Особливості допиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Допит - одна з найбільш поширених слідчих дій. Він являє собою спосіб отримання, засвідчення та перевірки такого виду доказів, як показання осіб.

Із зовнішнього боку допит має схожість з отриманням інтерв'ю і пояснень. Але по суті він відрізняється своєю правовою природою та встановленим порядком проведення допиту. Тобто допит являє собою ефективний засіб отримання доказової інформації та повинен будуватися таким чином, щоб порядок його проведення по можливості дозволяв отримати в великій кількості правдиві та значні для справи дані і в той же час надійно гарантував права людини і громадянина, оберігав честь та гідність допитуваної особи.

Допит можна визначити як слідчу дію, що складається в особистому спілкуванні слідчого з допитуваним з метою одержання в нього відомостей про обставини, що підлягають доведенню по кримінальній справі. Формовані в рамках криміналістичної тактики наукові основи допиту не можуть не ураховувати досягнень суміжних галузей знань. Оскільки допит є специфічною формою міжособистісних відносин, велике значення мають закономірності психічної діяльності людей, досліджувані загальною й соціальною психологією. Так, загальна психологія розкриває сутність і механізм таких важливих для розуміння допиту психічних процесів, як сприйняття людиною навколишньої дійсності за допомогою органів почуттів, запам'ятовування сприйнятого, відтворення сприйнятої інформації. З урахуванням досягнень соціальної психології розробляється проблема психологічного контакту слідчого з допитуваним і інші. Важливим у тактиці допиту є організаційний аспект, що враховує досягнення таких наук, як теорія керування, наукова організація праці.

1. Поняття та види допиту

Допит -- це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини по справі. [6]

Допит - найрозповсюдженіша з усіх слідчих дій. Як показують дослідження, на процес допиту слідчі витрачають не менше 25 % всього об'єму свого робочого часу.

Проведення допиту, на перший погляд не представляє особливих ускладнень. Однак, легкою ця справа здається лише на перший погляд. Далеко не завжди люди дають правдиві та об'єктивні свідчення. Дуже часто отримати такі свічення вдається лише після довгих і наполегливих зусиль слідчого, в результаті вмілого застосування цілого ряду тактичних прийомів.

Допит при попередньому слідстві можна визначити як слідчу дію, яка включає в себе отримання та фіксацію у встановленому законом порядку показів свідків, неповнолітніх, потерпілих, підозрюваних чи обвинувачених про відомі їм факти, що мають значення для розслідуваної справи.

Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК України (статті 107, 143-146, 166-171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов'язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

Згідно зі статтями 143, 167 КПК України допит можна проводити у місці провадження досудового слідства або в місці перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.).

Допит, як правило, проводиться в кабінеті слідчого, але може бути проведений і в іншому місці, якщо слідчий вважатиме це доцільним.

Всіх осіб, викликаних по одній справі, допитують окремо, причому слідчий слідчий приймає всі міри, щоб до допиту вони не могли спілкуватися між собою.

Перед допитом свідка чи потерпілого слідчий зобов'язаний перевірити особу допитуваного, роз'яснити йому його обов'язки і попередити під розписку у протоколі про кримінальну відповідальність за відмову чи ухилення від дачі показів та за дачу завідомо неправдивих свідчень. Свідкам слідчий роз'яснює, що вони повинні правдиво розповісти все, що їм відомо по справі. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань. Конституція України у ст. 63 проголошує імунітет свідка: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом».

На початку допиту свідка слідчий з'ясовує його стосунки із звинувачуваним та потерпілим та необхідні свідчення про особу свідка.. Після розповіді свідка слідчий може задавати допитуваному питання, причому дозволяється ставити лише конкретні питання.

При допиті свідків у віці до чотирнадцяти років, а якщо потрібно - то і до шістнадцяти років, викликається педагог. У випадку необхідності можуть бути викликані також законні представники неповнолітньої особи або її найближчі родичі. Перед початком допиту цим особам роз'яснюють їх права та обов'язки, про що робиться відмітка у протоколі. Вони можуть бути присутніми на допиті і можуть ставити слідчому питання. Слідчий вправі відвести задане питання, але воно все одно заноситься до протоколу.

Під час допиту обвинуваченого, слідчий спочатку повинен запитати, чи визнає він себе винним у звинуваченні, а потім ставити питання по суті звинувачення. Вислухавши його розповідь, слідчий за необхідності ставить звинуваченому питання.

Таким чином, допит будь-якого учасника процесу фактично розпадається на три стадії:

Ш з'ясування особи допитуваного (заповнення анкетної частини протоколу);

Ш довільна розповідь;

Ш питально-відповідальна стадія (деякі автори виокремлюють ще й четверту стадію - фіксацію результатів допиту).

В ході довільної розповіді допитуваного не рекомендується переривати.

Перші дві стадії є обов'язковими, третя - факультативна. Якщо слідчий, записавши свідчення допитуваного, данні в ході довільної розповіді, вбачає, що всі обставини події викладені в протоколі достатньо повно і точно, то немає необхідності ставити додаткові запитання.

Види допиту (див. рис. 1) на попередньому слідстві відрізняються залежно від:

- процесуального становища допитуваного (допит свідка, потерпілого, підозрюваного, звинувачуваного);

- віку допитуваного (без участі третіх осіб, з участю захисника, експерта, спеціаліста, батьків або законних представників неповнолітньої особи, педагога, перекладача);

- складу осіб, що беруть участь (без участі третіх осіб, з участю захисника, експерта, спеціаліста, батьків або законних представників неповнолітньої особи, педагога, перекладача);

- місця проведення допиту;

- характеру слідчої ситуації (безконфліктна, конфліктна). Безконфліктна ситуація при допиті характеризується повним або частковим співпадінням інтересів особи, що проводить допит із допитуваним і виникає зазвичай, коли допитують потерпілого або свідка, тобто добросовісного учасника процесу. І навпаки, конфліктна ситуація, як правило виникає при допиті підозрюваного чи обвинувачуваного, який не бажає давати правдиві свідчення і відмовляється співпрацювати із слідчим;

- того, проводили допит даної особи по цій справі, чи особу допитують вперше (первинний, повторний, додатковий допит). Повторним вважається той допит, коли даються свідчення з тих самих питань, з яких вини давалися на попередньому допиті, додатковим - коли свідчення даються з питань, які не були висвітлені в ході минулих допитів. При цьому, якщо в ході первинного допиту анкетна частина протоколу була заповнена повно і правильно, при повторних і додаткових допитах вона не заповнюється.

Не можна допускати постановку навідних запитань, які містять елементи сугестії (навіювання). Відповідно до кримінально-процесуального законодавства (ст.ст. 143, 167 КК України) забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Рис. 1 Основні види допиту

2. Стадії і психологічні особливості формування показань допитуваних

Сприйняття, запам'ятовування та відтворення є взаємопов'язаними етапами формування показань. Правильне розуміння цих процесів сприяє ефективному застосуванню тактичних прийомів допиту, правильній оцінці показань.

Першим етапом у формуванні показань є сприйняття. Сприйняття -- це не тільки сума відчуттів, а й діяльність мислення. Відчуття є суб'єктивним за змістом джерелом, а тому відчуття і сприйняття певним чином залежать від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини.

Сприйняття має різноманітні відтінки і характер залежно від особи сприймаючого (емоційного ставлення, інтересу до того, що сприймається, спрямованості уваги).

Другим етапом формування показань є запам'ятовування, як здатність утворювати умовні зв'язки, зберігати і відновлювати їхні сліди. Як і сприйняття, воно має вибірковий характер: людина запам'ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має для неї істотне значення.

Дослідження мимовільного запам'ятовування, як і досвід проведення допитів, свідчить про те, що особи запам'ятовують не тільки те, що справляє яскраве враження, а й фонові обставини, на які не спрямована безпосередня увага. Тут доцільно застосовувати тактичні прийоми допиту з використанням асоціативних зв'язків, до яких належать:

а) постановка додаткових запитань, заснованих на аналізі показань осіб і використанні можливих асоціацій у допитуваного в момент спостереження події;

б) постановка нагадуючих запитань (витяги з показань допитуваного чи відомостей з інших матеріалів справи з метою відновлення в пам'яті обставин події, що спостерігалася);

в) пред'явлення під час допиту речових доказів;

г) допит на місці події.

Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого. Воно залежить від низки умов, у тому числі фізичного і психічного стану особи в момент відтворення. Особливого значення тут набуває здатність особи висловлювати свої думки. Ця здатність у кожної людини є індивідуальною і залежить від її культурного рівня, інтелекту, словникового запасу. При цьому значну роль відіграють, вислови, які використовує слідчий при допиті, окремі фрази, слова, формулювання запитань.

У психології відомі два типи відтворення: а) вільне відтворення смислового змісту з відхиленням від форми та б) відтворення змісту із збереженням його форми. Цей поділ важливо встановити в показаннях з метою їх правильної оцінки і визначення тактики допиту. Так, відтворення змісту із збереженням форми виявляється в детальному і послідовному викладі події, без виділення її головних і другорядних рис. Відтворення ж змісту без форми полягає у викладі суті події.

3. Фактори, що впливають на формування показань

До факторів, які певним чином впливають на сприйняття, його емоційне забарвлення, належить темперамент. Правильність сприйняття залежить від суб'єктивних і об'єктивних факторів. Суб'єктивні -- це стан органів відчуття людини, її суб'єктивна можливість правильного сприйняття, а об'єктивні -- умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою спостерігають, тощо.

Розглядаючи об'єктивні фактори, що впливають на правильність сприйняття, не можна відмежовувати їх від суб'єктивних особливостей особи, яка «забарвлює» сприйняття. До таких особливостей належать спрямованість сприйняття і його емоційність. Спрямованість сприйняття залежить від того, чи було воно навмисним, чи ні. Ненавмисне характеризується тим, що людина не готується попередньо до нього, воно виникає раптово і триває, доки діє відповідний подразник. Навмисне ж сприйняття характеризується цілеспрямованістю, а тому повніше і пов'язане з так званою професійною увагою. Сприйняття особою предметів чи явищ, пов'язаних з його професією, часто найправильніше і містить найменший відсоток помилок.

Експерименти з перевірки пам'яті людини свідчать про те, що вона з часом може перекручувати сприйняту подію. Повну розповідь про те, що спостерігалося, можна одержати тоді, коли свідок допитується через найкоротший від події проміжок часу.

У слідчій практиці переважно зустрічаються показання осіб, які не ставили собі за мету обов'язково запам'ятовувати факти для викладу їх потім на допиті. Цією обставиною і визначаються складність відтворення зафіксованого, уривчастість, неповнота відомостей і деталей події.

Так, очевидець автоподії часто обмежує увагу фактами, які найсильніше діють на його психіку. Наприклад, свідок -- очевидець наїзду автомашини на велосипедиста показав, що він не запам'ятав ні обставин наїзду, ні зовнішнього вигляду автомашини. Він запам'ятав тільки те, як упав ящик з неї на велосипедиста (ящик, падаючи, ударив велосипедиста залізним кутом, перевертаючись, ударив ще раз і придавив його, розтрощивши голову і плече). Свідок зосередив увагу на потерпілому, а тому його показання в цій частині виявилися найповнішими. Спрямованість уваги в цьому випадку сприяла кращому запам'ятовуванню окремих обставин.

4. Особливості формування показань неповнолітніх

Допит неповнолітніх має певну специфіку, обумовлену особливостями формування дитячої психіки. Складність його визначається тим, що вибір найдоцільніших прийомів встановлення контакту, часу проведення допиту найчастіше залежить від особи допитуваного, його психічного стану.

Особливості психіки неповнолітнього, підвищене навіювання, ступінь його розвитку, недостатня здатність критично ставитися до фактів, які сприймаються, визначає вибір і послідовність тактичних прийомів, необхідних для одержання об'єктивних показань.

Підготовка до допиту включає продумування формулювання запитань і черговості, в якій вони будуть поставлені. Вони повинні бути простими, доступними для розуміння. Не слід вдаватися до складної юридичної чи іншої спеціальної термінології, але й не потрібно наслідувати дитячу мову.

Велике значення для успішного допиту малолітніх і неповнолітніх має його своєчасність. З часом свідок під впливом заінтересованих осіб може відмовитися від дачі показань чи переплутати обставини розслідуваного злочину.

Слід пам'ятати і про те, що допит не може тривати довго, оскільки неповнолітній може бути зосередженим, як свідчать дані наукових досліджень, не більше 30--40 хв., а малолітній ще менше.

Важливим питанням підготовки до допиту неповнолітнього є вибір доцільного місця і обстановки допиту (вдома, в прокуратурі, в школі тощо), які повинні імпонувати допитуваному, створювати необхідну психологічну настроєність і можливість провести його найефективніше.

У процесі допиту неповнолітнього слідчому важливо встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендуються бесіди на абстрактні теми, а також про заняття, ігри, захоплення спортом, технікою, про улюблених героїв, цікаві кінофільми, книги тощо. Встановлення психологічного контакту істотно впливає на щирість показань, сприяє взаєморозумінню між слідчим і допитуваним. Слідчий повинен триматися спокійно, упевнено і разом з тим доброзичливо, але не полишаючи наполегливості і твердості. Нервозність слідчого, його зриви скоріше, ніж при допиті дорослих, приведуть до того, що допитуваний зробиться жорстоким, замкнеться або від переляку і хвилювання почне плутатися і брехати. Страх перед слідчим може привести до самообмови. [7]

Важлива роль у встановленні контакту і у визначенні тактичних прийомів допиту належить педагогові чи іншій особі, яку запрошують відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства для участі в допиті. Це істотно впливає на характер проведення допиту, визначення послідовності і формулювання запитань, оцінки в окремих випадках щирості допитуваного, його здатності давати показання за тих чи інших обставин. Особливо уважно слід ставитися до допиту неповнолітніх потерпілих. При допиті і оцінці їх показань слід з'ясувати, чи не було на них впливу дорослих, враховуючи при цьому вразливість допитуваного, побоювання помсти з боку інших осіб.

5. Класифікація запитань при допиті

У теорії криміналістики існує певна класифікація запитань, які можуть бути сформульовані допитуваному. За своєю спрямованістю запитання поділяються на основні (спрямовані на з'ясування головних відомостей у справі) та доповнюючі (спрямовані на з'ясування фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді). Відповідно до цільового призначення запитання можуть бути: уточнюючими -- спрямовані на найповніше і найточніше з'ясування питань, що мають значення для справи (наприклад: «Ви показали, що пістолет знаходився біля трупа. Чи не можете Ви сказати, з якого боку і на якій відстані від трупа знаходився пістолет?»); нагадуючими -- переслідують мету оживити пам'ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації (наприклад: «Що Ви робили після дня народження? В якому місці Ви гуляли?» тощо); контрольними -- спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допитуваним, з'ясування джерел одержання фактів (наприклад: «На підставі чого Ви стверджуєте, що злочин було вчинено о 16-ій годині?»). [6]

Вимоги, пред'явлені до формулювання запитань, засновуються на нормах кримінально-процесуального закону і на загальнологічних правилах.

Не можна допускати постановку навідних запитань, які містять елементи сугестії (навіювання). Відповідно до кримінально-процесуального законодавства (ст.ст. 143, 167 КК України) забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

5. Психологічний вплив та психічне насильство при допиті

Правомірний психічний вплив сам по собі не диктує конкретні дії, не вимагає того чи іншого змісту, а втручається у внутрішні психологічні процеси, формує правильну позицію людини, свідоме відношення до своїх громадянських обов'язків і лише опосередковано приводить її до выбору визначеної линії поведінки (добровільність вибору відрізняє, наприклад, допит, направлений на отримання правдивих показань, від домагання - до визнання).

При насильстві допитувана особа суттєво обмежена чи зовсім позбавлена можливості обирати для себе лінію поведінки. Вона визначена альтернативою, яку ставить особа, яка провадить дізнання.

Г.Г.Доспулов пише - «насилие - всякое противоречащее требованиям закона и профессиональной этике воздействие на допрашиваемого, которое ограничивает выбор правильной линии поведения, умаляет его права или затрагивает законные интересы других участников процесса.» [8]

Думка про недопустимість слідчим використання психологічного впливу з метою протидії розслідуванню зустріло рішуче заперечення з боку більшості вчених-юристів на тій підставі, що "подобные взгляды разоружают следственных работников и низводят их до положения пассивных регистраторов событий". [9] Але разом із тим, недопустимими є такі дії, які, хоча і в завуальованому вигляді, порушують процесуальні гарантії осіб, які беруть участь у справі, вони загрожують спотворенням істини, порушення норм закона, моралі і професійної етики слідчого.

Виходячи з вимог закону, моралі треба визнати недопустимим використння по відношенню до допитуваного не тільки прямого фізичного насильства чи погроз, але й будь-яких інших заходів, так чи інакше пов'язаних із фізичним чи психічним примусом допитуваного до дачі певних показань. Такі, наприклад, як арешт чи затримання особи як засіб впливу з метою отримання від неї бажаних показань, обіцянки пом'якшити її долю, надати ті чи інші пільги обвинуваченому за його зізнання і т.д. Такий самий характер мають спроби "закріпити" (замість того, щоб всебічно перевірити і підкріпити іншими доказами) зізнання обвинуваченого шляхом допиту в присутності понятих, провадження непотрібних для справи очних ставок, що створює видимість численних доказів там, де, по суті, є лише одне зізнання.

Суть подібних методів - незаконний тиск на обвинуваченого (підозрюваного), щоб примусити його визнати те, що слідчий вважає (не завжди при йьому правильно вважає) правдою. Тому подібні прийоми, відправною точкою яких є переоцінка слідчим значения признання обвинуваченим своєї вини, суперечить закону та моральним вимогам, є насильством а іноді примушують допитуваного до обмови або самообмови.

Правомірність і допустимість психичних засобів визначається точною відповідністю букві закону, пізнавальною ефективністю, відповідати моралі. Таким чином, мова йде не не про те, чи законно використання психічного впливу, а про недопустимість психічного насильства.

6. Слідчі ситуації і системи тактичних прийомів, які застосовуються при проведені допиту

Допит підозрюваного і обвинуваченого

Починаючи допит підозрюваного, слідчий зобов'язаний роз'яснити йому, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що зазначається у протоколі (ст. 107 КПК України).

Під час з'ясування обставин, які стали основою для затримання підозрюваного, слідчий ставить запитання відносно фактів, що передували злочинній події чи відбулись після неї, з метою встановлення: а) даних відносно дій підозрюваного і його місцеперебування до злочину, під час і після нього; б) відомостей, що деталізують його показання; в) інших даних, що сприяють перевірці показань. З'ясування в ході допиту деталей обставин, пов'язаних з діями і місцем перебування підозрюваного під час злочину, має велике значення для встановлення причетності до злочину і перевірки його показань.

Так, у справі про вбивство завідуючого клубом Б. як підозрюваних допитували двох братів Г., які довгий час перебували в неприязних стосунках з ним і погрожували йому розправою. Одному з братів, що виявив (за його словами) труп потерпілого, слідчий поставив ряд запитань для встановлення місця його перебування в момент злочину і обставин виявлення трупа Б. Г. відповів, що був у клубі, в кіно, а незадовго до закінчення сеансу вийшов з залу на вулицю покурити. До клубу більше не заходив, а пішов додому. Проходячи біля будинку, Б. побачив, що той лежить у калюжі крові. Не дочекавшись інших перехожих, зайшов до сільської Ради і сповістив про те, що трапилось.

Постановкою контрольних запитань про зміст і про те, чому підозрюваний йшов у напрямку, протилежному від свого дому, слідчий встановив ряд протиріч у показаннях, що свідчили про їх неправдивість. Коли слідчий звернув на це увагу Г., той відмовився далі давати показання. Пізніше було встановлено, що один з братів, після вчинення вбивства, щоб відвести підозру, лишився на місці злочину і заявив про виявлення трупа.