Главная
Коллекция "Otherreferats"
Государство и право
Конституційно-правовий статус глави держави в Україні
Конституційно-правовий статус глави держави в Україні
Повноваження Президента України, які закріплені в Конституції України. Президент як глава виконавчої влади. Обрання та зміщення Президента України. Взаємовідносини президента з законодавчою, виконавчою та судовою владами. Акти Президента України.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.08.2010 |
| Размер файла | 42,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2
Конституційно-правовий статус глави держави в Україні
План
Вступ
1. Поняття, види та статус глави держави
2. Конституційний статус Президента Україна
3. Порядок обрання та зміщення Президента України
4. Взаємовідносини президента України з законодавчою, виконавчою та судовою владами
5. Акти Президента України
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Дана робота присвячена дослідженню конституційних засад, які визначають повноваження Президента України. Значне поширення інституту президентства обумовлене низкою чинників, які визначають його значення і роль у державному та суспільному житті тієї або іншої країни, Насамперед, Президент уособлює державу, представляє її у міжнародних відносинах.
Треба мати на увазі, що відповідно до порядку обрання президента та обсягу його повноважень розрізняють президентські та парламентські республіки. Головна відмінність між ними полягає в тому, що у президентській республіці президент обирається народом і має широкі повноваження, зокрема незалежно від парламенту формує уряд, забезпечує здійснення виконавчої влади. У парламентській республіці
Президент обирається парламентом, практично не має виконавчих повноважень, виконує виключно представницькі функції. Останнім часом набуває поширення напівпрезидентська республіка. В ній президент обирається народом, але парламенту надаються певні повноваження, пов'язані з контролем за його діяльністю підчас формування уряду і здійснення виконавчої влади.
В Україні посада Президента була введена через рік після прийняття Декларації про державний суверенітет України і майже зразу після схвалення Верховною Радою Концепції нової Конституції України, ставши одним із перших кроків на шляху її реалізації За Законом України "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР" від 5 липня 1991 р., яким Конституція була доповнена гл. 12 "Президент Української РСР", Президента було визнано найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади.
Цей статус Президента підтверджено також Законом "Про Президента Української РСР" від 5 липня 1991 р. Введення конституційного інституту Президента було пов'язане з необхідністю зміцнення системи центральних органів влади, забезпечення їх цілеспрямованої діяльності в складний період набуття Україною незалежності, надання динамізму розвитку української державності.
Перший Президент України був обраний всенародно 1 грудня 1991 р. одночасно з проведенням всенародного референдуму, що підтвердив Акт проголошення незалежності України, схвалений Верховною Радою України 24 серпня 1991 р.
Основна мета даної роботи полягає у вивченні особливостей конституційного регулювання щодо повноважень Президента України.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:
· дослідити особливості становлення інституту президентства в Україні;
· визначити повноваження Президента України, які закріплені в Конституції України;
· розглянути взаємовідносини Президента з державними інституціями;
· проаналізувати як останні зміни до Конституції вплинули на повноваження Президента України.
Предметом роботи є відносини, які виникають з приводу виконання Президентом України своїх повноважень.
Об'єктом роботи є повноваження Президента України, які закріплені в Конституції України.
Отже, політична необхідність такої фігури як Президент випливає, насамперед, з потреби забезпечити стійкість системи управління державними справами. Інститути державної влади, навіть при наявності розвитої правової системи, не повинні (у всякому разі, на нинішньому витку цивілізації) залишатися без авторитетного арбітра, який, не перебуваючи з цими інститутами у відносинах влади - підпорядкування, проте, забезпечує погоджене їхнє функціонування, оперативно виводить державну систему з можливих тупикових ситуацій, що не завжди мають форму правової суперечки. Тим самим цей арбітр забезпечує необхідну єдність державної влади в умовах поділу влади. Говорячи по-іншому, інститут президента покликаний «цементувати» державу, тобто забезпечувати стійкість механізму влади.
1. Поняття, види та статус глави держави
Новизну і недостатня вивченість інституту президентства в Україні викликає необхідність розгляду окремих теоретичних питань, що сприяють з'ясуванню суті поняття цього правового інституту. Для визначення поняття «інституту президентства» необхідно зробити аналіз більш широкого поняття - «соціального інституту», в межах якого виокремлюють інститути різних видів, у тому числі й правові. «Інститут президентства» - є один з них. Він є предметом дослідження різних галузей суспільних наук, в яких склалися різні підходи до самого поняття «президент», а отже й різні акценти в його змістовній характеристиці.
Суть «інституту президентства» можна визначити як інтеграційний правовий інститут, мета якого полягає в узгодженні діяльності інститутів державної влади. В юридичній науці поняття «президент» проектується на поняття «інститут президентства», який визначається як сукупність державно-правових (конституційних) норм, що регулюють формування і функціонування президентської влади.
В політичній науці «інститут президентства» розглядається в першу чергу як владний інститут, тобто як сукупність владних повноважень президента у сфері державного управління, які в рівній мірі залежать як від конституційних норм, що регулюють функціонування президентської влади, так і від політичної діяльності самого президента. Саме поняття «президент» визначається як виборний глава держави. Тому поняття «глава держави» є родовим по відношенню до поняття «президент» і загальним для глав держав з республіканською формою правління. Видовими ознаками поняття «президент» є виборність і обмеженість у терміні повноважень.
Російський юрист Хутінаєв І.Д. запропонував свій підхід свій до аналізу понять «інститут президентства» і «правовий статус президента». Він відзначає первинність «інституту президентства» та його більший об'єм нормативного змісту в порівнянні з правовим статусом президента. На відміну від останнього, «інститут президентства» визначає не тільки функціонування, але й обрання президента. З цього випливає, що його правовий статус - це частина правового інституту, що визначає президентську діяльність.
Важливим для розуміння суті «інституту президентства» є визначення основних рис, що характеризують даний інститут. Серед головних рис виділяють наступні:
- президент є виборним главою держави, який може очолювати виконавчу владу або бути арбітром в системі розподілу влади;
- в організаційному аспекті президент нікому не підлеглий і, взагалі, має високу ступінь незалежності від будь-яких інших державних органів, що не знімає з нього обов'язку діяти в межах правового поля держави;
- посада президента має яскраво виражений політичний характер. Йому належить важлива роль у формуванні політики держави, верховного політичного керівництва державними справами.
Не дивлячись на високу ступінь розробленості наукового апарату у сфері дослідження «інституту президентства», окремими пострадянськими науковцями допускається певна неточність, яка виражається у тому, що при характеристиці «інституту президентства» за кордоном використовується термін «інститут президентства», а коли йдеться про країни пострадянського простору - вживається термін «інститут президента».
На мою думку, використовування останнього терміну є не зовсім коректним, оскільки, по-перше, є відступом від загальноприйнятої наукової термінології, а по-друге, не повною мірою відображає суть даного інституту. Президентство включає в себе не тільки президента як вищу посадову особу в державі, але й конституційні норми, що регулюють функціонування президентської влади; прецеденти, що виникли в результаті конституційної практики; реальний об'єм повноважень, що склався в результаті співвідношення політичних сил в державі; структурні підрозділи (адміністрацію).
В конституціях зарубіжних країн для характеристики президентської влади найбільш широко вживаним є термін «глава держави» (Україна, Росія). Конституція Італії зазначає: «Президент Республіки є Главою Держави...». Аналогічним чином визначений статус президента і в Конституції Угорщини: «Главою держави Угорщина є Президент республіки...». У конституціях низки країн спеціально підкреслено, що президент є главою виконавчої гілки влади. Згідно Конституції США, «виконавча влада надається Президенту Сполучених Штатів Америки». У тому ж дусі сформульована Конституція Мексики: «Здійснення верховної виконавчої влади покладається на особу, що іменується «Президентом Мексиканських Сполучених Штатів». За Конституцією Франції, «президент... забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування публічних влад». Аналогічну роль відводить главі держави і сучасна Конституція Румунії: «Президент... забезпечує дотримання Конституції і нормальне функціонування публічної влади». З цією метою президент діє як посередник між органами державної влади, а також між державою і суспільством, є «вищою посадовою особою» (Росія з 1991 по 1993 роки). Іноді президент має номінальне значення, виконуючи в основному церемоніальні обов'язки, і володіє незначними повноваженнями, що характерно для ФРН.
У конституціях США і Мексики прямо не визначено, що президенти цих країн є одночасно і керівниками урядів, і главами держав. Такий дуалізм статусу президента в даних президентських республіках - явище саме собою зрозуміле. Ні Конституція США, ні Конституція Мексики не передбачають окремої посади керівника уряду, а в тих країнах, де разом з посадою президента існує посада керівника уряду, проблема конституційного розмежування їх повноважень розв'язується по-різному. Так, Конституція Італії є однією з тих сучасних Конституцій, де достатньо чітко проведене розділення повноважень між президентом і главою уряду. Якщо президент - глава держави, то, Голова Ради Міністрів керує загальною політикою уряду і несе за неї відповідальність. Таким чином, конституційне право Італії наділяє виконавчою владою перш за все керівника уряду, а не главу держави - президента.
Приблизно так само розв'язується проблема розмежування повноважень президента і глави уряду в Конституції ФРН. В конституційному праві Федеральної Республіки Німеччина немає норми про те, що президент - це глава держави; про його статус сказано, що Федеральний президент представляє Федерацію в міжнародно-правових відносинах. В той же час в Конституції ФРН чітко визначено конституційний статус глави уряду - канцлера. Федеральний уряд складається з Федерального канцлера і федеральних міністрів. Ця правова норма прямо вказує на те, що президент не є главою виконавчої влади і таким чином не виникає ніякої правової невизначеності в розмежуванні повноважень між главою держави і керівником уряду.
У конституціях деяких інших країн світу ця проблема формально не є повністю розв'язаною. У Фінляндії президент наділений вищою виконавчою владою, він може навіть проігнорувати рішення, що було одностайно прийняте членами Державної ради. Дещо інша за формою правова конструкція міститься в Конституції Австрії. Там в ст. 19.1 вказано: «Найвищими органами виконавчої влади є Федеральний президент, федеральні міністри і державні секретарі, а також члени урядів земель». Це визначення не містить розмежувань між повноваженнями глави держави - Федерального президента і глави уряду - Федерального канцлера. Подібне розмежування досягається в Конституції Австрії за рахунок достатньо детального переліку прерогатив Федерального президента, з якого випливає, що він є лише номінальним главою виконавчої влади.
Подібна невідповідність формального статусу президента його реальному місцю в політичній системі характерна і для Індії. За Конституцією Індії формально найбільш широкі повноваження належать Президенту Республіки. Зокрема, згідно ст. 53.1 «виконавча влада в Республіці належить Президенту і здійснюється ним або безпосередньо, або через посадовців, що підлеглі йому». У реальності більшість своїх повноважень президент здійснює тільки з відома глави уряду - прем'єр-міністра, який і є посадовцем в структурі найвищих виконавчих органів країни, наділеним найбільшими владними повноваженнями.
В тих країнах, де існують посади президента і прем'єр-міністра, неминуче виникають проблеми розмежування їх повноважень. Навіть в такій демократичній та правовій державі, як Франція, вони далеко не однозначно вирішені на рівні конституційного права. Конституційна модель V Республіки спочатку заклала основи для потенційного конфлікту між президентом і головою Ради міністрів. На відміну від, скажімо, Конституції Італії або Угорщини, в Конституції V Республіки немає окремого положення, що прямо визначає президента як главу держави. Це випливає з духу Конституції, але спеціальна правова норма як така відсутня. У ст. 9 вказано: «Президент головує в Раді Міністрів» і в той же час в ст. 21 зазначено: «Прем'єр-міністр керує діяльністю Уряду». Такий очевидний дуалізм конструкції французької вищої виконавчої влади в Конституції дає юридичні підстави і президенту, і прем'єр-міністру претендувати на керівництво урядом» [5, c. 56]. Ступінь взаємодії між президентом і прем'єром в керівництві французьким урядом залежить від цілої низки партійно-політичних чинників, а між главою держави і прем'єр-міністром можливі політичні розбіжності.
В країнах Європи, а також в США, Мексиці і країнах Латинської Америки функції глави держави здійснює одна особа, а його статус в цій якості не викликає жодних сумнівів. В той же час в деяких країнах, що відносяться до «третього світу», президент формально є одноосібним главою держави, але, крім нього, існує ще найвищий колегіальний орган. У Сирії X. Асад очолює найвищий державний орган - Раду Революційного командування, а вже потім він - президент країни. У Туреччині президент є главою держави, але в той же час він є членом Ради національної безпеки. Цьому колегіальному органу, згідно Конституції країни, належить право давати висновки законам, що приймаються парламентом. Подібні колегіальні органи можуть істотно обмежити одноосібний статус глави держави.
В уряді азіатських та африканських країн вся повнота влади фактично належить керівному органу правлячої партії, який визначає кандидатуру на посаду президента країни, і надалі спрямовує його дії. Подібна ситуація була характерна і для низки колишніх соціалістичних країн Східної Європи, що ввели в себе посаду президента. Всі принципові рішення з питань внутрішньої і зовнішньої політики ухвалювалися в цих країнах на засіданнях найвищих органів правлячих комуністичних партій. На чолі партійних органів стояв Генеральний секретар, який до того ж був президентом країни. Очевидно, що за такої моделі партійно-державної влади рішення, що оформлялися як такі. що витікають від президента, заздалегідь обговорювалися в колі партійного керівництва.
2. Конституційний статус Президента Україна
Президент -- це, як правило, одноособовий виборний голова держави в країнах з республіканською формою правління, який обирається її громадянами на 4-7 років. Ця посадова особа очолює державу в 150 країнах світу. Вперше інститут президентства виник в США. Інститут президентства, як правило є одноособовий, хоча трапляються й колегіальні випадки президентства (Уругвай).
У президентській республіці президент є главою виконавчої влади (США і Бразилія).
У напівпрезидентській республіці повноваження президента значно ширші і вагоміші ніж у парламентській республіці. Вони наділяються конституціями досить значних повноважень в галузі виконавчої влади. Загальною рисою статусу президента в такій державі є прагнення поставити президента над традиційними гілками влади, над всіма інститутами влади, причому у самостійній якості арбітра, координатора щодо органів державної влади, держави і суспільства.
Інститут Президента України як глави держави є порівняно новим явищем у політичному житті і державному будівництві України. Спочатку президент був найвищою посадовою особою в державі, потім главою держави і виконавчої влади, а нині за чинною Конституцією є главою держави.
Президент є главою держави в країнах із республіканською формою правління. Він є носієм верховної державної влади і вищим представником держави у її відносинах із іншими країнами.
В Україні пост Президента було введено через рік після прийняття Декларації про державний суверенітет і майже незабаром після схвалення Верховною Радою Концепції нової Конституції України. За Законом “Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР” від 5-го липня 1991 р., яким тогочасна Конституція була доповнена главою 12 “Президент Української РСР”, Президента було визнано найвищою посадовою особою української держави і главою виконавчої влади.
Статус Президента, його повноваження та місце, яке він посідає в політичній системі держави, визначається передусім конституційними нормами. Введення конституційного інституту Президентства було пов`язане з необхідністю зміцнення системи центральних органів влади, забезпечення їх цілеспрямованої діяльності в складний період набуття Україною незалежності. Перший Президент незалежної України був обраний всенародно 1 грудня 1991 р. одночасно із проведенням всенародного Референдуму, що підтвердив Постанову Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. про проголошення України незалежною суверенною державою.
За роки з часу впровадження в Україні поста Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визначений, як найвища посадова особа Української держави і глава виконавчої влади. Пізнішими змінами до Конституції України Президент визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади. Цей статус було підтверджено Конституційним договором 1995 р.
За чинною Конституцією:
“Президент є главою держави і виступає від її імені”. А вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів.
Заміна статусу Президента як найвищої особи держави на статус глави держави має принципове значення. Адже глава держави уособлює державу в цілому. Якщо інші державні структури виконують в державному механізмі певні функції - законодавствують, управляють, здійснюють правосуддя, то Президент репрезентує державу в цілому як в середині країни, так і за рубежем.
Визначення Президента виключно як глави держави обумовлює надання йому певних повноважень по відношенню до інших органів, що входять до всіх гілок державної влади. Конституцією передбачено виконання Президентом більше тридцяти важливих функцій. Наприклад, як гарант дотримання Конституції Президент може скасовувати акти Кабінету Міністрів та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У зазначених Конституцією випадках (якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися) Президент припиняє повноваження Верховної Ради України. В свою чергу Верховна Рада має право на усунення Президента з посади в порядку процедури імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Таким чином Конституція України містить багато суттєвих положень відносно посади Президента України, його повноважень , взаємовідносин з іншими органами влади та посадовими особами. Важливо також зазначити, що в Конституції передбачено процедуру так званої “контрасигнатури”, коли укази і розпорядження Президента набувають чинності лише з моменту підписання їх відповідними посадовими особами виконавчої влади. Такий порядок досить поширений у сучасному світі.
Як глава держави Президент має постійно інформувати широку громадськість, депутатів про основні напрямки політики держави, про чергові завдання які поступають на шляху її розвитку. Саме в цьому плані Конституція встановлює , що Президент “звертається з посланням до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України”.
Запровадження в Україні інституту президентства відбувалось одночасно з виданням закону про вибори Президента. Цей закон врегулював весь спектр питань, пов`язаний з виборами Президента. Зокрема в ньому були визначені вимоги, що ставляться до кандидата у Президенти, принципи участі громадян у виборах, організація і проведення виборів, підрахунок голосів після виборів тощо. В Україні Президент обирається строком на 5 років. Одна і та сама особа не може бути Президентом більш ніж два строки підряд. Хоча буквальне тлумачення Конституції (стаття 103, частина 3) дає підстави стверджувати, що особа, яка була обрана Президентом України і двічі підряд обіймала цю посаду, може і в третє балотуватись на цей пост за умов, якщо між її попередньою легіслатурою і цими виборами хтось інший посідав пост Президента.
Аналіз конституційних повноважень Президента України, їх співвідношення з повноваженнями Верховної Ради, Кабінету Міністрів, інших державних органів свідчить, що Україну не можна віднести ні до парламентського, ні до президентського типу республік - це республіка змішаного типу, що є характерним для багатьох інших країн світу (Фінляндія, Казахстан, Франція).
Теоретичною основою встановлення інституту президентства на даному етапі була насамперед Концепція нової Конституції України, схвалена верховною радою ще 19 червня 1991 р.
1 грудня відбулись вибори Президента, під час яких було вперше на конституційній основі шляхом прямих виборів обрано Президента України. Однак остаточно статус Президента України був визначений Конституцією України 1996 р.
Характер виборів Президента зумовлюється в кожній країні насамперед його статусом глави держави, глави держави і виконавчої влади. Якщо Президент є лише главою держави, він обирається її парламентом. Якщо ж він є главою держави і главою виконавчої влади то він обирається народом.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.
Принцип загальності виборів Президента передусім означає, що всі громадяни України, які на день голосування досягли вісімнадцяти років, мають право брати участь у його виборах. Не мають права голосу лише громадяни, що визнані судом не дієздатними.
Разом з тим чинна конституція передбачає ряд умов (цензів), яким має відповідати кандидат на пост Президента зокрема, щодо віку, місця проживання, володіння державною мовою і т. п.
Президентом може бути обраним громадянин України, що досяг 35 років, має право голосу, проживає на Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.
Одна і таж особа не може бути Президентом більш ніж два строки підряд. Поряд з вимогами до кандидата на пост Президента існують обмеження і щодо особи президента. Відповідно до ст. 103 Президент не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємств, що має на меті одержання прибутку.
Принцип рівності виборів означає, що громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах, тобто мають рівні права і мають рівність перед законом. Окрім цього створюються рівні можливості для кандидатів.
Чергові вибори Президента проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента. У разі дострокового припинення повноважень Президента вибори проводяться в період 90 днів з дня припинення цих повноважень (ст. 103). Вибори Президента України призначаються Верховною Радою України.
Право висування кандидатів у Президенти належить громадянам України, що мають право голосу. Це право реалізується через політичні партії та їх виборчі блоки, зареєстровані відповідно до законодавства України. Для проведення виборів ЦВК утворює 27 округів: по одному в АРК, в 24 областях України та містах Києві та Севастополі. Список виборчих округів із зазначенням їх найменувань, номерів, центрів округів публікується ЦВК у пресі і оголошується в інших ЗМІ не пізніше як за 100 днів до дня виборів.
Для проведення голосування і підрахунку голосів виборі округи по виборах Президента поділяються на виборчі дільниці. Виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за поданням місцевих органів державної влади (виконавчої) або виконавчих органів самоврядування розташувати в межах території виборчих округів. Виборчі дільниці утворюються з кількістю від 20 до 3 тис. виборців, а у виняткових випадках - з меншою або більшою кількістю виборців. Виборчі дільниці утворюються не пізніше як за 60 днів, а в окремих випадках - не пізніше як за п'ять днів до дня виборів.
3. Порядок обрання та зміщення Президента України
Порядок обрання Президента України визначається Конституцією України (ст. 103) та Законом України «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р.
Президент України обирається безпосередньо виборцями. Такий спосіб обрання Президента, як правило, використовується в державах з президентськими та квазіпрезидентськими формами правління, де реалізується модель «жорсткого» розподілу влад.
Згідно з Конституцією України вибори Президента здійснюються на основі загальних принципів виборчого права України - вільних виборів, загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Конституція України встановлює додаткові, порівняно з виборами народних депутатів чи місцевими виборами, обмеження щодо пасивного виборчого права громадян при виборах Президента:
- по-перше, підвищується віковий ценз (з 18 при місцевих виборах та 21 року при виборах народних депутатів України до 35 років при виборах Президента). Це обумовлено тим, що діяльність глави держави потребує значного життєвого та політичного досвіду, належного освітнього рівня, здатності до вирішення складних політичних, правових, економічних та соціальних проблем, а це, у свою чергу, досягається з відповідним віком;
- по-друге, при виборах Президента встановлюється ценз осілості - десять останніх перед днем виборів років проживання в Україні. Це обмеження обумовлене тим, що глава держави має бути досить добре обізнаний з різними аспектами суспільного життя країни, його мають добре знати виборці;
- по-третє, встановлюється заборона одній і тій самій особі обиратися Президентом більше ніж два строки підряд. Обрання на третій чи четвертий строк також можливе, але лише після перерви.
Вибори Президента можуть бути черговими, позачерговими (достроковими) і повторними.
Чергові виборі призначаються Верховною Радою на останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента.
Результати виборів президента встановлює Центральна виборча комісія на підставі протоколів територіальних виборчих комісій не пізніше, як у п'ятиденний строк після дня виборів. Обраним Президентом вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.
Повідомлення про результати виборів Президента публікується Центральною виборчою комісією не пізніш, як на третій день після підписання протоколу про результати виборів.
Строк повноважень Президента - п'ять років. Новообраний Президент вступає на пост не пізніше, ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради. Урочиста церемонія вступу на посаду глави держави отримала назву інаугурація.
За загальним правилом Президент як глава держави не несе політичної або юридичної відповідальності за свої дії. Юридична невідповідальність гарантується інститутом недоторканності, а політична-інститутом контрасігнатури, під чим розуміють скріплення акту Президента підписом Прем'єр-міністра та міністра, відповідального за акт та його виконання. Проте, в особливих випадках Президент підлягає відповідальності, що передбачено ст. 111 Конституції України - він може бути усунутий з поста Верховною Радою в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Інститут імпічменту виступає надійною гарантією проти зловживання владою та порушення главою держави конституцій-законів держави.
Президент України обирається строком на п'ять років. Його повноваження, як правило, припиняються по закінченню цього терміну. Президент виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента.
Разом з тим можливе дострокове припинення повноважень Президента при наявності передбачених Конституцією підстав і додержання конституційного визначеної процедури.
Відповідно до ст. 108 КУ підставами дострокового припинення повноважень Президента є:
1). відставка;
2). неможливість виконання своїх повноважень за станом здоров'я;
3). усунення з поста в порядку імпічменту;
4). смерть.
Відставка Президента -- добровільне припинення ним своїх повноважень. Заява Президента оголошується ним особисто на засіданні Верховної Ради України. Відставка набуває чинності з моменту її проголошення.
Юридичний факт неможливості виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров'я, як підстава дострокового припинення його повноважень, має встановлюватись на засіданні Верховної Ради в умовах гласності і відкритості.
Підставою для прийняття такого рішення Верховною Радою є письмове подання Верховного Суду за зверненням Верховної Ради і медичний висновок. Тобто сам медичний висновок не є ще підставою припинення повноважень. Необхідне ще й письмове звернення Верховного Суду, що містить юридичну оцінку.
Однією з найскладніших процедур дострокового припинення повноважень Президента є процедура усунення його з поста в порядку імпічменту (тобто відсторонення від посади).
Згідно з ст. ІІІ КУ Президент може бути усуненим з поста ВР у разі вчинення ним державної зради чи іншого злочину.
Ініціювання питання про усунення Президента з поста у порядку імпічменту здійснюється більшістю конституційного складу Верховної Ради. Вирішенню цього питання має передувати парламентське розслідування. При Верховній Раді створюється спеціальна тимчасова слідча комісія, до складу якої входять спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради. За наявністю підстав ВРУ не менш як 2/3 від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента.
Рішення про початок процедури імпічменту приймається не менш як ? від її конституційного складу. Розгляду цього питання має передувати перевірка справи Конституційним Судом і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент, та отримання висновку Верховного Суду про те, що діяння, в якому звинувачується Президент, містить елементи злочину.
Імпічмент - це виняткова і складна у процедурному плані діяльність Верховної Ради України, її можуть застосовувати лише у випадках, передбачених Конституцією і чіткої регламентації законами. Оскільки закон про імпічмент президента не прийнятий, то процедура його здійснення не врегульована до кінця.
За Конституцією України підставою для порушення питання про імпічмент Президента України і його усунення з поста є вчинення ним державної зради або іншого злочину (п. 1 ст. 111).
Згідно статті 111
Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.
Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.
За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.
Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.
Згідно статті 112:
У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції України.
Сам процес імпічменту можна умовно розділити на кілька етапів.
Перший - ініціювання питання про усунення президента з поста, маючи на це певну підставу(и), тобто достовірні і достатні дані, що свідчать про вчинення Президентом України діяння, яке містить ознаки державної зради або іншого злочину.
Це питання ініціюється більшістю депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.
Другий етап: за наявності більшості депутатів, які підтримали ініціативу імпічменту, Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої входять спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.
Завданням цієї комісії є детальна, всебічна перевірка обставин, які стали приводом для порушення справи про імпічмент, з метою підготовки кваліфікованих висновків і пропозицій Верховній Раді України.
Третій етап полягає у тому, що за результатами розгляду висновків та пропозицій, які підтверджують наявність у діях президента ознак державної зради або іншого злочину, Верховна Рада України не менш як двома третинами голосів від її конституційного складу (300 і більше) приймає рішення про звинувачення президента у вчиненні ним дій, що кваліфікуються як державна зрада або інший злочин.
Прийняття рішення лише про звинувачення Президента України без вимоги про його усунення з поста у порядку імпічменту самостійного правового значення не матиме, оскільки згідно зі ст. 108 Конституції України воно не може слугувати підставою для дострокового припинення повноважень Президента України. А інша стаття Конституції України (ст. 105) гарантує Президентові України недоторканність на час виконання повноважень.
Аналізуючи зміст названих статей Конституції України, доходимо висновку, що прийняття Верховною Радою України постанови лише про звинувачення Президента України не може бути підставою для притягнення його до конституційної чи іншої відповідальності, оскільки його повноваження не припиняються, а отже, він має статус недоторканності.
Четвертий етап передбачає ретельну перевірку Конституційним судом України дотримання Верховною Радою України, спеціальним прокурором і спеціальною слідчою комісією конституційної процедури розслідування та розгляду справи про імпічмент і підготовки висновків та пропозицій.
П'ятий етап полягає у тому, що Верховний Суд України дає обґрунтований висновок Верховній Раді України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Якщо один із висновків засвідчить порушення конституційної процедури розслідування чи розгляду справи або що діяння не містять ознак злочину, процедура імпічменту не може бути продовжена.
Шостий етап -- це розгляд Верховною Радою питання про усунення з поста Президента України у зв'язку з імпічментом і прийняття рішення щодо цього.
Таке рішення може бути прийняте Верховною Радою України за наявності названих вище висновків Конституційного суду України, Верховного Суду України і не менш ніж 3/4 кількості голосів депутатів від її конституційного складу. Отже, за імпічмент Президента України мають проголосувати не менше 338 народних депутатів.
Через роздрібненість політичних сил, що мають своє представництво у парламенті, на сучасному етапі розвитку української державності реалізувати процедуру імпічменту Президента України практично неможливо. З іншого боку, враховуючи перехідний період, така ускладнена процедура реалізації імпічменту Президента України є додатковим захистом глави держави від необґрунтованих чи надуманих звинувачень.
У державах світу, де запроваджено інститут імпічменту, процедура його реалізації ускладнена, щоб захистити його правовий статус. Наприклад, у США, де вперше і виник цей інститут, протягом їх історії питання про імпічмент президента поставало лише двічі. Уперше - ще у 1868 р. стосовно президента Джонсона. Для винесення йому імпічменту не вистачило лише одного голосу конгресмена. Вдруге це питання постало у 1974 р. після порушення справи про імпічмент президента. Р. Ніксон, не дочекавшись рішення Конгресу, добровільно пішов у відставку, проявивши мудрість і почуття відповідальності за престиж поста президента США.
В разі дострокового припинення повноважень Президента його повноваження протягом 90 днів виконує Прем'єр-міністр. Повноваження його є обмеженими (п. 2,6,8,10,11,12,14,15,16,22,25,27 ст. 106 КУ).
4. Взаємовідносини президента України з законодавчою, виконавчою та судовою владами
Ядро конституційно-правового статусу Президента становлять норми Конституції України, які визначають функції та повноваження глави держави.
Функції та повноваження, що належать згідно з Конституцією України виключно Президенту, складають прерогативу глави держави.
Основні функції Президента як глави держави визначені в ст. 102 Конституції України. Так, Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України Президент наділяється особливими повноваженнями, він: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України тощо.
Здійснюючи функцію гаранта додержання Конституції України Президент наділений правом законодавчої ініціативи, що дозволяє йому порушувати питання щодо реалізації конституційних положень, приведення чинного законодавства у відповідність до Конституції України. Президент користується виключним правом вносити до Верховної Ради законопроект про внесення змін до розділів 1, III, XIII Конституції України та призначати всеукраїнський референдум для затвердження цих змін. Забезпечуючи додержання Конституції України Президент може накладати вето на закони, прийняті Верховною Радою, направляє до Конституційного Суду України звернення щодо встановлення конституційності законів та інших актів Верховної Ради, скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Виступаючи гарантом прав і свобод людини і громадянина Президент реалізує свою конституційну функцію шляхом здійснення свого права законодавчої ініціативи; видає укази, які передбачають захист прав і свобод людини і громадянина, окремих категорій населення; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації тощо.
Повноваження Президента для зручності аналізу можна систематизувати за такими групами:
1. Представницькі повноваження - повноваження із представництва держави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відносинах. Зовні країни Президент:
- представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
- приймає рішення про визнання іноземних держав;
- призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;
- приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
- підписує Закони України про ратифікацію міжнародних договорів України.
Як представник держави у внутрішньополітичних відносинах Президент:
- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
- звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
- призначає Представника Президента України в Автономній Республіці Крим.
2. Повноваження Президента по відношенню до Верховної Ради та в сфері законодавчої влади.
Президент та Верховна Рада здійснюють різні конституційні функції, і компетенція Президента не конкурує з компетенцією парламенту: Конституція України, керуючись принципом розподілу влад, чітко розмежовує сфери їх повноважень. Одночасно Президент згідно Конституції є суб'єктом законодавчого процесу і здійснює повноваження по відношенню до Верховної Ради та в сфері законодавчої влади, а саме:
- підписує та офіційно оприлюднює закони, прийняті Верховною Радою;
- має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;
- призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
- призначає позачергові вибори до Верховної Ради України в строки, встановлені цією Конституцією;
- припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть, розпочатися.
3. Повноваження Президента в сфері виконавчої влади.
Не входячи безпосередньо до виконавчої гілки влади Президент, водночас, наділяється Конституцією України досить широкими повноваженнями по відношенню до Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади, які характеризують його «особливі зв'язки» з виконавчою владою, «верховне» положення Президента по відношенню до органів виконавчої влади. Так, Президент:
- за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;
- вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;
- створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
- зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
- скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
4. Повноваження Президента в сфері судової влади.
Згідно з принципом розподілу влад та незалежності судів Президент не може втручатися в діяльність судових органів, проте він активно взаємодіє з цими органами, здійснюючи при цьому певні установчі функції. Це знаходить свій вияв в його повноваженнях, пов'язаних з формуванням органів судової влади, зокрема Президент:
- призначає третину складу Конституційного Суду України;
- утворює суди у визначеному законом порядку.
Крім установчих повноважень у сфері судової влади Президент виконує окремі квазісудові функції -- здійснює помилування.
5. Повноваження Президента в сфері національної безпеки, оборони та військової політики.
Безпека країни являє собою стан захищеності життєво важливих інтересів громадян, суспільства та його інститутів від зовнішніх та внутрішніх загроз. Відповідно, до основних об'єктів безпеки в літературі відносять: права і свободи людини і громадянина; матеріальні та духовні цінності суспільства; конституційний лад; суверенітет та територіальна цілісність держави; довкілля тощо.
Основним суб'єктом забезпечення безпеки є держава, яка здійснює відповідні функції через діяльність органів державної влади. Як глава держави Президент здійснює в цій сфері повноваження:
- є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;
- призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
- очолює Раду національної безпеки і оборони України;
- вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
- приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
- приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.
6. Повноваження Президента з формування органів та призначення посадових осіб.
Президент бере участь у формуванні органів, які безпосередньо не відносяться до виконавчої та судової гілок влади. Він, зокрема:
- призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;
- призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
- призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
- вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України.
7. Інші повноваження Президента.
Конституція України відносить до компетенції Президента деякі інші повноваження необхідні для здійснення функцій глави держави. Так, Президент:
- нагороджує державними нагородами;
- встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
- приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
- здійснює помилування;
- здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
5. Акти Президента України
Згідно з ч. 2 ст. 106 Конституції України Президент видає акти у формі указів і розпоряджень, які є обов'язковими до виконання на території України. Укази і розпорядження Президента носять підзаконний характер: вони видаються на основі Конституції і законів України.
Проекти указів і розпоряджень Президента готують і вносять Кабінет Міністрів, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції, центральні органи громадських організацій України, Рада Міністрів Республіки Крим, Глава Адміністрації Президента України, Радники Президента України, структурні підрозділи Адміністрації Президента України.
Укази і розпорядження на підпис Президенту України подає Глава Адміністрації Президента України.
Деякі акти Президента потребують контрасигнації - скріплення підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.
Згідно з Указом акти Президента не пізніше, як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Нормативні акти Президента набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
Ненормативні акти Президента можуть не публікуватися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надсилання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.
Неопубліковані акти Президента набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевою самоврядування, якщо не встановлено інший строк набрання ними чинності.
Рішення щодо конституційності актів Президента приймає Конституційний Суд України. У разі визнання Конституційним Судом акту Президента неконституційним, він втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення.
З метою впорядкування офіційного оприлюднення нормативно-правових актів, що їх приймає Президент України, забезпечення регулювання суспільних правовідносин на основі чинних актів, запобігання перекрученням їх змісту, визначення порядку набрання ними чинності, відповідно до статті 57, частин другої та п'ятої статті 94, частини другої статті 102 Конституції України постановлені наступні положення.
Установлено, що акти Президента України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Офіційними друкованими виданнями є:
"Офіційний вісник України";
"Відомості Верховної Ради України";
газета "Урядовий кур'єр".
Акти Президента України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.
Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.
Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення.
Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.
Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.
Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
Акти Президента України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.
Подобные документы
Поняття, види, статус глави держави. Конституційний статус Президента України. Порядок обрання та зміщення Президента України. Взаємовідносини Президента України з законодавчою, виконавчою та судовою владами. Акти Президента України.
реферат [31,4 K], добавлен 09.11.2002Формування та сьогодення інституту президентства. Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність Президента України. Повноваження Президента у сфері виконавчої влади. Рада національної безпеки і оборони України. Інститут представників Президента.
курсовая работа [48,5 K], добавлен 01.08.2010Визначення статусу Президента України. Інститут президентства в Україні. Повноваження Секретаріату Президента України. Повноваження Президента в контексті конституційної реформи. Аналіз змін до Конституції України, перерозподіл повноважень.
курсовая работа [27,9 K], добавлен 17.03.2007Історичний розвиток інституту глави держави в Україні, аналіз ролі інституту президентства в державотворенні. Реформування конституційно-правового статусу Президента України. Функції та повноваження Президента України відповідно до проекту Конституції.
курсовая работа [52,2 K], добавлен 02.11.2010Аналіз юридичних аспектів можливих конституційних змін, здійснених в Україні, в контексті впровадження механізму виборів Президента України у Верховній Раді України. Ефективність функціонування державної влади після виборів Президента депутатами ВРУ.
статья [25,0 K], добавлен 19.09.2017Загальні положення Закону України про вибори Президента України. Правила та законодавче регулювання передвиборної агітації. Гарантії діяльності кандидатів у Президенти України та інших учасників виборів. Тенденції розвитку політичної системи на Україні.
контрольная работа [33,1 K], добавлен 06.12.2010Конституционно-правовое положение Президента в системе органов власти. Выборы, вступление в должность и прекращение полномочий Президента РФ как специфика его правового статуса. Выборы Президента РФ. Полномочия Президента как Главы государства.
курсовая работа [36,4 K], добавлен 07.07.2004Теоретичні засади дослідження інформаційного обміну. Аналіз складових елементів інформаційно-аналітичної підтримки інституту президента, їх основних переваг та недоліків. Аналіз ефективності системи інформаційного забезпечення Президента України.
курсовая работа [214,8 K], добавлен 26.02.2012Порядок обрання президента Ізраїлю. Правовий статус і повноваження президента згідно Основному закону "Про главу держави", прийнятого в 1964 р. Характеристика Інституту Кнесету. Правове становище, спосіб формування, структура і відповідальність уряду.
реферат [15,7 K], добавлен 26.06.2010Избрание и вступление в должность Президента РФ, его полномочия. Акты Президента РФ: виды и место в системе источников российского права. Основания и порядок досрочного прекращения полномочий Президента РФ. Правовой статус Администрации Президента РФ.
реферат [44,7 K], добавлен 16.07.2008
