Збільшення посадових окладів здійснюється на підставі законодавчих актів або колективних договорів, в яких передбачені випадки підвищення окладів. Звертаємо увагу на два важливих моменти, передбачених п. 10 Порядку №100.

На госпрозрахункових підприємствах корегування заробітної плати та інших виплат проводиться з урахуванням їх фінансових можливостей - за відсутності можливості корегування заробітної плати до підвищення посадових окладів підприємством встановлюється менший коефіцієнт корегування виходячи із фінансових можливостей, про що вказується у наказі.

У разі зміни тарифних ставок, окладів для окремих працівників (переведення на іншу вищеоплачувану роботу, у зв'язку із присвоєнням вищого розряду тощо) корегування заробітної плати, що припадає на розрахункових період або період збереження середнього заробітку, не проводиться.

Підвищення окладів може проводитися:

- у розрахунковому періоді - попередні 12 календарних місяців роботи або фактично відпрацьований період з 1-го до 1-го числа включно;

- у періоді, протягом якого працівникові зберігається середній заробіток, - наприклад, період перебування працівника у відпустці, на лікарняному.

У будь-якому із перелічених вище випадків виплати, які враховуються при розрахунку середньої заробітної плати за проміжок часу до підвищення, корегуються на коефіцієнт їх підвищення. Корегуванню підлягають усі виплати, перераховані у п. 3 Постанови №100.

Що стосується компенсації за невикористану відпустку, то зазначимо, що працівники реалізують право на відпустку шляхом отримання відпустки в натурі [18].

Навіть у разі звільнення працівника за його бажанням йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому випадку є останній день відпустки. Слід зазначити, що це положення не поширюється на пра-цівників, яких звільнено за порушення трудової дисципліни (частина перша ст. З Закону України «Про відпустки»).

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися і тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. В цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки (частина друга ст. З Закону України «Про відпустки»).

Якщо при звільненні працівник не виявляє бажання отримати відпустку в натурі або якщо його звільнено за порушення трудової дисципліни, коли він не має права отримати відпустку з наступним звільненням, йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Грошова компенсація виплачується також за невикористану додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки».

Розмір компенсації визначається правилами, які застосовуються при підрахунку середнього заробітку за час відпустки.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, творчої відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням або компенсації за не використані відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців (або за менший фактично відпрацьований період) на відповідну кількість календарних днів року (чи меншого відпрацьованого періоду) за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством.

Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Компенсація виплачується працівникові за одинадцять місяців роботи в поточному робочому році повністю за всю його щорічну відпустку, а за менш як одинадцять місяців -- пропорційно тривалості відпустки за кількість відпрацьованих місяців протягом робочого року: при відпустці тривалістю 24 календарних дні компенсація виплачується в розмірі дводенного середнього заробітку за кожний місяць роботи; при відпустці 28 календарних днів -- в розмірі 2,3 денного середнього заробітку за кожний місяць роботи; при відпустці 31 календарний день (у осіб віком до вісімнадцяти років і працівників, які отримують додаткову відпустку за ненормований робочий день тривалістю 7 календарних днів) -- в розмірі 2,6 денного середнього заробітку за кожний місяць роботи; при відпустці 59 календарних днів (максимальна загальна тривалість щорічної основної та додаткових відпусток -- частина третя ст. 10 Закону України «Про відпустки») -- в розмірі 4,9 денного середнього заробітку за кожний місяць роботи; при відпустці 69 календарних днів (максимальна загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах -- частина третя ст. 10 Закону України «Про відпустки») -- в розмірі 5,7 денного середнього заробітку за кожний місяць роботи тощо.

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів грошова компенсація за невикористані ними дні щорічних відпусток виплачується з розрахунку повної їх тривалості, якщо до звільнення вони пропрацювали не менш як 10 місяців. Особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується пропорційно до відпрацьованого ними часу: при тривалості відпустки 56 календарних днів -- в розмірі 5,6 календарних дні за кожний відпрацьований місяць; при відпустці 42 календарних дні -- в розмірі 4,2 календарних дні за кожний місяць роботи; при відпустці 28 календарних днів -- в розмірі 2,8 календарних дні за кожний відпрацьований місяць

Грошова компенсація за невикористану працівником відпустку при звільненні з роботи за сумісництвом виплачується за загальними правилами.

До прийняття Закону України «Про відпустки» грошова компенсація за невикористану працівником відпустку виплачувалась тільки при звільненні з роботи.

Частиною четвертою ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачена можливість для працівників замінити відпустку грошовою компенсацією під час роботи, не припиняючи трудових відносин. Щоправда, це стосується лише частини відпустки, оскільки тривалість наданої працівникові щорічної основної та додаткових відпусток в натурі не може бути меншою ніж 24 календарних дні.

Категорично заборонено заміну всіх видів відпусток грошовою компенсацією особам віком до вісімнадцяти років.

КЗпП передбачено виплату грошової компенсації спадкоємцям у разі смерті працівника, який не використав щорічних відпусток, а також додаткових відпусток працівникам, які мають дітей.

Виходячи з норм Кзпп та відповідно Закону України «Про відпустки» не вбачається обов'язку власника або уповноваженого ним органу провести виплату грошової компенсації при остаточному розрахунку всіх сум, які належали померлому працівникові. Проте за будь-яких обставин ці суми включаються до майна спадкодавця, на яке мають право спадкоємці у встановленому цивільним законодавством порядку.

При звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже отримав відпустку, за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу можуть провадитися відрахування із заробітної плати за невідпрацьовані дні відпустки.

Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених у пунктах 3, 5 і 6 ст. 36 і пунктах 1, 2 і 5 ст. 40 КЗпП, а також при направленні на навчання та у зв'язку з переходом на пенсію (п. 2 частини другої ст. 127 КЗпП).

Розділ 2. Види відпусток

2.1 Щорічна основна та додаткова відпустка

Надання всім працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їх права на відпочинок, що закріплено ст. 45 Конституції України.

Щорічна відпустка є одним з важливих видів часу відпочинку працівників, протягом якого вони не виконують своїх обов'язків за трудовим договором.

Збереження за працівниками на період відпустки місця роботи (посади) і середнього заробітку є важливою умовою для реального використання ними щорічної відпустки.

У період перебування працівників у відпустці заборонено звільнення їх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина третя ст. 40 КЗпП).

Правом на щорічну відпустку користуються всі працівники, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичної особи згідно з трудовим договором з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку.

Працівникам, які працюють за сумісництвом, відпустка на суміщуваній роботі надається водночас з відпусткою за основною роботою Щорічні відпустки складаються з основної та додаткових відпусток, передбачених ст. ст. 6, 7, 8, 19 Закону України «Про відпустки»

Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду [44]

При обчисленні середньої заробітної плати включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; умови праці та інші); виробничі премії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.

Тривалість відпусток незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях. При визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону України «Про відпустки») не враховуються святкові та неробочі дні, передбачені ст. 73 Кодексу.

Переведення тривалості щорічної відпустки із робочих в календарні дні провадиться шляхом множення тривалості відпустки в робочих днях на дріб 7/6.

Якщо до прийняття Закону України «Про відпустки» тривалість мінімальної відпустки становила 12 робочих днів, що при переведенні тривалості щорічної відпустки із робочих у календарні дні становить 14 календарних днів, то чинним законодавством передбачено надання працівникам щорічної основної відпустки тривалістю не менш як 24 календарні дні.

Основна відпустка більшої тривалості надається окремим категоріям працівників, передбаченим частинами другою-восьмою ст. 6 Закону України «Про відпустки».

Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпра цьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів [45].

Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 метрів -- 24 календарних дні із збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 роки і більше (частина третя ст. 6 Закону «Про відпустки»).

Працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів.

Постановою Кабінету Міністрів України № 570 від 9 червня 1997 р. затверджено Список робіт, професій і посад працівників лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв, яким надається щорічна відпустка тривалістю 28 календарних днів, і Порядок його застосування.

Списком передбачено роботи і професії лісозаготівлі, підсоч-ки лісу, лісогосподарської діяльності, а також посади керівників, спеціалістів і службовців.

Порядком застосування Списку встановлено, зокрема, що у лісовпорядчих підприємствах щорічна основна відпустка 28 календарних днів надається працівникам лісовпорядчих робіт на польовий період, але не менш як на 3 місяці протягом року.

Постійними лісозаготівельними дільницями, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, де працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів, є виробничі підрозділи цілорічної дії, очолювані майстрами, які мають плановий обсяг заготівлі і вивезення деревини не менш як 4 тис. куб. метрів на рік.

Порядком враховано частини сьому та восьму ст. 6 Закону «Про відпустки», відповідно до яких інвалідам І і II груп щорічна основна відпустка надається тривалістю 30 календарних днів, а особам віком до вісімнадцяти років -- 31 календарний день.

Воєнізованому особовому складу гірничо-рятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, невоєнізованим працівникам гірничо-рятувальних частин -- 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів (частина п'ята ст. 6 Закону «Про відпустки»).

Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверженому Кабінетом Міністрів України [30].

Постановою Кабінету Міністрів України № 346 від 14 квітня 1997 р. затверджено Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам, а також додаток до Порядку, який визначає конкретну тривалість щорічної основної відпустки залежно від займаної посади та навчального закладу чи наукової установи, організації.

Порядком передбачено, зокрема, що керівним, педагогічним, науковим і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів щорічна основна відпустка повної тривалості у перший та наступні роки надається у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Особам, які працюють в установі на умовах неповного робочого часу, у тому числі особам, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, надається щорічна основна відпустка повної тривалості.

У разі звільнення працівників навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічної основної відпустки з розрахунку повної її тривалості, а особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, -- пропорційно до відпрацьованого ними часу (з розрахунку тривалості Щорічної основної відпустки за кожний відпрацьований місяць 5,6, 4,2 і 2,8 календарних дня за тривалості щорічної основної відпустки відповідно 56, 42 і 28 календарних днів).

Додатком до Порядку визначено конкретну тривалість щорічної основної відпустки в залежності від посади працівника та навчального закладу чи наукової установи (дошкільні навчальні заклади; позашкільні навчальні заклади; середні навчальні заклади для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабілітації; вищі навчальні заклади, заклади післядипломної освіти; навчально-методичні (методичні) кабінети (центри); науково-дослідні та наукові підрозділи установ, організацій, підприємств).

Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи -- 26 календарних днів (частина сьома ст. 6 Закону України «Про відпустки»).

Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Якщо працівник досяг 18-річного віку протягом того робочого року, за який йому надається відпустка, тривалість відпустки обчислюється таким чином: за час роботи до 18 років -- з розрахунку 31 календарного дня (по 2,6 дня відпустки за кожен місяць роботи у цьому періоді), а за час після досягнення 18 років -- на загальних підставах, тобто в розмірі, встановленому за виконуваною роботою чи посадою, яку він обіймає, але з розрахунку не менш як 24 календарних дні.

Сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу (частина дев'ята ст. 6 Закону України «Про відпустки»).

Постановою Кабінету Міністрів України № 278 від 28 березня 1997 р. затверджено Список сезонних робіт і сезонних галузей, яким передбачено роботи в лісовій промисловості і лісовому господарстві, в торфяній промисловості, сільському господарстві (овочівництво, садівництво, виноградарство тощо), в переробних галузях промисловості (підприємства переробки плодоовочевої продукції, підприємства цукрової галузі промисловості), в санаторно-курортних закладах і закладах відпочинку (роботи, пов'язані з санаторно-курортним обслуговуванням хворих і відпочиваючих).

Відповідно до частини десятої ст. 6 Закону України «Про відпустки» положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюється на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства.

При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою зазначеної статті, тобто відповідно 24 календарних дні (найменша тривалість щорічної основної відпустки), 30 календарних днів для інвалідів І і II груп та 26 календарних днів -- інвалідів III групи і 31 календарного дня для осіб віком до вісімнадцяти років [34].

Отже, іншими актами законодавства встановлено таку тривалість щорічної основної відпустки;

-- для державних службовців -- 30 календарних днів:

-- для суддів -- 35 календарних днів у перерахунку з 30 робочих днів;

-- для прокурорів -- 30 календарних днів.

Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:

1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;

2) за особливий характер праці;

3) в інших випадках, передбачених законодавством.

Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів (частина перша ст. 7 Закону України «Про відпустки»). Список ви робництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну відпустку, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1290 від 17 листопада 1997 р.

Конкретна тривалість відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах (частина друга ст. 7 Закону України «Про відпустки»).

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, -- тривалістю до 35 календарних днів (п. 1 частини першої ст. 8 Закону «Про відпустки»).

Список виробництв, робіт, професій і посад, які дають право на зазначену додаткову відпустку, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1290 від 17 листопада 1997 р.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором, залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах (частина друга ст. 8 Закону «Про відпустки»).

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається також працівникам з ненормованим робочим днем тривалістю до 7 календарних днів за списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором (п. 2 частини першої ст. 8 Закону «Про відпустки»).

Конкретна тривалість зазначеної додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором, залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах (частина друга ст. 8 Закону «Про відпустки»). Додаткова відпустка за ненормований робочий день також надається працівникам, які зайняті у режимі неповного робочого дня.

За практикою, що склалася у минулі роки, тим, хто працював неповний робочий день, додаткова відпустка не надавалась. Проте при цьому не враховано положення, закріплене частиною третьою ст. 56 Кодексу, відповідно до якої робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Крім того, додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем надається не тільки як компенсація за їх навантаження, а й за особливий характер праці. З урахуванням наведеного колективним договором визначаються списки посад, робіт та професій. Працівнику, посада чи професія якого передбачена цим списком, встановлюється конкретна тривалість додаткової відпустки в межах до 7 календарних днів [32].

Затвердивши Списки виробництв, робіт, професій і посад, робота в яких дає право на додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, а також за особливий характер праці окремих категорій працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в умовах підвищеного ризику для здоров'я, Кабінет Міністрів встановив, що додаткові відпустки з кількох підстав надаються працівникам, професії та посади яких позначені у Списках позначкою «1».

Крім щорічної основної відпустки, додаткових відпусток за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці частиною першою ст. 4 Закону «Про відпустки» встановлено також інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Йдеться, зокрема, про додаткові відпустки, які передбачено для окремих категорій працівників до прийняття Закону «Про відпустки»:

-- державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів;

-- суддям надається щорічна додаткова відпустка, тривалість якої залежить від стажу роботи на посаді судді: при стажі від 10 до 15 років тривалість щорічної додаткової відпустки становить 5 календарних днів; при стажі від 15 до 20 років -- 10 календарних днів; при стажі 20 років і більше -- 15 календарних днів;

-- атестованим працівникам прокуратури надається щорічна додаткова відпустка, тривалість якої залежить від стажу роботи в прокуратурі: при стажі більш як 10 років -- 5 календарних днів; при стажі більш як 15 років -- 10 календарних днів; при стажі більш як 20 років -- 15 календарних днів;

-- громадянам, віднесеним до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, надається додаткова відпустка тривалістю 14 робочих днів (16 календарних днів) -- (п. 22 ст. 20 і ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

За працівниками, які користувались відпусткою більшої тривалості, ніж передбачено Законом «Про відпустки», зберігаються відпустки раніше встановленої тривалості на весь час їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації на посадах, професіях, роботах, що давали їм право на цю відпустку.

Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включаються.

Щорічні відпустки надаються для відпочинку. Тому дні тимчасової непрацездатності працівника, відпустка у зв'язку з вагітністю і пологами в рахунок щорічних відпусток не включаються. При захворюванні працівника під час перебування у відпустці відпустка продовжується на кількість днів непрацездатності або за погодженням з власником або уповноваженим ним органом переноситься на інший час. При цьому не має значення, чи використовується щорічна основна або додаткова відпустка і чи підлягає оплаті лікарняний листок.

Відпустка також переноситься на інший час чи продовжується у випадку хвороби або травми, які трапилися під час відпустки, засвідчених довідкою лікувально-профілактичної установи.

Якщо тимчасова непрацездатність у працівника настала до початку щорічної відпустки, то відпустка повинна бути перенесена на інший період. Термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом (п. 1 частини другої і частина четверта ст. 80 КЗпП).

Законодавство передбачає продовження чи перенесення щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності самого працівника, тому відпустка не продовжується і не переноситься у зв'язку з тим, що працівник у період відпустки доглядав за членом сім'ї, що захворів.

Якщо в період щорічної відпустки у жінки-працівниці настає термін відпустки по вагітності та пологах, то їй видається до-пологовий лікарняний листок. Невикористані дні щорічної відпустки мають бути надані після закінчення пологової відпустки.

2.2 Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням

Працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання, при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання випускних екзаменів в основній школі - тривалістю 10 календарних днів; випускних екзаменів у старшій школі - тривалістю 25 календарних дні; перевідних екзаменів в основній та старших школах - від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних.

Працівникам, які складають екзамени екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю відповідно 21 та 28 календарних днів.

Працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних закладів освіти, надається додаткова оплачувана відпустка для підготовки та складання екзаменів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом року.

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою і заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та екзаменів: для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих закладах освіти першого та другого рівня акредитації з вечірньою формою навчання, - 10 календарних днів щорічно; третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання, - 20 календарних днів щорічно; незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання, - ЗО календарних днів щорічно.

На період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та екзаменів: для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих закладах освіти першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання, відпустки надаються тривалістю 20 календарних днів щорічно; третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - ЗО календарних днів щорічно; незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - тривалістю 40 днів щорічно.

На період складання державних екзаменів у вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації відпустки надаються тривалістю ЗО календарних днів.

Для підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівня акредитації, відпустка надається на два місяці, а у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації - на чотири місяці. Працівникам, допущеним до складання вступних екзаменів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання екзаменів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний екзамен.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 3О календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання - один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.

Для працівників, які навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості: культура (народна художня творчість), музичне мистецтво (фортепіано, орган, оркестрові струнні інструменти, спів, диригування і композиція), музичне мистецтво естради, звукорежисура, музичне виховання - понад відпустки, що передбачені для осіб, які навчаються з відривом від виробництва, щорічно надаються відпустки по 10 календарних днів із збереженням заробітної плати та по 10 календарних днів без збереження заробітної плати [33].

Працівникам, які успішно навчаються за вечірньою та заочною формами навчання у вищих навчальних закладах театрального мистецтва (акторське мистецтво, режисура, хореографія, сценографія), кінотелемистецтва (кінорежисура, телережисура, кінотелеоператорство), понад відпустки, що передбачені для осіб, які навчаються з відривом від виробництва, щорічно надаються відпустки по 20 календарних днів із збереженням заробітної плати та по 10 календарних днів без збереження заробітної плати. Тим, хто навчається за вечірньою та заочною формами навчання філології (мова та література), щорічно додатково надається по 10 календарних днів відпустки без збереження заробітної плати.

Відпустки надаються відповідно на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та екзаменів, державних екзаменів, підготовки та захисту дипломного проекту (роботи).

2.3 Творча відпустка. Соціальні відпустки

Відповідно до ст. 77 КЗпП творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток установлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про відпустки» Кабінет Міністрів України постановою № 45 від 19 січня 1998 р. затвердив умови, тривалість, порядок надання та оплати творчих відпусток.

Творчі відпустки надаються працівникам підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності за основним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довідника тощо.

Працівнику, який успішно поєднує основну діяльність із науковою роботою, надається творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук тривалістю до трьох місяців та на здобуття наукового ступеня доктора наук -- до шести місяців [42].

Для отримання творчої відпустки працівник до своєї заяви додає рекомендацію вченої ради навчального вищого закладу освіти III--TV рівня акредитації чи науково-дослідного інституту відповідного профілю (науково-технічної ради центрального органу виконавчої влади) про доцільність надання творчої відпустки.

Щоб отримати таку рекомендацію, здобувач наукового ступеня має зробити наукову доповідь на засіданні кафедри, відділу або лабораторії, де проводиться наукова робота. За результатами доповіді кафедра, відділ, лабораторія надають вченій раді мотивований висновок з обгрунтуванням тривалості творчої відпустки.

Особам, які закінчили аспірантуру чи докторантуру, творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня відповідно кандидата і доктора наук не надається.

Творча відпустка не надається також здобувачу одного й того самого наукового ступеня повторно.

Працівнику, який успішно поєднує основну діяльність із творчою роботою, надається творча відпустка для написання підручника чи наукової праці тривалістю до трьох місяців. До своєї заяви працівник додає довідку видавництва про включення підручника чи наукової праці до плану випуску видань на поточний рік.

Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою заявою, підписаною всіма членами авторського колективу. Творчі відпустки оформлюються наказом власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації.

На час творчих відпусток за працівниками зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу творчої відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середню заробітну плату обчислюють виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа наступного місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка [30].

Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Творчі відпустки надаються працівникам поряд з іншими відпустками, передбаченими законодавством.

Визнаючи за жінкою не тільки роль трудівниці, а й її соціальну материнську роль, Українська держава на доповнення загальних правових норм надає жінкам додаткові права, що створюють реальну можливість поєднувати виробничу роботу з материнством.

Соціальні норми права враховують анатомо-фізіологічні особливості організму жінок з метою його захисту і обумовлену цими особливостями соціальну роль жінки по народженню дітей та догляду за малодітними дітьми. Створення таких норм є необхідним не лише для жінок, а й соціальне необхідним для суспільства, зацікавленого у вихованні здорового молодого покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних сил [20].

До числа заходів, що забезпечують жінкам можливість поєднувати материнство з виробничою працею, є надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям, які мають дітей.

Відповідно до статті 179 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) та статей 17, 20 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається жінкам на підставі медичного висновку (листка непрацездатності) тривалістю:

1) до пологів - 70 календарних днів;

2) після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей). При усиновленні дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Зазначена відпустка надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів. Ця відпустка обчислюється сумарно і надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів (п. 10 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Згідно зі статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи.

На підставі заяви працівниці та виданого у встановленому порядку листка непрацездатності, а на роботі за сумісництвом - копії листка непрацездатності роботодавець зобов'язаний видати наказ (розпорядження) про надання жінці відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами і виплатити допомогу по вагітності та пологах.

При наданні жінці відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов'язаний за заявою жінки приєднати до зазначеної відпустки щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році. Пунктом 3 частини 13 статті 10 Закону «Про відпустки» визначено право жінок на використання щорічної відпустки безпосередньо перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї.

Такий вид матеріального забезпечення, як допомога по вагітності та пологах, надається за основним місцем роботи та на роботі за сумісництвом (ст. 50 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»). Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої відповідно до статті 53 цього Закону, і не залежить від страхового стажу [31].

На період перебування працівниці у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами керівник має право прийняти іншого працівника для заміщення тимчасово не зайнятої посади.

Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 179 КЗпП та ст. 18 Закону «Про відпустки»).

Частиною 6 статті 179 КЗпП та пунктом 3 частини 1 статті 25 Закону «Про відпустки» визначено, що в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Отже те, що дитина потребує такого догляду, має бути підтверджено медичним висновком.

Підприємства, установи, організації (далі - підприємство) за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості (ст. 179 КЗпП).

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку надаються за заявою жінки повністю або частково в межах установленого періоду та оформлюються наказом (розпорядженням) роботодавця. У разі, якщо дитина перебуває на державному утриманні, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надається.

Згідно зі статтею 181 КЗпП відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (на підставі медичного висновку - до 6 років) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

Особи, які відповідно до законів отримують допомогу по догляду за дитиною до досягання нею трирічного віку, підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню (п. 13 ст. 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до статті 18 Закону «Про відпустки» та статті 179 КЗпП відпустка для догляду за дитиною може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла дитину під опіку.

Підставою для надання такої відпустки зазначеним вище особам (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку) є довідка з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки для догляду за дитиною і виплату їй допомоги по догляду за дитиною припинено (із зазначенням дати). Це узгоджується зі статтею 14 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Таким чином, якщо, наприклад, мати дітей перебуває у відпустці для догляду за однією дитиною до досягнення нею трирічного віку, для надання такої відпустки батькові для догляду за другою дитиною у цей же період підстав немає (не може бути надана довідка з місця роботи матері про те, що вона вийшла на роботу і не отримує допомогу по догляду за дитиною).

Чинним законодавством не передбачено надання відпустки для догляду за дітьми віком до трьох років, народжених однією матір'ю, одночасно двом або більше застрахованим особам.

За бажанням жінки або осіб, які фактично доглядають за дитиною, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомогипо догляду за дитиною до досягання нею трирічного віку [20].

Законодавство не визначає умови щодо роботи жінки або особи, яка фактично доглядає за дитиною, в цей період на підприємстві, з яким вона перебуває у трудових відносинах і на якому вона одержала частково оплачувану відпустку. Тому вона може працювати на умовах неповного робочого часу як на цьому підприємстві, так і на іншому.

Відповідно до вимог частини третьої статті 56 КЗпП робота на умовах неповного робочого часу не спричиняє будь-яких обмежень трудових прав працівників. Тому жінка або особа, яка фактично доглядає за дитиною до досягнення нею трирічного віку і працює на умовах неповного робочого часу, має право на одержання щорічної основної і додаткової відпустки. Це випливає із загальних правил, які регламентують право працівників на одержання відпустки.

Жінка, перебуваючи у частково оплачуваній відпустці для догляду за дитиною, має право у будь-який час перервати її та вийти на роботу. У випадку, коли жінка перериває цю відпустку з метою отримання додаткової оплачуваної відпустки у зв'язку з навчанням, від неї не повинні вимагати, аби вона відпрацювала певний період перед наданням їй відпустки у зв'язку з навчанням. Переривання частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною має бути належно оформлене на підставі заяви працівниці та наказу роботодавця. Аналогічно після закінчення відпустки у зв'язку з навчанням може бути оформлено надання частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною. У таких діях немає порушення законодавства.

На період перебування працівниці у відпустці для догляду за дитиною (у тому числі до досягнення дитиною шестирічного віку) роботодавець має право прийняти іншого працівника для заміщення тимчасово не зайнятої посади до фактичного виходу на роботу жінки, яка перебуває у відпустці.

У зв'язку з виходом жінки з відпустки особа, яка була прийнята на роботу за строковим трудовим договором для заміщення цієї жінки, підлягає звільненню в останній день, що передує виходу на роботу жінки, яка перебувала у відпустці.

Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 19 Закону «Про відпустки»).

До введення в дію Закону «Про відпустки», згідно з пунктом 3 постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 22 січня 1981 р. № 235-1, яка міститься у Роз'ясненні Держкомпраці СРСР «Про порядок надання додаткової триденної оплачуваної відпустки і двотижневої відпустки без збереження заробітної плати жінкам, які мають двох і більше дітей у віці до 12 років, передбачених пунктом 3 постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 22 січня 1981 № 235» від 24 листопада 1981 р. № 11/21-41, додаткова триденна відпустка надавалася працюючим жінкам, які мали двох і більше дітей віком до 12 років.

Закон «Про відпустки» набрав чинності з 1 січня 1997 року (крім ст. 7, 8 і ч. 1 ст. 10). Статтею 19 цього закону було передбачено щорічне надання жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних. Кількість підстав для надання такої відпустки на той час не мала значення.

У теперішній редакції (крім слів «одинокій матері») зазначена стаття діє з березня 2003 року, тобто з часу набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» від 6 лютого 2003 р. № 490-IV.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» від 22 жовтня 2004 р. № 2128-IV частину 1 статті 19 Закону «Про відпустки» та частину 1 статті 1821 КЗпП було доповнено словами «одинокій матері». Цей Закон набрав чинності з 18 листопада 2004 року.

Поняття «одинока мати» визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9: одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама (абз. 1 п. 9 зазначеної постанови).

За цим визначенням для визнання «іншої жінки» одинокою необхідні дві умови: вона сама виховує дитину і утримує її теж сама.

Після введення в дію Закону «Про відпустки» таке визначення «одинокої матері» не повинно застосовуватися, оскільки в пункті 5 частини 13 статті 10 цього Закону записано, що одинока мати - це мати, яка виховує дитину без батька, тобто участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матір статусу одинокої.

Отже до категорії «одинока мати»належать: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (у тому числі розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена) [9].

Таке визначення терміну «одинока мати» застосовується тільки для надання пільг і гарантій, встановлених Кодексом законів про працю України щодо відпусток.

Батько тільки тоді може бути визнаний таким, що бере участь у вихованні дитини, коли він проживає разом з дитиною або наявні інші докази щоденної участі батька у вихованні дитини.

Для підтвердження факту, що батько бере участь у вихованні дитини, можуть бути пред'явлені, наприклад, довідка з ЖЕКу про реєстрацію особи за місцем проживання, рішення органів опіки та піклування або суду щодо виховання батьком дитини тощо.

Питання виховання батьками дитини врегульоване Сімейним кодексом України. Згідно зі статтею 157 цього Кодексу питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Як передбачено статтею 158 Сімейного кодексу України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування ухвалює на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

За наявності декількох підстав для надання відпустки працівникам, які мають дітей, загальна її тривалість не може перевищувати 14 календарних днів (ч. 2 ст. 19 Закону «Про відпустки» та ч. 2 ст. 1821 КЗпП).

Підставами слід вважати умови, визначені частиною першою цієї статті, а саме:

? наявність двох або більше дітей віком до 15 років;

? наявність дитини-інваліда;

? наявність усиновленої дитини;

? наявність дитини в одинокої матері;

? наявність у батька дитини, яку він виховує без матері (у тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);

? наявність дитини, яку особа взяла під опіку.

У випадку, коли збігаються декілька підстав для отримання цього виду відпустки, може бути застосована лише одна з них.

Так, наприклад, для жінки, яка працює і має двох дітей, з яких одна - дитина-інвалід, наявність дитини-інваліда слід вважати однією підставою. Для другої підстави не виконується умова про наявність двох або більше дітей віком до 15 років, оскільки наявність дитини-інваліда не може бути врахована повторно.

Наявність двох дітей віком до 15 років та дитини-інваліда віком до 18 років дає право на цю відпустку за двома підставами.

Якщо одинока мати має двох та більше дітей віком до 18 років, їй надається зазначена додаткова відпустка тривалістю по 7 календарних днів за кожну дитину, але не більше 14 календарних днів.

Коли ж одинока мати має тільки одну дитину-інваліда, то їй надається відпустка за однією підставою, оскільки підстави (наявність у жінки дитини-інваліда та у одинокої матері дитини-інваліда) збігаються.

Наявність у одинокої матері двох дітей, з яких одна дитина-інвалід, дає право на цю відпустку за двома підставами.

Чи має особа право на відпустку працівникам, які мають дітей, залежить від віку дитини. Статтею 19 Закону «Про відпустки» визначено вік дітей для надання права на щорічну додаткову оплачувану відпустку тільки для такої категорії, як «жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років». Вік дитини-інваліда, усиновленої дитини, дитини, яка перебуває під опікою, дитини в одинокої матері (батька) цим законом не визначено, тому слід керуватися загальними нормами.