Зобов'зально-правовими засобами є позови про відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням умов договору (відчуження, придбання, оренди земельної ділянки); повернення земельної ділянки, наданої у користування за договором. Спеціальні засоби захисту: позови про визнання угоди недійсною (договори купівлі-продажу, міни, дарування, застави, оренди земельної ділянки); визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування, що порушують права власників земельних ділянок та землекористувачів. Можливе застосування інших, передбачених законом, способів захисту прав на землю.

Захист прав на землю здійснюється місцевими, господарськими або третейськими судами, а також органами місцевого самоврядування та виконавчої влади з питань земельних ресурсів відповідно до наданих законодавством повноважень.

У ст. 153 ЗК визначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним Кодексом та іншими законами України. У випадках, передбачених Земельним Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість. Також зазначається, що колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб. Конституція України, Закон України «Про власність», стаття 153 ЗК гарантує право власності на земельну ділянку кожному власнику. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених ЗК та іншими законами України. Зокрема Земельним кодексом України передбачені підстави для примусового припинення права власності на земельну ділянку, що може мати місце у випадках конфіскації земельної ділянки; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора, не відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення іноземним громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, що були отримані ними у спадщину та не відчужені протягом року; використання земельної ділянки за нецільовим призначенням; неусунення допущених порушень законодавства в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів. В усіх вищезазначених випадках припинення права власності на земельну ділянку може бути здійснено тільки у судовому порядку.

В інших випадках припинення права власності на земельну ділянку може мати місце тільки за згодою її власника (добровільна відмова, відчуження земельної ділянки за рішенням власника). Допускається викуп земельної ділянки для суспільних потреб, що передбачені ст. 146 ЗК. При цьому викуп земельної ділянки здійснюється тільки за згодою її власника. При умові, якщо власник дав згоду на викуп у нього земельної ділянки для суспільних потреб, але не згоден з викупною вартістю, питання вирішується у судовому порядку. Якщо після здійсненого викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб, то колишній її власник має право звернутись до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, включаючи втрачену вигоду. Стаття 147 ЗК передбачає примусове відчуження земельної ділянки у власника з мотивів суспільної необхідності у разі введення воєнного або надзвичайного стану, що здійснюється за умови повного відшкодування її вартості, а при припиненні дії вищевказаних обставин -- повернення земельної ділянки або надання іншої рівноцінної земельної ділянки.

Забезпечення власнику земельної ділянки встановленою Конституцією та іншими Законами України гарантії юридичної самостійності у здійсненні прав щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою здійснюється на підставі ст.154 ЗК. В ній зазначається, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження, інакше вони несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.

Стаття 19 Конституції зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України. Права землевласників-підприємців на невтручання державних органів у їх господарську діяльність гарантовані ст. 15 Закону «Про підприємництво».

Втручання державних органів та органів місцевого самоврядування у здійснення власником повноважень можливе тільки на підставі та в межах рішення суду.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду (як матеріальну так і моральну), заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою. Дана норма ЗК базується на статті 56 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Законодавством України, крім компенсації матеріальної та моральної шкоди, за незаконне втручання , вищевказаних органів та їх посадових осіб у здійснення повноважень власником земельної ділянки передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність. Зокрема, ст. 166³ Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлена відповідальність у вигляді штрафу за дискримінацію підприємців органами влади і управління. Кримінальним кодексом України передбачена відповідальність службових осіб за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК України), якщо їх дії заподіяли істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або інтересам юридичних осіб.

Аналогічні положення щодо захисту прав має також титульний землекористувач.

У статті 155 ЗК передбачено можливість захисту прав як власників земельних ділянок так і землекористувачів у випадку видання органом виконавчої влади або місцевого самоврядування акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства та порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою. Однією із важливих і найпоширеніших форм захисту земельних прав громадян є звернення власника до господарського суду за захистом свого порушеного права, одним із найдійовіших засобів захисту права є визнання за позовом власника земельної ділянки або землекористувача місцевим чи господарським судом виданого органом виконавчої влади або місцевого самоврядування незаконного акта недійсним (повністю чи в частині).

Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт. При цьому позивач -- власник земельної ділянки чи землекористувач у поданому до суду позові може об'єднати в один предмет розгляду вимоги про визнання недійсним акта органу та вимоги про стягнення матеріальних збитків внаслідок видання вказаного акта, включаючи втрачену вигоду та моральної шкоди.

3.2 Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам

Відповідно до ст. 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоди природі і відшкодовувати завдані ним збитки. Коментована стаття наводить приблизний перелік підстав відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (включаючи орендарів): а) вилучення (викуп) земельних ділянок для несільськогосподарських потреб: вичерпний перелік підстав вилучення (викупу) земельних ділянок та порядок такого вилучення (викупу) встановлені статтями 146-151 Земельного кодексу; б) тимчасове зайняття земель для інших видів використання -- Земельним кодексом визначено такі види тимчасового зайняття земель як тимчасове зайняття земель для проведення розвідувальних робіт (ст. 97) і тимчасове зайняття земель у порядку користування земельним сервітутом (глава 16), щоправда, за угодою з власником землі чи землекористувачем тимчасове зайняття земель може виникати і в інших випадках, наслідки самовільного тимчасового зайняття земельних ділянок визначаються статтею 212 Земельного кодексу; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок -- регулюється главою 18 Земельного кодексу; г) погіршення якості земель -- оцінюється за даними державного земельного кадастру, зокрема якість ґрунтів оцінюється в порядку бонітування відповідно до ст. 199 Земельного кодексу; ґ) приведення земель у непридатний для використання стан - йдеться про впровадження правових режимів техногенне забруднених, деградованих і малопродуктивних земель відповідно до глав 27-28 Земельного кодексу; д) неодержання власником землі або землекористувачем доходів за час тимчасового невикористання ними земельної ділянки внаслідок правомірних чи протиправних дій державних органів, юридичних або фізичних осіб -- йдеться про втрачену вигоду.

Згідно пункту 8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 р. № 02-5/215 збитки є грошовим вираженням шкоди. Тому на відшкодування земельно-правових збитків поширюються загальні правила про відшкодування шкоди, встановлені цивільним законодавством. Такий висновок випливає і з пунктів 5 зазначеного Роз'яснення, пунктів 15-16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи» від 26.01.90 р. № 1, відповідно до яких в питаннях відшкодування земельно-правової шкоди слід керуватися правилами земельного законодавства, а в. питаннях, не врегульованих земельним або екологічним законодавством -- відповідними правилами цивільного законодавства, а також з пункту 1.1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27.06.2001 р. № 02-5/744.

Ст. 440 Цивільного кодексу поділяє шкоду на правомірну і протиправну. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Такі випадки якраз і передбачені ст. 156 Земельного кодексу: перелічені у ній підстави відшкодування збитків можуть належати як до правомірних, так і протиправних дій (бездіяльності). Наприклад, вилучення (викуп) земель, будучи дією правомірною, тим не менше тягне за собою обов'язок відшкодувати збитки власникам землі чи землекористувачам. Відшкодування правомірної шкоди регулюється саме земельним законодавством, в той час як відшкодування протиправної шкоди регулюється також цивільним й екологічним законодавством.

Перелік підстав відшкодування збитків, наведений у статті 156 ЗК не є вичерпним, по-перше, тому, що ст. 156 не вказує на вичерпність цього переліку, а ч. 2 ст. 157 Земельного кодексу містить відсильну норму на Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою КМУ від 19 квітня 1993 року № 284, п. З якого вказує на можливість відшкодування й інших збитків, не перелічених у зазначеному порядку, по-друге, тому, що як було зазначено вище, у частині, не врегульованій спеціальним земельним законодавством, застосовується екологічне й цивільне законодавство, тобто ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року, і ст. 440 Цивільного кодексу України Гражданский кодекс Украины 9научно-практический комментарий). - Х.: “Одиссей), 1999. - С.185-188.. Саме вони містять загальні підстави відповідальності за екологічну та будь-яку іншу шкоду. Тому не можна посилатись на ст. 156 Земельного кодексу для обґрунтування звільнення від відшкодування збитків через відсутність підстави відшкодування у переліку цієї статті. Слід пам'ятати, що власникам землі і землекористувачам мають бути відшкодовані, якщо інше не передбачено законодавством, будь-які заподіяні їм збитки.

Збитки, заподіяні землевласникам і землекористувачам поділяються на екологічні і такі, що не пов'язані з екологічною шкодою. Відшкодування екологічної шкоди має свої особливості, визначені екологічним законодавством. Екологічна шкода заподіюється власникам землі і землекористувачам у разі забруднення земель, погіршення їх якості, порушення природних екологічних зв'язків у даній земельній ділянці. Земельно-правова шкода не завжди є екологічною, наприклад, шкода, заподіяна власникам землі і землекористувачам вилученням (викупом) земельних ділянок не є екологічною, оскільки у цьому випадку не порушуються природні екологічні зв'язки, не відбувається погіршання якості земель. Якщо ж має місце екологічна шкода, то слід мати на увазі, що така шкода, відповідно до ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відшкодовується у повному обсязі, без застосування норм пониження розміру стягнення, зокрема -- ст. 454 Цивільного кодексу Земельное право. Учебник для вузов. Руководитель авторского коллектива и отв. редактор - С.А. Боголюбов. - М.: Издат. группа НОРМА- ИНФРА. М,, 1999. - 400 с., та незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища (наприклад, за розміщення відходів на даній земельній ділянці). Збитки землевласників і землекористувачів, заподіяні внаслідок виконання угоди про розподіл продукції, підлягають відшкодуванню у порядку, визначеному ст. 29 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» від 14.09.99 р. При цьому, згідно з ч. 5 ст. 68 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або карної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди. Щодо неекологічної шкоди, то відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», у виняткових випадках може застосовуватися визначене ст. 454 Цивільного кодексу зменшення розміру відшкодування Гражданское право / За ред. Калпина А.Г. -- Ч. 2. -- 2000. -- С. 89-90..

Слід мати на увазі, що право на відшкодування збитків мають тільки правомірні власники землі і землекористувачі, адже згідно ст. 212 Земельного кодексу збитки, заподіяні особам, що самовільно зайняли земельну ділянку, відшкодуванню не підлягають, навпаки -- такі особи мають відшкодувати збитки законних власників землі і землекористувачів (Пункти 13, 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 25.12.96 року № 13). Більше того, згідно п. 16 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи» від 26.01.90 р. № 1, коли за час самовільного використання землі правопорушником одержано за це прибутки, які перевищують недоодержані землекористувачем, на користь останнього стягуються з правопорушника фактично одержані прибутки.

Відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам слід відрізняти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва відповідно до глави 36 Земельного кодексу, оскільки вони згідно ч. 4 ст. 207 стягуються незалежно одне від одного. Пункт 14 зазначеної вище Постанови Пленуму ВСУ .від 25.12.96 р. витлумачує, що ці види відшкодування розрізняються за суб'єктами: у першому випадку збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, а у другому -- втрати відшкодовуються місцевим радам. Відповідно до чинного законодавства, зокрема. Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою КМУ від 17.11.97 р. .№ 1279, відшкодування таких втрат не є заходом правової відповідальності, хоч може застосовуватися як за правомірні, так і за протиправні дії, це -- захід економічної а не правової відповідальності. Відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам -- може бути як заходом правової відповідальності за земельні правопорушення, так може наставати і за правомірні дії. Зрозуміло, що якщо збитки заподіяні самою місцевою радою, то вона не відшкодовує втрати сільськогосподарського виробництва сама собі, хоч і зобов'язана відшкодувати збитки власникам землі і землекористувачам. Подібним чином і землевласник, який заподіяв шкоду своїй земельній ділянці, не буде відшкодовувати збитки сам собі, хоч і понесе встановлену законодавством України правову відповідальність і зобов'язаний відшкодувати місцевим радам втрати сільськогосподарського виробництва.

Коло суб'єктів, зобов'язаних до відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначає частина перша статті 157 ЗК Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.. В ній зазначається, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Специфікою відшкодування земельно-правових збитків є те, що таке відшкодування може бути як заходом цивільно-правової відповідальності, так і заходом, застосованим за , правомірні дії. Тому коло суб'єктів, зобов'язаних відшкодовувати земельно-правові збитки, включає в себе не тільки заподіювачів неправомірної шкоди, але і заподіювачів правомірної шкоди Домашенко М.В., Рубаник В.Є. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні. - Харків: Факт, 2002. - 550 с.. При цьому, за правилами земельного законодавства, збитки можуть відшкодовуватися не заподіювачем шкоди, а вигодонабувачем -- суб'єктом, в інтересах якого діяв заподіювач шкоди Гражданское право / За ред. Калпина А.Г. -- Ч. 2. -- 2000. -- С. 89-90.:

Наприклад, згідно з п. 5 Порядку відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою КМУ від 19.04.93 р. № 284, незважаючи на те, що вилучення (викуп) земель провадиться за рішенням відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, збитки землевласників та землекористувачів, заподіяні таким вилученням (викупом), відшкодовуються не зазначеними органами, а юридичними або фізичними особами, в інтересах яких було прийняте рішення про вилучення (викуп) земель. Пункт 13 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 25.12.96 р. № 13 витлумачує, що також збитки землевласників та землекористувачів, заподіяні іншими актами органів державної влади чи органів місцевого самоврядування вчиненими в інтересах вигодонабувачів (юридичних або фізичних осіб), підлягають відшкодуванню такими вигодонабувачами. Правило про відшкодування збитків вигодонабувачами застосовується лише у випадках заподіяння правомірних збитків і не стосується заподіяння збитків неправомірних -- в останньому випадку відшкодовувати збитки буде орган державної влади, який прийняв неправомірне рішення.

Перелік суб'єктів відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, наведений у ч. 1 статті 157 ЗК, не є вичерпним, оскільки не охоплює осіб без громадянства, а також суб'єктів, які завдали збитків іншим шляхом ніж обмеження прав на землю або заподіяння екологічної шкоди. Однак посилатися на цю статтю на обґрунтування неможливості притягнення даних осіб до відповідальності не можна, оскільки, по-перше, згідно п. 5 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.93 р. № 284, збитки відшкодовуються усіма підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які їх заподіяли, незалежно від способу заподіяння збитків, а по-друге, тут застосовуються загальні норми цивільного законодавства, згідно з якими будь-який заподіювач збитків зобов'язаний їх відшкодувати. На нашу думку, щодо терміну «громадянин», вжитому у ст. 157 Земельного кодексу належить застосувати поширене тлумачення і розуміти під ним будь-яку фізичну особу, включаючи особу без громадянства. Відповідно до загального правила, встановленого ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами й свободами, а також несуть такі самі обов'язки, що й громадяни України і в даному випадку немає підстав розглядати положення ст. 157 Земельного кодексу як виняток із загального правила.

В земельному законодавстві діє Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою КМУ від 19.04.93 р. № 284, однак у питаннях, не врегульованих ним, застосовується порядок визначення та відшкодування збитків, визначений цивільним законодавством. Відповідно до цього Порядку розмір збитків, що підлягають відшкодуванню землевласникам та землекористувачам, визначається комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських (міст обласного підпорядкування) рад. Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості). Відновна вартість визначається на основі нормативів та індексів відновної вартості, що наведені у листі Держбуду та Держкомзему України «Про відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» від 26.03.99 р. № 7/250.

Пунктом 6 вищезазначеного Порядку передбачається можливість договірного визначення розміру збитків самими зацікавленими сторонами. Тобто заподіювач збитків може домовитись із землевласником або землекористувачем про порядок відшкодування збитків і відшкодувати збитки добровільно. За угодою сторін заподіювач шкоди може бути взагалі звільнений від відшкодування збитків. Навіть після затвердження акта комісії, сформованої відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, сторони мають право домовитися про інший розмір і порядок відшкодування збитків: заподіяна шкода може бути відшкодована і в натурі шляхом відновлення попередньої якості земельних ділянок, або шляхом надання земельної ділянки рівноцінних розміру й якості. Пункт 8 Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 р. № 02-5/215 тлумачить положення ст. 453 Цивільного кодексу таким чином, що заподіяна майну шкода відшкодовується у вигляді збитків лише тоді, коли відшкодування її в натурі неможливе. Господарський суд, приймаючи рішення про відшкодування заподіяної шкоди в натурі, відповідно до п. 1.4 Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27.06.2001 р. № 02-5/744, повинен зазначити конкретні заходи щодо відновлення земельної ділянки та строки їх здійснення. Рішення відповідного органу про затвердження акта комісії з визначення розміру збитків, заподіяних землевласникам та землекористувачам, може бути оскаржене до суду. Поряд з пред'явленням позову про відшкодування збитків у відповідних випадках можуть бути заявлені і вимоги про звільнення земельної ділянки чи про усунення перешкод у користуванні нею (п. 8 Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права державної власності на землю» від 23.08.94 р. № 02-5/610).

Для визначення розміру збитків, що підлягають відшкодуванню, суд може призначити експертизу згідно п. 16 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 25.12.96 р. № 13, або згідно п. 1.7 Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27.06.2001 р. № 02-5/744.

Згідно п. 5 вищезазначеної Постанови Пленуму ВСУ, позови про відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам можуть пред'являтися відповідно до ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України за вибором позивача: або за місцем проживання відповідача (місцем знаходження органів управління організацій), або за місцем заподіяння шкоди (місцем знаходження земельної ділянки). Пункт 1.3 вищезазначеного Роз'яснення ВАСУ визначає, що до позовної заяви про відшкодування збитків повинен бути доданий обґрунтований розрахунок суми, що стягується на відшкодування збитків.

3.3 Вирішення земельних спорів

Як вже зазначалося вище, форми захисту земельних прав - це варіанти звернення громадян за захистом свого порушеного права, обумовлені різницею діяльності державних та інших органів по захисту прав в цілому. Тобто, громадяни та юридичні особи вправі звертатися за захистом своїх земельних прав до органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, органів адміністративної чи судової юрисдикції, які зобов'язані в межах своїх повноважень розглянути такі звернення та застосувати відповідні способи захисту порушених прав. У статті 158 ЗК Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. наведено перелік органів, що вирішують земельні спори ідо яких гомадяни можуть звертатися за захистом своїх порушених прав.

Згідно вищезазначеної статті земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Інші, не зазначені в цій статті органи, не мають права на вирішення земельних спорів.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Земельні спори -- це різновид конфлікту, що виникає у зв'язку з порушенням прав та законних інтересів власників землі, землекористувачів ті інших суб'єктів земельного законодавства, які є учасниками земельних правовідносин Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинина. К.:Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. - 424 с..

Суди, як органи правосуддя, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, відповідно до Конституції України мають право вирішувати всі без виключення категорії спорів, у т.ч. і земельні спори. Разом з тим, в ч. 2 ст. 158 ЗК України передбачена виключна компетенції судів щодо вирішення земельних спорів. До них віднесені дві категорії спорів, а саме: спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб; спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

В ч. 3 та 4 статті 158 визначена підвідомчість розгляду та вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Із їх змісту випливає, що органам місцевого самоврядування підвідомчі: спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян та додержання громадянами правил добросусідства; спори щодо розмежування меж районів у містах. Органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів підвідомчі спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

Таким чином, аналіз змісту ч. 3 та 4 ст. 158 ЗК дає змогу зробити висновок про те, що лише зазначені в цих частинах категорії земельних спорів можуть вирішуватися відповідно органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Всі інші категорії земельних спорів підвідомчі судам. Крім того, у разі вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, сторони спору у разі незгоди із прийнятим відповідними органами рішенням, мають право на його оскарження в судові органи. В останньому випадку спір вирішується судом. Звернення до суду для захисту прав та законних інтересів, пов'язаних із земельними правовідносинами, сторонам у земельних спорах гарантується не тільки ЗК Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. України, а й Конституцією України, де передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадян безпосередньо на її підставі гарантується Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141.

Підставами виникнення земельних спорів є претензії одного або більшої кількості суб'єктів земельних правовідносин відносно набуття або припинення права власності на землю, права землекористування, оренди земельних ділянок, порушення земельних сервітутів та правил добросусідства, зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди власникам землі та землекористувачам і деякі інші.

Об'єктом земельних спорів є суб'єктивне право на землю. Суб'єктами земельних спорів є сторони -- юридичні або фізичні особи, чи держава.

Вирішення земельних спорів полягає в тому, що суди, органи місцевого самоврядування або органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів виявляють зміст та межі повноважень сторін спору, а також встановлюють їх обов'язкову по відношенню однієї сторони до іншої поведінку.

Вперше в земельному законодавстві України с. 159 ЗК докладно передбачає процедуру (порядок) розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами

виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Разом із тим ця стаття не передбачає процедуру розгляду земельних спорів судами. І це не є випадком, оскільки процесуальний порядок судового розгляду земельних спорів (між іншим як і всіх інших), передбачено Цивільним процесуальним кодексом України ВВР .- 1963. - № 30.- Ст.. 464.. Тому нема необхідності в ЗК України дублювати відповідну процедуру.

Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин. Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

Таким чином, початком розгляду земельних спорів необхідно вважати заяву про порушення прав та законних інтересів суб'єкта земельних відносин. Але на жаль, в законодавстві не урегульовано порядок прийняття заяви, а також її основні реквізити. На практиці всі заяви реєструються в спеціальному журналі, де зазначається порядковий номер, дата реєстрації та прізвище заявника. В заяві про порушення спору, як правило, вказуються підстави, які за думкою заявника, роблять необхідним розглянути спір. Заява повинна бути належним чином оформлена, мотивована та підписана відповідною особою. До неї можуть бути додані необхідні для розгляду спору документи і матеріали: документи на право власності на земельні ресурси; зміни, які трапилися в правовому режимі земельної ділянки; акти, протоколи, розпорядження контролюючих органів та ін.

Стаття 159 ЗК Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. встановлює строки розгляду земельних спорів, які визначаються днем реєстрації заяви. Спори повинні бути вирішені на протязі одного місяця. Розгляд та вирішення земельних спорів здійснюється в присутності сторін. Це безпосередньо витікає з ч.2 статті 159 ЗК.

Орган, який розглядає спір, зобов'язаний належним чином і завчасно повідомити сторони про час та місце його розгляду. Як правило, це здійснюється за допомогою письмового повідомлення, яке вручається сторонам. ЗК України гарантує сторонам спору їх безпосередню участь в процесі його вирішення, передбачивши можливість перенесення розгляд справи, якщо відсутня одна зі сторін при першому вирішенні питання і (відсутності офіційної згоди на розгляд питання без неї. В ряді випадків розгляд і вирішення земельного спору може бути здійснено у відсутності однієї зі сторін, наприклад, коли сторона ухиляється від присутності під час розгляду спору або якщо вона письмово повідомляє про нез'явлення або небажання брати участь у розгляді спору. Під ухиленням від участі в розгляді спору треба також розуміти неявку сторони без поважних причин при повторному виклику органу, що розглядає земельний спір.

За результатами розгляду земельних спорів органи місцевого самоуправління або органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів приймають рішення, які повинні містити посилання на фактичні обставини справи і норми земельного законодавства. В рішенні повинен бути також передбачений порядок його виконання, тобто заходи щодо відновлення порушених прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів або інших суб'єктів, що є стороною в спорі.

Рішення, що приймається за результатами розгляду земельного спору повинно складатися з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині викладається: де і коли винесено рішення; який орган прийняв рішення; сторони, що беруть участь в розгляді спору.В описовій частині фіксуються: зміст заяви; документи і матеріали, представлені сторонами; встановлені фактичні обставини справи.В мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені органом, що розглядає земельний спір. Резолютивна частина рішення повинна містити: викладення кінцевих висновків про задоволення заявлених вимог або відмову в їх задоволенні повністю або частково; строк і порядок оскарження прийнятого рішення.

Важливим є те, що в ЗК передбачений обов'язок органу, який прийняв рішення, ознайомити сторони зі змістом останнього. Формою такого ознайомлення є безпосередня передача прийнятого рішення сторонам. Термін передачі рішення -- 5 днів з часу його прийняття.

Процесуальні права та обов'язки сторін визначені у ст. 160 ЗК. Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його. Із назви статті безпосередньо не випливає, які саме права та обов'язки -- матеріальні чи процесуальні визначені в ній. Але із змісту статті стає зрозумілим, що мова йде саме про процесуальні права та обов'язки сторін.

На сьогодні вперше в ЗК України урегульовано процесуальний порядок виконання рішень органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів. Визначено, що рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання. Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення. Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства. В ст. 161 ЗК зазначається, що виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом. Важливим є визначення термінів вступу в законну силу прийнятих рішень. Таким терміном є момент прийняття рішення по земельному спору відповідним органом. Разом із тим, в цій статті передбачена підстава призупинення прийнятих рішень. Такою підставою є оскарження зазначених рішень в суді, що є важливою процесуальною гарантією дотримання прав і законних інтересів сторін, які беруть участь у розгляді та вирішенні земельних спорів.

Оскарження рішень, ухвалених органами, що розглядали спір, відбувається у відповідності до положень Цивільного процесуального кодексу України.

В статті 161 ЗК передбачено, що виконання рішення, прийнятого внаслідок розгляду земельних спорів, здійснюється органом, який прийняв це рішення. Процедура виконання рішення передбачає фактичне відновлення прав і законних інтересів власників землі, землекористувачів та інших суб'єктів земельних правовідносин, які є сторонами спору. Воно може здійснюватися за допомогою встановлення межових та охоронних знаків, усунення порушень, що перешкоджають експлуатації земельної ділянки, звернення до органів адміністративної юрисдикції про необхідність притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, інших заходів.

Якщо в процесі розгляду земельного спору буде виявлено, що стороною спору заподіяна шкода або спричинені втрати сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва, останні повинні бути відшкодовані порушником у відповідності до діючого земельного законодавства.

Збитками, які підлягають відшкодуванню, внаслідок порушення земельного законодавства можуть бути: погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки та деякі інші. Порядок визначення та відшкодування збитків встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 1993 р. «Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам».

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які можуть підлягати відшкодуванню внаслідок розгляду земельних спорів, включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості землі. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначається постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.1991 р. «Порядок визначення втрат сільсько-господарського та лісогосподарського виробництва, що підлягають відшкодуванню » ЗП Уряду України,-- 1991.-- № 10.-- Ст. 98..

Важливою процесуальною гарантією захисту прав та законних інтересів сторін земельних спорів є те, що виконання рішення по спорах може бути призупинено або термін може бути продовжений. Суб'єктами, яким надано право на здійснення відповідних дій, є суд або вищестоящі органи. Підставами для таких дій можуть бути: оскарження рішення однією із сторін; неможливість виконання рішення внаслідок стихійного лиха, екологічної або техногенної катастроф; припинення діяльності юридичної особи або смерть фізичної особи, які були стороною спору; зміна власника земельної ділянки, землекористувача або орендаря, що була стороною спору; необхідність вилучення земельної ділянки, яка була предметом спору, для суспільних потреб та ін. Перелік таких підстав в ЗК України не наводиться, оскільки в кожному конкретному випадку висновок про необхідність призупинення або продовження терміну виконання рішення приймається з урахуванням як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, що виникають.

Висновки і пропозиції

В процесі проведеного дослідження було з'ясовано, що головними методами забезпечення захисту земельних прав громадян, є встановлення юридичних гарантій, забезпечення створення надійного механізму реалізації цих прав, визначення різноманітності форм захисту земельних прав громадян, а саме законодавче закріплення структури органів, до яких громадяни можуть звертатися за захистом своїх порушених прав та визначення процедури вирішення земельних спорів.

До юридичних гарантій можна віднести: охорону права, самозахист права і захист права. Охорона права -- це закріплення земельних прав в земельно-правових актах, які передбачають порядок здійснення цих прав, порядок і межі самозахисту, захисту прав, а також діяльність по здійсненню, самозахисту і захисту суб'єктивних земельних прав. В разі прийняття правомочною особою в порядку і в межах, передбачених законом, засобів захисту свого права або звернення цієї особи до компетентного органу за захистом своїх земельних прав має місце самозахист земельних прав, який є формою захисту земельних прав громадян. Захист земельних прав являє собою діяльність правомочних державних органів по попередженню правопорушень або відновленню порушених прав.

На відміну від мір відповідальності, міри захисту не несуть карального характеру, а направлені на охорону права. Державний захист земельних прав та інтересів шляхом застосування мір відповідальності має місце у випадках, коли ці права та інтереси порушуються, тобто коли має місце земельне правопорушення. Земельним правопорушенням є протиправна, винна поведінка, яка порушує встановлений державою земельний правопорядок. В такому разі має місце використання санкцій різних галузей права (кримінального, адміністративного, цивільного і т.д).. Таким чином можна зробити висновок, що земельне правопорушення має різносторонні наслідки, тобто охороняється санкціями різних галузей права, а також що форми захисту земельних прав громадян різноманітні за своєю суттю.

Новим Земельним кодексом встановлено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених законодавством. В такому разі допускається викуп земельної ділянки з відшкодуванням її вартості. В тому випадку, коли буде доведено що після викупу використання земельної ділянки здійснюється не для суспільних потреб» то колишній власник має право в судовому порядку відновити своє право власності на викуплену земельну ділянку.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не мають права без рішення суду втручатись у здійснення власником своїх повноважень або висловлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. За шкоду, заподіяну неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень по володінню, користуванню і розпорядженню земельною ділянкою, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність. Крім того, у разі видання цими органами актів, які порушують права особи щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою, такі акти визнаються недійсними, а збитки, завдані власникам внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

В системі юридичних методів захисту земельних прав та інтересів громадян, значне місце займає забезпечення громадян правом на судовий захист, а діяльність судів загальної юрисдикції - виступає формою реалізації цього забезпечення. Предметом судового розгляду є земельні спори. Громадянин-власник або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю в суді , і це є формою захисту його прав. Це право зберігається і тоді, коли ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих цим збитків.

Захист земельних прав громадян здійснюється методами: визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. До таких необхідно віднести: установлення заборони на втручання в діяльність суб'єктів земельних прав з боку держави і третіх осіб, за виключенням випадків порушення земельного законодавства; встановлення законом виключного переліку випадків припинення або обмеження земельних прав державою; встановлення гарантій захисту земельних прав у випадках їх припинення або обмеження державою та ін.

В роботі було запропановане наукове обґрунтування форм і методів захисту земельних прав громадян, як важливих елементів механізму реалізації прав на землю на сучасному етапі реформування земельних відносин. Мета роботи була досягнута шляхом визначення поняття земельних прав громадян, що підлягають захисту, було сформульовано понятійний апарат форм і методів захисту земельних прав громадян, як елементів механізму реалізації прав на землю. В роботі була зроблена спроба на науковому рівні проаналізувати правове регулювання встановлення гарантій захисту земельних прав громадян, сформулювати основні вимоги щодо органів, які забезпечують реалізацію громадянами їх прав на захист.

Проаналізувавши чинне законодавство, було з'ясовано, що ще існують деякі прогалини і неточності в питаннях захисту земельних прав громадян. На мою думку в статті 160 ЗК не зовсім вдало проведений поділ між правами та обов'язками, оскільки йде їх перерахування без визначення тих чи інших. Наприклад, незрозуміле, в якості прав і чи обов'язків слід розуміти -- «давати усні і письмові пояснення» та деякі інші. Тому я вважаю, що коментовану статтю необхідно викласти у двох частинах, де перша повинна бути присвячена процесуальним правам, а друга -- процесуальним обов'язкам. Зокрема, до процесуальних прав слід віднести наступні: право знайомитися з матеріалами щодо цього спору; робити з них виписки, порушувати клопотання, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, оскаржувати рішення. Процесуальними обов'язками необхідно вважати наступні: брати участь у розгляді земельного спору (такий обов'язок безпосередньо випливає із попередньої (159) статті ЗК України, де визначені підстави перенесення розгляду спору, а також умови розгляду спору у відсутності однієї із сторін; подавати документи та інші докази (цей обов'язок пов'язаний із необхідністю створити належні умови для розгляду земельного спору). Також статтю необхідно доповнити положенням про те, що сторони спору зобов'язані сумлінно користуватися своїми правами і сприяти своїми діями органу по своєчасному і правильному розгляду земельного спору.

Висновки та рекомендації, що містяться в роботі, базуються на положеннях Конституції України, аналізі законодавства про охорону земельних прав та проведеному аналізі практики застосування форм і методів цього захисту в умовах здійснення земельної реформи в державі.

Список використаних джерел

Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141

Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.

Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). - Х.: ООО «Одиссей», 2000.- 1008 с.

Кримінальний Кодекс України, 2001 р. //ВВР. - 2001.- №25 - 26.- Ст. 131.

Про власність: Закон України від 07.02.1991 № 697-12 р.//Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 20. -- Ст. 249;

Про оренду землі: Закон України від 6 жовтня 1998 р. //Урядовий кур'єр. -- 1998. -- № 203--204. -- 22 жовт.;

Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року № 1789 - ХІІ //ВВР. - 1991. № 53.- Ст. 793 (з наступними змінами та доповненнями);

Про форми власності на землю: Закон України від 30 січня 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 18. -- Ст. 225;

Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва: Закон України від 14 вересня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 45. -- Ст. 375.

Про земельну реформу: Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1-991. -- № 17. -- Ст. 10.

Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі// Постанова Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 25. -- Ст. 355.

Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду, схвалена Верховною Радою України 31 жовтня 1991 р. //Відомості Верховної Ради України.--- 1991. -- № 53. -- Ст. 795.

Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню: Указ Президента України від 29 грудня 1993 р.// Голос України. -- 1994. -- 11 січня.