Судова практика вирішення трудових спорів

Однією з форм захисту порушених трудових прав найманих працівників є правове регулювання порядку вирішення трудових спорів. На жаль, чинне законодавство, яке регулює порядок вирішення трудових спорів між працівниками і роботодавцями, на сьогоднішній день не відповідає існуючим суспільним відносинам, а в деяких випадках - і Конституції України, чим порушується ст. 8 Конституції України, яка встановила правило, за яким закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати. У трудовому законодавстві України не дотримується й інший принцип, визначений Конституцією України, - про право звернення до суду для захисту прав і свобод людини і громадянина.

Суперечать Конституції положення законодавства про працю про досудовий порядок вирішення індивідуальних трудових спорів. Це, зокрема, стосується норм законодавства про працю, які наділяють комісії з трудових спорів юрисдикційними повноваженнями.

В основу реформування законодавства, яке регулює порядок вирішення індивідуальних трудових спорів, повинні лягти положення ст. 124 Конституції України про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Відповідно до вказаної норми в новому проекті трудового кодексу України необхідно закріпити правило про те, що спори про порушення трудових прав усіх категорій працівників без будь-яких винятків можуть бути предметом судового розгляду. Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення у правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. Тому будь-яка особа, трудові права якої порушені, має право на звернення до суду за їх захистом. Ця теза підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 7 травня 2002 р. у справі щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб. Розглядаючи справу про підвідомчість актів про звільнення членів Кабінету Міністрів України, Конституційний Суд прийшов до висновку, що з факту припинення повноважень зазначених осіб можуть виникати правовідносини, які мають похідний від політичної відповідальності характер. У разі виникнення спору про право щодо них члени Кабінету Міністрів не позбуваються права на оскарження в суді окремих положень указів Президента України чи постанов Верховної Ради України, зокрема щодо зміни дати, формулювання звільнення тощо. Розширення сфери судового захисту трудових прав працівників потребує створення спеціалізованих судів, які б спеціалізувалися на розгляді трудових спорів і спорів про порушення соціального захисту громадян. Разом з тим, розширення сфери судового захисту не повинно завадити подальшому використанню примирних процедур для розгляду індивідуальних трудових спорів. У трудовому кодексі необхідно закріпити правило про те, що працівник має право вибирати між судовим розглядом індивідуального трудового спору і його розглядом за допомогою примирних процедур. Примирні процедури можуть здійснюватись з допомогою комісій з трудових спорів. У той же час вони не можуть бути юрисдикційним органом. Їхнім завданням повинно бути примирення сторін індивідуального трудового спору. У законодавстві необхідно змінити порядок формування комісій з трудових спорів, які повинні формуватися на паритетних засадах. На сьогоднішній день комісія формується трудовим колективом на загальних зборах або конференції. Цей порядок порушує права роботодавця на участь у розгляді індивідуального трудового спору Тому пропонується змінити порядок формування комісії. Роботодавець і наймані працівники делегують по рівній кількості своїх представників до неї. Питання про доцільність утворення комісії повинен вирішувати сам трудовий колектив найманих працівників.

Оскільки завданням комісії є примирення сторін індивідуального трудового спору, то її рішення не можуть прийматися простою більшістю членів присутніх на засіданні. У зв'язку з новим порядком утворення комісії її рішення можуть прийматися за взаємною згодою усіх членів комісії, присутніх на засіданні.

Потребує законодавчого врегулювання питання про предмет індивідуального трудового спору, яким є питання про застосування законодавства про працю, зокрема локального, а також про встановлення або зміну індивідуальних умов праці. Очевидно, що предметом індивідуального трудового спору можуть бути положення трудових чи колективних договорів, які регулюють трудові чи пов'язані з ними відносини. У тому випадку, якщо предметом спору є норми трудового чи колективного договору, які регулюють житлові або інші відносини, то такий спір повинен розглядатися у порядку, передбаченому для відповідної категорії спорів. Доцільно також у законодавстві врегулювати питання про момент виникнення індивідуального трудового спору, оскільки відповідні норми в чинному кодексі відсутні. Видається, що індивідуальний трудовий спір виникає з моменту, коли працівник або його представник звернулися за розглядом індивідуального трудового спору до компетентного органу. Працівник або його представник не можуть звернутися до компетентного органу за розглядом індивідуального трудового спору, якщо вони при безпосередніх переговорах з роботодавцем не врегулювали розбіжностей і у письмовому вигляді не отримали від роботодавця відмови про задоволення своїх вимог. При цьому представником працівника при безпосередніх переговорах з роботодавцем можуть бути представники виборного профспілкового органу тієї профспілки, членом якої він є. Якщо ж працівник не є членом жодної з діючих на підприємстві профспілок, то він має право звернутися до будь-якої іншої особи з проханням про представництво своїх інтересів перед роботодавцем або провести переговори самостійно. При реформуванні трудового законодавства необхідно відмовитися від виключного переліку категорій справ, які підлягають безпосередньому розглядові у місцевих судах, оскільки це суперечить принципу примирення при розгляді індивідуальних трудових спорів. Видається, що всі трудові спори, які виникають у зв'язку з порушенням трудових прав працівника, можуть вирішуватися за допомогою примирних процедур.

Що ж стосується спорів про притягнення працівників до матеріальної відповідальності, то це не може бути предметом розгляду за допомогою примирних процедур. У такому випадку роботодавець буде звертатися безпосередньо до суду, оскільки у цьому випадку має місце спір не про порушене право, а про притягнення до юридичної відповідальності. Тема трудових спорів у даній роботі піднята не випадково. Будучи регулятором суспільних відносин, право активно проявляє себе саме тоді, коли виникає той чи інший конфлікт, у тому числі і трудового характеру. Саме під час конфлікту перевіряються й ефективність правових норм, і здатність держави і суспільства на ділі гарантувати людині реалізацію її прав, у тому числі й у сфері застосування здатності до праці.

Сьогодні наше суспільство поступово приходить до розуміння права як засобу досягнення згоди і компромісу. Ми стаємо свідками того, що учасники трудових відносин починають поступово повертатися убік переговорного процесу. Держава за допомогою права створює механізм, націлений на взаємне врахування інтересів сторін - учасників трудових відносин. Проте не можна переоцінювати роль права, що саме по собі не в змозі вирішити політичні й економічні проблеми. Тому украй важлива наявність у правовій системі норм, що гарантують механізм розгляду конфліктів, їх справедливого вирішення і реалізації винесених рішень.

На мій погляд, вказані пропозиції підвищать ефективність застосування законодавства, яке регулює порядок вирішення індивідуальних трудових спорів. Залежно від виду трудового спору та його характеру визначається порядок його вирішення. Для індивідуальних трудових спорів про застосування законодавства про працю передбачено два способи вирішення: 1) загальний порядок, коли спір спочатку розглядається в комісії з трудових спорів, а у разі незгоди працівника або власника з рішенням КТС - у судовому порядку; 2) безпосередньо в районному (міському) суді. На Заході загальноприйнятим є розподіл трудових спорів за суб'єктним складом та предметом спору на чотири головних види: колективні та індивідуальні, конфлікти інтересів (економічні) та конфлікти права (юридичні). Конфлікти інтересів виникають у зв'язку з вимогами встановлення нових або зміни існуючих умов праці; конфлікти права стосуються тлумачення чи застосування норм, що встановлені законами, колективними договорами або іншими правовими актами. Способів вирішення трудових конфліктів тільки два: розгляд спору в судових чи адміністративних органах та примирно-третейський розгляд. Причому в кожній країні є свої особливості. Разом з тим існує єдине загальне правило: колективні економічні спори звичайно розглядаються в рамках примирно-третейської процедури, оскільки такі спори пов'язані, як правило, зі створенням нових правових норм. Наприклад, у США для вирішення колективних економічних конфліктів та індивідуально-юридичних конфліктів застосовується примирно-третейський метод, а для колективних юридичних конфліктів - судово-адміністративний розгляд; у Великобританії примирно-третейський метод та судовий розгляд застосовується для всіх видів трудових конфліктів; у Франції колективні економічні та юридичні конфлікти вирішуються за допомогою примирно-третейського методу, а для вирішення індивідуальних юридичних конфліктів передбачено судове розбирання.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996. - Київ: Знання-Прес, із змінами 2008р. - 179 с.

2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971. - із змінами 2007р.-375с.

3. Трудове право України: Академічний курс: підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. П.Д. Пилипенка. - К.: «Ін.Юре», 2007. - 536 с.

4. Лазор В.В. «Проблеми правового регулювання трудових спорів і конфліктів за умов формування ринкових відносин в Україні»: Автореф...докт. юр. наук - К. КНУ ім. Т.Г. Шевченка, 2005. - 37 с.

5. Ішга МХ Трудові конфлікти та трудові спори у системі соціальних конфліктів //Форум права, 2006. -№ 2. - С.71 - 75.

6. Трудовий кодекс України: Законопроект від 28.08.2007 - 190 с.

7. Давиденко Г.І. Розгляд судами спорів, пов'язаних з укладенням, зміною і припиненням трудового договору // Вісник Верховного Суду України. - 1997. - №3. - С 35-36.

8. Куренной А.М., Миронов В.И. Практический комментарий к законодательству о трудовых спорах. -- М.: Дело, 1997. - 384 с.

9. Ставцева А.И. Трудовые споры по отдельным категориям судебных дел // Право и экономика. -- 1998. - №6 - С. 93-102.

10.Арбітражний процес: Навчальний посібник / Д.М. Притика, М.І.Тітов, В.С. Щерибина та ін. - Харків: Консум, 1999. - Ч.ІІ. - С.83

11.Давтян А.Г. Граждансоке процессуальное право Германии / А.Г. Давтян. - М.: Городец, 2000. - 320 с.

12. Мусин В.А. Гражданский процесс: Ученик / под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота - 2-е изд. - М.: Фирма Гардарика, 1996. - 480 с.

13. Науковово-практичний коментар від 05.06.2008, «Науково-практичний коментар до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України». [Електронний ресурс] / В.Е. Беляневич. - К.: ІАЦ «Ліга», 2009. - Правова система “Ліга:Закон Преміум”, версія 8.1.5.

14. Судебные системы европейских стран. Справочник / Перевод з франц. Д.И. Васильева и с англ. О.Ю. Кобякова. - М.: Межд. отношения, 2002.-336с.

15. Тертышников В.И. Гражданский процесс. Курс лекцій / В.И. Тертышников. - 2-е изд., с зим. доп. - Харьков: Рирег, 1995. - 158 с.

16. Шак Х. Международное гражданское процессуально право. Учебник. Пер. с нем. / Х. Шах - М.: БЕК, 2001. - 560 с.

17. Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник / М.Й. Штефан. - К.: Ін Юре, 1997. - 608 с.

18. Шумилов В.М. Правовая система США / В.М. Шуми лов. - М.: ДеКа, 2003. - 400 с.

19. Бейцун І.В. Проблемні питання практики розгляду судами корпоративних спорів / І.В. Бейцун // Вісник господарського судочинства. Вищий господарський суд України. - Київ, 2007. - № 6. - С. 113-120.

20. Богунов В.Корпоративные споры: вопрос подведомственности / В. Богунов // Правовой аспект. - 2009. - 1№11(899). - [Електронний ресурс]. - К.: ІАЦ “Ліга”, 2009. - Правова система “Ліга:Закон Преміум”, версія 8.1.5.

21. Демченко С.Ф. Деякі проблеми судової практики вирішення корпоративних споров / С.Ф. Демченко // Вісник господарського судочинства / Вищий господарський суд України. - Київ, 2007. - № 6. - С. 94-99.

22. Кравчук В.М. Підвідомчість корпоративних спорів / В.М. Кравчук // Вісник господарського судочинства / Вищий господарський суд України. - Київ, 2007. - № 4. - С. 69-76

23. Кудрявцева Е. Рассмотрение коммерческих и торговых дел в английском гражданском процессе / Е. Кудрявцев // Хозяйство и право 2004. - №11. - С.122-133

24. Соловйова В.В. Проблемні питання визначення підвідомчості справ у спорах, пов'язаних з корпоративними відносинами у господарських товариствах / В.В. Соловйова, С.В. Томчишен // Актуальні питання цивільного та господарського права: науково-практичне видання. - Харків, 2007. - № 2/3. - С. 69-85.

25. Спасибо-Фатєєва І.В. Деякі аспекти вирішення корпоративних спорів: співвідношення цивілістичного та трудового регулювання / І.В. Спасибо-Фатєєва // Юридичний радник: журнал юристів України / Юридично-видавниче приватне підприємство “Страйд”. - Харків, 2008. - № 3. - С. 6-11.

26. Конституція України (Нова редакція). Закон України від 08.12.2004 N 2222-IV (2222-15) / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2005. - №2.

27. Цивільний кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 464 с.

28. Цивільний процесуальний кодекс України: - К.: Юстиніан, 2004. -192 с.

29. Кодекс законів про працю України / В. Кузнєцов (уклад.). - Х.: Фактор, 2007. - 256с.

30.Безусий В.В., Бондар С.О., Бурбика М.М., Венедіктов В.С., Веприцький Р.С. Кодекс законів про працю України: із змінами та доп. станом на 15 серпня 2008 р.: Науково-практ. коментар / О.О. Погрібний (ред.) - К.: "Правова єдність", всеукраїнська асоціація видавців, 2008. - 455c.

31. Баклан О. Контрольно-наглядова діяльність у сфері охорони праці: окремі питання // Право України. - 2000. - № 10. - С. 5-7.

32. Бурак В.Я. Трудові спори: порядок їх вирішення в Україні. - К.: Знання, КОО, 2003. - 382 с.

33. Великий енциклопедичний юридичний словник / Ю.С. Шемшученко (ред.). - К.: Юридична думка, 2007. - 992с.

34. До питання вдосконалення класифікації трудових спорів / В. Кабанець // Право України. - 2006. - N 6. - С. 106-109.

35. Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і цивільного права // Право України. - 2000. - № 7. - С. 9-10.

36. Жернаков В.В. Сфера дії трудового права: історичні та методологічні аспекти. Правова держава. - К.: Ін Юре, 1998. - Вип. 9.

37. Занфірова Т.А. Правова характеристика принципів з вирішення трудових спорів і конфліктів на сучасному етапі // Економіка та держава. - 2007. - № 3. - С.77-79.

38. Зауваження до проекту нового Трудового кодексу України / Ю. Леонова // Право України. - 2004. - N 2. - С. 101-103.

39. Зміна умов трудового договору: порівняльний аналіз законодавства України та Російської Федерації / О. Данилюк // Право України. - 2004. - N9. - С. 120-123.

40. Кабанець В. До питання вдосконалення класифікації трудових спорів // Право України. - 2006. - № 6. - С.106-109.

41. Конституційне судочинство в Україні: Рішення і Висновки Конституційного Суду України / Конституційний Суд України / М.Ф. Селівон (голов.ред.). - К.: Інформаційно-аналітичний центр правової та ділової інформації "Праксіс", 2005. - 480с.

42. Лазор В. Юридична природа трудового договору в ринкових відносинах // Право України. - 2000. - № 1.

43. Працівники як суб'єкти трудових правовідносин при вирішенні колективного трудового спору / С. Запара // Право України. - 2004. -N 5. - С. 87-89.

44. Про необхідність створення Трудового процесуального кодексу України / О. Заржицький // Право України. - 2006. - N 9. - С. 90-92.

45. Регулювання строків позовної давності при вирішенні індивідуальних трудових спорів / В. Лазор // Право України. - 2003. - N 8. - С. 78-80.

46. Становлення трудового процесуального права як самостійної галузі українського права / Р. Скіпенко // Право України. - 2007. - N 7. - С. 41-44.

47. Судове вирішення індивідуальних трудових спорів: шляхи вдосконалення / В. Лазор // Право України. - 2003. - N 7. - С. 53-55.

48. Трудові спори: законодавство, коментар, судова практика: Законодавство наводиться станом на 15 січня 2000 року / В.А. Скоробагатько (упоряд.). - К.: Істина, 2000. - 432с.

49. Юридичний словник-довідник / Ю. Шемшученко (ред.). - К.: Femina, 1996. - 696с.

50. Правознавство: Підручник / А.І. Берлач, Д.О. Карпенко, В.С. Ковальський, А.М. Колодій, А.Ю. Олійник, О.О. Підопригора; За ред. В.В. Копєйчиковаї А.М. Колодія. -- К: Юрінком Інтер, 2004. -- 752 с.

51. Основи трудового права України: Курс лекцій / За ред. доктора юридичних наук, професора П.Д. Пилипенка. - 3-тє вид., виправл. і доп. -- Львів: «Магнолія плюс», 2004. -- 238 с.

52. Кодекс законів про працю України: Науково-практичний коментар. -- Харків: Консум, 2003. -- 832 с.

Додатки

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

РІШЕННЯ

від 11 березня 2009 року

Про поновлення на роботі

Рішення залишено без змін

(згідно з ухвалою Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України

від 3 червня 2009 року)

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Григор'євої Л. І., суддів Балюка М. І., Данчука В. Г., Барсукової В. М., Косенка В. Й., - розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної акціонерної компанії "Хліб України", третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2008 року, встановила:

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року N 1005-р вона була призначена на посаду голови правління Державної акціонерної компанії "Хліб України" (далі - ДАК "Хліб України"). Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2008 року N 216-р її звільнено з посади голови правління ДАК "Хліб України", на яку відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2008 року N 217-р призначено ОСОБА_2. Вважаючи своє звільнення з посади незаконним і необґрунтованим, просила суд поновити її на посаді голови правління ДАК "Хліб України".

Рішенням Приморського районного суду від 24 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2001 року N 240 затверджено Статут ДАК "Хліб України", засновником якої є держава в особі Кабінету Міністрів України (п. 29 Статуту ДАК "Хліб України").

Згідно з п. 77 Статуту ДАК "Хліб України" (далі - Статут) голова правління ДАК "Хліб України" призначається на посаду загальними зборами акціонерів строком на п'ять років.

Відповідно до п. 100 Статуту в період до проведення перших загальних зборів акціонерів, які скликаються після прийнятого рішення про приватизацію акцій компанії, функції загальних зборів акціонерів компанії виконує Кабінет Міністрів України.

Виходячи з аналізу норм ст. 116, ч. 1 ст. 117 Конституції України, ст. 53 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", положень Статуту ДАК "Хліб України" суди дійшли правильного висновку про те, що до прийняття рішення про приватизацію ДАК "Хліб України" до повноважень Кабінету Міністрів України належать функції з управління майном, а відтак і функція управління компанією.

Оскільки на час вирішення судами спору приватизація ДАК "Хліб України" не відбулася, до повноважень Кабінету Міністрів України відносилися й повноваження щодо призначення на посаду голови правління компанії та його звільнення.

Установлено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року N 1005-р ОСОБА_1, призначено на посаду голови правління ДАК "Хліб України".

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2008 року N 216-р та наказу ДАК "Хліб України" від 7 лютого 2008 року N 32-к ОСОБА_1 звільнено із посади голови правління ДАК "Хліб України". Згідно з наказом ДАК "Хліб України" від 31 березня 2008 року N 114-к змінено дату її звільнення - з 31 березня 2008 року.

Підставою для видання розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2008 року N 217-р, доповненого розпорядженням від 13 лютого 2008 року N 284, стало поновлення на посаді голови правління компанії ОСОБА_2, звільненого з цієї посади постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2002 року N 554 у зв'язку з переходом на виборну посаду (обрання народним депутатом України).

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із правомірності її звільнення із зазначених підстав.

Проте з таким висновком не можна погодитись з огляду на таке.

Стаття 118 КЗпП України передбачає суб'єктивне право звільнених з роботи працівників внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах на одержання після закінчення їх повноважень за виборною посадою в державних органах попередньої роботи (посади) на тому ж підприємстві.

Виходячи з аналізу змісту зазначеної норми, право на одержання попередньої роботи (посади) виборні працівники мають за умови, якщо вони звільнені з виборної посади після закінчення їх повноважень, а у підприємства ця посада є вакантною чи має стати такою з дотриманням вимог трудового законодавства.

При укладенні з працівником, прийнятим для заміщення вакантної посади, яка утворилася у зв'язку з обранням на виборну посаду, трудового договору на невизначений строк або на строк, що не закінчився до часу закінчення повноважень виборного працівника, поворотне прийняття на роботу у зв'язку із закінченням повноважень за виборною посадою за відсутності вакансії законодавством не передбачено.

Стаття 25 Закону України "Про статус народного депутата України" передбачає інші гарантії для народного депутата України в разі неможливості надання попередньої роботи.

Як установлено судом, повноваження ОСОБА_2 за виборною посадою закінчилися 25 травня 2006 року (а. с. 246).

12 травня 2006 року ОСОБА_2 звернувся до Кабінету Міністрів України із заявою про поновлення на попередній посаді, а у вересні 2006 року - до суду про поновлення на попередній посаді (а. с. 260, 267).

Однак рішення за цим позовом прийнято не було. Ухвалою Печерського районного суду від 7 листопада 2006 року позов залишено без розгляду, яка не була оскаржена ОСОБА_2 у встановленому законом порядку, а 21 листопада 2007 року на цю посаду була призначена ОСОБА_1 без зазначення строку трудового договору тобто з нею укладено трудовий договір на невизначений строк (ст. ст. 21, 23, 24 КЗпП України).

Визнавши законним звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд не врахував, що відповідно до цієї норми власник вправі звільнити працівника у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше займав цю посаду, якщо це поновлення здійснюється відповідно до законодавства.

Таке поновлення працівника, звільненого з роботи внаслідок обрання на виборну посаду та після закінчення його повноважень за виборною посадою на попередній посаді, звільнення з цієї посади працівника, прийнятого на її заміщення, є таким, що відповідає закону, у разі укладення з новим працівником строкового трудового договору на час виконання попереднім працівником повноважень за виборною посадою.

Таке поновлення допускається також за рішенням суду або з ініціативи власника у зв'язку з незаконним звільненням чи з порушенням порядку звільнення попереднього працівника.

Зазначена норма не підлягає розширеному тлумаченню й у випадках правомірного звільнення працівника з передбачених законом підстав, не може бути підставою для звільнення працівника, прийнятого для заміщення відсутнього працівника без зазначення строкового характеру трудового договору на час здійснення виборних повноважень попереднім працівником.

Оскільки при укладенні трудового договору з ОСОБА_1 не було обумовлено строкового характеру трудового договору та на час її призначення на посаду повноваження ОСОБА_2 за виборною посадою вже закінчилася, у зв'язку із чим висновок суду про законність звільнення ОСОБА_1 згідно з п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є помилковим.

Крім того, установивши, що на час звільнення ОСОБА_1 мала дитину до трьох років (син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження) і не перебувала в шлюбі, не застосував положення ч. 3 ст. 184 КЗпП України, згідно з якою звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Доводи відповідача про дотримання вимог ч. 3 ст. 184 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки за змістом цієї норми власник зобов'язаний вжити заходів до працевлаштування працівника до розірвання з ним трудового договору, а не після його розірвання.

Згідно із ч. 1 ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки допущена судами помилка в застосуванні матеріальних норм права - п. 6 ч. 1 ст. 40, ст. 118, ч. 3 ст. 184 КЗпП України, призвела до неправильного вирішення спору, постановлені судами рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Таким чином, правильно встановивши дійсні обставини справи, правовідносини сторін та норми закону, які регулюють ці правовідносини, суди неправильно витлумачили зміст цих правових норм, у зв'язку із чим дійшли правових висновків, які не відповідають дійсному змісту цих норм.

Керуючись ст. 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вирішила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2008 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити. Поновити ОСОБА_1 на посаді голови правління Державної акціонерної компанії "Хліб України".

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя.

Судді.

Размещено на Allbest.ru