Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором.1.2 Підстави набуття і реалізація прав на землю

Відповідно до ст. 14. Конституції земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю фізичних осіб гарантується у конституційному порядку. Це право набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону. Згідно ст. 2 Закону «Про власність» Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 20. -- Ст. 249 держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Розділ IV Земельного кодексу, присвячений набуттю і реалізації права на землю, передбачає конкретні заходи щодо здійснення конституційних положень та інших законодавчих актів стосовно одержання землі громадянами та підприємствами.

Громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним Кодексом.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗК, провадиться один раз по кожному виду використання.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним Кодексом.

Приватизація як засіб набуття права власності являє собою передачу об'єктів права державної власності у приватну власність громадян Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні: Навч.-практ. посіб. - К. : Істина, 1999. - 320 с.. Вона відноситься до ринкових правових інструментів і пов'язана з переходом від планової економічної системи до ринкових засад господарювання. Статтею 118 ЗК Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. передбачений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Громадянин, зацікавленим у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається: у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни -- працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Передача земельних ділянок у власність громадянам -- працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому ЗК Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп..

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству -- також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Ще одним способом одержання земельної ділянки є її набуття. Набувальна давність -- це набуття громадянами права на загальну ділянку за давністю користування Земельное право. Учебник для вузов. Руководительавторского коллектива и отв. редактор - С.А. Боголюбов. - М.: Издат. группа НОРМА- ИНФРА. М,, 1999. - 400 с..

Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених Земельним Кодексом Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп..

Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому ЗК.

Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду регулюється статтею 120 ЗК. При переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування -- на підставі договору оренди Про оренду землі: Закон України від 6 жовтня 1998 р. //Урядовий кур'єр. -- 1998. -- № 203--204. -- 22 жовт..

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Стаття 121 ЗК встановлює норми безкоштовної приватизації громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності і поширюється не тільки на випадки приватизації раніше наданих їм у користування ділянок або тих, що перебувають у їхньому користуванні на інших законних підставах, але і на випадки безкоштовного надання у власність громадян даних ділянок у порядку відведення як за рахунок раніше не наданих земель державної і комунальної власності, так і за рахунок земель, у встановленому порядку вилучених в інших власників і користувачів. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства -- в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства -- не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва -- не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель ї споруд (присадибна ділянка) у селах -- не більше 0,25 гектара, в селищах -- не більше 0,15 гектара, в містах -- не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва -- не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів -- не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Встановлюючи порядок передачі земельних ділянок в оренду, Земельний кодекс (ст. 124), розрізняє різні правові підстави й умови такої передачі у залежності від різних факторів: форми власності на землю, збереження цільового призначення земельної ділянки, майбутньої забудови наданої із земель запасу земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Передача в оренду земельних ділянок громадянам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 ЗК Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп..

Стаття 125 ЗК встановлює нерозривний зв'язок між виникненням права власності і права постійного користування на земельну ділянку й обов'язковим одержанням її власником чи користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою і його державною реєстрацією. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється законом.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону Про оренду землі : ЗУ від 6 жовтня 1998 р.// Відомості Верховної Ради, 1998.-- №№ 46-47.-- С.280..

Дуже важливим є питання придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод Гражданское право / За ред. Калпина А.Г. -- Ч. 2. -- 2000. -- С. 89-90.. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, відповідно до ЗК.

Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю, покупців цих ділянок.

Продаж громадянам земельних ділянок державної та комунальної власності для потреб, визначених Земельним Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Громадяни зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради. У заяві визначаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення та її розмір.

До заяви додається: а) державний акт на право постійного користування землею або договір оренди землі; б) план земельної ділянки та документ про її надання у разі відсутності державного акта; в) свідоцтва про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний термін розглядає заяву і приймає рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в продажу із зазначенням причин відмови.

Особам, які подали заяви (клопотання) про придбання (купівлю) земельної ділянки, що не перебуває у їх користуванні, продаж цієї ділянки здійснюється не пізніше 30 днів після розроблення землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.

Вартість земельної ділянки визначається на підставі її грошової та експертної оцінки, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Розрахунки за придбання земельної ділянки можуть здійснюватися з розстроченням.

Рішення про відмову продажу земельної ділянки може бути оскаржено в суді.

Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва. Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування. Ці положення розповсюджуються як на придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної і комунальної власності, так і із земель, що знаходяться у власності в юридичних осіб та громадян. При цьому земля може бути придбана також і в іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, яким земельна ділянка сільськогосподарського призначення перейшла у власність шляхом успадкування та повинна бути відчужена протягом року.

Громадяни України, крім договору купівлі-продажу, мають право набувати у власність земельні ділянки від інших власників на підставі договорів міни (бартеру), дарування а також шляхом успадкування за законом або за заповітом та інших цивільно-правових угод.

Укладення вищезазначених цивільно-правових угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України та з урахуванням вимог Земельного кодексу Гражданское право / За ред. Калпина А.Г. -- Ч. 2. -- 2000. -- С. 89-90.. Земельні ділянки, які належать громадянам на праві власності, можуть передаватися у заставу. Земельна ділянка, яка перебуває у спільній власності, може бути передана у заставу за згодою всіх співвласників. Передача в заставу частини земельної ділянки здійснюється після виділення її в натурі (на місцевості). Заставодержателем земельної ділянки можуть бути лише банки, які відповідають вимогам, установленим законами України. Порядок застави земельних ділянок визначається законом.

1.3 Припинення прав на землю

Стаття 140 ЗК регулює припинення права власності юридичних та фізичних осіб на земельну ділянку. В ній наводиться перелік підстав, при наявності яких суб'єктивне право власності припиняється. Таких підстав сім і зі змісту цієї статті можна зробити висновок про те, що вони є вичерпними. Тобто інші юридичні факти, які не перераховані у зазначеній статті, не можуть розглядатися в якості підстав припинення права власності на земельну ділянку. Підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним Кодексом.

Умовно передбачені підстави можливо поділити на групи: а) добровільне припинення права власності на земельну ділянку, тобто, без примусового вилучення земель; б) вилучення земель поза згодою їх власника за умови наявності його вини; в) вилучення земель поза згодою їх власника за умови відсутності його вини.

Першу групу складають підстави припинення права на землю суб'єктів земельних відносин: при добровільній відмові власника від прав на земельну ділянку; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця. В зазначених випадках не проявляються владні повноваження органів державної виконавчої влади або судових органів. Припинення суб'єктивного права відбувається виключно у зв'язку із самостійним волевиявленням власника земельної ділянки або його смертю. Функція державних органів -- юридичне оформити припинення такого права.

Другу групу складають підстави припинення права на землю: при зверненні стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; конфіскація за рішенням суду. В зазначених випадках мова йде про те, що власника земельної ділянки позбавляють прав на землю поза його волею та за наявності порушення ним тих чи інших норм законодавства (цивільного, кримінального, адміністративного, земельного тощо).

Так, звернення стягнень на земельну ділянку на вимогу кредитора має місце у випадках, коли власник земельної ділянки не виконує взятих на себе зобов'язань щодо повернення у зазначені терміни кредитів. Конфіскація земельної ділянки за рішенням суду відбувається у разі порушення власником земельної ділянки норм кримінального або адміністративного законодавства.

Третю групу складають підстави припинення права на землю суб'єктів земельних відносин: при відчуженні земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; невідчужені земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним кодексом України. В цих випадках, як і в попередніх, мова йде про те, що власника земельної ділянки позбавляють прав на землю поза його волею. Але при цьому у власника відсутня вина, пов'язана із порушенням тих чи інших норм законодавства України. Припинення права у зазначених випадках відбувається за рішенням органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або судових органів.

Перелік підстав припинення права користування, передбачений ст. 141 ЗК Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп., дещо інший, відрізняється своїм юридичним характером від підстав припинення права власності на земельну ділянку. Підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених ЗК; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати. Зазначений перелік є вичерпним, тобто інші юридичні факти, які не перераховані у статті 141 ЗК не можуть розглядатися в якості підстав припинення права користуватися земельною ділянкою.

Така підстава, як добровільна відмова від права користування земельною ділянкою вже пригадувалася раніше. В якості самостійної підстави передбачено вилучення земельної ділянки у випадках, зазначених Земельним кодексом України. Серед таких випадків Земельний кодекс України передбачає: вилучення для суспільних та інших потреб (наприклад, для будівництва шкіл, дошкільних закладів, шляхів, магістралей тощо). Порядок вилучення земельних ділянок та система державних органів, які вправі їх вилучати, передбачені статтею 149 Земельного Кодексу України.

Всі інші підстави припинення права користування земельною ділянкою пов'язані з порушенням землекористувачами норм земельного законодавства України. До таких підстав відносяться: використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам може представляти собою, зокрема, невикористання прогресивних технологій, порушення технологічних режимів застосування мінеральних та органічних добрив, заростання сільськогосподарських угідь чагарниками, забруднення земель відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами. До зазначеного можливо також віднести випадки використання земельних ділянок способами, які ведуть до зниження родючості ґрунтів, а також погіршення екологічного становища, що призвело до зменшення врожайності сільськогосподарських культур відносно кадастрових оцінок Екологічне право : Особлива частина: Підруч. Для студ. Юрид. вузів і фак. : Повний акад. Курс. / за ред акад. АПрН В.І. Андрейцева. - К.: Істина, 2001. - 544 с..

Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням означає те, що землекористувач не додержується цілей експлуатації наданої йому землі, які передбачені в рішенні відповідних державних органів про надання у користування земельної ділянки та зафіксовані у державному акті на право користування землею.

Систематична несплата земельного податку або орендної плати, як підстава припинення права користування земельною ділянкою, означає те, що землекористувачі, а також орендарі земельних ділянок не сплачують у встановлені строки земельний податок або орендну плату. Відповідно до Закону України від 19 вересня 1996 р. (з наступними змінами та доповненнями) «Про плату за землю» ВВР.-1992.-№ 38.-Ст.560., земельний податок сплачується рівними частками землекористувачами-виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Статтею 142 Земельного Кодексу регулюються суспільні відносини, пов'язані із порядком припинення права власності або права постійного користування земельною ділянкою на підставі добровільної відмови.

Добровільна відмова -- це самостійне волевиявлення власника земельної ділянки або землекористувача, яке пов'язане із небажанням подальшої експлуатації належної йому на праві власності або праві користування земельної ділянки. Тобто особа самостійно і по добрій волі відмовляється від наданого йому суб'єктивного права використовувати земельну ділянку. Волевиявлення особи повинно бути оформлено у відповідну форму -- письмову заяву про добровільну відмову від права власності або права постійного користування землею.

Новий ЗК чітко поділяє порядок здійснення добровільної відмови від права власності на землю і добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою. В першому випадку власник відмовляється від належної йому землі на користь держави або територіальної громади. Стаття 142 ЗК не передбачає можливості добровільної відмови на користь інших, окрім означених, суб'єктів земельних правовідносин. Передбачена також відповідна процедура здійснення добровільної відмови, а саме: а) отримання згоди представників держави або територіальної громади на одержання права власності на земельну ділянку; б) підготовка та укладання угоди про передачу права власності на земельну ділянку відповідно державі або територіальній громаді; в) нотаріальне посвідчення укладеної угоди; г) державна реєстрація укладеної угоди.

Добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою відбувається на користь власника землі. В статті 142 ЗК Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. також передбачена відповідна процедура такої відмови, яка складається з наступних стадій: а) заява землекористувача на ім'я власника земельної ділянки про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою; б) прийняття рішення власником земельної ділянки про припинення права постійного користування земельною ділянкою; в) повідомлення органів державної реєстрації про припинення права постійного землекористування.

Органами державної реєстрації, які фіксують укладені угоди про передачу права власності на земельну ділянку на підставі добровільної відмови або отримують повідомлення про припинення права постійного землекористування є органи місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки.

Для реєстрації угоди про передачу права власності на земельну ділянку на підставі добровільної відмови, власник земельної ділянки подає особисто або надсилає поштою до відповідного виконавчого комітету органу місцевого самоврядування угоду про передачу права власності на земельну ділянку у двох примірниках. Зазначений орган перевіряє подані документи і реєструє їх. На обох примірниках угоди ставиться штамп із зазначенням дати реєстрації та номеру запису, а також підпис особи, яка зареєструвала договір. Один примірник угоди повертається власнику земельної ділянки, інший залишається у виконавчому комітеті органу місцевого самоврядування.

В законодавстві передбачені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється безвідносно до того, знаходиться земельна ділянка на праві власності чи на праві користування. Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється судовими органами у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України ВВР.-1963,№30.-Ст.464.. Перераховано шість підстав, при наявності яких судові органи вправі прийняти рішення про примусове припинення суб'єктивного права власності або користування земельною ділянкою. Чотири з зазначених шести підстав пов'язані з порушенням відповідних норм екологічного та інших галузей законодавства України. Це такі підстави як: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; неусунення допущених порушень законодавства в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; конфіскації земельної ділянки; примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки. Інші дві підстави примусового припинення прав на земельну ділянку, а саме викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб, а також невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним кодексом України, не пов'язані з порушенням власниками земельної ділянки чи землекористувачами відповідних норм екологічного або інших галузей законодавства України. Разом з тим, примусове припинення прав на земельну ділянку у цих випадках відбувається у зв'язку з небажанням відповідних суб'єктів земельних правовідносин добровільно, за власним бажанням відчужити належну їм на праві власності або праві користування земельну ділянку. Необхідність такого відчуження обумовлена діючим земельним законодавством (неможливість окремих суб'єктів земельних правовідносин бути носієм суб'єктивного права власності на земельну ділянку) або об'єктивними факторами (необхідність будівництва шкільних та дошкільних установ, шляхів, магістралей і т.ін.).

Новим Кодексом визначена процедура припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства. Що саме слід відносити до порушення земельного законодавства безпосередньо не визначено. Але опосередковано такі порушення перераховані в п. б) ст. 143 Земельного кодексу України Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.. Це такі порушення, як: забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки земельним законодавством передбачені й інші порушення, які можуть розглядатися в якості підстави припинення права користування земельними ділянками.

Передбачено чотири стадії процедури припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства.

Перша стадія пов'язана з виявленням порушень земельного законодавства України. Відповідний контроль здійснюють державні інспектори по використанню та охороні земель. По результатах перевірки складається протокол про порушення, який видається особі, що є винною в порушенні земельного законодавства. Для усунення виявлених порушень надається термін в 30 днів. Цей термін безпосередньо передбачений в статті 144 ЗК і не може бути зменшений або збільшений державним інспектором, який складав протокол.

Наступна (друга) стадія процедури припинення права користування земельною ділянкою пов'язана з діяльністю особи, яка допустила порушення земельного законодавства, щодо виконання вказівок державного інспектора по усуненню виявлених порушень. Якщо зазначені порушення в 30-денний строк будуть усунені, процедура припинення права користування земельною ділянкою завершується. За особою, що допустила відповідні порушення, але виконала вказівки державного інспектора, зберігається суб'єктивне право на користування земельною ділянкою.

У тих випадках, коли вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства в 30-денний строк не виконані, процедура має своє продовження. На цій стадії державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). - Х.: ООО «Одиссей», 2000.- 1008 с. накладає на винну особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівки про усунення порушень земельного законодавства. Термін виконання також становить 30-денний строк. Якщо у зазначений термін вказівки державного інспектора не виконуються, процедура припинення права користування земельною ділянкою переходить до своєї наступної стадії.

На третій стадії державний інспектор по використанню та охороні земель, в разі продовження порушень земельного законодавства винною особою, звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. Зазначені органи розглядають клопотання і приймають рішення про припинення суб'єктивного права користування земельною ділянкою.

Останньою стадією процедури припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства є оскарження землекористувачем рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою в судовому порядку. Можливість такого оскарження безпосередньо передбачена Конституцією України Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 30. - ст. 141. Суд може залишити рішення без змін або прийняти рішення про його відміну. Рішення судових органів в цих випадках є остаточними.

В Земельному кодексі України є нова стаття 145 яка регулює відносини, пов'язані з припиненням права власності особи на земельну ділянку, якій остання не може належати на відповідному титулі. Ця стаття складається із трьох частин, які визначають: а) обов'язковість відчуження земельної ділянки; б) можливість відчуження земельної ділянки примусово за рішенням судових органів; в) можливість отримання земельної ділянки в оренду особою, якій земельна ділянка не може належати на праві власності.

Земельний кодекс України встановив обмеження щодо можливості окремих суб'єктів земельних правовідносин набувати право власності на земельні ділянки. Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року повинні підлягати відчуженню Бусуйок Д. Земельний кодекс України: проблеми реалізації ( за матеріалами методичного семінару) // Право України .-- 2002. -- № 8- С. 133-134;.

Таким чином, іноземні громадяни, а також особи без громадянства не можуть володіти на праві приватної власності: а) земельними ділянками сільськогосподарського призначення; б) земельними ділянками несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких відсутні об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Зазначені категорії земельних ділянок, у випадках, коли вони приймаються відповідними особами у спадщину, повинні добровільно відчужуватися у власність держави або територіальних громад протягом одного року. Якщо земельна ділянка цією особою не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Важливою є можливість для особи, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може його набути, орендувати цю земельну ділянку.

Оренда землі -- це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельної ділянки можуть бути органи місцевого самоврядування, -- сільські, селищні, міські ради або районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації. Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень.

Питання, пов'язані з орендою земельних ділянок особами, яким зазначені ділянки не можуть належати на праві власності, вирішуються у порядку, визначеному Законом України від 6 жовтня 1998 р. «Про оренду землі». Відомості Верховної Ради, 1998.-- №№ 46-47.-- С.280.

Випадки викупу земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб для суспільних потреб, визначена система державних органів, які мають право викупу земельних ділянок, перераховані суспільні потреби, для яких можливий викуп земельних ділянок, урегульована процедура такого викупу передбачені у ст. 146 ЗК .

Державними органами, які мають право викупу земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб є органи державної влади (місцеві державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України) та органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради. Київська та Севастопольська міські ради).

Перелік суспільних потреб, для яких провадиться викуп земельних ділянок, перерахований в ЗК є вичерпним. Інші, не перераховані в статті 146 ЗК підстави, не можуть розглядатися в якості суспільних потреб.

Процедура викупу земельних ділянок складається з трьох стадій. На першій стадії орган, який приймає рішення про її викуп, письмово попереджає власника земельної ділянки про майбутній викуп. Письмове попередження повинно бути зроблено за один рік до викупу. Зазначений термін є обов'язковим і не може бути зменшеним. На другій стадії викупу земельної ділянки необхідною процедурною умовою є отримання згоди її власника. Якщо власник земельної ділянки не дає згоду на її викуп, питання вирішується у судовому порядку. На цій же стадії встановлюється вартість земельної ділянки, яка підлягає викупу, відповідно до грошової та експертної оцінки земель. Грошова та експертна оцінка земель проводиться: відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. «Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» Зібрання постанов Уряду України.-- 1995.-- № 6.-- С 151; за методикою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1999 р. «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок несільськогосподарського призначення» Офіційний вісник України.-- 1999.-- № 24.-- С. 1117.та Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 8 серпня 1999 р. «Порядок проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення» Офіційний вісник України.-- 1999.-- № 39.-- С. 1976..

Якщо власник земельної ділянки згоден з викупною вартістю, процедура викупу земельної ділянки завершується укладанням угоди між власником земельної ділянки і органом державної влади чи органом місцевого самоврядування. У випадках, коли власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку. Рішення суду є остаточним.

Можливе також примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності.

Під мотивами суспільної необхідності слід розуміти введення на території країни або її окремих регіонах воєнного або надзвичайного стану. Відповідно до Конституції України, введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а також прийняття рішень про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану відноситься виключно до повноважень Президента України (п.п. 20, 21 ст. 106 Конституції України Конституція України.-К.,1996.).

Воєнний стан визначається як особливий стан, порядок управління, що запроваджується у разі оголошення війни, збройної агресії або загрози воєнного нападу. Метою введення воєнного стану є: створення умов для забезпечення функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян і громадських організацій, військового командування; здійснення заходів щодо локалізації та нейтралізації загрози національній безпеці країни, захист її національних інтересів; забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людини та громадянина в умовах особливого періоду. Юридична енциклопедія.-- Т. 1.-- Київ, 1998.-- С. 502.

Надзвичайний стан -- це особливий режим діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, який встановлює обмеження прав і свобод людини і громадянина, а також юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки. Надзвичайний стан вводиться при наявності значних громадських безпорядків, внутрішніх військових конфліктів, стихійних лих, екологічних та техногенних катастроф. Відповідно до законодавства України, надзвичайний стан вводиться для забезпечення нормалізації складної ситуації, відновлення законності та правопорядку, усунення загрози безпеки громадян і надання їм необхідної допомоги.

У разі припинення права власності на земельну ділянку у зазначених випадках власникам земельних ділянок повністю відшкодовується вартість вилучаємої земельної ділянки, яка визначається постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. «Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам ».

Важливою новелою ЗК є положення, відповідно до якого у разі припинення дії обставин, у зв'язку з якими було проведено примусове відчуження земельної ділянки, особа має право вимагати її повернення у власність. І лише у разі неможливості повернення примусово відчуженої земельної ділянки (наприклад, земельна ділянка внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней стала деградованою або забруднена радіаційне небезпечними та радіоактивними елементами, важкими металами, іншими хімічними елементами тощо) власнику за його бажанням надається інша земельна ділянка на загальних підставах.

Вперше в Земельному кодексі України передбачається конфіскація земельної ділянки. Конфіскація може мати місце виключно лише за рішенням судових органів у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Але необхідно зазначити, що безпосередньо Земельний кодекс України не встановлюють випадки, обсяг та порядок конфіскації земельних ділянок. Лише в статтях 140 та 143 ЗК Земельний кодекс України//Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп. України передбачена конфіскація як загальна підстава припинення права власності на земельну ділянку та підстава для примусового припинення прав на земельну ділянку. Конфіскацію земельної ділянки слід розглядати як її примусове безоплатне вилучення у власність держави в якості санкції за злочин або цивільне чи адміністративне правопорушення. В якості міри цивільно-правової відповідальності конфіскація земельної ділянки може бути застосована судом при визнанні недійсними угод щодо земельних ділянок, укладених із порушенням встановленого законом порядку їх купівлі-продажу, дарування, застави, обміну тощо.

В кримінальному праві конфіскація майна розглядається як один із видів покарань, що віднесений до додаткових. Відповідно до ст. 59 Кримінального Кодексу України Кримінальний Кодекс України, 2001 р. //ВВР. - 2001.- №25 - 26.- Ст. 131., покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині Кримінального кодексу України.

В Кодексі про адміністративні правопорушення, конфіскація розглядається як один із видів адміністративних стягнень, а саме: конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення. Конфіскація предметів може застосовуватися як основне, так і додаткове адміністративне стягнення Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). - Х.: ООО «Одиссей», 2000.- 1008 с..

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфіскованим може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначається в статті 149 ЗК. Головним чином мова йде про компетенцію відповідних державних органів відносно вилучаємих земель. Перші дві частини присвячені переліку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які можуть вилучати земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності. Такими органами є: Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна та районна державні адміністрації. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, обласні, районні, міські, селищні, сільські ради. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів. Якщо землекористувач, який має право постійного користування земельною ділянкою державної або комунальної власності, не згоден із вилученням земельної ділянки, органи державної влади та органи місцевого самоврядування вправі звертатися до судових органів для остаточного вирішення зазначених питань.

2. Форми і методи захисту земельних прав громадян як елементи правового механізму реалізації прав на землю

2.1 Поняття механізму реалізації права на землю

Реалізація земельного права передбачає правила поведінки, порядок і форми їх здійснення, зокрема зобов'язань, дозволів і заборон. Виходячи з цих основоположних позицій, в теорії права виділяють три основні форми реалізації прав: використання, дотримання, виконання Алексеев С. С .Теория права -- Харків: БЕК, 1994 -- С 176-177.

Використання -- це така форма реалізації земельного права, яка виражається у здійсненні можливостей, що випливають із дозволів. Характерною рисою цієї форми реалізації є активна поведінка суб'єктів земельного права. Вона стосується суб'єктивних прав, прав на свою власну активну поведінку, на використання наданих земельним правом правових можливостей, наприклад, права члена колективного сільськогосподарського підприємства на вихід із підприємства та отримання у приватну власність земельної ділянки у розмірі належного йому земельного паю із земельного фонду КСП. Дотримання -- це така форма реалізації права, яка проявляється в тому, що суб'єкт правовідносин співвідносить свою поведінку з юридичними заборонами. Характерною рисою цієї форми є пасивна поведінка суб'єктів права. Вони не роблять ніяких дій, заборонених нормами земельного права, тобто дотримуються покладених на них пасивних обов'язків. Виконання -- це така форма реалізації права, яка визначається в діях суб'єктів щодо здійснення зобов'язань, покладених на них земельно-правовими приписами. Вони виконують покладені на них земельним правом обов'язки щодо активної поведінки. Наприклад, згідно зі ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання, виконувати інші обов'язки, що передбачені цією статтею ЗК України.

Найбільш точний зміст реалізації права відтворений у такій його формі як виконання. Саме в таких земельно-правових нормах, покликаних разом з іншими правовими засобами забезпечити належний гарантований результат, закладаються певні правила поведінки, які потім повинні точно і неухильно здійснюватись, переноситись у фактичні земельні відносини, перетворитись в життя, реалізуватись в активній діяльності суб'єктів земельного права.

Використання як дозвіл на вчинення тих чи інших правових дій, дотримання як правомірна поведінка особи в межах встановлених нормою права правил, і виконання як активна поведінка суб'єктів правовідносин щодо здійснення правових приписів, зобов'язань -- це одна сторона реалізації права Алексеев С.С .Теория права -- Харків: БЕК, 1994 -- С 176-177.. Слідуючим методом захисту земельних прав громадян є забезпечення правозастосовчої діяльності компетентних органів. Тобто друга сторона -- це правозастосовча діяльність, а саме діяльність органів державної влади і управління, органів самоврядування, суду і правоохоронних органів, посадових осіб, що спрямована на організацію виконання всіма фізичними і юридичними особами, всіма управлінськими структурами нижчого рівня і членами суспільства встановлених нормами права приписів, зобов'язань; на створення правових умов для правомірної поведінки учасників правовідносин; на використання дозвільного права в своїх інтересах або ж в інтересах інших осіб чи суспільства.

Правозастосовча діяльність передбачає встановлення певної організаційної структури, зобов'язаної за допомогою організаційно-правових, економічних, соціально-психологічних, інформаційних та інших засобів організувати, забезпечити реалізацію норм права, виконання і дотримання всіма членами суспільства встановлених правом правил поведінки. Внаслідок правозастосовчої діяльності закріплюється, рухається в певному напрямку, впорядковується і стабілізується соціально-правовий механізм, яким забезпечуються сприятливі умови для нормальної, злагодженої і соціальне впорядкованої життєдіяльності суспільства, що так потрібно для його безперебійного функціонування, всебічного розвитку і вдосконалення.