Склад злочину бандитизму

38

Размещено на http://www.allbest.ru/

38

Зміст

Вступ

Розділ І. Бандитизм: поняття та ознаки

1.1 Бандитизм як кримінально-правове явище

1.2 Ознаки бандитизму

Розділ ІІ. Склад злочину бандитизму

2.1 Об'єктивні ознаки бандитизму

2.2 Суб'єктивні ознаки бандитизму

Висновки

Перелік літератури та інших інформаційних джерел

Вступ

Актуальність даної курсової роботи полягає в тому, що одним із найпоширеніших проявів організованої злочинності в Україні, та й у світі загалом, є бандитизм. Цей злочин у чинному Кримінальному кодексі віднесено законодавцями до злочинів проти громадської безпеки, яка визначає стан захищеності суспільства та таких його цінностей, як життя та здоров'я людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій, від загально небезпечних посягань.

Особлива небезпека бандитизму, що «спрямувала» цей склад до ряду злочинів проти громадської безпеки, полягає в тому, що тривале функціонування озброєної групи людей, які вчиняють напади на громадян або підприємства, установи та організації завдає особливо відчутних збитків в суспільстві. Тому статтею 257 Кримінального кодексу України бандитизмом визнає  організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

В останні роки в Україні бандитизм займає досить стійке положення і має тенденцію до зростання. Така ситуація викликає підвищений інтерес криміналістів до спроб розробки відповідної криміналістичної методики, вироблення необхідних криміналістичних рекомендацій, розгляду криміналістичної характеристики бандитизму.

Небезпека бандитизму пов'язана в першу чергу з тим, що у більшості випадків він вчиняться з корисливих мотивів з метою насильницького заволодіння майном, про те в основному бандитизм виходить за межі злочинів проти власності являє собою один із видів організованої злочинності.

Безперечно бандитизм посягає на життя та здоров'я людей, на підприємства, установи, організації, а тому держава зобов'язана приділяти увагу даному питанню, зокрема на правовому рівні. Незважаючи на досить ґрунтовне дослідження даної теми недостатнім чином розкрити питання щодо озброєності банди.

Нечіткість врегулювання цього питання полягає в тому, чи варто визнавати озброєність наявність у бандитів тільки вогнепальної або холодної зброї. Звичайно, у разі невизначеності це питання необхідно вирішувати шляхом призначення відповідної експертизи, але основна проблема в тому, що на практиці злочинці часто застосовують такі засоби посягань, які не можливо однозначно визначити за вогнепальну або холодну зброю, це наприклад електрошок. Проте крім озброєності , як одної з основних ознак бандитизму, доцільно пам'ятати, що обов'язковою ознакою банди є також і мета - вчинення нападу під яким необхідно розуміти дії що поєднані із застосування насильства, як фізичного так і психічного.

У літературі проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм досліджувалися в роботах М.І. Бажанова, Н.О. Гуторової, М.І. Ковальова, Н.Ф. Кузнецової, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, В.В. Сташиса, М.І. Хавронюка та ін.

У переважній більшості випадків праці названих науковців, по-перше, ґрунтувалися на кримінальному законодавстві колишнього Союзу РСР, по-друге, проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм розглядалися не спеціально, а у зв'язку з аналізом більш загальних питань - проблем співучасті у злочині або відповідальності за державні злочини чи злочини проти громадської безпеки.

Метою роботи є розкриття теоретико-правового поняття та складу бандитизму.

Завданнями даної курсової роботи є:

1. дослідження проблеми кваліфікації бандитизму;

2. аналіз поняття бандитизму;

3. дослідження проблем, що виникають у зв'язку з розкриттям бандитизму;

4. дослідження ознак бандитизму;

5. аналіз складу злочину бандитизму.

Об'єктом роботи виступають суспільні відносини, що виникають під час вчинення бандитизму.

Предметом дослідження є кримінально-правові норми та практика застосування законодавства при вирішенні питань пов'язаних з розкриттям бандитизму.

Методи дослідження зумовлені об'єктом і предметом. При написанні даної курсової роботи використовувалися такі методи дослідження, як аналіз літератури, що висвітлює дану тему, логічний метод, що дозволив показати як історично в різних типах світогляду відбувався процес формування уявлень про бандитизм, метод синтезу (на основі вивченої літератури зроблено висновки щодо особливості складу злочину), а також проведено узагальнення та систематизацію даних щодо цієї теми.

Розділ І. Бандитизм: поняття та ознаки

1.1 Бандитизм як кримінально-правове явище

Бандитизм є одним з найбільш поширених проявів організованої злочинності в Україні та у світі. Тому його детальне вивчення має важливе значення для всебічної та ефективної боротьби і попередження цього виду злочину, що набуває особливої значимості після прийняття нового Кримінального кодексу України, в якому закладено нові сучасні погляди на організовану злочинність і способи протистояння цьому явищу. Поняття "бандитизм" виникло досить давно. Ще В.І. Даль у першому виданні "Толкового словаря живого великорусского языка" у 1863-1866 р. дав визначення понять "банда" і "бандит": "Банда - толпа, шайка, ватага, артель, скоп, соглас, общество, братство или союз в  дурном значении. Бандит - вор, дерзкий мошенник, грабитель, разбойник, подорожник, подорожная вольница".

Однак, цей словник не дає визначення бандитизму як явища, що зумовлено правовою недослідженістю цього питання того часу. Сучасні ж тлумачні словники, керуючись науково-правовим досвідом кримінології, дають визначення цього слова. Наприклад, у "Новому словнику української мови" можна знайти таке тлумачення: "Бандитизм - злочинна діяльність озброєних банд, що чинять грабежі, розбої, вбивства" [31].

У статті 69 зазначеного Кримінального Кодексу УРСР законодавчо визначався бандитизм у тому значенні, яким сучасна кримінологічна наука оперує і сьогодні. А саме: було визначено, що бандитизмом є організація озброєних банд з метою нападу на державні, громадські установи або підприємства або на окремих осіб, а також участь у таких бандах та у вчинюваних ними нападах [7, с. 229]. З часом це визначення було відредаговане відповідно до змін у суспільстві, й редакція "... державні, громадські установи або підприємства..." була замінена на "підприємства, установи, організації". В такому розумінні визначення поняття "бандитизм" перейшло до сучасного Кримінального кодексу України, який було прийнято Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. [2, с. 108].

Але, незважаючи на абсолютну ідентичність правового формулювання ст. 257 КК України 2001 р. і ст. 69 КК України 1961 р., їх зміст сприймається певним чином по-різному. Основною причиною цього є те, що крім ст. 257 - Бандитизм - чинний Кримінальний кодекс України містить декілька інших об'єктивно схожих за своїм кримінально-правовим змістом статей, що також регулюють питання відповідальності за створення і участь у визначених організаціях, групах, формуваннях. Це призводить до конкретизації змісту статті стосовно регулювання бандитизму, більш чіткого відокремлення бандитських нападів з сукупності подібних до них злочинів таких, як п. 4 ст. 258 - Створення терористичної групи, ст. 255 - Створення злочинної організації, ст. 260 - Створення не передбачених законом воєнізованих та озброєних формувань.

Постанова Пленум Верховного Суду України за № 13 від 23 грудня 2005 року "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями", дає наступне визначення у п.17 - "Бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної, довготривалої підготовки".

Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів, щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об'єднання набуло всіх обов'язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об'єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така.

Бандитизм визнається злочином і підлягає покаранню за умови, що він вчиняється у співучасті, яка є обов'язковою ознакою основного складу злочину.

Інститут співучасті дозволяє обґрунтувати кримінальну відповідальність не тільки осіб, які безпосередньо вчинили злочин (виконавців), а й осіб, які є співучасниками і які тією чи іншою мірою причетні до злочину і його вчинення - організаторів, підбурювачів, посібників. Вчинення злочину об'єднаними зусиллями двох чи більше осіб - за співучасті - завжди свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчинюваного, оскільки співучасть завжди полегшує вчинення злочину або його приховування, створює можливість багаторазової злочинної діяльності. Як правило, вона поєднується із заподіянням значної чи тяжкої (особливо тяжкої) шкоди охоронюваних кримінальним законом суспільним відносинам або ж створює можливість заподіяння такої шкоди [21, c. 83]. Ще однією специфікою є те, склад злочину виконується лише завдяки спільній діяльності всіх співучасників, в діяннях же окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки злочину.

Спільна участь у вчиненні злочину передбачає:

1) об'єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену злочинну діяльність усіх співучасників;

2) те, що вчинюваний співучасниками злочин є єдиним для них усіх;

3) спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину;

4) причинний зв'язок між діянням всіх співучасників і загальним злочинним результатом. Спільна участь у вчиненні злочину може проявитись як у дії, так і в бездіяльності [20, c. 87]. Кожен із співучасників повинен діяти разом, роблячи свій внесок у вчинення злочину.

Бандитизм, як і інші злочини, що вчиняються у співучасті, можливий лише за умисної вини. Така вказівка у законодавстві виключає співучасть у вчиненні необережного злочину.

Залежно від характеру участі окремих співучасників у вчиненні злочину співучасть може мати просту і складну форму. Виділення форм співучасті має істотне значення для кримінальної відповідальності співучасників, оскільки: а) дає змогу обґрунтувати з правової точки зору відповідальність не лише виконавця, а й інших учасників спільного вчинення злочину; б) впливає на кваліфікацію дій співучасників [20, c. 88].

Вчинення бандитизму можливе як при простій формі співучасті (співвиконавство), так і при складній формі.

Проста форма співучасті передбачає таке об'єднання зусиль співучасників, за якою кожен з них вчинює однакові з правової точки зору діяння і виступає як виконавець злочину. Вона характеризується тим, що всі співучасники безпосередньо беруть участь у виконанні об'єктивної сторони злочину.

Складна форма співучасті передбачає вчиненням кожним із співучасників різним за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Ознаками такої особи відповідно до ч.2 ст. 27 КК України є такі:

1) вона є суб'єктом злочину;

2) вчинила злочин передбачений КК України;

3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

Організатором є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій:

1) організувала вчинення злочину (злочинів);

2) керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням;

3) утворила організовану групу чи злочинну організацію;

4) керувала організованою групою чи злочинною організацією;

5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації;

6) організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання, викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Закон називає такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину:

1) умовляння;

2) підкуп;

3) погроза;

4) примус;

5) схиляння іншим чином [20, c. 95].

Пособником є особа, яка сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками. Пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину:

1) порадами чи вказівками;

2) наданням засобів чи знарядь;

3) усуненням перешкод;

4) заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом;

5) придбати чи збути такі предмети;

6) іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Діяння, яке утворює пособництво, може бути виконане до вчинення злочину, в процесі його вчинення або після його вчинення іншими співучасниками. Останнє можливе лише стосовно заздалегідь обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання чи збуту таких предметів, іншого сприяння приховуванню злочину.

Під участю у банді слід розуміти не тільки безпосереднє здійснення нападів, а й сам факт вступу до банди чи будь-яку іншу участь у діяльності банди, як її члена (надання транспорту, приміщень, фінансування банди, постачання зброї, пошук об'єктів для нападу тощо [4, с. 16].

Загальним підходом судової системи України у вирішенні питання про співучасть у бандитизмі, зважаючи на спільну мету всіх членів, їх взаємну координацію, загальне бажання вчинити той чи інший злочин, всі вони як учасники єдиної організації визнаються винними у бандитизмі [4, с. 14].

Проте, не існує єдиної думки відносно того, чи варто розцінювати банду або злочинну організацію як окремий груповий суб'єкт злочину, чи варто будь-яку організацію розглядати з точки зору діяльності її членів у співучасті. Першопричиною цих роздумів є досить високий рівень науково правової розробки і регламентації питань співучасті у вчиненні злочину у кримінальному праві України. П. Фріс у своїх дослідженнях доходить до висновку, що, з об'єктивної точки зору, організована злочинність повністю охоплюється поняттям складної форми співучасті, але, виходячи з суб'єктивної сторони злочину, надто стійкий рівень взаємозв'язків між членами груп виводить її за межі правовідносин стосовно співучасті. Автор навіть веде розмову про необхідність у зв'язку з цим виділення у структурі співучасті нової форми - мафіозної організації [27, с. 40]. Ця точка зору підтверджується також лексичним та семантичним тлумаченням таких понять, як "домовленість" і "об'єднання". Г.В. Новицький визначає домовленість як прихід до згоди після переговорів щодо того як діяти, а об'єднання - як з'єднання, створення єдності, одного цілого. Тобто, ступінь згуртованості у другому випадку є набагато більшим. Співучасниками бандитизму в окремих випадках можуть визнаватися лише ті фізичні особи, які здійснювали пособництво чи підбурювання, допомагаючи первинному організаторові (організаторам) банди й самі при цьому до складу банди не увійшли, а також такі, що були залучені до цього вже створеною бандою як організатор, підбурювач чи посібник у вчиненні конкретного злочину. У цих стосунках не йтиметься про співвиконавця-учасника процесу організації банди чи конкретного бандитського нападу, оскільки, якщо банда залучає до свого нападу навіть лише один раз особу, яка фактично не є і ніколи не була членом цієї банди, але погодилась взяти участь у нападі, то така особа відразу ж стає винною у бандитизмі і оцінюється як учасник банди, тому що ст. 257 КК України чітко передбачає, що бандитизмом також вважається й участь у вчинюваному нею (бандою) нападі. Якщо ж особа була співвиконавцем (а не первинним організатором) процесу організації банди, не маючи наміру ставати її членом, то такі дії підпадають під визначення пособництва у бандитизмі [25, с. 96].

Участь в організованому бандою злочині може брати і не член банди. Але дії такої особи слід кваліфікувати за ст. 257 КК України тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що злочин вчиняє банда, і сама брала у ньому участь.

Коли ж така особа не брала безпосередньої участі у вчинюваному бандою злочині, а лише будь-яким чином сприяла йому, її дії підлягають кваліфікації за статтями 27 і 257 КК України, як дії посібника.

Особи, які не були членами банди і не усвідомлювали факту її існування, але своїми діями будь-як сприяли банді у вчиненні нападу, несуть відповідальність за співучасть у злочині, який охоплювався її умислом.

1.2 Ознаки бандитизму

Бандитизм є особливо небезпечним злочином, який в умовах зростання злочинності являє собою серйозну загрозу для особистої безпеки громадян, їх майна, нормального функціонування державних, громадських і приватних підприємств, установ та організацій.

Особлива небезпека бандитизму, що "спрямувала" цей склад до ряду злочинів проти громадської безпеки, полягає в тому, що тривале функціонування (дійсне або заплановане злочинцями) озброєної групи людей, які вчиняють напади на громадян або підприємства, установи та організації, завдає особливо відчутних збитків суспільству. Бандитські напади, як правило, супроводжуються посяганнями на державну, колективну та приватну власність, на життя та здоров'я людей.

Як і інші злочини, що є не менше не безпечнішими, бандитизму також характерний ряд ознак.

Можна виділити ряд таких обов'язкових ознак банди:

1) об'єднання двох або більше осіб з метою вчинення нападів;

2) стійкість групи;

3) організованість групи;

4) озброєність групи.

Слід зазначити, що поняття "банда" та "бандитизм" не є тотожними.

Банда - це стійка озброєна група, а бандитизм - її організація, участь у ній або участь у здійснюваних нею нападах. Тому можлива відповідальність за бандитизм лишень однієї особи, а саме тоді, коли нею була здійснена невдала спроба створити озброєну групу, тобто коли має місце, кажучи словами закону, замах на організацію озброєної банди [19, с. 504].

Банда - це стійка група. "Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають спільні наміри щодо вчинення злочинів". Ця ознака свідчить про те, що винуваті організувалися на досить тривалий час, який потрібен для здійснення запланованої ними злочинної діяльності.

Стійкість, як обов'язкова ознака банди, передбачає згуртованість і відносно постійний склад учасників, об'єднаних спільною злочинною метою вчинення одного або кількох нападів [15, с. 57].

Стійкість як ознака банди є найбільш очевидною в тих випадках, коли озброєні напади планується здійснювати не у вигляді одного тільки запланованого нападу, після чого група повинна самоліквідуватися, а у вигляді постійної чи тимчасової діяльності, розрахованої на неодноразовість вчинення злочинних дій [15, с. 58].

Проте ряд правознавців досить скептично відносять до такої ознаки як стійкість, що має означати її стабільність і згуртованість.

Ці два терміни - "стійкість" і "згуртованість" - розкривається за допомогою інших термінів і за змістом є близькими [29, с. 61]. Семантичний аналіз показує, що термін стійкість означає твердість, завзятість і стабільність, а згуртованість - міцність, спаяність, одностайність і організованість. При цьому стабільність означає міцність і постійність, міцність - наявність сильних внутрішніх зв'язків, стабільність і твердість, твердість - міцність, силу, непохитність, рішучість і завзятість, завзятість - одностайність, невідступність, послідовність у здійсненні своєї діяльності та ін., тобто зміст кожного із наведених термінів має дещо розпливчастий характер і не відповідає вимозі нормативної чіткості. Звичайно, їх можна об'єднати і спробувати дати таке, наприклад, визначення: стійкість організованої групи означає, що вона має постійний склад учасників з наявністю сильних зв'язків між ними і високого ступеня організованості, а також одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій. Проте і це визначення є суб'єктивним і не дозволяє правильно зрозуміти дух закону. Адже сучасні організовані групи часто характеризуються саме змінним складом (в силу зіткнень між ними з приводу розподілу сфер впливу, нейтралізації окремих її членів правоохоронними органами тощо), а зв'язки між їх членами можуть бути, а можуть і не бути сильними: це залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. Це саме стосується і ступеня організованості (в одній групі може існувати принцип "смерть за порушення внутрішньої дисципліни", а в іншій панує анархія), одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних діянь. Треба мати на увазі і те, що за всіх інших обставин найбільш стабільною, згуртованою міцною і завзятою буде група з двох осіб. Стабільність, згуртованість, міцність і завзятість звичайно зменшуються зворотно пропорційно кількості членів будь-якої групи [29, с. 62].

Майже не виникає питань, коли вчинення низки нападів охоплюється єдиним наміром, причому намір не обов'язково повинен бути конкретизованим стосовно нападів на конкретних осіб або на конкретні підприємства, установи, організації. Достатньо наявності лише загального наміру вчинювати такі напади.

Дещо інша ситуація виникає, коли вчинення низки нападів тією самою озброєною групою не охоплюється єдиним наміром. Така ситуація характерна для злочинних угруповань, які тільки розпочинають свою діяльність [16, с. 487]. Згуртувавшись та маючи на меті існування такої групи вчинення лишень одного нападу, група попередньо зумовлює, що після його вчинення вона самоліквідується. Проте по деякому часі у членів зазначеної групи знову виникає умисел на повторне вчинення подібних дій і знов-таки з умовою самоліквідації. Кожний такий випадок розглядається учасниками злочинного угруповання як останній, викликаний лише надзвичайними обставинами.

При кваліфікації таких випадків слід пам'ятати, що, кажучи про стійкість групи, закон має на увазі перш за все стійкість її антигромадської, суспільне небезпечної спрямованості. Така стійка спрямованість залежно від складу групи може виникнути як безпосередньо після її організації, так і після вчинення кількох непов'язаних єдиним наміром нападів.

Формуванню стійких суспільно небезпечних намірів у зазначеному випадку сприяють почуття безкарності та порівняно простий спосіб розв'язання особистих проблем за рахунок суспільства. З вчиненням кожного наступного нападу у членів групи стає дедалі менше внутрішніх перешкод до злочинної діяльності. Зрештою стійкість злочинної групи в процесі суспільно небезпечної діяльності досягає рівня, достатнього для кваліфікації її дій як бандитизму (за наявності інших необхідних ознак).

За встановленим на сьогодні загальним правилом, систематичність злочинів - це перш за все вчинення злочину втретє. Тобто у зазначеному випадку групу слід вважати бандою, а дії співучасників - бандитизмом з моменту прийняття групою рішення про вчинення третього після повторно вчиненого нападу. Планування вчинення третього нападу (за наявності інших необхідних ознак) слід вважати бандитизмом, якщо не закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення першого озброєного нападу.

Звичайно, така кваліфікація можлива тільки стосовно постійних членів групи, тобто стабільності її частини, оскільки саме стабільність групи дозволяє говорити про її стійкість; інші особи, які вчинюють у складі групи другий напад, незважаючи на те, що її стабільна частина вчинює вже третій напад, несуть відповідальність за фактично вчинені дії в складі групи.

Р. Галіакбаров зазначає, що група може бути визнана бандитською і в тому випадку, коли вона, організувавшись для вчинення хоча б одного нападу, являє собою таку злочинну організацію, саме існування якої становить серйозну небезпеку [9, с. 27]. Це може мати місце через сукупність різних причин, серед яких можна назвати велику кількість учасників, старанність розподілу ролей між ними, використання зброї, в першу чергу вогнепальної, вчинення або підготовка нападів на такі об'єкти, як банк або ощадна каса, вбивство кількох осіб тощо. Проте хоч би якою міцною була "злютованість" групи та тривалість підготовки окремих злочинів, хоч би якою була сукупність різноманітних причин, вони не можуть бути еквівалентом необхідної для банди стійкості.

Інший погляд, як зазначає М. І. Ковальов, "призводить до ототожнення банди з організованою групою і штучно принижує суспільну небезпеку бандитизму" [18, с. 68].

Крім того, як вважають Н.А. Бєляєв та М.Д. Шаргородський, при практичному використанні розглянутих критеріїв не може бути забезпечена необхідна для кваліфікації визначеність ознак складу злочину [18, с. 69].

Організованість як обов'язкова ознака злочинної організації означає, що між її учасниками встановлюються організаційні зв'язки, іноді старанно законспіровані [18, с. 104]. Члени групи утворюють тісно з'єднану спілку, пов'язану взаємними зобов'язаннями та таку, що має певне керівництво.

Утворюється об'єднання, організаційна форма якого спеціально пристосована для злочинної діяльності. Організація стає своєрідним знаряддям вчинення злочину.

Якщо організована група являє собою озброєну банду, відповідальність її членів, які вчинили вимагання, настає за статтею 257 Кримінального кодексу України. Додаткової кваліфікації за ч. 4 ст. 189 КК у таких випадках не потребується.

Необхідність роздільного призначення покарання за злочини, які входять у сукупність, виходить з вимоги справедливості та тих завдань, які можуть виникнути в процесі виконання вироку. Кожен злочин є настільки небезпечним, що покарання за один з них не виключає необхідності покарання за інший. Тому закон зобов'язує суд перш за все віддати належне винним за кожен злочин.

Момент закінчення злочину. Організована, стійка, озброєна злочинна організація, яка зорганізувалася для вчинення здирництва, набуває всіх ознак банди за умови досягнення згоди про вчинення третього нападу після повторно вчиненого нападу.

Озброєність. Обов'язковою ознакою банди є наявність хоча б у одного з її учасників будь-якої вогнепальної або холодної зброї, за умови, що інші члени групи знають про неї та розуміють, що вона може бути застосована під час нападів.

Під вогнепальною зброєю стосовно злочинів, передбачених частиною 1 статті 262 - 264 Кримінального кодексу України, розуміються всі різновиди бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї, а стосовно бандитизму також і гладкоствольна мисливська зброя, для здійснення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюються при згоранні вибухової речовини (пороху або інших спеціальних горючих сумішей). До холодної зброї належать знаряддя та пристрої, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, які мають колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблюючий та ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, кастет тощо) і призначені для враження живої цілі.

Слід пам'ятати, що ознака озброєності означає не тільки озброєність групи вогнепальною або холодною зброєю. Поняття зброї стосовно бандитизму означає предмети, призначені виключно для враження живих цілей, не маючи іншого - господарського призначення. Тобто це не тільки зброя у буквальному її значенні, а й вибухові пристрої, виготовлення, носіння, зберігання чи збут яких заборонено. Під вибуховими пристроями слід розуміти предмети, які спеціально виготовлені для вчинення вибухів з метою враження живих цілей, а також містять у собі порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їхні сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

Пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети, ракетниці, а також вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, які не містять у собі вибухових речовин та сумішей, та інші предмети, які використовуються групою як зброя (сокири, ломи, перо чинні, столові чи кухонні ножі та інші предмети), а також макети зброї, які не є зброєю в її спеціальному значенні, не можуть визнаватися предметами, застосування яких під час нападу вказує на ознаку озброєності банди. У таких випадках учасники групи не можуть бути притягнуті до відповідальності за бандитизм.

У разі виникнення сумніву щодо приналежності того чи іншого предмета до зброї слід призначити відповідну судову експертизу [3].

При нападі не обов'язково використання зброї, важливо, що зброя була у розпорядженні банди і могла бути застосована [21, с. 70].

Якщо зброя не була вилучена, а винні або заперечують сам факт наявності у них зброї або заявляють, що вона була негідною (поламана або імітація), то для доказування озброєності банди пріоритетними стають наявні матеріальні сліди застосування зброї як при нападах, так і за некримінального використання (випробування, наприклад) [30, с. 7].

Так, відповідно до ознак, що вище викладені, банду слід відрізняти від злочинної організації за такими ознаками:

а) банда може складатися лише із двох осіб;

б) банда завжди озброєна;

в) ієрархічна структура для банди не обов'язкова;

г) метою банди є вчинення нападів, а злочинна організація може створюватися для вчинення будь-яких злочинів;

д) банда може бути створена для вчинення лише одного нападу, а злочинна організація - для неодноразового вчинення злочинів [29, с. 63].

Отже, банда створюється з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Нападом необхідно вважати дії, поєднані із застосуванням насильства. Насильство може бути як фізичним (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, нанесення ударів, побоїв, зв'язування, позбавлення волі, інші насильницькі дії), так і психічним - реальна погроза негайного застосування фізичного насильства. Таким чином, під озброєною бандою необхідно розуміти стійке, озброєне об'єднання трьох і більше суб'єктів злочину, які організувалися для вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Розділ ІІ. Склад злочину бандитизму

2.1 Об'єктивні ознаки бандитизму

У кожному складі злочину виділяють його елементи. Це об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину, суб'єктивна сторона злочину, суб'єкт злочину [22, с. 62].

Згідно із кримінальним правом об'єктом злочину є суспільні відносини, блага та інтереси, які прийняті під кримінально - правову охорону і яким внаслідок вчинення злочину спричиняється або може бути спричинена шкода.

У кримінальному праві розрізняють загальний, родовий та безпосередній об'єкти злочину.

Об'єктом бандитизму є громадська безпека [20, с. 679].

Громадська безпека - це стан захищеності суспільства - таких його цінностей, як життя та здоров'я людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій від загально небезпечних посягань [18, с. 31].

Між злочинами проти життя, здоров'я особи та власності, з одного боку, та бандитизмом - з іншого, є істотна різниця. Бандитизм завжди завдає шкоди у кінцевому результаті - хоч би на що був спрямований безпосередній напад - нормальній діяльності держави у галузі забезпечення громадської безпеки [15, с. 59]. Тому безпосереднім об'єктом бандитизму є підвалини державного управління у галузі громадської безпеки, а додатковим об'єктом, як правило, є життя та здоров'я людей (люди особливо вразливі, тому що під загрозу ставиться не тільки їх власність, але й життя. Як показало вибіркове дослідження кримінальних справ стосовно бандитизму, в 78% випадків бандитські напади закінчувалися вбивством потерпілих, на рахунку окремих банд таких життів від п'яти і більше) і власність.

Бандитські напади найчастіше вчиняються для заволодіння майном. Проте цілком можливі та відомі судовій практиці напади, поєднані із знищенням або пошкодженням майна, вбивствами, заподіюваннями тілесних пошкоджень, зґвалтуваннями, угоном транспортних засобів, пошкодженням шляхів сполучень і транспорту [22, с. 108].

Отже, об'єкт злочину - це своєрідна "мішень", яку "вражає" злочинне діяння, а правильне встановлення предмета злочину, як і його безпосереднього об'єкта, сприяє, в кінцевому підсумку, суворому дотриманню законності при розгляді судами кримінальних справ за статтею 257 КК України "Бандитизм".

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішній акт суспільно небезпечного посягання на охоронюваний законом об'єкт, яким цьому об'єкту заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння.

Однак, хоча у кримінальному законодавстві України наявне чітке визначення бандитизму, це не означає, що воно є достатньо простим для практичного сприйняття. Навпаки, з кримінально - правової точки зору, кваліфікаційний склад бандитизму характеризується великою неоднозначністю. Якщо, на перший погляд, з такими складовими цього злочину як суб'єкт (осудна фізична особа віком понад чотирнадцять років), суб'єктивна сторона (лише прямий умисел), об'єкт (громадська безпека) все є відносно зрозумілим, то об'єктивна сторона злочину виявляється набагато складнішою. Насамперед, виникають питання стосовно моменту, з якого злочин можна вважати закінченим.

Наприклад, у разі з процесом організації банди теоретично можуть бути запропоновані два варіанти вирішення цього питання:

а) достатньою підставою для притягнення такого організатора до кримінальної відповідальності за ознаками ст. 257 КК України - Бандитизм - слід вважати будь-яку фактичну дію (підбір кандидатур майбутніх членів банди, акумуляція грошових коштів, розробка ієрархічної структури банди, розробка внутрішнього "кодексу честі" і т. ін.);

б) достатніми підставами для притягнення слід вважати тільки ті реальні дії, які фактично призвели до організації банди.

До речі, саме такою є офіційна позиція Верховного Суду Російської Федерації. А якщо зазначені дії не призвели до організації банди, то такі дії потрібно кваліфікувати як замах на бандитизм або взагалі не модна вважати злочинними (якщо тільки вони не містять у собі складу іншого злочину). Це питання викликало різні точки зору ще за радянських часів.

Так, С.В. Дьяков у своїй книзі "Відповідальність за державні злочини" у 1988 р. відстоював іншу точку зору: на його думку, законодавець, ураховуючи підвищену небезпеку бандитизму, визначив діяння по відношенню до бандитизму закінченим злочином з моменту створення банди [12, с. 108].

Але зважаючи на значну суспільну небезпеку бандитизму, більш логічним виявляється перший підхід, а саме: визнання того, що небезпечною є будь-яка дія, спрямована не створення банди чи злочинної організації, оскільки саме це сприйняття має більший превентивний вплив на запобігання зазначеному створенню.

Визначення стійкості, згуртованості, зорганізованості групи має значення лише для відмежування організованої групи від інших випадків вчинення організованої групи від інших випадків вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.

Від інших злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, бандитизм відрізняється найбільш високим ступенем внутрішньої організації, стійкості, згуртованості та озброєності. Якщо організована група являє собою банду, то діяння, вчинене її членами кваліфікуються лише за ст. 257 КК України. Але якщо банда вчинить злочин, за який законом встановлено більш сувору відповідальність, ніж за бандитизм (наприклад, умисне убивство за обтяжуючих обставин - ч. 2 ст. 115 КК, посягання на життя державного чи громадського діяча - ст. 112 КК), то такі дії кваліфікуються за сукупністю злочинів - бандитизму і того більш тяжкого злочину, що вчинила банда [16, с. 100].

Закон передбачає три форми бандитизму, що утворюють об'єктивну сторону злочину:

1) організацію озброєної банди;

2) участь у банді;

3) участь у вчинюваному бандою нападі.

Організація озброєної банди - це сукупність дій, спрямованих на створення банди - організованої, озброєної, стійкої групи осіб, що зорганізувалися для вчинення нападів на громадян, підприємства, установи, організації [16, с. 363].

Такими діями є:

- визначення майбутніх об'єктів нападу, можливості опору й інших особливостей;

- визначення кола осіб, спроможних за своїми фізичними і інтелектуальними якостями здійснювати напади й іншу діяльність у складі банди;

- визначення основ об'єднання таких осіб у стійку злочинну групу (корисливість, погрози, використання яких-небудь особистих мотивів);

- видів зброї і шляхів її появи в банді (придбання, розкрадання, виготовлення);

- визначення джерел фінансування банди.

Практичне здійснення таких дій і буде являти собою створення банди.

Причому конкретні прояви характеризуються системним взаємозв'язком, коли одним або декількома діями досягається переважна більшість цілей.

Якщо внаслідок цих дій банда не була створена, то вчинене кваліфікується як замах на організацію банди за ст. 15 і ст. 257 КК України.

Бандою називається група осіб, що характеризується такими ознаками:

- двоє і більше членів;

- стійкість групи визначають стабільність і згуртованість, тобто наявність планів на вчинення певної (невизначеної) кількості злочинів, або хоча б і одного, але такого, що вимагає занадто реальної і всебічної підготовки, наприклад пограбування банку;

- озброєність групи, тобто наявність вогнепальної чи холодної зброї хоча б у одного із членів банди, про що відомо іншим членам банди;

- мета створення банди - для вчинення нападів на фізичних і юридичних осіб (громадян і організацій).

Організація озброєної банди є закінченим злочином з моменту її створення незалежно від того [21, с. 363], чи вчиняли члени банди хоча б один напад.

Участь у банді припускає вступ і прийняття в члени банди, участь у обговоренні планів, знання про інших членів банди, її керівників, тощо.

Участь у вчинюваних бандою нападах припускає дії осіб, які не є членами банди, але які були залучені до участі в одному чи кількох нападах і які усвідомлювали, що чинять злочин у складі банди. Особи, які не були членами банди і не усвідомлювали факту її існування, але своїми діями будь-як сприяли банді у вчиненні нападу, несуть відповідальність за співучасть у злочині, який охоплювався їх умислом.

Бандитизм охоплює заподіяння нападом будь-якої шкоди, крім умисного вбивства [16, с. 364]. Вчинення при бандитському нападі умисного вбивства утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 115 і ст. 257 КК України.

В теорії кримінального права існує думка, що слова закону "організація озброєної банди" мають на увазі не тільки, результат організаційної діяльності, а й сам процес створення таких банд [19, с. 108]. Іншу позицію займає Пленум Верховного Суду України, який вказує, що організація озброєної банди є закінченим злочином з моменту її створення, незалежно від того, чи вчинили члени банди хоча б один напад; звідси організаційна діяльність щодо створення банди може розглядатися лишень як замах на бандитизм.

Банду слід вважати організованою з моменту досягнення домовленості між її членами про спільне вчинення низки нападів на державні чи приватні установи, підприємства або на окремих осіб, або з моменту досягнення домовленості про вчинення третього нападу після повторно вчиненого нападу.

З настанням зазначених моментів, навіть якщо банда не вчинила жодного з нападів, чи запланованого третього нападу, її члени підлягають відповідальності за статтею 257 Кримінального кодексу України за ознакою "участь у банді" [19, с. 90].

У тих випадках, коли спрямовані на створення банди дії були вчасно припинені правоохоронними органами, або вона не була створена з інших незалежних від волі організаторів причин, вчинене слід кваліфікувати як замах на організацію банди.

Під організацією банди розуміється злочинна діяльність однієї або кількох осіб (ватажків), спрямована на підшукання і втягнення в банду співучасників, розподіл їх ролей придбання для неї зброї розроблення планів злочинної діяльності банди та вчинення окремих нападів встановлення порядку розподілу здобутих злочинним шляхом цінностей і майна вироблення правил конспірації, внутрішньої дисципліни та форм легалізації учасників банди навчання їх прийомів, які полегшують вчинення нападів відпрацювання моделей поведінки і версій на випадок затримання і дачі показань слідчим органам, а також різноманітні інші дії, спрямовані на створення стійкої озброєної групи осіб для майбутніх нападів. Причому організатори банди можуть не брати безпосередньої участі у вчинюваних нападах, але це не звільняє їх від відповідальності за бандитизм.

Можна виділити два шляхи створення банди: безпосереднє створення банди і перетворення групи в банду в ході її злочинної діяльності.

Перетворення групи (наприклад, що займалася крадіжками, вимаганням та ін.) у ході злочинної діяльності в банду означає її якісна зміна, пов'язана зі зміною пріоритетів у осіб, що її очолюють, або в осіб, що складають її більшість [30, с. 8]. Ознаками, що свідчать про перетворення злочинної групи в банду, будуть її усталеність і озброєність.

Банда вважається організованою вже з моменту висловлення окремими особами згоди вступити в неї і взяти участь в її діяльності. Якщо доведено, що злочинна група є бандою, то відповідальність за ст. 257 КК настає незалежно від того, встигли злочинці реалізувати свої злочинні задуми чи ні, тобто були напади вчинені чи тільки планувалися [15, с. 57].

У тих випадках, коли діям по організації банди було своєчасно покладено край правоохоронними органами або вона не була організована з інших незалежних від волі організаторів причин, вчинене слід кваліфікувати як замах на організацію банди.

Поняттям бандитизму охоплюється також участь у банді або у вчиненому нею нападі.

Участь в озброєній банді означає щонайменше вступ до неї, а саме прийняття членами банди згоди того, хто до неї вступає, на те, щоб бути її членом, тобто під участю у банді розуміється не тільки безпосереднє здійснення нападів, а й сам факт вступу до банди чи будь-яка інша участь у діяльності банди як її члена (надання транспорту, приміщень, фінансування банди, постачання зброї, пошук об'єктів для нападу тощо). Само по собі членство у банді є закінченим бандитизмом, бо сам факт вступу до банди означає надання банді можливості використовувати її члена згідно з планами банди [20, с. 107].

Участь у нападах, які вчинюються бандою, можуть брати не тільки члени банди, а й інші особи. Від участі у банді у цьому випадку їхня діяльність відрізняється тим, що безпосередня участь у нападах є окремим ізольованим епізодом, а не складовою частиною злочинної діяльності банди. Проте дії таких осіб слід кваліфікувати за статтею 257 КК України тільки в тому разі, коли вони усвідомлювали, що злочин вчиняє банда, та самі брали в ньому участь. Якщо ж особа не усвідомлювала вчинення злочину бандою, то і відповідальність наступає за фактично вчинений злочин з врахуванням всіх кваліфікуючих ознак, як то: вчинення злочину організованою групою, нанесення тілесних ушкоджень та ін.

В теорії кримінального права давно дискутується питання про поняття "напад" [18, с. 80]. Найчастіше зустрічаються дві концепції. Згідно з першою, напад ототожнюється з насильством, опоненти ж вважають, що напад характеризується ознаками агресивності, раптовості. Поняття нападу не тотожно поняттю насильства, воно є дещо ширшим і характеризується такими важливими ознаками: перш за все це дії, безпосередньо спрямовані на негайне досягнення злочинного результату, по-друге, ці дії пов'язані з насильством над потерпілим або з погрозою негайного його застосування (фізичне та психічне насильство).

Під фізичним насильством при нападі слід розуміти посягання на тілесну недоторканість особи - завдання потерпілому болю, нанесення ударів, побоїв, тілесних пошкоджень, обмеження свободи дії, а також вбивство потерпілого.

Психічне насильство охоплює дії, пов'язані з погрозами застосування фізичного насильства. Погроза повинна бути суспільно небезпечною та протиправною, дійсною (реально існуючою, а не удаваною) та наявною (такою, яка може бути негайно реалізована).

Погроза при бандитизмі має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її у будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він буде протидіяти нападникові або не виконає його вимог (насильство застосовується з метою недопущення протидії та примушення потерпілого виконувати вимоги нападника), ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося.

Це не стосується випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які заздалегідь для неї не можуть бути використаними для реалізації погроз (зіпсована зброя або її макет), навіть якщо потерпілий сприймає ці предмети як такі, що становлять небезпеку для його життя чи здоров'я.

Насильство при нападі може застосовуватися як щодо осіб, проти яких безпосередньо спрямований злочин, так і стосовно інших осіб, особливо проти близьких родичів.

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) також слід розглядати як насильство.

Бандитські напади найчастіше вчинюються для заволодіння майном. Проте цілком можливі та відомі судовій практиці напади, поєднані із знищенням або пошкодженням майна, вбивствами, заподіюваннями тілесних пошкоджень, зґвалтуваннями, угоном транспортних засобів, пошкодженням шляхів сполучення і транспорту тощо [20, с. 281]. Проте слід пам'ятати, що вчинення зазначених дій охоплюється поняттям бандитизму лише тоді, коли вони вчинювалися в процесі бандитського нападу або безпосередньо після нього. В усіх інших випадках, коли відповідні злочини скоюються безвідносно нападу, тобто самостійно (наприклад, таємне викрадення майна, вчинене бандою), зазначені дії слід кваліфікувати за сукупністю відповідних статей Кримінального кодексу України.

Всі учасники банди є співвиконавцями бандитизму. Але можлива співучасть у бандитизмі і у вигляді підмовництва та пособництва. Посібник або підмовник, по-перше, не є членом банди, по-друге, не бере безпосередньої участі в нападах, але так чи інакше сприяє кожному з розглянутих вище проявів бандитизму: наданням засобів, усуненням перешкод, порадами, раніше даною обіцянкою приховати злочинців, сліди злочину тощо (пособництво) або схиляє до організації банди, до участі в ній чи до участі у вчинюваних бандою нападах (підмовництво). У цих випадках відповідальність повинна наставати як за пособництво або як за підмовництво при бандитизмі.

Якщо для виконання об'єктивної сторони бандитизму використовувалася неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, організатора чи підбурювача слід не лише визнавати виконавцем злочину, а й додатково кваліфікувати його дії за ст. 304 КК України як втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність [23, с. 69].

Отже, бандитизм вчиняється шляхом діяння, яке виступає головною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Проте для складу цього злочину характерними є і факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину - це місце, час, обстановка та спосіб вчинення злочину.

2.2 Суб'єктивні ознаки бандитизму

Суб'єкт злочину є одним із елементів складу злочину, без якого не може наставати кримінальна відповідальність. Особа може нести кримінальну відповідальність за вчинений нею злочин, якщо вона:

1) є фізичною особою, тобто людиною;

2) є осудною;

3) досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Ці ознаки є обов'язковими ознаками будь-якого складу злочину і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.

Суб'єктом злочину можуть бути громадяни України, особи без громадянства та іноземці [20, с. 68].

Суб'єкт злочину - це конкретна особа, якій притаманні певні соціальні властивості.

Банда - це група осіб, тобто об'єднання щонайменше двох осіб, кожна з яких згідно з законом може бути суб'єктом бандитизму.

Відповідно до нового кримінального законодавства відповідальності за бандитизм підлягає особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14 років.

Обов'язковою умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинене суспільно-небезпечне діяння є осудність.

Осудність - це психічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Осудність - це юридична передумова вини і кримінальної відповідальності, обов'язкова ознака суб'єкта злочину. Лише психічно здорова людина свідомо обирає варіанти поведінки, здатна розуміти те, що чинить, і тому може бути відповідальною за свої суспільно - небезпечні діяння [20, с. 69].

Неосудність - це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення суспільно небезпечного діяння не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Неосудна особа внаслідок хронічного або тимчасового психічного розладу, слабоумства або іншого хворобливого стану своєї психіки не може правильно усвідомлювати характер дій, що ним чиняться, або керувати ними. Тому такі особи не можуть розглядатися як учасники банди, так як для участі в банді необхідна попередня спільна домовленість про вчинювані в майбутньому дії, адекватна їхня оцінка й усвідомлення того, що вони є суспільно небезпечними [21, с. 304]. Якщо для вчинення нападу керівник банди залучає неосудну особу, має місце опосередковане заподіяння шкоди і керівник повинний відповідати за ті конкретні дії, що були вчинені неосудними.

Досить вагомим досягненням законодавців чинного кримінального кодексу є зниження віку відповідальності за бандитизм до 14 років, оскільки у Кримінальному кодексі 1961 року, вік, з якого наступала відповідальність за цей злочин, був встановлений 16 років, а особи у віці з 14 до 16 років, що організували банду або приймали участь у бандитських нападах, підлягали кримінальній відповідальності лише за ті дії, що підпадають під ознаки статті 10 "Відповідальність неповнолітніх" КК Української СРСР.

Оскільки досягнення встановленого законом віку - одна із загальних умов притягнення особи до кримінальної відповідальності, то під віком людини розуміють певний період її розвитку, якісно своєрідний ступінь формування її особистості [20, с. 75].