Види покарань за чинним кримінальним законодавством України

КУРСОВА РОБОТА

з кримінального права

на тему:

“Види покарань за чинним кримінальним законодавством України”

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Поняття покарання та його мета

Розділ 2. Види покарань

2.1 Штраф

2.2 Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

2.3 Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

2.4 Громадські роботи

2.5 Виправні роботи

2.6 Службові обмеження для військовослужбовців

2.7 Конфіскація майна

2.8 Арешт

2.9 Обмеження волі

2.10 Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

2.11 Позбавлення волі на певний строк

2.12 Довічне позбавлення волі

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Аналіз правової літератур свідчить про відсутність єдиного визначення підстав юридичної відповідальності. У праві “підстава відповідальності” є фундаментальною категорією, на якій будується законність або справедливість. Вона є точкою опори, що законність може за певних обставин стати підгруттям законності або свавілля з цього приводу професор А. Гер-Акопов виділяє найважливішу функцію підстав названої відповідальності за сферою відносин, де вона застосовується, за колом осіб, котрі притягуються до відповідальності, за умовами, за яких вона реалізується, при цьому наповнюючи відповідальність конкретним змістом.

Як свідчить аналіз думок сучасних юристів - теоретиків і практиків з даного питання, підставою юридичної відповідальності як обов'язку особи підлягати державно-правовому впливу традиційно визнається вчинення правопорушення. Тому вказана відповідальність згідно з цими поглядами має місце лише за умови існування факту правопорушення. Але у даному разі зовсім не враховується або не до оцінюється юридична форма останнього як явища соціальної дійсності. Як підстава юридичної відповідальності правопорушення береться до уваги не саме по собі, а у сукупності з правовими нормами. А тому, погоджуючись з думкою Н. Кузнєцова, слід зауважити, що підстави зазначеної відповідальності мають подвійний зміст.

По-перше, на підґрунті чого - закону, іншої норми права, угоди - можна ставити питання про відповідальність. По-друге, за що конкретно особа може нести відповідальність. Тоді вже йдеться саме про фактичні підстави юридичної відповідальності.

Зважаючи на це, доцільно погодитися з професором А. Тер-Акаповим про єдність фактичних і правових підстав названої відповідальності. Зміст злочину утворює суспільно небезпечне діяння у формі правопорушення. Але будь-який факт, що має юридичне значення, існує у певній правовій формі. А у процесі створення ним юридичних наслідків беруть участь як його матеріальний зміст, так і правова форма. Тому під час встановлення і реалізації будь-якого виду юридичної відповідальності ми повинні враховувати як самі явища, факти, що зумовлюють відповідальність, так види й зміст правових норм, які діють спільно з цими фактами та явищами [1, 19-25]. Тому правовідносини з приводу виникнення і застосування вказаної відповідальності виникають лише за наявності юридичного факту, тобто певної фактичної обставини, яка міститься у правовій нормі. Отже, цим фактом є саме правопорушення.

Виходячи з єдності правових та матеріальних підстав юридичної відповідальності, випливає, що однією з фактичних підстав є склад правопорушення, який містить сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, необхідних для визнання скоєного діяння правопорушенням, а особи - винною у його вчиненні.

Справа у тому, що склад правопорушення як юридична підстава відповідальності визнається всіма вченими, але трактується як наукова абстракція, оскільки не має загального законодавчого закріплення у нормах права. Що стосується практики, то тут підстави названої відповідальності є рівнозначними і процесуального та правового елементів.

Щодо процесуальних підстав юридичної відповідальності, то ними визнаються такі, на підґрунті яких здійснюється вольова діяльність специфічних органів пов'язана з встановленням діяння конкретної винної особи та наслідків його вчинення.

Слід наголосити, погоджуючись з А. Тер-Акоповим, О. Лейстом, В. Кудрявцевим, на необхідності дослідження процесуальних підстав застосування юридичної відповідальності. На їх думки, остання не може бути реалізована без правозастосовчої діяльності. Скоєне злочинне діяння та його наслідки не можуть автоматично ставитися особі у вину. Тільки в результаті процесуальної діяльності, врешті-решт, визначається відповідальність правової та фактичної підстав юридичної відповідальності, тобто наявність складу правопорушення у конкретному діяння.

Таким чином, на мою думку, фактична, процесуальна та правова підстави вказаної відповідальності знаходяться у тісному взаємозв'язку, але мають різне значення залежно від її стадії. Тому, вирішуючи питання на етапі притягнення особи до названої відповідальності, суд під час винесення обвинувального вироку, аналізує правові підстави всіх стадій.

Зважаючи на те, що у сучасній науковій літературі існує різноманітність поглядів на поняття правопорушення, а тому і неоднакове розуміння його сутності фахівцями різних галузей права, формування науково обґрунтованого визначення правопорушення, його законодавче закріплення та реалізація у правозастосовчій діяльності набувають в умовах сьогодення особливої актуальності у зв'язку з необхідністю відмежування діянь, факт споєння яких визнається законом підставою для настання відповідальності. Метою даного відмежування є прагнення звести до мінімуму покарання певних осіб.

У загальній теорії права та взагалі у юридичній науці найпоширенішою є концепція правопорушення як різновиду юридичного факту у формі протиправного діяння, зміст якого складають такі ознаки як: винність, суспільна небезпечність, протиправність, караність. Поряд розумінням правопорушенням існує думка, висловлена М. Строговичем, про розмежування поняття правопорушення та відповідальності за останнє. На його погляд, вина не є обов'язковою ознакою правопорушення. Вчений вказує: коли дія, поведінка людини суперечать закону, то вони є протизаконними, протиправними, тобто правопорушенням. У такому разі дане правопорушення повинна бути усунено, мають бути застосовані заходи для того, щоб воно більше не повторювалось, якщо, навіть, умисну чи необережності у його вчиненні і не було. Таким чином, на думку М.Строговича, правопорушення має місце, навіть тоді, коли особа скоїла його невинно. Він твердить: встановлення вини необхідно, коли вирішується питання про відповідальність. Тому поняття правопорушення не повинно містити як необхідний елемент вину в специфічному його значенні. Таким чином, підстави породжують наслідки за умови настання певних обставин. А тому притягнення особи до відповідальності повинно мати не тільки підстави, а й умови. Факт вчинення правопорушення не свідчить про те, що особа котра його скоїла, обов'язково буде нести юридичну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в передбаченому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ця вимога покладає на суди всю повноту відповідальності за правильне застосування до осіб, які вчинили злочин, кримінального покарання.

Забезпечення в основному виконання законодавства, що регламентує призначення кримінального покарання, суди в окремих випадках допускають помилки, які негативно впливають на ефективність виправлення і перевиховання засуджених та на стан правопорядку в державі.

1. ПОНЯТТЯ ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО МЕТА

Вирішення питання про організацію покарання залежить не лише від побудови самої системи покарань, а головним чином від того, за яких умов державного життя, духовних і матеріальних сил держави і народу здійснюється організація каральної діяльності та під впливом яких факторів перебуває державна влада, що організовує і проводить таку діяльність.

Основною тенденцією боротьби зі злочинністю, особливо в умовах переходу до ринкової економіки, спаду виробництва, зниження життєвого рівня людей, має бути, з одного боку, більш жорстка каральна діяльність щодо насильницької злочинності, тяжких і особливо тяжких злочинів з боку мафіозних і корумпованих злочинців, а з іншого - пом'якшення покарання щодо злочинів невеликої тяжкості.

Досягти встановленої кримінальної законом мети покарання можливо лише за різноманітності видів покарання, що дає змогу суду в кожному конкретному випадку при визначенні винній особі покарання застосовувати принцип індивідуалізації та справедливості відповідальності.

При цьому в законі чітко визначено вид кожного покарання, його підстави й умови, розмір, порядок та межі застосування. Примусові заходи боротьби зі злочинністю позбавлені таких видів покарань, які несуть у собі заподіяння засудженому тілесних ушкоджень, фізичних страждань, приниження честі і гідності засудженого.

Система покарань - це визначені у кримінальному законі види покарань, які розміщені відповідно до ступеня їхньої тяжкості. В основу побудови системи покарань чинного КК України покладено, з одного боку, поділ покарань на основі й додаткові, а з іншого - критерій їх порівнювальної тяжкості за традиційним низхідним принципом - від біль суворих до менше суворих видів покарань. Цей принцип деякою мірою орієнтує суд на застосування більш суворих видів покарань. Інший, більш гуманний принцип має система покарань проекту Кримінального кодексу України, прийнятого в першому читання Верховною Радою України в 1998 р. Цей підхід до створення системи покарань свідчить про значний розвиток принципу гуманізму і справедливості покарання. Така система певною мірою є орієнтиром для суддів стосовно того, що суд лише за не можливості застосувати більш м'який вид покарання має застосувати більш суворий вид покарання.

Виходячи з цього, ми викладемо систему покарань за висхідним принципом - від менш суворого до більш суворого покарання.

Характерними ознаками системи покарань є те, що вона: а) включає вичерпний перелік видів покарань і лише ним має керуватися суд при визначенні покарання; б) визначає розміщення видів покарань залежно від тяжкості кожного з них; в) допускає в деяких випадках м'якого виду покарання; г) передбачає певне співвідношення виді покарань між собою. Види покарань поділяються на три групи: 1) основні покарання; 2) додаткові покарання; 3) покарання, що можуть призначатися як основні, так і додаткові.

Основні покарання - це ті покарання, які можуть застосовуватися лише самостійно і не можуть бути приєднані [с. 195 №5] до інших покарань. До основних покарань. До основних покарань, визначених у частинах 1 і 2 ст. 23 КК, належить: громадська догана; штраф; позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю; виправні роботи без позбавлення волі, а щодо військовослужбовців строкової служби - направлення у дисциплінарний батальйон; позбавлення волі на певний строк та довічне позбавленні волі.

Додаткові покарання - це ті покарання, які можуть застосовуватися разом з основними, вони лише доповнюють основні покарання. За ч. 3 ст. 23 КК додатковими покараннями визнаються: позбавлення батьківських прав; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; конфіскація майна. Два види цих покарань, а саме: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу та позбавлення батьківських прав, не передбачені у санкціях статей Особливої частини Кодексу. Вони застосовуються за наявності умов, передбачених відповідно ч. 1 ст. 37 та ст. 38 КК.

До покарань, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові належать: штраф, а також позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю ч. 4 ст. 23 КК.

У юридичній літературі покарання поділяються ще на кілька груп: на покарання, пов'язані з позбавлення волі; і покарання, не пов'язані з позбавленням волі; за суб'єктом - на загальні покарання [ст. 196 №5] і спеціальні [ст. 196 №57]. Покарання залежно від тривалості виявленого впливу на засудженого поділяються: на строкові, що передбачають мінімальний і максимальний строки, на які вони можуть бути призначені; разові (громадська догана, штраф, конфіскація майна); з невизначеним строком дії (позбавлення батьківських прав). Відповідно до ч. 2 ст. 38 КК поновлення у батьківських правах можливе лише у порядку, передбаченому Кодексом про шлюб та сім'ю України.

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, яке, за загальним правилом, передбачене в санкції статі Особливості частини Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань.

2. ВИДИ ПОКАРАНЬ

2.1 Штраф

становить собою міру кримінального покарання, що полягає у стягненні із засудженого в дохід держави певної суми грошей. Загальні засади призначення кримінального покарання у вигляді штрафу визначаються кримінальним законодавством України, зокрема ст. 53 КК. Штраф застосовується як основне або додаткове покарання. Розмір штрафу встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини кримінального кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

Штраф призначається як основне покарання у випадках, коли ця міра покарання передбачена санкцією відповідальної статті Кримінального кодексу. Як основне покарання штраф може бути призначений також у порядку заміни виправних робіт особам, визнаним непрацездатними, та особами, які стали непрацездатними після винесення вироку, а також заміни покарання більш м'яким, якщо в останньому випадку санкція статті, за якою засуджено винного, серед основних мір покарання передбачає ще й штраф. Якщо санкція статті Кримінального кодексу не передбачає штрафу, він може бути призначений як основне покарання лише в порядку переходу до більш м'якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК.

Як додаткова міра покарання штраф призначається тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним, а також при застосуванні додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням.

Порядок і умови виконання покарання у вигляді штрафу визначаються главою з Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених затверджено Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 22 червня 1984 року № 7193-Х. Підставою виконання штрафу є вирку суду, що набрав законної сили.

Вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше трьох діб з дня набрання ним законної сили або повернення справи з касаційної інстанції.

Суд, який постановив вирок, пропонує засудженому добровільно сплатити суму штрафу в місячний строк і попереджає його, що в разі несплати штрафу його буде стягнуто в примусовому порядку. У випадках, коли засуджений не в змозі сплатити штраф у цей строк, стягнення його може бути відстрочене або розстрочене, але не більше ніж на один рік з дня набрання вироком законної сили.

У разі несплати засудженим штрафу в установлений строк виконання цього покарання проводиться примусово в порядку і в строки, на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок.

Стягнення на майно засудженого проводиться шляхом накладання арешту, вилучення і продажу цього майна. Стягнення штрафу звертається на особисте майно засудженого, а також на його частку у спільній власності. Звернення стягнення на заробітну плату чи інший заробіток, пенсію або стипендію засудженого проводиться в разі відсутності в нього майна або недостатності цього майна для повного погашення штрафу. В цих випадках виконавчий документ направляється до відповідної організації для утримання із заробітку, пенсії, стипендії.

Стягнення на майно засудженого не звертається, якщо розмір стягнення не перевищує 20% місячної заробітної плати чи іншого доходу, на які за законом може бути звернене стягнення. При стягненні штрафу не може бути вилучене майно, що не підлягає конфіскації відповідно до переліку, який міститься у додатку до Кримінального кодексу України.

Арешт майна полягає у проведенні опису майна, оголошенні громадянину заборони розпоряджатися їм, передачі його на збереження.

Опис майна проводиться в присутності засудженого чи його представника і двох понятих. Понятим не можуть бути працівники суду, прокуратури й органів внутрішніх справ. У разі відсутності засудженого чи його представника опис проводиться в присутності кого-небудь з повнолітніх членів його родини, а при відсутності цих осіб - за участю уповноважених органа місцевого самоврядування. Майно піддається опису, тільки в такому розмірі, який необхідний для виконання вироку і витрат та його виконання.

У разі недостатності майна засудженого для повного виконання про штраф державний виконавець включає в опис майно із загальної власності засудженого з іншим фізичними та юридичними особами, і звертається в суд з поданням про визначення його частки в цьому майні.

Звертання стягнення на житлову будівлю, частину будівлі, незакінчену будівлю провадиться в останню чергу, якщо у засудженого відсутнє те чи інше майно, або його недостатньо для повної сплати штрафу.

Дійсна вартість будівлі визначається виходячи з продажних цін на аналогічну будівлю в даній місцевості.

Порядок реалізації майна з метою виконання вироку про штраф аналогічного порядку, встановленому для реалізації конфіскованого майна.

При звертанні стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію і на інші прирівняні до них платежі державний виконавець, направляючи виконавчий документ у відповідну організацію, зобов'язаний письмово вказати, в якому розмірі щомісяця повинні провадитися утримання з них до стягнення встановленої вироком суми. Утримані суми пропонується переводити на депозитний рахунок державної виконавчої служби. Письмова вказівка підписується суддею і державним виконавцем.

Виконання покарання у вигляді штрафу як основного покарання або додаткового покарання проводиться державними виконавцями відділу державної виконавчої служби відповідного районного (міського) управління юстиції за місцем роботи засудженого або за місцем перебування його майна.

Виконання покарання у вигляді штрафу як додаткового покарання до позбавлення волі проводиться державними виконавцями відділу державної виконавчої служби районного (міського) управління юстиції за місцем проживання, або за місцем роботи засудженого чи місцем відбування засудженим основного покарання.

Для встановлення факту злісного ухилення від сплати штрафу необхідна наявність двох обставин: несплата штрафу в строк і умисне приховування засудженим своїх доходів і майна.

Приховування майна в даному випадку означає його фактичне переміщення в невідоме державному виконавцю місце, розтрату, відчуження, незаконну передачу іншим особам, а також знищення документів, що підтверджують право на майно.

Матеріалами, що свідчать про приховування засудженими його доходів і майна є: подання державного виконавця, пояснення засуджених і інших осіб, документи організації.

У разі неможливості сплати штраф суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподаткованих мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років. Заміна штрафу позбавлення волі і позбавлення волі штрафом не допускаються

За свою правовою природою і наслідками штраф як міра кримінального покарання відрізняється від штрафу як міри адміністративного стягнення та громадського впливу. Призначений вироком суду за вчинений злочин, штраф тягне судимість. Судимість вважається погашеною, якщо засуджена до штрафу особа протягом року з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину.

У відповідальності з ст. 54 КК України позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу можливе як додаткове покарання за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Вчинення таких злочинів ганьбить саме звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, тому закон надає суду право позбавити засудженого цього статусу.

У різних відомостях і службах виконавчої і судової влади для службових осіб встановлюються відповідні звання, ранги, чини і класи. Так, у Збройних Силах України, Службі безпеки України, прикордонних військах, внутрішніх військах, військах цивільної оборони України існують військові звання: капітан, підполковник, генерал-майор та ін. В органах внутрішніх справ України встановленні спеціальні звання: майор міліції, підполковник внутрішньої служби та ін. Спеціальні звання передбачені в Державній податковій службі України, а також у Митній службі України. Наприклад, інспектор податкової служби першого рангу, державний радник податкової служби та ін.

Законом України від 16.12.1993 р. “Про державну службу” встановлюються різні ранги залежно від тієї категорії, до якої віднесені посади, що обіймаються особою. Так, особам, що обіймають віднесені до першої категорії посади, може бути присвоєно 3,2 чи 1 ранг, а наприклад, до сьомої категорії - 15, 14 чи 13-й ранг. Ранги також встановлені в дипломатичній службі - Надзвичайні Повноважений Посол, радник першого класу, а ??? та ін.

Кваліфікаційні класи присвоюються суддям різних судів, у тому числі суддям господарських судів.

Кваліфікаційні класи присвоюються суддями різних судів, у тому числі суддями господарських судів, а також судовими експертам.

Кримінальний закон не передбачає право суду позбавляти засудженого наукових ступенів і звань, а також поясних звань і державних нагород.

Згідно з діючою редакцією ст. 54 КК, суд має повноваження, при наявності для того підстав, позбавити особу будь-якого військового або спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, незалежно від того, ким вони були присвоєні. У такому вирішенні питання знаходить конкретний вияв, принцип рівності всіх громадян перед законом, а також принцип незалежності судової влади.

Порядок і умови виконання покарання у виді позбавлення військового або спеціального звання визначаються гл. 6 Положення про порядок і умови виконання в Українській РСР кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. Суд, який постановив вирок про позбавлення засудженого військового чи спеціального звання, надсилає копію вироку після набрання ним законної сили, органу, що присвоїв звання. Після одержання копії вироку, яким засудженого позбавлено військового або спеціального звання, орган що присвоїв це звання, вносить у встановленому порядку до відповідних документів запис про позбавлення засудженого звання і вживає заходів до позбавлення його всіх прав і пільг, пов'язаних з цим званням, про що повідомляє суд.

2.3 Кримінальне покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

згідно зі ст. 55 КК, може бути призначено судом на строк від двох до п'яти років як основне або на строк від одного до п'яти років як додаткове покарання. Воно призначається також у випадках, коли за характером вчинених винним злочинів суд визнає неможливим збереження за них права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Позбавлення права обіймати певні посади полягає у звільненні засудженого на вказаний у вироку суду строк від посади, яку він займав під час вчинення злочину, і позбавлення його права обіймати аналогічні посади на нівхи підприємствах в установах, організаціях.

Позбавлення права займатися певною діяльністю - це заборона засудженому займатися тією діяльністю у зв'язку з якою ним вчинено злочин.

Як і кожне інше кримінальне покарання, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю встановлює певні право обмеження для засуджених. Але характер право обмежень у межах призначення цього виду покарання може бути різним.

Застосування даного покарання у вигляді заборони на здіснення непрофесійної діяльності передбачає право обмеження покарання не стосується сфери трудових прав засудженого. У даний час така заборона стосується права керування транспортними засобами та права на полювання.

Порядок і умови виконання цього покарання визначаються главою 2 Положення про порядок і умови виконання в Україні кримінальних покарань, не зв'язаних із заходами трудового впливу на засуджених.

Адміністрація підприємства, установи, організації за місцем роботи засудженого не пізніше наступного дня після одержання копії вироку припиняє трудовий договір із засудженим і вносить до трудової книжки запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади його позбавлено права займати або якого роду діяльністю позбавлення права займатися. Про це негайно повідомляється суд, який постановив вирок, і відповідальний орган, що здійснює контроль за виконанням такої мір покарання. Адміністрація вправі за згодою засудженого надати йому на тому ж підприємстві, в установі, організації іншу посаду або можливість займатися іншою трудовою діяльністю, якщо це не суперечить вироку.

Особі, яка відбула покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю або яку звільнено від цього покарання у встановленому законом порядку, на її прохання замість трудової книжки видається дублікат без внесення до нього запису про покарання.

Строк виконання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю призначеного як основне покарання або як додаткове до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при звільнені від покарання з випробуванням особі, засуджений до позбавлення волі, якщо в цьому разі виконання додаткового покарання не відстроченого, обчислюється з моменту набрання вирком законної сили.

Строк додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю щодо особи, засудженої до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк, до якої застосовано умовно-дострокове обчислюється з моменту звільнення з місць позбавлення волі.

Особа, засуджена до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також службові особи, винні в невиконанні вироку суду про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, несуть відповідальність, передбачену ст. 382 КК України.

Контроль за виконанням покаранням про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю здійснюється за місцем проживання засуджених кримінально-виконавчими інспекціями, спільно з органом внутрішніх справ - працівниками підрозділів ДАІ. Підставою для виконання покарання є вирок суду, що надійшов до інспекції.

Порядок здійснення контролю кримінально-виконавчими інспекціями за виконанням цього виду покарання визначається Тимчасовою інструкцією про порядок виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення права займатися певною діяльністю, яка затверджена спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань і МВС України.

Згідно з Інструкцією в кримінально-виконавчих інспекціях ведеться журнал обліку засуджених та облікова картка. На кожного засудженого до цієї міри покарання зводиться особова справа, в якій зберігаються усі документи, пов'язані із здійсненням контролю за вироком суду, які нумеруються та підшиваються.

Одержавши копію вироку, інспектор КВІ заповнює відповідні реквізити у журналі і направляє повідомлення до суду, який виніс вирок, про взяття засудженого на облік.

2.4 Громадські роботи

вид основного покарання, який полягає у виконанні засудженим безоплатних суспільно корисних робіт. Відповідно до статті 56 Кримінального Кодексу України громадські роботи полягають у виконанні засуджених у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Вони можуть призначатися судом не лише тоді, коли вказані в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, але й у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким та заміни несплаченого штрафу. Не виключається призначення цього покарання і при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування ??? 4ст.136].

безоплатні суспільно корисні роботи виконуються засудженим у вільний від роботи чи навчання час. Конкретні види таких робіт визначаються органами місцевого самоврядування. Ними можуть бути: прибирання вулиць, парків, скверів, інших територій, роботи з благоустрою населеного пункту, ремонту будівель, комунікацій, вантажно-розвантажувальні роботи, роботи по впорядкуванню лісів, озер, річок та інші роботи, що не потребують спеціальної підготовки чи певної кваліфікації.

Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Кабальність громадських робіт полягає у виконанні засудженим корисних громадських робіт полягає у виконанні засудженим корисних громадських робіт безоплатно. Тобто зміст кримінального покарання у виді громадських робіт зводиться до обмеження таких конституційних прав громадян, як право на оплату праці і право на відпочинок.

Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами І або ІІ групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Під “відбуванням за місцем проживання” варто розуміти виконання громадських робіт на об'єктах, розташованих у межах населеного пункту, де проживає засуджений, чи в місцевості, звідкіля він має можливість щодня повертатися до місця постійного проживання [№7 ст. 302]. У виняткових випадках, коли місце прописки засудженого не збігається з місцем його постійного проживання.

Виконання покарання у виді громадських у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог законодавства.

Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого - на органи внутрішніх справ.

Вирок суду проводяться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироку законної сили або звернення його до виконання.

Засуджені до покарання у виді громадських робіт зобов'язані виконувати встановлений порядок та умови відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з'являється за викликом до кримінально-виконавчої інспекції.

Надання засудженому щорічної чергової відпустки за основним місцем роботи не призупиняє покарання у виді громадських робіт.

Стосовно особи, яка після винесення вироку визнана інвалідом І або ІІ групи або досягла пенсійного віку, а також вагітної жінки кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбу4вання покарання.

Засудженому забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.

Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем роботи.

Громадські покарання виконуються не більш як чотири години на день, а неповнолітніми - дві години на день.

Вільним від роботи чи навчання часом є вихідні, святкові дні, а також денний час, що залишається після робочого дня [№7 ст.303]. Виконання цього покарання в нічний час [№7 ст.303] щодо працюючих вдень осіб видається недопустимим, оскільки це суперечить нормам законодавства, що встановлюють право особи на відпочинок. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час.

На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт покладається:

- погодження з кримінально-виконавчою інспекцією переліку об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та видів цих робіт;

- контроль за виконанням засудженими визначених для них робіт;

- своєчасного повідомлення кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його на інше місце роботи, появу на роботі і стані сп'яніння, порушення громадського порядку;

- щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість відпрацьованих засудженим годин та його ставлення до праці.

У випадку систематичного несвоєчасного подання інформації про виконання громадських робіт або нездійснення контролю відповідальною особою за роботою та поведінкою засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті винні особи притягуються до відповідальності згідно із законом.

У разі ушкодження здоров'я під час виконання громадських робіт відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку.

Ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт є:

- невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також припинення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження;

- більше двох разів протягом місяця невихід на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані. У стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Засуджений до громадських робіт, якого оголошено в розшук у зв'язку з ухиленням від покарання, може бути затриманий органом внутрішніх справ за постановою суду на строк до 3 діб.

Кримінальний кодекс України не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робіт від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокового їх звільнення від покарання. А також заміни невідбутої частини більш м'яким покаранням. Ухилення від відбування громадських робіт утворює склад злочину [№4 ст.885]

2.5. Виправні роботи

Вид основного покарання, яке обмежує право засудженого на заміну місця роботи, просування по службі, позбавляє частини заробітної плати.

Засуджений відбуває дане покарання тільки за місцем роботи, що має за мету його виправлення в звичайних для нього умовах тпраці та запобігання вчинення ним нового злочину. Місцем роботи є підприємство , організація, установа незалежно від форми власності, де особа прийнята на роботу у передбаченому законодавством порядку, виконує покладені у зв'язку з цим на неї трудові обов'язки й одержує заробітну плату. Засуджений не може без дозволу кримінально-виконавчої інспекції звільнитися з місця роботи, виїздити за межі України.

Із змісту [№4 ст.137] випливає, що дане покарання не може бути призначене безробітним, оскільки на відміну від ст.29 КК 1960 р. у ній не передбачена можливість його відбувають виконанням виправних робіт, а також тому, що воно передбачає відрахування в дохід держави із суми заробітку засудженого.

Виправні роботи можуть бути призначені на строк від шести місяців до двох років. У строк відбування виправних робіт не зараховується час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ними, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисне заподіяння собі тілесних ушкоджень, час відбування адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт, а також час тримання під вартою як запобіжного заходу у зв'язку з вчиненням іншого злочину під час відвідування цього покарання, коли вина у вчиненні іншого злочину доведена у встановленому законом порядку.

У дохід держави за вироком суду відраховується щомісячно із суми заробітку засудженого від десяти до двадцяти відсотків.

Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених; роз'яснює порядок та умови відбування покарання; здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого; бере участь у виховній роботі з засудженим; контролює поведінку засуджених; здійснює привід через органи внутрішніх справ засуджених, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та передає мате для оголошення розшуку таких засуджених; застосовує заходи заохочення і стягнення; дає дозвіл на звільнення з роботи засуджених за власним бажанням.

Засуджені зобов'язані: виконувати встановлені порядок та умови відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції.

Протягом строку відбування покарання засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування.

Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна чергова відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання.

Час відбування покарання у виді виправних робіт може бути включений судом до загального трудового стажу засудженого.

Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку проводилося відрахування. Число днів, відпрацьованих засудженим, має бути не меншим від числа робочих днів, що припадають на кожний місяць встановленого судом строку покарання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів і відсутні підстави, встановлені Кодексом для заліку невідпрацьованих днів у строк покарання, відбування покарання триває до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів.

Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування з заробітку засудженого.

У строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин, і за ним відповідно до закону, зберігалася заробітна плата, а також час, коли засудженому не надавалась робота на підприємстві, в установі, організації. Стосовно особи, яка стала непрацездатною після винесення вироку суду, кримінально-виконавча інспекція направляє подання до суду про заміну виправних робіт штрафом.

Стосовно особи, яка після винесення вироку суду досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє подання до суду про звільнення такої особи від покарання.

У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, спричиненої алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ними, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, а також тримання під вартою як запобіжного заходу з іншої кримінальної справи у період відбування покарання, у випадках, коли вина у вчиненні злочину доведена у встановленому законом порядку.

На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді виправних робіт покладається:

- щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини заробітної плати і перерахування у встановленому порядку утриманої суми в доход держави;

- додержання порядку та умов відбування покарання;

- своєчасне інформування кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відвідування покарання, переведення засудженого на іншу роботу чи посаду, а також його звільнення;

- щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість робочих днів за графіком на підприємстві, в установі, організації, кількість фактично відпрацьованих засудженим робочих днів, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду, кількість прогулів, кількість днів тимчасової непрацездатності за листком непрацездатності та з інших причин;

- призначення працівника, який проводитиме із засудженим виховну роботу, контролюватиме виконання визначених для нього робіт та поведінку засудженого.

У разі систематичного неправильного або несвоєчасного відрахування сум із заробітку засудженого, а також невиконання інших вимог, винні посадові особи притягуються до відповідальності згідно з законом.

Відрахування проводяться з усієї суми заробітку, незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. В особі, які працюють за сумісництвом, відрахування проводяться із заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до вироку суду починаючи з наступного дня після надходження вироку та повідомлення на підприємство, в установу чи організацію, але не раніше ніж вирок набрав чинності.

Відрахування не проводяться з грошових допомог, які одержуються в порядку соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат.

Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган стосовно засуджених до покарання у виді виправних робіт може застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю.

Кримінально-виконавча інспекція за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці стосовно засуджених може застосувати такі заходи заохочення:

- подання до суду матеріалів на засудженого щодо умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання штрафом;

- зарахування часу щорічної чергової відпустки у строк відбування покарання.

Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання або заміну невідбутої частини покарання штрафом надсилається до суду кримінально-виконавчою інспекцією з урахуванням характеристики на нього власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засудженого.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправних робіт до засудженого може застосовуватися стягнення у вигляді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Стосовно осіб, які ухиляються від відбування покарання, кримінально-виконавча інспекція направляє прокурору матеріали для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності [№4 ст. 885].

Ухилення засудженого від відбування покарання у виді виправних робіт є: - невиконання встановлених обов'язків;

- порушення порядку та умов відбування покарання;

- вчинення проступку, за який його було притягнення до адміністративної відповідальності;

- більше двох разів протягом місяця допущення прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Засуджений до виправних робіт, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, може бути затриманий органом внутрішніх справ за постановою суду на строк до 30 діб.

Якщо засуджений змінює місце проживання, кримінально-виконавча інспекція, що обслуговує, надсилає повідомлення в кримінально-виконавчу інспекцію за новим місцем проживання, а якщо його адреса невідома, особова справа пересилається за запитом нової кримінально-виконавчої інспекції. Пересилання особових справ непрацюючих засуджених в кримінально-виконавчу інспекцію за місцем проживання забороняється. Підставою для пересилання є довідка нового місця роботи.

Кримінально-виконавча інспекція у день закінчення строку покарання пропонує адміністрації підприємства, де засуджений працював, припинити відрахування з цого заробітку та н адає довідку. Час відбування покарання не підлягає зарахуванню в загальний та безперервний трудовий стаж, про що адміністрація робить запис у трудовій книжці звільненого. Але клопотання про включення цього часу в трудовий стаж може бути вирішене судом за клопотанням засудженого.

Особам, які відбули покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, видається довідка про звільнення від покарання та оголошується про зняття з них право обмежень.

2.8. Службове обмеження для військовослужбовців є новим видом основного покарання

Має комбінований характер: а) воно проявляється у примусових заходах майнового характеру: в дохід держави відраховується від десяти до двадцяти відсотків із суми грошового забезпечення засудженого; на засудженого вчиняється моральний вплив - він може бути підвищений за посадою, у військовому званні, строк покарання чергового військового звання.

Військовослужбовцями є особи, які проходять військову служби у ЗС та інших військових формуваннях. Військова служба - це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних для неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаний із захистом Вітчизни. Видами військової служби є: а) строкова військова служба; б) військова служба за контрактом солдат і матросів, сержантів і старшин; в) військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; г) військова служба за контрактом курсантів, слухачів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, що мають кафедру, факультети, відділення, інститути військової підготовки за програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу; д) військова служба за контро катом осіб офіцерського складу; е) кадрова військова служба осіб офіцерського складу за призовом; є) кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до ЗС та інших військових формувань до введення військової служби за контрактом.

Правовий статус курсанта школи прапорщиків залежить від того, був він зарахований до такої школи під час проходження строкової військової служби чи військової служби за контрактом, а також від того, чи було йому до зарахування в школу прапорщиків присвоєно сержантське звання.

Суб'єктом військових злочинів особа мроже бути тільки у відповідних часових межах, які визначені у ст..24 ЗУ “Про загальний військовий обов'язок і військову службу” - після початку і до закінчення проходження військової служби.

Особа, яка вчинила злочин проти встановленого порядку населення до військової служби під час її проходження підлягає притягненню до відповідальності за такий злочин і після звільнення з військової служби.

Військові злочини, вчинені військовослужбовцями, які входять до складу з'єднань та військових частин Чорноморського флоту Російської Федерації, дислокованих на території України, є злочинами про Російської Федерації, а тому згідно з міжнародними договорами України у справах про їх вчинення застосовується законодавство Російської Федерації.

За загальним правилом, встановленим у відповідній міжнародній Угоді, військовослужбовці національних складових частин спільного українсько-польського військового миротворчого батальйону несуть кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством держави, громадянами якої вони є. Проте, якщо протиправні дії військовослужбовця не пов'язані із виконанням службових обов'язків, то військові власті направляючої держави мають першість у здійсненні юрисдикції стосовно цього військовослужбовця щодо злочинів, спрямованих виключно проти майна або безпеки цієї держави та злочинів виключно проти особи або майна іншого члена збройних сил цієї держави або їх цивільного персоналу, а власті приймаючої держави мають першість у здійсненні юрисдикції стосовно цього військовослужбовця у випадку будь-яких інших злочинів.

Окремі військові злочини можуть біти вчинені лише військовослужбовцями (військовозобов'язаними), для яких властиві спеціальні ознаки, що підлягають встановленню у кожній конкретній кримінальній справі. Такими військовослужбовцями зокрема, є військова службова особа, військовий начальник, командир військового корабля, особа із складу команди військового корабля, підлеглий, особа, яка входить до складу варти або патруля, особа, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України, особа, яка входить до складу добового наряду частини тощо.

Виконавцями перелічених злочинів можуть бути лише особи, які мають відповідні ознаки. Інші військовослужбовці [№4 ст.907] а так само цивільні особи можуть нести відповідальність за вказані злочини тільки як організатори, підбурювачі та пособники.

В окремих випадках військовослужбовець не може бути суб'єктом інших, крім військових, злочинів.

Застосування до особи, яка вчинила військовий злочин, заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, зокрема, означає, що судове рішення, яким особу звільнено від кримінальної відповідальності, направляється відповідному командиру (начальнику), який має право накладати дисциплінарне стягнення на даного підлеглого і несе відповідальність за невиконання цього судового рішення. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі статтями 87, 96 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарне стягнення на військовослужбовця має бути накладено не пізніше ніж через десять діб, починаючи з дня коли командирові стало відомо про правопорушення, а у разі проведення розслідування - з дня його закінчення. Дисциплінарне стягнення, як правило, виконується негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж через місяць з дня його накладення.

Видами обов'язкового звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила військовий злочин, є звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з:

1) дійовим каяттям;

2) примирення винного із потерпілим;

3) закінчення строків давності [за деякими винятками];

4) наявністю підстав, передбачених Особливою частиною КК;

5) амністією;

6) помилуванням.

Особа, яка вчи5нила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 45 лише за умови, що: 1) вона вперше вчинила злочин; 2) цей злочин відноситься до злочинів невеликої тяжкості; 3) після вчинення злочину вона вчинила комплекс таких дій: а) щиро покаялась; б) активно сприяла розкриттю злочину; в) повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.