Главная
Коллекция "Otherreferats"
Государство и право
Правове регулювання відпусток за трудовим законодавством України
Правове регулювання відпусток за трудовим законодавством України
Розвиток законодавства про відпустки в Україні. Право на відпустки та їх види. Стаж роботи, що дає право на відпустку. Оплата відпусток та грошова компенсація в разі їх невикористання. Контроль за дотриманням та вдосконалення законодавства про працю.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.03.2011 |
| Размер файла | 94,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Тема: «Правове регулювання відпусток за трудовим законодавством України»
Зміст
ВСТУП
Розділ 1. Правові засади регулювання відпусток за трудовим законодавством України
1.1 Становлення і розвиток законодавства про відпустки в Україні. Право на відпустку та їх види
1.2 Стаж роботи, що дає право на відпустку
1.3 Перенесення щорічних відпусток, поділ їх на частини, відкликання з відпустки
1.4 Оплата відпусток та грошова компенсація в разі їх невикористання
Розділ 2. Види відпусток.
2.1 Щорічна основна та додаткова відпустка
2.2 Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням .
2.3 Творча відпустка. Соціальні відпустки
2.4 Відпустки без збереження заробітної плати
Розділ 3. Контроль за дотриманням та вдосконалення чинного законодавства про працю
3.1 Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю
3.2 Аналіз проекту Трудового кодексу України, як необхідного елементу вдосконалення трудового законодавства
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Вступ
Актуальність теми роботи полягає в тому, що після здобуття Україною незалежності одним із першочергових завдань розбудови демократичної, соціальної та правової держави стало формування власної законодавчої бази, в тому числі і в галузі трудового права.
Проголошення України демократичною, соціальною та правовою державою, а її найвищою соціальною цінністю - людину, обумовлює необхідність реформування трудового законодавства та приведення його у відповідність до міжнародних норм і стандартів. Робота в цій сфері полягає в комплексному оновленні трудового законодавства, яке б відповідало ринковим відносинам та міжнародним стандартам. Відповідних змін потребує і законодавство про відпустки.
Конституція нашої держави закріплює загальні гарантії, що стосуються усіх прав людини і громадянина та є основою для побудови стійкої системи гарантій, які б забезпечували належну реалізацію особами свого права на працю. На сьогодні у КЗпП України ті чи інші питання, пов'язані з наданням гарантій, зміщені на користь однієї із сторін без врахування інтересів іншої сторони трудового правовідношення.
Актуальність дослідження обумовлена також прагненням України вступити до Європейського Співтовариства, що потребує приведення національного законодавства у відповідність із законодавством ЄС та його членів. У сучасній Україні відбуваються складні процеси реформування правової системи. Важливою їх частиною є ті зміни, що відбуваються в трудовому праві: прийняття нового Трудового кодексу України має сприяти захисту прав людини в сфері праці, його норми повинні відповідати реаліям сучасного життя та враховувати загальноєвропейські тенденції щодо гармонізації трудових правовідносин.
У науці трудового права проблемами відпусток переважно займалися вчені радянської доби: М.Г.Алєксандров, Л.Я.Гінцбург, Р.З.Лівшиць та ін. Серед авторів, які зверталися до вивчення окремих аспектів цієї тематики та внесли певний вклад в її розробку, необхідно відмітити російських вчених: В.В.Глазиріна, Ю.М.Коршунова, В.І.Нікітінського, Ю.П.Орловського, О.І.Ставцеву, О.С.Хохрякову, О.І.Шебанову та ін. Ці питання знайшли своє відображення й у працях українських вчених: Н.Б.Болотіної, В.С.Венедіктова, В.М.Венедіктової, Г.С.Гончарової, С.В.Дріжчаної, В.В.Жернакова, І.В.Зуба, Д.О.Карпенка, А.Р.Мацюка, О.І.Процевського, В.Г.Ротаня, В.С.Стичинського, Г.І.Чанишевої та ін.
Мета роботи полягає в тому, щоб з урахуванням досягнень науки трудового права, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного та зарубіжного досвіду проаналізувати сучасний стан та розробити пропозиції нормативно-правового регулювання відпусток в Україні.
Мета роботи визначила основні завдання. До них належать:
- дослідження відпустки та її видів у сучасному законодавстві та юридичній науці;
- вивчення особливостей правового регулювання;
- з'ясування місця відпустки в системі трудових правовідносин України;
- визначення правових дефініцій видів відпусток та їх диференціація;
- виявлення особливостей кожного виду відпусток;
- виявлення недоліків при реалізації права на той чи інший вид відпустки;
Об'єктом роботи є трудові правовідносини, пов'язані з виникненням та реалізацією права на відпустку в умовах переходу до ринкової економіки.
Предметом дослідження є відпустка як елемент трудових правовідносин, її види, особливості надання та тривалість для різних категорій працівників, а також система нормативних актів, пов'язана з її застосуванням.
Методологічною основою дослідження є методи і прийоми наукового пізнання, в основі яких лежить загальнонауковий діалектичний метод. Із загальних та спеціальних методів у роботі використані такі: аналізу, узагальнення, спеціально-юридичний, історично-порівняльний, історичний у поєднанні з логічним, порівняльно-правовий.
Метод аналізу сприяв виявленню характерних рис окремих видів відпустки. За допомогою іншого методу узагальнення встановлені характерні риси законодавства України про відпустки в окремі періоди.
Спеціально-юридичний метод дав змогу автору тлумачити такі поняття, як «щорічна основна відпустка», «щорічна додаткова відпустка», «учбова відпустка», «творча відпустка», «соціальна відпустка», «відпустка без збереження заробітної плати».
Розділ 1. Правові засади регулювання відпусток за трудовим законодавством України
1.1 Становлення і розвиток законодавства про відпустки в Україні. Право на відпустку та їх види
Будь-яка наука поєднує в собі систему понять, які дають об'єктивно правильну уяву про предмет, що вивчає певна наука, розвиток якої завжди пов'язаний з удосконаленням понятійного апарату, з уточненням понять, які складають її зміст. Точність законів визначається перш за все точністю та визначеністю понять, від якості яких значною мірою залежить якість судової практики, дотримання законності.
Протягом XX століття в законодавстві колишнього СРСР та УРСР і в чинному законодавстві поняття «відпустка» і поняття окремих її видів, не було визначено, чого не можна сказати про теоретичні наукові розробки в цій галузі.
При визначенні поняття «відпустка», її окремих видів та класифікації вчені використовували різні підходи та методи дослідження.
Для того, щоб правильно сформулювати поняття «відпустка» та її види, необхідно з'ясувати, які елементи входять до змісту поняття взагалі.
При формуванні наукових понять в якості ознак, які складають основу узагальнення відповідних предметів, необхідно виділити найсуттєвіші риси і співвідношення предметів, знання яких дає змогу пояснити інші суттєві риси і прояву цих предметів. Тому до змісту самого поняття ввійде саме сукупність тих ознак предметів, які є основою для узагальнення цих предметів у даному понятті.
Терміни повинні вживатися тільки в тому значенні, яке надав йому законодавець.
У законодавстві 20-30-х років РРФСР та УРСР закріплювалось поняття «чергова відпустка», проте не визначалась сама дефінітивна норма. У наукових дослідженнях у другій половині 20-х років були спроби визначити поняття чергової відпустки. Його розуміли як надання робітникам і службовцям одночасного тривалого відпочинку від роботи протягом календарного року. Це поняття виключало відпустки у зв'язку з хворобою, вагітністю, доглядом за хворим членом сім'ї. Чергові відпустки виступали як засіб збереження робочої сили у зв'язку з встановленням обов'язкової перерви в роботі працівника. Для чергової відпустки характерним було те, що вона надавалась всім робітникам і службовцям, за винятком сезонних та тимчасових працівників [40].
Деякі дослідники поняття «відпустка» тісно пов'язують з виникненням права на відпустку. Л.Я. Гінцбург та В.Ф. Франціян розглядають право на відпустку, з одного боку, як право конституційне, з іншого, -- як право суб'єктивно-трудове. Конституційне право на відпустку випливає з ст.119 Конституції СРСР. З точки зору конституційної норми це право означало можливість відпочити, якою могли скористатися всі громадяни СРСР. У такому розумінні право на відпустку було елементом правового статусу громадян СРСР і входило до змісту трудової правоздатності та рівне для всіх громадян. Таке право на відпустку виявлялося і реалізовувалося тільки через трудові правовідносини.
Отже, конституційне право є основою для можливого виникнення суб'єктивного права на відпочинок. Право на відпустку може виникнути тільки за наявності як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів.
В юридичній літературі радянської доби існували різні визначення поняття «відпустка», які неодноразово змінювались і доповнювались. Л.Я.Островський визначає поняття «відпустка» в широкому розумінні як звільнення від роботи з передбачених законодавством підстав на певну кількість днів із збереженням місця роботи або посади, тобто звільнення від виконання трудових обов'язків відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку. М.Г.Александров і А.Є.Пашерстник визначали відпустку як звільнення працівника від роботи для відпочинку на певну кількість робочих днів на рік із збереженням за ці дні заробітної плати. У 1952 р. з'явились ознаки: «відпочинок», «збереження заробітної плати»; у 1954 р. -- «безперервність». Всі ці визначення суттєві, але не повністю охоплюють всі ті ознаки, які характерні для відпустки.
Загальною рисою для всіх видів відпусток є звільнення працівників на деякий час від виконання основних трудових обов'язків при збереженні місця роботи (посади). В іншому ж кожен вид відпусток має свої певні особливості.
Таким чином, слід наголосити на тому, що всі види відпусток, які були врегульовані радянським законодавством, є різними за своїм цільовим призначенням (або метою) та підставами, що породжують їх виникнення. В радянській юридичній літературі існували не тільки різні підходи щодо класифікації та визначення відпустки в широкому розумінні, а й щодо визначення окремих видів відпустки та застосування різноманітних термінів.
Нормативно-правова база про відпустки, яка перейшла в спадщину Україні з радянських часів, складалася із цілої низки законів та підзаконних актів, що викликало певні труднощі при їх застосуванні. У зв'язку з цим 15 листопада 1996 року в Україні було прийнято Закон «Про відпустки», який певною мірою «кодифікував» розрізнені нормативні акти та чітко визначив види відпусток, коло суб'єктів, які можуть скористатися правом на відпустку, порядок надання, поділу відпустки та частини тощо.
Прийняття Закону «Про відпустки» можна назвати прогресивним кроком у формуванні вітчизняного законодавства, тому що, по-перше, відпала необхідність у користуванні більш як 70 нормативних актів колишнього Союзу; по-друге, це була спроба відійти від законодавчої залежності Росії (така залежність сформувалась у радянські часи); по-третє, новий закон увібрав у себе прогресивні положення міжнародно-правових актів, зокрема, конвенцій і рекомендацій МОП щодо набуття права на відпустку, її тривалості тощо [40].
Незважаючи на позитивні моменти, чинний Закон України «Про відпустки» не вирішує всіх проблем у правовому регулюванні відпусток і містить цілий ряд недоліків, які необхідно усунути. Зокрема, в ньому не визначені правові дефініції, що на практиці призводить до неоднозначного розуміння того чи іншого виду відпустки. У зв'язку з цим існують суперечності навіть в існуючій нормативно-правовій базі стосовно однозначного вживання термінів та визначення тривалості відпустки. Актуальність проведення цього дослідження полягає у вирішенні проблем, що виникають при застосуванні норм законодавства про відпустки.
Однією з важливих проблем, яка вимагає свого вирішення, є приведення законодавства України про відпустки у відповідність до міжнародних стандартів, зокрема передбачених у конвенціях і рекомендаціях МОП.
Міжнародною Організацію Праці було прийнято ряд конвенцій, зокрема Конвенцію МОП від 5 червня 1974 року №140 про оплачувані учбові відпустки, яка є єдиною Конвенцією МОП, що визначає дефінітивну норму «оплачувана учбова відпустка». У зв'язку з цим в роботі проводиться аналіз міжнародно-правових актів з метою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами.
Отже, відпустка - це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.
Право на відпустки мають всі громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні (ст. 2 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р.). Право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу. Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами; засуджені до виправних робіт без позбавлення волі; засуджені в період позбавлення волі.
Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України "Про відпустки", та забороною заміни відпустки компенсацією, крім випадків, які передбачені ст. 24 цього закону. На жаль, не завжди на багатьох приватних підприємствах, які використовують працю найманих працівників, останні можуть скористатися правом на відпустку. Власники таких підприємств не надають її під загрозою звільнення, а в тих випадках, коли відпустка і надається, то всупереч ч. 3 ст. 2 Закону "Про відпустки" - надається відпустка без збереження заробітної плати [4].
Вперше в національному законодавстві у ст. 3 Закону "Про відпустки" передбачено право працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) на невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Згідно зч.2 цієї статті у разі звільнення працівника у зв'язку з закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону "Про відпустки" час хвороби працівника у період відпустки, засвідчений у встановленому порядку, продовжує її, а тому днем звільнення є останній день хвороби.
У тлумаченні деяких статей Закону України "Про відпустки" М. Пузир обґрунтовано ставить питання про можливість відкликання працівником заяви про звільнення у час використання відпустки у разі звільнення. Думається, що якщо днем звільнення при цій ситуації є останній день відпустки, працівник має право відкликати заяву про звільнення до цього дня включно.
Види відпусток. Законом України "Про відпустки" передбачені наступні види відпусток:
1) щорічні відпустки:
- основна відпустка (ст. 6 цього Закону);
- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону);
- додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону);
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (ст. 16 цього Закону);
4) соціальні відпустки:
- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 цього Закону);
- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 цього Закону);
- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 цього Закону);
5) відпуски без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
1.2 Стаж роботи, що дає право на відпустку
Статтею 82 КЗпП встановлено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються:
1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого дня) протягом робочого року, за який надається відпустка;
2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);
3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтею 25 і частиною другою статті 26 Закону України «Про відпустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;
5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти;
6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників;
7) інші періоди роботи, передбачені законодавством [2].
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються:
1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на більш легку роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
Аналізуючи даний перелік норм, зазначимо, що необхідний для отримання права на відпустку стаж становить шість місяців безперервної роботи (ст. 79 КЗпП). До нього включається насамперед час фактичної роботи працівника безпосередньо на підприємстві, в установі, організації. Сюди входить також строк випробування за умови, що працівник його витримав і продовжував працювати на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Для обчислення стажу роботи, що дає право на відпустку, не має значення тривалість робочого дня. Працівники, яким встановлено неповний робочий день, отримують щорічну відпустку тієї самої тривалості, як і працівники, що виконують ту саму роботу з робочим днем нормальної тривалості. Тільки у них буде різним розмір оплати часу відпустки.
Стаж роботи, що дає право на відпустку, має бути безперервним саме на даному підприємстві, в установі, організації, крім випадків збереження права на щорічну відпустку при переведенні працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію.
Поряд з часом фактичної роботи до безперервного стажу, що дає право на відпустку, включається також час, коли працівник не працював на підприємстві, в установі, організації, але за ним зберігалися місце роботи (посада) і заробітна плата повністю або частково. Це стосується виконання працівниками державних і громадських обов'язків, пов'язаних з тимчасовим звільненням від роботи.
Ряд випадків звільнення працівників від роботи із збереженням місця роботи і заробітної плати передбачено Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу». Зокрема, це стосується залучення працівників до виконання обов'язків, пов'язаних з військовим обліком та припискою до призовних дільниць; роботи членів призовних комісій, лікарів, технічних працівників на призовних дільницях тощо [31].
Необхідною умовою зарахування до стажу, що дає право на відпустку, цих періодів є збереження місця роботи (посади) з одночасним збереженням за цей час заробітної плати. Тому немає підстав для включення до стажу, що дає право на відпустку, часу впровадження винаходу, раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємстві, в установі, організації, коли за працівниками зберігається посада за місцем постійної роботи, а робота по впровадженню винаходу оплачується за погодженням сторін за місцем впровадження (частина друга ст. 126 КЗпП).
Зарахування до стажу, що дає право на відпустку, часу вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням працівника на іншу роботу, стосується не лише періоду з дня звільнення або переведення до винесення органом по трудових спорах рішення або постанови про поновлення його на роботі, але й часу затримки власником або уповноваженим ним органом виконання такого рішення або постанови.
Зарахування до необхідного для відпустки стажу роботи часу, коли працівник не працював, але за ним зберігалося місце роботи і йому виплачувалася допомога по державному страхуванню, можливе не тільки при захворюванні працівника, але й при наданні відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, при санаторно-курортному лікуванні, карантині, догляді за хворим членом сім'ї тощо.
У разі ж звільнення працівника у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (п. 5 ст. 40 КЗпП) стаж його роботи, що дає право на отримання компенсації за невикористану відпустку, обчислюється по день звільнення незалежно від того, що виплата йому допомоги по державному соціальному страхуванню триває до одужання або встановлення інвалідності.
Не включається до необхідного для відпустки стажу період, коли за працівником зберігалося місце роботи (посада) і йому було видано лікарняний листок, але допомога по державному соціальному страхуванню йому не виплачувалася.
Законом України «Про відпустки» (ст. 25) передбачено надання за бажанням працівника відпустки без збереження заробітної плати в обов'язковому порядку.
Визначено категорії працівників, яким власник не вправі відмовити у наданні відпустки без збереження заробітної плати, а також максимальну тривалість відпустки: ветеранам війни --до 14 календарних днів щорічно; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною -- до 21 календарного дня щорічно; пенсіонерам за віком та інвалідам III групи -- до ЗО календарних днів щорічно; інвалідам І і II груп до 60 календарних днів щорічно; особам, які одружуються, -- до 10 календарних днів тощо.
Час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи і йому не виплачувалася заробітна плата у зв'язку з перебуванням у відпустці, наданій йому в порядку ст. 25 Закону України «Про відпустки», зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку [33].
Стаття 26 Закону України «Про відпустки» передбачає відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін. Відповідно до частини першої ст. 26 така відпустка може надаватися працівнику за сімейними обставинами, а відповідно до частини другої -- у разі простою підприємства з незалежних від працівників причин. При цьому відпустка може надаватися власником або уповноваженим ним органом у порядку, визначеному колективним договором, без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.
Проте, навіть якщо працівнику не виплачувалася заробітна плата у зв'язку з відпусткою, наданою в порядку частини другої ст. 26 Закону України «Про відпустки», час перебування у відпустці без збереження заробітної плати зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (п. 4 частини першої статті 82 КЗпП).
Законом України від 2 листопада 2000 р. про внесення змін та доповнень до Закону України «Про відпустки» частину другу ст. 26 зазначеного Закону виключено [2].
Період перебування працівника у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а у разі коли дитина потребує домашнього догляду -- шестирічного віку (ст. 179 КЗпП), до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується (п. 3 і п. 4 частини першої статті 82 КЗпП).
До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час навчання з відривом від виробництва на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів. Йдеться про випадки, коли працівника було направлено на навчання підприємством і він повернувся знову на це підприємство працювати після навчання. Можна також з впевненістю стверджувати, що є й інші випадки отримання професійно-технічної освіти перед вступом на роботу на підприємство. Лише необхідною умовою зарахування до стажу, що дає право на відпустку, є тривалість навчання менш як 10 місяців.
До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, яких звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП -- в зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, банкрутством, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників. Йдеться про працівників, з якими розірвано трудовий договір і проведено розрахунок по щорічній відпустці на день звільнення (ст. 116 КЗпП). Таким чином, ці особи матимуть можливість отримати відпустку (з урахуванням часу навчання новим професіям) за місцем навчання або у подальшому за місцем роботи після освоєння нової професії (спеціальності).
Частиною другою статті 82 КЗпП чітко визначено три випадки зарахування певних періодів до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки.
Час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці включається до стажу, що дає право на додаткові відпустки, лише за умови, якщо працівник зайнятий на цих роботах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади.
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховується час перебування в основній та додаткових відпустках за роботу в таких умовах [43].
Відповідно до частини першої ст. 178 КЗпП вагітні жінки на підставі медичного висновку переводяться на іншу роботу, яка є більш легкою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів. Час роботи вагітних жінок, переведених за медичним висновком, зараховується до стажу, що дає право на щорічні додаткові відпустки (ст. 76 КЗпП) (табл. 1.1)
Таблиця 1.1
Розрахунок стажу для надання відпустки
|
Розрахунок стажу для надання відпустки що зараховується до стажу роботи для отримання права на відпустку |
Примітки |
|
До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується:1) Час фактичної роботи (у т. ч. на умовах неповного робочого часу*) протягом робочого року, за який надається відпустка |
Фактично це відпрацьований робочий час, який підлягає обліку в табелі обліку робочого часу та в інших документах |
|
|
2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у т. ч. час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу) |
Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи (ост. абз. ст. 9 Закону України «Про відпустки»)** |
|
|
3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому надавалося матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку |
Під таким матеріальним забезпеченням у КЗпП мається на увазі допомога з тимчасової непрацездатності (п. 3 статті 9 Закону) |
|
|
4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону про відпустки, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку |
За винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку (зі змінами, внесеними в Закон про відпустки Законом від 12.01.2005 р. №2318-IV) |
|
|
5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів |
||
|
6) час навчання нових професій (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, у т. ч. з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників |
||
|
7) інші періоди роботи, передбачені законодавством |
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховується (ст. 76 КЗпП та статті 7 - 8 Закону про відпустки) |
|
|
1) Час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади |
||
|
2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці |
||
|
3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів |
Жінкам перед відпусткою у зв'язку із вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину |
* Відповідно до вимог ст. 56 КЗпП України, робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників.
**Переведеним працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку й не одержали за неї грошової компенсації, за їх бажанням може бути надано щорічну відпустку повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на цьому підприємстві (ст. 10 цього Закону).
1.3 Перенесення щорічних відпусток, поділ їх на частини, відкликання з відпустки
КЗпП встановлює, що перенесення щорічної відпустки на інший період передбачено:
-- на вимогу працівника;
-- за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Крім того, передбачено перенесення щорічної відпустки на інший період або її продовження з причин, які позбавили працівника можливості скористатися відпусткою.
На вимогу працівника щорічна відпустка має бути перенесена на інший період у разі порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення працівника про час надання відпустки. Відповідно до частини п'ятої ст. 79 КЗпП і частини десятої ст. 10 Закону України «Про відпустки» власник або уповноважений ним орган, узгодивши з працівником конкретний період надання щорічної відпустки в межах, установлених графіком, зобов'язаний письмово повідомити його про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.
На вимогу працівника щорічна відпустка повинна бути перенесена також у разі несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки. Відповідно до частини першої ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.
При перенесенні щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом (частина четверта ст. 11 Закону України «Про відпустки»).
За ініціативою власника або уповноваженого ним органу перенесення відпустки працівникові на інший період може від бутися у тих випадках, коли надання йому відпустки відіб'ється на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації. Власник або уповноважений ним орган повинен погодити перенесення відпустки з профспілковим або іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом. Крім того, і це головне, власник або уповноважений ним орган має отримати письмову згоду працівника на перенесення його щорічної відпустки з причин виробничого характеру. При цьому частину відпустки тривалістю не менш як 24 календарних дні власник або уповноважений ним орган зобов'язаний надати працівнику в поточному робочому році.
Однією з причин для перенесення або продовження відпустки, яка позбавила працівника можливості відпочити, є його тимчасова непрацездатність, засвідчена у встановленому порядку (ст. 11 Закону України «Про відпустки»).
Під час тимчасової непрацездатності працівника, що засвідчена лікарняним листком, власник або уповноважений ним орган не вправі видати наказ про надання йому відпустки, а зобов'язаний за погодженням з ним перенести її на інший період.
У разі ж настання у працівника тимчасової непрацездатності, що засвідчена лікарняним листком, під час відпустки власник або уповноважений ним орган зобов'язаний продовжити її на відповідну кількість днів. За згодою сторін невикористана частина щорічної відпустки може бути перенесена на інший період, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. При цьому основна безперервна частина щорічної відпустки має становити не менш як 14 календарних днів, тобто необхідно дотримуватися правил поділу щорічної відпустки на частини (ст. 79 КЗпП і ст. 12 Закону України «Про відпустки») [2].
Оскільки підставою для перенесення чи продовження відпустки є тимчасова непрацездатність самого працівника, у зв'язку з доглядом за хворим членом сім'ї надана йому відпустка не продовжується.
Перенесення або продовження щорічної відпустки у зв'язку з виконанням працівником державних або громадських обов'язків передбачено в тому разі, коли згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати (п. 2 ст. 80 КЗпП і ст. 11 Закону України «Про відпустки»).
Місце роботи і середній заробіток зберігаються: за свідками, яких викликано до суду в цивільній справі (ст. 71 Цивільного процесуального кодексу України); за свідками, потерпілими, перекладачами, експертами, спеціалістами і понятими -- за час, витрачений ними у зв'язку з викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (ст. 92 Кримінально-процесуального кодексу України); за зареєстрованими кандидатами у президенти України на час передвиборної кампанії (ст. 34 Закону України «Про вибори президента України»; за довіреними особами кандидата в народні депутати України на час, що необхідний для підготовки і проведення зборів та інших передвиборних заходів (ст. 29 Закону України «Про вибори народних депутатів України»; за членами комісій по всеукраїнському і місцевих референдумах (ст. 31 Закону України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми»; за особами, які беруть участь в колективних переговорах як представники сторін, фахівці, запрошені для участі в робочих комісіях, на період колективних переговорів і підготовки проекту колективного договору, угоди (ст. 12 Закону України «Про колективні договори і угоди»); за членами призовних комісій, членами лікарських комісій при військових комісаріатах та іншими працівниками під час прийняття допризовників на військовий облік і призову громадян на військову службу (ст. 43 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу») тощо [46].
Щорічна відпустка має бути перенесена на інший період або продовжена у разі настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами (п. 3 частини другої статті 80 КЗпП та ст. 11 Закону України «Про відпустки»)
Щорічна відпустка надається для відпочинку. Тому відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включається (частина друга ст. 78 КЗпП).
За бажанням жінки-працівниці щорічна відпустка надається у зручний для неї час: перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї.
Якщо строк відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами настає під час щорічної відпустки, то жінці-працівниці видається лікарняний листок. Невикористані дні щорічної відпустки мають бути надані їй після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами або за згодою сторін перенесені на інший період з дотриманням правил, установлених ст. 79 КЗпП щодо поділу щорічної відпустки на частини.
Можливі випадки збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням. Оскільки ця відпустка надається як пільга для працівників, які поєднують роботу з навчанням (глава XIV КЗпП), вона не може бути поглинута щорічною відпусткою, навіть якщо вони збігаються за часом. Це питання вирішується таким чином: якщо початок щорічної відпустки збігається з відпусткою у зв'язку з навчанням, то щорічна відпустка переноситься на інший період за погодженням працівника з власником або уповноваженим ним органом; якщо ж відпустка у зв'язку з навчанням починається у період щорічної відпустки, працівник повинен оформити відпустку у зв'язку з навчанням до її початку і погодити з власником або уповноваженим ним органом час використання частини щорічної відпустки, що залишилася невикористаною, -- чи після закінчення навчальної відпустки, чи перенести на інший період.
Строки, встановлені для використання перенесених, продовжених і поділених на частини щорічних відпусток, а також заміни відпустки грошовою компенсацією свідчать про те, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити відпочинок працівника шляхом надання йому хоча б частини відпустки: в одних випадках не менш як 24 календарних дні (частина третя статті 82 та частина четверта ст. 83 КЗпП), в інших -- не менш як 14 календарних днів (частина четверта ст.. 80 та частина шоста ст. 79 КЗпП) з наданням невикористаної частини відпустки до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка (частина сьома ст. 79 КЗпП).
Таким чином, працівник за будь-яких обставин має можливість мати щорічний відпочинок певної тривалості.
Проте забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років, а також працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці (ст. 11 Закону України «Про відпустки»).
Тенденція законодавства про відпустки до забезпечення працівникові відпочинку прослідковується і у наданні права на відпустку в разі його звільнення (ст. З Закону України «Про відпустки»).
За бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Проте такого права не мають працівники, звільнені за порушення трудової дисципліни [32].
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися і тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка на прохання працівника може бути поділена на частини будь-якій тривалості за умови, що основна безперервна її частина складатиме не менш ніж 14 календарних днів. Окрім цього, ця частина відпустки (тобто 14 календарних днів) не обов'язково має бути першою, другою або іншою її частиною.
Причому слід звернути увагу, що з 1 березня 2003 року (у зв'язку з внесенням змін в Закон про відпустки Законом України від 06.02.2003 р. № 490-IV) не треба невикористану частину відпустки надавати з дня тижня, наступного за днем закінчення попередньої використаної її частини.
Крім того, ст. 12 Закону про відпустки передбачена можливість поділу щорічної відпустки на частини, але це не є обов'язком працедавця. Таким чином, працедавець може і не погодитися з діленням або запропонувати свої умови ділення відпустки, що також слідує з листів Мінпраці від 17.11.2006 р. № 413/13/116-06 та від 26.02.2008 р. № 87/13/84-08.
Нерідко буває, що працівник, який пішов у відпустку, раптом негайно потрібен на підприємстві. Тоді й постає питання про відкликання його з відпочинку. Чинним законодавством передбачено можливість відкликання роботодавцем свого працівника з відпустки, проте однієї виробничої необхідності для цього замало.
З метою захисту прав працівників положеннями ч. 8 ст. 79 КЗпП і ч. 3 ст. 12 ЗУ «Про відпустки» допускається здійснення цієї процедури лише при наявності всіх таких умов: 1) причиною відкликання може бути лише відвернення стихійного лиха, виробничої аварії, негайне усунення їх наслідків чи запобігання нещасним випадкам, простою, загибелі або псуванню майна роботодавця; 2) працівник згоден на таке відкликання; 3) основна безперервна частина відпустки (до відкликання чи після нього) становить не менше 14 календарних днів. Отже, якщо всі умови відкликання працівника з відпустки дотримані, то перешкод для здійснення цієї процедури немає. Оформлюється відкликання працівника з відпустки відповідним наказом роботодавця, де обов'язково має бути зазначена підстава для відкликання, тобто відповідне формулювання з посиланням на законодавчі норми, і службова записка керівника того підрозділу, працівника якого відкликають із відпустки (така службова записка має містити обґрунтування відкликання з відпустки саме цього працівника й саме з попередньо зазначеної в наказі підстави). Оплата при відкликанні працівника з відпустки здійснюється з урахуванням тієї суми, яка була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.
Невикористана частина щорічної відпустки, зазвичай, надається працівникові одразу ж після закінчення дії причин, які зумовили його відкликання з відпустки, хоча за згодою сторін - працівника й роботодавця - невикористану частину відпустки може бути перенесено й на інший період, але з дотриманням загальних вимог законодавства про поділ відпустки на частини. Потрібно також додати, що згідно зі ст. 10 Закону щорічні основна й додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. Але якщо є факт ненадання щорічної відпустки в зазначений термін, це є порушенням чинного законодавства роботодавцем, а не працівником. Тому якщо працівник із якихось причин не скористається протягом робочого року тією частиною відпустки, яка залишилася невикористаною після відкликання з відпустки, він має право використати її наступного року, а при звільненні (незалежно від підстав) йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток. Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, і не містить заборони надавати щорічні відпустки у випадку їх невикористання [31].
Заміна невикористаних працівником днів відпустки грошовою компенсацією, за загальним правилом, забороняється. Виняток становлять лише випадки, передбачені у ст. 83 КЗпПУ та ст. 24 Закону. Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки виплачується: у випадку звільнення працівника; у випадку переведення працівника на роботу на інше підприємство (але якщо він хоче, щоб час, за який він не використав відпустки, було зараховано до стажу роботи, що дає право на відпустку за новим місцем роботи, компенсацію перераховують на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник); за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією, якщо при цьому тривалість наданої працівникові щорічної й додаткових відпусток не буде меншою, ніж 24 календарних дні; у випадку смерті працівника. Також не допускається заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією особам віком до 18 років, тому виплата їм відповідних компенсацій замість невикористаних відпусток можлива виключно при розірванні трудових відносин.
Водночас особливий порядок відкликання із відпустки встановлений для держслужбовців. Згідно зі ст. 20 ЗУ «Про державну службу» вони можуть бути відкликані із щорічної або додаткової відпустки за рішенням керівника державного органу. Таким чином, по-перше, таке відкликання може відбуватися без згоди держслужбовця, а, по-друге, підстави прийняття керівником такого рішення значно ширші, аніж встановлені КЗпП й цим Законом. При цьому частина невикористаної відпустки, яка залишилася, надається держслужбовцю в будь-який інший час відповідного року чи приєднується до відпустки в наступному році. Згідно з п. 41 Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України, затвердженого постановою КМУ від 9 лютого 1993 р. № 97, у виняткових випадках, коли подальше перебування службової особи у відпустці може негативно впливати на нормальний хід роботи митного органу, за рішенням керівника цього органу й за згодою працівника допускається його відкликання з чергової відпустки. У цьому випадку невикористана частина відпустки надається, як правило, у поточному році. Частина відпустки, яка не була використана службовою особою, може бути за її бажанням приєднана до чергової відпустки в наступному році.
1.4 Оплата відпусток та грошова компенсація в разі їх невикористання
Мало відпустити працівника у відпустку - треба ще забезпечити його коштами на цей період. Отже, перейдемо до розрахунку сум відпускних і відображення їх у податковому і бухгалтерському обліку підприємства.
Для розрахунку сум відпускних використовується середня заробітна плата, розрахунок якої наведено у Порядку №100. Відповідно до п. 7 Порядку №100, нарахування виплат за час щорічної відпустки здійснюється поетапно:
На першому етапі необхідно визначати розрахунковий період, за який розраховується середня заробітна плата (РП)
Розрахунковий період становить 12 місяців, що передують місяцю виходу у відпустку, або фактично відпрацьований період з 1-го до 1-го числа включно (перед місяцем виходу у відпустку) у разі, якщо працівник відпрацював менше за рік (п. 2 Порядку №100).
На другому етапі необхідно підсумувати заробітну плату у розрахунковому періоді (ЗПрп). При підсумовуванні заробітної плати слід враховувати виплати як такі, що включаються, так і такі, що не включаються до середньої заробітної плати, згідно з пунктами 3 і 4 Порядку №100 (див. на фоні).
На третьому етапі визначаємо кількість календарних днів у розрахунковому періоді (КДрп). Кількість календарних днів у розрахунковому періоді визначається таким чином:
1) підсумовуємо всі календарні дні у розрахунковому періоді;
2) після цього вираховуємо всі дні, протягом яких працівник, відповідно до законодавства, не працював і за ним не зберігалася заробітна плата. Найпоширенішим прикладом буде період перебування працівника у відпустці за власний кошт. Так, усі календарні дні, що припадають на відпустку за власний кошт, вираховуються із КДрп;
3) крім того, не включаються до розрахунку КДрп святкові і неробочі дні, визначені ст. 73 КЗпП [9].
Аби не обтяжувати себе постійними розрахунками, пропонуємо вашій увазі таблицю, в якій вже розраховані календарні дні (з урахуванням святкових і неробочих) за 2004 і 2005 роки. Цією таблицею бухгалтери зможуть користуватися при розрахунку відпускних, але за умови, що у розрахунковому періоді працівник не перебував у відпустці за власний кошт.
На четвертому етапі необхідно визначити середню заробітну плату для розрахунку сум відпускних (ЗПсер).
Середня заробітна плата визначається за формулою:
ЗПсер = ЗПрп : КДрп
Підставляємо до формули загальну суму заробітної плати у розрахунковому періоді і ділимо її на кількість календарних днів.
На п'ятому етапі власне проводимо розрахунок суми відпускних. Після визначення середньої заробітної плати (ЗПсер) множимо її на кількість днів відпустки (тривалість відпустки розраховується у календарних днях і не залежить від режимів і графіків роботи підприємства).
Слід пам'ятати, що кількість календарних днів також залежить від святкових і неробочих днів, тобто дні відпустки, що припадають на святкові або неробочі дні, не оплачуються.
Згідно з пп. 2.2.12 Інструкції №5, суми щорічних відпусток включаються до фонду додаткової заробітної плати. При цьому суми коштів, нараховані за щорічні і додаткові відпустки, включаються до ФОП звітного місяця лише у тій сумі, яка припадає на дні відпустки у звітному місяці. Суми, що припадають на дні відпустки у наступному місяці, включаються до ФОП у наступному місяці (пп. 1.6.1 Інструкції №5).
Щорічні відпустки - це інші виплати, передбачені трудовим договором, тому з метою обкладення податком з доходів вони будуть виплатою із узагальнюючою назвою «заробітна плата, яка включається до оподатковуваного доходу. Крім того, з 01.01.2005 р. у пп. 6.5.1 Закону про доходи визначено порядок застосування податкової соціальної пільги при нарахуванні перехідних відпускних.
Так, законодавці зберегли (відновили) порядок нарахування перехідних сум, фактично узаконивши вимоги п. 1.6.1 Інструкції №5: «Суми нарахувань за час вiдпусток, на вiдмiну вiд порядку їхньої фактичної виплати, розподiляються пропорцiйно часу, що припадає на днi вiдпустки у вiдповiдному мiсяцi». І тому якщо працівник отримує відпускні перед виходом у відпустку, то з метою визначення граничної суми доходу, до якої застосовується податкова соціальна пільга, такі доходи (їхня частина) належать до відповідних податкових періодів їх нарахування.
Стосовно загальнообов'язкових соціальних внесків (до Пенсійного фонду, фондів соцстраху, безробіття і «нещасного») із суми відпускних, то всі утримання і нарахування проводяться у звичайному порядку, оскільки суми відпускних включаються до ФОП підприємства:
- утримання внесків із нарахованої суми - згідно з п. 4.4 Інструкції №21-1 і ст. 1 Закону №2213;
- нарахування внесків на ФОП - згідно з п. 4.1 Інструкції №21-1, ст. 1 Закону №2213 і ст. 47 Закону №1105.
Порядком №100 передбачені випадки корегування заробітної плати, що включається до середньої зарплати, для збереження середнього заробітку працівника у разі підвищення посадових окладів на підприємстві.
Подобные документы
Право на відпустку громадян України. Види відпусток за трудовим законодавством. Види відпусток за проектом нового Трудового кодексу України. Доктринальні критерії класифікації відпусток. Додаткові відпустки за роботу в шкідливих і важких умовах.
реферат [24,8 K], добавлен 03.12.2010Основні види відпочинку. Право на трудову відпустку. Відпустка у зв'язку з навчанням у навчальних закладах. Соціальні норми права стосовно відпусток. Підстави для соціальної відпустки. Відпустки без збереження заробітної плати. Порядок надання відпусток.
реферат [51,0 K], добавлен 10.06.2014Міжнародні стандарти у сфері правового регулювання відпусток. Регулювання відпусток за французьким трудовим законодавством. Відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною в країнах ЄС та Великобританії, в США, Китаї та Канаді.
курсовая работа [54,4 K], добавлен 31.05.2015Щорічні відпустки: основна; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці. Додаткові відпустки у зв‘язку з навчанням. Творчі відпустки. Соціальні відпустки: відпустка у звязку з вагіт
курсовая работа [37,6 K], добавлен 16.11.2004Визначення обов’язкового порядку надання відпусток без збереження заробітної плати, передбачене трудовим законодавством. Термін тривалості відпусток (за сімейними, іншими причинами) без збереження зарплати, обумовлений угодою між працівником і власником.
курсовая работа [48,1 K], добавлен 30.01.2010Теоретико-правові аспекти, визначення поняття відпочинку, види відпочинку в трудовому законодавстві. Правове регулювання відпусток, щорічні та додаткові відпустки, особливості їх надання та правовий порядок оформлення. Законодавство з питань відпочинку.
курсовая работа [35,5 K], добавлен 24.05.2010Історичний розвиток кримінального законодавства і його головні джерела. Злочин і суміжні з ним інститути за кримінальним законодавством України та федеральним кримінальним законодавством Сполучених Штатів Америки. Нормативно-правове регулювання покарань.
диссертация [861,7 K], добавлен 23.03.2019Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Щорічна основна відпустка. Додаткова відпустка. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням.
реферат [17,9 K], добавлен 06.02.2008Оптимізація центральних органів виконавчої влади. Державний контроль за дотриманням законодавства про працю. Дотримання гарантій оплати праці та реалізації найманими працівниками своїх трудових прав. Основні завдання та організація діяльності Держпраці.
курсовая работа [46,3 K], добавлен 03.05.2015Загальна характеристика охорони праці. Охорона праці неповнолітніх: права, норми виробітку, відпустки. Забезпечення зайнятості молоді. Органи, які здійснюють контроль за охороною праці неповнолітніх.
курсовая работа [20,9 K], добавлен 27.12.2003
