Особливості допиту
Характеристика та сутність допиту. Аналіз формування показань неповнолітніх. Основні види допиту: допит свідка, потерпілого, підозрюваного, звинувачуваного. Характеристика основних прийомів для проведення допиту. Основні особливості перехресного допиту.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 04.10.2011 |
| Размер файла | 138,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Показання обвинуваченого є одночасно засобом його захисту і джерелом доказів у справі. За своїм змістом вони полягають у відповідях на запитання про те, визнає чи не визнає він себе винним, у чому саме, а також у його поясненнях щодо наявних в справі фактів.
Предмет допиту обвинуваченого повинен охоплювати сукупність обставин, які підлягають з'ясуванню у справі, і може торкатися також даних, що не відображені у постанові про притягнення як обвинуваченого, якщо це необхідно для встановлення об'єктивної істини і правильної оцінки показань. До таких обставин можуть бути віднесені питання про мотиви злочину, про умови, що сприяли його вчиненню, тощо.
На відміну від допиту свідка, тут своєрідної специфіки набуває з'ясування даних про особу обвинуваченого, які багато в чому сприяють визначенню психологічної основи в конкретному випадку для побудови тактики допиту. Вирішуючи складний комплекс психологічних завдань, які підлягають вирішенню в зв'язку з конкретною ситуацією, особливостями психіки . допитуваного, його емоційністю тощо, треба пам'ятати про етичні правила проведення допиту, які безпосередньо випливають з вимог кримінально-процесуального закону, йдеться не тільки про етику кримінального процесу, а й про вплив допитуючого на пробудження в обвинуваченого голосу совісті, що дозволяє йому засудити свої вчинки. В цьому й полягає велика виховна роль допиту на попередньому слідстві.
Допит обвинуваченого провадиться за заздалегідь розробленим планом, який може змінюватися відповідно до характеру показань, необхідності їх доповнення чи перевірки.
Допит обвинуваченого починається із з'ясування питання про те, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні. Після позитивної відповіді на це питання слідчий пропонує йому дати докладні показання по суті. Визнання обвинуваченим своєї вини аналізується слідчим, співставляється з іншими встановленими в справі фактами. Воно не має переваги над будь-якими іншими доказами в справі.
Якщо обвинувачений заперечує свою вину в якій-небудь частині пред'явленого обвинувачення, слід детально з'ясувати всі ті факти, якими він це обґрунтовує.
Якщо заперечення вини прямо протирічить установленим у справі доказам, слідчий у процесі допиту може повідомити обвинуваченому про це і пред'явити докази, які підтверджують його вину.
У випадках, коли обвинувачений заперечує свою вину і не бажає давати показань, слідчий повинен з'ясувати мотиви цієї відмови, пояснити обвинуваченому, що його пояснення є одним із засобів здійснення права на захист.
Аргументи обвинуваченого, який заперечує свою вину, доцільно співставляти з наявними у справі матеріалами. перевірити їх з допомогою слідчих дій.
Психологічною основою пред'явлення доказів у ході допиту, як і оголошення показань з метою викриття неправдивості обвинуваченого, є раптовість, яка може переконати його у повній обізнаності слідчого відносно злочинної події. Обвинувачений, не підготовлений до ситуації, що раптово виникла, вимушений наспіх придумувати аргументи на своє виправдання і це обеззброює його, порушує вибрану ним логічну послідовність показань, діє на психіку як викриваюча інформація.
Якщо обвинувачений дає неправдиві показання, слідчий, який глибоко вивчив справу перед допитом і має відповідні докази, легко спростує такі показання. В багатьох випадках неправдивість показань встановлюється співставленням їх з доказами, зібраними в справі. Важливим засобом виявлення неправдивості показань є їх деталізація. Однак найкраще впливають докази, які відповідно до їх специфіки можуть бути пред'явлені чи оголошені в процесі допиту в найдоцільніший момент. Іноді буває достатнім обмежитися повідомленням обвинуваченому про наявність у справі доказів, які спростовують певне показання, і назвати їх.
Пред'явлення доказів обвинуваченому з метою викриття неправдивості в його показаннях, можна здійснювати такими прийомами: а) послідовно, що дозволяє нарощувати силу їх переконливості; б) з пред'явленням в першу чергу найбільш переконливих доказів.
Перший спосіб пред'явлення доказів має на меті логічне послідовне викриття неправдивості в показаннях, одержання пояснень з менш значних моментів з поступовим переходом до пред'явлення вагоміших викривальних доказів; другий прийом ґрунтується на психічній раптовості.
В окремих випадках, для встановлення неправдивості в показаннях обвинуваченого, вдаються до повторного допиту. Тактичний смисл його проведення полягає в тому, що обвинувачений, який приховує правду, може допуститися істотних протиріч, проговоритися і цим довести свою «винну» обізнаність про факти, які могли бути відомі тільки йому в зв'язку з злочинною подією.
У процесі допиту під впливом почуття каяття, викриття неправдивості в показаннях, бажання доповнити свої пояснення даними, невідомими слідчому, обвинувачений може змінити свої показання. Слідчий фіксує як перші, так і змінені показання, з'ясовує мотиви цих змін і пояснює обвинуваченому, що пом'якшує вину лише щире каяття.
Підозрювані й обвинувачувані - це особи, найбільш зацікавлені наприкінці справи, а тому схильні до утаювання або перекручування обставин, пов'язаних зі злочином. Кримінальної відповідальності за відмову від показань і за дачу свідомо неправдивих свідчень вони не несуть. Для них дача показань -законне право й засіб захисту від обвинувачення. Показання підозрюваного (обвинувачуваного) - звичайний рядовий доказ, не гірше й не краще інших. Законом установлено, що визнання обвинувачуваного, не підтверджене іншими доказами, не може бути покладене в основу обвинувачення. Тому слідчому потрібно одержати не "визнання", а правдиві показання, тобто з'ясувати фактичні дані, повно й дійсні обставини, що об'єктивно відображають, справи.
Не можна разом з тим не бачити, що обвинувачуваний, обґрунтовано притягнутий до кримінальної відповідальності, краще багатьох інших обізнаний в обставинах злочину, а тому здатно повідомити досить коштовну інформацію. Одержання її залежить від того, наскільки професійно володіє слідчий тактичним арсеналом ведення допиту. Тактика допиту підозрюваного в основному аналогічна тактиці допиту обвинувачуваного. Разом з тим підозрюваний -це особа, якій обвинувачення ще не пред'явлене, оскільки даних для цього недостатньо. Не виключено, що підозра може виявитися необґрунтованою. Щоб виключити помилку й не штовхнути підозрюваного на самообмову, слідчий зобов'язаний виявити максимум об'єктивності. Однієї з важливих особливостей допиту підозрюваного є те, що предмет і тактика даної слідчої дії визначаються з обсягом інформації, покладеної в основу затримки зазначеної особи, а також особливостей ситуації, що склалася під час і після його затримки.
Допит свідка
Згідно ст. 68 та 167 КПК України свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Характер стосунків між свідком і обвинуваченим, підозрюваним, потерпілим має враховуватись при оцінці показань свідка.
Не можуть бути доказані дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базується на повідомленнях інших осіб то ці особи повинні бути також допитані (ч. З ст.68 КПК).
Оцінюючи показання свідка, необхідно також обставини, що дають підстави думати про помилкове уявлення або добросовісну помилку свідка щодо фактів про які він дає показання. Свідчення особи, яка не є очевидцем інкримінованого обвинуваченому злочину, можуть бути покладені в основу обвинувачення тільки після перевірки ґрунтовності одержання відомостей. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущення свідків, їх неконкретних і суперечливих показаннях. Показання свідків не можуть бути відкинуті лише на тій підставі, що ці свідки перебувають у родинних стосунках з підсудними. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватись тільки на показаннях свідків, заінтересованих у результатах розгляду справи. Необхідно особливо критично ставитись до показань свідків, які перебувають у неприязних стосунках з обвинуваченим або в його підлеглості, а також малолітніх і неповнолітніх свідків, враховуючи можливість їх помилкового уявлення про повідомлювальні факти.
Слідчий визначає місце допиту свідка, виходячи з таких міркувань і обставин справи. В більшості випадків свідок допитується в місці провадження слідства. Свідок не повинен допитуватися у вихідні та святкові дні та в нічний час. Виключення складають лише випадки які є невідкладними.
В ст. 166 КПК визначений порядок виклику свідка для допиту. Там зазначено, що свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку свідкові, а в разі його тимчасової відсутності кому-небудь з дорослих членів його сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету селищної або сільської Ради народних депутатів чи адміністрації за місцем його роботи. Свідок також може бути викликаний телеграмою або телефонограмою.
Повістка неповнолітньому свідку адресується одному з його батьків, опікуну, піклувальнику або адміністрації дитячого закладу, де він перебуває. Якщо при допиті неповнолітнього необхідна присутність його законного представника (ч. 1 с. 168 КПК), в повістці вказується також необхідність його явки разом зі свідком. При неявці свідка без поважних причин до нього застосовується привід згідно ч. 2 ст. 70 КПК.
Інколи в розслідуванні справи виникає необхідність допитати свідка який проживає в іншому районі, місті, області. В такому випадку слідчий має право поручити провести допит свідка відповідному слідчому, органу дізнання у письмовій формі.
Свідок допитується окремо і у відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів до того, щоб свідки викликані в одній справі, не могли знатися між собою до закінчення доповіді.
Присутність сторонніх осіб при допиті є недопустимим. Як виняток допускається присутність прокурора, начальника слідчого підрозділу ОВС і безпеки (якщо вони вважають це за потрібне), перекладача, спеціаліста, експерта, законного представника, захисника (ч. 2 ст. 48 КПК).
Перед допитом слідчий встановлює особу свідка та повідомляє його в якій справі він викликаний, і попереджує про обов'язок розповісти все відоме йому в справі, а також про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і задачу завідомо неправдивих показань. Про те, що свідок був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384-385 ККУ він розписується в протоколі допиту. Це слід зробити після того, як установлена особа свідка, але до заповнення протоколу допиту в частині анкетних даних, бо показання свідка і в цій частині входять до предмета його допиту.
Потім слідчий з'ясовує стосунки між свідком і підозрюваним або обвинувачуваним, а також потерпілим і починає допит. Після того як свідок закінчить дачу показань, слідчий ставить йому запитання. Такий порядок допиту є вірним, тому що по перше, при вільній розповіді допускається менше помилок, ніж при відповідях на питання. Тому не варто поспішати ставити запитання свідку. По друге, слідчий не завжди знає, чим володіє свідок. Свідок же знає набагато більше того, що може запитати в його слідчий.
Заслухавши розповідь свідка, слідчий може поставити йому уточнюючі, доповнюючі, нагадувальні і конкретні запитання але не навідні, тобто такі які своїм формуванням підказують бажану слідчому відповідь свідка.
При перебігу допиту свідка можуть пред'являтися різні документи, запитуватись витяги з показань інших осіб, відтворюватись звукозапис і відеозапис. Все це фіксується в протоколі допиту свідка. В свою чергу свідок може користуватися нотатками, розрахунками, робити плани, схеми, малюнки, які теж обов'язково додаються до протоколу.
Допит потерпілого
Потерпілий може бути допитаний про обставини які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти що характеризують особу обвинувачуваного або підозрюваного, та його взаємовідносини з ним. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідомо.
Оцінюючи показання потерпілого, слід врахувати, що він особисто заінтересований в результатах розслідування і розгляду справи в судді, факт його ознайомлення з матеріалами справи в порядку ст. 217 КПК, а також його психологічний стан під час вчинення його злочинних дій, умови сприйняття ним обставин вчинення злочину. Обвинувачення не може бути обґрунтоване суперечливими показаннями потерпілого, не підтвердженими іншими доказами, а також показаннями, які за обставинами справи могли б бути наслідком помилкового сприйняття потерпілим подій і фактів, зокрема, якщо він перебував у стані сп'яніння, а також підозрами потерпілого що виникли у нього через несприятливі стосунки з обвинувачуваним чи підозрюваним.
Виклик потерпілого проводиться за правилами встановленими ст. 166 КПК (порядок виклику свідка для допиту). Допит потерпілого проводиться з додержанням вимог, зазначених в частині 1, 2, 3 ст. 167 КПК. (Допит свідка).
Перед початком допиту слідчий попереджає потерпілого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 ККУ. Після цього слідчий з'ясовує стосунки між потерпілим і підозрюваним або обвинувачуваним і пропонує потерпілому розповісти про все відомо йому в справі. Оскільки потерпілий має право, але не зобов'язаний давати показання, він не попереджається про кримінальну відповідальність і за відмову давати показання.
Перед першим допитом слідчий оголошує особі постанову про визнання її потерпілою і роз'яснює права передбачені ст. 49 КПК. При допиті потерпілого з дозволу слідчого може бути присутній його представник.
Таким чином можна вивести особливості допиту потерпілого:
потерпілий безпосередньо зіштовхується з фактом злочину. Тому його показання є найбільш повними ніж показання свідків - тому розслідування справи починається як правило з допиту потерпілого (якщо це можливо).
потерпілий, в більшості випадків є особою зацікавленою в справі. Тому показання потерпілого можуть носити необ'єктивний характер.
дача показань потерпілого - його право, а не обов'язок.
на відміну від свідка потерпілий має більш широкі права учасника процесу, його показання є засобом захисту порушених, прав та законних інтересів.
Крім цих відомостей, допит потерпілого проводиться по правилам, регулюючим допит свідка.
Допит неповнолітнього свідка чи потерпілого (ст. 168, 171 КПК)
Допит неповнолітнього свідка чи потерпілого віком до 14 років , а за розсудом слідчого - віком до 16-ти років проводиться за правилами ст. 167 КПК в присутності педагога, а при необхідності лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього.
Участь педагога є обов'язковою лише при допиті свідка віком до 14 років. В інших випадках - якщо свідок чи потерпілий відстав у своєму розумовому розвитку і з ним важко встановити психологічний контакт. Присутність лікаря при допиті неповнолітнього свідка чи потерпілого віком до 16-ти років може бути визначене слідчим необхідною в разі відсталості у фізичному чи розумовому розвитку допитуваного, його хворобливості.
Присутність батька, матері чи ін. Законного представника може сприяти захисту законних інтересів свідка чи потерпілого, встановленню з ним контакту і отримання повних і правдивих, показань. До початку допиту зазначеним вище особам роз'яснюється їх обов'язок бути присутніми при допиті, а також право викладати свої зауваження із дозволу слідчого і задавати свідкові чи потерпілому запитання які будуть занесені до протоколу допита. Слідчий вправі відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесено до протоколу.
Перед допитом слідчий може порадитись з педагогом, лікарем, законним представником з приводу тактики, ведення допиту формування і послідовності постановки запитань неповнолітньому, які питання доцільно ставити їм самим. [10]
Свідкові чи потерпілому що не досягли 16-ти річного віку роз'яснюється його обов'язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідальність він не попереджається.
При доповіді неповнолітнього свідка чи потерпілого слід врахувати, що як правило він легше ніж дорослий піддається навіюванню, схильний до фантазування і швидше втомлюється , стає неуважним. Через те його допит не повинен бути дуже тривалим, іноді необхідні перерви в допиті. Показання при допиті неповнолітнього свідка чи потерпілого слід записувати в протоколі простими і зрозумілими йому реченнями, з урахуванням особливостей його мови. Доцільно застосувати стенографування, звукозапис чи відеозапис.
7. Перехресний допит поняття, сутність
Перехресний допит - допит свідків на судовому слідстві за участю сторін. Перехресний допит складає один з найдієвіших засобів до розкриття істини. Відповідаючи на питання сторін, свідок з потреби розповідає все, що він знає про обставини даної справи; свідчення його при цьому не буває одностороннім, оскільки обвинувач і захисник прагнуть з'ясувати справу кожен з своєї точки зору; при перехресному допиті сторонам надається можливість визначити міру достовірності як всього свідчення свідка, так і окремих його частин. Інститут перехресного допиту вироблений звинувачувальним процесом і запозичений сучасним слідчо-змагальним процесом з Англії. У англійському процесі кожна із сторін сама допитує представлених нею свідків (головний допит, або examination in chief), залишаючись в межах того положення, яке вона бажає довести свідченням даного свідка; після головного допиту починається протилежний, або перехресний, допит (cross-examination) - протилежна сторона пропонує свідкові ряд питань з метою ослабити дане ним свідчення; на закінчення сторона, що представила свідка, проводить вторинний допит (reexamination), обмежуючись предметами, що увійшли до складу допиту протилежної сторони. При допиті свідків сторонам забороняється ставити їм питання в такій формі, яка підказувала б очікувані від них відповіді. Англійський порядок перехресного допиту має ту невигоду, що розповідь свідка, що складається з ряду відповідей на питання сторін, не має зв'язку і послідовності, унаслідок чого враження від свідчення свідка значно ослабляється. Щоб уникнути цієї незручності в процесі слідчо-змагальному, допит кожного свідка починається тим, що голова пропонує свідкові розповісти все, що йому відомо по обставинам даної справи. Після викладу свідком свого свідчення голова пропонує сторонам звернутися до свідка з питаннями по всіх предметах, які кожна з них визнає потрібним з'ясувати. На відміну від нашого статуту, німецький і французький кодекси зобов'язують голову надавати сторонам право допиту свідка тільки у разі їх про те вимоги.
Сторони можуть запитувати свідка не тільки про те, що він бачив або чув, але також і про ті обставини, які доводять, що він не міг бачити або чути, що розповідається їм або принаймні не міг бачити або чути так, як він говорить на суді. Питання свідкові пропонує спочатку та сторона, по посиланню якої він викликаний до допиту, потім протилежна сторона; у роз'яснення відпо-відей, даних свідком на питання однієї сторони, інша може запропонувати йому вторинні питання. Голова має право зупиняти сторони і, у разі вжи-вання ними неправильної системи допиту, наприклад, якщо сторона умовляє свідка, або прагне його збити і заплутати, або, нарешті, вступає з ним в супе-речку; при цьому голова може сам запропонувати свідкові ті питання, які в неправильній формі пропонувала йому сторона. Якщо після закінчення допи-ту свідка сторонами предмет свідчення не цілком з'ясований, свідкові можуть бути запропоновані додаткові питання. [11]
Кожний учасник судового розгляду, а саме суддя, прокурор, захисник, експерти, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також підсудні та потерпілі мають право ставити допитуваному додаткові запитання для з'ясування чи доповнення відповідей, які були й на запитання інших осіб.
На перехресному допиті можуть бути допитані усі учасники процесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні позивачі та цивільні відповідачі, а також експерти), які допитуються у судовому засіданні. Такий допит справляє сильний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає одночасний допит кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних й тих самих обставин. Особлива роль у перехресному допиті належить суду, який повинен виконувати регулятивну функцію.
Перехресний допит збільшує небезпеку виникнення навіювання. Це пов'язано з постановкою однотипних запитань, повторюванням однакових запитань кілька разів, різною тактикою допитуючих. [6]
Висновок
Отже, підводячи підсумок, хочу відмітити, що при написанні даної курсової роботи, я дійшла висновку, що така слідча дія як допит - це процесуальна дія, яка зводиться до отримання та фіксації у встановленому процесуальним порядком показань свідків, потерпілих, підозрюваних та звинувачуваних про відомі їм факти, що мають значення для правильного рішення справи.
Предметом допиту можуть бути різного роду обставини, що мають відношення до розслідуваної події.
Види допиту різноманітні. Залежно від процесуального становища допитуваного відрізняють:
- допит свідка;
- допит потерпілого;
- допит підозрюваного;
- допит звинувачуваного.
Якщо в основі класифікації лежить вік допитуваного, допит ділиться на:
- допит малолітнього;
- допит неповнолітнього;
- допит дорослої особи.
Допит може бути проведено без участі третіх осіб, або з їх участю, а саме: за участю захисника, експерта, спеціаліста, батьків або законних представників неповнолітнього, педагога, перекладача.
Допит може бути:
- первинним;
- повторним;
- додатковим.
Нерідко при проведенні допиту виникає конфліктна ситуація (наприклад, між слідчим та підозрюваним, або звинувачуваним). При проведенні допиту в конфліктній ситуації слідчий використовує наступні тактичні прийоми:
- роз'яснює допитуваному значення чистосердечного зізнання та дачі правдивих свідчень;
- виявляє мотиви дачі неправдивих свідчень;
- переконує за допомогою логічних доводів у марності дачі неправдивих свідчень;
- максимально деталізує і конкретизує покази допитуваного;
- пред'являє докази, що доводять провину допитуваного;
- творює у допитуваного уяву про поінформованість слідчого.
Необхідною умовою отримання на допиті достовірних і повних даних є детальна підготовка до його проведення. Підготовка включає в себе: вивчення матеріалів кримінальної справи; визначення кола обставин, за якими необхідно отримати свідчення; вивчення психологічних особливостей допитуваного; забезпечення участі у допиті передбачених законом осіб, а також спеціалістів, якщо знадобиться їх допомога; підготовку необхідних науково-технічних засобів.
Подобные документы
Визначення місця, цілі і ролі допиту свідка в сучасному кримінальному процесі. Аналіз психологічних особливостей формування показань свідків. Характеристика тактичних прийомів проведення допиту і особливості допиту неповнолітніх, глухих і німих свідків.
курсовая работа [30,1 K], добавлен 21.02.2011Правова характеристика статусу потерпілого. Визначення вмісту і значення допиту в криміналістиці: підготовка, тактика, вибір часу і місця допиту. Основні особливості допиту окремих категорій потерпілих. Фіксація і способи перевірки свідчень потерпілого.
курсовая работа [34,0 K], добавлен 21.02.2011Поняття та основні завдання допиту неповнолітніх та малолітніх осіб відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства України. Використання спеціальних знань при проведенні допиту неповнолітніх та малолітніх осіб. Підготовка до допиту.
курсовая работа [51,0 K], добавлен 28.11.2013Особливості проведення тих чи інших слідчих дій по відношенню до умов розслідування конкретних видів злочинів. Поняття, загальні правила та різновиди допиту. Психологічний контакт під час допиту як система взаємодії людей в процесі їх спілкування.
контрольная работа [101,4 K], добавлен 22.02.2008Особливості та види судового допиту, тактичне значення його підготовки та стадії. Особливості конфліктної ситуації, її типові варіанти та вирішення. Тактичні особливості забезпечення належного змісту протоколу судового засідання, види питань допиту.
методичка [68,3 K], добавлен 15.01.2010Допит як регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, його призначення та цілі. Підготовка, проведення допиту не неповнолітніх. Дитина згідно норм міжнародного права.
реферат [19,4 K], добавлен 28.09.2014Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого. Пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого. Тактичні особливості допиту обвинуваченого. Допит під час проведення розслідування. Соціальний і професійний статус допитуваних.
реферат [32,2 K], добавлен 19.03.2007Криміналістична характеристика шахрайства, вчиненого організованими злочинними групами у сфері житлового будівництва. Типові слідчі ситуації, версії на етапі розслідування шахрайства. Тактика допиту потерпілого і свідка. Протидія розслідуванню шахрайства.
диссертация [951,6 K], добавлен 23.03.2019Поняття, завдання, предмет і структура методики розслідування, класифікація і структура окремих методик. Поняття криміналістичної характеристики злочину. Аналіз методик розслідування злочинів, вчинених організованою злочинною групою. Тактика допиту.
дипломная работа [97,8 K], добавлен 16.08.2008Криміналістична характеристика вбивства матір'ю новонародженої дитини. Типові слідчі ситуації й обставини, які підлягають встановленню по справах про дітовбивства. Тактика огляду місця події, допиту підозрюваного, призначення судово-медичної експертизи.
курсовая работа [41,9 K], добавлен 11.10.2012
