Державний апарат

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний апарат

Зміст

Вступ

Поняття державного апарату

Структура державного апарату

Основні принципи організації і діяльності державного апарату

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Систему органів держави досліджують різні юридичні науки. Орган держави -- це структурно організований колектив державних службовців, що є громадянами певної держави, наділені владними повноваженнями та необхідними засобами, утворений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.

Будь-який державний орган є складовою частиною державного апарату. Саме на державний апарат покладаються завдання щодо здійснення функцій держави в цілому. Кожен державний орган, виконуючи свої функції, реалізує функції держави. Державний апарат не створюється раз і назавжди визначеною системою органів. У результаті розвитку держави зґявляються одні функції, а необхідність у здійсненні інших зникає. З появою нових функцій держави утворюються і нові державні органи, а в разі зникнення певних функцій припиняється й діяльність відповідних державних органів.

Кожен орган складається з державних службовців (одного службовця), які обовґязково повинні бути громадянами конкретної держави (у нашій країні- громадянами України). Відсутність особи українського громадянства не дає їй змоги обіймати певну посаду, тобто бути державним службовцем.

Органи держави утворюються відпоівдно до законів України. В Конституції України в статті 92 зазначено, що виключно законами України визначаються: а)організація і проведення виборів; б)організація і порядок діяльності Верховної Ради України; в)статус народних депутатів України; г)організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби; д)судоустрій, судочинство, статус судів; е)організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ покарання тощо.

Кожен орган на підставі закону наділяється владними повноваженнями. Ці повноваження мають публічний характер, бо спрямованні на вирішення суспільних справ, мають територіальні межі, розповсюджуються на усіх осіб, що перебувають на певній території. Вони полягають в тому, що здійснюються особдивим прошарком людей (службовцями), які професійно займаються упрвлінням. Орган та його службовці спроможні встановлювати формально-обовґязкові правила поведінки (як нормативні, так і індивідуальні) і вимагати їх виконання (дотримання).

Таким чином, практична значимість вказаних проблем, їх особливе значення для України в сучасних умовах, зумовлюють актуальність дослідження курсової роботи.

Обґєктом дослідження курсової роботи є законодавство України.

Предмет дослідження -- апарат держави та принципи його діяльності.

Метою курсової роботи є дослідження державних органів як елементу мехзанізму держави, а також узагальнення результатів дослідження.

Поняття державного апарату

Головними функціями будь-якої держави в різні історичні часи залишаються ті, що спрямовані на реалізацію публічної влади в масштабах усього суспільства, здійснення від імені держави управлінської діяльності, і тому основним інститутом, що уособлює та представляє державу, є державний апарат.

Отже, на основі приналежності державним органам як певному різновиду державних інституцій державно-владних повноважень із більш широкого поняття «механізм держави» виокремлюється поняття «державний апарат», за посередництвом якого здійснюється державна влада і управління суспільством. Державний апарат покликаний виконувати основні функції держави щодо практичного здійснення державної влади і управління суспільством і є невід'ємним атрибутом як виникнення, так і існування та функціонування держави. Тому саме державному апарату має бути приділена особлива увага в контексті більш широкої проблематики механізму держави.Таким чином, державний апарат -- це сукупність державних органів, їх ланок і підрозділів, уповноважених здійснювати державну владу та управління, які спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу.

Поняття державного апарату як складова частина категорійного арсеналу теорії держави і права є узагальнюючим, тобто охоплює на основі спільних ознак усю сукупність різноманітних за конкретним спрямуванням діяльності державних органів. Державний орган розглядається теорією держави і права як первинний структурний елемент державного апарату, саме з державних органів складаються його окремі ланки і підрозділи, вся система державного апарату як цілісного явища.

Для більш змістовного вивчення державного апарату необхідно розглянути характерні його ознаки, а саме:

1) державний апарат є основним інститутом держави, безпосереднім носієм державної влади, яку він уповноважений практично здійснювати і представляти у відносинах з населенням;

2) державний апарат як системне утворення формується й функціонує на основі єдиних принципів організації і діяльності;

3) державний апарат є складною системою органів, що передбачає поділ на відокремлені ланки та підрозділи як за функціональним критерієм -- на гілки влади, так і за ієрархічними ознаками -- на вищі та нижчі органи, тощо;

4) первинним елементом державного апарату, з якого складається вся система державного апарату, є окремий державний орган;

5) у державному апараті зайняті на постійних засадах професійно підготовлені для здійснення управлінських функцій кадри -- державні службовці;

6) функціонування державного апарату здійснюється в межах і в порядку, які встановлені законодавством, тобто в певних правових формах;

7) державний апарат спирається у своїй діяльності на певні матеріальні, фінансові та інші ресурси, отримані із державних коштів;

8) функціонування державного апарату спирається на можливість застосування державного примусу.

Державний апарат прийнято вживати у двох сенсах -- широкому і більш вузькому. У широкому розумінні поняття державний апарат як сукупності всіх державних органів збігається з визначенням механізму держави. У більш вузькому сенсі під державним апаратом розуміють апарат державного управління. Саме в цьому значенні як сукупності виконавчо-розпорядчих, управлінських органів використовується термін «державний апарат» в науці адміністративного права. Апарат є найважливішим складовим елементом будь-якої держави. З його допомогою здійснюється управління державними і, почасти, громадськими справами.

У міру розвитку це «управління», а разом з ним і державний апарат безперервно ускладнюються і вдосконалюються. Найбільш бурхливого розвитку процес досяг в останні сторіччя. «Державна діяльність, -- справедливо зазначалося у зв'язку з цим у дореволюційній (1917 р.) літературі, -- починаючи з простого, примітивного панування, розвивається до великого різноманіття форм, до законодавчої, судової, адміністративної, поліцейської, фіскальної, фінансової та культурної діяльності, чого не припускали навіть найбільші політичні мислителі давнини ». Нещодавно ще вважалися достатніми категорії -- законодавство, суд і управління -- вже сьогодні не в змозі вичерпати всієї діяльності держави. Саме управління тепер «розгалужується на безліч галузей », серед яких виділяються« громадська безпека, суспільний добробут, шляхи сполучення, торгівля, пошта і телеграф, громадські роботи, санітарний справа, освіта, культура, захист інтересів робітників і т.д. [Гумплович Л. Указ. Соч. С 267]

В основі побудови і функціонування державного апарату будь-якої країни лежать об'єктивні й суб'єктивні чинники. Вони зумовлюють найбільш важливі особливості його внутрішньої будови, структури, характеру, форм і методів діяльності, значною мірою сприяють з'єднанню його різних складових ланок у єдину систему.

Апарат будь-якої держави -- це не механічне з'єднання його окремих органів, а їх чітко організована, строго впорядкована цілісна система. У число факторів, що роблять вирішальний вплив на функціонування та сталий розвиток державного апарату як єдиної, цілісної системи, входять: спільність економічної основи різних державних органів і організацій -- системи господарства і різних форм власності на засоби виробництва; єдність політичної основи державних органів, організацій і установ; наявність у деякихкраїнах єдиної офіційної ідеології, морально-політична й ідейна єдність різних частин суспільства, наявність загальних принципів побудови і функціонування різних державних органів -- складових частин державного апарату; спільність кінцевих цілей і завдань, що стоять перед різними державними органами і організаціями.

Поняття державного апарату -- дуже ємне і багатогранне. Його неприпустимо ототожнювати з іншими, тісно пов'язаними з ним, але нерівнозначних за своїм логічним обсягом та змістом поняттями, зокрема, з поняттями системи диктатури класу і політичної системи суспільства.

У співввідношенні з «державним апаратом», дані поняття тим не менш неідентичні йому. Так, якщо поняття системи диктатури класу і поняття політичної системи суспільства охоплюється весь комплекс різних за своїм характером державних і недержавних органів та організацій, беруть участь у політичному житті країни і в здійсненні державної влади, то поняття державного апарату охоплюється лише система державних органів. Поняття системи диктатури класу і політичної системи суспільства є, таким чином, більш ємними і широкими, ніж поняття державного апарату.

Аналогічно в науковій літературі найчастіше вирішується питання про співвідношення поняття державного механізму та державного апарату. Державний механізм розглядається як сукупність різних державних органів, організацій, збройних сил, матеріальних коштів державної влади, а державний апарат обмежується лишесистемою державних органів.

Поряд з цією точкою зору є й інші думки, відповідно з якими «державний механізм» і «державний апарат» представляються як ідентичні поняття. Державний механізм в таких випадках нерідко іменується державним апаратом у широкому сенсі слова, а система державних органів -- апаратом у вузькому сенсі слова.

Для здійснення своїх завдань і функцій кожна держава створює різноманітні організації. Така система всіх державних організацій, що беруть участь у здійсненні завдань і функцій держави, називається її механізмом. Серед названих організацій є державні органи, що наділені державно-владними повноваженнями. Систему таких органів і називають апаратом держави. Звідси механізм держави криє в собі: -- апарат держави; -- державні підприємства; -- державні установи; -- інші державні організації. ["Правознавство" В.В. Копєйчиков]

Державні підприємства -- вид державних організацій, які безпосередньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва. Сюди слід віднести державні підприємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування та ін. Державні установи -- вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва. До них слід віднести установи у сфері культури, охорони здоров'я тощо. Це, наприклад, державні дошкільні дитячі установи, школи, училища, середні й вищі навчальні заклади, система лікарень, санаторіїв та інших установ охорони здоров'я. Апарат держави -- система всіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави.

Основними принципами державного апарату України є: демократизм; національна рівноправність; законність; суверенність; поділ влади; соціальна справедливість; гуманізм і милосердя; поєднання переконання і примусу; гласність, відкритість і врахування громадської думки тощо. Принцип демократизму в Україні характеризується тим, що державний апарат формується з волі більшості населення, виражає та виконує волю громадянського суспільства. Як корінна, так і решта національних груп, що проживають на території України, є рівноправними. Держава гарантує всім здійснення, охорону, захист і відтворення політичних, економічних, громадських, соціальних і культурних прав. Державний апарат організується й діє на підставі законів. Його діяльність спрямовується на виконання законів у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Єдиним органом законодавчої влади є Кабінет Міністрів. Правосуддя в Україні здійснюється виключно Конституційним, загальними та господарськими (арбітражними) судами.

Принцип соціальної справедливості державного апарату означає, що його завданням є забезпечення соціальної злагоди, консенсусу між різними частинами суспільства, балансу різноманітних інтересів усіх соціальних прошарків, груп та інших верств населення.

Державний апарат визначає, гарантує, допомагає здійснювати всім верствам населення їхні суб'єктивні права, охороняє та захищає основні права людини і громадянина, віддаючи пріоритет загальнолюдським цінностям, забезпечує гуманне й милосердне ставлення до всього населення України і кожного, окремо взятого, індивіда. Свої функції державний апарат виконує відкрито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями і рухами, вивчає громадську думку і враховує її в організації та здійсненні покладених на нього завдань.

Отож, державний апарат (вибраний чи призначений) є системою державних органів, що здійснюють свої функції, реалізуючи волю громадянського суспільства, всього українського народу.

Незалежно від того, який зміст вкладається у поняття і змістдержавного апарату, його найважливішими і невід'ємними частинами незмінно виступають державні органи. У науковій і довідковій літературі вони розуміються неоднаково. Наприклад, в одних випадках під державними органами розуміється «установа, яка виконує певні завдання в тій чи іншій сфері суспільного життя (охорони здоров'я, освіти і т.д.) »[ Советский энциклопедический словарь. М., 1979. С. 945]

В інших випадках державний орган розглядається як «складова частина механізму держави, що має відповідно до закону власну структуру, суворо визначені повноваження з управління конкретною сферою суспільного життя і органічно взаємодіє з іншими частинами державного механізму, що утворюють єдине ціле » [ Хропанюк В.Н. Указ. Соч. С. 105]. По-третє, ж у випадках державний орган трактується, як «певним чином організована група людей, діюча у відповідній сфері, в рамках своєї компетенції і бере участь в реалізації певних державних функціях »[Теория государства и права / Отв. Ред. А.И. Денисов. М., 1980. С. 250].

Державний орган -- це структурно виокремлений, внутрішньо організований колектив державних службовців, який наділений встановленою законодавством компетенцією для виконання певних владно-управлінських функцій і завдань держави.

Різноспрямованість та складність владно-управлінських функцій держави обумовлює значну кількість та різноманітність за своїми конкретними характеристиками видів державних органів.

Залежно від соціальної природи державні органи поділяються на первинні та вторинні. Первинні органи створюються шляхом безпосереднього волевиявлення народу, якщо народ визнається джерелом державної влади, або успадкуванням, якщо джерелом влади вважається монарх. Первинним державним органом за умов республіканського правління є парламент, ним може бути президент, якщо його обирає безпосередньо народ. Вторинні органи утворюються первинними, є похідними від останніх і їм підзвітні.

Наприклад, згідно з Конституцією України Президент за згодою Верховної Ради призначає Прем'єр-міністра України і за його поданням членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій.

Залежно від функціонального спрямування державні органи поділяються на органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Органом законодавчої влади виступає парламент, який може бути одно або двопалатним, виконавча влада здійснюється урядом, який при парламентському правлінні очолює прем'єр-міністр, а за умов президентського -- президент, судам належить виняткове право на здійснення правосуддя. Функції глави держави в республіці виконує президент, в монархіях -- монарх (король, емір тощо). В деяких країнах (Франція) на президента як главу держави конституційно покладаються арбітражні повноваження щодо узгодження діяльності гілок державної влади.

За територією, на яку поширюються повноваження державних органів, їх поділяють на центральні та місцеві. В Україні, наприклад, до центральних державних органів слід віднести ті, повноваження яких поширюються на всю її територію, -- Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України тощо. Місцевими державними органами є місцеві державні адміністрації, місцеві суди і т. ін. За умов федеративного устрою державні органи поділяються на федеральні органи і органи суб'єктів федерації.

Залежно від способу утворення державні органи класифікують на виборні, призначувані, у спадковані. Типовим прикладом виборного органу є парламент, призначуваного -- Кабінет Міністрів, успадкованого -- монарх.Залежно від особового складу державні органи поділяються на одноособові і колегіальні. Одноособовими державними органами є Президент, Уповноважений Верховної Ради з прав людини та деякі інші. Колегіальні державні органи приймають рішення і вступають у правові відносини лише як певні колективи державних службовців (парламент, кабінет міністрів).

Важливо відзначити, що державні органи, незалежно від їхнього розуміння і тлумачення, заповнюють собою весь зміст і формують всю структуру державного апарату. Від кожного з них, узятого окремо або разом з іншими державними органами, від рівня їх розвитку, чіткості визначення сфери діяльності та компетенції, упорядкованості їх взаємовідносин між собою та з недержавними органами і організаціями, що входять в якості структурних елементів у політичну систему суспільства, значною мірою залежить рівень розвитку і ефективність дій державного апарату.

Кожний державний орган являє собою відносно самостійну, структурно відокремлену ланку апарату, створену державою з метою здійснення конкретного виду діяльності.

Кожна така ланка наділена відповідною компетенцією і спирається у процесі реалізації своїх повноважень на організаційну, матеріальну і примусову силу держави.

Специфічними ознаками, що відрізняють державні органи від недержавних, є наступні: 1. формування їх по волі держави і здійснення ними своїх функцій від імені держави; 2. виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених в законодавчому порядку видів і форм діяльності; 3. наявність у кожного державного органу юридично закріпленої: організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також -- порядку його взаємовідносин з іншими державними органами та організаціями; 4. наділення державних органів повноваженнями державно-владного характеру. [М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. -- Харків: Право, 2002. -- 432 с, с.] .

Наявність останніх є найбільш суттєвою ознакою державного органу. У сукупності з іншими ознаками вони дозволяють провести досить чітку відмінність між державними організаціями (підприємствами та установами), а також недержавними органами і організаціями.

Практичне вираження державно-владні повноваження знаходять у виданні державними органами від імені держави юридично зобов'язаних нормативних та індивідуальних актів, у здійсненні ними спостереження за суворим і неухильним дотриманням вимог, що містяться в цих актах, у забезпеченні і захисті цих вимог від порушення шляхом застосування заходів виховання, переконання, роз'яснення та заохочення, а в необхідних випадках - також заходів державного примусу.

Будучи складовими частинами одного і того самого державного апарату, органи будь-якої держави відрізняються один від одного порядком своєї освіти, видами виконуваної ними державної діяльності, характером і обсягом компетенції, особливостями виконання покладених на них повноважень, формами і методами здійснення ними державних функцій.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Вдосконалення органів державної влади реалізується в Україні на основі Конституції України.

До системи державних органів України належать: законодавчий орган -- Верховна Рада України; глава держави -- Президент України; виконавчі органи, що поділяються на вищі Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, центральні (міністерства, державні комітети і відомства України та Автономної Республіки Крим), місцеві (обласні й районні, міст Києва і Севастополя, районів у містах Києві й Севастополі державні адміністрації на чолі з головами цих адміністрацій та їхні відділи й управління, а також адміністрації державних підприємств і установ); виконкоми й голови сільських, селищних, міських (міст районного та обласного підпорядкування) рад у частині виконання державних повноважень, що були їм делеговані органами державної влади.

Органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, тобто обласні й районні ради, а також органи місцевого самоврядування: міські, сільські, селищні ради та їхні виконавчі органи є самостійною системою об'єднань громадян у громадянському суспільстві. Система судових органів охоплює: Конституційний Суд України; загальні (Верховний Суд України, суди Автономної Республіки Крим), обласні, міські (міст Києва і Севастополя) суди, міжрайонні, районні, міські (міст обласного підпорядкування), районні (в місті народні суди); арбітражні (Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим), обласні, міські (міст Києва і Севастополя) арбітражні суди, інші спеціальні суди.

У самостійну систему органів держави виокремлюються контрольно-наглядові органи України. До них належать: Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори; податкові адміністрації, санітарні, пожежні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції.

Сукупність владних повноважень органу держави визначається з урахуванням покладених на нього завдань і функцій з управління суспільством. Так, орган законодавчої влади наділяється правом займатися законотворчою діяльністю, приймати закони. Компетенцію органів виконавчої влади складають правомочності, що випливають з їх основного завдання -- забезпечувати неухильно дію законів, створювати необхідні умови для їх реалізації в конкретних відносинах.

Здійснення державним органом повноважень може проходити в порядку, встановленому Конституцією або законами. Органу надається право:

1) приймати загальнообов'язкові рішення у вигляді нормативно-правових або індивідуальних актів застосування права,

2) проводити організаційну, контрольну чи іншу владну діяльність,

3) застосовувати державний примус до осіб і організаціям, які не виконують загальнообов'язкові рішення даного органу або інших органів держави . Реалізація компетенції є обов'язком державного органу.

Державний орган завжди структурно відокремлений від інших органів держави. Ця відокремленість виражається в тому, що він у конкретних правовідносинах виступає самостійним суб'єктом і в межах компетенції приймає рішення, що не потребують будь-якому попередньому чи наступному схваленні іншими органами чи посадовими особами. Винятки можливі лише в разі здійснення однієї функції держави декількома його органами, коли для здійснення певних дій або прийняття рішень потрібна згода інших органів. Наприклад, закони, прийняті представницьким органом держави, повинні бути підписані президентом.

Передбачене конституцією або законом згоду, схвалення дій чи рішень державного органу іншим органом не позбавляє його самостійності. Інший орган має право схвалити чи не схвалити відповідний документ, але він не може вносити в нього будь-які зміни, доповнення. Бо відповідальність за рішення несе прийнявший його орган, і лише він може внести необхідні корективи у свій документ.

Для здійснення своєї компетенції державний орган "наділяється певними матеріальними засобами. Має в користуванні будівлі, організаційну техніку, транспортні засоби, розрахунковий рахунок в банку і необхідні грошові ресурси. У процесі реалізації майнових прав державний орган виступає в якості юридичної особи, тобто може відповідати за своїми зобов'язаннями довіреним майном, а також від свого імені набувати і здійснювати майнові відносини, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Право державного органу виступати самостійним суб'єктом владних, адміністративних, а також цивільних правовідносин не належить його апарату, покликаному надавати консультативну, допоміжну і технічну роботу. Це можуть бути різні відділи державного органу, управління справами, канцелярія, експедиція, бухгалтерія та ін.

Апарат державного органу, що сприяє його діяльності, але не володіє владними повноваженнями, називається державною установою.

До державних установ належать також державні організації, що виконують ті чи інші функції держави, але не наділені владними повноваженнями. Це, наприклад, освітні та науково-дослідні установи, бібліотеки, пошти, телеграфи, вокзали, інші установи зв'язку і транспорту.

Необхідність існування державних установ обумовлюється тим, що держава виступає не лише як знаряддя політичного панування, а й здійснює певну економічну, соціально-культурну діяльність. Державні установи виступають найважливішою організаційною формою здійснення цієї діяльності, безпосередньо проводять державні владні приписи в життя і породжують соціально-корисні результати у вигляді створених матеріальних чи духовних благ. Так, наймудріші закони, постанови уряду з питань освіти, культури, охорони здоров'я залишаться у сфері повинності до тих пір, поки відповідні державні установи не візьмуть належних заходів для їх реалізації. Таким чином, основна відмінність державних установ від органів держави полягає в тому, що результати їх діяльності виражаються не в ухваленні управлінських рішень, а в безпосередньому створенні матеріальних чи духовних благ.

Органи держави складаються з державних службовців, які своїми діями забезпечують виконання функцій цих органів. Порядок участі державного службовця в діяльності державного органу, його права та обов'язки встановлюються законами, іншими нормативно-правовими актами.

Залежно від повноважень державні службовці поділяються на три види:1) особи, що займають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням повноважень державного органу. Це президент країни, глава уряду, депутати представницьких органів, міністри та ін;2) особи, що займають посади для безпосереднього забезпечення повноважень вищезгаданих осіб: помічники, консультанти, радники;3) особи, що займають посади, створюються державними органами для виконання і забезпечення повноважень цих органів: референти, фахівці, керівники структурних підрозділів апарату та ін.

Державні органи, виконуючи різні функції, повинні бути єдиними у розумінні вихідних завдань держави і забезпечувати їх рішення. Історія держави знає три способи узгодження елементів державного механізму:1) зосередження всієї повноти влади в руках однієї особи;2) поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову;3) організацію органів держави, засновану на принципах демократичного централізму.

Історично перший спосіб узгодження діяльності державних органів зводився до зосередження влади в руках глави держави, яким міг бути цар, шах, хан, король, імператор. Наприклад, у східних деспотіях глава держави мав всю повноту законодавчої, виконавчої та судової влади, був безконтрольним і незалежним від будь-кого, здійснював верховне командування армією, призначав і звільняв чиновників, творив вищий суд, в тому числі і в сваволі, без зв'язування своєї волі та якою-небудь правовою підставою. Однак необмежена влада однієї людини вела до численних порушень елементарних прав його підданих, залежності особистості не від встановлених законів, а від настроїв тирана.

У період буржуазних революцій їх ідеологи в пошуках способів захисту суспільства від тиранії або всевладдя якого-небудь одного органу держави сформулювали принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Один з основоположників цього принципу Монтеск'є сформулював його так: «Політична свобода суб'єкта є врівноваженість розуму, що виникає з розуміння, яке кожна особистість має про свою безпеку. Для того, щоб цю свободу мати, потрібно, щоб уряд був організовано таким чином, щоб люди не боялися одне одного».

Коли законодавчі та виконавчі сили об'єднані в одній і тій же людині або в одному і тому ж органі магістратури, то свобода неможлива, тому що можуть виникнути побоювання, що той же самий монарх або сенат зможе ввести тиранічні закони, використовувати їх тиранічним чином.

Знову ж свободи бути не може, якщо судова влада не розділена з законодавчої або виконавчої. Якщо вона об'єднана з законодавчою владою, життя і свобода суб'єкта будуть піддані довільному контролю, суддя тоді перетворюється в законодавця. Якщо вона об'єднана з виконавчою владою, суддя може надходити з усією запеклістю гнобителя.

Реалізація буржуазними державами принципу поділу влади призвела до створення складних конструкцій системи стримувань і противаг, яка не дозволяє жодному органу сфокусувати в своїх руках всю повноту влади. Як класичний приклад вдалого вирішення цього питання зазвичай приводять систему федеральних органів Сполучених Штатів Америки. Наявність двох палат Конгресу в значній мірі ускладнює процес проходження в ньому законів. Верхня палата - Сенат є серйозним гальмом на шляху законів, прийнятих нижньою палатою, здатної в ряді випадків на популістські рішення. У свою чергу. Президент Сполучених Штатів Америки має право відкладального вето і не пропускає закони, які на його думку не відповідають завданням правового регулювання, порушують права і свободи громадян. Але палата представників і тільки вона може порушити процедуру притягнення до відповідальності Президента Сполучених Штатів Америки та інших керівників федеральних органів влади. Судова влада є незалежною від інших гілок влади. Як судді Верховного суду, так і судді нижчих судів зберігають свої посади довічно або до тих пір, поки їх поведінка є бездоганою.

Отже, апарат держави посідає головне місце в системі організацій державного механізму, оскільки здійснює державну владу і управління в суспільстві.

Структура державного апарату

Під структурою державного апарату розуміється його внутрішня будова, порядок розташування складових ланок апарату, їх співвідношення. Структура завжди вказує, з чого складається державний апарат, яка субординація його складових частин, які принципи його організації та функціонування.

У будь-якій країні склавшійся державний апарат виступає як єдина цілісна (загальна) система, яка складається з ряду приватних систем. Уякості останніх виступають однорідні за своїм функціями, внутрішньою будовою, безпосереднім цілям, видами виконуваної діяльності різні державні органи.

Найбільш важливими приватними системами сучасного державногоапарату є наступні: система органів державної влади, система органів державного управління, система судових органів і система органів прокуратури. Кожна з перших трьох названих системє носієм відповідної державної влади -- законодавчої, виконавчої та судової.

Серед авторів, що займаються проблемами державної влади та апарату, немає єдиної думки про те яким має бути державний апарат, як повинні співвідноситися між собою різні гілки державної влади, а отже, і їх носії -- державні органи. Чи повинні вони бути рівні між собою або повинна існувати їх певна підпорядкованість, субординація?

Висловлюється точка зору, згідно з якою всі гілки державної влади та їх носії повинні знаходиться в зовсім однаковому становищі, врівноважувати один одного. У країнах з тоталітарним і авторитарним режимом посилено насаджується ідея про те, що виконавча влада, а разом з нею і її носії, повинні домінувати в структурі державного апарату.

Однак, як показує історичний досвід, реалізація подібної концепції призводить не до демократії, а до диктатури. Про це свідчить, зокрема, політична практика фашистської Німеччини, Італії та низки інших країн.

Інший підхід до вирішення проблеми співвідношення державної влади і

їх носіїв полягає у тому, що на перший план виступає державна влада, джерелом якої є народ.

У всіх демократичних країнах ця концепція отримала загальне визнання. Політична практика підтвердила життєздатність і гуманність даної ідеї, розвиненою ще в XVII ст. англійським філософом матеріалістом Дж. Локком. У своєму знаменитому творі "Два трактати про правління" (1690) Локк писав: "Хоча в конституційній державі, що спирається на свій власний базис і чинному у відповідності зі своєю власною природою, тобто чинному заради збереження співтовариства, може бути тільки одна верховна влада, а саме законодавча, якій всі інші підкоряються і повинні підкорятися, все ж законодавча влада представляє собою лише довірену владу, яка повинна діяти заради певних цілей, і тому, як і раніше залишається у народу верховна влада усувати або замінювати законодавчий орган. [«Теория государства и права: Учебник для вузов» / Под ред. Проф. В.М. Корельского и проф. В.Д. Перевалова. -- Издательство Норма, 2003. - 616 с.]

Що ж собою являє кожна з приватних систем державних органів, що входять у загальну систему -- державний апарат? Почнемо з органів державної влади, або -- з законодавчих органів.

Основним призначенням цих органів є законодавча діяльність. Вони займають центральне місце в структурі державного апарату. Органи державної влади поділяються на вищі і місцеві. До вищих органів державної влади належать парламенти. Однією з найважливіших їх функцій є прийняття законів.

Виділяючи особливу роль парламентів у політичному житті суспільства і держави, конституції деяких держав спеціально вказують не тільки на те, що "парламент є вищим органом державної влади", але і на те, що він є єдиним законодавчим органом держави "(Конституція Японії 1947 , стаття. 41).

Конституції інших країн в цих же цілях звертають увагу на те, які за характером правила повинні міститися в прийнятих парламентами законах. Так, наприклад, чинна Конституція Франції встановлює, що в законах можуть міститися правила, що стосуються "цивільних прав і основних гарантій, наданих громадянам для користування публічними свободами"; обов'язків, накладених "національною обороною особисто на громадян і їх майно"; "громадянства, стану і правоздатності осіб, сімейних відносин, спадкування і дарування"; визначення "злочинів і правопорушень, а також накладаються за них покараня "; кримінального судочинства, амністії, "створення нових судових установлень і статусу суддів" і ін (Конституція Французької Республіки, 1958, стаття. 34). Зосереджуючи в собі законодавчі функції, парламент нерідко передає частину з них іншим, підконтрольним йому органам, делегуючи їх. Внаслідок цього виникає система актів і носить назву делегованого законодавства.

Зрозуміло, ідеальним, суворо конституційним вважалося б таке положення, коли законодавча влада залишалася б виключно привілеєм законодавців, безпосередньо підзвітних виборцям. Це було б справедливим стосовно будь-якої сучасногої держави. Однак у реальному житті все йде далеко не так.

Федеральні Збори Росії, Конгрес Сполучених Штатів Америки, Парламент Англії, Національні збори Франції і Сенат Франції, так само як і вищі законодавчі органи інших держав, часто змушені в силу різних причин, включаючи періодичну перевантаженість даних органів правотворчою роботою, доручати підготовку і прийняття тих чи інших актів уряду , окремим міністерствам і відомствам.

Так, наприклад, у Великобританії повноваженнями з видання правових актів парламентом наділяються міністри корони, органи місцевого управління, незалежні корпорації, англійська церква, приватні компанії, Комісія та Рада Європейських співтовариств.

Кожен з цих органів і організацій може приймати, змінювати або скасовувати правові акти не інакше, як з санкції -- за дорученням або з дозволу парламенту. Таким шляхом зберігається і підтримується "суверенітет" вищого законодавчого органу в правовій сфері.

Слід зазначити, що, незважаючи на монопольне становище в області правотворчості, вищий законодавчий орган, особливо в парламентських країнах, схильний досить ефективному впливу з боку уряду. Нерідко уряд зосереджує в своїх руках досить значну законодавчу ініціативу і робить сильний вплив на всі напрямки діяльності парламенту.

Що ж до президентських республік, то в них парламент у формально-юридичному плані більш незалежний. Він, як правило, не може бути розпущений президентом. Законодавча ініціатива належить в основному депутатам. Однак і в цьому випадку виконавча влада в особі президента має багато шляхів впливу на парламент. Так, наприклад, згідно з Конституцією Сполучених Штатів Америки, президент має право вето на прийняті Конгресом акти. Він може виступати з ініціативою скликання спеціальних сесій Конгресу. Президент періодично представляє Конгресу "відомості про стан союзу і пропонує на його розсуд такі заходи, які вважатиме необхідними і корисними". Він має право "з ради і згоди Сенату укладати міжнародні договори за умови їх схвалення двома третинами присутніх сенаторів; з ради і згоди Сенату призначати послів та інших повноважних представників і консулів, суддів Верховного суду,а також інших посадових осіб Сполучених Штатів Америки" (Конституція Сполучених Штатів Америки, стаття 11, розділ 2). Поряд з вищими органами державної влади в кожній країні є місцеві органи. Вони називаються по-різному. Але мета і призначення їх подібні: здійснення державної влади та управління на місцях.

Система органів державного управління здійснює у різних формах виконавчо-розпорядчу діяльність. Виконавча діяльність органів державного управління проявляється в тому, що вони виступають як безпосередні виконавці вимог, що містяться в актах органів державної влади та вищих органів державного управління. Розпорядча діяльність цих органів виражається в тому, що вони вживають заходів і забезпечують шляхом видання своїх власних актів (розпоряджень) виконання підлеглими їм органами і організаціями даних вимог. Всю свою діяльність органи державного управління здійснюють на основі законів та на виконання законів.

У межах своєї компетенції органи державного управління наділяються необхідною для їх нормального функціонування оперативною самостійністю. На них покладаються дуже відповідальні завдання по правовому регулюванню і керівництву різними сферами життєдіяльності суспільства та держави. Ці завдання, так само як місце і роль органів управління в державному апараті, закріплюються в конституційних і звичайних правових актах. Так, згідно з Конституцією Франції, уряд "керує внутрішньою і зовнішньою політикою, цивільною та військовою адміністрацією і обороною країни. Воно здійснює виконавчу владу відповідно до Конституції і законів" (стаття 97).

Згідно з Конституцією Швеції уряд крім звичайних своїх повноважень може приймати "постанови про приписи" з питань, що стосуються охорони життя, особистої безпеки громадян, "перебування іноземців в державі", ввезення та вивезення товарів, валюти або "інших засобів виробництва, засобів зв'язку, кредитів, господарської діяльності, оформлення будівель, підприємств, планування забудов ", охорони природи і навколишнього середовища та ін (гл. 8, № 7).

Залежно від складності завдань і територіального масштабу діяльності органи державного управління поділяються на центральні і місцеві. До центральних належать ті органи державного управління, діяльність яких поширюється на всю територію країни або на територію держав -- суб'єктів федерації. Це -- уряд, іменований в більшості країн кабінетами або радами міністрів, міністерства, державні комітети, спеціальні відомства, що знаходяться при радах міністрів.

До місцевих органів державного управління належать органи, діяльність яких обмежується рамками однієї або декількох адміністративно-територіальних одиниць (краю, провінції, області, району, міста тощо).

Залежно від характеру, обсягу та змісту повноважень органи державного управління поділяються на органи загальної, галузевої і спеціальної (функціональної) компетенції. Органи загальної компетенції (наприклад, поради міністрів, виконкоми) об'єднують і спрямовують роботу з керівництва всіма або більшістю галузей державного управління. Органи галузевої і спеціальної компетенції (міністерства, різні державні комітети, спеціальні відомства) здійснюють керівництво лише окремими галузями державного управління.

Провідну роль у системі органів державного управління виконують уряди. Вони є вищими виконавчими і розпорядчими органами держав і очолюють всю систему органів державного управління. Відповідно до конституційних та інших актів на уряд покладаються завдання по загальному керівництву економікою та соціально-культурним господарством країни, розробці та здійсненню державних бюджетів, по захисту інтересів держави, охорони власності і громадського порядку, щодо забезпечення та захисту прав і свобод; громадян, забезпеченню державної безпеки, здійснення загального керівництва будівництвом збройних сил та ін.

Важливе місце в структурі державного апарату займає система судових органів, основною соціальною функцією яких є здійснення правосуддя. Подібно до того, як законодавчі органи і органи управління є носіями відповідно законодавчої і виконавчої влади, система судових органів виступає у якості носія судової влади. Це положення закріплюється в конституціях і звичайних законах ряду сучасних держав. Так, наприклад, в Конституції Іспанії (1978 р.) говориться, що "судова влада виходить від народу і здійснюється від імені короля суддями і магістратами, які є незалежними, незмінний, відповідальними і підпорядковані виключно законом" (п. 1 ст. 117) .

Статус носія однієї з трьох -- судової -- влади забезпечує органам правосуддя дуже важливе місце в державному механізмі поряд з іншими органами.

Структура судових органів у різних країнах неоднакова. І називаються вони також порізному. У Китайській Народній Республіці, наприклад, -- це Верховний народний суд, місцеві народні суди, "військові суди та інші спеціальні народні суди". У Сполучених Штатах Америки національна судова система складається з Верховного суду Сполучених Штатів Америки, Верховних судів штатів, окружних судів, апеляційних судів, військових трибуналів та інших судів. Конституція Сполучених Штатів Америки у зв'язку з цим встановлює, що "судова влада Сполучених Штатів здійснюється Верховним судом і тими нижчими судами, які будуть час від часу засновуватися Конгресом" (розділ 1 стаття III).

Однак, незважаючи на особливості структури та інші відмінності судових органів різних країн, у них багато спільного в цілях і завданнях, які перед ними ставляться і конституційно у всіх державах, які іменують себе демократичними, проголошуються. Багато спільного в них у соціальних функціях, зміст діяльності, конституційних принципах їх організації та функціонування. Так, наприклад, в конституційних актах переважної більшості сучасних держав в тій або іншій формі проголошується принцип незалежності суддів, самостійності судів в межах встановленої юрисдикції у вирішенні будь-яких питань. "Народні суди в межах, встановлених законом, здійснюють правосуддя самостійно, без втручання з боку адміністративних" та інших органів і організацій -- зазначається, зокрема, в Конституції Китайської Народної Республіки (стаття 126).

У більшості конституцій сучасних держав закріплюється принцип гласності судочинства, відкритості судового розгляду.

Ясна річ, цей принцип, так само як і інші принципи організації та діяльності судових органів, не слід абсолютизувати. Конституційна теорія далеко не завжди збігається з практикою. Нерідко у діяльності судових органів багатьох країн мають місце грубі порушення проголошуваних конституційних положень.

Значну роль у державному механізмі ряду країн виграє система органів прокуратури. Прокуратура покликана здійснювати нагляд за точним і однаковим виконанням законів органами державного управління, підприємствами, установами, громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами.

Органи прокуратури здійснюють також нагляд за дотриманням законності в роботі органів дізнання і попереднього слідства, при розгляді справ у судах, в місцях ув'язнення, при виконанні покарань та інших заходів примусового характеру, призначуваних судами.

Правову основу діяльності органів прокуратури різних країн складають норми, що містяться у конституціях і спеціальних актах, що регулюють порядок організації і діяльності прокуратури. Згідно з Конституцією Росії, що визначає структуру, порядок формування та принципи діяльності прокуратури, «повноваження, організація і порядок діяльності прокуратури Російської Федерації визначаються федеральним законом »[Конституция Российской Федерации. Стаття129.]

принцип державний апарат влада

Основні принципи організації та діяльності державного апарату

Під принципами організації та діяльності державного апарату слід розуміти найбільш важливі, ключові ідеї і положення, що лежать в основі його побудови та функціонування. Вони розкривають соціально -- класову сутність, соціальний зміст і призначення, основні цілі та завдання державного апарату. Принципи організації і діяльності державного апарату розроблялися, обгрунтовувалися і втілювалися в життя в процесі всієї багатовікової діяльності державного механізму.

Одні з них, що стосуються в основному діяльності державних апаратів багатьох країн, приживалися і розвивалися. Інші, пов'язані найчастіше до процесу організації та діяльності державних апаратів окремих країн, у міру змін, що відбуваються відпадали.

Так, наприклад, зовсім донедавна, а саме -- до розпаду Союза Радянських Соціалістичних Республік в радянській політико-юридичній теорії та практиці як найбільш важливих принципів організації і діяльності державного апарату вважалися наступні: принцип партійного керівництва; підпорядкування апарату політиці; принцип широкої участі мас в управлінні справами суспільства і держави, в діяльності державного апарату; принцип демократичного централізму; гласності; соціалістичної законності; інтернаціоналізму і соціалістичного федералізму (стосовно до соціалістичних федеративних держав); принцип рівноправності національностей; наукового планування, координації, обліку і контролю діяльності апарату та ін.

Однак після розпаду Союза Радянських Соціалістичних Республік і кардинальних змін, що відбулися в державному механізмі Росії за останні роки, багато з цих принципів повністю себе вичерпали. Замість них офіційно стали декларуватися інші, що відповідають новим економічним і соціально-політичних умов життя суспільства.

Разом з тим незалежно від особливостей окремих держав у яких відбулися зміни в організації та діяльності державних апаратів різних країн є загальні принципи. Це не означає, зрозуміло, що вони завжди не тільки формально проголошуються, а й повністю реалізуються. Важко назвати державу, в якій би всі або хоча б основні принципи організації і діяльності державного апарату не тільки декларувалися теоретично, але і повністю реалізувалися б практично. Однак, загальні принципи, а точніше -- загальні вимоги, пропоновані до процесу організації та діяльності державних апаратів різних країн, існують і в тій чи іншій мірі реалізуються.

Серед такого роду принципів слід назвати: 1. принцип пріоритету прав людини; 2. принцип законності і конституційності; 3. принцип дотримання високих етичних вимог членами парламентів і чиновниками, їх повної політичної лояльності; 4. принцип гласності, що забезпечує інформаційність населення про події державно-правових процесах.

Дані та інші їм подібні принципи знаходять своє законодавче закріплення в конституційних актах і в спеціальних законах.

Одним з таких принципів є принцип законності і конституційності організації та діяльності державного апарату. Слід зауважити, що, володіючи не тільки юридичним, але і політичним характером, законність і конституційність виступають як основний метод функціонування різних державних органів і організацій.

Стосовно до діяльності державного апарату різних країн законність і конституційність означають здійснення всіх властивих державним органам та посадовим особам функцій у суворій відповідності з діючою конституцією, звичайними законами та підзаконними актами, відповідно до встановленої у законодавчому порядку компетенції.

Принцип законності і конституційності означає також забезпечення суворого і неухильного виконання підпорядкованими їм органами, організаціями та установами діючих нормативно-правових актів, боротьби з корупцією, а також з усякого роду порушеннями прав і свобод громадян, громадських організацій, трудових колективів.

Виходячи з цього, у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі законність і конституційність розглядають, як правило, не взагалі, а стосовно до рабовласницького, феодального, капіталістичного і соціалістичного типів держави і права.

Незважаючи на те, що соціалістичний («комуністичний») тип держави і права практично не відбувся, в юридичній та, частково, політологічній літературі питання (соціалістичної) законності та конституційності отримали, мабуть, найбільш грунтовне теоретичне обгрунтування.

Основу будь-якої законності і конституційності становлять конституції різних держав, а також закони, прийняті у їх розвитку. Наявність чіткого, добре розвиненого, що відповідає безперервно змінюється і все більш зростаючим вимогам практичного життя законодавства є принципово важливою і необхідною умовою послідовного зміцнення законності і конституційності в діяльності як окремих державних органів, так і всього державного механізму в цілому.

Суворе і неухильне дотримання законності і конституційності повинно бути неодмінною вимогою, принципом діяльності не тільки державних, але і недержавних органів, установ і організацій. У числі найважливіших принципів організації і діяльності державних апаратів різних країн, поряд з принципами-вимогами оптимальності їх побудови, ефективності функціонування, політичної лояльності, законності і конституційності, величезне значення мають принципи-вимоги, що стосуються високого професіоналізму державних службовців різних рангів, а також дотримання ними відповідних етичних норм.

Проблеми професіоналізму та етики державних службовців практично завжди стояли і стоять на порядку денному з моменту утворення будь-якої держави. Вони завжди залишаються дуже гострими проблемами. Навколо них постійно велися палкі, нескінченні суперечки.