Основи підприємницького права

Правосуб'єктність індивідуального підприємця практично прирівнюється до правосуб'єктності юридичних осіб -- комерційних організацій.

До підприємницької діяльності фізичної особи застосовуються норми загального цивільного (ЦК) та спеціального (ГК) законодавства. Однак положення останнього не можуть застосовуватися до тих випадків підприємницької діяльності, які достатньо повно і конкретно врегульовані ЦК. Наприклад, правила купівлі-продажу та інших договорів досить повно викладені у гл.54 ЦК, а тому відповідні зобов'язання підприємців можуть регулюватися ГК у тій частині, що не врегульована нормами ЦК.

Нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, не застосовуються у випадках, коли це випливає із самої суті відносин. Наприклад, не застосовуються норми про цивільну дієздатність юридичної особи (ст.92), філії та представництва (ст.95 ЦК) тощо.

Цивільно-правова відповідальність фізичної особи-підприємця у ст.52 ЦК розглядається як покладення на таку особу обов'язку відповідати за зобов'язаннями, пов'язаними з її діяльністю. При цьому ст.52 визначає обсяг такої відповідальності, вказуючи, що фізична особа-підприємець відповідає у цих випадках усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення, але не визначає її підстави, умови тощо. Тому при з'ясуванні підстав та умов відповідальності фізичної особи-підприємця слід звертатися до норм гл.51 ЦК.

Для визначення обсягу відшкодування існує два критерії: а) вартість усього майна підприємця; б) вартість майна підприємця, на яке згідно Із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у встановленому законом порядку (ст.53 ЦК).

Види підпр. діяльності

Залежно від форми власності розрізняють державне, колективне і приватне підприємництво.

Державне підприємництво - це діяльність державних підприємств, що випускають товари і послуги, які необхідні для розвитку національної економіки.

Приватне підприємництво грунтується на власності окремих громадян України з правом найму робочої сили.

Колективне підприємництво грунтується на власності трудового колективу, іншого статутного товариства, релігійної організації.

Нині державне підприємництво відіграє провідну роль в економіці у зв'язку з переважанням державної власності і недостатнім розвитком ринкових відносин. З часом з проведенням роздержавлення і приватизації, розвитку дрібного і середнього виробництва, ринкової інфраструктури, становлення фермерських господарств при відповідному правовому забезпеченні і фінансовій підтримці повинні зміцнитися недержавні сектори економіки, скоротитися частка державного підприємництва.

Що стосується форм підприємництва, то у дрібному бізнесі переважатиме приватний бізнес. А у великому і середньому підприємництві, якщо врахувати світовий досвід, пріоритет повинен належати формам бізнесу, який базується на обмеженій матеріальній відповідальності його учасників.

Визначальними для характеристики підприємництва є його класифікації:

1) за критерієм предмета - виробниче і комерційне; 2) за критерієм суб'єкта - здійснюване фізичними особами та юридичними особами.

Ліквідаційна процедура Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, проте цей строк може бути продовжений арбітражним судом на шість місяців. Наслідки визнання боржника банкрутом. З дня прийняття арбітражним судом постанови про оголошення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємство юридичне переходить у новий правовий статус - статус банкрута.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються у встановленому порядку. Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної у встановленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Так само вважаються погашеними вимоги, не задоволені за недостатністю майна. Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.

Україна як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності не несуть відповідальності за дії України як держави. Якщо Україна бере участь у зовнішньоекономічній діяльності як суб'єкт такої діяльності згідно з статтею 3 цього Закону, вона несе відповідальність на загальних та рівноправних засадах з іншими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Всі справи та питання щодо визначення відповідальності, які виникають при застосуванні цього та пов'язаних з ним законів України, підсудні судовим органам України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності мають право на судовий розгляд зазначених справ та питань. У сфері зовнішньоекономічної діяльності, що визначається цим та пов'язаними з ним законами України, можуть застосовуватися такі види відповідальності:

- майнова відповідальність;

- кримінальна відповідальність.

Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій.Якщо порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності або іноземними суб'єктами господарської діяльності цього або пов'язаних з ним законів України призвели до виникнення збитків, втрати вигоди та/або моральної шкоди у інших таких суб'єктів або держави, суб'єкти, що порушили закон, несуть матеріальну відповідальність у повному обсязі.

Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності запроваджується тільки у випадках, передбачених кримінальним законодавством України.

Функції підпр-ких договорів

Регулятивна регулює відносини між сторонами на підставі закону, але з урахуванням специфіки конкретного господарського зв'язку (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмету договору тощо), доповнюючи прогалини закону (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом

Координаційна, яка полягає в тому, що сторони господарського договору виробляють умови цього договору шляхом погодження між учасниками договірних відносин умов договору. Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не співпадають, а задовольнити свої потреби кожна з них може, лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийнятну правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання договору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов.

Функція інструменту планування (насамперед внутрішньофірмового). Плануючи свою діяльність, суб'єкт підприємництва перш за все орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт підприємництва закладає відповідні покажчики у свої виробничі програми.

Контрольна, яка полягає в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів підприємництва. Якщо суб'єкт підприємництва уклав договір на збут (продукції, робіт, послуг), який у сукупності забезпечує повне або таке, що близьке до повного, завантаження устаткування і зайнятості трудового колективу, це свідчить про те, що його діяльність потрібна суспільству. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина виробничого потенціалу суб'єкта, це свідчить, що результати його діяльності не мають достатнього попиту, а сама діяльність суспільству не потрібна, тобто є неефективною. Такий суб'єкт підприємництва для продовження функціонування має вжити активних заходів щодо вдосконалення діяльності (оновити асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; змінити виробничий профіль, якщо це можливо і доцільно).

Охоронна: сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, a тaкож санкції за невиконання (неналежне виконання) договорів дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення однією з них своїх договірних зобов'язань.

Захист підприємців від незаконного втручання в їхню дія-ть держ.органів

Перехрещення повноваженьтконтрольних органів, недостатнє знання їх посадовими особами своїх прав і нехтування обов'язками призводить до перевищення своїх обов'язків, і тим самим, порушення прав під-ців. В загальному плані особа в разі порушення її прав та законних інтересів може їх захистити способами, що передбачені цивільним та адміністративним законод-м. У випадках передбачених законом, захист цивільних прав може здійсн-сь відповідними державними органами або органами місцевого самоврядування. Виходячи з того, що в процесі виконання контр-х функцій можуть бути порушені права суб'єктів підпр-ва, то самим оперативним шляхом їх захисту буде звернення із скаргою до керів-ка контролюючого органу на протиправні дії його підлеглих. Втім, коли законом прямо не передбачено досудовий порядок розгляду справи, можна безпосередньо звернутись до суду. Право на оскарження неправомірних дій державних посадових осіб вищестоящому керівникові закріплено рядом законів України: ст. 12 З-ну Укр.«Про прокуратуру», ст.11 З-ну Укр. «Про Державну податкову службу в Україні», ст. 12 З-ну Укр. «Про Держ-у контрольно-ревізійну службу». Згідно ст..55 Конст-ї Укр. права суб'єкта підпр-ї діяльності захищаються судом, в том числі, і право оскаржувати в суді рішення, дії чи бездіяльність органів держ.влади, органів місцевого самоврядув-ня, посадових та службових осіб. Заява в суд на незаконні дії державних органів та їх посадових осіб повинна бути подана в двохмісячний строк з моменту коли особа дізналась чи повинна була дізнатись про порушення його прав. При цьому в разі прийняття судом рішення про задоволення вимог заяви, витрати, що потерпілий поніс у зв'язку із розглядом скарги покладаються судом на державний орган, юридичну чи посадову особу. Суб'єкти підпр-ва в разі порушень в процесі контролю їх законних прав та інтересів можуть їх захищати і в адміністративному порядку. При провадженні своєї дія-ті не виключені помилки посадових осіб контролюючих органів, як і зловживання ними своїм посадовим становищем. Тому суб'єкти підпр-ва в разі незгоди з рішенням можуть оскаржити їх. Скарга подається в письмовій формі на ім'я керівника державної податкової адміністр-ї, що прийняла рішення, яке оскаржується. До скарги додається саме рішення та ін. документи які необхідні для розгляду і підтверджують правоту скаржника. Самі скарги повинні бути розглянуті і прийняте по ним відповідне рішення в місячний строк з дня їх надходження . В разі незгоди скаржника із рішенням по своїй скарзі, він може його оскаржити на протязі 1 року з моменту поступлення. Скарги, що подані з порушенням цього строку не розглядаються,

однак якщо пропуск такого строку стався з поважної причини, то скарга буде прийнята рішенням керівника держ-ї податкової адмін-ї. В разі незгоди суб'єкта підприємництва із рішенням державної податкової адміністр-ї Укр., воно може бути оскаржено в суді.

Порядок відшкодування моральної шкоди суб'єктам підпр-ва

Згідно зі ст. 440-1 ЦК моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується у грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Законом України «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» встановлено обов'язок винної особи відшкодувати моральну шкоду.

Підприємство чи організація має право вимагати відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 7 та 440-1 ЦК України, інших спеціальних законодавчих актів, зокрема, ст. 49 Закону України «Про інформацію», ст. 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ст. 10 Закону України "Про режим іноземного інвестування".

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких підприємство чи організація може вважати, що їй заподіяно моральну шкоду.

Господарська відповідальність - це настання несприятливих майнових наслідків (стягнення збитків, штрафу тощо) в разі порушення правил функціонування гocподарського механізму, які встановлюються державними органами в інтересах держави або сторонами в договорі.

Господарська відповідальність відрізняється сукупністю певних ознак:

-суб'єктами відповідальності є як суб'єкти господарювання та їх структурні підрозділи, так і учасники господарських відносин, у тому числі відповідні органи державної влади;

-у разі притягнення до неї йдеться (в кінцевому підсумку) про перетерпіння несприятливих наслідків економічного характеру (полягає у зменшенні благ суб'єкта господарювання, однак спрямована не на саму особу суб'єкта господарювання, а на його майнову базу та організацію діяльності);

-застосовується у формі певної системи економічних санкцій, передбаченої і господарським законодавством, і укладеними договорами, і локальними нормативними актами суб'єктів гocпoдарювання;

-застосовується тільки в разі правопорушення;

-на відміну від цивільно-правової, адміністративної відповідальності, передбаченої нормами трудового права, вона настає незалежно від вини правопорушника;

-з погляду форми ця відповідальність є юридичною, тому що являє собою вплив потерпілого (суб'єкта господарювання) або іншого учасника господарських відносин (державного органу управління або контролю) на правопорушника (суб'єкта господарювання) безпосередньо або за допомогою господарського суду, суду загальної юрисдикції або третейського суду.

Держава забезпечує реалізацію господарської відповідальності за допомогою системи уповноважених державних органів.

Підставою господарської відповідальності є скоєне учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Господарське правопорушення -- це протиправна дія або бездіяльність суб'єктів господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб. Так, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим унаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, брак на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, брак у боржника необхідних коштів.¹¹ Див.: Щербина В. С. Господарське право: Підручник. - К.: Юрінком-Інтер, 2003. - С. 143-144.

За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріплним за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено законами.

Ч. 2 ст. 219 ГК передбачає, що засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення цього суб'єкта. У цьому аспекті є надзвичайно цікавим питання щодо відповідальності суб'єкта господарювання за зобов'язаннями свого засновника, а також особливість відповідальності суб'єктів господарювання державного сектору за зобов'язаннями свого засновника - держави.

Ч. 3 ст. 96 ЦК України передбачає: "Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника) крім випадків, установлених установчими документами та законом".

Для реалізації відповідальності за правопорушення у сфері господарювання встановлюється загальний (3 роки) та скорочені строки позовної давності (спеціальна позовна давність), передбачені цивільним законодавством.

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Размещено на Allbest.ru