Основи підприємницького права

Способи заб-ня вик-ня договір-х зобов-нь

Під забез-ням викон-ня зобов-нь розуміють спец-і прав-і заходи майнового хар-ру,які встан-ся зоконом або договором з метою забез-ня належного виконання зобов-нь.Відповідно до Цивіл.кодексу викон-ня зобов-нь може забезпеч-сьіз законом або договором неустойкою(пенею,штрафом),заставою, поручительством,завдатком і гарантією.

Неустойка-визначена законом або договором грош.сума,яку боржник повин.сплат.кредиторові в разі невиконання або неналеж.викон.зобов-ня,зокрема в разі простроч.виконання.Може бути: 1.залікрва неустойка.2.виключна. 3.альтернативна.4.штрафна

Застава.Згідно З.Укр.”Про заставу”у силу застави кредитор(заставодержатель)має право в разі невик-ня боржником(заставодавцем)забез-го заставою зобов-ня одержання задоволення з вартості заставленого майна переважно перед ін.кредиторами.предметом застави є майно або майнові права.

Заклад-застава рух-го майна,яке передається заставодавцем у волод-ня заставдер-ля.

Реалізація заст-го майна провод-ся на аукціонах,якщо інше не передбачене договором.

Банкрут-во суб. підп-ва

Відповідно З.Укр.”Про відновл-ня платоспром-ті боржника або виз-ня його банкрутом”банкрут-во-визнана арбітражним судом неспроможність борж-ка відн-ти свою платосром-ть та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застос-ня ліквідіц-ї процедури. Неплатосром-ть-неспром-ть суб.підп-ї діял-ті виконати після настання встанов-го строку їх сплати гош-і зоб-ня перед кредит-ми,у тому числі по зар.платі,а також виконати зобов-ня щодо сплати податків і зборів не інакше як через віднов-ня платосп-ті. Боржник-суб.підп-ї діял.неспром-й виконати свої грош.зобов-ня перед кред-ми,а також зоб-ня щодо сплати податків і зборів,протягом 3-х місяців після настан.встанов-го строку їх сплати.Кредитор-юр.або фіз.особа,яка має в установ-му порядку підтвер-ні документами вимоги щодо грош-х зобов-нь до борж-ка ,щодо виплати заборг-ті по зарплаті,а також органи днрж.подат.служби та ін.держ.органи,які здійс-ть контроль за правил-тю і своєчасністю сплати податків та зборів.Суб.банкр-ва-боржник,неспром-ть якого виконати свої грош.зоб-ня встановлена госп-м судом.Суб-ми банк-ва можуть бути лише зареєстров-ні в установ-му порядку як суб-ти підпр-ї діял-ті юр.ос, зокрема держ.під-ва, під-ва з часткою держ.влас-ті у стат-му фонді, під-ва,закріплені за якими обєкти згідно з чин.закон-м не підляг.приватиз-ї.Не можуть бути суб-ми банкр-ва відособлені підрозділи юр.ос-би(філії,відділення...)

Санація юридичної особи боржника

Кредитори та особи, що бажають взяти участь у санації боржника у місячний термін з моменту опублікування оголошення пор банкрутство подають до арбітражного суду пор грошові вимоги та їх документальне підтвердження.

Під санацією розуміється система економіко - організаційних заходів, спрямованих на оздоровлення фінансового стану юридичної особи боржника.

Санація, як система заходів, що здійснюються під час проведення справи про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, що спрямовані на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і карвталу та (або) зміну організаційно - правової та виробничої структури боржника.

Наслідки визнання боржника банкрутом

Арбітражний суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, яка має на меті припинення діяльності підприємця, визнаного арбітражним судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Строк ліквідаційної процедури може перевищувати 12 місяців.

При визнанні боржника банкрутом слідує ряд наслідків. З дня прийняття арбітражним судом постанови :

*підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу;

*строк виконання всіх грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів вважається тим, що настав;

*відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становили комерційну таємницю;

*передача його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому ліквідаційною процедурою;

*скасовується арешт, накладений на майно боржника.

Нотаріальний захист

В Україні, як і в інших країнах, створена система державних і недержавних органів, що здійснюють захист законних прав й інтересів суб'єктів господарювання, в тому числі способом розв'язання суперечок, які виникають між учасниками відносин у сфері господарювання.

До органів, що здійснюють захист, відносять нотаріусів. За ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють на документах, що встановлюють заборгованість, виконавчі написи.

Нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Стягнення за виконавчим написом провадиться так само, як і виконання судових рішень. Тому за юридичною силою виконавчий напис, вчинений нотаріусом, прирівнюється до рішення суду.

Суб'єкти банкрутства

Суб'єктами банкрутства як неспроможними боржниками можуть бути фізичні та юридичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької та іншої господарської діяльності, що неспроможні своєчасно забезпечити виконання зобов'язань перед кредиторами бюджетом та інші обов'язкові платежі.

Суб'єкт банкрутства, чи інакше банкрут - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена арбітражним судом. При цьому відокремлені підрозділи юридичної особи (філії, представництва та відділення) банкрутами не можуть бути.

Правове регулювання біржової діяльності

Біржа - це постійно діючий ринок, де здійснюється укладання угод купівлі - продажу товарів, валютних коштів, цінних паперів. Біржа є юридичною особою, здійснює свою діяльність на основі ліцензії, має самостійний баланс, рах. у банку, існує на основі проведення на ній угод, має фірмову назву, має право від свого імені набувати майно і не майнові права, бути позивачем і відповідачем в господарському суді.

„Права біржі” ст. 3 закону „ПРО ТОВ. БІРЖУ”

1.Встановити відповідно до чинного законодавства власні правила біржової торгівлі

2.Створення під -ми біржі та затвердження положення про них.

3.Розробляти власні стандарти й типові контракти

4.Встановити вступні та періодичні внески для членів біржі, плату за послуги, що над.

5.Заснування арбітражної комісії для вирішення спорів у торгових угодах

„Обов'язки біржі” ст.4 „ЗАКОН ПРО ТОВАРНУ БІРЖУ”

1.Біржа забезпечує створення умов для проведення біржової торгівлі

2.регулює біржові операції

3.Регулює ціни на підставі попиту і пропозиції співвідношенні на товари

Збір і обробка інформації пов'язані з коньюктурою ринка.

Поняття та правове регулювання банкрутства

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється Законом «Про підприємства в Україні» (ст. 24, 34). Порядок і умови визнання будь-яких юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України від 14 травня 1992р. «Про банкрутство».

Провадження у справах про банкрутство та ліквідаційний процес регулюється також законодавством України про організацію та діяльність арбітражного суду, а провадження у справах про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуванням вимог Закону «Про банки і банківську діяльність».

Такими є основні законодавчі акти про банкрутство, поняття якого містить ст. 1 Закону «Про банкрутство». Це пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта - активів у ліквідній формі - не вистачить для їх задоволення.

Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розглядатися як ліквідаційний правовий процес щодо суб'єкта підприємництва.

Суб'єктами банкрутства закон визнає лише юридичних осіб, причому осіб однієї категорії - суб'єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, йдеться насамперед про підприємства всіх форм власності й видів, визначених ст. 2 Закону «Про підприємства в Україні», а також про господарські об'єднання згідно із ст. З цього Закону, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. Зазначені суб'єкти поіменовані Законом «Про банкрутство» боржниками або банкрутами.

Адміністративний захист

Адміністративно-правовий захист у сфері підприємництва є ширшим, ніж кримінально-правовий, оскільки охоплює не тільки відповідальність за порушення прав та законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності (див., наприклад, ст. 164, 166 Кодексу про адміністративні правопорушення), а й встановлює процедуру відомчого захисту (розгляд і вирішення заяв, скарг та інших документів органами виконавчої влади у порядку підлеглості (див., наприклад, Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби).

Конституція України у ч. 5 ст. 55 надає кожному право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень та протиправних посягань. Тобто йдеться про право на самозахист.

Недобросовісна конкуренція у підприємницькій діяльності

Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Види недобросовісної конкуренції:

- неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання;

- створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

- неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці;

- інші дії, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.

Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом.

Прибуток (доход), незаконно одержаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті недобросовісної конкуренції, стягується за рішенням суду до Державного бюджету України.

Захист прав суб'єкта підпр. Діяльності в госп.судах

Відповідно до ст. 124, 125 Конституції України правосуддя в підприємницьких відносинах здійснюється господарським судом.

Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Організація і діяльність господарських судів визначаються Конституцією України, Законом України "Про судоустрій України", Законом України "Про статус суддів", Законом України "Про господарські суди", Господарським процесуальним кодексом України від 6 листопада 1991 p., іншими законодавчими актами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та інтересів, що охороняються законом.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами: 1) підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів, що охороняються законом; 2) державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; 3) прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; 4) Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також указує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Порядок вирішення спорів господарським судом

Господарський суд порушує справи за позовними заявами: 1)підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; 2)державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; 3) прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; 4)Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.

Такий самий обов'язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду.

Права та обов'язки суб'єктів підприємницької діяльності

Визначені у Наказі Держпідприємництва N 14/51 ( z0110-01 ) від 23.01.2001 )

Суб'єкт підприємницької діяльності має право:у межах дії ліцензії виконувати роботи й послуги протипожежного призначення, отримувати від органу, що видав ліцензію, технічні та інші консультації, інформації, довідки стосовно діяльності, яка підлягає ліцензуванню;у разі непогодження з прийнятими рішеннями та заходами з боку ргану державної пожежної охорони суб'єкт підприємницької діяльності має право оскаржити ці дії в судовому порядку згідно з чинним законодавством.

Суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний:при наданні послуг і виконанні робіт протипожежного призначення дотримуватись усіх чинних законодавчих та нормативних актів, що регулюють даний вид діяльності.

Загальна х-ка угод

Відповідно до ст. 41 Цивільного кодексу України (далі -- Цивільний кодекс) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинений цивільних прав або обов 'язків.

Угоди можуть бути односторонніми, дво- або багатосторонніми (договори).

За своєю суттю угода -- це правомірна дія, яка здійснюється для досягнення дозволеної законом мети і здатна викликати встановлення цивільних прав і обов'язків (наприклад, купівля автомобіля), зміну цих прав і обов'язків (наприклад, придбання майна, раніше отриманого в оренду, за договором купівлі-продажу) та їх припинення (наприклад, повернення боргу).

Права та обов'язки, які встановлюються, змінюються та припиняються угодою, є елементами цивільних правовідносин. Відповідно, угоди -- це один із видів юридичних фактів, з якими закон пов'язує встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Угоди -- це завжди вольові акти, і для їх здійснення необхідно мати дієздатність. Виражена в цих актах воля спрямована на досягнення бажаних для учасників угод юридичних наслідків.

Угоди -- це акти, які здійснюють громадяни і організації як суб'єкти цивільного права. Цими ознаками угоди відрізняються від такого юридичного факту, як подія, що також тягне за собою встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Угода відрізняється і від деліктів, які є вольовими, проте, неправомірними діями.

Порядок укладення підприємницьких договорів

Договір вважається укладеним з моменту досягнення угоди між сторонами по всім його умовам (ст.153 ЦК України). Укладання підприємницького договору, як і іншого договору проходить дві стадії: оферту та акцепт. Для укладення підприємницького, як і любого іншого договору, завжди має бути той, хто першим повинен проявити на це ініціативу. Пропозиція про укладення договору отримала назву оферти, а ініціатор - оферента. Оферта, як пропозиція про укладання договору повинна містити всі його суттєві умови та встановлювати строк для її прийняття, бути адресованою конкретній особі, та містити реквізити оферента. Саме цим вона і відрізняється від загальної пропозиції про укладення договорів, що містяться в рекламі, вивісці, прилавку. Разом з тим в праві є поняття публічної оферти - адресованої одночасно декільком особам. За загальним правилом офертою вважається складений з дотриманням вищевстановлених вимог проект договору.

Сторона що виконує основний обов'язок щодо продажу товару складає проект такого договору і після узгодження з керівником підприємства чи іншою посадовою особою, а також юристом два екземпляри підписує і направляє акцептанту. Якщо акцептанта задовольняють всі передбачені в договорі умови то він обидва екземпляри проекту договору підписує і один з них повертає оференту. З моменту підписання акцептантом договору він набуває чинності і підлягає виконанню сторонами. В той же час, за попередньої згоди сторін проект договору може скласти і направити сторона, що виконує пасивні обов'язки -- приймає товар та сплачує за нього встановлену договором суму.

Але така ідеальна модель буває вкрай рідко. Динамічність ринку та його кон'юктура спричиняє необхідність додаткового узгодження умов договору уже на стадії його укладення. Правовою формою вираження волі на зміну тих чи Інших умов договору є протокол розбіжностей. Якщо акцептанта якісь умови проекту договору не задовольняють, то він праві скласти протокол розбіжностей по договору та разом з підписаним проектом договору направити другій стороні. Тим самим він стає оферентом. Якщо його протокольна оферта буде прийнята другою стороною, то договір рахується укладеним на умові, що викладена в протоколі розбіжностей, а якщо ні - договір вважається таким, що не відбувся.

В договірній практиці договори укладаються при безпосередньому контакті уповноважених на це осіб. Тому всі розбіжності вирішуються на місці, а при виході за межі визначеного повноваження є завжди можливість через сучасні засоби зв'язку узгодити суперечливі умови з першими особами - керівниками комерційних структур.

Важливе значення при укладенні договорів мають строки. В практиці прийнято, що за угодами, які укладаються на один рік, обіг проекту договору, а в необхідних випадках і протоколу розбіжностей повинен не перевищувати 10 днів. По довготривалих договірних зв'язках цей термін становить 20 днів.

Таким чином, підприємницький договір повинен досить зрозуміло вказувати на те, що саме сторони розуміють під порушенням обов'язків чи інших зобов'язань, а не вносити в текст договору загальну фразу про те, що в разі порушення обов'язків винна сторона несе відповідальність згідно з законодавством України.

Провадження у справах про банкрутство

Підставою для порушення справи має бути письмова заява кредитора про неспроможність суб'єкта своєчасно задовольнити пред'явлені до нього майнові вимоги. До суду може звернутися і сам боржник, якщо він протягом 3 місяців не може сплатити борг. До заяви боржник додає список кредиторів і боржників бух. баланс, іншу інформацію про фін. і майнове становище підтверджене аудитором.

Стадії:

1. Порушення справи - суд розглядає заяву і якщо він приймає то виноситься ухвала про слухання справи в суді і ця ухвала виноситься не пізніше 5 днів від дня коли заявник надав заяву. Копія ухвали надсилається боржнику, кредиторам, банкам, які здійснюють розрахунково-касові обслуговування.

2. Попереднє засідання суду - на засіданні розглядають документи, заслух. пояснення сторін, банків. Також суд зобов'язує подати до офіційного друкованого органу ВРУ («Голос України») чи Кабміну («Урядовий кур'єр») оголошення про порушення справи про банкрутство. Це потрібно для виявлення кредиторів і санаторів. Кредитори повинні у строк 1 місяць надати письмово до суду заяву зі своїми вимогами до боржника.

Санатори - це фіз.. або юр. особи, які бажають взяти на себе весь борг або частину його, що дало б змогу припинити справу про банкрутство. При цьому вони вказують умови санації.

Якщо пропозиція про санацію прийнята і затверджена, вважається, що мета провадження у справі про банкрутство досягнута, оскільки вимоги кредиторів реально задоволені. Тому ухвалою про затвердження умов санації арбітражний суд окремим пунктом одночасно припиняє провадження у справі.

Господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:

1)боржник не є юридичною особою або не включений до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

2)юридична особа боржника ліквідована або реорганізована (крім реорганізації у формі перетворення);

3)затверджені умови санації юридичної особи боржника (ст. 12 Закону);

4)установлена відсутність боргу або боржник виконав зо бов'язання перед усіма кредиторами, або відповідно до законо давства з боржника списана заборгованість, або на заяву боржни ка кредитори не висунули майнових вимог;

припинені зобов'язання, які були підставою для вимог кре диторів, або відповідно до законодавства заборгованість боржни ка реструктуризована;

вимоги всіх кредиторів повністю забезпечені заставою;

затверджено ліквідаційний баланс (ст. 22 Закону).

Контроль за здійсненням підприємницької діяльності

Контроль за здійсненням підприємницької діяльності, як і інший контроль, визначається як фун¬кція управління. Через контрольні повноваження держава в особі її уповноважених органів може перевіряти законність та допустимість підприємництва тієї чи іншої особи, дотримання нею меж та під¬став, а тим самим гарантувати захист прав споживачів та інших під¬приємців від недобросовісної конкуренції чи попрання їх законних прав та інтересів.

Контроль підприємницької діяльності здійснюється в різних формах у залежності від його виду та суб'єкту.

Парламентський контроль здійснюється переважно у формі запиту - вимоги депутатів до відповідних державних органів та поса¬дових осіб дати пояснення з питань їх діяльності чи питань, що вхо¬дять у їх компетенцію.

Адміністративний контроль як державний контроль здійснюєть¬ся у формах ревізії та перевірок. Ревізія проводиться з метою доку¬ментального контролю фінансово-господарчої діяльності, за наслід¬ками якої складається акт. Ревізія, таким чином, є доку¬ментальною перевіркою фінансово-господарчої діяльності суб'єкта підпри¬ємницької діяльності або посадових осіб за визначений час. Ревізія мо¬же бути планова, а в разі потреби і непланова. До основних завдань ревізії відноситься перевірка законності та доцільності проведення господарських операцій, дотримання фінансової дисципліни, конт¬роль за зберіганням майна та за станом ведення бухгалтерського обліку тощо. У залежності від підстав, мети, часу проведення та пов¬ноти охоплення ревізії бувають: планові, непланові, відомчі, позаві¬домчі, часткові, суцільні, вибіркові, комплексні, некомплексні, наск¬різні, тематичні тощо. Перевірка проводиться з метою обстеження та вивчення окре¬мих напрямів фінансово-господарської діяльності.

Контролюючі державні органи вправі: тимчасово призупиняти діяльність суб'єктів підприємництва; забороняти відгрузку, реалізацію (продаж) товарів, надання по¬слуг та виконання робіт; опломбовувати виробничі, складські та інші приміщення; призупиняти операції на розрахункових та інших рахунках у банках та інших фінансово-кредитних закладах у випадках, коли ке¬рівник об'єкта, на якому необхідно провести перевірку чи ревізію, чинить перепони посадовій особі у виконанні своїх обов'язків. перевіряти документи, що посвідчують особу при підозрі у скоєнні злочину;

Органи державного контролю за підп. Діяльн. за змістом своїх повноважень можна поділити на групи 1)по території розповсюдження контрольних функцій: 2) по охопленню видів підприємництва

Перехрещення повноважень контрольних органів, недостатнє знання їх посадовими особами своїх прав і нехтування обов'язками, чи недостаток кваліфікації, призводить до перевищення своїх обов'язків і, тим самим, порушення прав підприємців.В цивільному праві захист таких прав здійснюється шляхом визнання права; визнання¹ правочину не дійсним; відновлення становища, що існувало до порушення права та припинення дії, які це право порушують; примусового виконання обов'язку в натурі; припинення або зміну правовідносин; відшкодування збитків, компенсації моральної шкоди; визнання незаконним акту державного органу або органу місцевого самоврядування. При цьому такий захист в умовах правової держави повинен здійснюватись в судовому порядку (ст.б діючого ЦК, ст.15 проекту ЦК України).

У випадках передбачених законом, захист цивільних прав може здійснюватися відповідними державними органами або органами місцевого самоврядування. Виходячи з того, що в процесі виконання контрольних функцій можуть бути порушені права суб'єктів підприємництва, то самим оперативним шляхом їх захисту буде звернення із скаргою до керівника контролюючого органу на протиправні дії його підлеглих.

Заява в суд на незаконні дії державних органів та їх посадових осіб повинна бути подана в двохмісячний строк з моменту коли особа дізналась чи повинна була дізнатись про порушення його прав. При цьому в разі прийняття судом рішення про задоволення вимог заяви, витрати, що потерпілий поніс у зв'язку із розглядом такої заяви (скарги), в тому числі, витрати на надання юридичної допомоги, покладаються судом на державний орган, юридичну чи посадову особу.

Крім оскарження незаконних дій, заподіяних при проведенні контролю, підприємець вправі вимагати відшкодування заподіяних йому майнових збитків та компенсації завданої моральної шкоди.

При провадженні своєї діяльності не виключені помилки посадових осіб контролюючих органів, як і зловживання ними своїм посадовим становищем. Тому суб'єкти підприємництва в разі незгоди з рішенням можуть оскаржити їх.

Скарга подається в письмовій формі на ім'я керівника державної податкової адміністрації, що прийняла рішення, яке оскаржується. Втім, такі скарги можуть подаватись безпосередньо і до вищестоящої державної податкової адміністрації. До скарги додається саме рішення та інші документи які необхідні для розгляду І підтверджують правоту скаржника.

Самі скарги повинні бути розглянуті і прийняте по ним відповідне рішення в місячний строк з дня їх надходження. Прийняте по скаргам письмове рішення видається скаржнику і державній податковій адміністрації, рішення якої було оскаржено.

В разі незгоди скаржника із рішенням по своїй скарзі, він може його оскаржити на протязі одного року з моменту поступлення, але не. пізніше одного місяця з моменту ознайомлення керівника підприємницької структури чи громадянина у вищестоящу державну податкову адміністрацію.

Оскарження дій посадових осіб, які пов'язані із накладенням адміністративного стягнення проводиться згідно законодавству України. Так, постанова посадової особи про накладення адміністративного стягнення в вигляді штрафу може бути оскаржена у вищестоящий орган чи в районний суд, рішення якого є остаточним. Така скарга повинна бути подана на протязі 10 днів з дня винесення постанови.

Підвідомчість справ госп. судом

Господарським судам підвідомчі такі справи:

1)справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:

-спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

-спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

-інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2)справи про банкрутство;

3)справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Питання розгляду господарських спорів третейськими судами врегульовано Господарським процесуальним кодексом України та Положенням про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями, установами.

Третейські суди можуть розглядати спори, що віднесені законодавством до компетенції господарських судів (крім спорів про визнання недійсними актів, спорів, які виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, пов'язаних з державною таємницею та справ про банкрутство).

На спір, що передається на вирішення третейського суду, поширюються вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо досудового врегулювання господарського спору. Сплата державного мита за розгляд таких справ відсутня.

Юридична особа як суб'єкти підприємницької діяльності

Юридичні особи - суб'єкти підприєм-ї дія-ті будь-якої організаційно-правової форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро. Юридичні особи мають 3 підстави створення: 1.Юр. особи створені відповідно до Цивільного кодексу; 2. Юр. особи державні, комунальні та ін. підпр-ва створені відповідно до Господарського кодексу. 3. Ін. юр. особи, які здійсн.підпр-ку діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Відповідно до Цивільного кодексу юр. особи поділяються на: *юр. осіб приватного права;*юр. осіб публічного права. Юр-ні особи приватного права поділяються на: *товариства;* установи;* юр.особи створені в ін. формах власності відповідно до з-ну. Товариства-організації, створені способом об'єднання осіб, які мають право участі в цьому тов-ві.Також тов-во може бути створеним однією особою. Тов-ва поділяються на: підприємницькі(здійснюють діяльність з метою одержання прибутку і його розподілу між учасниками) та непідприємницькі тов-ва (не мають на меті одержання прибутку - це об'єднання громадян, також біржі). Установа-організація, створена однією або кількома особами, які не беруть участі в управлінні нею. Юр. особи приватного права- частина 3 ст. 167; частина 3 ст.168; частина 4 ст. 169 Цивільного кодексу (держава, АР Крим, територіальні громади мають право створювати такі тов-ва). Юр. особами приватного права визнаються: кредитні спілки, благодійні і неприбуткові орг-ї (ст.. 130, 131 Господарського кодексу).

Державна підтримка малого підприємства

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами:

-формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідгото¬вки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого під¬приємництва;

-установлення системи пільг для суб'єктів малого підприєм¬ництва;

-запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

-фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

-залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання нау¬ково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення постав¬ки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

З метою створення належних умов для реалізації конституцій¬ного права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту громадян України шляхом залучення широких верств населення до такої діяльності Верховною Радою України 21 грудня 2000 p. був прийнятий Закон України "Про Національну програ¬му сприяння розвитку малого підприємництва в Україні".

Програма спрямована на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого підприємництва.

Основними напрямами Програми є:

-удосконалення нормативно-правової бази у сфері підпри¬ємницької діяльності;

-формування єдиної державної регуляторної політики у сфе¬рі підприємницької діяльності;

-активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва:

-сприяння створенню інфраструктури розвитку малого під¬приємництва;

-упровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва.

Очікуваними результатами реалізації Програми є прискорення розвитку малого підприємництва, використання його потенцій¬них можливостей, перетворення його на дійовий механізм розв'язання економічних і соціальних проблем, сприяння струк¬турній перебудові економіки, стійка тенденція збільшення кіль¬кості малих підприємств, зменшення рівня тіньового обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підпри¬ємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регі¬онів. позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами та послугами.

Гарантії прав суб'єктів підприємництва

Гарантії держави щодо прав суб'єктів господарювання можна розподілити на загальні та майнові.

Загальні гарантії полягають у тому, що держава гарантує всім підприємствам і підприємцям, незалежно від обраних ними організаційно-правових форм господарської діяльності, форм власності майна, на яких вони засновані, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Гарантії майнових прав підприємств і підприємців полягають у тому, що держава шляхом прийняття відповідного законодавства, створення спеціальних структур гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права їх власності.

Особливої уваги законодавець надає захисту права власності, оскільки власність є основою існування і діяльності підприємства і підприємців будь-якої організаційно-правової форми.

Не випадково одним з перших законів незалежної України став закон "Про власність", де значне місце посідають норми, що передбачають гарантії і захист права власності.

Законодавством України захищаються всі форми власності, а юридичні і фізичні особи мають право звертатися з позовними заявами до суду та господарського суду. За позовною заявою суд згідно із законом може визнати рішення органів державної влади та управління незаконними і відновити право власності на володіння, розпорядження і користування майном.

Патентування підприємницької діяльності

Патентування - необхідна умова здійснення певних видів підприємницької діяльності, зазначених у Законі "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (далі - Закон про патентування), що означає необхідність одержання торгового патенту у встановленому законодавством порядку.

Правову основу патентування підприємницької діяльності складають Закон "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", а також підзаконні нормативні акті

Торговим патентом є державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися видами підприємницької діяльності, що зазначені в Законі про патентування.

Розрізняють чотири види торгових патентів:1)торговий патент - державне свідоцтво, що засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності займатися певними видами діяльності, зазначеними у Законі України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"; 2)пільговий торговий патент - патент, що видається суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням певних видів товарів вітчизняного виробництва, зазначених у Законі про патентування; 3) короткотерміновий торговий патент - патент, термін дії якого на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15 днів; 4) спеціальний торговий патент - державне свідоцтво, що засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на особливий порядок оподаткування, який повинен придбати суб'єкт підприємницької діяльності, що здійснює торговельну діяльність та діяльність з надання побутових послуг на територіях, визначених Кабінетом Міністрів України.

Патент як і ліцензія виступає своєрідним обмеженням підприємницької діяльності. Інститути ліцензування і патентування взагалі мають схожу правову природу. За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону про ліцензування, ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

1. Патентуванню підлягає торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України.

2. Патентуванню підлягає діяльність з надання побутових послуг, яка здійснюється суб'єктами підприємницької.

3. Патентуванню підлягають операції з торгівлі готівковими валютними цінностями, які здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах обміну іноземної валюти.

4. Патентуванню підлягають операції з надання послуг у сфері грального бізнесу, які здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами. Під гральним бізнесом розуміється діяльність, пов'язана з влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Правову базу визнання суб'єктів господарювання банкрутами складає Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону від 30 червня 1999 p. (далі - Закон про банкрутство). Крім того, норми, що регулюють порядок визнання юридичних осіб банкрутами, містяться також у Господарському процесуальному кодексі України, Законах України "Про господарські товариства", "Про режим іноземного інвестування", в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, рекомендаціях Національного банку України.

Зазначені нормативні акти встановлюють умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Ст. 6 Закону про банкрутство визначено ознаки банкрутства, однією з яких є закінчення З-місячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником безспірних вимог кредиторів.

Під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. У господарському обороті досить часто виникають ситуації, в яких окремі учасники виявляються не в змозі виконати свої зобов'язання, і особливо зобов'язання грошового характеру. Неплатоспроможність може бути викликана відсутністю коштів, якими міг би розпорядитися боржник на момент настання терміну платежу, але які можуть з'явитися в разі виконання зобов'язань перед боржником іншими особами. Крім того, в разі невиконання боржником зобов'язань кредитор може застосувати норми цивільного права, що регулюють питання відповідальності за невиконання зобов'язань. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка, визначена на день подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадянина, зобов'язання із виплати авторської винагороди та деякі інші зобов'язання боржника.

Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупної заборгованості боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в 300 мінімальних заробітних плат на день подання заяви до господарською суду про порушення провадження справи про банкрутство. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена, але це не перешкоджає кредиторам об'єднати вимоги з метою ініціювання порушення провадження справи про банкрутство боржника.

Види договорів:

1. За критерієм обов'язковості:

- планові (державне замовлення, і замовлення для п-в, які діють на базі держ. власності)

- регульовані (укладаються вільно на розсуд сторін)

2. За строком дії:

- довгострокові (більше 5 років)

- середньострокові (1-5 років)

- короткострокові (до 1 р)

- разові (діють на 1 операцію)

3. За економічним змістом та Юр. ознаками:

- договори на реалізацію майна (купівля, продаж, поставка);

- договори на передачу майна у користування (оренда, лізинг);

- транспортні (перевезення вантажів, чартер);

- підрядні (підрялно-капітальне будівництво);

- про спільну д-сть (спільна інвест. д-сть, заснування п-ва на основі статуту);

- засновницькі (уставні договори).

4. За тривалістю застосування:

- традиційні (протягом багатьох років: купівля-продаж, підряд, перевезення)

- новітні (лізинг, агентські договори)

5. За ступенем складності:

- прості (ознаки одного виду договору: купівля-продаж)

- комплексні, або складні (ознаки кількох договорів-лізинг)

6. Залежно від характеру розподілу прав та обов'язків учасників:

- односторонні (дарування, доручення)

- двосторонні (страхування, оренда, купівля-продаж)

- багатосторонні (про спільну д-сть, договір первезення)

7. Залежно від способу виникненя:

- формальні (узгодження бажання сторін і вираження цієї волі в законі)

- реальні (необхідні не тільки узгодження волі сторін, але і передача речі, об'єкта договору)

- консенсуальні (виникають в момент реальних намірів сторін - купівлі-продажу).

Статус вільних (спеціальних) економічних зон

Сучасна інвестиційна політика України базується на створенні спеціальних режимів інвестиційної діяльності. Такі режими можуть діяти в рамках певної галузі господарювання або в межах певної території, визначеної як вільна економічна зона або територія пріоритетного розвитку. Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України. Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" (далі - Закон ВЕЗ) визначає порядок створення, ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові й економічні основи їхнього статусу, також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами, органами місцевого самоврядування та іншими органами.

Відповідно до законодавчого визначення, спеціальна (вільна) економічна зона далі - ВЕЗ) являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Згідно із Законом ВЕЗ в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

- зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів;

- комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортоорієн-тованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв;

- науково-технічні зони - це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

- туристично-рекреаційні зони - це ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

- банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується найбільш сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю нерезидентів і обслуговують лише підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;

- зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім зазначених в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

На території спеціальної (вільної) економічної зони мають право функціонувати будь-які суб'єкти економічної діяльності згідно із законодавством України та законом про створення цієї зони.

Суб'єкт спеціальної економічної зони - це інвестор, який реалізує на території зони, затвердженої відповідним уповноваженим органом, інвестиційний проект чи проекти на підставі договору (контракту) щодо його реалізації та зареєстрований органом господарського розвитку й управління відповідної спеціальної економічної зони як суб'єкт цієї зони.

Суб'єкти економічної діяльності мають право самостійно вибирати види, форми і методи своєї діяльності на території спеціальної (вільної) економічної зони, що не суперечать законодавству та передусім закону про створення цієї зони.