Механізм реалізації права включає систему законів та інших нормативно-правових актів, якими регулюються певні суспільні відносини і порядок їх виникнення, здійснення і припинення. Земельно-правові відносини, наприклад, регулюються Конституцією України Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141 ;, Земельним кодексом України Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп., законами України «Про плату за землю» ВВР.- 1992. - № 38. - Ст..560., «Про містобудування» ВВР.- 1992.-№ 52.-Ст. 683., «Про селянське (фермерське) господарство» ВВР.-1992 .- № 14.-Ст.186., «Про колективне сільськогосподарське підприємство» ВВР.- 1992.-№ 20.- Ст..272., указами Президента України, зокрема, указами «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10.11.1994 р., «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 р. та іншими. Відповідальність за порушення земельного законодавства встановлена Земельним кодексом України Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп., Кодексом України про адміністративні правопорушення Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). - Х.: ООО «Одиссей», 2000.- 1008 с., Кримінальним кодексом України Кримінальний Кодекс України, 2001 р. //ВВР. - 2001.- №25 - 26.- Ст. 131..

Як вже зазначалося вище, одним із методів забезпечення земельних прав громадян є їх закріплення у нормах матеріального права. Механізм реалізації права передбачає наявність норм матеріального права, якими встановлюються певні права фізичної чи юридичної особи. У земельних відносинах такими будуть: для громадян та юридичних осіб -- право власності на земельну ділянку певного цільового призначення; для територіальних громад, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - право власності на землі комунальної власності; для держави, яка реалізує своє право через відповідні органи державної влади - право власності на землі державної власності; для державних і комунальних юридичних осіб, а також для громадян -- право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної форми власності; для громадян та юридичних осіб України, іноземних громадян і осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних об'єднань і організацій, а також іноземних держав - право оренди земельної ділянки наданої для певної мети.

До норм матеріального права відносяться земельно-правові норми, якими встановлюється обсяг земельної правоздатності особи (фізичної чи юридичної) в разі отримання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, для ведення селянського (фермерського) господарства, для розміщення промислового підприємства, транспортної організації, адміністративної будівлі, садівництва і т. ін., а також при виконанні обов'язків щодо цільового використання землі.

Одним із методів захисту земельних прав громадян є законодавче закріплення норм процесуального права. Норми процесуального права є одним з елементів механізму реалізації права . До них відноситься система норм, якими регулюються суспільні відносини у сфері здійснення суб'єктами правовідносин своїх прав та обов'язків, визначаються процедура, регламент, процесуальний порядок реалізації належних особі матеріальних прав. Процесуальне право в системі права розглядається як право в дії.

У науці права найбільш повно розроблені теорія та концепції цивільно-процесуального і кримінально-процесуального права, нормами яких регулюються відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних і кримінальних справах.

Процесуальні відносини у сфері адміністративного деліктного права регулюються в єдиному законодавчому акті -- Кодексі України про адміністративні правопорушення Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). - Х.: ООО «Одиссей», 2000.- 1008 с., в якому одна група норм відноситься до норм матеріального права, а інша група норм - до норм адміністративного процесуального права, якими регулюється провадження справ у сфері адміністративних правопорушень

Згрупування в одному законодавчому акті норм матеріального і процесуального притаманне і для земельного права, в тому числі Земельного кодексу України Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.. Об'єднання в одному кодифікованому законодавчому акті земельних матеріальних і процесуальних норм цілком виправдане. Земельні відносини настільки різноманітні, правовий режим земель різних категорій і навіть окремих земельних ділянок має такі особливості, що роз'єднання прав на землю і порядку здійснення цих прав набагато ускладнили б можливості їх реалізації, негативно вплинуло б на ефективність земельного законодавства.

Зміст реалізації права на землю не можна зводити лише до земельного процесу. Правове регулювання різноманітних земельних відносин здійснюється не лише земельно-процесуальними нормами, а й процесуальними нормами, якими забезпечується діяльність органів державної влади і управління, місцевого самоврядування, правосуддя, спеціальних землевпорядних органів тощо. Навіть плата за землю має такі особливості, що порядок її здійснення забезпечується спеціальним Законом України «Про плату за землю».

Так, правоздатність суб'єктів земельного права визначається Конституцією України (ст. 13; пп. 29, 36 ст. 85; пп. 7, 13 ст. 92; пп. З, 5 ст. 116; п. 5 ст. 138, ст. 142). Законом України «Про місцеве самоврядування» визначається компетенція органів місцевого самоврядування в галузі регулювання земельних відносин. Компетенція органів місцевого самоврядування, державного управління, Верховної Ради і суду в галузі регулювання земельних відносин і реалізації земельного права визначена в спеціальному законі -- Земельному кодексі України. Звернемось до прикладів. Згідно з п. 29 ст. 85 Конституції України «встановлення і зміна меж районів і міст» входить до повноважень Верховної Ради України. Ст. 116 3К України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених земельним кодексом, а ст. 150 ЗК встановлено, що земельні ділянки, особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися для перерахованих в цій статті цілей, за постановою КМУ, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується з Верховною Радою України.

Одним із методів захисту земельних прав громадян є встановлення юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства і порядок розгляду земельних спорів. При цьому земельне законодавство лише встановлює правопорушення, за вчинення яких застосовується цивільно-правова, адміністративна і кримінально-правова відповідальність. Так, ст. 210 ЗК визначає вид угод щодо землі, які визначаються недійсними. Кримінальна відповідальність встановлена за псування, забруднення та засмічення земель 9ст. 239 Кримінального кодексу України Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. -- К., 2001.). Згідно зі ст. 158 ЗК земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Земельне законодавство передбачає випадки та умови відшкодування збитків, заподіяних власникам землі і землекористувачам. Такі збитки і втрати відшкодовуються у разі їх заподіяння внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, . лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

3 наведеного можна зробити висновок, що поняття правового механізму реалізації права більш широке, ніж правовий процес. Воно розглядається як сукупність організаційно-правових форм, методів і засобів, спрямованих на ефективну реалізацію і застосування норм права в усіх сферах суспільного життя чи в окремих його сферах, однією з яких є сфера реалізації земельних прав громадянами. Складовими частинами правового механізму реалізації права є: правотворча і правозастосовча діяльність; порядок, форми і методи правового регулювання; порядок, форми і засоби, в тому числі процесуальні, здійснення норм права; порядок, форми і методи правового впливу на учасників правовідношень, форми і методи захисту порушених прав; юридична відповідальність за правопорушення або ж у разі заподіяння шкоди і порядок її застосування Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинина. К.: Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. - 424 с..

Таким чином, узагальнюючи, можна дати визначення, що правовий механізм реалізації права -- це єдиний комплекс взаємопов'язаних елементів правового регулювання суспільних відносин, що охоплює узгоджену систему права, взаємозв'язок між нормами, інститутами і галузями права, якими встановлюються правила поведінки у певній сфері суспільного життя фізичних і юридичних осіб, органів влади, управління і контролю, а також судової діяльності, процес (процедуру) реалізації права шляхом визначення форм і методів земельних прав з метою створення організаційно-правових, економічних і соціальних умов для безперебійного і впорядкованого функціонування суспільства, його окремих сфер, їх всебічного розвитку, поступального руху і вдосконалення. Правовий механізм реалізації земельного права містить у собі як всі основні елементи правового механізму, що діють в інших сферах суспільного життя, так і ті, що виходять за межі комплексу загальноприйнятих елементів. Вони визначені земельним законодавством і відтворюють ті особливості правового регулювання і правозастосовчої діяльності, спеціальних процесуальних дій, які притаманні земельно-правовим відносинам. Тому так важливо визначати основні з цих елементів - форми і методи захисту земельних прав, і що особливо актуально на сьогоднішній день, саме земельних прав громадян.

2.2 Земельно-процесуальне забезпечення реалізації права на землю

У попередньому параграфі дано визначення правового механізму реалізації прав на землю, показано його структуру і сферу застосування. Одне з перших місць у системі цього механізму посідає земельно-процесуальна форма організаційно-правового забезпечення реалізації права на землю. Вона розглядається як встановлений земельним законом порядок діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування у питаннях: віднесення земель до відповідної категорії, переведення їх з однієї категорії до іншої; передачі земель у власність і надання у користування, в тому числі на умовах оренди; припинення і переходу прав на землю; виконання обов'язків власниками землі і землекористувачами та забезпечення раціонального використання землі; відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам; контролю за використанням і охороною земель, ведення земельного кадастру і здійснення землеустрою; вирішення земельних спорів і притягнення до відповідальності за порушення земельного законодавства.

Земельний процес, як один із видів процесуальної діяльності (поряд з цивільно-процесуальною, адміністративно-процесуальною, кримінально-процесуальною) характеризується наступними основними рисами:

а) суб'єктом земельно-процесуальної діяльності є органи державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, які здійснюють свою процесуальну діяльність в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

б) Кабінет Міністрів України і місцева державна адміністрація, Державний комітет України по земельних ресурсах, Міністерство екології та природних ресурсів України та інші спеціально уповноважені на те органи здійснюють державне управління в галузі використання і охорони земель (пп. 2, 4, 5, 9 ст. 116; ст. 118; пп. 1, 2, 3, 7 ст. 189 Конституції України);

в) функції, компетенція і порядок діяльності органів місцевого самоврядування як суб'єктів земельного процесуального права визначені Конституцією України (статті 140, 143, 144), Законом України «Про місцеве самоврядування» (статті 4, 9, 10, 11, 12, 17, 18, 19, 31, 51) та іншими законодавчими актами;

г) органи державної влади і місцевого самоврядування є основними, але не єдиними учасниками земельно-процесуальної діяльності, оскільки земельний процес стосується всіх осіб (громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб України та інших держав, які мають право на землю), осіб, на які покладені зобов'язання дотримання земельного законодавства і які несуть відповідальність за його порушення;

д) земельний процес як один із важелів механізму реалізації земельного законодавства покликаний в установленому для нього порядку здійснювати реалізацію прав на землю, забезпечити виконання обов'язків щодо землі власниками землі і землекористувачами та іншими особами, а також захист прав та інтересів держави, фізичних і юридичних осіб від будь-яких посягань;

е) діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, а також інших осіб -- учасників земельних відносин, здійснюється не довільно, а в особливій земельно-процесуальній формі;

є) кожній матеріальній земельно-правовій нормі відповідає процесуальна земельно-правова чи інша норма, яка разом з іншими важелями правового механізму забезпечує реалізацію матеріальної земельно-правової норми Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинина. _ К.:Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. - 424 с..

Отже, земельно-процесуальні норми є необхідною умовою дії на практиці матеріальних земельно-правових норм. З цих позицій земельно-процесуальні норми поділяються на регулятивні та охоронні, що відповідає класифікації матеріальних норм. До регулятивних земельно-процесуальних норм відносяться ті, що регулюють реалізацію матеріальних земельно-правових норм, які не мають охоронних заходів. Наприклад, переведення земель із однієї категорії в іншу, паювання земель, що належать до колективної власності, надання земельних ділянок в оренду та інші. До охоронних земельно-процесуальних норм відносяться ті, реалізація яких поєднується із застосуванням санкцій в разі їх порушення чи неналежного використання або ж вжиттям заходів, спрямованих на запобігання порушенням чи відновлення порушених земельних прав. Наприклад, примусове припинення права на земельну ділянку в разі невиконання заходів щодо усунення випадків використання землі не за цільовим призначенням, неусунення допущених порушень законодавства (ст. 143 ЗК) та ін.

Одним із методів захисту земельних прав громадян і одним з основних завдань земельного процесуального права є забезпечення реалізації права на землю Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика і П.Ф. Кулинина. _ К.:Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. - 424 с.. На вирішення цих завдань спрямовані як регулятивні, так і охоронні земельно-процесуальні норми. Порядок та умови реалізації права на землю здійснюються за допомогою регулятивних земельно-процесуальних норм, що викладені нижче.

Земельно-процесуальні норми, якими регулюються відносини щодо передачі землі у власність і надання її у користування.

До їх складу відносяться, наприклад, норми, якими регулюються:

а) порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам.

Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп..

б) порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Громадянин, зацікавленим у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни -- працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. Передача земельних ділянок у власність громадянам -- працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому Земельним Кодексом.

в) порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству -- також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (ст. 118 ЗК) Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп..

г) порядок передачі земельних ділянок в оренду.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 Земельного Кодексу.

г) перехід права на земельну ділянку в разі переходу права власності на будівлю і споруду.

д) набуття права на земельну ділянку за давністю користування.

Земельно-процесуальні норми, якими регулюється порядок припинення прав на землю.

До їх складу, відносяться, наприклад, норми якими регулюється порядок примусового припинення прав на земельну ділянку .

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.; в) конфіскації земельної ділянки; г) викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним Кодексом.

нормативно-правового визначення обов'язків власників землі і землекористувачів; стимулювання виконання обов'язків власниками землі і землекористувачами; здійснення контролю за виконанням обов'язків власниками землі і землекористувачами; запобігання правопорушень у галузі земельних відносин; припинення правопорушень у галузі земельних відносин і притягнення до юридичної відповідальності винних осіб; передачі в заставу земельної ділянки, наданої громадянинові та юридичній особі у власність, лише за зобов'язанням з участю кредитної установи; відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва та ін.

Порядок та умови реалізації встановлених земельним правом обов'язків власників землі і землекористувачів здійснюються за допомогою регулятивних та охоронних земельно-процесуальних норм, спрямованих на виконання обов'язків щодо: а) забезпечення використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання, зокрема: -- зазначення у заяві (клопотанні) про передачу земельної ділянки у власність чи надання у користування для якої мети вона потрібна; визначення у проектних документах і в документах про погодження проектів землеустрою та в рішеннях місцевих рад мети надання земельної ділянки. Статтею 151 ЗК України встановлено спеціальний порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земель. Так, юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля. Без дотримання цього порядку відповідна рада не буде розглядати питання про вилучення (викуп) земельної ділянки у власника землі чи землекористувача для надання її заінтересованій організації. реєстрації місцевими радами права власності, права землекористування і договорів на оренду землі; ведення у місцевих радах земельно-кадастрової документації; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства; б) ефективного використання землі відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищення її родючості, застосування природоохоронних технологій виробництва, недопущення погіршення екологічної обстановки в результаті своєї господарської діяльності; в) здійснення комплексу заходів по охороні земель у порядку, встановленому законодавством України, з питань раціональної організації території, захисту від водної та вітрової ерозії, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування. Згідно зі ст. 97 ЗК організації, що проводять розвідувальні роботи, повинні у добровільному порядку відшкодувати власникам землі та землекористувачам усі збитки, включаючи неодержані доходи, а також за свій рахунок приводити займані ділянки у попередній стан; г) своєчасного внесення земельного податку або орендної плати за землю в порядку, встановленому Законом України «Про плату за землю»; д) утримання від порушень прав власників інших земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі орендарів; е) збереження геодезичних знаків, протиерозійних споруд, мереж зрошувальних і осушувальних систем; є) дотримання режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються; ж) дотримання правил добросусідства, в тому числі надання дозволу власникам і користувачам земельних ділянок проходу до доріг загального користування, а також для спорудження або ремонту межових знаків та споруд; не чинити перешкод у проведенні до суміжної земельної ділянки необхідних комунікацій; вживати заходів до недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку.

Реалізація земельно-правових приписів щодо виконання власниками землі і землекористувачами обов'язків, що випливають із земельних правочинів, здійснюється шляхом комплексного підходу із застосуванням земельно-правових норм, а в разі недосягнення належного результату -- в адміністративно-правовому і судовому порядку -- за правилами адміністративного процесу, цивільного чи арбітражного судочинства. Так, у разі невиконання власником землі чи землекористувачем обов'язку щодо використання землі за цільовим призначенням, а також неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, згідно зі статтею 143 ЗК України право на землю припиняється. В статті 144 ЗК визначена процедура припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства. Що саме слід відносити до порушення земельного законодавства, в цій статті безпосередньо не визначено. Але опосередковано такі порушення перераховані в п. б) ст. 143 Земельного кодексу України. Цей перелік не є вичерпним, оскільки земельним законодавством передбачені й інші порушення, які можуть розглядатися в якості підстави припинення права користування земельними ділянками. В цій статті передбачено чотири стадії процедури припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства. Таким чином, у разі виявлення таких випадків органи державного контролю за використанням і охороною земель вживають заходів до усунення порушень, а в разі їх невиконання -- до припинення права власності чи землекористування, або ж щодо розірвання договору оренди.

2.4 Земельно-процесуальні засади переходу права на землю

З прийняттям Закону України «Про форми власності на землю» в Україні була встановлена приватна, колективна і державна форми власності на землю. В Земельному кодексі України нарешті чітко визначились форми власності на землю: приватна, комунальна та державна (ч. 3 ст. 78), що фактично відміняє колективну форму власності на землю. ЗК встановлює основні засади кожної з цих трьох форм земельної власності. Також Земельним кодексом України введена спільна власність на землю (ст. 86), як часткова (ст. 87), так і сумісна (ст. 89), що за конкретних умов сучасного господарювання (особливо на землях сільськогосподарського призначення) в принципі є доцільним Титова Н. Новий Земельний кодекс України: позитивні та негативні аспекти // Право України .-- 2002. -- № 4 - С. 70-76; .

Право користування землями в останній період практично здійснюється переважно в формі оренди земель. Право постійного користування земельною ділянкою залишено лише щодо земель державної або комунальної власності і лише для підприємств цих форм власності (ст. 92).

Право оренди земельної ділянки (ст. 93) належить як громадянам, так і юридичним особам України, а також іноземним суб'єктам (громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам, іноземним державам, а також міжнародним об'єднанням і організаціям). ЗК вірніше, ніж спеціальний Закон про оренду землі, визначає осіб-орендодавців: ними є власники земельних ділянок або уповноважені ними особи (ч. 5 ст. 93).

З метою реалізації права на землю Постановою Верховної Ради УРСР «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 р. всі землі України були оголошені з 15 березня 1991 р. об'єктом земельної реформи. Здійснення реформи було покладено на місцеві ради і Раду Міністрів Української РСР. Передачу земель у приватну та колективну власність, а також надання їх у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям у ході земельної реформи та закріплення їх прав власності або користування землею запропоновано проводити в порядку, встановленому ЗК України.

Порядок проведення земельної реформи закладено в ЗК України, яким передбачається, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним Кодексом.

Відповідно до ст. 14. Конституції земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю фізичних та юридичних осіб гарантується у конституційному порядку. Це право набувається і реалізується громадянами та юридичними особами виключно відповідно до закону. Згідно ст. 2 Закону «Про власність» держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Розділ IV Земельного кодексу, присвячений набуттю і реалізації права на землю, передбачає конкретні заходи щодо здійснення конституційних положень та інших законодавчих актів стосовно одержання землі громадянами та підприємствами.

Підстави придбання права на землю, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність), перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду тощо передбачені у главі 19 Земельного кодексу, яка цілком присвячена набуттю права на землю громадянами та юридичними особами.

Згідно з першою частиною ст. 116 Земельного кодексу, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом. В ній закріплені загальні положення щодо набування землі як вітчизняними, так і іноземними громадянами та юридичними особами.

Джерелом набуття земельних ділянок та права власності або права користування ними є землі державної або комунальної власності та рішення уповноважених органів щодо їх надання. Рішення щодо надання земельних ділянок у власність та користування приймаються органами державної виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. До таких органів державної виконавчої влади стосовно надання земельних ділянок із земель державної власності відносяться Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і районні державні адміністрації та держадміністрації м. Києва та Севастополя. Рішення про надання земельних ділянок із земель комунальної власності приймають органи місцевого самоврядування -- сільські, селищні та міські ради, у тому числі ради міст Києва і Севастополя. Повноваження цих органів щодо прийняття відповідних рішень про надання земельних ділянок, визначені у 2-ій та 3-ій главі Земельного кодексу.

Слід зазначити, що Верховна Рада України взагалі не наділена повноваженнями щодо прийняття рішень про надання земельних ресурсів у власність або у користування, а повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим в цій сфері обмежені розпорядженням землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад, а також підготовкою висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності. Аналогічними повноваженнями у межах своєї компетенції наділені обласні та районні ради, а повноваження районних рад у містах взагалі визначаються міськими радами.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Передача земель державної або комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб недержавної власності змінює форму власності на землю. Надання ж земельних ділянок у постійне користування юридичних осіб державної та комунальної власності, або орендне використання зазначених земель юридичними особами іншої форми власності та громадянами не впливають на форму земельної власності.

Передача земельних ділянок у власність і надання їх у користування є складними юридичними фактами, як за своїм документальним оформленням, так і за здійсненням відповідних реальних дій. Вони потребують, по-перше, звернення громадянина чи юридичної особи із заявою або клопотанням з доданням до них відповідних документів; по-друге, розгляду заяви або клопотання уповноваженим органом та прийняття відповідного рішення, а у необхідних випадках і надання дозволу на підготовку проекту відведення земельної ділянки; по-третє, розробки проекту земельного відводу, його погодження, розгляду та затвердження; по-четверте, перенесення проекту відведення на місцевість шляхом встановлення меж земельної ділянки; по-п'яте, одержання документів, які посвідчують право на землю; по-шосте, здійснення державної реєстрації земельної ділянки. В окремих випадках передачі земельних ділянок у власність або у користування чинне законодавство потребує додаткових вимог, зокрема: висновку конкурсної комісії при передачі земельної ділянки фермерському господарству, подання своїх висновків сільськими, селищними, міськими, районними, обласними радами, районними та обласними держадміністраціями за місцем розташування відповідної земельної ділянки тощо.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян у випадках приватизації ними земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні, передбачена у зв'язку з тим, що раніше діюче земельне законодавство передбачало надання їм землі у постійне та тимчасове користування. Як вже зазначалося, чинний земельний закон не передбачає для громадян країни ані постійного, ані тимчасового землекористування, крім оренди землі. Тепер земельні ділянки, які були надані їм раніше у будь-який вид користування можуть бути приватизовані громадянами або переоформлені в оренду.

Звичайно, набуття права власності на зазначені земельні ділянки може здійснюватися громадянами на протязі встановленого терміну за їх бажанням, яке вони можуть висловити у зверненні із заявою до відповідних органів державної виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в залежності від того, у чиїй власності знаходиться земельна ділянка, яка підлягає приватизації. Для приватизації громадянами таких земельних ділянок у ст. 118 Земельного кодексу передбачається спрощений порядок їх набуття у приватну власність у зв'язку з тим, що вони вже перебувають у їх користуванні.

Стосовно земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, але не підлягають безоплатної або сплатній передачі у приватну власність, вони до 1 січня 2005 року підлягають переоформленню в орендне користування на умові і в порядку, передбаченому Законом «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року.

Одержання земельних ділянок громадянами у приватну власність передбачене у випадках приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. Земельним законом встановлено, що в разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи або організації, землі якої перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель ї запасу або надаються громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються.

Набуття земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації передбачена у ст. 121 Земельного кодексу. Слід звернути увагу на те, що земельний закон містить по меншій мірі два види нормування безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами -- за конкретними нормами та у розмірах земельної частки. Так, безоплатна передача земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах не може перевищувати 0,25 гектара, а для ведення особистого селянського господарства -- не може бути більше двох гектарів.

Нормування безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами за розмірами земельної частки із земель державної або комунальної власності властиве лише для ведення фермерського господарства. Однак слід підкреслити, що безоплатне одержання землі громадянами в розмірах земельної частки (паю) може мати місце тільки із земель державної або комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян в межах норм, визначених у Земельному кодексу шляхом приватизації земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні, одержання землі внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій та набуття земельних ділянок в межах норм безоплатної приватизації провадиться тільки один раз по кожному виду використання зазначених прав. У цій земельно-правовій нормі йдеться про безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян не тільки із земель сільськогосподарських підприємств державної або комунальної форми власності, а й з інших земель державної та комунальної власності, які можуть надаватися у приватну власність громадянам.

Щодо земель колективної форми власності, які існували за попереднім земельним законодавством, слід зазначити, що вони вже розпайовані і громадянам видані земельні сертифікати або державні акти на землю. Тому ця категорія громадян вже не має права на повторне безоплатне набуття земельних ділянок навіть і тоді, коли вони стали за минулий час працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, землі яких приватизуються.

3. Гарантії права на землю

3.1 Правовий захист прав на землю

Одним із основних методів захисту земельних прав громадян державою є законодавче закріплення гарантій прав на землю. Гарантії права на землю в широкому розумінні -- це умови, способи і засоби, якими забезпечується реалізація прав громадянина, юридичної особи і держави на землю. Поняття «гарантії» охоплює всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію земельних прав, на усунення перешкод їх повного і належного здійснення. Розрізняють чотири види гарантій: економічні, політичні, ідеологічні та юридичні (правові) Лисенков С.Л. Таранов А. П. Гарантії прав та свобод людини і громадянина //Юридична еициклопедія. -- К.: -Українська енциклопедія, м. М. П. Бажана. 1998 -- Т. 1. - С. 555.. Всі види гарантій є складовими частинами механізму реалізації права на землю.

Правові гарантії визначаються як сукупність норм земельного та інших галузей права (їх створення і застосування), спрямованих на реалізацію права на землю, зокрема на його виконання і дотримання з метою раціонального використання та охорони. Правові гарантії поділяються на нормативно-правові (регулятивні) та організаційно-правові. Перші, в свою чергу, складаються з матеріально-правових і процесуально-правових гарантій.

Основною гарантією реального здійснення земельного законодавства і реалізації права на землю є Конституція України, норми якої є нормами прямої дії і спрямовані на захист прав людини і громадянина. Безпосередніми конституційними гарантіями права на землю, є норми ст. 3 Конституції України, якими проголошено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а також, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Важливі конституційні гарантії закріплені в ст. 13 Конституції України, згідно з якою земля як один з найважливіших природних ресурсів віднесена до об'єктів права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Передбачено, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та що усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Спеціальні конституційні гарантії щодо прав на землю встановлені ст. 14 Конституції України, за якою земля визнається основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Гарантується право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Більш повні гарантії права на землю встановлені земельним правом. Вони забезпечують стабільність земельних відносин.

До матеріальних земельних норм права, якими гарантується право на землю, можна віднести норми: а) щодо класифікації земель і поділу їх за своїм цільовим призначенням ; б) встановлення права державної, комунальної, і приватної форм власності; в) встановлення права користування землею, в тому числі на умовах оренди.

До земельно-правових норм, якими регулюються земельно-правові відносини зобов'язального характеру (право вимоги і обов'язок задовольнити такі вимоги), відносяться норми щодо: а) встановлення прав та обов'язків учасників земельних відносин ; б) права громадян України на отримання безплатно землі на праві власності в процесі земельної реформи; г) права громадян і юридичних осіб на отримання землі у д) переходу права на землю в процесі придбання будівель і споруд; е) захисту прав власників земельних ділянок і землекористувачів; ж) права на використання землі за цільовим призначенням та ін.; з) обов'язків власників земельних ділянок і землекористувачів, а також органів державної влади і місцевого самоврядування у питаннях забезпечення реалізації прав громадян і юридичних осіб на землю.

До організаційно-процесуальних норм, за допомогою яких забезпечується гарантія реалізації прав на землю, відносяться норми, якими: а) визначається компетенція органів державної влади (Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Державного комітету України по земельних ресурсах, інших міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування) у питаннях проведення земельної реформи, регулювання земельних відносин, організації і застосування земельного законодавства в процесі реалізації прав громадян України, приватних, державних, комунальних підприємств на землю; б) забезпечується земельний процес, реалізація прав громадян і юридичних осіб на землю, порядок та умови діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування щодо реалізації прав на землю; в) забезпечується охорона землі і захист прав усіх суб'єктів земельних правовідносин.

Важливе місце в системі земельно-правових гарантій займають норми, якими забезпечується правова охорона землі і захист права на землю. Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом і, відповідно, громадянам і юридичним особам забезпечені рівні умови захисту права власності на землю.

У ст. 152 ЗК зазначається, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Зміст форм захисту земельних прав полягає у наявності різноманітних варіантів звернення громадянина за захистом свого порушеного права до органів, визначених законодавством. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист права власності здійснюється існуючими цивільно-правовими засобами, які можна поділити на речово-правові, зобов'язально-правові і спеціальні засоби захисту. До речово-правових засобів відносяться: віндикаційний позов (витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння); негаторний позов (вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їх прав, які не пов'язані з позбавленням володіння земельною ділянкою); позов про визнання права на земельну ділянку; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; позов про захист прав співвласників земельної ділянки у разі виділу, поділу та продажу спільної земельної ділянки.