцій на відкритих торгах. Якщо акції не реалізовуватимуться, то вони можуть передаватись кредиторам.

Крім того, за виконання функцій розпорядника майна боржника та ліквідатора банкрутом отримується винагорода, розмір якої визначається кредиторами, але не може перевищувати 5% суми задоволення боргів.

3. Наслідки визнання боржника банкрутом та черговість задоволення претензій кредиторів.

На призначених господарським судом ліквідаторів покладаються обов'язки проведення процедури задоволення вимог кредиторів. Для цього вони створюють спеціальний орган -- ліквідацйіну комісію. Крім представників названих органів, д-складу комісії обов'язково включається розпорядник майн, боржника.

До функцій ліквідаційної комісії входять:

* інвентаризація та оцінка його майна;

* визначення ліквідаційної маси і розпорядження нею;

* вжиття заходів до стягнення дебіторської заборгованості;

* реалізація майна банкрута;

* здійснення інших заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів відповідно до Закону "Про підприємства в Україні".

За результатами своєї роботи ліквідаційна комісія складає і подає господарському суду ліквідаційний баланс. Суд зобов'язаний розглянути його, заслухати членів ліквідкому і зборів (комітету) кредиторів. В результаті цього можуть бути винесені ухвали двох (за змістом) видів:

* про затвердження ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційного балансу не залишилось майна після задоволення вимог кредиторів, виноситься також ухвала про ліквідацію банкрута як юридичної особи;

* про затвердження ліквідаційного балансу і призначення нових ліквідаторів.

Згідно із ст. 9 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" майно банкрута оцінюється за так званою відновною вартістю наявних основних і оборотних коштів з урахуванням кредиторської та дебіторської заборгованості цього підприємства. Що означає ця категорія та як вона обраховується, визначено в Методиці оцінки вартості майна під час приватизації. Вона встановлює порядок і спосіб оцінки майна, що приватизується, за відновною вартістю з урахуванням його складу, і використовується для визначення початкової (аукціонної) ціни державного підприємства, розміру статутного фонду господарського товариства, що створюється у процесі приватизації, а також для визначення ціни майна державного підприємства або окремих інвентарних об'єктів при викупі. Майно банкрута оцінюється як цілісний майновий ком­плекс. Для цього:

· проводиться повна інвентаризація відповідно до Положення про Інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, що передається в оренду, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2 березі 1993 р. № 1584;

· розробляється передаточний баланс;

· визначається вартість майна згідно з даними інвентаризації та балансу;

· складається акт оцінки вартості майна як цілісного майнового комплексу.

До переліку майна включаються:

- основні засоби та інші позаоборотні активи (в тому чис незавершене будівництво);

- оборотні засоби -- запаси і затрати, грошові кошти, ро рахунки та інші активи з урахуванням заборгованості.

Продаж майна банкрута проводиться ліквідаційною комісією. Цей орган приймає рішення про прода майна за погодженням із зборами (комітетом) кредиторів.

Продаж майна банкрута є гласною акцією. Голої ліквідаційної комісії забезпечує через засоби масов інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрут; склад, умови і строки придбання майна.

У першу чергу задовольняються вимоги забезпечені заставою, вимоги по виплаті допомоги звільненим працівникам, а також витрати пов'язані з провадження у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.

В другу чергу погашається зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута.

В третю чергу сплачуються податки до місцевого та державного бюджетів і обов'язкові збори.

Четверта черга є основною для кредиторів, оскільки на цій стадії погашаються їх вимоги, які не забезпечені заставою.

П'ята черга передбачає повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

Щодо кожної окремої черги встановлено принцип пропорційності задоволення вимог кредиторів, суть якого полягає у пропорційному розподілі майна між кредиторами (про­порційно належній кожному сумі) у разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги.

Погашення боргів має місце у двох випадках:

1) щодо вимог, заявлених після закінчення строку, встановленого для їхнього подання (прострочених);

2) щодо вимог, не задоволених внаслідок недостатності майна банкрута.

Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів і членів трудового колективу, передається власникові, якщо господарський суд прийняв ухвалу про реорганізацію чи ліквідацію юридичної особи-боржника.

Розпорядження майном боржника як судова процедура у справі про банкрутство

Інститут банкрутства містить в собі групи спеціальних норм -- процедур банкрутства. Таких процедур чотири: розпорядження майном, санація, ліквідація та мирова угода.

Будь-яка з процедур має свою специфіку та призначення. В трьох процедурах -- санація, ліквідація та мирова угода передбачена можливість заміни власника без його волі. Фінансове оздоровлення боржника здійснюється в двох процедурах -- санації та мирової угоди. Основними судовими процедурами є розпорядження майном, санація та ліквідація. Мирова угода -- це субсидіарна процедура і вона виникає на всіх судових процедурах. Процедурам санації та ліквідації передує розпорядження майном.

Інститут банкрутства передбачає, в залежності від виду суб'єкта боржника, наявності майна, виду його діяльності, загальний, спеціальний або спрощений порядок провадження в справі про банкрутство. Загальний порядок передбачає використання стадії розпорядження майном з наступним переходом до процедур санації, ліквідації та мирової угоди [20].

Спеціальний порядок застосовується у випадку притягнення до участі по справі додаткових учасників, подовження строків санації, поєднання двох процедур (розпорядження та санації) та ін. (ст. 42-50, 53 Закону). Спрощений порядок застосовується при ліквідації боржника без попереднього використання процедури розпорядження майном (ст. 51, 52 Закону) - банкрутство боржника, який ліквідується власником та банкрутство відсутнього боржника [2].

Процедура банкрутства, яка виникає внаслідок абсолютної неплатоспроможності боржника, зумовлює участь у провадженні в справі великої кількості учасників: боржника, кредиторів, арбітражного керуючого, інших учасників.

Що стосується участі кредиторів, то вони в своїй масі неоднорідні, через те що існує спеціальна черговість задоволення вимог кредиторів, яка викликає протиріччя між ними. Наявність різних інтересів між кредиторами боржника викликає конфлікт між ними. Такий конфлікт вирішується за допомогою спеціальних норм при проведенні процедур банкрутства. Так, при провадженні по справі про банкрутство інтереси всіх кредиторів по справі представляє спеціальний орган -- збори (комітет) кредиторів. При цьому рішення приймається більшістю голосів та оформлюється протоколом. Кредитори, що не згодні з прийнятим рішенням, які не голосували або голосували "проти", зобов'язані підкоритися більшості, навіть якщо це призводить до зменшення майнових вимог. Приватний інтерес підкоряється загальній меті -- відновленню платоспроможності боржника. В підсумку в процедурі банкрутства перебільшує громадський інтерес, який спрямований на розвиток господарюючого суб'єкта [19].

Розпорядження майном - це сама перша судова процедура, яка застосовується до боржника. Вона не проводиться лише у випадках спрощеного порядку банкрутства, стосовно громадян-підприємців.

Завдання процедури розпорядження полягають у:

1) збереження майнових активів боржника;

2) виявленні кредиторів;

3) складання та затвердження реєстру грошових вимог кредиторів;

4) проведення перших загальних зборів кредиторів;

5) прийняття рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.

Процедура розпорядження запроваджується при порушенні справи про банкрутство або на підготовчому засіданні. Термін цієї процедури становить 6 місяців і може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном). У випадках, передбачених Законом, процедура розпорядження майном має великий термін. Так, у відношенні селянського (фермерського) господарства строк процедури розпорядження не повинен перевищувати 15 місяців і може бути продовжений на один рік.

Початок процедури розпорядження співпадає з призначенням судом розпорядника майна.

З моменту порушення справи про банкрутство суд вводить мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів. Суть мораторію зводиться до призупинення виконання боржником грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Це означає, що боржник не має права самостійно виконувати грошові зобов'язання. Погашення такої заборгованості можливо в порядку, встановленому пунктами 3, 4 ст. 14 Закону. Для цього необхідна згода кредиторів та погодження з розпорядником майна, а зобов'язання боржник повинен виконувати одночасно і пропорційно вимогам всіх кредиторів згідно з реєстром.

Мораторій більше грає на користь боржника, ніж кредиторів. У процесі мораторію у боржника накопичуються грошові кошти.

Як бути, якщо є виконавче провадження по заборгованості за грошовими зобов'язаннями? Згідно з п. 3 ст. 12 Закону в період дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів. Не нараховується неустойка (штраф, пеня), не здійснюються інші фінансові санкції.

Мораторій закінчується, коли припиняється провадження у справі, і тільки тоді можуть бути пред'явлені неустойка (штраф, пеня) і збитки, які виникли до дня введення мораторію.

Дія мораторію не поширюється на - заробітну плату; аліменти; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю або життю громадян; авторська винагорода; вимоги щодо поточної заборгованості (розпорядження і санація).

Отримавши ухвалу суду про порушення справи про банкрутство, банки і державна виконавча служба повинні, безумовно, призупинити виконавче провадження за вимогами, які підпадають під дію мораторію. Якщо ж який-небудь кредитор отримає задоволення на свою вимогу в порушення мораторію, то боржник має право вимагати повернення безпідставно стягнутої грошової суми.

Особливою (виключної) мірою є припинення повноважень керівника боржника або органу управління боржника у разі якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення законодавства (п. 6 ст. 13 Закону).

На підготовчому засіданні, яке має відбутися не пізніше 30 днів з дня порушення справи про банкрутство, суд дає остаточно правову оцінку поданим документам в частині безспірності вимог, неоплати їх повністю на момент розгляду, заслуховує пояснення сторін, розглядає обгрунтованість заперечень боржника.

Якщо до дня підготовчого засідання боржник погасив заборгованість перед кредитором або сторони припинили зобов'язання за угодою сторін, то в цьому випадку суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі згідно з п. 7 ст. 40 Закону. Нерідко ініціюючий кредитор користується ст. 10 Закону, тобто відкликає свою заяву про порушення справи про банкрутство. Такий механізм притаманний тільки процедурі банкрутства і відсутній в позовному провадженні. Суть відкликання заяви полягає в тому, що кредитор з боржником досягли певної угоди про порядок погашення боргу поза рамками справи про банкрутство. Отримавши такий відгук, суд його перевіряє на предмет утиску прав боржника або кредиторів і виносить ухвалу про залишення заяви про порушення справи про банкрутство без розгляду. Надалі кредитор може наново ініціювати справу про банкрутство.

Механізм відмови від позову з втратою права звернення до суду, подібно позовної виробництва, у процедурі банкрутства неможливий, тому що у кредитора незалежно від такої відмови продовжує існувати виконавче провадження по грошовому вимогу і, отже, не відпадають підстави ініціювати справу про банкрутство заново.

Остаточно з'ясувавши всі обставини як по суті грошових зобов'язань, так і у відношенні сторін у справі, господарський суд виносить ухвалу за результатом підготовчого засідання.

Публікація в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство означає, що процедура банкрутства переходить на наступний етап - виявлення кредиторів. На цьому етапі відбувається відсіювання кредиторів, і він розрахований на вимушених і заставних кредиторів. Суть такого режиму полягає в тому, що після публікації всі кредитори, незалежно від настання терміну виконання зобов'язань, зобов'язані в місячний термін звернутися до господарського суду з заявами з приводу вимог до боржника.

На відміну від ініційованих кредиторів, Закон не містить вимоги до заяв вимушених кредиторів. У цьому разі кредитори повинні керуватися ст. 7 Закону та ст. 54 ГПК.

Боржник разом з розпорядником майна розглядає надійшли на їх адресу копії заяв. Якщо вимоги зізнаються, то вони включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Розпорядник майна не пізніше 2 місяців і 10 днів з дня проведення підготовчого засідання повинен представити на розгляд і затвердження господарського суду реєстр вимог кредиторів.

Обов'язок щодо повідомлення кредиторів про місце і час проведення перших загальних зборів лежить на розпоряднику майна.

На перших загальних зборах кредиторів вирішується тільки одне питання - створення комітету кредиторів (вибори членів комітету, визначення чисельного складу комітету кредиторів, його повноважень).

Вирішення питань про скорочення процедури розпорядження майном і перехід до інших судових процедур належить комітету кредиторів.

Заключним етапом процедури розпорядження є засідання суду, яке є «прикордонним стовпом» перед іншими процедурами. На засіданні приймається рішення про введення процедури санації або відкриття ліквідаційної процедури. Якщо до початку засідання суду було укладено мирову угоду або погашений борг перед кредиторами, то провадження у справі про банкрутство припиняється.

Згідно зі ст. 1 Закону, розпорядження майном боржника -- це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

Розпорядження майном -- це сама перша судова процедура, яка застосовується до боржника. Вона не застосовуються лише в випадках спрощеного порядку банкрутства (ст. 51, 52 Закону), у відношенні громадян-підприємців (ст. 48).

Задачі процедури розпорядження полягають в: збереженні майнових активів боржника; виявленні кредиторів; складанні та затвердженні реєстру грошових вимог кредиторів; проведенні перших загальних зборів кредиторів; прийнятті рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.

Процедура розпорядження майном -- дуже важливий, складний етап у справі про банкрутство. Від того, як пройде розпорядження майном, буде залежати подальша доля боржника. Тут максимально ярко знаходить своє відображення принцип конфлікту інтересів. Іде узгодження думок, поглядів та інтересів всіх учасників справи [20].

Процедура розпорядження вводиться при порушенні справи про банкрутство або на підготовчому засіданні (ст. 13 п. 1 Закону). Разом з тим, не виключається варіант введення такої процедури у проміжку між вказаними етапами суду, якщо це стає необхідністю збереження та ефективного використання майна боржника. Наприклад, якщо суду стало відомо про укладання боржником угод на невигідних умовах (заниження ціни, низької якості сировини і т.д.), або боржник розпочав реалізовувати основні засоби і т.д.

Строк процедури розпорядження складає 6 місяців і може бути подовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпорядника майном або власника (органу, уповноваженого керувати майном (ст. 13 п. 7 Закону).

У випадках, передбачених Законом, процедура розпорядження майном має більший строк. Так, у відношенні фермерського господарства строк розпорядження не може перевищувати 15 місяців і може бути подовжено на один рік (ст. 50 п. 6, 7 Закону).

З моменту порушення справи про банкрутство суд вводить мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів.

Одним з інструментів, за допомогою якого відновлюється платоспроможність боржника, є мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів означає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань та зобов'язань по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань і обов'язків по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) (абз. 24 ст. 1 Закону) [2].

Мораторій вводиться на задоволення всіх вимог кредиторів, крім випадків, передбачених Законом (ст. 12 Закону) [2]. Це означає, що в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів боржник не може сплатити за жодною з вимог будь-якого кредитора. Також це означає, що жоден з кредиторів не може в примусовому порядку стягнути з боржника свій борг [20].

Протягом дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення згідно з законодавством (пункт 4 ст. 12 Закону) [2].

Таким чином, всі грошові зобов'язання та зобов'язання по сплаті податків та зборів, строк сплати (виконання) яких настав до дати порушення провадження по справі про банкрутство, протягом строку дії мораторію виконанню не підлягають і не можуть бути виконані в примусовому порядку.

Крім того, в період дії мораторію не нараховується неустойка на зобов'язання боржника, що невиконані в строк.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), другі фінансові (економічні санкції) за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) (ст.12 Закону).

Однак виключенням з правила є те, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не розповсюджується на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди. Також мораторій не розповсюджується на задоволення вимог кредиторів, які виникли у зв'язку з зобов'язаннями боржника в процедурах розпорядження майном і санації (пункт 6 ст.12 Закону) [2].

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться господарським судом одночасно з порушенням провадження по справі про банкрутство. Про введення мораторію суддя вказує в ухвалі, якою порушується провадження за справою (пункт 1 статті 11; пункт 4 ст. 12 Закону) [3].

Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство, (пункт 7 ст. 12 Закону) [2].

Сутність мораторію полягає в зупиненні виконання боржником грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і зупиненню заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань (ст. 1 Закону).

Це означає, що боржник не вправі самостійно виконувати грошові зобов'язання. Погашення такої заборгованості можливо в порядку, встановленому ст. 14 п. З Закону. Для цього необхідна згода кредиторів та погодження з розпорядником майном, а виконання зобов'язань боржником повинно здійснюватися одночасно і пропорційно вимогам всіх кредиторів, згідно реєстру.

Мораторій більше діє на користь боржника, ніж кредиторів. В процесі мораторію накопичуються грошові кошти у боржника.

Мораторій закінчується, коли припиняється провадження по справі, і тільки тоді можуть бути пред'явлені неустойка (штраф, пеня) та збитки, які виникли до дня введення мораторію.

На деякі види вимог кредиторів дія мораторію не розповсюджується. До них відносяться: заробітна плата, аліменти; відшкодування шкоди, завданої здоров'ю або життю громадян; авторська винагорода; вимога з поточної заборгованості (розпорядження та санація).

На жаль, в Законі не встановлено обов'язок суду щодо розсилки ухвали з вказанням введення мораторію банкам, які обслуговують рахунки боржника, органу державної виконавчої служби. Однак, на практиці суди здійснюють таку розсилку за власною ініціативою, тому, що це сприяє ефективному розгляду справи про банкрутство.

При отриманні ухвали суду щодо порушення справи про банкрутство, банки і державна виконавча служба повинні, безумовно, зупинити виконавче провадження з вимог, які підпадають під дію мораторію. Якщо ж будь-який кредитор отримає задоволення за своєю вимогою в порушенні мораторію, то боржник має право вимагати повернення безпідставно стягнутої грошової суми.

Одна з важливих задач суду полягає в прийнятті заходів з забезпечення грошових вимог кредиторів. Неприйняття таких заходів призводить до того, що боржник може передати своє майно іншим особам і тоді процедура банкрутства втрачає свій сенс.

Прийняття заходів по забезпеченню майнових вимог кредиторів є правом господарського суду і воно реалізується за клопотанням сторін, учасників по справі, або за ініціативою суду. Виключення складає банкрутство громадян-підприємців. Тут суд зобов'язаний одночасно з прийняттям заяви про порушення справи про банкрутство накласти арешт на майно громадянина-підприємця, за виключенням майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути направлено стягнення (ст. 48 Закону).

Після порушення справи про банкрутство боржник зобов'язаний надати до господарського суду і заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство. Строк пред'явлення такого відзиву не повинен перевищувати термін проведення підготовчого засідання. Відзив повинен містити: заперечення боржника проти вимог заявника; загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, в том числі по заробітній платі робітників боржника, а також заборгованість по податках та зборах (обов'язковим платежам); відомостей про наявність у боржника майна, в том числі і засобів, які знаходяться на його рахунках в банках або інших фінансово-кредитних установах, почтові адреси банків та інших фінансово-кредитних установ.

Відносно заперечень боржника, слід мати на увазі, що вони повинні стосуватися лише розміру грошових вимог заявника. Оскільки грошові вимоги заявника носять безспірний характер, то питання про їх правомірність повинно вирішуватися в позовному порядку. В даному випадку боржник повинен вказати в відзиві про звернення з позовом до суду про оскарження таких вимог (визнання такими, що не підлягають виконанню) і тоді господарський суд повинен зупинити провадження по справі про банкрутство в порядку ст. 79 ч. 1 ГПК.

Відсутність відзиву боржника не перешкоджає розгляду справи про банкрутство.

Початок процедури розпорядження співпадає з призначенням судом розпорядника майном. Пропонувати кандидатуру розпорядника майном можуть кредитори.

Права та обов'язки розпорядника майном закріплені в ст. 13 п. 8, 9 Закону. Розпорядник майном має право: скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу; аналізувати фінансовий стан боржника; рекомендувати зборам кредиторів заходи з фінансового оздоровлення боржника.

До числа його обов'язків відноситься: розгляд спільно з посадовими особами боржника, копій заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника; повідомлення кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником; прийняття заходів по захисту майна боржника; скликання зборів кредиторів, а також надання господарському суду та комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансовий стан боржника; пропозиції про можливе поновлення платоспроможності боржника і т.д.

Публікація в офіційному печатному органі об'яви про порушення справи про банкрутство означає, що процедура банкрутства переходить на наступний етап -- виявлення кредиторів. На цьому етапі відбувається відсіювання кредиторів і в першу чергу на вимушених та забезпечених кредиторів. Сутність такого режиму полягає в тому, що після публікації всі кредитори, незалежно від настання строку виконання зобов'язань, повинні в місячний строк звернутися до господарського суду з заявами про грошові вимоги до боржника. Якщо кредитори не звернулися за вказаний строк, то вони втрачають право на отримання заборгованості в рамках справи про банкрутство. В силу пункту 5 ст. 31 Закону України вимоги кредиторів, заявлені після спливу строку, встановленого для їх пред'явлення, не розглядаються і вважаються погашеними. Встановлений в ст. 14 Закону місячний строк, є кінцевим і його сплив є припиненням у кредитора права на заборгованість (частина 5 ст. З 1 Закону). Тому кредитори повинні своєчасно звертатися до суду з належним чином оформленою заявою.

У зв'язку з застосуванням частини 5 ст. 31 Закону України на практиці може виникнути ситуація, коли заборгованість дебітора за отримані від кредитора товари (роботи, послуги), грошові кошти, фінансовий кредит або позику і т.д. погашаються без компенсації дебітором вартості відповідних матеріальних цінностей, нематеріальних активів або без повернення відповідної суми коштів кредитору, який своєчасно не надав до господарського суду письмову заяву про грошові вимоги до боржника, а також підтверджуючі документи, відповідно до Закону, вже вважаються погашеними. Тому помилка кредитора при визначенні розміру вимог може коштувати йому втрати частини вимог [20].

За вимогою кредиторів, у відношенні яких є заперечення боржника, або коли суд не згоден на включення до реєстру не заперечених боржником вимог, виноситься окрема ухвала суду. В цій ухвалі грошові вимоги вказаних кредиторів визнаються або відхиляються (повністю або частково) судом. Вимоги, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Якщо боржник визнає лише частково грошові вимоги будь-якого кредитора, то розпорядник майна включає до реєстру вимоги кредитора лише в цій частині, а спірна частина повинна бути розглянута господарським судом з винесенням окремої ухвали.

За результатами розгляду реєстру вимог кредиторів та вимог кредиторів, у відношенні яких були заперечення боржника, господарський суд виносить ухвалу. Ухвалою за результатами попереднього засідання суд затверджує реєстр вимог кредиторів. В реєстрі вимог кредиторів вміщуються відомості про кожного кредитора, розмірі його вимог за грошовими зобов'язаннями або зобов'язаннями по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо -- розмір неустойки (штраф, пеня).Ухвала є підставою для встановлення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.Наступним кроком на шляху до засідання суду є проведення зборів кредиторів та створення комітету кредиторів.

Перші загальні збори кредиторів повинні відбутися не пізніше 3 місяців та 10 днів після дати проведення підготовчого засідання суду. Збори вважаються правомочними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь в зборах, якщо всіх кредиторів письмово повідомили про час та місце проведення зборів. Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника [2].

Кількість голосів визначається пропорційно сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень.

Оскільки до реєстру включаються грошові вимоги до боржника, а згідно ст.1 Закону до складу грошового зобов'язання неустойки (штрафи, пені), в том числі встановлені рішеннями судів, не включаються, дані суми не враховуються при визначенні числа голосів кредиторів на зборах кредиторів. Крім того, по тим самим підставам при визначенні кількості голосів кредиторів на зборах (комітеті) кредиторів не враховуються зобов'язання, що виникли з завдання шкоди життю та здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника-юридичної особи, які витікають з такої участі. Що стосується сум штрафів, пені та фінансових (економічних) санкцій, в тому числі встановлених рішеннями судів, що витікають з зобов'язань по сплаті податків, то вони також не враховуються при визначенні числа голосів кредиторів на зборах (комітеті) кредиторів з наступних причин. Ст. 13 Закону України "Про систему оподаткування" в якості видів податків та зборів (обов'язкових платежів) визначені загальнодержавні податки та збори (обов'язкові платежі) і місцеві податки та збори (обов'язкові платежі), вичерпні переліки яких наведені відповідно в ст.ст. 14 та 15 цього Закону. Серед них не передбачено такий вид податку або збору (обов'язкового платежу), як пеня, штраф або фінансові (економічні) санкції.

Рішення питань про скорочення процедури розпорядження майном та переході до інших судових процедур належить комітету кредиторів (ст. 16 п. 8 Закону).

Заключним етапом процедури розпорядження майном є засідання суду, яке є "межовим стовпом" для переходу до інших процедур.

На такому засіданні приймається рішення про закінчення процедури розпорядження майном і введення процедури санації або відкриття ліквідаційної процедури. Якщо до засідання суду була укладена мирова угода або погашено борг перед кредиторами, то провадження по справі про банкрутство підлягає припиненню.

Таким чином, процедура розпорядження майном боржника це - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Вона вводиться після порушення провадження по справі про банкрутство.

Першою судовою процедурою, що застосовується до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство, є розпорядження його майном.

Розпорядження майном боржника -- обов'язкова судова процедура у будь-якій справі про банкрутство. Вона є системою заходів щодо нагляд у та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, що застосовується з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Здійснення її покладається на розпорядника майном боржника -- призначеної суддею після порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи (це може бути і суб'єкт підприємницької діяльності), яка отримала в установленому порядку ліцензію арбітражного керуючого і не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів.

До функцій розпорядника майном боржника належать:

* вжиття заходів щодо захисту майна боржника;

* аналіз фін

ансового становища боржника та розробка рекомендацій, спрямованих на його фінансове оздоровлення;

* розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та повідомлення заявників про результати розгляду;

* ведення реєстру визнаних боржником вимог кредиторів за вказаними вище заявами;

* скликання зборів кредиторів та участь в них з правом дорадчого голосу;

* виконання інших функцій, передбачених Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Після призначення розпорядника майна повноваження органів управління боржника обмежуються шляхом встановлення заборони приймати рішення про:

- реорганізацію та ліквідацію боржника;

- створення боржником юридичних осіб або про його участь в інших юридичних особах;

- створення боржником філій та представництв;

- виплату дивідендів;

- проведення боржником емісії цінних паперів;

- вихід із складу учасників боржника юридичної особи;

- придбання в акціонерів раніше випущених

акцій боржника. За згодою розпорядника майна органи управління боржника:

* приймають рішення про участь боржника в господарських об'єднаннях;

* укладають угоди щодо: нерухомого майна боржника; одержання та видачі позик (кредитів); поручительства та видачі гарантій; уступки вимоги; переведення боргу; передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Розпорядник майна призначається на строк до шести місяців, який може бути продовжений чи скорочений судом за клопотанням самого розпорядника, комітету кредиторів чи власника майна боржника.

При проведенні даної процедури боржник може одночасно задовольнити вимоги усіх кредиторів відповідно до реєстру повністю або частково в однаковому для всіх пропорційному відношенні до вимог кожного кредитора (за згодою комітету кредиторів та розпорядника майна). Проведення таких розрахунків свідчить про відновлення платоспроможності боржника і господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство. У всіх інших випадках процедура розпорядження майном боржника завершується однією з подальших судових процедур банкрутства, кожна з яких не є обов'язковою сама по собі, однак принаймні одна з них має бути застосована.

1. Размещено на www.allbest.ru