Основи підприємницького права

Згідно зі ст. 404 ГК на всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції у спеціальній (вільній) економічній зоні, поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством про інвестиційну діяльність та про іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарювання спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків та інвестицій за межі цієї зони і межі України відповідно до закону.

Статус і територія ВЕЗ, а також терміни її функціонування визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону по кожній зоні. Управління діяльністю ВЕЗ здійснюють місцеві Ради народних депутатів і місцеві державні адміністрації у межах своїх повноважень, а також спеціально створений орган господарського розвитку і управління конкретної ВЕЗ. Державне регулювання цієї діяльності здійснюють органи державної виконавчої влади України відповідної компетенції.

Оскільки ВЕЗ є тимчасовим утворенням, вона вважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який її було створено, якщо цей термін не буде продовжено Верховною Радою України. За поданням Президента України або Кабінету Міністрів України ВЕЗ може бути ліквідована достроково. У будь-якому разі ВЕЗ вважається ліквідованою з моменту прийняття відповідного закону про її ліквідацію. Держава відповідно до законодавства України гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони при її ліквідації.

Правовий режим іноземних інвестицій

Активізація інвестиційної діяльності та значне нарощування обсягів інвестицій є актуальним завданням держави.

Державна інвестиційна політика може провадитися двома способами:

- здійснення державних інвестицій;

- створення механізмів, які сприяють підвищенню надійності приватних інвестицій, у тому числі через надання державних гарантій.

Правове регулювання діяльності, пов'язаної з інвестиціями, здійснюється нормами Закону України «Про інвестиційну діяльність». Згідно з цим законом інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Суб'єктами (інвесторами й учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України та інших держав, а також держави.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати як вкладники, кредитори, покупці, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись на основі спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, інших держав.

Відповідно до Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України» від 22 лютого 2001 р. забезпечення збільшення надходжень інвестицій в економіку України визначено одним із пріоритетних напрямів діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади.

За характером і ступенем участі суб'єктів у інвестиційній діяльності інвестиції поділяються на:

- капітальні;

- фінансові;

- реінвестиції.

Капітальні інвестиції - господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації. Амортизаційна політика має бути спрямована на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

До капітальних інвестицій відносять витрати на нове будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення діючих підприємств, придбання машин, обладнання, інструменту, інвентаря, проектно-пошукові роботи та інші витрати.

Фінансова інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції, своєю чергою, поділяються на прямі та портфельні.

Прямі інвестиції -- господарська операція, яка передбачає внесення коштів до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою (іноді таку форму ще називають корпоративною).

Портфельні інвестиції - господарська операція, що передбачає придбання цінних паперів, їх похідних та фінансових активів за кошти на фондовому ринку.

Реінвестиція - господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

Залежно від об'єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної діяльності:

- інноваційна діяльність;

- капітальні вкладення.

1. Інноваційна діяльність - діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг. Правовий статус визначається Законом України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р., гл. 34 ГК.

Інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

- проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

- розроблення, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

- розроблення і впровадження нових ресурсоощадних технологій, призначених для поліпшення соціального й екологічного становища;

- технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

2. Капітальні вкладення - інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів.

Залежно від виду інвестиції можуть бути майнові і немайнові.

З огляду на характер участі інвестора в інвестуванні розрізняють:

- прямі інвестиції - здійснюються безпосередньо інвестором;

- непрямі інвестиції - здійснюються за посередництвом інших осіб -- інвестиційних або фінансових посередників.

Фактично до посередників можуть бути віднесені всі професійні учасники ринку фінансових послуг (Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Іноземні інвестиції підлягають державній реєстрації, яка здійснюється урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом 3 робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. За державну реєстрацію іноземної інвестиції вноситься плата в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг і гарантій, передбачених законодавством України.

Згідно зі ст. 394 ГК та ст. 7 Закону України "Про режим іноземного інвестування" для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.

утворена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності

Виходячи із загального поняття зовнішньоекономічної діяльності, визначимо більш детально коло учасників, які безпосередньо можуть виступати як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.

Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" у ст. 3 дав перелік суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України. До них віднесені:

- Українська держава, її органи, що діють у статусі юридичних осіб. Зазвичай держава у зовнішніх стосунках користується імунітетами, але у галузі зовнішньоекономічної діяльності держава сама позбавила себе таких імунітетів, що свідчить про розуміння законодавцем приватноправової, підприємницької природи зовнішньоекономічної діяльності;

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно із законами України і постійно проживають на території України. Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з законодавством України, а фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, у якій мають постійне місце проживання або громадянами якої є;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), у тому числі юридичні особи, майно та (або) капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх статутних документів із моменту набуття ними статуса юридичної особи.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно із законами цих держав;

-іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України.

Спеціальні вимоги щодо здійсн. зовнішньоекономічної діяльності

Залежно від рівня економічного розвитку та інших факторів, з метою захисту своїх інтересів всі країни, незалежно від форм управління економікою, застосовують широку систему методів державного регулювання у сфері зовнішньоекономічних відносин. Це може бути як пряме регулювання (кількісні обмеження шляхом квотування, ліцензування обсягів експорту або імпорту, валютне регулювання тощо), так і непряме (митні тарифи, податкові, кредитні та інші фінансові пільги).

Одним із основних напрямів удосконалення процесу оптимізації політики держави у сфері зовнішньоекономічної діяльності є введення спеціального режиму експорту окремих видів товарів. Основні положення і умови такого режиму викладені у Декреті Кабінету Міністрів України №16-92 від 26 грудня 1992 р. "Про встановлення спеціального режиму експорту окремих видів товарів".

Слід зазначити, що в Україні кожного року відповідно до ст. 381 ГК Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів (робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності ліцензії.

Ліцензування - це видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Розрізняють такі види ліцензій у зовнішньоекономічній діяльності:

- ліцензія антидемпінгова

- ліцензія компенсаційна ліцензія спеціальна -

- ліцензія відкрита (індивідуальна) -

- ліцензія генеральна -

- ліцензія експортна (імпортна) -ліцензія разова (індивідуальна)

Ліцензії видаються на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що подаються за формою, встановленою Міністерством економіки.

Для одержання ліцензії заявники звертаються, як правило, до одного органу виконавчої влади. У разі необхідності в одержанні погодження можливе звернення до кількох органів виконавчої влади, але не більше ніж до трьох.

Розгляд заявок на одержання ліцензій може здійснюватися в порядку їх надходження, який визначається за датами реєстрації заявок або одночасно після закінчення оголошеного строку їх приймання.

Ліцензування зовнішньоторговельних операцій тісно взаємодіє з кількісними обмеженнями зовнішньоторговельних операцій -- квотами на імпорт і експорт окремих товарів. Введення квот гарантує, що експорт або імпорт певного товару не буде перевищувати встановлені розміри. Квотування є досить гнучким інструментом державного регулювання зовнішньої торгівлі, оскільки зміна тарифів звичайно регламентується національним законодавством або міжнародними договорами.

Режим квотування зовнішньоекономічних операцій запроваджується у випадках, передбачених законом, чинними міжнародними договорами України та здійснюється способом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період. Порядок квотування зазначених операцій та види квот визначаються законом "Про зовнішньоекономічну діяльність"

Розрізняють такі види квот у зовнішньоекономічній діяльності:

-квоти (контингенти) глобальні квоти (контингенти) групові -

-квота експортна (імпортна) -

-квоти (контингенти) індивідуальні -

-квоти антидемпінгові -

-квоти компенсаційні -

-квоти спеціальні -

Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування і квотування, а також термінів дії цього режиму.

Інформація щодо введення режиму ліцензування або квотування публікується в офіційних виданнях у порядку, встановленому законом "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Порушення трудової дисципліни (дисциплінарний проступок), тобто невиконання або неналежне виконання працівником, який перебуває у трудових правовідносинах з підприємцем, покладених на нього трудових обов'язків тягне за собою застосування заходів дисциплінарного стягнення.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

- догана;

-звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (ст. 147 КЗпП).

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмове пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Відповідно до ст. 40 КЗпП за ініціативою власника або уповноваженого ним органу звільнення як захід дисциплінарного стягнення може застосовуватись до найманого працівника в разі:

-змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників-виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню такої роботи. У такому випадку звільнення працівника повинно бути проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, неможливо перевести за його згодою на іншу роботу;

-систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

-прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

-нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд унаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

-появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.. Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так й іншими видами доказів (ст. 27 Цивільного процесуального кодексу);

-вчинення за місцем роботи розкрадання (у тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Крім підстав, передбачених ст. 40 КЗпП, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:

-одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами;

-винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Треба враховувати, що розірвання трудового договору з підстав пп. 2 і 3 ст. 41 КЗпП не є заходом дисциплінарного стягнення, і тому вимоги ст. 148, 149 КЗпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Звільнення з підстав втрати довір'я можливе, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо) учинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями);

-учинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням такої роботи.

Матеріальна відповідальність підприємця

Матеріальна шкода нaймaнoму працівнику може бути завдана підприємцем у випадку порушення ним права працівника на працю. Найбільш поширеними випадками завдання матеріальної шкоди підприємцем працівнику є незаконне звільнення чи незаконне переведення працівника.

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ст. 235 КЗпП).

У разі затримки власникам або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав і трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Адміністративна відповідальність за порушення правових приписів обумовлена перш за все необхідністю зміцнення державної дисципліни у сфері підприємництва. Адміністративна відповідальність застосовується до особи, яка скоїла адміністративне правопорушення. Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Суб'єктами адміністративних правопорушень можуть бути громадяни (у тому числі фізичні особи, які в установленому законом порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності) чи посадові особи підприємств, організацій, установ.

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:

-попередження;

-штраф;

-оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

-конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних унаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

-позбавлення спеціального права, наданого такому громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

-виправні роботи;

-адміністративний арешт.

Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

Адміністративним правопорушенням визнається протиправна винна дія чи бездіяльність яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян.

Відповідальність настає якщо відповідні правопорушення не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Суб'єкти правопорушень є громадяни в тому числі і фізичні особи що відповідно до закону набули статусу суб'єктів підприємницької діяльності, посадові особи підприємств, організацій, установ.

Адміністративні стягнення:

- Штраф

- Попередження

- Конфіскація предмету що став знаряддям злочину

- Позбавлення прав(водійських, ліцензії на полювання)

- Виправні роботи

- Адміністративний арешт

кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечних діянь яке містить склад злочину передбаченого Крим. Кодексом

Види:

- Злочин невеликої тяжкості(строк до 2 років) - Середньої тяжкості (до 5 років)

- Тяжкі злочини (до 10 років)

- Особливо тяжкі (від 10 до ? )

Суб'єкт злочину- фіз. особа у віці з якого настає кр. відп. Що вчинила злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа

Відповідно до п. 1 ст. 2 Кримінального кодексу України , підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК.

Ст. 11 КК визначає злочин як суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), учинене суб'єктом злочину.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачено такий вид покарання як позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачено такий вид покарання як позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

Тяжким злочином є злочин, за який передбачено такий вид покарання як позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачено такий вид покарання як позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Згідно зі ст. 18 КК суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Злочини у сфері під-ва

Злочином у сфері п-ва присвяч. Окремий розділ КК- злочини у сфері господ.діял-і.Порушення в порядку зайняття господ. та банк. діял-тю. Здійсн. без держ. реєстр-ї як суб'єкта підпр-ї діял-і, що містить ознаки підприє-ї та яка підлягає ліцензуванню, або здій. без одерж-я ліцензії видів госп-ї діяль-і, що піляг. Ліцензуванню відновл.до зак-ва, чи здійсн. таких видів господ. діяльн-ті з поруш. умов ліцензування, якщо це було повяз. З отриманням доходу у вел. розмірах, карається штрафом від 100-250 неоподат. мін, або виправними роб.-ми на строк до 2р.або обмеж. волі на той самий строк. Здійсн. банк. діяльн. або банк. операц.,а також профес.діяльн. на ринку цінних паперів, операцій, небанківських фін. установ без держ. реєстрац. або без спец. Дозволу(ліцензії), одерж.якого передбач. зак-вом або з поруш. умов ліцензування, якщо це було пов'яз. з отрим. доходу у вел. розм.;

Зайняття заб-ми видами господ. діяльн.; Фіктивне під-во протидія законній господ. діял.; Фіктивне банкрутство; Незаконне збирання з метою викор.-я або викор. Відомостей, що становл. комерц.таємницю. Вважається, що забор.-х видів господ.(як і підприєм.)діял. взагалі не існує, оскільки вона є діяльн.дозволеною. Забороненими можуть бути певні діяння-види будь-якої діял., що має ознаки господ. чи під-кої.

Мирова угода

Відповідно до ст. 35 Закону мировою угодою у справі про банкрутство є домовленість між боржником і кредитором стосовно відстрочки або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладання мирової угоди від іменні кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів, а від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника, кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наст. черг.

Мирова угода має містити положення про:

- розміри, порядок і строки виконання забов. борж.

- Відстрочку чи розстрочку або списання боргів чи їх частини

- Обмін вимог кредиторів на акції боржника

- Задоволення вимог кредиторів інш. спос.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі:

- невиконання боржником умов мир. угоди щодо не менш як третина вимог кредитора

- провадження боржником дій, які завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів.

Ліцензування експорту та імпорту як форми держ. регулювання зовн.-економ. дяльності запроваджується Україною самостійно у випадках, перед. Ст. 16 З-ну “Про зовн. економ. діяльність”. Відповідно до зазнач. Ст. в Укр.-і запроваджуються такі види експортних(імпорт) ліцензій.

Генеральна ліцензія- це відкритий дозвіл на експортні(імпортні) операції з певним товаром та з певною країною ”групою країн” протягом періоду дії режиму ліцензування цього товару (товарів)

Разова (індивід-а) ліцензія- разовий дозвіл, що має іменний хара-р і видається для здійс-я кожної окремої праці конкретним субєк. зовн.-економ-ї діял. на пер., не меншій ніж необхідн. для здійс-я експорт-ї. (імпортн.)операції;

Відкрита(індив-а)ліцензія-дозвіл на експорт(імпорт)товару протягом певного періоду(але не менше 1 місяця)з визнач. його загал. обсягу. Крім того можуть встановл.-я ще такі ліцензії, як: антидемпінгова(індивід-а), компенсаційна(індивід-а), та спеціальна(індивід-а). Для кожного виду товару встановл.-я лише один вид ліцензії. Ліцензії на експорт(імпорт) товарів видаються Мін-вом.зовн.-економ. Зв'язків і торгівлі на підставі заяв суб'єктів зовн.-економ. діяльн.

Квотування зовн.-екон. діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів госп. ї діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними,

що має місце як на території України, так і за її межами;

Квотування експорту та імпорту запроваджуються

Україною самостійно в особі її державних органів у таких випадках:

- в разі різкого погіршення розрахункового балансу

України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25% від загальної суми валютних вимог України;

- в разі досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;

- в разі значного порушення рівноваги по певних товарах на

внутрішньому ринку України, особливо по с/г

продукції, продуктах рибальства, продукції харчової промисловості

та промислових товарах народного споживання першої потреби;

- при необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизн. сировиною у виробництві;

- при необхідності здійснення заходів у відповідь на

дискримінаційні дії інших держав;

- в разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності, встановл. цим Законом

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивід. ліцензій згідно з цією статтею, причому загальний

обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні запроваджуються

такі види експортних

(імпортних) квот (контингентів):

- глобальні;

- групові;

- індивідуальні;

- антидемпінгові; (Частину п'яту статті 16 доповнено абзацом

згідно із Законом N 335-XIV ( 335-14 ) від 22.12.98 )

- компенсаційні; ( Частину п'яту статті 16 доповнено абзацом згідно із Законом N 335-XIV ( 335-14 ) від 22.12.98 )

- спеціальні. ( Частину п'яту статті 16 доповнено абзацом згідно із Законом N 335-XIV ( 335-14 ) від 22.12.98 )

По кожному виду товару може встановл. лише один вид квоти.

Рішення про встановлення режиму ліцензування та

квотування експорту (імпорту) приймається Верховною Радою України

за поданням Кабінету Міністрів України з визначенням списку

конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування та квотування.

Правовий статус Антимонопольного комітету

Антимонопольний комітет України є держ. органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення

державного захисту конкуренції у підприємн. діяльності.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому

числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних

уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного

комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на

рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України щорічно подає Верховній Раді України звіт про свою діяльність.

Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням

законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав

споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що

виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезп. застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

Сторони у справах про банкрутство

Сторони у справі про банкрутство - кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут);

З-он України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» : встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;

Боржник - суб'єкт підпр. діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати;

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів.

Учасники провадження у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном)

боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника;

Правове регулюв. д-сті суб'єктів тур. підприємств

Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль в соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон “Про туризм” констатує, що держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності.

Одним з найважливіших аспектів, що ефективно впливає на функціонування туристичної сфери і діяльність туристичних підприємств зокрема є інформаційна забезпеченість нормативно-правовими документами.

В цілому Законодавство України про туризм складається з Конституції України ( 254к/96-ВР ), Закону України “Про внесення змін до Закону України "Про туризм", інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них.

Правове забезпечення підприємницької діяльності, в тому числі туристичної, гарантується насамперед Господарським кодексом України ухваленим Верховною Радою України в січні 2004 року. Ключовими його розділами є:

1) загальні положення щодо підприємництва (суб'єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми);

2)умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність

або кількох суб'єктів суб'єктів, припинення діяльності);

3) стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов'язкових правил, що регулюють його індивідуальну діяльність та взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. У статуті підприємства визначаються : його точне найменування та місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія і цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування.

В туристичному підприємстві, як і в будь-якому іншому, важливу соціальну роль відіграє колективний договір - угода між трудовим колективом та адміністрацією, що укладається щорічно та не може суперечити чинному законодавству України. Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю.

Нормативно-правова база туристичної галузі відіграє провідну роль у підвищенні ефективності діяльності туристичних підприємств, починаючи з державної реєстрації, отримання ліцензій та інших дозволів на початок діяльності і закінчуючи ресурсним забезпеченням та реалізацією туристичного продукту.

Загальна хара-ка Господарського кодексу

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи госп. діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарюв-я різних форм власності. Він має на меті забезп. зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення

ефективн. суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими ек. системами.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб`єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійсн. господар.ї діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Не є предметом регулювання цього Кодексу:

- майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України ;

- земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об`єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об`єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря

Антимонопольне законодавство

Зовнішньоекономічна діяльніcть здійснюється з дотриманням суб'єктами зовнішньоек. діяльності вимог антимонопольного законодавства.

Стаття 230 Порушення антимонопольного законодавства

Умисне неподання або подання завідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню а також ухилення від виконання законних рішень цих органів вчинене службовою особою органу державної влади органу місцевого самоврядування органу адміністративно господарського управління і контролю підприємства установи організації якщо це було пов язано з отриманням доходу у великих розмірах караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п яти років або виправними роботами на строк до двох років Примітка Великим розміром отримання доходу вважається такий що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Положення про порядок проведення перевірок дотримання антимон. законодавства:

1.Це Положення встановлює порядок організації та проведенняАнтимонопольним комітетом України (надалі - Комітет), йоготериторіальними відділеннями (надалі - відділення) планових іпозапланових виїзних перевірок дотримання антимонопольногозаконодавства органами державної влади, органами місцевогосамоврядування, органами адміністративно-господарського управліннята контролю, суб'єктами господарювання.

2. Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка дотримання антимонопольного законодавства органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю або

суб'єктами господарювання* (надалі - об'єкти перевірки), яка проводиться за місцезнаходженням об'єкта перевірки або замісцезнаходженням його відокремленого структурного підрозділу,стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка, Антимонопольним комітетом, відділенням, виходячи з їхфункціональних повноважень, і передбачена планами роботи.

Про Антимонопольний комітет України ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, № 50, ст.472 )

АKУкраїни є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. АKУкраїни підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України. Основними завданнями АK України є: здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного законодавства; контроль за економічною концентрацією; сприяння розвитку добросовісної конкуренції АKУкраїни будує свою діяльність на принципах: - законності; - гласності; - захисту прав суб'єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом та пріоритету прав споживачів. АK України відповідно до покладених на нього завдань: -контролює дотримання антимонопольного законодавства в процесі економічної концентрації, зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації суб'єктів господарювання, створенні об'єднань підприємств, вступі одного господарювання в об'єднання, при перетворенні органів влади, органів місцевого самоврядування в об'єднання суб'єктів господарювання;

- контролює дотримання антимонопольного законодавства при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади;

- розглядає справи про порушення антимонопольного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень; - звертається до суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину; дає рекомендації та вносить пропозиції

- бере участь у розробці та вносить у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки; -бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів та програм

Засідання АKУкраїни є формою роботи Комітету як вищого колегіального органу. Державний уповноважений АK України є незалежним у здійсненні покладених на нього повноважень щодо контролю за дотриманням антимонопольного законодавства та під час розгляду справ про його порушення. Державний уповноважений АK України самостійно приймає рішення в межах своїх повноважень. АKУкраїни здійснює свої повноваження з додержанням Конституції та законів України незалежно від органів влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також об'єднань громадян чи їх органів. У питаннях розвитку конкуренції та демонополізації економіки АKУкраїни та його територіальні відділення взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування,

органами адміністративно-господарського управління та контролю. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадові особи зобов'язані передавати АKУкраїни та його територіальним відділенням відомості, що можуть свідчити про порушення антимонопольного законодавства.

Фізична особа як підприємець

Підприємництво -- це безпосередня самостійна, систематична діяльність, яка полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється на власний ризик фізичними І юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності, і спрямована на систематичне одержання прибутку.

Фізичним особам, які бажають займатися підприємницькою діяльністю і досягли 16 років, спочатку необхідно отримати письмову згоду на реєстрацію як підприємця від батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. За наявності вказаної згоди така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця (ч. 3 ст.35).

Крім того, в Інших випадках надання повної дієздатності (емансипації) особам, які не досягли 18 років, вони набувають її у повному обсязі (в тому числі і бізнесдієздатність). Отже, якщо згідно з ч.2 ст.34 ЦК особа уклала шлюб до досягнення 18 років, вона визнається повністю дієздатною І може самостійно займатися підприємницькою діяльністю.

Деякі категорії громадян обмежені у бізнесдієздатності. Наприклад, обмежене право на зайняття підприємницькою діяльністю

депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо.

Наявності бізнесдієздатності як такої недостатньо для набуття статусу підприємця. Необхідною умовою для здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація фізичної особи як підприємця, яка проводиться органами юстиції.

Підставою відмови у реєстрації може бути недієздатність особи, висловлений намір займатися забороненою законом діяльністю тощо. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з реєстрацією можуть бути оскаржені до суду.

Фізична особа, яка займається підприємницькою діяльністю, втрачає це право з моменту припинення дії державної реєстрації, її анулювання тощо.

Якщо фізична особа почала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, ця особа не має права оспорювати їх на тій підставі, що вона не є підприємцем (ч З ст.50 ЦК). Суд при вирішенні спору може застосувати до цих договорів правила про зобов'язання, пов'язані з підприємницькою діяльністю.