Державний апарат

Одна з причин цього полягає в тому, що від професійного та етичного рівнів чиновників, особливо вищих рангів, багато в чому залежить характер діяльності, стиль і рівень ефективності самого державного апарату, стан справ у суспільстві та державі. Цілком зрозуміло тому, що чиновництво завжди знаходилося під критичним оком широких верств населення.

Інша причина подібних суперечок полягає в тому, що ніде в світі і ніколи чиновництво цілком свідомо і добровільно не визнавала свою професійну чи етичну недосконалість. Природно, що найбільш сприятливий для себе образ воно намагається створювати і в «опікуваного» ім населення. І, до речі, як було помічено дослідниками різних країн, далеко не завжди безуспішно.

Від того, як, яким чином, відповідно з якими вимогами-критеріями проводиться відбір претендентів на ту чи іншу державну посаду, в подальшому залежить ефективність їхньої роботи, коефіцієнт їх корисності для держави і суспільства.

Один з принципів -- вимог говорить, що державну службу слід розглядати як таку сферу діяльності, з якої виключаються «які б то не були особисті чи інші фінансові інтереси, що перешкоджають сумлінному виконанню» державними чиновниками службового обов'язку.

Державні службовці «не повинні брати участь у фінансових операціях, при проведенні яких передбачається використання закритої урядової інформації або використання такого ж роду інформації в особистих цілях».

Під принципами організації і діяльності державного апарату розуміють законодавчо визначені відправні засади, які виступають як регулятивні вимоги щодо основних параметрів його організації і функціонування з метою найбільш ефективного виконання функцій та завдань держави.

Організація і здійснення державної влади, як і народовладдя в цілому, грунтуються на певних принципах. Вони займають значне місце в чинній Конституції і в законодавстві України, виражають суть і зміст державної влади та характеризують порядок їх здійснення. Об'єктивно принципи державної влади можна поділити за кількома ознаками, зокрема на загальні й інституційні, конституційні і законодавчі, матеріальні і процесуальні, а також на організаційні і функціональні.

Загальні принципи державної влади є основними засадами організації і діяльності всіх або більшості видів (гілок) влади і органів, які здійснюють державну владу. [М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. -- Харків: Право, 2002. - 432 с, с.]

Інституційні принципи є основними засадами організації і діяльності окремих видів державної влади (законодавчої, виконавчої або судової) і органів, що їх здійснюють. Це, зокрема, принципи формування і діяльності парламенту -- Верховної Ради України, принципи організації і діяльності органів виконавчої влади, основні засади судочинства тощо.

Конституційними принципами є основні засади організації і діяльності державної влади та її органів, що визначаються чинною Конституцією України, а законодавчі -- відповідно законами.

Матеріальні принципи опосередковують собою насамперед основні повноваження органів державної влади, а процесуальні -- порядок їх здійснення.

Організаційні принципи визначають основні засади формування і будівництва, організації органів державної влади, а функціональні -- основні принципи (засади) їхньої діяльності. До принципів організації і діяльності державного апарату слід віднести: -- поділ влади; -- виборність представницьких органів державної влади; -- пріоритет прав і свобод людини і громадянина; -- діяльність у межах компетенції та у спосіб, передбачені законодавством (законність); -- професіоналізм і компетентність; -- обов'язковість рішень, прийнятих вищими державними органами для нижчих державних органів; -- прозорість; -- підконтрольність; -- відповідальність; -- ефективність; -- дотримання прав місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, організацій, установ; -- неупередженість здійснення повноважень; -- рівне право громадян на доступ до державної служби; -- стабільність кадрів. [ Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Скакун О.Ф., Харків 2001]

Одним із пріоритетних принципів державної влади серед загальних є принцип здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Він означає насамперед багато -- функціональність державної влади і рівноправність та незалежність органів державної влади між собою і їх взаємний контроль. Цей принцип уособлює у собі не лише чіткий поділ всіх видів влади, а й їхню єдність і взаємодію. Відносна самостійність кожного виду влади і органів чи органу, що її здійснюють, передбачає існування і функціонування державної влади як цілісної системи. Відповідно, цей принцип може постійно діяти лише як за наявності законодавства про кожен вид органів державної влади і всебічному визначенні в ньому як повноважень кожного з них, так і порядку діяльності, як гарантій діяльності кожного з них, так і відповідальності за свою діяльність.

Іншим не менш важливим принципом є принцип демократизму державної влади. Він полягає у демократизмі формування і функціонування її органів. Зокрема, народні депутати України і Президент України обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Функціонування органів державної влади характеризується, як правило, гласністю, відкритістю, колегіальністю у своїй роботі та іншими демократичними засадами. Проте послідовне здійснення цього принципу є у багатьох відношеннях проблематичним. Зокрема, виборче законодавство постійно змінюється, виборчі закони приймаються, як правило, напередодні виборів, що істотно зменшує рівень їхньої організації і проведення. Об'єктивно необхідними є підготовка і прийняття комплексного законодавчого акта про вибори (наприклад Виборчого кодексу України) та найскоріший вибір виборчої системи України, оскільки змішана мажоритарно-пропорційна система, як цоказало неодноразове проведення виборів за цією системою, далеко себе не виправдовує.

Принцип гуманізму державної влади означає якісно нове становлення органів державної влади і посадових осіб до людини і громадянина в Україні, що характеризується дійсною повагою. Так, відповідно до статті З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, звичайно, в особі органів державної влади.

Принцип системності і структурованості органів державної влади означає, що не лише в цілому, а й кожен вид органів державної влади, як правило, є певною системою. Це стосується, зокрема органів виконавчої і судової влади.

Водночас більшість органів державної влади є внутрішньо структурованими, що характерно насамперед для парламенту України у вигляді комітетів, фракцій і груп. Проте проблема системності і структурованості органів державної влади залишається актуальною, особливо щодо парламенту України, який залишається однопалатним, незважаючи на результати референдуму за народною ініціативою 16 квітня 2000 р., і внутрішньо далеко не повністю структурованим, що не властиво більшості парламентам світу.

Відносна партійність парламенту у поєднанні з позапартійністю Президента України та уряду України, як показав час, далеко не забезпечують належне функціонування органів державної влади України. Об'єктивно необхідним стає перехід до пропорційної системи виборів народних депутатів України і формування уряду на партійних засадах.

Принцип постійності і детермінованості складу і повноважень органів державної влади України означає постійність функціонування відповідних органів державної влади і детермінованість та обмеженість їхніх повноважень. Так, народні депутати України обираються строком на 4 роки (стаття76) і здійснюють свої повноваження на постійній основі (стаття78). Президент України обирається строком на 5 років (стаття 103), але одна і та сама особа не може бути Президентом більше ніж два строки підряд. Президент України не може мати іншого представницького мандату, обіймати посаду в інших органах державної влади або об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку (стаття 103).

Принцип конституційності і законності державної влади полягає у чіткому і всебічному визначенні статусу органів державної влади і посадових осіб, в наявності міцних конституційних основ їхньої організації і діяльності. Система державної влади, її органів та їхня компетенція визначаються, як правило, Конституцією України, а порядок їхньої діяльності -- законами та регламентами.

Принцип конституційності і законності означає також, що відповідно до статт 19 чинної Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України. На жаль, реалізація і цього принципу є досить проблематичною, про що свідчать звернення громадян до "контрольних" органів державної влади, зокрема до прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Принцип поєднання єдиноначальності і колегіальності в організації і діяльності органів державної влади означає створення і функціонування як колегіальних, так і одноособових органів державної влади як самостійних видів влади, а також наявність у системах окремих органів державної влади колегіальних і одноособових органів. Найбільш поширеним видом органів державної влади в Україні є колегіальні органи: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Центральна виборча комісія та ін. Водночас значне коло органів державної влади має одноособовий характер: Президент України, прокуратура України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, міністерства, місцеві державні адміністрації та ін. У системі ряду органів державної влади, зокрема виконавчої і судової влади, існують як колегіальні органи (Кабінет Міністрів України), так і одноособові (міністерства, місцеві державні адміністрації). При багатьох одноособових органах традиційно існують колегіальні органи як дорадчі (колегії, науково-методичні ради при міністерствах, дорадчі колегіальні органи при Президентові України тощо). Проблематичним в Україні залиіпається питання про пріоритет колегіальних і одноособових органів, зокрема парламенту і Президента України, що є питанням про форму правління і форму держави.

Принцип поєднання в системі органів державної влади, центральних, вищих, верховних з місцевими органами державної влади означає територіальну розгалуженість органів державної влади. Традиційно вона властива не всім органам державної влади (парламенти, конституційні суди тощо). Парламенти, наприклад, існують переважно як єдині органи законодавчої влади, за винятком федеративних держав.

Традиційно розгалуженою системою місцевих органів державної влади в багатьох країнах є система місцевих органів державної виконавчої влади, яка існує і в Україні у вигляді місцевих державних адміністрацій. Система місцевих органів судової влади існує в Україні у вигляді місцевих судів загальної юрисдикції. Проте реалізація принципу поєднання в системі органів державної влади центральних, вищих, верховних органів державної влади і місцевих в Україні є вельми проблематичною.

Принцип поєднання державної влади і безпосереднього народовладдя означає поєднання безпосередньої, прямої і представницької демократії.

В Україні цей принцип проводиться найбільш послідовно серед найбільш демократичних країн. Зокрема, в Україні поряд з функціонуванням парламенту та інших органів державної влади і системи місцевого самоврядування України, використовуються різні форми безпосереднього народовладдя, зокрема проводяться вибори і референдуми всеукраїнського і місцевого рівня, до того ж вирішальні, а також мирні збори, мітинги, походи, демонстрації та інші форми безпосередньої демократії.

Звичайно, має вдосконалюватися виборчий і референдний процеси, виборче і референдне законодавство та законодавство про інші форми безпосереднього народовладдя, але є всі підстави констатувати, що цей принцип державної влади проводиться найбільш послідовно.

Принцип поєднання державної влади і місцевого самоврядування як загальний принцип організації і здійснення державної влади означає за Конституцією України визнання і гарантування державою, органами державної влади і посадовими особами місцевого самоврядування. Це виявляється у визнанні Конституцією і законами України суб'єктами місцевого самоврядування територіальних громад і утворюваних ними представницьких та інших органів на всіх рівнях (населених пунктів і регіонів) у прийнятії законів про вибори цих органів та місцеве самоврядування в цілому тощо. Проте проблема поєднання державної влади і місцевого самоврядування залишається досі актуальною, адже представницькі органи місцевого самоврядування на регіональному рівні, зокрема обласні і районні ради, не мають своїх виконавчих органів, а місцеві державні адміністрації як органи державної виконавчої влади на місцях виконують не властиві їм управлінські (виконавчі) функції, які їм мусять делегувати відповідні представницькі органи місцевого самоврядування. Не зовсім відповідає принципу поєднання державної влади і місцевого самоврядування практика поєднання в одній особі посад голови ради (районної, обласної тощо) і глави адміністрації. Адже місцеве самоврядування є правом територіальної громади та органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Принцип гарантованості організації і діяльності органів державної влади та їхнь ої відповідальн ості означає як систему стримань і противаг у відносинах органів державної влади, зокрема, імпічмент Президенту України, дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, відкладальне вето Президента України, вияв недовіри Кабінету Міністрів України та інші заходи, так і всю систему організаційно-правових і нормативно -- правових гарантій організації і діяльності органів державної влади, включаючи юридичну відповідальність за порушення законодавства щодо державної влади, а також відповідальність органів державної влади за порушення Конституції України і чинного законодавства: конституційно-правову, кримінально-правову, цивільно-правову та дисциплінарно-правову відповідальність.

Більш детально слід зупинитися на принципі поділу влади, оскільки саме він вважається однією з основоположних засад організації і діяльності державного апарату в умовах становлення в Україні демократичної правової державності.

Насамперед уточнення потребує питання про те, чи поділяється єдина державна влада на певні відносно відокремлені гілки влади, чи йдеться про функціонування окремих самостійних влад. Так, Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 року не містить єдиного поняття державної влади, вказує лише на окремі види влади -- законодавчу, виконавчу і судову. І, навпаки, з точки зору теорії народного суверенітету, коли народ визнається джерелом державної влади, передбачається її єдність, яка водночас не виключає можливості поділу державної влади на окремі її гілки.

Стаття 6 Конституції України не дає чіткої відповіді на це питання, оскільки в ній йдеться про державну владу і про окремі види влади -- законодавчу, виконавчу та судову. Однак системне тлумачення норм Конституції України дозволяє зробити висновок про наближеність конституційних засад української державності до концепції народного суверенітету.

Поділ влади має глибокий демократичний зміст, оскільки в кінцевому вимірі він спрямований, згідно з концепцією Ш. Монтеск'є, на недопущення концентрації державної влади в руках однієї людини, органу або класу, пов'язаного з цим можливого свавілля, зрештою -- на забезпечення політичної свободи людини і громадянина. Поділ влади в цьому розумінні розглядається не тільки як принцип організації і діяльності державного апарату, але і в значно ширшому контексті як одна із навайжливіших засад демократичного правління. Іншими словами -- без поділу влади демократії, в усякому разі, у її сучасному розумінні, бути не може.

Слід наголосити на тому, що тільки за умов функціонування механізму поділу влади стає можливим реальне панування режиму законності в країні, коли жодна з гілок влади не має можливості узурпувати всю державну владу, піднестися над іншою гілкою влади і диктувати їй свою волю. Отже, за таких умов відносини між ними можна вибудовувати лише на засадах рівності кожної з гілок влади перед законом.Поділ влади як принцип організації і функціонування державного апарату втілюється юридично у двох конструкціях: -- поділі повноважень між трьома основними ланками державного апарату: органами законодавчої, виконавчої і судової влади; -- функціонуванні механізму взаємних стримувань і противаг між гілками влади.Так, згідно з Конституцією України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -- Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України розглядається як вищий орган у системі органів виконавчої влади, до яких входять також центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Правосуддя, згідно з нормами Конституції, може здійснюватися тільки судами.

Механізм взаємних стримувань та противаг між органами законодавчої і виконавчої влади має на меті забезпечення їх співробітництва як гілок єдиної державної влади. Органи законодавчої влади стримують виконавчу владу, оскільки виконавча влада не може виходити за межі прийнятих парламентом законів. Парламент формує або бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади -- уряду, здійснює парламентський контроль за діяльністю уряду щодо виконання ним законів. У свою чергу вищі органи в системі виконавчої влади наділяються правами законодавчої ініціативи, можуть застосовувати відкладальне вето щодо законів, прийнятих парламентом.

За парламентсько-президентської форми правління президент, який тяжіє до виконавчої влади, за наявності певних, окреслених Конституцією умов має право розпустити парламент і, навпаки, парламент за відповідних умов -- усунути президента з поста в порядку імпічменту.Органи судової влади захищають права і свободи людини і громадянина від будь-якого свавілля з боку державних органів. Окрім того, Конституційний Суд як специфічний підрозділ у системі судової влади може стримувати як законодавчу, так і виконавчу владу шляхом визнання законів, прийнятих парламентом, і правових актів вищих органів виконавчої влади неконституційними у разі, якщо вони не відповідають Конституції.

Висновок

У результаті проведеного дослідження з проблеми устрою апарату державної влади можна зробити наступний основний висновок. Механізм держави, як система органів і установ, за допомогою яких забезпечується виконання зовнішніх і внутрішніх функцій держави, являє собою живийорганізм , який постійно розвивається. Еволюція його в конкретних історичних умовах обумовлена багатьма факторами, в тому числі формою правління держави, соціально-економічними і політичними умовами, національними особливостями, традиціями управління і т.д.

Устрій апарату держави і створення правової бази його функціонування є однією з головних завдань будь-якої конституції. Весь величезний розгалужений горизонтально і вертикально механізм володарювання повинен працювати узгоджено, розділяючи сфери регулювання, охоплюючи всі сторони життя суспільства. Безпосередньо організація і діяльність державного апарату здійснюється на основі ряду принципів, під якими розуміються керівні ідеї, начала, що лежать в основі його створення і функціонування, і які виступають як в діяльності державного апарату в цілому, так і в його окремих частинах, структурно відокремлених одиницях. Більшість даних принципів закріплено в Конституції країни, або в інших законах і нормативно-правових актах, де вони можуть бути розвинені і доповнені.

Список використаних джерел та літератури

«Теория государства и права: Учебник для вузов» / Под ред. Проф. В.М. Корельского и проф. В.Д. Перевалова. -- Издательство Норма, 2003. - 616 с.

Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2003. -- 240 с

Загальна теорія держави і права / За ред. Копєйчикова В.В. - К.: Освіта, 1999. - 320 с.

Конституція України Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року( Текст Конституції України відповідає тексту, що існував до внесення змін Законом "Про внесення змін до Конституції України" N 2222 -- IV (2222 -15) від 08.12.2004 )

М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. -- Харків: Право, 2002. - 432 с, с. 120-123

Органи державної влади України / За ред. В.Ф.Погорілка: Монографія. -- К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2002. -- 592 с.

Основи права / Под ред. Лазарева В.В. - М.: Наука, 1996. - 432с

Сирих В.М. “Теория государства и права”, М., 1998

Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Х.: Консум, 2001.--656с.

Теорія держави і права: Підручник / С.Л. Лисенков, А.М. Колодій, О.Д. Тихомиров, В.С. Ковальський; За ред. С.Л. Лисенкові. -- К.: Юрінком Інтер, 2005. -- 448 с.

Юридический энциклопедический словарь. -- М: Советская энциклопедия, 1998 -- с. 67

Размещено на Allbest.ru